Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості погашення судимості

План

• Вступ
• 1. Поняття судимості та її кримінально-правові наслідки
• 2. Погашення судимості
• 3. Особливості погашення судимості при достроковому звільненні від покарання
• 4. Наслідки вчинення злочину до закінчення строку погашення судимості
• 5. Правове регулювання зняття судимості
• Висновки
• Використані джерела

Вступ

Стаття 3 Конституції України встановлює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, яка повинна бути гарантом належної реалізації передбачених Конституцією та законами прав і свобод людини та громадянина. Тому забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, своєчасне попередження та припинення злочинів, їх швидке розкриття - одні з найважливіших завдань правоохоронних органів держави. Існування інституту судимості в кримінальному праві України, який є органічною, нерозривною частиною системи кримінально-правових заходів протидії злочинності, сприяє всебічному виконанню вказаних завдань.

Вирішення соціально-економічних проблем сьогодення тісно пов'язане з удосконаленням національного законодавства для забезпечення ефективної дії законів у справі захисту громадян і суспільства від злочинних посягань. У цьому розумінні має велике значення необхідність подальшого розвитку інституту судимості, покликаного попереджувати злочинність, здійснювати індивідуалізацію покарання, посилювати протидію рецидиву злочинів, запобігати проникненню злочинності в найважливіші сфери життєдіяльності суспільства тощо.

Судимість є заключною стадією реалізації кримінальної відповідальності. Вона глибоко пов'язана з особою, її правовим становищем, яке багато в чому визначає соціальну позицію та роль особи в суспільстві. Це, у свою чергу, вимагає підвищеної уваги до питання про правову сутність і соціальну природу судимості, оскільки ті наслідки, які настають у результаті її виникнення, відіграють істотну роль у житті судимої особи.

Дослідження проблемних аспектів правових наслідків, що зумовлені специфічним станом судимості, має на меті забезпечення захисту конституційного статусу людини і громадянина.

Метою даної курсової роботи є дослідження сутності поняття "судимості" та правові наслідки її реалізації. Для досягнення мети проаналізовані будуть: поняття судимості, її кримінально-правові та загальноправові наслідки; особливості погашення судимості у кримінальному праві України; правове регулювання погашення судимості при достроковому звільненні від покарання; наслідки вчинення злочину до моменту погашення судимості; правове регулювання зняття судимості.

Об'єктом роботи є сукупність правовідносин, пов'язаних із виникненням, існуванням і припиненням судимості.

Предметом роботи є правове регулювання погашення та зняття судимості у кримінальному праві України.

Треба зазначити, що багато науковців у різний час зробили помітний внесок у розроблення вчення про судимість та її значення в кримінальному праві, а також у розв'язання проблем погашення та зняття судимості. Зокрема, можна назвати А.А. Абдурахманову, Ю.І. Битка, В.І. Горобцова, М.В. Грамматчікова, М.П. Євтєєва, В.В. Єраксіна, С.Й. Зельдова, Б.О. Кирися, Л.М. Кривоченко, В.П. Малкова, В.О. Навроцького, Т.Ю. Орєшкіну, Л.Ф. Помчалова, А.О. Расюк, О.І. Санталова, П.П. Сердюка, О.Ю. Соболєва, М.В. Степаненка, М.В. Стрюк, Ю.М. Ткачевського, В.І. Тютюгіна, О.В. Ульянова, В.Д. Філімонова, М.І. Хавронюка, Г.Х. Шаутаєву, С.С. Яценка. У вітчизняній кримінально-правовій літературі найбільш змістовно дослідив інститут судимості В.В. Голіна, який захистив за цією темою кандидатську дисертацію (1972 р.) і підготував окремі монографічні роботи (1979 р., 2006 р.). У 2009 році Е.А. Письменський захистив кандидатську дисертацію, присвячену правовій природі судимості, як інституту кримінального права.

В Росії юристи також досить активно досліджують правові проблеми судимості, яким присвячено ряд кандидатських дисертацій: О.Ю. Соболєва (м. Москва, 2000 р.), Г.Х. Шаутаєвої (м. Іжевськ, 2000 р.), М.В. Грамматчикова (м. Красноярськ, 2002 р.), Н.О. Крайнової (м. Владивосток, 2002 р.), А.Ю. Маршенова (м. Ростов-на-Дону, 2002 р.), А.А. Абдурахманової (м. Махачкала, 2004 р.), С.А. Корягіної (м. Іркутськ, 2004 р.), Г.С. Маркелової (м. Москва, 2004 р.), О.В. Ульянова (м. Москва, 2006 р.).

У роботі були застосовані методи порівняльно-правового, формально-логічного, структурно-функціонального, системного аналізу, комплексний та догматичний метод.

Науково-теоретичну основу роботи склали наукові праці із загальної теорії права, кримінального права, кримінально-виконавчого права, кримінально-процесуального права. Під час дослідження використано також результати наукових досліджень у галузях філософії, кримінології тощо.

