Жіноча злочинність в період з 1960 по 1990 рік

Размещено на http://www.allbest.ru/

15

Жіноча злочинність в період з 1960 - 1990 рік

В СРСР після 1953р. ряд вчених і практиків поставили питання про необхідність поновлення кримінологічних досліджень з метою наукового супроводження кримінологами боротьби із злочинністю. І вже наприкінці 60-х - початку 70-х рр. було продовжено розробку теоретичних основ кримінології.

Стосовно досліджень в області жіночої злочинності після припинення у кінці 20-х - початку 30-х рр. кримінологічних досліджень і ліквідації кримінологічних кабінетів в СРСР до початку 70-х рр. цій галузі не було присвячено фактично жодної роботи і лише після 1970 р. зявлися перші статті, у яких розглядалась ця проблема.

В роботах цих авторів розглядалась кримінологічна характеристика жінок-злочинниць, аналізувалась динаміка і структура жіночої злочинності, її причини, проблеми виправлення та перевиховання засуджених жінок, вплив алкоголізму на злочинність жінок тощо.

В багатьох роботах зроблено спробу довести, що злочинність серед жінок може бути обєктом самостійного вивчення, тому що порівняння чоловічої і жіночої злочинності показує кількісні та якісні їхні відмінності.

На грунті цих та інших робіт вчених розглянемо кількісну і якісну характеристику жіночої злочинності в період з початку 70-х рр. і до 1990 року.

Про злочинність жінок після Великої Вітчизняної війни немає точних відомостей, але, на думку В.А. Серебрякової, вона була значно вище, ніж, в 70-і рр., проте процес її зниження був нерівномірним. Після 1961 - 1962рр. і у наступні роки спостерігається певна стабілізація рівня злочинності жінок: коливання злочинності, зберігаючи тенденцію до зниження, іноді призводили і до деякого незначного її підвищення.

Як би не змінювався рівень жіночої злочинності в СРСР, статистика протягом багатьох років показує, що жіноча злочинність як раніше, так і в період, що розглядається, характеризується невисокими (порівняно з чоловічою) показниками. Так, співвідношення чоловічої та жіночої злочинності в 1962 - 1963рр. було 4 : 1, в 1964р. - 5 : 1, в 1965р. - 6 : 1, в 1966р. - 7 : 1, в 1967р. - 8 : 1, в 1968 - 1970рр. - 7 : 1 і в 1971 - 1972рр. - 6 : 1. Як ми бачимо, жінки вчиняють злочини в декілька разів рідше, ніж чоловіки, незважаючи на те, що жінок в країні більше, а на виробництві кількість жінок і чоловіків однакова.

Дійсно, за роки радянської влади частка жінок у виробничій діяльності, сфері обслуговування і управління збільшилась в 1969р. в 10 і більше разів. Але в той же час, на думку В.К. Звірбуля і В.П. Шупілова, істотних змін їх частки у складі злочинців не сталося, і підвищення соціальної активності жінок в умовах СРСР не призвело до збільшення злочинності серед них.

Але після 1970р. жіноча злочинність збільшується.

Так, в 1970р. серед усіх засуджених жінки складали 6,2%, в 1971р. їх частка складала 15,6%, а в 1972р. - 20% і до 1973р. цей відсоток не знижувався. Після 1974р. участь жінок у загальній злочинності в цілому по країні почала зменшуватися, і в 1975р. їх частка серед усіх, що вчинили злочини, складала 15,2%, в 1976р. - 15,3%, в 1977р. - 15,6%, в 1978р. - 14,6%, в 1979р. - 14,8% і в 1980р. - 14,6%.

Починаючи з 1981 і по 1987рр. частка жінок у загальній злочинності знову підвищувалася: в 1981р. - 15,1%, в 1982р. - 16,2%, в 1983р. - 16,1%, в 1984р. - 15,7%, в 1985р. - 18,8% а в 1986р. вона досягла свого піка - 22,0%, далі в 1987р. зовсім незначно зменшилась - до 21,5%, в 1988р. - до 17,0% /96, С. 8/ і до 1990р. знизилась до 13,8% .

