Категорія "інтерес" у кримінальному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАТЕГОРІЯ "ІНТЕРЕС" У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

П.П. Андрушко

Термін "інтерес" вживається у КК у кількох статтях як Загальної, так і Особливої його частин для позначення, як правило, об'єкта кримінально-правової охорони. Зокрема, у ст. 36 "Необхідна оборона" КК говориться про вчинення дій з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, суспільних інтересів та інтересів держави. У ст. 39 КК говориться про заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності для усунення небезпеки, що загрожує, зокрема, суспільним інтересам чи інтересам держави. У ст. 40 "Фізичний або психічний примус" також говориться про заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примусу та про заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка зазнала фізичного примусу. Про заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам говориться також у ст. 41 "Виконання наказу або розпорядження", ст.42 "Діяння, пов'язане з ризиком", та ст. 43 "Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації" КК.

У ст. 206 "Протидія законній господарській діяльності" КК йдеться про обмеження законних інтересів особи, яка займається господарською діяльністю.

У ст. 2321 КК "Незаконне використання інсай- дерської інформації" до її викладенням у новій редакції Законом від 25.12.08 № 801-IV" КК йшлося про завдання матеріальної шкоди інтересам держави або інтересам юридичних чи фізичних осіб.

У ст. 356 "Самоправство" КК говориться про заподіяння значної шкоди інтересам громадянина,державним чи громадським інтересам або інтересам власника.

Кваліфікуючою ознакою складу злочину "незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації" (ст. 359 КК) є наслідки у вигляді істотної шкоди, заподіяної охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

У ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 367 КК говориться про заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, а у ч. 1 ст. 365 КК - про заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Дещо інакше, ніж у ст. 364 та ст. 365 КК, називаються (визначаються) об'єкти кримінально-правової охорони у статтях 2351 та 2352, у яких сформульовані склади злочинів "зловживання повноваженнями" (ст. 2351) та "перевищення повноважень" (ст. 2352) КК якими доповнено Законом від 11 червня 2009 р.: охоронювані законом права та інтереси окремих громадян, юридичних осіб, суспільства чи держави.

У частині 2 ст. 382 КК "Невиконання судового рішення" говориться про заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.

Крім того, у деяких статтях Особливої частини КК термін "інтерес" вживається для позначення мотивів чи мети вчинення дій, відповідальність за які передбачена цими статтями. Зокрема, статтею 319 КК передбачена відповідальність за незаконну видачу рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах. Статтею 350 КК передбачена відповідальність за погрозу вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок, застосовану з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує. Метою використання своїх повноважень особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, чи незалежним посередником або, членом трудового арбітражу при розгляді колективних трудових спорів у ст. 2533 КК визначено альтернативно

• отримання неправомірної вигоди для себе і інших осіб та * з метою заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам, інтересам суспільства чи держави. При цьому обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 2533 КК, є наслідки у вигляді істотної шкоди названим інтересам, тобто такі інтереси є, по-перше, об'єктами кримінально- правової охорони, і, по-друге, заподіяння такої шкоди має бути метою вчинення передбачених ч. 1 ст. 2353 КК дій. Якщо психічне ставлення до наслідків у вигляді істотної шкоди названим у ч. 1 ст. 2353 КК інтересам було у вигляді непрямого умислу, тобто особа усвідомлювала можливість заподіяння своїми діями такої шкоди, але не бажала їх настання, проте свідомо допускала їх настання, склад злочину в діях такої буде відсутній.

Метою підкупу особи, яка надає публічні послуги, відповідальність за який передбачені ч. 1 ст. 2355 КК, є спонукання такої особи надання їй неправомірної вигоди вчинити дії або бездіяльність в інтересах особи, не передає чи надає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб з використанням наданих їй повноважень. Одержання такою особою неправомірної вигоди визнається ч. 3 ст. 2353 КК злочином за умови, що така вигода одержана за вчинення дій або бездіяльність в інтересах особи, що надає чи передає таку вигоду, з використанням наданих особі, яка одержує неправомірну вигоду, повноважень. У ч. 1 ст. 364 КК передбачена відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, яке законодавцем визначається як "умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби". Формулювання "всупереч інтересам служби", на наш погляд, означає законодавчу вказівку на об'єкт кримінально-правової охорони - інтереси служби. Інтереси служби є, очевидно, різновидом інтересів держави, підприємства, установи чи організації, яким "служить" службова особа. Частиною 1 ст. 423 КК відповідальність передбачена за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем, "вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб", тобто, на відміну від ч. 1 ст. 364 КК, у ч. 1 ст. 423 КК відсутня вказівка на вчинення діяння всупереч інтересам служби. У частині 2 ст. 371 кваліфікованим видом завідомо незаконного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою та у ч. 3 ст. 368 КК в редакції Закону від 21.05.09 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії хабарництву" кваліфікуючою ознакою одержання хабара пропонувалось передбачити одержання хабара, вчинене з інших корисливих мотивів чи в особистих інтересах.

Кваліфікуючою ознакою складу злочину постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вир., рішення, ухвали або постанови у ч. 2 ст. 375 у редакції Закону від 21.05.09 пропонувалося передбачити вчинення таких дій з інших корисливих мотивів чи в особистих інтересах. У ч. 3 ст. 372 та ч. 2 ст. 375 КК до внесення до них змін Законом від 21.05.09 для позначення мотивів як кваліфікуючих ознак злочинів, склади яких передбачені їх частинами першими вживалось формулювання "з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах". На названий Закон від 21.05.09 Президентом України 12.06.09 накладено вето і Закон повернений Верховній Раді України.

