Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що розвиток українського суспільства характеризується різноманітністю форм підприємницької діяльності, у том числі такої організаційно-правової форми, як виробничий кооператив. У літературі відмічається, що кооператив, як форма господарювання, покликаний, перш за все, працювати з кінцевими споживачами, не містить організаційних резервів для створення виробництва глибокої переробки чи з високою часткою доданої вартості, його капіталізація, як правило, набагато перевищує суму пайових внесків членів кооперативу. Отже, виробничий кооператив переважно є суб'єктом господарювання малого чи середнього розміру, хоча на практиці можуть бути і винятки.

Враховуючи те, що виробнича кооперація здатна позитивно впливати на економічні процеси в України, метою статті є на підставі аналізу законодавства, що регулює діяльність виробничих кооперативів, виявити чинники, які негативно впливають на розвиток виробничої кооперації та визначити правові заходи, спрямовані на їх подолання.

Виробничий кооператив є статутним суб'єктом господарювання, що зумовлено, насамперед, обмеженою відповідальністю членів кооперативу за його зобов'язаннями, а також спеціальною правоздатністю як юридичної особи, спроможної вступати у господарські правовідносини самостійно, у тому числі стосовно членів кооперативу. Проте, оскільки законом не встановлено вимог до мінімального розміру статутного (пайового) капіталу кооперативу чи інших гарантій прав кредиторів та майнових вкладників, кооператив є вигідною структурою для організації ризикових підприємств, що потребують невеликих вкладень. З огляду на те, що ця організаційно правова форма господарювання не є популярною серед населення, вважаємо вкрай необхідним правовими засобами стимулювати розвиток виробничих кооперативів в країні, зокрема шляхом усунення колізій в діючому законодавстві, що виникли у зв'язку з врегулюванням засад їх діяльності, приведенням поточного законодавства про виробничу кооперацію до єдиного підґрунтя.

Сьогодні визначення терміну «виробничий кооператив» міститься в Господарському і Цивільному кодексах України (далі ГК і ЦК відповідно), а також у Законі України «Про кооперацію». Так, відповідно до ст.95 ГК України, виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі й об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством і розподілі доходів між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. Стаття 163 ЦК України визначає виробничий кооператив як добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх трудовій участі і об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Відповідно до ст.2 Закону України «Про кооперацію», виробничий кооператив - це кооператив, що утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку.

На підставі аналізу цих визначень можна, по-перше, відмітити принципову відмінність формулювання, що міститься у Законі України «Про кооперацію» - утворюється «з метою отримання прибутку», а також виділити як спільні ознаки, притаманні всім визначенням, так і певні особливості. Спільні ознаки - це «об'єднання громадян (фізичних осіб)»; «обов'язкова трудова участь»; «спільна виробнича або інша господарська діяльність». Крім того, ГК і ЦК України виділяють ще: об'єднання на підставі членства та майнових пайових внесків. Особливість дефініції, що міститься у ГК України, полягає ще й у тому, що вона містить такі ознаки, як «участь в управлінні підприємством» та «розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності».

Мета курсової роботи - аналіз правового становища виробничого кооперативу.

Мета зумовила постановку та розв'язання таких завдань:

- розкрити поняття виробничого кооперативу;

- проаналізувати розвиток виробничої кооперації в України види підприємств;

- дослідити господарсько-правове забезпечення діяльності виробничих кооперативів;

- розкрити порядок створення виробничого кооперативу та зміст установчих документів;

- дослідити правовий режим майна виробничих кооперативів;

- охарактеризувати членство у виробничому кооператив.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини щодо правового становища виробничого кооперативу.

Предмет дослідження - інститути та норми господарського права України стосовно правового становища виробничого кооперативу.

Ступінь наукової розробленості. Емпіричною базою та теоретичним підґрунтям дослідження стали роботи відомих вчених: Андрощук Г.О., Бакалінська О. О., Балюк І.А., Безух О., Валітов С.С., Вінник О.М., Демченко С.Ф., Коломоєць Т.О., Луць В.В., Нестуля Т.В., Саниахматова Н.А., Щербина B.C. та інші науковців.

Для вирішення завдань дослідження в роботі використовується комплекс методів наукового пізнання: системний метод; історично-правовий метод; формально-юридичний метод; порівняльно-правовий метод; системно-функціональний метод.

1. Загальні засади правового становища виробничих кооперативів

1.1 Поняття виробничого кооперативу

Виробничий кооператив є корпоративним підприємством, створеним з метою здійснення спільної господарської комерційної діяльності. Створення виробничого кооперативу і припинення його діяльності відбуваються за добровільною згодою засновників (членів).

Кооператив як добровільне об'єднання громадян засновується за добровільної згоди декількох громадян, які беруть на себе взаємні зобов'язання щодо ведення спільної виробничої або господарської діяльності на умовах, визначених статутом.

Виробничий кооператив являє собою об'єднання праці і капіталу: всі члени виробничого кооперативу зобов'язані брати особисту трудову участь у його діяльності та внести майновий пайовий внесок. Особистий елементу виробничому кооперативі відіграє провідну роль: обов'язково передбачається особиста трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу. Щодо виробничого кооперативу законодавець робить акцент на безпосередню трутову участь, що обумовлює включення членів виробничого кооперативу до складу його трутового колективу. З цією ознакою пов'язана також обов'язкова участь в управлінні справами виробничого кооперативу і повна рівність в управлінні кооперативом, кожний член якого має лише один голос при вирішенні всіх питань його діяльності [19, с. 175].

