Господарське законодавство

Размещено на http://www.allbest.ru/

15

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності

Термін «комерційна таємниця» був введений у правовий оборот Законом України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991 р. Під комерційною таємницею підприємства розуміються відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) які може заподіювати збиток його інтересам. Комерційна таємниця має наступні, властиві тільки її, відмінні ознаки. А саме:

1) предмет комерційної таємниці;

2) суб'єкт комерційної таємниці;

3) заборона розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю;

4) наявність збитку і несприятливих наслідків для особи, що причинили збиток власникові комерційної таємниці.

Предметом «комерційної таємниці» є відомості, пов'язані з комерційною і господарською діяльністю підприємства: виробнича і технологічна інформація, інформація про управління, фінанси й іншу діяльність. Це можуть бути документи про комерційні переговори підприємства і методи ціноутворенні, документи пов'язані з маркетинговими дослідженнями ринку, відомості про організацію праці і підбір працівників, інформація про умови збереження документів, тобто відомості, що мають комерційну цінність.

Термін «комерційна таємниця» часто ототожнюють з терміном «конфіденційна інформація». На думку автора термін «конфіденційна інформація» є родовим стосовно терміна «комерційна таємниця». Згідно Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. конфіденційна інформація це відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбаченими ними умовами. Особливістю відомостей, що складають комерційну таємницю, як вид конфіденційної інформації, є їх комерційний і господарський характер. Іншими словами, це інформація, що має економічну цінність, здатна впливати на фінансове становище суб'єкта підприємницької діяльності, розмір одержуваного ним прибутку.

Терміном «комерційна таємниця» не охоплюються відомості, що складають банківську таємницю, страхову таємницю, авторські права. Зазначені відомості складають самостійні групи конфіденційної інформації із своїм відмінним від «комерційної таємниці» правовим регулюванням.

Суб'єкти «комерційної таємниці». Суб'єктами «комерційної таємниці» є:

1) суб'єкт підприємницької діяльності;

2) персонал, працівники суб'єкта підприємницької діяльності;

3) службові особи державних організацій і органів, що проводять перевірку підприємства.

Суб'єктом підприємницької діяльності - власником відомостей, що складають комерційну таємницю, - є як юридичні особи, так і фізичні особи - підприємці. Для зручності викладу, надалі по тексту, будемо іменувати обидві категорії суб'єктів підприємницької діяльності підприємцями.

Організаційна форма і форма власності не мають значення для віднесення суб'єкта права до категорії підприємців. Головне, щоб діяльність здійснювана такою особою була спрямована на одержання прибутку, носила комерційний характер і це було зафіксовано в установчих документах (якщо наявність таких є обов'язковою умовою здійснення підприємницької діяльності). Склад і обсяг відомостей, що складають комерційну таємницю, порядок роботи з ними і їхнього захисту визначається підприємцем самостійно.

Працівники мають право користуватися відомостями, що складають комерційну таємницю, для виконання своїх трудових обов'язків. Ступінь доступу кожного з працівників до такої інформації визначається підприємцем самостійно, а умови користування - документами, затвердженими підприємцем, і трудовим договором (контрактом).

Службовці державних організацій і органів, що проводять перевірки підприємця, одержують доступ до комерційної таємниці на підставі відповідних актів державних органів і організації. Інформацію про «комерційну таємницю» підприємця вони одержують у рамках адміністративних правовідносин. Обсяг їхнього доступу до такої інформації обмежується напрямком перевірки, про що повинно бути зазначене в документах на перевірку. За розголошення комерційної таємниці службовці державних органів і організації несуть відповідальність, установлену законодавством України. Загальною підставою такої відповідальності є Закон України «Про підприємства», вимоги якого про нерозголошення комерційної таємниці поширюються на всіх службових осіб державних органів і організацій. Але така вимога може бути передбачено законодавчим актом, що регулює правове положення окремо про державний орган або організацію. Зокрема, Законом України «Про державну податкову службу» передбачена відповідальність співробітників податкових органів за розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю (про види відповідальності див. нижче).

Заборона розголошення, відомостей, що складають комерційну таємницю. Відомості, що складають комерційну таємницю, не повинні бути загальнодоступні в силу своєї популярності необмеженому колу суб'єктів, або вимог закону про обнародування, або за іншими підставами. Тільки власник може визначити коло зведень підметів розголошенню, установлювати випадки й осіб, через які може відбуватися таке розголошення і при тім воно буде вважатися правомірним з погляду права. Крім того, нормативними актами України може бути передбачені обов'язкове надання або публічне обнародування відомостей, що складають комерційну таємницю. Будь-яке інше розголошення зазначених відомостей не є правомірним.

Вимога не розголошення комерційної таємниці має подвійну спрямованість: внутрішню і зовнішню. Внутрішня спрямована на працівників суб'єкта підприємницької діяльності, зовнішня - на службових осіб організацій і органів, що проводять перевірку підприємства.

Згідно Цивільного Кодексу України, глава 46 «ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ», у Статті 505 Поняття комерційної таємниці, йдеться про те, що:

1. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

2. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Стаття 506. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 507. Охорона комерційної таємниці органами державної влади

1. Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

2. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно Господарського Кодексу України Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею

1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

2. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

3. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Глава 16 ВИКОРИСТАННЯ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Стаття 154. Регулювання відносин щодо використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності

1. Відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами.

2. До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 155. Об'єкти прав інтелектуальної власності

1. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються:

Ш винаходи та корисні моделі;

Ш промислові зразки;

Ш сорти рослин та породи тварин;

Ш торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

Ш комерційне (фірмове) найменування;

Ш географічне зазначення;

Ш комерційна таємниця;

Ш комп'ютерні програми;

Ш інші об'єкти, передбачені законом.

2. Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, зазначені у цій статті, визначаються Цивільним кодексом України.

Стаття 162. Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці

1. Суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

2. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених у частині першій цієї статті умов.

3. Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.

4. До відносин, пов'язаних з комерційною таємницею, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та інших законів.

В Україні вже давно говорять про недосконалість законодавства у сфері визначення комерційної таємниці. Певним чином ситуацію може виправити законопроект, який наразі опрацьовує комітет із питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій.

Власне законопроект «Про комерційну таємницю», який зареєстрований 20 лютого цього року, визначає правові засади одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, яка належить до комерційної таємниці. Його виносять на розгляд депутатів із метою конкретизувати норми Цивільного та Господарського кодексів України, а також удосконалити регулювання інформаційних відносин, захист прав та інтересів власників інформації, яка належить до комерційної таємниці.

Зокрема, згідно з законопроектом, до комерційної таємниці належить «інформація, яка має незалежну економічну цінність зважаючи на те, що вона невідома іншим особам, які можуть отримати будь-яку вигоду від її виявлення чи використання». Також під визначення цього терміну потрапляє інформація, яка забезпечена заходами щодо захисту, зокрема розробка правил обмеження користування інформацією, набутої власником на законних підставах. Окрім того, до комерційної таємниці пропонують зарахувати інформацію, що не є державною таємницею, інтелектуальною власністю третіх осіб і яка не є відкритою відповідно до чинного законодавства.

Проект Закону «Про комерційну таємницю» визначає такі поняття, як власник комерційної таємниці, режим комерційної таємниці, матеріальний носій комерційної таємниці. Також визначено порядок зарахування інформації до комерційної таємниці, перелік інформації, яка не може бути зарахована до комерційної таємниці, підстави виникнення права на інформацію, яка належить до комерційної таємниці, доступ та умови припинення доступу до комерційної таємниці, коло обов'язків осіб, які мають доступ до комерційної таємниці. Зокрема, до інформації, яка не є державною таємницею, належать документи установчі, про платоспроможність, сплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів і такі, що засвідчують право на здійснення окремого виду господарської діяльності.

Крім того, у прикінцевих положеннях законопроекту встановлюють, що вилучення документів, які становлять комерційну таємницю (нарівні з державною та банківською) проводять лише за санкцією прокурора або його заступника та в порядку, погодженому з керівником відповідної установи.

Прогнозують, що прийняття проекту Закону України «Про комерційну таємницю» сприятиме розвитку та виробничому впровадженню високих конкурентоспроможних технологій. «Крім того, реальна можливість реалізації законодавчого захисту комерційної таємниці зумовить інтерес підприємців до створення науково-технічної інформації як об'єкта права інтелектуальної власності. А це, у свою чергу, сприятиме розширенню науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої діяльності в різних галузях економіки», - зазначено у пояснювальній записці до законопроекту. До того ж прийняття запропонованого проекту може обмежити можливість безпідставного зарахування до комерційної таємниці інформації та сприятиме об'єктивному судовому розгляду цивільних справ відповідної категорії.

2. Касаційна скарга на рішення господарського суду, в тому числі до Вищого господарського суду України

таємниця комерційний касаційний скарга

Оскарження постанов Вищого господарського суду України у Верховний Суд України можливе по дуже обмеженому колу найбільш вагомих підстав, ігнорування яких може дестабілізувати судову систему в цілому. До числа таких підстав відносяться:

- застосування Вищим господарським судом нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

- його невідповідність рішенням Верховного Суду чи вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

- виявлення різного застосування Вищим господарським судом того самого положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах;

- визнання їх міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, котрі порушують міжнародні зобов'язання України (ст. 111 ГПК).

За результатами розгляду касаційної скарги чи касаційного подання Генпрокурора на постанову ВГС України, Верховний Суд України має право:

а) залишити постанову без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

б) скасувати постанову й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

в) скасувати постанову й припинити провадження у справі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною й оскарженню не підлягає.

Касаційна скарга чи подання на постанову Вищого господарського суду можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийняття, однак у випадку виникнення підстав для оскарження постанови Вищого господарського суду по закінченні встановленого терміну, незважаючи на закінчення цього терміну, Верховний Суд України зобов'язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження.

Як і у випадку з апеляційною скаргою, до касаційної скарги необхідно долучити документ, що підтверджує сплату державного мита у розмірі 42,50 грн (50% від 85,00 грн).

Касаційна скарга (подання) подається через Вищий господарський суд, а провадження у Верховному Суді по ній порушується за згодою не менш п'яти суддів Верховного Суду України. Тривалість провадження по касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду не може перевищувати одного місяця, а сам перегляд здійснюється на загальному засіданні відповідних колегій суддів Верховного Суду України відповідно до процедури розгляду справи в господарському суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних зі встановленням обставин справи і їхнім доведенням.

За результатами розгляду касаційної скарги (подання) більшістю голосів суддів, що брали участь у перегляді постанови Вищого господарського суду, виноситься постанова Верховного Суду України. Вона є остаточною і оскарженню не підлягає.

Додатковою гарантією прав суб'єктів господарювання, служить те, що рішення, ухвали, постанови господарського суду можуть бути переглянуті по нововиявленим обставинам.

Господарський суд може переглянути прийняте ним рішення, що вступило в законну силу, по нововиявленим обставинам, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявнику (ст. 112 ГПК).

Право ініціювання перегляду справи по нововиявленим обставинам надано нововиявленим обставинам надано стороні і прокурору, що можуть протягом двох місяців із дня встановлення обставин, що є, на їхню думку, підставами для перегляду судового рішення, звернутися в суд, що виніс судове рішення, із заявою (поданням) про його перегляд.

Суд розглядає заяву (подання) про перегляд судового рішення (постанови, ухвали) протягом одного місяця і по його результатах виносить:

- рішення - у випадку зміни чи скасування рішення;

- постанову - у випадку зміни чи скасування постанови;

- ухвалу - у випадку зміни чи скасування ухвали чи залишення рішення, постанови, ухвали без змін.

ГПК України не дає переліку конкретних підстав перегляду рішення, ухвали, постанови по нововиявленим обставинам. Однак практика господарських судів показує, що ними переважно є:

- представлення експертом неправильного висновку, що був покладений в основу судового рішення,

- неправильний переклад документів чи пояснень учасників процесу;

- надання недостовірних чи фальсифікованих документів;

- скасування рішення чи вироку суду, що відповідно до частин 3 і 4 ст. 35 ГПК мали преюдиційне значення для господарського суду і покладені ним в основу судового акта;

- встановлені вироком суду злочинні дії учасників господарського процессу чи їхніх представників, якщо ці дії безпосередньо пов'язані з прийняттям господарським судом судового рішення.

Нововиявлені обставини варто відрізняти від нових доказів, що не були вчасно представлені господарському суду учасниками процесу. Нові докази, виявлені після прийняття рішення, ухвали чи постанови, можуть свідчити лише про те, що обставини справи з'ясовані не повно, висновки господарського суду не відповідають обставинам справи і є підстави для перегляду справи.

Нововиявлені обставини необхідно також відрізняти від нових обставин, який не було при розгляді справи, що з'явилися після ухвалення рішення, ухвали чи постанови господарського суду. Виникнення нових обставин, як і зміна обставин, може бути підставою для пред'явлення нового позову, а не для перегляду судового рішення.

Список літератури

1. Конституція України, прийнята на п' ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.-Київ. - 1996.

2. Господарський процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 6 листопада 1991 року. ВВР, 1992, №6. ст. 56. із змінами від 21.06.2001, ВВР, 2001, №36, ст. 188

3. Указ Президента України від 11.07.2001 №511/2001 «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України».

4. Законодавство України про господарське судочинство (збірник нормативних актів), Київ, Атіка, 2002 р. - 867 с.

5. Концепція судово-правової реформи в Україні. Схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року. Голос України, 1992, 12 серпня.

6. Угода про порядок вирішення спорів, пов' язаних із здійсненням господарської діяльності. Ратифікована ВР України 19 грудня 1992 року. Голос України, 1993, 14 січня.

7. Арбітражний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Харків. 1995. 271 с.

8. Побирченко И.Г. Советский арбитражный процесс - К. Вища школа, 1988. ст. 272.

9. Притика Д.М. «Правові питання організації та концепції юрисдикційних органів по вирішенню господарських спорів (на матеріалах арбітражної практики).

10. Карпеев О.В Хозяйственное производство на Украине // «Юрист» №8 2002, 64 с.

Размещено на Allbest.ru