Згідно з ч. 3 ст. 369 КК особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара, під яким, згідно з п. 4 Примітки до ст. 368 КК, розуміється вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів. Само ж вимагання хабара, залежно від того, одержаний хабар чи ні службовою особою, має кваліфікуватися або * як одержання хабара, поєднане з вимаганням хабара, або * як підбурювання до давання хабара, або * як готування до одержання хабара, поєднаного з вимаганням хабара, або * як замах на одержання хабара, поєднаного з вимаганням хабара.

Вимагання матеріальних благ чи вигод майнового характеру за вчинення певних діянь (одержання матеріальних благ за вчинення певних діянь, поєднане із їх вимаганням) може утворювати склади злочинів, передбачені:

• ст. 354 КК - незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигод майнового характеру;

• ч. 2 ст. 183 КК - незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах;

• ч. 1 ст. 184 КК - незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я.

Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою обмеження прав, свобод або законних інтересів потерпілого чи його близьких родичів утворює склад злочину "вимагання" (ст. 189 КК).

Одним із мотивів зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем у ч.1 ст.423 КК названо вчинення таких дій, як і у ст. 364 КК, з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб.

Визначенню поняття "інтерес", його змісту (ознак) та кримінально-правового значення в теорії кримінального права приділялась значна увага, проте це питання, було, є і буде залишатись вельми дискусійним [1-17]. Поняттю "охоронюваний законом інтерес" приділив увагу і Конституційний Суд України [18].

Питання про співвідношення понять "суспільні відносини" та "інтерес" по-різному вирішується прихильниками теорії суспільних відносин як об'єкта злочину. В.Я. Тацій виділяє три основні напрямки вирішення цього питання у теорії кримінального права: "1) інтерес є одним із основних структурних елементів суспільних відносин і разом з ним виступає як об'єкт злочину; 2) інтерес і суспільні відносини - це різні поняття, а тому категорія "інтерес" не може бути використана для визначення об'єкта злочину; 3) інтерес - не тільки елемент суспільних відносин, який відображає його сутність, але й фактично самі суспільні відносини" [19].

Є.К. Каіржанов вважає, що ці поняття співвідносяться між собою як філософські категорії "сутність" і "явище" [20].

М.Й. Коржанський фактично допускає ототожнення цих понять, вважаючи, що оскільки суспільні відносини тісно взаємопов'язані з інтересами, і цей зв'язок є вельми суттєвим, то це "дає підставу назвати суспільні відносини суспільними інтересами в дії" [21].

Поняття (категорія) "інтерес", питання визначення його змісту, взаємозв'язку з такими поняттями як "право особи", "свобода особи", "обов'язки" було і залишається предметом не лише наукових досліджень правознавців з позиції загальної теорії держави і права, конституційного, державного, цивільного, адміністративного, кримінального, процесуального та інших галузей права, а й предметом дослідження правозастосовчих органів, зокрема при визначенні об'єктів правової, в тому числі кримінально-правової охорони, об'єктів злочинних посягань, виду, розміру заподіяної правоохоронюваним інтересам шкоди.

Від вирішення означених питань, від правильної відповіді на них правозастосовчими органами, залежить правильна, обґрунтована кримінально-правова оцінка діянь, якими спричиняється шкода чи створюється загроза її заподіяння правоохоронюваним інтересам, взятим під охорону кримінального закону. Особливо це стосується кримінально-правової оцінки діянь службових осіб для вирішення питання про наявність (відсутність) в їх діяннях ознак складів злочинів, якщо ними заподіюється нематеріальна шкода (шкода немайнового характеру) правоохоронюваним інтересам особи (юридичної чи фізичної), держави і суспільства, правам і свободам людини, оскільки обов'язковою ознакою основних складів злочинів, передбачених статтями 364, 365 та 367 КК, а також у ст. 2351, 2352, 2533, якими КК доповнений Законом від 9.06.09, законодавець передбачає наслідки у вигляді заподіяння істотної шкоди названим об'єктам кримінально-правової охорони, яка може полягати у заподіянні як матеріальних збитків, так і шкоди немайнового (нематеріального) характеру. Критеріїв віднесення шкоди немайнового характеру до істотної, визначення її кількісного виразу чинне законодавство не містить - вирішення питання про кількісний вираз шкоди немайнового характеру правоохоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, заподіяної діянням службової особи, визнання (невизнання) її істотною у кожному конкретному випадку законодавцем передано на розсуд (угляд) правозастосовних органів.

Кримінально-правове значення інтересу, на наш погляд, полісемічне. Інтерес може бути:

• об'єктом кримінально-правової охорони (правоохоронюваний, охоронюваний законом, законний інтерес) - це інтерес потерпілого, якому злочинним діянням заподіюється шкода чи створюється загроза її заподіяння;

• об'єктом правомірного захисту, посягання на який (заподіяння чи створення загрози заподіяння шкоди якому) є підставою для здійснення акту необхідної оборони чи крайньої необхідності. У такій якості інтерес є і об'єктом злочину, на який здійснюється суспільно небезпечне посягання особою, якій заподіюється шкода у стані необхідної оборони.