З вищенаведеного випливає і така ознака -- розподіл отриманого доходу між членами виробничого кооперативу відбувається виключно з урахуванням їх участі у його виробничій діяльності.

Підприємницька діяльність виробничого кооперативу, її основні види та напрями визначаються кожним кооперативом самостійно, але у рамках законодавчих приписів.

Виробничі кооперативи можуть здійснювати в різних галузях господарську діяльність із: заготівлі, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, виробів виробничо-технічного призначення; виготовлення товарів народного споживання; збирання і переробки вторинної сировини і ділових відходів виробництва; ремонту і обслуговування техніки; виробничого, шляхового і житлового будівництва; роздрібної торгівлі та громадського харчування; побутового обслуговування; організації культурного дозвілля, медичної допомоги; надання правових, транспортно-експедиційних, науково-дослідних, проектних, конструкторських, впроваджувальних, спортивно-оздоровчих та інших послуг; рибництва і виробництва рибної продукції; заготівлі деревини; видобутку корисних копалин, інших природних ресурсів тощо.

З огляду на те, що виробничий кооператив може здійснювати не лише виробничу, а й будь-яку іншу підприємницьку діяльність, сьогодні віднесення цього виду кооперативів до виробничих -- лише данина традиції, що історично склалася. У законодавстві деяких зарубіжних країн цей вид кооперативу визначається як підприємницький.

Виробничий кооператив набуває права юридичної особи з моменту його державної реєстрації. Визначення юридичної особи міститься у ст. 80 ЦК.

Наявність у виробничого кооперативу статусу юридичної особи -- це певний правовий режим, що характеризує передусім виникнення у такого кооперативу як суб'єкта господарювання прав та обов'язків стосовно самостійно здійснюваних ним юридично значущих дій. Визнання виробничого кооперативу юридичною особою означає його право самостійно, від свого імені брати участь у господарському обороті, набувати права та нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у відповідних судових органах [14, с. 138].

Коментована стаття встановлює, що виробничий кооператив діє на підставі статуту, затверджуваного власниками майна -- засновниками кооперативу.

Статут виробничого кооперативу являє собою локальний нормативний акт, що регулює найважливіші питання організації та діяльності кооперативу.

Крім загальнообов'язкових для всіх суб'єктів господарювання положень, передбачених ч. 4 ст. 57 ГК, у статуті виробничого кооперативу має бути передбачено: умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок встановлення розміру сплати пайових та інших внесків : відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; характер і порядок трудової участі членів кооперативу в його діяльності, а також інші положення, передбачені у ч. 2 ст. 8 Закону України та «Про кооперацію», ч. 2 ст. 164 ЦК [21, с. 83].

Виробничий кооператив виступає в господарському обороті від свого імені. Найменування виробничого кооперативу індивідуалізує його серед інших суб'єктів і міститься у його статуті. Обов'язковими складовими найменування виробничого кооперативу є зазначення його організаційно-правової форми -- «виробничий кооператив» або «кооперативне підприємство» і назва. Загальні норми стосовно найменування юридичних осіб містяться у ч. 4 ст. 90 ЦК, а положення щодо резервування найменування юридичних осіб передбачені ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців».

1.2 Розвиток виробничої кооперації в України

У літературі можна зустріти інші визначення виробничої кооперації, наприклад, як особливої форми колективної господарської діяльності, яка організовується дрібними трудовими господарствами для ведення їх господарських справ чи обслуговування господарських потреб на засадах безпосередньої і рівноправної участі членів у справах кооперативу. У цьому формулюванні, вважаємо, нечітко визначений суб'єктний склад цієї діяльності і відсутня її комерційна мета. Кооперативні об'єднання з виробництва організовуються для того, щоб об'єднувати, «кооперувати» виробничу діяльність трудових господарств чи трудових одиниць. Їх завдання -- раціонально та вигідно для членів налагодити виробничі процеси в їх господарствах.

З метою надання виробничій кооперації більш досконалого визначення, на підставі аналізу та співставлення вищенаведених визначень, виробничу кооперацію, на нашу думку, можна визначити як особливу форму спільної господарської діяльності, що здійснюється на засадах членства, пайової участі та самоврядування з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб.

Соціально-економічні, політико-правові та культурні передумови для кооперації склалися ще в модерновому суспільстві. Індустріалізація, урбанізація і розгортання ринкових відносин змінили соціальний склад населення європейських країн та становище людей праці: робітників, ремісників, селян. Використання традиційних засобів соціального захисту працюючих - селянських громад, ремісничих цехів, братств -- стало неефективним, що спонукало населення до створення кооперативів [15, с. 87].

Із проголошенням політичної незалежності України та курсу на ринкові реформи і демократизацію суспільного життя з'явився реальний шанс відродити національний кооперативний рух і розгорнути діяльність всіх видів кооперації, у тому числі виробничої. У період перебудови українського суспільства на ринкових засадах виробнича кооперація почала відроджуватися на приватних засадах і приватній ініціативі. Кооперація на той час надавала громадянам широкі можливості для застосування своїх сил, умінь та знань у виробництві з метою отримання доходу залежно від кількості та якості праці. Діяльність кооперативів була спрямована стимулювати розвиток конкуренції на ринку товарів, робіт та послуг і сприяти підвищенню ефективності господарювання. Не менш важливим її завданням було - виховання ініціативи і підприємницького духу.

