Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу. Історико-правові погляди на форми шлюбу. Правове становище жінки в невільному і вільному шлюбі. Історія розвитку змісту "розлучення" і форм його здійснення.

Рубрика Государство и право
Вид диссертация
Язык украинский
Дата добавления 13.12.2010
Размер файла 550,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

УДК 340:93+347. 61/.64:93

ГЛИНЯНИЙ ВОЛОДИМИР ПАВЛОВИЧ

Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Спеціальність 12.00.01 -- теорія і історія держави і права; історія політичних і правових учень

Дисертація

на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Одеса -- 2002

Зміст

Вступ

Розділ І. Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Розділ ІІ. Історико-правові погляди на форми шлюбу

Розділ ІІІ. Еволюція способів укладення шлюбу

3.1 Способи укладення шлюбу в стародавньоєврейському праві

3.2 Спосіб укладення шлюбу за законами царя Хаммурапі

3.3 Способи укладення шлюбу за законами Ману

3.4 Договір у стародавньоримському сімейному праві

Розділ ІV. Правове становище жінки в невільному і вільному шлюбі

4.1 Невільний і вільний шлюб за законами царя Хаммурапі

4.2 Невільний і вільний шлюб у Стародавньому Єгипті

4.3 Невільний і вільний шлюб у стародавньоримському і стародавньо-руському праві

4.4.Невільний і вільний шлюб у пруському ландрехті

Розділ V. Історія розвитку змісту «розлучення», умов і форм його здійснення

5.1.Питання про розлучення у стародавньоєврейському праві

5.2 Підстави для розлучення за законами Хаммурапі

5.3 Розлучення по стародавньоримському праву

5.4 Розлучення по давньоруському праву

Розділ VІ. Особисте і майнове становище заміжньої жінки

6.1 Наслідки укладення шлюбу за законами Ману

6.2 Особисте і майнове становище заміжньої жінки по староданьоєврейському праву

6.3 Особисте і майнове становище заміжньої жінки в Стародавньому Єгипті

6.4 Особисте і майнове становище заміжньої жінки в Київській Русі‚ Московській державі і Російській імперії

6.5 Особисте і майнове становище заміжньої жінки в період буржуазної революції у Франції

6.6 Особисте і майнове становище жінки в Україні за звичаєвим правом

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Особливістю дисертаційної роботи є відсутність комплексного дослідження історико-правових проблем правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу‚ що зумовило вибір теми. Вивчення проблеми правового становища заміжньої жінки на сучасному етапі розвитку законотворчості в Україні є вельми актуальним завданням. В умовах розвитку державотворчих процесів зростає роль досліджень з історії держави і права, особливо тих аспектів, які безпосередньо мають практичну значущість.

Правове становище заміжньої жінки привертало до себе увагу багатьох юристів‚ економістів‚ соціологів та інших дослідників1. Пояснюється це тим, що питання це тісно і нерозривно пов'язане з питанням про побудову сім'ї і суспільства, або, іншими словами, воно торкається найбільш головних форм організації людства. Тому ступінь визнання за заміжньою жінкою особистості є, разом з тим‚ показником рівне розвитку загальнолюдської культури. Протягом історичного розвитку суспільсьва, що своїм корінням сягає у минулі тисячоліття, а також у невідоме для нас майбутнє, цивільно-правове становище заміжньої жінки в різних державах в різних народів неодноразово змінювалося. Заміжня жінка на певних єтапах розвитку розглядалася на рівні речі, то в становищі дочки свого чоловіка і сестри своїх дітей, то, нарешті, у становищі члена сім'ї, хоча і підлеглого чоловіку, але в той же час підноситься над своїми дітьми2. Втім іноді, як‚ наприклад‚ у праві Стародавнього Єгипту, могло здаватися, що дружина ніби то навіть панувала над чоловіком.

Необхідність розробки теми дисертації посилюється у зв'язку з тим що вона своїм змістом переконує нас, сподіваємося, як і законодавця, до вирішення конкретного, питання про розширення договору (контракту) як способу укладання шлюбу в Україні. Давнє право широко практикувало свободу договору у сфері сімейного права. Щоправда, і в той час закон і звичай ставили волі сторін свої межі, але значення цих меж послаблялося тим, що сімейне право не було в той час настільки нерухомим, як у теперішній час. Воно більше, ніж тепер, знаходилося в процесі свого творення і відкривало тому великий простір для прояву волі особи. З усього сказаного зрозуміло, чому нас особливо цікавить роль угоди сторін у справі поліпшення цивільно-правового становища заміжньої жінки. Дослідження ролі контракту, що подане в дисертації, як способу укладання шлюбу повинні, на думку автора, сприяти якісним змінам у сімейному праві.

Доцільність даної роботи полягає також в тому, що процес відродження і розвитку української державності, проголошений у чинній Конституції України курс на побудову демократичної, соціально-правової держави наполегливо вимагає утвердження в нашому суспільстві справедливості, правової і матеріальної захищеності заміжньої жінки, як особистості, підвищення взаємної відповідальності особистості і держави, удосконалення законодавства і правової системи в цілому. Важливою умовою просування до правової держави є підвищення теоретичної і професійної підготовки майбутніх правознавців, політологів, підвищення правової культури українського народу. І в цьому відношенні неоціненну допомогу майбутньому законодавцю і правозастосувачу, політичному діячеві і державному службовцю, громадянину України може зробити неоціненна національна спадщина правової думки минулого.

У всесвітній і вітчизняній історії вчень про право і державу сконцентровано величезний політико-правовий досвід минулих поколінь, відображені основні напрямки, етапи і підсумки тисячолітніх досліджень проблем свободи, права, держави, політики, законодавства. Цей пізнавальний досвід, ці ідеї і досягнення минулого особливо необхідні нам сьогодні.

Тому, найвищою мірою є актуальним простежити зміни в цивільно-правовому становищі заміжньої жінки у сім'ї і суспільстві, намітити головні етапи у звільненні її правової особистості і, як через багатогранну призму, подивитися через право на багатовікову долю заміжньої жінки.

Іноді порівнюють право з відображенням у кривому дзеркалі і відносяться тому до права, як до чогось вигаданого, нежиттєвого. При цьому упускається, що право, як і дзеркало, загалом досить вірно відображає в собі соціальні явища, і що ці останні можуть бути добре зрозумілі шляхом вивчення права.

Однак право є не тільки відображення соціальних відносин у середовищі громадського суспільства. Право і само по собі впливає на цивільне суспільство. Безсумнівно, однак, що для кращого розуміння сучасного законодавства нам варто торкнутися також аналізу стериотипів цивільного законодавства ряду провідних держав.