• благом, якого хоче досягти особа, що вчинює злочин - об'єктом чи ознакою мотиву або мети вчинення злочину.

У цьому значенні, очевидно, законодавець забороняє реалізацію, досягнення певного інтересу певним способом чи певною особою.

При цьому, очевидно, одночасно із досягненням особою інтересу вчиненням діяння, яке законодавцем забороняється, в багатьох випадках аналогічному інтересу іншої особи заподіюється шкода:

• при вчиненні злочинів проти власності злочинець задовольняє свої матеріальні інтереси заподіюючи шкоду матеріальним інтересам інших осіб;

• при одержанні хабара службова особа задовольняє свої матеріальні інтереси (об'єктивно

• і інші інтереси: сексуальні, наприклад, якщо предметом злочину будуть визнані і нематеріальні блага) або матеріальні інтереси інших осіб шляхом (за рахунок) заподіяння шкоди матеріальним інтересам хабародавця.

Щодо поділу інтересів на законні і незаконні. Виділення незаконних інтересів чисто умовне. Дати визначення поняття "незаконний інтерес" неможливо. Приклад: одержання хабара за незаконне закриття кримінальної справи щодо особи, яка дає хабара; за незаконне порушення кримінальної справи щодо іншої особи, в чому зацікавлений хабародавець; за винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, (касаційний розгляд кримінальної справи - за прийняття рішення про розгляді - не розгляд).

Багато вчених розглядають інтерес як складову частину (елемент) суспільних відносин [22-24]. При цьому Б.С. Никифоров фактично ототожнює поняття "суспільні відносини" і "інтерес". Він пише, що об'єкт злочину - це той суспільний інтерес, проти якого спрямовується злочин і який бере під захист кримінальне право [25].

Я.М. Брайнін елементами суспільних відносин як об'єкта злочину називав суб'єктів або учасників цих відносин, їх дії чи стани відносно одне одного, охоронювані законом інтереси суспільних відносин і їх матеріальне вираження у вигляді предметів, речей чи інших матеріальних цінностей [26].

Позиція окремих вчених зводиться до того, що інтереси не є елементом суспільних відносин, що це різні поняття. Зокрема, В.К. Глістін вважає, що інтереси визначаються тими суспільними відносинами, які їх утворили, оскільки суспільні відносини є матеріальним субстратом будь-яких інтересів. На його думку, визначення об'єкта злочину через порушені інтереси суб'єкта є в своїй основі глибоко помилковим [27].

На наш погляд, достатньо обґрунтованою з позиції прихильників теорії "об'єкт злочину - суспільні відносини" щодо поняття "інтерес" та співвідношення цього поняття із поняттям "суспільні відносини" є позиція В.Я. Тація, який пише, що "інтерес - це той об'єктивно існуючий соціальний феномен, поява якого зумовлюється функціонуванням суспільних відносин. Тому інтерес є не складовою частиною (основою, ядром тощо) структури суспільних відносин, а самостійним в певній мірі явищем. Однак при цьому не можна повністю відривати інтерес від суспільних відносин. Він є не тільки продуктом суспільних відносин, але й, має, безперечно, свій зворотній на них вплив" [28].

В.Я. Тацій вважає, що "необхідність використання інтересу для визначення об'єкта конкретного злочину виникає не у всіх випадках, а тільки тоді, коли як об'єкт визначені законодавцем ті суспільні відносини, які за своєю природою сховані від безпосереднього сприйняття. Отже, вказівка на такі суспільні відносини, як на об'єкт того чи іншого злочину, ускладнює його використання. Адже пізнати такий об'єкт без попереднього дослідження відповідного інтересу просто неможливо. Тільки з'ясувавши в цих випадках сам інтерес, його зміст, ми пізнаємо і ті суспільні відносини, які немов би стоять за ними і в інтересі одержують найбільш точний відбиток" [29].

Зверну увагу на те, що В.Я. Тацій не дає визначення поняття "інтерес", а лише констатує, що інтерес як соціологічна категорія являє собою не явище суспільної свідомості суб'єктів, а явище їх суспільного буття, що інтереси являють собою безпосереднє вираження і становище людей у суспільстві, у системі суспільного виробництва і обумовлених цим положенням потреб, та що таке розуміння інтересу цілком прийнятне і для науки кримінального права, зокрема для рішення проблем об'єкта злочину [30].

Щодо співвідношення понять "інтерес" та "потреба", то, на думку В.Я. Тація, потреба є первинною щодо самого інтересу, виступає предметною, вихідною основою, яка обумовлює і визначає інтерес, а зміст будь-якого інтересу завжди відповідає і змісту потреби, яка зумовила його появу, що не потреба, а саме інтерес є найбільш точним відбитком суспільних відносин, які існують [31].

Потреби, усвідомлені суспільством, класами, соціальними групами, індивідуумами виступають як їх інтереси. На відміну від потреб інтерес скерований не стільки на предмет задоволення, скільки на ті соціальні інститути, установи, норми взаємостосунків у суспільстві, від яких залежать всі умови життєдіяльності людей (розподіл цінностей, благ). Значення інтересів полягає в тому, що вони є причиною соціальної активності людей і в цьому значенні виступають найважливішими чинниками перетворень у суспільстві, державі та світі [32].

