Мотив близнюків у поемі "Великий льох" та повісті "Близнята" Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аспект аналізу мотиву «близнюків»

1.1 Поняття мотиву «близнюків»

1.2 Мотив «близнюків», як вид феномену «двійництва»

Розділ 2. Виявлення особливостей мотиву «близнюків» у творчості Т.Г. Шевченка

2.1 Мотив «близнюків» у поемі «Великий льох»

2.2 Мотив «близнюків» у повісті «Близнята»

2.3 Порівняльний аналіз мотиву «близнюків» у художніх творах Т.Г. Шевченка: поема «Великий льох» та «Близнята»

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП

Актуальність обраної теми полягає в тому, що мотив «близнюків» у творчості Т.Г. Шевченка не розглядався (що є і новизною). В процесі виявлення мотиву «близнюків» можна побачити не тільки гостроту сюжету, але і сенс авторської думки, світогляд письменника.

Тарас Григорович Шевченко, не тільки письменник, але і, аналізуючи його твори, очевидно, що він талановитий філософ, котрий окрім бачення ситуації може дати і гарну пораду, при цьому він не використовує саркастичні та іронічні елементи, а встановлює символіку подвійності.

Мета дослідження: виявити особливості, функції мотиву «близнюків» у художніх творах Т.Г. Шевченка: поема «Великий льох» та «Близнята».

Для встановлення мети було запропоновано виконати такі завдання:

- розкрити поняття мотиву «близнюків»,

- осмислити мотив «близнюків», як вид феномену «двійництва»,

- виявити мотив «близнюків» у поемі «Великий льох»,

- визначити мотив «близнюків» у повісті «Близнята»,

- зробити порівняльний аналіз мотиву «близнюків» у художніх творах Т.Г. Шевченка: поема «Великий льох» та повість «Близнята».

Предмет дослідження: мотив «близнюків» та феномен «двійництва».

Об'єкт дослідження: поема «Великий льох» та повість «Близнята» Тараса Григоровича Шевченка.

Наукову базу дослідження складають праці таких науковців: Абрамян, Золоторьов, Іванов, Семенов та багато інших.

Методи дослідження:

- класифікація - тобто, упорядкування понять за їхніми певними ознаками, а також систематичне розташування конкретних характеристик того чи іншого терміну,

- науково-аналітичний, а саме: на базі існуючого матеріали створити власне наукове дослідження з подальшими власними висновками.

Структура роботи: дослідження складається зі змісту, вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Перший розділ присвячено виявленню теоретичних аспектів для надання інформативної основи для подальшого дослідження.

В другому розділі аналіз проводився абсолютно самостійним способом для виявлення авторських прийомів зображення та бачення мотиву «близнюки», де також за мету взято встановити сенс існування мотиву «близнюків» у творчості Т.Г. Шевченка.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ АНАЛІЗУ МОТИВУ «БЛИЗНЮКІВ»

1.1 Поняття мотиву «близнюків»

Мотив (нім. Motive, франц. Motif, від лат. Moveo - рухаю), стійкий формально-змістовний компонент літературного тексту. Мотив може бути виділений в межах одного або кількох творів письменника (наприклад, певного циклу).

У різних культурах близнюки - такий же архетипний образ, як, наприклад, світове дерево (обидва символи, зазначає В. В. Іванов, навіть пов'язані між собою). Цей образ присутній як в міфах невеликих племен, що живуть в різних кінцях земної кулі, так і в найбільших епосах високорозвинених культур давнини. Найвідоміші міфічні близнюки - сузір'я Близнюків - Кастор і Полідевк з давньогрецького міфу про Діоскурів; синах Зевса, і ми не раз надалі повернемося до них. У єгипетській міфології це божественні подружжя Озіріс і Ізіда, в індійських Ведах - божественні Льовині, брати Ям і Ями, в давньоримській - засновники Риму Ромул і Рем. Не можна не згадати біблійних Ісава та Якова. Перерахування можна продовжувати довго. Є близнюки і в слов'янській міфології, наприклад, билинні Вирвидуб і Валигори або Іван Водич і Михайло Водич з російської казки [2, c. 11].

Міфічні образи близнюків увібрали в себе всю складність і проблемність буття близнюків реальних, як зазначає Л. Я. Штернберг, доля цих героїв завжди повна складнощів і часто трагічна. Міф відображає дійсні особливості близнюковості, лише пояснення цих особливостей продиктовано контекстом тієї культури, в якій створювався міф, рівнем уявлень про причини тих чи інших явищ. Тому, мабуть, неправомірно трактувати символ близнюків лише як аналогію парних явищ, таких як тьма і світло, небо і земля, добро і зло або як «антроморфний образ парних божеств, культ яких виник поза всякою залежністю від блізнечного їх народження» [5, c. 54], або пояснювати його поширеність дуальною організацією первісного мислення [4, c. 47]. Є набагато більш очевидні протиставлення для позначення протилежності, як вказує Л. Я. Штернберг, ніж рідкісне явище народження блізнецових пар. [16, c. 84]

Ставлення до міфічних близнюків відбивається на реально народжених близнюків в ритуалах і культових обрядах. При цьому «обоготворяє спочатку не ті або інші парні явища природи в образі близнюків, а самі близнюки ... причому не які-небудь виняткові їх представники, а близнюки взагалі... Кожен близнюк вже від народження і в силу народження - істота божественна, у всякому разі істота надприродня» [6].

