Сутність держави

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний університет

Кафедра державно-правових дисциплін

До захисту допустити:

Науковий керівник

______________ Е.А.Писарева

«_____»______________2010 р.

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ

Студент Дмитренко Ю.С.., 1 к., гр. А, д/в

Науковий керівник: доц. Писарева Е.А.

Донецьк, 2010

ВСТУП

Держава - продукт суспільного розвитку, виникнувши на певному щаблі зрілості людського суспільства внаслідок економічних, соціальних, психологічних та інших закономірностей, стає його основною керуючої системою. Державно-організоване суспільство набуло нових (унікальних) можливостей для свого існування: розвитку продуктивних сил, соціальних відносин, етичних засад, культури, науки, міжнародних зв'язків. Питання про державу, її поняття, сутність і роль у суспільстві відносяться до числа основоположних і гостро дискусійних в державознавстві. Це пояснюється щонайменше трьома причинами. По-перше, названі питання прямо і безпосередньо зачіпають інтереси різних шарів, класів суспільства, політичних партій і рухів. По-друге, ніяка інша організація не може конкурувати з державою в різноманітті виконуваних завдань і функцій, у впливі на долі суспільства. По-третє, держава - дуже складне і внутрішньо суперечливе суспільно-політичне явище.

У науковому плані поняття, що відображає загальні основні ознаки держави, дозволяє перш за все розкрити відмінності будь-якої державної організації суспільства від його недержавних організацій, від інших частин політичної системи суспільства. Такі ознаки являють собою певний, щодо незмінний каркас державної організації людського суспільства, який у міру суспільного розвитку наповнюється новим змістом, втрачає віджилі і здобуває нові структури і функції. Держава - це складна політико-соціальна система. Її не можна досліджувати, ігноруючи різні ступені системної єдності її складових елементів, історичний динамізм становлення та еволюції. Постійне дослідження руху інститутів державності до утворення цілісної держави і генетичних зв'язків між ними - обов'язковий напрямок сучасної теорії держави, науки конституційного права, а також інших наук. Сутність держави та її соціальне призначення є вирішальними у визначенні спрямованості діяльності держави, її мети та завдань. У свою чергу, функції держави залежать від тих завдань, які стоять перед суспільством на даному етапі розвитку. І завдання, і функції, що з них випливають, не є випадковими, вони залежать від рівня розвитку суспільства, його економічних можливостей, потреб та інтересів населення та іншого. На певному етапі розвитку держави і суспільства саме останнє починає визначати, що є для нього соціально значущим, що воно доручає державі, які функції на нього покладає, і тоді «державні послуги» - це система відносин особистості, юридичних осіб з державними структурами.

Проблема сутності держави протягом радянського та сучасного періодів розвитку вітчизняної правової науки досліджувалася, як правило, у контексті аналізу суміжних наукових проблем (зокрема форми, змісту, функцій, походження держави) у працях Ардашкіна В.Д., Байтіна М.Й, Бабкіна В.Д., Вітрука М.В., Денисова А.І., Дробишевського С.О., Зайця А.П., Каска Л.С., Козюбри М.І., Копєйчикова В.В., Корельського В.М., Погорілка В.Ф., та інших авторів. Дослідженню проблеми сутності держави присвячена праця Мамута Л.С. «Держава в ціннісному вимірі», колективна монографія «Політико-правові цінності» та ряд статей. Окремі аспекти сутності держави досліджувалися також у докторських та кандидатських дисертаціях вітчизняних вчених (Заєць А.П., Яковюк І.В., Лобода Ю.П.). Водночас варто зазначити, що монографічні праці чи спеціальні дисертаційні дослідження зазначеної проблеми в Україні наразі відсутні. Натомість охарактеризована вище тематика як така потребує, як відзначають деякі вчені (зокрема Мамут Л.С.), опису та додаткового обґрунтування. Чимало питань стосовно природи сутності держави та її соціально-змістовного наповнення все ще залишаються малодослідженими чи дискусійними. Отже, предмет сутності держави є актуальним перш за все для сучасної юридичної науки.

Метою цього дослідження є аналіз основних аспектів сутності держави, їх послідовної еволюції, а також визначення соціального призначення держави як невід'ємної частини поняття її сутності. У якості прикладного дослідження також додається спроба класифікувати та охарактеризувати основні функції держави, які являють собою прояв сутності.

1. ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ДЕРЖАВИ

1.1. Розвиток уявлень про сутність держави

Сутність держави - це основна властивість держави, що визначає її зміст, мету, функції. Держава виникає тоді, коли розвиток економіки досягає певного рівня, при якому система зрівняльного розподілу суспільного продукту, що існувала протягом тисяч років, стає об'єктивно невигідною, і для подальшого розвитку суспільства необхідно виділення певного елітарного шару, що займається управлінням: чи то у сфері політичній (в «східному» суспільстві), чи то в політичній і економічній сферах (у Європі). Це призвело до соціального розшарування суспільства, до того, що влада, яка раніше належала всім його членам, дістала політичного характеру, стала здійснюватися в інтересах насамперед привілейованих соціальних груп, класів.

Розглядаючи сутність держави, необхідно зазначити, що явище держави пройшло великий історичний шлях, який нараховує кілька тисяч років. За цей період воно змінювалося, удосконалювалося, його сутність зазнавала істотних змін, відповідно до метаморфоз економічних, політичних та ідеологічних структур суспільства. По-перше, змінювалися класи, політичним знаряддям яких була держава, а зі зміною місця класу в історичному процесі змінювалася і сутність держави. Навіть поверховий аналіз рабовласницької і ранньобуржуазної держави демонструє суттєву різницю між ними у найбільш істотних характеристиках. Саме у буржуазному суспільстві починаються процеси серйозних змін самої сутності держави. По-друге, змінилися соціальні умови існування класів, політичні відносини між ними [1, с. 66-67]. Процес зміни сутності держави обумовлений різними причинами, серед яких: зникнення класів у їх традиційному марксистському розумінні, розвиток соціально-політичних відносин, уявлень про місце людини та держави в суспільстві.