Є.В. Фесенко пише, що в узагальненому вигляді погляди науковців щодо поняття "інтерес" зводяться до двох трактувань цього поняття: психологічної та соціологічної [33]. При цьому Є. В. Фесенко робить посилання на роботу О.В. Кузнецова. Зазначу, що О.В. Кузнецов говорить не про дві, а про три основні точки зору: перша, яка є панівною в психології, розглядає інтерес як виключно психологічне, суб'єктивне явище. Друга - філософська, розглядає інтерес як об'єктивно існуючу категорію, незалежну від волі і свідомості людей. Третя, яка, на його (О.В. Кузнецова) думку, є найбільш правильною, розглядає інтерес як єдність об'єктивного і суб'єктивного [34]. О.В. Кузнецов визначає поняття "інтерес" як відношення суб'єкта до об'єкта (тобто до соціальних та інших умов свого життя, оточуючих предметів, явищ і т.п. як до найважливіших благ), яке виражається у певному стані суб'єкта в об'єктивному світі або в його діяльності, спрямованій на задоволення людських потреб. На думку О.В. Кузнецова, інтерес включає: * об'єкт інтересу; * суб'єкт інтересу, його носія; * відношення суб'єкта до об'єкта; * наслідок, результат впливу суб'єкта на об'єкт, що полягає у задоволенні певної потреби [35].

О.В. Кузнецов вважає, що різноманітні людські інтереси можна поділити на різні групи (види) залежно від тих критеріїв, які кладуться в основу такого поділу: залежно від сфери дії чи сфери прояву інтересів останні діляться на матеріальні, політичні і духовні; залежно від їх носія - на суспільні і особисті; залежно від їх соціальної природи, яка відображає дійсне положення самого суб'єкта (носія інтересів), - на реальні, які відповідають природі суб'єкта, і уявні, ілюзорні, які не відповідають його природі; залежно від їх значимості - на основні, корінні, головні інтереси і другорядні, тимчасові тощо [36].

Погоджуючись з позицією О.В. Кузнецова щодо можливості поділу (класифікації, систематизації) інтересів за різними критеріями, зазначу, що в КК інтереси як об'єкти кримінально-правової охорони вирізняються (виокремлюються) за критерієм суб'єкта (носія) таких інтересів (особи - людини і громадянина, державні, громадські, юридичних осіб).

На думку А.П. Козлова, інтерес - це ставлення особи до предмета в силу його життєвої значущості та емоційної привабливості шляхом виділення його із ланцюга тотожних, однорідних чи різнорідних предметів, виражене в бажанні ознайомлення з ним, а коротше - це життєво чи емоційно важливе суб'єктивне прагнення до ознайомлення із свідомо чи підсвідомо виділеним предметом [37], тобто інтерес він розглядає як суб'єктивну категорію, з психологічної позиції.

Є.В. Фесенко виділяє чотири змістовні ознаки поняття "інтерес": * суб'єктивна характеристика - зацікавленість суб'єкта у чомусь, тобто виникнення, активізація та зосередженість уваги на об'єкті інтересу, - яка несе основне навантаження у визначенні цього поняття, тому що відображає його суть; * спрямованість інтересу на задоволення певних потреб; * його об'єктивізована форма - критеріями об'єктивізації якої є врегулювання та захищеність правовими нормами різних галузей права, зокрема кримінального, а також регламентація інтересу моральними нормами, традиціями тощо, визнаними членами суспільства і захищеними кримінально-правовими нормами; * несуперечливість інтересу закону [38]. Є.В. Фесенко вважає, що об'єктивізація інтересу може полягати у нормативній захищеності інтересу чи бути у вигляді настанови, хоча й не врегульованої правом, але визнаної членами суспільства, оскільки регламентується моральними нормами, традиціями тощо [39].

Н.В. Шігіна говорить про інтереси суб'єктів кримінального права - особи, суспільства і держави, політичне спілкування між якими у сфері кримінального права обмежується інтересами регулювання, забезпечення, або охорони життєво важливих інтересів, які визначають необхідні і достатні умови їх існування [40].

Під інтересами суб'єктів кримінального права Н.В. Шігіна розуміє охоронювані кримінальними законом життєво важливі, однаково значимі для всіх суб'єктів (особи, суспільства і держави) потреби, які визначають необхідні і достатні умови їх існування. На думку Н.В. Шігіної, юридичне значення інтересів може бути різним - одні інтереси суб'єктів кримінального права мають значення прав, інші становлять собою лише юридичну можливість одержання соціального блага, основану на простому юридичному дозволі, проте для характеристики інтересів суб'єктів кримінального права суттєвим є не юридичне, а соціально-політичне значення їх потреб, яке визначається єдиним масштабом необхідних і достатніх умов існування особи, суспільства і держави [41].

Н.В. Шігіна вважає, що злочин, як основний елемент відношення, яке визначається змістом кримінально-правової охорони, є індивідуалізованим зв'язком між формально визначеними особами і в цьому смислі об'єкт злочину повинен визначатись у вказаній системі координат, тобто зв'язків, відносин. З цих позицій, на її думку, об'єктами злочинів є суспільні відносини, які визначають зміст формально-юридичних ознак злочину (складу злочину), а також формально-юридичні ознаки суб'єктів кримінально-правових відносин, проте поняття "суспільні відносини" не прийнятне для характеристики об'єктів кримінально-правової охорони, оскільки вони визначаються змістом не кримінально- правових, а політико-правових відносин, у зв'язку з чим відрізняються специфікою кримінально-правової функції суб'єктів кримінального права, інтереси яких (особи, суспільства і держави) та є об'єктами кримінально-правової охорони [42].