Нарешті, вивчення старих законодавств було б багато в чому не повним і не ясним, якби ми залишили осторонь стародавні законодавства, оскільки лише в історичній перспективі наш предмет дослідження набуває найбільшої повноти і визначеності.

Разом з тим розуміння причин саме такої або іншої поведінки законодавця дуже важливо для законотворчих процесів у нашій державі, а також для устрою незалежної правової держави Україна.

Зв'язок наукового дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на науковій програмі кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії, яка працює над вивченням проблеми: «Традиції і новації в правовому розвитку: історичний аспект» та плані науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави„ на 2001 -- 2005 роки (державний реєстраційний номер 0101V001195).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення і з'ясування історико-правових основ розвитку правового статусу заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу. Дисертантом поставлено також мету щодо: по-перше, не вдаючись до систематичного викладу всієї історії зародження і зростання цивільної особистості заміжньої жінки, зосередити увагу на питанні про стародавні способи укладання шлюбу, оскільки ці способи просто і добре пояснюють нам основний і вихідний моменти становища заміжньої жінки в історичній сім'ї; по-друге, -- простежити значення свободи особи і, зокрема, договору як виду юридичної угоди у справі поліпшення цивільно-правового становища заміжньої жінки. При цьому, зовсім залишимо осторонь становище заміжньої жінки в доісторичній сім'ї, як внаслідок спірності даної наукової сфери, так з небажання обтяжувати дослідження занадто великим фактичним матеріалом.

Відповідно до поставленої мети зроблено спробу вирішити такі завдання:

-- виявити і охарактеризувати такі способи укладання шлюбу, як викрадення, купівля, давнина, місце дочки як доказ первісного безправного становища заміжньої жінки;

-- проаналізувати роль договору в правовому становищі заміжньої жінки;

-- визначити і дати історико-правове обґрунтування правовому становищу жінки як предмету договору;

-- провести правовий аналіз наслідків невільного і вільного шлюбу для жінки та виявити загальні та специфічні особливості;

-- обґрунтувати правове становище заміжньої жінки у зв'язку зі спільністю і роздільністю майна подружжя;

-- показати особисте становище заміжньої жінки в сім'ї чоловіка;

-- дати оцінку розлученню у різних народів;

-- встановити чинники впливу на поліпшення правового становища заміжньої жінки.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини‚ що виникають у процесі становлення та розвитку правового інституту шлюбу в історичній ретроспективі.

Предметом дослідження є правове становище заміжньої жінки.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження обраний діалектичний метод наукового пізнання правових процесів та явищ, який дає змогу розглядати їх у розвитку, зв'язку між собою і між собою і суспільством, виявляти закономірності та тенденції розвитку правового становища заміжньої жінки. Для досягнення мети і виконання завдань дослідження у роботі було використано також спеціальні наукові методи системного, історично-правовий, структурно-функціонального та порівняльно-правового аналізу. Історично-правовий метод використовувався для розкриття генезису, правових відносин‚ що виникають у процесі становлення та розвитку сім'ї. Системно-функціональний -- для дослідження їх особливостей, структури і місця у предметі сімейного права. У роботі над проблемами, що увійшли до кола дисертаційного дослідження, широко застосовувався метод порівняльно-правового аналізу, зокрема, при вивченні історико-правової традиції в стародавньоєврейському‚ стародавньоєгипетському‚ стародавньоримському праві; в законах Хаммурапі‚ Ману‚ Київської Русі‚ Галицько-Волинського князівства‚ Московської держави‚ Російської імперії‚ на західноукраїнських землях в період Австро-Угорщини та звичаєвого права України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому‚ що вона є першим комплексним дослідженням історико-правових та практичних проблем правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу.

Автор детально дослідив особливості історичних процесів розвитку складної системи зародження, становлення і розвитку правового статусу заміжньої жінки. Автор відмовився від доктринальних підходів, що панували раніше у історико-правовій літературі, і проаналізував правове становище заміжньої жінки із стародавнього до новітнього часу у своєй повноті і об'єктивності. З урахуванням нових підходів проведено юридичний аналіз статусу заміжньої жінки, розглянуто фактори, які вплинули на поліпшення її правового становища у сім'ї і суспільстві.

Найістотніші результати дослідження‚ які відображають внесок дисертанта у розробку означеної проблеми‚ зводяться до того‚ що:

доведено проблематичність спроби звести моральний закон про нерозривне єднання подружжя у закон юридичний і ототожнити їх, забороняючи розірвання шлюбу. Законами юридичними не можна створити моральність, не можна навіть підтримати її на належному рівні; все, що може зробити закон юридичний, це -- усунути крайні прояви аморальності. Примус, властивий цьому законові‚ скоріше порушить‚ ніж зміцнить суть моральних положень;

вперше обґрунтовано положення про те‚ чому перелюбство жінок вважалося злочином і тягнуло за собою важкі правові і суспільні наслідки‚ а для чоловіків -- вважалося незначною моральною плямою.

з'ясовано‚ що в основі виникнення моногамії лежали не тільки економічні умови (це спадкоємність богатств чоловіка його дітьми‚ і в тому‚ що вони народжені від нього -- він повинен бути впевненим)‚ а і природні -- засновані на глибоко закладених подружніх і родинних почуттях;

обгрунтована проблема довголіття гетеризму‚ тому що чим більше стародавній гетеризм змінюється в наш час під впливом капіталістичного товарного виробництва і пристосовується до останнього, чим більше він перетворюється на неприховану проституцію, тим сильніший його деморалізуючий вплив. При цьому чоловіків він деморалізує значно більшою мірою, ніж жінок;

доказано‚ що одношлюбність з'являється в історії в якості заснованого на згоді союзу між чоловіком і жінкою‚ а соціально-економічні умови перетворюють цей союз на поневолення жінки чоловіком, як проголошення протиріччя між статями‚ які існують до сьогодення;

доведено, що стара відносна свобода статевих зв'язків аж ніяк не зникла з перемогою парного шлюбу чи навіть одношлюбності, вона перейшла в нову форму гетеризму, яка і в період цивілізації крокує за людьми, це як рудимент, що дістався в спадщину від первіснообщинних прабатьків: священний обов'язок перед людством -- продовження роду людського;

