Походження держави та права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Запорізька державна інженерна академія

Кафедра українознавства

Контрольна робота

З дисципліни «Правознавство»

на тему «Походження держави та права»

м. Запоріжжя



Вступ

Актуальність теми. дослідження зумовлена недостатністю вивченості та спрацьованості проблеми становлення i розвитку політичної системи суспiльства, взаємодія її інститутів та їх протидія в умовах посттоталітарної трансформації суспільства та європейської інтеграції України.Об'єктом дослідження є сутність поняття політичної системи суспільства,його елементів та узагальнений аналіз на основі теоретичної бази фактичної політичної системи України.Предмет дослідження є системний аналіз об'єкта дослідження через призму загальнолюдських принципів верховенства права, гуманізму, пріоритету суспільства над державою.Мета дослідження полягає у комплексному опрацюванні всіх явищ, що виникають при здійснені політичної влади, спираючись на теоретичний і фактичний матеріал.

Огляд літератури. Поняття «політична система суспільства» запроваджене відносно недавно -- на тому етапі історичного розвитку, коли поряд із державними інституціями почали діяти політичні партії, громадські об'єднання, рухи. Означене поняття не народилося на терені філософії політики, а запозичене з царини соціології в середині XX століття для поглибленої характеристики як певної цілісності інституалізованого, досить непогано пізнаної й освоєної людьми сфери їхнього політичного буття. Заслуга розробки поняття «політична система суспільства», саме як одного з наріжних понять політології, належить двом класикам політологічної думки -- американсько-канадському політологу Д. Істону (нар. у 1917), відомому своїми книгами «Політична система», «Рамки політичного життя», написаними в 50--60-х роках XX століття, та не менш знаному американському політологові цього ж періоду Г. Алмонду.[1-2]

Вперше це поняття було вжите Д. Істоном у 1953 р. Вже тоді Д. Істон і Г. Алмонд наголошували, що політична система об'єднує не тільки свідомо й чітко організовані формоутворення політичного життя, а й такі чинники, як політичні ідеї, свідомість і світогляд. Системою ж означену мережу політичних відносин, ідей, інститутів і взаємодій вони назвали, власне, зовсім не тому, що вона охоплює суспільство як цілісність. А насамперед -- враховуючи те, що вище перелічені явища політичного життя перебувають у взаємозумовленості й зміна котрогось із них призводить до трансформації політичної системи загалом.За радянської доби поняття «політична організація суспільства» дослідники розглядали з найширших позицій І включали до нього також систему державно-правових інститутів та установ. У Конституції СРСР 1977 р. також зазначалося, що Комуністична партія Радянського Союзу була ядром політичної системи суспільства, а не держава і не державна влада. У реальному житті Комуністична партія СРСР дійсно була керівною і спрямовуючою силою суспільства і держави, займалась підбором і розстановкою керівних кадрів, здійснювала і розробляла внутрішню і зовнішню політику держави та суспільства, формально виражала потреби та інтереси народу тощо. В Україні правові основи взаємовідносин держави і об'єднань громадян закріплені в Законі від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян», визначені статтями 36, 37 Конституції України.



1. Формування суспільства

Суспільство з'явилося, коли люди виділилися з світу тварин. Людина - його головна передумова і первинна клітина, бо, як говорив ще Арістотель1, людина є істота суспільна. Тому найважливіша риса суспільства полягає в тому, що воно являє собою систему взаємозв'язків розумних істот. Взаємодіючи з суспільством, людина розвивається сама і розвиває свої соціальні, сутнісні властивості і сили і тим самим стає особистістю і стимулює прогрес суспільства.

Початок формування громадянського суспільства^[1] у країнах Європи і Америки припадає на XVI--XVII ст.ст.

Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства, кожний із яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології:

I (XVI--XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом;

II (кінець XVII -- кінець XIX ст.ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи.

Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційне наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють її закону. Відбувається становлення представницької демократії -- постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями затверджувати податки і приймати закони;

III (рубіж XIX -- XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей.[ 3-4]

1.1 Політична організація суспільства

політичний партія громадський держава

Політична організація суспільства -- це система всіх державних і недержавних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів певного суспільства. Політичну організацію суспільства ще інколи називають політичною системою суспільства у вузькому розумінні.