Є підстави погодитись з висновком Н.В. Шігіної, що розділи Особливої частини КК РФ не відображають зміст родового об'єкта злочину, а відображають класифікацію життєво важливих інтересів суб'єктів кримінального права, які визначають зміст родового об'єкта злочину, а відносна абстрактність родового об'єкта злочину не має відношення до підстав виділення в Особливій частині КК РФ того чи іншого розділу і такою підставою служить не об'єкт злочину, а об'єкт кримінально- правової охорони, тобто інтереси суб'єктів кримінального права [43].

Конституційний Суд України, розглядаючи питання про зміст поняття "охоронюваний законом інтерес", констатував, що позиції як законодавчого органу та правозастосовних органів, в тому числі і Верховного Суду України, так і наукових та навчальних закладів з даного питання суттєво різняться. Приймаючи ж власне рішення з цього питання, Конституційний Суд України виходив з такого: "Етимологічний зміст слова "інтерес" включає: * увагу до кого-, чого-небудь, зацікавленість кимось, чимось; цікавість, захоплення;

• вагу, значення; * те, що найбільш цікавить кого- небудь, що становить зміст чиїхось думок і турбот;

• прагнення, потреби; * те, що йде на користь кому-, чому-небудь, відповідає чиїмось прагненням, потребам, вигоду, користь, зиск. У загально-соціологічному значенні категорія "інтерес" розуміється як об'єктивно існуюча і суб'єктивно усвідомлена соціальна потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії; у психології як ставлення особистості до предмета, як до чогось для неї цінного, такого, що притягує. В юридичних актах термін "інтерес", враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об'єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами" [44].

Прикладом застосування поняття "інтерес" у широкому сенсі, на думку Конституційного Суду України, є Конституція України, ст. 18, 32, 34, 35, 36, 39, 41, 44, 79, 89, 104, 121, 127, 140 якої наголошують на національних інтересах, інтересах національної безпеки, економічного добробуту, територіальної цілісності, громадського порядку, здоров'я і моральності населення, політичних, економічних, соціальних, культурних інтересах, інтересах суспільства, інтересах усіх співвітчизників, інтересах громадянина, інтересах держави, спільних інтересах територіальних громад сіл, селищ та міст тощо. Вказуючи на наявність таких інтересів, Конституція України підкреслює необхідність їх забезпечення (ст. 18), задоволення (ст. 36) чи захисту (ст. 44, 127). Зміст інтересів у широкому розумінні Конституція України не розкриває. Проте у Законі України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.03 № 964-IV дається як визначення терміна "національні інтереси" (ст. 1), так і вичерпний перелік їх пріоритетів (ст. 6).

Конституційний Суд України, здійснивши інтерпретацію поняття "інтерес" у вузькому розумінні цього слова, оскільки у клопотанні народних депутатів України йшлось саме про такий різновид інтересу в словосполученні "охоронюваний законом інтерес", тобто інтерес, який на відміну від інтересу в широкому розумінні, перебуває у логічно-смисловому зв'язку із суб'єктивними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останніх, а саме у такому значенні слово "інтерес", вважає Конституційний Суд України, вживається в Конституції України, ст. 4 ЦПК України, окремі положення якого підлягають офіційному тлумаченню, і в багатьох законах та інших нормативно-правових актах, дав таке визначення поняття "охоронюваний законом інтерес": "це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам" (п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільно-процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.04 № 18-рп/2004 [45].

У констатуючій частині Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої ст. 4 Цивільного процесуального кодексу

України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.04 № 18-рп/2004 наводяться позиції Президента України, Голови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку з питання щодо поняття "правоохоронюваний інтерес", його співвідношення із поняттям "права", а також зазначається, що Конституційний Суд при вирішенні справи проаналізував також позиції науковців Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, Інституту філософії імені Г.С. Сковороди Нан України, Інституту економіко-правових досліджень НАН України, Інституту соціології НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і Центру європейського та порівняльного права.

Позиція Конституційного Суду України щодо поняття "охоронюваний законом інтерес", визначення якого ним дається, обґрунтовується і базується на декількох принципових теоретичних положеннях (висновках), якими керувався Конституційний Суд України, а саме:

• в юридичних актах термін "інтерес", враховуючи його як етимологічне, так і загально-соціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об'єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами;

• виходячи зі змісту частини першої ст. 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою;

• види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" зазвичай не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними;

• у випадках, коли інтерес не підлягає охороні ані законом, ані правом, законодавець завжди прямо про це зазначає;

• інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави чи "всіх співвітчизників" або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права. Наголос на "охоронюваності законом" чи законності того чи іншого інтересу законодавець робить не завжди, зважаючи на те, що згадувані у законах інтереси не суперечать Конституції України або випливають з її змісту. Таке акцентування застосовується лише у разі, коли не виключена можливість шляхом зловживання інтересами, прагненнями, використовуючи ті чи інші юридичні норми, забезпечити реалізацію незаконних інтересів;

