Особливості підготовки державних службовців в країнах ЄС

Правові основи державної служби в країнах Європейського Союзу (Німеччина, Франція та Велика Британія). Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців. Обов'язки: виконання наказів керівництва та особиста відповідальність.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.01.2012
Размер файла 71,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

  • Вступ
  • Розділ І. Правові основи державної служби в країнах ЄС
  • 1.1 Правові основи державної служби в Німеччині
  • 1.2 Правові основи державної служби у Франції
  • 3.3 Правові основи державної служби у Великій Британії
  • Розділ ІІ. Особливості підготовки державних службовців в країнах ЄС
  • 2.1 Особливості підготовки деражавних службовців в Німеччині
  • 2.2 Особливості підготовки державних службовців у Франції
  • 2.3 Особливості підготовки державних службовців у Великій Британії
  • Розділ ІІІ. Система перепідготовки та підвищення кваліфікації в країнах ЄС
  • 3.1 Система перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців в Німеччині
  • 3.2 Система перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців у Франції
  • 3.3 Система перепідготовки та підвищення кваліфікації в Великобританії
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Суспільство і держава потребують підготовки нової генерації і підвищення кваліфікації вже працюючих керівників і фахівців органів державної влади формування реального і перспективного резерву їх кадрів, щоб своєчасно були підготовлені фахівці для заміщення нових посад, зокрема в нових структурах державного апарату, щоб покращувалась якість і підвищувалася ефективність управлінського процесу.

Тому, для того, щоб ефективно управляти змінами в різних сферах суспільного життя, в багатьох західних країнах чимала увага приділяється підготовці кадрів для державної служби. Службовці повинні мати спеціальний рівень професійної підготовки, оскільки професійна підготовка є однією з найефективніших методів вирішення даної проблеми.

Професійна підготовка дозволяє засвоїти нові знання, уміння, навики і проблеми забезпечення високої якості навчання. Обов'язковими умовами під час вступу на державну службу є наявність базової освіти і спеціальне попереднє навчання. В цілях професійного зростання впродовж практично всієї кар'єри проводиться підвищення кваліфікації, перепідготовка, стажування та ін.

Не дивлячись на різноманітність стилів державного управління, проблема підвищення якості роботи державного апарату актуальна для багатьох країн.

Тому, я вважаю, що особливості підготовки державних службовців є дуже актуальною темою в наш час, оскільки для того, щоб система управління працювала ефективно, необхідно приділяти значну увагу підготовці і підвищенню кваліфікації персоналу.

Ефективність підготовки і підвищення кваліфікації чиновників у великій мірі обумовлена тісною взаємодією учбових закладів (університетів, академій, шкіл, коледжів та ін.) з відповідними державними органами. У багатьох країнах створюються спеціальні учбові заклади для підготовки кадрів державної служби, навчанню в яких передує суворий відбір.

Предмет дослідження: предметом дослідження моєї курсової роботи є державна служба.

Об`єкт дослідження: об'єктом дослідження є система підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців у Франції, Німеччині та Великобританії.

Мета: метою курсової роботи є виявлення характерних особливостей системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців у Франції, Німеччині та Великобританії.

Тому, засобами досягнення мети курсової роботи є:

1). Виявлення правових основ державної служби

2). Виявлення особливостей системи підготовки державних службовців у Франції, Німеччині і Великобританії

3). Виявлення системи перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців у Франції, Німеччині та Великій Британії.

Розділ І. Правові основи державної служби в країнах ЄС

1.1 Правові основи державної служби в Німеччині

Дуже цікавим фактом є те, що в Німеччині немає поняття "державна служба". Після Першої світової війни з`явився термін "публічна служба" і це поняття стало використовуватися німецькими політологами.

В функціональному розумінні "публічна служба" - це діяльність, яка має на меті виконання загальнодержавних завдань управління. В інституціональному розумінні під "публічною службою" розуміється спеціальне коло людей, які займаються саме публічними справами.

Система державних службовців в Німеччині характеризується правовою базою, яка діє на рівні усіх державних і адміністративних органів. Центральним аспектом є відповідальність та незалежність кожного відокремленого міністерства, які діють в рамках свох поноважень у сфері досягнень цілей та завдання уряду. Їх дяльність регламентується основним законом Німеччини. [2, с.108]

В Німеччині на роботу приймаються два типи державних службовців:

Державні службовці ("Beamte"). Цих службовців наймають на роботу в якійсь данній державній структурі;

Державні представники ("Wffentliche Angestellte"). Данний тип службовців наймається саме на конкретну посаду.

Основні принципи державної служби Німеччини закріплені в Основному законі, який задає критерії можливостей, кваліфікації, професійних досягнень та заслуг.

Законодавчі повноваження державних службовців закріплені за федеральною владою.

Федерація є відповідальною за регулювання правового статусу державних службовців, суддів та воєнних кадрів, які знаходяться на федеральній державній службі, а також в федеральних органах, згідно з держаним законом: Актом про федеральних державних службовців. Крім того, встановлюються регулятивні рамки, які визначають правовий статус усіх інших державних службовців та суддів: Акт, який визначає сферу прав та обов`язків. Ці регламенти мають основні напрямки роботи законодавчих органів в землях Німеччини. Вони повинні бути визначені в відповідних законодавчих органах земель.

Головним елементом зайнятості державних службовців є їх обов`язки, які зберігаються протягом усієї їх кар`єри та потребують високого рівня професійних досягнень, відповідальності та бажання досягнути суспільних благ. Державні службовці повинні чесно виконувати свої обов`язки та враховувати суспільне благо під час їх виконання.

Тобто, я маю на увазі те, що державні службовці не повинні переслідувати свої власні цілі, а працювати тільки на благо держави. Державні службовці повинні давати рекомендації та надавати підтримку своєму керівництву. Також в їх обов`язки входить підпорядковуватися та виконувати накази керівництва.

Та проте, обов`язок виконувати накази керівництва, не звільняють державних службовців від особистої відповідальності. Вони повинні дуже ретельно розглядати законність кожного офіційного акту. Державні службовці зобов`язуються повідомляти своє керівництво про будь-які порушення, які пов`язані з законністю в офіційному порядку и без жодної затримки (право на заперечення).