У своїй роботі я спирався на загальнотеоретичні положення науки кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права, які розроблялися провідними радянськими вченими, науковцями України та Росії. Це праці Ю.В. Александрова, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.К. Грищука, О.О. Дудорова, С.Г. Кєліної, Л.Л. Круглікова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.В. Леня, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, А.А. Музики, А.В. Наумова, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, Є.О. Письменського, В.М. Поповича, А.О. Расюк, А.Х. Степанюка, В.Я. Тація, В.М. Трубнікова, Є.В. Фесенка, В.Л. Чубарєва, М.Д. Шаргородського та інших правознавців.

Структура роботи обумовлюється її метою та завданнями. Курсова робота складається з вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел.

Наприкінці курсової роботи будуть підведені узагальнюючі висновки проведеного дослідження.

1. Поняття судимості та її кримінально-правові наслідки

Поряд з інститутами, діючими у межах галузі права, існують інститути, які вбирають в себе норми декількох галузей права. У науковій та навчальній юридичній літературі їх називають змішаними або комплексними правовими інститутами, тобто такими, що є складовими елементами комплексних галузей права [19, c. 562-563; 27, c. 337]. Саме до них можна віднести й інститут судимості, який за всіма властивими йому ознаками є інститутом кримінального права та водночас містить в собі норми про правові наслідки судимості, які випливають з інших галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, цивільного, сімейного та ін. В рамках іншої галузі - кримінального процесуального права - здійснюється і зняття судимості відповідною мотивованою постановою суду, порядок якого передбачений ст. 414 Кримінально-процесуального кодексу України.

Таким чином, інститут судимості є комплексним правовим інститутом, який регулює відносини, що виникають між державою і особою, стосовно якої набрав законної сили обвинувальний вирок суду, у сфері досягнення та закріплення мети кримінальної відповідальності. Він створює правові гарантії законності застосування до судимих осіб передбачених законом правообмежень та надає можливість особам, які мають судимість (судимості), позбавитись загальноправових і кримінально-правових її наслідків шляхом законослухняної поведінки [15, c. 307].

Загальна частина Кримінального кодексу (далі - КК) України містить розділ ХІІІ "Судимість", де регламентовані питання про правові наслідки судимості (ст. 88), диференціацію строків погашення судимості (ст. 89), обчислення строків погашення судимості (ст. 90) та зняття судимості (ст. 91). У розділі ХV "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх" запроваджено окрему ст. 108 КК, що присвячена особливостям застосування інституту судимості стосовно осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років.

На підставі ст. 108 КК погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88 - 91 КК, але з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

Отже, такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" від 26 грудня 2003 р. № 16 [5] визначив: "...Судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків...". Вважаю, що це визначення не повною мірою розкриває сутність та мету судимості.

Є.О. Письменський з урахуванням правової природи судимості пропонує авторське визначення судимості, під якою розуміється правовий стан особи, засудженої за вчинений злочин із призначенням покарання, що передбачає можливість настання для неї встановлених законом наслідків соціально-адаптаційного та правообмежувального характеру [31, c. 92].

Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається в такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими і кримінально-правовими обмеженнями. Саме тому в літературі судимість часто визначають як негативний правовий статус особи [9, c. 12].

Так, ч. 3 ст. 6 Конституції України передбачає, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. У відповідних законах України встановлена заборона на заняття посади прокурора, судді, виконання функцій адвоката тощо особами, які мають судимість.

Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так й іншими особами.

Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються (ч. 3 ст. 88):

а) особи, засуджені вироком суду, без призначення покарання;

б) особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покарання;

в) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключена законом.

Частина 4 ст. 88 КК визнає такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані.

Відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; і, крім того, у випадках, передбачених законом, 2) на певний строк після відбуття покарання.

Очевидно, що протягом цього часу особа, яка має судимість, може виправитися, можуть істотно змінитися життєві умови, поведінка особи.

Тому законодавець передбачає можливість припинення судимості і тим самим припинення пов'язаних з нею обмежень.

На нашу думку, слід підтримати Є.О. Письменського, який вважає, що однією з найважливіших цілей судимості (на відміну від законодавчо визначених цілей покарання) є сприяння соціальній адаптації засудженого [31, c. 92].

Таким чином, судимість - це негативний правовий статус (стан) особи внаслідок засудження особи вироком суду до кримінального покарання, який характеризується соціально-адаптаційними та правообмежувальними наслідками.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Зі змісту наведеної норми випливає, що погашення або зняття судимості, як завершальний етап реалізації кримінальної відповідальності, означає повне й остаточне припинення існування всіх обмежень і позбавлень, пов'язаних з судимістю.

Наслідки судимості треба поділяти на:

1) соціально-адаптаційні (сприятливі) - пов'язані з можливістю надання державою допомоги судимій особі з метою корегування її поведінки відповідно до вимог суспільства, поновлення її в соціальному статусі повноправного члена суспільства;

2) правообмежувальні (несприятливі) - пов'язані з можливістю здійснення обмежень прав і свобод особи. Дається характеристика видів правообмежувальних наслідків судимості, які згідно з чинним законодавством можуть мати кримінально-правовий і загальноправовий характер [32, c. 120].

Загальноправовими наслідками слід уважати певні правові обмеження, що діють стосовно судимих осіб, які передбачені нормами різних галузей права (крім кримінального) і застосовуються протягом усього або частини строку судимості, але не пов'язані з призначеним покаранням [32, c. 121].

