Реформа пенітенціарної системи під керівництвом держдепартамента з питань виконання покарань

АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

РЕФЕРАТ

на тему:

Реформа пенітенціарної системи під керівництвом держдепартамента з питань виконання покарань

Виконав:

студент 1 курсу групи №6

Денисов О.А.

Перевірила: к.ю.н., доцент

Подільчак О.М.

Київ 2007

Зміст

Вступ

1. Напрями реформування пенітенціарної системи

2. Основні дії з реформування кримінально-виконавчої системи

Висновок

Використані джерела

Вступ

В умовах суспільної трансформації сучасної України особливо гостро постає питання формування повноцінної правової держави європейського типу. Необхідно зазначити, що нація в цілому і її легітимні органи влади та державного управління визначилися з історичною перспективою розвитку українського суспільства. Це знайшло своє втілення в офіційно проголошеному курсі на інтеграцію до Європи та до її структур, реалізація якого передбачає приведення норм і стандартів внутрішнього життя нашого суспільства у відповідність з нормами і стандартами Європи.

Однією із важливих складових цього процесу є реформування правоохоронних органів, зокрема й кримінально-виконавчої системи нашої держави.

Певною мірою саме за станом цієї системи, ставленням суспільства до людей, які тримаються в місцях позбавлення волі, умовами їх утримання і життя світова спільнота оцінює рівень цивілізованості держави та демократії й гуманізму в ній.

Як відомо, міжнародні стандарти поводження із засудженими виникли внаслідок міждержавного співробітництва і втілюють світовий досвід виконання кримінальних покарань. До таких стандартів належать прийняті ООН Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями та відповідні документи Ради Європи, зокрема, Європейська конвенція з прав людини, Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, Європейські в'язничні правила. Україна приєдналася до вказаних міжнародних актів і взяла на себе зобов'язання виконувати їх вимоги.

Автор спробує розкрити роль Державного Департаменту України з питань виконання покарань у реформуванні пенітенціарної системи з того моменту як цей орган вийшов із підпорядкування і став самостійним центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом.

Напрями реформування пенітенціарної системи

Реформування пенітенціарної системи здійснювалося за трьома напрямами.

Перший - виведення пенітенціарної системи України зі складу МВС та утворення Державного департаменту з питань виконання покарань як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом й підпорядкуванням його безпосередньо Кабінету Міністрів України.

Другий - законодавче забезпечення діяльності кримінально-виконавчої системи, прийняття нових Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України та Закону «Про Державну кримінально-виконавчу службу».

Третій - приведення умов тримання засуджених і ув'язнених у відповідність з вимогами законодавства України та європейських норм і стандартів.

Згідно із зобов'язаннями України при вступі до Ради Європи і відповідно до Висновку її Парламентської асамблеї ( N190 за 1995 рік) було визначено, що до кінця 1998 року пенітенціарну систему України слід вивести з підпорядкування Міністерству внутрішніх справ.

З набуттям Україною членства у Раді Європи експерти Комісії Європейських співтовариств і Ради Європи у галузі реформи місцевого самоврядування та правоохоронної системи України провели у 1996 році вивчення чинного законодавства та інших нормативних актів України, що регламентують виконання покарань та практику їх застосування. Крім того, було перевірено 22 установи кримінально-виконавчої системи у восьми областях України. За результатами цієї роботи Рада Європи у 1997 році оприлюднила доповідь «Оцінка в'язничної системи України» з визначенням рекомендацій щодо подальшого реформування системи виконання покарань, у тому числі створення пенітенціарної служби як автономної соціальної організації.

На виконання цих рекомендацій у реформування пенітенціарної системи України були внесені відповідні корективи, що мали на меті удосконалення законодавства у цій сфері та скасування смертної кари, створення демілітаризованої організаційної структури, зменшення чисельності осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі, та виконання попереднього ув'язнення лише пенітенціарною системою, поліпшення матеріально-побутових умов тримання, харчування та медичного обслуговування засуджених і ув'язнених, удосконалення процедури розміщення, соціально-психологічної роботи із засудженими, забезпечення засуджених працею.

На виконання висновку експертів Ради Європи стосовно створення пенітенціарної служби як автономної соціальної організації на базі Головного управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України створений Державний департамент України з питань виконання покарань.