Закон України “Про об'єднання громадян” передбачає наявність двох видів таких об'єднань. Це політичні партії та громадські організації.

Право громадян на об'єднання в політичні партії та громадські організації закріплено в Конституції України, у законах України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 р. і «Про політичні партії в Україні» від 5.04.2001 р.

У ст. 36 Конституції зазначається, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Громадські об'єднання розрізняють:

1)за порядком утворення і формами діяльності -- громадські організації, політичні партії, органи громадської самодіяльності, громадські рухи;

2) за умовами членства -- об'єднання з формально фіксованим (документованим) членством, об'єднання з формально нефіксованим (недокументованим) членством;

3) за кількістю членів -- масові й елітарні;

4) за внутрішньою організаційною структурою -- централізовані і нецентралізовані;

5) за соціальною сферою діяльності -- політичні, економічні, наукові, екологічні та інші;

6) за територією діяльності -- місцеві, загальнодержавні, міжнародні;

7) за соціально-правовим статусом -- легальні, долегальні, нелегальні;

8) за соціальною значимістю для існування і розвитку суспільства -- прогресивні, консервативні, реакційні.

За типом залежно від політичного режиму виділяють наступні види політичних систем:

1. Демократичні.

2. Тоталітарні.

Залежно від суспільно-економічної формації:

1. Політичні системи рабовласницьких суспільств.

2. Політичні системи феодальних суспільств.

3. Політичні системи буржуазних товариств.

4. Політичні системи соціалістичних товариств.

Залежно від географічного положення:

1. Європейська політична система.

2. Північноамериканська політична система.

3. Азіатська політична система і т.д.

Алмонд і Пауел залежно від ступеня культурної диференціації та секулярізованності політичних систем запропонували наступну класифікацію:

1. Традиційні політичні системи - диференційована політична структура, люди знаходяться "поруч" з політичною системою.

2. Сучасні політичні системи - люди беруть активну участь у функціонуванні політичної системи.

За характером взаємодії політичних систем із зовнішнім середовищем:

1. Закриті (СРСР).

2. Відкриті (Великобританія, Франція і т.д.).

Серед базових моделей політичних систем виділяють:

1. Командна, орієнтована на використання примусових, силових методів в управлінні.

2. Змагальна, основною домінантою існування якої служить протистояння, протиборство різних політичних і соціальних сил.

3. Соціопримирна, націлена на підтримку соціального консенсусу та подолання конфліктів

СИСТЕМА - це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один із одним, яка утворює певну цілісність, єдність. Головною особливістю соціальних систем, на відміну від природних чи технічних, є те, що вони пов'язані з вольовою, свідомою, цілеспрямованою діяльністю людей та їх різноманітних об'єднань.[5-7]

1.2 Ознаки структурних елементів системи

- прямий, безпосередній зв'язок елементів системи зі структурою та їх якісна визначеність.

- однопорядковість, однорідність і субстанційна сумісність структурних елементів.

- вияв структурних елементів як мінімальних за своєю внутрішньою будовою і змістом компонентів даної системи стосовно обраного способу поділу.

- органічний зв'язок кожного структурного елемента з іншими елементами системи.

- структурні елементи є основою, на якій розвиваються решта елементних властивостей і структурні зв'язки.

Сучасні теорії політичних систем ґрунтуються на баченні політики як самостійної цілісності, що має свою окремішню мету, яка не зводиться ні до релігії, ні до моралі, ні до економіки.

ТОЛКОТТ ПАРСОНС (1902-1979) - американський соціолог, представник структурно-функціональної школи. У праці “Соціальна система” (1951) розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими елементами у структурі кожного суспільства були:

- суспільні цілі,

- норми,

- цінності

- ролі.

Суспільство складається з інститутів, кожен з яких виступає підсистемою великої суспільної системи. Кожній суспільній системі (підсистемі) властиві чотири основні функції, що забезпечують збереження й виживання будь-якої системи:

- адаптація, тобто специфічний різновид взаємодії соціальних суб'єктів із середовищем, в результаті і в процесі якої відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища.

- досягнення цілей (забезпечує політична підсистема, політика).