Створені виробничі кооперативи стрімко розвивалися в бік підприємницької діяльності та власне стали джерелом відтворення недержавного сектору економіки в промисловості, особливо з виробництва товарів народного споживання, будівництві, торгівлі, громадському харчуванні, побутовому та комунальному обслуговуванні. Втім слід визнати й те, що в той період у черговий раз не було реалізовано економічний і соціальний потенціал кооперативної форми господарювання. Виробнича кооперація не змогла в повному обсязі закріпитися за умов активного реформування економіки зверху та пасивної позиції значної частини інертних до таких перетворень фізичних осіб.

Непослідовна економічна політика українських урядів, дисбаланс влади, нерозвиненість громадського суспільства поглибили економічну кризу в Україні й гальмували відновлення кооперації. В умовах існування «тіньової економіки» та кланових стосунків справжні кооперативи не могли розрахувати на значні господарські здобутки та успіх своєї соціальної місії. Їх створенню перешкоджала відсутність реальної політико-правової підтримки кооперації з боку влади.

Також у 90-х pp. виробнича кооперація вже не змогла конкурувати з більш мобільними та прозорими у своїй діяльності господарськими товариствами. Відсутність сталих традицій кооперативного руху, культури кооперативної діяльності та суттєві прорахунки у правовому регулюванні розвитку виробничої кооперації у цілому, сприяли швидкому їх перетворенню у більш приватницькі організаційно-правові форми підприємництва (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства). Тому перше десятиліття незалежної України можна визнати часом формування необхідних для кооперативного руху соціально-економічних, політико-правових та ідейних передумов.

Нині передумови для кооперації в Україні уже загалом склалися. Конституційно забезпечується право громадян об'єднуватись в кооперативи (товариства) та їх об'єднання (спілки), підтверджується рівність всіх суб'єктів права перед законом. І хоча в Конституції України колективна (у тому числі кооперативна) форма власності не згадується, вона підлягає захисту нарівні з іншими формами власності. Цивільний і Господарський кодекси України визнали кооперативи рівноправними суб'єктами економіки. Завершується також процес формування спеціального кооперативного законодавства: було прийнято Закони України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 p., _Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р., Про кредитні спілки» від 20 грудня 2002 р. Держава офіційно визнавала суспільну значущість кооперативів і гарантувала їх економічну самостійність та право власності на кооперативне майно. Широкі можливості для розвитку всіх видів кооперативів, у тому числі виробничих, з'явилися після прийняття 10 липня 2003 р. Закону України «Про кооперацію», який визнав кооперативи економічно незалежними, самоврядними та соціально орієнтовними об'єднаннями фізичних та/або юридичних осіб [15, с. 98].

Принципове розуміння сутності виробничих кооперативів у Законі України «Про кооперацію» дає можливість виділити їх з усієї маси комерційних юридичних осіб, що організовані на ринкових засадах, зокрема, з ринковими економічними орієнтирами (прибутковість, рентабельність, конкурентоспроможність тощо). Інша справа із соціальними орієнтирами, які, власне, і виділяють виробничі кооперативи з усіх видів господарюючих суб'єктів. У заяві про кооперативну ідентичність, що була схвалена в 1995 р. в Манчестері на Міжнародному конгресі, присвяченому століттю Міжнародного кооперативного альянсу, визначено основну мету кооперативу та акцентується, що в кооперативі соціально значимим є, перш за все, людина, а не капітал. Нажаль, поточне законодавство України про кооперацію такому розумінню кооперативної ідентичності не відповідає.

Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах» №1348 від 19 грудня 2000 р. передбачено сприяння державної адміністрації кооперативам та ініціативним групам громадян у кооперативній пропаганді і створенні матеріальних умов для відродження кооперації. У 2000 р. було розроблено Концепцію розвитку національного кооперативного руху, відповідно до якої майбутній розвиток української кооперації пов'язаний із розвитком виробничих, обслуговуючих, споживчих і багатопрофільних кооперативів у сільському і лісовому господарстві, сировинно-видобувних галузях, промисловості, будівництві, на транспорті, у сфері торговельних, побутових, соціальних, культурних і фінансових послуг, як це відбувається у розвинутих країнах світу. У червні 2001 р. на установчих зборах уповноважених представників Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки), всеукраїнської спілки сільськогосподарських кооперативів та Асоціації кредитних спілок України було створено Національний кооперативний альянс України, головні завдання діяльності якого визначаються об'єктивними потребами подальшого розвитку як української кооперації в цілому, так і складових частин українського кооперативного руху. На жаль, до складу Національного кооперативного альянсу України не увійшли спілки виробничих кооперативів, з причини їх відсутності в Україні [15, с. 100].

Сучасний період розвитку виробничої кооперації характеризується подальшими спробами пошуку найбільш оптимальної моделі внутрішніх кооперативних відносин. Нормальному розвитку й функціонуванню виробничої кооперації в Україні, на наш погляд, сьогодні перешкоджають ряд факторів:

суперечливість та безсистемність національного законодавства про виробничу кооперацію, зокрема неузгодженість норм ГК України про виробничі кооперативи і норм Закону України «Про кооперацію», необхідність кодифікації деяких законодавчих норм у ГК України та внесення змін до глави 10 ГК України;

відсутність чіткої та послідовної державної економічної політики щодо розвитку виробничої кооперації в Україні;

дефіцит у виробничих кооперативів власних обігових коштів та дорожнеча банківського кредитування;

необхідність створення національної спілки виробничих кооперативів України;

потреба у державній підтримці, зокрема пільговому оподаткуванні, виробничих кооперативів;

6) необхідність подальшого вдосконалення законодавства про виробничу кооперацію, зокрема з питань кооперативних відносин власності, майнової самостійності виробничих кооперативів, майнової відповідальності кооперативу та його членів, соціальної спрямованості діяльності виробничих кооперативів тощо.

