Напрями реформування адвокатури у пострадянському просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Напрями реформування адвокатури у пострадянському просторі

Реформування українського законодавства про адвокатуру опинилося в глухому куті: багаторічні сподівання вчених і практиків модернізувати вітчизняну адвокатуру, гармонізувати законодавство про адвокатську діяльність із сталою європейською моделлю адвокатури не справдилися; не зрушилися з місця українські законодавці щодо виконання вимог, поставлених перед Україною стосовно імплементації в українське законодавство європейських стандартів адвокатської професії. Проігнорувала Україна і Рекомендації R (2000) 21 Комітету Міністрів державам-учасницям Ради Європи про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків. У цьому документі наголошується на необхідності здійснення або підсилення заходів, які уряди держав-учасниць Ради Європи вважатимуть необхідними для імплементації принципів, що містяться в цих Рекомендаціях. Комітет Міністрів РЄ, керуючись, зокрема, положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, «прагнучи сприяти свободі здійснення професійних адвокатських обов'язків з метою розбудови верховенства права, складником якого є діяльність адвокатів, особливо при захисті свобод конкретної людини», підкреслює необхідність розробки адвокатськими асоціаціями або іншими професійними об'єднаннями адвокатів, професійних стандартів і кодексів етичної поведінки адвокатів.

Проте, в Україні відсутня як національна асоціація адвокатів, так і будь-яке інше професійне об'єднання, наділене правом представляти адвокатуру Україні в цілому. Рада Європи неодноразово приділяла увагу невиконанню Україною зобов'язань, взятих нею при вступі до РЄ щодо проведення декотрих структурних реформ в адвокатурі, в тому числі створення професійної організації адвокатів.

Сьогодні знов постала потреба запропонувати черговий законопроект про адвокатуру та адвокатську діяльність, який би враховував сучасний стан української адвокатури і не надумані, штучні, а реальні виклики для її становлення як європейської демократичної правозахисної інституції в українському соціально-правовому просторі.

У такий ситуації видається доцільним ознайомитися із законодавством про адвокатуру пострадянських країн, які сприйняли й успішно застосували європейський досвід, вибудували національні моделі адвокатури і вирішили ті проблемні питання, що постають сьогодні перед українською адвокатурою.

Сучасне законодавство про адвокатуру в колишніх республіках СРСР розроблялося у різні періоди їх становлення як незалежних держав, на різних стадіях зрілості національних демократій. Зрозуміло, кожна з цих країн враховувала особливості своєї правової системи і - можливо, значно більшою мірою - історичні правові традиції та бачення завдань і статусу адвокатури як правозахисного інституту; так чи інакше враховувала міжнародні стандарти професії, європейський досвід організації адвокатури і здійснення адвокатської діяльності. Не слід заплющувати очі і на той факт, що найбільш просунуті закони про адвокатуру отримали ті держави, які скористалися широкомасштабною допомогою міжнародних інституцій, зокрема ОБСЄ, у розробці своїх моделей реформування адвокатури. Тому в декотрих пострадянських країнах законодавство про адвокатуру є цілком сучасним, в ньому закладені норми, що відповідають міжнародним конвенціям про права людини, міжнародним стандартам адвокатської професії, європейській практиці. Але є й країни, у яких реформування адвокатури носило половинчастий характер, зберігаються суттєві рудиментарні ознаки.

Україна у цьому відношенні опинилася у дещо дивному становищі. З одного боку, як відомо, саме наша країна була першою на теренах колишнього СРСР, яка прийняла закон про адвокатуру, побудований на принципово нових демократичних засадах. І цей закон для свого часу був не тільки ознакою суттєвого прогресу у розбудові правової держави в Україні, а й став взірцем для наслідування (і навіть копіювання) для декотрих інших країн СНД, хоча й носив виражено перехідний характер. Втім, нездатність вітчизняної правової системи до динамічного розвитку, неспроможність адекватно реагувати на нові виклики, консервація досягнутого призвели до того, що сьогодні колись найпрогресивніший закон став гальмом розвитку адвокатури, яка через це поступово занурюється у стан кризи.

Визначення адвокатури та адвокатської діяльності. Перше, що слід особливо відзначити, - у всіх національних законах адвокатська діяльність розглядається як незалежна діяльність; особливо підкреслюється неприпустимість втручання в професійну діяльність адвокатів та їх об'єднань і тиск на них. У окремих законах адвокатура розглядається як інститут громадянського суспільства, який не належить до системи державних органів та місцевого самоврядування (Республіка Вірменія, Російська Федерація).