Всі наслідки судимості кримінально-правового характеру мають, як вірно зазначає Є.О. Письменський, класифікуватися за такими напрямами:

1) судимість як підстава для визнання повторності й рецидиву злочинів;

2) судимість як обставина, що перешкоджає звільненню особи від кримінальної відповідальності;

3) судимість як обставина, що впливає на призначення покарання;

4) судимість як обставина, що впливає на звільнення особи від покарання та його відбування;

5) судимість як ознака, що впливає на кваліфікацію злочинів [32, c. 123].

Аналіз норм КК свідчить про те, що закон передбачає судимість як обставину, з якою пов'язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин. Так: а) рецидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34); б) злочин може бути визнаний повторним, якщо судимість за перший злочин не було погашено або знято (ч.4 ст.32); в) повторність злочину та рецидив є обставинами, які обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст.67); г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45-47); ґ) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Наприклад, хуліганство буде особливо кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, яка має судимість за хуліганство (ч.3 ст.296). Цей перелік кримінально-правових обмежень достатньою мірою показує значення інституту судимості в кримінальному праві.

2. Погашення судимості

Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" від 26 грудня 2003 р. № 16 [5] визначив: "...Судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків...".

Погашення судимості - це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину [14, c. 284].

Слід зазначити, що Кримінальний кодекс України 2001 р. у своїй основі зберіг колишні ключові моменти щодо порядку погашення судимості. Стаття 89 КК встановлює диференційовані строки погашення судимості залежно від виду і строку покарання, відбутого винним. Так, відповідно до пунктів 1 і 2 ст.89 КК у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (статті 75 і 79 КК), судимість погашається при сприятливому перебігу іспитового строку. Якщо таким особам було призначено вироком суду додаткове покарання, строк якого перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання.

У деяких випадках судимість погашається самим фактом відбуття покарання або звільнення від нього. Так, згідно з пунктами 3 і 4 ст. 89 КК судимість погашається після відбуття таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), службові обмеження для військовослужбовця (ст. 58 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) або з моменту їх дострокового звільнення від цих видів покарань. Так само погашається судимість у разі відбуття покарання військовослужбовцем на гауптвахті замість арешту.

Стаття 89 КК передбачає також погашення судимості перебігом встановленого в законі строку після відбуття особою основного і додаткового покарання. Тривалість цих строків встановлюється залежно від виду покарання і ступеня тяжкості вчиненого злочину. Так, п. 5 передбачає строк погашення судимості в один рік, якщо особи відбули покарання у виді штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, а для осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі, строк погашення судимості дорівнює двом рокам (п.6).

У пунктах 6-9 ст. 89 КК строки погашення судимості диференціюються залежно від категорії злочинів (ст.12), до яких належить вчинений засудженим злочин. Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії злочинів належить вчинене діяння. Тяжкість злочину повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, засобу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків тощо.

Відповідно до положень ст. 12 КК, залежно від ступеня тяжкості, злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Так, наприклад, злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, що передбачається санкцією ч. 2 ст. 185 КК, про яку згадується у листі.

Для злочинів невеликої тяжкості - два роки; середньої тяжкості - три роки; тяжких - шість років; особливо тяжких - вісім років.

Закінчення передбачених ст. 89 КК строків судимості за умови, що перебіг строку не переривався вчиненням нового злочину, дозволяє вважати особу такою, яка не має судимості, що є важливим чинником реалізації прав людини.

У зв'язку з тим, що погашення судимості пов'язується законом з перебігом певних строків, важливе значення мають передбачені ст. 90 КК правила обчислення цих строків.

Частина 1 ст. 90 КК встановлює загальне правило, відповідно до якого строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання. Так, якщо особу було засуджено до чотирьох років позбавлення волі (основне покарання) і трьох років позбавлення права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю (додаткове покарання), строк погашення судимості почне обчислюватися тільки після відбуття додаткового покарання, тобто після закінчення семи років, тому що тільки після цього строку особа буде вважатися такою, що відбула як основне, так і додаткове покарання [20, c. 307].

У деяких випадках строк погашення судимості спливає одночасно з строком давності обвинувального вироку. Частина 2 ст. 90 КК спеціально передбачає таку ситуацію, вказуючи, що в строк погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку (ст.80 КК).

Очевидно, що особа, судимість якої погашена або знята, в правовому сенсі вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала [24, c. 203]. Анульована судимість не повинна породжувати правових наслідків, обмежень прав і свобод людини у сфері конституційних, цивільних, сімейних, трудових та адміністративних правовідносин.

Не можна погодитись з наявними у юридичній літературі твердженнями про необхідність в деяких випадках враховувати судимість, якщо навіть вона погашена чи знята. Зокрема, дискусійним є положення, що суд завжди повинен враховувати наявність у минулому в особи, засудженої до позбавлення волі, однієї чи декількох судимостей, хоча і знятих чи погашених, при визначенні їй виду виправно-трудової колонії [11, c. 45]. Ця точка зору отримала переконливу критику з боку багатьох юристів, які вважають, що погашення та зняття судимості анулює будь-які її наслідки [8, c. 17].