Разом з тим у багатьох народів блізнючество вважалося потворністю, а самі близнюки - страшними і небезпечними. До цих пір існують народи, що вбивають своїх близнюків при народженні (наприклад, бавенда - Африка - або Асаба - Нігерія) [11, c. 96], або виганяють їх разом з батьками. Зустрічаються культи, розпорядчі близнюкам і їхнім сім'ям тривалі обряди очищення від сили, що приносить зло і шкоду оточуючим.

Розвиток міфу в історії культури призводить до переосмислення ставлення до близнюків і їхніх сімей у бік сакралізації, тобто, обожнювання і шанування. Це характерно для більш пізніх стадій суспільної структури первісного племені, коли все незвичайне, що виходить за рамки суспільної структури, що не виходить інакше і знищується, і навпаки, береться плем'ям під свій захист і дозволяє демонструвати єдність і силу. У Східній Європі і в Україні так само ставилися до божевільних і юродивих, вважаючи їх вмістилищем божественного, «живими храмами» [10, c. 134].

Як відомо, близнюки бувають ідентичними і неідентичними. Ідентичні, або істинні, близнюки розвиваються з однієї заплідненої яйцеклітини і схожі як дві краплі води. Неідентичні близнюки (їх частіше називають двійнята) розвиваються з двох різних зародкових клітин і схожі як правило, не більше, ніж звичайні брати і сестри. У міфологічних уявленнях близнюки діляться не за ознакою схожості-несхожості, а за ознакою одностатевості-різно-порожнини. «Характерно, що не завжди така система оцінок пов'язана з недостатньою поінформованістю про фізіологічні особливості народження близнюків того чи іншого типу - наприклад, зулусів відомо, що однояйцеві близнюки мають одну плаценту і пуповину, проте це ніяк не впливає на згадану класифікацію за ознакою статі» [12, c. 63].

Культ близнюків набуває особливого розмаху після їхньої смерті, оскільки тільки тоді вони, повернувшись до своїх божественних отців, стають справжніми божествами, і «пам'ятаючи своїх родичів на землі, починають чинити їм свої благодіяння» [12, c. 63].

1.2 Мотив «близнюків», як вид феномену «двійництва»

мотив близнюк творчість шевченко

Мотив «близнюків» у художній літературі майже не розглядається, як окреме поняття, а як складова частина феномену «двійництва» про, що свідчать роботи відомих зарубіжних та українських дослідників.

В однойменній монографії Аграновіч і Саморукова двійництво в цілому трактується як «мовна структура», в якій образ людини коригується одним з історичних варіантів бінарної моделі світу. Автори виділяють три основних типи двійників: «двійники-антагоністи», «карнавальні пари», «близнюки» [1, c. 59],

Автор словника «Motiv der Weltliteratur» (Krцner, 1992; «Doppelgдnger» S. 94-102) Е. Френзель так визначає поняття: «Двійництво ґрунтується на фізичній схожості двох осіб. У літературі феномен реалізується через випадкову або спадкову схожість двох осіб. В легендах і казках передбачається втручання надприродних сил, і вже такий двійник відкриває широке поле для змішень, зміщений, підмін від веселих до смертельно небезпечних» [1, c. 63]. Френзель призводить перше визначення слова Doppelgдnger, дане його винахідником Жан-Полем: «двійниками називаються люди, які бачать самі себе» [1, c. 64].

У монографії Дж. Гердмана, цілком присвяченій розвитку теми двійніцтва в літературі XIX століття «двойничество» визначається наступним чином: «Doppelgдnger» - це друга натура, «alter ego», існуюча окремо, яка може бути осягнута психологічно.

Серед українських дослідників мотиву «двійництва» найбільше виділяються: Євген Маланюк, Сергій Михіда, Світлана Гонсалєс-Муніс.