• важливо враховувати, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і неправовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Йдеться про виключно легітимні, але конкуруючі інтереси покупця і продавця, боржника і кредитора, наймача і наймодавця, споживача і товаровиробника, прокурора і адвоката, слідчого і підозрюваного тощо. Певною конфліктністю характеризуються і охоронювані законом та правом інтереси громадянина і держави, особи і суспільства, акціонера і акціонерного товариства, національні і загальнолюдські, приватні і публічні тощо;

• особливого значення набуває чітке розмежування понять "інтерес" (у вузькому розумінні) і "суб'єктивне право", логічно-смисловий зв'язок між якими є очевидним: і те, й інше опосередковується об'єктивним правом, гарантується і охороняється державою тощо. Зокрема, і суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Ураховуючи наведені положення поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій ст. 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає, на думку Конституційного Суду України, правовий феномен, який: * виходить за межі змісту суб'єктивного права; * є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; * має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; * не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; * означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; * розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Конституційний Суд України вважає, що охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин (виділено нами - П.А.), заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звівши, по суті, визначення і поняття "права", і поняття "інтерес" до того, що перше є особливим дозволом, а друге - простим дозволом особі прагнути до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, Конституційний Суд України не дав відповіді на найбільш принципове питання, яке логічно виникає у разі сприйняття такої позиції - ким чи чим надається такий "особливий" чи "простий" дозвіл особі.

Надати дозвіл особі прагнути, бажати чогось, мріяти про щось чи навпаки, заборонити особі прагнути, бажати чогось чи мріяти про щось ніхто і ніщо не може. Прагнення, бажання, потяг, мрії особи - це її внутрішній світ, її думки. Думки ж особи не можуть заборонятись, за свої думки особа не може нести відповідальності.

Конституційний Суд України вважає, що здійснений (проведений) ним системний аналіз свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст (Про співвідношення понять "права" та "охоронюваний законом інтерес" у розумінні Конституційного Суду України йшлося раніше - П.А.): конкретне матеріальне або нематеріальне благо, користуватись яким, набути, одержати яке чи зберегти яке прагне, бажає особа, є об'єктом законного інтересу за умови, що способи, механізм його задоволення (реалізації) чи сам інтерес не заборонені законом. Наприклад, кримінальний закон, передбачаючи кримінальну відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, тим самим забороняє задовольняти статевий потяг шляхом вчинення статевого акту з особами, які не досягли статевої зрілості, але не забороняє задовольняти статевого потягу з особами, які досягли статевої зрілості, як природним, так і неприродним способами, за винятком випадків, коли способи чи умови його задоволення самим кримінальним законом заборонені і є злочинами, склади яких передбачені ст. 152, 153, 154 КК, чи адміністративним правопорушення, передбаченим ст. 1811 КУпАП або ст. 173 КУпАП, або ж можуть містити ознаки кримінально караного хуліганства.

Оцінюючи дане Конституційним Судом України визначення поняття "охорононюваний законом інтерес", І.О. Дзера робить висновок, з яким варто погодитись, що із змісту філософськи викладеного рішення важко зробити однозначні висновки щодо змісту цього поняття, "проте в ньому простежується певна ідея, яка полягає у тому, що, на думку Конституційного Суду України, охоронюваний законом інтерес необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Іншими словами, охоронюваний законом інтерес особи не ґрунтується на її наявному суб'єктивному праві, яке, однак, може у неї виникнути у результаті застосування відповідного способу захисту" [46-47]. І.О. Дзера також звертає увагу на те, що ні в ЦК, ні в інших актах законодавства України не дається визначення поняття "інтерес", а єдине застереження, яке міститься у ЦК, про те, що захисту підлягає лише той інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, є дещо широким і може призводити до довільного тлумачення в судовій практиці [48].

Зміст словосполучення "охоронюваний законом інтерес" у вузькому розумінні слова "інтерес" визначено Конституційним Судом України. Зверну увагу на те, що Конституційним Судом фактично ототожнюються поняття "інтерес, охоронюваний законом", "охоронюваний законом інтерес", "правоохоронюваний інтерес", "законний інтерес".

На наш погляд, термін "законний інтерес", "охоронюваний законом інтерес", "правоохоронюваний інтерес", "інтерес, охоронюваний законом" за змістом не співпадають, не є синонімами (не є тотожніми). Буквально словосполучення "законний інтерес" означає "інтерес, передбачений законом". У такому значенні інтерес набуває "статусу" (юридичного) передбаченого законом і охоронюваного ним права особи (фізичної чи юридичної).

Поняття "правоохоронюваний інтерес" означає, що такий інтерес, перш за все, відповідає загальновизнаним принципам права (не передбаченим законом правам, а принципам права - П.А.).

За змістом наведене раніше визначення поняття "охоронюваний законом інтерес", яке дається Конституційним Судом України, ввібрало основні ознаки визначення поняття (категорії) "законний інтерес", яке давалось російським вченим А.В. Малько у 1985 р. у кандидатській дисертації - "це відображення в об'єктивному праві або випливаючий із його загального змісту і певною мірою гарантований державою юридичний дозвіл, який виражається в устремліннях суб'єкта користуватись певним соціальним благом, а також в необхідних випадках, звертатись за захистом до компетентних державних органів або громадських організацій - в цілях задоволення своїх інтересів, які не суперечать загальнодержавним" [49]. Аналогічне за змістом визначення поняття "законний інтерес" А.В. Малько дає і в пізніших працях [50].

