Размещено на http: //www. allbest. ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Професія педагога вищої школи

1.1 Розкриття поняття «науково педагогічний працівник»

1.2 Правове регулювання науково-педагогічної діяльності

Розділ 2. Повноваження та вимоги до викладача у закладі вищої освіти

2.1 Права науково педагогічного працівника

2.2 Службові обов'язки

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

педагог правовий повноваження освіта

Актуальність роботи зумовлена перш за все тим, що на всіх етапах розвитку суспільства, становлення національних економік, формування соціально-культурних і духовних горизонтів будь-яких держав проблеми раціонального використання педагогічних та науково-педагогічних працівників за фахом завжди були ключовими, невичерпними джерелами підвищення ефективності та якості функціонування освітніх і науково-педагогічних установ та організацій.

Будь-яке суспільство створює систему освіти, адекватну своїй суті й соціальному розвитку. В освіті відображено проблеми суспільства у конкретний історичний період. В Україні кризові явища освіти пов'язані зі зміною суспільної свідомості, з так званими освітніми реформами, що мають мало прогнозовані наслідки, а також із нестабільністю і швидким темпом змін економічних, соціальних і політичних ситуацій. Однак нині загальний культурний прогрес і темпи економічних змін визначають тенденцію розвитку освітньої системи. Не розуміти цього - значить залишатися на узбіччі загальноосвітнього розвитку. Тому внутрішня динаміка саморозвитку освітньої системи відповідає потребам суспільства і суттєво впливає на його поступальну ходу. Власне освіта перетворює і спрямовує перебіг життя суспільства, перетворюючи таким чином "суспільство сьогодні" на "суспільство завтра", оскільки впливає на суспільну свідомість. Саме вона формує нове мислення, нове бачення перспектив індивідуального і соціально-економічного розвитку і сенсу власного життя.

Мета дослідження - висвітлення сучасного стану законодавчого забезпечення науково-педагогічних працівників в Україні, їх права та обов'язки.

В освіті важлива роль належить вищій школі, а отже -- викладачам (у вищих навчальних закладах І і II рівнів акредитації) і науково-педагогічним працівникам (у вищих навчальних закладах III і IV рівнів акредитації.)

Педагогічна діяльність - процес, у якому опосередковується й контролюється інформаційний обмін, відтворюється і формується культура, відбувається становлення суспільної свідомості, здійснюється регуляція процесу розвитку економічної, духовної та соціальної сфер і загалом суспільства.

Отже, діяльність педагога має не лише психологічне, а й соціальне підґрунтя, оскільки залежить від чинників, що пов'язують сьогодення з минулим і майбутнім суспільства. Освоєння досвіду людської діяльності, адаптація молодого покоління до наявних соціальних відносин, економічний і духовний стан суспільства формуються за участю педагога. Тому роль науково-педагогічного працівника в суспільстві розглядають у зв'язку з його діяльністю в системі суспільних відносин, їх становленням і розвитком. Суспільство потребує реалізації своїх освітніх і виховних функцій. Педагог сприяє задоволенню потреб суспільства, бере активну участь у творенні та в усвідомленні насамперед молодим поколінням суспільних відносин.

Педагог - виразник і виконавець вольової та мотиваційної регуляції життя суспільства. Його діяльність є похідною від саморозвитку суспільства. За допомогою соціально контрольованих дій науково-педагогічного працівника формується виховне й освітнє середовище, яке відповідає нормам моралі та рівню розвитку суспільства, тобто середовище, у якому триває життєдіяльність усіх членів суспільства. Завдяки педагогу синхронізуються потреби суспільства і рівня змістової та технологічної підготовки і перепідготовки громадян. Педагог необхідний суспільству як трансформатор його Ідей і життєвих сил, спонукач і першоджерело його рухів, як носій соціального досвіду й економічного розвитку суспільства, що зумовлює та ініціює його духовний розвиток.

В особі науково-педагогічного працівника суспільство актуалізує свої потреби, усвідомлює й мотивує власні дії. Науково-педагогічний працівник є посередником між суспільством і молодим поколінням, між соціальними вимогами суспільства та їх втіленням у життя. Діяльність науково-педагогічного працівника вищої школи має високу соціальну значущість і посідає одне з центральних місць у державотворенні, формуванні національної свідомості й духовної культури українського суспільства.



Розділ 1. Професія педагога вищої школи

1.1 Розкриття поняття «науково педагогічний працівник»

Науково-педагогічний працівник - вчений, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, відповідно до трудового договору (контракту) в університеті, академії, інституті професійно проводить педагогічну та наукову або науково-педагогічну діяльність та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації у випадках, визначених законодавством.

Результативність навчально-педагогічної діяльності в значній мірі залежить від того, наскільки грунтовною є методична робота і наскільки глибоко педагогічний колектив розуміє навчально-виховний процес у всій його складності, в якій мірі володіє механізмами та закономірностями педагогічного впливу на студента.

Парадигма методичної роботи викладача завжди була актуальною проблемою дидактики вищої школи. В сучасних умовах вона значно ускладнилась. Адже завжди вважалось, що викладач, як носій знань, передає їх студентам, і чим краще він знає свій предмет, тим краще засвоюють науку студенти. Діяльність викладача сьогодні зводиться не стільки до передавання інформації студентам, скільки до уміння бути організатором її засвоєння, бути поводирем, управлінцем, менеджером у лабіринті знань. Реалізація потенціалу викладача здійснюється в конкретних умовах організації та управління процесом формування фахівців для відповідної галузі.