- інтеграція, тобто досягнення стану зв'язаності окремих диференційованих елементів, наявність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними суб'єктами-індивідами, соціальними спільностями, організаціями тощо (забезпечують правові інститути, владні структури, норми права, звичаї).

- підтримання системи (забезпечується віруваннями, мораллю, органами соціалізації - сім'я, школа, мистецтво тощо).

ДЕВІД ІСТОН (нар. 1917 р.) - американо-канадський політолог. Вперше застосував системний підхід до аналізу політики у працях “Політична система” (1953), “Концептуальна структура для політичного аналізу” (1965) і “Системний аналіз політичного життя” (1965). За вихідну модель він використав біологічні системи, які, взаємодіючи між собою та з довкіллям, зберігаються як стабільні системи. Система зазнає впливу середовища й сама активно впливає на нього для самозбереження і розвитку. Політична система подібна до біологічних систем й існує в навколишньому середовищі, яке складають інші суспільні системи - економічна, соціальна і духовно-ідеологічна.

ГАБРІЕЛЬ АЛМОНД (1911-2002) - розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої маї певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи.[2]

Це система взаємодії, шо виконує функції інтеграції і пристосування яв допомогою застосування або загрози застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична система є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність.Як і будь-яка інша система політична система виконує два базових набори функцій - входу і виходу. Є чотири функції входу і три виходу.

Функції входу здійснюються недержавними формуваннями: політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації, а функції виходу - державними органами.

Функції входу:

- політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті;

- артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам;

- агрегування, тобто поєднання інтересів;

- політична комунікація.

Дві функції входу - політична соціалізація і політична комунікація - передбачають наявність сфери політичної діяльності.

Функції виходу:

- розробка норм (органи законодавчої влади);

- застосування норм (органи виконавчої влади);

- контроль за їх дотриманням (судові органи).

Г. Алмонд зосереджує увагу на аналізі визначального значення стійких структур політичної системи.

Структура - це доступна спостереженню діяльність, що формує політичну систему. Конкретна частина такої діяльності людей називається роллю. Ролі - це одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, у тому числі політична, компоненти системи.

Політична система суспільства - це інтегрована сукупність політичної влади, суб'єктів, відносин, політичної організації і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і має певну соціально-політичну орієнтацію. Іншими словами політичну систему суспільства можна визначити як стійку форму людських відносин, за допомогою якої приймаються і впроваджуються в соціально-політичне життя владні рішення.

Причини виникнення. Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави. У процесі еволюції державно організованого суспільства вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. До політичної системи належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації.

Специфіка політичної системи. Від інших систем політичну систему відрізняють:

- забезпечення неперервності, зв'язаності, координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей;

- віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин;

- сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку.

Політичні відносини - формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це:

- міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини;

- вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами);

- відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу.[8]

1.3 Політична організація суспілства

Держава - визначальний елемент політичної організації суспільства з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Це головний інститут політичної системи. Держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери.

Політичні партії - здійснюють взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством. Це - певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є:

досягнення державної влади;

оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, які вони представляють;

участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів.

Трудові колективи - створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Це відбувається, коли економічні методи вирішення питань стають неефективними і колектив перебирає на себе політичні функції.

Громадські організації та рухи - відіграють вирішальну роль у політичному житті суспільства. Мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів.

Політична свідомість і політична культура - формуються під впливом соціальної та політичної практики.

Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.

Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.

Політичні принципи та норми - їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й не дозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Засоби массовії інформації - це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.Дивись «Додаток А»

Функції політичних систем:

стратегічна - вироблення політичного курсу держави, визначення цілей і завдань розвитку суспільства, забезпечення політичних рішень;

14

організаційна - організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм;

координаційна - координація окремих елементів суспільства;

легітимізуюча - діяльність, спрямована -на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм;

політико-соціалізуюча - залучення людини до політичної діяльності суспільства;

артикуляційна - формування вимог щодо осіб, які виробляють політику;

агрегаційна - узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;

стабілізаційна - забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом;

інтеграційна - забезпечення цілісності суспільства.

