Правовий статус приватного підприємства

Історія виникнення та розвитку приватного підприємства України. Реєстрація приватного підприємства в Україні. Правове регулювання майна приватного підприємства. Актуальні проблеми правового статусу приватного підприємства: проблеми та шляхи їх вирішення.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 08.09.2010
Размер файла 112,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ПЛАН

  • ВСТУП
  • Розділ 1 Історія виникнення та розвитку приватного підприємства
  • 1.1 Стан підприємництва у XIX-XX ст.
  • 1.2 Становлення підприємництва у період СРСР
  • 1.3 Розвиток законодавства про приватні підприємства в Україні
  • Розділ 2 Правовий статус приватного підприємства в Україні
  • 2.1 Реєстрація приватного підприємства в Україні
  • 2.2 Правове регулювання майна приватного підприємства
  • Розділ 3 Актуальні проблеми правового статусу приватного підприємства сьогодення: проблеми та шляхи їх вирішення
  • 3.1 Правове регулювання правового статусу унітарних та корпоративних приватних підприємств
  • 3.2 Співвідношення правового статусу господарського товариства та приватного підприємства
  • ВИСНОВКИ
  • ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

ВСТУП

Історія світового економічного розвитку свідчить, що в умовах ускладнення господарсько-економічних відносин, науково-технічної революції, глобальних соціальних проблем неможливим стає функціонування на практиці у чистому вигляді ні ринкового механізму, ні суцільно одержавленої економічної системи. У сучасній економіці отримує своє вираження об'єктивна потреба стимулювати приватну ініціативу шляхом забезпечення законних приватних інтересів учасників господарського життя, а з іншого - попередити негативні прояви такої ініціативи і, відповідно, забезпечити врахування і захист публічних інтересів. Ринок і державне регулювання економічних відносин, приватні і публічні відносини стали взаємообумовленими та взаємопов'язаними. Становлення та розвиток ринкових відносин у змішаній економіці Україні, створення інфраструктури ринку, поява нових організаційно-правових форм господарювання, включення економіки України у світовий комерційний оборот вимагають переосмислення теоретичних основ діяльності підприємств як суб'єктів господарювання.

Підприємства як учасники економічних відносин є провідниками, які поєднують особисті інтереси з суспільними. Удосконалення правового статусу підприємств та підвищення ефективності їх господарювання є невід'ємним елементом стратегії розвитку економіки України. На сьогодні велика кількість видів та організаційно-правових форм підприємств породжують на практиці безліч питань щодо визначення особливостей їх правового статусу і, відповідно, застосування певних положень чинного законодавства України.

Правовий статус підприємств регулюють Господарський та Цивільний кодекси України, що вступили в дію з 1 січня 2004 року, Закони України “Про господарські товариства” (від 19 вересня 1991 р.), “Про кооперацію” (від 10 липня 2003 р.), інші закони та численні підзаконні нормативно-правові акти, які враховують особливості положення певних видів підприємств. Прийняття Господарського кодексу України як кодифікованого нормативно-правового акту слугувало подальшому розвитку законодавства, поєднанню приватноправових методів правового регулювання на паритетних засадах з публічно-правовими, однак прийняття ГК України не вирішило всіх проблем, пов'язаних з правовим положенням підприємств. У правовому регулюванні статусу підприємств та їх діяльності є певні недоліки, неузгодженість, які вказують на доцільність комплексного наукового дослідження проблем правового положення підприємств як суб'єктів господарювання.

В українській правовій науці окремі питання створення і діяльності певних видів підприємств висвітлювалися у роботах А. Асаулюк, О. Кібенко, О. Вінник, М. Ісаков, В. Мамутова, Н. Саніахметової, Г. Пронської, І. Труша, О. Щербини та ін.

Метою дипломної роботи є аналіз правового статусу підприємства як суб'єкта господарювання на основі комплексного аналізу господарського законодавства, практики його застосування та відповідних теоретичних засад.

Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішені наступні завдання:

· дослідити сутність підприємства, його історичний розвиток і становлення;

· виділити ознаки підприємства і складові його організаційно-правової форми;

· проаналізувати питання процесу реєстрації підприємства та можливі шляхи його удосконалення;

· дослідити правовий режим майна підприємств та його вплив на визначення правового статусу підприємства, обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення правового режиму майна підприємств різних видів та відповідальності засновників за боргами підприємства;

· дослідити стан українського законодавства, що закріплює правове положення підприємств різних видів, та обґрунтувати пропозиції щодо його удосконалення;

Об'єктом дослідження є сукупність господарських відносини, що виникають в процесі створення, функціонування та припинення підприємств.

Предметом дослідження є правовий статус підприємств як суб'єктів господарювання.

Методи дослідження. Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання дипломної роботои використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання. За допомогою діалектичного методу досліджувалося вчення про підприємство як суб'єкта господарської діяльності та суб'єкта права, його функції на різних стадіях суспільного розвитку. Ця категорія розглядалася з урахуванням історичних умов, в яких вона формувалася, тобто застосовувався історичний метод. За допомогою системного методу, методу аналізу і синтезу досліджувалися теоретичні положення про підприємство як різновид господарюючих суб'єктів. Завдяки порівняльно-правовому методу досліджено законодавство щодо підприємств в різних правових системах, співставлення з українським законодавством. Методом індукції та дедукції одержані під час аналізу видів підприємств висновки поширювалися на підприємства всіх форм власності та навпаки, загальні результати використовувалися для пояснення рис, притаманних окремим організаційно-правовим формам підприємств. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм.

