Міжнародно-правові акти, як джерела екологічного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Кафедра трудового аграрного та екологічного права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АКТИ, ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Виконала: студентка

групи ЮРД-25с

Костик Соломія Олегівна

Науковий керівник:

Вісьтак Марія Ярославівна

Львів-2014



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО АКТА, ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

1.1 Поняття міжнародно-правового акта, як джерела екологічного права та його місце у системі права України

1.2 Класифікація міжнародно-правових актів, як джерел екологічного права

2. ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1 Міжнародно-правові акти щодо зміни клімату

2.2 Міжнародно-правова охорона біологічного різноманіття

2.3 Міжнародно-правові акти у сфері безпеки поводження з небезпечними та радіоактивними відходами

3. ДВОСТОРОННІ МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ, ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сьогоднішній день Україна перебуває на шляху становлення та розвитку демократичної, правової держави, у якій гарантуються права та свободи людини та громадянина і здійснюється захист цих прав. Україні, як молодій державі, потрібно брати приклад з вже розвинутих держав, щоб законодавство нашої держави відповідало міжнародним стандартам.

Охорона навколишнього середовища - це одна із найбільш актуальних проблем сучасного суспільства. У системі факторів, що забезпечують гармонійне поєднання інтересів охорони навколишнього середовища і сталого розвитку суспільства, міжнародне право займає особливе місце.

Необхідність міжнародно-правового регулювання зумовлена тим, що природа не визнає державних кордонів. Забруднення повітря і водних ресурсів, зокрема світового океану, має транскордонний характер.

Важливу роль у регулюванні відносин у сфері довкілля відіграють джерела міжнародного права, зокрема, міжнародні договори. На формування сучасного національного екологічного законодавства значною мірою впливають норми міжнародно-правових актів, які спрямовані на подолання глобальних екологічних проблем.

Науковий внесок у розвиток питання міжнародно-правового акта, як джерела екологічного права зробили такі вчені як А.О. Андрусевич, Г.І. Балюк, П.О. Гвоздик, Т.Р. Короткий, С.М. Кравченко, М.В. Краснова, Н.Р. Малишева, П.Д.Пилипенко, Т.П. Шевчук, Ю.С. Шемшученко.

Мета. Визначення місця міжнародно-правових актів, які є джерелами екологічного права України, в системі права України та їх ролі у регулюванні відносин у сфері охорони довкілля.

Для досягнення даної мети потрібно вирішити наступні завдання:

- визначити поняття міжнародно-правового акта;

- проаналізувати співвідношення міжнародно-правових договорів, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, та національного законодавства;

- визначити види міжнародно-правових актів;

- дослідити значення актів міжнародних організацій як джерел екологічного права України;

- дослідити значення двосторонніх договорів, як джерел екологічного права України;

Об'єкт дослідження. Міжнародно-правові акти в системі джерел екологічного права України.

Предмет дослідження. Належність міжнародно-правових актів до джерел екологічного права України.

Методи дослідження. У процесі дослідження було використано такі методи як, формально-юридичний та системно структурний. А також методи аналізу та порівняння.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновку і списку використаних джерел.



1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО АКТА, ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

1.1 Поняття міжнародно-правового акта, як джерела екологічного права та його місце у системі права України

міжнародний право екологічний клімат

Однією із найбільш актуальних проблем сучасного суспільства є охорона навколишнього середовища.

У системі факторів, що забезпечують гармонійне поєднання інтересів охорони навколишнього середовища і сталого розвитку суспільства, міжнародне право займає особливе місце.

Необхідність міжнародно-правового регулювання зумовлена тим, що природа не визнає державних кордонів. Забруднення повітря і водних ресурсів, зокрема світового океану, має транскордонний характер. Проблеми зміни клімату, руйнування озонового шару є глобальними. Деякі унікальні природні комплекси та території й об'єкти, які особливо охороняються, охоплюють декілька держав, що потребує координації їх зусиль. [19, 8]

Важливу роль у регулюванні відносин у сфері довкілля відіграють джерела міжнародного права, зокрема, міжнародні договори. На формування сучасного національного екологічного законодавства значною мірою впливають норми міжнародно-правових актів, які спрямовані на подолання глобальних екологічних проблем. [24, 312]

Варто наголосити, що формування права навколишнього середовища у світовому масштабі почалося з міжнародної Конференції з охорони природи в Берні у 1913 р., в якій брало участь 29 країн і де відбулася широка дискусія щодо необхідності захисту природи від впливу суспільства та об'єднання зусиль держав у цій діяльності. Україна ж почала створювати своє власне право навколишнього середовища з проголошенням незалежності. Україна ратифікувала цілу низку міжнародних договорів у сфері охорони навколишнього середовища (є стороною близько 100 міжнародно-правових актів універсального (глобального), регіонального та двостороннього характеру), взяла на себе зобов'язання по виконанню міжнародних проектів у Карпатах і дельті Дунаю, була ініціатором розробки і підписання Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат (Київ, 2003 рік).[24, 312]

Науковий внесок у розвиток питання міжнародно-правового акта, як джерела екологічного права зробили такі вчені як А.О. Андрусевич, Г.І. Балюк, П.О. Гвоздик, Т.Р. Короткий, С.М. Кравченко, М.В. Краснова, Н.Р. Малишева, П.Д.Пилипенко, Т.П. Шевчук, Ю.С. Шемшученко.

