Размещено на http://www.allbest.ru/

12

Курсова робота

тема

Особливості реалізму Чарльза Діккенса

Зміст

• Вступ
• Розділ I. Період реалізму
• 1.1. Загальна характеристика періоду
• 1.2. Специфіка англійського реалізму
• Розділ II. Чарльз Діккенс - найвизначніший представник англійського реалізму XIX століття
• 2.1. Чарльз Діккенс - письменник - реаліст
• 2.2. Творчий спадок Чарльза Діккенса
• Розділ IIІ. Проблематика роману «Пригоди Олівера Твіста»
• 3.1 Автобіографічні мотиви роману
• 3.2 Морально-філософські аспекти проблематики роману Чарльза Діккенса
• Розділ IV. Система образів роману «Пригоди Олівера Твіста»
• 4.1 Образ Олівера Твіста
• 4.2 Образи інших героїв
• Висновки
• Бібліографія

Вступ

Актуальність теми.

Актуальність обраної теми курсової роботи можна мотивувати тим, що творчість англійського письменника Чарльза Діккенса вивчається у курсі зарубіжної літератури в загальноосвітній школі та у вищих учбових закладах України. Слід зауважити, що така літературна особистість, як Чарльз Діккенс є дуже складною і суперечливою. Він є одним із тих видатних англійських письменників, які, в міру своїх сил і таланту, мужньо ставали на захист правди, гуманності й краси проти варварських норм суспільства власників.

Чарльз Діккенс увійшов в історію світової літератури як художник-реаліст, майстер тонкого психологічного аналізу, широкої соціальної типізації, життєрадісного гумору і нищівної сатири. Письменник у своїх творах вперше порушив такі теми, які до нього вважалися забороненими в англійській літературі. Він змалював жахи лондонських підворіть, робітничих будинків, сирітських притулків, шкіл для бідних, боргових в'язниць. Своєрідність його творів полягала у тому, що ці проблеми автор намагався вирішити у морально-етичній площині. Критичний пафос у творчості митця завжди поєднувався з утвердженням ідеалу. Одна з провідних тем його творів - боротьба добра і зла.

Багатий пізнавальний зміст творів Діккенса (доступність, глибокий психологізм, утвердження гуманістичних засад людського буття), зображення найгостріших проблем суспільства (викриття фальшивих людських цінностей) - це ті позитивні якості творів, які є необхідними для розвитку молодого покоління та для формування його світогляду. Отже, обрана наукова тема є актуальною в контексті формування молодої людини як мислячої, духовно-багатої, незалежної в судженнях особистості.

Стан розробки проблеми.

Дослідники англійської літератури стверджують, що жоден з англійських письменників не користувався такою славою за життя, як Чарльз Діккенс. Письменницька доля була напрочуд прихильною до нього, хоча дехто з критиків звинувачував його в сентиментальності, моралізаторстві та недосконалості сюжетів.

Вже перший роман приніс йому славу, що не залишала його протягом усього життя. Книги митця прийшли до найширшого читацького загалу, захоплені прихильники нагородили його титулом «Незрівнянний». Англійська прогресивна критика (зокрема А. Кеттл у своїй статті «Діккенс і його творчість») вбачала секрет його популярності у тому, що він гостро відчував зміни в житті Англії, був виразником сподівань і прагнень тисяч людей. І ці зміни й надії він втілив в оригінальні за темами і структурою твори.

Один із найавторитетніших біографів Діккенса, Х. Пірсон, вважав, що важке дитинство письменника зіграло позитивну службу у плані формування стилю художника: «… у лондонських нетрях він, сам про це не здогадуючись, здобув свою справжню освіту… блукаючи містом, його похмурими окраїнами, він, непомітно для себе отримував матеріал, з якого створював своїх героїв» [6; 549]. Критики називали Діккенса великим письменником за легкість, з якою він володів словом, фразою, ритмом і образом, порівнюючи його за рівнем майстерності з Шекспіром. Добрий знавець англійської мови, Л. Толстой, вважав, що мова діккенсівських книжок взагалі є ідеальним прикладом живого англійського мовлення. І.Франко писав в оповіданні «Гірчичне зерно», що Діккенс, разом з Оноре де Бальзаком, Стендалем заклав підвалини нової реалістичної школи в західноєвропейській літературі, був справжнім майстром психологічного аналізу.

Також дана проблема розроблювалась такими радянськими літературознавцями та дослідниками англійської літератури як Баканов А. Г., Урнов Д. М., Буніч-Ремізов Б., Михальська Н. та іншими.

Мета роботи.

Мета даної роботи полягає у тому, щоб розкрити характерні риси художнього світогляду Чарльза Діккенса та дослідити ідейно-художню своєрідність роману «Пригоди Олівера Твіста».

Завдання курсової роботи:

· опрацювати науково-теоретичні праці літературознавців, дослідників творчості Чарльза Діккенса;

· дослідити естетичні погляди письменника та розкрити його життєву позицію;

· текстуально ознайомитись та проаналізувати роман «Пригоди Олівера Твіста»;

· розкрити ідейно-художню своєрідність роману та новаторство автора в творі.

Структура роботи.

Курсова робота складається зі вступу, основної частини (що включає чотири розділи), висновків та бібліографії, яка нараховує 15 назв.

Розділ I. Період реалізму

ХІХ століття - визначна літературна епоха, яку називають добою гуманізму. Література ХІХ століття відкрила і зобразила нового героя - не якусь виняткову людину, а звичайну, просту - і виявила історичні, соціальні і психологічні зв'язки з навколишнім світом, а також показала, як цей світ впливає на життя й свідомість людини.

Літературу цієї доби називають «золотим фондом світового мистецтва». У цей час література збагатилася творами Стендаля, Оноре де Бальзака, Чарльза Діккенса, Проспера Меріме, Гюстава Флобера, Гі де Мопассана, Шарлотти Бронте, Федора Достоєвського, Льва Толстого, Антона Чехова, Поля Верлена й багатьох інших митців.