Держава - це явище, яке історично розвивається, трансформується та змінюється. Із послідовним розвитком суспільства змінюються погляди на місце та роль держави, її сутність та призначення. Уважно прослідкувавши розвиток політико-правової думки різних часів і народів, можна зробити висновок, що уявлення про сутність держави знаходиться у певній залежності від типу такої держави. Слід нагадати, що до типології держав наразі існує кілька наукових підходів, серед яких найчастіше застосовується так званий «формаційний», запропонований К.Марксом. У залежності від соціально-економічної формації, яка притаманна суспільству, держави, за таким підходом, поділяються на рабовласницькі, феодальні, буржуазні (капіталістичні) та соціалістичні. Разом із тим, у структурі рабовласницьких держав Маркс виділяє особливу групу країн із так званим «азіатським» засобом виробництва. Для кожного з цих типів характерне не тільки унікальне визначення самого поняття держави, але й визначення її сутності, ролі та функцій. Розуміння логіки міркувань марксистів є необхідним при розгляді історично-правового аспекту уявлень про сутність держави.

З появою держави люди почали розмірковувати про цей соціальний феномен, його сутність і роль у суспільному житті. На початкових етапах ці роздуми являли собою елементи синкретичного міфологічного світогляду. Згідно з міфологічними уявленнями наших предків, порядок, установлений на землі, розглядався ними як складова всесвітнього порядку, започаткованого Творцем. З огляду на це формувались і уявлення людей про їхнє місце у світі, взаємини з іншими людьми, права та обов'язки, державний устрій. Такий підхід до розуміння сутності держави, порядку, справедливості був характерним для більшості народів, про що свідчать перші літературні пам'ятки країн Стародавнього Сходу, Греції, Риму, а також Київської Русі [2, с. 42].

Із часом, розвиваючись, погляди на державу почали різнитися, набувати різних напрямку й забарвлення. Це сталося на етапі з'ясування людьми питання про взаємозв'язок порядку небесного і відносин на землі. Зокрема, у Стародавньому Китаї вважалося, що такий зв'язок здійснюється імператором. Від імені Бога він утворенням держави встановлює порядок на землі та реалізує надані йому Богом владні повноваження. Решта осіб, які обіймають різні посади в системі державного управління, мають проводити в життя волю імператора, а значить, і Бога. Рівночасно в Стародавніх Індії та Єгипті, а також у Вавилоні побутував міф, згідно з яким боги були не лише джерелом влади, а й брали безпосередню участь у встановленні земного порядку, вирішенні долі людей. Цю концепцію відображено в літературних пам'ятках Стародавнього Єгипту, серед яких -- "Повчання Птахотепа" (XXVII ст. до н. е.), "Книга мертвих" (XXV--XXIV ст. до н. е.), "Повчання гераклеопольського царя своєму синові" (XXII ст. до н. е.). Такий підхід до проблеми з'ясування питання про сутність влади, порядку і справедливості був дуже поширеним упродовж тривалого часу; згодом ці положення були прийняті християнством і знайшли відображення у Новому Заповіті. Загалом для східної культури, для азіатських країн у більшій мірі притаманний релігійний вплив на формування політико-правової думки. Панівні державні ідеології Давнього Сходу ґрунтувалися на основі релігійно-міфологічних, моральних доктрин [3, с. 50]. Узагальнюючи ці ідеології, можна дійти висновку, що сутність держави за давньосхідною традицією полягала у її божественному, надприродному походженні, а разом із тим - і в божественному характері державної влади.

Класичними прикладами рабовласницьких держав історико-правова наука визнає Стародавні Грецію та Рим. Давньоєвропейська політико-правова думка будувалася на уявленнях грецьких та римських філософів, політиків, юристів, науковий доробок яких має велике значення і сьогодні, адже містить досить точні відомості про такі суспільні явища, які існують у сучасному світі. Традиційними для свідомості європейського рабовласницького суспільства були погляди Аристотеля, Платона та Цицерона. Концепція Аристотеля щодо визначення держави та її сутності міститься у його трактаті «Політика». Аристотель розуміє державу як «спілкування, організоване заради загального блага». При цьому філософ називає таке спілкування природним, а людину (Аристотель говорить виключно про «вільних людей», протиставляючи їм рабів) - істотою від природи суспільною. Отже, сутність держави Аристотель бачив саме у досягненні шляхом «спілкування» загального блага: «Держава створюється не тільки для того, щоб жити, але й для того, щоб жити щасливо» [4, с. 378]. Слід зазначити, що більш уважне дослідження цієї концепції дає підстави стверджувати, що вона була покликана обґрунтувати рабовласницький устрій афінського суспільства. Про таке її призначення говорить, зокрема, те, що філософ серед форм правління віддає перевагу аристократії, тобто рабовласникам [4, с. 399]. Іншу течію грецьких рабовласницьких уявлень про державу представляє вчення Платона, узагальнене та систематизоване ним у трактаті «Держава». У ньому найбільш яскраво виражається класова сутність держави. Основа ідеального державного устрою Платона - становий поділ суспільства на три великі соціальні групи. Самовільний перехід із одного класу в інший філософ вважав найбільш важким державним злочином і порушенням основоположних принципів справедливості. Як і вчення Аристотеля, визначення Платоном сутності держави мало на меті виправдання соціальної нерівності в грецькому суспільстві [3, с. 66].

Прибічником класової сутності держави був і Цицерон, політичним ідеалом якого була аристократична сенатська республіка - класична форма Давньоримської держави.

Підбиваючи підсумок огляду політико-правової думки періоду рабовласницького суспільства, необхідно зазначити, що уявлення про сутність держави зводиться до такого: метою існування держави є досягнення загального блага («щасливого життя»), проте на таке благо можуть розраховувати представники лише частини суспільства, але не все суспільство.