У Законі Азербайджанської республіки особливо підкреслено, що адвокатська діяльність здійснюється на основі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. А в Правилах професійної етики адвоката Республіки Білорусь відмічено, що професія адвоката заснована на верховенстві закону. У Законі Республіки Вірменія «Про адвокатуру» зазначено, що адвокат сприяє зміцненню в суспільстві верховенства права.

Адвокатуру визначають як професійне об'єднання адвокатів, а адвокатську діяльність - видом правозахисної діяльності (Республіка Вірменія).

Незалежнім правовим інститутом, що здійснює професійну правозахисну діяльність, названа адвокатура в Законі «Про адвокатуру» Республіки Білорусь.

За Законом Латвії «Про адвокатуру» адвокатура - це невід'ємна частина правосуддя в державі. Всі присяжні адвокати об'єднані в Латвійську колегію присяжних адвокатів за професійною ознакою. Колегія є самоврядним, незалежним суб'єктом, що діє на громадських засадах.

У Литовській Республіці адвокати визнаються частиною правової системи держави.

У Республіці Молдова адвокатура - самостійний правовий інститут громадянського суспільства, який є професійною спільнотою юристів, що здійснюють адвокатську діяльність на підставі ліцензії.

Статус адвоката. Підкреслюючи доступність для всіх громадян юридичної допомоги, в багатьох законах гарантується не тільки надання її адвокатом, а й висока якість цієї допомоги (ст. 3 Закону Азербайджанської Республіки, ст. 2 Закону Республіки Білорусь, Закон Республіки Казахстан «Про адвокатську діяльність»). Отже, держава покладає на адвокатуру забезпечення якості виконуваної адвокатами діяльності. При цьому, встановлюючи таку відповідальність, держава обмежує коло суб'єктів надання юридичної допомоги лише адвокатами, тобто особами, для яких передбачається спеціальний порядок набуття такого статусу (кваліфікаційні іспити, присяга, дисциплінарна відповідальність, особливі гарантії при здійсненні професійних повноважень). У декотрих країнах тільки адвокати вправі здійснювати захист прав юридичних і фізичних осіб та представництво їх інтересів у кримінальних, цивільних справах та справах про адміністративні правопорушення в слідчих та судових органах.

Наприклад, Закон Республіки Білорусь «Про адвокатуру» встановлює, що адвокатська діяльність може здійснюватися тільки членами обласних, Мінської міської колегії адвокатів і Білінюрколегії (ст. 4). Тільки адвокати можуть бути захисниками на дізнанні, попередньому слідстві та в суді в Азербайджанській Республіці, Республіці Казахстан, Російській Федерації.

Такі законодавчі настанови забезпечуються системою професійного відбору юристів для адвокатської діяльності. У переважній більшості пострадянських країн набуття статусу адвоката потребує складання кваліфікаційних іспитів або проходження спеціального фахового тестування. Відмінності полягають у системі органів, котрі надають право займатися адвокатською діяльністю. Це і кваліфікаційні комісії всередині самої адвокатури, й міністерські структури. Наприклад, в Білорусі кваліфікаційна комісія призначається Міністерством юстиції, котре розробляє і затверджує Положення про Кваліфікаційну комісію з питань адвокатської діяльності, а заступник Міністра очолює комісію, рішення якої оскарженню не підлягають. Ліцензію на здійснення адвокатської діяльності видає Міністерство юстиції на підставі висновку Кваліфікаційної комісії з питань адвокатської діяльності і рішення колегії Мін'юсту. Термін дії ліцензії обмежено десятьма роками, продовження терміну можливе після переатестації адвоката.

Інша система у Республіці Казахстан, де діють нові правила ліцензування адвокатської діяльності, затверджені в 2007 році постановою Уряду. Ліцензування здійснюється Комітетом з організації правової допомоги і надання юридичних послуг населенню Міністерства юстиції Республіки Казахстан. Ліцензіар здійснює ліцензійний контроль, спрямований на забезпечення дотримання адвокатом законодавства про ліцензування.

У Законі Киргизької Республіки «Про адвокатську діяльність» зазначено, що адвокатська діяльність є ліцензованим державою видом діяльності. Ліцензія видається державним органом, уповноваженим Урядом. Кошті за видачу ліцензії направляються до державного бюджету. Кваліфікаційна комісія, яка приймає іспит, створюється при Міністерстві юстиції; останнє визначає її склад, затверджує перелік юридичних дисциплін на іспит і порядок його складання. Без іспитів ліцензія видається особам, що мають п'ятирічний стаж роботи адвокатом, роботи в прокуратурі, МВС, МНБ, суді, юридичних відділах Адміністрації Президента, апаратів Прем'єр-міністра, Законодавчих зборів та інших, перехованих в Законі, установах.

