Дума. Аналіз. ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ХАРЬКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Контрольна робота

з предмету: «Народна художня творчість»

На тему: «Дума. Аналіз. ХХ століття»

Виповнив

Сальніков Роман

Харьків

План

Вступ

1. Думи. Дослідження

1.1 Структура думи

1.2 Теми народних дум

2. Розподіл дум на історичні групи

2.1 Виконавці українських народних дум

2.2 Аналіз дум як історико-епічних творів

3. Думи ХХ століття

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Перше пам'ятка в українському народі поетичних мовлень, отримавши пізніше назву «думи», відноситься к кінцю XVI ст. Природним чинником для появлення цього виду мовного мистецтва була боротьба із іноземними загарбниками та народно-визвольна війна України проти іноземних поневолювачів (1648-1654 рр.).

Дослідник українського народного епосу Б.П. Кірдан пише: «Термін «дума» для визначення розглянутого жанру усної народної поезії в українську фольклористику ввів М. Максимович. Він вслід за К. Рилєєвим («Думи», М. 1825), вживав його у всіх своїх збірках (1827, 1834, 1849). Термін «дума» було прийнято усіма фольклористами и народними співаками XIX-XX ст.[1].

Трагічні картини спустошливих набігів розбійницьких груп турецького султана та кримських ханів на українські землі, загін мірних жителів на ринок работорговців, зрада зрадників-гетьманів, страхи бути поневоленими і інші біди отримали своє правдиве зображення в «думах».

Герої українського народного епосу мають свої прототипи, імена котрих згадуються у літописах та в історичній хроніці. Реальні історичні події та реальні діячі особи оживають в українських «думах» у світі народного миро розуміння, народної оцінки та інтерпретації. Ця обставина неминуче внесла свій слід у художню структуру українських «дум».

З'явившись сотні років тому назад, «думи», як оповідний жанр усної народної поезії, проникали у процес розвитку художньої культури різних періодів духовного життя народу.

дума поезія художній культура

1. Думи. Дослідження

У думах на відміну від балад та епосу інших народів, нема нічого фантастичного. Найдавніша згадка про думу є в хроніці («Аннали», 1587) польського історика С. Сарницького, найдавніший текст думи знайдений у краківському архіві М. Возняком у 20-х роках у збірнику Кондрацького (1684) «Козак Голота». У наукову термінологію назву думи запровадив М. Максимович, який, як і М. Цертелєв, П. Лукашевич, А. Метлинський, П. Куліш, здійснив перші публікації дум. Перше наукове зібрання дум з варіантами і коментарем видали В. Антонович і М. Драгоманов (Исторические песни малорусского народа, 1874, 1875). Фундаментальні дослідження дум залишив фольклорист-музикознавець Ф. Колесса, який у 1908 очолив організовану Лесею Українкою спеціальну експедицію на Полтавщину з фонографом для запису репертуарів кобзарів («Мелодії українських народних дум», «Українські народні думи»). Найгрунтовніше наукове видання дум у ХХ ст. здійснила Катерина Грушевська (Українські народні думи, 1927, 1931), але воно було з бібліотек виклучене, а дослідниця репресована. У зв'язку зі становленням думи як окремого жанру, ми можемо виділити визначення:

Дума - жанр (вид) суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні. Обсягом дума більша від історичних баладних пісень, з якими, як і з давнім дружинним епосом («Слово про Ігорів похід», старовинні колядки, билини), має генетичний зв'язок.

1.1 Структура думи

У структурі думи є більш чи менш виражені три частини: заспів («заплачка», як називали кобзарі), основна розповідь, закінчення. Вірш думи - нерівноскладовий, астрофічний (без поділу на строфи-куплети через змінність порядку римування), з інтонаційно-смисловим членуванням на уступи-тиради, що формально у співі можуть починатися вигуками «ой», а завершуватися «гей-гей».

Своєю віршовою й музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях, із яких думи перейняли деякі мотиви й поетичні образи. З голосіннями споріднює думи й характер імпровізації. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі, тим-то й важко вивчати їх дослівно. Кожний кобзар переймає від свого вчителя зразок рецитації в загальних рисах та творить свій окремий варіант (відміну) мелодії, під який рецитує всі думи свого репертуару. Співання дум вимагає особливого таланту, довгої науки і співацької техніки (справності). Тому думи збереглися тільки серед професійних співців.