Незважаючи на своєрідність літературного життя різних країн, у літературному житті цього періоду провідна роль належить двом літературним напрямам - романтизму (кінець ХVІІІ століття і перша третина ХІХ століття) та реалізму, які наприкінці ХІХ століття поступаються модернізму.

Реалізм (від фр. realisme - матеріальний, дійсний) - літературно-мистецький напрям, основоположним принципом якого стає всебічне відображення взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття, на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичний початок, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Література стає засобом пізнання людиною себе і довкілля. До типових рис реалізму ХІХ століття належать:

· тяжіння до достовірності, об'єктивності. Представники реалістичного напряму намагаються якомога більш правдиво відтворити події та характери, обставини й деталі;

· утілення діалектичного зв'язку між закономірно-загальним та індивідуально-особистим;

· звільнення від канонічності, перевага індивідуальних стилів над «загальними»;

· пізнавальне спрямування (зв'язок із наукою). Багато хто з письменників-реалістів свідомо враховував суто наукові способи пізнання (зокрема досягнення природознавчих і соціальних наук), новітні теорії Дарвіна й позитивістів;

· аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну єдність;

· увага до проблем взаємин між людиною та середовищем, до типових характерів за типових обставин. Типовість реалістичного образу полягає в тому, що письменник, з одного боку, вдається до широкого узагальнення, а з іншого - до зображення конкретного, індивідуального;

· мотивація вчинків героїв. Розкриваючи характер, психологію своїх героїв письменники зважують на всі чинники, що сприяли їх формуванню;

· романізація жанрів та драматизація роману. Жанр роману в ХІХ столітті всебічно розвивається, з'являються його різновиди: соціально-побутовий, історичний, автобіографічний, психологічний, філософський. За допомогою роману письменники-реалісти порушували різноманітні проблеми, характерні для суспільства в цілому.

Реалізм намагається бути найдемократичнішим мистецтвом. Якщо представники класицизму та багатьох барокових шкіл розглядали творчість як дещо «елітарне» й аристократичне, а свої твори спрямовували для «обраних», реалісти, наслідуючи сентименталістам та романтикам, прагнуть заволодіти увагою якомога ширшого читацького кола. Митці-реалісти вбачають своє завдання в тому, щоб писати для народу та водночас вчитися в нього.

Один з основних художніх принципів реалізму є правдивість. Правда для митця-реаліста - це вірність відтворення реальної дійсності. Реаліст, на відміну від романтика, не перетворює дійсність і не споглядає на неї згори. Він стоїть не осторонь від неї, а знаходиться в рівень з дійсністю. Представники реалістичного напряму намагаються якомога більш правдиво відтворити події та характери, обставини й деталі.

З іншого боку, реалізм протистоїть натуралізму з його фактографізмом та «об'єктивним » копіюванням дійсності. Письменники-реалісти намагаються не просто «сфотографувати» явище, а творчо осмислити його, дати свою оцінку. Реалізм іде далі простої фіксації фактів. Реалістична література не тільки описує факти щоденного життя, але й заразом аналізує їх і робить з них висновки.

Отже, ХІХ століття - визначна літературна епоха, яку називають добою гуманізму. Письменники реалістичного напряму зробили новий крок у висвітленні життя людини, показали залежність її від суспільних умов, визначили найбільш характерні соціальні проблеми, створили узагальнені і водночас індивідуальні характери. Нове розуміння сутності мистецтва і художньої правди, суспільства й людини, її проблем і долі, що відобразилось у їхніх творах, стали основою нової художньої системи, відкрили нові можливості мистецтва слова, його впливу на духовний світ читачів.

1.2 Специфіка англійського реалізму

Англія - перша класично буржуазна країна. Швидкий розвиток капіталістичних відносин виявив тісний взаємозв'язок особистості та суспільства, що зумовило раннє становлення реалізму. Романтизм та реалізм склалися в Англії одночасно, специфічною рисою англійської реалістичної літератури ХІХ століття стала взаємодія цих двох естетичних систем. Англійські письменники-реалісти, усвідомивши досвід буржуазних революцій, подальший шлях вдосконалення суспільства вбачали в поступових реформах, тому у своїх творах висунули естетичну програму добра і зла. Вирішення багатьох соціальних проблем вони переносили в морально-етичну площину.

В історії англійської культури період 1837 - 1901 рр. називають вікторіанською добою (на честь королеви Вікторії, яка тоді правила). В цей період у літературі провідним жанром був реалістичний роман, що розвивав традиції таких письменників ХVIII століття, як Г. Філдінг, О. Голдсміт, Л. Стерн, Дж. Остен. За допомогою роману письменники порушували різноманітні проблеми, характерні для суспільства в цілому. Передусім, це глобальні суперечності - між бідністю та багатством, між особистістю та суспільством.

Найвідомішими представниками англійського реалістичного роману є Ч. Діккенс, В. М. Теккерей і Ш. Бронте. Їхню справу продовжила нова генерація англійських романістів, яка теоретично осмислила новий художній стиль і поглибила його психологічно: Е. Троллоп, Дж. Еліот, Т. Гарді, Дж. Мередіт.

Письменники-реалісти прискіпливо вивчали матеріальні мотиви людської поведінки та приватне життя індивідів і намагалися зображати життя об'єктивно, тобто неупереджено, фіксуючи як позитивні, так і негативні його риси. Звідси зацікавленість англійських реалістів сучасними «низькими» темами, матеріальними чинниками буття: гроші, фізіологія, одяг, житло, клімат тощо. Один з найважливіших принципів англійського реалістичного мистецтва - показ літературного персонажа у тісному зв'язку з оточенням, яке формує характер людини. На основі ретельного аналізу дійсності, різних варіантів соціальної поведінки письменники створювали типи - узагальнені образи людей, характерні для певного суспільства чи соціальної групи - своєрідний аналог видів і підвидів у біології.

Новим словом в історії англійського реалізму стала творчість Чарльза Діккенса. Письменник у своїх творах уперше порушив такі теми, які до нього вважалися забороненими в літературі Великої Британії. Він змалював жахи лондонських вулиць, робітничих будинків, сирітських притулків, боргових в'язниць. Критичний пафос у творчості Діккенса завжди поєднувався з утвердженням ідеалу. Одна з провідних тем його творів - боротьба добра і зла.

