Правові особливості створення та реорганізації приватного підприємства

План

Вступ

Розділ 1. Поняття , характерні риси та види приватного підприємства

1.1 Поняття та характерні риси приватного підприємництва

1.2 Види приватних підприємств

Розділ 2. Правові особливості створення приватного підприємства

2.1 Основні етапи створення приватного підприємства

2.2 Державна реєстрація як спосіб легітимації приватного підприємства

2.2.1 Порядок реєстрації в державному органі, отримання свідоцтва про державну реєстрацію

2.2.2 ”Єдиний реєстраційний офіс” - спрощений спосіб реєстрації приватного підприємства

Розділ 3. Правове регулювання та особливості реорганізації приватного підприємства

3.1 Порядок реорганізації приватних підприємств

3.2 Державна реєстрація реорганізації приватного підприємства

Висновки

Література

ДодатОК 1

ДОДАТОК 2

ВСТУП

Становлення Української державності перед усім великою мірою залежить від її економічного базису. Варто зазначити, що 70 років панування радянсько-комуністичної системи з плановою економікою, монополією державної власності на засоби виробництва має негативний вплив і на сьогодення. Перш за все це недосконалість та відсутність нормативної бази, що регулює правовідносини в сфері господарювання. Відсутність досвіду та юридичних і економічних знань у наших підприємців.

Якщо ж оптимістично дивитися в майбутнє і припустити, що в країні пануватиме стабільність як політична так і економічна, ми маємо можливість в недалекому майбутньому вирішити проблеми, що гальмують розвиток економіки країни. Успішний розвиток країни в умовах існування ринкової економіки залежить від гармонійного поєднання всіх форм власності, та розвитку підприємницьких ініціатив.

Перші кроки перебудови національного законодавства були зроблені ще в 1991 році з прийняттям Законів України ”Про підприємництво“, ”Про підприємства в Україні”, ”Про власність” [6, 7, 8]. Та на особливу увагу заслуговує прийняття Конституції України 28 червня 1996 року в якій закріплено рівноправність всіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), а також право приватної власності за громадянами (ст. 41) та право на підприємницьку діяльність (ст. 42) [1]. Це дало можливість розвитку підприємницької діяльності в Україні.

В умовах ринкової економіки підприємницькі кола складають основу існування господарського комплексу країни. Чинне законодавство України визначає такі види існування підприємств, як: приватне підприємство; колективне підприємство; комунальне підприємство; державне підприємство. Правова природа існування приватного підприємства, його створення та реорганізація і будуть розглянуті в даній дипломній роботі.

Темою дипломної роботи є ”правові особливості створення та реорганізації приватного підприємства”.

Актуальність обраної теми пояснюється важливістю існування приватного сектору економіки в умовах розвитку ринкових відносин. Успішний розвиток приватного підприємництва не можливий без належного правового підґрунтя.

В зв'язку з цим за мету поставлено дослідження чинного законодавства, що регулює створення та функціонування приватних підприємств. Вивчення наукової літератури та досліджень українських фахівців з даного питання. Аналіз існуючої нормативно-правової бази та правозастосувальної діяльності з метою виявлення прогалин та недоліків чинного законодавства. Заключним же етапом дослідження є розробка заходів та пропозицій стосовно усунення виявлених проблем.

Метою даної роботи є, також, встановлення механізму правового впливу на суспільні відносини, що створюються в сфері приватного підприємництва та виявлення шляхів його реалізації.

Головними завданнями при дослідженні даної теми є:

- встановлення сфери суспільних відносин, в якій виникають та реалізуються правовідносини з приводу створення та функціонування приватного підприємництва. Вивчення структури цієї сфери: визначити види, форми та етапи створення.

- розгляд суб'єктів, що діють в сфері створення, реєстрації та реорганізації приватних підприємств.

- вивчення особливостей регулювання здійснення приватного підприємництва на різних етапах його розвитку. Визначення майнового характеру правовідносин між засновником приватного підприємства та новоствореним суб'єктом - юридичною особою.

- опис основних принципів, форм, видів та етапів створення приватного підприємства.

- показати види правових відносин, що виникають при розгляді даних питань.

- встановити головні проблеми, що виникають при створені, реєстрації та реорганізації приватного підприємства.

Об'єктом вивчення є правовідносини, що виникають в процесі створення та діяльності приватного підприємства, а також його перетворення та механізми регулювання даних процесів.

При визначені предмету дослідження будемо керуватися конкретизацією об'єкта дослідження, а саме, в якості предметів дослідження розглянемо основні етапи створення приватного підприємства, характерні риси, що визначають підприємства як приватне; суб'єкти, що приймають участь у створенні приватного підприємства та його реорганізації, визначення видів приватних підприємств.

