главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Хронотоп поезії Ліни Костенко

Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко, філософська часоплинність її поезії. Історичний час у творчості поетесси. Хронотоп в поемах "Скіфська одіссея" та "Дума про братів неазовських" як культурно оброблена стійка позиція, з якої людина освоює простір.

Рубрика: Литература
Вид: контрольная работа
Язык: украинский
Дата добавления: 31.05.2012
Размер файла: 45,0 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Фольклорні мотиви у драматичній поемі Л. Костенко "Дума про братів Неазовських"
Проблеми і теоретичні засади вивчення творчості, рецепція Ліни Костенко в українському літературознавстві, теоретичні основи дослідження її творчості. Трансформація фольклорних мотивів у драматичній поемі Ліни Костенко "Дума про братів Неазовських".
реферат [43,0 K], добавлен 12.06.2010

2. Життя і поезія Ліни Костенко
Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко. Колористична лексика в її поезіях. Тема Батьківщини і проблема збереження історичної пам’яті, своєї культури і мови в творчості поетеси. Любовна лірика та зображення природи у віршах. Історичний роман "Маруся Чурай".
реферат [71,5 K], добавлен 19.05.2009

3. Іншомовні слова у ліриці Ліни Костенко
Дослідження феномена іншомовних слів у складі української лексики. Тематична класифікація іншомовних слів у поезіях Ліни Костенко. Класифікація запозичень, вжитих у творах Ліни Костенко, за походженням. Стилістична роль іншомовних слів у поезії.
курсовая работа [57,6 K], добавлен 27.11.2011

4. Пейзаж у ліричних і ліро-епічних творах Ліни Костенко
Специфіка зображення живої природи у творах красного письменства. Характеристика пейзажу як елементу композиції ліро-епічних творів Ліни Костенко на матеріалі романів "Маруся Чурай" і "Берестечко". Аналіз пейзажної та натурфілософської лірики письменниці.
дипломная работа [85,0 K], добавлен 17.01.2011

5. Ліна Костенко
Навчання в Київському педагогічному інституті та Московському літературному інституті імені О.М. Горького. Збірки віршів Ліни Костенко. Отримання Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка за роман у віршах "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність".
презентация [4,0 M], добавлен 06.11.2013

6. Роль і функція образів природи в любовній ліриці Ліни Костенко
Особливості вживання Л. Костенко метафор, передача почуттів у любовній ліриці через інтенсифіковану "мову" природи. Сугестивна здатність ліричних мініатюр. Точність і пластична виразність словесного живопису поетеси, барвистість і предметність образів.
курсовая работа [34,1 K], добавлен 04.04.2012

7. Образ Марусі Чурай (за історичним романом Л. Костенко "Маруся Чурай")
Особливості та методи змалювання образу легендарної народної співачки Марусі Чурай в однойменному романі Ліни Костенко, відображення моральної краси. Відображення в творі трагічної долі Марусі, причини неприйняття її пісень деякими односельцями.
реферат [10,9 K], добавлен 23.02.2010

8. Безсмертний подвиг українського народу
Велика Вітчизняна війна як велика трагедія та героїчна боротьба в ім’я перемоги. М. Рильський та О. Довженко як самобутні поети слова. Патріотична поезія Андрія Малишка часів війни. Значення поезії Ліни Костенко. Твори видатних письменників про війну.
реферат [19,2 K], добавлен 14.05.2009

9. Творчість українських поетів
Самобутність міфотворчої поезії Б.-І. Антонича. Множинність змістів поезії та багатовимірність її світів. Новаторство у драматургії І. Кочерги ("Свіччине весілля"). Життєвий і творчий шлях П. Филиповича. Український футуризм: М. Семенко та Ш. Гео.
курсовая работа [129,3 K], добавлен 27.07.2009

10. Маруся Чурай
Дослідження глибокого психологізму і проблематики історичного роману у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст. Віра у незнищенність українського народу.
презентация [1,7 M], добавлен 11.03.2013


Другие документы, подобные Хронотоп поезії Ліни Костенко


Размещено на http://www.allbest.ru/

Хронотоп поезії Ліни Костенко

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко

2. Час в поезії Ліни Костенко

2.1. Філософська часоплинність поезії Ліни Костенко

2.2. Історичний час у творчості Ліни Костенко

3. Хронотоп в поемах Ліни Костенко "Скіфська одіссея" та "Дума про братів неазовських"

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

костенко поезія хронотоп поема

У сучасній літературознавчій науці все частіше почали звертати увагу на новітні методи дослідження художнього тексту. Одним із таких методів є хронотоп. Хронотоп - це культурно оброблена стійка позиція, з якої або крізь яку людина освоює простір топографічно об'ємного світу,у М. М Бахтіна - художнього простору твору. Введене М. М.Бахтіним поняття хронотопу з'єднує воєдино простір і час, що даєнесподіваний поворот темі художнього простору і розкриває широке поле для подальших досліджень.

Хронотоп принципово не може бути єдиним (тобто монологічним): багатовимірність художнього простору вислизає від статичного погляду, що фіксує якусь одну, застиглу і абсолютизувати його сторону.

Уявлення про простір лежать в основі культури, тому ідея художнього простору є фундаментальною для мистецтва будь-якої культури. Художній простір можна охарактеризувати як властивий твору мистецтва глибинний зв'язок його змістовних частин, що надає твору особливу внутрішню єдність і наділяє його в кінцевому рахунку характером естетичного явища. Художній простір є невід'ємною властивістю будь-якого твору мистецтва, включаючи музику, літературу та ін. На відміну від композиції, що представляє собою значуще співвідношення частин художнього твору, такий простір означає як зв'язок всіх елементів твору в якусь внутрішню, ні на що інше не схожу єдність, так і надання цій єдності особливого, ні до чого іншого не редукованої якості. Поняття хронотопа Бахтін визначає як істотний взаємозв'язок часових і просторових відносин, художньо освоєних у літературі. "В літературно-художньому хронотопі має місце злиття просторових і тимчасових прикмет в осмисленому і конкретному цілому. Час тут згущується, ущільнюється, стає художньо-зримим; простір ж інтенсифікується, втягується в рух часу, сюжету історії. Прикмети часу розкриваються в просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом ". Хронотоп - формально-змістовна категорія літератури. Разом з тим Бахтін згадує і більш широке поняття "художнього хронотопу", що представляє собою перетин в творі мистецтва рядів часу і простору і виражає нерозривність часу і простору, тлумачення часу як четвертого виміру простору. У творах просторово-часових мистецтв простір, як воно представлено в хронотопах цих творів, і їх художній простір не збігаються. Сходи, фронтальна, вулиця, площа і т. д., є елементами хронотопу класичного реалістичного роману ("дрібними" хронотопами по Бахтіну), не можуть бути названі "елементами художнього простору" такого роману. Характеризуючи твір як ціле, художній простір не розкладається на окремі елементи, в ньому не можуть бути виділені якісь "дрібні" художні простори.