Науково-теоретичну основу проведеного дослідження складають роботи вчених, присвячені правовому статусу господарюючих суб'єктів, в тому числі підприємствам, стану та проблемам господарського законодавства України, а саме: С.М. Братуся, В.І. Борисової, В.І. Васильєва, М. Вебера, О.М. Вінник, В.Д. Волкова, В.М. Гайворонського, О.В. Дзери, Г.Л. Знаменського, З.М. Заменгоф, Т.В. Кашаніної, О.Р. Кібенко, Н.І. Косякової, В.М. Кравчука, І.Ю. Краська, В.В. Лаптєва, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.С. Мартем'янова, Г.В. Пронської, А.О. Пушкіна, Б.Г. Розовського, В.І. Семчика, Н.О. Саніахметової, І.А.Сєліванової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, М.І. Титова, В.В. Хахуліна, О.О. Чувпила, В.І. Шакуна, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, А.Н. Широкова, В.С. Щербини та багатьох інших дослідників.

Поставлена мета та задачі дипломної роботи зумовили її структуру. Робота складається з вступу, трьох взаємопов'язаних розділів, висновкам проведеного дослідження та списку використаних джерел. Перший розділ присвячений історії виникнення ота розвитку приватних підприємств в Україні. Другий розділ присвячений правовому регулюванню реєстрації приватного підприємства та правового статусу майна його учасників. Третій розділ присвячений актуальним проблемам удосконалення правового регулювання статусу приватного підприємства.

Наприкінці дипломної роботи будуть підведені узагальнюючі висновки.

Розділ 1 Історія виникнення та розвитку приватного підприємства

1.1 Стан підприємництва у XIX-XX ст.

В кінці XVIII і в XIX ст. підприємництво в Україні було представлено переважно купецькою діяльністю. За період з 1825 по 1861 рік кількість купецтва в губернських містах зросла в 10.5 разів. Найбільше зростала кількість купців в Одесі: з 1797 по 1857 рік - в 42 рази Полонська - Василенко Н. Історія Ук-раїни: У 2 т. Т.1. До середини ХУ11 століття. - К.: Либідь, 1992. - С. 348. . Але знову постає питання про національність купецтва України XIX століття. З цього приводу Е.Дружиніна (8,с. 250) і Гуржій І. Гуржій І. Розклад феодально кріпо-сницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX ст. - К.,1954. - С. 138, 141. наводять такі дані. Для Південної України відзначалася перевага купців - неукраїнців у містах: в Єлисаветграді - росіяни, переважно старообрядці, в Херсоні - греки, вірмени, поляки, французи, в Маріуполі - греки, в Одесі, яка славилася своїм космополітизмом, переважали греки, вірмени, євреї, італійці. На Правобережній Україні переважали серед купецтва поляки та євреї. У 1830-х роках, за наказом Миколи І, було переведено до Києва з Росії купців з великими капіталами, які відразу зайняли видатне місце серед українського купецтва. Так до Києва прибули - Дегтярьов, Масалітінов, Фоломін, Богатирьов, Єлисєєв та інші.

Характеризуючи період розвитку підприємництва в Україні з початку XVIII до кінця XIXсторіччя, необхідно відзначити, що він проходив в умовах імперської соціокультурної моделі розвитку, яка склалася в епоху правління Петра І і лише з незначними змінами проіснувала практично до кінця XX ст. Петро І перетворив Росію, а Україна стала її складовою, на потужну військову державу, що спирається не на вільне підприємництво, а на примус і накази. Ця модель включала три основних елементи:

1) вибіркове запозичення, переважно для військових цілей, технічних і організаційних досягнень більш розвинутих країн в обмін на сировину і сировинні продукти:

2) зростаючу централізацію і бюрократизацію управління;

3) посилення експлуатації власного народу традиційно феодальними методами Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. - 2002. - № 9. - С. 34. .

До ХІХ століття на Русі представниками приватного підприємництва були купці-першопроходці (відносно яких термін „підприємець” сьогодні носить ще дискусійний характер) Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. -К.: Вікар,1999. - С. 194. , а також інші торговці (бояри, чиновники); пізніше цей шар трохи поповнювався за рахунок вихідців з дворянського середовища і різночинців. Після видання Олександром I в 1803 р. „Указу про вільних хліборобів”, що дозволяв поміщикам відпускати селян на волю за грошовий викуп, російське підприємництво поповнило свої ряди діловими людьми селянського походження.

Проведення в життя великої реформи 1861 р. ознаменувало собою почало нового революційного етапу в історії підприємництва, коли маси селян, що звільнилися, стали найманими робітниками на приватних підприємствах або змогли організувати власну справу. Глибоко народна по своєму походженню особова суть підприємця дає достатні підстави вважати одним з найважливіших чинників формування його ментальності релігійне виховання і оточення.

Друга половина XIX ст. характеризується бурхливим розвитком промисловості та торгівлі. Цьому сприяли залізничне та пароплавне будівництва. По всіх великих водних артеріях налагоджувався пароплавний транспорт. Саме з цього часу, не зважаючи на те, що купецтво продовжувало відігравати провідну роль в торгівлі і промисловості, підприємницька діяльність поступово починає втрачати свою станову належність до купецтва. Починається складний процес формування єдиного класу буржуазії.