Епоха феодального суспільства - вельми тривала в історії Європи і одна з найбільш суперечливих. Середньовічна європейська політико-правова думка, у тому числі уявлення про державу, формувалася під значним впливом феодальних відносин, християнства та церкви. Відповідно до цього вчення про сутність держави уявляє собою спробу поєднання релігійного світогляду та феодальної свідомості. Найбільш яскравим представником політико-правової думки середньовіччя вважається Фома Аквінський. Він сформував традиційне для свого часу уявлення про державу, її мету та сутність. Сутність держави, за Хомою Аквінським, - це порядок відносин панування і підпорядкування, при якому воля осіб, що знаходяться нагорі людської ієрархії, рухає нижчими верствами населення. Даний порядок заведений Богом. Таким чином, за своєю суттю держава (а отже, і влада феодалів) є встановлення божественне, тому вона незмінно добро. Політико-правова концепція Фоми Аквінського була ґрунтовною апологією західноєвропейського феодалізму. Не тільки виправдання страт і гонінь єретиків, але і принципове обґрунтування церковного контролю за розвитком науки і філософії, підпорядкування останньої догмам католицизму, зведення панування і підпорядкування на одну з основ світобудови, прославляння підказаний феодальним ладом ієрархії як універсального принципу будови суспільства і природи, широке обґрунтування феодального права як божественного встановлення, вичерпна аргументація кріпосництва, концепція держави, що вміщає теократичні устремління католицької церкви, - все це зумовило панування вчення Фоми Аквінського в католицькій феодальній ідеології [2, с. 104].

Зважаючи на те, що Середньовіччя - доволі довгий відрізок часу, було б неправильно обмежитися лише однією, хоча і визначною, концепцією сутності держави. Слід зазначити, що вже за життя Хоми Аквінського його погляди підлягали різкій критиці. Одним з послідовних критиків Аквінського був Марсілій Падулянський, який виступив проти церкви з політичної позиції, звинуватив її у регресивності, гальмуванні державно-правового розвитку Європи. Революційною для того часу була його теза про визначення народу єдиним джерелом влади в державі. Але й тут під «народом» розумілося не все суспільство, а лише «краща» його частина.

Із ходом еволюції середньовічної європейської монархії обґрунтування (у тому числі і наукового) потребувала концепція абсолютизму. Погляди того часу вважаються перехідними від тих, що були притаманні для класичного феодального суспільства, до тих, які згодом стануть традиційними для буржуазного. Одну з перших світських державно-правових концепцій ранньобуржуазного періоду розробив італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі у творах "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія". Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави та обґрунтовував концепцію фортуни (долі). Але воля людини, за Макіавеллі, не зовсім підкорена приписам чи випадковості фортуни. Фортуна визначає тільки половину дій людини, в іншому людина вибирає свій шлях сама, відповідно до власних інтересів та устремлінь, погоджуючи свої дії в межах долі з обставинами життя. І навпаки, сліпе підкорення долі, як і повені, призводить до негативних наслідків, тому людина має активно використовувати надану їй можливість свободи волі. З цього приводу він зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу [5, с. 156; 6, с. 202].

Отже, узагальнюючи різні уявлення про сутність держави періоду феодального суспільства, можна дійти висновку, що в основу цих уявлень було покладено обґрунтування соціальної нерівності, запровадження кріпосництва, церковного контролю, а згодом - необмеженої монархічної влади. Є вагомі підстави вважати, що традиційно сутністю класичної феодальної держави було божественне походження влади, а отже, її безперечна корисність.

Уявлення про державу набули якісно нового характеру під час становлення та розквіту нової суспільно-економічної формації - капіталістичної. До цього часу відносять і зародження вчення про права людини, і появу теорії розподілу влади, і зародження принципово нових, часто антагоністичних, теорій походження держави. Розглядаючи поняття про сутність буржуазної держави, на відміну від попередніх формацій, недоцільно зупинятися на якійсь одній концепції і розглядати її як визначну. Різних поглядів щодо цього додержувалися представники різних наукових шкіл. Першою науковою концепцією буржуазної держави була теорія суспільного договору. Один з головних її ідеологів - Ж.Ж.Руссо - так визначав сутність держави, створеної у результаті договору між народом та владою: ««така форма асоціації, яка б захищала і охороняла сукупною спільною силою особистість та майно кожного учасника і в якій кожний, об'єднуючись з усіма, підпорядковувався б … тільки самому собі и залишався би настільки ж вільним, яким він був раніше» [7, с. 53] Як захисника індивідуальних благ визначає державу й інший прибічник цієї теорії, Т.Гоббс. У таких підходах до визначення сутності держави можна побачити не тільки прагнення до дотримання прав людини, але й бажання захистити приватну власність - основу існування буржуазного суспільства [8, с.108]. Кардинальна зміна уявлень про сутність держави у XVII-XVIII століттях пов'язана із зміною самої сутності взаємовідносин між основними соціальними групами суспільства. І рабовласницька держава, і феодальна знали таку форму цих взаємовідносин, за якої один клас (панівний) повністю або частково володів іншим класом (пригніченим). Так, раби були власністю рабовласників, а селяни, принаймні їхня праця, була власністю феодалів. Новий формат взаємовідносин передбачав свободу нижчого класу від вищого: буржуазія не була власником пролетарія, а лише наймала його. Ця форма взаємовідносин також потребувала наукового обґрунтування, і теорія суспільного договору, вірогідно, була покликана саме на виконання цього завдання.