Помітним явищем в історії англійського реалізму ХІХ століття є творчість Шарлотти Бронте (1816-1855), романам якої притаманна пильна увага до внутрішнього світу людини. В творах «Джейн Ейр» (1847) та «Шерлі» (1849) вона піддала різкій критиці державні установи, відобразила правдиву картину системи освіти і життя соціально незахищених верств населення. Бронте пройшла через захоплення романтизмом, і тому в її реалістичному романі відчувається вплив “мистецтва образів”, хоча її герої завжди є представниками не романтичних верств: гувернантки, вчителі, священики, дрібні підприємці. Якщо в “Джейн Ейр” кохання бідної гувернантки і блискучого (хоча й сліпого) графа Рочестера закінчується патетичним і щасливим фіналом, то в романі “Віллет” (1853) можна побачити психологічно правдиву картину кохання молодої дівчини. Письменниця виглядала в очах сучасників надто сміливою, бо такий відвертий і ретельний аналіз психології жінок, котрі боронили власну гідність у суспільстві, де на їх дивились як на істот нижчого ґатунку, справляв на вікторіанців враження певного виклику.

Особливе місце в англійській літературі ХІХ століття належить Вільяму Мейкпісу Теккерею (1811-1863), який великого значення надавав моральним проблемам. Найкращими його творами є «Ярмарок марнославства», «Записки Жовтоклюша», «Книга снобів», «Віргінці» та інші. Він використовував грізну зброю сатири і гротеску, намагаючись виправити соціальні вади, ось чому в його творах відчувається гіркий критичний присмак. Крім цього, письменник прагнув створити добре продуманий і зважений художній світ, різко критикував пафос, сентиментальність і риторику та закликав бути природними і правдивими. Новаторство Теккерея полягає в тому, що ніколи й ніхто до нього так послідовно, логічно й чітко, критично і скептично не підходив до зображення суспільства та людини.

Реалістичні традиції розвиваються у творчості Вільяма Віклі Коллінза (1824-1889) - майстра детективу, автора так званого «сенсаційного роману», який поєднував у собі інтерес до психології людини й оточення з детективом і «літературою жахів» («Жінка в білому», «Місячний камінь»).

Отже, за часів вікторіанської доби в англійській літературі провідним жанром був реалістичний роман, за допомогою якого письменники порушували різноманітні проблеми, характерні для суспільства в цілому. Передусім, це глобальні суперечності - між бідністю та багатством, між особистістю та суспільством.

Заслугою англійських реалістів ХІХ століття було те, що вони звернулися до зображення сучасності, соціальних суперечностей епохи, зосередивши увагу на моральних проблемах, родинних стосунках. Вони були переконані в тому, що література покликана виправляти суспільні звичаї.

Розділ II. Чарльз Діккенс - найвизначніший представник англійського реалізму XIX століття

Перші твори Чарльза Діккенса позначені помітним впливом творів письменників англійського Просвітництва, сентименталізму та романтизму. Цей вплив визначив специфіку сюжетотворення його ранньої прози. Письменник здебільшого будував свої сюжети як ланцюжок довільних ситуацій, у котрі почергово потрапляє герой-мандрівник. Зустрічаючи різних персонажів, що оповідають свої історії, він робить певні узагальнення, вдається до філософських та моралістичних відступів тощо. Персонажі перших романів Діккенса - або сповнені сентиментальних почуттів «добрі люди», або ж своєрідні «утілення зла» (більшою мірою індивідуалізований зазвичай лише головний герой). Такий поділ героїв на «носіїв добра» та «носіїв зла» (поза уявленнями про те, що ці начала можуть поєднуватися в одній людині) був безпосереднім наслідком впливу традицій сентименталізму та романтизму.

У подальшому творчому розвитку письменник подолав обмеженість цього погляду на людину та світ. Образи героїв у його творах ставали дедалі більш індивідуалізованими та психологічно вмотивованими. Боротьба добра та зла, що у перших романах втілювалася у сутичці «полярно заряджених» героїв, згодом була переміщена у внутрішній світ окремих персонажів. Змінилися також принципи сюжетотворення (дія роману тепер концентрувалася навколо стрункого сюжету й певної провідної ідеї) та стиль (письменник еволюціонував від розкішно-вибагливого, підкреслено іронічного стилю, характерного для перших його творів, до стилю «стенографічного», скупого, заснованого на натяку та символі).

Характерними рисами художнього світу Чарльза Діккенса є:

· прагнення пізнати світ у його розмаїтті, суперечливості та складних суспільних зв'язках; дослідження причин та умов формування характерів, розкриття особистості персонажів під кутом аналізу їхніх взаємин з іншими людьми;

· увага до внутрішнього світу героїв, зображення тонких нюансів їхніх переживань та думок, а водночас - тенденція до деякої їх схематизації, гротескного шаржування, до підкорення характеру персонажа певній ідеї;

· найпопулярніші герої творів Діккенса - діти (на їхньому прикладі можна найглибше зазирнути у душу, що формується), злочинці, в образах яких письменник досліджує природу зла, та «диваки», яким притаманне дещо наївне ставлення до навколишнього світу (ці персонажі зазвичай втілюють ідеал християнської любові та милосердя);

· акцентування моральної переваги довірливих, добрих душ над представниками раціонально-прагматичного мислення; підкреслене протиставлення цих двох типів героїв (або ж цих двох начал в одному персонажі); зазвичай ясно виражена моральна позиція автора;

· широке використання іронії - від м'якого гумору (переважно на адресу «диваків») до гострої сатири (що, як правило, спрямовується на лицемірів та сутяг, а також на суспільство в цілому, зокрема на його судові та інші чиновницькі установи);

· ретельні описи зовнішності персонажів, їхнього житла та манери мовлення, увага до «промовистої» деталі;

· насиченість оповіді символами, нерідко - предметними, які унаочнюють і узагальнюють певні суспільні явища та духовний світ героїв;

· одухотворення світу речей, пов'язаних із певними спогадами, переживаннями тощо.