Таким чином, виникає потреба реанімувати кооперативну ідею і виробничу кооперацію зокрема. За допомогою приватноправових засобів це може відбутися двома шляхами: запозичення передового досвіду, сталого і виправданого практикою механізму регулювання їх діяльності або вироблення власного підходу. Вважаємо, що перший шлях є найбільш виправданим і може здійснюватися на засадах адаптації національного кооперативного законодавства до вимог законодавства Європейського Союзу про компанії.

2. Правове становища виробничих кооперативів та їх документи

2.1 Характеристика господарсько-правового забезпечення діяльності виробничих кооперативів

Сучасна правова наука не стоїть осторонь від досліджуваної проблематики і пропонує нові визначення виробничого кооперативу. Так, зокрема, І. Кучеренко розкриває зміст цього поняття через термін «товариство». На її думку, виробничий кооператив - це товариство, члени якого беруть трудову або іншу участь у діяльності кооперативу, є власниками паю та розпоряджуються ним, мають право залежно від участі у кооперативі отримувати прибуток і несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу. Аргументує вона свою позицію тим, що ЦК України відносить виробничі кооперативи до підприємницьких товариств. Якщо, ЦК проведена певна класифікація юридичних осіб приватного права та виділена така організаційно-правова форма, як товариство, при розкритті поняття будь-якого виду потрібно використовувати єдину термінологію. Тому, на думку І. Кучеренко, виробничий кооператив - це «не добровільне об'єднання», а товариство.

Схожу позицію займає Р. Мавліханова, яка визначає виробничий кооператив як засноване на добровільному членстві й обов'язковій трудовій участі товариство для здійснення підприємницької діяльності [17, с. 377].

З цією точкою зору не можливо погодитись, адже поділ юридичних осіб на підприємницькі та непідприємницькі товариства здійснюється ЦК України за критерієм мети їх діяльності, при цьому зазначається, що підприємницькі і непідприємницькі товариства мають свої різновиди організаційно-правових форм. Тому підприємницьке товариство не слід вважати організаційно-правовою формою, це більш загальна назва великої групи юридичних осіб, що здійснюють діяльність з метою отримання прибутку для наступного розподілу його між учасниками. Також не слід ототожнювати господарські товариства і виробничі кооперативи. Висновок Р. Мавліханової про те, що якщо положення ГК України і Закону України «Про кооперацію» не відповідають положенням ЦК України, то їх обов'язково необхідно змінити на користь останнього, теж не є переконливим.

Найбільш вдалим, на нашу думку, є визначення О. Вінник, яка розглядає виробничий кооператив як господарську організацію корпоративного типу, що створюється на добровільних засадах громадянами для спільного здійснення господарської (виробничої) діяльності з метою отримання доходу та діє на підставі статуту, на засадах членства, обов'язкової трудової участі в його діяльності, самоуправління, самофінансування. Але з точки зору правозастосування це визначення не є достатньо ємким .

Аналізуючи визначення поняття «кооператив», слід згадати досвід Європейського Союзу у цій сфері, зокрема ухвалені Європейським Парламентом резолюції від 13.04.1983 р. про кооперативи в європейській спільноті. Заслуговує на увагу визначення кооперативу, що міститься у Регламенті Ради (ЄС) № 1435/2003 від 22.07.2003 р. про статут Європейського кооперативного товариства, відповідно до якого кооперативи є переважно групами фізичних або юридичних осіб з особливими принципами функціонування, що відрізняє їх від інших економічних суб'єктів. Це, передусім, принципи демократичної структури та контролю, розподілу прибутку за фінансовий рік на справедливій основі. Особливі принципи передбачають, зокрема, принцип примату особи, відображений в особливих правилах членства, виходу та виключення, коли встановлюється правило «один член - один голос», правом голосу наділяється особа з урахуванням того, що члени не мають будь-яких прав на використання активів кооперативу. Крім того, кооперативи мають пайовий капітал.

Для більш повного розуміння сутності виробничих кооперативів, проаналізуємо їх визначення, що міститься в нормативно-правових актах інших країн. Так, ст.1 Закону Російської Федерації «Про виробничі кооперативи» від 08.05.1996 р. встановлює, що виробничим кооперативом (артіллю) визнається добровільне об'єднання громадян, створене на основі членства для спільної виробничої та іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій та іншій участі та об'єднанні його членами (учасниками) майнових (пайових) внесків, при їх особистій обмеженій субсидіарній відповідальності по зобов'язанням кооперативної організації. Законом Російської Федерації «Про сільськогосподарську кооперацію» від 08.12.1995 р. (статті 3, 13) інша, ніж особиста трудова участь у діяльності сільськогосподарських виробничих кооперативів виключається. Схоже визначення міститься й у ст.1 Закону Республіки Казахстан «Про виробничий кооператив» від 05.10.1995 р., з тією відмінністю, що в ньому виробничий кооператив створюється лише для здійснення підприємницької діяльності. Заслуговує на увагу правова конструкція, що міститься у Законі Республіки Молдова «Про підприємницькі кооперативи». Так, відповідно до ст.5 цього Закону кооператив є комерційною організацією (підприємством) із статусом юридичної особи, члени якої є юридичними та/або фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність. Таке визначення, до речі, дуже нагадує визначення повного товариства у національному законодавстві. Мета кооперативу за законодавством Молдови полягає у сприянні отриманню прибутку його членами (в українському законі - це задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу). Крім того, однією із особливостей вищезгаданої статті є й те, що кооператив повинен мати у складі не менше п'яти юридичних та/або фізичних осіб; якщо ця умова не виконується, то такий кооператив має бути ліквідований. На відміну від законодавства Молдови, Закон України «Про кооперацію» зменшив кількість членів до трьох і не містить санкцій за порушення такої норми. Схожу норму містить Закон Федеративної Республіки Німеччина «Про виробничі та господарські кооперативи» від 01.05.1889 р., який передбачає кількість членів кооперативу не менше трьох [17, с. 378].

