Традиційні мотиви та образи у збірці "Вибране" Ліни Костенко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Творчість Ліни Костенко неодноразово привертала увагу критиків та дослідників і, отже, досить широко досліджувалась у філологічній науці. Особливості художнього мислення поетеси висвітлено в численних статтях, розвідках, наукових працях багатьма науковцями. Зокрема античні та біблійні образи та мотиви у творчості Ліни Костенко досліджували М. Борецький та Н. Онищак; про образ часу говорили Л. Тарнашинська і В. Брюховецький; І. Ткаченко дослідила образ степу в художньому світі Ліни Костенко; образ статуї у драматичній поемі «Сніг у Флоренції» висвітлила О. Башкирова; також над темою працювали В. Базилевський, С. Барабаш, А. Макаров, В. Панченко та інші. Але творчість Ліни Костенко настільки масштабна, що дає невичерпні можливості для подальших досліджень, багато важливих аспектів творчості потребують дослідження і подальшого висвітлення.

Об'єктом дослідження є збірка «Вибране» Ліни Костенко, яка містить в собі вісім розділів поезії, поему-баладу «Скіфська одіссея» та дві драматичні поеми: «Сніг у Флоренції» і «Дума про братів неазовських». До збірки ввійшли не лише нові твори, а й твори з попередніх збірок, тому на базі цієї збірки можна дослідити великий період творчості поетеси.

У кожного поета є коло улюблених мотивів, тем, ідей, до яких він постійно звертається. У поезії Ліни Костенко теж є свої лейтмотиви - наскрізні теми, образи.

Мотив у літературознавчій науці - це тема ліричного твору, а в епічних і драматичних творах мотивом часто називають ті другорядні теми, які поглиблюють і доповнюють основну тему твору. Основні змістові пласти творчості Ліни Костенко: історія (пам'ять, зв'язок часів), творчість (висота моральних критеріїв митця, його відповідальність, сила духу, жертовність), філософія (питання життя, смерті, покликання людини у світі), природа (гармонія / дисгармонія людини і природи, їхні наслідки), любов (кохання як осяяння душі, дотик до вічності, свято душі і мука).

Образ є характерною для літератури формою відображення дійсності; узагальнений тип, характер, створений письменником. Головними рисами художнього світосприйняття авторки можна назвати домінування зорових образів. Образи-символи лісу, саду, води, дороги, шляху, дерева, степу є знаковими для художнього світу поетеси.. Широко в своїх творах Ліна Костенко використовує язичницьку та античну атрибутику, а також, хоч і дещо рідше, християнські, біблійні образи. Також у своїй творчості вона використовує абстрактні образи, наприклад, образ часу.

Метою дослідження є віднайти традиційні мотиви та образи, які використала Ліна Костенко у збірці «Вибране», з'ясувати з якою метою введені ці образи.

Завдання:

· розглянути традиційні мотиви у поезіях Ліни Костенко;

· з'ясувати, чого хотіла досягти поетеса, використовуючи в своїх творах античні, біблійні та архетипні образи;

· дослідити мотиви та образи у поемах («Скіфська одіссея», «Сніг у Флоренції», «Дума про братів неазовських»).

Розділ І. Мотиви в поезіях Ліни Костенко

Мотиви війни

Уже в перших збірках поетеси знайшли відображення мотиви війни. Жах, пережитий під час воєнних дій, на довгий час зостався у пам'яті Ліни Костенко та знайшов відображення у ряді її поетичних творів, а саме: «Смертельний падеграс», «Мій перший вірш написаний в окопі», «Я виросла у київській Венеції», «У Корчуватому під Києвом…», «Колись давно, в сумних біженських мандрах…», «Пастораль ХХ століття».

Свою першу спробу як митця Ліна Костенко описала так:

«Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні» [6; 31].

Дитинство - людина тільки починає жити, творити, вперше до неї приходить муза, але відбувається все в окопі, а над головою чути свист куль, навкруги пустка, залишена після воєнних дій, тому й так емоційно звучать у неї вірші про війну.

«За всіма канонами пастораль вимагає ідилічного, змалювання сцен сільського життя. В античні часи популярною була буколічна поезія, в якій оспівувалися принади й прості радощі життя пастухів. Пронизаний сонцем пейзаж, безтурботний плин часу, близькість до природи... В античних пасторалях ішлося про якийсь умовний золотий вік, вільний від усякого зла. В центрі -- чутливий і ніжний пастушок з його витонченою любов'ю до чарівної, цнотливої пастушки. Благородні почуття, милі овечки, пісні, гра на сопілці, плетіння вінків юними закоханими...» [10; 13].

Зовсім не такою є «Пастораль ХХ століття» Ліни Костенко, хоч вона і про пастушків. У вірші показано не ідилію, а смерть трьох хлопчиків. Проте у цій трагічній поезії можна побачити і позитивне - мати одного хлопчика народжує дитину. Тут ми бачимо віковічний зв'язок життя і смерті: через смерть одної дитини у світ приходить нове життя. Цим самим поетеса показує парадокси ХХ століття, народження нового життя заперечує смерть.

Вірш «У Корчуватому, під Києвом…» починається такими рядками:

«У Корчуватому, під Києвом,

рік сорок другий, ожеледь, зима.

Рябенький цуцик п'ятами накивує.

Знічев'я німець зброю підніма.

І цілиться. Бо холодно і нудно

йому стоять, арійцю, на посту» [6; 72].

При згадці слова «арієць» в уяві постає сильна, загартована, вольова людина і в противагу йому зображено маленького цуцика, який тікає, картина звичайна на перший погляд, якби не слова, що німцеві нудно і холодно, тому він для розваги піднімає зброю і цілиться в тварину. Навкруги нікого немає, солдат показаний поза соціумом, а людина поза соціумом стає твариною, можливо, саме тому Ліна Костенко у цьому вірші використала образ цуцика, а не людини. Цим віршем показано безглуздя війни, адже сильна, розумна людина не буде протистояти беззахисній тварині.