Домінантний елемент думи - словесний, а не музичний, і формується він до певної міри імпровізаційно, тому рими часто риторичні. Рими в думі переважно дієслівні. В поетиці характерні розгорнуті заперечні паралелізми (найчастіше у заспіві), традиційні епітети (земля християнська, тихі води, ясні зорі, мир хрещений, каторга бусурманська, тяжкая неволя), тавтологічні вислови (хліб-сіль, мед-вино, Січ-мати, п'є-гуляє, дуки-срібляники, вовки-сіроманці, турки-яничари), коренеслівні (піший-піхотинець, квилить-проквиляє, жити-проживати), різноманітні фігури поетичного синтаксису (риторичні запитання, звертання, повтори, інверсія, анафора тощо), традиційні епічні числа (3, 7, 40 та ін.). Стиль думи урочистий, піднесений, тому сприяє використання архаїзмів (златоглавий, глас, аще, рече, нозі, руці).

1.2 Теми народних дум

Епічність і урочистість думи посилюється уповільненням розповіді через повторення фраз-формул. Дума - це козацький епос. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби з турками, татарами, поляками, росіянами та ін. Головні теми дум:

· Турецька неволя:

«Невільники», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Сокіл», «Утеча трьох братів із Азова».

· Лицарська смерть козака:

«Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Самарські брати», «Смерть козака на Кодимській долині», «Вдова Сірка Івана».

· Визволення з неволі і щасливе повернення до рідного краю:

«Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Отаман Матяш старий», «Розмова Дніпра з Дунаєм».

· Родинне життя та осуд «дуків-срібляників»:

«Козак Голота», «Козацьке життя», «Ганжа Андибер».

· Визвольна війна Хмельницького:

«Хмельницький і Барабаш», «Корсунська битва», «Похід на Молдавію», «Повстання Юрія Хмельницького».

· Суто родинне життя:

«Удова й три сини», «Сестра і брат», «Прощання козака з родиною».

2. Розподіл дум на історичні групи

Відповідно до трьох основних змін, які мали місце в історії України між серединою XIV та серединою XVII сторіч, думи можна поділити на три групи.

Перша група.

До цієї групи належать пісні, що постали під час боротьби України з татарською «золотою», та кримською ордами. За того періоду над Україною брали гору татари, литовці, а потім поляки. Найжорсткіші вороги були перші. Протягом XV та першої половини XVI сторіччя вони сплюндрували багату Україну й обернули її в країну злиднів, у пустелю, з якої люди тікали в безкраї північні ліси і там здебільшого й проживали.

Музична мова дум цього періоду (вони відомі під назвою «плачів») так само понура, як понурим і безнадійно нужденним було тоді життя населення. За теми цих пісень правили напади татар, їхні звірства, неволя і утеча з неї, нарешті оповідання про ренегатів та яничарів. Останні, як відомо, були народженні на Україні, але в дитинстві схоплені татарами й ними виховані, ставали найлютішими ворогами своєї первісної батьківщини, своїх братів і земляків.

Друга група.

До другої групи належать ті, які виникли за формуванням козацької доби. Вони розвивалися з розвитком козацтва - спочатку як організованої одиниці, потім як осередку політичної й військової сили на Україні. Пісні цього періоду вельми різнилися від понурих скиглень попередньої доби. Тепер вони були героїчного характеру, пройняті бадьорими, переможними настроями. Деякі з них носили в собі навіть морально-виховні тенденції. Козаки та те, що вони боронили (батьківщина, віра, справедливість), були в думах появлені високою мірою ідеалізовано. Особливо це стосувалося до гетьмана Богдана Хмельницького, загальноукраїнське переможне повстання якого проти польського панування становить зміст більшості дум цього періоду. Те повстання утотожнюється з ідеалом свободи взагалі, з справою звільнення від панського ярма.

Третя група.

Третю групу дум утворюють пісні останнього періоду козачини (після другої половини XVII сторіччя), коли Москва заходилася методично нищити козаків і ті «вольності», за які вони стояли й боролися. І як ціле життя українського народу котилося тоді під гору, так було і з розвитком пісень, що поступово втрачали свій героїчний характер, нуднішали, бліднули з мистецького погляду, аж поки, нарешті, й зовсім зникли. [3, c.25-27]

2.1 Виконавці українських народних дум

Протилежно до всіх українських народних пісень, що їх співали всі, важкі до виконання думи співали тільки професійні виконавці. Їх узивано бандуристами, кобзарями або лірниками залежно від інструменту, на якому вони собі підігрували під час співу. Вони мали свої власні цехові товариства, які дозволяли кожному членові діяти тільки на певній території й забороняли конкуренцію на території іншого виконавця. Ці товариства - справжні музичні «унії» тих часів - приймали членами тільки таких співаків, які перейшли важкий трирічний вишкіл в одного з повноправних членів. Це дозволяло провадити нагляд над виконавцями дум і водночас берегти чистоту традиції виконування їх. Своєю чергою це причинило збереження дум та їхніх властивих рис. [3, c.28-29]