Функціонування політичної системи зумовлене наявністю відносин з іншими політичними системами. Кожна політична система має свої ознаки й характеристики, форми і типи.

Типологія політичних систем

Залежно від типу політичного режиму політичні системи поділяють на:

демократичні

тоталітарні

автократичні

Типологію політичних систем за характером цінностей запропонував американський політолог Алмонд Габріель. Він розрізняв чотири типи:

-- англо-американська політична система з гомогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми; громадяни і політичні еліти толерантні одні до одних. Багатоманітність соціальних інтересів представлена в політичній системі незалежними політичними партіями, групами інтересів,засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах.

Політичні системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегулювання. Англо-американський тип політичної системи склався у Великобританії, США, Канаді, Австралії та ін..

-- континентально-європейська політична система характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, традицій. Це зумовлює політичну нестабільність у суспільстві й може призводити до суттєвих змін політичної системи (Німеччина у 20 -- 30 роки XX сторіччя). Притаманна Німеччині,Італії, Франції другої пол. XX -- поч. XXI сторіччя.

-- доіндустріальні та частково індустріальний тип передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень; цей тип склався у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

-- тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу. Тотальний ідеологічний вплив. Цей тип існував у фашистських Італії і нацистській Німеччині, СРСР. Зберігається донині у Північної Кореї, В'єтнамі.

За характером взаємодії з зовнішнім середовищем розрізняють:

-- відкриті системи, мають динамічну структуру й широкі зв'язки з навколишнім середовищем;

-- закриті системи, для яких характерна жорстко фіксована структура.

Прикладом закритої політичної системи була політична система СРСР, для якої була притаманна відсутність будь-яких зв'язків з країнами, які не належали до соціалістичного табору.

Чимало типологій, теж за різними критеріями, пропонується й представниками сучасної філософії політики. Найбільш поширеним критерієм є відповідність ідеалів і цінностей суспільства тим формам, у які це суспільство організоване. За типом цінностей політичні системи кваліфікуються як конституційні, ліберально-демократичні, авторитарні, тоталітарні.

Конституційна -- англо-американська політична система. Населення країн, які мають цю політичну систему (США, Англія, Канада, Австралія), поціновує над усе свободу особи, масовий добробут і безпеку, законослухняність громадян. Для цієї політичної системи характерні чітко структурована багатопартійність, поділ влади і високий ступінь стабільності.

Ліберально-демократична -- політична система континентально-європейського типу, що функціонує, зокрема, у Франції, Німеччині, Італії. Для цих країн характерні різноманітність політичної культури, співіснування нових і старих культур, прихильність до ліберально-демократичних традицій. Політичній системі цього типу притаманна наявність великої кількості політичних партій з різними ідеологіями і традиціями. Політичні партії мають значний вплив у суспільстві.

Авторитарна -- політична система доіндустріальних або частково індустріальних країн Азії, Африки та Латинської Америки. Цій політичній системі властиві поєднання західних цінностей, етнічних і релігійних традицій, невиразний поділ влади. Армія й бюрократичний апарат часто беруть на себе законодавчі функції, владні органи втручаються в судові процедури. Для цієї системи характерний особистий авторитаризм, влада однієї партії, високий потенціал насильства. Політична участь громадян у державних справах обмежена, у кращому разі місцевим рівнем.

Тоталітарна політична система. Характерними прикладами є фашистська Італія, нацистська Німеччина. У політичній системі такого типу відсутні незалежні групи інтересів. Діяльність засобів масової інформації суворо контролюється владою. Для тоталітарних держав характерні надзвичайна централізація влади та високий ступінь насильства. Звідси функціональна нестабільність, засилля бюрократії.



2. Держава як центральна складова політичної організації суспільства

Державу можна визначити як сукупність політичних організацій, закладів і установ, об'єднаних політичною владою на певній території. Вона становить собою вищу форму політичної влади в суспільстві, має суверенітет і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму (апарату).

Можна виокремити основні ознаки держави:

1. Відокремлення публічної влади від суспільства, її неспівпадання з іншими формами організації життєдіяльності людей і виникнення прошарку професійних управлінців (на відміну від, скажімо, родоплемінної організації суспільства).

