Правові форми інвестиційної діяльності в державно-приватному партнерстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВІ ФОРМИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОМУ ПАРТНЕРСТВІ

Гутаревич Наталія Олександрівна,

заступник начальника відділу

договірно-правової роботи

ПА Т "ЦЕНТРЕНЕРГО"

LEGAL FORMS OF INVESTMENT ACTIVITY IN PUBLIC-PRIVATE PARTNERSHIP

Hutarevych N.O.

Deputy head of legal department PJSC "Centrenergo"

Summary: This research shows legal forms of the investment activity in the public-private partnership. It identifies system defects of the Ukrainian legislation on public-private partnership, which hinder the effective functioning the latter institution and contains suggestions for their solution.

Key words: public-private partnership, investment activity, contract form of the investment activity, corporate form of the investment activity.

Анотація: Досліджено правові форми інвестиційної діяльності в державно-приватному партнерстві. Виявлені системні недоліки законодавства України в сфері державно-приватного партнерства, які перешкоджають ефективному функціонуванню зазначеного інституту, запропоновані шляхи щодо їх розв'язання.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, інвестиційна діяльність, договірна форма інвестиційної діяльності, корпоративна форма інвестиційної діяльності.

В Україні на рівні нормативно-правового регулювання поняття державно-приватного партнерства, його основних принципів та організаційно-правових засад взаємодії державних партнерів з приватними партнерами були встановлені в 2010 р. шляхом прийняття Верховною Радою України Закону України № 2404-УІ "Про державно-приватне партнерство" (набрав чинності 30.10.2010 р.) [1] (далі - Закон). Однак, враховуючи проміжок часу, протягом якого існує інститут державно-приватного партнерства, були виявлені проблемні питання, що заважають ефективному застосуванню вказаного інституту. Тому, науковою проблемою в загальному вигляді, яку пропонується розглянути в цьому дослідженні, є взаємозв'язок рівня ефективності державно-приватного партнерства в Україні, що є нижчим, ніж очікувалося, та нормативного регулювання правових форм інвестиційної діяльності, як такої, що формує зміст державно-приватного партнерства.

Серед останніх наукових досліджень у сфері державно-приватного партнерства необхідно відмітити роботи О.Е. Сімсон, Г.Л. Знаменського, В.К. Мамутова, О.М. Вінник, О.Е. Устінової, Н.Г. Ду- тко, О.В. Бойко, К.О. Настечко, О.В. Шаповалової, І.В. Олещенко.

В той же час, серед наукових досліджень актуальними та невирішеними залишаються питання співвідношення категорій "інвестиційна діяльність" та "державно-приватне партнерство", визначення форм державно-приватного партнерства в нормативно-правових актах України та в практичній діяльності із застосування вказаного інституту, як в Україні, так і в іноземних країнах, співвідношення правових форм інвестиційної діяльності та форм державно-приватного партнерства.

Аналіз правових форм реалізації інвестиційної діяльності у сфері державно-приватного партнерства та виявлення системних недоліків нормативно - правового регулювання вказаних правовідносин є метою цього дослідження, а розробка пропозицій щодо удосконалення законодавства України у сфері державно-приватного партнерства з урахуванням позитивного досвіду країн, з більш тривалою історією застосування цього інституту. є завданням цієї статті.

Конституцією України [2] (далі - Конституція) встановлено ряд прав та свобод людини і громадянина України. які забезпечуються шляхом виконання державою обов'язків. визначених у Конституції. Так. зокрема. держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст. 43 Конституції). громадянам. які потребують соціального захисту. житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47 Конституції). держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування (ст. 49 Конституції). держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної. повної загальної середньої. професійно-технічної. вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (ст. 53 Конституції) тощо.

Виконання державою зазначених вище функцій та обов'язків може бути забезпечено шляхом надання публічних соціально-економічних послуг на високому якісному рівні. Якісно високий рівень виконання державою соціальних обов'язків може бути досягнутий лише у випадку організації представниками державної влади економічно-ефективних. прозорих. надійних та доступних інфраструк- турних послуг шляхом реалізації державних (в т.ч. соціальних) стратегій. програм. проектів тощо.