Мета та задачі роботи визначаються її структурою. Дипломна робота складається із трьох розділів, вступу, висновків та додатків. Всі розділи поділені на підпункти, що дозволяє акцентувати увагу на окремих проблемах в межах одного питання. В першому розділі дипломної роботи розкривається та аналізується зміст інституту підприємництва та права власності, а саме здійснення приватного підприємництва. При цьому визначається сутність приватного підприємства, види приватних підприємств та їх історичний розвиток в новітньому законодавстві України. Цікавим питанням є створення приватного підприємства корпоративного характеру та ролі юридичних осіб як засновників даного приватного підприємства. Важливою частиною дипломної роботи є другий та третій розділи в яких розглянуто питання пов'язані із особливостями створення та рерганізації приватних підприємств, шляхом дослідження нормативної бази та наукових робіт фахівців, що досліджували аналогічні чи споріднені теми. Особливу увагу приділено майновим правовідносинам між засновником (засновниками) та новоствореною юридичною особою в формі приватного підприємства, регулювання майнових прав сімейним законодавством при створені приватного підприємства фізичною особою, що є одним із подружжя. Ці питання остаточно не врегульовані законодавством, тому на практиці вони породжують значну кількість проблем. Деякі шляхи їх вирішення запропоновані в даних розділах.

Варто відзначити, що джерелової бази з питань створення та реорганізації приватних підприємств досить мало. У зв'язку з цим кожне джерело має особливу цінність. В дипломній роботі використовуються наступні види джерел: нормативно-правові акти (при чому як діюче законодавство так і те, що втратило чинність - для проведення аналізу та порівняння) Постанови та роз'яснення Верховного Суду України, коментарі до Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, судова практика, листи та роз'яснення Державного реєстратора, публікації в юридичних та бухгалтерських виданнях, а також учбова література. Важливе місце серед джерел займають нормативно-правові акти. Це, перш за все, діючі Цивільний кодекс України [5] та Господарський кодекс України [2], Закон України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” [19] та ряд інших.

В дипломній роботі широко використано аналітичні наукові статті, що присвячені висвітленню визаначеної проблематики, серед них статті М.Ісакова, Т. Блащук, О. Гула, Є. Рябоконь, Я. Турлуковський [ 36, 41, 42, 43, 57] та інші . Данні роботи дозволяють розкрити сутність приватного підприємництва, правові особливості його здійснення та перетворення приватних підприємств, зробити аналіз чинної нормативно-правової бази, що регулює дане коло питань, виявити його позитивні та негативні сторони.

Корисним джерелом є судова практика, що дозволяє визначити основні проблеми при створені та перетворені приватних підприємств та визначити шляхи їх вирішення.

Таким чином, використовуючи всі вище наведенні джерела, можна провести докладний аналіз та визначити особливості створення та реорганізації приватних підприємств у відповідності до вимог чинного законодавства України, визначити його плюси та мінуси і шляхи подальшого удосконалення.

Розділ 1. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ВИДИ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття та характерні риси приватного підприємництва

Перед тим як перейти безпосередньо до розгляду намічених питань, варто спочатку проаналізувати історію правотворення в галузі підприємництва та визначити умови існування українського суспільства і розвитку економічних відносин, що обумовили зміни в законодавстві.

Поява незалежної країни на карті світу та перебудова планової економіки, що базувалася на командно-адміністративному управлінні союзної держави та монополії державної власності на засоби виробництва, відповідно до вимог розвитку ринкової економіки де перевага надається формам власності відмінним від державної - приватній, колективній. У зв'язку з розвитком різних форм власності та підприємництва в Україні, а також виходом країни на світовий ринок товарів та послуг, бажання вступу в різноманітні світові організації постала необхідність приведення всього чинного законодавства у відповідність до вимог європейських стандартів в тому числі і стосовно здійснення підприємницької діяльності.

Сучасне законодавство України передбачає різноманітні організаційно-правові форми господарювання, в наслідок чого в Україні існує значна кількість юридичних осіб, що засновані на різних формах власності. Підприємницькою діяльністю можуть займатися як громадяни України, так і іноземні, у відповідності до законів України, фізичні та юридичні особи. Відповідно до законодавства, зокрема Закону України ”Про власність” [6] 1991 р., такою діяльністю можуть займатися підприємства засновані на різних формах власності: приватній, колективній, державній, спільній.

Юридична особа - це підприємство, яке веде самостійний баланс, має поточний рахунок у банку, печатку, зареєстроване в державних органах влади. Підприємництво в Україні здійснюється у будь-якій організаційній формі, що визначені законодавством, на вибір підприємця чи засновників підприємства. Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України [2] підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, та іншої господарської діяльності в порядку передбаченому ГК та іншими законами.

Підприємства можуть створюватися для здійснення підприємницької та некомерційної господарської діяльності. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність у відповідності до вимог ст.ст. 62-71 Господарського кодексу [2], якщо інше відносно підприємств окремих видів не предбачено цим Кодексом та іншими законодавчими актами, що прийняті у відповідності до нього (ст.72 ГК).

Класифікувати підприємства можна за різними критеріями. За економічними показниками та кількістю працюючих підприємства поділяють на малі, середні та великі; за сферою діяльності розрізняють промислові, торгівельні, підприємства в сфері послуг та інші.