Такі зміни жіночої злочинності мали місце в цілому по країні, але в окремих союзних республіках ці зміни відбувалися по-різному. Слід відмітити як різний рівень жіночої злочинності, так і нерівномірність змін, що відбуваються. Так, в Україні в 1973 - 1977рр. чисельність жінок, що вчинили злочини, виявляла тенденцію до зниження (-5,2%). Але в 1978 - 1983рр. чисельність жінок-злочинниць збільшувалась в середньому на 7,8%. В наступні роки після незначного зниження в 1984р. чисельність жінок-злочинниць різко зросла у 1985 - 1986рр. (з 32 тисяч до 60 тисяч, або майже в 2 рази), а в 1987 - 1988рр. різко зменшилась (до 27 тисяч, тобто більше ніж в 2 рази) і у наступні роки їх чисельність дещо стабілізувалась.

Спостерігаються зміни в жіночій злочинності і в зарубіжних країнах. Так, в Англії чисельність засуджених жінок у 1955р. дорівнювала 1826, а в 1957р. - зменшилась до 1711/. В Бельгії за період з 1950 по 1959р. чисельність засуджених за різні злочини жінок залишається приблизно на одному рівні, при цьому спостерігається в окремі роки то зниження, то незначне підвищення: в 1950р. - 642 злочинниці, в 1954р. - 435, в 1955р. - 488, в 1956р. - 652, в 1957р. - 567, в 1958р. - 488 і в 1959р. - 469 злочинниць. А у Франції, наприклад, в 1958р. було засуджено 1017 жінок, а в 1959р. - 911. За даними 26 країн, що розвиваються, з мусульманським віросповіданням, співвідношення чоловіків і жінок, засуджених за різні злочини в 1975р., склало 17 : 9, а в 1985р., за даними вже 29 країн - 25 : 4.

Як вже зазначалося вище, змінилася не тільки кількісна, але і якісна характеристика жіночої злочинності, її структура. За даними попередніх періодів легко визначити досить чіткий перелік злочинів, що вчиняли переважно особи жіночої статі. Однак час вносить свої зміни в життя жінки, а отже, і в її злочинність. Поряд з тими злочинами, які вчинювали жінки в попередні періоди, вони почали вчиняти і інші, які раніше неможливо було навіть співвідносити з ними. В першу чергу, це зумовлено значно зрослою соціальною активністю жінок, незрівнянно більшою участю жінок в державній, громадській і виробничій діяльності, а також іншими важливими соціальними змінами.

На жаль, єдиних відомостей, які характеризували б злочинність цього періоду, нема, тому ми спробуємо показати зміну структури жіночої злочинності в СРСР на підставі окремих даних за різні роки. Розглянемо показники розподілу засуджених жінок в залежності від характеру вчинених ними злочинів в 1970 - 1979рр. за даними перепису вязнів.

З даних таблиці бачимо, що в 1970р. найбільш поширеними серед жінок були три групи злочинів: проти соціалістичної та індивідуальної власності громадян (61,9%); проти порядку управління, громадської безпеки, громадського порядку та здоровя населення (20,7%); проти життя, здоровя волі і гідності особи (8,6%). В 1979р. превалювали перша і третя групи, які складали відповідно 53,1% і 22,0%; стосовно злочинів проти порядку управління, проти громадської безпеки, громадського порядку та здоровя населення, то відсоток засуджених жінок в цій групі знизився в 1979р. на 1,6%.

Існує тісний звязок між соціальними ролями жінки, її мікросередовищем і вчиненням злочинів. Мотиви злочинів формуються в тій самій сфері, де жінки виконують свої ролі, там же вони їх реалізують. Наприклад, в торгівлі, побутовому і комунальному обслуговуванні жінки складають 70 - 80%. Відповідно серед усіх осіб, що вчинили розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, обман покупців, більше половини - жінки. Аналізуючи структуру злочинів проти соціалістичної власності, бачимо, що провідне місце серед них належить розкраданням, причому значна частка розкрадань здійснюється шляхом привласнення і розтрати, досить незначна - шляхом крадіжки. За даними В.А. Серебрякової, в 1971 р. з усіх засуджених жінок за розкрадання (33,4%) частка жінок, які вчинили крадіжки, склала 4,7%. За крадіжку соціалістичного майна засуджено, як бачимо з таблиці, в пять з лишком менше жінок, ніж за крадіжку індивідуального майна.