Тепер, нам потрібно з'ясувати, яке ж місце займають міжнародно-правові акти в системі права України.

Україна як демократична правова держава визнає пріоритет міжнародного права над національним. Тому вона, суб'єкт міжнародних відносин, зобов'язана дотримуватись норм і принципів міжнародного права.

Звернемося до Основного Закону України. У ст. 9 Конституції України [1,20] вказується, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законодавство про охорону навколишнього природного середовища конкретизує дану норму Основного Закону. Зокрема, у ч. 2 ст. 71 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначається, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про охорону навколишнього природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору. Тобто після ратифікації міжнародно-правового акту у сфері довкілля, його норми матимуть вищу юридичну силу порівняно із нормами законодавства України (крім Конституції України). [24, 313]

Застосування цих статей дозволяє розширювати та збагачувати національне екологічне законодавство за рахунок норм міжнародного права, які містять у собі досягнення міжнародного співтовариства у вирішенні політичних, економічних, соціальних та екологічних проблем, у тому числі шляхом врахування їх системного зв`язку [20, 10]. Через укладання міжнародних договорів, імплементацію їх у національне законодавство Україна гармонізує своє екологічне законодавство не тільки з міжнародно-правовою системою у галузі охорони довкілля, а й з національними правовими системами окремих країн світу [16, 64].

Отже, міжнародні договори є пріоритетними порівняно з нормами національного законодавства. Зрозуміло, що реалізація міжнародно-правових норм здійснюється найкращим чином, коли вони імплементовані в національне законодавство. Але, незалежно від того, чи законодавець вчасно вніс зміни до законодавства про довкілля у зв'язку із ратифікацією міжнародного договору, норми національного законодавства встановлюють при правозастосуванні пріоритет на користь міжнародних договорів, надаючи їм при цьому вищу юридичну силу в ієрархії законодавства України по відношенню до інших нормативно-правових актів у сфері екологічного права.

Професор Ю.С. Шемшученко зазначає, що Україна не є байдужою й до тих міжнародних договорів, які не є ратифіковані парламентом. Це зумовлено конституційним визнанням Україною загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 18 Конституції України) [24, 34]. Отже, відповідні принципи і норми міжнародного права навколишнього середовища також є джерелами екологічного права України [24, 35].

Щодо самого визначення міжнародного договору, то воно міститься у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 року. Відповідно до п. а) ч. 1 ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року договір визначається як міжнародна угода, укладена між державами в письмовій формі і регульована міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

В українському законодавстві також міститься визначення міжнародного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про міжнародні договори України» 2004 року, де під міжнародним договором України розуміється укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Важливим є також питання про співвідношення понять «міжнародний акт» та «міжнародний договір». Ці поняття не є абсолютно тотожними. Якщо звернутись до визначень цих понять, то можна прийти до висновку, що вони можуть відрізнятися.

В українській мові термін «акт» трактується по різному[14, 18-19]:

1) окремий прояв якої-небудь діяльності;

2) дія, подія, вчинок;

3) писаний указ, грамота, постанова державного, суспільного значення;

4) офіційний документ, протокол, запис про який-небудь факт. [15, 159]

У правознавстві цей термін використовується у декількох аспектах: «нормативно-правовий акт», «акт міжнародної організації», «акт органу державної влади», «правозастосувальний акт» тощо.

В загальному, термін «акт» розуміється як прояв діяльності, що фіксує наявність або відсутність певного факту.

Разом з тим, термін «міжнародний акт» тлумачиться як такий, що[14, 670-671]:

1) існує між народами, поширюється на них;

2) у ньому беруть участь представники різних країн, народів;

3) використовують для зв'язку між країнами, народами.

Підсумовуючи сказане вище, у широкому значенні міжнародний акт - це прояв діяльності різних держав, народів, їх представників, зусилля яких спрямовані на фіксацію фактів.

Щодо терміна «договір», то його тлумачення також не є однозначним. В український мові «договір» тлумачиться як [14, 310-311]: взаємне зобов'язання, письмова або усна угода про права та обов'язки між державами, установами, підприємствами та окремими особами.

Під міжнародним договором у правовій науці розуміють угоду між двома або декількома державами чи іншими суб'єктами міжнародного права щодо встановлення, зміни чи припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у політичних, економічних чи інших відносинах відповідно до основних принципів міжнародного права. У практиці міжнародного співробітництва для позначення міжнародного договору крім терміна «договір» використовують і наступні терміни: «угода», «конвенція»,, «пакт», «регламент», «протокол», «хартія», «трактат», «статут» тощо. [15, 160]

Отож, ми можемо зробити висновок, що поняття «міжнародного договору» і «міжнародного акту» є відмінними за своїм змістом. Дані поняття можуть збігатися, але не обов'язково такий збіг буде наявний в кожному окремому випадку. Тому, потрібно розглядати термін «міжнародний акт» як родове поняття щодо терміна «міжнародний договір», який в свою чергу є видовим поняттям і ці терміни необхідно розрізняти. [15, 160]

Тепер, розглянувши поняття «міжнародно-правового акту», для кращого розуміння його змісту та його значення як джерела екологічного права, необхідно детально розглянути його ознаки.