Головне у визначеннях поняття "охоронюваний законом інтерес", які даються А.В. Малько та Конституційним Судом України, - це зведення суті цього поняття до дозволу суб'єкту задовольнити індивідуальні чи суспільні потреби.

С.Я. Лихова вважає, що наведене визначення поняття "законний інтерес", яке дає А.В. Малько, є найбільш вдалим із визначень цього поняття, які даються в теоретичній літературі [51]. Власного ж визначення поняття "законний інтерес" С.Я. Лихова не дає.

Даючи спільно із С. Морозюком оцінку власної позиції - об'єкт злочину - правовідносини, - С. Лихова і С. Морозюк пишуть, що хоча С. Лихова "прямо не пише, що структурним елементом правовідносин є інтерес, але це є зрозумілим , тому що позиція С. Лихової має конкретне наукова підґрунтя і базується на основних категоріях і поняттях теорії права щодо визначення структури правовідносин" [52]. Яке мається на увазі "конкретне наукове підґрунтя" і на яких "основних категоріях і поняттях теорії права" воно базується, С. Лихова та С. Морозюк не конкретизують.

С. Лихова та С. Морозюк пишуть з посиланням на позицію В.В. Субочева [53], що законні інтереси

- це опосередковані юридичними засобами і механізмами можливості, які надані кожному правоздатному суб'єкту правовідносин для задоволення законним способом своїх потреб, але ці можливості прямо не закріплені в суб'єктивних правах [54]. Зверну увагу на те, що В.В. Субочев пише не про суб'єкта правовідносин, а про суб'єкта відносин, хоча взагалі він має на увазі суб'єкта саме правовідносин: "законные интересы всегда принадлежат определенному субъекту правоотношений и не могут существовать оторванно от него, в абстрактном выражении, как, например, это имеет место с субъективными правами, которые гарантированы каждому и существуют в независимости от того пользуется ими человек или нет. Законный интерес

- это стремление пользоваться определенным благом, достичь какого-либо результата. Стремление не может бать абстрактным, оно всегда принадлежит заинтересованному лицу"[55].

С. Лихова та С. Морозюк пишуть, що "вчиняючи злочин, винна особа порушує конкретне суб'єктивне право, яке є наслідком дії механізму правовго регулювання, в результаті якого інтерес трансформується в законний інтерес, який за своїм значенням прирівнюється до суб'єктивного права [56].

При цьому названі автори звертають увагу на те, що хоча іноді досить важко виділити конкретні критерії розмежування понять "законні інтереси" і "суб'єктивні права", все ж різниця між ними існує. Таку різницю С. Лихова і С. Морозюк показують на прикладі статей 164 та 165 КК, які містять норми, що, на їх думку, охороняють законні інтереси дітей та непрацездатних батьків на отримання аліментів: "Відповідно до норми сімейного законодавства ці категорії осіб мають суб'єктивне право на отримання таких виплат, але "статусу законності" такому праву надає рішення суду. Саме тут включається механізм правового регулювання в повному обсязі з його "факультативною" в більшості випадків стадією, а саме - актами застосування права. Суб'єктивне право трансформується у законний інтерес, який підлягає обов'язковому гарантуванню і задоволенню з боку держави, Законні інтереси на відміну від суб'єктивних прав не завжди отримують шанс реалізуватися у правовій нормі, а значить, і отримати право на захист. Але в цьому випадку значна роль належить правозастосувачу, так як не тільки правотворчий орган, змінюючи відповідну норму права, сприяє трансформації законних інтересів у суб'єктивні права і перетворює останні в охоронювані законом інтереси. Застосовуючи індивідуальний правовий акт, компетентний орган усуває перешкоди на шляху реалізації законних інтересів способом, який встановлює для конкретно визначених осіб відповідний обов'язок, що однозначно переводить певний законний інтерес у суб'єктивне право, адже тільки останньому може кореспондувати юридичний обов'язок [57].

На наш погляд, не можна погодитись із твердженням (висновком) Конституційного Суду України, що охоронюваний законом інтерес - це "прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони". Інтерес, у тому числі охоронюваний законом, як і права і свободи людини, є об'єктами правової, в тому числі кримінально-правової, адміністративно-правової, цивільно-правової, процесуально-правової охорони, але не є якимось "легітимним" дозволом. Дозвіл на щось - це надання особі можливості, права вчинити (не вчинювати) певне діяння. В етимологічному (семасіологічному) розумінні, дозвіл - це зняття заборони (на здійснення чого-небудь), згода, що дає право на здійснення чого-небудь, документ, який посвідчує таке право [58], а слово "легітимний" тлумачиться як законний [59]. Таким чином, Конституційний Суд, по-суті, тавтологічно визначає поняття "охоронюваний законом інтерес" - це простий законний дозвіл. Крім того, дозвіл (зняття заборони) на вчинення чого-небудь не може бути незаконним, оскільки суть дозволу - це надання права вчинити (не вчинювати) певне діяння.