Виразником інтересів буржуазії виступали й прибічники іншої теорії походження держави - органічної. Буржуазна держава розглядається її представниками (Спенсер Г., Мілль Д.) не як історично минущі явища, а як вершина соціального розвитку. Вихідним положенням для оцінки суспільних структур та інших частин політичних агрегатів у Спенсера стало положення про те, що держава існує для блага всіх членів, а не члени існують для блага держави. [9, с. 66]

Новий час - період бурхливого розвитку гуманітарної науки. Виникла велика кількість течій, концепцій, наукових шкіл, кожна з яких мала окремий погляд на явище держави, його сутність та роль у суспільстві. Між різними течіями існували суперечки і щодо визначення поняття держави, і щодо процесу її виникнення, і стосовно визначення її мети. Проте, аналізуючи буржуазні концепції держави, необхідно відзначити, що всі вони збігаються в одному: сутність та призначення держави полягають у захисті прав особи та охороні приватної власності як економічної основи існування суспільства.

Принципово нове вчення про державу виникає у середині ХІХ століття. Його основоположниками стали німецькі філософи Маркс К. та Енгельс Ф. Специфіка марксистського підходу до вивчення держави і права полягає в аналізі явищ політичного і правового життя насамперед як органічних складових частин класової суспільно-історичної формації, відмова від розсуду в політико-юридичних інститутах феноменів релігійного, психологічного, етнічного порядку. У 1848 р. в "Маніфесті комуністичної партії" мислителі дали визначення держави. На їхню думку, держава -- це політична організація, організоване насилля одного класу над іншими. У 1884 р. Ф. Енгельс видав працю "Походження сім'ї, приватної власності й держави", в якій розглянув проблеми розвитку людства від родового до державного устрою, пов'язуючи виникнення держави з приватною власністю і появою класів. Первісне суспільство, за Ф. Енгельсом, базувалося на колективній власності й мало вплив на її органи (старійшину, збори тощо), які на той час не становили корпоративної структури, оскільки її функції та дії цілковито відповідали інтересам населення. З огляду на це владного примусу не було, оскільки відносини влади й підкорення будувалися на повазі старійшини й регулювалися стихійними соціальними нормами, звичаями. Розподіл праці, що виник із часом, дав поштовх до появи приватної власності, а відтак -- багатих та бідних, класів із ворожими інтересами. Все це унеможливило існування родової системи влади та управління; з'явилася політична організація влади -- держава. З цього приводу Ф. Енгельс писав, що держава виникла для управління справами всього суспільства, для здійснення публічної влади за допомогою спеціального апарату (сукупності організацій людей, що здійснювали адміністративні функції). Державний апарат виокремився із суспільства і став інструментом політичного панування власників, засобом придушення іншого класу. Сутність держави, за вченням Ф. Енгельса, з часом не змінилася. Виникнувши в епоху рабовласництва й феодалізму, вона залишилася такою і з настанням капіталістичного устрою, попри зовнішні ознаки демократизму.

У засновників комуністичної державно-правової ідеології знайшлося чимало послідовників. Серед них -- німецькі мислителі В.Лібкнехт і А. Бебель, А.Лабріола в Італії та ін. В Росії комуністичні ідеї були сприйняті Г.В.Плехановим, який доклав зусиль для їх перекладу й поширення, і В.І.Ульяновим (Леніним). З'ясовуючи сутність державного апарату, Ленін зазначив, що він обстоює інтереси панівного класу і тому його необхідно замінити новим апаратом -- диктатурою пролетаріату, яка стане формою нового типу держави - соціалістичної. Ленін спробував визначити функції соціалістичної держави: придушення опору повалених експлуататорських класів; демократичне й раціональне керівництво суспільством у цілому, виробничою сферою, економікою країни; здійснення контролю за мірою праці, розподілом і споживанням; охорона загальної власності на засоби виробництва; зміцнення нової дисципліни праці тощо [2, с. 300].

Отже, марксистська державно-правова концепція визначає суто класову сутність держави, тобто існування її з єдиною метою: підтримка та захист інтересів панівного класу, а також збереження існуючого порядку суспільних відносин.

Проаналізувавши історико-теоретичний аспект визначення сутності держави, можна зробити висновок про значну трансформацію цього поняття. Сутність держави не є постійною філософською категорією. Уявлення про сутність держави пройшли довгий історичний розвиток, змінюючись разом із суспільно-економічними перетвореннями. У залежності від формату економічних, соціальних, політичних відносин у різні часи по-різному визначалося призначення держави та її роль у житті суспільства.

1.2. Підходи до визначення сутності держави

Держава, як продукт суспільного розвитку, є складним соціальним явищем, тісно пов'язаним і багато у чому залежним від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. При цьому держава, виступаючи як унікальний політичний інститут, займає у ньому особливе місце, і визначається як найефективніший універсальний інструмент управління справами суспільства. Розкрити сутність держави - значить виявити те головне, що обумовлює його об'єктивну необхідність у суспільстві, усвідомити, чому суспільство не може існувати і розвиватися без держави.

Сутність являє собою закон існування даного явища, вираз його якості, без якого це явище існувати не може. Саме поняття «сутність держави» отримало широке поширення в радянській юридичній науці і традиційно носило ідеологічне забарвлення. У радянській науковій літературі панівною була точка зору, згідно з якою сутність держави полягає в тому, що воно являє собою політичну організацію влади в класовому суспільстві, особливу машину примусу, що знаходиться в руках певного класу, що служить для вираження волі цього класу і закріплення суспільних порядків, угодних і вигідних цього класу. Ключовими тут є два положення. По-перше, держава за своєю суттю є організація політичної влади суспільства. По-друге, держава - це знаряддя, машина для здійснення насильства одного класу над іншим. Основна увага при цьому приділялася саме другого положенню, тобто розкриттю класової природи держави, що, з сучасної точки зору, безумовно, є одностороннім, спрощеним підходом [10, с. 537].