Таким чином, Чарльз Діккенс увійшов в історію світової літератури як художник-реаліст, майстер тонкого психологічного аналізу, життєрадісного гумору і нищівної сатири. Своєрідність його реалізму виявилась у тому, що соціальні і суспільні проблеми свого часу митець намагався розв'язати у морально-етичній площині. Він вірив, що шлях реформ може привести до їх вирішення.

2.2 Творчий спадок Чарльза Діккенса

Творчість Чарльза Діккенса - ціла епоха в англійській літературі, яка мала значний вплив на подальший розвиток світової літератури. Письменник високо цінував мистецтво, його суспільне призначення. Естетичні погляди Діккенса зумовили особливість багатьох його творів, які реалістично відтворювали життя тогочасного суспільства та стверджували гуманістичні засади людського буття. діккенс реалізм роман твіст

Чарльз Діккенс - одна з найяскравіших постатей в англійській і світовій літературі ХІХ століття. 16 його романів відбивають складну еволюцію, що пройшов письменник протягом творчого життя: гуморист і доброзичливий карикатурист на початку творчого шляху, сповнений трагізму і скепсису, недовіри в можливості змінити світ на краще - в останні роки. Романтик-мрійник, що прагнув Правди, суворий реаліст, який відобразив глибокі соціальні, політичні, економічні проблеми Англії 1830-1870-х років. Впливу його творчості зазнали письменники Ф. Достоєвський, М. Гоголь, І. Тургенєв, Д. Ґолсуорсі, Ч. Сноу, А. Мердок та інші.

Дослідники англійської літератури стверджують, що жоден з англійських письменників не користувався такою славою за життя, як Чарльз Діккенс. Секрет його популярності в тому, що він гостро відчував зміни у житті Англії, був виразником сподівань і прагнень тисяч людей. І ці зміни і надії він втілив в оригінальні за темами і структурою твори.

«Нариси Боза» та «Посмертні записки Піквікського клубу» знаменують перший етап творчості Діккенса, який тривав до кінця 40-х років ХІХ століття. Протягом цього періоду письменник створив такі романи, як «Пригоди Олівера Твіста» (1837-1839), «Життя і пригоди Ніколаса Ніклбі» (1838-1839), «Крамниця старожитностей» (1840-1841), «Життя і пригоди Мартіна Чезлвіта» (1843-1844), цикл «Різдвяні повісті» (1843-1848). Роман «Домбі і син» (1846-1848) засвідчив перехід Діккенса на якісно новий рівень і вважається підсумковим для першого етапу його творчості. Названі твори критики характеризують як реалістичні, але водночас визнають наявність у них таких елементів, як мелодраматичні ефекти, спрощеність внутрішнього світу героїв (його позитивні персонажі надто добрі, а негативні - надто злі), прагнення письменника влаштувати їхню долю (штучність сюжетів, коли невмотивовано з'являються багаті родичі або спадщина) тощо.

В «Піквікському клубі» часто звучить безжурний сміх письменника, Діккенс, хоч іноді й ставить своїх симпатичних, веселих героїв у скрутне становище, але передусім він стверджує повноту і радість буття. Палітра митця променіє теплими, світлими барвами. Щедрий гумор, доброзичлива іронія передають читачеві частку життєвого оптимізму автора. Оце життєрадісне світовідчуття Діккенса відсуває в його ранніх творах на другий план темні сторони дійсності. Письменник не обминає їх, однак він переконаний у переможній силі добра. Ця впевненість майстерно розкривається у найрозмаїтіших відтінках гумору, в образах чистих, щиросердних людей, часто-густо дивакуватих на тлі загального духовного зубожіння. Вона знаходить художній вираз у сюжетах багатьох романів і повістей, що ведуть персонажів крізь кумедні та сумні пригоди до неодмінно щасливого фіналу. Щоправда, навіть у ранніх творах деякі благополучні кінцівки, за штучність яких дорікали прозаїку, з'являлися радше на бажання читачів, ніж за задумом письменника. Віра в остаточне торжество гуманності над корисливістю, безсоромним егоїзмом, духовною ницістю на довгі роки стане визначальною рисою творів великого митця.

Публікація «Піквікського клубу» забезпечила Діккенса матеріально. Він залишив посаду репортера і цілком віддався творчості. Ще під час завершення першого роману починається робота над другим - «Пригоди Олівера Твіста», одним з найвідоміших творів письменника. «Олівер Твіст» відкриває низку діккенсівських «романів виховання» (тобто таких, що розповідають про становлення характеру персонажа від дитячих років до початку самостійного життя). Твір «Життя і пригоди Ніколаса Ніклбі» будується за аналогічною схемою, що й «Олівер Твіст». Це також історія пригод сироти з щасливою кінцівкою. В обох романах, особливо в «Ніколасі Ніклбі», знайшло відображення реформаторство Діккенса. Письменник використовує дидактичний і сентиментальний пафос, аби пом'якшити їхні серця і в такий спосіб сприяти досягненню класового миру. Він завжди співчуває стражданням бідних, але це не означає, що він підтримує такі радикальні засоби перебудови суспільного устрою, як революція. За цих причин його герої дуже далекі від різних соціальних протестів, бунтів.

Протягом 1843-1848 років Чарльз Діккенс щорічно публікує «Різдвяні повісті», які з-поміж його творів досі залишаються найпопулярнішими в англомовному світі. Письменник жив і працював у той час, коли ще неабиякий вплив мала література романтизму, а цей творчий напрям тісно пов'язаний із казкою. З цим витвором народної фантазії в прозу митця входили романтичні елементи, в кінці твору обов'язково винагороджується доброчесність, карається зло. Звернення до неї давало Діккенсу багатющі художні можливості, за допомогою казкових образів він висловлював мрію про те, що досягти соціального миру можна, навертаючи багатих лиходіїв до гуманності.