Правове регулювання державної служби в Німеччині засновано на положеннях Основного Закону Німеччини. Державні службовці мають особливі права, які закріплені в Конституції, а також в законах про права чиновників. Було встановлено, що найважливіші державні посади займають чиновники, тобто люди, які назначені на посаду з наданням їм відповідних прав і накладання на них відповідних обов`язків. Ці люди отримують документ, який підтверджує їх призначення на посаду.

державний службовець європейський союз

Конституція Німеччини має конституційну гарантію існування апарату державних чиновників в якості публічного закладу.

В статті 33 Основного закону викладаються основні принципи публічної служби:

1) публічно-правове службове відношення чиновника до держави (сюди також входить принцип публічного нейтралітету держави). Тобто тут мається на увазі те, що будь-який чиновник повинен бути політично благонадійним, він повинен у будь-який час виступити на захист вільного суспільного конституційного устрою та демократичного правопорядку в узгодженні з Основним Законом;

2) пожиттєве призначення на публічну службу (принцип пожиттєвої служби);

3) закінчення публічно-правового положення чиновників засновується тільки на законних положеннях;

4) захист державних чиновників у разі, якщо їм наносять шкоду;

5) соціальне забезпечення за рахунок держави та виплата грошових коштів на утримання, яка відповідає посаді, яку займає чиновник;

6) свобода думки та свобода створення суспільних об`єднаннь;

7) створення особливих представництв чиновництва;

8) право на знайомство з особистою справою;

9) рівний доступ громадян до кожної публічної посади згідно з його кваліфікацією, професійною придатністю та діловими якостями. [3, с.102]

Німеччина є федеративною державою, влада в якій розподіляється на основі Конституції між Федерацією та окремими землями - членами Федерації. Дивлячись на це система державної служби Німеччини підрозділяється на:

1). державну федеральну службу,

2). службу на земельному рівні,

3). службу на рівні общин і структур самоуправління.

Державна служба в Німеччині - це сукупне поняття, яке включає в себе усіх представників, які зайнятті в системі державного управління. Термін " державні службовці" має широке та вузьке розуміння.

Державна (публічна) служба в Німеччині - це діяльність метою якої є виконання загальнодержавних завдань управління. Згідно з Федеральним Законом про чиновників, федеральним службовцем є людина, яка знаходиться в службових відносинах з Федерацією або ж підпорядковується Федерації у вигляді корпорації або організації публічного права. Службовець, який підпорядковується Федерації вважається федеральним службовцем.

Для більшості державних службовців існує статус чиновника. Відносини державної служби є видом публічно-правових відносин, в яких з одного боку виступає чиновник, а з іншого - держава, федерація, земля, община або будь-які інші представництва публічного характеру. В якості суб`єкта в таких відносинах також можуть виступати також міждержавні заклади, до яких ФРГ може направляти свої чиновників, комунальні виконавчі органи, не державні заклади системи просвіти, транспорту, телебачення та ін. Службовці, які працюють на державній службі діляться на типи:

Чиновники;

Службовці;

Працівники державних закладів.

На федеральному, земельному, а також на рівні общин є усі три типи осіб, які знаходяться на державній службі. В залежності від ступеня державного управління розрізняють федеральних чиновників, чиновників землі та чиновників общин.

Чиновники назначаються на службу компетентною владою, а працівники та службовці складають договір, для того, щоб їх прийняли на службу. Чиновники виділені в окрему группу, які мають спеціальну функцію управління та наділені особливим політичним статусом. Вони мають найбільш привілейований статус. Статус державних службовців (чиновників) закріплюється спеціальними законодавчими актами - Федеральним законом про чиновників, який був прийнятий в 1953 році, федеральним дисциплінарним уставом, федеральним законом про оплату праці чиновників, постановою про підвищення на службових сходах. Федеральний закон про чиновників дає загальне поняття про статус чиновників, формулює принципи їх призначення, визначає їх права та обов`язки, та встановлює правила, яким повинен відповідати чиновник. Крім того, правове положення чиновників регулюється постановами влади про захист інтересів персоналу державних закладів, про робочий час федеральних чиновників, про відпустки федеральних чиновників та ін.

До чиновників в Німеччині відносяться не тільки працівники державного апарату - державні службовці, але й вчителя, викладачі вищих шкіл, службовці бундесвера, працівники пошти, залізниці, державних банків та деякі інші.

В Табелях о рангах говориться про існування 16 груп чиновників:

А1-А5 - найнижчі чини (допоміжно-технічні)

А6-А9 - середні чини (оберсекретарі, гауптсекретарі)

А10-А13 - вищі чини першого ступеня (урядові інспектори, регирунгсамтманни)

А14-А16 - вищі чини другого ступеня (найвищі урядові чиновники)

Державні службовці (чиновники) по своєму службовому рівню підрозділяються на 4 категорії:

- служба найнижчого рангу (Einfacher Dienst)

- служба середнього рангу (Mittlerer Dienst)

- служба підвищеного рангу (Gehobener Dienst)

- служба вищого рангу (Hoherer Dienst)

Критерії, які допомагають назначати ранг є слідуючими:

1). В залежності від віднесення чиновника до того чи іншого рангу, йому представляють вимоги, які пов'язані з його початковою освітою;

2). Систематична, багатостороння підготовка, яка завершується успішним складанням іспиту;

3). Проходження випробувального терміну перед кінцевим призначенням;

4). Складання іспиту для тих чиновників, які переходять з одного рангу в інший. [3, с.78]

На службу першого рівня допускаються особи, які успішно закінчили середню школу, які пройшли спеціальну підготовку протягом трьох років та склали іспит за вимогою цього рівня. На службу другого рівня допускаються особи, які маючи вищу освіту які склали перший державний іспит, пройшли підготовчу службу протягом двох років і які склали другий іспит. Крім необхідної професійної підготовки законодавством встановлено вікові цензи при призначенні на посади різних рівнів: на найнижчі ступені - від 16 до 30 років, на середні - від 16 до 32 років; на вищі - від 18 до 30 років. Приналежність чиновника до якогось окремого рангу відображається в назві його посади. [6]

Претендент вважається призначеним на посаду після того, як йому вручають грамоту про призначення, в якій повинні бути вказані умови призначення чиновника на службу: пожиттєво, на випробувальний термін, тимчасово, в якості почесного службовця. При зміні характеру службових відносин у документі вказується новий статус чиновника та при наданні йому посади вказується нова назва цієї посади. Якщо така грамота не має затвердженої законодавством форми, то призначення на посаду вважається недійсним. Державні федеральні службовці призначаються на посаду федеральним президентом або уповноваженими на це інстанціями.

