Кохання та зрада у творах О. Кобилянської "У неділю рано зілля копала" та Л. Костенко "Маруся Чурай"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

І. Особливості філософського осмислення теми кохання у повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та романі у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»

ІІ. Зіставлення художнього відтворення зради у творах О. Кобилянської та Л. Костенко про народну поетесу-співачку

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

Краса любові багатьма розуміється як вірность, без неї неможливе справжнє, щире кохання. Людина органічно не може сприймати факту зради інакше, як негативно, чим би вона не прикривалася і не виправдовувалася, бо зрада є потворна і протиставлена красі.

Цей аспект кохання постійно хвилює людські душі, не лишає байдужою жодну людину. Звісно, що й у літературі тема любові та зради - чи не найпоширеніша та найблагодатніша для творчого вияву митця. Кожен письменник, що торкався проблеми зради у коханні, здебільшого оцінює ситуацію через суб'єктивне сприйняття жорстокого конфлікту у стосунках, яке виносить із власного життєвого досвіду. На жаль, цей сумний досвід має чи не кожна людина, не беручи до уваги навіть вік. Тож тема зради у коханні завжди хвилювала й продовжує бентежити розум усіх представників письменства, світового та вітчизняного.

Яскраві представниці української літератури Ольга Кобилянська та Ліна Костенко не могли оминути своєю творчою увагою найболючішу сторінку людських стосунків, адже самі, будучи жінками з тонкою духовною організацією, дуже чутливо реагували на всі вияви кохання як у власному житті, так і в опоетизованих прикладах із художньої літератури та фольклору.

Невипадково в основу кращих своїх творів Ліна Костенко та Ольга Кобилянська поклали відому чи не кожному українцеві, знану в багатьох країнах світу народну баладу «Ой не ходи, Грицю...», авторство якої приписується легендарній народній поетесі, знаній під іменем Марусі Чурай, бо саме в цьому творі подано глибоку народну філософію кохання, що призводить до найгірших наслідків, губить житті і долі.

В різних аспектах творчість О. Кобилянської досліджували багато критиків, які саме з іменем письменниці пов'язують формування українського модерну. Художній зміст, стилістику та жанрові ознаки окремих творів О. Кобилянської вивчали відомі літературознавці ХХ ст. та сучасності, серед них Т. Гундорова, О. Луцький, М. Рудницький, І. Дзюба, Ф. Погребеник, П. Пономарьов, Л. Білецький, О. Слоньовська та інші.

Докладно вивчали творчість Ліни Костенко такі дослідники, як С. Барабаш, що досліджувала поетичне мистецтво Л.Костенко в ідейно-художньому контексті літературної доби; С. Григораш, що зосередила увагу на мовному оформленні лірики поетеси; Г. Маковей, що наголошує на величезному духовному потенціалі лірики та його вплив на сучасника. Однак кожен із зазначених літературознавців розглядав певні риси лірики поетеси однобоко, не подаючи порівняльного аналізу з іншими подібними творами інших письменників.

Тема курсової роботи вимагає проведення порівняльного аналізу повісті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та роману у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай», створених на основі сюжету народної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», авторство якої приписується легендарній поетесі Марусі Чурай. Кожен із цих творів проаналізовано з того чи іншого боку окремими літературознавцями: М. Бажаном, Н. Забужко, Г. кдлочеком та іншими дослідниками.

Актуальність теми курсової роботи полягає у відсутності будь-яких спроб компаративного аналізу, що надали б уявлення про зіставлення зображення кохання та подальшої зради у зазначених творах. Мета курсової роботи полягає у спробі зробити порівняльний аналіз змалювання теми кохання та зради у повісті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та поемі Л. Костенко «Маруся Чурай».

Розкриття визначеної теми потребує вирішення наступних завдань дослідницького характеру:

- визначити особливості художнього осмислення сюжету балади про трагічне кохання у повісті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала…» та творі Л. Костенко «Маруся Чурай»;

- зіставити особливості художнього відтворення зради у творах О. Кобилянської та Л. Костенко про народну поетесу-співачку;

- з'ясувати спільні та відмінні риси відображення стосунків головних героїв обох творів, характерів персонажів.

Об'єктом наукового дослідження курсової роботи стало змалювання образу Марусі Чурай у літературних творах О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та Л. Костенко «Маруся Чурай». Предметом - порівняння відображення теми кохання та зради у зазначених творах.

Теоретичною основою дослідження є загальнонаукові принципи систематизації та узагальнення досліджуваної проблеми. Мета і завдання курсової роботи обумовили застосування таких методів дослідження: історичного - у накопиченні первинних даних, отриманих із першоджерел та критичної літератури; аналітичного - у вивченні концептуальних підходів, на яких ґрунтується сучасна теорія художньої творчості; порівняльно-типологічного, який доповнюється порівняльно-історичним, що уможливлює визначеність складних особистісно-душевних переживань у літературному процесі; методу компаративістики -- у виявленні подібності та класифікації художньо-виражальних засобів представлених творів.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних наукових та художніх джерел, опрацьованих під час порівняльного аналізу в курсовій роботі. У вступі обґрунтовано актуальність теми, з'ясовано стан її вивчення, визначено мету, завдання дослідження, розкрито його наукову новизну, вказано авторів публікацій критично-аналітичного характеру, що стосуються порушеної в курсовій роботі проблеми кохання та зради. Перший розділ досліджує особливості звучання теми кохання у повісті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала…» та творі Л. Костенко «Маруся Чурай», зокрема визначається роль легендарної дівчини Марусі Чурай у розкритті даної проблеми. Другий розділ уможливлює визначити особливості художнього осмислення зради у повісті О. Кобилянської та поетичного втілення легенди про Марусю Чурай в однойменній поемі Ліни Костенко, робиться спроби подання порівняльного аналізу визначених творів. У висновках узагальнюються та систематизуються усі досліджені та проаналізовані положення.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає у стимулюванні поглибленого вивчення фольклорної основи літературних творів, заглиблення у філософське осмислення загальнолюдських проблем. Запропоновані теоретичні й практичні положення можуть бути використані в курсі вивчення історії української літератури у загальноосвітніх школах, ліцеях, гімназіях та вищих навчальних закладах.