з'ясовано переважання соціально-економічних умов над природними‚ які у молодої дівчини‚ яка до свого заміжжя була так само правоздатна, як і чоловік, віднімають в неї цю правоздатність; видається‚ що зв'язки, що з'єднують її з чоловіком, віднімають у неї розум, яким обдарувала її природа;

показано‚ що шлюб‚ як соціальний інститут, який зобов'язаний своїм виникненням і розвитком економічним відносинам, зі зміною яких він підлягає зміні і зі зникненням яких він також підлягає зникненню. Разом з тим доказано‚ що існування шлюбу не залежить від законів. Якщо шлюб не штучна вигадка, а інститут, заснований на глибоко закладених почуттях, подружніх і родинних, він збережеться, поки зберігаються останні. А якщо ці почуття коли-небудь перестануть існувати, то ніякі закони не в силах будуть врятувати шлюб від зникнення;

доведено‚ що заміжжя в сучасному українському суспільстві під впливом погіршення економічних умов значною мірою перестало бути інститутом, призначенням якого є народження дітей, збільшення потомства;

уточнено правову модель щодо сімейного права сучасної України. Так‚ в Сімейному Кодексі України надано визначення шлюбу‚ поза визначення -- мета‚ з якою укладається шлюб.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані у правотворчій діяльності у галузі сімейного права України, при читанні вузівських курсів з історії держави і права, при підготовці спецкурсів, при написанні посібників і підручників з історії держави і права як зарубіжних країн‚ так і України.

Джерелознавча база дисертації дуже різноманітна.

У грецькій церкві, під час прийняття слов'янами християнства, були в практичному вживанні два збірники церковного права -- Номоканон патріарха Іоанна Схоластика (540--560 р.р.) і другий Номоканон з XIV титулів із Синтагмою, з ним поєднанною, прославлений потім ім'ям патріарха Фотія (578--660 рр.).

У такий спосіб руська церква ще за ранніх часів свого існування мала у своєму розпорядженні закони східної церкви саме в тому вигляді, як вони були викладені у вищевказаних двох збірках. Але потреби повного улаштування церковних справ вимагали, з одного боку, подальшого запозичення з грецьких джерел (хоча і не канонічного характеру, але такі що мали в церковній практиці авторитет), а з іншого -- видання російських узаконень. Робота в зазначених двох напрямках продовжується аж до видання друкованої кормчої. Раніше, а саме протягом Х--XII ст. ст., із грецьких статей були запозичені наступні: 1) уривок з VII титулу 1 глави Прохірона Василя Македонянина -- «О возбраненныхъ женитвахъ»; 2) уривок з II титулу 2 глави Еклоги Лева Ісаврянина під заголовком -- «Иного закона о возбраненныхъ женитвахъ»; 3) Закон судный людям. Изъ русских статей, которые вносимы были в кормчие: а) статути св. Володимира і Ярослава; б) канонічні відповіді митрополита Іоанна II (1080--1089 рр.); 3) питання Кірика, Сави і Ілії з відповідями Ніфонта, єпископа Новгородського, та інших ієрархічних осіб (1130--1156 рр.).3

Книга стародавньої мудрості Біблія (названа так за назвою сірійського міста Бібл, звідки греки ввозили папірус) вона, як відомо, складається з двох частин -- Вітхого і Нового завітів. Перша частина створювалася давньо-єврейською мовою протягом майже 15 століть (з XIII ст. до н.е. до II ст. н.е.), вона шанується як священна книга і в іудейській, і в християнській релігії. Друга частина виникла в I--II ст. н.е., написана давньогрецькою мовою і визнається богонатхненною лише християнами.

Повчання Вітхого завіту (і любовна лірика, що міститься в ньому) відображають соціальний лад, побут і вдачі древніх народів Близького Сходу. Узяті з різних епох, вони найчастіше суперечать одне одному, але в цілому це апологія почуттєвої любові і патріархальної сім'ї.

Монотеїзм іудейської релігії переріс у християнство. Але нова релігія виникла як певний етичний вибух усередині старої, що перевернув багато етичних заповідей. Декалог, що містить заборони, був замінений імперативом загальної любові. «Не оставайтесь должными никому ничем, кроме взаимной любви; ибо любящий другого исполнил закон. Ибо заповеди: не прелюбодействуй, не убивай, не кради, не лжесвидетельствуй, не пожелай чужого, и все другие заключаются в сем слове: люби ближнего твоего, как самого себя». Євангеліє розуміє любов гранично широко як духовну симпатію, як подолання егоїзму.

Про це свідчать декілька положень Біблії, що характеризують правове становище заміжньої жінки: «І будете додержувати постанов Моїх та уставів Моїх ‚ що людина їх виконує й ними живе. Я -- Господь!

Наготи батька свого й наготи матері своєї не відкриєш‚ -- вона мати твоя, не відкриєш наготи її!

Наготи сестри своєї, дочки батька свого або дочки матері своєї, що народилася в домі або народилася назовні‚ -- не відкриєш їхньої наготи!

Наготу дочки сина свого або дочки дочки своєї, -- не відкриєш наготи їхньої бо вони -- нагота твоя!». Біблія в цих постановах і законах виступає проти кровозмішування, яке веде до виродження роду людського з одного боку, а з іншого -- ці положення регулюють правове становище заміжньої жінки, яка на законих підставах може відмовити в співжитті родичу. Статті законів, які борються з подібним явищем ми зустрічаємо практично у всіх народів стародавності.

Далі Біблія регулює і більш конкретні правові можливості заміжньої жінки. Так‚ у ній сказано: «А з чоловіком не будеш лежати як з жінкою‚ -- гидота воно! І з жодною худобиною не зляжешся‚ щоб не стати нею нечистим. І жінка не стане перед худобиною на злягання‚ -- це паскудство!

...Бо кожен чоловік‚ що прокляне свого батька чи матір свою, буде конче забитий...

А кожен‚ хто буде чинити перелюб із чиєю жінкою‚ хто буде чинити перелюб із жінкою свого ближнього‚ -- буде конче забитий перелюбник та перелюбниця...

...Але щоб уникнути розпусти‚ нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка.

Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов‚ так само й чоловікові дружина.

Дружина не володіє над тілом своїм‚ але чоловік; так само й чоловік не володіє над тілом своїм‚ але дружина.

Не вхиляйтесь одне від одного, хібащо за згодою‚ щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи‚ щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням»4.

«Дружини, -- коріться своїм чоловікам, як Господові, бо чоловік -- голова дружини‚ як і Христос -- Голова Церкви‚ Сам Спаситель тіла!

Чоловіки‚ -- любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву і віддав за Себе.