Особливе місце серед романів письменника посідає «Домбі і син» (1846-1848). Саме з нього розпочинається другий етап його творчості. Цей роман - свідчення зрілої майстерності Діккенса. Тут він відмовляється від яскравих імпровізацій ранніх творів і приділяє пильну увагу чітко виваженій композиції, яка підкоряється одному завданню - послідовно, без різких стрибків і штучного напруження провести через обидві частини твору ідею загубленості людської пихи. Змінюється і сам принцип побудови оповіді: від роману пригод і мандрів письменник переходить до роману з чіткою фабулою, що визначає інші сюжетні лінії. В цьому творі вже немає випадкових подій, невмотивованого збігу обставин, автор стежить за тим, щоб внутрішній світ і вчинки героїв були психологічно вірогідними.

Проте в «Домбі і синові» помітні не тільки вдосконалення деяких, хай і важливих, елементів форми. Якісно нових змін зазнає реалізм Діккенса: вплив романтизму, сентиментальності і мелодрами зменшується, а панорамність показу соціальних явищ, а також глибина їх осмислення значно зростають. Назва твору має подвійне тлумачення, бо йдеться і про родину Домбі, і про їхній сімейний бізнес. Історія великого ділка - типового представника капіталістичного бізнесу - разюче переконлива. Вона показує, як у гонитві за наживою нівечиться людська душа.

Після цього роману Чарльз Діккенс створює ще один шедевр - «Девід Копперфілд», який закріплює досягнення романіста та є прологом до останнього двадцятиліття його творчості. Особливості стилю письменника, накреслені в цих двох романах, зазнають подальшого розвитку. Вони відрізняються соціальною масштабністю і психологічною глибиною, більшою, порівняно з творами першого періоду, вірогідністю і чіткістю композиції. Взагалі настрій діккенсівських творів стає сумніший, а часом і похмурим. Змінюється і характер сміху письменника: більше немає його веселого гумору.

Три великі соціальні романи Діккенса 50-х років: «Холодний дім»(1852-1853), «Маленька Дорріт» (1855-1857), і «Важкі часи» (1854) - віддзеркалюють названі зміни у світогляді, естетиці і поетиці митця.

Останні його романи - «Великі сподівання» (1860-1861), «Наш спільний друг» (1864-1865), «Таємниця Едвіна Друда» (залишився незакінченим) - поєднують елементи детективного і кримінального жанрів із глибокою соціальною проблематикою. Ці романи є яскравим доказом, що і в той час, коли Діккенс був на схилку віку й своєї творчості, він залишався великим реалістом, непримиренним до соціального зла та сповненим віри в людину.

Таким чином, Чарльз Діккенс - одна з найяскравіших постатей в англійській і світовій літературі ХІХ століття. Автор соціально-психологічних романів, які відтворювали життя тогочасного суспільства та стверджували гуманістичні засади людського буття.

Розділ IIІ. Проблематика роману «Пригоди Олівера Твіста»

Роботу над романом «Пригоди Олівера Твіста» Чарльз Діккенс розпочав у 1836 році, коли в Англії виявилися перші наслідки дії «Закону про бідних». За цим законом безробітних забирали до робітничих домів, де їх утримували на кошти парафії і примушували виконувати нікому не потрібну роботу. Чоловіки, жінки, діти у робітничих домах утримувалися окремо, що призводило до руйнування сімейних стосунків. Письменник був глибоко вражений трагедією мешканців робітничих домів, особливо дітей, оскільки сам в ранньому дитинстві зазнав подібних страждань.

Майже в усіх романах, створених Діккенсом, важливу роль відіграє тема дитинства, а розвиток образу дитини, поглиблення дитячих характерів свідчать про еволюцію і зростання творчої майстерності самого письменника. У цій темі багато особистого, суто біографічного.

Вже хлопцем майбутній митець на власні очі побачив зворотній бік капіталістичного поступу, який вивів Британію на початку XIX століття на провідне місце у світі. Хоч письменник і не народився у бідняцькій родині, а в родині портового чиновника, але рано зіткнувся зі злиднями - батько збанкрутував і був ув'язнений за борги до в'язниці Маршалкі. Туди ж перебралися матір і наймолодші діти, а Чарльза прилаштували на фабрику з виготовлення вакси. Таким чином, він був змушений покинути школу і почати самостійне життя.

За 6 шилінгів на тиждень хлопець утримував себе і допомагав сім'ї. Робочий день тривав від ранку до пізнього вечора. Інколи від перевтоми та постійного недоїдання Чарльз втрачав свідомість, але він ніколи не скаржився, стоїчно терпів злидні, самотність, а почасти й відчай. Невелика спадщина, отримана після смерті родички, врятувала сім'ю Діккенса. Батьки сплатили борги, а Чарльз знову почав відвідувати школу.

Про цей найважчий період у його житті письменник не любив згадувати і розповідати, але переживання дитини, яка зазнала злиднів і страждань він відобразив у багатьох своїх творах, зокрема в романі «Пригоди Олівера Твіста». Завдяки важкому дитинству, Діккенс досить добре орієнтувався в законах злочинного світу, і, на відміну від численних комерційних романів, показав життя злочинних товариств без прикрас, без лицарського забарвлення. Ще юнаком блукав містом, його похмурими околицями, спостерігав за життям Іст-Енду, де проживали бідняки. Підсвідомо він нагромаджував багатий запас вражень. Усі ці місця письменник згодом змалював і багато їх мешканців стали героями його творів.

Чорнороб на фабриці, писар і клерк в адвокатській конторі, стенограф і репортер у парламенті - такі етапи його трудової біографії. Вони принесли юнакові багаті предметні знання про економічні, юридичні, моральні закони життя, розкрили сутність буржуазної демократії. Ці знання поєднувалися з тонкою спостережливістю, гумором, яскравим образним мисленням. Роман «Пригоди Олівера Твіста» вже досить ясно окреслює моральну позицію письменника, який усе життя вважав своїм обов'язком захист соціально незахищених верств суспільства, тим паче, що сам пройшов у дитинстві через злидні тотальної бідності.