Та відповідно до норм ГК України [2] підприємства класифікують за трьома критеріями:

1. за формою власності;

2. за спосіб утворення та формування статутного фонду;

3. за кількістю працюючих та об'ємом валового доходу від реалізації продукції за рік.

Відповідно до ч. 1 ст.63 Господарського кодексу України [2] в залежності від форм власності в Україні можуть діяти підприємства наступних видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Наша задача розглянути правову природу створення та функціонування приватного підприємства. Визначити сутність терміну ”приватне підприємство” його характерні риси та види.

Виходячи з новітньої історії розвитку права власності в Україні то поняття приватного підприємництва з'явилося лише на початку 90-х років і своє юридичне закріплення отримало з прийняттям законів ”Про власність” 1991 р., ”Про підприємництво” 1991 р., ”Про підприємства в Україні” 1991 р. і звісно ж на найвищому законодавчому рівні - з прийняттям Конституції України 1996 року. Саме ці законодавчі акти визначали правову природу існування приватного підприємства. Зрозуміло, що за панування державної власності на засоби виробництва за часів існування СРСР мови про створення приватних підприємств та їх легального функціонування на території України не може бути, за виключенням не тривалої практики існування приватної власності та підприємництва в 20-х роках ХХ сторіччя періоду НЕПу. Прийняття Господарського кодексу України 2003 р. (далі ГК України) та Цивільного кодексу України 2003 р. (далі ЦК України) суттєво змінило законодавство, що регулювало господарські відносини, з прийняттям цих кодексів втратили свою чинність Закон України ”Про підприємництво” 1991 року та Закон України ”Про підприємства в Україні” 1991 року. У з'язку з цим певну еволюції пройшло і правове регулювання функціонування приватного підприємства. Поняття приватного підприємства містилося в ст. 2 Закону України ”Про підприємства в Україні”[8] відповідно до якої приватним визнається підприємство, засноване на власності фізичної особи. З цього визначення випливало багато питань, правильне вирішення яких впливало в подальшому на долю як засновника підприємства, так і власне підприємства як організаційно-правової форми.

По-перше, потрібно було визначити, що мав на увазі законодавець під терміном ”фізична особа”. Так поняття ”фізична особа” могло означати, що засновником приватного підприємства може бути лише одна фізична особа. Тоді виникає запитання чи може бути засновником такого підприємства один із подружжя, оскільки майно чи гроші, що є основою для створення приватного підприємства переходять до статутного фонду такого підприємства, є спільною сумісною власністю обох із подружжя. Якщо дотримуватися позиції, що приватне підприємство може створити фізична особа використовуючи майно, що належить йому то для створення приватного підприємства можливо використати майно, що набуте одним із подружжя до вступу у шлюб або за інших обставин коли майно не є спільною сумісною власністю подружжя [58; c. 25].

Наступним важливим кроком є можливість тлумачення поняття ”фізична особа” як збірного, тобто кількох фізичних осіб, тим самим відмежовуючи їх від юридичних осіб. Таким чином законодавець визначав, що засновником приватного підприємства можуть бути лише громадяни, а не юридичні особи, які створювали підприємство на базі приватної власності. До таких осіб відповідно до ст. 11 Закону України ”Про власність” [6] віднесено громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Що ж стосується права спільної сумісної власності подружжя то відповідно до ст. 16 Закону України ”Про власність” [6] теж відноситься до приватної власності оскільки дана стаття входить до розділу ”Право приватної власності”. Більш глибший аналіз даних питань було розглянуто дослідниками в науковій літературі та публікаціях зокрема статтях Кравчука В. ”Зміна власника (засновника) приватного підприємства” [47], Марченко В. ”Как стать собсвенникм частного предприятия?” [51], Ніколаєва Л., Старцева О. ”Приватне підприємство в контексті шлюбно-сімейних правовідносин” [52], Фрідмо І. ”Про правову природу приватного підприємства” [65] та інші.

Дещо інакше визначення приватного підприємства, більш розширене, дає стаття 113 ГК України [2], що нині діє, яка розширила поняття ”фізична особа” як засновника приватного підприємства, тобто ним може бути як одна особа так і кілька, а також новелою стала можливість заснування приватного підприємства юридичною особою чого не було в старому законодавстві. Дискусійним на сьогоднішній день залишається питання чи можуть заснувати приватне підприємство кілька юридичних осіб та фізичні і юридичні особи. Стосовно цього питання існує кілька думок , що будуть розглянуті далі.

Визначення поняття приватного підприємства містить в ст. 113 ГК України [2] відповідно до якої приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. ЦК України, хоча і не містить такої форми, проте дає визначення права приватної власності та її об'єктів (ст. 325). Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. Тобто, приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи. Виходячи з того, що на сьогодні закон, який регулює порядок створення та діяльності приватних підприємств, відсутній, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України. Торкаючись правового становища приватних підприємств, слід звернути увагу на наступне.