Частотність функціонування власних назв, їхнього значне поширення в думах особливо помітне. Проте тут, поряд із чистою інформативністю, тяжінням до точності описуваних подій, простежується використання названих одиниць із власне художньо-образним задумом: часто досягається шляхом багаторазового повтору в контексті думи однойменних одиниць (напр., у думі “Богдан Хмельницький й Василь Молдавський” м. Чигирин уживається 2 рази, м. Сороки - 6 раз, м. Січава- 2 рази) своєрідна акцентуація на важливих моментах, спостережених у ході боротьби й відображених таким чином у поетичних творах героїчного змісту.

Чітка окресленість власних найменувань (насамперед, топонімів й антропонімів) виявляється до того, що усі найменування , як правило, не вигадані, а такі, що реально і документально зафіксовані. Окрім того, смердоті позначають назви об'єктів й осіб історично значущих. Таким чином, їхні уживання обумовлене насамперед точністю, достовірністю, правдивістю інформації, що подається. Можна сказати, що в даному випадку власні найменування, виконуючи свою первинну функцію, - інформативно-національну, створюють інформаційне полі. Наприклад, згадка в тексті думи “Втеча трьох братів із міста Озова, із турецької неволі” Савор-могили уже свідчить про подальший хід подій, зокрема вказує на трагічний кінець, адже могила асоціюється зі смертю:

Про теє промовляв,

До Савор-могили прибував,

Од голоду, ран знемагав,

Під Савор-могилою спочивав.

У тому годину сизі орлі налітали...

Впродовж години за годину дуба оддав.

Проте годиною важко визначити, котра функція - інформативно-довідкова чи художньо-зображальна якщо домінуючою: наприклад, коли текст думи фіксує антропонім Богдан Хмельницький. Не викликає сумніву, що це ім'я завше сприймалося українцям із вираженими позитивними емоціями, котрі обумовлені життєвою позицією цього ватажок повстанців, його діями, вчинками й прагненнями, скерованими високими патріотичними почуттями. Позитивні емоції, можемо стверджувати, були домінуючими: досить назвати це ім'я (навіть в тексті думи) й не подавати детальних описів його дій, вчинків, - й текст одразу набере певної емоційної тональності, адже ім'я цього героя ще за часів його життя є символом мужності, патріотизму, любові в Україну. Ті, що Богдан Хмельницький - гетьман-ватажок, сприймається на іншому плані, хоча цей, так звань другий план, й породивши первинний емоційний фон.

Таким чином, ономастична одиниця передає подвійний заряд - художньо-естетичний й інформаційно-довідковий. Отже, ономастичний ряд як такий із усіма його особливостями й визначає оригінальність цих творів. Іншими словами, самобутність дум прослідковується уже на прикладі ономастичного простору.

Найпродуктивнішими з-поміж ономастичних одиниць виступають топоніми. Кожен топонім, уживаний в думах, іменує певний (такий, що реально існував чи існує) географічний об'єкт. І в творах цього жанру народнопоетичної творчості на перше місце ставляться географічні об'єкти, а чи не сам по собі слова-топоніми. Наприклад, функціонування в думі “Плач невільника в турецькій неволі” [5, c.101-102] назв пристань Козловська, місто Царгород, Червоне море, Чорне море слугує називанню об'єктів, котрі мають надзвичайну ваги для правильного, точного й повного розуміння оповіді: в XV-XVII ст. в Козлові (на Козловській пристані) був великий турецький базар, на якому продавали невільників; Царгород - турецьке місто; Червоне море та Чорне море асоціювалось із чужиною (отже, неволею)-з арабського та турецького землею - таким чином, знаючи це, не важко зрозуміти, чому бідний невільник згадує ці назви:

Те не знатиме отець, либонь матір,

У которої каторзі шукати:

Чи у пристані Козловської,

Чи у городі Царьграді на базарі,

Будуть ушкали, турки-яничари набігати,

За Червоне море у арабськую землю запродати...