Таким чином, головне зобов'язання перед Радою Європи щодо демілітаризації пенітенціарної системи України та виведення її з підпорядкування силовому відомству нашою державою було виконане.

Проведена реорганізація спростила систему управління кримінально-виконавчою системою, яка стала гнучкішою, оперативнішою, дієвішою за рахунок концентрації усіх сил та засобів в одному відомстві, виключила виконання невластивих їй функцій та втручання у справи посадових осіб, які безпосередньо не відповідають за діяльність кримінально-виконавчої системи.

Таким, чином останнім етапом реформування пенітенціарної системи України залишається приведення її законодавчих основ до міжнародних вимог.

2. Основні дії з реформування кримінально-виконавчої системи

Нові внутрішні соціально-політичні умови, що склалися після виборів Президента України 2004 року, підвищена увага й прихильність міжнародної спільноти до України вимагають невідкладних дій щодо реального реформування кримінально-виконавчої системи нашої держави.

У зв'язку з цим постає питання, як повинна діяти в цих умовах влада України: йти шляхом реального реформування, спираючись на міжнародний досвід та науково обгрунтовану національну концепцію, чи вкотре імітувати радикальну реформу через поквапливу ліквідацію усталених державних структур. На сьогоднішній день є дві точки зору на можливий юридичний статус Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Так, 12 лютого 2005 року Кабінет Міністрів України, розглядаючи на своєму засідання питання про засади реформування системи центральних органів виконавчої влади, відніс до переліку органів, що ліквідуються, і Державний департамент з питань виконання покарань з покладенням його функцій на Міністерство юстиції України, керівники якого підтримують таке рішення, посилаючись на те, що Україна взяла на себе зобов'язання перед Радою Європи передати Мін'юсту відповідальність за управління пенітенціарною системою. На їх думку, підпорядкування цієї системи Мін'юсту дасть змогу підвищити рівень виконання покарань і виключить негативний вплив на цей процес.

Цілком очевидно, що аргументи Мін'юсту непереконливі. Така позиція відомства з 1996 року, проте досі ми не знаємо ні ідеології, ні стратегії реформування пенітенціарної системи у його складі. На мою думку, вимоги Ради Європи зводяться не до підпорядкування пенітенціарної системи Мін'юсту, а до створення пенітенціарної служби як автономної соціальної організації та забезпечення її функціонування відповідно до міжнародних стандартів.

Керівники пенітенціарної системи нашої держави стверджують, що функціонування департаменту як самостійного, автономного й безпосередньо підпорядкованого Кабінету Міністрів України дозволило в найкоротші терміни значно підвищити керованість системи, звільнити її від невластивих функцій, запровадити нові форми і методи роботи із засудженими, напрацювати мінімально необхідну правову базу та позбавитись впливу інших силових структур. Підтверджують такі висновки експерти Ради Європи та Європейського комітету проти тортур.

Але й не можна не враховувати, що статус департаменту як самостійного органу виконавчої влади дозволив налагодити ефективну співпрацю з Радою Європи, започатковані та реалізуються відповідні проекти: «Штатний розклад та організаційна структура», «Комплектування та підготовка кадрів», «Розміщення та класифікація в'язнів», «Поводження з ув'язненими, засудженими до тривалих строків покарання», «Партнерство тюрем». Експерти Ради Європи розглядають перебіг реформування кримінально-виконавчої системи України, оцінюють зроблене, визначають заходи поглиблення.

Укладено договори про співробітництво зі Швейцарською Конфедерацією, Швецією, Англією та Нідерландами, стосовно удосконалення виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Плідна співпраця кримінально-виконавчої системи України з європейськими державами дала змогу по-новому оцінити систему права у галузі виконання кримінальних покарань, дотримання прав людини, проводити імплементацію європейських норм і стандартів утримання та поводження з ув'язненими.