За період з 1970 по 1979рр. відбулися деякі зміни в структурі вчинених жінками злочинів. Так, в 2,5 рази зменшилася частка засуджених за розкрадання шляхом привласнення і розтрат, в 1,5 рази - за шахрайство і вимагательство, в чотири рази за господарські та посадові злочини, майже в три рази за хуліганство.

За цей же час збільшився відсоток засуджених за грабіж на 1,9%, за розбій - на 2,0%, але загалом участь жінок в таких злочинах, як грабіж і розбій мізерна. Практично майже не зареєстровані випадки вчинення цих злочинів, де жінка була б виконавцем. Вона може бути наводчицею, другорядною учасницею таких злочинів. Судова практика свідчить, що при вчиненні грабежу та розбою жінки є переважно пособницями. Ці злочини організуються і виконуються чоловіками.

Значно збільшилася питома вага жінок, засуджених за злочини проти життя, здоровя, волі і гідності особи, - на 13,4%, в тому числі за умисні вбивства - на 2,9%, умисні тяжкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження - на 3,5%, а також за порушення паспортних правил, систематичне заняття бродяжництвом і жебрацтвом - на 6,1%.

Як у попередні періоди, так і в той, що нами розглядається, структура злочинності жінок продовжує суттєво відрізнятися від структури злочинності чоловіків. Ця різниця закономірна і пояснюється більшою зайнятістю жінок у таких сферах, як матеріально-технічне постачання, торгівля, громадське харчування. Тому серед засуджених жінок в шість разів більше, ніж серед засуджених чоловіків, було осіб, що вчинили розкрадання шляхом привласнення і розтрати, майже в пять разів більше засуджених за шахрайство.

Частка жінок, засуджених за умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, в 1,5 рази менше, ніж частка засуджених чоловіків. Протилежна картина спостерігається при порівнянні частки засуджених жінок і чоловіків за умисні вбивства. Практика свідчить, що серед жінок ці злочини часто мають ситуативний характер і є реакцією на подружню невірність, постійне пияцтво і знущання з боку чоловіків та коханців.

Серед жінок майже в пять разів більша, ніж серед чоловіків, частка засуджених за бродяжництво.

Якщо порівняти наведені дані про участь жінок у деяких видах злочинів з даними за 1928р., то ми побачимо, що майже в чотири рази зменшилась частка жінок у вчиненні умисних вбивств і шахрайства, в три рази - у вчиненні грабежу і розбою. Між тим участь жінок у вчиненні крадіжок збільшилась майже у 2,5 рази. Частка жінок у вчиненні такого злочину, як розкрадання соціалістичного майна шляхом привласнення і розтрати, в 1970р. підвищилась на 2,9%, а потім у порівнянні з 1928р. знизилася майже в два рази.

Для більш повної картини структури жіночої злочинності у період, що нами розглядається, наведемо дані про розподіл чисельності засуджених жінок по видах злочинів за 1987 /99, С. 42/ і 1989рр..

Як бачимо з даних таблиці, в 1987р. пріоритет належить злочинам проти індивідуальної власності (крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство): 32,8% усіх злочинів, вчинених жінками. Значний відсоток складають і злочини проти державної та колективної власності (30,5%), за ними іде група злочинів проти життя, здоровя, волі і гідності особи (31,3%). При цьому слід звернути увагу на збільшення чисельності засуджених жінок по всіх групах порівняно з 1979р. Якщо в 1979р. злочини проти соціалістичної і індивідуальної власності складали 53,1%, то в 1987р. - 63,3%. Злочини проти життя, здоровя, волі і гідності особи в 1979р. складали 22,0%, в 1987р. - 31,3%.