Зі слів Світлани Гонсалєс-Муніс, очевидне: ідея існування таємничого двійника хвилює людину з глибокої давнини. Віра в існування двійників людей і тварин властива багатьом культурам. Витоки формування образу двійника слід шукати в древніх міфологічних системах: безсумнівним представляється тісний зв'язок його з дуальною структурою древніх товариств, а також широко поширеними близнюковими міфами. Образ двійника припускає подвійність елементів, збалансовану симетрію і динамічну рівновагу протилежних сил. Двійництво може розвиватися за двома лініями - це і роздвоєння і подвоєння істоти. В. Іванов, Є. М. Мелетинський показують у своїх працях, що міфологічна логіка часто оперує саме бінарними опозиціями. [6]

На думку В. Іванова, «бінарні структури, в принципі схожі з тими, які виявляються в природній мові, виявлені також в знакових системах міфу і ритуалу... Міфологічні і ритуальні системи двійкових символів співвідносяться з дуальноїорганізацією колективу». [3, c. 71]

Класична робота О.М.Фрейденберг «Поетика сюжету і жанру», один з розділів якої присвячений мотиву двійництва та його реалізації в міфах і сюжетах давньогрецької культури, переконливо показує не тільки архаїчність цього явища, але і складність реалізації даної міфологеми в літературі. [5]

Фрейденберг пов'язує культурну функцію двійництво з архаїчним двоємір'я, з бінарним поділом світу на «простір життя» і «простір смерті» у свідомості давньої людини. [9].



РОЗДІЛ 2. ВИЯВЛЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОТИВУ «БЛИЗНЮКІВ» У ТВОРЧОСТІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

2.1 Мотив «близнюків» у поемі «Великий льох»

Мотив «близнюків» у поемі Т.Г. Шевченка «Великий льох» має вигляд «сестри», що містить декілька основ:

- головна ідея твору це стосунки між Україною та Росією - «сестрами», які мають і схожі, і протилежні елементи. Дві сусідні держави, що мають спільну історію та походження, ворогують між собою: «Лютий ворог України» [14]. Звісно, що ситуація не обходить і Польщу, адже письменник говорить про «…Неначе три сестри старі…» [14]: «….Ну, а в твоїй Московщині <…> Я спалила Польщу з королями….» [14].

- родинні стосунки, які тісно переплітаються із політичними поглядами, адже головна героїня вбила всю свою родину, і рідну сестру включно через відчуття патріотизму:

«…Коло мене

І сестра, і мати

Зарізані, обнявшися…» [14].

Ідея такого зображення вбивства має певну мету, де Тарас Григорович не показує ненависть, а, навпаки, - любов до сім'ї і до Батьківщини. Сам сенс такої художньої побудові криє в собі намір показати читачам, що в країнах живуть люди, незалежно від того, чи Росія, чи Україна, чи Польща. І смерть мешканців в різних державах - це такий самий біль, як і втрата рідної сім'ї.

Отже метафоричне зображення «сестри» та проведення алегорії між родиною та стосунками між сусідськими державами, автор висловив свою філософську думку з метою психологічного впливу на читача.

Продовжуючи тему мотиву «близнюків», слід повернутися до метафоричних зображень:

«Що тая цариця -- <…>

Голодна вовчиця!» [14].

В наведеному уривку видно, як письменник порівнює «царицю» із «вовчицею», створюючи, таким чином, елемент «близнюків». В даному випадку «близнюків» не дуже вдало розглядати в якості феномену двійництва, адже, Т.Г. Шевченка саме в цих строках не показує двійний характер, а встановлює однаковість між хижаком та людиною. Хоча, до цього моменту письменник говорить про лицемірство (двійництво), адже головний персонаж у бік цариці додає:

«…Чи я знала, ще сповита,

Що тая цариця…»[14].

Тобто, з цих слів видно, що спочатку цариця не викрила себе. Враховуючи історичні факти, Шевченко мав на увазі Катерину Велику, яка прославилася своєю мудрістю та жорстокістю.

Звісно, що «вовчиця» - не єдине метафоричне авторське зображення у цій поемі:

«Ворони з трьох сторон і сіли

На маяку, що на горі

Посеред лісу, усі три» [14].

«Три ворони» - три країни. Ворони схожі і зовні, і мають однакові потреби. Проте, кожна з них живе своїм життям. Взагалі, ворони сприймаються негативно, як з міфічної точки зору, так і в соціальному середовищі. Ворони відомі, як пліткарки, злодюжки, вісники поганих прикмет. Вони завжди сперечаються, і не можуть поділити між собою здобутки.

Метафоричне зображення, як елемент мотиву «близнюків», підкреслює містифікацію сюжету. Як було зазначено у теоретичному розділі, близнюки - це потвори, які мають вмерти. Можливо, письменник має рацію, адже, схожі люди рідко живуть разом, навіть, фізикою доведено, що «плюс» і «плюс» відштовхуються. Отже, якщо слідкувати за логікою побудови авторських слів, не можна «трьом сестрам» чи «трьом воронам» жити разом, оскільки, вони спричиняють біль, заподіяну зрадою, пролиттям крові:

«Я оце літала

Аж у Сибір: та в одного

Декабриста вкрала

Трохи жовчі. От, бачите,

Й є чим розговіться! <…>

Да шесть тысяч в одной версте

Душ передушила <…>

Що розлили з річку крові

Та в Сибір загнали <…>

Ви ще й не родились,

Як я отут шинкувала

Та кров розливала! <…>

Чортма хисту! Я спалила

Польщу з королями; <…>

А з вольними козаками

Що я виробляла?