Крім загальної ліцензії в декотрих країнах існують спеціальні ліцензії. Наприклад, у Республіці Вірменія така спеціальна ліцензія видається для здійснення адвокатської діяльності в касаційному суді. Рішення про її видачу приймається вищим органом Палати адвокатів - загальними зборами, не більш ніж семи адвокатам протягом року на п'ять років діяльності. Адвокат, що отримав таку ліцензію, реєструється в касаційному суді. Здійснюється спеціалізація у Грузії, де передбачено тестування - загальне або за спеціалізацією (цивільне або кримінальне право). Адвокат, який отримав таке спеціальне свідоцтво, має право практикувати тільки у галузі права, з якої його отримав. Свідоцтво про проходження тестування адвокатом може бути анульоване, якщо адвокат протягом 7 років не розпочне адвокатську практику.

Вимоги до особи, яка має намір набути статус адвоката, подібні у більшості законів про адвокатуру пострадянських країн: вища юридична освіта, стаж роботи за спеціальністю юриста, підтвердження кваліфікації через іспити. Однак є і певні особливості. Наприклад, в Азербайджанській Республіці в законі підкреслено, що статус адвоката можуть отримати також юристи, що працюють в наукових установах і навчальних закладах в галузі права. У Республіці Білорусь адвокатом може стати юрист, який не має стажу роботи за спеціальністю, але який пройшов стажування терміном від 6 місяців до 1 року в адвокатурі.

У Республіці Вірменія адвокатом може статі особа, яка має вчений ступінь за спеціальністю юриста, отже вища освіта може бути не обов'язково юридична. Законом «Про адвокатуру» також встановлено види юридичної роботи на певних посадах, що зараховуються як стаж роботи за спеціальністю юриста: судді, прокурори, адвокати та їх стажери, нотаріуси, слідчі, посади в державних і недержавних органах, де необхідна вища юридична освіта, викладачі права у ВНЗ. Проте адвокатом можна стати і без складання іспитів: адвокати і судді, котрі мають стаж такої роботи 15 років, отримують ліцензію без екзаменів.

Без складання іспитів у Латвії можуть статі присяжними адвокатами доктори юриспруденції, судді. Для інших юристів встановлено обов'язковий стаж роботи: від двох років - для прокурора і нотаріуса, до п'яти - для будь-якої іншої посади з юридичної спеціальності.

Для здобуття статусу адвоката в Грузії необхідний стаж роботи юристом або адвокатом-стажистом в один рік. Особа, що має намір стати адвокатом, обов'язково проходить тестування.

У Республіці Казахстан статусу адвоката набуває громадянин Республіки Казахстан, що отримав ліцензію на право здійснення адвокатської діяльності і обов'язково є членом колегії адвокатів.

Особи, що отримали статус адвоката, вносяться до Реєстру адвокатів. Його ведення й оприлюднення покладається на професійні організації адвокатів, при цьому в багатьох законах визначено перелік відомостей щодо адвоката, які включаються в реєстр. Наприклад, в Республіці Вірменія веде реєстр Рада палати адвокатів. У Грузії існує Єдиний список адвокатів Грузії, в який включаються особи, що вступили в члени Асоціації адвокатів Грузії. У Киргизькій Республіці Державній реєстр адвокатів веде Міністерство юстиції.

У Республіці Казахстан Державний реєстр ліцензій на право заняття адвокатською діяльністю веде Комітет з організації правової допомоги і надання юридичних послуг населенню Міністерства юстиції Республіки Казахстан.

У Литві адвокат має бути внесений Радою адвокатів Литви до Списку адвокатів, які мають право на заняття адвокатською практикою. Список оголошується Міністром юстиції за поданням Ради адвокатів.

У декількох країнах законодавством про адвокатуру дозволено практикувати іноземним адвокатам. Наприклад, в Республіці Вірменія зарубіжний адвокат може здійснювати адвокатську діяльність на підставі ліцензії, виданої в його країні, та він має бути акредитованим у Палаті адвокатів Республіки Вірменія.

У Російській Федерації адвокати іноземної держави можуть надавати правову допомогу з питань права даної держави. Для здійснення практики в Росії іноземці обов'язково повинні зареєструватися федеральним органом виконавчої влади в спеціальному реєстрі. У Республіці Казахстан іноземний адвокат практикує лише на підставі міжнародних договорів.