В 1989р. ситуація зазнала змін, що підтверджується даними, наведеними в таблиці, за цей рік. Як в 1987, так і в 1989р. пріоритет залишається за групою злочинів проти індивідуальної власності. В 1989р. відсоток засуджених за ці злочини жінок збільшився на 7,8% і склав 40,6%. Друге місце за розповсюдженістю в 1987р. зайняли злочини проти державної та колективної власності. В 1989р. ця група посіла третє місце і складала лише 12,8%, тобто у порівнянні з 1987р. участь жінок у скоєнні злочинів цієї групи зменшилася на 17,7%. Стосовно злочинів проти життя, здоровя, волі і гідності особи, то в 1989р. вони з третього місця перемістилися на друге і склали 21,7%, але у порівнянні з 1987р. зменшилася на 9,6%. Таким чином, можна дійти висновку, що у 1989р. знизилася участь жінок у злочинах проти державної і колективної власності і у злочинах проти життя, здоровя, волі і гідності особи, але підвищилась у злочинах проти індивідуальної власності.

Розглянемо більш докладно ці групи злочинів, бо вони посідають значне місце в структурі жіночої злочинності.

Найбільш небезпечними є злочини проти життя, здоровя, волі і гідності особи. Зазначимо, що відсоток участі в ній жінок з кожним роком зростає і якщо в 1970р. він дорівнював 8,6%, то в 1975р. зріс до 14,2% 1979р. складав вже 22,0%, в 1987р. - 31,3%, а в 1989р. - 21,7%. А, наприклад, в США лише за 1971р. чисельність жінок-вбивць збільшилась на 25%.

Серед цих злочинів значна частка припадає на умисні вбивства - в 1970р. - 4,4%, в 1979р. - 7,3%, в 1987р. - 15,0%, а у 1989р. - 10,9%. Друге місце посідають тілесні ушкодження, вчинені жінками: в 1970р. - 1,5%, в 1979р. - 5,0%, в 1987р. - 5,3% і в 1989р. їх кількість зросла до 6,4%. Умисні вбивства при обтяжуючих обставинах не набули значного розповсюдження серед жінок, хоча їх кількість у 1989р. збільшилась порівняно з 1970р. на 2,5% і становила 4,3%. В більшості випадків насильницькі злочини вчиняються жінками на грунті родинно-побутових конфліктів, інтимних переживань. Жертвами таких злочинів є чоловіки (коханці), рідше - родичі, сусіди, знайомі. Значно менше випадків, коли жінки вдавалися до насильства, щоб заволодіти чужим майном, а також при вчиненні хуліганських вчинків. Наприклад, В.Н. Крупка відзначає, що питома вага осіб жіночої статі серед всіх, що вчинили насильницькі злочини в родинно-побутової сфері складає 16 - 17%. Серед покараних за вбивство вони складали 7%, серед тих, що заподіяли тяжкі тілесні ушкодження, - 3,5%, тілесні ушкодження середньої тяжкості - 19,7%, легкі тілесні ушкодження - 20%. Серед засуджених за умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження рецидив зустрічається рідко.

Наведені статистичні дані свідчать про те, що жінки досить часто вчиняють насильницькі злочини, але, звичайно рідше, ніж чоловіки. Між тим питома вага насильницьких злочинниць серед всіх жінок, що вчинили злочини, приблизно така сама, як аналогічна категорія насильницьких злочинників серед усіх чоловіків, що вчинили злочини. За даними всесоюзного перепису вязнів, серед осіб, що відбувають покарання у ВТК, чоловіків, засуджених за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах було 4,9%, жінок - 4,3%, за умисне вбивство (ст. 94) - відповідно 6,2% та 10,9%, за вбивство з необережності - 0,1 і 0,1%, за умисні тяжкі тілесні ушкодження - 10,5 і 6,3%, за умисні легкі тілесні ушкодження або побої - 0,3 і 0,1%.

Таким чином, у загальній кількості злочинниць частка тих, хто вчинив умисні вбивства при обтяжуючих обставинах і вбивства з необережності, умисні легкі тілесні ушкодження і побої майже така сама, як і серед чоловіків. Частка жінок, що вчинили умисні вбивства (ст. 94) перевищує частку чоловіків.

Характерним злочином для жінок є дітовбивство: повторне засудження за цей вид злочину зустрічається набагато частіше, ніж за інші.

До прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 25 листопада 1955р. «Об отмене запрещения абортов» кількість дітовбивств було значно більша, ніж, наприклад, у 60 - 70-і рр.. Прийняття цього Указу повинно було сприяти зменшенню їх кількості, але, як свідчать статистичні дані, це зменшення відбувалося набагато повільніше, ніж очікувалося. За свідченням В.А. Серебрякової в 1959 і 1960рр. відсоток дітовбивств від загальної кількості вбивств, що вчинялися жінками, був дуже високий: 64% - в 1959р., 55% - в 1960р. . А у 70-і рр. частка дітовбивств зменшилася усього до 30 - 35%. І лише у наступні роки спостерігається більш суттєве зниження частки жінок, які вчинюють дітовбивства. В 1986р. відсоток цих злочинів від кількості усіх навмисних вбивств, що вчиняються жінками, склав 12,9%, в 1987р. - 24,0%, в 1988р. - 19,0%, в 1989р. - 15,3%, в 1990р. - 11,1%.

В зарубіжних країнах також спостерігається зменшення кількості засуджених за дітовбивство жінок. Так, у Данії в 1955р. чисельність жінок, засуджених за цей злочин складала 3%, в 1956р. - 3%, а в 1959р. - вже 1%. А в Італії в 1956р. за дітовбивство були засуджені 89 жінок, в 1957р. - 81, в 1958р. - 86, в 1959р. - 53 і в 1960р. - 64 злочинниці.

В період, що нами розглядається, насильницькі злочини, які вчиняють жінки, не привертали особливої уваги кримінологів. Серед невеликої кількості робіт, присвячених цій проблемі, хотілось би відзначити дисертацію Е.В. Середи /101/. В дослідженні автора вперше присутні відомості про психологічні особливості жінок, які вчинили вбивства. Зроблено спробу класифікації жінок, засуджених за насильницькі злочини, по окремих групах і визначення особистісних особливостей кожної з цих груп.

Деякі питання насильницької злочинності жінок порушувались і в роботах Ю.М. Антоняна, В.А. Серебрякової Ф. Лопушанського та інших авторів.

Друга група злочинів, найбільш характерних для жінок у період, що розглядається нами, - це злочини проти індивідуальної власності. У цій групі за своїм відсотковим показником перше місце займає крадіжка - в 1987р. - 22%, в 1989р. - 29,3% засуджених жінок. У порівнянні з 1979р. відсоток засуджених жінок за цей злочин збільшився на 3,3%. За даними В.А. Серебрякової, вчинення жінками крадіжок індивідуального майна зустрічається приблизно в 3,5 рази частіше, ніж крадіжок соціалістичного майна.

За даними проведеного В.А. Серебрякової та В.Н. Зиряновим дослідження, в 1988р. більше половини всіх випадків викрадення майна громадян припадає на квартирні крадіжки (53%). Також висока питома вага крадіжок із гуртожитків (11,5%), гардеробів (12,5%), підїздів будинків (5,7%) та інших місць громадського користування. Слід зазначити, що жінки на відміну від чоловіків майже не вчиняють крадіжок із гаражів, підвальних приміщень, сараїв, тощо. Крім того жінками в 5 разів рідше, ніж чоловіками, вчиняються крадіжки на підприємствах, в 1,5 рази - на вулиці і в 2 рази - на міському транспорті.

Наведемо дані про кількість жінок, засуджених за крадіжку і по деяких інших країнах. Так, у Канаді за цей злочин в 1956р. засуджені 27 злочинниць, в 1957р.- 32; у Франції в 1958р. - 5195, в 1959р. - 4605 . А в Німеччині в 1970р. з усіх засуджених за крадіжку жінки складали 50% .

Досить високий показник участі жінок у таких злочинах, як грабіж і розбійний напад - в 1987р. в СРСР вони складали 9,3%, в 1989р. - 8,4%. Відсоток жінок у загальній кількості злочинців, вчинивших грабіж і розбійні напади, в період 1975 - 1990рр. коливався від 16 до 18% /1, С. 32/. Але ж турбують не тільки кількісні зміни, повязані з цими злочинами, а якісні. Загальновизнаним є факт, і про це ми вже згадували, що жінки беруть участь у злочинах, вчинених чоловіками, як пособниці. Але проведене Т.М. Явчуновською дослідження показало, що все частіше спостерігаються ситуації, коли злочини вчиняються групою осіб, але склад групи за статевою ознакою однорідний. Жінки виконують весь комплекс дій, що складають обєктивну сторону грабежу або розбійного нападу.