Кому я їх не наймала,

Не запродавала?» [14]

Список про «пролиту кров» можна і ще продовжувати.

Окрім метафор, Тарас Шевченко у створенні мотиву близнюків використовує такий художній засіб, як порівняння:

«Як сніг, три пташечки летіли»,

«Я <…> Як квіточка»,

«Як Батурин славний Москва»,

«…усі три. Мов на мороз, понадувались» [14]

та багато інших прикладів.

Перший варіант наведеного порівняння встановлює схожість між трьома «пташечками», порівнюючи їх зі снігом. Сніг можна тлумачити, як елемент несподіванки, радощів. Проте, в будь якому випадку, сніг - це сигнал зими, холоду.

Головну героїню письменник зображує «як квіточку». Зрозуміло, що Тарас Григорович має на увазі свою Україну (що одночасно свідчить про ознаку метафоризації).

Поєднуючи «сніг» і «квіточку», логічно, що останній елемент твору повинен зав'янути, проте, все в житті відбувається за принципом «кола», отже, після зими прийде весна, і ця «квіточка» переродиться, але ким вона буде у наступному житті, залежить тільки від неї.

Взагалі, Т.Г. Шевченко дуже тонко передає свою філософську думку, і щоб зрозуміти його ідею, недостатньо поверхнього знайомства із літературними його працями (короткий переказ, тощо). Кожне його слово містить певне значення, певну містику, певну логіку.

Повертаючись до наведених прикладів із порівняннями, видно, як особливий авторський наголос падає на Москву, котра є серцем Росії, де знаходяться всі вельможі, що панують світом, і вирішують: кому жити, а комі - ні, адже: Москва, як Батурин славний.

На відміну від попередніх порівнянь, де ознакою порівняння виступає лексична одиниця «як», в останньому наведеному прикладі письменник вживає «мов». Такий принцип було використано для надання поетичної ритмічності та виділити цей уривок, адже всі три «сестри», «ворони», «пташки» - країни стали однаковими - «надутими», готовими до морозів.

Узагальнюючи все сказане, можна вже встановити висновок. Спочатку Тарас Шевченко говорить про Росію, як злобне створіння, котре заважає жити іншим. Україна - «квіточка» і третя «сестра» - Польща перейняли всю зимову лють у Росії для самозахисту. Хоча автор з самого початку попереджав своїми метафорами та порівняннями, що вбивство породжує смерть, а не життя. Фініш таких стосунків дуже сумний: і головна героїня (Україна) померла, але переродилася, проте ніколи не стане колишньої, бо її не можуть пробачити «сестри» (можливо, колись вони і змінять своє рішення, але для цього повинен пройти час, і наявність доказів покаяння в якості дій); і Росія, котра стала «вовчицею» втопала у морі крові; і Польща, котра, як і Україна, намагаючись вберегтися від російських нападів теж стала вбивцею. І всіх їх чекає одна кара - смерть, але не абсолютна. Смерть в фізичному розумінні, а душа мучиться від болі, від неправильно прийнятих рішень. Ця кара - не є остаточним вироком, бо кожен має право на порятунок, але тільки через визнання своїх помилок.

Мотив «близнюків» у поемі «Великий льох» виконує декілька функцій:

- встановлення «добра» та «зла». Однак, ці поняття не є абсолютними. Зрозуміло, що зло по Шевченкові це - вбивство, головним чином. Звісно, що у поемі намір вбивства у кожній країні свій, але мета у всіх одна - покращити своє життя. Проте, письменник майже питає: чи можна творити добро, роблячи зло,

- Шевченко показує важливість стосунків на «відстані витягнутої руки», бо людська заздрість не дає спокійно жити ані «сестрам», ані «воронам», ані іншим «пташкам». Жадібність і прагнення до всесвітньої влади буде завжди відтворювати «цариць-вовчиць», які руйнуватимуть життя інших «…аж поки мохом поросли…» [14].



2.2 Мотив «близнюків» у повісті «Близнята»

«Близнюки» - починається з понеділка, якого Т.Г. Шевченко змальовує тяжким днем, що зарекомендував себе таким з давніх часів.

Але у вівторок, що вже другий день - є певним сигналом цифри «2», людина стає ближчої до вихідних і подалі від понеділка вже по-іншому сприймає всі події.