І. Особливості філософського осмислення кохання у повісті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та романі у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай»

Більше 350 років тому жила дівчина, що мала великий поетичний дар, талант співця. Вона складала пісні про все, що хвилювало її, сама їх і співала, змушуючи людей покинути свої справи та заглибитись у світ пісні, простої, ніжної, зворушливої. Роду дівчина була непростого, батько її був славним козаком, сама мала вдачу горду, незалежну. Ім'я тієї дівчини Маруся Чурай. Оце майже і все, що відомо про легендарну співачку та складачку пісень, що стали народними.

Дати народження та смерті Марусі точно не встановлені, а приблизні, факти життя здебільшого є художнім вимислом, та й саме існування дівчини дотепер оповите ореолом загадковості, адже документальні підтвердження її життя на сьогодні вимагають детального дослідження та встановлення достовірності джерел .Та все ж серед сучасних дослідників-фольклористів переважає думка, що така поетеса є реальною історичною постаттю в українській культурі. Але беззаперечним є той факт, що український народ сприйняв Марусю як цілком реальну особу.

Постать Марусі Чурай, полтавської піснетворки XVII ст., посіла важливе місце в історії української літератури. Найважливішим джерелом, яке при відкривало завісу тайни життя дівчини, є самі пісні, складені Марусею, чи ті, що їй приписують. Найвідомішою з цих пісень є «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», де й оповідається історія нещасливого кохання авторки та її обранця.

Більш як півтора століття розробляється цей сюжет в українській, польській та російській літературах. Досить назвати імена письменників, які в своїй творчості зверталися до нього,-- Б. Залєський, О. Шаховський, К. Тополя, О. Гроза, Г. Бораковський, А. Александров, П. Білецький-Носенко, І. Онопріенко-Шелковий, Л. Боровиковський, Є. Озерська-Нельговська, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський, І. Микитенко, І. Хоменко, Л. Забашта, В. Лучук.

Легендарна історія життя самої поетеси дала поштовх до творення нових літературних творів різних жанрів українськими митцями: Г.Квіткою-Основ'яненком, Л. Боровиковським, С. Руданським, О.Кобилянською, В. Самійленком, Л. Костенко та ін.

Про Марусю Чурай пишуть письменники і поети, а не історики, які звикли спиратися на документи, а не на емоції й народні перекази. У 1967 році видано масову брошуру (наклад 40000) «Дівчина з легенди. Маруся Чурай», де вміщено зібрання народних пісень, що приписуються нашій піснетворці. В коротенькому передньому слові до збірки Михайло Стельмах писав: «Три віки ходить пісня Марусі Чурай по нашій землі, три віки любові вже подарувала дівчина людям. А попереду -- вічність, бо велика любов і велика творчість -- невмирущі… Судячи з пісень, які її приписуються, ця дівчина була народжена для любові, але не зазнала її радощів і всі свої надії, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені рядки, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловлюваного в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодій» [22, 16].

Такі легендарні герої, як Маруся Чурай, належать до числа тих, про кого кажуть: якби їх навіть не було, їх би неодмінно вигадали, настільки повно в їхньому образі сконцентрувалися певні народні уявлення. Їй народна пам'ять приписує авторство багатьох пісень, популярних упродовж тривалого часу («Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Грицю, Грицю, до роботи», «Летить галка через балку», «На городі верба рясна», «Чого ж вода каламутна», «Прилетіла зозуленька» та ін.).

Відомо, що ім'я «Маруся» згадується лише в двох піснях: «Засвіт встали козаченьки», «Прилетіла зозуленька». Ім'я «Гриць» - також у двох піснях: «Грицю, Грицю, до роботи», «Ой не ходи, Грицю...»

Першу пісню про Гриця можна вважати взагалі однією з ранніх (як і «Зелененький барвіночку»), бо вона жартівлива, безжурна, цілком відповідає станові закоханої дівчини, коли все ще так добре.

Війна 1648 року і розлука знаходять своє відображення у піснях «В огорожі хмелинонька», «Засвіт встали козаченьки», «Хилилися густі лози», «Віють вітри, віють буйні», «Чому не гудуть буйні вітри», «В кінці греблі шумлять верби».

У цих піснях образ «буйних вітрів» - данина фольклорній традиції символів. Скільки особистого вкладається в це узагальнення: гине надія на щасливе життя, бо жодної звістки про коханого немає. Однак ця туга світла, не розпачлива, як у пізніших творах, що оспівують зраду коханого і справжню безнадію.

Повернення Гриця та щасливе кохання спостерігаємо у піснях «Над моєю хатиною», «На городі верба рясна», «Чого вода каламутна». Саме в цих піснях по-справжньому проявляється горда й ніжна вдача Марусі.

Найбільше пісень Маруся Чурай склала про розлуку і самотність. У її серці довго теплилося наївне сподіване щастя з милим («Котилися вози з гори», «Стелися, стелися, зелений гороше»), але вже в пісні «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає» звучать виразні мотиви розпачу, розчарування, перший натяк на самогубство як єдиний порятунок. Усі відтінки переживання гордої натури, приниженої зрадою, знайшли відображення в довершених у своїй простоті художніх засобах. У пісні «Чи ти, милий, пилом припав» Маруся кидає сміливий виклик-вирок слабкодухому Грицеві та його корисливій матері за зламане кохання. І водночас шкодує, що Гриць втратив можливість бути щасливим, не оцінивши глибини її почуття.

Варто зазначити, що отруєння Гриця - то, власне, не єдиний злочин Марусі. Спочатку, як свідчать пісні й легенди, вона намагалася сама піти зі світу. У піснях «Летить галка через балку», «Болить моя головонька», «Шумить-гуде дібровонька» йдеться про невдалу спробу втопитися, а в пісні «Сидить голуб на березі» - про задум отруїтись.

Останньою піснею Марусі вважається «Ой не ходи, Грицю...», бо, очевидно, більше вона не складала пісень - її зранена душа не могла вже співати.

Легендарна історія життя самої поетеси дала поштовх до створення нових літературних творів різних жанрів українськими митцями Г.Квіткою-Основ'яненком, Л. Боровиковським, С. Руданським, О.Кобилянською, В. Самійленком, Л. Костенко та ін., а найвідоміший твір «Ой не ходи, Грицю…» стали підґрунтям для написання багатьох творів. Письменники, обробляючи баладу про отруєння Гриця в різних літературних жанрах, творили власні авторські інтерпретації відомого сюжету (балади - «Чарівниця» Л. Боровиковського, «Коло гаю в чистім полі» Т. Шевченка, «Розмай» С. Руданського, драми - «Чари» К. Тополі, «Маруся Чурай» Г. Бораковського, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького, драматичної поеми «Чураївна» В. Самійленка, «Марина Чурай» І. Хоменка, «Дівчина з легенди» Л. Забашти). Та найкращу обробку відомого сюжету зробили дві письменниці - О. Кобилянська в повісті «В неділю рано зілля копала...» та Л. Костенко у віршованому романі «Маруся Чурай».