Законодавством Німеччини суворо регламентується порядок просування по службі. Цей порядок заснований на принципі обов`язкового підвищення кваліфікації та принципі поступового просунення по службі. Згідно з першим принципом для підвищення на посаді чиновник повинен в обов`язковому порядку підвищити свою кваліфікацію. Це підтверджується спеціальною перевіркою з відповідною оцінкою або складанням відповідного іспиту. Принцип поступового просунення означає, що працівник повинен послідовно пройти усі посади. Тобто, службовець не може бути підвищений на посаді, якщо він не пройшов посаду перед цим. Тут мається на увазі, що службовець не може перескочити якісь посади і бути підвищеним. Та, безсумнівно, завжди є виключення. В деяких випадках працівник може бути підвищений на службі через ступінь, але це відбувається тільки якщо Федеральна комісія по кадрам дає спеціальне розпорядження.

Просунення по службі включає в себе підготовчу службу та випробувальний термін. Під час випробувального терміну, який повинен бути не менше ніж 1 рік, службовець не має права бути підвищеним на посаді.

Підготовча служба чиновників нижчого рангу триває шість місяців, а випробувальний термін - 1 рік, але цей термін може бути продовженим. Підготовча служба чиновників середнього рангу продовжується не менше 1 року. Після проходження підготовчої служби службовець повинен скласти посадовий іспит. Випробувальний термін для службовців середнього рангу складає 2 роки. Для службовців, які склали іспит з результатом вище середнього рівня, випробувальний термін може бути скорочений до 1 року або, навіть, до шести місяців. До служби середнього рівня можуть бути допущені службовці і нижчого рівня, якщо вони своїми особистими якостями та результатом праці довели, що вони можуть бути підвищенні на посаді.

Підготовча служба чиновників вищого рівня продовжується не менш як три роки. Після успішного складання іспиту, службовець проходить випробувальний термін, який складає два з половиною роки. Службовці середнього рівня можуть бути переведені на вищий рівень, якщо вони прослужили не менш як чотири роки. Знайомство з новою посадою продовжується не менше трьох років, після чого службовці середнього рівня повинні скласти перехідний іспит.

На посадах вищого рівня випробувальний термін продовжується 3 роки, після чого вони складають посадовий іспит. Половина випробувального терміну проходить в органах зовнішнього управління.

Законодавством регулюються також такі питання як призначення на посаду інших кандидатів. При цьому питання про їх професійну придатність вирішується Федеральним комітетом по кадрам. Випробувальний термін для них визначається таким чином: нижчий і середній рівень - три роки; вищий рівень першого ступеня - чотири роки; вищий рівень другого ступеня - п`ять років.

Державний службовець може бути тимчасово відряджений в інший заклад у зв`язку зі службовою необхідністю для виконання роботи, яка відповідає його посаді. Згода службовця необхідна, якщо відрядження своїм терміном перевищує 1 рік, а під час випробувального терміну - два роки.

Службовець може бути переведений по службі в рамках сфери службових повноважень свого роботодавця, за своєю заявою або за службовою необхідністю.

Перехід державного службовця в сферу службових повноважень іншого роботодавця можливий тільки тоді, якщо є згода державного службовця.

1.2 Правові основи державної служби у Франції

Діюче сьогодні у Франції законодавство про цивільну службу є підсумком реформ, які почалися відразу ж після звільнення країни після Другої світової війни. Хоча поняття "чиновник" вживається сьогодні тільки для осіб, що перебувають на службі в органах державного управління, але в юридичному сенсі воно значно вужче. По суті, воно відноситься тільки до службовців цивільної "публічної" служби. Поняття "чиновник" і "державний службовець" нічим не відрізняються один від одного. [1 с.154]

"Закон про загальний статус чиновника" діє з 1946 р. Він регламентує структуру цивільної служби і систему оплати праці чиновників. У 1959 р. Ордонанс вніс незначну кількість виправлень, але вони всі направлені на те, щоб підсилити ієрархічне підпорядкування чиновників владі.

Закон 1946 р. ввів в систему цивільної служби поняття "кадр", яке означає об'єднання всіх посад, зайнятих цивільними службовцями, які мають однаковий ранг.

У Франції існує посада директорів, куди входять директори всіх департаментів, кадр контролю, який об'єднує всіх інспекторів та інше

Крім цього існує поняття клас чиновників. Всього класів чотири, в знижуючому ієрархічному порядку вони позначені буквами A, B,C і D.

На клас А покладаються функції вироблення управлінських рішень і вказівок. Він складає 20% загального числа чиновників адміністративно - державного управління.

Клас В виконує завдання реалізації цих установок. До нього входить близько 40 % чиновників.

Клас С зайнятий спеціалізованим виконанням і охоплює 32% чиновників.

Клас D включає технічних працівників, які є простими виконавцями.

Французькі адміністратори відзначають, що між двома останніми класами важко провести яке-небудь істотне розмежування. [12, с 36]

Ні Закон 1946 р., ні Ордонанс 1959 р. не може охопити всю цивільну службу Франції. Встановлений ними статус чиновника не застосовується до декількох категорій державних службовців: суддів, військових, співробітників державних служб промислового і торгового характеру, поліції.

Таким чином, разом з основним статусом чиновника у Франції існують ще приватні статуси чиновників перерахованих вище категорій.

Згідно законодавства, особа не може бути призначена на цивільну посаду:

якщо не має французького громадянства;

не володіє цивільними правами і не задовольняє вимогам добропорядної моральної поведінки (під моральною поведінкою розуміється той факт, що особа повинна відповідати французькому законодавству в усіх сферах життя)

порушує законодавство про військову службу, тобто мається на увазі,що особа повинна пройти та завершити військову службу або ж взагалі повинна бути звільнена від неї; [15, c 193]

Теоретично відбір кандидатів на посаді проводиться на основі єдиного критерію - здатності виконувати покладені обов'язки. Це визначається оцінкою професійної кваліфікації. Існує Інструкція 1946 р., яка встановлює коло обов'язків і яка затверджує необхідний освітній рівень для кожного класу.