Отже, у другий день тижня одна з героїнь - Параска знаходить свиток у ганку:

«От бачиш, не дурно ж мені снилися два малесенькі телятка. Я ж тобі казала, що таки щось неодмінно станеться... Ну, дякуємо Тобі, Господи наш милосердний, -- промовила вона, христячись та обережно підіймаючи разом із свиткою два червоненькі немовлятка. -- Нагородив ти таки нас, Господи, на старости літах» [15].

Шевченко володіє унікальною здатністю не просто вдало підбирати синонімічний ряд, а завдяки йому створювати концепцію з подвійним, а то і з потрійним (і більшим) значенням. Тобто, мотив «близнюків» читач вже помітив, адже зрозуміло, що у свитку лежали двоє однакових немовлят. І тут же він використовує мотив «близнюків» не тільки в прямому, але і в непрямому сенсі, а саме:

- «два малесенькі телятка» - письменник робить порівняння дітей із телятками. Мета цього порівняння має забобонний характер, бо Т.Г. Шевченко говорить про сон, котрий став реальністю. Більш того, він додав «Я ж тобі казала, що таки щось неодмінно станеться», тобто, жінка вірила у послання, знаки. Говорячи про знаки, то теля - символ прибутку. В Індії корів взагалі вважають священними тваринами. А телятко - маленька корівка або бичок, яке виросте і буде приносити користь.

- «два червоненькі немовлятка» - колористичний епітет «червоненькі» встановлює той факт, що діти от-от народилися, оскільки, тільки новонароджені мають таку властивість, з часом у дітей колір шкіри змінюється. Це ствердження в подальшому читанні має доказ: «…пупики зеленою соломиною перевязано» [15], отже пуповина ще не загоїлася.

Логічно, що діти для жінки радісна знахідка, бо своїх вона не могла мати, а тут бог почув її молитви і зробив такий подарунок. При висвітленні мотиву «близнюків» яскраво помітний елемент містики, віри у бога, віри у сновидіння.

Ще в першому розділі було розглянуто про значення образу близнюків, де мова велася не про щастя, а про покарання. Аналізуючи сюжет далі, видно, що Тарас Шевченко підтримує цю думку, бо «у вівторок» - «2», «два телятка» - «2», крім цього, до даної події головний герой - Ничипір Федорович хотів взяти опіку над іншими сиротами (і теж «2»), але не вийшло тому, що їх віддали одному багатію:

«…там по вбогій вдові зосталося двоє сиріт -- хлопчик та дівчинка…» [15].

Письменник показує, що доля знову-таки намагалася дати подружжю «подвійне щастя», проте, цього разу не було зазначено, що діти - близнята, навіть, навпаки, показано, що хлопчик та дівчинка, отже, мова йшлася або про двійнят, або про звичайних брата та сестру. Відповідно, свиток неспроста було підкинуто. Тепер читач вже чекає на якогось моменту покарання, злої долі тощо.

Мотив «близнюки» несе в собі якусь небесну кару, навіть, карму - розплату за минулі гріхи. І тепер вже цікаво не те, що буде далі, а який саме поганий вчинок зробили старий і стара.

Вівторок закінчився, але він залишив своє «подвійне» послання - близнят, що буде приносити біду і у середу, і в подальші дні:

«У нашому місті новина новину наздоганяє. Сьогодні Андрія Івановича покликали оглянути жіноче тіло, що його випадково знайдено в Альті, коло вашого хутора. А ви, певно, нічого й не знаєте?» [15].

Тепер зрозуміло звідки взялися діти, хоча письменник не сказав, що мертва жінка - це мати двох новоспечених близнят. Більш того, автор підкреслює «чорне» знамення подвійності, як однієї з ознак мотиву «близнюків»:

«…він знову розчинив мушляну табатирку і встромив туди два пальці…» [15].

«Два пальці» характеризують продовження історії про близнят, адже там - два і там - два.

«…коло ґанку знайшли ми вчора два янголятка Божі…» [15].

Наївні, добрі люди порівнюють близнят з даром божим, не розуміючи всю жахливість ситуації. Бо знайдені біля свого будинку діти та знайдений труп жінки в один день - це не просто збіг.

«А як на твою думку, Ничипоре, чи не відправити нам цієї суботи панахиди за втопленицю? Аджеж вона, повинно бути, їх справжня мати» [15].

Наведений уривок прямо-таки кишить містикою. По-перше, субота - шостий день, останній робочий день тижню. По-друге, стало зрозуміло, як саме загинула жінка - утоплення (але ще не відомо самостійно вона втопилася чи хтось допоміг). Ще з часів язичництва до утоплених ставилися гірше ніж зараз до повішених чи до самогубців, адже вода була символом смерті. Втоплена людина, на відміну від звичайного мерця, не перероджується знову, а вічне живе у царстві воді. Такі створіння називалися навлями, русалками. І по третє, є припущення (хоча читач вже впевнений), що втоплениця є матір'ю близнят.