У іншому випадку стає зрозумілим, чому саме топонім Кодима долина виноситься у заголовок думи: “Смерть козаки в долині Кодимі”. Відомо із історичних джерел, що в Кодиній долині дуже часто проходили сутички із татарськими завойовниками. Тому саме це місце заслуговує на особливу увагу, яку так відчайдушно проклинає “козак простріляний, порубаний”, що перший раз тут “коня вороного втеряв”, другий раз -“товариша серцевого”, а третій раз-сам голову козацькую покладає. При цьому топонім Кодина долина набуває символічного значення й виступає синонімом до поняття смерть.

Знаючи, що місто Килія - це місто, розташоване в Одеській області, яку в 1484р. захопила Туреччина й побудувала там укріплення -свій опорний пункт в гирлі Дунаю, стає зрозумілим, чому “Ой десь, ой десь за Килимом-городом козаченько гуляє, А із Килима-города татарин поглядає” [5, 72]. Фактично, цим самим вказується на місце сутичок. А текст думи “Козак Голота”, часто фіксуючи топонім Килія, засвідчує значущість цого топографічного об'єкта як військового укріплення для тодішнього розгортання подій.

2.2 Аналіз дум як історико-епічних творів

Тексти історичних дум-пісень ("Смерть Корецького", "Похід Свірговського у Волощину", "Дума про Левенця", "Гайдамака Гнат Вітригон і пан Боровський", "Севрюк", "Про Сулиму, Павлюка ще й про Яцька Остряницю") дають підстави твердити, що такі твори побутували раніше, ніж класичні думи. Ці твори мають ознаки і думи, і пісні. У багатому пласті української історичної пісенності таких текстів можна знайти значно більше. Пропонуємо сюжети, які частіше потрапляли у збірники дум і на які дослідники частіше звертали увагу.

Дума "Смерть Корецького" розповідає про Самійла Корецького, який у 1622 році на Цецорському полі (нині територія Румунії) потрапив у полон до турків, які його стратили 27 червня 1622 року. Про це свідчать численні історичні документи. Доля Самійла Корецького нагадує долю і героїчну смерть Дмитра Вишневецького - Байди ("В Цариграді на риночку"). Марко Плісецький писав, що сюжет думи не викликає сумнівів щодо його народного походження, особливо через співзвучність з піснею про Байду, але в тексті є багато сумнівного. Татарський хан названий "сином поганським", а татар називали "басурманами". Є в тексті чимало слів і фраз ненародних: "чи воюєш, чи крамуєш", "тяжко здише", "джавр" та ін. Вирази "то б я тобі, поганче, зняв голову з пліч"; "научив би я тебе віри свєї"; "міч свій утопивши у крові твої" позначені літературним впливом. "Смерть Корецького" є не свідомою фальсифікацією, а спробою людини освіченої, але не досить обізнаної з народною мовою, скласти думу [6, c. 300].

Як і "Козака Нетягу", думу "Смерть Корецького" (назви обох творів пізніші) знайдено у збірці Кондрацького 1684 року. Вперше її опублікував Михайло Возняк [7, с. 155-179]. Учений висловив сумнів щодо народного походження думи. Передруки думи здійснили Григорій Нудьга [8, с. 23-76] і Василь Яременко [9].

"Похід Свірговського (Сверчовського) у Волощину" - невеликий, значною мірою ліричний твір, що поєднує особливості думи й пісні. Відомі три варіанти думи.

М. Плісецький дає такий коментар до цього твору: "Свірговський (правильно- Сверчовський) - досить добре відома історична особа другої половини XVI століття. В 1574 році на прохання молдавського господаря Іон-Воде Лютого він, незважаючи на заборону польського уряду, на чолі запорозького війська взяв активну участь у визвольній війні молдавського народу проти османського ярма. Після перемоги над великими ворожими силами під Фокшанами, визволення Бухареста, Бреїли, Бендер у битві під Кагулом, коли козацько-молдавське військо зазнало поразки, він попав у полон і, згідно з деякими даними, був страчений у Стамбулі. Діяльність Сверчовського була одним з епізодів спільної боротьби українського та молдавського народів проти поневолювачів. Ця дума є єдиним твором, який, незважаючи на те, що представлений трьома текстами, все-таки викликав серйозні сумніви щодо його автентичності. Річ, звичайно, не тільки в тому, що тексти вміщені у трьох джерелах, небездоганних з цього погляду (другий варіант надрукований у збірнику М. Максимовича 1834 року поряд з низкою спірних текстів, переважно запозичених з Ізмаїла Срезневського; третій варіант опублікований у саратовському "Малорусском литературном сборнике" Данила Мордовцева (1859) [10, с. 181-182], доставлений Миколою Костомаровим; були тут ще й інші сумнівні тексти).