Людей, здатних на милосердя і допомогу ближньому показано у вірші «Колись давно, в сумних біженських мандрах…»:

«Чужа бабуся ковдрою укриє,

своє розкаже, наше розпита.

і ні копійки ж, бо не візьме зроду,

бо що ви, люди, на чужій біді» [6; 73].

Не випадково Ліна Костенко вибрала саме такий образ, адже старість - це мудрість, зовсім інший погляд на життя, його цінність і скороминучість. Цією поезією сказано, що не можна жити з чужого горя, а тим більше ціною життя інших людей.

Уже сама назва «Смертельний падеграс» свідчить про те, що у цьому вірші авторка поєднала непоєднуване: війну порівняла з вальсом.

«О піруети вимушених танців!

Хто йшов по полю мінному хоч раз,

той мимохіть і на паркетних глянцях

пригадує смертельний падеграс» [6; 74].

Цими рядками сказано, що воєнні дії закінчаться, але у пам'яті очевидців і учасників вони залишаться назавжди. Порівнюючи війну з танцем, Ліна Костенко каже, що як у танці, так і на війні кожен неправильний крок може призвести до поразки; перемогу отримує той, хто точніше виконує чітко продумані «па».

Не з підручника історії і не з переказів відомо Ліні Костенко про наслідки, які веде за собою війна, тому в її творах так гостро, з іронією розкрито тему війни, а зокрема дитинства, вбитого війною.

Філософські мотиви

Часто у своїй творчості Ліна Костенко розмірковує над такими філософськими категоріями, як життя, смерть та безсмертя.

Життя людини поетеса описує так:

«У драмі людській небагато дій:

дитинство, юність, молодість і старість.

Роби що хоч, ридай або радій.

Неси свій хрест. Все інше - позосталість» [6; 178].

Так, вона стверджує, що кожній людині заздалегідь визначено, як вона має прожити своє життя. І що б вона не робила - це лише маленькі частини великого цілого, які хоч і мають певне значення, але все одно окремо не відіграють важливої ролі.

В іншій поезії поетеса порівнює життя з вокзалом:

«Хто їде в м'якому.

Хто - у плацкартному.

Хто - в комбінованому.

Хто - в заґратованому» [6; 148].

У цій поезії постає нерівність людей: комусь «м'яке купе», а комусь «ґрати». В кінці поезії Ліна Костенко ставить риторичне запитання, яке є, було і буде актуальним завжди :

«…А не можна так, щоб для всіх людей -

вагони першого класу» [6; 148].

Авторка нагадує, що всі люди є рівними і мають однакове право на красиве, сповнене комфорту і радості життя.

Загалом життя у Ліни Костенко показано, як щось складне і забарикадоване. Але в ньому трапляються й позитивні моменти :

«Той час іще настане, ще та хвилина прийде.

Колись же вони щезнуть, всі скрині всіх Пандор.

Життя - страшна корида…

…Життя - це і усмішка і сльози ці солоні.

І кров, і барикади,і музика Бізе (Курсив мій. - О. Я.)» [6; 114].

Використовуючи такі контрасти та порівняння, Ліна Костенко досягає мети, яка полягає у викритті недоліків суспільства, яке часто не приймає правил гри, що зветься життям; для того, щоб показати життя різних прошарків населення. А ті незначні позитивні моменти вжиті для того, щоб читач зрозумів, що у всьому є як позитивні, так і негативні моменти.

Паралельно поетеса задумується над темою смерті, яка в неї виступає невід'ємною складовою життя і яка не розглядається як щось цілком негативне, а в деяких випадках може бути перемогою:

«Смерть - це ще не поразка.

В переможних боях

теж бувають полеглі» [6; 145].

Поряд з темою життя і смерті виступає мотив безсмертя. Людина не народжується безсмертною, але за Ліною Костенко:

«Безсмертя є ще де-не-де» [6; 38].

Безсмертними є митці, яким не потрібно нагород, а лише визнання людей, які наполегливою працею здобувають безсмертя.

Також людину робить безсмертною її життя, сповнене подвигів, хороших починань і достойних вчинків:

«Тріпочуть під вітром короткі обривки життя.

І тільки подвиг людського духу

доточить їх до безсмертя» [6; 36].

Отже, мотиви життя, смерті та безсмертя Ліна Костенко застосовує у своїх творах для філософського осмислення реальності.

До філософських можна віднести і мотив призначення поета, митця. Тарас Салига пише: «У темі роздумів про суть творчості виразно постає співвідношення між об'єктивним і суб'єктивним, яке дає авторці змогу висловити свою думку на речі далеко не приватні. Саме виявити у відношенні до часу, до життєвих проблем - це і є розуміння твого вищого обов'язку, усвідомлення ціни того, що ти робиш і як це ти робиш. Поетеса прекрасно вміє пов'язати працю душі над словом, образом, віршем з певним сюжетом, повчальною історією, випадком чи аналогічністю. Вона не повчає, не моралізує, вона просто стверджує, висловлює свій погляд.» [12; 167].

Митець у Ліни Костенко виступає як борець, який бореться проти цілого світу. Тому в своїй творчості вона звертається до Шевченка, Сковороди, Косинки, Куліша, Курбаса, Пушкіна та інших, хто через барикади пробирався до визнання і хто відстоював своє право на творчість:

«Кобзарю,

знаєш,

нелегка епоха

оцей двадцятий невгамовний вік.

Завихрень - безліч.

Тиші - анітрохи.

А струсам різним утрачаєш лік» [6; 100].

Доля названих вище митців не була легкою, саме тому і використала ці образи в своїх творах Ліна Костенко, завдяки цьому максимально розкрито тему призначення митця.

Мотиви кохання

Інтимна лірика у збірці складає розділ «Безсмертним рухом скрипаля». Панченко В. пише: «Кохання в ліриці Ліни Костенко - це симфонія почуттів… Це самозреченність і відчай, втіха і смуток, беззахисність і сила, це поразка раціо і безмежжя ніжності, викликаної співзвучністю двох душ, які озиваються назустріч одна одній» [10; 27].