Художній простір і хронотоп - поняття, охоплюють різні боки твору просторово-часового мистецтва. Простір хронотопу є відображенням реального простору, поставленого у зв'язок з часом. Художній простір як внутрішня єдність частин твору, що відводить кожній частині тільки їй властиве місце і тим самим додає цілісність всьому твору, має справу не тільки з простором, відбитим у творі, але і з часом, відбитим у ньому.

Хронотопом визначається художня єдність літературного твору в його відношенні до реальної дійсності. В силу цього хронотоп завжди включає в себе ціннісний момент, виділити який можна, однак, тільки в абстрактному аналізі. Об'єктом дослідження є твори Ліни Костенко.

Предметом дослідження є хронотоп у творчості Ліни Костенко.

Метою роботи є дослідження хронотопу в творчості Ліни Костенко.

Досягненню цієї мети підпорядковані такі завдання:

- дослідити зв'язок часу і простору у творах Ліни Костенко;

- простежити особливості хронотопу в поезії Ліни Костенко;

- проаналізувати особливості часопростору в поемах Ліни Костенко "Скіфська одіссея" та "Дума про братів неазовських".

При написанні курсової роботи я використав такі методи дослідження: біографічний, психологічний, філософський, структуральний, історичний.

1. Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко

У барвистому вінку української поезії яскравою квіткою цвіте ім'я видатної поетеси Ліни Костенко.

Народилася Ліна Костенко 19 березня 1930року в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 кілометрів униз по Дніпру від Києва. Всього шість років прожила в ньому майбутня поетеса, та воно назавжди залишилось у її пам'яті. Коли Ліні Костенко було 6 років, сім'я переїхала до Києва. Писати вірші почала десь в 14 років. Захоплення було серйозним і, як виявилось, стало її долею. Почала відвідувати літературну студію, де збирались такі, як і вона, початківці. В її тогочасних поезіях відразу ж вгадувався неабиякий талант. Найбільш проникливі здогадувалися, що в неї рідкісне обдарування, що вона - діамант, який потребує тільки огранення. Ліна і сама відчувала своє покликання. Під час навчання в інституті Ліна гідно представляла українську поезію. Закінчивши з відзнакою інститут і повернувшись до Києва, молода поетеса зразу ж відчула, настільки процес десталінізації гальмується в Україні. [13, с.15-16]

Та все ж зрушення відбувались. Спочатку в літературі та мистецтві, потім - на інших ділянках життя. Одну за одною Ліна Костенко видає дві поетичні збірки - "Проміння землі" (1957) та "Вітрила" (1958). І всі, хто стежив за літературним процесом, відчули, що в поезію прийшла неабияка творча особистість. Багато в чому вона суттєво відрізнялась до інших - не творила, скажімо, славу комуністичним вождям, не відкувалася на "червоні дати" календаря, не ділилася своїм щастям жити у країні, яка будує світле майбутнє… Натомість читач зустрічався у її перших збірках з поезією, у якій відчувається прагнення виробити свій, незалежний від офіціозу, погляд на світ. Це був осмислений погляд. Відчувалось, що майже кожна поезія, розвиваючись, прагне завершитись афористичним висловом.

Якісні зміни, що відбувались у другій половині 50-х років, дуже виразно, навіть вибухово, заявлять про себе у 1961 році. У цьому ж році вийшла третя книга Ліни Костенко "Мандрівки серця". Вона викликала схвильовані відгуки. Працюючи з високим творчим піднесенням, Ліна Костенко підготувала четверту збірку "Зоряний інтеграл", вихід якої, безперечно, став би видатною подією в культурному житті України. Книга вже була підготовлена до видання, але її вихід спочатку затримали, а потім відповідною вказівкою "зверху" взагалі заборонили.

Зараз багато пишуть про шістнадцятирічне мовчання Ліни Костенко. Мається на увазі, що саме така часова відстань пролягла між її двома книжками - "Мандрівки серця" (1961) та "Над берегами вічної ріки" (1977). Але не треба вважати це мовчання своєрідною формою протесту. Ні, Ліна Костенко робила все можливе, аби прорватися до читача через штучно створену глуху облогу.

Справжній переполох серед чиновників від літератури викликав рукопис історичного роману "Маруся Чурай". Довгих шість років він поневірявся по видавництвах. Які тільки недоліки не приписувались цьому твору і які тільки ярлики не чіплялись на нього у редакційних відписках та внутрішніх рецензіях.

Ліна Костенко - прямий духовний нащадок Шевченка, Лесі Українки, Франка. Поетів такого масштабу, такого дарування народжується мало - один-два на століття. Вона наближена до Істини.

Кожний її вірш - це неповторне творіння, досконале поєднання душі і розуму. Поетеса сама окреслила свій життєвий шлях і не відступно йшла ним:

Я вибрала долю собі сама.

І що зі мною не станеться -

У мене жодних претензій нема

До долі моєї обраниці. [13, с.15-16]

Тож обравши собі Долю, рідною сестрою якої була Поезія, а матір'ю - Правда, Ліна Костенко дарувала людям свої вірші, які немов самі народжувались з її схвильованої душі.

Теми дуже різноманітні, але їх поєднує цілісність, насиченість, гармонійність. Та головне - це правдивість.

Ліна Костенко описує життя з його складностями, цінностями, хвилюваннями і пошуками. Вона намагається знайти істину, зрозуміти свою суть. Поетеса знає цінну життя, бо її дитинство минуло у воєнні роки. Вона закликає до того, щоб люди не завдавали болю один одному, жили чесно і гідно.

Ліна Костенко свідомо обирає поетичну долю, знаючи, що цей шлях буде всипаний не трояндами, а, ймовірніше, колючками. [14, с.75-79]

Серед активних центрів, збуджених поезією Ліни Костенко , що і радіють у сучасній культурно-стилістичному епосі, на пріоритетне місце висунувся концепт "культура", представлений у вужчому і широкому значеннях, - як метафора і символ з їх всеосяжністю звучання і семантичного наповнення.

Зовсім юна поетеса багато пише. Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижністю щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без дріб'язкового копирсання, надривності, цинізму.

У "Вітрилах" лірична героїня Ліна Костенко стала назовні спокійнішою.

Не було ні зустрічі, ні туги,

Не було пориву і жалю

Я спокійна

Я щаслива з другим

Я тебе нітрохи не люблю.

Щира, просвічена печаллю інтимна лірика творить у книжці пульсуючу мінорну мелодію, де щастя межує з розпачем а сум інколи бажаніший за нетривку радість, де піднесення чергується з меланхолійними загальмуваннями свідомості.