Вказувалося на те, що важко пояснити, як Сверчовський став Свірговським; це було б природно для писемної традиції, але як в усному побутуванні сталася така заміна імені на неспівзвучне йому? Володимир Антонович і Михайло Драгоманов [11, т. 1, с. 162-163] звернули увагу і на деякі сумнівні елементи в мові, хоча не всі їхні міркування переконливі. Все-таки, зважаючи на наявність трьох текстів, записаних різними особами, видавці визнали за можливе припустити, що такі пісні існували в народі, але зазнали "штучного ретушування", "яке межує з цілковитою підробкою" [12, с. 195]. Думу рідко уміщали в антології цього жанру. Філарет Колесса не вмістив її у своє видання "Українські народні думи" (1920), хоч і не назвав серед штучних дум [13]. Немає її і в корпусі "Українських народних дум" (1927) К. Грушевської [14], у збірнику "Українські думи та історичні пісні" (1944) М. Плісецького [15] та в збірнику "Українські народні думи та історичні пісні" (1955) [16].

М. Плісецький слушно писав: "Ми не вважаємо питання про автентичність думи остаточно вирішеним не на її користь. У ній немає такої кількості гапаксів і слів-монстрів, як у низці інших творів, що викликали критику збірника Ізмаїла Срезневського, а подибувані часом змішання думової поетики з пісенною ми, на відміну від Ф. Колесси, не вважаємо в усіх випадках доказом штучності (хоч таке часто буває) - іноді це свідчить про зв'язок твору з усною традицією" [12, с. 195]. Думу вперше опублікував І. Срезневський [17, с. 27-31]. Передруки здійснили М. Максимович [18, с. 73-74]; В. Антонович і М. Драгоманов [11, т. 1, с. 159-163]; Д. Мордовцев [10, с. 181-182].

3. Думи ХХ століття

Думи ХХ століття - це не лише підтвердження популярності традиції, а й існування умовного набору думових формул і прийомів, застосовуючи які досвідчений кобзар, лірник чи бандурист міг оспівати певну подію. Трагічний час першої половини ХХ століття визначив перелік подій, про які з болем оповідають думи ХХ століття. Це Сорочинська трагедія 1905 року, Голод 1933 року, поневіряння людей у концтаборах ("Як на славній Україні", "Про сорочинські події", "Дума про голод", "Слава Кобзареві", "Соловецька дума"). Думу "Як на славній Україні кобзарі-лірники проживають" скомпонували кобзарі Гнат Хоткевич та Іван Кучугура-Кучеренко напередодні ХІІ Археологічного з'їзду 1902 року. Проте дослідження про думу майже відсутні. К. Грушевська побіжно згадує думу про кобзарів у першому томі "Українських народних дум" (1927). Спираючись на статтю Г. Хоткевича [19], вона вперше відзначила його авторство думи разом із кобзарем Іваном Кучеренком.

"Дума була дуже нескладна, - писала К. Грушевська, - скорше жебранка ніж дума, але проводила ідею вільного "ходження" для кобзарів - питання поставив археологічний з'їзд на свій порядок денний, і була актуальна. [...] Не вважаючи на невдалу форму твору й на сумнівність таких засобів для консервування кобзарського епосу взагалі - для агітації на користь поліпшення долі кобзарів се був засіб непоганий і він мав свої наслідки" [14, с. 165]. У праці М. Плісецького "Українські народні думи. Сюжети і образи" (1994) думі "На славній Україні" відведено одну сторінку. Дослідник зокрема зазначає, що твір витриманий у дусі поетики жанру дум. Щоправда, тут немає епічного сюжету, тому він почасти наближається до того типу дум, які звуться "плачами" [12, с. 150]. "Про сорочинські події 1905 року". Відомі дві думи про Сорочинські події 1905 року, автором яких, за твердженням більшості дослідників, був відомий сорочинський кобзар Михайло Кравченко (1858-1917): "Чорна неділя в Сорочинцях".

В основі сюжету - реальні події, що відбувалися в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Вони детально висвітлені в дослідженнях Ф. Лаврова [22, с. 22-26], Б. Кирдана та А. Омельченка [23, с. 131], М. Плісецького [12, с. 345-346]. 18 (31) грудня 1905 року у Великих Сорочинцах вибухнуло повстання селян, приводом до якого став арешт члена місцевої селянської спілки Безвіконного. Повсталі селяни створили свій комітет, обеззброїли поліцію, заарештували станового пристава.