Чоловіки повинні любити дружин своїх так‚ як власні тіла‚ бо хто любить дружину свою‚ той любить самого себе.

Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла‚ а годує та гріє його‚ як і Христос церкву.

Покине тому чоловік батька й матір‚ і пристане до дружини своєї‚ -- і будуть обоє вони однім тілом.

Ця таємниця велика‚ а я говорю про Христа та про Церкву! Отже нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину‚ як самого себе‚ а дружина нехай боїться свого чоловіка!

Щануй свого батька та матір -- це перша заповідь з обітницею...

А батьки‚ -- не дратуйте дітей своїх‚ а виховуйте їх у покорі й остереженні Божому5.

«Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю‚ ані панувати над мужем, але бути у мовчанні. Бо спершу був створений Адам‚ а потім Єва; і не Адам був спокушений; а жінка‚ спокусившись‚ вдалася до переступу‚ а втім спасеться через народження дітей‚ якщо буде у вірі й любові та в святості з невинністю.

...Коли ж хто про своїх‚ особливо ж про домашніх не дбає‚ той вирікся віри‚ і він гірший за невірного»6.

Наступним і дуже важливим джерелом вивчення правового становища заміжньої жінки є Коран -- священна книга мусульманської релігії (виник на рубежі VII і VIII ст.ст.) регламентує релігійні обряди, приписує моральні норми і правові настанови, підкреслює непорушні правила життєвого укладу і поводження людей, і в цьому відношенні він аналогічний Вітхому завіту і Євангелію. Цілий ряд глав -- сур, цієї книги, присвячений правилам сімейного життя, особливо приписам, які адресовані чоловікові як главі сім'ї. Мова йде про регулювання родинних і майнових відносин, про утримання і виховання дітей, про відношення до дружин і про їхнє правове становище. Сури Корану звернені винятково до чоловіків, у них відсутні вказівки на почуттєві і емоційні моменти шлюбу.

Наступним джерелом для вивчення правового становища заміжньої жінки є «Домострой»7 -- один з найважливіших творів давньоруської літератури, авторство якого пов'язується з ім'ям Сильвестра (початок XVI ст. -- до 1568 р.), сподвижника Івана Грозного. Сильвестр брав участь у складанні і редагуванні таких важливих пам'яток права, як Судебник 1550 р. і Четьї-Мінеї.

Три основні частини «Домострою» викладають правила суспільного життя. Глави 1--15 присвячені релігійним постановам сімейного життя; глави 30--63 містять господарські рекомендації. Інші глави «Домострою», присвячені сім'ї -- домоустрою, обов'язкам дружини, шляхам виховання і правилам поведінки дітей. У 64-й главі «Послання і покарання до сина Анфіма» (так званий «Малий домострой»), яка, повторюючи основні думки «Домострою», нібито підбиває підсумок особистому досвіду Сильвестра в його батьківських настановах підростаючому сину.

«Домострой» зображує зразковий дім і сім'ю, прагнучи уніфікувати такий ідеал домашнього життя, щоб у домі було «як у рай увійти» (§ 38). «Домострой» учить жити чисто, зберігати порядок, бути гостинним, милосердним, дотримуватись взаємної поваги і т. ін. «Домострой» прагнув пом'якшити грубі сімейні звичаї, давати такі поради, які служили б миру і життєвій міцності в сім'ї. Заклик до миру в сімейному житті, прагнення регулювати всі дрібниці побуту й особистої поведінки в сім'ї -- були правилом середньовічної літератури. Показуючи до подробиць, як повинно будуватися життя в сім'ї, такі книги покликані були служити великими регуляторами поводження людини в найважливішій сфері його існування.

Одним із стародавніх джерел вивчення даної проблеми є закони царя Хаммурапі.

У 1901 році французька археологічна експедиція, розкопуючи м. Сузи в Еламі (на схід від Вавілону), знайшла базальтовий стовп, цілком покритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого на землі зводу законів. Він був складений за царювання Хаммурапі, царя Вавілону, у ХУШ столітті до н.е.

На самому верху стовпа зображений сам Хаммурапі. Він стоїть перед троном, на якому сидить верховний бог Вавілону -- Мардук. У руках Хаммурапі жезл -- символ судової влади, вручений цареві самим богом.

Прагнення подати закони вихідними від бога було в звичаї у всіх стародавніх законодавців. У такий спосіб намагалися додати їм більшої сили. У стародавніх євреїв бог Ягве особисто сходить на гору Сінай, щоб вручити Мойсею скрижалі законів. В іншому випадку єврейські законодавці намагалися представити складені ними закони зненацька знайденими в храмі. Стародавні єгиптяни вірили в те, що їхній легендарний цар -- законодавець Сесострис одержав закони з рук самого бога.

Законник Хаммурапі складається з 282 статей. З них повністю збереглося 247. Інші виявилися стертими. Деякі з них удалося, втім, відновити за документами знаменитої бібліотеки ассірійського царя Ашурбаніпала.

На відміну від римлян і слов'ян, які писали свої закони на дерев'яних дошках, стародавньосхідні народи використовували камінь. Дерева тут мало, каменя багато. Виставлений на міській площі‚ «стовп законів» повинен був служити правосуддю, що відбувалося тут же, і водночас нагадувати: ніхто не може відмовлятися незнанням права.

Хаммурапі відчував, вочевидь, особливу пристрасть до правосуддя. Дійшли документи про нього як про суддю. В одному зі своїх листів він дає інструкцію щодо допиту хабарників, в іншому -- вимагає явки очевидців.

Статті Законника Хаммурапі складені зовсім в іншій манері, ніж це прийнято нині. Ми прагнемо викласти норму закону так, щоб, залишаючись досить конкретною, вона в той же час охоплювала не один який-небудь випадок, а всю сукупність аналогічних явищ. Стародавній законодавець мислив собі закон інакше. Норма права, що виросла із судового рішення з конкретної справи, формулювалася так само, як формулюють рішення суду: як рішення окремого випадку, казусу. Наприклад: «Якщо людина виб'є зуба рівному собі (за суспільним становищем), то повинно вибити їй зуба». Таку форму викладу називають «казуальною». Автори Законника прагнули групувати статті за їх змістом, але строгого розмежування між правом кримінальним, цивільним і процесуальним вони не проводили. Це розмежування, звичайне для сучасного права, у ті часи, та й багато століть пізніше, не усвідомлювалося.