Ліна Костенко наполегливо працює над урізноманітненням образних засобів своєї поезії, у неї розвинене зорове живописання, метафори динамічні й контрастні.

У подібних випадках залишаються лише бляклі квіти з букета зів'ялих метафор, засушених між сторінками мови. Водночас метафора активно функціонує як троп у поєднанні з іншими образно - експресивними засобами, наприклад: Поезія згубила камертон; Півні кричать у мегафони маль. Вовтузяться в ґрунті гриби. У наведених прикладах перенесення назв предметів і дій залишається на рівні образного, обмеженого лише конкретними контекстами зображення дійсності. [13, с.75-79]

"Летючі катрени" - це цикл оригінальних строф, які Ліна Костенко визначила жанрово дещо несподівано.

Жанр летючого катрена підтверджено насамперед візуально, у формі, а зміст втілюється в численні афоризми, до яких так охоча Ліна Костенко . Афоризми - це одна з констант її поетичної манери. Кожен катрен має щось своє, свій мотив, тему, проблему, навіть - ідею.

Загалом у циклі багато тем: поет, його сутність, роль мистецтва слова в житті суспільства; призначення людини в світі, в космосі, прогрес і людство; душа і духовність; мораль як філософська категорія для всіх людей, на всі віки; майбутнє людства; історія і батьківщина; природа; світова культура; слава і свобода.

Досить повчальний епізод неправомірної критичної інтерпретації трьох віршів Ліни Костенко , надрукованих у сьомому числі "Жовтня" за 1957рік. Добірка склалася з віршів "Мисливець", "Гранітні риби" і "Папороть". Два останніх увійшли до "Вітрил", а перший ніколи не передруковувався. Це алегоричний пошук чесного шляху в житті із додержанням принципу: "Із, всіх можливих двобоїв найгірший - нерівний двобій". Теми дуже різноманітні, але їх поєднує цілісність, насиченість, гармонійність. Та головне - це правдивість.

Ліна Костенко описує життя з його складностями, цінностями, хвилюваннями і пошуками. Вона намагається знайти істину, зрозуміти свою суть.

Поетеса знає цінну життя, бо її дитинство минуло у воєнні роки. Вона закликає до того, щоб люди не завдавали болю один одному, жили чесно і гідно.

Притчевість мислення Ліни Костенко , треба сказати, народжувалася природно - як видозміна публіцистичного пафосу. Її вірші дуже часто завершуються афористичними висновками.

Поступово Ліна Костенко починає не виділяти афоризм, а органічно "розливати" його в цілому творі.

Але у притчі "На старовинній ратуші.." не стільки заклик, скільки осмислення, пошук причинних зв'язків. Коли додати, що саме словесне "живописання" поетеси набуло найвитонченіших відтінків у передачі мінливого і навіть примхливого стану природи як вираження людських емоцій. [13, с.75-79]

2. Час в поезії Ліни Костенко

2.1 Філософська часоплинність поезії Ліни Костенко

Творчість Ліни Костенко в усьому її тематично-жанровому розмаїтті доцільно розглядати як своєрідний поетичний континуум проблемно-концентричних кіл, відкриту систему просторової концентричності загальнолюдських і загальнонаціональних проблем, що обертаються довкола однієї визначальної двополюсної часової антитези-вісі: вічність - мить, де серцевиною завжди буде вічно плинний індивідуальний внутрішній досвід, через який час постає розгортанням руху свідомості, прирощуванням смислів: "Усе іде, але не все минає / над берегами вічної ріки". А не минає саме прирощений смисл, набутий свідомістю досвід, він лише трансформується під тиском вічно плинного часу, набуваючи тієї ж часової плинності й модифікації.

Однак покликання поета - не тлумачити, не вияснювати, а передавати в слові своє відчуття часу ("Немає моря глибшого, ніж Час"), його буттєтривання, ритм, а скоріш - ритми, його аромат, так само, як неміреність і взаємозумовленість того, що звемо минулим, майбутнім та теперішнім як "моментом буття й небуття" (Арістотель) - тобто здійснювати в слові кантівську тезу щодо внутрішньої єдності часу та суб'єктивності й тим самим "втілювати життєвий час людини, опредметнювати траєкторію його біографії", [15, С.50] аби надати безликому астрономічному часові глибини екзистенційного пережиття й буттєвого наповнення.

Через те у творчості Ліни Костенко перебіг часу, його невблаганну проминальність відчуваєш до болю пронизливо, майже фізично:

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.

Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.

Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,

І раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки…

У цих коротких рядках час мовби скапує веселими краплями у вічність, й ота дощова часомузика заворожує своєю ритмічною й монотонною розміреністю, аж доки, мовби навшпиньках, не підкрадається смуток, і та веселість раптом обертається печальним прозрінням: "А це уже віки…".

"Хода" часу в поезії Ліни Костенко - нерідко неквапно-розмислова, як у вірші "Українське альфреско", де відповідний поетичний синтаксис передає розмірений його темп, у якому той час і можуть "співпереживати" окремі індивідуальності. Враження уповільненого плану життя, суб'єктивованого через образи літніх людей, для яких час уже мовби застиг у своєму зеніті, створюють й оті вистояні аж до холодів вишні, і повільне хитання патлашків, і стомлений (слово це й несе основне смислове навантаження) лелека. Час, мов пісок крізь пальці, перетікає у вічність через повсякденність - звичайну, побутову реальність. Нерідко ж "хода" часу в Ліни Костенко поривчаста, рвійно-нестримна:

А вітер, вітер, вітер!...

Який палючий вітер!..

Обвуглені обличчя січе, січе, січе!

А вітер, вітер, вітер!..

Як шарпає той вітер!..

Своєрідна "рвана" ритмомелодика, повтор алітерацій, відповідний звукозапис не лише передають ситуаційну напругу, тривогу, а й, наче метроном, "відбивають" ритм проминальних годин, хвилин і секунд, їх невблаганно шалений темп.

Або ось такий виразний приклад відтворення швидкого плину часу не тільки за допомогою ритмічних повторів, а й суголосних образів: "Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі / перегрів /. А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім" ("Гроза проходила десь поруч").

Відчуття швидкого перебігу часу посилюється залучанням асоціативної системи - наразі рухливими хмарами на грозовому небі, а також зримо виразним дієсловом "спотикалися" - й цей "образ поспіху", що виникає в уяві, "змикається" з постійним відчуттям самою поетесою часу як поривчастого, рвійно-нестримного бігу, як шаленого танцю на карнавалі життя або скоріш вічною боротьбою із самою собою, невтоленним бажанням встигнути зробити якомога більше. А насправді - зупинити в часі зроблене як прообраз самого митця: "Створити річ, створити річ, котра ніколи не розтане!".