Педагогічна діяльність викладачів закладу вищої освіти спрямована на вирішення конкретних завдань формування спеціаліста, здійснюється в умовах навчально-педагогічного спілкування в межах особливо організованого освітнього процесу. Це певним чином визначає вимоги до професійної компетентності викладачів, яку потрібно розглядати у крайньому випадку в трьох аспектах. По-перше, в аспекті технології навчально-виховного процесу; по-друге, з позиції оцінки особистих якостей педагога; по-третє, з точки зору взаємовідносин викладача і студента, тобто педагогічного спілкування.

У технологічному відношенні педагогічна діяльність розпочинається з планування навчального процесу, з врахуванням державних стандартів до дидактичних одиниць та забезпечення змістового наповнення передбачених в робочих навчальних програмах занять: лекцій, семінарів, практичних робіт. На цьому етапі підготовки педагогічного процесу створюються умови його протікання в заданому напрямку. З цією метою вирішуються завдання: діагностика умов, прогнозування досягнень, планування розвитку процесу.

Основним етапом є здійснення педагогічного процесу, безпосереднє проведення занять. Їх ефективність забезпечується дотриманням дидактичних принципів та організаційних технологій: вивчення навчальних завдань, сприйняття їх аудиторією, контроль за ходом викладання. На цьому етапі важливе значення мають зворотні зв'язки, які дають змогу знайти раціональне співвідношення педагогічного управління і самоуправління власною діяльністю з боку студентів.

Останній етап - аналіз досягнутих результатів педагогічного процесу. Глибина аналізу кожного заняття забезпечується рівнем рефлексії педагога. Однією з проблем педагогічної діяльності є ситуація, коли педагог як професіонал, постійно працює сам з собою. Аудиторія - якого б віку вона не була, оцінює його передовсім за його особистісні якості і лише в другу чергу як професіонала. При цьому основа такої оцінки завжди суб'єктивна. Сам педагог має навчити студентів умінню планувати, організовувати і здійснювати свою діяльність, тобто повноцінно навчатись і спілкуватись.

Особистісні якості викладача, безумовно, є найважливішим фактором педагогічної управлінської діяльності. До них можна віднести: цілеспрямованість, наполегливість, працелюбність, спостережливість, рефлексію, артистизм, ораторське мистецтво. Саме особистісними якостями викладача визначається успішність, продуктивність і якість спілкування в освітньому процесі.

Оскільки викладач вищої школи - це, передовсім, дослідник, то його взаємодія зі студентами може і повинна знаходитись під впливом творчих мотивів та інтересів, що слугує ефективною основою педагогічної співпраці.

Вирішальна роль у виконанні завдань вищої школи належить саме науково-педагогічним працівникам. Статтею 55 зазначеного Закону передбачено, що основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів є:

1) керівник (ректор, президент, начальник, директор);

2) заступник керівника: (проректор, віце-президент, заступник начальника, заступник директора, заступник завідувача), діяльність якого безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом;

3) директор (начальник) інституту, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом;

4) декан (начальник) факультету, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом;

5) директор бібліотеки;

6) завідувач (начальник) кафедри;

7) професор;

8) доцент;

9) старший викладач, викладач, асистент, викладач-стажист;

10) науковий працівник бібліотеки;

11) завідувач аспірантури, докторантури.

Діяльність науково-педагогічного працівника становить свідому, доцільну діяльність щодо навчання, виховання, розвитку і професійної підготовки студентів. Вона має два аспекти - спеціальний та соціально-виховний, що є найважливішими передумовами ефективності педагогічної діяльності. Обидві передумови потрібно розглядати в органічній єдності.

Професійна діяльність має свою специфіку, яка, головним чином, полягає у:

1) сукупності фізичних та інтелектуальних сил і здібностей педагога, завдяки яким він успішно здійснює доцільну діяльність щодо виховання і навчання студента;

2) своєрідності об'єкта педагогічної діяльності, який одночасно стає суб'єктом цієї діяльності. Активність студентів як суб'єктів педагогічної праці значною мірою залежить від рівня їхніх організаційних знань та вмінь;

3) своєрідності засобів праці науково-педагогічного працівника;

4) специфіці взаємозв'язку між трьома підсистемами (сукупність інтелектуальних і фізичних сил педагога, сукупність даних об'єкта діяльності та сукупність засобів і структури діяльності).

Отже, науково-педагогічна діяльність у закладі вищої освіти -- це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки фахівців вищої кваліфікації з усіх галузей, а також виховання громадян. У цій діяльності поєднано знання та ерудицію вченого і мистецтво педагога, високу культуру з інтелектуальною і моральною зрілістю, усвідомленням обов'язку і почуттям відповідальності.

Професійна кваліфікація науково-педагогічного працівника містить такі складові:

1. Спеціально-предметну компетентність;

2. Психолого-педагогічну компетентність;

3. Комунікативну компетентність;

4. Соціокультурну компетентність. Спеціально-предметна компетентність - глибокі та всебічні знання з навчальної дисципліни (курсу), яку викладає науково-педагогічний працівник, а також широка ерудиція в цій науково-предметній галузі.

Науково-педагогічні працівники ЗВО належать до основних соціально-професійних груп, яким суспільство дало надзвичайно важливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації загалом; соціалізацію особистості на важливому етапі її формування, пов'язаному з професійною підготовкою.