2. Окреслена кордонами територія. Держава будується не за кровно-спорідненою, релігійною чи іншою, а за територіальною та, як правило, етнічною спільністю людей.

3. Суверенітет, тобто верховна влада над іншими різновидами влади -- партійною, сімейною, виробничою тощо. Саме держава уособлює вищу владу, рішення якої є обов'язковими для всіх громадян, організацій, закладів та установ, і тільки вона має право на прийняття законів та норм, обов'язкових для всього населення.

4. Монополія на легальне застосування сили, примусу, від обмеження свободи аж до фізичного насильства й навіть знищення людини, можливість позбавити людину найвищих цінностей -- таких, як життя та свобода, зумовлює особливу дієвість державної влади. Для виконання функції примусу держава має спеціальні засоби (тюрми, зброя тощо) та органи -- армія, поліція, спецслужби, суд, прокуратура.

5. Фінансова система, яка опирається на право держави збирати податки з населення й слугує для забезпечення діяльності всіх галузей державної політики.

6. Обов'язковість членства в державі. На відміну від членства в інших політичних організаціях, наприклад, у партіях, профспілках тощо, державне громадянство є обов'язковим і отримується людиною з моменту її народження.

7. Претензія на представництво і захист інтересів суспільства в цілому та загального блага.



3. Політичні партії як складова частина політичної організації суспільства

Саме слово «партія» (від лат. partim -- частково, почасти, деяка частина, окремі) означає якийсь фрагмент, частину певного масштабнішого утворення. У першому наближенні партія може бути визначена як політична організація, яка об'єднує громадян однієї політичної і соціальної орієнтації, одних політичних поглядів, зафіксованих, як правило, у програмних документах. Вона виступає головною ланкою, що пов'язує державу із суспільством, змагається за владу з іншими партіями.

Хоча за своїм політичним полем вони й не відрізняються від груп інтересів і громадсько-політичних рухів, однак за спектром, чіткістю спрямування, глибиною та результативністю впливів політичні партії переважають, зазвичай, вищезгадані складові політичної організації. Отже, з одного боку, не можна не відзначити, що політичні партії відіграють у сучасному суспільстві функції, значення яких важко переоцінити. І це загалом глибоко закономірно.

Адже політична партія -- це спеціалізоване, добровільне і водночас організаційно оформлене об'єднання громадян, що є, як правило, найактивнішою частиною (за визначенням відомого англійського політолога Р. Доуза -- найбільш політичною з усіх громадських організацій), авангардом певної соціальної спільноти, шару чи прошарку. Вона виражає довготривалі потреби, інтереси та цілі відповідної частини суспільства й прагне до їх задоволення через здобуття та використання політичної влади. З іншого ж боку, не варто й перебільшувати тієї реальної, і, справді, дуже великої ролі, яку відіграють політичні партії у процесах політичної життєдіяльності. Як доречно відзначав М.Я. Острогорський, партія за своєю природою є вільним об'єднанням громадян, що, як і будь-яке інше об'єднання, не піддається зовнішньому впливу, якщо той суперечить загальному закону.

Від усіх інших компонентів політичної організації суспільства -- держави, груп інтересів і громадсько-політичних рухів -- політичні партії відрізняються за своїм статусом, структурно-організаційною будовою, тільки їм притаманними функціями та способами їх здійснення. А також -- тим, що, як правило, мають певний статут, політичну програму діяльності.

До найважливіших із функцій політичної партії можна включити такі: - політичне представництво соціальних інтересів;

- взаємоузгодження соціальних інтересів шляхом взаємодії з іншими елементами політичної організації суспільства -- державою, групами інтересів, громадсько-політичними рухами та рештою політичних партій;

- розробка політичних ідеологій, доктрин, програм;

- участь у розподілі (перерозподілі) політичної влади між різними суспільними силами;

- участь у поглибленні зв'язків і відносин між різнимигілками влади,центральними та місцевими органами управління,різноманітними політичними інститутами;

- участь у створенні, структуруванні та діяльності усіх ланок механізму державної влади;

- участь у розробці та реалізації стратегічного політичного курсу держави; - участь у формуванні відповідної сучасним запитам політичної свідомості суспільства та громадянина;

- політичне рекрутування (тобто залучення до активної політичної діяльності з реалізації цілей партії) мас, політичної еліти, політичних лідерів;

- політичних експертів, аналітиків, іміджмейкерів та інших фахівців;

- політична соціалізація громадян, тобто формування у них властивостей і навичок активної та свідомої участі у діяльності з приводу відносин влади;

- підготовка та висунення кадрів для владних структур усіх рівнів.