Найбільш важливою, якісно постійною характеристикою держави є те, що вона у всіх своїх різновидах завжди виступає як єдина організація політичної влади, що управляє усім суспільством. У науковому і практичному сенсі будь-яка влада є управління. Державна влада - це особливий вид управління, який характеризується тим, що володіє поряд з організаційними можливостями ще й правом застосування насильницького примусу для виконання державних велінь. Сучасна теорія держави та права виділяє два основні аспекти, за якими має відбуватися розгляд сутності держави: 1) те, що будь-яка держава є організація політичної влади (формальна сторона); 2) те, чиїм інтересам служить дана організація (змістовна сторона). Головне у сутності держави - її змістовна сторона, іншими словами, те, чиї інтереси перш за все дана організація політичної влади здійснює, які пріоритети встановлює у своїй політиці [11, с. 55-56]. Проти такого підходу до визначення сутності держави виступає ряд дослідників. Зокрема, Шанін А.О. у статті «Сутність та зміст держави: співвідношення понять» зазначає: «…держава залишається державою, незалежно від того, кому належить у ньому влада і в чиїх інтересах вона здійснюється. Держава - це, в першу чергу, організація політичної влади в суспільстві. Саме ця риса є визначальною, незмінною, сутнісні риси держави, межею, відсутність якої свідчить про відсутність самої держави в суспільстві.» [10, с. 60-61].

Але у першому пункті розділу було з'ясовано, що сутність держави не є постійною категорією, а уявлення про неї змінювалися саме відповідно до того, у чиїх інтересах на певному етапі розвитку суспільства існує і здійснює свої функції держава. Тому більш доцільним на нашу думку є взяти за основу саме цей аспект. У зв'язку з цим можна виділити класовий, загальносоціальний, національний, релігійний, расовий підходи до сутності держави [11, с. 58-59] Загальносоціальний (або загальнолюдський) та класовий підходи наразі переважають у науковій термінології, більшість дослідників визначають саме їх як основні. При цьому визначається, що держава ґрунтується на поєднанні в ньому класових і загальносоціальних начал. Співвідношення цих двох аспектів є гостро дискусійним питанням сучасної теорії держави та права.

Хронологічно першим виступає класовий підхід, в рамках якого державу можна визначити як організацію політичної влади економічно пануючого класу. Тут держава використовується у вузьких цілях, як засіб для забезпечення головним чином інтересів панівного класу, шару, соціальної групи. У цьому випадку першочергове задоволення інтересів будь-яких класів не може не викликати спротиву у інших класів. Звідси проблема в постійному "зняття" даного опору з допомогою насильства, диктатури, панування. Рабовласницькі, феодальні, ранньобуржуазні, соціалістичні (на етапі диктатури пролетаріату) держави багато в чому за своєю суттю виступають класовими. Разом з тим загальнолюдські і інші інтереси по суті даних держав також присутні, але вони відходять на другий план [11, с. 63]

Одним зі спірних питань теорії держави і права є питання про співвідношення в природі держави класових і загальносоціальних начал.

Класовий підхід дає можливості для аналізу характеристики такої влади, для визначення сутності держави. Однак характер державної влади не завжди однаковий. Так, у давніх Афінах або Римі її класова приналежність сумнівів не викликає. Влада однозначно належить класу рабовласників, які є власниками та основних засобів виробництва (землі), і самих виробників - рабів. Останні не тільки не беруть участь у здійсненні державної влади, а й взагалі позбавлені яких би то не було прав, є «говорящими знаряддями». Аналогічне положення влади і у феодальному суспільстві. Вона знаходиться в руках класу феодалів - земельних власників. Селяни не мають доступу до влади, значною мірою також позбавлені юридичних прав і нерідко знаходяться у власності (повної або часткової) феодалів. І в рабовласницькому, і в феодали суспільстві наявне явне соціальну нерівність і класова (cтанова) приналежність державної влади. Більш складна оцінка характеру влади в буржуазному дер. Формально все люди рівні перед законом, володіють рівними правами, що закріплюється юридично в деклараціях і конституціях. Фактично ж у ранньобуржуазному суспільстві закони всупереч деклараціям встановлюють майновий, освітній та інші ценз, що обмежують виборчі права малозабезпечених верств населення. Тим самим забезпечується реальна приналежність влади економічно панівного класу - буржуазії. У східних державах влада знаходиться в руках бюрократичного чиновницького апарату (точніше, його верхівки). При цьому вона також у значній мірі виражала інтереси не всього суспільства, а відповідних соціальних груп, що стоять при владі. Під багатьох випадках ці соціальні групи фактично стають класами, відрізняються від інших верств суспільства і особливим місцем у системі розподілу суспільного продукту, привласнюючи значну його частину, і особливим ставленням до засобів виробництва, стаючи фактично їх реальними власниками, закабалити і самих виробників, які потрапляють в положення «колективного рабства», хоча формально вони вільні і є власниками землі. Подібне всевладдя державного (а іноді й партійно-державного) апарату може мати місце і в суспільстві з панівною приватною власністю на основні засоби виробництва [1, с. 65].

Державний апарат стає у багатьох випадках практично від суспільства незалежним. Це може досягатися, наприклад, за рахунок балансування між антагоністичними класами, нацьковування їх один на одного, як це мало місце у Франції при бонапартистському режимі в 50-60-х рр.. XIX ст. Але той же результат нерідко виходить за допомогою здійснення жорстких заходів придушення будь-якого інакомислення, будь-якого протидії діям правлячої верхівки. Таке становище було, наприклад, в умовах фашистських режимів Німеччини і Італії, тоталітарних чи авторитарних режимів країн Латинської Америки. Значить, класовий підхід дає можливість виявити суттєві риси держави, виявити наявні в ньому соціальні суперечності. Адже під всі історичні періоди мали місце виступу експлуатованих класів і шарів суспільства проти гнобителів, в руках яких знаходилася державна влада: повстання рабів у Римі, селянські повстання і війни в Англії, Франції, Німеччині, Китаї, страйковий і революційний рух робітників і т.п. Тим не менше встановлення класового (станового) характеру державної влади не вичерпує проблеми сутності держави, і використання тільки класового підходу істотно обмежує можливості наукового пізнання державної і політичної влади.