Для інтимної лірики Ліни Костенко характерний бунт проти ерзац-почуттів, любові з розрахунку, напівлюбові, лукавства і брехні. Також немає в ній плотської любові, тілесних описів, тому дехто з критиків називає інтимну лірику поетеси «старомодною» і суголосною з сонетами Данте, Петрарки, Шекспіра, інтимною поезією Пушкіна і Лесі Українки.

Привертає увагу композиція розділу «Безсмертним рухом скрипаля». У перших поезіях бачимо мотив нерозділеного кохання, що позначено панорамою зими або осені, осінньої зливи чи зимової заметілі; тут переважають темні, насичені кольори, почуття тривоги:

« І не минає, не минає!

І вже, напевно, не мине.

Тривога душу розпирає:

а що, як любиш не мене» [6; 285].

Лірична героїня Ліни Костенко сильна і вольова особистість, вона не йде на компроміси з самою собою, вона поміркована у своєму коханні:

«Я не люблю нещасних. Я щаслива.

Моя свобода завжди при мені» [6; 288].

А уже останні поезії - це ода справжнім, взаємним почуттям, яким немає перешкод і які не зникнуть ніколи:

«Мені страшно признатися: я щаслива.

Минають роки, а ти мені люб.

Шаліє любов тропічна злива -

землі і неба шалений шлюб» [6; 311].

Мотиви кохання позначені глибокими контрастами. Це кохання юнацьке, подекуди дитяче і кохання доросле; скороминуче і на все життя; героїня щаслива або ж їй важко розібратись у своїх почуттях, що часто змушує її зректися цих почуттів.

Такий контраст на рівні цілого розділу Ліна Костенко використовує з метою найбільш точного висвітлення теми.

Мотив intermezzo, єднання людини з природою

Пейзажна лірика поетеси позначена цілковитим взаєморозумінням природи і ліричної героїні. Цій поезії притаманний також метафоризація мови, тобто мотив олюднення природи,. Саме пейзажна лірика позначена язичницькою атрибутикою, тому тут не випадкові згадки про Стрибога, Перуна Берегинь, що ведуть до відчуття причетності до віковічного, первозданного.

В. Панченко зазначає: «Словесний живопис поетеси точний і пластичний, внаслідок чого світ природи постає перед нами предметним і яскравим. Є в її поетичному арсеналі такі зорові деталі, які дозволяють просто таки побачити, скажімо, як насувається гроза з її погримуваннями і переблисками…» [10; 20]

«Стояла груша, зеленів лісочок.

Стояло небо, дивне і сумне.

У груші був тоненький голосочок,

вона в дитинство кликала мене» [6; 42].

Перед нами картина цілковитого єднання людини і природи. Словами Ліна Костенко передає багатство предметного світу, що є домінуючою рисою її творчості. Таке єднання авторка показала для того, щоб наголосити на тому, хто є людина, яке її призначення у світі.

Тема intermezzo у розділі «Інкрустації» Інкрустація - прикраси, оздоблення з платівок або шматочків різного матеріалу, що їх врізають в рівень з поверхнею предмета; твір, виконаний таким способом. переходить у мотив апокаліпсису, що викликаний нерозумінням людини того, що вона є частиною природи. Поезія у розділі лаконічна і афористична, з використанням гострої іронії. Причиною таких перемін для неї стала, насамперед, аварія на ЧАЕС.

«Стоять озера в пригорщах долин.

Луги цвітуть у придорожній смузі.

І царствений, цибатий чорногуз

поважно ходить в ранній кукурудзі.

Дівча козу на вигоні пасе.

Машини мчать, баранки крутять аси.

Малина спіє… І на все, на все

лягає пил чорнобильської траси» [6; 544].

Ці рядки є протилежними до попередніх. Ліна Костенко не могла не зачепити теми згубного впливу людства на навколишнє середовище з метою застереження від можливих катастроф і разом з тим вона показала до чого такий вплив може призвести на конкретних прикладах.

Розділ ІІ. Традиційні образи у ліриці Ліни Костенко

мотив образ костенко поезія

Античні образи

«Дослідники творчості Ліни Костенко називають серед констант її індивідуального стилю органічну вписаність її образної системи в широкий культурний контекст світового рівня» [7; 51].

Важливе місце в її творчості посідають античні образи. Особливість їх використання полягає в тому, що авторка переносить їх на свою добу і тому вони сприяють філософському осмисленню реальності, передають думки й почуття, світогляд Ліни Костенко. Античні образи вона використовує, щоб висміяти потворні явища сучасності, передати її сатиричне осмислення.

Мирон Борецький та Ніна Онищак стверджують: «Ліна Костенко не тільки наближає античні образи до української реальності, щоб увиразнити її, а й за допомогою їх досягає філософського осмислення й узагальнення життя, вияскравлює його художньо і трансформує та органічно зливає античність зі своєю сучасністю, щоб розв'язати різноманітні її проблеми, свої власні проблеми, висловити наболілі думки, відтворити свої почуття» [3; 62].

Наприклад, у вірші «Кінь Калігули», щоб показати тиранію сучасності, поетеса розповідає про імператора Калігулу, який зробив коня своїм заступником:

«Коли із Риму від'їжджав Калігула,

він замість себе залишив коня» [6; 362].

У цьому вірші, за допомогою античних образів, авторка говорить про свавілля сучасності, про надмірну любов до влади та підлабузництва.

Ліна Костенко говорить про деградацію суспільства, яке розвиваючись технічно, деградує в своєму етично-естетичному розвитку. У вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє…» використано образ Джоконди, щоб показати як людьми забувається вічне, славне і прекрасне, ніби згорає від погляду самої Джоконди:

«Минають фонди і жиронди,

минає славне і гучне.

Шукайте посмішку Джоконди,

вона ніколи не мине» [6; 66].

Прикладом філософського осмислення життя є рядки з вірша «Будь щедрою, хай плаче твоє листя…», де також використано античні образи:

«Кассандра плаче на руїнах Трої.