3. Особливості погашення судимості при достроковому звільненні від покарання

У зв'язку з широким застосуванням умовно-дострокового і дострокового звільнення від покарання, а також заміни покарання більш м'яким, виникає питання, як обчислювати в цих випадках строк погашення судимості: з моменту відбуття покарання, визначеного вироком суду, чи з моменту звільнення. Закон вирішує це питання.

У ч. 3 ст. 90 КК встановлено: якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого строку, але з моменту звільнення від відбування покарання (основного і додаткового).

Відповідно до ч. 4 ст. 90, якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з моменту відбуття більш м'якого покарання (основного і додаткового).

Якщо зазначені в ст. 90 КК строки витікають без їх перерви вчиненням нового злочину, то особа вважається такою, що не має судимості. Проте якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК строк погашення судимості переривається. У цьому разі він починає обчислюватися заново (з самого початку) після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин.

Отже, з цього моменту будуть одночасно текти два строки погашення судимості: за перший і другий злочини. Ці строки обчислюються паралельно (не складаються і не поглинаються) і закінчуються кожний самостійно, залежно від їх тривалості.

Таким чином, новелою стало лише визначення стану судимості жінки, якій призначено покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на строк не більше п'яти років і звільнено від відбування покарання з випробовуванням за наявності вагітності або дітей віком до семи років. Така особа вважатиметься несудимою, якщо протягом випробувального терміну не вчинить нового злочину і що після закінчення цього строку не буде прийняте рішення для направлення її для відбування покарання, призначеного судом.

Впродовж строку судимості особа, яка має незняту або непогашену судимість, у специфічній формі продовжує відповідати за вчинений злочин [39, 13]. На мою думку, проблемною (не лише для України, а й для країн СНД) є диференціація "юридичної пам'яті про вчинений злочин" залежно від форми вини засудженої особи.

Так, КК України (ст. 89) встановлює диференційовані строки погашення судимості залежно від:

1) застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням;

2) виду призначеного покарання;

3) строку покарання, яке відбуте винним;

4) ступеня тяжкості вчиненого злочину [22, 865].

При цьому законодавець не враховує форму вини засудженої особи як критерію для визначення строків погашення судимості.

Аналогічний підхід знаходить своє відображення й у ч. 3 ст. 90 КК, згідно з якою при достроковому звільненні від відбування покарання, - яким охоплюється умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст. 81 КК, а також дострокове звільнення від покарання на підставі акта про амністію та у зв'язку з помилуванням, - строк погашення судимості починає обчислюватись з моменту звільнення особи від покарання (основного та додаткового). При цьому тривалість строку погашення судимості встановлюється поки що, виходячи лише з тяжкості злочину та виду покарання, визначеного вироком. Якщо особа звільнена умовно-достроково, то випробувальний строк, протягом якого протікає невідбута частина покарання, плине одночасно зі строком погашення судимості.

4. Наслідки вчинення злочину до закінчення строку погашення судимості

Єдина вимога, яку пред'являє КК до поведінки особи в період судимості, - це невчинення нового злочину. Вчинення нового як умисного, так і необережного злочину свідчить, що засуджений не Довів свого остаточного виправлення. При цьому потрібно, щоб за злочин, вчинений у період судимості, особа не була на законних підставах звільнена від кримінальної відповідальності або покарання.

Вчинення нового злочину в період судимості перериває перебіг строку її погашення. Це означає, що раніше відбута частина строку погашення судимості анулюється і не береться до уваги, цей строк починає текти заново в повному обсязі. Оскільки судимість - це самостійний наслідок покарання за кожний злочин, то строки погашення судимості обчислюються окремо стосовно і раніше вчиненого і нового (того, який перервав судимість) злочину. Розпочинається перебіг строків погашення судимості після повного відбування покарання (основного і додаткового) за останній злочин.

Наприклад, 10 лютого 2002 р. розпочався перебіг строку погашення судимості в особи, засудженої до позбавлення волі за тяжкий злочин. Тривалість такого строку згідно з п-8 ст. 89 - шість років, закінчитися він мав 9 лютого 2008 р., і з 10 лютого 2008 р. особа вважалася б не судимою. Однак 15 липня 2005 р. ця ж особа вчинила злочин середньої тяжкості, за який вона засуджена до позбавлення волі на чотири роки та до позбавлення права займатися певною діяльністю строком три роки, вирок набув чинності 23 липня 2005 р. і тоді ж почав виконуватися. У зв'язку із вчиненням злочину в період погашення судимості "й строк перервався. Після повного відбування основного і додаткового покарання за останній злочин з 23 липня 2012 р. почнуть текти водночас два строки судимості - за перший і за другий злочин. Спливуть вони відповідно 23 липня 2018 р. та 23 липня 2015 р. (за умови, що знову не будуть перервані вчиненням нового злочину).

5. Правове регулювання зняття судимості

Зняття судимості належить до одного з альтернативних видів анулювання судимості та означає припинення судом такого стану до закінчення встановлених ст. 89 КК України строків погашення судимості.

Таким чином, під зняттям судимості розуміється припинення судимості рішенням суду. При знятті судимості на відміну від її погашення перебіг встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібен розгляд цього питання судом. Зауважимо, що закон не зобов'язує, а лише надає суду право на підставі оцінки конкретних обставин справи зняти з особи судимість.