Загальносоціальний підхід до розуміння сутності держави виражено в різних немарксистський теоріях держави, основними з яких є теорія еліт, технократична теорія, теорія «держави загального благоденства», теорія солідаризму та інші. Так, наприклад, Л. Дюгі, один з прихильників теорії солідаризму, називав вчення про класову боротьбу «огидною доктриною» і стверджував, що соціальна солідарність вимагає взаємної підтримки різних верств суспільства, спільно виконують соціально значущі функції. Дюгі особливо відзначав соціальні обов'язки держави - підтримка освіти, охорони здоров'я, соціальне забезпечення та інше [3, с. 211].

На цей факт є низка доказів. По-перше, влада в державі може знаходитися в руках порівняно невеликий соціальної групи, яка не відображає повною мірою інтереси того або іншого класу, а діє перш за все в своїх власних вузькогрупові інтересах (бонапартизм, тоталітарні бюрократичні режими). По-друге, в багатьох країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, нерідко складається таке становище, за якого жоден з соціальних класів не володіє достатньою силою і організованістю, щоб взяти владу. Тому при наявності там загальнонаціональних інтересів (набуття незалежності, розвиток національної економіки і культури) виникає влада блоку різних класів і некласових соціальних груп, що включає національну буржуазію, робочий клас, селянство, інтелігенцію, ремісників, дрібних торговців і т. ін. По-третє, за певних умов може виникнути держава, в якій влада не на словах, а на ділі буде належати всьому народу, оскільки загальнонародні інтереси переважатимуть над більш вузькими класовими або груповими. І по-четверте, суспільство, вважали солідаристи, завжди єдине, незважаючи на його соціальні суперечності. Адже без рабів не може бути рабовласників, без селян - феодалів, без робочих - капіталістів. Тому клас чи соціальна група, що стоять при владі, завжди змушені піклуватися в якійсь мірі про пригноблені класи, про експлуатовані прошарки населення. Значить, будь-яка держава має здійснювати (і завжди здійснює) загальносоціальні функції, діяти в інтересах всього суспільства. І будь-яка держава не тільки є знаряддям придушення, машиною панування якогось класу чи соціальної групи, але і представляє все суспільство, є засобом його об'єднання, способом його інтеграції. Загально роль держави також є його сутнісною рисою, яка нерозривно пов'язана з класовою і становить, таким чином, другу сторону його єдиної сутності. У державі завжди поєднуються вузькокласові інтереси панівної верхівки і інтереси всього суспільства. Співвідношення зазначених сторін сутності держави у відмінностях історичних умовах неоднакове, причому посилення однієї зі сторін призводить до ослаблення іншої. Найбільшою мірою превалює класова сторона держави в рабовласницькому суспільстві. Вся повнота влади, юридичних прав, можливість реалізувати свої інтереси належить пануючому класу. Проте існуюча думка про повну безправність рабів, «жахливі» умови життя, примусовому характері праці, беззахисності від будь-якого свавілля, перебільшена. Низька продуктивність праці в той період неминуче приводила до того, що число рабів багаторазово перевищувала кількість вільних. При цьому раб, зайнятий на сільськогосподарських роботах, маючи в руках знаряддя своєї праці - мотику, цілком міг протистояти озброєному воїну. Таке суспільство не могло бути засноване на голому насильстві, тільки на фізичному примусі. Діяли і інші методи впливів, - ідеологічні, в тому числі релігійні, розпалювання національної і соціальної ворожнечі (положення рабів не було однаковим: в Афінах, наприклад, раби виконували обов'язки поліцейських) і, безсумнівно, економічні методи - матеріальна зацікавленість раба в результатах своєї праці. Були захищені раби певною мірою і юридично, як і будь-яке цінне майно [12, с. 49] Все це вказує на більшу, ніж зазвичай вважалося, загальносоціальну роль рабовласницької держави. Значення загальносоціальних сторін державної діяльності зростала по мірі руху суспільства від рабовласництва до феодалізму, від феодалізму до капіталізму. Особливо велику роль вона відіграє в сучасному західному суспільстві: високі податки на прибуток підприємцям, державне регулювання умов праці, широке розвиток різноманітних соціальних програм тощо призвели до того, що в значній мірі пом'якшуються соціальні суперечності, знижується необхідність у запобіжних придушення класових противників, яких, природно, стає менше, підвищується політична стабільність суспільства. Таким чином, одночасно із збільшенням соціальної складової знижується частка класового змісту. Отже, для повного і об'єктивного пізнання держави, розуміння його сутності недостатньо тільки класового підходу, а слід використовувати положення і інших теорій держави: елітарної, технократичної, плюралістичної демократії, держави «загального благоденства» та ін.

Теорія «держави загального благоденства», автором якої був англійський учений Д. Кейнс, відстоювала ідею активного втручання держави в економіку з метою запобігання кризових явищ та надання населенню цілого ряду соціальних послуг (виплата пенсій, допомоги з безробіття і т.п.). При цьому стверджувалося, що держава перестала бути класовою і початок виражати інтереси всіх верств населення, забезпечуючи загальне благоденство.

Перераховані немарксистський теорії, так само як і інші, взагалі-то по-різному трактують сутність держави. Але всі ці теорії об'єднує одне: вони відкидають класовий характер держави і виходять з того, що держава виражає волю і інтереси не стільки економічно панівних класів, скільки всього суспільства. Особливо це відноситься до сучасних держав. Значна частина вітчизняних дослідників вважає, що окремо взяті класовий і загальносоціальний підходи дають лише одностороннє уявлення про сутності держави. Тому необхідно використовувати обидва підходи: як класовий, так і загальносоціальний, надкласовий. У той же час одні, використовуючи обидва ці підходи, трактують сутність держави в її історичному розвитку. Починаючи з найдавніших часів і приблизно до середини ХХ ст., держава, на їхню думку, мала класовий характер і виступала як знаряддя класового панування. Сучасна ж держава, починаючи з розвинених західних демократій післявоєнного періоду (після Другої світової війни), втратило класовий характер і з гармати класового панування перетворилося на знаряддя соціальних компромісів.