Як зазначається в пояснювальній записці до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар'єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)". низька якість інфраструктури перешкоджає економічному зростанню країни та підвищенню її конкурентоздатності на міжнародних ринках (за даними дослідження Світового банку. 2005). Нерозвинута інфраструктура також є основною причиною зниження якості життя. високого рівня захворюваності та смертності (Willoughby, Infrastructure and the Millennium Development Goals. жовтень 2004р.) [3].

Суб'єктом виконання завдань із забезпечення прав і свобод людини і громадянина України є держава в особі органів державної влади, а також громада в особі органів місцевого самоврядування. Однак, досвід країн із забезпеченням державою надання публічних інфраструктурних послуг на високому якісному рівні (країни ЄС, США, Канада тощо), дає підстави вважати залучення інвестицій приватних партнерів дієвим інструментом в організації державою економічно-ефективних, надійних та доступних інфраструктурних послуг не лише в Україні, але в першу чергу в країнах з високим рівнем соціально-економічного забезпечення. Одним із засобів залучення інвестицій приватних партнерів є інститут державно-приватного партнерства (далі - ДІЛІ) в Україні та інститут публічно-приватного партнерства (далі - ІIIII І) в країнах Європейського Союзу, США, Канаді.

Обгрунтування доцільності залучення інвестицій приватних партнерів встановлено в Концепції розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013-2018 роки, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. № 739-р (далі - Концепція), згідно якої розвиток сучасної економіки обумовлює необхідність визначення ступеня втручання держави у функціонування ринків з метою забезпечення їх конкурентоспроможності. В умовах загострення глобальної економічної кризи приватний сектор набуває статусу рівноправного партнера держави у виконанні стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни [4].

Аналогічний висновок щодо ІIIIIІ зроблено Сімсон О.Е. в статті "Правові та інституційні аспекти сприяння Приватно-Публічному Партнерству (І IIII І) в інфраструктурі та інноваціях у межах моделі потрійної спіральної співпраці", в якій зокрема зазначено, що у практиці західних країн застосування ІIIIIІ істотно розширилося і стало альтернативою приватизації (напів-приватизації) основних засобів у сфері електроенергетики, транспорту, комунальних послуг, охорони здоров'я, освіти і національної безпеки. Німеччина та Австрія використовували ІIIIIІ як механізм, що мав на меті скорочення урядового (державного) втручання у формі прийняття адміністративних (управлінських) рішень у сферах, що традиційно були державними: енергетика, важка промисловість, видобувна промисловість, банківська справа. ^Лєггсг, McQuaid, 2011). Іроекти ІДДІ добре адаптовані до сфери медицини, а саме до будівництва лікарень. В Німеччині та Австрії договори ІIIIIІ укладаються на строк 25-30 років [5, с. 311].

Зважаючи на необхідність встановлення нормативно-правового регулювання правовідносин із співпраці між державними та приватними партнерами, 01.07.2010 р. Верховною Радою України прийнято Закон України № 2404-УІ "Лро державно-приватне партнерство" [1].

Однак, досвід, що сформувався протягом строку реалізації Закону, дає можливість стверджувати, що очікуваного ефекту від його впровадження досягнуто не було. Так, у пояснювальній записці до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар'єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)" зазначено, що незважаючи на позитивну статистику Мінекономрозвитку України щодо наявності сотень проектів ДІЛІ в різних галузях економіки, з дати набуття Законом про ДІЛІ чинності (31 жовтня 2010 року) в Україні реалізується та знаходяться на різних стадіях підготовки невелика кількість проектів ДІЛІ, що підготовлені прямо з використанням механізмів, запропонованих цим законом [3].