Наступного дня вранці в село було послано каральний загін на чолі з помічником миргородського повітового справника Барабашем. Відбулася сутичка між озброєними вилами й косами повстанцями, під час якої було убито двадцятеро селян. Був також смертельно поранений Барабаш, який наступного дня помер. У ніч із 21 на 22 грудня з Полтави до Великих Сорочинців прибув другий каральний загін із двома гарматами на чолі зі статським радником Полтавської земської управи Білоновим. Карателі поставили на коліна у сніг тисячну масу селян, серед яких був і кобзар Кравченко, і знущалися з них понад три години. Дев'ятнадцять селян потім було присуджено до тюрми й каторги. Обурений такими знущаннями, Володимир Короленко опублікував у газеті "Полтавщина" відкритого листа до статського радника Білонова, вимагаючи суду над ним. Проте 18 січня 1906 року Білонова було вбито пострілом з револьвера невідомою особою в Полтаві. Згодом В. Короленко видав друком книгу "Сорочинская трагедия (По данным судебного расследования)" (1907), а М. Кравченко склав дві думи, які відобразили справжню суть Сорочинських подій 1905 року. В основі сюжету думи "Чорна неділя в Сорочинцах (Про Барабаша)" - розповідь про сутичку селян із каральним загоном Барабаша. Друга дума "Сорочинська трагедія 1905 року" повніше передає Сорочинські події, оповідаючи про злочинства обох каральних загонів Барабаша та Філонова.

Першим, хто звернув увагу на новотвори М. Кравченка, був Ф. Колеса, який ще у 1910 році писав, що "крім вичислених дум співає Кравченко ще й сучасний “невільницький плач” свого власного укладу, зложений під вражінєм страшних подій з 1906, яких жертвою упала й Кравченкова сімя". "Получивши старинну форму думи із сучасним змістом та висказуючи свої гадки у формі доволї прозорої алєґорії, - зазначав Ф. Колеса, - Кравченко виявляє в свойому творі високогуманні почуваня і бистрий дар обсервацийний" [24, с. 87]. Проте Ф. Колесса записав від М. Кравченка і дослідив мелодії традиційних дум, новотвори, на жаль, залишилися поза увагою вченого, тому сьогодні відсутні записи мелодій дум про Сорочинські події 1905 року, - зазначає сучасна дослідниця думи Лідія Козар.

Друга дума кобзаря М. Кравченка "Сорочинська трагедія 1905 року" вперше надрукована в публікації Опанаса Сластьона "Дума, що її склав у 1904 році кобзар М. Кравченко на події відомої “Сорочинської трагедії”" на сторінках журналу"Первісне громадянство" [13]. Вказаний у публікації О. Сластьона 1904 рік складення думи, очевидно, є помилкою, оскільки Сорочинське повстання відбулося в кінці грудня 1905 року. Під назвою "Сорочинська трагедія" дума передруковувалась у виданнях М. Плісецького [22, с. 145-149], де також вказувалося, що вона була складена у 1904 році. М. Плісецький у коментарях зазначав, що "записано думу від Кравченка кілька разів (поруч з іншими записав її В. Короленко), при чому записи мають значні розходження у деталях" [21, c. 279].

Проте М. Плісецький в обох виданнях помістив тільки один запис думи М. Кравченка, вважаючи його єдиним твором кобзаря, в той час, як в усіх інших збірках публікувалися два варіанти думи (за висновками Л. Козар). Ф. Колесса зараховував думу до нових "невіьницьких плачів", що "найкрас ше характеризує Кравченка і його талант" [13, с. 60]. Ф. Колесса так характеризував Кравченків новотвір: "Получивши старинну форму думи із сучасним змістом та висказуючи свої гадки у формі доволі прозорої алєґорії, Кравченко виявляє в свойому творі високо-гуманні почування і бистрий дар обсервацийний. Сей “плач” на новочасну неволю найкраще характеризує Кравченка і його талант" [24, с. 87]. К. Грушевська писала: "Використовуючи старі взірці дум для свого твору, Кравченко, само собою, міг черпати тільки з таких дум, які знав сам, і так ми й бачимо, як в його уяві поетичний спадок, зібраний від старших представників традиції, формує нові переживання, надаючи їм традиційну форму. Кравченко знав думи про Озовських братів, про Вдову і два Плачі, про які ми висловили були гадку, що він їх вивчився з Дум Кобзарських Грінченка - один з сих плачів і мав найбільший вилив на Сорочівську думу... Цікаво, що в Сорочинській думі є і такі уступи, що були у Грінченка, але яких Кравченко в своїх Невільницьких плачах не співав... Цікаво й те, що не знавши таких військових і зокрема батальних дум, як от Кішка, Безрідний, Коновченко, думи про Хмельниччину - Кравченко не надав традиційного виду і тим місцям свої "думи", де говориться про військові речі. Сі уступи говорять новою мовою; до того ж не маючи взірця сих старих дум, ані дійсности - бо ж Кравченко був сліпий і сам тих сцен, що оспівував не бачив - вони виходять невиразно і блідо, як от уступ: "Орудія орудили, у сих людей на землю положили" і т.д., де очевидно змішано обстріл і побивання людей нагаями чи прикладами. Незвичайно цінно було б знати, у що вилилась би ся дума, коли б Кравченко дожив був її "виспівати". Безумовно вигляд її був би значно відмінний від того, що ми отеє бачимо, бо для усного твору процес творчости, формування продовжується ще довго потім, як твір з'явиться вперше, так само як розвиваються і формуються живі організми після того, як з'являться на світ" [26, с. 96-97].