В руїнах Трої гріється змія» [6; 81].

Не про античну Трою говорить у вірші Ліна Костенко, а про вади сучасності, про те, що не потрібно звертати увагу на всю ту «наволоч тілисту», яка є навколо, бо завжди будуть ті, хто переступає через інших для власної наживи, збагачення та добробуту.

Мотив призначення й величі митця Ліна Костенко підкреслила яскравим та цікавим образом у вірші «Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану…»:

«При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.

Держать небо на плечах. Тому і є висота» [6; 107].

Цим образом Ліна Костенко вказала на значення митців у сучасному світі та разом з тим на бездарність тих, хто творить псевдомистецтво, вважаючи себе майстрами.

Поетів вона порівнює також з Сізіфом. Зокрема у поезії «Тінь Сізіфа» міфологічний персонаж суголосний самій поетесі:

«І тінь Сізіфа, тінь моєї долі…

І камінь в прірву котиться з-під ніг» [6; 180].

Образ цього героя зустрічається у віршах «Стояла груша, зеленів лісочок…», «Мандрую день на пошуки незримої…», де у своїй рутині та буденності лірична героїня, яка є максимально наближена до самої Ліни Костенко, зливається з античним Сізіфом. Цей образ стає немов віддзеркаленням її власної долі та філософського осмислення свого призначення в житті.

Ліна Костенко переосмислює в своїх творах міфи та легенди на сучасний лад, наповнює їх українським колоритом, від чого з'являється враження, що вона творить власні міфи та легенди. Наприклад, традиційний як у світовій, так і в українській літературі образ Прометея осучаснюється і він стає байдужим до сучасників, своєї дружини Климени і сина Девкаліона, а вживаючи слова української розмовної лексики, вона максимально наближає міф до української сучасності. Климену ж тут поставлено у один ряд зі світовими жіночими образами, образами вірних дружин.

Ліна Костенко, використовуючи постаті минулого, стверджує, що всі ці люди страждали, але не зраджували своїм ідеалам, вірили у людство і не роздумуючи кожен повторили б свої подвиги заради нього:

«О Прометею! Варто?!

- Варто! -

Так він сказав мені з-за хмар» [6; 258].

«Неповторно витлумачений і образ Музи. Ліна Костенко чи не вперше бачить у Музі не тільки поезію, а й жінку. У вірші «Чи справді необхідно, щоб жінка була мужня?» вона говорить про свою спорідненість з Музою, нерозривну жіночу (гетевське ewig Weibliche!) єдність:

Хіба дві жінки - ми подужаєм цю зграю

проблем і протиріч, що жалять кожну мить?

Я в неї на очах, розтерзана, вмираю, -

що ж їй робити бідній? - лиш руки заломить.» [3; 63].

В іншій поезії Муза навіть має плотське втілення:

«Співучі обриси роденівської Музи,

недоторканна мармурова плоть,

той вигин рук,

важкий туман волосся,

тонке одухотворене лице» [6;166].

Образ має в собі два начала - жіноче й поетичне, що максимально зближує цей образ із самою Ліною Костенко і відрізняє його від традиційного потрактування образу.

Отже, за допомогою античних образів Ліна Костенко висміює сучасність, іронізує над нею, вона не просто вживає той чи інший античний образ, а трансформує його так, щоб максимально досягти мети, яку поетеса ставить перед собою та своєю поезією.

Біблійні образи

Крім античних образів, для осмислення дійсності, етичних цінностей реальності, Ліна Костенко використовує біблійні та язичницькі образи, які дозволяють осмислювати людське «Я», розв'язувати проблеми сучасності й підходити до цього всього по-філософськи.

Яскравим прикладом філософського осмислення сучасності є Давидові псалми. У першому присутній образ «блаженного мужа»:

«Блажен той муж, воістину блажен,

котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Котрий вовік ні в празники, ні в будні

не піде на збіговиська облудні» [6; 216].

Цим образом Ліна Костенко показує, якою повинна бути сучасна людина. Також у порівняння до цих слів використовується язичницький образ ідолів, який вживається як синонім до слова «влада»:

«І хто всіляким ідолам і владам

ладен кадити херувимський ладан,

той хоч умре з набитим гаманцем, -

душа у нього буде горобцем» [6; 216].

Тут засуджується зрада людини самій собі, а образ ідолів введено для того, щоб показати як сліпе підпорядкування владі повертає людство до язичництва, чим воно деградує.

У переспіві 22 псалма Давида поетеса використовує ті біблійні образи, які близькі до її власних образів і які найкраще виражають головну думку. Тут немає зорового образу Бога, до нього звертається ліричний герой:

«Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку!

Далекі слова мого крику від снів мого порятунку» [6; 217]. Такий прийом Ліна Костенко застосувала, щоб наголосити на тому, що не потрібно дивитися на світ «в рожевих окулярах», що не все так легко і просто, як може здаватися на перший погляд.

І знову використано образ ідолів для того, щоб показати моральне падіння людини, яка уже не може протистояти утискам, тому стає матеріалом, з яким роблять усе, що завгодно:

«Я ж, як вода, розлий, душу мою загидили.

Серце, як віск, розм'якло, з нього виліплять ідолів» [6; 217].

Використала поетеса й образ Ісуса Христа, про який Мирон Борецький та Ніна сказали: «Образ Ісуса Христа вирізняється в ліриці Ліни Костенко вагомою філософською наповненістю й великою емоційною експресивністю, а самопожертва Христа вражає своєю величчю та гуманістичним пафосом.»[3; 64]. На підтвердження цих слів можна навести такі рядки:

«Ісус Христос розп'ятий був не раз.

Там, на Голгофі, це було уперше.

Умер од смерті, може, - від образ,

і за життям не пожалів, умерши» [6; 366].

Ввівши цей образ у свою творчість Ліна Костенко не розповідає про біблійний персонаж, а каже про моральний суїцид ліричного героя, якому немає місця в цьому жорстокому світі.