Законник не може вважатися всеохоплюючим. У ньому не згадуються багато державних і релігійних злочинів, основні види убивства і т. ін. Покарання за них на практиці були, вочевидь, настільки звичайними, що Хаммурапі вважав зайвим писати про них у своєму кодексі.

У стародавньовавілонській сім'ї панує чоловік. Він веде спільне господарство сім'ї. Він представляє її в ділових відносинах. Йому належить право розпорядження дружиною і дітьми.

У випадках крайньої потреби батько вправі продати своїх дітей усякому, хто їх захоче купити, продати безповоротно, у «пащу собаки», як тоді говорили.

Від дружини, що «ганьбить» свого чоловіка чи «марнує його майно», дозволяється «відмовитися» і вигнати з дому. У владі чоловіка залишити її в домі на положенні рабині і одружитися вдруге.

Бездітна дружина може дати чоловікові наложницю, залишаючись господаркою в домі. Але чоловік і в цьому випадку має право на розлучення. Для нього не існує юридичних перешкод до розлучення. Вони існують для дружини. Водночас діють два принципи: свобода розлучення для чоловіка й обмеження права на розлучення для дружини. Для неї встановлені три законних підстави до розлучення: перелюбство чоловіка; залишення ним дому і місцевості проживання; безпідставне обвинувачення у подружній невірності.

У той же час, як це не дивно, дружина вправі розпоряджатися своїм власним майном, нажитим нею в шлюбі: отриманим у спадщину, дарованим та ін; укладати угоди купівлі-продажу і позики, наживати гроші, здобувати землю, рабів. Чоловіку заборонялося марнувати майно дружини чи розпоряджатися ним без згоди останньої.

Закон прагне примирити між собою дві вимоги: а) зберегти за дітьми майно їхньої матері і б) не вилучати його при цьому з обороту.

Дуже ймовірно, що для заміжньої жінки практичні можливості незалежної господарської діяльності були невеликими. Але незаміжня жінка могла за відомих умов (якщо вона жриця, що користується привілеями, якщо вона не знаходиться під опікою та ін.) діяти цілком самостійно і з широким розмахом.

За своїм значенням і відомістю Закони Ману не поступаються Законнику Хаммурапі. Їх складання відносять до I століття до н.е.

Авторами Законів Ману були, вочевидь, жреці однієї із стародавньоіндійських брахманських шкіл. Вони ж дали цій кодификації ім'я Ману, одного з міфічних прабатьків людини.

Написані Закони Ману у формі двовірша (шлок), ритмічною прозою, що повинно було полегшити їхнє запам'ятовування. Усього в Законах 2685 статей. Мова, якою написані Закони Ману, називається санскритською. Це мова стародавніх індусів.

За своїм словниковим фондом і граматичною будовою санскрит знаходиться в тісному спорідненні з усіма основними європейськими мовами -- грецькою і латинню, німецькими і слов'янськими мовами. Спільність так званих індоєвропейських мов давно вже привела дослідників до висновку про праісторичну територіальну близькість усіх тих народів, нащадками яких є древні греки і римляни, германці і слов'яни, кельти і литовці. Районом їх первісного спільного проживання називають‚ за звичаєм‚ Південну Європу, включаючи Україну, Кубань, Поволжя. Природно припустити, що мовна спільність була для них не випадковою, як не випадковим був і їхній територіальний зв'язок. Про це ж свідчать звичаї, багато з яких поєднують зазначені народи дивним збігом деяких подробиць, обрядів і т. ін. і які не могли бути просто так запозичені чи виникнути незалежно один від одного.

Зміст Законів Ману виходить за межі права. Вони трактують і про політику, мораль, релігійні приписи благочестивій людині.

Правова санкція доповнюється часто погрозою несприятливого наслідку в потойбічному світі за поганий вчинок. І не лише для самого правопорушника. Лжесвідок попереджається, наприклад, що коли він говорить неправду «щодо дрібної худоби», то «убиває п'ять своїх родичів», щодо корів -- десять, щодо коней -- сто і тисячу -- щодо людей. Закони Ману були написані в період, коли основна маса арійського населення Індії жила в умовах патріархального побуту. Типовою була велика сім'я, яка поєднувала під однією покрівлею всіх низхідних родичів її глави: синів з їхніми дружинами, дітьми, дружинами їхніх дітей і їхніх дітей. Майно цієї родини було її загальним надбанням, але управлялося главою.

У сімейному праві цілком утвердилося панування чоловіка (чоловіка, батька), однак пережитків старого групового шлюбу залишилось багато. Шлюби укладаються з волі батьків, але коли вмирає чоловік, вдова, за звичаєм, стає дружиною діверя; чоловік, який втратив дружину, одружується з її сестрою.

Взагалі визнавалося, що жінка повинна завжди знаходитися під опікою чоловіка: батько охороняє жінку в дитинстві, чоловік -- у молодості, сини -- у старості: «жінка ніколи не придатна для самостійності».

Розлучення для дружини неможливе: «ні продажем, ні розлучною платою дружина не звільняється від чоловіка». Чоловік може залишити дружину, «якщо вона його ненавидить»; «дружина, що не народжує дітей, може бути перемінена на 8-му році, що народжує мертвих -- на 10-му, тільки дівчаток -- на 11-му, але сварлива -- негайно».

Подружня вірність підтримується суворими карами. Водночас допускається сама широка дошлюбна статева свобода дівчат. Син, якого дівчина народить у домі свого батька, буде вважатися «сином заміжньої дівчини». Лише потім‚ пізніше він стане сином того, хто з нею одружиться. Такі діти не були перешкодою до шлюбу.

Розглядаючи стародавньосхідні правові кодификації, дослідник неодноразово зіштовхується з деклараціями, які проголошують початки «справедливості», «правди», «моральності» і т. ін. Виникає переконання, що законодавство ґрунтується на власних основах, на правилах «справедливості», «моральності», «правди» чи релігії, що його джерелом є свободна воля законодавця. А коли до того ж з'явиться наука права, коли юристи, порівнюючи різні кодекси чи системи права, знайдуть спільне між ними, уявлення про право, зміст якого дано в ньому самому, про деяке природне право, дане самою природою, про деяку позачасову справедливість одержить теоретичне обґрунтування.

Разом з тим, як ми бачили, і Законник Хаммурапі, і Закони Ману вважають рабство справедливим. Так само феодальне право буде виходити зі справедливості кріпосництва. А коли французька буржуазна революція відкине і рабство і кріпосництво, основний аргумент буде той самий -- справедливість!

Але не можна не бачити, що все основне, що відбувалося в господарському чи правовому житті країн Стародавнього Сходу, не може бути зрозумілим поза рабством як головним фактором в життєдіяльності стародавньосхідних суспільств.