Конкурсні іспити в клас А направлені на виявлення обширних загальних і технічних знань і повинні упевнити в тому, що кандидат має достатні інтелектуальні здібності і твердий характер. Необхідний також диплом про закінчення вищого учбового закладу.

Кандидат для надходження в клас В повинен уміти визначати, оцінювати і вирішувати, з посиланням на законодавство, діяльність осіб, що знаходяться під його управлінням. Це достатньо складна функція, оскільки застосування загальних розпоряджень вимагає більшої гнучкості і професійних знань. Конкурсні іспити в цей клас носять більш технічний характер, ніж іспити у вищий клас А. Однак і тут згідно з інструкцією потрібний високий рівень загальноосвітніх і професійних знань.

Конкурсні іспити в клас С (члени якого зайняті технічним виконанням) покликані виявляти саме виконавчо-технічні навики, і тому особиста ініціатива не потребується. [1, с. 194]

Для заміщення посад класу D підходять працівники, що не володіють спеціальною професійною кваліфікацією, тому конкурсні іспити в цей клас не виходять за межі програми загальноосвітніх шкіл.

Конкурсна комісія підбирається з компетентних фахівців. Вона повністю незалежна від адміністрації. Конкурс включає в себе письмовий і усний іспити. Під час письмового іспиту суворо дотримується принцип автономності. Письмовий іспит може приймати самі різні форми: завдання може полягати в редагуванні тексту, підготовки певного досьє та інше.

У Франції існують два типи конкурсів: зовнішній і внутрішній. На зовнішніх конкурсах проводиться набір нових чиновників, внутрішні конкурси проводяться для просування частини чиновників по ієрархічних сходах. Головним принципом відбору на конкурсі є не професійні якості претендентів, а загальна ерудиція і елегантність стилю викладу, в основі яких повинно бути класична гуманітарна освіта.

Особливе місце в створенні вищих кадрів державного апарату займає Національна школа адміністрації. До цього учбового закладу приймаються особи з вищою освітою не старше 26 років і державні службовці не старше 30 років, що мають досвід практичної роботи не менше 5 років.

Кар'єра закінчується у зв'язку з досягненням певного віку, що є важливим чинником оновлення корпусу службовців. Зазвичай верхня вікова межа складає 60-63 роки, проте, у виняткових випадках залежно від посади - від 58 до 75 років.

Правове положення французьких державних службовців визначено в Конституції Франції, Законі про загальний статус чиновника від 19 жовтня 1946 р., Ордонанс про державну службу від 4 лютого 1959 р., Інструкції 1946 г і інших нормативних актах відомств.

3.3 Правові основи державної служби у Великій Британії

Відмінною рисою англійської адміністративної системи, що склалася до початку ХХ століття, було розділення політичної і адміністративної сфери.

Всі справи міністерств, навіть найдрібніші, здійснювалися самими міністерствами, а чиновники розглядалися лише як клерки. Цивільна служба існувала окремо від політичної (або парламентської) служби Корони.

Інститут сучасної цивільної служби склався порівняно нещодавно - в 70-і роки ХХ століття. В цей період в країні були проведені великі адміністративні реформи. Комітет з реформи цивільної служби очолював лорд Фултон. Він представив уряду доповідь "Цивільна служба", в якому містилося 158 рекомендацій, щодо реформування цивільної служи. Всі вони були прийняті урядом.

У січні 1971 р. почалося проведення реформ. Першим її етапом стала відміна системи класів і утворення трьох основних груп чиновників.

Групу старших політичних і адміністративних керівників складали чиновники адміністративного класу, які мали посади помічника заступника, заступника постійного секретаря, постійного секретаря. Посади, що увійшли до цієї групи утворюють вершину складу цивільної служби. [6, с.79]

Друга група - адміністративна. Вона включає два ступені: учень адміністратора і старший виконавець. Адміністративна група вирішує велику кількість питань - від координації діяльності державного апарату управління і керівництва роботою міністерств до виконання звичайних канцелярських обов`язків.

Третя група об'єднує науково-професійних працівників і технічних фахівців. До цієї групи входять архітектори, вчені, інженери, які зайняті проблемою утворення та підготовки чиновників.

Утворена також допоміжна група технічних працівників. Це креслярі, діловоди, що виконують просту виконавську роботу.

Відповідно до рекомендацій комітету Фултона організаційна структура була перебудована так, щоб наблизити їх до рішення політичних задач.

Разом з тим продовжує існувати концепція "нейтральності" цивільної служби. Відомий англійський політолог Д. Гарнер в своїй книзі "Великобританія: центральне і місцеве управління" сформулював цю концепцію так: "Цивільні службовці зобов'язані зберігати вірність уряду, який знаходиться при владі, і сумлінно служити урядам, що дотримуються різних політичних переконань". [5, с.73]

Основною вимогою до цивільних службовців - бути лояльними. Порушення цієї вимоги може розглядатися як членство в "лівих" партіях. У Циркулярі 1953 р. прямо сказано, що цивільні службовці повинні зберігати стриманість в політичних питаннях.

Набір на кадрову службу входить в компетенцію Комісії у справах цивільної служби, яка була утворена в 1855 році. Для того, щоб потрапити на державну службу був введений загальний письмовий іспит. Цей іспит заснований на програмах провідних університетів - Оксфорда і Кембріджа. І як було доведено на практиці, саме ці університети надсилають велику кількість молодих спеціалістів на працевлаштування в державному апараті.

Для набору в адміністративний клас приймаються заяви від випускників університетів у віці 20-28 років. При наборі чиновників в третю групу формально не потрібно відповідати яким-небудь освітнім цензам, але розраховувати на успіх можуть лише ті, хто здобув освіту, відповідну програмі іспиту.

З 1971 р. іспит проводиться по так званому "методу II".

Він включає три ступені:

письмові доповіді по загальних предметах,

тести,

інтерв'ю (в управлінні по остаточному відбору цивільних службовців).