Згідно зі статтею 83 Цивільного кодексу України [5], яка визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, юридичні особи, у тому числі і приватні підприємства, можуть створюватися у формі товариств, установ та інших формах, встановлених законом. У зв'язку з тим, що законодавчі акти не дають чіткого визначення терміну "організаційна форма юридичної особи", існує двоякий підхід до визначення приватного підприємства. По-перше, виходячи зі змісту статті 113 Господарського кодексу України [2], приватне підприємство є організаційною формою підприємства. По-друге, стаття 63 цього Кодексу визначає приватне підприємство як вид підприємства залежно від форми власності.

Таким чином на особливу увагу заслуговує правовий режим майна закріплений за підприємством для його ідентифікації як приватного. Оскільки ГК України визначено, що приватне підприємство може бути створене як одним засновником так і кількома, то розглянемо ці питання окремо, докладний аналіз якого проводить М. Ісаков у статті ”Деякі проблеми приватних підприємств” [42], яку взято за основу.

Стосовно приватного підприємства створеного кількома засновниками не виникає сумніву, що останнє є власником свого майна, а засновники виступають власниками майнових прав на частку (пай) у статутному фонді цього підприємства.

Що стосується приватного підприємства створеного одним засновником ситуація виглядає дещо складнішою. Так, по-перше, відповідно до ст.135 ГК України та ч. 3 ст.6 Закону України ”Про власність” [6] власник має право заснувати підприємство та закріпити за ним майно на праві власності, праві господарського відання, на праві оперативного управління, таким чином може на власний розсуд визначати правовий режим майна заснованого ним підприємства; по-друге, стосовно державних, комунальних підприємств об'єднань громадян та релігійних організацій, тобто всіх різновидів підприємств з одним засновником, крім приватних, законодавство встановлює як основу правового режиму майна - право господарського відання або право оперативного управління. Єдина ж 113 стаття ГК України, що присвячена приватним підприємствам, не дає визначення правового режиму майна цього підприємства. Проте, так як, приватні підприємства можуть бути створені як кількома засновниками, тобто корпоративними (а всі корпоративні підприємства є власниками свого майна) так і одним засновником, тобто унітарним ( а всі унітарні підприємства не є власниками майна) то однозначного висновку зробити не можна [42; c. 109-110].

Проблему такої дискусійності вбачаю у відсутності окремого законодавства, що регулювалоб створення та діяльність приватного підприємства, оскільки наявне законодавство більшою мірою дає узагальнюючі поняття та норми стосовно регулювання діяльності приватних та державних підприємств. Чинні закони містять загальні положення в яких не завжди вказується які норми можна застосовувати до приватних, а які лише до державних підприємств. Так ряд авторів, зокрема В. Балацька у статті ”Щоб не сталося ”НП”, коли купуєш або продаєш ПП” [35; cт. 37] висловлює ствердження, що майно приватного підприємства може бути закріплене за ним на праві повного господарського відання, але при цьому не враховується правова природа повного господарського відання та оперативного управління. Ці режими можуть бути застосовані лише до державних підприємств оскільки є похідними від права державної власності, та були розроблені за часів існування СРСР з метою обгрунтування права власності на державне майно, що закріплювалося за соціалістичними юридичними особами [57; c. 47].

Далі, з історії Українського правотворення, керуючись ст. 10 Закону України ”Про підприємства в Україні”[8] після визначення, що правовий режим майна юридичної особи визначається її засновником вміщено норми, що зазначають, майно яке перебуває у державній власності і закріплене за державним підприємтсвом (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання, після чого регламенується правовий режим майна казенного підприємства майно за яким закріплене на праві оперативного управління. За способом виключення, це дає можливість зробити висновок, що, не зважаючи на недосконалість правового регулювання, законодавцем передбачалося закріплення майна приватних підприємств на праві власності.

Таким чином, доцільніше булоб законодавчо визначити єдиний режим майна приватного підприємства і поділяючи думку М. Ісакова, Є. Рябоконь та Я. Турлуковського [41, 42, 57] це режим права васності приватного підприємства на закріплене за ним його засновниками майно. Нажаль прийняття ГК України не вирішило цього питання, а далоб можливість уникнути безпідставних спірних моментів при відносинах купівлі-продажу, розподілі майна подружжя, коли один із них є засновником приватного підприємства та врегулювання спадкових відносин після смерті засновника приватного підприємства.

Отже, хтоб не був засновником приватного підприємства власником переданого майна виступає новостворена юридична особа. Тому не можна погодитися з Л. Ніколаєвою та О. Старцевим [52; c. 61-62], які розглядаючи проблематику об'єктів права спільної сумісної власності, стверджують, що власником майна у разі створення приватного підприємства одним із подружжя на основі спільної сумісної власності є обидва з подружжя, а засновником виступає один із подружжя, ”своєрідний уповноважений власник”. Найприйнятнішою і такою, що відповідає чинному законодавству є те, що у засновника приватного підприємства залишаються корпоративні права: управляти підприємством та отримувати частину прибутку.