Незважаючи на єдність основної сюжетної лінії, дані твори містять суттєво різні способи обіграння історії, кожна з письменниць вносить своє бачення життєвих перипетій дівчини, створюючи власні художні колізії, насичуючи легенду новими відомостями.

Повість «У неділю рано зілля копала», написана у 1908 році, визначається літературознавцями як один із найцікавіших у сюжетному та художньому плані серед творів О. Кобилянської. Твір розпочинається піснею «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», таким чином вже з перших рядків готуючи читача до трагічних подій, які принесе із собою кохання. Яскравий народнопоетичний струмінь, фольклорна поетика, гуцульський колорит, сила образів, взятих із самої гущавини народного життя змушує зануритись і одразу відчути всю неперевершеність творчої майстерності О. Кобилянської, тонкий психологізм її персонажів, глибину вируючих почуттів.

Письменниця сама визначила жанр своєї повісті як оповідання, однак робота над розкриттям образів виявилася настільки захопливою, що обсяг твору вийшов набагато більшим, тож за літературознавчими поняттями є повістю.

О. Кобилянська вносить у твір власні визначальні риси у вигляді романтичного тла розвитку бурхливих подій, шаленого кохання та сильних почуттів, на якому розгортаються події повісті, і переносить дію в оточення дивовижної, мальовничої природи Карпат. Також оригінальним є те, що основна дія обіграна навколо циганського середовища, прив'язана до циганського фольклору: мати Гриця - циганка. Письменниця таким чином ускладнює фабулу і проблематику повісті.

За змістом повісті, мати Гриця є циганкою, що стала невірною своєму чоловікові, і цей гріх став причиною роздвоєності душі хлопця. Таким чином, син став відповідальним за гріх своїх батьків. Також у повісті наявний мотив потягу до вільного циганського життя, він проходить наскрізною думкою через увесь твір, змушуючи Гриця душею рватися у мандри, адже кличе циганська кров.

Таким чином, О. Кобилянська у власній інтерпретації народної балади намагається відійти від легендарного образу якнайдалі, створюючи новий образ талановитої дівчини, замінюючи навіть ім'я головної героїні. Письменниця уводить читача в нове для нього середовище гуцулів, більш того, майстерно доповнює етнічний колорит циганськими мотивами.

Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» також вважається одним із кращих, найсильніших творів у художньому доробку Л. Костенко. Писався він авторкою в роки її вимушеного мовчання протягом 16 років. Цей твір поетеси представляє в українській літературі рідкісний жанр. А багатоплановий історичний роман у віршах - взагалі новина в українській літературі, де на національному ґрунті проростають політичні, філософські та естетичні проблеми.

Літературознавець Павло Охріменко писав: «Минуло небагато часу від виходу книги, а вона вже стала раритетом, предметом схвильованих виступів майстрів слова, про неї одразу ж з'явилися відгуки у пресі. Так розпочала свій шлях «Маруся Чурай» Ліни Костенко» [22,71].

А тим більше треба зауважити непересічність творчого замислу поетеси, що сюжет цей неодноразово вже був оброблений в українській літературі, зокрема ставши основою для повісті «В неділю рано зілля копала...» О. Кобилянської, що сама балада перекладена багатьма європейськими мовами.

У своєму романі у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко найближче з усіх попередніх спроб осмислення місця дівчини в історії підійшла до образу Марусі Чурай як до образу митця. Серед таких проблем, як «людина і суспільство, людина і історія, митець і мистецтво, національна гідність, пошук істини в житті, що розв'язується передусім у моральному аспекті, поетеса досліджує і засуджує зрадництво, користолюбство, егоїзм, зло, психологію роздвоєності» [8, 39]. Авторка веде читача всіма шляхами пізнання і усвідомлення правоти чи неправоти своїх героїв.

Твір Ліни Костенко розкриває нам багатство людських характерів, виношені концептуально-художні ідеї, гранично суворе, досконале їх вираження в слові. І водночас «Маруся Чурай» -- твір новаторський як трактуванням самої постаті народної поетеси, так і художніми засобами зображення. Письменниця розгортає дію роману на тлі визвольної боротьби ХVII ст. під керівництвом Б. Хмельницького, «передає дух епохи багатовимірно, в аспектах родинно-побутових стосунків, звичаєвого, цивільного права, політичної боротьби, воєнних дій, церкви, культури... Вже у першій частині авторка ставить низку загальнолюдських соціальних та філософських проблем: зрада і кара, кохання та сім'я, митець і влада, людина і суспільство, добро і зло, кривда і справедливість, - і проводить їх через увесь твір» [15, 83] .

Звісно, що роман у віршах написаний із використанням фольклорних традицій. Працюючи над своїм твором, Ліна Костенко використала і по-новому осмислила ті скупі напівлегендарні відомості про піснетворку, які пробилися до нас крізь віки.

«Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці...» -- то тільки заспів до глибоких роздумів про те, чому так гірко склалися долі двох закоханих. Ідеалом кохання для Марусі було подружнє життя її батьків. Вона мріяла, що і в неї, коли виросте, «буде отака любов». Бачимо, що Чураївна полюбила свого Гриця не за «лице біле, чорний вус». Маруся бачила свого судженого очима Любові, тобто бачила в ньому те, що хотіла бачити: лицаря, який захистить свій знедолений рід і дасть йому гідне продовження. Такого не можна не любити вірно, пристрасно, до нестями. Таким, гідним легенди чи пісні, було кохання її батьків: «Звела їх доля, наче в нагороду, за те що мали незглибимі душі» [10, 28]. Тож Маруся прагнула любити саме так і саме такого, як її гордий тато: мужнього, шляхетного, незрадливого. Серце довго не бажало відчути, що «він Бобренко -- він же не Чурай», і не вірило материнському одкровенню Чураїхи: «Наш батько з тих, які вмирають перші. А Гриць Бобренко -- з тих, що хочуть жить» [10, 46].