Корпоративна природа кооперативів призводить до того, що інколи їх ототожнюють із товариствами з обмеженою відповідальністю. Тому сприяє поява квазіорганізаційних форм підприємництва, внутрішній перехід від кооперативних засад організації виробничої діяльності до загально товариських. Більш того, формальне віднесення виробничих кооперативів до підприємницьких товариств ЦК України тому лише сприяє [14, с. 139].

Варто пам'ятати, що кооперативи, на відміну від господарських товариств, засновані на членстві та особистій праці самого члена кооперативу, в той час як володіння долею капіталу у статутних господарських товариствах взагалі не вимагає обов'язкової трудової участі. Можна також зазначати, що найбільш подібними до цієї вимоги є повне товариство, але для нього не передбачено заснування статутного фонду. Крім того, сутність кооперації пов'язана не тільки з досягненням комерційної мети і отриманням прибутку кооперативом у цілому та кожним його членом зокрема, але в досягненні інших економічних і соціальних цілей. Не менш важливо, що виробничий кооператив є більш відкритою організаційно-правовою формою господарської діяльності. Він розрахований на дрібне та мале підприємництво, в той час як акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю - на середній бізнес.

Варто погодитися з точкою зору А. Бикова і С. Кареліної, що виробничий кооператив є унікальною організаційно-правовою формою підприємницької діяльності; ця унікальність полягає у тому, що виробничий кооператив органічно поєднує в собі такий обсяг прав, свобод та інтересів громадянина, який не властивий ніякій іншій організаційно-правовій формі підприємництва; він одночасно є формою реалізації громадянином наступних конституційних прав: права на об'єднання; права на вільне використання свого майна для підприємницької діяльності; права володіти, користуватися й розпоряджатися майном спільно з іншими особами; права на вільне використання своїх здібностей для підприємницької діяльності; права на працю, свободу вибору роду діяльності і професії

З цього випливає специфічна особливість виробничого кооперативу, який як підприємницька структура одночасно є формою поєднання капіталу, осіб та їх праці на основі членства . По суті, виробничий кооператив є втіленням ідей про самоуправління працівників. Саме організаційно-правова форма кооперативу найбільшою мірою сприяє підвищенню ролі людини в процесі виробництва - основному напрямку сучасних форм і методів управління, в центрі уваги яких знаходиться людина як центр виробництва. Творча активність працівника, його зацікавленість у результатах праці є нині однією з головних умов розвитку й процвітання компаній у конкурентному світі. При цьому режим підприємницької діяльності повинен бути підпорядкований не тільки отриманню найбільшого прибутку, але й задоволенню суспільних інтересів, загальному добробуту У зв'язку із цим варто помітити, що виробничі кооперативи як ніхто інший вписуються в рамки цих вимог соціалізації економіки. Пояснюється це тим, що виробничий кооператив являє собою кооперативну форму господарювання із соціальною спрямованістю, причому, з огляду на сучасні соціально-економічні тенденції, оптимальну форму господарювання [21, с. 85].

Іншою особливістю виробничих кооперативів як учасників підприємницької діяльності є те, що прибуток для них, насамперед, є джерелом капіталовкладень для подальшого розширення виробництва з метою сприяння господарської діяльності своїх членів. Закон ФРН «Про виробничі та господарські кооперативи», до речі, прямо передбачає в якості однієї із цілей діяльності кооперативу сприяння господарської діяльності всіх його членів. Внесення кооперативу до кооперативного реєстру у випадку відсутності в його уставі зазначеної мети, вираженої в ясній і чіткій формі, забороняється.

Прагнучи не до максимального прибутку, а до найбільш повного забезпечення господарських й соціальних потреб своїх членів, кооперативи часто займаються малорентабельними або навіть нерентабельними видами діяльності, які неприйнятні для інших підприємців, але надзвичайно важливі для самого кооперативу в особі його членів. В той же час саме прибуток, який одержує кооператив у процесі здійснення підприємницької діяльності, дозволяє задовольняти потреби своїх членів в найбільш повному обсязі. Інакше кажучи, націленість діяльності кооперативу на отримання прибутку коригується потребами його членів.

Отже, можна виділити наступні основні ознаки, що відрізняють виробничий кооператив від інших суб'єктів господарювання:

основною метою створення виробничого кооперативу є задоволення матеріальних, соціальних та інших потреб його членів;

виробничий кооператив є добровільним об'єднанням на основі членства переважно громадян для спільної господарської діяльності (членство тут виступає організаційною основою формування кооперативу).

Історично кооперативи існували як форма об'єднання, насамперед, людей, а не капіталів. У теперішній час, як правильно відмічено в літературі, вони є об'єднанням як праці (осіб), так і капіталу. Наявність власного капіталу, відособленого від капіталу його учасників, по суті, є одним з найважливіших ознак кооперативу як юридичної особи. У той же час найважливішою якістю кооперації є перенесення уваги з інтересів капіталу на інтереси членів кооперативу; член виробничого кооперативу зобов'язаний приймати особисту трудову участь у діяльності кооперативу; особлива, у порівнянні з іншими організаційно-правовими формами, демократичність кооперативних правовідносин, що проявляється у двох аспектах [17, с. 380].