В промисловості України, втім, як і всієї царської Росії того часу, починає відігравати помітну роль іноземний капітал, головним чином у машинобудівельній і залізорудній промисловості; організуються торговельно-промислові компанії; великі підприємства об'єднуються в синдикати (1887 року засновано синдикат "цукрозаводчиків", до якого вступили власники найбільших цукроварень: Бобринські, Харитоненки, Терещенки, Бродські та інші). Відбувається витіснення дрібного і середнього підприємництва великими фірмами. З кінця XVIII ст. з'являються у великих містах біржі, які сприяють об'єднанню комерсантів, їх торговельним операціям, а крім того дають можливість фантастичного збагачення в результаті біржових ігор. Це стає ще одним різновидом підприємницької діяльності кінця XIX ст Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. - 2002. - № 9. - С. 35. .

Напередодні жовтневого перевороту 1917 року підприємець виявився одинокою фігурою, яка не викликала симпатії з боку населення. Підприємницька діяльність виявилась непрестижною і сприймалася як експлуатація народу. Неприйнятність принципу приватної власності в свідомості багатьох людей царської Росії пагубним чином відбилося на долі підприємницького стану.

Якщо враховувати останні дослідження архівних даних про революцію 1917 року, необхідно взяти до уваги психологічну готовність у сполученні з внутрішньою потребою підприємницького стану в знищенні самого себе, своєї справи і власності заради справедливості", яка визначалася общинним мисленням і принципом православного покаяння. Своєрідний комплекс неповноцінності купці проявляли хто в розгулах і пияцтві, хто в щедрій благодійній діяльності, хто в аскетичній помірності, а дехто навіть у підтримці партії більшовиків.

1.2 Становлення підприємництва у період СРСР

Відмова від святості принципу власності зробила неможливим захистити інститут підприємництва після 1917 року. Малочисельна буржуазія дозволила себе знищити як клас. Заздрість низів, з одного боку, і ефект "каяття" за наявність індивідуальної власності підприємців, з іншого, забезпечили партії більшовиків міцний плацдарм для розповсюдження соціалістичних ідей на всіх рівнях життя.

Після жовтневого перевороту настає час репресій і ідеологічного неприйняття підприємництва. Громадянська війна і політика "військового комунізму" підривають основи приватного підприємництва. Немає сенсу говорити про розвиток підприємницької культури протягом кількох років існування непу. Адже практично всі підприємці, що "засвітилися" в цей період, були фізично знищені. Вже на XV з'їзді партії 1927 р. Сталін намітив тотальний наступ на "кулака, непмана, а також духовенство, яких тільки придушили, але не ліквідували" Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. -К.: Вікар,1999. - С. 197. .

Першим ударом по підприємцям була Постанова РНК СРСР від 21 травня 1929 р., яка передбачала ряд заходів по ліквідації кулацтва. Після революції 1917 р. і громадянської війни чисельність кулаків зменшилась втроє. їхні господарства становили 3-5% від загальної кількості селянських господарств на 1930 р Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. - 2002. - № 9. - С. 36. . Тим не менш всі кулаки, що залишились, були поділені на 3 категорії:

- контрреволюційні (їх ув'язнювали в концтабори);

- найбільш багаті (їх виселяли у віддалені райони);

- решта (їх виселяли за межі колгоспів,де створювались спеціальні поселення).

До 1939 р. в Країні Рад були практично повністю знищені всі носії підприємницької діяльності. Тільки із смертю Сталіна режим "кривавого терору" змінився на "хрущовську відлигу", яка дозволила відродити в країні підприємництво в доволі специфічних формах.

Радянський період розвитку підприємництва до 1953 р. мав такі риси:

1) знищення соціальної групи підприємців внаслідок політики масових репресій;

2) незначний відступ від генеральної лінії знищення підприємницького стану в результаті введення непу дозволило пізніше "висвітлити" тих, кого не знищив "червоний терор";

3) завмирання всіх типів підприємницької діяльності.

З 1953 р. настає новий етап розвитку підприємництва в Україні. Знову стали проявлятися люди з підприємницькими задатками, так як виникла ситуація, при якій в певних формах стало можливим проявити свої здібності. На думку С.А.Цвєткова Ф.Д. Шкруднєва та інших, робота в комсомолі давала можливість проявити підприємницькі задатки, як діловитість, ініціатива, готовність до ризику. Як вважають автори, саме з активістів комсомолу формувались колишні функціонери номенклатурні працівники. Пізніше саме ці люди успішно адаптувалися і укорінилися комерційних структурах перших років перебудови8 Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. - 2002. - № 9. - С. 36..

Прихід в 1985 році нового керівництва країни на чолі з М.С. Горбачовим викликав в суспільстві нові надії на здійснення політичних і економічних реформ. Для розвитку орендних відносин, які служили важливим ступенем на переході до нових кооперативів і інших форм приватного підприємництва, велике значення мав Закон СРСР „Про державне підприємство (об'єднанні)” 1987 р. Форми господарського розрахунку, що вводилися цим законом, сприяли надалі освоєнню на невеликих підприємствах місцевої промисловості і побутового обслуговування прогресивних форм орендних відносин. Побутове обслуговування стало піонером в розповсюдженні індивідуального і сімейного орендних підрядів. Орендний підряд освоювали також кафе, бари, невеликі торгові підприємства, бригади і фермерські господарства. Оренда, як і згодом кооперативи, давала імпульси до роздержавлення - необхідному підготовчому етапу системної приватизації Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. -К.: Вікар,1999. - С. 204..

Необхідно нагадати про нормативний акт, який узагальнив практику численних експериментів і зарубіжний досвід - Закон СРСР „Про індивідуальну трудову діяльність” (травень 1987 р.). Повсюдне і швидке зростання числа громадян, що займалися індивідуальною трудової діяльністю (з 429 тис. в 1988г. до 723 тис. в 1989г., або на 69%), продемонстрував значний потенціал індивідуального і сімейного приватного підприємництва.