Поза рабством, поза тим, що пов'язано з рабством, немає ніяких скільки-небудь істотних правових відносин взагалі. Чи маємо ми справу з сім'єю, негайно виступають назовні відносини, пов'язані з наложницею-рабинею і її дітьми: з правом продажу в рабство членів сім'ї; з рабинею, яка, обдуривши хазяїна, віддає свою дитину вільній жінці, з «палацом», коли виявляється незаконно віддана на сторону дитина палацевої рабині, з домашнім рабством у його різних формах і т. ін. Чи маємо ми справу з воїном і його службою, відразу виникають проблеми, пов'язані з його можливим викупом з полону - рабства. Чи маємо ми справу з договорами купівлі-продажу, обміну чи найму, ми повинні бути готові до того, що в якості «предмета» договору з'явиться раб чи рабиня і їхні діти. Чи досліджуємо ми судоустрій і судочинство, особливе відношення до раба-відповідача стане неодмінною істотною частиною питання. Грані між вільним станом і рабством водночас і дуже різкі, і дуже умовні. На усякому вільному, окрім, можливо, самих привілейованих, лежить невідворотна печатка рабства.8

Важливим джерелом для даного дослідження є афінське право. Основним джерелом афінського права в період розквіту демократії був закон. Його суворе дотримання визнавалося неодмінним елементом демократії.

У цивільній присязі молодого афінянина говорилося: «І я буду слухатися влади... і коритися встановленим законам... і якщо хто-небудь буде скасовувати закони чи не коритися їм, я не допущу цього, але буду захищати їх один і разом з усіма».9

Найдавнішою систематизацією афінського права вважаються закони Драконта, що відносяться до VII століття до н.е. Відомі вони своєю непомірною жорстокістю; ті‚ хто украв овочі і плоди‚ несли те ж покарання, що і батьковбивці, -- страту.

«Коли Драконта запитали, -- пише Плутарх, -- чому він за велику частину злочинів призначив страту, він, як кажуть, відповідав, що дрібні злочини, на його думку, заслуговують цього покарання, а для великих він не знайшов більшого».

При Солоні закони Драконта були скасовані, за винятком декількох постанов про вбивство. З тих пір афінське право залишалося несистематизованим. Значна частина його була, як і за старих часів, неписаним звичаєм. Проводячи суд, геліея могла створювати щоразу нову норму, керуючись переконанням.

Після того як Греція була завойована Філіпом Македонським (батьком Олександра), Афіни і багато інших полісів утратили свою незалежність. Проте кожне місто мало власне право, яке багато в чому відрізнялося від права інших міст. Як би не розглядалися судові суперечки, вони повинні були вирішуватися на основі місцевого права.

Коли в результаті об'єднання Греції під владою Македонської монархії аттична (афінська) мова стала пануючою, відтіснивши інші діалекти, закони й укази стали писатися цією мовою і притому за однією і тією ж «загальною формою».

Публікувалися декрети на спеціальних стелах -- вертикально поставлених кам'яних дошках, чи на табличках. Зберігалися вони в будинку міського управління. Можна було помітити, пише історик еллінізму В. Тарн, що, чим декрети були незначнішими за своїм змістом, тим вони були багатослівнішими.

З цього ж часу з'являються в Греції справжні, тобто професійні, юристи, оскільки вимагалось знання права всіх основних її міст, а це було справою нелегкою.

Важливим джерелом для вивчення правового становища заміжньої жінки є сімейні відносини за Законами XII таблиць‚ які характеризуються перш за все необмеженою владою домовладики. Усі, хто жив під дахом його дому, будь то кровні родичі чи приймаки, були носіями одного і того ж прізвища, агнатами. Майно сім'ї вважалося її колективною власністю, але розпоряджатися ним міг тільки «батько сімейства». Після смерті останнього воно нарівно поділялося між агнатами. Коли їх не виявлялося, успадковували найближчі родичі (брати померлого, їхні сини та ін.), яких також вважали агнатами, хоча і далекими (брати якийсь час до смерті батька жили під одним дахом).

Дочка переходила в будинок свого чоловіка, підпадаючи під владу його самого і його батька, якщо останній був ще живий. Стосовно свого рідного батька і своєї старої сім'ї взагалі вона когнатка, кровна родичка, і тільки. Прав на спадщину у своїй кровній сім'ї вона, а також її діти й онуки‚ не мали.

Майнова правоздатність наставала для римського громадянина нерідко набагато пізніше політичної -- не раніре смерті батька.

Існувала одна можливість для звільнення сина за життя батька -- через трикратний продаж у рабство. Після третього продажу син ставав вільним. Стосовно своєї сім'ї він робився когнатом, позбавленим, як і заміжня дочка, права успадкування.

Дружина так само, як і інші домочадці, була під владою свого чоловіка. Сама форма шлюбу була для неї хоча і традиційною, але все ж принизливою, особливо якщо шлюб встановлювався купівлею (у формі манціпації). Деяку рівність давав їй тільки шлюб без формальностей -- «синє ману», без «накладення руки». Такий шлюб, дозволений законом, установлювався фактом простого співжиття. Майно подружжя знаходилося при цьому в їх роздільній власності.

Шлюб цей слід відновляти щорічно. Проживши протягом року в домі чоловіка, дружина автоматично підпадала під його владу -- за давниною. Щоб уникнути цього, вона не менше трьох ночей на рік проводила поза домом - давнина у такий спосіб переривалася.

Походження шлюбу «синє ману» не цілком ясне. Можливо, що спочатку це був якийсь юридично неповноцінний різновид шлюбу між патриціями і плебеями, яким «правильний шлюб» був дозволений тільки після видання закону Канулея (445 р. до н.е.). Такою є думка авторів кращого підручника з римського права: «Римское частное право» (М., 1948, с. 137).

Важливим джерелом для дослідження даної проблеми є Цивільний кодекс Наполеона 1804 р. Уже в ході революції 1789--1794 рр. було скасовано багато чисто середньовічних правових інститутів і закладені основи сучасного права. Але тільки на початку XIX ст., у період правління Наполеона Бона-парта, сформувалися, нарешті, необхідні умови для прийняття єдиного і стабільного цивільного кодексу.

У його розробці взяли участь такі видатні французькі юристи, як Порталіс, Тронше, Мальвіль та ін., які спиралися на римське право, дореволюційну судову практику і кутюми, які вони переробили відповідно до потреб нового суспільства. Перший консул особисто брав участь в обговоренні ряду статей Кодексу. Він усунув із проекту деякі положення, що асоціювалися з революцією, а тепер, у післяреволюційний період, уявлялися надмірно радикальними.