«Пригоди Олівера Твіста» - перший реалістичний роман не лише в творчості Чарльза Діккенса, а й в англійській літературі критичного реалізму ХІХ століття. В ньому, як і в інших творах Діккенса, виразно відчувається демократизм видатного англійського письменника, звучить його віра у благородство і розум простої людини. В цьому романі важливу роль відіграє тема дитинства, у якій є багато особистого, суто біографічного.

3.2 Морально-філософські аспекти проблематики роману Чарльза Діккенса

Починаючи роботу над романом, Чарльз Діккенс мав намір написати щось на зразок популярних творів про «благородних розбійників», які б протиставлялись бездуховній бюрократичній машині держави. Але поступово цей задум змінився. Діккенс був добре обізнаний з життям мешканців «лондонського дна», щоб покладати надію на їхнє «благородство».

У передмові до роману, написаній через три роки після виходу друком першого видання, автор стверджував, що його головне завдання - показати «сувору правду». Відмовившись від зовнішніх ефектів, він написав проблемний соціальний твір.

Уже з перших його сторінок читача оточує атмосфера страждання, морального і фізичного. Зловісними і потворними постають вулиці великих і маленьких міст. Для Діккенса ніби не існує палаців, чудових парків та розкішних магазинів. Дія твору відбувається в нетрях, де мешкають бідняки.

Зовсім неромантично Діккенс змальовує злочинне середовище. Шокує набір соціальних типів, зображених письменником, - виплодів лондонського дна: проститутки Ненсі, убивці Білла, ватажка групи кишенькових злодіїв Фейгіна. В них вже нічого не залишилося від того культу «благородних» злочинців, який створили письменники-романтики. Персонажі англійського письменника огидні, їхня психологія цілком сформована способом їхнього життя. Їхній побут, кімнати з павуками і мишами, хаосом і занедбаністю, найкраще характеризують примітивізм їхнього духовного світу.

Діккенс не обмежується докладними реалістичними замальовками життя злочинних кіл, а й подає картину страждань усіх нижчих верств населення вікторіанської Англії: знедолені помирають від голоду, невинність потерпає від несправедливості закону, а лиходії натомість процвітають.

Найбільше від соціальних проблем потерпають діти. Недосвідчені й кинуті напризволяще, вони надто слабкі, аби опиратися злидням, хворобам і підступності дорослих. Символом загальнолюдського страждання є сторінки роману, які розповідають про перебування хлопців у робітничому домі. Гостро і сатирично зображає Діккенс «церемонію» обіду, за яким подавали таку мізерну порцію каші, яку хлопці з'їдали зі швидкістю думки. Увесь гіркий досвід маленьких волоцюг увібрала в себе розповідь про те, як Олівер Твіст прямує до Лондона. Самотній, голодний, брудний і нещасний, зі скривавленими, побитими ногами, він пішки іде англійськими містечками, і ніхто не звертає на нього увагу, і ніхто не підтримує його.

Тема дитячих страждань надає діккенсівській соціальній критиці особливої гостроти і значення. У своєму романі він на практиці запроваджує новий етичний критерій оцінки цивілізації. На думку романіста, доказом моральної розвиненості певного суспільства є його ставлення до найменш захищених соціальних груп, однією з яких є діти. З цього погляду Англія 1830-1840-х років не витримує жодної критики. Бо не можна визнати ані моральним, ані справедливим такий стан речей, коли основою соціальної поведінки його членів є егоїзм і суто матеріальні інтереси, першими жертвами є невинні діти. Усім змістом роману Діккенс закликає реформувати суспільний лад, знайти якусь систему, яка б могла полегшити стан бідних, зменшила б кількість страждання у всесвіті.

Роман Чарльза Діккенса можна прочитати і під іншим кутом зору: не тільки як гостру соціальну критику, а й як твір з глибинним філософським змістом, як притчу про добро і зло. «Пригоди Олівера Твіста» є «романом виховання», який на прикладі долі головного героя розповідає про те, як людина, завдяки випробовуванням долі, виховує в собі найкращі людські якості: моральну стійкість, вміння любити тих, хто страждає, щирість, жертовність.

Таким чином, тема дитинства розкривається Чарльзом Діккенсом глибоко і всебічно: образи дітей, в яких втілені найкращі людські риси, стають символами беззахисності людини в суспільстві. Відповідно своїй естетичній програмі письменник намагається знайти вирішення цих проблем за допомогою добра і справедливості.

Розділ IV. Система образів роману «Пригоди Олівера Твіста»

Відправною точкою моральної філософії Чарльза Діккенса у творі є переконання в тому, що моральність - це вроджена якість, яку важкі життєві обставини тільки загартовують, якщо у людини міцна вдача. Саме така природжена моральність і цільний характер і властиві головному героєві роману - Оліверові Твісту. Здається, немає нічого гіршого для його виховання від тих обставин, за яких він з'являється на світ і за яких минули його дитячі роки: повний сирота, який ніколи не знав, що таке посмішка матері, одразу потрапляє в байдужий і підступний світ дорослих.

Робітничий дім, майстерня трунаря, ватага кишенькових злодіїв, тяжке поранення і хвороби - ось неповний перелік тих негараздів, які йому довелося подолати. Навіть і одного з них вистачило б, аби морально зламати і дорослу людину, а не лише таку фізично слабку дитину, як Олівер. Проте хлопчик витримує все і стає врешті-решт справжнім героєм і взірцем для наслідування. У нього є якийсь непохитний внутрішній стрижень, який, за його м'якості і сентиментальності, надає йому сил, щоб зберегти незіпсованість і людяність в найнебезпечнішому оточенні.

Ця його спонтанна природна моральність помітна вже тоді, коли Олівер постає перед читачем ще малюком, який не бачив жодного позитивного прикладу. На нього не впливає агресивність інших хлопців, з якими він змушений жити. В його вчинках у робітничому домі, у трунаря, серед злодіїв є якась внутрішня шляхетність. Він згодний терпіти глузування Ноя, ще одного учня трунаря, доки той знущається з нього. Але як тільки Ной ображає пам'ять його матері, Олівер розгнівано кидається на кривдника.

