Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра Європейського права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ ІММІГРАЦІЄЮ В РАМКАХ ЄС

Львів-2018



АНОТАЦІЯ

Правові аспекти боротьби з нелегальною імміграцією в рамках ЄС . Курсова робота. Кафедра Європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка. Львів, 2018.

В роботі досліджено правові аспекти боротьби з нелегальною імміграцією, проаналізовано правові аспекти боротьби з нелегальною імміграцією у законодавстві країн-членів ЄС, виявлено співвідношення між компетенцією інститутів, органів ЄС та країн-членів ЄС у регулюванні процесів боротьби з нелегальною імміграцією, досліджено механізм боротьби з нелегальною імміграцією в рамках ЄС

The article researched the legal aspects of fighting against illegal immigration. It analyzed the legal aspects of fighting against illegal immigration in legislation of EU member states. It is identified correlation between competence of the EU institutes, agencies and member states on governing of fighting against illegal immigration. It is investigated the mechanism of fighting against illegal immigration in EU.



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСІВ НЕЛЕГАЛЬНОЇ ІММІГРАЦІЇ У ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

1.1. ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ НЕЛЕГАЛЬНОЇ ІММІГРАЦІЇ

1.2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ ІММІГРАЦІЄЮ У ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

2.1. ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ ІММІГРАЦІЄЮ У ПЕРВИННОМУ ПРАВІ ЄС

2.2. ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ ІММІГРАЦІЄЮ У ВТОРИННОМУ ПРАВІ ЄС

2.3. ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ ІММІГРАЦІЄЮ У ЗАКОНОДАВСТВІ КРАЇН-ЧЛЕНІВ ЄС

РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ ІММІГРАЦІЄЮ У РАМКАХ ЄС

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

нелегальна імміграція боротьба європейський законодавство

Актуальність теми. На сьогодні Європейський Союз є одним з найбільш економічно розвинутих регіонів світу. Частка світового ВВП країн-учасниць ЄС становить 23,8%. The EU in the world - economy and finance. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/The_EU_in_the_world_-_economy_and_finance.Стабільна політична система, гнучке і розвинуте законодавство країн-членів, високі соціальні стандарти, верховенство права, законність та низький рівень злочинності -- робить даний регіон привабливим для міграції, в тому числі і нелегальної. Запровадження єдиного внутрішнього ринку та єдиного громадянства Союзу дало змогу скасувати будь-які обмеження для пересування в середині ЄС. Мігранти з країн-членів та їх сім'ї отримали можливість вільно пересуватись по території Євросоюзу, а також користуватись всіма правами на рівних з громадянами держав-членів ЄС. В той самий час виникла проблема перетину кордону громадян з третіх країн, які незаконно потрапляли на територію однієї з держав-членів і мали змогу безперешкодно пересуватись по території всього Союзу.

Наступною важливою проблемою для Європейського Союзу стали проблема нелегальних потоків іммігрантів з країн Близького Сходу, Північної Африки та Східної Європи. Міграційна криза викликала необхідність перегляду норм і принципів правового регулювання міграційних процесів і створення нових правових механізмів протидії незаконній імміграції.

ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ - боротьба з нелегальною міграцією.

ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ - правові аспекти боротьби з нелегальною імміграцією в рамках ЄС.

МЕТА РОБОТИ - охарактеризувати правові аспекти боротьби з нелегальною імміграцією в рамках ЄС.

РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ - досліджено правові аспекти боротьби з нелегальною імміграцією, проаналізовано правові аспекти боротьби з нелегальною імміграцією у законодавстві країн-членів ЄС, виявлено співвідношення між компетенцією інститутів, органів ЄС та країн-членів ЄС у регулюванні процесів боротьби з нелегальною імміграцією, досліджено механізм боротьби з нелегальною імміграцією в рамках ЄС.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСІВ НЕЛЕГАЛЬНОЇ ІММІГРАЦІЇ У ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

1.1 ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ НЕЛЕГАЛЬНОЇ ІММІГРАЦІЇ

У сучасному світі держави світу переживають серйозні історичні зміни, пов'язані з глобалізацією, розвитком науково-технічного прогресу, міжнародних відносин, які зачіпають практично всі сфери життя суспільства, сприяють поглибленню співпраці між державами, одним з яскравих прикладів якого є імміграція.

Імміграція -- це процес, при якому особи, які не є громадянами певної країни, переселяються в останню з метою поселення. Glossary on Migration. International Organization for Migration, Geneva: 2004, -- P. 49. Єдиного загальноприйнятого поняття нелегальної імміграції у європейському праві не існує. Для вирішення цієї проблеми пропонуємо звернути увагу на поняття нелегальної міграції загалом, адже нелегальна імміграція є складовою частиною, певним етапом складного процесу міграції.

Під нелегальною міграцією розуміється пересування людей між державами, яке відбувається за рамками регулювання юридичних норм країни відправлення, транзитних і приймаючих країн. Дане явище розглядається з різних сторін. З точки зору країн призначення, це незаконний в'їзд, перебування або робота на її території, тобто мігранти не мають необхідних дозволів або документів, які вимагаються імміграційними правилами для в'їзду, проживання або роботи в тій чи іншій країні. З точки зору країни відправлення, нелегальність розглядається, наприклад, у випадках, коли особа перетинає міжнародний кордон без дійсного паспорта, проїзного документа або не виконані адміністративні вимоги для виїзду з країни. Лянной Владимир Анатольевич К вопросу об определении понятия «Нелегальная миграция» // Пробелы в российском законодательстве. -- 2011. №2.-- [Електронний ресурс] -- Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/k-voprosu-ob-opredelenii-ponyatiya-nelegalnaya-migratsiya.