Подружнє життя для героїні Л. Костенко це не просто існування під одним дахом та ведення спільного господарства. У першу чергу поружжя - це однодумці, яких єднає насамперед духовна рівність, високі, чисті, нічим не заплямовані почуття любові. Подружня вірність для Марусі Чурай рівнозначна вірності своєму народові, любові до вітчизни, глибокій пошані до культури, до вироблених віками і тисячоліттями норм співжиття людей у громаді. Отже, почуття обов'язку і особиста добропорядність для неї -- нерозривне ціле. Зраду Маруся не сприймає на органічному рівні, зрада суперечить самому її єству. Саме тому факт невірності Гриця дівчина розцінює як кінець не тільки кохання, а й кінець життя. Смерть коханого не принесла з собою ніякого полегшення, більш того, ще страждання дівчини посилися ще більше, адже вона втратила найдорожче у своєму житті, те, що змушувало її творити. Тож не дивно, що після смерті Гриця Маруся не написала жодної пісні, і навіть після того, як її виправдав суд, померла, оскільки не знайшла (та чи шукала?) виправдання для самої себе.

Серед тем, що звучать у романі «Маруся Чурай», насамперед варто вирізнити тему нелегкої, але й високої віри у світле майбутнє народу, місії митця та його слова в житті й долі українського народу.

Якби Ліна Костенко писала лише про трагічне кохання дівчини та її зраду, то роман закінчився б разом із розділом «Страта». Але таке могло бути в тому разі, коли героїня була б людиною звичайною або ж, принаймні, не мала іскри рідкісного поетичного хисту. Маруся Чурай цілком могла б сказати про себе словами одного з ліричних віршів Л. Костенко: «Я тільки інструмент, в якому плачуть сни мого народу».

Незвичайність любовного сюжету (здавалося б, досі традиційного, добре відомого в українській літературі) починається з незвичайності самої Марусі Чурай. В її глибокій та щирій натурі живе дуже сильне максималістське начало: «Все -- або нічого». Грицева мати каже про її серце, що воно «горде і трудне». Трудне -- бо не визнає компромісів, відкидає напівпочуття, мучиться самотою, вимагаючи справжності й повноти в усьому. І насамперед у коханні. Марусина любов зустрілася з роздвоєною, розчахнутою душею Гриця Бобренка. Так з'являється в романі Ліни Костенко драма «нерівні душ» -- поетично-максималістської та буденно-прозаїчної, в якій зникають, гинуть зачатки чогось високого й справжнього, того, що змушувало Марусю думати про козака Гриця Бобренка як про лицаря.

В свою чергу, О. Кобилянська по-іншому подає вмотивованість вчинків Гриця, зокрема факту його зради, вибору власних життєвих критеріїв. При змалюванні образу Гриця письменниця відповідно до народної пісні показує, що він одночасно любить двох дівчат протилежної вдачі. І це не випадково. Він сам у собі усвідомлює певну роздвоєність, його одночасно тягне до мандрів, вільного життя та спокійного, розміреного існування на землі. Навіть зовнішність героя нестандартна: поєднання блакитних очей і чорного волосся створює ніби взаємовиключні риси зовнішності, проте надзвичайно привабливі. Таким чином, синьоока Настка і чорноброва Тетяна Туркиня немов символізують дві сторони Грицевої душі, втілюють його роздвоєність.

Тетяна поєднала в собі таємничість навколишньої природи з пристрастями людської натури, з гордістю справжньої особистості, і тому зацікавила Гриця, якого тягне підсвідомо у вічні мандри, бо за народженням він циган. Саме тоді, коли Гриць вирушає в дорогу в пошуку незвіданого, гнаний бажанням пізнати світ, він зустрічає Туркиню -- своє палке й пристрасне кохання, ніби втрачену половинку себе самого, тому що дівчина повертає його до власних коренів, вчить бути самим собою, розуміти свою натуру.

Розкриваючи багатства душі головних героїв повісті Туркині і Гриця, що розвинулись завдяки коханню, О. Кобилянська, так само як пізніше Леся Українка в «Лісовій пісні», М. Коцюбинський в «Тінях забутих предків», романтизує чисте кохання своїх героїв. Свою героїню Тетяну, просту дівчину з народу, О. Кобилянська підносить до ідеалу і водночас через цей образ виражає свою думку: без справжнього щастя не варто жити.

Представлені крізь основний сюжет, що полягає у зображенні кохання головних героїв, усі інші супутні проблеми, порушені в обох творах, а саме: «філософські - життя і смерть, любов і ненависть, вірність і зрада, добро і зло, безкорисливість і користолюбство, егоїзм, пошук істини в життя, національні, людина і суспільство, людина і історія, - стають не менш вагомими, а набувають конкретного емоційно-психологічного значення» [18, 16]. Однак незважаючи на однакову сюжетну канву творів О. Кобилянської та Л. Костенко, художні пошуки письменниць у змалюванні характеру легендарної головної героїні істотно різняться.

Кохання Маруся Чурай розуміє через призму повноцінного життя в громаді, як творчість, як прояв зацікавленості до своєї особистості, якими живе не тільки вузьке коло знайомих і родичів, а й суспільство. Дівчина не цурається загальнолюдських проблем, намагається охопити розумом, що є головне у житті, небайдужа до історичних подій. Вона активна громадянка, на відміну від свого обранця. Маруся - втілення абсолютної безкомпромісності; в ім'я свободи своєї, свідомості, свого сумління, своєї вільної індивідуальності, вона зняла бунт проти того, хто став для неї найдорожчим, найсвятішим для душі. Хоч Маруся й пригнічена скоєним, але вона не може здійснити насилля над власною совістю, тому й упевнена до кінця, що чинить правильно,тому і бере на себе відповідальність за свої вчинки, не намагаючись виправдати себе.

В О. Кобилянської ідейне навантаження повісті не таке сильне. Жанр твору можна визначити як соціально-побутову повість. Через це і змалювання образів головних героїв не несе у собі смислу патріотизму, служіння громаді, усе обертається навколо звичайних речей, позбавлених будь-якого героїзму, однак надзвичайно трагіко-романтичних.

Обробляючи в новому жанрі сюжет народної пісні, О. Кобилянська уникає притаманної їй сентиментальності, мелодраматичності, зображуючи характери своїх героїв з величезною життєвою силою, правдивістю й емоційністю. Кожен із персонажів наділений яскравими індивідуальними рисами характеру.

