Декабристи і Шевченко

Після невдачі повстання О.О. Бестужев-Марлінський, якого розшукували царські власті, сам з'явився у парадному мундирі 15 грудня в Зимовий палац і з незвичайною сміливістю та гідністю заявив урядовцям про свою участь у Північному товаристві й повстанні, продемонструвавши цим свою повну солідарність з арештованими товаришами й презирство до самодержавства. Під час слідства він написав твір під назвою «Про історичний хід вільнодумства в Росії», де дав глибоку характеристику кріпосної Росії, придавленої деспотизмом і зграєю здирників-поміщиків та чиновників, виклав найпотаємніші причини невдоволення існуючим ладом усіх станів тогочасного суспільства.

За вироком верховного кримінального суду О.О. Бестужева-Марлінського позбавлено чинів і дворянства і засуджено по першому розряду на 20 років каторги, що була скорочена до 15 років, після чого - довічне поселення в Сибіру. Однак цар наказав відправити письменника-декабриста прямо на поселення в далекий Якутськ. У 1829р. О.О. Бестужева-Марлінського повернуто з Сибіру й заслано рядовим солдатом в Кавказький корпус, де він дослужився до чину прапорщика і загинув у бою з горцями поблизу мису Адлер. Так скінчив життя цей талановитий1 письменник і революціонер.

У Новопегровському укріпленні Т.Г. Шевченко перебував у дружніх стосунках з колишнім учасником польського повстання 1830-1831 pp. капітаном М. Мостовським, засланим на службу в Окремий Оренбурзький корпус.

Цікавий запис про Мостовського знаходимо у щоденнику Шевченка від 16 червня 1857р.: «Я много от него слышал чрезвычайно интересных подробностей о революции 1830 года». Поет назвав польське повстання «революцією», вкладаючи в це слово широкий зміст і перш за все - спрямування руху проти самодержавства. Він захоплювався мужністю і самовідданістю учасників повстання. Шевченку, мабуть, стало відомо і про те, що польські повстанці билися під гаслом «За нашу і вашу свободу!», а в перші дні переможного повстання вони виявили свою безмежну прихильність до справи, за яку боролися декабристи. Урочиста процесія в пам'ять «мучеників свободи» - п'яти страчених декабристів - вилилася у яскраву демонстрацію солідарності революційних сил Росії і Польщі.

У лютому 1855р. вмер Микола І, і Т.Г. Шевченко сподівався на амністію та звільнення від солдатської служби. Він звертався до своїх давніх приятелів В.І. Григоровича та Ф.П.Толстого з проханням допомогти йому вирватися на волю. Колишній декабрист Ф.П. Толстой, як віце-президент Академії художеств, особливо активно клопотався про визволення Шевченка.

Коронаційний маніфест Олександра II від 26 серпня 1856р. обмежився лише амністією декабристів і петрашевців; для решти «злочинців» пільги й полегкості могли бути надані лише на підставі відомостей про їх «спосіб думок» і поведінку, надісланих начальством.

Пройшло немало часу, поки на клопотання друзів 1 травня 1857р. вийшов царський указ про звільнення Т.Г. Шевченка від солдатської служби, але з встановленням над ним поліцейського нагляду за місцем проживання й забороною мешкання в обох столицях - Петербурзі й Москві. Першим повідомив поета про волю

М.М. Лазаревський. Зворушений цією звісткою, поет 2 липня 1857р. записав у щоденнику: «Пошли, господи, всем людям такую дружбу и такого друга, как Лазаревский».

Особливу подяку за своє визволення з солдатської служби Т.Г. Шевченко складав родині декабриста Ф.П. Толстого. Він з нетерпінням чекав тієї хвилини, «в которую я сердечною слезою благодарности омочу руку моей благороднейшей заступницы графини Настасий Ивановны и ее великодушного супруга графа Федора Петровича. О мои незабвенные благодетели! Без вашего человеколюбивого заступничества, без вашего теплого родственного участия к моей печальной судьбе меня бы задушил всемогущий сатрап в этом безотрадном заточении. Благодарю вас, мои заступники, мои избавители. Вся радость, все счастие, вся моя светлая будущность суть ваше нетленное добро, мои единые, мои святые заступники!» Шевченко Тарас. Повне зібрання творів в шести томах, т. 5, с.81.. Так писав поет в щоденнику 22 липня 1857р. на другий день після одержання звістки про волю.