Детальний аналіз ознак міжнародно-правового акту, як джерела екологічного права наводить у своїй статті «Поняття та ознаки міжнародно-правового акту як джерела екологічного права» Н. Шпарик.

Розглянемо деякі з них:

1. Необхідність міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища. Природними передумовами міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища є обмеженість ресурсів та просторових меж біосфери [13, 5].

2. Активна діяльність суб'єктів міжнародного права (держав та міжнародних організацій), яка в результаті взаємного волевиявлення матеріалізується у міжнародну домовленість у формі окремого документу. Ця ознака є загальною для всіх міжнародно-правових актів як джерел права. Міжнародно-правові договори - це і є один із видів домовленостей у формі окремого документу. З їх допомогою держави узгоджують між собою правила поведінки на міжнародному рівні, вирішують міжнародні проблеми. Щодо галузі охорони навколишнього середовища, то міжнародне співробітництво держав у цій сфері на сьогоднішній день, головним чином, відбувається в межах міжнародних організацій, які володіють необхідним інституційним, фінансовим та адміністративним потенціалом. Існування таких організацій є необхідністю та вимогою сучасності через потребу вирішення глобальних екологічних проблем [19, 129].

3. Особливе пріоритетне місце міжнародно-правових актів як джерел екологічного права у системі права України. Це спеціальна ознака. Згідно з ч. 2 ст. 71 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про охорону навколишнього природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору. Тобто після ратифікації міжнародно-правового акту у сфері довкілля, його норми матимуть вищу юридичну силу порівняно із нормами законодавства України (крім Конституції України).

4. Міжнародно-правові акти як джерела екологічного права характеризуються стабільністю їх норм. Це забезпечує сталість міжнародного правопорядку.

5. Спеціальна процедура укладення міжнародних договорів та набуття чинності для конкретної держави - суб'єкта міжнародного права. Порядок укладання договору складається з послідовних стадій, до яких відносяться: стадія висловлення ініціативи на укладення договору, стадія складання тексту та його прийняття, стадія висловлення згоди держави на обов'язковість для неї договору. Договори вступають в силу після їх ратифікації певною кількістю держав. Ратифікація зобов'язує державу дотримуватись та виконувати положення договорів, конвенцій, які вона ратифікувала. Ратифікація (затвердження) -- акт міжнародного права, за допомогою якого держава, через свої компетентні органи, наділені повноваженнями укладати договори, виражає свою згоду взяти на себе зобов'язання в міжнародному плані на підставі відповідного договору. [23, 356]

6. Висока інтенсивність розвитку екологічного законодавства. Система природоохоронних норм, незалежно від того чи це національна чи міжнародна система, напрацьована практично за останні десятиліття, тим не менше накопичений значний об'єм нормативного матеріалу. [25, 316]

Проаналізувавши поняття та ознаки міжнародно-правового акту, як джерела екологічного права, ми можемо зробити висновок, що міжнародно-правові акти є важливим джерелом екологічного права України. Зокрема, результатом впливу міжнародно-правових актів на розвиток національного законодавства є, зокрема, прийняття Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки відповідно до рекомендацій Всеєвпропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття 1995 року.

Отже, міжнародно-правовий акт як джерело екологічного права - це такий документ (наприклад, конвенція, договір, декларація, угода, пакт, протокол, статут, спільна заява, хартія, меморандум, регламент, акт тощо), який містить правила, беззаперечно визнані державами, що є результатом взаємного волевиявлення і активної діяльності суб'єктів міжнародного права (держав та міжнародних організацій), спрямований на міжнародне врегулювання суспільних відносин у сфері охорони довкілля. [25, 317]

1.2 Класифікація міжнародно-правових актів, як джерел екологічного права

Звернемось до питання видів міжнародно-правових актів, які є джерелами екологічного права України. Насправді, серед науковців немає єдності щодо вирішення цього питання. І в юридичній літературі не існує єдиного підходу щодо класифікації джерел права, що пояснюється складністю досліджуваного питання. Пархоменко Н.М. зазначає, що проблема класифікації джерел права не обмежується науковим аналізом окремих джерел права, що регулюють відповідні відносини. Групування джерел права за видами є початком класифікації. Виокремивши групи джерел права за принципом схожості та відмінності, можна вибудувати відмінності цілісну систему джерел права. Отже, як вказує він, необхідно знайти такі ознаки, які будуть необхідними і достатніми для створення груп джерел права і відповідно для опису цілісної системи джерел права.

Науковець Пархоменко Н.В. зазначає такі критерії класифікації джерел права:

1) залежно від способу прийняття:

v формально-юридичні джерела, прийняті уповноваженими органами державної влади;

v прийняті на референдумі народом;

v акти, прийняті в порядку делегованої правотворчості та шляхом санкціонування;

2) залежно від рівня правового регулювання:

v на національні,

v регіональні (наднаціональні),

v міжнародні;

3) за предметом правового регулювання:

v джерела конституційного;

v трудового;

v цивільного права;

v тощо;

4) залежно від способу оформлення і форми зовнішнього вияву:

v на писані;

v неписані;

v формальні;

v неформальні;

5) залежно від комплексу критеріїв (за юридичною силою, соціальною значимістю, ступенем поширеності серед інших джерел права):

v первинні;

v вторинні. [21, 126]