По-перше, всі члени кооперативу володіють одним голосом при прийнятті рішень на загальних зборах членів кооперативу, незалежно від розміру паю, що є основною ознакою, яка відрізняє кооператив від господарських товариств. По-друге, при розподілі прибутку між членами кооперативу перевага віддається участі членів у виробничій та іншій господарській діяльності кооперативу, ніж участі у формуванні його майнової бази. Також законом встановлено обмеження щодо розподілу доходу між членами виробничого кооперативу, а саме загальна сума виплат на паї не може перевищувати 20 % доходу, визначеному до розподілу (ст.26);

майновий обов'язок членів кооперативу складається з участі у формуванні неподільного, пайового та інших майнових фондів кооперативу у розмірі та порядку, визначеному статутом кооперативу.

Спираючись на легальне визначення виробничого кооперативу у Господарському кодексі України, беручи до уваги вищенаведені відмінні ознаки цієї організаційно-правової форми, а також з урахуванням зарубіжного досвіду регулювання правовідносин у цій сфері пропонуємо уточнити визначення виробничого кооперативу у ГК України з урахуванням виключення з його характеристики наступних ознак: «об'єднання майнових пайових внесків», «розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності» та уточнення ознаки «участі в управління підприємством» як «самоврядування». Таким чином, під виробничим кооперативом слід розуміти добровільне об'єднання громадян з метою спільного ведення виробничої або іншої господарської діяльності, що створюється на засадах членства, самоврядування та особистій трудовій участі для задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів [17, с. 381].

Таким чином, виникає потреба реанімувати кооперативну ідею і виробничу кооперацію зокрема. За допомогою приватноправових засобів це може відбутися двома шляхами: запозичення передового досвіду, сталого і виправданого практикою механізму регулювання їх діяльності або вироблення власного підходу. Вважаємо, що перший шлях є найбільш виправданим і може здійснюватися на засадах адаптації національного кооперативного законодавства до вимог законодавства Європейського Союзу про компанії.

З метою запобігання розвитку негативних тенденцій у господарсько-правовому забезпеченні статусу та діяльності виробничих кооперативів: узгодити термінологію про виробничі кооперативи Цивільного і Господарського кодексів України та Закону України «Про кооперацію», взявши за основу термінологію Господарського кодексу, предметом регулювання якого є господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності, і учасником яких є виробничий кооператив; розробити та прийняти спеціальний закон про виробничу кооперацію, як це зроблено у багатьох країнах Європи та світу.

2.2 Порядок створення виробничого кооперативу та установчі документи

виробничий кооперація документ

Частина 1 статті 97 ГК України передбачає обов'язковий мінімум засновників та членів виробничого кооперативу -- не менше трьох осіб.

Максимальна чисельність членів виробничого кооперативу законодавчо не встановлена, тому навряд чи є підстави вводити відповідне обмеження у статут конкретного кооперативу. Виробничий кооператив сам визначає обсяги своєї діяльності, звідси питання про чисельність його складу має вирішуватись, поряд з іншими управлінськими питаннями, загальними і порами кооперативу.

Засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи ст. 24 ЦК). Це -- особи, які набули громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України (ст. 1 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 p.); засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть ги особи, яких жодна держава відповідного до свого законодавства не вважає своїми громадянами(ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» с:д 4 лютого 1994 р.) та особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами підданими) іншої держави або держав (ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства») [23, с. 1069].

Створення виробничого кооперативу, як і будь-якого іншого підприємства, відноситься д: юридичних актів. У результаті останнього виникає виробничий кооператив як суб'єкт господарювання. При створенні виробничого кооперативу проводяться установчі збори. На них приймаються рішення про створення виробничого кооперативу, про затвердження його статуту, призначаються органи управління кооперативу тощо.

Реєстрація виробничого кооперативу і набуття ним статусу юридичної особи відбувається відповідно до положень ГК та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців».

Для реєстрації виробничого кооперативу, крім статуту та заяви про реєстрацію, а також інших документів, передбачених ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців», обов'язково додається акт про заснування кооперативу. Таким актом може бути установчий договір або ж протокол установчих зборів засновників та їх рішення про створення кооперативу. У протоколі установчих зборів засновників зазначаються час і місце їх проведення, кількість засновників, мета, принципи і предмет діяльності кооперативу, порядок створення і компетенція органів управління, умови формування і використання майна та майнових фондів, розподілу доходів, припинення діяльності кооперативу [19, с. 178].

При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами (абз. б ст. 7 Закону України «Про кооперацію»).

Разом з тим, стаття 164 ЦК України єдиним установчим документом виробничого кооперативу визнається статут, який обов'язково затверджується загальними зборами його членів. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про кооперацію» рішення загальних зборів членів кооперативу про затвердження статуту вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. Порядок внесення змін до статуту, зокрема, передбачений ст. 102 ГК. Відповідно до неї рішення з питань внесення змін до статуту кооперативу приймаються більшістю голосів загальної кількості членів - кооперативу.

У статуті обов'язково повинні бути передбачені:

а) умови, що є загальнообов'язковими для юридичних осіб (ст. 88 ЦК);

б) умови, встановлені ч. 2 ст. 164 ЦК;

в ) умови, які не зазначені вище, але є обов'язковими в силу ст. 8 Закону України «Про кооперацію»;

Для певних видів виробничих кооперативів законом можуть бути передбачені додаткові обов'язкові умови статуту. Наприклад, ст. 7 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» вказує також на обов'язкову наявність у статуті умови про формування неподільного та інших фондів, співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї. Статут може містити інші пов'я­зані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству [20, с. 144].