Зі структури діяльності педагога випливають основні його педагогічні функції - припис для педагога щодо напрямів застосування професійних знань. Науково-педагогічний працівник вищого навчального закладу виконує такі функції:

1) управлінську; 2) продукування; 3) передавання; 4) трансформації; 5) спонукання; 6) соціалізації; 7) прогнозування; 8) корегування; 9) культурологічну; 10) виховання; 11) розвивальну.

Викладач вищого навчального закладу свою педагогічну діяльність здійснює у кількох напрямах: навчальна, методична, дослідницька, виховна.

Визначальною функцією праці викладача є навчальна діяльність, спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. Вона поєднує теоретичну складову, пов'язану з розкриттям сутності науки, нових закономірностей, і практичну, яка спрямована на розв'язання педагогічних завдань. Викладач визначає мету і завдання навчання з конкретного предмета у взаємозв'язку з іншими дисциплінами; обмірковує зміст навчання, сучасні форми і методи, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності студента, форми контролю. Основними видами цієї діяльності є лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації, заліки, екзамени, рецензування, організування захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та навчально-дослідною роботою студентів, керівництво дипломними роботами тощо.

З навчальною роботою тісно пов'язана методична діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та удосконалення. До неї зараховують: підготовку до лекційних, лабораторних, практичних, семінарських занять, навчальної практики; розроблення і підготовку до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних практикумів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточну роботу щодо підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної і навчальної, науково-методичної літератури); вивчення передового досвіду з представленням звітності і рецензування конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних розробок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт; розроблення графіків самостійної роботи студентів тощо.

У процесі методичної роботи підвищується рівень майстерності самого викладача: він засвоює зміст нових навчальних програм, технологій і реалізовує їх; постійно ознайомлюється з досягненнями психолого-педагогічних наук і методик викладання навчальних дисциплін; вивчає і впроваджує передовий педагогічний досвід; удосконалює власні навички самоосвіти тощо.

Важливе місце в діяльності викладача закладу освіти належить організаційно-методичній роботі: робота на підготовчому відділенні, у приймальній комісії, організація педагогічних практик, підготовка матеріалів на засідання кафедри, ради факультету, ради вищого навчального закладу, робота з підготовки науково-методичних семінарів та ін.

Педагогічна діяльність викладача має поєднуватися з дослідницькою, яка збагачує внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань. У свою чергу педагогічна діяльність спонукає до глибоких узагальнень і систематизації матеріалу, досконалішого формулювання ідей, висновків і нових гіпотез.

Педагогічна наука може розвиватися лише за умови збагачення її новими фактами, здобутими у процесі науково-дослідної роботи. Хороший викладач, щоб краще й глибше оволодіти своїм навчальним предметом, ознайомлюється з новою науковою літературою, стежить за розвитком цієї науки за кордоном, аналізує основну методичну літературу, уважно опрацьовує науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-виховної роботи своїх колег за фахом, експериментально перевіряє доцільність запровадження у власну практику педагогічних новацій. Працюючи над науковим матеріалом, викладачеві слід його переосмислити, виявити те, що доцільно застосувати у своїй навчально-виховній діяльності.

Виховну діяльність викладач здійснює передусім у процесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, а також під час спілкування у поза-лекційний час. Важливо, щоб кожен викладач усвідомив вагомість свого виховного впливу на майбутніх фахівців і реалізував цю функцію не лише через співбесіди, кураторську роботу, керівника клубів, роботу в гуртожитках, проведення вечорів, екскурсій тощо, а й на власному прикладі.

Усі розглянуті функції викладача виявляються в єдності, хоча у різних викладачів може одна превалювати над іншими: у деяких переважає педагогічна спрямованість, в інших - дослідницька, у третіх - однаково виражена педагогічна і дослідницька.

Професіоналізм викладача закладу вищої освіти виявляється в умінні на основі аналізу педагогічних ситуацій бачити і формулювати педагогічні завдання та знаходити оптимальні способи їх розв'язання. А це потребує творчого підходу до педагогічної діяльності.

1.2 Правове регулювання науково-педагогічної діяльності

Особливим видом суспільно корисної діяльності людей є праця, спрямована на підготовку до життя підростаючого покоління відповідно до економічних, політичних, моральних, естетичних цілей суспільства. Педагогічна діяльність у закладі вищої освіти має надзвичайно важливе соціальне значення, оскільки йдеться про формування майбутнього фахівця, від рівня підготовленості якого значною мірою залежить економічний, політичний, соціальний, культурний розвиток суспільства.

Педагогічна діяльність у закладі вищої освіти - діяльність, спрямована на підготовку висококваліфікованого спеціаліста, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну, суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства.

Об'єктом педагогічного впливу у закладі вищої освіти є юнаки та дівчата із певними задатками, потребами, нахилами, інтересами, інтелектом, волею, почуттями. Цей цінний "матеріал" педагогічної праці робить педагогічну діяльність особливо відповідальною. Український педагог Василь Сухомлинский (1918-1970) застерігав, що в жодній справі помилки і невдачі не призводять до таких тяжких наслідків, як у педагогічній.

Визначення наукової діяльності як інтелектуальної, творчої діяльності, спрямованої на одержання і використання нових знань, наводиться у ст. 1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність". Основними її формами закон визначає фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Фундаментальними науковими дослідженнями є наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язку. Наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей, - це прикладне наукове дослідження.

Крім цього, зазначений закон дав визначення науково-педагогічної діяльності як педагогічної діяльності у закладах вищої освіти та закладах післядипломної освіти Ш-IV рівнів акредитації, пов'язаної з науковою та(або) науково-технічною діяльністю.