Сумна історія кохання талановитої дівчини з Полтави лишилися не тільки закарбованою у віки легендою, а й стала джерелом натхнення для багатьох письменників на протязі двохсот років, знайшла своє художнє відображення в уяві поетів та прозаїків, зробивши героїню безсмертною, пісні її є широко відомими навіть поза межами України. Ім'я Марусі займає гідну позицію серед історичних постатей та культурно-національного надбання українців, ставши справжньою народною гордістю.

У простих словах своїх пісень, що навічно увійшли до української народної культури, відомі вже майже 400 років і не перестануть жити ніколи, Маруся змогла передати глибокі почуття, її пісні залишаються з нами і досі, вже протягом кількох сторіч. Напевно, вони не забудуться ніколи. Народжена для любові, вона не знала її радощів, і всі свої надії, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені пісні, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають глибиною і щирістю висловленого в них почуття, чарівністю мелодій.

Це є безперечною істиною, що й доводять читачеві обидві авторки. Маруся не змогла жити без кохання, втративши віру у найсвітліше почуття, а пісні її залишаться живими навіки у серцях українців. Тема філософського осмислення кохання у повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та романі у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» має багато спільного саме у виявленні неоспоримо великого значення творчості народної поетеси для всієї української культури. Адже у творах письменниць пов'язані теми особистого щастя та творчого натхнення, що стає невичерпним джерелом життєвих сил людини. Безсмертним прикладом цьому служить доля Марусі Чурай, яка у свою чергу надихнула О. Кобилянську та Л. костенко до створення всесвітньо відомих шедеврів художньої літератури.

ІІ. Зіставлення художнього відтворення зради у творах О. Кобилянської та Л. Костенко про народну поетесу-співачку

Безперечно, найпоширенішою темою усіх часів та народів було кохання та смерть, які часто переплітаються. Нерідко причиною трагічно обірваного життя ставала зрада коханої людини. Любов та зрада завжди йдуть поряд. То ніби два пташині крила, дві частини одного цілого. Люди зраджують з різних причин, і причин цих безліч: пошуки нових почуттів, помста, намагання звернути на себе увагу коханого, цікавість, раптова пристрасть та інше. Для психологів роботи на цій ниві лишається ще дуже й дуже багато. Але можна сказати з повною впевненістю, що зрада коханого - це надзвичайно болісний удар для люблячого серця, що сприймається не інакше, як «ніж у спину».

Людська природа настільки суперечлива, що постійно прагне конфлікту, навіть несвідомо. Душа людини прагне більшого, ніж має, не зупиняється на досягнутому. Така обставина людського характеру породжує непримиренний конфлікт із оточуючим світом, близьким людьми, самим собою і часто призводить до невиправних наслідків, які важко передбачити. Це не завжди під силу навіть досвідченим психологам, настільки велику роль у цих обставинах відіграє людський фактор. У будь-який момент банальна ситуація може вийти з-під контролю і продовжити розвиток зовсім не за сценарієм.

Існує стійка думка, що дівчина скоїла злочин, вирішивши отруїти Гриця, виключно через помсту невірному коханому. Однак обидві письменниці спростовують таку мотивацію вчинку своєї героїні, навіть доводять протилежне. Маруся Чурай Ліни Костенка не має нічого спільного з помстою, злочином. Вона за покликом душі художник, що служить своєму народові, адже її душа співає піснями народу. Вона здатна на страждання, на помсту - ні, тому і отруту героїня роману приготувала для себе, оскільки не могла більше складати пісні, зболіла душа хворіла від зради Григорія. «У тебе й мука піде у пісні»,-- каже одного разу Гриць Марусі. І цілком має рацію. Розуміє, відчуває, що для Марусі піти на угоду з власною совістю, змусити себе забути про Грицеву зраду й стати з ним під вінець -- означало б щось неможливе; неможливе -- бо неприродне для неї.

В основі поетичного твору Ліни Костенко також лежить сюжет про зраду та про покарання за цей тяжкий гріх. У творі Ліни Костенко отруєння Гриця - трагічна помилка, непорозуміння: героїня підготувала зілля для себе, а хлопець (там він не одружений, а тільки наречений) випадково випив. Доведена до відчаю, Маруся спробувала накласти на себе руки і кинулася із греблі у Ворсклу, але була врятована Іваном Іскрою, хлопцем, що безнадійно, без відповіді був закоханий у неї.

Не раз людська підлота, заздрість, підступність, користолюбство трощили, нищили людські долі, топтали ніжний цвіт почуття. І через це пройшла Маруся: безвольний коханий Григорій Бобренко, що під впливом хижої й владолюбної матері залишає дівчину, в яку був закоханий іще з дитинства і з якою разом виріс, і бере собі за дружину Ганну (Галю) Вишняк.

Маруся, що чекала Гриця з походу, зберігаючи йому кришталеву вірність, у розпачі звертається у своїх піснях то до Бога, то до людей, то до зрадливця - коханого, але долі повернути не може.

А Гриць, не зважаючи на одруження, далі продовжував до неї ходити, люблячи, але знаючи, що за дружину не візьме, бо не дозволить мати. І неможливість розплутати цей божевільний клубок людських стосунків і почуттів змушує Марусю до останнього, відчайдушного кроку - одним вчинком знищити причину своїх і його страждань. Так подає трагічні обставини нещасливого кохання Л. Костенко.

В свою чергу О. Кобилянська картину отруєння Гриця залишає поза сюжетом твору. А читача приводить до думки, що Тетяна власноручно зібрала зілля і отруїла Григорія, помстившись коханому за зраду. Недаремно ж письменниця дає їй прізвисько Туркиня. Вона запальна, рішуча, здатна на високі почуття, не розуміє брехні, не прощає зради і сама також гине.

У повісті О. Кобилянської Гриць має дві душі, «що в нім, ніби від часу до часу пробудившись, поборюють себе. Одна непостійна, тужлива, пуста, палка, друга вразлива, горда й вдатна. До доброго тягне Гриця, до красного, до любові..., а передовсім до свободи, широкої, безмежної, як крилатії ліси по верхах, як бистрії ріки там, в долах» [17, 28].