Окрім вже визначених підходів у сучасній науці існують й інші концепції, які набули меншого розповсюдження. Зокрема, виділяють національний, релігійний та расовий підходи. Прихильники таких концепцій вважають, що сутність держави визначають відповідно національні, релігійні або расові чинники, які становлять головний пріоритет державної політики.

У рамках національного підходу державу можна визначити як організацію політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів титульної нації за рахунок задоволення інтересів інших націй, що проживають на території даної країни. Концепція національної держави набула поширення в багатьох країнах колишнього СРСР, Східної Європи. У деяких державах вона набуває статусу офіційної доктрини [13, с. 143]. З точки зору релігійного підходу держава є організацією політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів певної релігії. Так, католицький Ватикан, ісламські держави - Пакистан, Іран, Ірак, Лівія, Судан, Саудівська Аравія та інші - у своїй політиці керуються у більшій мірі релігійними началами.

Расовий підхід визначає державу як організацію політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів певної раси за рахунок задоволення інтересів інших рас, які проживають на території даної країни. Прикладом тут може виступати Південно-Африканська Республіка в період режиму апартеїду, урядові кола якої реакційно проводили політику расової дискримінації щодо корінного африканського населення і в значній мірі проти переселенців з Індії. Зокрема, це виявлялося у позбавленні африканців цивільних прав, приміщенні їх у резервації або особливі міські квартали, обмеження їх свободи пересування і т.п. [11, с. 59].

Таким чином, сутність держави визначається як те головне, суттєве, що обумовлює особливу природу держави як суспільного явища, яке становить єдину на сьогодні універсальну форму організації всього суспільства. Підходи, що існують у сучасній теорії держави, у комплексі дають змогу зрозуміти, що є причиною та основною метою існування такого явища, і яку роль воно відіграє у житті суспільства. Більшість дослідників визначають сутність держави як співвідношення у ній класових та загальносоціальних начал. Це означає, який взаємозв'язок встановлений між цими двома аспектами, на задоволення яких інтересів у першу чергу спрямована державна політика. При цьому в сучасній науці превалює точка зору, що історичний розвиток держави являє собою поступовий перехід від повного домінування вузько класових (у стародавньому суспільстві) інтересів до переважання загальнолюдських (у сучасності).

2. ПОНЯТТЯ ТА ПРОЯВ СУТНОСТІ ДЕРЖАВИ

2.1. Функції держави

Сутність держави має прояв у функціях держави.

Термін «функції держави» застосовується для позначення основних, найбільш важливих напрямків діяльності держави, в яких проявляється його сутність [14, с. 210]. Основні напрямки діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади в правовій державі мають загальну природу. Їх першочерговою метою є забезпечення гармонійної життєдіяльності суспільства. Функції держави встановлюються залежно від основних завдань, що стоять перед державою на певному етапі її розвитку, і являють собою засіб реалізації цих завдань. Зміст функцій держави визначається різними внутрішніми та зовнішніми чинниками. Так, кризові явища в економічному житті країни вимагають концентрації зусиль держави, всіх його органів на вирішенні економічних завдань. Зростання криміногенної ситуації змушує державу своєчасно вживати серйозні практичні дії щодо посилення боротьби зі злочинністю, виявлення та усунення причин і умов, які її породжують. Загроза зовнішньої агресії мобілізує державний механізм на підготовку населення країни до її відбиття тощо.

Поняття функції держави не слід ототожнювати з поняттям "політика держави". Політика пов'язана не з інтересами держави в цілому, а з інтересами тих конкретних груп, які стоять у даний час при владі, тому конкретна політика в рамках однієї і тієї ж функції держави може здійснюватися по-різному. Так, в деяких країнах на різних етапах їх розвитку функції держави набували яскраво виражену класову спрямованість (диктатура пролетаріату, побудова соціалістичної економіки). Звідси, у функціях держави можуть проявлятися як класові, так загальносоціальні начала. Здійснюючи свої функції, держава використовує набір конкретних засобів. У механізмі держави утворюються відповідні органи, в державному бюджеті виділяються необхідні кошти, створюється законодавча база для регулювання конкретного напряму діяльності [15, с. 79-80].

При вивченні функцій держави одним з найважливіших питань постає проблема їхньої класифікації. Класифікаційні критерії, тобто ознаки (їх сукупність), що дозволяють віднести ті чи інші функції до конкретного класу, групи, мають різний характер. Виділяють, наприклад, об'єкти і сфери державної діяльності, територіальний масштаб, спосіб державного впливу на суспільні відносини, взаємини держав, зміст функцій [16, с. 31].

Дійсно, з науковою і практичною метою функції держави можуть бути класифіковані за різними критеріями. За часом дії вони поділяються на постійні, що здійснюються державою на всіх етапах його існування, і тимчасові, поява яких викликано специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення - їх зникненням. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяються на внутрішні, що представляють його діяльність усередині країни, що визначають його роль в житті даного суспільства, і зовнішні - діяльність за її межами, в якій виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами. Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поведінки з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави. За сферами суспільного життя функції держави можуть бути розділені на економічні, соціальні, політичні та здійснювані в духовній сфері.

Висловлюється також думка (зокрема, професором Байтіним М.Й.), що функції держави слід розподіляти на основні і неосновні [17, с. 312]. Звичайно, такий поділ досить умовний, тому що критерій такого розмежування чітко не визначений. Кожна функція держави є об'єктивно необхідною для даної держави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає, звичайно, можливості визначення на різних етапах пріоритетних напрямків, на яких слід зосередити увагу в першу чергу. Ці напрямки стають для держави основними [18, с. 83].