Коли ж у творчості Ліни Костенко відлунують важкі кроки вічності ("Яка важка у вічності хода!"), відповідно змінюється й ритмомелодика вірша ("…дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра / усі ідуть за часом, як за плугом"), що передається звертанням до колективного образу поколінь, які змінюють одне одне, і до зримого архетипу плуга, що асоціюється з важкою землеробською працею в поті чола.

Осмислення себе як самоцінності у вимірах вічності ("І до віків благенька приналежність / переростає в сяйво голубе") й водночас відчуття неповторності кожної прожитої миті - так можна окреслити поетичне світовідчуття й парадигму художньо-філософських шукань Ліни Костенко, центральну взагалі для літератури всіх часів і континентів. У них віддзеркалився і виклик часові як одвічна людська потреба самоствердження й заперечення своєї проминальності, й схиляння перед його невблаганністю, коли гординя, зрештою, побивається мудрою розважливістю й художньою прозірливістю.

"Нанизування" цих пережитих, забарвлених індивідуальними відчуттями, митей на нитку буття, зануреного у вічність, і стає розгортанням авторської самосвідомості, що оприявлює себе через слово. Однак попри мінливість і перебутність, іманентно властиві часові сталими залишаються самотність людини, трагізм її буття, розіпнутого між віссю - вічність і мить як самонабуття - через кризи і катаклізми індивідуального досвіду - й ця тема надзвичайно гостро звучить зі сторінок збірок Ліни Костенко.

2.2 Історичний час у творчості Ліни Костенко

Історичні візії та авторські інтерпретації давно минулих подій бачаться не просто звичайним пошуком ефектних тем чи, швидше, однієї - домінантної - теми, довкола якої, наче довкола осі чи, скоріш, "золотого перетину", обертається поетичний світ Ліни Костенко з усім його розмаїттям характеро- та образо творення, широтою інтонаційного діапазону, а справді осяянням, мудрим і послідовним віднаходженням власної дороги в Поезії, що виявилася ширшою, аніж, може, сподівалося, бо вивела авторку в безмежжя Часу, який лише й може бути гідним опонентом справжньому талантові.

Археологія історичної правди, тієї правди, яка "втонула в часі", "розкопана" художньою інтуїцією, прозрінням, втіленим у слові Ліни Костенко, до якої ця правда дійшла "у вимірах легенд", постає в її творчості як розгортання Духу історії, Духу нації; а тому історичний час у творах поетеси ущільнюється, опредметнюється й індивідуально осамосвідомлюється. Сформовані у свідомості митця темпоральні образи творять ту візію України, в якій проекція національного досвіду несе в собі й "тінь Сізіфа", й будівничу філософію поразки, й відчуття того, що "все людство вже забулось. / Лиш ми іще старті", яке дає надію ще раз відродитись, коли "всі цивілізації будуть вже старі".

Глибоко національна поетеса, Ліна Костенко вільно почувається в різних епохах і різних країнах, шукаючи постійних паралелей та асоціацій, що робить її поезію, зокрема, й низку драматичних поем ("Скіфська одіссея", "Сніг у Флоренції"), закоріненою в глиб віків і у світовий контекст і водночас напрочуд свіжою, неповторною, сучасною. Її поетичний голос має лише їй одній притаманний тембр та інтонації, в яких не знайдеш і натяку на фальш, штучність, солодкість чи позу.

Хочу наголосити, що розуміння часу як часу історичного народжене у творчості Ліни Костенко не стільки з лінійності чи з ретроспективної чи хронологічності подій, скільки з іманентно властивої людині необхідності повсякчасного вибору в тих чи тих обставинах. Тож герої поетичного епосу Ліни Костенко, проживаючи свій час як вибір, творять історію свого народу, оприявлюючи в часі власний індивідуальний досвід, а вже із суми індивідуальних досвідів і витворюється наша багатостраждальна історія.

Такий вектор "національного історизму" Ліни Костенко, як історична пам'ять та прозирання в день, коли таки знайдемо "Україну в Україні", бачиться як виразна "крива напруги" національного болю - від "Думи про братів неазовських", "Горислави-Рогніди", "Древлянського триптаха", "Князя Василька", "Лютіжа", "Чигиринського колодязя", "Чадри Марусі Богуславки" - до вершинних епічних творів "Маруся Чурай", "Скіфська одіссея", "Сніг у Флоренції", "Берестечко".

Однак ця драматична вісь минуле - майбутнє, до якого й звернений поетичний погляд Ліни Костенко, звісно ж, "гарячою лінією" проходить через "час як модус сучасності", через сьогодення, торкаючись його найболючіших точок - як безпосередньо, так і опосередковано: через історичні та культурологічні паралелі, ремінісценції, алюзії.

Ліна Костенко мудро благословляє кожну мить життя "на цих всесвітніх косовицях смерті" - не тільки високу мить осяяння, бо й звичайна, вона водночас є незвичайною, невипадковою, неповторною: вона, мінливо-зникома, щораз інакша, й із суми оцих "інакшостей" і витворюється те, що звемо індивідуальним пережиттям, досвідом, духовним мікрокосмом.

Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином.

На росах і дощах настояний бузок.

Оця реальна мить вже завтра буде спомином,

А післязавтра - казкою казок.

А через півжиття, коли ти вже здорожений,

Ця нереальна мить - як сон серед садів!..

Образ "здороженої" людини, семантично подвійний - як людини, що рухається вперед, і людини як результату її діянь та досвіду, дуже виразно передає розуміння поетесою часу як структури людського досвіду.

У віршованому епосі та драматичних поемах Ліни Костенко час набирає, сказати б, епічного виміру, він наче уповільнює свій плин, змінює оптичний кут бачення, аби могли пильніше роздивитися історично значущі події, знайти історичні паралелі, осмислити їх. Тут, окрім цього, відбувається ще й реконструкція часу, відтворення його колишнього виміру у вимірі теперішньому - власне, відбувається відновлення, реставрація минулого, як це бачимо у вірші "Затінок, сутінок, день золотий". Тобто, поетові вільно ширяти в часопросторі так, як ведуть його художня інтуїція й слово. А все це - задля перегуку поколінь, пошуку власного коріння: "І хто вони? А ми хто? Хто ми? Хто ми?!" (поема-балада "Скіфська одіссея").

3. Хронотоп в поемах Ліни Костенко "Скіфська одіссея" та "Дума про братів неазовських"

Намагаючись визволитися з полону конечності буття, людина звертається до позачасового простору, вічності, обґрунтовуючи своє існування. Питання співвідношення минулого й вічного намагаються осмислити протягом століть філософи, письменники, історики, фізики.