Не дивлячись на значні складнощі розвитку індивідуальної трудової діяльності в суспільстві поступово мінялося відношення до комерсантів, підприємців. Найдинамічнішими на сприятливі умови, створені Законом „Про кооперацію в СРСР” (1988 р.), серед нових малих форм господарювання, народжених в період перебудови, опинилися нові кооперативи.

Небажання розвитку приватної підприємницької діяльності призвела в 1990 р. до спроб посилити банківський і адміністративний контроль на місцях за участю партійних органів, місцевих рад, міліції, прокуратури. Однак практика ведення підприємницької діяльності рішуче вимагала ввести в практику новий напрям підприємницької діяльності - малі підприємства.Ухвала Ради Міністрів СРСР „Про заходи по створенню і розвитку малих підприємств” (серпень 1990 р.), безумовно, зіграло позитивну роль. З одного боку, в ньому фіксувалися і розповсюджувалися корисні норми естонського експерименту. З іншого боку, воно наближало практику господарювання до міжнародного досвіду становлення і розвитку малого бізнесу. Але зберігалася одна дуже серйозна суперечність: упор робився на державні (будівельні та інші) малі підприємства. Річ у тому, що законодавчої бази створення і державної підтримки приватних (і інших форм власності) малих підприємств ще не існувало. Це завдання належало вирішити в умовах відособлення, що посилилося, і виходу союзних республік з складу СРСР Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. - 2002. - № 9. - С. 38..

Позиція союзного державного керівництва по відношенню до конституційно-законодавчого закріплення права на приватну власність і її захист на тлі посилення відцентрових тенденцій союзних республік призвела до того, що закони про власність, підприємства і підприємницьку діяльність (грудень 1990 р.) в РРФСР виявилися більш прогресивними. Визнавалася багатоукладність економіки з правом на приватну власність громадян (на підприємства, засоби виробництва, результати господарського використання майна, що належить власнику). У Законі „Про власність” (грудень 1990 р.) було зафіксоване право власника при здійсненні підприємницької діяльності на укладення договорів з громадянами про використання їх праці. Фактично фіксувалася рівність різних форм власності. Признавалася неприпустимість встановлення державою обмежень або, навпаки, надання їм пільг підприємствам тієї або іншої форми власності.

Закон „Про підприємства і підприємницьку діяльність” (25 грудня 1990 р.) визнав як таку суспільно корисну господарську діяльність, націлену на отримання прибутку (доходу), пов'язану з відповідальністю за використовуване майно (власність) і ризиками. Цей закон визначив загальні правові норми створення підприємств різних форм власності. Але в ньому не були розглянуті малі підприємства, а серед організаційно-правових форм підприємств як суб'єкти підприємницької діяльності не були згадані кооперативи.

1.3 Розвиток законодавства про приватні підприємства в Україні.

Із проголошенням незалежності України, Верховна Рада прийняла низку життєво необхідних нормативних актів, які визначали основні засади функціонування та розвитку держави. Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлення гарантій свободи підприємництва та його державної підтримки регламентував Закон України від 7 лютого 1991 року „Про підприємництво” Закон України „Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 14, ст.168(втратив чинність, окрім ст. 4). . Підприємництво визначалось, як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством (ст. 1 Закону). Основна мета закону була врегулювати загальні принципи здійснення підприємницької діяльності в Україні та організаційно-правові форми її здійснення, умови здійснення підприємницької діяльності, а також особливості взаємовідносин підприємця і держави.

Провадження підприємницької діяльності проголошувалося на основі таких принципів:

· вільний вибір видів діяльності;

· залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

· самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

· вільний найм працівників;

· залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

· вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

· самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (ст. 5).

На сьогоднішній день, цей Закон втратив чинність майже повністю, окрім ст. 4, яка регламентує обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.

Поява такого виду підприємства, як ПП, стало результатом впливу приватноправової ідеології, а не концепції розвитку господарського права. В той час, у період бурхливого становлення ринкових відносин, в умовах розвалу планової економіки ПП стали актуальною формою виживання для мільйонів громадян України та їх сімей.

Приватне підприємство (далі - ПП) як одна з організаційно-правових форм юридичної особи набуло правової регламентації після вступу в дію Закону України «Про підприємства в Україні» Закон України „Про підприємства” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 24, ст.272(далі -- Закон). Відповідно до ст. 1 цього Закону, ПП визначалось як підприємство, яке засноване на власності однієї особи. Водночас у зв'язку з тим, що згідно зі ст. 1 Закону підприємство визначалось як юридична особа, то фізична особа -- власник майна, автоматично ставала юридичною особою. В результаті цього виникала правова колізія. На нашу думку, власність однієї особи точніше було б визначити як індивідуальну приватну власність, хоча, при підготовці і прийнятті Закону України «Про власність Закон України „Про власність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249» від поняття індивідуальна приватна власність відмовилися.

Закон відособлював таку категорію приватних підприємств, як мали підприємства. До малих підприємств належали новостворювані та діючі підприємства:

· у промисловості та будівництві -- з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

· в інших галузях виробничої сфери -- з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

· у науці і науковому обслуговуванні -- з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

· у галузях невиробничої сфери -- з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

· у роздрібній торгівлі -- з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Закон регламентував порядок створення приватного підприємства та його реєстрації, майно підприємства, особливості управління підприємством та самоврядування його трудового колективу, господарську, економічну та соціальну діяльність підприємства, а також ліквідацію і порядок реорганізації підприємства. Закон втратив чинність на підставі прийнятті Господарського кодексу України Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 (із змінами та доповненнями). , який систематизував та уніфікував численні положення нормативно-господарських актів, які регламентували здійснення господарської діяльності в Україні.