Суб'єктами відносин, які виникають у галузі наукової та науково-педагогічної діяльності, згідно зі ст. 4 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також установи, наукові організації, вищі навчальні заклади ІІІ-IV рівнів акредитації, громадські наукові організації.

Посади педагогічних працівників можуть займати особи із ступенем магістра за відповідною спеціальністю. Статутом вищого навчального закладу можуть встановлюватися відповідно до законодавства додаткові вимоги до осіб, які можуть займати посади педагогічних працівників.

Педагогічні працівники призначаються на посаду та звільняються з посади керівником вищого навчального закладу. Педагогічні працівники кожні п'ять років проходять атестацію. За результатами атестації визначається відповідність працівників займаній посаді, присвоюються кваліфікаційні категорії, педагогічні звання. Порядок проведення атестації педагогічних працівників встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, порядок їх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України.

Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти. В окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році. Особа у закладі вищої освіти не може одночасно займати дві та більше посад, що передбачають виконання адміністративно-управлінських функцій.

Статтею 56 Закону України "Про вищу освіту" зазначено, що робочий час педагогічних та науково-педагогічних працівників становить 36 годин на тиждень (скорочена тривалість робочого часу). Робочий час науково-педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи та інших трудових обов'язків. Робочий час наукового працівника включає час виконання ним наукової, дослідницької, консультативної, експертної, організаційної роботи та інших трудових обов'язків. Робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, організаційної роботи та інших трудових обов'язків.

Норми часу навчальної роботи у вищих навчальних закладах державної та комунальної форми власності (крім вищих навчальних закладів, що мають статус національного або дослідницького) визначаються центральним органом виконавчої впади у сфері освіти і науки за погодженням із заінтересованими державними органами. Норми часу методичної, наукової, організаційної роботи визначаються вищим навчальним закладом. Максимальне навчальне навантаження на одну ставку науково-педагогічного працівника не може перевищувати 600 годин на навчальний рік.



Розділ 2. Повноваження та вимоги до викладача у закладі вищої освіти

2.1 Права науково педагогічного працівника

Закон України "Про вищу освіту" визначає права і обов'язки викладача вищого навчального закладу. Конкретний зміст праці, права та обов'язки професора, доцента, викладача сформульовано в статуті відповідного навчального закладу.

Права та обов'язки педагогічних і науково-педагогічних працівників визначаються ст. 57, 58 Закону України "Про вищу освіту". Зокрема, вони мають право на:

1) академічну свободу, що реалізується в інтересах особи, суспільства та людства загалом;

2) академічну мобільність для провадження професійної діяльності;

3) захист професійної честі та гідності;

4) участь в управлінні вищим навчальним закладом, у тому числі обирати та бути обраним до вищого органу громадського самоврядуванню, вченої ради вищого навчального закладу чи його структурного підрозділу;

5) обирати методи та засоби навчання, що забезпечують високу якість навчального процесу;

6) забезпечення створених йому відповідних умов праці, підвищення свого професійного рівня, організацію відпочинку та побуту, встановлених законодавством, нормативними актами вищого навчального закладу, умовами індивідуального трудового договору та колективного договору;

7) безоплатно користуватися бібліотечними, інформаційними ресурсами, послугами навчальних, наукових, спортивних, культурно-освітніх підрозділів вищого навчального закладу;

8) захист права інтелектуальної власності;

9) підвищення кваліфікації та стажування не рідше одного разу на п'ять років;

10) одержувати житло, у тому числі службове, в установленому законодавством порядку;

11) отримувати пільгові довгострокові кредити на будівництво (реконструкцію) і придбання житла в установленому законодавством порядку;

12) участь в об'єднаннях громадян;

13) соціальне та пенсійне забезпечення в установленому законодавством порядку.

Науково-педагогічні, наукові та педагогічні працівники закладу вищої освіти мають також інші права, передбачені законодавством і статутом закладу вищої освіти. На науково-педагогічних і наукових працівників закладів вищої освіти поширюються всі права, передбачені законодавством для наукових працівників наукових установ.

Науково-педагогічним, науковим, педагогічним та іншим працівникам закладів вищої освіти:

1) створюються належні умови для праці, підвищення кваліфікації, організації побуту, відпочинку та медичного обслуговування, у тому числі викладачам з інвалідністю;

2) виплачуються у разі втрати роботи компенсації відповідно до законодавства. Науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам закладів вищої освіти встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 відсотків посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника - 25 відсотків посадового окладу, професора - 33 відсотки посадового окладу. Заклад вищої освіти може встановити більший розмір доплат за рахунок власних надходжень.

Керівник закладу вищої освіти відповідно до законодавства, статуту та колективного договору визначає порядок, встановлює розміри доплат, надбавок, премій, матеріальної допомоги та заохочення педагогічних, науково-педагогічних, наукових та інших працівників закладів вищої освіти.

Знання викладачем своїх прав та обов'язків сприяє використанню їх у повному обсязі, що забезпечує створення у вищому навчальному закладі атмосфери високопродуктивної праці, взаємної поваги між викладачами і студентами, викладачами і керівним складом.

2.2 Службові обов'язки

У свою чергу педагогічні і науково-педагогічні працівники зобов'язані:

1) забезпечувати викладання на високому науково-теоретичному і методичному рівні навчальних дисциплін відповідної освітньої програми за спеціальністю, провадити наукову діяльність (для науково-педагогічних працівників);

2) підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників);

3) дотримуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прищеплювати їм любов до України, виховувати їх у дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України та державних символів України;

4) розвивати в осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, самостійність, ініціативу, творчі здібності;

5) дотримуватися статуту вищого навчального закладу, законів, інших нормативно-правових актів.