Незадовільний рівень залучення приватних партнерів до реалізації інфраструктурних проектів аргументується також в Концепції, яка описує досвід України у залученні приватного сектору до розвитку національної економіки. Так, за даними Світового банку, протягом 1990-2011 років за участю приватного сектору реалізовано 40 інфраструктур- них проектів, при цьому загальний обсяг інвестицій у зазначені проекти становив 12,1 млрд. доларів США, з яких близько 90 відсотків були спрямовані на реалізацію проектів у сфері телекомунікацію В інших країнах з рівнем доходу на одну особу нижче середнього загальний обсяг інвестицій, залучених у 1990-2011 роках для реалізації інфраструктурних проектів за участю приватного сектору, становив 588,5 млрд. доларів США. Ураховуючи те, що до зазначеної категорії належать переважно країни Африки, найменш розвинені країни Швденно-Східної Азії та країни СНД, рівень залучення приватного сектору до реалізації інфраструктурних проектів в Україні є незадовільним [4].

Згідно ст. 1 Закону, державно-приватне партнерство є співробітництвом між державними та приватними партнерами, що здійснюється на основі договору.

Ст. 5 Закону має назву "Форми здійснення державно-приватного партнерства". З аналізу ч. 1 ст. 5 Закону може бути зроблено висновок, що Закон не дає визначення форми ДІЛІ, а встановлює невик- лючний перелік видів договорів, що можуть укладатися під час реалізації проектів державно-приватного партнерства.

Назва ст. 5 Закону дає підстави вважати, що Д1Л1 може мати більше ніж одну форму здійснення, однак з аналізу змісту вказаної статті Закону не є очевидним та зрозумілим, що саме мається на увазі під поняттям "форми здійснення державно-приватного партнерства" - невиключний перелік видів договорів (договори про концесію, про управління майном, про спільну діяльність та ін.) чи встановлення поряд із описаною в Законі договірною формою здійснення ДІЛ! можливості існування інших форм здійснення ДІЛІ, не визначених Законом.

Аргументами на користь другого варіанту відповіді на поставлене вище питання є непрямі, опосередковані ознаки: так, частина 3 статті 5 Закону встановлює, що відносини, пов'язані з ініціюванням державно-приватного партнерства, вибором приватного партнера, підготовкою до укладення, визначенням змісту договору, укладенням та виконанням договорів, укладених у рамках здійснення державно-приватного партнерства відповідно до частини першої цієї статті, регулюються нормами цього Закону, якщо інший порядок ініціювання відповідної форми державно-приватного партнерства, вибору приватного партнера, підготовки до укладення, визначення змісту договору, укладення та виконання таких договорів не визначений законом, що регулює відповідну форму здійснення державноприватного партнерства (підкреслення авт. - ред.).

Отже, Закон допускає можливість існування інших форм здійснення державно-приватного партнерства, що мають бути визначені іншими законами, однак на етапі прийняття Закону та на поточну дату визначає лише одну його форму - договірну.

Така концепція Закону не може бути визнана ефективною та доцільною, оскільки обмежує можливості реалізації ДИН та залучення інвестицій приватних партнерів у формах, що визнані дієвими в документах нормативного регулювання та практиці застосування інституту державно-приватного (публічно-приватного) партнерства в країнах ЄС. Те, що Законом не передбачене застосування механізму інституційного партнерства є одним із його недоліків, зазначається в Концепції [4]. Більш детальний опис інституційної форми ІІІ наведено нижче.

Хоча в тексті Закону з метою врегулювання взаємовідносин ДІЛ! і використовуються поняття інвестиційної діяльності, такі як "інвестиційні зобов'язання приватного партнера" та "інвестиційна складова", норми самого Закону не визначають співвідношення понять "інвестиційна діяльність" та "державно-приватне партнерство".

Так, згідно абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону, державно- приватне партнерство - співробітництво між ... державними партнерами ... та ... приватними партнерами . в порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами, та відповідає ознакам державно-приватного партнерства, визначеним цим Законом.

Згідно абз. 10 ч. 1 ст. 1 Закону, однією з обов'язкових ознак державно-приватного партнерства є внесення приватним партнером інвестицій в об'єкти партнерства із джерел, не заборонених законодавством.