В усіх країнах є певні обмеження / заборони щодо набуття статусу адвоката, причому перелік обставин несумісності є, в цілому, однаковим. Зокрема, це особи, визнані недієздатними або обмежено дієздатними, особи з подвійним громадянством (Азербайджанська Республіка), особи, що не здатні здійснювати адвокатську діяльність в зв'язку з розумовими або фізичними вадами (на підставі медичного висновку); звільнені з посади за діяння, несумісні з діяльністю з охорони прав людини, раніше засуджені за незначні злочини, тяжкі і особливо тяжкі злочини; особи, щодо яких є рішення суду про застосування примусових заходів медичного характеру; звільнені з колегії адвокатів, звільнені з правоохоронних та інших органів з компрометуючих підстав. Обмеження також стосуються осіб, які перебувають на державній службі, працюють у суді, прокуратурі. Деякі закони містять й інші обмеження, наприклад, закон Республіки Казахстан передбачає, що адвокат не може займатися підприємницькою діяльністю, обіймати оплачувані посади, окрім викладацької, наукової або творчої сфери.

Організаційно-правові форми в адвокатурі. У Республіці Білорусь колегії адвокатів є некомерційними організаціями, існують виключно за рахунок відрахувань від грошових коштів, що надходять від фізичних і юридичних осіб за надання їм юридичної допомоги. Державна реєстрація колегій адвокатів покладена на Міністерство юстиції.

Інша форма організації адвокатської діяльності запропонована в Законі Грузії «Про адвокатів»: адвокатські бюро, офіси, контори, юридичні фірми створюються адвокатами у вигляді «товариства або підприємницької юридичної особи, в якій відповідальність хоча

б одного партнера не обмежена».

У Киргизькій Республіці адвокат може здійснювати свою діяльність через адвокатські установи або як індивідуальну підприємницьку діяльність. Адвокатські установи створюються на основі будь-яких видів власності й організаційно-правових форм. Засновником адвокатської установи може бути будь-яка юридична або фізична особа, такій установі дозволяється здійснювати адвокатську діяльність за умови, якщо в ній працює хоча б один адвокат, а керівником адвокатської установи може бути тільки адвокат. Статутом Палати адвокатів Республіки Вірменія передбачено право адвоката для здійснення своєї діяльності у встановленому Законом порядку реєструватися як індивідуальний підприємець, створювати господарські товариства або бути їх учасником.

Натомість, у Законі Республіки Казахстан передбачається, що юридична допомога, що надається адвокатами в межах здійснюваної ними адвокатській діяльності, не єпідприємницькою діяльністю. У Російській Федерації адвокатська діяльність також не є підприємницькою. Така ж норма є і у Законі Республіки Молдова «Про адвокатуру». При цьому зазначено, що адвокатська діяльність несумісна з підприємницькою діяльністю.

За Законом Латвії «Про адвокатуру» адвокатура є невід'ємною частиною правосуддя в державі, а всі присяжні адвокати об'єднані в Латвійську колегію присяжних адвокатів за професійною ознакою. Колегія є самоврядним, незалежним суб'єктом, що діє на громадських засадах.

1. Національні професійні організації. Обов'язкове членство. Професійні організації адвокатів загальнонаціонального рівня створені в більшості колишніх республік СРСР. Вони мають різні назви, певні відмінності в компетенції і організаційній структурі, проте єдиним залишається обов'язкове членство в них всіх адвокатів, що практикують в державі. У Азербайджанській Республіці діє недержавна, незалежна, самоврядна і об'єднуюча всіх адвокатів колегія адвокатів. Особи, які не є членами колегії адвокатів, не можуть займатися адвокатською діяльністю. Колегія вирішує, зокрема, питання прийому в члени колегії і виключення з членів колегії; здійснює дисциплінарний нагляд; виносить висновки з питань, пов'язаних з адвокатською діяльністю.

У Білорусі Республіканська колегія адвокатів об'єднує всі колегії і виконує функції республіканського органу адвокатського самоврядування. Проте, голова Білінюрколегії, що обирається її загальними зборами, затверджується Міністром юстиції.