Крім того, деякі нормативно-правові акти, зокрема Закон України ”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”[9], використовують поняття ”приватне підприємство” у розумінні підприємства, заснованого на приватній формі власності, яке є відмінним від державного та комунального підприємства, а інші нормативно-правові акти - саме як організаційну форму підприємства.

Аналізуючи сутність приватного підприємства можна виділити ряд рис, що виокремлюють саме приватні підприємства серед усіх інших. Розглянемо як характерні риси приватного підприємства так і загальні та індивідуальні риси, що визначають функціонування підприємства, в тому числі приватного.

Характерними рисами приватного підприємства є те, що:

1. приватне підприємство діє на основі приватної власності фізичної (фізичних) або юридичної особи - суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 325 ЦК України [5] суб'єктами права приватної власності можуть бути фізичні та юридичні особи. У їх власності може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, що не може перебувати у приватній власності відповідно до законодавства. Фактично у приватній власності може перебувати будь-яке майно, що не знаходиться у державній або комунальній власності.

Саме тому для визначення правового статусу приватного підприємства найважливішим елементом є встановлення правового статусу належного йому майна, що передається йому як внесок до статутного фонду підприємства - ним має бути лише майно, що належить засновникам на праві приватної власності.

Засновником приватного підприємства може бути фізична особа або декілька фізичних осіб - при заснування приватного підприємства кількома засновниками - громадянин України, іноземець, або особа без громадянства або одна юридична особа, що має статус суб'єкта господарської діяльності (ст 55 ГК України [2]).

2. приватне підприємство діє на основі праці його засновника (засновників) та і з використанням найманої праці. Законодавством України не заборонено засновнику самостійно займатися видами підприємницької діяльності, що визначені у статуті приватного підприємства. Крім того, засновник підприємства може сам керувати створеним підприємством або найняти відповідну особу. У разі найму працівників на роботу на умовах трудового договору, їх прийом проводиться у відповідності до норм трудового законодавства.

3. приватним підприємством з двома та більше засновниками визнається підприємство, засноване кількома фізичними особами.

Проводячи аналіз ст. 113 ГК України [2] можна дійти висновку, що приватне підприємство з двома та більше засновниками може бути створене лише фізичними особами. Спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також кількома юридичними особами законодавством прямо не передбачено. Однак у своїй статті ”Деякі проблеми приватних підприємств” М. Ісаков висловлює припущення про можливість заснування приватного підприємства кількома юридичними особами. Обґрунтовуючи своє припущення ч. 5 ст. 63 ГК України [2], яка визначає корпоративні підприємства відносячи до них господарські товариства, кооперативні підприємства та підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб. На думку М. Ісакова, це і є корпоративні приватні підприємства засновані кількома фізичними чи юридичними особами. Таким чином відкритим залишається і питання стосовно можливості заснування приватного підприємства кількома фізичними та юридичними особами - приватними власниками.

4. приватне підприємство з двома або кількома засновниками функціонує на основі приватної власності засновників. В противагу господарському товариству, яке може бути засноване за участю різних форм власності, приватне підприємство створюється лише на базі приватної власності його засновників. Це, перш за все, обумовлено суб'єктивним складом засновників приватного підприємства, тому що фізичні особи не можуть здйснювати повноваження власника стосовно державного та комунального майна.

5. приватне підприємство з двома та більше засновниками може обмежуватися працею своїх засновників або використовувати найману працю.

ГК України не зобов'язує засновників приватного підприємства своєю працею брати участь у його діяльності; вони можуть як працювати на заснованому ними підприємстві - бути пов'язаними трудовими відносинами з ними, так і найняти персонал [55; c. 65-66].

Інші ознаки приватного підприємтсва співпадають із загальними ознаками підприємства як організаційно-правової форми, а саме:

відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України [2]

1. підприємство (приватне підприємство) - самостійний суб'єкт господарювання, створений фізичною, юридичною або кількома фізичними особами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

2. приватні підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

3. приватне підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Законодавчого обмеження стосовно розміру статутного капіталу приватного підприємства не визначено [30]. Таким чином, можна допустити, що теоретично статутний фонд приватного підприємства може дорівнювати нулю.

4. приватне підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

5. приватне підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Зазначене підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Крім цього, визначаючи загальні та індивідуальні ознаки приватних підприємств можна назвати наступні:

1. назва приватного підприємства, що містить загальну назву визначення виду підприємства ”приватне підприємство” та індивідуальну назву.

2.місцеположення юридичної особи визначається за місцем проживання одного із засновників, або якщо на момент реєстрації за приватним підприємством закріплене майно то місцезнаходження юридичної особи визначається за місцезнаходженням майна.

3. печатка та штампи, що виготовляються з дозволу органів внутрішніх справ та містять повну назву приватного підприємства, його номер.

4. розрахунковий та інші рахунки відкриваються у встановленому законодавством порядку в комерційних банках та індивідуальними для кожного приватного підприємтсва.

5. статут приватного підприємства є його своєрідним паспортом, що максимально деталізує ряд його основних рис.