Інші важливі риси характеру діккенсівського героя, без яких його становлення не відбулося б, - відкритість, уміння цінувати добро. З яким хвилюванням і вдячністю він слухає благословення Діка, такого самого волоцюги, як і він сам. І, нарешті, слід відзначити природну мудрість юнака, яка полягає у тому, що він має рідкісну здатність використовувати і позитивні, і негативні впливи на свою користь, перетворюючи їх на чинники духовного самовдосконалення. Доказом цього можуть слугувати хоча б ті висновки, які зробив для себе Олівер після того, як Фейгін та його помічники викрали його, щоб повернути до ватаги.

Навчає Олівера і суто позитивний досвід. Опинившись в атмосфері любові і щастя (перебування пораненого хлопчика в будинку місіс Мейлі), він отримує змогу скористатися усіма перевагами заможного життя. І робить він це, як людина, котра добре знає ціну кожної миті радощів. Юнак начебто поспішає почерпнути від життя усі ті враження, які не встиг взяти раніше через скрутні матеріальні обставини.

Мабуть, одним із найважливіших моментів в усьому становленні Олівера як людини є епізод із хворобою Рози. Цей сумний випадок також виховує хлопчика і навчає його цінувати тих, хто щиро до нього приязний. Які розпач і біль відчуває хлопець, підслуховуючи дихання дівчини біля дверей її кімнати. На думку Діккенса, людина, яка так гостро співчуває стражданням близькій їй людині, здатна не менш глибоко зрозуміти проблеми усіх, хто страждає фізично і духовно.

Отже, розповідаючи про пригоди свого юного героя, письменник доводить один з найважливіших принципів власної моральної філософії - усе може сприяти моральному вдосконаленню людини: і перемоги, і поразки, і злидні, і багатство, і любов так само, як і їхня відсутність, самотність і родинне щастя. Щоправда, це може реалізуватися за наявності у неї морального інстинкту, вродженої схильності творити добро, вміння бути відкритою, вдячною світові за все, навіть погане, готовності віддавати себе іншим.

Ось чому Олівер Твіст виходить переможцем в творі, а його ворогів жорстоко і заслужено покарано. Такий фінал є переконливим доказом оптимізму великого англійського романіста, який у своєму безсмертному творі виразив всепереможну віру в духовну силу людини.

4.2 Образи інших героїв

Безперечно, віра Діккенса в людину дещо наївна, а його моральна філософія спрощена. Цей останній висновок підтверджує і підхід письменника до трактування проблем добра та зла, який не можна схарактеризувати інакше, як ідилічний. Персонажі твору легко поділяються на героїв і лиходіїв, причому перші обов'язково піднесено ідеальні, безгрішні та правильні, а другі натомість зловісні та похмурі.

До представників першої групи належать сам Олівер Твіст, містер Браунлоу, місіс Мейлі та її прийомна дочка Роза, лікар Лосберн, місіс Бедуїн. Усіх їх об'єднують одні і ті ж спільні риси: жертовність, сентиментальність, м'яка, неагресивна вдача і добрий гумор. Вони милі, приємні люди, які вміють співчувати і відгукуватися на чужий біль.

Їхню зовнішність Діккенс змальовує таким чином, щоб вона справляла тільки приємне враження. Місіс Мейлі «вдягнена була просто, але зі смаком; загалом старосвітський крій її убрання вигадливо поєднувався з кількома лініями новітньої моди, які не псували, а, навпаки, тільки підкреслювали красу старого стилю» [5;179]. Головна риса її поводження - величність. Роза має вигляд чудової весняної квітки. Вона струнка й граційна, ніжна й ласкава, чиста й вродлива - одне слово, неземне створіння. На відміну від жінок, діккенсівські ідеальні чоловічі персонажі мають звичайну зовнішність, але вони добрі, це професіонали, які важкою працею заробляють собі на хліб.

Вчинки позитивних героїв англійського письменника також мають викликати одне лише схвалення. Місіс Мейлі і Роза згодні годинами сидіти біля ліжка пораненого Олівера, якого вперше бачать і який, безумовно, був серед грабіжників, що намагалися вдертися до їхнього будинку. Драматична історія пригод хлопчика одразу викликає у них довіру і готовність допомогти йому.

На особливу увагу заслуговує такий герой, як містер Браунлоу. Це ще один діккенсівський дивак. Великий англійський письменник створив у своїх романах велику галерею подібних образів. Як правило, вони мають якісь незвичні риси поведінки, своєрідні «відхилення від норми» і можуть здаватися трохи божевільними. Але їхні дивацтва невинні і навіть прекрасні, бо випромінюють якусь теплу, добру енергію. За Діккенсом, чоловіки і жінки такого типу є моральною квінтесенцією людства, бо їхні наміри чисті, а вчинки благородні. Містер Блаунлоу майже цілком відповідає цій характеристиці. У цього дивака є якась незвичайна моральна інтуїція, за допомогою якої він вгадує в Олівері близьку йому за духом людину.

Героям добрим різко протиставлені негідники: Фейгін, Білл Сайкс, Монкс, містер Бампл. Їх, як і ідеальних персонажів, вирізняє психологічна спрощеність і надмірність. Найпоказовішим для розкриття діккенсівського розуміння зла є розділ ХV, в якому вперше письменник представляє читачеві образ Білла Сайкса. Цей злочинець з'являється у жахливому середовищі: в найбруднішому закутку смердючого шинку. Він, звичайно, пиячить. Огидним є його вбрання, яке вказує на професію. А також його мова, жести, думки. Картину доповнює його двійник - пес, такий самий «злочинний», як і хазяїн. Взаємини Сайкса і з собакою символізують людську агресивність: Білл без видимої мети б'є тварину, на що та відповідає тим, що мовчки впивається в його черевик. Одне слово, Діккенс скрізь підкреслює пекельність, маніакальність злої вдачі Сайкса. Інший персонаж твору - Джек Докінс, на прізвисько «Спритний Пройда» - нахабний, зарозумілий, з швидким й зухвалими очицями. Проте він не позбавлений почуття власної гідності. У нього лише одна мета - розбагатіти, тому будь-яке інше ремесло, крім злочинного, він вважає принизливим. Не менш непоправно зіпсованими і хижими зображає романіст й інших негативних персонажів (зокрема Фейгіна, Монкса).