З вищесказаного випливає, що особа, яка є нелегальним іммігрантом, порушує прикордонний режим в'їзду до певної країни або, здійснивши його на законних підставах, порушила умови перебування в такій країні і вважається такою, що не має законних підстав для проживання на території цієї країни.

У Повідомленні Європейської Комісії з політики пріоритетів у боротьбі проти незаконної імміграції громадян третіх країн від 19 липня 2006 року вказується, що «термін «нелегальна імміграція (illegal immigration)» використовується для опису широкого кола явищ. Він включає в себе громадян третіх країн, які незаконно в'їжджають на територію держави-члена по суші, морю і повітрю, включаючи транзитні зони аеропорту. Часто це робиться за допомогою фальшивих або підроблених документів або за допомогою організованих злочинних мереж контрабандистів і торговців людьми. Крім того існує значна кількість осіб, які законно проникають на територію будь-якої держави з дійсною візою або користуючись безвізовим режимом, але «залишаються занадто довго» або змінюють цілі перебування без згоди органів державної влади; нарешті це претенденти на отримання притулку, які не покидають країну після винесення остаточного негативного рішення». Communication from the Commission on Policy priorities in the fight against illegal immigration of third-country nationals. Brussels, 19.07.2006, COM/2006/0402 final. -- [Електронний ресурс] -- Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?qid=1516084636844&uri=CELEX:52006DC0402.

Отже, у зв'язку з тим, що у Європейському Союзі проголошена свобода пересування фізичних осіб, громадяни країн-членів не можуть вважатись нелегальними мігрантами, пересуваючись в рамках Союзу. Усі зусилля ЄС по боротьбі з нелегальною імміграцією спрямовані, перш за все, проти громадян з третіх країн. Згідно з даними Європейського агентства з охорони зовнішніх кордонів країн-членів Європейського Союзу (Frontex), у 2016 році загальна кількість нелегальних іммігрантів становила 511 371 тис. осіб, основними країнами походження нелегальних іммігрантів є Нігерія, Сирія, Бангладеш, Кот-д'Івуар, Гвінея, Еритрея тощо.

З огляду на географічне положення країн-членів Європейського Союзу, існує багато способів нелегальної міграції. Мігранти можуть потрапити на територію Європейського Союзу по землі, повітрю або морем. Одні мігранти використовують фіктивні, підроблені документи або звертаються за допомогою до злочинних організованих мереж нелегальної міграції. Інші в'їжджають на територію на законних підставах, але залишаються в країні після закінчення встановленого терміну і проживають в ній незаконно. Як показують різні дослідження, що проводяться, дуже складно встановити точні масштаби нелегальної імміграції в державах-членах Європейського Союзу. Число нелегальних мігрантів збільшується на тлі зростання числа відмов у наданні дозволу на в'їзд, арештів на кордонах, видворення та відмов у наданні притулку.

Виділяють чотири моделі нелегальної імміграції. Перша модель, поряд з нелегальним в'їздом в країни ЄС, передбачає нелегальне перебування (наприклад, небажання або неможливість легалізуватись в результаті міграційної амністії) та нелегальну зайнятість. В.Г.Киютин. Т.Т.Кадыров. Нелегальная иммиграция в Евросоюзе: вызовы -- ответы. «Илимпоз». Бишкек -- 2005. -- С. - 18 -19.

Друга модель нелегальної імміграції передбачає нелегальний в'їзд, легальне перебування та нелегальну зайнятість. Можливі варіанти цієї моделі: легалізація іммігрантом, який в'їхав незаконно свого перебування в країні (наприклад, в результаті імміграційної амністії) з подальшим неоформленим працевлаштуванням або забороненою діяльністю. Там само.

Третя модель нелегальної імміграції включає легальний в'їзд, нелегальне проживання або нелегальну зайнятість. Наприклад, іноземний громадянин, який легально в'їхав не тільки перевищив дозволенний (в'їздна або транзитна віза, дозвіл на проживання) строк перебування в країні, але і працевлаштувався. Там само

До четвертої моделі нелегальної міграції відносяться іноземні громадяни, які на законних підставах в'їхали або перебувають в ЄС, але працюють без дозволу державних органів. Під цю категорію можуть підпадати, наприклад, туристи або студенти.

Беручи до уваги основні підходи до розгляду «нелегальної (незаконної) імміграції» в Європі можна запропонувати наступне узагальнене формулювання даного поняття. Нелегальна (незаконна) імміграція - це імміграція, яка відбувається в порушення правових норм, прийнятих в ЄС і які визначають порядок в'їзду, транзитного проїзду, перебування і виїзду громадян третіх країн і осіб без громадянства на його території.

1.2 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Інтеграційні утворення, що передували створенню Європейського Союзу, насамперед Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) та Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) не мали на меті проведення спільної імміграційної політики, тому боротьба з нелегальною імміграцією була віднесена до компетенції держав-членів Союзу. Ситуація змінилась з прийняттям Маастрихтського договору 7 лютого 1992 року.