До індивідуальних ознак відносять:

1. приватні підприємства як суб'єкти підприємницької діяльності відповідно до Закону України ”Про охорону знаків для товарів та послуг” [11] можуть зареєструвати товарний знак, знак обслуговування, фірмову назву.

2. приватні підприємства мають ряд спеціальних, індивідуальних ознак, які присвоюються їм в процесі легалізації: свій номер в державному реєстрі субєєктів підприємницької діяльності, коди статистичної звітності, код платника податків, логотип, електронну адресу та інше.

Наведене вище, дає можливість зробити наступні висновки стосовно функціонуванняприватного підприємства, а саме: як відсутність законодавчо встановленого обмеження, пов'язаного з формуванням статутного фонду, можливість самостійного визначення засновниками принципів і механізмів управління підприємством, здійснення господарської діяльності з використанням найманої праці чи без її використання. А саме самостійне, на власний розсуд, визначення власником засад діяльності приватного підприємства обумовлює поширеність зазначеного виду підприємства в Україні.

1.2 Види приватного підприємства

Аналізуючи норми чинного законодавства та існуючої підприємницької практики можна провести класифікацію діючих приватних підприємств. В залежності від критерію, що взято за основу виділення виду приватного підприємства існують наступні підприємства.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути виділені (ч. 7 ст. 63 ГК України [2]):

1. малі приватні підприємства;

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

2. середні приватні підприємства підприємства;

До середніх підприємств законодавець відносить усі інші підприємства, що не відносяться до малих та великих.

3. великі приватні підприємства;

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Приватні підприємства в Україні можуть створюватися для ведення комерційної (підприємництво) та не комерційної діяльності [60; c. 86].

1. Комерційні приватні підприємства створюються з метою ведення самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України [2]).

Принципами здійснення такої діяльності для приватного підприємства є:

вільний вибір видів підприємницької діяльності;

самостійне формування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільний найм працівників;

комерційний розрахунк та власний комерційний ризик;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

2. Не комерційні приватні підприємства.

Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ст. 52 ГК України [2]).

За галуззю діяльності:

1. промислові приватні підприємства;

2. сільськогосподарські приватні підприємства;

3. торгівельні приватні підприємства;

4. приватні підприємства в сфері послуг.

В залежності від ”національності” капіталу (ч. 2. ст. 63 ГК України [2]):

1. українське підприємство - це приватне підприємство засноване громадянином України або групою громадян, а також українською фізичною особою.

2. приватне підприємство з іноземними інвестиціями;

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями.

3. іноземне приватне підприємство;

Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

В залежності від суб'єктів права приватної власності аналізуючи ст. 113 ГК Ураїни [2] можна виділити наступні види приватних підприємств:

1. індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності і праці однієї фізичної особи (підприємство однієї особи), серед них законодавством виділено громадян України, іноземців та осіб без громадянства;

2. сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї;

3. приватне підприємство з правом найму робочої сили засноване на приватній власності окремої особи, або кількох фізичних осіб, що використовують найману працю;

4. приватне підприємство засноване юридичною особою.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють (чч. 3, 4, 5 ст. 63 ГК України [2]):

1. унітарне приватне підприємство

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника [60; c. 87].

2. корпоративне приватне підприємство

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб [60; c. 87].

Спираючись на вище викладене, серед усієї наведеної класифікації найбільш цікавою, на мій погляд, видається розмежування підприємств за способом утворення статутного фонду та кількістю засновників приватного підприємства, тому розгляну ці поняття детальніше, тим більше, що з прийняттям Цивільного кодексу та Господарського кодексу України дещо змінилося коло осіб, що можуть бути його засновниками.

Відповідно до чинного законодавства, на сьогоднішній день серед приватних підприємств виділяють унітарні приватні підприємства - засновані на приватній власності одного засновника та корпоративні приватні підприємства, що засновані на приватній власності двох або більше осіб. Таким чином, якщо раніше (відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України ”Про власність” [6]) приватне підприємство могла заснувати лише фізична особа використовуючи належне їй майно на умовах приватної власності то на даний час засновником приватного підприємства можуть бути, громадянин України або кілька громадян, іноземні громадяни, особи без громадянства з використанням їх праці та (або) праці найманих працівників. Крім того приватним підприємством визнається також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (ст. 113 ГК України [2]). Таким чином, засновниками приватного підприємства можуть бути як одна, так і декілька фізичних осіб, а також юридична особа.

Як уже зазначалось вище новелами нових Господарського та Цивільного кодексів України є поділ приватних підприємств на два види. Так відповідно до ст. 113 ГК України [2] можна дати визначення унітарного приватного підприємства - це юридична особа заснована на приватній власності одного засновника юридичної чи фізичної особи - громадянина України, іноземці чи особи без громадянства. Відносно юридичної особи як засновника приватного підприємства ГК України встановлює певні обмеження. Засновником унітарного приватного підприємства може бути не будь-яка юридична особа, а відповідно до ст. 113 ГК України [2] лише юридична особа - приватний власник, таким чином засновником даного підприємства не може бути юридична особа власність якого не є приватною (мається на увазі право колективної власності), а також юридична особа за якою майно закріплене на іншому речовому праві (право господарського відання та оперативного управління).