Взагалі, рішення про створення департаменту як центрального органу виконавчої влади базувалось на таких аргументах:

- система виконання покарань, враховуючи специфіку і різносторонність її діяльності, має бути самостійною, відокремленою від інших органів;

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань» не передбачає, що даний департамент має підпорядковуватися Міністерству юстиції України чи іншому центральному органу виконавчої влади;

- у доповіді про місії експертів Ради Європи в червні та серпні 1996 року «Оцінка в'язничної системи України», яка була предметом розгляду Парламентської Асамблеї Ради Європи у січні 1999 року, рекомендовано «припинити всі організаційні та оперативні зв'язки з військовими та міліцією та приділяти першочергову увагу необхідності створення пенітенціарної служби як автономної соціальної організації»;

- за створення в Україні самостійної, автономної системи виконання покарань висловилися Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Верховний Суд України, Міністерство внутрішніх справ України та інші, а також Кабінет Міністрів України у постанові від 11 07 1991 року N 88 «Про Основні напрями реформування кримінально-виконавчої системи»;

- виведення зазначеного департаменту з підпорядкування МВС і надання йому статусу автономного центрального органу виконавчої влади не суперечитиме висновку N 190 (1995) ПАРЄ стосовно заявки України на вступ до Ради Європи про покладення на Міністерство юстиції України відповідальності за управління пенітенціарною системою, оскільки пізніше (у 1996 і 1999 роках) експерти Ради Європи висловилися про необхідність утворення в Україні «пенітенціарної служби як автономної соціальної організації»;

- насамкінець, спроби підпорядкування в 1930, 1953, 1956 роках пенітенціарної системи органам юстиції нічого позитивного не дали. Навпаки, система зазнавала відчутних втрат, оскільки з'ясувалося, що Міністерство юстиції було неспроможне управляти такою складною системою, зберігати кадри та забезпечувати матеріально-технічне постачання її установ. Це призводило до того, що держава змушена була повертати пенітенціарну систему до Міністерства внутрішніх справ.

І ці повернення були цілком обґрунтовані, оскільки департамент за своїм державно-правовим призначенням є правоохоронним органом, йому надано право оперативно-розшукової діяльності. Він має також низку інших повноважень, визначених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а також ст. 9 Закону України «Про міліцію». Крім цього, відповідно до п. 11 Положення про департамент він має у своєму підпорядкуванні воєнізовані формування. В органах і установах виконання покарань наявна значна кількість зброї і боєприпасів, які необхідні для виконання покладених на них завдань, у тому числі у сфері забезпечення правопорядку.

Практичні працівники кримінально-виконавчої системи звертали увагу на те, що діяльність департаменту повною мірою відповідає Конституції та законодавству України, загальноєвропейським нормам та стандартам, а час його існування підтвердив, що департамент став дієвим органом, який належним чином здійснює єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Завдяки цьому стало можливим проводити послідовну реформу пенітенціарної системи, яка дозволила зробити низку істотних кроків стосовно подальшої гуманізації відбування кримінальних покарань, зміцнення законності, стабілізації обстановки в місцях позбавлення волі.

Народні депутати України у своїх виступах підкреслювали: в 1998 році Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань» внесено зміни до 19 законодавчих актів, що сприяло визначенню статусу органів і установ та надало можливість департаменту ефективно і цілеспрямовано виконувати завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, а з прийняттям у 2000 році Закону України «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України» було законодавчо визначено структуру служби виконання покарань та чисельність її персоналу.

Крім того, зазначалося, що в Кримінальному кодексі України, прийнятому 5 квітня 2001 року, саме за ініціативою департаменту збільшено кількість видів покарань, альтернативних позбавленню волі.

Наголошувалося, що на виконання рекомендацій Ради Європи Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» функції місць попереднього ув'язнення від Служби безпеки України передано кримінально-виконавчій системі, а Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» на органи і установи виконання покарань покладено забезпечення належної безпеки осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі.

Таким чином, можна із упевненістю казати, що саме з того часу як Департамент був виведений із підпорядкування МВС, політика реформ стала більш зваженою, а розвиток пенітенціарної системи більш стрімким.

Висновки

З початку реформування кримінально-виконавчої системи внесено понад 200 змін до Виправно-трудового кодексу України, а у 2003 році прийнято Кримінально-виконавчий кодекс України та Закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк». Кримінально-виконавчим законодавством встановлено гарантії прав засуджених, розширено можливості додаткового одержання ними продуктів харчування, ліків, літератури, письмового приладдя, одягу, взуття та засобів особистої гігієни, значно збільшено вагу посилок і передач, із переліку засобів стягнення, що були передбачені раніше, виключено позбавлення засуджених права на посилки.