Однією з цілей Європейського Союзу в статті 2 Маастрихтського договору було закріплено збереження і розвиток Союзу як простору свободи, безпеки і правосуддя, всередині якого забезпечено вільне пересування осіб у взаємозв'язку з відповідними заходами в сфері контролю за зовнішніми кордонами, наданням притулку, імміграції, а також запобігання та боротьбі зі злочинністю. Договір передбачав більш тісне міжурядове співробітництво в області правосуддя та внутрішніх справ. Особливу увагу було приділено питанням регулювання імміграції та надання притулку. Для боротьби з організованою злочинністю та наркоторгівлею створювалось європейське поліцейське відомство -- Європол. Див.: Европейськая интеграция: учебник/ под ред.О.В.Буториной. -- М.: Издательский Дом «Деловая литература», 2011. -- С -- 99.

З прийняттям Амстердамського договору в 1997 році і його вступом в силу в 1999 році в рамках ЄС створювався європейський простір свободи, безпеки та правосуддя, в якому немає місця порушенню прав людини і громадянина. Амстердамский договор. Европейский союз: прошлое, настоящее, будущее. ? М., 1999. Це основне правило стосується як громадян ЄС, так і осіб, які претендують на отримання статусу біженця.

Імміграційна політика по Амстердамського договору була перенесена в першу опору. Це означало, що відтепер всі рішення, прийняті в ЄС керівними інституціями (Єврокомісія, Рада, Європейський парламент) стають обов'язковими для всіх держав-членів. Однак цей процес розтягнувся на п'ять років.

Протягом наступних десяти років (1999-2009 рр.) в Євросоюзі керівними інституціями було прийнято багато законів і підзаконних актів, в яких в різному ступені регулювалися питання, пов'язані з протидією незаконній міграції. Назвемо найбільш значущі з них.

План Тампере (2000-2004), прийнятий на спеціальній сесії Європейської ради в 1999 р., щоб розвинути спільну міграційну політику та політику надання притулку, а також створити загальну прикордонну службу протягом п'яти років Потемкина О.Ю. Иммиграционная политика Европейского союза: проблемы и перспективы. ? М., 2010. ? С. 9.Сфера дії Плану Тампере передбачала:

- свободу пересування кожному, хто легально проживає на території Союзу для роботи і подорожі, а також вільно обирати місце проживання за власним бажанням на всій території Союзу;

- розробку загальної Європейської системи надання притулку та спільної Європейську імміграційної політики;

- визнання та захист основних прав кожного, хто законно проживає на території ЄС;

- співпраця поліції та митних органів у боротьбі з організованою злочинністю, нелегальною міграцією, та іншою незаконною прикордонною або трансграничною активністю. European Commission, “Tampere Kick-start to the EU's policy for justice and home affairs”. B-1049 Brussels - August 2002. [Електронный ресурс]. -- Режим доступу: http://ec.europa.eu/councils/bx20040617/tampere_09_2002_en.pdf.

Гаазька програма (2005-2009), розрахована до 2009 р. The Hague Programme. Strengthening freedom, security and justice in the European Union. Presidency Conclusion - Brussels, 4/5 November 2004. [Електронный ресурс]. -- Режим доступу: http://www.statewatch.org/news/2004/nov/hague-annotated-final.pdf. Метою цієї програми було співробітництво з країнами-донорами, звідки прибували нелегали, повернення незаконно прибулих іммігрантів на батьківщину, широкий обмін інформацією по нелегальній міграції між країнами Євросоюзу. Гаагзька програма встановила наступні пріоритеті:

- боротьба з нелегальною імміграцією та торгівлею людьми, співпраця з третіми країнами у цих сферах, включаючи реадмісію та повернення мігрантів, покращення контролю за міграційними потоками;

- розвиток інтеграційного управління зовнішніми кордонами Європейського Союзу, та створення більш ефективної візової політики;

- запровадження загальної процедури надання притулку, включаючи роботу зі створення загальної процедури та статусу для біженців;

- підтримка імміграційної інтеграції, включаючи запровадження Європейської програми інтеграції. Див.: Collet Elizabeth. Future EU policy development on immigration and asylum: Understanding the challenges. - 2014. - Brussels: Migration Policy Institute Europe. - P. - 3.

Стокгольмська програма (2010-2014). Стокгольмська програма фокусувалась на подальшій координації прикордонного контролю, візової, міграційної політики та політики надання притулку. Пріоритети політики включали:

- посилення кордонів для запобігання нелегальної імміграції та транскордонного контролю, розвиток транскордонного співробітництва за допомогою заходів, такі як друге покоління Шенгенської Інформаційної Системи (SIS II) та Візової Інформаційної Системи (VIS).

- розвиток спільної міграційної політики, направленої на потреби ринку праці одночасно з мінімізацією ефекту “відтоку мізків” для країн походження мігрантів, включаючи ефективну інтеграційну політику, та політику реадмісії.

- запровадження Загальної Європейської системи надання притулку (CEAS) до 2012 року. Див.: Council of the European Union. The Stockholm Programme - An open and secure Europe serving and protecting the citizens. Brussels, 2 December 2009. [Електронный ресурс]. -- Режим доступу: https://ec.europa.eu/anti-trafficking/sites/antitrafficking/files/the_stockholm_programme_-_an_open_and_secure_europe_en_1.pdf.

