Історія Волині в художній рецепції: повість М. Мартинюка "Під мурами твердині"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Історія Волині в художній рецепції: повість М. Мартинюка «Під мурами твердині»

Олена Вітюк

Микола Мартинюк - знаний на Волині письменник, перекладач, видавець, дослідник літератури, автор поетичних збірок «Одинадцята заповідь» (1997), «Грибний дощ» (2004), «На святого Миколая» (2006), «Світ за Брайлем» (2012). Його історична повість «Під мурами твердині», що вийшла друком 2012 р., стала об'єктом ряду рецензій (зокрема відгукнулися О. Соловей, Т. Федюк, Ж. Куява, О. Рєпіна, Н. Дев'ятко та ін.). Наша мета - проаналізувати основні формо-змістові аспекти твору.

Повість за читацькою адресою означена як твір для середнього та старшого шкільного віку. Тож один із найважливіших факторів, який, вочевидь, керував автором при написанні твору, - його потенційне пізнавальне та виховне значення. Справді, автор зробив усе для того, щоб книга була максимально інформативною. За жанром «Під мурами твердині», як зазначає сам М. Мартинюк, - «класична, хоча й не без явних авторських словесних і стильових експериментів, історична повість» [3].

Як відомо, історична повість - епічний прозовий твір, сюжет якого побудований на історичному матеріалі - важливих подіях, в яких беруть участь видатні діячі минувшини на широкому тлі сучасних їм епох. Одна з найважливіших формально-змістових рис жанру - наявність історичного колориту (імена історичних героїв, давні географічні назви, описи старовинних звичаїв, історизми, архаїзми тощо). Ці риси вповні характеризують повість М. Мартинюка. Хронотоп твору - ХІІІ ст., Волинь, час правління князя Данила Романовича (Галицького). Саме ця історична постать є центральним героєм твору. Поряд із ним виведені й інші історичні особи: його брат Василько Романович, їхня мати Анна, князь луцький Ярослав Інгваревич та ін.

Головною історичною подією, яка стала центром оповіді в повісті, є успішний похід Данила на Луцьк проти Ярослава, більш широкий контекст - боротьба з відновлення та розбудови Данилом Галицько-Волинської держави, створеної його батьком Романом Великим.

Відповідно до історичних джерел, після смерті князя Івана (1227) Луцьк захопив князь Ярослав Інгваревич, але того ж року, в Жидичині князь Данило Галицький зустрівся з луцькими боярами, що були незадоволені Ярославом і просили взяти Луцьк під свою владу. Князь Данило, зібравши дружину в Володимирі, прибув під Луцьк, що гостинно відчинив йому свої ворота, і прилучив його до земель свого брата Василька Володимирського. Саме цей історичний епізод і став об'єктом художнього зображення М. Мартинюка.

Образ Данила в повісті має велике виховне значення (що закономірно, адже автор акцентує на тому, що читацька адреса - молоде покоління), М. Мартинюк максимально намагається продемонструвати державницькі прагнення головного героя. Князь Данило прикладає всіх зусиль, щоб Волинь стала єдиною, адже «великий Роман заповідав бути Волині неділимою» [2, с.109]. Спочатку йому доводиться відвоювати Лучеськ у князя Ярослава Інгваревича. Ці дві постаті зображені як антиподи, хоч парадоксально в їхніх образах є і спільне. Ярослав добре розумів, що цій землі судилось бути Даниловою: «Він твердо знав, що вотчина Івана Мстиславича належить Данилові. Тай самого удільного князя опікує сам можновладець» [2, с. 22]. Підступний та хитрий Ярослав після смерті Івана поспішився сісти у Лучеську, але тепер, знаючи, що Данило це так просто не залишить, не знаходить собі місця. Ярослав ніяк не міг змиритися, що він «того самого коліна пагіль великих Рюрика і Мономаха» [2, с. 28], але не має права на Лучеськ. Прагнення влади і справедливості, непідробна ненависть до ворога спостерігається у цих двох постатях. Усе ж у фіналі твору бачимо, що, незважаючи на перешкоди, Волинь об'єднана: «Рідна Волинь - знову цільна! Нарешті… Нарешті звершилася велика злука!» [2, с.121].

Цікава сюжетна лінія, пов'язана із зображенням стосунків між Данилом та Васильком. Два брати розуміють один одного з півслова і сумують, коли їм доводиться розлучатися. Так, коли Данило їде на прощу в Жидичин, то сумує, що його менший брат не зміг поїхати з ним. Брати могли відкрити один одному свої переживання, вірили один одному як самому собі: «Єдиним, од кого не крився Василько в замислах і ділах, кому повсякчас вірив, як собі, а то й порою, може, більше, був для нього Данило» [2, с. 58].