Господарський кодекс України є стрижневим кодифікованим актом в системі господарського законодавства, що забезпечує державне регулювання підприємницької діяльності. В цій сфері у 1991-2003 роках було створено цілу систему законодавства України, яка включає в себе, перш за все, Господарський та Цивільний кодекси України, закони України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01. 06. 2000 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11. 01. 2001 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07. 06. 1996 р., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18. 06. 1991 р., «Про рекламу» від 03. 07. 1996 р. в редакції Закону від 11. 07. 2003 р. та ін.

Практика законотворчої діяльності також пішла шляхом розробки та прийняття законів про державне регулювання окремих сфер підприємницької діяльності, наприклад, закони України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10. 1996 р., «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» від 12. 07. 2001 р. та інші.

Потреба у реформі державного управління виникла об'єктивно в процесі переходу від командно-адміністративної системи до ринкової економіки: фактично з 1998 р. почався новий етап реформування державної політики підтримки малого підприємництва.

Для ефективної реалізації державного регулювання підприємництва був потрібен належний рівень його правового забезпечення. У 2003 року прийнято значну кількість нормативно-правових актів, які встановлюють правову основу державного регулювання підприємництва. Центральним у системі цих актів є Господарський кодекс України, який у гл. 2 визначає основні напрями і форми участі держави і місцевих органів самоврядування у сфері господарювання, в тому числі засоби державного регулювання господарської діяльності (ст. 12), державний контроль та нагляд за господарською діяльністю (ст. 19), особливості управління господарською діяльністю в державному секторі (ст. 22) тощо.

Важливе значення у правовому регулюванні підприємницької діяльності має також прийнятий Верховною Радою України 11 вересня 2003 р. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Закон України «Про засади державної регуляторної полі-тики у сфері господарської діяльності» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 9, ст. 79.. Саме цей Закон визначив правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, а саме: встановив принципи державної регуляторної політики (ст. 4); порядок планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів та підготовки аналізу регуляторного впливу (ст. 7, 8); організаційний порядок проведення державної регуляторної політики Верховною Радою України (роз. II); організаційний порядок проведення державної регуляторної політики Верховною Радою Автономної Республіки Крим (роз. III); організаційний порядок проведення державної регуляторної політики Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади (роз. IV) та ін.

З початком дії Цивільного кодексу України (далі -- ЦК) і Господарського кодексу України (далі -- ГК) законодавче забезпечення цього соціально-економічного явища, цієї організаційно-правової форми юридичної особи набуло подальшого розвитку. В процесі підготовки проекту ЦК його розробниками були використані інші концептуальні підходи до відомих раніше юридичній науці понять. Зокрема, розробники ЦК категорично відмовились від традиційної кваліфікації юридичних осіб залежно від форми власності, на базі якої вони створювалися, від використання в тексті закону такого традиційного для нашої економічної історії поняття -- «підприємство». Натомість застосували поділ юридичних осіб на юридичних осіб публічного і приватного права, запровадили законодавчу можливість створення господарського товариства (крім повного та командитного) однією особою, яка стає його єдиним учасником, та ін. В тексті ЦК активно використовується словосполучення «юридична особа». Між тим, як слушно зауважує Є.О.Харитонов, ЦК не дає визначення поняття юридичної особи, ст. 80 ЦК містить тільки вказівку на деякі характерні риси цього поняття Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. - Вид. 2, перероб. і доп. - К.: Істина, 2007. - С. 139. . Відповідно до ст. 114 ЦК, господарське товариство, крім повного і командитного товариства, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Така конструкція господарського товариства називається «компанією однієї особи». Ст. 141 ЦК встановлено лише обмеження щодо створення товариства з обмеженою відповідальністю (далі -- ТОВ) з єдиним учасником, іншим господарським товариством, учасником якого є одна особа.

Отже, є очевидним, що замість ПП автори ЦК пропонують суспільству використовувати іншу організаційно-правову форму, іншу модель організації своєї господарської діяльності - у формі товариства (крім повного і командитного) з одним засновником, який стає його єдиним учасником.

Фактично, членами робочої групи з підготовки проекту ЦК у текст цього закону був привнесений зарубіжний досвід існування у багатьох капіталістичних країнах такої організаційно-правової форми, як господарське товариство з одним учасником.

Раніше, до прийняття ЦК, для створення господарського товариства необхідною була наявність двох засновників (винятком були акціонерні товариства, засновником яких виступала держава). Разом з тим доцільно акцентувати увагу на тому, що виникнення у 60-х--70-х роках у розвинутих капіталістичних країнах товариства з одним засновником було пов'язано з посиленням тенденцій поглинання сильними корпораціями економічно слабших компаній і відсутності відповідної організаційно-правової форми організації своєї господарської діяльності, яка б дозволяла захистити власний бізнес.

Як слушно зауважує В.Мусін, «и хотя вопиющее противоречие подобной «копорации» самой сущности юридического лица как коллективного обра-зования очевидно, подчиняясь экономическим потребностям крупного капитала, поначалу коммерческая и судебная практика, затем доктрина, а в последующем и закон начинают признавать их имеющим право на существование» Мусин В.А. Одночленные корпорации в буржуазном праве // Правоведение. - 1981. - № 4. - С. 44. . Тобто, зарубіжний законодавець не став вигадувати нову форму юридичної особи, а пристосував до нових потреб ті конструкції господарських товариств, які вже були в наявності. Проте національне законодавство вже мало до розробки і набуття чинності нового ЦК подібну організаційно-правову форму юридичної особи, яка і досі є найбільш популярною серед суб'єктів господарювання та громадян, що намагаються розпочати власну підприємницьку справу -- це ПП.