До корпоративних приватних підприємств можна віднести підприємства, що засновані на приватні власності двох або більше фізичних осіб - громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Стосовно можливості заснування корпоративних приватних підприємств юридичними особами або юридичною та фізичною особою точаться дискусії. Є думки що за існуючого правового поля в Україні подібне можливо. Зокрема М. Ісаков обґрунтовує це наступним. ”Не зважаючи на те, що ст. 113 ГК України називає приватним лише підприємство, яке діє на основі приватної власності юридичної особи, згідно з ч.5 ст. 63 ГК України до корпоративних, крім господарських товариств та кооперативних підприємств, законодавець відносить підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб. Вважаємо, що це саме корпоративні приватні підприємства, засновані як кількома фізичними особами, так і юридичними особами. У зв'язку з цим відкриттям також є питання щодо можливості заснування приватного підприємства кількома фізичними та юридичними особами - приватними власниками, тим більше, що відносно господарських товариств законодавець все ж зазначає, що останні створюються юридичними особами та/або громадянами (ч.1 ст. 79 ГК України)” [42; c. 109]. Проте аналізуючи наявні статі та законодавство вважаю що дані твердження потребують детального дослідження, наукового обґрунтування та законодавчого закріплення.

На особливу увагу, при заснуванні унітарного приватного підприємства, заслуговує питання щодо речового права на закріплене за підприємством майно, що вже розглядалося вище.

Отже, аналізуючи наявні нормативно-правові акти та практику застосування законодавства дійшли висновку, що правовий режим майна унітарного приватного підприємства найдоречніше закріпити на праві власності.

Наступним, не менш важливим, є питання щодо зв'язку засновника з приватним-підприємством з урахуванням організаційно-правових форм приватного підприємства. Безпосередній взаємозв'язок засновника і створеної ним юридичної особи є визначальним для з'ясування сутності такого. До не від'ємних особливостей зазначених осіб можна віднести те, що вони створюються для реалізації суб'єктивних прав своїх засновників і мають правоздатність, визначену метою їх створення. Так, що стосується корпоративних підприємств, то згідно зі ч. 5 ст. 63 ГК України [2] корпоративні підприємства діють на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників, їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Таким чином, засновники корпоративного приватного підприємства мають відносно підприємства корпоративні права, що передбачають право власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, у тому числі права на управління, отримання відповідної частини доходів та частки активів у разі ліквідації. Отже корпоративні права виникають у зв'язку з участю у формуванні статутного фонду підприємства та передбачають право на управління, отримання частини прибутку та активів підприємства у разі ліквідації.

Далі розглянемо ситуацію з унітарним підприємством. Відповідно до ч. 4 ст. 63 ГК України [2] унітарне підприємство створюється одним засновником. Його правову природу розглядали вище.

Тому між засновником та унітарним підприємством виникають певні правовідноси які, на сьогоднішній день різними авторами трактуються по різному. Є думка про те, що приватне підприємство з одним засновником є приватною власністю цього засновника, а вразі заснування приватного підприємства одним із подружжя власником майна даного підприємства виступають обидва із подружжя [52; c. 5]. Тут варто розглянути питання стосовно статусу самого приватного підприємства з одним засновником, а саме: чи являється воно суб'єктом або об'єктом правовідносин.

Аналіз чинного цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що приватне підприємство є суб'єктом, а не об'єктом правовідносин. Так у ст. 1 Закону України ”Про підприємства в Україні” [8] визначено, що підприємство є самостійним господарюючим сттатутним суб'єктом, який має права юридичної особи. Дане твердження знайшло своє відображення і в нормах ГК України 2003 року.

Суб'єкт права взагалі не може бути об'єктом приватної чи будь-якої іншої форми власності. Підприємство, що створене відповідно до волі його засновника за рахунок його майна, в момент реєстрації одержує статус юридичної особи і, відповідно, стає самостійним суб'єктом права, а майно, що було йому перпедано стає власністю юридичної особи. Отже суб'єктами виступають з одного боку фізична особа (засновник підприємства) з іншого боку приватне підприємство. Юридичним фактом, що породжує взаємовідносини між ними, є участь у формувані статутного фонду підприємства [57; c. 47].

Внесення майна засновника до статутного фонду підприємства не породжує обовєязку останього повернути це майно. Майно вноситься безоплатно, засновник втрачає на нього право та ризикує втратити його у разі неефективноїроботи підприємства, але зрозуміло, що засновник повинен мати можливість впливу на подальшу долю заснованого ним підприємства, таким чином доречно вважати, що засновник набуває корпоративних прав стосовно такого підприємства.

Таким чином, суб'єктивне корпоративне право розглядається як право особи, що виникає в результаті створення юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або участі у формувані майна , що визначається організаційно-правовою формою і полягає в можливості здійснювати управління такою особою та отримувати частину прибутку від такої діяльності. Таке право може належати засновнику незалежно від того є він фізичною чи юридичною особою.

Конкретний зміст корпоративних прав визначається організаційно-правовою формою приватного підприємства. Оскільки права засновників корпоративного приватного підприємства такі самі як і права засновників господарських товариств, то вони беруть участь в управлінні справами підприємства, отримують дивіденди залежно від результатів роботи підприємства та положень статуту, мають право на повернення свого внеску, несуть відповідальність у розмірі свого внеску.

Що стосується унітарного приватного підприємства, то перешкод стосовно застосування конструкції корпоративних прав з цього приводу не має. Якщо раніше нормативне визначення корпоративних прав стосувалося лише права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, що було перешкодою для застосування даного поняття до приватних підпрриємств, які не мали таких часток, то після внесення змін до Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” [12] відповідно до пунктів 1.8 корпоративні права - це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної чи фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах [43; c. 132].

Таким чином, законодавець застосовує розглянуте поняття як щодо всього статутного фонду юрпидичної особи, так і його частки (паю) відносно господарських товариств та підприємств, заснованих на власності однієї юридичної чи фізичної особи, а до останніх відповідно до ч.4 ст.63 ГК України [2] відносяться також унітарні приватні підприємства. Це положення дозволяє вирішити питання продажу ”свого бізнесу” засновником унітарного приватного підприємства. Проблема полягала в тому, що законом не було врегульовано процедура зміни власника приватного підприємства. Науковці схилялися до того, що в основі зміни власника приватного підприємства лежить договір, але сам предмет даного договору визначався не однозначно.

Одні дослідники вважали предметом такого договору майно приватного підпроиємства, другі - підприємство як таке, треті - корпоративні права засновника стосовно приватного підприємства. Кожна точка зору мала свої вразливі сторони і дане питання було спірним.

Відносно того, що предметом договору між засновником приватного підприємства та потенційним покупцем виступає майно підприємства можна було заперечити (оскільки власником майна приватного підприємства є саме підприємтсво, то засновник не має права власності на це майно і відповідно, не має права його відчужувати). Стосовно самого підприємства як предмета договору слід зазначити, що підприємство як юридична особа може самостійно укладати договори стосовно відчуження належного йому майна, тобто є суб'єктом, а не об'єктом правовідносин і відповідно не може бути предметом договору між засновником та покупцем. Стосовно ж корпоративних прав, які належать засновнику щодо приватного підприємтсва, слід зазначити, що останні визнавалися предметом договору з певним застереженням, оскільки визначалися законодавцем як право власності на частку (пай) у статутному фонді підприємства. Але на сьогодні законодавець застосовує корпоративні права як до підприємств, статутний фонд яких поділено на частки (тобто господарських товариств, корпоративних приватних підприємств), так і до підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а такими підприємствами є унітарні підприємства, в тому числі і приватні.

Слід зазначити, що ГК України у ч.1 ст. 62 [2] визначає підприємства як самостійний суб'єкт господарювання, що повинно покласти кінець двозначному розумінню даного терміну і закони України, що оперують поняттям ”підприємство” у значені об'єкта права мають бути приведені у відповідність із ГК України. Таким чином. Правовий зв'язок засновника і приватного підприємства незалежно від організаційної форми останього зумовлюється корпоративними правами засновника стосовно заснованого ним приватного підприємства.

Засновник унітарного приватного підприємства, як і один із засновників корпоративного приватного підприємства, має право продати належні йому права щодо заснованого ним підприємства іншій особі - покупцеві. Відчужуючи належні засновнику на праві власності корпоративні права, а підприємство як суб'єкт господарювання залишається єдиним власником свого майна.

Дещо схожа ситуація виникає при врегулюванні спадкових відносин після смерті засновника приватного підпариємства. Так зважаючи на всі вище наведені обгрунтування в спадщину також переходить не саме приватне підприємство чи його майно, а корпоративні права засновника: управління підприємством та отримання частини прибутку [57; c.48].

Отже, розглянувши правову природу існування приватного підприємства, виділивши його характерні риси, та проаналізувавши всі можливі види існування приватного підприємства перейдемо безпосередньо до питань, що стосуються особливостей створення та реєстрації такого підприємства, про що йтиметься мова у наступному розділі.

Розділ 2. ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Основні етапи створення приватного підприємства

Право на підприємницьку діяльність може бути реалізоване певними суб'єктами за певних умов, які можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних умов належать ті, які необхідні для здійснення підприємництва як самого факту, незалежно від виду й організаційно-правової форми. Спеціальні - це ті умови, які потрібно виконати для набуття права на певний вид підприємницької діяльності. Єдиною загальною умовою реалізації права на підприємництво є державна реєстрація. Дані питання розглянемо по порядку в межах пунктів даного розділу. Але для початку визначимо суб'єктів, що можуть заснувати приватне підприємство.