"Думу про голод" записав журналіст і письменник Ігор Бугаєвич від кобзаря Єгора Мовчана. І автор запису, і сам виконавець називали цей твір "думою". Із коментаря І. Бугаєвича важко встановити, чи Є. Мовчан сам створив думу, чи перейняв її від когось зі своїх сучасників. Про те, що Є. Мовчан сам створив думу і щоразу імпровізував її по-іншому, свідчить варіантність тексту в пам'яті його сучасників, які чули цей текст у різні періоди життя кобзаря, - зазначає сучасна дослідниця думи Людмила Іваннікова. Дума про голод має два варіанти. Другий записав незалежно від І. Бугаєвича письменник Олекса Ющенко [25, с. 26-27].

Цікаво, що обидва записувачі вказують одну і ту ж дату фіксації твору - 1967 і місце фіксації - Будинок творчості ветеранів сцени в Пущій Водиці (біля Києва), де доживав свої останні роки Є. Мовчан. Приблизно однакові були і обставини запису: дума виконувалась таємно, без зайвих свідків, перед слухачами, яким кобзар довіряв. "Слава Кобзареві". 1940 року українська громадськість відзначала 100-річчя від дня виходу першого видання "Кобзаря" Тараса Шевченка. Ось що писав про це Ф. Лавров у статті "Кобзарі в минулому і тепер": "В спілці письменників, на засіданні секції народної творчості кобзарі порушили питання про необхідність створення силами кобзарів - членів спілки письменників героїчної поеми, присвяченої дорогому братові - кобзареві Т.Г. Шевченкові.

Кобзарі - члени спілки письменників діяльно працюють над колективною поемою “Слава Кобзареві”" [27, с. 20-21]. Поему або думу "Слава Кобзареві" створили п'ять авторів-кобзарів: Іван Іванченко, Павло Носач, Єгор Мовчан, Федір Кушнерик, Володимир Перепелюк. Складається вона зі вступу та дев'яти пісень і, очевидно, кожну пісню створював окремий автор, що відчувається в неоднорідності стилю поеми. "Дума Соловецька". Думу Соловецьку скомпонував кобзар Андрій Перебендя, в'язень Соловецького концтабору, на основі народних мотивів [28]. Запаковану в пляшці думу він кинув у море, щиро-наївно сподіваючись, що її десь виловлять, прочитають і ув'язнених визволять. Безперечно, що цей твір існує в єдиному варіанті. Юрій Семенко називає його "сировинним матеріалом", необробленим, невідшліфованим [6, с. 31-34].

На відміну від "Думи про голод", "Дума Соловецька" має глибинний зв'язок з українським народним епосом - про це свідчить і її ритмомелодика, і розмір вірша, і безпосередньо запозичені з традиційних народних дум образи - метафори, які для підсилення почуття безвиході і розкриття пригніченого стану душі політв'язня перетворені в сумні паралелізми, - робить висновок дослідниця думи Л. Іваннікова. Усі відомі варіанти зазначених дум увійдуть у 5-й том академічного видання дум. Можна з певністю твердити, що перелік "бічних" жанрів думового епосу не вичерпується наведеними у статті. З'ясування цього ще чекає на свого дослідника.

Висновок

По завершенню даної роботи ми бачимо, що думи складалися у найскрутніші часи українського народу. Та вони продовжуються складатись і до сьогодення. Можливо у найближчому майбутньому ми познайомимося з думами які будуть присвячені сьогоднішнім подіям в Україні.