Педагогічні працівники повинні мати такі якості:

1) досконало володіти конкретними знаннями, що складають їх професійну спеціалізацію;

2) орієнтуватися у своїй галузі, знати основні сучасні досягнення;

3) мати навички педагогічної роботи, вміло, чітко і послідовно викладати навчальний матеріал, вміти працювати з навчальною аудиторією, активізувати увагу слухачів, заохочувати їх до пізнання та ін.

Крім того, викладач повинен мати навички проведення наукової та дослідницької роботи.

До безпосередніх функціональних обов'язків науково-педагогічних працівників вищої школи належать:

1. підготовка навчальних курсів, їх методологічне й методичне забезпечення, вибір засобів інформаційної (аудіо, відео* комп'ютерної, телекомунікаційної та ін.) підтримки;

2. створення навчальних, тренінгових і контролюючих програм, зокрема комп'ютерних;

3. авторська участь у підготовці навчальної літератури й навчально-методичних посібників;

4. читання лекцій, проведення лабораторних, семінарських та інших практичних занять, конференцій, рольових, ситуаційних і ділових ігор тощо;

5. організаційно-методичне забезпечення практики студентів і участь у її проведенні;

6. пошук і розроблення нових педагогічних методів і освітніх технологій підвищеної ефективності;

7. консультаційна та інша індивідуальна робота зі студентами;

8. пошук джерел фінансування наукових досліджень і споживачів наукових розробок;

9. планування, організація й виконання наукових досліджень і конкретних практичних розробок;

10. підготовка наукових, науково-популярних та інших матеріалів;

11. підготовка розробок, що їх патентують;

12. реалізація виховних функцій у процесі групової та індивідуальної роботи зі студентами, під час неформального спілкування з ними;

13. неперервний особистіший і професійний розвиток, підвищення наукової та педагогічної компетентності й кваліфікації;

14. володіння різними професійно необхідними практичними навичками.

Особливості педагогічної діяльності у закладі вищої освіти передбачають вимоги до особистості науково-педагогічного працівника. Серед них виокремлюють усвідомлення свого громадянського обов'язку -- виховання гідних громадян країни, висококваліфікованих науково-педагогічних працівників.

Сукупність особистих якостей викладача формує його авторитет, тобто загальновизнану студентами значущість його достоїнств і основану на цьому силу його виховного впливу. Авторитетним є той викладач, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них. Без авторитетної, незламної, непохитної в очах вихованців особистості педагога, зазначав В. Сухомлинський, ідеал перетворюється на покинутий прапороносцем прапор. Багато проблем виховання криється саме в тому, що часто вихованця закликають іти за прапором, якого ніхто не несе. Бути прапороносцем ідеалу, нести на своєму прапорі вогонь ідеального - саме в цьому секрети педагогічного авторитету.

Важливим є досконале володіння своїм предметом. Як засвідчує досвід, успішно навчає і виховує той науково-педагогічний працівник, який знає свій предмет. Згідно з опитуванням студентів, найавторитетнішими вони вважають тих науково-педагогічних працівників, які мають ґрунтовні знання.

Однак знання науково-педагогічного працівника можуть стати могутнім засобом навчання й виховання лише за умови, що він не просто викладає їх, а використовує матеріал науки для розумового розвитку студентів, їх фахової підготовки, морального виховання. Крім того, науково-педагогічний працівник має добре орієнтуватися в суміжних дисциплінах, що сприятиме глибшому розкриттю закономірних зв'язків між предметами, явищами і процесами реального світу, формуванню всебічно розвиненого фахівця. Проте добре знання свого предмета автоматично не формує вмінь його викладання. Тому науково-педагогічний працівник має майстерно володіти методикою викладання та управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів, що допомагає подати доступно складні завдання, врахувати особливості особистості студента, зацікавити інформацією, захопити нею і викликати бажання поповнювати свої знання.

У науково-педагогічного працівника має виявлятися педагогічна поведінка і діяльність. Педагогічна спрямованість науково-педагогічного працівника означає його установку на взаємодію, терпіння і допомогу студентам. Вона виявляється у спрямованості думок і прагнень на навчання й виховання студентів, у манері розмовляти, взаємодіяти тощо. Завдяки цій рисі науково-педагогічний працівник спроможний інтуїтивно вибирати з навколишнього середовища навчально-виховні факти і відповідно педагогічно їх інтерпретувати.

Науково-педагогічний працівник також має виявляти розумну любов до студентів. Проте, як зазначив М. С. Макаренко, така любов не може містити безпринципного й поблажливого ставлення до молодої людини, потурання її слабостям. На його думку, вимогливість не суперечить любові й повазі до людини, оскільки саме у вимогливості до людини полягає повага до неї.

Ерудованість науково-педагогічного працівника виявляється в тому, що він, окрім глибоких знань свого предмета, має володіти ґрунтовними знаннями з питань філософії, політики, мистецтва, сучасних досягнень науки і техніки. Це допоможе йому спілкуватися зі студентами на різноманітні теми. Широта його інтересів дає змогу спрямувати студентів на цікаві справи, допомагати їм в організації змістовного дозвілля.