Таким чином, сила емоційного впливу системи образів роману на читача не просто в їхній загостреній одноплановості, а й у тому, що сутність більшості персонажів чітко розкривається через їхню яскраво індивідуалізовану лексику, костюм і динамічний портрет, у яких - навіть стосовно другорядних постатей твору - завжди вирізняється якась характерологічна деталь.

Висновки

Чарльз Діккенс - одна з найяскравіших постатей в англійській і світовій літературі ХІХ століття. 16 його романів відбивають складну еволюцію, що пройшов письменник протягом творчого життя: гуморист і доброзичливий карикатурист на початку творчого шляху, сповнений трагізму і скепсису, недовіри в можливості змінити світ на краще - в останні роки. Романтик-мрійник, що прагнув Правди, суворий реаліст, який відобразив глибокі соціальні, політичні, економічні проблеми Англії 1830-1870-х років. Впливу його творчості зазнали письменники Ф. Достоєвський, М. Гоголь, І. Тургенєв, Д. Ґолсуорсі, Ч. Сноу, А. Мердок та інші.

Дослідники англійської літератури стверджують, що жоден з англійських письменників не користувався такою славою за життя, як Чарльз Діккенс. Секрет його популярності в тому, що він гостро відчував зміни у житті Англії, був виразником сподівань і прагнень тисяч людей. І ці зміни й надії він втілив в оригінальні за темами і структурою твори.

Письменник у своїх романах вперше порушив такі теми, які до нього вважалися забороненими в англійській літературі. Він змалював жахи лондонських підворіть, робітничих будинків, сирітських притулків, шкіл для бідних, боргових в'язниць. Своєрідність його творів полягала у тому, що ці проблеми автор намагався вирішити у морально-етичній площині. Критичний пафос у творчості митця завжди поєднувався з утвердженням ідеалу. Одна з провідних тем його творів - боротьба добра і зла.

Роман «Пригоди Олівера Твіста» досить яскраво окреслює моральну позицію письменника, який усе життя вважав своїм обов'язком захист соціально незахищених верств суспільства, тим паче, що сам пройшов у дитинстві через злидні тотальної бідності.

«Пригоди Олівера Твіста» - перший реалістичний роман не лише в творчості Чарльза Діккенса, а й в англійській літературі критичного реалізму ХІХ століття. В ньому, як і в інших творах Діккенса, виразно відчувається демократизм видатного англійського письменника, звучить його віра у благородство і розум простої людини. В цьому романі важливу роль відіграє тема дитинства, у якій є багато особистого, суто біографічного.

Тема дитячих страждань надає діккенсівській соціальній критиці особливої гостроти і значення. У своєму романі він на практиці запроваджує новий етичний критерій оцінки цивілізації. На думку романіста, доказом моральної розвиненості певного суспільства є його ставлення до найменш захищених соціальних груп, однією з яких є діти.

Так, безсмертну славу англійському митцю принесли змальовані ним образи дітей. Таких зворушливих дитячих постатей не знала література до Діккенса, та й пізніше не багатьом художникам вдалося перевершити його. Мабуть, ніде обурення письменника, антигуманним характером суспільства, не розкривалося так пристрасно, як в трагічних постатях скалічених життям дівчаток та хлопчиків.

Роман Чарльза Діккенса можна прочитати і під іншим кутом зору: не тільки як гостру соціальну критику, а й як твір з глибинним філософським змістом, як притчу про добро і зло. «Пригоди Олівера Твіста» є «романом виховання», який на прикладі долі головного героя розповідає про те, як людина, завдяки випробовуванням долі, виховує в собі найкращі людські якості: моральну стійкість, вміння любити тих, хто страждає, щирість та жертовність.

Отже, Чарльз Діккенс - одна з найяскравіших постатей в англійській і світовій літературі ХІХ століття. Письменник увійшов в історію світової літератури як художник-реаліст, майстер тонкого психологічного аналізу, життєрадісного гумору і нищівної сатири. Своєрідність його реалізму виявилась у тому, що соціальні і суспільні проблеми свого часу митець намагався розв'язати у морально-етичній площині. В усіх творах виразно відчувається демократизм великого англійського письменника, звучить його глибока віра в благородство й розум простої людини.

Бібліографія

1. Варшавська О.Ю. Май серце, май душу…(Конспект уроку по вивченню роману Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста») // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1997. - №9. - с. 26-28.

2. Діккенс Ч. Великі сподівання. - К., 1986. - 477 ст.

3. Діккенс Ч. Лавка древностей. - М., 1981. - 624 с.

4. Діккенс Ч. Посметртные записки Пиквикского клуба. - М., 1984. - 750 с.

5. Діккенс Ч. Пригоди Олівера Твіста. - К., 1987. - 424 ст.

6. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник: В 2-х т. - За ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. - Тернопіль, 2005. - Т.1. - 824 ст.

7. Ивашева В.В. Английский реалистический роман ХІХ века в его современном звучании. - М., 1974. - 464 с.

8. История зарубежной литературы ХIХ века: В 2-х ч. - Под ред. А. С. Дмитриева. - М., 1983. - Ч. 1. - 544 с.

9. История зарубежной литературы ХIХ века. - Под ред. М. Е. Елизаровой. - М., 1972. - 623с.

10. История зарубежной литературы ХIХ века. - Под ред. Н.А Соловьевой. - М., 1991. - 637с.

11. Пронкевич О.В. Застосовувати різні прийоми осягнення тексту (Матеріали до вивчення роману «Домбі і син» Ч. Діккенса) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1999. - №10. - с. 51-54.

12. Тугушева М. П. Чарльз Диккенс. - М., 1979. - 230 с.

13. Усі зарубіжні письменники. - За ред. О.Д. Міхільова. - Харків, 2006. - 384ст.

14. Черненко М. Творчість Чарльза Діккенса. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1999. - №4. - с. 55-58.

15. Честертон Г.К. Чарльз Диккенс. - М.,1982. - 207 с.

Размещено на Allbest.ru