В загальному, перелік джерел міжнародного права є закріплений на законодавчому рівні. А саме, у Статуті Міжнародного суду ООН в редакції від 16 вересня 2005 року, у ст.. 38. В ній зазначається: Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на основі міжнародного права, застосовує:

а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, що визнані державами, які є сторонами спору;

б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, що визнається як правова норма;

в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

г) з застереженням, зазначеним в статті 59, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй визнаються в якості допоміжного засобу для визначення правових норм.[9]

Узагальнивши думки науковців, можна виділити наступні критерії для поділу міжнародно-правових актів, що є джерелами трудового права на види:

За сферою дії у просторі міжнародно-правові акти поділяються на:

· універсальні (акти Організації Об'єднаних Націй (ООН);

· міжрегіональні (акти міжнародних міждержавних об'єднань);

· регіональні (акти Ради Європи, акти Європейського союзу);

· двосторонні (наприклад, Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю).

За суб'єктним складом міжнародно-правові акти поділяються на:

· міжнародні договори;

· рішення міжнародних організацій;

· рішення міжнародних судових органів.

За юридичною силою міжнародно-правові акти поділяються на:

· обов'язкові - це акти, які встановлюють певні зобов'язання, за невиконання яких передбачена відповідальність.

· рекомендаційні - не мають обов'язкового характеру.

За кількістю сторін міжнародно-правові акти поділяються на:

· односторонні;

· двосторонні;

· багатосторонні.



2. ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1 Міжнародно-правові акти щодо зміни клімату

Проблема зміни клімату є однією з найбільш актуальних глобальних проблем XXI сторіччя. За всю історію людства клімат нашої планети ніколи не змінювався так швидко, як тепер. Зміна клімату обумовлена, в значній мірі, діяльністю людини, і відобразиться вона на умовах її життя, маючи незворотній характер. [19, 224]

Згідно прогнозів провідних міжнародних наукових центрів з дослідження клімату, протягом наступного століття температура підвищиться на 2-5 градусів за Цельсієм. Такі темпи глобального потепління спричинять серйозні кліматичні зміни і різні екосистеми опиняться під загрозою зникнення.

Основною причиною зміни клімату є використання викопного палива та неефективне споживання енергії, що виробляється. Парникові гази, що утворюються внаслідок діяльності людини, викликають посилення парникового ефекту. Надмірна кількість газів, які утворюються в результаті діяльності ТЕЦ, транспорту, сільського господарства, промисловості, а також лісових пожеж, утримують сонячне тепло у нижніх шарах атмосфери, не даючи йому повертатись до космосу. Основні парникові гази це: двоокис вуглецю (СО2), метан (СН4), окис азоту (МОх), хлорфторвуглеці (СРС5). Кількість їх в атмосфері складає 3%, але навіть невелике збільшення їх концентрації може суттєво вплинути на клімату.

Як же вплине підвищення температури на зміну клімату на Планеті?

Перш за все, за оцінками вчених рівень моря піднявся на 10-25 см за останні 100 років. Він буде підніматись і далі внаслідок танення льодовиків: у цьому сторіччі, у кращому випадку, на 50 см, у гіршому -- на 95 см, навіть якщо викиди парникових газів стабілізуються. Це вплине на берегову смугу, естуарії, ріки і затоки, змінить їх мікробіологічний режим. Деякі території, зокрема острівні країни, можуть опинитися під водою (наприклад Мальдіви, Новий Орлеан чи Флорида).

Зміни клімату відіб'ються на морських екосистемах, змінять циркуляцію океанів, зменшать льодовий покрив, біологічну продуктивність морських екосистем, знизять їх здатність "поглинати" парникові гази. Тріщини у льодовиках впливають на арктичне середовище, спосіб життя, шляхи міграції полярних видів тварин, зокрема таких, як полярні ведмеді.

Підвищення температури буде мати ступеневий вплив на здоров'я населення, особливо в країнах, які розвиваються. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров'я зросте кількість інфекційних хвороб, збудниками яких є комахи (жовта лихоманка, малярія), дизентерія, інші, пов'язані з водою захворювання.

Збільшиться інтенсивність і частота повеней, посух, ураганів, штормів та інших природних катастроф. [19, 225]

Міжурядова комісія з питань зміни клімату, створена Програмою з навколишнього середовища ООН (ЮНЕП) та Всесвітньою метеорологічною організацією (ВМО), пропонує заходи з підвищення ефективності використання енергії, вдосконалення управління лісами, контролю за забрудненням повітря, економічні важелі, що, на їх думку, можуть дати й економічні, й екологічні вигоди у додаток до вигод від припинення змін клімату.

Важливо зазначити, що було прийнято ряд міжнародно-правових актів, договорів для попередження зміни клімату та покращення кліматичної ситуації.

Найважливішим серед таких документів є Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату. Верховна Рада України ратифікувала цю Конвенцію 29 жовтня 1996 року. Отже, вона є обов'язковою до виконання і дотримання норм.

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату є визнанням спільного занепокоєння людства про глобальний характер змін клімату, що вимагає максимально широкого міжнародного співробітництва й участі всіх країн у діяльності з ефективного міжнародного реагування на зміну клімату та пом'якшення наслідків такого процесу. При цьому слід враховувати принцип спільної, але диференційованої відповідальності та реальних соціально-економічних можливостей країни. Цей принцип червоною ниткою проходить через весь текст Конвенції, встановлюючи різний об'єм зобов'язань і пільг для розвинутих країн та країн, які розвиваються, оскільки розвинуті країни відповідають за 80% викидів парникових газів.