Науково-педагогічному працівнику необхідна творчість у педагогічній діяльності. Як творча особистість, він перевіряє та аналізує власний досвід, вивчає й використовує все краще з чужого, шукає і знаходить нові, досконаліші, раціональніші педагогічні технології.

Психологічними передумовами педагогічної творчості є професійно-специфічні здібності, тобто сукупність індивідуально-психологічних якостей особистості, які сприяють успішній педагогічній діяльності, а саме:

1. організаторсько-педагогічні здібності (організування навчально-пізнавальної діяльності студентів і власної діяльності, загальне та професійне самовдосконалення);

2. дидактичні здібності (підготовка навчальних матеріалів, доступність, виразність, переконливість під час пояснення навчального матеріалу; здійснення мотивації діяльності);

3. перцептивні здібності (об'єктивне оцінювання емоційного стану студентів і його врахування у навчальній діяльності);

4. комунікативні здібності (налагодження педагогічно доцільних стосунків зі студентами та колегами з навчально-виховної діяльності);

5. сугестивні здібності (здібності емоційно-вольового впливу на людину);

6. гносеологічно-дослідницькі здібності (виявляються в умінні пізнати й об'єктивно оцінити педагогічні явища та процеси; їх рівень залежить від рівня дослідницької культури викладача, його методологічних знань і дослідницьких умінь);

7. науково-пізнавальні здібності (володіння науковими знаннями, розуміння взаємозв'язків між науками).

Творчий науково-педагогічний працівник досліджує навчально-виховний процес, робить висновки, експериментує. Здійснення педагогічної діяльності на дослідницькому рівні, творчий підхід до неї вимагає від науково-педагогічного працівника постійної роботи над собою.

Безумовно, науково-педагогічний працівник має бути носієм високих моральних якостей. У моральному аспекті педагог повинен бути таким, якими прагне зробити вихованців, тобто живим взірцем чеснот.

Важливо вимогою до науково-педагогічного працівника залишається уміння володіти власною емоційно-вольовою сферою та доцільно використовувати емоції. Це виявляється передусім у продуманій поведінці, відповідних емоціях "мажорного" чи "мінорного" характеру. Таке перевтілення науково-педагогічного працівника необхідне, щоб вплинути на студента, змусивши його пережити певну ситуацію. Крім того, педагогу необхідно виявляти емоції і волю у несподіваних ситуаціях педагогічного процесу, що погребує розвинутого педагогічного самовладання, витримки, вміння швидко вибирати шляхи адекватного реагування на ситуацію, правильно її розв'язувати.

Для успішної роботи зі студентами науково-педагогічний працівник має бути цілеспрямованим, ініціативним, дисциплінованим, вимогливим до себе та інших. Особливо важливі для нього витримка, здатність до гальмування у поєднанні зі швидкою реакцією й винахідливістю, емоційною рівновагою, умінням володіти своїми почуттями.

Від науково-педагогічного працівника вимагають оволодіти педагогічною спостережливістю й уважністю. Спостерігаючи за студентами, науково-педагогічний працівник отримує інформацію про їхні індивідуальні особливості, розуміння навчального матеріалу, ставлення до навчання й науково-педагогічного працівника, стосунки між ними, настрої і психічні стани, їх реагування на зауваження та оцінку успіхів у навчанні й поведінці.

Під час навчальних занять науково-педагогічному працівникові необхідно тримати в полі зору всіх студентів групи. Він має концентрувати свою увагу на викладенні теми, зміні різних видів навчальних завдань і засобів, а також зосереджувати свою увагу на написаному, щоб не допустити помилок у словах, формулах, обчисленнях тощо.

Педагогічну діяльність науково-педагогічного працівника має супроводжувати натхнення та інтуїція. Натхнення приходить до науково-педагогічного працівника внаслідок його значних зусиль над своєю психікою, спрямованості на предмет дослідження, постійного обмірковування й переживання його. Це такий психічний стан, коли одночасно задіянно всі сфери психіки -- розум, почуття, сприймання, інтуїцію тощо. Інтуїція виявляється в особливому відчутті та передбаченні правильного напряму діяльності, у бажанні її результатів, неусвідомленому переконанні, що саме так, а не інакше слід діяти.

Науково-педагогічний працівник має досконало володіти мовою і мисленням. Мова і мислення науково-педагогічного працівника повинні бути педагогічними. Йдеться про конкретність, чіткість думок, їхню логічність, дохідливість, переконливість, впливовість, здатність викликати у студентів відповідні почуття. Крім того, мова педагога має бути позбавлена дефектів (шепелявість, затинання, невимовляния окремих звуків, надмірно швидкий або сповільнений темп). Важливою і необхідною вимогою до науково-педагогічного працівника закладу вищої освіти є володіння ним державною українською мовою.

Педагогічне мислення науково-педагогічного працівника полягає у здатності застосовувати теоретичні положення філософії, психології, педагогіки, методики у конкретних педагогічних ситуаціях навчально-виховної роботи.

Оптимістичність науково-педагогічного працівника має бути його невід'ємною рисою. її наявність впливає на ефективність навчання і виховання студентів, викликає у них позитивні емоції, добрий настрій і захопленість справою, активність, рішучість, упевненість у своїх силах.

Педагогічний такт науково-педагогічного працівника виявляється у психолого-педагогічних особливостях його поведінки, взаємодії зі студентами. Поведінка має відповідати цілям і завданням виховання та навчання, виявляється у творчій педагогічно виправданій його діяльності. Педагогічний такт означає відповідне ставлення до студентів та вміння в кожній ситуації знаходити правильну лінію поведінки. Він потрібен науково-педагогічному працівнику в системі його виховного впливу і на студентський колектив, і на кожного студента зокрема.