Відзначимо зміни, що сталися в цій групі злочинів, і по зарубіжних країнах. В Канаді за грабежі і розбійні напади в 1956р. засуджені 77 жінок, а в 1957р. - 81 /97, 42 - 43/; в США тільки за 1971р. кількість жінок, засуджених за ці злочини збільшилась на 19% а у Голландії лише 3% зареєстрованих грабежів і розбійних нападів вчинено жінками .

До третьої групи належать злочини проти державної і колективної власності. У структурі цих злочинів особливе місце посідають розкрадання (19,6%). Високий відсоток жінок у цих злочинних посяганнях зафіксований кримінологами на протязі тривалого періоду. Так, У.С. Джекебаєв, що вибірково вивчив архівні кримінальні справи у Казахстані за 1966 - 1968рр. стверджує, що жінки серед розкрадачів складають 27,9%, а серед покараних за розкрадання у особливо великих розмірах, - 45,2% . М.Г. Мінєнок, посилаючись на матеріали соціологічних досліджень, проведених у Ленінградській області у 1980р., визначив частку жінок серед засуджених розкрадачів - 46,7% . За результатами І.Н. Даньшина, В.В. Голіни і А.Ф. Зелінського серед засуджених розкрадачів за 1981 - 1985рр. жінки складали 45,5% . А за даними МВС СРСР за 1989р. частка засуджених за розкрадання жінок дорівнювала 45,0% загальної кількості осіб, що вчинили ці злочини.

Зі злочинів проти державної і колективної власності найбільш часто вчиняються жінками розкрадання шляхом привласнення і розтрати або зловживання посадовим становищем, а також шляхом крадіжки і розкрадання у особливо великих розмірах.

В 1970р. відсоток жінок, засуджених за розкрадання шляхом привласнення і розтрати або зловживання посадовим становищем, дорівнював 17,9%, а в 1979р. він знизився до 6,8% . В 1987р. частка жінок, засуджених за ці злочини, дещо збільшилася і склала 7%, але вже у 1989р. зменшилась до 2,4% . Розкрадання шляхом крадіжки в 1970р. складали 4,1%. В 1979р. частка жінок, засуджених за розкрадання шляхом крадіжки незначно збільшилась - до 4,9%, а в 1987р. досягла піка - 8,0% і у 1989р. цей показник зменшився до 5,7%.

На тлі вищезгаданих трьох груп найбільш типових для жінок злочинних посягань порівняно невелику частку складають такі злочини, як обман покупців і замовників - у загальній злочинності жінок, за даними Ю.М. Антоняна за період 1975 - 1990рр. вона дорівнювала 13 - 14%, спекуляція - 10 - 12%, виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними - майже 3% /1, С. 25/.

Стосовно обману покупців та замовників проведене В.А. Серебряковою та В.Н. Зиряновим дослідження показало, що найбільшою мірою ці злочини виявляються на підприємствах торгівлі (58,8%), рідше - громадського харчування (35,3%) і зовсім рідко у сфері побутового обслуговування і комунального господарства (5,9%). Цей вид злочинів жінки частіше вчиняли при продажу продовольчих товарів (94%) і значно рідше - промислових (6%). Найбільш поширеними видами обману покупців є обраховування (26%), обважування (16%), розведення рідких продуктів (11%). На думку авторів, ці злочини відрізняються великою суспільною небезпекою, тому що вони багатоепізодні.

Серед жінок, які є посадовими особами, розповсюджено хабарництво. У минулому жінки в основному давали хабарі або були посередниками у хабарництві, а в 70 та 80-і рр. збільшилась частка тих, хто бере хабарі. За даними МВС СРСР за 1989р. жінки, що беруть хабарі, з загальній кількості засуджених за цей злочин, складали 44,1%. Найімовірніше, така ситуація пояснюється тим, що зросла соціальна активність жінок.