Вирізняється вірш «Перш, ніж півень запіє…» з-поміж віршів на біблійні теми тим, що образ ліричного героя включає згадку відразу про два біблійні образи: «Петро - не Юда». Ці образи є протилежними і поетеса включає їх в один з тією метою, щоб показати, сучасних людей, які намагаються уникнути відповідальності, є пасивними:

«Бо ж розіпнуть. І хто ж тоді нестиме

святе учення у майбутні дні?

Слуга сказав: - Я ж бачив тебе з тими! -

І втретє він тоді відрікся: - Ні» [6; 367].

Але в кінці поезії Ліна Костенко зауважує, що така життєва позиція не виправдана і за все буде розплата:

«Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.

Зате інакше: головою вниз» [6; 367].

Є ще один образ у цьому вірші - це образ долонь над вогнем, що можна перенести на сучасність у плані того, що багато хто сьогодні «гріє руки» над чужим добром, чужими досягненнями і за що теж буде кара.

Вірш «Райська елегія» - це інтерпретація біблійної історії про гріхопадіння Адама та Єви, але біблійні образи як Адама та Єви, так і самого Господа Ліна Костенко робить гумористичними та іронічними:

«Бог трясе кулаками:

та що ж це настало за в'ремя?!

Кинеш оком з небес, а запретні плоди оніно!

Єва сушить узвар, Єва робить із них варення,

засипає у бутлі і вже шумує вино» [6; 170].

Ці слова виступають як протест проти проблем сучасності.

«Гіркий біль звучить у тих віршах «Інкрустацій», де поетеса використовує біблійні образи, щоб увиразнити сучасність, віддзеркалити її за допомогою вічного:

Чому Звізда-Полин упала в наші ріки? /

Я чую увертюру апокаліпсису./

Втомилась я від фіміамів пекла/.

Це чорний дим невидимого пекла./

В цій п'єсі диригує сам диявол./

Той самий чад, ті ж самі казани,

лиш інший диявол дрова підкидає.» [3; 68].

Ліна Костенко, використовуючи біблійні образи у іронічному плані, уникає конкретики власного погляду на дійсність, вона ніби розважає, а читач сам підходить з усією серйозністю до трактування і розуміння сказаного поетесою, робить відповідні висновки, чим і досягається задум авторки.

Архетипні образи

Часто у своїй поезії Ліна Костенко звертається до образу степу, який у неї не просто голий простір, а освоєний простір, в тому числі й самою авторкою.

У поезії «Погасли кострища стоянок» бачимо звернення до історичного минулого наших предків, які вбирали в себе енергію степу, що робило їх сильними, мудрими і врешті решт красивими. Національний аспект, що виявляється не лише у оспівуванні степу як місцевості, освоєній предками, а й в житті, яке оживає в пісні:

«І в пута тяжкі клинописні

закована з давніх-давен,

в степу оживає пісня

давно занімілих племен» [6; 349].

Ірина Ткаченко, досліджуючи цей образ у творчості Ліни Костенко, зазначає: «Архетипний образ пісні в степу в аспекті націософському маніфестує ідею, а скоріше - глибоке переконання поетеси в оживленні минулого, у вічності того, що було, а потім перейшло в землю, але та енергетика, що надихає сьогодення, переходить у категорію Духу, праобраз, який закликає до збереження свого коріння. національного ґрунту» [14; 99].

Тісно з цим образом пов'язані такі архетипні образи, як образи курганів, кам'яних баб, ідолів, оскільки без них не можна уявити той предковічний степ, до образу якого зверталося багато українських письменників.

«Сірий ідол, витесаний з брили,

от хто знає, але він мовчить» [6; 109]./

«Долина з чашею туману, а далі схил і небосхил -

усе кургани та й кургани ще не заораних могил» [6; 201]./

«Ти, скіфська баба, кам'яна незграба,

стоїш в степах… Курай і бугила» [6; 352].

Всі ці образи виступають очевидцями минулого, про яке ми часто лише здогадуємося і всіляко прагнемо зрозуміти та переосмислити. «У філософському осягненні поетеси ці образи-архетипи є субстантами з енергетикою історичної пам'яті, які сприймаються її духовним зором як носії минулого і свідки сучасного» [14; 100]. Тобто Ліна Костенко знову замислюється над парадоксальним зв'язком часів і для того, щоб передати своє розуміння цього зв'язку читачеві вона використовує образ степу в такому ракурсі.

Також образ степу використовується поетесою з погляду на нього як на місце усамітнення ліричної героїні, де вона може медитувати, мріяти. В багатьох віршах лірична героїня якщо не знаходиться у степу, полі чи на ниві, то прагне там бути або є там душею:

«Я хочу в степ.

Я хочу в непоміченість.

По саму душу в спокій і полин.

Отак брести. А тиша - як в соборі

з давно-давно загубленим ключем» [6; 299].

Отже, Ліна Костенко не лише описала степ як певну місцевість, змальовуючи степові пейзажі, а й показала його як свідка, що акумулював історичні та етнографічні факти, поєднав сучасне з минулим і став медитативним простором для її ліричної героїні, що ще раз підкреслює філософічність поезії авторки.

Загальновживаним в літературі є образ часу. Не виключенням стала й творчість Ліни Костенко. Загалом час - філософічна категорія, здебільшого його розглядають у такій структурі як минуле-сучасне-майбутнє, він постає як абстрактна категорія, але поетеса пішла далі й зуміла в своїх творах поглибити його розуміння, показати час не як абстракцію, а як об'єкттно-субєктне втілення:

«Час - він мудрий, фікції скасує,

а, між іншим, я таки зостанусь» [6; 172].

Поет у своїх творах не має тлумачити чи розмірковувати над часовою категорією, а передавати хід часу, його відчуття і позначення на дійсності. Саме відчуття часу передає у своїх творах Ліна Костенко:

«Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,

і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки» [6; 10].

Вона розмірковує над значенням часу для людей. Деякі з них часто не усвідомлюють себе залежними від нього на противагу тим, хто намагається хоч на секунду припинити його хід:

« Хлопчики розбещені,

молодички розпещені

вбивали час» [6; 399].