З аналізу зазначених норм Закону є очевидним, що без цієї ознаки, - без внесення приватним партнером інвестицій в об'єкти партнерства, - співробітництво між державними та приватними партнерами не може бути ідентифіковане як ДІЛ! згідно Закону.

Хоча Закон України "Лро інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 р.

№ 1560-ХІІ [6] (далі - Закон 1560-ХІІ) не визначає поняття "внесення інвестицій" (однак таке словосполучення у Законі 1560-ХІІ використовується), з аналізу змісту норм Закону 1560-ХІІ може бути зроблено висновок, що внесення приватним партнером інвестицій є елементом сукупності практичних дій вказаного суб'єкта щодо реалізації інвестицій, та згідно ч. 1 ст. 2 Закону 1560-ХІІ є інвестиційною діяльністю.

Отже, інвестиційна діяльність є необхідною ознакою ДІЛІ, без якої співробітництво не може бути визначене як державно-приватне партнерство згідно Закону.

В свою чергу, ДІЛІ є однією з юридичних конструкцій, в рамках яких здійснюється інвестиційна діяльність.

Інвестиційна діяльність втілюється в активній поведінці (в сукупності практичних дій) осіб щодо реалізації інвестицій.

Науковці у сфері теорії держави і права встановлюють, що слово "реалізація" походить від латинського "realis" - речовий і буквально означає упредметнення (уречевлення). В наш час реалізація визначається як здійснення чого-небудь, втілення в життя якого-небудь плану, проекту, програми, наміру і т.п. [7, с. 376].

Провівши аналогію між механізмом реалізації права, описаним в теорії держави і права [7, с. 377] та механізмом реалізації інвестицій, як змісту поняття "інвестиційна діяльність", можемо зазначити, що реалізація інвестицій, як процес їх уречевлення, упредметнення в об'єктивній реальності, включає, по-перше, юридичні механізми реалізації інвестицій (закони, підзаконні нормативні акти, дії інвестора щодо реалізації інвестицій) та, по-друге, форми безпосередньої реалізації інвестицій, тобто форми інвестиційної діяльності.

Сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій виражається (втілюється) у певній формі, що регулює нормами чинного законодавства. Пропонується дослідити правові форми інвестиційної діяльності в державно-приватному партнерстві.

Автори юридичної енциклопедії зазначають, що форма (лат. forma - вигляд, зовнішність, устрій, різновид) - це 1) Зовнішній вигляд, обрис речі, дії тощо або зовнішній вираз певного змісту. 2) Устрій, вид, тип, структура відповідних суспільних (соціальних, економічних, правових, організаційних тощо) утворень або процесів (наприклад, управління, судочинства, оплати, обміну), а також порядок чогось. 3) Однотипний одяг встановленого зразка, наприклад військовослужбовця, лікаря, спортсмена. [8, с. 294].

Укладачі юридичного словника також виділяють декілька значень поняття "форма": форма - [лат. forma] - 1. встановлений зразок чого-небудь;

1. зовнішній вигляд, видимість; 3. зовнішні обриси; 4. спосіб існування чого-небудь [9, с. 1102].

Отже, форма - це спосіб існування змісту, невід'ємний від нього і такий, що слугує його виявом (виразом).

Аналіз поняття "форма" дає можливість визначити що змістом цієї категорії є зовнішнє вираження волі суб'єкта діяльності; спосіб організації дій, що здійснюються суб'єктом в процесі реалізації певної діяльності в рамках його дієздатності і викликає певні наслідки.

Узагальнюючи, - форма інвестиційної діяльності - це спосіб організації дій суб'єктів інвестиційної діяльності, що втілюється в об'єктивно існуючих сталих конструкціях (юридична особа, договір) в процесі реалізації такої діяльності.

Правова форма інвестиційної діяльності - загальнообов'язковий нормативно встановлений або нормативно допустимий спосіб існування (вчинення) практичних дій суб'єктів інвестиційних правовідносин щодо вкладення інвесторами належних їм цінностей (ресурсів) в обмін на інші права (об'єкти цивільних прав) з метою досягнення певного ефекту (прибутку або інших нормативно допустимих цілей).