Стаття 164 ЦК України не визначає максимальної кількості членів кооперативу, тобто вона може бути необмеженою. Проте, розглядувана норма застережує, що мінімальна кількість не може бути меншою, ніж встановлена законом. Мається на увазі ст. 97 ГК, де зазначено, що чисельність членів виробничого кооперативу не може бути менше, ніж три особи.

3. Майно та членство виробничого кооперативу

3.1 Правовий режим майна виробничих кооперативів

Відповідно до завдань і характеру діяльності, кооперативи поділяються на виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК), Господарського кодексу України (далі - ГК), Закону України «Про кооперацію», інших нормативно-правових актів з питань кооперації. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог глави 10 Господарського кодексу України та інших законів. Особливості створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів (виробничих, обслуговуючих) визначено Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію». Відносини, пов'язані із створенням і діяльністю споживчої кооперації, регулюються ст. 111 ГК України, Законом України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р. та іншими нормативно-правовими актами України [16, с. 377].

Стаття 100 ГК України встановлює, що виробничий кооператив як суб'єкт господарювання бере участь у різноманітних господарських правовідносинах. Майнову основу цих правовідносин становить право колективної власності виробничого кооперативу на належне йому майно. Саме це право дозволяє визначати виробничий кооператив як підприємство колективної власності.

Суб'єктом колективної власності є виробничий кооператив у цілому як певним чином організований колектив, що здійснює свою діяльність у якості юридичної особи. Кожен виробничий кооператив виступає самостійним і виключним власником належного йому майно Виробничий кооператив належить до таких утворень, щодо яких його члени мають зобов'язальні права, які набуваються ними взамін окремих речових прав. Для цієї форми власності характерним є управління нею через виборні органи, а також право виходу члена кооперативу з його складу з майновим паєм.

Об'єктами права власності кооперативу є засоби виробництва та інше майно, що належить йому та необхідне для виконання статутних завдань, зокрема будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, виготовлена продукція, товари, доходи, одержані від їх реалізації та іншої діяльності виробничого кооперативу, передбаченої його статутом, майнові внески його членів, інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

У частині 2 ст. 100 ГК України зазначено, що пайовим внеском члена кооперативу може виступати прав: користування належною йому земельною ділянкою. Така передача відбувається у відповідності з нормами земельного законодавства України. Загальні збори виробничого кооперативу можуть визначати розмір плати з кооперативу, що справляється за передану земельну ділянку.

Залежно від економічного змісту все майно, належне виробничому кооперативу у грошовій та натуральній формі, поділяється на певні складові частини. Ці відокремлені частини майна, що мають притаманний їм правовий режим, називають фондами. Метою поділу майна виробничого кооперативу на фонди є створення надійної матеріальної бази діяльності кооперативу, найбільш доцільного, з економічної точки зору, розподілу доходів і задоволенні потреб членів виробничого кооперативу [21, с. 88].

У виробничому кооперативі обов'язково мають бути створені пайовий та неподільній фонди.

Пайовий фонд є одним з найважливіших джерел фінансування виробничо-господарських потреб кооперативу. Він формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу, сплаті яких є однією з форм матеріальної участі громадян, які вступають до виробничого кооперативу. У цьому фонді визначена індивідуальна частка кожного члена кооперативу. Пайовий фонд відноситься до подільних фондів. Кошти цього фонду підлягають поверненню членам виробничого кооперативу, які їх внесли. Право на повернення пайових внесків виникає у члена кооперативу або його правонаступника за настання певних, передбачених законодавством і статутом кооперативу, умов. На внески членів виробничого кооперативу до пайового фонду нараховуються відсотки (кооперативні виплати) у розмірах, що визначаються вищим органом управління кооперативом.

У неподільному фонді індивідуальна частка кожного члена кооперативу не виділена. Цей фонд утворюється за рахунок майна кооперативу, за винятком землі і вступних внесків членів кооперативу. Вступні внески сплачуються лише у грошовій формі одноразово при вступі до виробничого кооперативу і при виході з нього не підлягають поверненню за будь-яких обставин. Вступні внески належать до неподільних коштів виробничого кооперативу [16, с. 378].

Стаття 20 Закону України «Про кооперацію» передбачає також формування резервного та спеціального фондів.

Статутом виробничого кооперативу може бути передбачено створення, крім названих, й інших майнових фондів.

Майно виробничого кооперативу початково формується з пайових внесків його членів. Ці внески, поряд з іншими надходженнями, складають обігові кошти виробничого кооперативу. Вони можуть сплачуватися у грошовій або матеріальній формі і використовуються на здійснення виробничим кооперативом його статутної діяльності.

Обов'язкові пайові внески, передбачені ч. 5 коментованої статті, є умовою членства у виробничому кооперативі.

Статутом виробничого кооперативу може бути передбачено кілька варіантів визначення розмірів пайових внесків: пропорційно очікуваній участі членів кооперативу у його діяльності, а також встановлення їх у рівних частинах.

Крім обов'язкових пайових внесків, статутом виробничого кооперативу може бути передбачено внесення додаткових пайових внесків, що сплачуються за бажанням члена кооперативу і повертаються на встановлених у кооперативі умовах. Порядок і строки внесення пайових внесків визначаються ч. 2 ст. 165 ЦК і статутом виробничого кооперативу.