У Республіці Вірменія діє Палата адвокатів Республіки Вірменія - професійна, незалежна, самоврядна юридична особа адвокатів. Палата створює умови для здійснення членами палати професійної діяльності; захищає їх права і законні інтереси, організовує професійне навчання своїх членів і їх перепідготовку; здійснює контроль за дотриманням з боку своїх членів правил адвокатської етики і статуту палати адвокатів; забезпечує в передбачених справжнім законом випадках здійснення в рівній мірі доступної і дієвої юридичної допомоги. Загальні збори палати адвокатів є загальним збором адвокатів, яке, зокрема, затверджує кодекс адвокатської етики, вибирає і відкликає членів ради палати адвокатів, дисциплінарної і кваліфікаційної комісій палати адвокатів; вибирає і відкликає голову палати адвокатів, має інші, передбачені Законом повноваження. Для участі в загальних зборах палати адвокатів Республіки Вірменія член палати може довірити свій голос іншому членові палати адвокатів в порядку, встановленому статутом палати адвокатів.

Деякі закони містять обмеження терміну перебування на посаді голови національної професійної організації. Наприклад, у Вірменії голова Палати адвокатів не може обиратися на цю посаду більше двох разів по чотири роки і одночасно за посадою є головою Союзу (Спілки) адвокатів.

Придбання статусу адвоката означає обов'язкове членство в національній організації адвокатів. Таким чином вирішено питання про збереження єдності адвокатського корпусу і розвитку адвокатської самоврядності в більшості аналізованих законів про адвокатуру. У Азербайджанській Республіці адвокатською діяльністю може займатися тільки особа, яка прийнята в члени колегії адвокатів і склала присягу адвоката (ст. 4).

У Республіці Вірменія судове представництво або захист у кримінальних справах здійснює тільки адвокат, а на осіб, які не є адвокатами, але у встановленому законом порядку здійснюють представництво або захист у кримінальних справах на засадах підприємництва, Закон «Про адвокатуру» не поширюється (ст. 5).

У Білорусі адвокатська діяльність може здійснюватися особами, що є членами колегій адвокатів (некомерційні організації), які об'єднані в Республіканську колегію адвокатів.

У Грузії адвокати є членами Асоціації адвокатів Грузії, яку очолює голова асоціації, що обирається загальними зборами Асоціації з числа членів виконавчої ради на 3 роки. Йому забороняється здійснювати адвокатську діяльність у період перебування на цій посаді.

Професійні права і обов'язки адвоката. У Республіці Білорусь адвокат має право самостійно збирати, закріплювати і представляти відомості, що стосуються обставин справи; запитувати необхідні документи, зокрема з приватних і громадських організацій і об'єднань, які зобов'язані видавати ці документи або їх копії в установленому порядку; безперешкодно спілкуватися наодинці з підзахисним, зокрема що знаходиться під вартою. Не підлягають переслідуванню висловлювання адвоката, що зачіпають, честь і гідність сторони або інших учасників процесу, якщо вони не порушують Правила професійної етики адвокатів. Досить детально врегульовані стосунки адвоката із клієнтом і колегами. Наприклад, заборонено користуватися саморекламою, приваблювати клієнтів негідними способами, зокрема, використовувати особисті зв'язки з працівниками правоохоронних органів для залучення клієнтів, користуватися послугами посередників, пропонувати клієнтові свою допомогу замість вибраного ним адвоката, обіцяти клієнтові благополучний результат справи у разі своєї участі в ній; допускати висловлювання, що ображають учасників процесу, вступати в позасудову полеміку з допитаними у справі свідками, потерпілими і експертами; представляти документи, що дискредитують учасників процесу або інших осіб, якщо це не є необхідним для справи.

У Білорусі закон встановив, що адвокат, який бере участь в процесі за призначенням, може бути звільнений від надання правової допомоги тільки органом, що призначив його.

У Республіці Казахстан адвокат не має права відмовитися від прийнятого доручення у кримінальній справі. У разі, коли підзахисний вважає вирок неправосудним, адвокат зобов'язаний оскаржити його в установленому порядку.

В аналізованих законах як одну з основних гарантій адвокатської діяльності слід відзначити забезпечення незалежності професії. Наприклад, в законі Азербайджанської Республіки заборонено посередництво працівників судових, слідчих органів, органів дізнання й інших державних органів, пов'язане з наданням юридичної допомоги, а також між адвокатом і особою, якій надається юридична допомога (ст. 7).