Незважаючи на окремі консервативні відступи, саме в Кодексі Наполеона цивільне право Франції знайшло своє класичне вираження. Тому і сам Кодекс мав для своєї епохи революційне значення, відігравши винятково важливу роль у розробці і утвердженні багатьох принципів нового цивільного права. Кодекс вирізнявся стрункістю викладу, стислістю юридичних формулювань і дефініцій, визначеністю і чіткістю трактування основних понять і інститутів цивільного права. Цивільний Кодекс Наполеона нараховував 2281 статтю і складався з вступного титулу і 3 книг. Його структура відбила схему побудови інституцій римського права: особи, речі, успадкування і зобов'язання. Ця структура Кодексу одержала в цивільному праві назву інституційної.

Не менш важливим джерелом для вивчення правового положення заміжньої жінки є германські законодавства. З часу появи пруського ландрехту до видання цивільного уложення німецької імперії пройшло більше ста років. Цей період часу, що створив три уложення, був достатнім для оцінки тих поліпшень, що були зроблені за цей час кодексами германського типу у сфері цивільно-правового становища заміжньої жінки. Оглядаючись назад, аналізуючи статті австрійського, саксонського і німецького уложення, ми не можемо не помітити, що прусський ландрехт, за деякими виключеннями, зробленими в XIX столітті, продовжує в головних своїх принципах регулювати цивільно-правове становище німецької заміжньої жінки.

Так, що стосується, насамперед, особистого становища заміжньої жінки, то австрійське уложення, слідом за ландрехтом, у § 91 називає чоловіка главою сім'ї, а в § 175 говорить про владу чоловіка, під яку підпадає жінка, виходячи заміж. Цілком послідовно австрійське уложення ставить за обов'язок дружині виконувати зроблені чоловіком розпорядження, наскільки це потрібно для домашнього порядку. Саксонське уложення не називає чоловіка главою сім'ї, але, по суті, воно припускає чоловіка главою сім'ї, тому що постановляє, що чоловік має право зажадати від своєї дружини слухняності (1631 р.). Німецьке уложення слідом за саксонським також не називає, а припускає10 чоловіка главою сім'ї, тому що в згоді з ландрехтом постановляє, що чоловіку надається вирішувати всі питання, які стосуються спільного подружнього життя (1354 р.).

Важливим джерелом для дослідження правового становища заміжньої жінки України є джерело під назвою: «Права, по которым судится малороссийский народ» Изд. под ред. и с приложением исследования о сём своде и о законах, действовавших в Малороссии А. Ф. Кистяковского. -- К., 1879., в якому знаходимо достатню кількість статей, що регулюють правове становище заміжньої жінки в Україні.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації викладені автором у монографії, науково-практичному посібнику для студентів (40 друкованих аркушів), 26 наукових статтях, опублікованих у виданнях, рекомендованих ВАК України. Кожна з наукових статей присвячена одному із аспектів правового становища заміжньої жінки.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:

Глиняный В. П. Правовое положение замужней женщины с древнего времени и до конца ХІХ века: Монография. -- Одесса: Юридична література‚ 1999. -- 316 с.

Глиняный В. П. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособ. -- Харьков, 2001. -- 830 с.

Глиняный В. П. О науке законотворчества древних // Юридична освіта і правова держава: Збірник наукових праць -- Одеса, 1997. -- С. 72--80.

Глиняний В. П., Глиняна К. М. Права жінок (із історії цивільного права) // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. -- Одеса, 1998. Випуск 3 -- 4. -- С. 37 -- 44.

Глиняний В. П.‚ Варчук Т. М. Про науку законотворчості в стародавні часи // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. -- Одеса, 1997. -- № 2. -- С. 28 -- 34.

Глиняний В. П. Способи укладення шлюбу за законами Ману //Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. -- Одеса, 1999. -- Випуск 5. -- С. 240 -- 244.

Глиняный В. П.‚ Глиняная Е. М. Из истории прав женщины //Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць Одеської державної юридичної академії. -- Одеса, 1998. -- С. 107 -- 116.

Глиняний В. П.‚ Глиняна К. М. Вплив релігії на створення держави та права в народів давнини // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. -- Одеса, 1999. -- № 1. -- С. 115 -- 121.

Глиняный В. П. Правовое положение незаконнорождённых по законам Востока //Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць Одеської державної юридичної академії. -- Одеса, 1999. -- Випуск 6. -- С. 17 -- 27.

Глиняний В. П. Правове становище заміжньої жінки Стародавнього Єгипту // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. -- Одеса, 2000. -- № 1 -- С. 27--32.

Глиняний В. П. Історіографічний огляд проблеми правового становища заміжньої жінки з давнього часу і до кінця ХІХ ст. // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. -- Одеса, 2000. -- № 2. -- С. 120 --128.

Глиняний В. П. Наслідки укладення шлюбу по Законам Ману Давньої Індії // Актуальні проблеми політики. -- Одеса: Юридична література‚ 2000. -- С. З56.

Глиняний В. П.‚ Кушнір В. Г. Джерело вивчення сімейних стосунків українців південно-східного поділля // Вісник Одеського державного університету. -- Одеса, 1999. -- Том 4. -- Випуск 2. -- С. 39.

Глиняный В. П. Источниковедческая база проблемы правового положения замужней женщины с древнего времени и до конца ХІХ века // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць Одеської державної юридичної академії. -- Одеса, 2000. -- Випуск 7. -- С. 49.

Глиняный В. П. Актуальность изучения правового статуса замужней женщины // Актуальні проблеми політики. -- Одеса: Юридична література‚ 2000.-- Випуск 9. -- С. 117.

Глиняний В. П. Соціальний захист дітей за звичаєвим родинним правом України в кінці ХІХ ст. // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії. -- Одеса, 2001. -- Випуск 9. -- С. 67 -- 71.

Глиняний В. П. Правове становище жінки України в кінці ХІХ ст. за звичаєм спадкування // Держава і право. Збірник наукових праць інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. -- Київ, 2000. -- Випуск 11. -- С. 75--79.

Глиняний В. П. Невільний і вільний шлюб у давньоримському і давньоруському праві // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. -- Одеса, 2000. -- № 4. -- С. 180 -- 184.