У статті 2 цієї Конвенції визначена її кінцева мета: Кінцева мета цієї Конвенції і усіх пов'язаних з нею правових документів, які може прийняти Конференція Сторін, полягає у тому, щоб досягти у виконанні відповідних положень Конвенції стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий у строки, необхідні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дасть можливість не ставити під загрозу виробництво продовольства і сприятиме забезпеченню подальшого економічного розвитку на стійкій основі. [4]

До зобов'язань Сторін відноситься співробітництво у розробці, застосуванні та розповсюдженні методів, процесів і технологій, які дають можливість знизити або припинити викиди парникових газів у всіх відповідних секторах, включаючи енергетику, транспорт, промисловість, сільське господарство, лісове господарство і видалення відходів.

Сторони мають сприяти раціональному використанню поглиначів і нагромаджувачів усіх парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом. Поглиначами та нагромаджувачами є ліси, океани та інші надземні, прибережні й морські екосистеми.

Сторони мають співпрацювати і сприяти проведенню наукових, технічних, технологічних, соціально-економічних та інших досліджень, систематичних спостережень і створення банків даних, пов'язаних зі зміною клімату, з метою зменшення до мінімуму, негативних наслідків для здоров'я людей, економіки, навколишнього середовища. Вони повинні сприяти повному відкритому й оперативному обміну відповідною науковою, технічною, технологічною, соціально-економічною та юридичною інформацією з питань зміни клімату та різних стратегій реагування. [19, 229]

З метою ефективної реалізації, конкретизації та посилення зобов'язань був розроблений і прийнятий Кіотський протокол (після двох років переговорів). Верховна Рада України ратифікувала Кіотський протокол до Рамкової Конвенції ООН 4 лютого 2004 року.

Кіотський протокол -- міжнародна угода про обмеження викидів в атмосферу парникових газів. Головна мета угоди: стабілізувати рівень концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему планети.

Головне досягнення Кіотського протоколу полягає у затвердженні принципу розподілу тягаря (різного для країн Півдня і Півночі), з тим, щоб розвинуті країни (країни Півночі), які були основними забруднювачами у минулі десятиріччя, першими почали скорочення своїх викидів. Але країни, що розвиваються (країни Півдня), також повинні зменшувати свої викиди у певний встановлений період. [19, 234]

Уряд України є активним учасником міжнародного переговорного процесу з проблеми зміни клімату. Представники України беруть участь у роботі Конференцій Сторін та Сесій Допоміжних органів Рамкової Конвенції про зміну клімату. Поряд з участю України в міжнародних заходах щодо глобальної зміни клімату, здійснюється двостороннє співробітництво з рядом країн в цьому напрямку. Урядом України підписано Меморандуми з Урядом Сполучених Штатів Америки та Урядом Канади про співробітництво у вирішенні питань зміни клімату. Підписано Меморандум між Міністерством екології та природних ресурсів України та Інститутом державного управління Канади про умови реалізації Канадсько-Української Програми екологічного співробітництва. Уряд України співпрацює зі Світовим Банком в питаннях розробки національної стратегії щодо проектів спільного впровадження. Глобальний екологічний Фонд через Програму Розвитку ООН фінансує проекти, що зменшують бар'єри на шляху впровадження заходів з пом'якшення антропогенного впливу на зміну клімату. Державний Комітет України з енергозбереження отримав фінансову підтримку за цією програмою.

Одним з найважливіших завдань по вирішенню проблеми зміни клімату, яке постало перед Урядом України, є формування та реалізація національної політики в цьому напрямку. З цією метою у квітні 1999 року було створено Міжвідомчу Комісію із забезпечення виконання Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату.

2.2 Міжнародно-правова охорона біологічного різноманіття

Охорона біологічного різноманіття охоплює питання, які, мабуть, є найбільш притаманними охороні довкілля - збереження флори та фауни.

Історично охорона живої (зокрема дикої) природи вважалася прерогативою держави. Міжнародне співробітництво у цій сфері починалось із регулювання промислу тих чи інших видів (наприклад, згаданий Договір про збереження та охорону котиків 1911 р.). Уже у другій половині XX ст. були спроби визначити "найбільш важливі" види флори і фауни з метою їх захисту та охорони середовищ їх існування. Так, були прийняті Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція 1971р.), Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція 1979 р.). Окрім того, об'єктом міжнародно-правового регулювання стали мігруючі види фауни, охорона яких є метою, наприклад, Конвенції про охорону мігруючих видів диких тварин (Боннська конвенція 1979р.). Значні зусилля докладаються щодо регулювання економічної діяльності, безпосередньо пов'язаної з живою природою. Очевидно, найбільш важливим і ефективним інструментом у цьому відношенні є Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що знаходяться під загрозою знищення (Конвенція CITES 1973 p.). [22, 301]

Проте, центральним міжнародно-правовим актом у сфері охорони біологічного різноманіття є Конвенція ООН про охорону біологічного різноманіття. Верховна Рада України ратифікувала цю Конвенцію 29 листопада 1994 року.

Згідно з статтею 1 Конвенції ООН про охорону біологічного різноманіття: цілями цієї Конвенції, для досягнення яких слід виконувати відповідні її положення, є збереження біологічного різноманіття, стале використання його компонентів і спільне одержання на справедливій і рівній основі вигод, пов'язаних з використанням генетичних ресурсів і шляхом надання необхідного доступу до генетичних ресурсів і шляхом належної передачі відповідних технологій з урахуванням усіх прав на такі ресурси і технології, а також шляхом належного фінансування. [6]

Відповідно до ст. 2 Конвенції про охорону біологічного різноманіття 1992 р., біологічне різноманіття (біорізноманіття) - це різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми й екологічні комплекси, частиною яких вони є. Це поняття включає у себе різноманітність у рамках виду (генетична різноманітність), між видами (видова різноманітність) і різноманіття екосистем. Сфера юрисдикції Конвенції про охорону біологічного різноманіття (саме цей термін використовується у ст. 4) передбачає, що Конвенція застосовується до компонентів біорізноманіття, що знаходяться лише у межах національної юрисдикції держав, та до процесів і діяльності незалежно від місця прояви їх наслідків, що здійснюються під юрисдикцією або контролем як у межах її національної юрисдикції, так і за межами національної юрисдикції. [6]

Ця Конвенція набула значної популярності одразу після прийняття. 150 країн ратифікували Конвенцію протягом трьох років. Чим обумовлена її популярність? Перш за все, тим, що більшість країн розуміють значення збереження біорізноманіття для навколишнього середовища і сталого розвитку. Вперше на глобальному рівні охорона різноманіття була визнана як спільна проблема людства. По-друге, конвенція не встановлює, на відміну від інших міжнародних угод, чітких і суворих зобов'язань. Вона визначає цілі та політику і є досить гнучкою: країни можуть вирішувати, як найефективніше використовувати та виконувати її (тому вона є рамковою).

Конвенція зобов'язує країни розробити національні стратегії та плани дій. У процесі їх розробки в більшості країн використовується участь громадськості та враховується її думка, що забезпечує конвенції широку підтримку, яка не обмежується колом науковців та екологів.95

Вона знаходить підтримку як на національному, так і на глобальному рівні, оскільки світова спільнота розуміє, що втрата біорізноманіття -- актуальна проблема навколишнього середовища і розвитку як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються або є країнами з перехідною економікою. [19, 275]

В основі Конвенції лежить принцип національного суверенітету держав над їхніми власними біологічними ресурсами, проголошений у ст. 21 Стокгольмської Декларації.

Загальні зобов'язання держав щодо збереження й сталого використання біологічного різноманіття включають обов'язок розробляти національні стратегії, плани чи програми збереження і сталого використання біологічного різноманіття та передбачати, наскільки це можливо і доцільно, заходи щодо збереження і сталого використання біологічного різноманіття у відповідних секторальних або міжсекторальних планах, програмах і політиці (ст. 6). Серед зобов'язань у сфері збереження біорізноманіття - вжиття заходів із збереження иіп-8Ііипі тобто у природному стані, у середовищах природного існування (ст. 8) та заходів збереження, тобто у штучних умовах (ст. 9). Отже використання біологічного різноманіття означає використання компонентів біологічного різноманіття таким чином і такими темпами, які не приводять у довгостроковій перспективі до вичерпання біологічного різноманіття, тим самим зберігаючи його властивість задовольнити потреби теперішнього та майбутнього поколінь і відповідати його сподіванням (ст. 2). [22, 302]

2.3 Міжнародно-правові акти у сфері безпеки поводження з небезпечними та радіоактивними відходами

Усі живі організми створюють відходи у процесі своєї життєдіяльності. Людина та суспільство не є виключенням. Суспільство здавна намагається врегулювати питання поводження з відходами, проте на міжнародному рівні воно набуло актуальності лише у другій половині XX ст. у зв'язку із різким зростанням населення планети, науково-технічним прогресом і розвитком міждержавних зв'язків, зокрема міжнародної торгівлі. Особливу загрозу для довкілля та здоров'я людини складають небезпечні та радіоактивні відходи: їх виробництво, перевезення, переробка, видалення. [19, 309]

Правовий режим поводження з відходами - це система встановлених законодавством правових заходів, норм і правил, що визначають правові засади поводження з відходами з метою попередження негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини.

Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист довкілля та здоров'я людини від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку. [17, 271]

Міжнародне право навколишнього середовища регулює особливе коло відносин, що виникають щодо небезпечних і радіоактивних відходів, -- головним чином, їх транскордонне переміщення та транскордонний вплив.

Центральними міжнародно-правовими актами, які регулюють поводження з небезпечними та радіоактивними відходами є:

v Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами;

v Базельська Конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видалення.

Верховна Рада України ратифікувала Базельську Конвенцію про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видалення 1 липня 1999 року.