Ліна Костенко у своїх творах не оспівує лише мить щастя та осяяння, бо кожна мить є неповторною і вагомою, тому цей образ настільки по-різному застосовує поетеса в своїх творах.

У вірші «Старий годинникар» показано особу, яка пов'язана з часом у плані володіння ним як чимось матеріальним. Годинникар певною мірою володіє часом, творить його і передає іншим:

«Там жив дідок, що схожий був на графа,

в краватці чорній, не як всі діди.

Навколо нього час лежав навалом.

Співали птиці в шибку із куща.

А він, старий, сидів як за штурвалом, -

в руках крутив манюньке коліща» [6; 19].

Годинникар виступає як правічний образ мудрості, він не такий як всі, здається, що йому цілі віки і час його обминає.

Людмила Тарнашинська визначила час у творчості Ліни Костенко як темпоральний код структури людського досвіду, вона зазначає: «Історичні візії та авторські інтерпретації давно минулих подій бачаться не просто звичайним пошуком ефективних тем чи, швидше, однієї - домінантної - теми, довкола якої, наче довкола осі чи, радше, «золотого перетину», обертається поетичний світ Ліни Костенко з усім його розмаїттям характеро- та образотворення, широтою інтонаційного діапазону, а справді осяянням, мудрим і послідовним віднаходженням власної дороги в Поезії, що виявилася ширшою, аніж, може, сподівалося, бо вивела авторку в безмежжя Часу, який лише й може бути гідним опонентом справжньому талантові» [13; 46].

Отже, Ліна Костенко зовсім у іншому ракурсі використовує в своїй творчості образ часу, чим доводить те, що людина самоздійснюється і самовизначається через призму часовості.

Розділ ІІІ. Мотиви та образи поем

Поема-балада «Скіфська одіссея»

В основі поеми мотив подорожі, що є суголосним з «Одіссеєю» та «Іліадою» Гомера. Подорож не тільки з погляду географічного освоєння території, а подорож століттями.

«Тож, взявши харчу торбу запасную,

до сліз жони завбачливо оглух.

«Я їду, отже, я існую», -

так пояснив їй, що життя - це рух» [6; 421].

Так Ліна Костенко відправляє грека в подорож, яка виступає сенсом і призначенням його життя В цих словах знову прочитується філософський підхід до розуміння життя, сенсом якого є рух і яке залежить від часу.

На тлі головної теми, що покладена в основу, прослідковуються й інші, які використовувалися як в українській, так і в світовій літературі. Наприклад, мотив перетворення людини на тварину чи рослину, який характерний для українського фольклору та світової міфології:

«Сам Зевс - кохану, німфу чорноброву,

перетворив, пробачте, на корову.

А та трава, що в пальцях розім'яти,

то буде пахощ дивний і терпкий,

то це ж Аїд перетворив на м'яту

свою кохану Менту. Отакий» [6; 435].

Цей мотив авторка використала для того, щоб підкреслити й наголосити на тому, що кожен піддається впливу і сьогодні дуже важко залишатися самим собою, коли не маєш однодумців.

Ввела поетеса у свій твір і мотив смерті та поховання. Вона описала обряд поховання давніх греків та скіфів, порівнявши при цьому, різні обряди поховання, чим знову звернулася до віковічної теми нерівності між людьми, бо описала як ховали вельмож, а як простих людей:

« Бо їде цар з рабами і скарбами,

царя везуть вози і барабани.

і мертві слуги мертвого царя

тримають мертвих коней за вуздечки» [6; 436]. /

«Коли вмирає простий чоловік,

хіба ж затіють скільки камуфлету?

Меч, лук і стріли. Ратище під бік.

Конини шмат. Підстилка з очерету» [6; 437].

Як і в «Одіссеї» Гомера використано мотив очікування вірною дружиною свого чоловіка:

«І жінка бідна в Ольвії, не спиться їй.

Прогнавши залицяльників-п'яниць,

уже робила всякі ауспіції -

гадала на погоду і на птиць» [6; 445].

Як бачимо Ліна Костенко не стала кардинально змінювати образ грекині порівняно з Пенелопою, вона лише зробила свою героїню смертною і зауважила, підкреслила в ній суго жіноче начало:

«Бо Пенелопі добре було ждати,

адже у неї німфа була мати.

А ця грекиня смертної породи,

таке чекання згубне їй для вроди (Курсив мій. - О. Я.)» [6; 446].

За допомогою цього мотиву поетеса говорить про залежність від обставин, яких не можна попередити та уникнути.

Щодо образів поеми, то уже з самої назви можна зрозуміти, що це будуть образи античні, до яких відносимо: образи богів (Зевс, Гера, Діоніс, Аїд, Дана, Посейдон, Афіна та інші), філософів(Геродот, Плутарх, Страбон, Гекатей), образи Ольвії, Еллади, Трої, Скіфії та інші. Але Ліна Костенко не просто переповідає уже відому історію, вона переосмислює її, вводить у український контекст, тому було б нерозумно не помітити і не виділити образів притаманних українській літературі як сучасній, так і давній. Наприклад, образи-топоніми (Дніпро, Дон, Черкаси, Київ):

«Посутеніло між Дніпром і Доном

Перун переморгнувся з Посейдоном» [6; 448].

Суто слов'янськими, а отже й українськими, безпосередньо, є образи язичницьких богів та культових образів:

«Не визнають тут Зевса і Паллади.

Тут сповідають люди на Дніпрі

високий культ астральної тріади -

Куль Місяця, Культ Сонця, Культ Землі» [6; 454]./

«Пили меди, зрубали чорноклена,

втопили смерть, що звалася Марена» [6; 455].

Поряд з язичницькими образами використано й біблійні:

«Краси такої Змієм не зурочиш.

Тут на воді співає очерет» [6; 451].

Але образ змія використано не лише біблійний, а й казковий:

«Щось не вернувся Змій отой Триглавий,

що тут вночі над нами пролітав» [6; 450].