Зацікавлення відображенням часопросторових параметрів людського існування в літературі й мистецтві особливо зросло в кінці ХХ ст. Проблема появи, становлення та зникнення - це одна з вічних проблем, що хвилювали людство як на пересічному, так і на філософському рівнях. "Якоюсь мірою вся людська культура й досі залишається протестом проти смерті й руйнації, проти дедалі ширшого хаосу. Мірою збільшення реальності цієї руйнації повинні стати зусилля, які їй протистоять. У цьому й полягає головне пояснення тієї ролі, яка в сучасній культурі, зокрема в мистецтві, відведена проблема часу" [5. С.54], - так визначає причини вільного інтересу до проблеми часу В. Іванов. У цьому контексті дослідження проблеми часу як вічності та як минущості стає надзвичайно актуальним. Час як вічність є символом збереження, а час як минущість - символом руйнації, кінця. Аналіз цього аспекту проблеми часу не тільки в культурно-історичному, але й у фізичному вимірі сприяє формуванню самоузгодженої історії часу, яка й творить передумови для усвідомлення цілісного характеру культурно-історичного процесу.

Значення категорії часу в сучасному розумінні світу і в сучасному відображенні цього світу в мистецтві все більше зростає. Людині завжди притаманне прагнення розширити рамки суб'єктивного сприйняття часу, вийти за вузькі межі безпосереднього переживання теперішнього. Ця тенденція знаходить своє вираження в науці і мистецтві як у зверненні до історії, так і у бажанні проникнути в майбутнє. Історія, окрім темпоральної характеристики, несе в собі й просторові параметри, адже вона відбувається не тільки в часі, а й у просторі. Тому можна з певними підставами визначити, що історія - хронотопний феномен. Термін "хронотоп", що був введений в науковий обіг М. Бахтіним, слугує для аналізу уявлень про час і простір, які є не лише фізично поєднаними константами у творах мистецтва. [1, С.35] Розділити поняття хронотопу на дві складові можна лише умовно, в абстракції. Час і простір органічно поєднані між собою, завдяки їм свідомість організовує утворення уявлень про навколишній світ. З позиції філософського осмислення історії вона може розглядатися як видоспецифічна форма існування людини , як біологічний, соціальний та культурний хронотоп.

Досліджуючи хронотопний феномен історії, вчені дійшли висновку, що література "більшою мірою, ніж будь-яке інше мистецтво, стає мистецтвом часу". [2, С.233] Часово-просторові категорії визначають внутрішній світ художніх творів. Існуючи як об'єктивна данина дійсності, часопростір творчо перетворюється, трансформується в художніх образах, організовує композицію твору і забезпечує його сприйняття як самобутньої художньої цілісності.

В українському літературознавстві проблема часо-простору розроблена поки що недостатньо. М. Грушевський, який один з перших у вітчизняній науці наголосив на необхідності просторово-часового підходу при вивченні літературно-мистецьких явищ, стверджував: "Ритм по сторонній і ритм часовий (ритм в просторі і ритм в русі) проймає всю творчість. Виявляється як в естетичних прикметах матеріальних продуктів її (зачатки мистецтва пластичного), так і в процесі творчості - в ритмі творчої праці, творчої діяльності…". [4, С.62] І. Франко, доповнюючи німецького мистецтвознавця Лессинга, зауважив, що різні види мистецтва, залежно від естетичної природи освоєння ними життя, пройняті більшою чи меншою мірою просторово-часової інтенсивності. [12, С.105]

Сучасні дослідники звертають увагу на постійне ускладнення часової організації художніх творів, на розширення функцій простору. Вони виділяють різні аспекти вивчення художнього часу в літературі, систематизують їх для теоретичного обґрунтування проблеми і конкретного аналізу художніх творів. Так, Н. Копистянська розрізняє соціально-історичний час як форму існування суспільства, поняття соціально-історичного часу як суб'єктивне сприйняття і художнє відтворення об'єктивних процесів. [6, С.188]

Суб'єктивне сприйняття реального часу письменником, творче осмислення певних подій і явищ стають джерелом філософської та моральної тематики його творів. Особливості художнього осмислення історичного часу на основі ретроспективного логіко-смислового взаємозв'язку й історичної пам'яті мають велике значення для розуміння минулого та сучасного життя.

Зважаючи на сказане вище, простежимо прояв і відображення історичного часопростору в історіософських поемах Ліни Костенко "Скіфська одіссея" та "Дума про братів неазовських". Австралійська україністика Г. Кошарська, досліджуючи естетику, етику, історіософію творчого набутку Ліни Костенко, серед інших виділяє такі основні особливості творчості поетеси: співвідношення національного і універсального, трактування особистої та національної свободи через відтворення рис українського національного характеру, відображення часу в його вимірах особою й історією. [9, С.122]

Як об'єктивна данина буття, час і простір знаходять своє втілення в створених поетесою художніх образах, організовують композицію її творів і забезпечують їх сприйняття як цілісної художньої дійсності. Поціновуючи творчість поетеси, Марк Гольберг зауважив, що її "поетична думка осягає великі поетичні простори, напружено шукає ключів до таємниць буття людини, нації, людства. Проблема часу Ліни Костенко - це проблема історичної свідомості, її ролі в активізації творчих можливостей сучасної людини". [3, С.106]

Літературознавці неодноразово звертали увагу на специфіку художнього часу і простору у поетичному світі Ліни Костенко. Що ж до різних аспектів прояву цих категорій в творчості поетеси і їх внутрішнього наповнення, то ці питання сьогодні ще мало досліджені. Художнє осмислення поетесою найістотніших проявів часу в людському житті і в людській історії створює в її творах особливу філософію буття.

Відтворюючи своєрідність певної епохи, авторка "легко зміщує реалії давнини в сучасність, переплавляючи їх на багатющі образи". [6, С.191] Її твори часто позбавлені будь-якої часової чи просторової обмеженості, замкнутості. Використання прийому зміщення часових площин допомагає глибше розкрити характери героїв, порушити важливі етичні проблеми, що стосуються всіх часів.

Поштовхом до створення поеми-балади "Скіфська одіссея" став конкретний історичний факт. Інформацію про знахідку поблизу села Піщане в 1960-1961 рр. залишків човна, решток кістяка людини, 15 бронзових посудин, що датуються кін. VI - поч. V ст.. до. н. е., Ліна Костенко творчо осмислює і створює розлоге поетичне полотно про грека, який "п'ять віків і десять літ по двісті" тому вирушив у подорож до скіфів.

Ознайомившись з різними історичними джерелами та сучасними трактуваннями походження скіфів поетеса вирішує "все це прополоти, аби хоч крихту істини знайти" і вибудовує чіткий план своїх дій:

Спитати в мудрих, зазирнути в Лету,

Хто, що й коли казав про цей народ -

Плутарх, Страбон і Гекатей з Мілету,

Але найбільше, звісно, Геродот. [7, С.425]

Поєднання реального плану з ірреальним, міфологічним (згадка про Лету, яка в грецькій міфології є рікою забуття) - характерна особливість всієї подальшої розповіді. Серед багатьох давньогрецьких та латинських авторів, праці яких містять згадки про скіфів, поетеса виділяє найвідоміших. Їхні свідчення є цінним історичним матеріалом, що допомагає відтворити скіфську історію.