Глиняний В. П. Правове становище заміжньої жінки в давньоєврейському праві (способи укладання шлюбу) // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. -- Одеса, 2000. -- № 3. -- С. 123 -- 125.

Глиняний В. П. Філософія права про статус жінки // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. -- Одеса, 2001. -- № 1. -- С. 136 -- 138.

Глиняний В. П. Підстави для розлучення за законами Хаммурапі // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. -- Одеса, 2001. -- № 2. -- С. 114.

Глиняний В. П. Витоки єврейського шлюборозлучного права // Актуальні проблеми політики. -- Одеса, 2001. -- Випуск № 12. -- С. 567.

Глиняний В. П. Статус позашлюбних дітей у спадковому праві (історико-правовий екскурс) // Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи: Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії.-- Одеса: Юридична література‚ 2001. -- С.147.

Глиняный В. П. Улучшение правового положения русской замужней женщины в результате раздельности имущества супругов // Юридический вестник Одесской национальной юридической академии. -- Одесса, 2002. -- № 1. -- С. 123-125.

25. Глиняный В. П. Порівняльна характеристика невільного і вільного шлюбу у стародавньому Римському і стародавньому Російському праві //Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць Одеської державної юридичної академії. -- Одеса: Юридична література‚ 2002 -- Випуск -- 11. -- С. 88.

26. Глиняный В. П. Личное и имущественное положение замужней еврейской женщины // Держава і право: Збірник наукових праць інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. -- Київ, 2002. -- Випуск 15. -- С. 73.

27. Глиняний В. П. Особисте і майнове становище заміжньої жінки у Систематичному зводі законів Російської імперії 1812--1822 // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. -- Одеса, 2002. -- № 13. -- С. 40.

28. Глиняный В. П. Договор как фактор улучшения положения замужней женщины в древнеримском и древнерусском семейном праве //Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії.-- Одеса: Юридична література‚ 2002 -- Випуск -- 13. -- С. 159.

Основні положення дисертації, теоретичні і практичні висновки і рекомендації доповідалися і обговорювалися на міжнародних, республіканських і міжвузівських наукових конференціях і теоретичних семінарах, зокрема: 51-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОДУ ім. І. І. Мечникова (17--19 квітня 1996 р.)‚ присвяченій історії розвитку буржуазного права та становленню правової держави в Україні; 52-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОДУ ім. І. І. Мечникова (16--18 квітня 1997 р.) «Загальна історія держави і права в літературних творах»; 53-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів ОДЮА (27 квітня 1998 р.) «З історії права жінки періоду рабовласництва і феодалізму»; 2-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів ОДЮА (29--30 березня 1999 р.) «Українські газети в Канаді про голод на Україні в початковий період»; 3-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів ОДЮА (28--29 лютого 2000 р.); Науково-практичній конференції ОДЮА «Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи правового регулювання» (8 грудня 2000 р.); 56-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів (ОНЮА‚ 27--28 березня 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення сімейного законодавства України» (ОНЮА‚ 7 грудня 2001 р.); Міжнародній науково-методичній конференції «Римське право і сучасність» (ОНЮА‚ 21 грудня 2001 р.); 57-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів ОНЮА (15--16 квітня 2002 р.).

Основні положення дослідження використовуються в процесі викладання курсів історії держави і права України та історії держави і права зарубіжних країн в Одеській національній юридичній академії та її філіалах.

Розділ І. Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

У історико-правовій літературі комплексного дослідження проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу проаналізуємо твори і висловлювання великих мислителів і юристів про правове становище заміжньої жінки, про шлюб і сім'ю, визначимо їх точки спільності і відмінності та в результаті цього аналізу одержимо впевненість в тому‚ що ми правильно вибрали мету і завдання в дослідженні цієї проблеми.


Подобные документы

  • Зміст Шаріату, який суворо регламентує майже усі сторони побуту і сімейних взаємин. Загальні права жінки в ісламі: на розлучення, на спадок, на працю. Права жінки як дружини: на Махр (перед шлюбний дар), на забезпечення, на аборти та протизаплідні засоби.

    курсовая работа [49,4 K], добавлен 11.01.2011

  • Поділ римського населення. Римське право. Патриціат. Категорія неповноправних громадян. Чужоземці. Зміцнення торговельних контактів римлян. Правове становище "латинів". Початок існування Римської держави. Правове становище відпущених з рабства людей.

    реферат [16,0 K], добавлен 19.10.2008

  • Правове становище сільськогосподарських підприємств і створюваних ними міжгосподарських формувань. Питання організації праці, тривалості робочого часу і часу відпочинку, надання вихідних днів, застосування заходів заохочення і дисциплінарного впливу.

    контрольная работа [20,1 K], добавлен 12.07.2010

  • Історія виникнення і розвитку громадських організацій і політичних партій. Поняття та види. Правове становище громадських організацій і політичних партій по законодавству Україні. Тенденції розвитку політичних партій України.

    дипломная работа [110,0 K], добавлен 16.09.2003

  • Поняття та види робочого часу за законодавством України. Правове регулювання режиму робочого часу: режиму роботи змінами, роботи з роздробленим робочим днем, гнучкого графіку роботи, вахтового методу організації робіт. Правове регулювання часу відпочинку.

    дипломная работа [129,2 K], добавлен 02.05.2010

  • Дослідження основних рис та складу командитного товариства. Вивчення його правового статусу. Порядок управління справами товариства. Правове становище повних учасників та вкладників. Засновницький договір командитного товариства. Ліквідація товариства.

    доклад [23,0 K], добавлен 03.11.2014

  • Історія розвитку нормативно-правового акту як основного джерела права України. Правове становище населення в античній Греції: громадян, метеків та іноземців, рабів. Особливості правового становища римських громадян, рабів та наближених до них категорій.

    курсовая работа [54,7 K], добавлен 26.10.2010

  • Головні ознаки господарського товариства, дві юридичні якості їх функціонування. Установчі документи та учасники господарського товариства. Правове становище товариств акціонерних, з обмеженою та додатковою відповідальністю, повних та командитних.

    контрольная работа [39,1 K], добавлен 20.10.2012

  • Компроміс природного права жінки й чоловіка в первісному праві родів. Симбіотичні компроміси "права миру" і "права війни". Політико-правові компроміси "права родів" і "права громад". Релігійно-правові компроміси особистого благочестя й світового порядку.

    книга [4,4 M], добавлен 04.07.2016

  • Особливості права спільної сумісної власності подружжя. Підстави набуття цього права. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу. Право на майно жінки і чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

    контрольная работа [32,0 K], добавлен 04.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.