Самостійне місце у злочинності жінок посідає шахрайство, хоч за кількісними показниками воно не так помітно. Але ці злочини відрізняються складністю своєї фабули, хитромудрістю і вигадливістю, що притаманні злочинцям, серійністю шахрайських діянь, розміром нанесених збитків. Жінки, що вчиняють шахрайські діяння, як правило, є жінками неабиякого розуму і сильної волі, - вони мають талант імпровізації, відмінні фізіономісти і психологи. Усі якості вони використовують виключно з метою наживи шляхом обману і зловживання довірям. Спектр їх кваліфікації досить широкий. Серед них традиційно жіночими вважаються: «міняльниці», «кукольниці», «ворожки», «наречені», торговки фальшивими коштовностями і антикваріатом, «представниці державних установ або громадських організацій».

Ми вже згадували про вчинення жінками деяких видів злочинів у групах, але, на наш погляд, на цьому питанні слід зупинитися більш докладно, тому що групова злочинність жінок існує і тепер, і збитки, що вона наносить, чималі.

За даними дослідження, проведеного В.Н. Зиряновим , питома вага жінок, що вчинили злочини у групі - приблизно 17% від загальної їх чисельності. Якщо врахувати, що за даними інших вчених, які вивчали групові злочини загалом (без врахування статі) вони складають 30%, то можна дійти висновку, що для жінок групові форми вчинення злочинів менш притаманні, ніж для чоловіків, однак слід мати на увазі, що групові злочини жінок досить поширені і мають свою специфіку.

Як засвідчило дослідження, проведене В.Н. Зиряновим, кожна четверта жінка з притягнутих до кримінальної відповідальності, вчинила злочин у складі групи. Але цей показник не однаковий для різних видів злочинів. Так, за даними дослідження, такі злочини, як розбій, придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, згвалтування жінки вчиняють виключно у складі груп. Практично у складі груп жінки вчиняють грабежі та розбійні напади з метою привласнення індивідуального майна громадян, зловживають владою або посадовим становищем, виготовляють і збувають підроблені документи - 8 - 9 жінок з кожних десяти притягнуто до кримінальної відповідальності за ці злочини. У загальній кількості жінок, притягнутих до кримінальної відповідальності за розкрадання державного і колективного майна, халатність, посадовий підлог, завідомо неправдиве показання питома вага тих, що вчинили ці злочини у групі, складає 40 - 70%. Серед жінок, засуджених за умисні вбивства (ст. 94), незаконне проведення аборту, крадіжки індивідуального майна громадян, викрадення та пошкодження документів, - їх питома вага складала 30 - 40%.

В абсолютній більшості злочинні групи (82%) мали спрямованість на вчинення корисливих та корисно насильницьких злочинів.

Привертають увагу відомості про наявність серед засуджених за злочини жінок хворих на алкоголізм, та осіб, які вчинили злочини у стані алкогольного спяніння. За даними проведеного В.А. Серебряковою дослідження, в 1971р. 26,6% жінок вчинили злочини у нетверезому стані. Найбільш характерні злочини для них - вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, хуліганство та інші.

Стосовно жінок, хворих на алкоголізм, то за даними проведеного Т.М. Явчуновською дослідження в 1975р. їх відсоток серед всіх жінок, що вчинили злочини, дорівнював 17,9%, а в 1978р. - 17,3% . Слід зазначити, що відсоток жінок, хворих на алкоголізм більший, ніж відсоток хворих чоловіків: в 1975р. частка алкоголіків у групі чоловіків-злочинців складала 10%, а в 1978р. - 7% /85, С. 64/. У США в 1970р. серед загальної кількості жінок, що вчинили злочини, хворі на алкоголізм складали 2,5% .

Характеризуючи види злочинної поведінки жінок, хворих на алкоголізм, можна помітити, що агресивна злочинність для них не характерна. Переважаючою формою злочинного проявлення у цієї категорії осіб є діяння, спрямовані на протиправне заволодіння державним і колективним або індивідуальним майном. В групі жінок, хворих на алкоголізм, ці діяння в 1975р. складали 40%, в 1976р. - 75%, в 1977р. - 100% і в 1978р. - 60% . До другої значної групи належать хуліганські діяння. Частка хуліганських проявів, що характеризуються за своїм змістом надзвичайним цинізмом, серед жінок, хворих на алкоголізм, складала в 1975р. - 60% і в 1976р. - 25% .