В наукових дослідженнях у сфері інвестиційного права відсутня єдина точки зору щодо видів правових форм інвестиційної діяльності, що пов'язане з відсутністю єдиного підходу до визначення самого поняття "інвестиції" та виключного переліку правових інструментів, що формують зміст цієї категорії.

Норми чинного законодавства України також не дають можливості однозначного тлумачення поняття "інвестиції", "інвестиційна діяльність" та формування усталеної практики однакового застосування цих категорій. В нормативно-правових актах у сфері інвестиційної діяльності прямо не встановлено визначення поняття правових форм інвестиційної діяльності, переліку їх ознак, видів.

Однак, аналіз правовідносин, що складаються в процесі реалізації інвестиційної діяльності, дає можливість зробити висновок про існування корпоративної, договірної та змішаної правових форм інвестиційної діяльності.

Аналіз юридичної конструкції державно-приватного (публічно- приватного) партнерства в законодавстві України та в актах нормативно-правового регулювання інших країн і організацій також визначає існування договірної та інституційної (корпоративної) форм цієї конструкції.

Автор цієї статті пропонує наступне визначення правових форм інвестиційної діяльності.

Корпоративною формою інвестиційної діяльності є встановлений (санкціонований) державою в загальнообов'язкових нормах спосіб організації дій інвесторів щодо вкладення належних їм цінностей (об'єктів цивільних прав) в обмін на корпоративні права з метою отримання прибутку та соціального ефекту.

Договірна форма інвестиційної діяльності - встановлений (санкціонований) державою в загальнообов'язкових нормах, втілений в договорі спосіб організації дій інвесторів щодо вкладення належних їм цінностей (об'єктів цивільних прав) в обмін на зобов'язальні права з метою отримання прибутку та соціального ефекту.

Змішана форма інвестиційної діяльності - спосіб реалізації дій фізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без громадянства), юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій з метою отримання прибутку та соціального ефекту, що поєднує специфічні риси (ознаки) корпоративної та договірної форм інвестиційної діяльності.

В свою чергу, Закон визначає можливість здійснення ДПП у договірній формі і детально описує вимоги до договірної форми ДПП.

Виникає питання, чи може ч. 1 ст. 5 Закону бути підставою стверджувати, що інвестиційна діяльність в рамках юридичної конструкції ДПП здійснюється в одній правовій формі - договірній.

На думку автора цього дослідження, таке твердження не відповідає дійсності, звужує перелік інструментів та зменшує ефективність і привабливість використання інституту державно-приватного партнерства для залучення коштів з метою вирішення стратегічних державних завдань.

Дійсно, основним документом, що встановлює умови реалізації співробітництва між державним і приватним партнером(-ами), є договір, що укладається в рамках державно-приватного партнерства.

Однак, проаналізувавши норми Закону, може бути зроблено висновок, що договір, який укладається в рамках державно-приватного партнерства, має ознаки організаційного документу і не може бути єдиним критерієм ідентифікації правової форми, в якій реалізується інвестиційна діяльність в організаційно-правовій конструкції державно-приватного партнерства.

Вказана позиція підтверджується нормативними актами країн та організацій, що мають тривалу історію реалізації публічно-приватного партнерства (саме такий термін використовується в нормативних документах Європейського Союзу).

Так, згідно Зеленої Книги про публічно-приватні партнерства (Green Paper on public-private partnerships) [10] (далі - Зелена Книга), в ЄС відсутнє спеціальне нормативно-правове регулювання публічно-приватного партнерства. Саме тому Зелена Книга намагається дослідити чи Договір про заснування Європейського Співтовариства та його вторинне законодавство є відповідними та достатніми, щоб подолати проблеми, пов'язані з ППП.

Зелена Книга розрізняє два типи ППП:

1) ППП суто договірної природи. У цьому випадку партнерство грунтується виключно на договірних зв'язках і може підпадати під дію Європейських Директив про публічні закупівлі.

2) ППП інституціональної природи. Ці ППП передбачають співпрацю в рамках окремого суб'єкта і може привести до створення окремого суб'єкта, що належить спільно державному і приватному секторам або до контролю публічного (державного) суб'єкта приватним оператором.