Тетяна, вирощена матір'ю без будь-яких обмежень, окрім власної совісті, полонила Гриця не тільки своєю гордістю, красою та щирістю, а й змусила його самого відчути себе іншим, вільним, з високо піднятою головою, чистим серцем. Хлопець поряд із нею відчуває себе благородним, кращим, ніж є, і Тетянине кохання це ніби підтверджує, адже дівчина любить, не помічаючи справжнього обличчя свого обранця, виправдовуючи його в усьому. Однак швидко таке життя починає обтяжувати Гриця, прозаїчне бере верх над ліричним у його особистості, йому набридає Тетянина екзальтованість, вир її почуттів, йому хочеться спокою, він втомився від польоту. А душа Тетяни в польоті завжди, вона народжена для цього. Тож не дивно, що Гриць знову схиляється до Настки, приземленої, звичної, зрозумілої. Настка є втіленням звичайного сільського способу життя, світосприйняття впорядкованого, поміркованого. Але саме до такого життя він звик до, закорінився в ньому через любов до своїх названих батьків, тому Гриць неспроможний обрати для себе якийсь спосіб життя, як неспроможний він обрати якусь одну дівчину.

Саме в цьому причина трагедії Гриця. Досить було Настці рішуче заявити про свої права на нього, як Гриць вирішив підкоритися, вважаючи, що Тетяні багатство може замінити щиру любов, а він проживе життя і з Насткою.

Розкриття образу Настки дається у плані протиставлення її Тетяні -- протиставляються їхні погляди на щастя, їхні вчинки. Настка значно буденніша, спокійна, тому і любить спокійно, розважливо, без пристрасті. Вона знає лише «своє серце і красного Гриця» -- це її «велика, глибока, поважна правда» [17, 41]. Якщо Настка вважає, що Гриць повинен бути її тільки тому, що вона знає його раніше, то Тетяна людяніше підходить до вирішення цього питання. «І Настка не винна. І в Настки щастя» нема».

Однак Гриць, в якому вирує циганська кров, впевнений, що кохає обох і обрати не може, і нехай вже посватався до одної, а з іншою зустрічається у лісі. Він навіть таку недвозначну ситуацію не вважає зрадою. Любовний трикутник Тетяна - Гриць - Настка не може розпастися і, врешті решт, призводить до смерті головного героя.

Аналізуючи дії Гриця, не завжди можна зрозуміти, де він говорить щиру правду, а де лукавить, де кохає, а де просто обіцяє. Але у кульмінаційному весільному танку він приймає з рук Туркини отруту, і, знаючи про наслідки, випиває. Настка плаче над тілом нареченного, а Туркиня кидається у холодну і бистру ріку, усвідомлюючи скоєне. То все своєрідні прояви кохання.

Сказати, що Гриць лицемірний чи має дві душі з повною упевненістю неможливо, він заплутався у вланому виборі, у власних же цінностях, вчасно не зрозумівши сам себе, адже іноді сам розуміє, хоч і не до кінця, неправильність своїх вчинків то відношенню до обох дівчат. Одну, кохану, він кидає, іншу, що стане хорошою дружиною, не сприймає серцем.

Настка йому підходить, вона одного з ним кола, тому й стане гарною супутницею життя, вірною, слухняною, стане догоджати звісно, що це зручніше, простіше, легше, аніж жити з творчою натурою, якою є Тетяна - особлива, зовсім з іншої «породи» людей - гордих, непоступливих, принципових, незалежних від людської думки. Можна сказати, що Настка сама провокує дану ситуацію, в якій Гриць, вкінець розгубившись, змушений відректися від коханої, навіть у такий жорстокий і підлий спосіб. Настка звикла бути першою, тож не поступиться, як вона вважає, своїм. Адже з Грицем вони знайомі ще з дитинства і давно все нібито було обіцяно, визначено і зрозуміло. Тому появу Тетяни в якості конкурентки Настка спокійно сприйняти не може і починає тиснути на нареченого, нагадуючи про весілля. Тож у такій ситуації Гриць все одно би зрадив, інше питання кого: Настку чи Тетяну. Сталося, як відомо, друге. Хлопець обирає спокійне, усталене життя у звичних умовах зі звичною жінкою. Так, він поступається коханням, у тому слабкість його душі.

Подібний образ Гриця, якщо не тотожній, змальовує Л. Костенко, ще раз доводячи, що драма несумісності характерів, «нерівні душ» актуальна у всі часи, особливо у сьогоденні.

Сильна Марусина особистість зустрілася з роздвоєною душею Гриця Бобренка. Це драма «нерівні душ» -- поетично-максималістської (Марусі) та буденно-прозаїчної (Гриця), в якій зникають, гинуть зачатки чогось високого й справжнього, бо «Нерівня душ -- це гірше, ніж майна». Маруся знаходить вельми точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець:

«Моя любов чолом сягала неба,

А Гриць ходив ногами по землі…»

У цих словах не стільки докір чи осуд, на які в героїні не лишається сил, скільки скрута, зітхання, туга, повна покірність долі.

Гриць же, хоч і намагається піднятися над буденним життям, більш того - це у нього іноді виходить, коли він намагається відкинути буденне і прислухатися до власної душі, однак все ж таки глибоко в ньому закорінений, настільки глибоко, що зраджує своє кохання, себе самого, Марусю, тому і йде із життя, яке й для нього стало нестерпним. Адже він розуміє десь у глибині душі, настільки глибоко, що й сам цього не усвідомлює, що Маруся - то дівчина незвичайна, дар її божественний, з нею він міг би стати по-справжньому щасливим. Однак незважаючи на усі ці таємні порухи душі, Гриць не хоче докласти зусиль, аби розібратися у собі самому, тож обирає найлегший шлях - одруження з такої простою й зрозумілою Насткою. Іноді його хочеться навіть виправдати, якби не такі підлі обставини, в яких змушена опинитись Маруся через низький вчинок коханого. Вона підвернена осуду з боку громади, на неї косо дивляться, все це надзвичайно травмує тонку душу дівчини, їй хочеться заховатися від усіх і нічого більше не відчувати. І от у таких нелюдських стражданнях вона нікого не винуватить (а винуватець один), не зізнається навіть на суді у справжній причині свого злочину, хоча це й так зрозуміло усім. Оце і є те кохання, оспіване у віках, те почуття, заради якого забуваєш навіть про себе. Мова ж не проте, що погано мати достаток, а про те, що ним не заплатиш за зраду. І про це каже на суді бувалий січовик, який знає ціну честі і гідності:

«Що ж це виходить? Зрадити в житті

державу -- злочин, а людину -- можна?!..»

Так, не можна зраджувати людину. Від однієї зради рукою подати до другої, може, ще страшнішої - зради батьківщини. Це є не менший злочин, ніж зрада країні, оскільки саме зрада і душевна ницість нищать і поглинають творчу силу людини, позбавляючи її, як Марусю, голосу й пісні.