Такі висновки було зроблено для того, щоб встановити значення мотиву «близнюків» у цій повісті. І видно, що початок є не просто містичним, а парадоксальним.

«…як ми назвемо своїх дітей, аджеж вони обидва хлопчики…» [15].

«Близнюки» - образ двох однакових хлопчиків. І тепер єдине, що їх буде відрізняти - це імена. Таким чином, Т.Г. Шевченко наголошує, що абсолютна однаковість не можлива, бо щось та повинно різнити близнюків.

«Парасковіє! Завтра святих соловецьких чудотворців Зосима й Саватія <…> Та на що ж тобі ще інших? Аджеж це святі заступники й покровителі бджільництва. Він іще раз перехристився, згорнув книгу і поклав її під образами» [15].

Тарас Григорович недремно зазначив саме це свято, адже:

- по-перше, святкування дня цих святих відбувається у червні (шостий місяць), саме в той час коли за астрологічним календарем випадає зодіакальне сузір'я - близнюки,

- по-друге, цей день двох святих, а не одного, чи трьох і так далі.

Крім свята і цифри «2», котра властива мотиву «близнюків», письменник натякає і на «6» вже вдруге: вперше - субота - шостий день, востаннє - червень - шостий місяць.

Т. Шевченко, якщо придивитися уважно, дуже велику увагу надає цифрам, що постійно нагадують про існування неоднозначності. Момент містифікації, зрозуміло, що підкреслюється, але треба зрозуміти причину такого наміру.

Логічно, що кожний художник, письменник, поет та інша творча особистість намагаються передати певну філософію, оскільки, їхня мета не просто створити художній сюжет, а наповнити його життєвим сенсом. Тому, випливає припущення, що Тарас Шевченко намагається дати зрозуміти людям, що знамення і послання не обов'язково мають нести позитивний характер. Кожен річ та кожна дія, якщо вона не має чіткого наукового тлумачення, то вона завжди може бути роз'ясненою філософським баченням. Філософія теж може бути різною, але випускати з уваги не можна всі її боки, особливо релігійні.

Навіть, у Біблії такі цифри, як «2» та «6» мають мотив «близнюків», наприклад, «2» - мотив близнюків в епізоді з братами Каіном та Авелем; «6» - число зрадника; демона, котрий спочатку був божим найкращим другом, а потім пішов проти нього (до речі, якщо вірити священному писанню, то демон і бог зовні абсолютно схожі).

Продовжуючи аналіз далі, слід окрім чисел, зробити наголос і на мовний аспект, котрий теж є важливим у відтворенні мотиву «близнюків».

Тарас Шевченко неодноразово використовує епітети, що позначають колір: зелений, червоний - зустрічаються найчастіше. Вперше було ці два кольори згадано при описі дітей: «червоний» - характеризує колір шкіри немовлят, «зелений» - соломинку, якою були перев'язані пупки.

«Тепер уже недалеко й Зелені свята» [15].

«Зелений» - колір - радості, дитинства, життя, початку нового. В психологічному розумінні «зелений» - це спокій. Але в поєднанні із «червоним», котрий має подвійну натуру - пристрасть, кров, пекло, вогонь, сонце, кохання, демонічне створіння, темний бік душі, азарт, психологічні порушення; може означати (Інь та Янь - чорне та біле) народження небезпеки, отже, діти - це зло, але в якому сенсі, читачеві доведеться дійти до кінця сюжету для виявлення правди.

На диво всім читачам Тарас Григорович зазначає, що він «Фома невіруюча» [15]. Тоді взагалі не зрозуміла логіка надання містики, якщо сам творець своєї ж історії - невіруюча людина. Для встановлення істини, що нарешті відкриє не тільки філософську думку письменника, але і повністю надасть значення ролі та функції мотиву «близнюки»:

«По довгих і настирливих просьбах сина матуся зважилася нарешті відвезти його до київської бурси. Віддавши ж до бурси, доручила його доглядові тодішнього інспектора бурси, чи академії, отця Діонісія Кушки, старця суворого й богобоязливого, а доручила його вона [тій] опіці для того, щоб мала дитина не навчилася часом злодійства чи розбишацтва. На шкільній лаві чи на подільському базарі заприятелював він з славнозвісним пізніше Іваном Левандою, Григорієм Гречкою і тоді вже філософом Григорієм Сковородою, а більше нічим не позначилось його бурлацьке життя. Вчився він добре, а кінчив отак: одного разу приїхали на подвіря своє у Київ славні запорожці провожати товариша свого Ярмолу Кичку в межигорський манастир і справили братові своєму пристойне прощання з світом, себто закупили на Подолі горілки, поналивали її в цебри та й вирушили урочисто з цеховою музикою до Межигіря, частуючи по дорозі кожного горілкою з михайлика. А сам брат, що із світом прощався, знай витанцьовує собі попереду музиків. Привабила така чарівна картина вже не зовсім юного Федора Сокиру; не надумуючися довго, плигнув він із високого муру братського манастиря (на той випадок браму буго замкнено) і пристав до запорозької братії». [15].