Загальна частина Кримінального кодексу України (КК України) містить розділ ХІІІ "Судимість", присвячений правовому інституту судимості, і розділ XV "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх". Вони передбачають, зокрема, положення про підстави та умови зняття судимості (ст. 91 "Зняття судимості") й розкривають особливості застосування інституту судимості до осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку (ст. 108 "Погашення та зняття судимості").

Слід зазначити, що зняття судимості судом до спливу визначеного законом строку погашення судимості не є новим для вітчизняного кримінального права порядком анулювання правових наслідків стану судимості. У ст. 55 "Погашення судимості" КК України 1960 р. передбачалося декілька різних способів анулювання судимості: її погашення, зняття та дострокове зняття. Можна пригадати й часи до прийняття "Основ кримінального законодавства союзу РСР і союзних республік" 1958 р., коли суди не мали права дострокового зняття судимості і воно могло здійснюватись лише на підставі актів амністії чи помилування [10, 13]. Крім того, в умовах періоду культу особи траплялися випадки, коли людина, що була засуджена і відбула покарання, після цього все життя вважалася судимою [7, 58].

Сьогодні ж доцільність існування такої форми анулювання судимості як її зняття не викликає сумнівів, оскільки вона є додатковим правовим стимулом до прискорення відновлення втраченого правового статусу особи. До переваг аналізованої форми припинення судимості належить те, що, на відміну від погашення судимості, де анулювання правових наслідків засудження не завжди означає збіг "юридичного" із "фактичним" виправленням особи, зняття судимості через суд дає більше гарантій того, що ці два поняття виявляться тотожними [6, 170].

Суттєвого значення для вдосконалення інституту судимості додало розширення чинним законодавством кола суб'єктів, наділених правом порушення клопотання про зняття судимості. Відповідно до ч. 1 ст. 414 КПК України, що регламентує процесуальний порядок зняття судимості, до таких суб'єктів належать не лише колективи підприємств, установи чи організації, а й самі особи, які відбули покарання.

Після прийняття КК України 2001 р. можливість зняття судимості не передбачає обов'язкова належності засудженого до певної громадської організації чи трудового колективу, як це було за законодавством до 2001 р., що фактично обмежувало свободу особи, яка відбула покарання. Відхід від старої системи, що власне примушувала особу бути членом відповідного трудового колективу чи громадської організації, а також практично позбавляла права на дострокове зняття судимості осіб, які не є членами трудового колективу (пенсіонерів, інвалідів, безробітних, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю) [13, 407], позитивно позначився на забезпеченні конституційного принципу рівності всіх громадян перед законом.

Зняття судимості можливо лише до перебігу строків погашення судимості, передбачених у ст. 89 КК. Тому воно завжди є достроковим.

Для зняття судимості згідно з ст. 91 КК необхідні такі умови:

1) відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі;

2) закінчення не менше половини строку погашення судимості, передбаченого в ст.89 КК;

3) встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Для дострокового зняття судимості необхідна сукупність цих умов.

Якщо суд встановить наявність цих умов, він ухвалює рішення про зняття з особи судимості, після чого особа визнається такою, що не має судимості. судимість покарання злочин законність

Якщо суд не вважає за можливе зняти судимість, то особа продовжує вважатися судимою і перетерплювати пов'язані з нею обмеження до повного закінчення передбачених законом строків погашення судимості.

За однакових підстав, але за різних умов можуть настати різні наслідки у вигляді зняття судимості або відмови у знятті судимості. Підстави зняття судимості є вихідним об'єктивним підґрунтям для можливості настання юридичного факту зняття судимості з особи. У свою чергу, умови - доведення особою свого виправлення через критерії зразкової поведінки і сумлінного ставлення до праці - є необхідними супровідними факторами, що характеризуються суб'єктивними рисами, тобто залежать, з одного боку, від поведінки самого засудженого, який претендує на зняття з нього судимості, та, з іншого, - від суб'єктивної оцінки суддею виправлення особи.

Факт виправлення особи в цьому випадку не презюмується, а підлягає спеціальному доведенню [13, 182]. Відомо, що судимість не індивідуалізується як покарання. Вона диференціюється залежно від застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, виду призначеного покарання, ступеня тяжкості вчиненого злочину. Відповідно, особи, засуджені за різні злочини до різних строків позбавлення волі та за вчинення злочинів середньої тяжкості, будуть вважатися однаковою мірою судимими впродовж трьох років після відбуття покарання.

На думку російських вчених, індивідуалізація судимості можлива лише в процесі її дострокового зняття, оскільки вона застосовується лише до осіб, що поводяться "бездоганно". Бездоганність - це властивість, що притаманна конкретній особі, вона індивідуальна [40, 41]. Для вітчизняного законодавства - це зразкова поведінка та сумлінне ставлення до праці. Крім того, зняття однієї судимості не означає, що одночасно автоматично знімаються судимості і за всі інші злочини, якщо особа їх має.

Зразковою слід вважати таку поведінку в сім'ї, стосовно сусідів, членів трудового колективу, інших колективів, членом яких є засуджений, щодо всього суспільства, яка соціально схвалюється, з позицій суспільної моралі гідна для наслідування іншими особами [24, c. 321].