І знову вводить Ліна Костенко образ часу, що породжує взаємозумовленість минулого, сучасного й майбутнього, тут він ніби уповільнюється, щоб читач зміг роздивитись історично значущі події, осмислити їх і, що найголовніше, провести паралелі з сучасністю:

«Та час іде, і все само собою.

Одна-дві ери тільки інтервал» [6; 460]. /

«І хто вони? А ми хто? Хто ми? Хто ми?!

Хто наші предки?..» [6; 440].

Образ часу в поемі використано для перегуку поколінь, пошуку свого коріння. Також для відтворення минулого у сучасному вимірі.

Драматична поема «Сніг у Флоренції»

Головним мотивом поеми є мотив буття митця у світі та його обов'язку перед історією і самим собою. Присутній в поемі й мотив зустрічі людини з самою собою: молодий Флорентієць розмовляє зі Старим, тобто з собою, але на схилі життя:

«- Які ж то мали бути землетруси,

щоб так на мене обвалився час?!

- Марнота днів, убитих на спокуси.

Хто може врятувати нас від нас» [6; 476].

Отже, знову бачимо філософські роздуми над буттям людини-митця і філософською категорією часу. Потрібно зауважити, що в цій поемі Ліна Костенко подає образ часу через образ снігу, з якого виліплено статую, яка розтає і зникає, що показує як плине, тане час. Людмила Тарнашинська каже: «Ліна Костенко не тільки осмислює час як категорію насамперед філософську - її над усе цікавить як він заломлюється в долях епох, поколінь та окремо взятої особистості і як ті покоління й особистості міняються, трансформуються під впливом, тиском часу. Попри гостре відчуття минущості часу, в якій, безпосередньо, присутній ефект саморуйнації, поетеса осмислює часобуття як життєтворчу, активно-формувальну, поліфункціональну енергію. І хоч проминання - це завжди гіркота втрати, прощання, воно має будівниче прямування - як прообраз майбутнього» [13; 49]. Ця філософія у Ліни Костенко втілена в образі Старого, який введено для осягнення зв'язку сучасного і минулого.

Особливістю поеми є використання символічних образів статуй, оскільки скульптура була притаманна добі Ренесансу, який Ліна Костенко обирає для зображення.

Мотив перетворення людини у статую чи оживлення статуї не є новими в літературі. Цей мотив у авторки втілюється в образі Маріелли, яка перетворюється на мармурове зображення:

«А це ще що?! Миир-мур-мар-мрова...

Мана… мене… о Господи!.. спокут…

Іди сюди, тут жінка мармурова!

Ох, гріх який, і звідки вона тут» [6; 508].

Таким самим мотивом окреслений і образ Мікеланджело, який введений опосередковано:

«Він захищав республіку. При ній

фортеці зводив, щоб жила Флоренція.

Коли ж настала влада тираній,

він скам'янів. Він сам уже фортеця» [6; 497].

Статуї розташовані в саду, який є одночасно і конкретним історичним місцем, і разом з тим художнім образом у поемі - сад при монастирі у Турі, де відбувається дія поеми. Поема починається словами: «Глухий закуток монастирського саду».

Ще одним традиційним образом у поемі є образ коня:

«Адже він попереднику рідня,

то як Франциска вже нема живого -

чому б на того самого коня

не посадити вершника нового» [6; 502].

Образи статуй Ліна Костенко вводить з метою засудження псевдомистецтва та увінчання істинного мистецтва.

Драматична поема «Дума про братів неазовських»

У цій драматичній поемі використано переосмислений мотив втечі з полону та зречення брата заради свого порятунку старшими братами. Ліна Костенко застосувала антитезу до цього мотиву: герої не тікають з полону, а їх везуть на страту й Сахно Черняк сам зрікається свободи. У вчинку Черняка можна вбачати біблійний мотив самопожертви: він намагається своєю жертовністю спокутувати зраду своїх побратимів, як і Ісус Христос помирає за гріхи людей.

Мотив підкреслює людське начало в людині, яка живе за всіма правилами та канонами і не боїться йти на самопожертву заради інших чи за провини інших.

На фоні цього мотиву можна розглянути й мотив подорожі, який має три аспекти, а саме: подорож географічна:

«Ми проїжджаєм повз твоє село» [6; 513];

остання подорож, «подорож у останню путь»:

«А ми. Ми - в'язні, ми приречені.

У нас із ним дорога вже остання.

Уже десь тешуть дошки для помосту

і ставлять колесо, щоб нас четвертувати» [6; 513]

і подорож в часі:

«Стратенці проминають кобзаря.

А, може, це кобзар їх проминає.

Конвеєр часу - тільки врізнобіч -

один в минуле, другий у майбутнє» [6; 521].

Але Ліна Костенко не розмежовує ці мотиви, це одна подорож. Так, авторка показує, що життя - це не стоянка на одному місці, а подорож і подорож не лише тілом, а й розумом і душею.

Ліна Костенко використала в своїй поемі історичні образи гетьмана Павлюка, його побічника Томиленка і молодого козака Сахна Черняка, які є головними героями, а також ще один традиційний образ - образ кобзаря. Реальні історичні образи використано для того, щоб максимально підійти до розв'язання проблем, які розкриває в творі Ліна Костенко. А кобзар виступає як провісник зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім.

Висновки

Ліна Костенко використовуючи в своїх творах традиційні мотиви та образи, переосмислює їх і переносить на сучасність.

Мотив війни та дитинства, вбитого війною, висвітлюють парадокси ХХ століття, коли смерть може дати нове життя, а народження дитини заперечує смерть, як у вірші «Пастораль ХХ століття», де Ліна Костенко знехтувала канонами і показала не ідилічне буття пастушків на фоні природи, а смерть трьох хлопчиків. У вірші «Смертельний падеграс» війна порівнюється з танцем, а стратегію воєнних дій з танцювальними па, що вказує на їх продуманість та можливі наслідки, коли вона відсутня.