Перепідготовку цивільні службовці проходять в коледжі, який займається навчанням цивільних службовців, який був заснованому в 1970 р. Коледж працює під загальним керівництвом міністерства у справах цивільної служби і будує свою роботу, виходячи із загального завдання яке має на меті посилення спеціалізації в діяльності адміністративного управління. У коледжі навчаються службовці міністерств і інші посадовці, що працюють в державному секторі. [14, с.65]

Просування по службі здійснюється в трьох основних групах по-різному. Адміністративні і політичні керівники призначаються міністерством у справах цивільної служби. При міністерстві існує спеціальний відбірковий комітет за призначенням керівного складу цивільної служби.

Англійська система просування по службі відрізняється жорсткістю на всіх рівнях. Можливість переходу з одного міністерства в інше і з однієї групи в іншу дуже обмежена.

Велике значення традиційно надається старшинству чиновників в міністерській ієрархії, а не їх професійним заслугам.

Вся система найму, навчання і просування по службі у Великобританії організована так, щоб створити тип професійного управлінця, адміністратора широкого профілю.

Можна побачити, що Британська система підготовки управлінських кадрів дуже схожа на французьку.

Сьогодні у Великобританії близько 25% державних чиновників - це фахівці в різних сферах права, економіки, науки і техніки. Значення таких фахівців поступово росте: вони складають близько 60% керівників держапарату. Наприклад, число професійних економістів безпосередньо в апараті уряду зросло з 1963 по 1980 рр. в 20 разів - з 19 до 400 чоловік. Достатньо часто використовується "інтегральна ієрархія", коли фахівці і адміністратори працюють рука в руку під єдиним керівництвом вищих чиновників. Але все таки переважають дженералісти - професійні управлінці, - їх близько 75%. [2, c.167]

Основними нормативними актами, що регламентують діяльність державних службовців Великобританії є Циркуляр 1953 р., доповідь Фултона "Державна служба" 1968 р. і Програма М. Тетчер.

Розділ ІІ. Особливості підготовки державних службовців в країнах ЄС

2.1 Особливості підготовки деражавних службовців в Німеччині

Протягом дуже великого періоду Німеччина залишалася законодавцем мод в області розвитку державного управління як академічної дисципліни. У основі сучасної науки про державне управління лежить так званий камералізм, який був заснований в XVIIІ столітті.

Камералізм, який був створений на хвилі епохи Просвітництва та підходів раціоналізму в науці, був орієнтований на опис того, що таке держава і державна служба, які їх внутрішні особливості і закономірності функціонування. У 1727г. вперше було організовано навчання людей, що працювали з вельми широким діапазоном предметів.

В 1792 р. Школа державного управління вже складала свій учбовий план на основі більш ніж 20 наукових дисциплін, комбінуючи політичну науку і філософію, правознавство, статистику, фінанси, сільське господарство, лісоводство, гірську промисловість і прикладну математику. Ці предмети комбінувалися відповідно до поставлених завдань підготовки кадрів для державного управління. Проте, структура державного управління розширювалася, ускладнювалася і вимагала більш спеціалізованої підготовки кадрів. Тому в ХІХ столітті на зміну комплексному підходу до підготовки державних службовців прийшов інший підхід, який був орієнтований на отримання вузькопрофесійних знань. В результаті цього прошарок всебічно освітніх чиновників майже зник.

В наш час в німецьких університетах відроджується традиція підготовки висококваліфікованих фахівців на базі широкого міждисциплінарного підходу. Переважання юридичних дисциплін, що було відмінною рисою англосакського підходу, поступово поступається місцем збалансованішому варіанту учбових програм.

Правові і економічні дисципліни знаходяться приблизно в однаково рівному співвідношенні і підкріплюються необхідними гуманітарними і математичними теоріями. [9]

Можна привести приклад приблизного змісту програми по державному управлінню в Німеччині:

1. Введення в державне управління, що включає в себе:

лекції із структури державного управління;

предмету державного управління;

кадровим питанням, які пов`язані із державним управлінням;

законодавчим і фінансовим основам державного управління,

а також відносинам між чиновниками, політиками та кваліфікованими менеджерами.

2. Правові основи модернізації державного управління, які включають в себе:

семінар з легальних основ і обмежень реформування державної служби.

3. Управління об`єднаною Німеччиною. Цей пункт включає в себе такі положення:

семінар з інституційних і функціональних проблем управління Німеччиною.

4. Основні проблеми державного управління в Німеччині. Сюди входять:

семінар з питань структури державного управління Німеччини;

кадрової політики;

процесу ухвалення рішень;

контролю в державному управлінні;

5. Еволюція політико - адміністративних рішень, які включають в себе:

семінар з питань ефективності адміністративної діяльності в Германії

6. Проблеми адміністративних реформ. До цього пункту входить:

семінар з огляду актуальних процесів реформування центрального і місцевого рівнів управління в Німеччині.

7. Політика орієнтації на клієнта. Тобто:

створення проектних груп, які працюють в сфері реструктуризації державного управління.

8. Міністерства, які організовують:

семінари з організаційних структур;

поля діяльності;

перспективи реформування міністерств.

9. Регіональна інтеграція до Європи, а саме:

семінар по законодавчим основам та розробка практичного досвіду управлінської співпраці з національними державами.

Тому, можна сказати, що в цілому система підготовки фахівців для державної служби в Німеччині ділиться на декілька етапів:

початкова (базова) підготовка. Ця підготовка триває 2 роки, і є відповідною ступеню бакалавр. Але цей ступень не є визнаним як окремий вчений ступінь.

Мета цієї підготовки полягає в гармонійній інтеграції чиновників нижчої ланки в систему державної служби Німеччини. На цьому етапі найбільша увага приділяється знайомству з основними завданнями державної служби, з правами і повноваженнями, що забезпечують виконання службових обов'язків. На початковій стадії програма орієнтована перш за все на формування у слухачів навиків, які сприяють налагодженню міжособових контактів і допомагають адаптуватися до адміністративного середовища;

профільна підготовка, яка триває 2-3 роки. Вона закінчується отриманням ступеня магістра або диплома про вищу освіту. Це вже є спеціалізованою підготовкою для роботи на федеральному або муніципальному рівнях управління.

Мета цього етапу полягає у формуванні лідерських навиків, підготовці керівних кадрів для всіх рівнів державного управління Німеччини.

У Німеччині здобути освіту за програмою MPA можна у трьох університетах.