Останній розділ роману має глибоко символічну назву -- «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Марусине життя втратило свій сенс у той момент, коли вона дізналася про зраду Гриця. Однак надзвичайно сильний душевний біль немов виніс дівчину за межі звичайної реальності, вона перебуває в надреальному хронотопі (часопросторі). Маруся не хоче жити, однак лишається живою тричі, оскільки її душевне воскресіння було неможливе без очищення. І тільки дійшовши до всепрощення, Маруся змогла ожити серцем і заспівати.

Тож високе ідейне значення образу Марусі Чурай не тільки в тому, що вона є втіленням душевної краси, духовності, чистоти й щирості, прекрасного людського кохання. Мабуть, найточніше значення легендарної постаті Марусі Чурай для українського народу виразив у романі Іван Іскра:

« Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це -- голос наш. Це -- пісня. Це -- душа…»

Твір цілком побудований на антитезі, бо одні живуть високими помислами, не знають зради, а другі пристосовуються до будь-яких умов у пошуках своєї вигоди. Це протистояння двох способів життя і є причиною глибокої трагедії Гриця і Марусі, адже один не зміг піднятися до рівня своєї коханої і мусив померти неплавно, а дівчина померла разом з коханим, бо мала цільну душу.

Отже, ми говоримо не просто про соціальну нерівність між людьми, підґрунтя трагедії набагато глибше, протистоять одна одній дві душі, оскільки трагедія зрадженого кохання визріває з нерівності душ Марусі й Гриця. Маруся, живе в світі ідеального, у світі любові, творчості, пісні, вічних цінностей, а Гриць приземлений, земний. Маруся -- тонка поетична натура, дитя любові, яка сформувалася в атмосфері гармонійних стосунків батька і матері, в умовах гармонійного розвитку духовних потреб особистості. Тому її душа не сприймає роздвоєності, зради:



«Я зроду не співала на два криласи,

мені було це важко зрозуміть…»

Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй підступності зрадою, вималюване Ліною Костенко ретроспективно, що дало можливість читачеві разом з Чураївною переживати зраду не миттєво, не фрагментарно, а протягом усього твору, буквально з першої романної сцени і навіть по його прочитанню. Таким чином, все минуле життя дівчини, котре постає у спогадах, підсвічене болем зради.

Причиною трагедії у творі О. Кобилянської стають вже не соціальні умови, як у Л. Костенко, а причинно-спадкова дійсність, адже саме по собі напрошується виправдання роздвоєної любові Григорія - це гріх матері-циганки. Pоздвоєність душі хлопця, його бурхливий темперамент також пов'язані з потягом до мандрів, цигани неодноразово епізодично діють у творі. Письменниця таким чином ускладнює фабулу і проблематику повісті, аби причина вчинків Гриця була однозначно визначена читачем, зрозуміла кожному.

Тема нещасного кохання, зради не раз була висвітлена в українській літературі, але в Ольги Кобилянської герої, мабуть, більш буденні, хоча й дуже романтизовані. Вони вражають своєї беззахисністю, безпорадністю, здається, що за них діє доля, а вони жертви. Отже, при творенні образу Гриця О. Кобилянська психологічно вмотивовує зраду головного героя і логічно пояснює вчинки Гриця, маючи на увазі циганське походження героя, звідки витікає його непостійність, і ті умови, в яких він зростав. Повість не має жодного громадянського звучання, твір наскрізь соціально-побутовий, однак художньої цінності не втратить ніколи.

Натомість Л. Костенко створює персонажі найбільш сильні духом та, мабуть, саме через це найнещасніші за долею. Тема кохання та зради набула в обох творах нового філософського значення, яке змусить замислитись кожного читача над справжніми цінностями життя.

Твір Ліни Костенко розкриває нам багатство людських характерів, виношені концептуально-художні ідеї, гранично суворе, досконале їх вираження в слові. І водночас «Маруся Чурай» -- твір новаторський як трактуванням самої постаті народної поетеси, так і художніми засобами зображення. Письменниця розгортає дію роману на тлі визвольної боротьби ХVII ст. під керівництвом Б. Хмельницького, «передає дух епохи багатовимірно, в аспектах родинно-побутових стосунків, звичаєвого, цивільного права, політичної боротьби, воєнних дій, церкви, культури... Вже у першій частині авторка ставить низку загальнолюдських соціальних та філософських проблем і проводить їх через увесь твір» [15, 83] .

Художнє відображення вічної теми любові та зради знайшлося і в творах усної народної творчості, і в літературі, не лишивши байдужим жодного письменника. Повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та роман у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай» мають повне право називатися вершинами творчості обох письменниць. Саме у цих художніх полотнах віднайшло оригінальне звучання відомого сюжету, а також тонке відчуття порухів людської душі. Обидві авторки ведуть читача усіма шляхами пізнання і усвідомлення правоти або неправоти своїх героїв.

У визначенні винуватця у нещасливій долі дівчини обидві авторки мають спільну думку. Це однозначно Гриць. Однак мотивацію вчинків хлопця Л. Костенко та О. Кобилянська досліджують різними шляхами, і читач поступово приходить до висновку, що у повісті «У неділю рано зілля копала» Гриць - скоріше жертва обставин, заложник своєї натури та соціальних обставин, а в романі «Маруся Чурай» герой сам обирає свій шлях, хоча й на нього є певний тиск з боку суспільства, мають велику дію й забобони, однак як жертву Гриця в Л. Костенко сприйняти важко. В обох творах вражає своєю чистотою і силою почуттів Маруся, що перелила страждання у пісні і лишила їх нам і спадок.



ВИСНОВКИ

Історія кохання та зради, а також подальшої помсти за нанесену образу та отруєння коханого не раз було взято за основу письменниками при розробці різноманітних версій життя легендарної народної співачки, легендарної авторки народних пісень Маруся Чурай.

Легенда про Марусю Чурай досі хвилює творчу уяву багатьох митців. Сюжет про знамениту співачку з часом почав набувати космогонічного вигляду, вийшов за межі колишньої Російської імперії. Він ліг в основу творів багатьох представників різноманітних мистецьких течій, які інтерпретували історію про Марусю Чурай згідно з власним уявленням та мистецькими канонами. Так, за мотивами легенди відома українська письменниця Ольга Кобилянська написала повість «У неділю рано зілля копала»; а історичний роман у віршах видатної поетеси XX ст. Ліни Костенко «Маруся Чурай» було відзначено Шевченківською премією.