4. Громадсько-політичні рухи як складова частина політичної організації суспільства

Громадсько-політичні рухи є найширшою за своїми масштабами компонентою політичної організації сучасного суспільства. Такі рухи досить тісно пов'язані за своїми змістовими характеристиками з групами інтересів, однак за деякими параметрами водночас досить істотно відрізняються від них.

Так, та чи інша група інтересів становить собою, як правило, доволі стійке і відносно тривале за часом існування об'єднання людей на основі тих або ж інших інтересів. На відміну від цього, громадсько-політичний рух -- об'єднання не тільки більше за масштабом, ніж група інтересів, а й значно слабше, хаотичніше та нестійкіше.

У більшості випадків певний громадсько-політичний рух формується як вельми тимчасовий і не дуже злагоджений союз якоїсь сукупності груп інтересів, об'єднаних спільною метою, причому, як правило -- не стратегічного, а тактичного характеру. Після того, як цієї мети досягнуто, або ж вона внаслідок якихось обставин перестала бути спільною, відповідний громадсько-політичний рух дезагрегується, тобто знову розпадається на вихідну сукупність відносно самостійних груп інтересів. Отже, у певному сенсі слова, групи інтересів виступають у ролі своєрідної основи, яка становить підґрунтя формування громадсько-політичних рухів і водночас -- живильне середовище їх існування.

Втім, до складу руху можуть, окрім груп інтересів, входити також, за певних умов, і інші, причому доволі різномасштабні та різноякісні, компоненти -- політичні партії, громадські організації, профспілки, творчі спілки, колективи та окремі громадяни.

Відрізняються громадсько-політичні рухи і від інших складових політичної організації суспільства -- держави та політичних партій. Від останніх він різниться тим, що не має інституалізованого характеру, не створюється свідомо та цілеспрямовано, а, принаймні у більшості випадків, становить собою форму спонтанної політичної активності мас.

Спрямованої, з одного боку, на усунення проявів несправедливості, дисгармоній, що набувають у такі періоди особливої гостроти і пронизують усі основні сфери суспільної життєдіяльності -- економічну, соціальну, політичну та духовну. З іншого ж боку -- на здійснення конструктивних, позитивних перетворень у цих сферах. Причому -- виходячи з визнання пріоритетності політичних змін як попередньої умови трансформації існуючого суспільного порядку загалом.

Таким чином, громадсько-політичний рух можна схарактеризувати як форму вияву інтенсивного піднесення політичної активності великих мас людей за умов різкого й системного загострення кризи у суспільстві й неспроможності виправити чи навіть стабілізувати становище засобами існуючої політичної влади.

Так само, як й інші елементи політичної організації суспільства, громадські рухи теж типологізуються за декількома підставами: - за масштабами -- на міжнародні, загальнонаціональні, регіональні,місцеві;

- за релігійною (ісламський, індуїстський тощо), соціальною (селянські, буржуазні, робітничі рухи), національною (український, іранський чи російський громадсько-політичний рух) та демографічною (молодіжний, жіночий рух) основою;

- за часом виникнення -- «традиційні» (профспілкові, кооперативні, підприємницькі) та «нові» (ті, що започаткувалися після другої світової війни й зорієнтовані не стільки на реалізацію позитивних, конструктивних цілей, скільки -- на усунення негативних суспільно-політичних явищ);

- за ставленням до політичного та економічного ладу суспільства -- революційні, реформаторські, консервативні та контрреволюційні;

- за сферою зосередження зусиль -- правозахисні, політичні, екологічні, економічні, соціальні, національні, пацифістські тощо.