Проте спірним, на думку деяких вчених, є доцільність застосування такого критерію виправлення, як сумлінне ставлення до праці [24, c. 321]. Сумлінне ставлення до праці, насамперед, передбачає, що особа бере участь у суспільно корисній праці в одній з існуючих організаційно-правових форм. На мою думку, вказаний критерій виправлення особи дійсно ґрунтується на засадах старого законодавства, яким передбачалася кримінальна відповідальність за дармоїдство, та не враховує сучасного стану суспільно-економічного розвитку суспільства. Крім того, наявність такої умови суперечить ч. 1 ст. 43 Конституції України, яка передбачає право, а не обов'язок громадян, на працю.

На думку А.О. Расюк, чинна редакція ст. 91 КК України фактично позбавляє права на подання клопотання про зняття судимості і розгляд його у суді пенсіонерів та інвалідів, які не працюють; жінок, що перебувають у відпустці в зв'язку з вагітністю та пологами; осіб, що перебувають у відпустці для догляду за дитиною; осіб, стан здоров'я яких не дозволяє їм працювати [36, c. 13].

З огляду на викладене автор пропонує виключити із ч. 1 ст. 91 КК України як необхідний для зняття судимості критерій виправлення особи, "сумлінне ставлення до праці", та надати йому статус факультативного [36, c. 13].

Проблемними є питання щодо термінології. Зокрема, законодавець у ст. 91, ч. 3 ст. 108 КК України та ст. 414 КПК України, а також Пленум Верховного Суду України у роз'ясненнях, що містяться у п.п. 9-13 його постанови "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" від 26 грудня 2003 р. № 16 [5], застосовують як тотожні поняття такі словосполучення: "дострокове зняття судимості" та "зняття судимості", "клопотання про дострокове зняття судимості" й "клопотання про зняття судимості". Це, у свою чергу, призводить до неоднозначного розуміння одного й того самого юридичного факту, коли насправді йдеться лише про єдиний існуючий вид судового порядку припинення судимості - її зняття.

Очевидно, що такі словосполучення, як "дострокове зняття судимості" та "зняття судимості" автоматично були перенесені до КК 2001 р. із кримінального законодавства 1960 р. Насправді, останнє передбачало два види зняття судимості: 1) зняття судимості актами амністії та помилування і 2) дострокове зняття судимості судом за клопотанням громадської організації чи трудового колективу без законодавчо визначеного строку, після спливу якого можна було звертатись до суду із зазначеним клопотанням (звідси й назва - дострокове). Втім, вітчизняне законодавство не передбачає анулювання судимості в порядку застосування амністії та помилування. Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 жовтня 1996 р. № 392/96-ВР "Про застосування амністії в Україні" [3] закон про амністію не може передбачати зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання. Положення "Про здійснення помилування", затверджене Указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/ 2005 [4], також не містить такого виду помилування засуджених, як зняття судимості.

Поперемінне використання словосполучень "дострокове зняття судимості" і "зняття судимості" створює передумови для помилкового уявлення про існування двох різних форм припинення судимості судом. Крім того, розглядаючи судимість як правовий стан особи, що належить до змісту кримінальної відповідальності і має свої чітко визначені часові межі, коректнішим, на наш погляд, було б говорити не про її зняття (і тим більше - не про дострокове зняття), а про її припинення.

Слово "знімати" у своєму значенні "позбавити чого-небудь, звільнити від чого-небудь, відмовитись від чогось попереднього" [26, 774] в даній ситуації є вторинним відносно слова "припинити" ("припиняти"), що означає покласти край чому-небудь, прийти до завершення, закінчитися [26, 901-902]. При цьому слово "припинення" більш вдало розкриває зміст анульованих потенційно можливих кримінально-правових наслідків та загальноправових обмежень, що були накладені на особу.

Використання у нормах, що регулюють зняття судимості, терміна "припинення" чітко вказувало б на остаточне завершення кримінально-правових відносин між засудженою особою та державою і відповідало б змісту інституту судимості в тому сенсі, що момент "зняття" судимості завжди співпадає з моментом припинення кримінальної відповідальності за конкретний злочин.

У ч. 4 ст. 414 КПК України, що визначає порядок розгляду судом клопотання про зняття судимості, міститься така норма: "Після розгляду клопотань суддя виносить мотивовану постанову в нарадчій кімнаті. Постанова судді оголошується в судовому засіданні, і копія її видається особі, щодо якої вирішено питання про погашення або про дострокове зняття судимості". Очевидно, що вирішення питання про погашення судимості в судовому порядку суперечить змісту існуючих форм припинення стану судимості, передбачених кримінальним законодавством. Не випадково у п. 7 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України наголошується, що погашення судимості не потребує посвідчення спеціальним рішенням суду чи іншим документом. Тому ч. 4 ст. 414 КПК потребує редакційних змін: виключення із компетенції суду вирішення питання про погашення судимості, залишивши при цьому прерогативою суду лише зняття судимості.

На мою думку, особа може претендувати на дострокове відновлення обмежених прав, що супроводжують правовий стан судимості, лише після відновлення порушених прав потерпілих. У зв'язку з цим доцільно розглянути і питання щодо права потерпілих на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином. Останнє є одним із визначальних критеріїв ефективності вітчизняного законодавства.