Використовує в своїх творах Ліна Костенко філософські мотиви життя, смерті та безсмертя. Парадоксальним є те, що авторка часто показує смерть, як позитив, а життя - як суцільну смугу перешкод, виступає проти нерівності людей, проти пасивності та вказує на те, що надія на краще і справедливе життя ще є. По-філософськи підходить поетеса до мотиву призначення митця, який у неї є борцем, титаном, що бореться проти всього світу.

Інтимна лірика поетеси є суголосною з інтимною поезією Лесі Українки, Пушкіна, сонетами Данте, Петрарки, Шекспіра. У цій ліриці на першому плані не плотська любов, а світлі почуття. Мотиви кохання позначені контрастами, які використані для кращого розуміння сенсу, який вкладала у свої поезії Ліна Костенко, а саме показу різних почуттів: взаємних, нерозділеного кохання; довготривалих і скороминучих; справжніх і псевдопочуттів.

Ліна Костенко має два погляди на мотив єднання людини з природою - це цілковита гармонія людини з природою і згубний вплив людини на оточуюче середовище, що має негативний вплив не лише на природу, а й на людину, як частину природи. Цей мотив переходить в мотив апокаліпсису, причиною якого, насамперед, є аварія на ЧАЕС та її наслідки.

Надзвичайно різноманітною і багатою є образна система Ліни Костенко. Добре знаючи зміст античних образів, поетеса рідко вживає їх у традиційній функції, вона використовує їх для сатиричного осмислення сучасності та висміювання її потворних явищ. З цією ж метою використовує авторка й біблійні образи, які допомагають розв'язувати гострі проблеми сучасності, осягати людину та поетично моделювати реальність.

У своїй творчості Ліна Костенко часто звертається до таких архетипних образів, як образ степу та часу. Степ перед читачем постає не просто, як голий простір, а простір освоєний людиною або ж простір для усамітнення і медитації ліричної героїні. Поряд з образом степу вводить поетеса образи кам'яних баб, могил-курганів та образи ідолів, без яких не можна уявити предковічний степ і які виступають свідками минулого. Таким чином авторка розмірковує над парадоксальним зв'язком часів.

Образ часу у Ліни Костенко виходить за межі структури минуле-сучасне-майбутнє і за межі розуміння часу, як абстрактної категорії, вона передає його відчуття і позначення на дійсності. Зовсім по-іншому використовує поетеса образ часу в поемі-баладі «Скіфська Одіссея», де він ніби призупиняється для того, щоб можна було помітити важливі історичні події та перенести їх на сучасність.

Головним мотивом твору «Скіфська Одіссея» є мотив подорожі і не лише географічної, а подорожі в часі. Введено у твір й мотив очікування дружиною чоловіка. Поряд з античними образами, введеними в український контекст, виступають українські образи-топоніми та слов'янські культові образи.

У поемі «Дума про братів неазовських» переосмислено мотив втечі з полону та зречення старшими братами молодшого заради свого порятунку та мотив самопожертви. Також використано мотив подорожі, як географічної, так і подорожі в часі, й «подорожі в останню путь».

У поемі «Сніг у Флоренції» головним є мотив буття митця та його обов'язку перед суспільством і самим собою, застосовано мотив перетворення людини на статую, який втілено в образі Маріелли.

Отже, Ліна Костенко - одна з тих, хто не сліпо наслідував літературну традицію, вона трансформувала традиційні мотиви та образи на український лад і переносила їх на реальність.

Список літератури

1. Бернадська Н. Ліна Костенко // Українська література ХХ ст.: Навч. посібн. Для старшокласників і вступників до вищих навч. закл. / Н. Бернадська. - К.: Знання-прес, 2006. - С. 207 - 219.

2. Бешкирова О. Статуя в художній системі драматичної поеми Ліни Костенко «Сніг у Флоренції» / О. Бешкирова // Слово і час. - 2006. - № 11. - С.20-24.

3. Борецький М. Для філософського осмислення реальності. Античні та біблійні образи та мотиви в ліриці Ліни Костенко / М. Борецький, Н. Онищак // Українська мова й література в середній школі, гімназіях, ліцеях… - 2000. - № 2. - С. 61-70.

4. Брюховецький В. Ліна Костенко: Нарис творчості (Літературний портрет) / В.Брюховецький. - К.: Дніпро, 1990. - 262 с.

5. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. - Кн. 2: 1960 - 1990-ті роки: Навч. посібн. / За ред. чл.-кор. НАН України В. Дончика. - К.: Либідь, 1993. - С. 105-115.

6. Костенко Л. Вибране / Ліна Костенко. - Київ : Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1989. - 560 с.

7. Краснова Л. Грані поетичної майстерності Ліни Костенко / Л. Краснова // Слово і час. - 1995. - № 7.- С. 51.

8. Макаров А. Історія - сестра поезії / А. Макаров // Українська мова і література в школі. - 1980. - № 10. - С. 57-63.

9. Панченко В. Нетанучі скульптури Ліни Костенко / В. Панченко // Вітчизна. - 1988. - № 8. - С. 179-185.

10. Панченко В. Поезія Ліни Костенко / В.Панченко. - Кіровоград, 1997.

- С. 12-29.

11. Панченко В. Поезія Ліни Костенко в часи «відлиги» і «заморозків» /

В. Панченко // Дивослово. - 2005. - № 3. - С. 54-60.

12. Салига Т. Поезія - це завжди неповторність : Мотиви художнього мислення у творчості Ліни Костенко / Т. Салига // Вітчизна. - 1986. - № 5. - С. 164-169.

13. Тарнашинська Л. час у творчості Ліни Костенко як темпоральний код структури людського досвіду / Л. Тернашинська // Слово і час.- 2005. - № 6.- С. 42-51.

14. Ткаченко І. Образ степу в художньому світі Ліни Костенко : міфопоетична парадигма / І. Ткаченко // Українська мова й література в середній школі, гімназіях, ліцеях… - 2007. - № 6. - С. 96-104.

Шелест В. Образні асоціації в поезії Ліни Костенко / В. Шелест // Дивослово. - 1994. - № 2. - С. 11-15

Размещено на Allbest.ru