В основу поеми Ліна Костенко поклала "Геродотову Історію", як один з найважливіших історичних документів, написаний приблизно за 500 років до нашої ери. Розповідь батька історії про скіфів, їхнє походження, звичаї, обряди, героїчну війну з персами - одне з най достовірніших джерел, що приваблює письменників, істориків, учених, всіх, хто цікавиться прадавнім минулим. Відштовхуючись від легенд про походження скіфів, записаних Геродотом, творчо осмислюючи їх поетеса створює поетичний світ, в якому оживає "сучасник Геродота, негоціант з ольвійських передмість", що подолав важкий шлях до дніпровської притоки Супій і знайшов тут свою загадкову смерть. Це подорож у незнаному просторі й розімкненому часі. Ріка, плин води в поемі - символ не речовинного, непідвладного людині руху часу, який плине з невідомого в невідоме. "Я, їду, отже, я існую" - таке пояснення необхідності подорожі вкладає в уста грецького купця поетеса, перефразувавши відомий вислів Декарта: "Я мислю, отже, я існую".

Спираючись на творчу уяву, Ліна Костенко відтворює те, чого ні історія, ні археологія встановити не здатні. Авторка переконана, що соціально-історичний розвиток і культура скіфів залишили помітний слід на нашій землі. Пізнання скіфської історії, пошук спорідненості з далекими скіфами допоможе встановити генеалогічні корені рідного народу і тому головне питання, на яке поетеса шукає відповіді:

І хто вони? А ми хто? Хто ми? Хто ми?!

Хто наші предки? Прийшлі? Автохтони? [7, С.440]

Подорож героя поеми невіддільна від пізнання праслов'янського минулого. Саме звідти випливає і набуває філософського сенсу помітний у творі оптимізм подолання незнаного простору і часу. Читач разом з допитливим греком пізнає Скіфію, дивується вмінням та звичаям тутешніх жителів, відчуває спорідненість з ними. Повільний рух грецького човна узгоджується з епічними роздумами авторки про походження свого народу, про племена, які заселяли територію України в доісторичні часи.

Оскільки писемні тексти, які б зберегли в собі пам'ять про історію, світогляд, філософію своїх творців не дійшли до нас, поетеса детально вивчає давню сторінку української історії "по золоту знайдених пам'яток" . І саме тому "крізь домисли, і вимисли, і міфи" відтворює загублене у віках з художньою достовірністю і переконливістю. Протестуючи проти "чорних дірок" в "історичній пам'яті століть", Ліна Костенко наводить різні гіпотези щодо походження скіфів, детально оповідає про їхніх богів, про похорон скіфського царя, про розвиток лікувальної справи та купальське свято. Письменниця прагне виправити ту несправедливу ситуацію, в якій опинився грек, що в ХХ вік причалив "од скіфів", а про нього й досі "ні чуток, ні міфів". Адже цей подорожній міг би розказати багато цікавого і нового про землі, де побував. І пояснює це тим, "що наша ера чомусь і досі не дає Гомера". Існує проблема справжнього таланту, якому була б по силі відповідальна робота відтворення праслов'янського минулого, про яке не збереглося жодної писемної згадки.

Поетеса впевнена, що серед скіфів були видатні мудреці, філософи, майстри - "наприклад, Біон був Бористеніт",, а також видатні митці, імена яких, на жаль, "втонули в часі". Недаремно ж про цей народ "добре згадував Есхіл" (525 р. до н.е. - 456 р. до н.е.) - класик грецької трагедії і засновник грецького героїчного епосу Гомер (VIII ст. до н.е.), який зазначав,

…що скіфи - справедливі.

В цьому краю царів і пастухів

Суворі люди, горді і вродливі. [7, С.430]

Побут скіфів, їхні вміння і звичаї налаштовують читача на думку "про паритетність культур давньогрецької і праслов'янської ". Впевненість у тому, що не греки творили скіфам культуру, викликає чимало запитань: "Які були тут мови і наріччя?...Які були звитяги та поразки? Що з правіків дійшло аж до тепер?" [7, С.441]

Єдиними свідками прадавнього скіфського життя є знайдені археологами високомистецькі "золоті скарби з курганів Чортомлика і Солохи, Чмиревої могили й Куль-Оби". Зображення на знайдених чашах, келихах і браслетах, на золотих платівках і стрічках рослинних і тваринних мотивів або сцен скіфського побуту часто вражають високохудожньою манерою, бо виконані руками геніальних майстрів. Поетеса заперечує твердження тих, хто вважає, що "твори ці античні" і ставить риторичне запитання: "чи густо в греків схожого лиття?" Адже щоб створити такі самобутні "шедеври", на яких "такі ті скіфи автентичні", "треба знати змалечку той степ". [7, С.439] Ліна Костенко риторично запитує:

Якщо були у скіфів полководці,

і Анахарс, брат Савлія, мудрець, -

то що у скіфів не знайшлося хлопців,

котрі могли в руці держать різець? [7, С.439]

Пафос тривоги у поемі викликаний вкороченою людською пам'яттю, безтурботним ставленням до власної історії. "Немає моря глибшого, ніж час", - переконана поетеса і, жалкуючи з того, що скіфи не залишили нам писемних згадок, застерігає сучасників:

Бо тільки Слово - пам'яті спаленність,

Живий народ, що має своє письмо! [7, С.440]

Авторські коментарі, ліричні відступи, риторичні запитання розширюють часопросторові рамки оповіді. Створенню колориту давнього часу, з одного боку, сприяють факти про скіфів та греків часів Геродота, а з другого, поетеса "утеперішнює" ці події через використану іронічну й полемічну лексику, яка поєднує реалії минулого і сучасності. Відомий літературознавець В. Брюховецький помітив у "Скіфській одіссеї" "вплив на строге слово Ліни Костенко прийомів української бурлескної традиції, що насамперед виявляється у змішуванні різнорідних семантичних та стилістичних засобів художнього зображення, в щедрих літературних ремінісценціях та парафразах". [2, С.228]

Поетеса співвідносить пригоди свого героя з Одіссеєм Гомера. Інколи в поемі має місце іронічна інтонація, яка надає оповіді своєрідного звучання. Вона спрямована на те, щоб зробити далеке минуле, близьким, співзвучним нашому сьогоденню.