Водночас розробники ГК фактично не відмовилися від існуючої системи організаційно-правових форм господарювання, залишивши основною формою господарювання «підприємство», фактично повторивши класифікацію підприємств залежно від форм власності, що містилась у ст. 2 Закону, та запропонували додаткові критерії поділу підприємств на види. При цьому визначення ПП набуло подальшого законодавчого розвитку. Так, відповідно до ст. 63. ПП -- підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).

Але, якщо уважно проаналізувати зміст ст. 63 ГК, то виходить, що особи без громадянства та іноземці як фізичні особи не мають права створювати ПП, хоча, відповідно до ст. 113 ГК, яка фактично деталізує і уточнює визначення ПП, навпаки -- вони таке право мають. Згідно з цією статтею, ПП -- підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та їх праці чи з використанням найманої праці, а також на основі приватної власності суб'єктів господарювання -- юридичної особи.

Ми вважаємо, що зміст ст. 63 у частині визначення ПП необхідно привести у відповідність до змісту ст. 113 ГК з метою ліквідації протиріччя, яке може виникати при застосуванні цих статей на практиці. Деякі противники ПП вважають, що саме завдяки авторам ГК у ст. 63 і ст. 113 ГК з'явилась норма, яка дозволяє не тільки фізичній особі, а й юридичній особі бути засновником ПП. З цього приводу доцільно зазначити, що ця норма з'явилась на етапі розгляду цього законопроекту в парламенті Ісаков М.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. - С. 219..

Ми також поділяємо точку зору представників робочої групи, які брали участь у підготовці ГК і які вважають існування цієї норми помилкою, що потребує виправлення шляхом внесення відповідних змін, а саме: зі ст. 113 ГК виключити друге речення, а формулювання визначення ПП у ст. 63 ГК привести у відповідність з першим реченням п. 1 ст. 113ГК.

У результаті використання різних підходів у процесі підготовки ЦК І ГК виникли і набули особливого значення деякі принципові моменти науково-практичного уявлення загальних елементів національного права. Наприклад, визначаючи підприємство об'єктом і суб'єктом права, ГК залишив за підприємством права суб'єкта господарювання -- юридичної особи, тоді як ЦК відніс підприємство до об'єкта цивільних прав. Відповідно до п. 4 ст. 62 ГК, підприємство є юридичною особою. Як слушно зауважує В.Мамутов, «юридическое лицо... -- это виртуальное понятие, «а не материальная реальность». «Маска» или «фикция» не может быть, например, собственником. Правом собственности может обладать организация или человек. Можно быть собственником, не будучи юридическим лицом. Поэтому выражение «собственность юридического лица» представляется не вполне корректным, неправомерно на базе одной фикции конструировать другие и подменять виртуальным понятием «юридическое лицо» реальные организации и коллективы» Труш І. Приватне підприємство як важливий чинник сприяння розвитку малого бізнесу // Право України. - № 10. - 2007. - С. 51. . Хіба абстракція може бути об'єктом права? Однак власність, що належить підприємству, є матеріальною субстанцією і тому є об'єктом права.

Підприємство як багатопланове соціально-економічне і правове явище має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Поняття “підприємство” є узагальнюючим, збірним. По-перше, воно визначає підприємства як певні організаційно-правові форми господарювання. По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто притаманне будівельним, транспортним, сільськогосподарським, торговельним та іншим підприємствам Ісаков М.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. - С. 219. .

Аналіз співвідношення поняття „юридична особа” та „приватне підприємство” позволяє зробити висновок, що з одного боку категорія юридичної особи охоплює підприємство як одну з її організаційно-правових форм, а з іншого, підприємству як суб'єкту господарювання, крім прав юридичної особи, належать ще й інші права та обов'язки, які виходять за межі прав, притаманних юридичним особам. Юридична особа - перш за все суб'єкт цивільного обороту і використання інституту юридичної особи створює юридичні умови для участі суб'єкта у відносинах обігу, але не орієнтує на виробничу діяльність.

Поняття підприємства як суб'єкта господарювання не можна зводити до поняття юридичної особи. Юридична особа - це суб'єкт лише приватноправових відносин, що складаються по горизонталі, підприємство ж як суб'єкт права приймає участь у відносинах і по горизонталі, і по вертикалі, тобто і в приватноправових, і в публічно-правових відносинах.

Найбільш вдалим вбачається визначення поняття підприємства як господарської організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов'язаннями, крім випадків передбачених законодавством Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 4 (39).- С. 224..

Таким чином, ми повинні зробити акцент на тому, що підприємство є господарюючим суб'єктом, організаційно-правовою формою юридичної особи, а не об'єктом майнових правовідносин. Головними причинами виникнення і широкого розповсюдження підприємств стали об'єктивно існуючий суспільний розподіл праці та настійна потреба в кооперації праці.