Доволі обширним є й коло тих функцій, які спроможний виконати певний громадський рух. Серед них варто виділити передусім функції:

- опозиційну щодо існуючої політичної влади загалом чи щодо

державної влади зокрема; - зворотного зв'язку владних структур і гілок влади з основною масою

населення;

- представницьку, коли рух представляє свої інтереси у різних ешелонах і рівнях влади;

- соціального контролю за представниками влади та її структурами, роль якого особливо підноситься за умов кризи довіри до влади;

- мобілізуючу, завдяки якій відбувається залучення до активного політичного життя широких мас громадян і піднесення їх політичної культури.[9-10]



Висновок

Отже розглянувши тему „ Поняття політичної системи суспільства та її елементів ” ми зрозуміли, що це є одне із найбільш ємних і широких явищ у сучасному демократичному суспільстві. А саме поняття „система” зазвичай охоплює по крайній мірі: 1) велику кількість елементів; 2) їх взаємозв'язок і взаємодію; 3) цілісний характер всіх багатообразних складових елементів системи; 4) зв'язок із суспільною сферою. І це дуже важливо оскільки політична система найбільш повно забезпечує участь усіх громадян, які цього хочуть і мають можливість, в управлінні державними і суспільними справами, а також здійснює взаємозв'язок усіх елементів, а це дуже важливо, хоча, звичайно, не виключає їхню автономію.

Отже говорячи про державу, органи і організації, як особливі ланки політичної системи, нам лише залишається добавити, що це є найбільша розвитку сучасного суспільства, і їхнє функціонування дозволить нам просуватися далі до більш ширшого і повного розвитку і зрештою до досконалості, а цього не було б, якщо б не було політичної системи суспільства з її функціями, задачами і цілями на майбутнє.

Проте не існує єдиної думки про політичну систему, я вважаю, що при детальному подальшому її досліджені ця думка знайдеться, що допоможе нам краще зрозуміти це суспільне, державне і політичне явище.

- по-перше, в даній роботі я побачив і зміг довести тісний взаємозв'язок держави і суспільства, інакше кажучи нерозривний зв'язок; встановив ознаки та функції системи і на основі цього навів класифікацію політичних систем.

- по-друге можна побачити тісний взаємозв'язок політичних організацій, політичних партій та інших об'єднань з державним апаратом, а відповідно і їх роль в політичній системі суспільства. Адже, саме держава регулює діяльність політичних партій, організацій, вказує шлях для їхнього існування, і в свою чергу саме політичні організації відіграють значну роль в розвитку держави, її процвітання.

Держава хоче цього чи не хоче повинна брати до увагу ту чи іншу ситуацію, яка відбувається в суспільстві, підкорятися певним законам суспільства, і навпаки, держава виступає основою політичної системи суспільства, на основі принципів держави, державної влади будуються інші принципи функціонування політичної системи, її підрозділів, і взагалі розвиток суспільства і громадян, зокрема, в ній.

По-третє, шляхом логічного аналізу та спостереження було встановлено, що політична система в Україні є посткомуністичною. У ній поєднуються елементи старої командно-адміністративної, мафіозної і сучасної демократичної систем.



Список використаних джерел

1. Політологія. // За заг. редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. - Харків, 2001.--с.64-81

2. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політологічної науки). - К.: Либідь, 2002.--с.34-51

3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. --c.58-60

4. Бебик В. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. К., 2000. --c.20-63

5. Гавриленко І. Політична система суспільства. // Політологічні читання. - 1993. - № 1. --c.10-21

6. Брегеда А. Політологія: Навч.-метод, посіб. -- К., 1999. --c.64-78

7. Юрій М.Ф. Політологія. К.: Дакор, 2006. -- c.137-213

8. Розенфельд Ю.М., Герасіна Л.М., Осипова Н.П. та ін - Політологія. 2001. --c.159-211

9. Копєйчиков В.В. "Загальна теорія держави і права", К. Юрінком, 1997. --c.78-94

10. Котюк О.В. "Основи держави і права", К., ВЕНТУРІ, 1996. --c.165-172

11. Конституція України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30) http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

12. http://politics.ellib.org.ua

13. http://biblioteka.org.ua/book.php?id=1120001061&p=0

14. http://subject.com.ua/pravo/kurilo.html

15. http://subject.com.ua/textbook/pravo/pravo10/index.html

16. http://subject.com.ua/political/dict/780.html



Додатки

Размещено на Allbest.ru