Від науково-педагогічного працівника вимагають постійно підтримувати хороший зовнішній вигляд. Неприваблива зовнішність зумовлює негативне ставлення до нього, а відтак і до навчальної дисципліни, яку він викладає, до моральних настанов, які він пропагує.

Науково-педагогічний працівник має завжди підтримувати необхідний рівень фізичного, духовного і психічного здоров'я.

Сукупність особистих якостей науково-педагогічного працівника формує його авторитет, тобто загальновизнану студентами значущість його достоїнств й основану на цьому силу його виховного впливу. Авторитетним є той науково-педагогічний працівник, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них.

Без авторитетної, незламної, непохитної в очах вихованців особистості педагога, зазначав В. Сухомлинський, ідеал перетворюється на покинутий прапороносцем прапор. Багато проблем виховання пов'язані саме з тим, що часто вихованця закликають іти за прапором, якого ніхто не несе. Бути прапороносцем ідеалу, нести на своєму прапорі вогонь ідеального -- саме в цьому секрети педагогічного авторитету. Науково-педагогічний працівник має постійно адекватно оцінювати свою особистість.

Для успішного виконання своїх обов'язків науково-педагогічний працівник має бути організатором, оратором, аналітиком, психологом, висококомпетентним фахівцем у своїй галузі, ерудитом в інших галузях знань. Також науково-педагогічний працівник повинен мати талант, природні здібності. Від нього вимагають значних розумових, фізичних, часових та емоційно-вольових затрат. Науково-педагогічний працівник закладу вищої освіти має бути творчою особистістю, оскільки підготувати майбутнього творчого фахівця може лише творча особистість.

Науково-педагогічний працівник вищого навчального закладу свою педагогічну діяльність здійснює у напрямах: навчальної, методичної, науково-дослідницької та виховної діяльності.

Визначальним завданням науково-педагогічного працівника є навчальна діяльність, спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. Вона поєднує теоретичну складову, пов'язану з розкриттям сутності науки, нових закономірностей, і практичну, яка спрямована на розв'язання педагогічних завдань. Науково-педагогічний працівник визначає мету і завдання навчання з конкретного предмета у взаємозв'язку з іншими дисциплінами; обмірковує зміст навчання, сучасні форми і методи, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності студента, форми контролю. Основні види цієї діяльності - лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації, заліки, іспити, рецензування, організація захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та навчально-дослідною роботою студентів, керівництво дипломними роботами тощо.

З навчальною роботою тісно пов'язана методична діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та удосконалення. До неї належить: підготовка до лекційних, лабораторних, практичних, семінарських занять, навчальної практики; розроблення і підготовка до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних практикумів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточна робота щодо підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної і навчальної, науково-методичної літератури); вивчення передового досвіду з наданням звітності і рецензування конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних розробок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт; розроблення графіків самостійної роботи студентів тощо.

У процесі методичної роботи підвищується рівень майстерності науково-педагогічного працівника, оскільки він засвоює зміст нових навчальних програм, технологій і реалізовує їх; постійно ознайомлюється з досягненнями психолого-педагогічних наук і методик викладання навчальних дисциплін; вивчає і впроваджує передовий педагогічний досвід; удосконалює власні навички самоосвіти тощо.

Педагогічна діяльність науково-педагогічного працівника обов'язково поєднана з науково-дослідницькою діяльністю, яка збагачує внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань. А педагогічна діяльність спонукає до глибоких узагальнень і систематизації матеріалу, до досконалішого формулювання ідей, висновків і нових гіпотез.

Педагогічна наука може розвиватися лише за умови збагачення ЇЇ новими фактами, здобутими у процесі науково-дослідної роботи. Науково-педагогічний працівник, щоб краще й глибше оволодіти навчальним предметом, ознайомлюється з новою науковою літературою, стежить за розвитком цієї науки за кордоном, аналізує основну методичну літературу, уважно опрацьовує науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-виховної роботи колег за фахом, експериментально перевіряє доцільність запровадження у власну практику педагогічних новацій. Працюючи над науковим матеріалом, науково-педагогічному працівнику слід його переосмислити, виявити те, що доцільно застосувати у своїй навчально-виховній діяльності.

Виховну діяльність науково-педагогічний працівник здійснює передусім у процесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, а також під час спілкування у позалекційний час. Кожен науково-педагогічний працівник має усвідомити важливість свого виховного впливу на майбутніх фахівців і реалізувати цю функцію не лише через співбесіди, кураторську роботу, керівника клубів, роботу в гуртожитках, проведення вечорів, екскурсій тощо, а й на власному прикладі.

У системі відкритої та гнучкої освіти особливу увагу приділяють підготовленості педагогів до:

1. організації навчання на базі практики через дії та аналіз цих дій;

2. формування дослідницьких і творчих умінь;

3. формування у студентів віри у власні можливості й у реальність професійних досягнень;

4. вибору залежно від ситуації відповідної ролі, наприклад, експерта, консультанта, організатора, проектанта, порадника;

5. організації студентів у робочі групи, а також до розподілу обсягів навчального матеріалу й формування правил співпраці;

6. підтримки соціальної інтеграції студентського колективу; застосування ефективних методик запобігання й розв'язання міжособистісних і групових конфліктів;

7. організації індивідуалізованого навчання у групах, комунікація зі зворотним зв'язком);

8. організації самонавчання студентів, зокрема підготовки їх до самостійного користування текстовими й поза текстовими джерелами інформації;

9. вироблення вміння індивідуального й групового ухвалення рішень, а також розв'язування різних проблем перед ухваленням рішень;

10. формування вмінь самостійного планування й адаптації до змінних умов праці; розумового конструювання через операції порівняння, аналізу, висновків і верифікації, а також предметно-маніпуляційного конструювання згідно з аналітичними, операційними і синтетичними стадіями поведінки під час розв'язування проблем;

11. практичного застосування концепції різнобічного навчання й концепції індивідуалізованого навчання з урахуванням потреб студентів.