Базельська конвенція -- це глобальний механізм контролю за транскордонним переміщенням небезпечних відходів. 150 країн світу ратифікували Базельську конвенцію (станом на квітень 2002), що свідчить як про гостроту проблеми транскордонного переміщення небезпечних відходів, так і про готовність міжнародного співтовариства вирішити її. Базельська конвенція встановлює механізм попереднього інформування та згоди на експорт, імпорт і транзит небезпечних відходів та заборону будь-якого транскордонного переміщення небезпечних відходів між державами-сторонами і не сторонами конвенції. Механізм контролю за транскордонним переміщенням небезпечних та інших відходів -- головна мета Базельської конвенції. [19, 312]

Відповідно до пункту 1 статті 2 цієї Конвенції, відходи - це речовини чи предмети, які видаляються, призначені для видалення чи підлягають видаленню, згідно з положеннями національного законодавства.[7]

Проблема відсутності необхідних адміністративних, правових, інституційних, фінансових та інших ресурсів для забезпечення реалізації конвенції у ряді країн, а також гостра необхідність врегулювати питання відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок незаконного руху відходів та їх неналежного використання, призвели до розробки додаткового протоколу до Базельської Конвенції -- протоколу про відповідальність та компенсацію за шкоду, заподіяну в результаті транскордонного перевезення небезпечних відходів та їх видалення (прийнятий 10 грудня 1999р.).

Верховна Рада України ратифікувала Об'єднану конвенцію про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами 20 квітня 2000 року.

Відповідно до статті 1 цієї Конвенції, ця Конвенція має наступні цілі:

І) досягти та підтримувати високий рівень безпеки поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами у цілому світі шляхом зміцнення національних заходів та міжнародного співробітництва, включно, у належних випадках, з технічним співробітництвом у галузі безпеки;

ІІ) забезпечити, щоб на всіх стадіях поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами були наявні ефективні засоби захисту від потенційної небезпеки з тим, щоб захистити окремих осіб, суспільство в цілому та навколишнє природне середовище від шкідливого впливу іонізуючих випромінювань зараз і в майбутньому таким чином, щоб потреби та сподівання нинішнього покоління задовольнялись без шкоди для можливості прийдешніх поколінь реалізувати свої потреби та сподівання;

ІІІ) запобігати аваріям з радіологічними наслідками та пом'якшувати їхні наслідки у тому випадку, якщо вони відбудуться на будь-якій стадії поводження з відпрацьованим паливом або радіоактивними відходами. [8]

Радіоактивні відходи - це радіоактивний матеріал у газоподібному, рідкому чи твердому стані, подальше використання якого не передбачається Стороною, що домовляється, чи фізичною або юридичною особою, чиє рішення визнає Сторона, що домовляється, і який контролюється в якості радіоактивних відходів в рамках положень законодавчого та регулюючого поля Сторони, що домовляється.(Стаття 2 Об'єднаної Конвенції)

Згідно з Об'єднаною конвенцією поводженням з радіоактивними відходами, є всі види діяльності, включаючи діяльність, пов'язану зі зняттям з експлуатації, що стосуються оперування, попередньої обробки, обробки, кондиціонування, зберігання чи захоронення радіоактивних відходів, за винятком перевезення за межами майданчика. Воно може також бути пов'язане зі скидами.

Об'єднана Конвенція базується на таких принципах: важливість інформування громадськості з питань безпеки поводження із відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами; покладення остаточної відповідальності за поводження з радіоактивними відходами на державу; надання пріоритету захороненню відходів у державі їх походження, наскільки це сумісно з безпечним поводженням із такими матеріалами; суверенне право заборони імпорту радіоактивних відходів.

Об'єднана конвенція накладає загальні зобов'язання на держави -- підтримувати на мінімальному рівні виробництво радіоактивних відходів; забезпечувати ефективний захист окремих осіб, суспільства в цілому та довкілля; враховувати біологічні, хімічні й інші ризики, що можуть бути пов'язані з поводженням із відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами; уникати дій, які мають обґрунтовано передбачувані негативні наслідки для прийдешніх поколінь, серйозніші від тих, що допускаються стосовно нинішнього покоління; не покладати надмірного тягаря на прийдешні покоління. [19, 318]



3. ДВОСТОРОННІ МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ, ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища Україна заявила про себе як активний учасник. Вона є членом ООН і відповідно приєдналася до роботи усіх природоохоронних організацій, які діють під егідою останньої. Україна є суверенною стороною багатьох міжнародних угод з питань екології, бере участь у міжнародних конвенціях, виконує міжнародні зобов'язання з охорони навколишнього середовища. Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у міжнародних природоохоронних заходах щодо реалізації екологічних програм і проектів.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі нашої держави. Україна підписала двосторонні міжнародні угоди і договори насамперед із сусідами: Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаєморозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації -- з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -- з Данією, Нідерландами, США. Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з MATATE І Європейським Союзом, а також на двосторонній основі -- з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією. Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів. [18, 401]

Розглянемо деякі із цих угод:

v Меморандум про взаєморозуміння між Національним агентством екологічних інвестицій України та Міністерством довкілля, суші та моря Італійської Республіки щодо співробітництва у сфері зміни клімату, розробки проектів спільного впровадження та участі в міжнародній торгівлі викидами за Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату.