Отже, тепер, здається все зрозуміло: вся містика, яку намагався створити (і йому це вдалося) Шевченко у сюжети свідчить про парадокси, які створюють самі батьки в процесі виховання, бо, згідно із вище наведеним прикладом, мати сама підштовхнула дитину до загибелі через те, що прислухалася до нікчемних порад: начебто материнська ласка нездатна виховати нормального сина. А матір, замість того, щоб продовжувати виховання у тому ж дусі, віддала недосвідченого хлопчика у бурсу, де «брати» (мотив «близнюків») і допомогли йому приєднатися до інших «братів».

В даному випадку мотив «близнюки» має подвійну форму «брати», де в першому значенні «брат» - це друг, а в другому - письменник підкреслив однаковість фізичного стану хлопця з мерцями, похованих у братський могилі.

Отже, узагальнююче все сказане, особливо про знайдених близнят, містика полягає у невідомості, оскільки, ніхто не знає, ким виростуть ці знайдені хлопчики. Все залежить від виховання.

2.3 Порівняльний аналіз мотиву «близнюків» у художніх творах Т.Г. Шевченка: поема «Великий льох» та «Близнята»

В першому аналізованому творі, а саме у поемі «Великий льох», Тарас Шевченко не мав на увазі в буквальному сенсі «близнюків», він порівнював характер, форму, та дію певної ситуації. Письменник дуже вдало поєднав поняття країни і сім'ї, тобто зробив висновок, що країна - це і є сім'я.

Стосовно повісті «Близнята» Тарас Григорович намагався пояснити, що подвійність властива всім (як і в попередньому варіанті, але вже не додаючись до метафоричних порівнянь): «добро» та «зло», але, що з цих двох доброчесностей візьме верх над душею дитини залежить від того, як його сім'я буде пояснювати значення «добра» та «зла».

При першому аналізі читач стикався із цифрою «3», що говорить про неоднозначність так само, як і «2», і «6», тобто елемент подвійності. При виявленні мотиву «близнюків» у поемі «Великий льох» письменник зробив конфлікт - протиріччя цифри «3», який може бути і символом триєдинства, і символом розрухи.

Теж саме слід зазначити і з тлумаченнями чисел «2» та «6». Тут теж міститься філософська боротьба, адже, письменник недарма писав про двох дітей, а не про одного чи про трьох. Він хотів ще сказати, що в одній сім'ї двоє дітей одного віку, з однієї яйцеклітини, можуть бути зовсім різними у дорослому житті. І не тому, що одна дитина - гірша, а друга - краща, а тому, що батьки одній дитині чітко донесли свою «правду», а іншій - не змогли ретельно розтлумачити правильність дій.

У поемі «Великий льох» Тарас Шевченко теж завдяки мотиву «близнюки» хотів розкрити значення сім'ї, родини, але в більш глибокому сенсі, адже він зображував державу в якості сім'ї.

Принцип авторської розповіді полягає в наступному висновку: що посієш, то й пожнеш.

Отже, роль мотиву «близнюків» у творах Шевченка полягає в осмисленні своїх вчинків, як по відношенню до сім'ї (до її початків - дітей), так і по відношенню до країни, адже, країна - це, в першу чергу, люди, і самі вони створюють своє майбутнє, а не «понеділок» чи прагнення до встановлення справедливості методом несправедливих дій.

Звісно, що відповіді на знаки та посили треба шукати, але, головним чином, в собі, і починати слід з себе, а не з забобонів чи опираючись на чужі принципи.

Манера опису подій Тараса Григоровича Шевченка дозволяє на повну міру зрозуміти значення мотиву «близнюків», «два телятка» чи «цариця - вовчиця» - це не божа підказка, а свідомість говорить людини, що треба робити, а чого неможна. А якщо людина не прислухається до свого внутрішнього голосу, то вона діє проти здорового глузду, проти своїх принципів та совісті, від чого і страждає. Для уникнення проблем слід «близнюків» перетворити на «вагу», щоб всі існуючи компоненти можна було б зважити та протиставити всі існуючи «за» чи «проти».

Взагалі, сюжетна лінія письменника криє в собі несподівану розв'язку, але читач завжди отримує урок від прочитаного. Так само і в цих творах мотив «близнюків» вчить не тільки прислухатися о свого внутрішнього «я», а і вміти пристосовуватися до середовища, оскільки, як було зазначено при аналізі першого художнього твору автора:

«…Чи я знала, ще сповита,

Що тая цариця…» [14],

не відразу в людині можна побачити справжню сутність, за посмішкою та нібито добрими вчинками може ховатися справжня вовчиця; треба вміти бачити у «пташках» - «ворон». Слід свої знання передавати дітям, щоб вони ворогів не вважали своїми «братами», як Федір Сокира у повісті «Близнюки», через що і загинув.