Відповідно до цього кодексу забезпечено виконання нових видів покарань: арешту, обмеження волі, громадських робіт, довічного позбавлення волі.

Впроваджено прогресивну систему виконання та відбування покарань, що дозволяє залежно від поведінки засудженого, ставлення до праці та навчання змінювати умови тримання в межах виправної колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Останнім часом значно поширилась участь у процесі ресоціалізації засуджених неурядових організацій та громадськості. З їх допомогою проводяться культурно-масові заходи, надається консультативна та гуманітарна допомога засудженим.

На виконання статті 25 кодексу, яка закріплює принцип здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань, прийнято Положення «Про спостережну комісію», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 року .

Введено посади психологів в установах виконання покарань, які проводять психологічну діагностику і надають рекомендації персоналу стосовно організації індивідуально-виховної роботи з конкретними засудженими та окремими їх категоріями. Для проведення із засудженими занять з психокорекції, зняття нервової напруги і стресових станів в установах обладнано центри та кімнати психоемоційного розвантаження.

Виконано роботу щодо укріплення кадрів керівної та середньої ланок, підвищення професіоналізму персоналу, безумовного дотримання працівниками кримінально-виконавчої системи законності та вимог антикорупційного законодавства. Проведена послідовна реформа кримінально-виконавчої системи України дала змогу зробити кілька істотних кроків із гуманізації відбування кримінальних покарань, зміцнення законності, стабілізації обстановки в місцях позбавлення волі.

Щорічне ініціювання департаментом прийняття законів про амністію, а також реалізація норм Кримінального кодексу із застосування нових видів покарань дозволило істотно скоротити в установах кримінально-виконавчої системи чисельність засуджених, що, у свою чергу, дало змогу дещо зняти напругу з їх розміщенням. Законом України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» передбачено заходи щодо протидії туберкульозу в установах кримінально-виконавчої системи, з урахуванням чого розроблені та реалізуються відповідні регіональні програми.

Сучасна кримінально-виконавча система України є сукупністю органів і установ виконання покарань, що включає комплекс державно-правових, соціально-економічних та психолого-педагогічних інститутів.

Послідовне реформування кримінально-виконавчої системи дало змогу поліпшити її роботу практично з усіх напрямів, але всі вони підпорядковані головному - забезпеченню прав і основних свобод людини. За останні роки істотно зменшилася кількість вчинених в місцях позбавлення волі злочинів, порушень дисципліни серед засуджених, поліпшено умови їх утримання, матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення, стабільно нарощуються обсяги виробництва підприємств установ виконання покарань.

Підсумовуючи зроблене, не можна не звернути увагу на те, що умови тримання засуджених і ув'язнених потребують приведення у відповідність з вимогами законодавства, міжнародних норм і стандартів.

Переконаний, що тільки спільними зусиллями Верховної Ради України, уряду та громадськості можна забезпечити проведення ефективної реформи пенітенціарної системи, реалізацію єдиної державної політики у сфері виконання покарань та приведення її у відповідність з міжнародними нормами. Робити це треба без поспіху, виважено, спираючись на висновки та рекомендації наукових досліджень, національний та міжнародний досвід.

Викристані джерела

Кримінально-виконавча система України - реформувати чи підпорядковувати, В. Мойсик // Голос України, 2005р., №46.

Реформа Кримінально-виконавчої системи (відкритий лист Мойсику Володимиру), О. Букалов, 2005, khpg.org.ua/index.php?id=1114803064.

Курс українських пенітенціаріїв схвалює Європа, Прес-центр Держдепартаменту України з питань виконання покарань, 2007.

Концепція реформування державної кримінально-виконавчої служби, Українська Гельсинська спілка з прав людини (Євген Захаров), 2007.

Розпорядження Луганської обласної державної адміністрації від 22 травня 2002 року №298, Про затвердженя Програми підтримки кримінально-виконавчої системи Луганської області на 2002-2005 роки, www.loga.gov.ua/oda/

Прес-реліз щодо діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України від 1 березня 2007р., www.kmu.gov.ua/

Реформування кримінально-виконавчої служби України, Шевченко Д. // Юридична газета, 2007, www.yur-gazeta.com/oarticle/2087/