Підписання цього Меморандуму відбулось 18 червня 2009 року. У статті 1 Меморандуму проголошена його мета: мета цього Меморандуму про взаєморозуміння полягає у створенні основи для співробітництва між Сторонами у сфері зміни клімату шляхом створення умов для регулярних двосторонніх консультацій на високому рівні та обміну інформацією, шляхом розвитку місцевих можливостей для діяльності, яка стосується реалізації проектів спільного впровадження (проекти СВ), шляхом стимулювання розроблення та реалізації проектів СВ в Україні відповідно до Статті 6 Кіотського протоколу та шляхом визначення можливих шляхів впровадження заходів за МТВ на основі статті 17 Кіотського протоколу.[10]

v Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища.

Угоду було підписано 10 червня 1993 року. Відповідно до цієї угоди, Уряд України та Уряд Федеративної Республіки Німеччина сприятимуть співробітництву в галузі охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки. Їх зусилля будуть спрямовані на вивчення небезпечного впливу на середовище і спільний пошук рішень для покращання стану довкілля, а також спільні пошуки рішень щодо проблем, пов'язаних з охороною та раціональним використанням природних ресурсів. Договірні Сторони підтримуватимуть розвиток скоординованих стратегій для регіональної та міжнародної екологічної політики з метою стабільного та екологічно спрямованого розвитку в Європі. У статті 2 Угоди вказані основні напрямки, за якими здійснюється співпраця, це зокрема:

· загальні та організаційні питання політики в галузі охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки;

· економічні аспекти в галузі охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки;

· екологічне право, включаючи регулювання і граничні нормативи Європейських Співтовариств;

· моніторинг навколишнього середовища, екологічні інформаційні системи;

· екологічна освіта та виховання;

· охорона живої природи та ландшафтів;

· збереження природних ресурсів;

· управління відходами;

· природозберігаючі екологічні технології. [11]

v Угода між Міністерством екології та природних ресурсів України та Міністерством навколишнього середовища та водних ресурсів Республіки Болгарія про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.

Угоду було підписано 30 січня 2003 року. У статті 1 Угоди проголошується таке: сторони будуть розвивати та зміцнювати співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища, розв'язання екологічних проблем та раціонального використання природних ресурсів відповідно до принципів сталого розвитку, враховуючи інтереси обох країн. Співробітництво Сторін буде здійснюватися на основі рівності та взаємної вигоди. В Угоді визначені і напрямки співпраці:

· Охорона поверхневих вод суші, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної економічної зони з врахуванням міжнародних угод у цій галузі.

· Моніторинг стану Чорного моря та ріки Дунай.

· Співробітництво в рамках багатосторонніх конвенцій, угод, протоколів та інших міжнародних договорів у галузі збереження біорізноманіття Чорноморського регіону.

· Охорона атмосферного повітря від забруднення.

· Охорона та раціональне використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

· Регулювання рекреаційного використання національних природних парків.

· Захист навколишнього природного середовища від радіаційного забруднення.

· Збереження біологічного різноманіття, розробка й здійснення проектів щодо вивчення та порятунку рідкісних видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення, та середовища їх існування та місць зростання.

· Охорона ґрунтів та раціональне використання земельних ресурсів.

· Охорона та захист лісів, раціональне використання і відтворення лісових екосистем.

· Вивчення впливу забруднення довкілля на клімат.

· Покращення якості повітря та води в містах та інших населених пунктах.

· Екологічна експертиза впливу різних об'єктів на навколишнє середовище.

· Питання правового регулювання і управління в галузі охорони навколишнього середовища.

· Інші. [12]

Двосторонні міжнародні договори є важливими джерелами екологічного права. Таким чином Україна співпрацює з іншими країнами з питань захисту навколишнього природного середовища.



ВИСНОВКИ

Міжнародно-правовий акт як джерело екологічного права - це такий документ (наприклад, конвенція, договір, декларація, угода, пакт, протокол, статут, спільна заява, хартія, меморандум, регламент, акт тощо), який містить правила, беззаперечно визнані державами, що є результатом взаємного волевиявлення і активної діяльності суб'єктів міжнародного права (держав та міжнародних організацій), спрямований на міжнародне врегулювання суспільних відносин у сфері охорони довкілля.

Україна як демократична правова держава визнає пріоритет міжнародного права над національним. Тому вона, суб'єкт міжнародних відносин, зобов'язана дотримуватись норм і принципів міжнародного права.

Звернемося до Основного Закону України. У ст. 9 Конституції України вказується, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Серед основних міжнародно-правових актів, які є джерелами екологічного права України є такі:

v Конвенції Організації Об`єднаних Націй (Рамкова Конвенція Організації Об`єднаних Націй про зміну клімату, Конвенція про охорону біологічного різноманіття).

v Двосторонні міжнародні договори.

v Інші міжнародно-правові акти.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: станом на1 жовт.2008 р. / Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. -141 с.

2. Про міжнародні договори України: Закон України від29.06.1004 р., №1906-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - №50. -540 с.

3. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23.05.1969 [Текст]. [Електронний ресурс].- Режим доступу: htpp:// www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.

4. Рамкова Конвенція Організації Об`єднаних Націй про зміну клімату від 09.05.92 [Текст]. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_044

5. Кіотський протокол до Рамкової Конвенції Організації Об`єднаних Націй про зміну клімату від 11.12.1997 [Текст]. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_801

6. Конвенція про охорону біологічного різноманіття від 05.06.1992 [Текст]. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_030

7. Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видалення від 22.03.1989 [Текст]. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_022

8. Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами від 05.09.1997 [Текст]. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_335