Розділ 2 Правовий статус приватного підприємства в Україні

2.1 Реєстрація приватного підприємства в Україні

Верховною Радою України врегульовано питання державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з прийняттям 15.05.2003 року відповідного Закону № 755-1V „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців” За-кон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 31-32, ст.263 (далі - Закон). Як відомо, раніше порядок такої реєстрації встановлювався Кабінетом Міністрів України - відповідна Постанова КМУ № 740 від 25.05.1998 року „Про затвердження положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" Постанова КМУ № 740 від 25.05.1998 року „Про затвердження положення про держав-ну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" - Законодавство „Інфодиск”. (далі - Постанова № 740) втратила свою силу з дня набуття чинності Законом, а саме з 01 липня 2004 року.

Закон визначає порядок державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців. Цим самим розширено сферу державної реєстрації, адже, як відомо, Постановою № 740 було врегульовано лише порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. У сферу дії Закону потрапили всі без винятку юридичні особи.

Законом встановлено, що об'єднання громадян (у тому числі професійні спілки), благодійні організації, партії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, банки, торгово-промислові палати, фінансові установи (у тому числі кредитні спілки), біржі, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише і моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому Законом. Отже, наприклад, сільська чи міська рада, як юридична особа, тепер зобов'язана буде одержати свідоцтво про державну реєстрацію єдиного взірця відповідно до Закону (раніше такого свідоцтва у неї не було), а будь-яке об'єднання громадян після реєстрації у відповідному органі Міністерства юстиції зобов'язане буде пройти державну реєстрацію відповідно до Закону.

За Законом державна реєстрація -- це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно Закону передбачається створення та функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі -- Єдиний державний реєстр), який являє собою автоматизовану систему збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Також Законом встановлено, що спеціальним уповноваженим орган з питань державної реєстрації видає спеціалізований друкований засіб масової інформації, в якому публікуватимуться відомості з Єдиного державного реєстру.

Законом передбачено, що державну реєстрацію проводять державні реєстратори -- посадові особи, які відповідно до Закону здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та які проводитимуть таку реєстрацію виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця (відповідно виключається можливість зареєструватися приватним підприємцем не за місцем свого проживання, як зараз часто буває, а за місцем, наприклад, знаходження об'єкту для бізнесу, власного або орендованого, тощо).

До основних повноважень державного реєстратора відносяться:

· проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

· проведення резервування найменувань юридичних осіб;

· передача органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлень та відомостей з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;

· формування, ведення та забезпечення зберігання реєстраційних справ;

· здійснення оформлення та видачі свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміни;

· оформлення та видача виписок, довідок з Єдиного державного реєстру;

· проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичних осіб та державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичних осіб-підприємців;

· проведення державної реєстрації припинення юридичних осіб та державної реєстрації припинення підприємницької діяльності і фізичними особами-підприємцями;

· звернення до суду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку.

Державний реєстратор призначається на посаду та звільняється з посади міським головою міста обласного значення або головою районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

На посаду державного реєстратора призначається особа з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста та стажем роботи за фахом на державній: службі не менше одного року, або стажем роботи в інших сферах управління не менше трьох років. Державний реєстратор має посвідчення державного реєстратора та власну і печатку. І Державний реєстратор після внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця зобов'язаний і сформувати реєстраційну справу. В такій справі згідно Закону зберігатимуться практично всі документи таких осіб протягом строку їх державної реєстрації. Виїмка документів з реєстраційних справ здійснюється лише за вмотивованою постановою слідчого відповідно до закону. Витребування документів з реєстраційних справ здійснюється на підставі судового рішення.

Але слід зазначити, що такі дії не є підставою для відмови державного реєстратора в проведенні реєстраційних дій. передбачених Законом, окрім випадку отримання відповідного і судового рішення. Здати припинення юридичної особи або внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем реєстраційна справа повинна зберігатися у державного реєстратора протягом трьох років.

Невизначеним питанням залишається проведення державної реєстрації у випадку тимчасової відсутності державного реєстратора - хвороба, відпустка, вагітність тощо, оскільки Законом не передбачено тимчасове виконання обов'язків державного реєстратора чи то передача останнім своїх повноважень іншій особі Асаулюк А. Державна реєстрація юридичний осіб та приватних підприємців - що нового? // Мала енциклопедія нотаріусів. - № 3 (15). - 2004. - С. 111. .

Єдиний державний реєстр створюється і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації, який є його розпорядником та адміністратором, та є об'єктом права державної власності.

В Єдиному державному реєстрі, окрім іншого, містяться такі відомості щодо підприємства, яке реєструється:

- повне найменування та скорочене у разі його наявності;

- ідентифікаційний код;

- форма власності;

- організаційно-правова форма;

- місцезнаходження;

- перелік засновників у тому числі ім'я, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи -- платника податків, якщо засновник фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник юридична особа (як бути з номерами/кодами коли засновник фізична чи юридична особа є нерезидентом Закон не дає відповідь на це питання);

- основні види діяльності;

- прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії піл імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори. їх ідентифікаційні номери фізичних осіб - платників податків З одного боку наявність такої інформації можна сприйняти з позитивної точки зору. Але з іншого боку - з цим питанням може виникнути дуже велика проблема для нотаріусів, оскільки на сьогодні юридична особа може хоч кожен день змінювати своїх керівників, і нотаріусу достатньо для підтвердження повноважень останніх надати відповідне рішення, протокол, розпоряд-ження тощо про це. Чи будуть легітимними дії посадових осіб підприємств, в тому числі щодо укладення нотаріально посвідчених правочинів, якщо такі особи не внесені до Єдиного держав-ного реєстру? Чи будуть зобов'язані нотаріуси вимагати від юридичних осіб для вчинення ними нотаріальних правочинів відповідної довідки з Єдиного державного реєстру на підтвердження повноважень керівника чи іншої особи, яка діє без довіреності? Нажаль, поки відповідей на ці пи-тання немає. Тільки в частині 3 статті 18 За-кону з цього приводу зазначено, що якщо відо-мості, які підлягають внесенню до Єдиного дер-жавного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою стороною. А по питанню внесення змін до відо-мостей про юридичну особу, які містяться в Єди-ному державному реєстрі, і які не пов'язані із змінами до установчих документів або не підля-гають державній реєстрації, у статті 19 Зако-ну зазначено, що в цьому випадку виконавчий орган юридичної особи зобов'язаний подати (над-іслати рекомендованим листом) державному реєстратору заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі. Після подачі такої картки реєстратору ос-танній зобов'язаний не пізніше наступного робо-чого дня з дати її надходження внести запис до Єдиного державного реєстру. Як бачимо -- про-цедура не проста, і одного дня для „легітимної” заміни керівника юридичної особи явно замало.;

- дані про наявність обмежень щодо представництва від імені підприємства;

- дані про розмір статутного фонду, а також розмір сплаченого статутного фонду на дату проведення державної реєстрації та дата закінчення його формування;

- дата та номер запису про проведення державної реєстрації підприємства, дати та номери записів про внесення змін до нього;

- дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них;

- дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення.

Цікавим видається так званий порядок „підтвердження” юридичною особою свого статусу. Так, у частині 7 статті 19 Закону зазначено, не пізніше тринадцяти місяців з дня подачі (надіслання рекомендованим листом) останньої реєстраційної картки, що містить відомості про юридичну особу, юридична особа зобов'язана подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Відомості з Єдиного державного реєстру є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб -- платників податків. Такі відомості у строк, що не перевищує 5 днів з дати надходження запиту

Оскільки більшість документів, що подаються на державну реєстрацію підприємств, проходять через нотаріусів, необхідно знати вимоги Закону щодо порядку оформлення цих документів, які встановлено статтею 8 Закону.

По-перше, усі документи, які відповідно до вимог Закону подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою. Невизначеним залишається питання подання документів з відповідними перекладами, наприклад, коли засновники-іноземці підписали оригінали установчих документів на рідній мові за межами України та було здійснено переклад з іноземної мови на українську мову Асаулюк А. Державна реєстрація юридичний осіб та приватних підприємців - що нового? // Мала енциклопедія нотаріусів. - № 3 (15). - 2004. - С. 112. . Тобто Закон не дає відповіді на запитання - є можливість такого оформлення документів, чи необхідно в обов'язковому порядку підписувати установчі документи на українській мові з одночасним перекладом (усним чи письмовим) на рідну мову іноземців?


Подобные документы

  • Поняття та характерні риси приватного підприємництва. Основні етапи створення приватного підприємства. Державна реєстрація як спосіб легітимації приватного підприємства. Порядок реорганізації приватних підприємств. Державна реєстрація реорганізації.

    дипломная работа [104,4 K], добавлен 15.12.2009

  • Підприємництво–вид діяльності й певний стиль і тип господарської поведінки. Суб'єкти й Об’єкти підприємницької діяльності. Джерела і методи пошуку підприємнитва. Організація створення, реєстрація та ліцензування діяльності приватного підприємства.

    реферат [24,4 K], добавлен 11.12.2007

  • Аналіз нормативно-правового забезпечення державно-приватного партнерства в країнах Східної Європи. Регулювання механізму державно-приватного партнерства та шляхи реформування моделей участі приватного сектора в проектах державно-приватного партнерства.

    статья [27,7 K], добавлен 31.08.2017

  • Поняття та предмет науки міжнародного приватного права. Система міжнародного приватного права як юридичної науки. Засновники доктрини міжнародного приватного права. Тенденції розвитку та особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних країн.

    реферат [30,3 K], добавлен 17.01.2013

  • Дослідження поняття приватного життя в правовому аспекті. Порівняння охорони приватності в Україні та зарубіжних країнах. Кримінально-правова характеристика складу злочину недоторканності приватного життя в українському та іноземному законодавствах.

    курсовая работа [38,8 K], добавлен 21.10.2013

  • Правова природа заповіту подружжя. Порядок розподілу спадкового майна між спадкоємцями. Спадкування обов’язкової частки в спадщині. Поняття приватного підприємства, види та оформлення його прав на майно. Особливості спадкоємства майна нерезидентів.

    курсовая работа [36,5 K], добавлен 02.04.2011

  • Розгляд приватного права як системи юридичної децентралізації, його відмінності від принципів публічних правовідносин. Основні проблеми розвитку українського цивільного законодавства. Тенденції розвитку інститутів речових та зобов'язальних прав.

    реферат [26,8 K], добавлен 03.11.2010

  • Характеристика етапів розвитку приватного права в Римській державі. Роль римського права в правових системах феодальних та буржуазних держав. Значення та роль римського приватного права на сучасному етапі, його вплив на розвиток світової культури.

    контрольная работа [23,3 K], добавлен 20.10.2012

  • Взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Суб'єкти міжнародного приватного права - учасники цивільних правовідносин, ускладнених "іноземним елементом". Види імунітетів держав. Участь держави в цивільно-правових відносинах.

    контрольная работа [88,2 K], добавлен 08.01.2011

  • Уніфікація міжнародного приватного права. Види комерційних договорів. Міжнародні організації та підготовка міжнародних договорів у сфері міжнародного приватного права. Міжнародні договори України в сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.

    курсовая работа [44,7 K], добавлен 04.11.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.