Філософія Т.Г. Шевченка полягає у пізнанні себе та оточуючих.



ВИСНОВКИ

Актуальність теми встановлена, де було зроблено ретельний аналіз своєрідності виростання та значення мотиву «близнюків» у художніх творах Т.Г. Шевченка: поема «Великий льох» та повісті «Близнята», що до цього моменту не було розкрито.

Філософія Шевченка дозволяє проникнути у глибину проблеми та побачити її вирішення. Саме цю роль і грає мотив «близнюків» у художніх творах Т.Г. Шевченка: поема «Великий льох» та повісті «Близнята».

Мета дослідження досягнута, а саме: виявили особливості, функції мотиву «близнюків» у художніх творах Т.Г. Шевченка: поема «Великий льох» та повісті «Близнята».

Для встановлення мети було виконано такі завдання:

- розкрили поняття мотиву «близнюків»,

- осмислили мотив «близнюків», як вид феномену «двійництва»,

- виявили мотив «близнюків» у поемі «Великий льох»,

- визначили мотив «близнюків» у повісті «Близнята»,

- зробили порівняльний аналіз мотиву «близнюків» у художніх творах Т.Г. Шевченка: поема «Великий льох» та повість «Близнята».

Отже, підсумовуючи все вище проаналізоване, слід зазначити, що вдале володіння не тільки словом, а і розумінням релігії, філософії, виховательських основ та історії, змогли відобразити на папері чудову авторську ідею, що спонукає читача замислитися над своїми вчинками та життям взагалі.

Відповідно, мета письменника, яка полягає у висвітленні мотиву «близнюків» грає повчально-навчальну функцію, що бере за основу побачити світ іншими очима, більш реалістичними, а не маренням у хмарах. Кожна людина творить свою долю сама, а не навпаки - логічний висновок філософської точки зору Т.Г. Шевченка.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамян Л. А. Первісна свято і міфологія. Єреван. 1983.

2. Золотарьов А. М. Родовий лад і первісна міфологія. М., 1964.

3. Іванов В. В. Яків // Міфи народів світу. Т. 1. М., 1992.

4. Іванов В. В. Близнюкові міфи // Міфи народів світу. Т. 1. М., 1987.

5. Іванов Вяч. НД До семіотичної теорії карнавалу як інверсії довічних уявлень // Праці з знаковим системам. Тарту, 1977.

6. Гонсалєс-Муніс Світлана. Мотив Двійництва у поезії Енн Секстон, Сільвії Плат, Едріенн Річ. / [Наукова стаття] / С. Гонсалєс-Муніс / [Електроний ресурс] / Режим доступу: http://www.lnu.edu.ua/faculty/inomov.new/Visnyk/visnyk/Visnyk20/Visnyk20_1/articles/15Gonzalez.pdf

7. Кочубей Б., Семенов В. Близнюки: проблеми виховання та розвитку, М., 1985. № 6.

8. Мелетинський Є. М. Про походження літературно-міфологічних сюжетних архетипів. М., 1994.

9. Мехіда Сергій. Євген Маланюк про мотив двійництва в Івана Франка: психопоетикальний вимір / [Наукова стаття] / С. Мехіда / [Електроний ресурс] / Режим доступу: http://www.lnu.edu.ua/faculty/Philol/www/ukr_literaturoznavstvo/78_2014/17_S_%20MYKHYDA.pdf

10. Пілсудський Б. О. Пологи, вагітність, близнюки у тубільців Сахаліну. СПб. 1910.

11. Семенов В. Природа межиндивидуальной мінливості якісних особливостей емоційності (дослідження методом близнюків). Дисс. на здобуття ... канд. психол. наук. М., 1982.

12. Смоляк А. В. Культ близнюків у ульчей. // Традиційна обрядовість і світогляд малих народів півночі. М., 1990.

13. Тернер В. Символ і ритуал. М., 1983.

14. Шевченко Т.Г. Великий льох. / Т.Г. Шевченко / [Електроний ресурс] / Режим доступу: http://ukrbooks.com/ua/velykyj_lioh/

15. Шевченко Т.Г. Близнюки. / Т.Г. Шевченко / [Електроний ресурс] / Режим доступу: http://www.ukrcenter.com/Література/Тарас-Шевченко/19821-3/Близнята-Український-переклад

16. Штернберг Л. Я. Античний культ близнюків при світлі етнографії. // Первісна релігія. Л., 1936.

Размещено на Allbest.ru