Визначені у Зеленій Книзі типи публічно-приватно партнерства є формами, в яких втілюються дії щодо співпраці публічних і приватних партнерів. законодавство перешкоджання корпоративний інвестиційний

На думку Сімсон О.Е., модель ППП, що грунтується на договірній основі, реалізується шляхом укладання державних контрактів і концесійних договорів, і охоплює ряд заходів, які виконуються приватним партнером по відношенню до обладнання, фінансування, проектування, обслуговування, експлуатації або надання публічних послуг. Далі науковець відзначає, що в Зеленій Книзі також було відкрито можливість інституціоналізації цих відносин в акціонерне товариство, створене на основі спільної публічно-приватної власності, із залученням до участі у цьому акціонерному товаристві державного партнера [5, с. 312].

Договірна форма приватно-публічного партнерства, як одного з видів інвестиційної діяльності, відповідає наведеному вище визначенню договірної форми інвестиційної діяльності, та має притаманні договірній формі інвестиційної діяльності ознаки, а саме: вкладення матеріальних цінностей в обмін на зобов'язання, відсутність необхідності створення нового суб'єкта, а врегулювання правовідносин між партнерами шляхом укладання та виконання договору (договори про концесію, управління майном, спільну діяльність, інші договори).

Інституційна форма приватно-публічного партнерства, як одного з видів інвестиційної діяльності, відповідає наведеному вище визначенню корпоративної форми інвестиційної діяльності, та має притаманні корпоративній формі інвестиційної діяльності ознаки, а саме створення юридичної особи і отримання корпоративних прав на неї.

Отже, із зазначеного вище може бути зроблено наступні висновки.

Державно-приватне партнерство може бути реалізоване лише за умови внесення приватним партнером інвестицій в об'єкти партнерства із джерел, не заборонених законодавством, тобто здійснення інвестиційної діяльності.

Законом передбачено лише одну форму ДПП, в якій приватний партнер може здійснювати інвестиційну діяльність - договірну.

Аналіз документів, які регулюють правовідносини приватно-публічного партнерства в країнах ЄС, що грунтуються на тривалому досвіді застосування ППП у цих країнах, дає можливість виділити ще одну форму - інституційну. Вона за своїм змістом та ознаками відповідає корпоративній формі реалізації інвестиційної діяльності.

Відсутність в Законі механізму інституційного партнерства серед форм ДПП визнано недоліком на рівні Концепції розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013-2018 роки, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України, однак і на даний час не усунуто.

Список використаних джерел

1. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 № 2404-УІ / Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 40. - Ст. 524.

2. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР / Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

3. Пояснювальна записка від 27.11.2014 до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар'єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)" від 27.11.2014 № 1058. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://w1.c1 .rada. gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&p 13511=52471&р135401=317435

4. Про схвалення Концепції розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013-2018 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 739-р. // Офіційний вісник України. - 2013. - № 76. - Ст. 2831.

5. Simson O. Legal and institutional aspects of promoting Private-Public Partnership (PPP) in infrastructure and innovation within triple helix cooperation model / O.Simson // Brititsh Journal of Science, Education and Culture. - 2014. - No.1. (5). - Vol. II. - P. 310 - 319. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ukrppp.com/present/simson article.pdf

6. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991 р.

№ 1560-XII / Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 47. - Ст. 646.

7. Теория государства и права: учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова - М.: Издательская группа ИНФРА *М-НОРМА, 1997. - 570 с.

8. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: "Укр. енцикл.", 1998. Т. 6: Т - Я. - 2004. - 768 с.: іл.

9. Юридический словарь [Текст] : 8250 терминов / Институт новой экономики ; авт.-сост. А. Н. Азрилиян [и др.] ; ред. А. Н. Азрилиян. - М. : Институт новой экономики, 2007. - 1152 с.

10. Green Paper on public-private partnerships. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://eur- lex.europa.eu/legal- content/EN/TXT/?uri=uriserv%3 A122012.

Размещено на Allbest.ru