Існують дві традиційні академічні програми підготовки державних службовців в університетах Потсдама і Констанца. Щодо ж програми підготовки аспірантів, то вона існує - у Вищій школі управлінських наук в м. Шпайере. Крім того, існують програми підготовки кадрів для ЄС в Берліні, Гамбурзі, Бонні та Саарбрюкене [9, с.35]. Ці пропозиції доповнюються як новими програмами спеціальних вищих учбових закладів (atthe Fachhochschulen), так і традиційними академічними програмами з підготовки фахівців для державного управління (подібно до курсів з політичних наук в Бамберзі та Дуйсбурге, управлінськими курсами в Мангеймі, Потсдаме та Гамбурзі, курсами з державного і муніципального управління в Гамбурзі).

Дуже велика увага при підготовці кадрів для державної служби приділяється практичній частині. Всі програми передбачають стажування в органах державної служби, які тривають декілька місяців. Учбові програми Німеччини відрізняються не тільки балансом між правовими і економічними дисциплінами, але і збалансованістю між теоретичними знаннями і отриманням практичних навиків. Подібна збалансованість в деякій мірі диктує універсальність програм. Країни Північної Європи вважають, що найкраще підготувати своїх фахівців саме в Німеччині, в першу чергу завдяки легкому процесу адаптації німецьких програм під місцеву специфіку.

Німецькі освітні програми відрізняються також більшою гнучкістю в політичній обстановці, яка є дуже мінливою, а також соціально-економічній обстановці. Але відбувається це завдяки блоково-модульному принципу побудови цих програм.

Централізація системи підготовки кадрів для державної служби залишається дуже високою. Важливими чинниками успіху німецької освітньої системи і високої якості результатів є безперервність навчання чиновників. Базова підготовка, профільна освіта, курси перепідготовки і підвищення кваліфікації-все ці етапи підготовки кадрів пов'язані в єдину систему кар'єрного і професійного зростання.

Таким чином, система підготовки кадрів для державної служби Німеччині, хоча традиційно формувалася в рамках англосакського підходу, давно завоювала власні сильні позиції на європейському освітньому просторі.

Універсальність і збалансованість учбових програм, централізований підхід і спадкоємність системи підготовки - від базового рівня до програм підвищення кваліфікації - пов'язані в єдину систему кар'єрного і професійного зростання.

2.2 Особливості підготовки державних службовців у Франції

Особливість французького підходу полягає в тому, що державне управління викладається як один з розділів політичних і адміністративних наук.

У системі підготовки державного управління у Франції переважають два типи учбових закладів: інститути політичних досліджень і університети.

Зараз в країні налічується 74 університети і університетських центри, які об'єднують близько 800 учбово-дослідницьких відділення і відділення з підготовки і досліджень. Крім того, існують інститути (в яких вивчають лише один предмет), вищі школи (в яких проходять професійну багатопредметну підготовку) та лабораторії (в яких проводяться дослідження).

Підготовка державних службовців для органів державного управління, яка у Франції носить назву професійної постійної підготовки, складається з професійної початкової підготовки державних службовців і підвищення кваліфікації, яке організовується впродовж всієї їх кар'єри. При деяких інститутах політичних досліджень створені центри підготовки кадрів державного управління, які протягом року після отримання диплома готують до вступного конкурсу в ті або інші органи державної служби.

Різні міністерства організовують конкурси прямого набору в корпус державних службовців.

Це є французькою специфікою підготовки державних службовців, на відміну від Німеччини та Великобританії.

Фахівців з державного управління з вченим ступенем магістра випускають університети, інститути політичних досліджень і спеціалізовані учбові заклади. Особливе місце в області підготовки за фахом "Державне управління" займають

дві вищі школи, якими керує прем'єр-міністр. Це Національна школа адміністрації (НША) і паризький Інститут політичних досліджень (ІПД).

До завдань НША входить підготовка чиновників для комплектування вищих кадрів адміністрації: членів Державної ради, Рахункової палати, Фінансової інспекції (найвищі органи управління), регіональних рахункових палат, адміністративних судів, Генеральної інспекції адміністрації, корпусу префектів, цивільних адміністраторів. [10, с.24]

Паризький інститут політичних досліджень - це незалежний вид університетів.

Він є державною установою наукового, культурного і професійного профілю, яка забезпечує підготовку політичних, економічних і суспільних наук.

Близький з одного боку до вищої школи, а з іншого - до університету, паризький ІПД має свої особливості, що стосуються викладацького складу, набору студентів, методів навчання і його організації.

Викладацький корпус інституту на 40% складається з університетських кадрів, на 37% - з державних службовців і на 23% - з представників приватного сектора. Приймаються на навчання близько 5 тис. французьких і іноземних студентів. Термін навчання - від двох до трьох років.

Інститут видає дипломи магістра і доктора, організовує підготовку до конкурсів на заміщення адміністративних посад.

Свідоцтво про політичну освіту, незалежну від наявного диплома, видається після року навчання іноземним студентам з підготовкою, рівнозначною, щонайменше, французькому ступеню бакалавра, і з дуже хорошим ступенем володіння французькою мовою (вступний іспит французькою мовою).

Міжнародний інститут державної адміністрації (МИТІ) займається підготовкою іноземних службовців, сприяючи розповсюдженню за кордоном методів роботи, що використовуються французькою адміністрацією. Іноземні службовці повинні бути рекомендовані їх урядом і вже мати ступінь магістра або рівнозначний диплом. Під час навчання службовці можуть працювати над дипломом про вищу спеціальну освіту в рамках угод між МИТІ і паризькими університетами. Інститут видає "Французький журнал державної адміністрації" і керує різними дослідженнями в області управлінських наук.

Існує близько 50 спеціалізованих шкіл (не рахуючи військових).

Серед них:

Ш національна школа магістрату для судових магістратів,

Ш національна школа митниці,

Ш податкова національна школа,

Ш національна школа служб казначейства і національний центр територіальної державної служби, який готує адміністраторів і територіальних аташе.

Підвищення кваліфікації розглядається урядом під кутом зору оновлення державного апарату. Інакше кажучи, освіта державних службовців, залишаючись засобом підвищення соціального статусу і просування по службі, стала інструментом модернізації державної служби, яка проводиться в інтересах не тільки самої адміністрації, але і інших організацій і населення в цілому. Ряд заходів, прийнятих останнім часом в рамках державної реформи, підтверджують спрямованість на забезпечення взаємозв'язку професійного навчання чиновників, децентралізацію ухвалення управлінських рішень і адміністративного перевлаштування.