Проаналізувавши думи, ми можемо зробити висновок, що думи мають документальний характер, та несуть історичну цінність, не зважаючи на те, що записувати думи було не прийнято. Вони переходили із уст в уста кобзарів - співців. Це скоріш виглядало як організоване аматорство. Усі кобзарі були розділені по конкретних географічних зонах, аби не заважати іншим і у результаті мати найширше розповсюдження матеріалу.

Думи не мають чітких рамок у виборі теми, це може бути як героїчний звитяжний похід, так і навпаки програшна сутичка, чи війна. Також думи звертаються до побутових тем, теми сім'ї. Це може свідчити тому, що тематика думи може бути різноманітною.

Виявилось, що прототипами образів у думах є реальні люди, сюжет максимально приближений до реальних подій. Отже по сюжету та образам ми можемо з'ясувати що коїлося в Україні, і з якими наслідками та настроями виходив народ з описаної події.

Думи належать суто до української культури і мають велике значення в ставленні цієї культури. Ми можемо тільки з гідністю прийняти цей наслідок наших предків і продовжувати користуватися цією дивовижною знахідкою, для більш спільного і вірно інформованого українського суспільства. Адже майстерність і етика кобзарів-співців в наші часи дуже гідна справа, якою зможуть займатися виключно професіонали які нестимуть культуру української думи по всій країні.

Список використаних джерел

1. Б.П. Кирдан "Украинские народные думы" в серии "Эпос народов СССР", "Наука", 1972.

2. «Героический эпос народов СССР. Том Второй» «Украинские думы» Художественная литература; Москва; 1975

3. Антін Рудницький «Українська музика»; «Дніпрова хвиля» ; Мюнхен; 1963

4. Єрмоленко С.Я. Фольклор й літературна мова. - До.: Наукова думка, 1987.

5. Українські народні думи. - Москва, 1972.

6. Семенко Ю. Народне слово: Збірник сучасного українського фольклору. Львів: "Вечірня година", 1992. Ч. 6. (факсимільне перевидання збірника 1964 року).

7. Возняк М.С. Із збірника Кондрацького кінця XVII в. (кілька нових даних до старої української пісенності) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1927. Т. 147 (CXLVII).

8. Думи: Поетичний епос України / Упор. текстів, вступна стаття, примітки та коментарі Г.А. Нудьги. Ред. колегія: М.П. Бажан та ін. Портрети кобзарів художника О.Г. Сластіона. Київ: Рад. письменник, 1969.

9. Народні думи, пісні, балади / Вступ. ст., упоряд. текстів та приміт. В.В. Яременка. Київ: Молодь, 1970.

10. Мордовцев Д. Малорусский литературный сборник. Саратов, 1859.

11. Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа c объяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова. Киев: Типограф. М.П. Фрица, 1874. Т. 1. Ч. 1; 1875. Т. 2. Bып. 1. Ч. 2.

12. Плісецький М.М. Українські народні думи: Сюжети і образи / Пер. з рос. О. Медущенка. Київ: Кобза, 1994.

13. Колесса Ф. Українські народні думи: Перше повне видання з розвідкою, поясненнями, нотами і знимками кобзарів. Львів: Вид. т-ва "Просвіта", 1920.

14. Грушевська К. Українські народні думи. Київ, 1927. Т. 1.

15. Українські думи та історичні пісні / Упоряд. та приміт. М. Плісецького; Ред. Та передмова М. Рильського. Київ: Укрдержвидав, 1944.

16. Українські народні думи та історичні пісні / За ред. М.Т. Рильського і К.Г. Гуслистого / АН УРСР. ІМФЕ. Київ: Вид-во АН УРСР, 1955.

17. Запорожская старина. Издание Измаила Срезневского. Харьков: В Университетской типографии, 1833. Ч. І.

18. Украинские народные песни, изданные Михаилом Максимовичем. Москва: В Университетской типографии, 1834. Ч. І.

19. Хоткевич Г. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках // Этнографическое обозрение. 1903. № 2. С. 87-106.

20. Сластьон О. Дума, що її склав у 1904 році кобзар М. Кравченко на події відомої "Сорочинської трагедії" // Первісне громадянство. Київ, 1929. Вип. 1. С. 98-100.

21. Думи та історичні пісні / Упоряд., вступ. ст. і приміт. М. Плісецького; За ред. О.І. Білецького, М.П. Бажана, Л.С. Первомайського. Київ: Рад. письменник, 1941.

22. Лавров Ф. Кобзар Михайло Кравченко // Народна творчість та етнографія. Київ, 1958. Кн. 2.

23. Кирдан Б., Омельченко А. Народні співці-музиканти на Україні. - Київ, 1980.

Размещено на Allbest.ru