Історіософські припущення поетеси щодо самобутності скіфської культури утверджують думку про те, що українці - споконвічний народ на своїх землях. Наскрізний обрах ріки в поемі символізує вічно оновлене життя, де поєдналося суто особисте й загальнолюдське. Глибоким розумінням непроминальності вічних цінностей наповнені останні рядки поеми:

Таки той грек до Києва доїхав,

Богдан підвівся з кам'яних стремен.

Немає грека. І немає скіфів.

Тече ріка велика Борисфен. [7, С.464]

Час у поемі відкритий для проникнення минулого і майбутнього. Це зумовлює авторську теорію цілісності історії в контексті зв'язку кожної людини з минулим своєї країни. Вічність занурюється в часові процеси, здобуваючи людські окреслення. Індивідуальний час кожного є тим полем діяльності, на якому смертна людина може здобути історичне безсмертя, тобто подолати конечність свого буття.

Історія протікає в часі, й, на відміну від природного, історичний - це духовно насичений час. Визначальною рисою його відтворення в наступному творі, драматичній поемі "Дума про братів неазовських", є так звана "горизонтальність", яка минуле й майбутнє вводить у сьогодення, робить його єдиним цілим. У поемі, що стала філософською антитезою до народної "Думи про братів, які тікали з города Азова", поетеса акцентує увагу на морально-етичній позиції людини в історичному часоплині, протиставляючи вічні цінності скороминущому часові.

Коротка інформація з "Літопису Львівського" про те, що "року 1638…потратили козаків старших, що їх козаки видали, того то Павлюка, і Василя Томиленка, і Сахна Черняка, котрий ся їх ужаловавши, сам поїхав з ними добровільне" [7, С.475] - лягла в основу драматичної поеми. Подія, наслідки якої відтворює Ліна Костенко, не знайшла широкого розголосу у літописах, хроніках чи документах. Вчинок молодого козака не оспіваний народом у піснях і думах. Єдину скупу згадку про Сахна Черняка містить згаданий літопис. Проте маємо ж народну думу про підступних азовських братів, і щоб виправити таку несправедливість Ліна Костенко створює свою "Думу…" про відданого Сахна Черняка, в якій зосереджує увагу на мотивах його неординарного вчинку. Обґрунтування поведінки головного героя поетеса вкладає в його ж уста:

А стерпно бути заодно із тими,

Хто перемовчав, коли вас в'язали?

Та все життя отак про себе й знати,

Що ти не зрадник, ні, ти не відступник,

ти, Боже збав, не видавив нікого,

ти просто вчасно очі опустив!

І після цього зватися людиною... [7, С.520]

Розмова козаків, яких везуть на страту, переносять читача в давнину. Ця нелегка подорож відтворює весь драматизм подій української історії кінця XVI - першої пол. XVII ст. У поемі постійно звучить голос пам'яті. Не випадково, то у сон, а то просто у згадку до героїв поеми приходять побратими, героїчне життя яких увінчала безславна смерть через зраду "своїх". Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк згадують бої за фортецю Кодак у липні 1634р., бій під Кумейками 6 грудня 1637р. Ще зовсім свіжі їх спогади про зраду реєстровими козаками Івана Сулими 1635р. та Наливайка 1596р. Читач заглиблюється в українську історію і разом з героями поеми замислюється над тим, що багато поразок, втрат наш народ зазнав через запроданців, які у відповідальний момент рятуючи власну "шкуру", видавали своїх:

І ти скажи, де є тому коріння?

У чому річ, бо це ж не первина.

Це що, на всіх поділене сумління? [7, С.432]

"Ні, не на всіх помножена вина", - каже на те Сахно Черняк, який маючи можливість порятуватися, відмовляється від втечі. Своєю самопожертвою він прагне спокутувати гріхи зрадників. Дорога на страту - це подорож в розімкнутому просторі й часі. Авторські вказівки на те, що віз з козаками їде на місці "і все з ним розминається - дерева, люди, обрій, зірки", - увиразнюють думку про швидкоплинність історичного часу. Віз проминає "чорні верби", тополю, "високу й почорнілу на вітрах". Чернякову матір, "сумну і чорну", дружину, що притулила "до себе двійко діток руками", кобзаря, що співає думу, і сучасну жінку, яка в сквері конспектує "Львівський літопис". Він знаходиться ніби на перехресті, де минуле, сучасне й майбутнє зустрічаються і розходяться в різні сторони. Важливу сюжетну роль у творі відіграє дорога. Це втілення вічності життя. Адже, як зазначає Галина Клшарська, для трьох "братів неазовських" з XVII ст. "час ніби зупинився, бо те, що сталося з ними, стосується вічних питань моралі, на які людство шукає відповіді протягом свого існування в будь-який період історії". [9, С.112]

Нереальність, невизначеність часу і простору у драматичній поемі підсилюють своєрідні авторські коментарі-ремарки. Ввівши образ кобзаря, поетеса роздумує: "А може, не кобзар їх проминає?...живий з капели бандуристів, котрий співає саме в цю хвилину. Чи кам'яний, що вже співає вічно?", а "може, такий, як Перебендя пензля Їжакевича". Аналізуючи цей авторський прийом, Марк Гольберг зауважив: "…тут переплетені різні історичні часи; сама історія постає перед нами як складна історична взаємодія тих часів, як їх тривале спільне самоспрямування". [3, С.109]

Благородство молодого козака не кожен може зрозуміти. Програмістам, які вивчають "Львівський літопис", вчинок козака з XVII ст. важко пояснити. Сумна іронія в їхньому "діагнозі" поведінки Сахна Черняка "Момент жертовності, як катарсис спокути, моральна підзвітність самому собі, генетично усвідомлена потреба утримати духовний баланс в життєво перспективній позиції". Різкий контраст мови комп'ютерних програмістів робить зображувальні події ще драматичнішими, увиразнюючи поняття часу як нескінченого, неперервного, незалежного від події та історичного моменту. Використання в поемі лексики, характерної для різних епох, акцентує увагу на основній ідеї твору, глобальній проблемі людства в цілому та нашого суспільства зокрема, загрозі "емоційної атрофії та втрати історичної пам'яті ".

Важливим художнім прийомом для увиразнення трагічної ситуації є контраст. Через протиставлення зради і вірності, розважливої старості і відчайдушної молодості, життя і смерті авторка увиразнює моральну чистоту і здатність до самопожертви головного героя. Жертовність вчинку Сахна Черняка увиразнюють образи матері, дружини, і двох діточок маленьких, що чекають його додому. Павлюк, намагаючись переконати Сахна Черняка зіскочити з воза, розуміє, що цей поступок не буде в майбутньому належно оцінений.

Символічні образи холодної провесни і обмерзлих журавлів нагадують про важке становище українських козаків в середині XVII ст., які прагнули здобути кращу долю для свого народу:

Оце ж летять - і в небі обмерзають,

І падають, і все-таки летять! [7, С.525]

Хоча твір закінчується тим, що Павлюк все ж таки зіпхнув з воза Сахна Черняка та це не додає оптимізму, бо ж він один, "як обмерзлий журавель на дорозі". Його позиція - це позиція мовчазного протесту проти зла, показ свого активного ставлення до деформації моралі у відповідному історичному контексті.