Висновки

Вища освіта в Україні спрямована на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного і соціально-культурного прогресу, а також на формування інтелектуального потенціалу нації та всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства. Вона має стати могутнім фактором розвитку духовної культури українського народу, засобом відтворення продуктивних сил України.

Система вищої освіти України відображає мету і завдання суспільства, зумовлена законами його розвитку і виражає політику держави, потреби суспільного розвитку в галузі освіти і виховання спеціалістів вищої кваліфікації. У ній знаходять свій вияв державна політика, рівень економіки і культури, національні особливості українського народу, його традиції тощо. Організація національної системи вищої освіти в Україні відповідно до зазначених принципів у процесі розбудови незалежної держави робить систему вищої освіти якісно новою, наближає її до європейських стандартів.

Одним з головних завдань, яке має виконувати система освіти, є забезпечення її якісного рівня. Зростання інтелектуальної змістовної праці спричинює потребу в працівниках, здатних осмислювати свою професійну діяльність, спрямовувати її в русло дослідницької, приймати рішення у складних ситуаціях. Тому нині на ринку праці основним фактором конкуренції фахівців стає якість освіти - властивість освіти, що визначає її цінність і передбачає наявність підготовлених спеціалістів.

Педагогічна праця викладача закладу вищої освіти є особливою формою висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру. Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання активної життєвої позиції.

Поліпшення якості освітніх послуг неможливе без самостійних, мотивованих і кваліфікованих викладачів-професіоналів. Саме сприйняття викладачів, міра їх зобов'язань на академічні успіхи їх студентів (учнів), їх готовність підвищувати свій рівень, щоб краще виконувати свою роботу, удосконалювати педагогічні здібності - це основні елементи виробництва освіти всіх рівнів у будь-якому суспільстві. Фундаментом формування в свідомості людей високої поваги до викладача є висвітлення засобами масової інформації складності і важливості праці педагогічних працівників, ставлення уряду до педагогів, нагородження преміями, медалями, почесними званнями і головне - це матеріальне підтвердження престижності і важливості значення їх діяльності, забезпечення адекватного рівня доходу її представникам. Суспільний статус викладача має бути відображений і підтверджений відповідною оплатою праці, що має вирішуватись урядом держави.

Готовність науково-педагогічного працівника до професійної педагогічної діяльності полягає в засвоєнні повного складу спеціальних знань (з предмета, навчальної дисципліни, курсу) психолого-педагогічних дій у вищому навчальному закладі та соціальних відносин, у сформованості й зрілості професійно значущих і громадських якостей особистості.

Професійна кваліфікація полягає в умінні прогнозувати цілі та результат педагогічного впливу, у побудові інформаційних моделей, ухваленні самостійних рішень та ін. Бути професійно-педагогічно компетентним означає мати багатокомпонентний склад інтеграційних професійних знань і вмінь, що забезпечує усвідомлення вольових рішень, виконання творчих дій з конструювання процесу навчання й моделювання комунікативних зв'язків. Отже, професійна готовність науково-педагогічного працівника до педагогічної діяльності передбачає його професійну кваліфікацію та певну сукупність особистісних якостей і властивостей.

Для ефективного виконання педагогічних функцій сучасному педагогу важливо усвідомлювати основні компоненти психолого-педагогічної структури своєї діяльності, а також педагогічні дії і професійно важливі вміння та психологічні якості, необхідні для її реалізації.



Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти в Україні на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу) //Вища освіта України. -- 2000. - № 1.

2. В. А. Гладуш, Г. І. Лисенко ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ: теорія, практика, історія. Навчальний посібник. м. Дніпропетровск ДК № 4121 від 27.07.2011

3. Войленко Е.И. Абрамова А.А. Трудовые права преподавателей высшей школы. -М.:Госюриздат, 1962.

4. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997.

5. Гончаренко С. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко. - К.: Либідь, 1997.

6. Грішнова О. А. Людський капітал (формування в системі освіти і професійної підготовки). - К.: Знання, КОО, 2001.

7. Гуменюк Н.П., Пастухов В.П. Трудовые права преподавателей вузов: Учебное пособие. -К.: КГИФК, 1979.

8. Закон України «Про вищу освіту» ст. 48,49,50,51,57.

9. Закон України «Про наукову і науковотехнічну діяльність» від 13.12.1991 р., № 1977-ХП // ВВР України. -1992. -№ 12.

10. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017

11. І.М. Шоробура, Є.В. Долинський, О.О. Долинська «Менеджмент вищої освіти» Навчальний посібник.

12. Кипень В., Коржів Г. Викладачі вузів: соціологічний портрет -Донецьк, 2001.

13. Красюк Т.В. Правове регулювання робочого дня і робочого часу науково-педагогічних працівників // Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Матеріали наук.-практ. конф.; м. Сімферополь,