Таким чином, у Франції, як і в Німеччині, система підготовки державних службовців носить централізований характер і має багаторівневу структуру, ранжовану залежно від мети навчання і ступеня професійної підготовки слухачів. Проте, якщо німецькі освітні програми відрізняються високим рівнем збалансованості економічних і правових дисциплін, то французький підхід орієнтований на поглиблене вивчення економіки.

2.3 Особливості підготовки державних службовців у Великій Британії

Великобританія є основоположником традиційного підходу до підготовки кадрів для державної служби.

В наш час англосакський підхід активно використовується країнами Північної Європи, які динамічно розвиваються в політичній і соціально-економічній сферах, це такі країни як Швеція, Норвегія, Данія, Нідерланди

Найбільш яскравою є правова домінанта в загальній системі підготовки державних службовців. Базова освіта для надходження на державну службу повинна була бути юридичною. В наш час ситуація змінилася. Проте чиновники, що здобули професійну освіту по методиках англосакського підходу, мають традиційно сильну підготовку в правовій сфері.

У Великобританії і Німеччині, як і в більшості інших країн Європи і Америки, відбувається реформування державної служби під впливом глобалізаційних процесів. Якісна трансформація обов'язків державних службовців полягає в підвищенні значущості таких професійних характеристик як уміння:

самостійно ухвалювати рішення,

управляти змінами,

проявляти лідерські якості.

Система підготовки кадрів також змінюється відповідно до нових вимог.

Слід зазначити, що розвиток лідерських якостей, схильність до інновацій і творчого вирішення поставлених задач традиційно вважалися ключовими елементами підготовки кадрів для приватного бізнесу. Що ж до державних службовців, то від них вимагалося, перш за все, уміння чітко виконувати інструкції, слідувати процедурам, суворо підпорядковуватися наказам чиновників вищого рангу. Ініціатива не заохочувалася. [9, с.30]

Проте, в сучасному світі стереотипи, що склалися, морально застаріли, стали украй негативно позначатися на якості рішень, які приймаються державними службовцями. Підвищення ефективності роботи державних службовців нерозривно пов'язане з розвитком міждисциплінарного підходу до їх освіти орієнтованого на розвиток у майбутніх чиновників системного мислення, комунікабельності, уміння працювати в команді, самостійності і ініціативності.

Наприклад, у Великобританії в рамках формування системи державної служби були розроблені критерії оцінки компетентності фахівців. Це створило могутній імпульс позитивної мотивації для постійного вдосконалення державними службовцями професійних навиків, освоєння нових знань і ефективних методів роботи. В рамках реформування питання про привласнення наступного класу або підвищення по службі рівень освіти і професійної підготовки розглядалася як один з вирішальних аргументів.

Існує провідний учбовий заклад, де навчається основна маса службовців середньої і вищої ланки - Коледж державної служби (Civil Services College), який був утворений в 1970 р. Заняття проводяться за програмами підготовки майбутніх керівників.

Слід особливо підкреслити, що у Великобританії підготовка кадрів вважається одним з пріоритетних напрямів. Тому існує широка система семінарських занять, конференцій і освітніх курсів, які організовуються різними міністерствами і відомствами, в статуті яких є хоч би віддалена згадка про відповідальність за підготовку кадрового складу. Кожне відомство розробляє свої програми підготовки кадрового резерву з урахуванням моніторингу потреб в навчанні персоналу і планування його подальшого застосування. Зміст навчання і програми професійного зростання державних службовців формуються з урахуванням специфіки функцій і посади, займаної чиновником.

Таким чином, у Великобританії відсутня єдина централізована система підготовки кадрів для державної служби, проте існує безліч курсів, програм, семінарів з урахуванням індивідуального підходу до вибору освітньої програми. При всій різноманітності форм і методів навчання загальними для них є підготовка випускної роботи за проектом, теоретична підготовка в учбовому закладі та набуття практичного досвіду.

Розділ ІІІ. Система перепідготовки та підвищення кваліфікації в країнах ЄС

3.1 Система перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців в Німеччині

Специфіка підготовки і перепідготовки працівників державного управління в Німеччині визначається особливим статусом чиновника і умовами його просування по службі. Німецький чиновник володіє довічним статусом і є представником особливого стану. Лише у небагатьох областях чиновницька посада, наприклад бургомістра, є тимчасовою. Керівник може звільнити чиновника тільки у разі здійснення їм службової провини, і те після офіційного розслідування і винесення вироку дисциплінарним судом. Особливо регулюються службові правовідносини "політичних службовців", тобто вищих чиновників-міністрів, що замінюються при зміні правлячих партій.

Чиновники федерального рівня, земель і общин належать до різних рангів (вищому, підвищеному, середньому і нижчому). Для кожного рангу передбачаються визначені освітній ценз і стаж роботи.

Чиновники нижчого і середнього рангу (шофери, вахтери, секретарі стенографістки, службовці допоміжних служб) зазвичай виконують суто допоміжні функції і, строго кажучи, не є чиновниками в нашому розумінні. Службовці рангом вище повинні мати як мінімум вищу освіту і пройти 3 року підготовчої служби. Чиновники вищого рангу повинні мати університетську освіту і 2 року підготовчої служби.

В Німеччині є ряд вищих учбових закладів, які готують кадри для державної служби. Це перш за все Федеральна вища школа державного і муніципального управління і відповідні земельні вищі школи Федеральна академія державного управління Міністерства внутрішніх справ.

У Федеральній вищій школі працюють факультети загальної адміністрації зовнішніх стосунків, адміністрації бундесверу, залізничної справи суспільної безпеки, пошти, соціального страхування. Тільки перерахування факультетів дає уявлення про те, що поняття "державна служба". Німеччина має достатньо широкі рамки, і підготовка чиновників охоплює всі галузі, що належать державі.

Навчання у Федеральній вищій школі триває 3 року, з них 1,5 року займає навчання в аудиторіях, 1,5 року-практика на місцях.

З 314 німецьких вузів підготовкою управлінських кадрів для державної служби займаються 26 учбових закладів. В університетах навчаються 76% загальної кількості німецьких студентів, а в вищих школах по підготовці управлінських кадрів - 3-5%.