Частина 6 ст. 100 ГКк України містить лише примірний перелік джерел формування фінансових ресурсів кооперативу. Тому будь-яке законне надходження грошових або інших цінностей може слугувати джерелом фінансових ресурсів кооперативу (див. коментар до ч. 1 ст. 140).

Внески членів виробничого кооперативу є одним з найголовніших джерел формування І фінансових ресурсів кооперативу. Крім того, до таких джерел можна також віднести доход, отриманий кооперативом від реалізації продукції (робіт, послуг), кредити, безоплатні та благодійні внески тощо.

3.2 Членство у виробничому кооперативі

Формування особистого складу виробничого кооперативу як самоврядного підприємства має дуже велике значення. Частина 1 коментованої статті встановлює загальні умови набуття прав членства у виробничому кооперативі, тобто права брати участь у його діяльності.

Право на членство у виробничому кооперативі мають усі громадяни України, іноземні громадяни, а також особи без громадянства, які проживають на території України, досягли 16-річного віку і здатні своєю працею брати участь у здійсненні цілей та завдань виробничого кооперативу, визнають статут кооперативу і дотримуються його вимог, беруть майнову участь у діяльності виробничого кооперативу та згідні нести відповідальність, встановлену статутом.

Визнання статуту виробничого кооперативу означає, що особа, яка бажає вступити до виробничого кооперативу, погоджується взяти на себе взаємні зобов'язання, пов'язані з членством, і погоджується на порядок здійснення спільної діяльності, передбаченої статутом кооперативу.

16-річний вік, необхідний для вступу до виробничого кооперативу, -- за загальним правилом виникнення трудової працездатності.

На практиці може виникнути питання про право на членство у виробничому кооперативі осіб, яких визнано недієздатними і які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатні усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними (ч. 1 ст. 39 ЦК). Вчинення такими особами вольових дій не тягне для них ніяких юридичних наслідків. Тому особи, визнані недієздатними, не можуть бути членами виробничого кооперативу.

Обов'язковість особистої трудової участі у виробничому кооперативі виключає для члена виробничого кооперативу можливість одночасного членства у двох або декількох виробничих кооперативах. Поряд з цим, ч. 2 коментованої статті передбачає право членів виробничого кооперативу бути членами інших типів кооперативів: садівничих, споживчих, дачно-будівельних, житлових, житлово-будівельних, гаражних тощо [21, с. 91].

Частина 3 ст. 98 ГК України встановлює загальні умови набуття права членства у виробничому кооперативі.

Виробничий кооператив являє собою добровільне об'єднання громадян, що має на меті спільну господарську діяльність, тому його засновникам (членам) належить право встановлювати, за взаємною згодою, особливі умови набуття права членства у кооперативі, які відповідають його цілям і завданням.

Можливості виробничого кооперативу щодо визначення умов прийняття до свого складу нових членів не є необмеженими. Кооператив може у будь-який момент свого існування поповнитися новими членами, тому неприпустимо встановлювати в статуті умови, що обмежують кількість членів або заздалегідь визначати за певними індивідуальними ознаками осіб, які мають право вступити до виробничого кооперативу.

Членство у виробничому кооперативі набувається шляхом вступу до нього. Особа, яка має бажання вступити до кооперативу і бути його членом, подає на ім'я правління (голови) заяву. Вільне волевиявлення бажання стати членом виробничого кооперативу -- необхідна передумова добровільного членства у ньому.

Діяльність виробничого кооперативу за своїм змістом є господарською, що потребує для її здійснення певних матеріальних ресурсів. Саме тому члени кооперативу, об'єднуючись у ньому для трудової участі, водночас взаємно зобов'язуються брати майнову участь у справах кооперативу.

Особи, які вступають до кооперативу, зобов'язані зробити вступний та пайовий внески, розміри та порядок внесення яких визначаються статутом кооперативу, до якого вони вступають.

Прийом нових членів до виробничого кооперативу покладається на правління (голову) та оформлюється відповідним рішенням. Право членства у кооперативі виникає з моменту затвердження загальними зборами рішення правління (голови) виробничого кооперативу про прийняття у члени кооперативу. Статут кожного конкретного виробничого кооперативу має визначати порядок прийняття та затвердження такого рішення[19, с. 182].

Набуття членства у виробничому кооперативі можливе лише шляхом взаємного волевиявлення громадянина, який бажає бути членом кооперативу, і загальних зборів кооперативу. Якщо названі волевиявлення не збігаються, загальні збори мають право не затверджувати рішення правління (голови) про прийняття особи до виробничого кооперативу. Підставою прийняття такого рішення може бути, наприклад, членство громадянина в іншому виробничому кооперативі.

У ч. 4 статті, міститься вичерпний перелік підстав припинення членства у виробничому кооперативі. Члену виробничого кооперативу належить безумовне право виходу з його складу. Не існує жодної правової підстави, яка передбачала б можливість відмовити члену кооперативу в його проханні про вихід з нього. Це право базується на такому принципі діяльності виробничого кооперативу, як «добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього».

Для виходу із складу членів виробничого кооперативу не вимагається оголошення та мотивації причин такого виходу. Кожен член виробничого кооперативу може вийти з його складу на підставі письмової заяви на ім'я правління (голови) кооперативу. Заява являє собою відмову члена кооперативу від особистої майнової та трудової участі у справах кооперативу.

Питання про вихід з виробничого кооперативу відноситься до компетенції загальних зборів. Правління (голова) виробничого кооперативу виносить на затвердження загальних зборів рішення про припинення членства.