До числа критеріїв можна віднести принцип поділу влади та класифікувати функції держави на основі цього принципу. Відповідно функції підрозділяються на законодавчі (правотворчі), управлінські, правоохоронні (в тому числі судові) та інформаційні. Особливість даної класифікації полягає в тому, що вона відображає процес реалізації державної влади. Це чисто формальна класифікація, прив'язана до сукупності гілок державної влади законодавчої (представницької), виконавчої, судової, - але тим не менш досить часто використовувана з науковою і практичною метою.

Класифікація функцій, що спирається на поділ влади не у всіх вчених-юристів викликає визнання. Справа в тому, що це, як вважають багато вчених, власне, не функція держави, а функція здійснення державної влади або гілок влади: правотворчість, керування, судова діяльність і т.д. Відбувається, на їхню думку, змішання функцій держави та державної влади. Функції ж держави - це діяльність держави, взятого у своїй цілісності, з єдиної політичної, структурної, територіальною організацією [19, с. 79-80].

У цій роботі розгляд функцій відбувається відповідно до визначення сутності держави. Тому доцільним, на нашу думку, є використання тієї класифікації, яка розподіляє функції за сферами суспільного життя. Така класифікація виділяє економічні, соціальні, політичні та ідеологічні функції держави [14, с. 210].

1. Економічна функція виражається у виробленні та координації державою стратегічних напрямів розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі.

У правовій державі, що функціонує в умовах ринкових товарних відносин, державне регулювання економіки здійснюється в основному економічними, а не адміністративними методами. Для такої держави характерна свобода і самостійність власника, які забезпечують реальне рівність і незалежність як виробників, так і споживачів соціальних благ [20, с. 96]

Існує два основних економічних методи державного регулювання [21, с. 149]:

1) визначена і досить жорстка податкова політика, яка дозволяє державі успішно вирішувати його соціальні завдання, а також перерозподіляти частину національного доходу з метою більш збалансованого розвитку продуктивних сил суспільства;

2) створення найбільш сприятливих умов господарювання в пріоритетних галузях економіки, розвиток яких дає найбільшу вигоду суспільству в цілому.

Економічна діяльність сучасної правової держави має наступні напрямки:

1) державний вплив на економічне життя суспільства в цілому, що виражається у формуванні державою бюджету і контролі за його витрачанням; у складанні програм економічного розвитку в масштабі країни; у фінансуванні програм промислових і наукових досліджень; у видачі субсидій виробникам матеріальних благ для стимулювання виробництва. У державному регулюванні економічних процесів беруть участь вищі і місцеві органи державної влади, а також спеціалізовані установи.

Економічна функція держави в основному полягає в регулятивних, стимулюючих, консультаційних діях, але ні в якому разі не в створенні розподільних або заборонних механізмів. У контексті формування громадянського суспільства тільки господарські одиниці і трудові колективи (виробники) можуть вирішувати, які органи державного і господарського управління їм потрібні, в чому повинні полягати функції цих органів, що спрямовується органами Держказначейства і за які послуги.

2) економічна діяльність держави виражається також в безпосередньому господарському керівництві державним сектором економіки (на державних підприємствах, в установах, закладах). Тут держава сама виступає власником засобів виробництва, виробником матеріальних благ і послуг. Методи його впливу на економічні відносини, що складаються в цьому секторі економіки, принципово не відрізняються від загальних методів державного регулювання економічних процесів у країні.

В економічній функції держави можна також виділити функцію фінансового контролю, яка виражається у виявленні та обліку державою доходів виробників. За законом частину цих доходів у вигляді податків спрямовується до державного бюджету для задоволення соціальних та інших загальнодержавних потреб. Держава здійснює контроль за правильністю витрачання податків [22, с. 49].

2. Соціальна функція держави покликана забезпечити соціальну захищеність особистості, нормальні умови життя для всіх членів суспільства незалежно від їх безпосередньої участі у виробництві благ.

У правовій державі розподіл матеріальних благ здійснюється і без вільного еквівалентного обміну між виробниками та споживачами. Його соціальна політика передбачає, по-перше, розподіл соціальних благ незалежно від трудового внеску з метою забезпечення гідного рівня життя для тих, хто в силу різних об'єктивних причин не може повноцінно працювати (хворим, інвалідам, літнім людям, студентам, дітям). По-друге, держава виділяє необхідні кошти на охорону здоров'я, культурний відпочинок, освіта, будівництво житла, чітку роботу транспорту і зв'язку. Тим самим забезпечується належна реалізація прав громадян на охорону здоров'я, на відпочинок, на житло, на освіту, на користування досягненнями культури, тобто тих соціальних прав, якими повинні в максимальному обсязі користуватися всі громадяни держави.

Становлення соціальної правової держави проходить складний і болісний шлях. Спочатку розвиток і збагачення суспільства веде до розшарування його на бідних і багатих. Формально проголошену рівність відтворює нерівність матеріальне, що породжує кризу і гострі соціальні конфлікти в суспільстві. І лише поступово правова держава набуває рис держави соціального, доповнює формальні гарантії вільного розвитку особистості матеріальними гарантіями соціальної захищеності. У цілому ж сучасна правова держава гарантує реальну соціальну захищеність всім, хто знаходиться в економічно невигідному становищі, і постійно збільшує асигнування на соціальні потреби всього населення країни.

Соціальна функція держави включає в себе і піклування про прийнятний екологічний стан. Екологічна функція - життєво важлива діяльність будь-якої сучасної держави, світового співтовариства в цілому. Земля як об'єкт спільного проживання вимагає до себе найбільш раціонального ставлення. У сучасних державах розроблено природоохоронне законодавство, яке чітко регулює діяльність людей і різних організацій в галузі використання природного середовища (прийняті закони про охорону тваринного світу, атмосферного повітря, природних ресурсів, вод, землі, лісів тощо).