Під час аналізу в курсовій розробці особливостей художнього осмислення сюжету балади про трагічне кохання у повісті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала…» та творі Л. Костенко «Маруся Чурай» було доведено, що обидві письменниці спільні у змалюванні кохання головної героїні до Гриця як найчистішого почуття, що призводить не тільки до величезного творчого піднесення, а й до непоправної трагедії через неможливість прийняття зради коханого.

Через те, що серце Марусі (в Кобилянської Тетяни) відкрите назустріч кожній людині, всі свої найсвітліші почуття вона висловлює в піснях. У дівчини романтична душа, вона палко кохає Гриця, який її зрадив, а зраду вважає найбільшим злочином. Однак трагічні перипетії кохання завершуються сповіддю чистої душі головної героїні творів. Вона психологічно сильна духом людина і при всій своїй безпосередності мудра. Вона добре бачить людські вади, намагається зрозуміти і, по змозі, виправдати негідні вчинки людей. Здається, в образі Марусі Чурай (Тетяни) втілено найкращі риси українського народу. Постать дівчини з народу виростає до символу.

Однак художня репрезентація відомого образу та особливостей подання легенди в Кобилянської та Костенко містить істотну різницю.

Розробляючи відомий сюжет, Ліна Костенко не тільки змінює деякі вже усталені в літературі та в народнопоетичній традиції прийоми, а й будує його на розлогому соціально-психологічному тлі. Поетесі вдалося створити не просто психологічно вірогідний портрет Марусі Чурай, а й показати свою героїню причетною до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в середині XVII століття. У цьому новаторство Ліни Костенко щодо художньо-психологічного навантаження твору. Історико-філософський, соціально-психологічний роман у віршах «Маруся Чурай» справедливо названий критикою енциклопедією духовного життя України ХVІІ ст.

Натомість Тетяна в Кобилянської не має чітко вираженої громадянської позиції, як героїня Л. Костенко, адже це обумовлено умовами її життя. Так, вона складає пісні, ці пісні передаються із вуст у вуста, але ніякого більшого, історичного, майбутнього їй не передбачається. Маруся в Л. Костенко постає перед читачем порівняно з Тетяною більш сильною духом, активною дівчиною, але більш м'якою, людяною, адже вона не буде нав'язуватися, а краще піде з життя, тоді як героїня Кобилянської готова до помсти. Тому і стосунки героїнь обох авторок з Грицем незважаючи на їх майже повну ідентичність дещо відмінні. Коханий, ставши сенсом життя дівчини, не пройшов випробовування силою почуттів, не виправдав сподівань, на нього покладених. Тому він гине, спочатку духовно, коли зраджує, потім фізично.

Художнє відтворення зради у творах досліджуваних письменниць має багато спільного. У першу чергу обидві авторки одноголосно визначають винуватця злочину головної героїні та її трагічної долі - це Гриць. Характер персонажа змальовано однаково. Він - слабкодуха, приземлена людина, нездатна на справжнє кохання, більше стурбована власним збагаченням, аніж досягненням душевної рівноваги. Його не лякає перспектива провести життя з некоханою, аби були статки. В цьому причина зради, як доводять читачеві до думки Костенко та Кобилянська.

Однак якщо у першої авторки Гриць не може отримати жодного виправдання за свій вчинок, то у Кобилянської Гриць постає більше жертвою обставин, аніж творцем власної долі. Його можна навіть пожаліти, адже він не зміг відчути поклик серця, а готовий був поринути у селянській побут, сірі будні, прирікши себе на безрадісне існування.

Протистояння двох речей - любові і зради - лежить в основі роману, як і в самій історії. Цю установку Ліна Костенко виводить у двох напрямках: суспільному та особистісному. Саме у такий оригінальний спосіб письменниця проявила новаторство власної творчої манери. О. Кобилянська тут лишилася вірною традиціям часу, неоромантизму.

Роман Л. Костенко та повість О. Кобилянської дає змогу кожному читачеві відкрити для себе красу й силу людського кохання, хай навіть воно зазнало зради і призвело до трагічної розв'язки. Повість «В неділю рано зілля копала» збагачує своєю філософією любові, у якій це почуття визнається як особлива духовна цінність. А знаменитий роман у віршах «Маруся Чурай» є не просто одним з кращих зразків українського письменства, а й відображенням величі духу українського народу, що розуміє вірність Батьківщині як неможливість зрадити коханому.

характер персонаж кохання герой



Список використаної літератури

1. Бажан М. Поема про кохання і безсмертя //Дивослово. -- 2005. -- № 3.

2. Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості О. Кобилянської (До 125-річчя з дня народження) // Радянське літературознавство. - 1988. - №11. С. 32-42.

3. Гусар-Струк Д. Історичний роман Ліни Костенко // Сучасність.1990 № 5.

4. Загальна психологія: Підручник для студентів вищ. навч. закладів / За заг. ред. С.Д. Максименка. -- К., 2000

5. Забужко Н. Вивчення роману Ліни Костенко «Маруся Чурай». - К., 2001

6. Зозуля С.І. Сучасний класик - Ліна Костенко // Українська мова та література. - 1997. - №48.

7. Кириленко В. Це голос наш…: [Про роман Л. Костенко «Маруся Чурай»] // Київ. - 1990. - №1. - С. 128 - 129.

8. Клочек Г. Історичний роман Ліни Костенко «Маруся Чурай». -- Кіровоград, 1998.

9. Корогодський Р. Поезія історії: Роман Л. Костенко «Маруся Чурай» // Українська мова та література. - 2000. - № 11. - С. 1 - 2.

10. Костенко Л. Вибрані твори. - К., 2002.

11. Костенко Л. Маруся Чурай. - К., 2003.

12. Краснова Л. Поезія Ліни Костенко: Посібник для вчителів. - Дрогобич: Коло, 2001. - С. 129-155.

13. Кудрявцев М. Митець і час: ідейна проблематика поетичної драми Ліни Костенко//Дивослово. --1998. -- №8

14. Лепчук А.С. Самобутність творчості Ліни Костенко // Українська мова та література. - 2000. - №11.

15. Літературна енциклопедія. - К., 2000.

16. Луцький О. Ольга Кобилянська // О. Луцький і сучасники. Листи до Ольги Кобилянської й Івана Франка та інші забуті сторінки. - Нью-Йорк, 1994. - С. 109-124.

17. Надурак С., Слоньовська О. Вивчення української літератури: Інтегровані уроки. - Харків: Ранок, 2004. - С. 176-184.