Для жіночої злочинності також, як і для чоловічої, залишається характерним той факт, що злочинність у місті більша, ніж у селі. Наприклад, із загальної кількості засуджених за крадіжку індивідуального майна жінок в місті в 4 рази більше, ніж у селі.

Для сільських жінок мало характерні і такі злочини, як бродяжництво, жебрацтво, хуліганство. Але у злочинах, вчинення яких повязане з виконанням посадових обовязків, злочинність жінок у селі, залишаючись меншою, наближається до злочинності у місті.

У злочинах, які повязані з родинно-побутовими стосунками, особливої різниці між міською і сільською злочинністю нема. Так, у злочинах проти особи ми спостерігаємо рівну участь жінок як у місті, так і у селі. При цьому, на думку В.А. Серебрякової , прослідковується помітна залежність активності злочинниць від впливу безпосереднього оточення.

На підставі аналізу структури жіночої злочинності за період, що нами розглядається (1960 - 1990рр.), можна дійти деяких висновків. По-перше, жінки вчиняють набагато менше злочинів, ніж чоловіки, проте їх питома вага у загальній злочинності має тенденцію до підвищення. По-друге, усі вчиненні жінками злочини можна розподілити на 2 групи. Першу групу складають переважно корисливі злочини, а другу - насильницькі. По-третє, рівень корисливої злочинності жінок загалом визначається ступенем доступності для них тих чи інших матеріальних благ. І у четвертих, спостерігається підвищення насильницької злочинності жінок, прояв агресивності і жорстокості у їх поведінці, вони частіше почали вчиняти такі злочини, як грабежі і розбійні напади.

При розгляді жіночої злочинності як кримінологічної та суспільної проблеми у різні періоди часу ми вивчили статистичні дані по багатьох країнах, в тому числі і по зарубіжних, і дійшли висновку, що жіночій злочинності притаманні єдині закономірності, які проявляються в усіх країнах, проте в кожній країні - свої особливості їх прояву. Ці особливості в першу чергу повязані зі звичаями і нравами різних країн, з соціальним становищем жінок, з їх зайнятістю у суспільному та політичному житті та з багатьма іншими факторами. Але безперечним залишається факт, що рівень жіночої злочинності в будь-якій країні набагато нижчий, ніж чоловічої.

проблема особливість жінка злочинність

ЛІТЕРАТУРА

1. Арсеньева М.И., Серебрякова В.А. Особенности формирования противоправного поведения женщин и некоторые аспекты его предупреждения // Вопросы борьбы с преступностью. - М.: Юрид. лит. - 1982. - Вып. 36. - С. 15 - 36.

2. Шляпочников А.С. Значение категории интереса в криминологии // Советское государство и право. - 1972. - №10 - С. 7 - 12.

3. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность. - М.: Политиздат, 1989. - 351 с.

4. Трофимов С.В. Криминологическая характеристика лиц, совершивших преступления против личности на почве семейно-бытовых отношений // Проблемы изучения личности правонарушителя. - М.:. - 1984. - С. 79 - 88.

5. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н. Кудравцева, проф.В.Е. Эминова. - М.: Юристъ, 1997. - 512 с.

6. Иванов В.Г. Причинность и детерминизм. - Л.: Наука, 1974. - 144 с.

7. Курс марксистской философии. - М.: Наука, 1966. - 243 с.

8. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии (о структуре индивидуального преступного поведения ). - М.: Юрид. лит., 1968. - 174 с.

9. Вопросы изучения преступности и борьбы с нею: Сборник материалов ІІІ Всесоюзн. научн. семинара по проблеме криминологии. - М.: Всесоюзн. ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1975.

10. Долгова А.И. Взаимодействие и причинность в системе научно-детерминестического подхода к изучению преступности // Вопросы борьбы с преступностью. - М.: Юрид. лит. - 1981. - Вып. 35. - С. 8 - 17.

11. Шаргородский М.Д. Преступность, ее причины и условия в социалистическом обществе // Преступность и ее предупреждение. - Л.: Лениздат. - 1966. - С. 18 - 24.

Размещено на Allbest.ru