Своєрідним леймотивом поеми є звучання бандури та вплетення в сюжет великих цитат з народної "Думи про втечу трьох братів із города Азова", які органічно зливаються з художньою тканиною твору. Майстерне використання цих фрагментів посилює поетичність сприймання, поглиблює символічність образів, розширює часові і просторові рамки оповіді. Засудження приреченими на страту козаками вчинку малодушних братів, які залишили на поталу ворогові свого найменшого брата, і осмислення героїчного поступку Сахна Черняка концентрує увагу на вічних питаннях моралі, відповідальності. Як і в "Скіфській одіссеї", так і в "Думі про трьох братів неазовських" нероздільно пов'язані між собою конкретно-історичне й загальнолюдське.

Етично-філософське спрямування поем Ліни Костенко пройняте невідступною думкою про свій народ, яка обертається навколо таких буттєвих універсалій, як честь, гідність, вірність обов'язку, історична пам'ять, смерть і безсмертя. Невипадково ці твори займають сьогодні одне з провідних місць у контексті сучасної багатожанрової української літератури.

Час у Ліни Костенко - і тема, і предмет осмислення, і невід'ємна складова частина художнього світу. Навіть побіжний розгляд ідейно-художніх функцій категорії часу-простору в її поемах дає змогу зробити висновок: ідеться не тільки про елементи образної системи чи структуру певного твору, йдеться про категорію творчого мислення поетеси. У художній уяві поетеси "час є виміром, у якому відсутні будь-які бар'єри. Це означає: подія, розмова або емоційний досвід одного часового виміру можуть бути доцільними і в іншому вимірі; доцільність має глибший і безпосередніший сенс, ніж ми звикли думати". [9, С.114] Ліна Костенко має розвинену часову уяву, здатність бачення явищ у складному часовому русі. Це допомагає їй проникати в суть найрізноманітніших життєвих явищ. Мотив часу у творах Ліни Костенко перебуває в органічній контекстній взаємодії з іншими паралельними мотивами. Суть цієї взаємодії у тому, що вона охоплює певне коло проблем - світоглядно-філософських, етичних, психологічних, соціально-історичних. У фокусі цих переплетень, органічних для поетичного цілого, - людина в її індивідуально-буттєвому та історичному часі.

Поетеса глибоко відчуває драматизм історії й сьогодення, вона - митець з трагічним світовідчуттям. Цей дар, за словами самої авторки, "притаманний поетам великим. Бо вони завжди історики і біографи народу, і саме вони здійснюють зв'язок з іншими народами і віками, а часом навіть і народу з самим собою". [8, С.7] Вона прагне вирватися з "полону свого часу", голос національного характеру, присутній у її творах, "втілюється в історичне минуле нації, відображаючи історичні події і створюючи позачасову реальність, що стосується всіх часів". [11, С.40]

В'ячеслав Брюховецький, звертаючи увагу на те, що в розділі "Душа тисячоліть шукає себе в слові" книги "Сад нетанучих скульптур" (1987 р.) поетеса "постає перед читачем у менш відомій творчій іпостасі", тобто у новому жанровому вимірі, зауважує "лірична напруга вислову тут поступається, сказати б, переживанню історії, переживанню через містику, промовисту деталь, через індивідуалізовану (аж до можливостей прози) постать, а не через історичні схеми, хай навіть концептуально завершені й документально підтверджені - хоча й у цьому Ліна Костенко виявляє рідкісну ерудицію і точність". [2, С.225] Оскільки традиційні поемні форми не завжди можуть вмістити в себе все розмаїття людського життя, Ліна Костенко знаходить такі жанрові шляхи і форми, які б дозволили якнайповніше відтворити задумане. Поема-балада і драматичні поеми Ліни Костенко стали яскравим свідченням невичерпної варіативності епічного мислення поетеси та потужних можливостей жанру поеми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бахтин М. Время и пространство // Вопр. лит. - М., 1975. - №11. - С. 33-39.

2. Брюховецький В. Ліна Костенко: Нарис творчості. - К., 1990. - 261 с.

3. Гольберг М. "Душа тисячоліть шукає себе в слові": Роздуми над книжкою Л. Костенко "Сад нетанучих скульптур" // Жовтень. - 1988. - №6. - С. 100-109.

4. Грушевський М. Історія української літератури. У 6 т. Т.І. - К., 1993. - 389 с.

5. Иванов В. В. Категория времени в искусстве и культуре ХХ века // Ритм, пространство и время. - М., 1974. - С. 39-67.

6. Копистянська Н. Х. Художній час як категорія порівняльної поетики // Слов'янські літератури: Доп. XI міжнар. з'їзду славістів. - К., 1993. - С. 184-200.

7. Костенко Л. Вибране. - К., 1989. - 588 с.

8. Костенко Л. Поет, що ішов сходами гігантів // Українка Л. Драматичні твори. - К., 1989. - С. 3-12.

9. Кошарська Г. Творчість Ліни Костенко з погляду поетики експресивності. - К., 1994. - 165 с.

10. Лихачов Д. С. Поэтика древнерусской литературы. - Л., 1971. - С. 233.

11. Розумний Я. Героїка чи анти героїка // Сучасність. - 1986. - Ч. 11. - С. 34-45.

12. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Зібрання творів: У 50 т. - К., 1981. - Т. 31. - С. 45-119.

13. Зеров М. "Непривітаний співець" (Ящоголів) // Зеров М. Твори: У 2 т. - Т. 2. - К., Дніпро 1990. С. 294-323.

14. Мольтманн-Вендель Э. И сотворил Бог мужчину и женщину: Феминистская идеология и человеческая идентичность // Вопр. философии. - 1991. - №12.

15. Кримський С. Запити філософських смислів. - К. 2003. - С. 50.

16. Краснова Л. Грані поетичної майстерності Ліни Костенко // Слово і час. - 1995. - №7. - С.45-53.

17. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по истоической поэтике / В кн. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М., 1976.

18. Флоренский П. А. Анализ пространственности в художественно-изобразительных произведениях. // Труды по знаковым системам. Т.5.

19. Базилевський В. Поезія як мислення // Дніпро. - 1990. - №3 . - С. 106-116.

20. Ковальчук О. Життя як прозріння (Ліна Костенко - "Вже почалось, мабуть, майбутнє") // Українська мова та література. -1998. - Ч. 48.

Размещено на Allbest.ru


контрольная работаХронотоп поезії Ліни Костенко скачать контрольная работа "Хронотоп поезії Ліни Костенко" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов