Доведення і спростування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доведення і спростування

ПЛАН

Вступ

1. Поняття доведення в логіці та його роль у юриспруденції.

2. Логічне спростування та його значення для практики застосування права.

Висновки

Задачі

Список використаної літератури

Вступ

У практиці міркувань ми часто зустрічаємося з ситуацією, коли необхідно не тільки мати істинне положення, але й слід продемонструвати, чому це положення істинне чи хибне, в чому полягає його доцільність чи недоцільність. Цей спосіб інтелектуальної діяльності називають аргументацією.

Аргументацію можна визначити як спосіб міркування, який складається із доведення і спростування, в ході яких формується переконання в істинності чи хибності якогось положення як у самого автора, так і в опонентів.

Доведенням і спростуванням широко користуються в різних науках і різних сферах людської діяльності, але лише в логіці розкривається їх природа, описується їх структура, визначаються спеціальні правила.

Доведення тісно пов'язане із спростуванням. Доведення може існувати без спростування, але спростування не може існувати автономно. Для того щоб що-небудь спростувати, необхідно дещо довести.

Метою спростування є руйнація висунутого доведення. Спростування може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або демонстрації.

1. Поняття доведення в логіці та його роль у юриспруденції

Доведення -- це процес думки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність котрих установлена раніше.

Наприклад, нам треба довести істинність судження про те, що «Одержання хабара є дія суспільно небезпечна». Для цього ми наводимо також два судження:

1) «Всякий злочин є діянням суспільно небезпечним»;

2) «Одержання хабара є злочин»-- і виводимо з них за правилами категоричного силогізму істинність доводжуваного судження.

Доведення є умовивід. У нашому прикладі воно відбувається у формі одного умовиводу. У більшості випадків доведення є складними, вони складаються не з одного, а багатьох умовиводів.

Термін «доведення» уживається в кількох значеннях,

1. Під доведенням розуміють факти, за допомогою котрих обґрунтовується істинність того чи іншого положення.

2. Словом «доведення» позначають джерела даних про факти, наприклад, літописи, оповіді очевидців, мемуари тощо.

3. Доведення -- це процес мислення, логічний процес обгрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін «доведення» уживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає доведення як мислений процес.

У юридичній науці і практиці користуються такими термінами як доведення і судовий доказ. Терміни ці виражають різні поняття.

Термін «доказ» у кримінальному процесі вживається уток значеннях:

1. Словом «доказ» позначають логічне доведення.

2. Під «доказом» розуміють також доказові факти, «Доказами в кримінальній справі у визначеному законам порядку органи дізнання, слідчий, і суд установлюють наявність або відсутність суспільно небезпечне діяння, винність особи, котра скоїла це діяння,, та інші обставини, що мають значення для правильного розв'язання справи».

Джерела відомостей про факти (показання свідка, потерпілого, обвинувачуваного, висновок експерта тощо) називаються в карному процесі засобами доказу.

Судовий доказ -- це специфічна форма пізнання істини під час розслідування і розгляду кримінальних справ. Судовий доказ не зводиться до логічного доведення, поняття ці не тотожні. Судовий доказ -- поняття ширше, ніж поняття логічне доведення. Логічне доведення -- це розумова діяльність, це розумовий процес обгрунтування однієї істини іншими істинами.

Судовий доказ -- це не тільки логічний процес, не одна лише розумова діяльність. Судовий доказ -- складна діяльність. Окрім розумової діяльності, судовий доказ включає, таким чином, і практичну діяльність. Логічне доведення становить лише одну із сторін судового доказу -- певний його момент. Судовий доказ -- це не звичайне логічне доведення, а одночасний процес і пізнання істини, ї її логічне доведення.

Але судовий доказ відрізняється від логічного доведення не тільки цим. Логічне доведення відбувається за законами і правилами однієї лише логіки. Судовий доказ здійснюється не тільки за законами діалектики, він підлягає також юридичним законам. Судовий доказ носить чітко правовий характер. Це означає, наприклад, що суб'єктом судового доказу може бути не будь-яка особа, а тільки слідчий, прокурор, особа, що проводить дізнання, і суддя; факти дійсності стають доказовими фактами у судовій справі лише за умови, якщо вони здобуті із дотриманням норм процесуального права і т. д.

2. Логічне спростування та його значення для практики застосування права

істина доведення спростування юриспруденція

Доведення тісно пов'язане із спростуванням. Доведення може існувати без спростування, але спростування не може існувати автономно. Для того щоб що-небудь спростувати, необхідно дещо довести.

Спростуванням називається логічна операція, за допомогою якої встановлюють хибність якогось із елементів доведення або неспроможність доведення в цілому.

Метою спростування є руйнація висунутого доведення. Спростування може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або демонстрації. Відповідно до нього виділяють три види спростування:

а) спростування тези;

б) спростування аргументів;

в) спростування демонстрації.

Спростування тези -- це такий вид спростування, за допомогою якого встановлюється хибність тези. Спростування тези здійснюється двома способами:

1) доведення істинності антитези;

2) зведення до абсурду.

Спростування шляхом доведення істинності антитези полягає у встановленні істинності нової тези, яка суперечить спростовуваній. Цей вид спростування будується так:

1) висувають антитезу;

2) шляхом доведення встановлюють її істинність;

3) застосовуючи закон виключеного третього, відкидають тезу як хибну.

Наприклад, потрібно спростувати тезу: «Суддя може брати участь у будь-якому судовому процесі».

1) Висуваємо антитезу: «Невірно, що суддя може брати участь у будь-якому судовому процесі».

2) Будуємо доведення антитези. Відомо, що суддя N є потерпілим. Існує загальне положення: «Судця не може брати участь у тому судовому процесі, де він виступає як потерпілий».

3) Отже, тезу необхідно визнати хибною. Спростування способом зведення до абсурду полягає у виведенні із спростовуваної тези наслідків, що суперечать дійсному стану речей. Побудова даного виду спростування відбувається так:

1) припускають істинність спростовуваної тези;

2) із даної тези виводять наслідки, які також повинні бути істинними, згідно з пунктом 1;

3) якщо наслідок виявиться хибним, то за правилом умовно-категоричного умовиводу визнають хибність основи, якою є спростовувана теза.

Наприклад, у справі про пограбування звинувачуваний N стверджує, що пограбовані речі він знайшов у тайнику на власній дачі. Щоб спростувати дане свідчення слідчий припускає його істинність і виводить з нього наслідок: «Якщо звинувачуваний N знайшов пограбовані речі у тайнику, то він мусить знати місцезнаходження цього тайника». Перевіркою встановлено, що ніякого тайника не існує. Отже, свідчення звинувачуваного N є хибним.

Спростування аргументів -- це такий вид спростування, за допомогою якого встановлюють необґрунтованість тези шляхом доведення хибності аргументів. Коли встановлено, що аргументи, за допомогою яких обґрунтовується теза, хибні, то теза буде необгрунтованою.

Спростуванням демонстрації називається такий вид спростування, за допомогою якого встановлюється неспроможність форми зв'язку тези і аргументів. Наприклад, потрібно довести тезу «Заповіт є договором». Будуємо доведення:

Будь-який договір є юридичною угодою.

Заповіт є юридичною угодою.

Отже, заповіт є договором.

Таке доведення є неправомірним, оскільки в ньому порушене правило фігури II простого категоричного силогізму: «Один із засновків повинен бути заперечувальним».

Логічна помилка «доведення до людини» виникає тоді, коли доведення тези підміняється характеристикою особи, що її висунула, або яка має відношення до цієї тези. Наприклад, коли замість того, щоб довести або спростувати тезу, говорять не про саму тезу, а про людину, яка її висловила, що вона фахівець (не фахівець) з певного питання, що вона неодноразово припускалася помилок у своїх міркуваннях тощо.

Логічна помилка «доведення до публіки» виникає тоді, коли замість доведення або спростування тези звертаються до почуттів аудиторії, намагаючись викликати симпатію чи антипатію до того, про що йдеться в тезі.

Логічна помилка «хто занадто доводить, той нічого не доводить» з'являється тоді, коли замість доведення тези, намагаються обґрунтувати інше положення, більш широке, з якого безпосередньо не випливає істинність висунутої тези.

Висновки

Отже, доведення -- це процес думки, що полягає в обгрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність котрих установлена раніше.

У юридичній науці і практиці користуються такими термінами як доведення і судовий доказ.

Судовий доказ -- це специфічна форма пізнання істини під час розслідування і розгляду кримінальних справ. Судовий доказ не зводиться до логічного доведення, поняття ці не тотожні. Судовий доказ -- поняття ширше, ніж поняття логічне доведення. Логічне доведення -- це розумова діяльність, це розумовий процес обгрунтування однієї істини іншими істинами.

Спростуванням називається логічна операція, за допомогою якої встановлюють хибність якогось із елементів доведення або неспроможність доведення в цілому.

Задачі

1. Визначити тип відношення між поняттями та зобразіть його за допомогою колових схем: нормативний документ, кодекс, конституція.

В даному випадку між поняттями буде відношення супідрядності.

Рис. 1. Схема відношення супідрядності:

А -- «нормативний документ», В -- «кодекс»; С -- «конституція»

Велике коло А позначає обсяг родового поняття («нормативний документ»), а малі кола В і С -- обсяг супідрядних (видових) понять («кодекс» і «конституція»).

2. Дати аналіз дефініції (визначити, чи правильна вона, коли ні - то яке правило порушено): "Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні тяжкого злочину".

Відомо, щоб визначення було правильним, необхідно дотримуватися таких правил:

1. Визначення мав бути співмірним, тобто обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначаючого. Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким.

2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через саме себе. При порушенні цього правила можливі такі дві помилки: коло у визначенні і тавтологія.

Тавтологією називається таке визначення, в якому визначальне поняття лише повторює визначуване, хоч іноді іншими словами.

В нашому випадку порушене саме це правило. Оскільки, записано, що «Співучасть - це умисна спільна участь …»

3. Визначення має бути чітким, виразним., вільним від двозначності. Визначення буде виразним, якщо поняття, посередництвом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є визначеними, такими, що мають одиничне значення.

Отже, дефініція «Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні тяжкого злочину» є неправильна, оскільки це визначення робить коло, тобто визначальне поняття лише повторює визначуване, хоч іншими словами.

3. Дати аналіз поділу (визначити, чи є він правильним, коли ні - то яке правило порушено): "Умовиводи поділяються на безпосередні, опосередковані, демонстративні, недемонстративні та умовиводи за аналогією".

Відомо, що у процесі поділу слід дотримуватися таких правил:

1. Поділ має бути спів мірним. Це означає, що обсяг членів поділу, разом узяті, має дорівнювати обсягу поділюваного поняття.

2. Поділ має відбуватися на одній основі. Під час поділу не можна одну основу підміняти другою, тобто поділяти поняття таким чином, щоб одні члени поділу були виділені за однією ознакою, а другі -- за другою..

3. Члени поділу мають виключати один одного. Поділ має бути таким, щоб кожен окремий предмет, мислимий у родовому понятті, входив до обсягу тільки одного члена поділу.

4. Поділ має бути безперервним. Це означає, що в процесі поділу необхідно переходити до найближчих видів, не перескакуючи через них. Порушення цього правила призводить до помилки, що називається стрибком у поділі.

5. Основа поділу має бути виразною. Ознака, за якою поняття поділяється на види, має бути досить точною і виразною (ясною), щоб її не можна було розуміти по-різному.

Всю множину умовиводів за характером зв'язку між засновками та висновком поділяють на дедуктивні та недедуктивні. За ступенем обґрунтованості висновку умовиводи поділяються на демонстративні та правдоподібні (ймовірні). За кількістю засновків умовиводи поділяються на безпосередні та опосередковані.

Отже, поділ умовиводів, наведений в задачі, є неправильним, оскільки поділ є неспівмірним, тобто неповним; поділ є небезперервним, тобто існує стрибок у поділі. Оскільки недедуктивні умовиводи поділяються на індуктивні та за аналогією.

4. Проаналізувати судження (визначити його вид і структуру): "Не може бути засуджена до смертної кари особа, яка не досягла вісімнадцятилітнього віку". Записати судження, несумісні з даним.

Дане судження є складним, оскільки складається з двох простих суджень, пов'язаних логічним сполучником. За якістю судження є заперечним, оскільки заперечення «не» стоїть перед суб'єктом. Крім того судження є загальним. Суб'єктом цього судження є не кожен предмет класу, а клас предметів у цілому.

Судження складається із суб'єкта (особа), предикатів (засуджена до смертної кари, не досягла вісімнадцятилітнього віку), і зв'язки ( не може бути).

Судження не сумісні з даним:

«Не може бути засуджена до смертної кари особа, яка досягла вісімнадцятилітнього віку»;

«Може бути засуджена до смертної кари особа, яка не досягла вісімнадцятилітнього віку».

5. Формалізувати таке судження: "Неправильно, що розшук обвинуваченого не може бути оголошений під час попереднього слідства або одночасно з його зупиненням".

6. Встановити дотримання основних принципів правильного мислення у міркуванні:

Якщо суддя зацікавлений у справі, то він не може її вести.

Суддя К. зацікавлений у справі.

Суддя К. не може вести справу.

Дане мислення складається із трьох суджень, із яких перші два є вихідними (засновками), а останнє - вивідним судженням (завершенням), оскільки воно утворене із понять, наявних у вихідних судженнях.

У вихідних судженнях (засновках) мислення міститься одне спільне поняття (зацікавлений), як відсутнє у вивідному судженні.

Отже, бачимо, що дане міркування є правильним, бо дотримано основних принципів правильного мислення у міркуванні.

7. За допомогою таблиць істинності визначити, чи є логічним законом така формула:

Побудуємо таблицю істинності для даної формули:

На підставі наведеної таблиці можна визначити, що досліджувана формула не є логічним законом, оскільки в останньому стовпчику містяться як істинні, так і хибні значення.

8. Наведіть приклад IV фігури простого категоричного силогізму.

У четвертій фігурі діють такі правила: 1. Якщо більший засновок ствердний, то менший має бути загальним. 2. Якщо один із засновків заперечний, то більший засновок буде загальним.

Дійсно, якщо більший засновок є ствердним (судження А або І), то середній термін (М) у ній не буде розподіленим, оскільки посідає місце предиката. Тоді середній термін має бути розподіленим у меншому засновку. Менший засновок, в якому М займає місце суб'єкта, має бути загальним.

Якщо один із засновків заперечний, то й висновок буде заперечним. У заперечному висновку предикат розподілений, отже, він має бути розподіленим і в засновку. І оскільки більший термін посідає в засновку місце суб'єкта, то він буде розподіленим лише в тому випадку, коли більший засновок є загальним судженням.

Застосовуючи загальні правила категоричного силогізму і правила четвертої фігури, ми здобудемо такі п'ять її модусів: ААІ, АЕЕ, ІАІ, ЕАО, ЕІО.

Прикладом умовиводу за четвертою фігурою може бути таке:

Деякі угоди (Р) -- договори (М).

Всі договори (М) є цивільні правовідносини (S).

Отже, деякі цивільні правовідносини (S) є угодами (Р).

9. Якої помилки припущено при доведенні?

Версія А є істинною, оскільки вона логічно випливає зі свідчень В; зазначеному свідкові, у свою чергу, можна довіряти, оскільки всі його заяви узгоджуються з версією А.

Доведення не має заключатися в коло, тобто аргументи мають бути судженнями, істинність яких встановлена незалежно від тези. Порушення цього правила викликає логічну помилку, котра називається коло в доведенні. Ця помилка полягає в тім, що теза виводиться з аргументів, а аргументи в свою чергу виводяться з тези.

10. Побудуйте непряме спростування тези Т на основі аргументів:

а) «Суддя може брати участь у будь-якому судовому процесі».

Висуваємо антитезу: «Невірно, що суддя може брати участь у будь-якому судовому процесі». Будуємо доведення антитези. Відомо, що суддя N є потерпілим. Існує загальне положення: «Суддя не може брати участь у тому судовому процесі, де він виступає як потерпілий». Отже, тезу необхідно визнати хибною.

б) «Будь-яке вбивство потребує засудження».

Спочатку припустимо, що ця теза -- істинна. Але тоді з неї випливає, що забій худоби та птиці також заслуговує на засудження. Отже, і поїдання їхнього м'яса також треба засудити. Але це не відповідає дійсності: багато людей полюбляють їсти м'ясні вироби й за це їх ніхто не засуджує. Все це свідчить про те, що теза «Будь-яке вбивство потребує засудження» хибна.

Використана література

1. Жеребкін В.Є. Логіка. - Х.-К, 1998.

2. Івін О.А. Логіка. - К., 1996.

3. Конверський А.Є. Логіка. - К., 1998.

4. Хоменко І.В. Логіка -- юристам. - К., 1997.

Размещено на Allbest.ru