На саміті в червні 2014 року глави держав та урядів ЄС затвердили «нові стратегічні принципи» для простору свободи, безпеки і правосуддя на 2014-2020 рр. відповідно до чергового бюджетного циклу. На відміну від попередніх програм, новий документ не отримав географічної прив'язки. Все ж його неофіційно назвали «Іпрськими принципами» за місцем проведення саміту -- бельгійського міста Іпру, який був обраний для саміту в пам'ять про загиблих у Першій світовій війні. «Іпрські принципи» прийшли на зміну «Віх Тампере» (1999 р), Гаазької (2004) і Стокгольмської (2009 г.) програм, за допомогою яких Європейська рада заклала принципи і основні напрямки розвитку простору свободи, безпеки та правосуддя . «Принципи» покликані систематизувати і направити в єдине русло потік заявлених програм і стратегій; відповідно до заданої лінії передбачається сконцентруватися на своєчасному перенесенні директив ЄС в національні законодавства держав-членів, а також з більшою користю задіяти наявні інструменти імміграційної політики ЄС. Миграционные проблемы в Европе и пути их решения. [под ред. Н.Б. Кондратьевой (отв. ред.), О.Ю. Потемкиной]. - М. : Ин-т Европы РАН , 2015. - С. - 18.

Саміт запропонував повернутися до проекту Європейського прикордонного корпусу, поступово розширюючи повноваження агентства Фронтекс. Глави держав і урядів ухвалили посилити протидію торговцям людьми, розробити регіональні програми підтримки розселення сирійських біженців в сусідніх з Сирією країнах за межами ЄС, а також закликав держави-члени прийняти сирійців у себе. Крім того, у Висновках підкреслювалася необхідність посилити роль Координатора ЄС по боротьбі з тероризмом, особливо в зв'язку з участю громадян ЄС у військових діях в Сирії. European Council Conclusions. 26-27 June 2014. P. 2-7. [Електронный ресурс]. -- Режим доступу: http://www.consilium.europa.eu/uedocs/cms_Data/docs/pressdata/en/ec/143478.pdf.

Отже, розвиток спільної міграційної політики ЄС починається з укладення Договору в Маастрихті 1992 і створення “трьох опор”, в рамках однієї з опор (Спільна зовнішня і безпекова політика - СЗБП) проводилась співпраця у сфері протидії незаконній імміграції та регулювання процесів міграції. Величезні потоки мігрантів у 2014-2015 р.р. вивели проблему нелегальної імміграції на новий рівень. Неконтрольовані потоки біженців з країн Близького Сходу та Африки змусили уряди країн-членів ЄС переглянути міграційну політику і створити дієвий механізм прикордонного та транскордонного контролю.



РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ ІММІГРАЦІЄЮ У ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

2.1 ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ МІГРАЦІЄЮ У ПЕРВИННОМУ ПРАВІ ЄС

Первинне право Європейського Союзу - це документи основоположного характеру, які мають вищу юридичну силу в його правовій системі. Джерела первинного права розробляються і приймаються спільно державами-членами і тому за формою є міжнародними договорами. Учебное пособие /отв. ред. С. Ю. Кашкин - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Проспект, 2011 г. - С.-74.

Як вже зазначалось, лише з прийняттям Маастрихтського договору 1992 р. та створенням єдиного простору свободи, безпеки і правосуддя, почався розвиток співпраці держав-членів в сфері імміграційної політики, яка до цього здійснювалась окремо в рамках національних правових систем. Регулювання міграції здійснювалось у рамках третьої опори (СЗБП), тобто шляхом співпраці між органами юстиції, поліцейськими та прикордонними органами держав-членів ЄС.

З прийняттям Амстердамського договору 1999 р., регулювання імміграційних процесів було перенесено у першу опору, тобто до компетенції Європейських співтовариств, таким чином боротьба з нелегальною імміграцією почала здійснюватись інститутами та органами ЄС.

Згідно зі статтею 3 Договору про ЄС в редакції Лісабонського договору 2007 р.: “Союз надає своїм громадянам простір свободи, безпеки й правосуддя без внутрішніх кордонів, на якому забезпечено вільний рух осіб разом з належними заходами, пов'язаними із контролем на зовнішніх кордонах, притулком, імміграцією та попередженням і боротьбою зі злочинністю” Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу з протоколами та деклараціями. Офіційний вісник Європейського Союзу. 30.03.2010. [Електронный ресурс]. -- Режим доступу: file:///C:/Users/%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C/Downloads/f450346n12%20(3).pdf.. Отже простір свободи, безпеки й правосуддя включає в себе не тільки вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталу. Захист кордонів, боротьба з нелегальною імміграцією та організованою злочинністю є необхідною умовою для ефективного функціювання внутрішнього ринку ЄС.

Відповідно до пункту 2 статті 4 Договору про функціонування ЄС (ДФЄС)1. Consolidated versions of the Treaty on European Union and the Treaty on the Functioning of the European Union.// Official Journal of the European Union. - 2016. -C 202,01. - Volume 59. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=OJ:C:2016:202:TOC., регулювання простору свободи, безпеки та правосуддя належить до спільної компетенції держав-членів ЄС та інститутів. Спільна компетенція означає: “Коли Договори надають Союзові спільні з державами-членами повноваження в певній сфері, то і Союз, і держави-члени можуть здійснювати законодавчу діяльність і ухвалювати юридично обов'язкові акти в цій сфері. Держави-члени здійснюють свої повноваження в обсязі, в якому Союз не застосовує свої повноваження. Держави-члени також здійснюють свої повноваження в обсязі, в якому Союз вирішив припинити здійснення своїх повноважень” (п.2, ст.2).

Міграційній політиці присвячена Глава 2 Розділу 4 ДФЄС “Політика щодо прикордонних перевірок, притулку та імміграції”. Метою такої політики є (п.1, ст.77 ДФЕС):

- забезпечення відсутності будь-якого контролю осіб незалежно від їх громадянства під час перетину внутрішніх кордонів;

- проведення перевірок осіб та ефективного моніторингу перетину зовнішніх кордонів;

- поступового впровадження інтегрованої системи управління зовнішніми кордонами.

Для цілей, зазначених вище, Європарламент та Рада, згідно зі звичайною законодавчою процедурою, ухвалюють заходи, щодо (п.2, ст.77 ДФЄС):

- спільної візової політики та політики щодо інших короткострокових дозволів на перебування;

- контролю, якому підлягають особи, які перетинають зовнішні кордони;

- умов, за яких громадяни третіх країн можуть вільно подорожувати в межах Союзу протягом короткого періоду;

- будь-яких заходів, необхідних для поступового створення інтегрованої системи управління зовнішніми кордонами;

- відсутності будь-якого контролю осіб незалежно від їх громадянства, які перетинають внутрішні кордони.

Що стосується політики надання притулку та статусу біженця, то тут зусилля Союзу спрямовані на створення єдиних стандартів набуття статусу біженця або особи, що потребує міжнародного захисту. Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, ухвалюють заходи щодо спільної європейської системи притулку, що охоплює:

- уніфікований статус притулку для громадян третіх країн, чинний на території всього Союзу;

- однаковий статус допоміжного захисту для громадян третіх країн, які, не отримуючи європейського притулку, потребують міжнародного захисту;

- спільну систему тимчасового захисту переміщених осіб у випадку масового напливу;

- спільні процедури надання й позбавлення уніфікованого статусу притулку або допоміжного захисту;

- критерії та механізми визначання держави-члена, відповідальної за розгляд звернень щодо притулку або допоміжного захисту;

- стандарти умов прийому осіб, які звернулися з проханням надати притулок або допоміжний захист;

- партнерство та співробітництво з третіми країнами з метою контролю напливів осіб, що звертаються з проханням надати притулок або допоміжний чи тимчасовий захист (п.2, ст.78).

Основою співробітництва у сфері протидії незаконній імміграції є стаття 79 ДФЄС. В пункті 1 зазначається: “Союз розвиває спільну імміграційну політику, спрямовану на те, щоб на всіх етапах забезпечити ефективне регулювання міграційних потоків, справедливе поводження з громадянами третіх країн, які на законних підставах перебувають на території держав-членів, запобігати та вживати посилених заходів з боротьби проти нелегальної імміграції й торгівлі людьми”. Отже, головною метою спільної імміграційної політики ЄС є протидія нелегальній імміграції та торгівлі людьми.

Для цілей, зазначених вище Європейський парламент і Рада ухвалюють заходи в таки сферах:

- умови в'їзду та проживання, а також стандарти, за якими держави-члени надають довгострокові візи та дозволи на проживання, включаючи такі, що мають на меті об'єднання сімей;

- визначення прав громадян третіх країн, що на законних підставах проживають на території держави-члена, включаючи умови, що регулюють свободу руху й проживання в інших державах-членах;

- нелегальна імміграція та недозволене проживання, зокрема висилання й репатріація осіб, які проживають на території держави-члена без дозволу;

- боротьба проти торгівлі людьми, зокрема жінками та дітьми (п.2, ст.79).

Союз також може укладати з третіми країнами угоди про реадмісію до країн походження або країн прибуття громадян третіх країн, що не відповідають або перестали відповідати вимогам щодо в'їзду, перебування або проживання на території однієї з держав-членів (п.3 ст.79).

Компетенція Союзу не поширюється на встановлення прийому квот імміграції для держав-членів.

Отже, з вищесказаного слідує, що Союз наділений широкими повноваженнями у сфері імміграційної політики, тому саме на його органи та інститути покладається обов'язок захисту кордонів та боротьбі з нелегальною імміграцією. Однак держави-члени можуть вживати і власні заходи проти нелегальної імміграції або транскордонної злочинності, за погодженням з інститутами та органами Союзу.

2.2 ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ ІММІГРАЦІЄЮ У ВТОРИННОМУ ПРАВІ ЄС

Вторинне право, створюване на основі установчих договорів, - це результат правотворчості інститутів ЄС. Формування його видів та введення їх в дію здійснюються з правових настанов первинного права. Постовалова Т.А,//Трудовое право Европейского Союза. Теория и практика. - М.: ООО «Проспект». - 2014. - С. - 76.

Правові норми вторинного права видаються як юридично обов'язкові приписи інститутів ЄС. Вони регулюють в рамках юрисдикції Союзу відносини між суб'єктами права. Норми діють і застосовуються відповідно до принципів і умов останніх і в межах їх юрисдикції. Вторинне законодавство повинно підпадати під дію відповідних статей. Воно просто деталізує те, що сказано в статті в загальному вигляді і не може розширити дію положень статті. Стаття має законодавчу силу. Це означає, що вторинне законодавство завжди є умовним і може бути скасовано, якщо буде встановлено, що воно, по суті, знаходиться в протиріччі з базовими принципами статті Договору.

Вторинне право становить найбільшу кількість нормативно-правових актів, виданих в рамках союзних органів та інститутів. Зокрема до вторинного права відносять (ст.288 ДФЄС):

- регламент -- має загальне застосування. Він є обов'язковим у повному обсязі та повинен прямо застосовуватися в усіх державах-членах;

- директива -- є обов'язковою щодо результату, якого необхідно досягти, для кожної держави-члена, якій її адресовано, проте залишає національним органам влади вибір форми та засобів;

- рішення є обов'язковим у повному обсязі. Якщо рішення визначає тих, кому воно адресовано, воно є обов'язковим лише для них;

- рекомендації та висновки не є зобов'язальними.

Новацією Лісабонського договору є поділ вторинного права ЄС на “законодавчі акти”, “незаконодавчі акти” та “акти імплементації”. Законодавчі акти ЄС приймаються згідно з законодавчими процедурами ЄС (ст.ст. 289, 294 ДФЕС). Незаконодавчі акти ЄС є актами загального застосування і приймаються Комісією (в окремих випадках Радою) для забезпечення єдиних умов імплементації законодавчих актів ЄС державами-членами ЄС. Право Європейського Союзу: підручн./за ред. О.К.Вишнякова. -- Одеса: Фенікс, 2013. -- С.-22.

До вторинного права ЄС також відносять договори Союзу з третіми країнами та додаткові конвенції між державами-членами Європейського Союзу Учебное пособие /отв. ред. С. Ю. Кашкин - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Проспект, 2011 г. - С.-78..

Створення єдиного простору свободи пересування товарів, послуг, капіталу та осіб було головним завданням Європейського інтеграційного проекту. Якщо перші три свободи були запроваджені при створенні Європейських Співтовариств, то свобода пересування осіб вимагала укладення спеціальних угод, які отримали назву Шенгенських угод або “Шенгенських досягнень” (Shengen aquis).

Тривалий час регулювання імміграційної політики, в тому числі у сфері боротьби з нелегальною імміграцією, була предметом “розвинутого співробітництва” держав-членів і не відносилась до компетенції інститутів Союзу. Таке співробітництво знайшло своє вираження в укладенні спеціальних угод, які отримали назву Шенгенських угод або “Шенгенських досягнень” (Shengen aquis). В березні 1985 року країни Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), Німеччина та Франція уклали Договір про поступове скасування перевірок на спільних кордонах (Шенгенська угода 1985 р.). У 1990 була підписана Конвенція про застосування Шенгенської угоди 1985 р. З прийняттям Амстердамського договору 1997 року “Шенгенські досягнення” були інкорпоровані у право ЄС. Див.: Law of the European Union: a Textbook for Master Students/ed. P. Biriukov and V.Tuliakov. - Voronezh: VSU Publishing House, 2016. - P. - 267 - 280.

На сьогодні правове регулювання режиму зовнішніх кордонів здійснюється за допомогою низки нормативно-правових актів. Перш за все необхідно виділити Регламент (ЄС) 2016/399 “Про Кодекс Союзу про правила, які регулюють перетин осіб через кордони (Шенгенський кодекс про кордони)”. Regulation (EU) 2016/399 of the European Parliament and of the Council of 9 March 2016 on a Union Code on the rules governing the movement of persons across borders (Schengen Borders Code). Official Journal of the European Union. L 77/1. 23.3.2016. [Електрониий ресурс]. -- Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?qid=1516547724009&uri=CELEX:32016R0399.

Кодекс застосовується до будь-кого, хто перетинає зовнішні або внутрішні кордони держав-членів, але не зачіпає прав осіб, які реалізують своє право на свободу пересування в рамках Союзу, а також прав біженців та осіб, які потребують міжнародного захисту (ст.3).

Глава 2 встановлює правила контролю за зовнішніми кордонами та правила відмови у в'їзді. Відповідно до цієї глави, всі особи проходять мінімальну перевірку, щоб встановити їх особистість на основі подання або представлення своїх проїзних документів. Така мінімальна перевірка повинна полягати в оперативній і ефективній перевірці дійсності документа, що дозволяє законному власнику перетинати кордон і відсутності ознак фальсифікації або підробки, де це доцільно, шляхом використання технічних пристроїв та шляхом консультацій з відповідними базами даних з інформацією, яка відноситься виключно до вкрадених, незаконно привласнених, втрачених та недійсних документів (ст.8).

Відповідно до статті 9, перевірка на зовнішніх кордонах може бути ослаблена внаслідок виняткових та непередбачених обставин. Такі виняткові та непередбачені обставини вважаються такими, коли непередбачувані події призводять до руху осіб такої інтенсивності, що час очікування на пункті перетину стає надмірним, і всі ресурси стосовно персоналу, засобів та організації вичерпані.

Незважаючи на те, що Кодекс скасовує будь-який контроль внутрішніх кордонів, стаття 25 дає право державі-члену відновити внутрішній контроль кордонів, у випадку серйозної загрози публічному порядку або внутрішній безпеці, на термін до 30 днів, або на довший термін за необхідності.

Якщо Шенгенський кодекс регулює захист внутрішніх та зовнішніх кордонів від нелегальної міграції, то для питання оформлення проїзних документів відноситься до сфери Регламенту (ЄС) 810/2009 «Про створення Візового Кодексу Співтовариства (Візовий Кодекс)». Regulation (EC) No 810/2009 of the European Parliament and of the Council of 13 July 2009 establishing a Community Code on Visas (Visa Code). Official Journal of the European Union. L 243/1. 15.9.2009. [Електрониий ресурс]. -- Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?qid=1516550322114&uri=CELEX:32009R0810.

Згідно зі статтею 4 Візового Кодексу, розгляд заяв та прийняття рішення про видачу рішення приймають відповідні консульства держав-членів Союзу. Державою, яка має компетенцію у видачі візи вважається (ст.5):

а) держава-член, територія якого виступає єдиним місцем призначення поїздки (поїздок);

b) якщо поїздка включає кілька місць призначення, - держава-член, територія якої виступає основним місцем призначення поїздки (поїздок) з точки зору тривалості чи мети перебування, або

c) якщо основне місце призначення не може бути визначено, - держава-член, через зовнішній кордон якого особа, яка подає клопотання, має намір здійснити в'їзд на територію держав-членів.

Стаття 24 вводить поняття “єдиної візи”, яка може видаватись для однієї, двох, або багаторазових поїздок. Термін дії візи не може перевищувати 5 років.

Ще одним важливим інструментом протидії незаконній імміграції є Візова інформаційна система (VIS)  2004/512/EC: Council Decision of 8 June 2004 establishing the Visa Information System (VIS). Official Journal of the European Union. L 213/5. 15.6.2004. [Електрониий ресурс]. -- Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX:32004D0512 та Шенгенська інформаційна система (SIS). Regulation (EC) No 1987/2006 of the European Parliament and of the Council of 20 December 2006 on the establishment, operation and use of the second generation Schengen Information System (SIS II). Official Journal of the European Union. L 381/4. 28.12.2006. [Електрониий ресурс]. -- Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?qid=1516560081865&uri=CELEX:32006R1987.

VIS забезпечує обмін інформацією між консульськими установами держав-членів ЄС, а також іншими уповноваженими органами, щодо виданих особі віз, причини відмови у візі та іншу необхідну статистичну та біометричну інформацію.

SIS покликана сприяти координації прикордонних органів і служб у протидії незаконній імміграції. В SIS зберігаються дані осіб, які знаходяться в розшуку, є небажаними в будь-якій з держав-членів, інформація про загублені або підроблені документи та інша інформація, пов'язана з безпекою шенгенських кордонів.

З вищесказаного випливає, що у Європейському Союзі створена розвинута система захисту кордонів від незаконної імміграції, однак цього не завжди достатньо для ефективної протидії організованій злочинності. Часто, громадяни та організації всередині ЄС сприяють незаконному перетину через союзний кордон. Через це в праві Союзу закріплені певні санкції проти осіб, які сприяють або організовують незаконний перетин кордону або перебування на території держав-членів Союзу.

Директива 2002/90/ЄС “Про визначення пособництва у незаконному в'їзді транзиті та проживанні” Council Directive 2002/90/EC of 28 November 2002 defining the facilitation of unauthorised entry, transit and residence. Official Journal L 328 , 05/12/2002 P. 0017 - 0018 . [Електрониий ресурс]. -- Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX:32002L0090. зобов'язує держави-члени ЄС вживати відповідні санкції про тих особи, яка:

- навмисно допомагає особі, яка не є громадянином будь-якої держави-члена, здійснити в'їзд або транзит через територію держави-члена, порушуючи законодавство відповідної держави щодо в'їзду або транзиту іноземців;

- заради матеріальної вигоди навмисне допомагає особі, яка не є громадянином будь-якої держави-члена, жити на території держави-члена, порушуючи закони відповідної держави стосовно проживання іноземців.

Рамкове рішення Ради ЄС 2002/946/ПВС “Про посилення системи покарання для запобігання пособництву в незаконному в'їзді, транзиті та проживанні” 2002/946/JHA: Council framework Decision of 28 November 2002 on the strengthening of the penal framework to prevent the facilitation of unauthorised entry, transit and residence. Official Journal L 328 , 05/12/2002 P. 0001 - 0003 [Електрониий ресурс]. -- Режим доступу:http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX:32002F0946. додає конфіскацію, заборону займатись певними видами діяльності та депортацію до переліку санкцій за пособництво в незаконному в'їзді, транзиті та проживанні (ст.1).

Рішення також вводить санкції юридичним особам у вигляді: позбавлення права на державні пільги чи допомогу, тимчасову або постійну заборону практичної або комерційної діяльності; перебування під судовим наглядом, наказ про примусову ліквідацію юридичної особи (ст.3).

Крім внутрішніх нормативно-правових актів, значну роль у протидії незаконній імміграції грають міжнародні договори Союзу з третіми країнами про реадмісію осіб. Наприклад, Угода між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб 2007 р., Угода між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб 2007 р. Офіційний вісник України. -- 2008 р., № 8, стор. 5, стаття 197. зобов'язує Договірну сторону приймати у себе власних громадян, які не виконують чинних умов стосовно в'їзду на територію іншої Договірної сторони чи перебування на ній або припинили виконувати такі умови. Міжнародне співробітництво є ефективним засобом боротьби нелегальній імміграції, так як скорочує витрати на утримання та депортацію осіб, які незаконно перебувають на території держав-членів Європейського Союзу.

Отже, з вищесказаного слідує, що вторинне право ЄС створює складний механізм протидії нелегальній імміграції, який складається з єдиної системи захисту зовнішніх і внутрішніх кордонів, системи обміну інформацією про осіб, що перетинають кордони ЄС, спільною візовою політикою, протидією у пособництві нелегальній імміграції, а також міжнародного співробітництва у галузі реадмісії.

2.3 ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ ІММІГРАЦІЄЮ У ЗАКОНОДАВСТВІ КРАЇН-ЧЛЕНІВ ЄС

Звертаючи увагу на той факт, що міграційна політика відноситься до спільної компетенції інститутів та держав Союзу, останні мають право вживати на свій розсуд необхідні заходи для протидії незаконній імміграції, які не суперечать нормативно-правовим актам інститутів ЄС. Так держави-члени мають право самостійно встановлювати квоту мігрантів та умови їх прийому. Нижче будуть розглянути правові аспекти боротьби з незаконною міграцією деяких країн-членів Європейського Союзу.

На сучасному етапі міграційна політика Німеччини все більше орієнтована на залучення висококваліфікованих фахівців, що продиктовано як економічними факторами, так і демографічними прогнозами, пов'язаними зі скороченням чисельності та старінням населення. У 2000 р Німеччина ввела засновану на бальній системі оцінок мігранта програму «грін кард» для залучення кваліфікованих робітників в галузі, пов'язані з розвитком інформаційних технологій. Див.: Акимова С.А. Правовое регулирование миграционной политики и деятельности миграционных служб Федеративной Республики Германия // Вестник Московского университета МВД России. 2014. №5. [Електрониий ресурс]. -- Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/pravovoe-regulirovanie-migratsionnoy-politiki-i-deyatelnosti-migratsionnyh-sluzhb-federativnoy-respubliki-germaniya.

У Німеччині були схвалені два «пакета безпеки» - комплексні законодавчі акти, що передбачають внесення поправок в цілий ряд федеральних законів, які прямо або опосередковано зачіпають питання безпеки в країні (включаючи режим в'їзду і перебування в ФРН іноземних громадян). Зокрема, нова редакція закону «Про імміграцію» (2005 р) забезпечила правову основу для відмови у в'їзді або перебуванні іноземцям, підозрюваним в участі в терористичних організаціях або їх підтримки. Згідно зі зміненою редакцією закону «Про центральний реєстр іноземців», розширилася база даних про осіб, які подають заяви на отримання візи в Німеччину. Регулювання процесів імміграції за допомогою цих законів дозволило відкрити ринок праці для висококваліфікованих іноземних фахівців, студентів, науковців, які прибувають не з країн Європейського Союзу, забезпечити їм можливість вивчення німецької мови та відвідування інтеграційних курсів за рахунок держави. Однак, щодо інших осіб продовжує діяти обмежувальний закон. Див.: Акимова С.А. Правовое регулирование миграционной политики и деятельности миграционных служб Федеративной Республики Германия // Вестник Московского университета МВД России. 2014. №5. [Електрониий ресурс]. -- Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/pravovoe-regulirovanie-migratsionnoy-politiki-i-deyatelnosti-migratsionnyh-sluzhb-federativnoy-respubliki-germaniya.

За реалізацію імміграційної політики в Німеччині відповідає федеральне міністерство внутрішніх справ, яке розробляє стратегію імміграційної політики і координує виконання міграційного законодавства, здійснюючи видачу дозволів на перебування, розгляд заяв на надання громадянства, притулку, статусу біженця, реалізуючи програму добровільного повернення в ФРН етнічних німців, приймаючи рішення про депортацію. У підпорядкуванні міністерства знаходяться федеральна прикордонна служба і федеральна служба у справах біженців, а також управління (бюро) у справах іноземців та центри первинного прийому іноземців, які подали клопотання про визнання їх біженцями.

Заходи по боротьбі з нелегальною міграцією в ФРН здійснюються не тільки при в'їзді в країну, але і при подальшому перебуванні іноземних громадян на її території. В основному вони зводяться до наступного:

- контроль над законністю перебування іноземних громадян. Велике число іноземців стає нелегалами після дозволеного в'їзду в країну (наприклад, по туристичній візі) в результаті подальшого нелегального працевлаштування. Незаконне перебування понад установлений строк карається позбавленням волі до одного року або грошовим штрафом (до 1000 євро);

- санкції, що накладаються на роботодавців за прийом на роботу нелегальних мігрантів без наявності відповідних дозволів у тих і інших. У разі порушення чинного законодавства до допустили незаконну зайнятість роботодавцям застосовуються адміністративні або кримінальні санкції. Особи, які беруть участь в контрабандному переправлені іноземних громадян або залучають їх до праці без відповідного дозволу, караються штрафом до 1000 євро або позбавленням волі на строк до трьох років. В особливих випадках (наприклад, незаконний прийом на високоприбуткову роботу) німецькі роботодавці караються позбавленням волі на строк до п'яти років або штрафом до 500 тис. євро. Див.: Акимова С.А. Правовое регулирование миграционной политики и деятельности миграционных служб Федеративной Республики Германия // Вестник Московского университета МВД России. 2014. №5. [Електрониий ресурс]. -- Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/pravovoe-regulirovanie-migratsionnoy-politiki-i-deyatelnosti-migratsionnyh-sluzhb-federativnoy-respubliki-germaniya.

Для попередження нелегальної імміграції передбачений комплекс санкцій за контрабандний перевіз нелегалів (по суші, воді або повітрю) і незаконну трудову зайнятість іноземців. Винна транспортна компанія зобов'язана повернути нелегалів в їх країну; в разі її відмови на компанію може покладатися грошовий штраф; за незаконне проникнення і перебування в країні іноземці караються позбавленням волі до одного року або грошовим штрафом. Особи, які беруть участь в міграційному трафіку іноземців або залучають їх до найманої праці без відповідного дозволу, караються грошовим штрафом або позбавленням волі до трьох років; при цьому видворення незаконного мігранта в країну його постійного проживання забезпечується за рахунок роботодавця.