Як уже зазначалось, Конституційний Суд України, у згадуваному рішенні від 01.12.04 № 18-рп/2004 констатує, що у загальносоціологічному значенні категорія "інтерес" розуміється як об'єктивно існуюча і суб'єктивно усвідомлена потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії. Таким чином, інтерес, з одного боку, можна розглядати і як об'єктивну, і як суб'єктивну категорію. З іншого боку, за певних обставин (умов) інтерес можна розглядати як спонукальний мотив поведінки особи, тобто як мотив злочину. Як об'єктивна категорія інтерес - це цінність, яка є:

• об'єктом кримінально-правової охорони; * за наявності обставин, що виключають злочинність діяння - об'єктом злочинного посягання. Як суб'єктивна категорія інтерес - це спонукальний стимул до виникнення (формування) у особи мети досягти певного результату. В такій якості інтерес є нічим іншим, як мотивом, який формує мету, а також об'єктом (предметом) мети - результатом, досягти якого бажає і намагається винна особа.

Раніше я звертав увагу на те, що у деяких статтях Особливої частини КК термін "інтерес" вживається для позначення мотивів або мети вчинення дій, відповідальність за вчинення яких передбачена цими статтями, шляхом вживання формулювань "з корисливих мотивів чи в особистих інтересах" (ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 371 та ч. 2 ст. 375 КК до внесення до них змін Законом від 21.05.09) та "з інших корисливих мотивів чи в особистих інтересах" (ч. 3 ст. 368, та ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК в редакції Закону від 21.05.09).

Загальною ознакою інтересу і мотиву більшістю вчених називається їх об'єкт - певні потреби особи. При цьому об'єктом мотиву окремі вчені називають альтернативно і потреби, і інтереси, тим самим ставлять, фактично, знак рівності між поняттями "інтерес" і "мотив".

Інтерес - це, з одного боку, конкретне матеріальне та/або нематеріальне благо, отримати, набути яке чи досягти яке або зберегти яке чи мати можливість (потенційну) одержати чи набути яке або користуватись яким прагне (бажає) особа, а з іншого боку, - це прагнення особи отримати таке благо, користуватися ним. Легітимний (простий), тобто законний дозвіл на задоволення потреби у користуванні певним матеріальним та/або нематеріальним благом надає особі можливість задовольнити її потребу у цьому благу. Надання ж людині законом можливості задовольнити свої інтереси, потреби у користуванні певними матеріальними та/або нематеріальними благами перетворює інтереси людини у її права та свободи. При цьому визнані законом, гарантовані ним права і свободи є потенційними правами і свободами, які є об'єктами правової, в тому числі кримінально- правової охорони, незалежно від того, бажає чи ні (прагне чи ні) конкретна особа ними користуватися. Наприклад, кожен громадянин України має виборче (активне і пасивне) право, але лише одиниці з них реалізують своє пасивне виборче право. Крім того, значна кількість громадян України не бажає реалізовувати активне виборче право.

Дозвіл на вчинення певних дій, в тому числі у вигляді надання чи зняття заборони на їх вчинення, може бути наданий: * законом чи іншим нормативно-правовим актом; * рішенням компетентного органу, в тому числі рішенням суду, або компетентною службовою особою; * компетентною фізичною особою. При цьому дозвіл може бути: * законним за формою і змістом, тобто наданим у встановленому законом порядку; * законним за формою і незаконним за змістом (наприклад, завідомо незаконним рішенням суду, прийнятим з дотриманням процесуального порядку його прийняття, може бути дозволено вчинення незаконних (в тому числі явно незаконних) дій); * незаконним за формою але законним за змістом, зокрема наданий некомпетентним органом чи некомпетентною особою; * незаконним як за змістом, так і за формою; * фальсифікованим шляхом виготовлення підробленого чи шляхом підроблення справжнього документа.

Наприклад, ст. 127 ЦК передбачено, що учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі. Згідно з ч. 2 ст. 32 ЦК, неповнолітня особа вчиняє правочини, окрім передбачених ст. 31 та ч. 1 ст. 32 ЦК, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. При цьому абз. 2 ч. 2 ст. 32 ЦК передбачено, що на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки і піклування.

У теорії права під законним інтересом розуміється здебільшого відображений у об'єктивному праві чи такий, що випливає із його загального смислу і певною мірою гарантований державою простий юридичний дозвіл, який виражається у прагненні суб'єкта користуватись конкретним соціальним благом, а також в окремих випадках звертатись за захистом до компетентних органів - з метою задоволення своїх потреб, які не суперечать громадським [60].

Необхідність збалансування прав, свобод і інтересів людини з інтересами держави і суспільства, обумовлює об'єктивну зумовленість і необхідність певного обмеження прав людини. Зокрема, при визначенні видів товарів, на імпорт яких має встановлюватись ввізне мито, та його розмірів, повинні враховуватись: * інтереси покупців таких товарів, які зацікавлені в тому, щоб розміри такого мита були якомога меншими, оскільки ціни на них будуть меншими; * інтереси вітчизняних виробників аналогічних товарів, які зацікавлені, навпаки, в тому, щоб розміри ввізного мита були більшими, оскільки низькі ціни на імпортні товари на внутрішньому ринку, якщо вони будуть нижчими, ніж ціни на товари внутрішнього виробництва, знизять попит на такі товари; * інтереси держави, яка має бути зацікавлена як і у насиченні внутрішнього ринку дешевими товарами, так і у збільшенні надходжень до бюджету та у стимулюванні вітчизняних товаровиробників. Перш за все, очевидно, держава зацікавлена в тому, щоб надходження до бюджету коштів від митних платежів (ввізного мита) були якомога більшими. Суспільство в цілому також зацікавлено в тому, щоб розміри доходів державного бюджету були якомога більшими.