Втім, серед вимог, які закон встановлює для зняття судимості (ст. 91 КК України), зокрема щодо поведінки особи, котра претендує на зазначений вид припинення судимості, не знаходимо нормативного припису, який би зобов'язував особу відшкодувати завдану злочином шкоду. Без сумніву, відсутність таких норм перешкоджає повноцінному відновленню порушених прав потерпілих від злочинів.

На підставі викладеного цікавою є пропозиція А.О. Расюк змінити редакцію ст. 91 "Зняття судимості" КК України. Наразі положення про відшкодування у повному обсязі шкоди, завданої злочином, варто було б закріпити в ч. 1 або ч. 2 зазначеної статті. Наприклад, ч. 1 ст. 91 КК України можна викласти у такій редакції:

"Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою довела своє виправлення, відшкодувала в повному обсязі шкоду, завдану злочином, її судимість може бути припинена в судовому порядку до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу" [36, c. 14].

Як варіант, можна доповнити ч. 2 ст. 91 КК України положенням про відшкодування у повному обсязі шкоди, завданої злочином, і запропонувати таку її редакцію: "Припинення судимості в судовому порядку допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу, та за умови відшкодування у повному обсязі шкоди, завданої злочином".

Отже, лише після відшкодування у повному обсязі шкоди, завданої злочином, та за наявності інших підстав, передбачених ст. 91 КК України, можливе дострокове припинення судимості в судовому порядку. Така залежність сприятиме повноцінному відновленню порушених прав потерпілих від злочинів та відповідатиме завданням КК України, зокрема правовому забезпеченню охорони прав і свобод людини і громадянина (ст. 1 КК України).

Таким чином, для сучасного етапу демократичного розвитку нашої держави характерним є процес постійного оновлення, вдосконалення та зміцнення засобів захисту прав і свобод людини. Особливе місце у системі гарантування цих прав має дослідження проблемних питань щодо застосування чинних норм про припинення стану судимості за постановою суду та внесення обґрунтованих пропозицій щодо їх вирішення.

Висновки

Таким чином, судимість - це негативний правовий статус (стан) особи внаслідок засудження особи вироком суду до кримінального покарання, який характеризується соціально-адаптаційними та правообмежувальними наслідками.

Наслідки судимості треба поділяти на: 1) соціально-адаптаційні (сприятливі) - пов'язані з можливістю надання державою допомоги судимій особі з метою корегування її поведінки відповідно до вимог суспільства, поновлення її в соціальному статусі повноправного члена суспільства; 2) правообмежувальні (несприятливі) - пов'язані з можливістю здійснення обмежень прав і свобод особи. Дається характеристика видів правообмежувальних наслідків судимості, які згідно з чинним законодавством можуть мати кримінально-правовий і загальноправовий характер.

Погашення судимості - це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину. Під зняттям судимості розуміється припинення судимості рішенням суду. При знятті судимості на відміну від її погашення перебіг встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібен розгляд цього питання судом. Зауважимо, що закон не зобов'язує, а лише надає суду право на підставі оцінки конкретних обставин справи зняти з особи судимість. На мою думку, особа може претендувати на дострокове відновлення обмежених прав, що супроводжують правовий стан судимості, лише після відновлення порушених прав потерпілих. У зв'язку з цим доцільно розглянути і питання щодо права потерпілих на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином. Останнє є одним із визначальних критеріїв ефективності вітчизняного законодавства.

Використані джерела

1. Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.

2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.

3. Закон України "Про застосування амністії Україні" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 48, ст.263.

4. Положення "Про здійснення помилування", затверджене Указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/ 2005 - Законодавства "ЛІГА".

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" від 26 грудня 2003 р. № 16 - Законодавства "ЛІГА".

6. Абдурахманова А.А. Проблемы института судимости в уголовном праве России: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 [/ А.А. Абдурахманова. - Махачкала: РГБ ОД, 2005. - 199 с.

7. Авакян Р. К вопросу о погашении и снятии судимости // Социалистическая законность. - 1964. - № 7. - С. 57 - 59.

8. Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву / В.В. Голина. - Харьков: Вища школа, 1979. -137 с.

9. Голіна В.В. Судимість: монографія / В.В. Голіна. - Харків: "Харків юридичний", 2006.- 384 с.

10. Евтеев М.П. Погашение и снятие судимости. - М.: "Юридическая литература", 1964. - 63 с.

11. Ераксин В.В. Погашение и снятие судимости в советском уголовном праве. Лекция / В.В. Ераксин, Л.Ф. Помчалов. - М.: МГУ, 1963. - 47 с.

12. Зельдов С.И. О правовом статусе судимых лиц / С.И. Зельдов // Советское государство и право. - 1979. - № 6. - С. 97.

13. Кирись Б. Припинення судимості / Б. Кирись // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 1999. - Випуск 34. - С. 178-183.

14. Кримінальне право України. Загал. Частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Банківський та ін.; За ред.. П.С. Матишевського та ін.. - К.: Хрінком Інтер, 1997. - 542 c.