Важливу смислову роль у творі відіграє мотив родинних стосунків Ярослава, показаний несподівано лірично (враховуючи радше негативно марковану функцію персонажа) і пов'язаний із образом його дружини. У важкі хвилини сумніву Ярослава розраджує його жона. «Ся жінка була, мабуть, єдиною в усьому світі душею, кому Ярослав у будь-яку найнепідхожу годину та крайню скруту міг звірити найпотаємніші свої помисли та почування. Либонь, і не походила ніколи з роду предвічних сивочолих волхвів, проте завше залишалася для нього нерозгаданою таїною» [2, с. 27]. Коли Лучеськ опинився під владою Данила і той, даруючи життя Ярославу, запроторює його у в'язницю, а жінку його милує, та не погоджується, адже їй милість і ласка Данила ні до чого, вона буде там, де її ладо. мартинюк сюжетний родинний

Важливе значення у творі має пейзаж. Він відіграє функцію психологічного підсилення внутрішнього стану героїв (наприклад, епізод оплакування Данилом Актаза виглядає так: «Він скорбів. Скорбів мовчки. Самим серцем. І густий дощ ховав його скупі чоловічі сльози» [2, с. 125]), а також символічну функцію в дусі уснопоетичної традиції українців (наприклад, природа як передвісник біди: «Старі люди передвіщали, що негода - на нещастя. Може, воно й так, але сього достеменно не знав ніхто. Утім, як помислити, то нещастя таки скоїлося» [2, с. 36]). Загалом надзвичайно живописних описів природи у творі багато, причому вони частіше стосуються тих епізодів та картин, де показані історії простих людей із народу.

Твір демонструє багато картин побуту, розповідає про звичаї та вірування мешканців Волині ХІІІ ст. Скажімо, автор мальовничо зображає «полювання» на квітку папороті в ніч на Івана Купала. У повісті зображено, як дівчата плели вінки й опускаючи їх на воду, співали пісні: «Ой на Івана Купалого / Вийшла зозулька купатися. / Вийшла на берег сушитися, / Стала Ганнуся журитися» [2, с. 13].

Поряд із язичницькими звичаями автор показує сильну віру героїв у Бога.

Так, із князем Данилом читач уперше зустрічається, коли він прямує на прощу в Жидичин. Він везе подарунок - ікону: «До церкви внесли ікону святого Миколая Мирлікійського. В золочених шатах, вона вигравала од сяєва свічок тисячами блискіток» [2, с. 56]. Також автор зображає, що коли Чорториськ було захоплено, воєводи, віддаючи хвалу князям Романовичам, не забувають про Бога: «Оддав Бог ворогів ваших у руки ваші!» [2, с. 121], тобто свідчать, що без Божої допомоги і справедливості могло б не відбутися об'єднання Волині. Також автор акцентує на вірі простих людей: стара Богодариха та чоловік самі вірили в Бога і сина навчали того ж, тому Ратибор вірив, що «все, що тільки є у світі доброго, - од Бога» [2, с. 72]. Вони завжди пам'ятають про святу неділю та решту християнських свят.

Ознакою поетики твору є нецілісність сюжетних ліній. Автор використовує прийом композиційного «розриву» подій: він обриває розповідь на найцікавішому місці в кінці розділу, а новий розділ починається з розповіді про іншу подію. Звичайно, такий підхід робить повість більш динамічною та захопливою.

Важливими в тексті історичної повісті «Під мурами твердині» є елементи поетики, які визначають особливу самобутність цього художнього твору: твір збагачений архаїчною лексикою, стилізованою під старовинну метафорикою та складними описовими конструкціями. Автор використовує їх свідомо у великій кількості, щоб краще відтворити дух епохи, але також зі стилістичною метою: М. Мартинюк у такий спосіб ніби випробовує можливості мови. У творі надзвичайно багато історизмів, архаїзмів та діалектизмів, які дещо ускладнюють процес читання, напр.: «Особливо запопадливо вторили се заклинання і свято покладалися на химородь, хто мав палку сподіванку доконче побратися до літа…» [1, с. 14]. Варто зауважити, що система посторінкових пояснень лексики обмеженого вживання сприяє кращому осмисленню прочитаного. Так само цьому допомагає й загальне оформлення книги та, зокрема, ілюстрації до змісту.

Таким чином, історична повість М. Мартинюка - яскравий приклад жанру, який розповідає юному українському читачеві історію Волині і є, по суті, твором, який актуалізує нашу національну пам'ять. Система персонажів, особливості поетики, мовностилістична палітра твору свідчать про самобутній художній текст. Перспективу дослідження вбачаємо у необхідності детального розгляду авторського ідіостилю М. Мартинюка на матеріалі повісті.

Література

Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису [Електронний ресурс] / Михайло Грушевський. - Режим доступу : http://litopys.org.ua/hrs/hrs06.htm

Мартинюк Микола. Під мурами твердині : історична повість : [для серед. і ст. шк. віку] / М. І. Мартинюк ; худ. А. П. Гупало. - Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. - 109 с.

Размещено на Allbest.ru