У Законі Грузії «Про адвокатів» зафіксована важлива гарантія, що діяльність адвоката може обмежуватися тільки законом, втручання в неї не допускається. Адвокат не може бути допитаний як свідок у справі, в якій він брав участь як захисник або представник. Порушити кримінальну справу відносно адвоката мають право: Генеральний прокурор Грузії або його заступник, прокурори Абхазії і Аджарської Автономної Республіки. Протягом двох годин після арешту або затримання адвоката про це має бути повідомлено голові окружного суду, а порушена відносно адвоката кримінальна справа розглядається у першій інстанції Колегією у кримінальних справах Верховного Суду. Ці норми, як неважко пересвідчитися, прямо запозичені з українського законодавства.

Неприпустимі прослуховування і запис розмов адвоката із клієнтом. Недоторканними є особа адвоката, місце проживання і місце роботи, особистий транспортний засіб, документи, кореспонденція (включаючи комп'ютерну кореспонденцію) і телефонні переговори. Обшук адвоката, його місця проживання і місця роботи, особистого транспортного засобу і документів, контроль кореспонденції (включаючи комп'ютерну кореспонденцію) і телефонних переговорів мають бути санкціоновані головою окружного суду. У цих нормах вбачається значний вплив прецедентного права Європейського суду з прав людини (зокрема рішень у справах Кемпбелл і Фелл проти Великої Британії, Німець проти ФРН та ін.).

Адвокатська таємниця. У всіх національних законах закріплені основні положення, що стосуються адвокатської таємниці,

— її поняття, обов'язок адвоката зберігати таємницю, визначення обсягу відомостей, що не підлягають розголошенню. Проте об'єм інформації, що охоплюється адвокатською таємницею, в законах різних країн різний. У Азербайджанській Республіці всі звернення до адвокатів і їх організацій зберігаються в таємниці, а документи й інші докази, адвокатські досьє, зібрані адвокатами у зв'язку із здійсненням професійного обов'язку, не можуть вилучатися слідчими і судовими органами. Забезпечена конфіденційність затриманим, арештованим або засудженим особам, їм мають бути створені необхідні умови для зустрічей і консультацій з адвокатом наодинці. Заборонено допитувати адвоката про факти, які стали йому відомі у зв'язку з виконання ним професійного обов'язку (ст. 7).

У Республіці Вірменія обов'язок не розголошувати адвокатську таємницю не є абсолютним, оскільки законом передбачаються деякі винятки. Наприклад, адвокат може оповістити адвокатську таємницю з відома довірителя, в разі судового спору між адвокатом і його довірителем або для свого захисту, а також якщо є достовірна інформація про підготовку до скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину.

У Республіці Білорусь адвокатську таємницю складають питання, з яких особа звернулася по допомогу, суть консультацій, порад і роз'яснень, отриманих від адвоката. Всі органи і посадові особи зобов'язані визнавати і дотримувати адвокатську таємницю. Ці відомості не можуть бути отримані від адвоката і використані як докази в цивільному, адміністративному і кримінальному процесах. У Правилах професійної етики адвоката дозволено розкривати інформацію з відома клієнта, якщо це потрібно для надання юридичної допомоги; проведення консультацій з адвокатами, якщо клієнт згоден на таке консультування; для обґрунтування особистого захисту у справі, порушеній проти адвоката, якщо підставою для цього були обставини, пов'язані з його клієнтом.

Отже, серед пострадянських країн, що вже пройшли шлях реформування адвокатури або наближаються до його завершення, спостерігаються декілька загальних тенденцій в організації адвокатури. Найбільш помітна з них - об'єднання всіх адвокатів у єдину професійну організацію з обов'язковим членством (переважна більшість країн) або впровадження системи колегій адвокатів (з обов'язковим членством), здебільшого об'єднаних між собою у єдину професійну організацію. Лише як виняток, можна розглядати третій шлях (яким слідує зараз Україна) - відсутність професійної організації в країні.

У питанні щодо організаційно-правових форм діяльності адвокатських утворень спостерігаються дві протилежні тенденції: надання адвокатській діяльності статусу неприбуткової і непідприємницької або фактичне ототожнення адвокатської діяльності з ліцензованою господарською діяльністю. Слід сказати, що в Україні зараз присутні й адвокатські об'єднання, й юридичні фірми як «представники» обох зазначених тенденції, причому між ними існує приблизний паритет, але врешті-решт обирати, очевидно, доведеться щось одне, ретельно вивчивши та врахувавши як власні помилки, так і досвід країн, що обрали різні шляхи розвитку свого законодавства у цьому аспекті.

Неможна також не звернути увагу на суттєве посилення державного контролю над адвокатурою. З одного боку це виглядає як зазіхання на незалежність адвокатської професії, але з іншого може розцінюватись цілком

Размещено на Allbest.ru