Разом з вузами, що займаються первинною підготовкою державних службовців підвищеного рангу, в Німеччині є система учбових закладів, в яких проходять підготовку і підвищення кваліфікації працюючі чиновники державної служби.

Центральне місце в цій системі займає Федеральна академія державного управління при Міністерстві внутрішніх справ Німеччини.

Вона розташована в Бонні, її філіал - в Берліні. Заняття проводяться за такими основними напрямами:

компенсуючі курси, в рамках яких здійснюється поглиблена підготовка по суміжних видах діяльності, наприклад, юристи навчаються економічним знанням, а економісти - юридичним;

курси підготовки чиновників вищого і підвищеного рангу, які вперше починають працювати на керівних посадах, а також по спеціальним програмам для окремих земель;

семінари, що мають цільове призначення (функціональні і наочні області діяльності чиновників, підвищення кваліфікації у зв'язку з роботою в міжнародних організаціях, з об'єднанням Німеччини та ін.);

курси і семінари відповідно до діяльності фондів і міжнародних організацій (Німецький міжнародний фонд розвитку,Європейське співтовариство та ін.)

Підвищують кваліфікацію в Академії в цілому більше 10 тис. людей в рік. Загальна спрямованість навчання пов'язана не з простою передачею знань, а з формуванням певного типу мислення і поведінки, які є характерними для конкретного рангу чиновників. Відповідно до цього значний час в період підвищення кваліфікації відводиться вивченню реальної практики (стажування за кордоном і на конкретних робочих місцях), а також використанню активних методів навчання, що реалізовуються модераторами (викладачами, які організовують вільні дискусії, мозкові атаки круглі столи, направлені на формування колективного рішення проблем). [4 с.120]

Підготовка і перепідготовка працівників державного управління Німеччини в цілому є послідовною, жорсткою та закінченою системою.

Проте, механічне перенесення її в нашу країну практично неможливо.

По-перше, на відміну від Німеччини в Україні відсутній історично клан чиновників, що склався, з певним профілем і рівнем освіти (університетська юридична освіта)

По-друге, в Німеччинії існує відпрацьована, розгорнена в часі система навчання і підвищення кваліфікації кадрів, яка не відповідає завданню одноразової масованої підготовки або перепідготовки кадрів.

По-третє, в Німеччині акцент зроблений на юридичну підготовку, яка якнайповніше відповідає реальному положенню справ в адміністративному управлінні Німеччини.

3.2 Система перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців у Франції

Процеси професійного навчання службовців і їх кваліфікаційного поста у Франції визначаються поняттям "Постійна професійна підготовка" Вона починається з підготовки службовця до його першої посади (початкова професійна підготовка) і продовжується впродовж всієї кар'єри у формі підвищення кваліфікації.

Система підвищення кваліфікації державних службовців охоплює:

курси вдосконалення;

навчання, пов'язане з посадовим просуванням;

професійну підготовку з тимчасовим відрахуванням з державної служби в резерв або з наданням відпустки для проведення суспільно значущих наукових розробок. [11, с.10]

3.3 Система перепідготовки та підвищення кваліфікації в Великобританії

У Великобританії всі державні службовці розділені на сім класів (вищі посади відносяться до першого класу). В рамках реформування системи державної служби були розроблені критерії оцінки компетентності фахівців. Це створило могутній імпульс позитивної мотивації для постійного вдосконалення державними службовцями професійних навиків, освоєння нових знань і ефективних методів роботи. У рішенні питання про привласнення наступного класу або підвищення по службі рівень освіти і професійної підготовки розглядається як один з вирішальних аргументів.


Подобные документы

  • Поняття, мета і умови професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Формування культури державної служби. Стратегія модернізації системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

    курсовая работа [38,6 K], добавлен 19.08.2014

  • Поняття, принципи та функції атестації державних службовців. Досвід її проведення в країнах Європейського Союзу, США і Канаді. Атестація держслужбовців Східних країн (Китаю та Японії). Удосконалення її механізму в умовах реформування державної служби.

    курсовая работа [49,2 K], добавлен 24.03.2015

  • Професіоналізм державних службовців як наукова категорія. Стан професіоналізму державних службовців України. Розвиток державної служби і кадрового потенціалу. Професійна деформація державних службовців. Фактори впливу на розвиток професіоналізму.

    дипломная работа [115,3 K], добавлен 28.12.2011

  • Дослідження особливостей державної служби в митних органах як різновиду публічної служби. Правовий статус, обов’язки і права державних службовців митних органів України. Види дисциплінарних стягнень. Відповідальність за корупційне діяння посадових осіб.

    курсовая работа [58,4 K], добавлен 05.04.2016

  • Поняття дисциплінарної відповідальності. Права державних службовців, притягнутих до дисциплінарної відповідальності. Порядок застосування та оскарження дисциплінарних стягнень. Дисциплінарна відповідальність суддів та працівників державних органів.

    курсовая работа [57,8 K], добавлен 06.09.2011

  • Поняття, предмет, метод адміністративного права України. Поняття та принципи державної служби. Посада - головний компонент державної служби як юридичного інституту. Повноваження державного службовця. Підвищення кваліфікації державних службовців.

    контрольная работа [22,8 K], добавлен 19.11.2011

  • Характеристика державних службовців Франції: функціонери, сезонні робочі. Аналіз єдиної централізованої державної служби Китаю. Розгляд принципів реформування державної служби в більшості країн: рентабельність управління, орієнтація на кінцевий результат.

    презентация [440,9 K], добавлен 31.03.2013

  • Атестація - один з чинників кадрової політики у сфері державної служби. Цілі, завдання та функції атестації. Організація і проведення атестації державних службовців. Атестація посадових осіб органів місцевого самоврядування. Управління атестацією.

    реферат [21,3 K], добавлен 30.11.2008

  • Характеристика нормативно-правового регулювання діяльності державної служби. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців. Проходження державної служби в державних органах та їх апараті. Етапи та шляхи реформування державної служби.

    курсовая работа [33,6 K], добавлен 16.09.2010

  • Аналіз процесу інтенсифікації адаптаційних законодавчих процесів, пов’язаних із державною службою в цілому та професійною підготовкою державних службовців. Розгляд принципу дотримання юридичної техніки. Дослідження законодавства Європейського Союзу.

    статья [22,1 K], добавлен 10.08.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.