15. Кримінальне право України: Загальна частина / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.;За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ--Харків: Юрінком Інтер--Право, 2007. - 671 с.

16. Кругликов Л.Л. Имеет ли погашенная или снятая судимость какое-либо уголовно-правовое значение? / Л.Л. Кругликов // Системность в уголовном праве. Материалы II Российского Конгресса уголовного права, состоявшегося 31 мая - 1 июня 2007 г. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. - 576 с.

17. Курс уголовного права: Общ. Часть: Учебник для вузов. В 2 т. / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. - М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. - 381 с.

18. Маляренко В.т. Амністія та помилування в Україні: навчальний посібник / В.Т. Маляренко, А.А. Музика. - К.: Атіка, 2007. - 700 с.

19. Марченко М.Н. Теория государства и права: учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. / М.Н. Марченко. - М.: ТК Велби, Издательство Проспект, МГУ им. М.В. Ломоносова, 2008. - 637 с.

20. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Заг. частина: Підручник. - К.: А.С. К., 2001. - 419 с.

21. Михлин А.С. Судимость - заключительный этап реализации уголовной ответственности / А.С. Михлин // Реализация уголовной ответственности: уголовно-правовые и процессуальные проблемы. -Куйбышев, 1987. - 184 с.

22. Музика А.А. Судимість / А.А. Музика; за редакцією Ю.С. Шемшученка // Великий енциклопедичний юридичний словник. - К.: Юридична думка, 2007. - 992 с.

23. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. - К.: А.С. К., 2002. - 847 с.

24. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - 4-те вид., переробл. та доповн. - К.: Юридична думка, 2007. - 1184 с.

25. Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу Республики Беларусь / под общ. ред. А.В. Баркова, В.М. Хомича. - Минск: ГИУСТ БГУ, 2007. - 1004 с.

26. Новий тлумачний словник української мови: У 3 т. - 42000 слів. - Вид. 2, виправл. - К.: Видавництво "АКОНІТ", 2003. - Т. 1. - 928 с.

27. Пархоменко Н.М. Інститут права / Н.М. Пархоменко; за редакцією Ю.С. Шемшученка// Великий енциклопедичний юридичний словник. - К.: Юридична думка, 2007. - 992 с.

28. Письменский Е.А. Институт судимости в уголовном праве Украины и России: сравнительно-правовой анализ / Е.А. Письменский // Актуальные проблемы борьбы с преступлениями и иными правонарушениями: материалы Пятой международной научно-практической конференции. - Барнаул: Барнаульский юридический институт МВД России, 2007. - С. 178 - 179.

29. Письменский Е.А. Наказание и судимость: соотношение уголовно-правовых институтов / Е.А. Письменский // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 4. - С. 54 - 59.

30. Письменский Е.А. Общеправовые последствия судимости / Е.А. Письменский // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2008. - № 1. - С. 132 - 145.

31. Письменский Е.А. Понятие и цели судимости / Е.А. Письменский // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 2. - С. 83 - 92.

32. Письменский Е.А. Уголовно-правовые последствия судимости / Е.А. Письменский // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2007. - № 4. - С. 119 - 130.

33. Письменський Є.О. Деякі види погашення судимості / Є.О. Письменський // Механізми реалізації захисту прав і свобод людини у вітчизняному законодавстві : збірник матеріалів круглого столу / за ред. канд. юрид. наук, доц., завідувача кафедри Л.А. Остапенко. - Чернігів: КП "Видавництво "Чернігівські обереги", 2007. - С. 33 - 38.

34. Письменський Є.О. Умови зняття судимості та шляхи вдосконалення їх правового регулювання / Є.О. Письменський // Часопис Київського університету права. - 2008. - № 2. - С. 225 - 231.

35. Питецкий В. О дальнейшем воплощении принципа индивидуализации уголовной ответственности в УК РФ / В. Питецкий // Уголовное право. - 2004. - № 2.

36. Расюк А.О. Правове регулювання зняття судимості потребує вдосконалення // Адвокат. - № 2 (101). - 2009. - С. 10-14.

37. Расюк А.О. Судимість та правові наслідки її реалізації // Вісник Академії адвокатури. - № 2 (15). - 2009. - С. 102-108.

38. Соболев А.Ю. Сроки судимости в уголовном праве: автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Всероссийский научно-исследовательский институт Министерства внутренних дел Российской Феде- рации. - М., 2000. - 23 с.

39. Степаненко М.В. Судимость и её правовые последствия (спорные и нерешенные вопросы): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / М.В. Степаненко. - М., 1984. - 23 с.

40. Ткачевский Ю.М. Судимость // Уголовное право. - 2000. - № 3. - С. 35

41. Уголовный кодекс Республики Польша / науч. ред. А.И. Лукашов, Н.Ф. Кузнецова; вступ. статья А.И. Лукашова, Э.А. Саркисовой; перевод с польского Д.А. Барилович. - СПб: Юридический центр Пресс, 2001. - 234 с.

42. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: монографія / М.І. Хавронюк. - К.: Юрисконсульт, 2006. - 1048 с.

43. Шаутаева Г.Х. Судимость в уголовном праве России и ее правовое значение: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Г.Х. Шаутаева. - М.: РГБ, 2000. - 213 с.

Размещено на Allbest.ru