Т.Г. Шевченко вів «Журнал» з 12 червня 1857 по 13 липня 1858p., де майже щоденно викладав свої найзаповітніші думки і мрії. Цей документ має неоціненне значення для розуміння революційних поглядів великого Кобзаря. Завдяки щоденникові нам відомо про зустрічі Т.Г. Шевченка з багатьма особами, в тому числі й з декабристами.

Оглядаючись на минулі роки солдатчини і заслання, Т.Г. Шевченко писав у щоденнику: «Мне кажется, что я точно тот же, что был и десять лет тому назад ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо. По крайней мере, мне так кажется. И я от глубины души благодарю моего всемогущего создателя, что он не допустил ужасному опыту коснуться своими железными когтями моих убеждений, моих младенческих светлых верований» Шевченко Тарас. Повне зібрання творів в шести томах, т. 5, с.25.. Він залишився незламним революціонером і мужнім борцем, а тяжкі випробування лише загартували його волю, зміцнили переконання в необхідності дальшої боротьби проти старого ладу. З сторінок щоденника видно, що поета, як і раніше, захоплювали визвольні повстання, народні рухи, революції.

Висновки

Інтерес до ідей і тактики декабристів, а також їх дальшої долі не покидав Т.Г. Шевченка протягом усього його складного і тяжкого життєвого шляху. Заслання і десятирічна солдатська служба не зломили революціонера. Він продовжував підносити й збагачувати революційні традиції декабристів у найтяжчих умовах неволі й найпильнішого нагляду царських властей.

Дослідження зв'язків Т.Г. Шевченка з декабристами виявило, що він особисто зустрічався з дев'ятьма декабристами (Ф.П.Толстим, О.В. Капністом, О.М. Муравйовим, І.О. Анненковим, О.Д. Улибишевим, С.Г. Волконським, А.А. Бистрицьким, В.І. Штейнгелем, Ф.М. Глінкою). Зустрічі й бесіди з декабристами імпонували поету-революціонеру. Декабристи передавали естафету боротьби в руки відданих справі революціонерів нового покоління. Це символізувало наступність І нездоланність революційного руху в Росії.

Крім дев'яти особистих зустрічей і знайомств, Т.Г. Шевченку було відомо про діяльність і долю ще щонайменше тридцяти декабристів. Портрети п'ятьох повішених революціонерів (П.І. Пестеля, К.Ф. Рилєєва, М.П. Бестужева-Рюміна, С.І. Муравйова-Апостола і П.Г. Каховського) він побачив на обкладинці зарубіжного видання «Полярной Звезды» О.I. Герцена і М.П. Огарьова. Про К.Ф. Рилєєва Т.Г. Шевченко знав чимало з розповідей М.А. Маркевича. Рилєєвським духм тираноборства проникнуті рядки поеми Т.Г. Шевченка «Тризна».

З багатьох вірогідних джерел відомо, що Т.Г. Шевченко знав про декабристів братів Муравйових, М.С. Луніна, О.О. Бестужева-Марлінського, В.П. Івашова, М.І. Тургенева, М.І. Лорера, М.І. Муравйова-Апостола, О.І. Якубовича, братів Олександра і Олексія Плещеєвих, братів О.Ф. і Ф.Ф. Вадковських, З.Г. Чернишова, П.О. Муханова, І.І. Пущина, І.Д. Якушкіна, С.І. Кривцова, братів Б.А. і М.А. Бодисків, В.Л. Лукашевича, братів М.С. Бобрищева-Пушкіна і П.С. Бобрищева-Пушкіна, П.М. Свистунова, А.В. Єнтальцева. Звичайно, не всі зустрічі, особисті знайомства поета з декабристами зафіксовані в письмових джерелах, чимало документів втрачено, інших дослідникам ще не вдалося відшукати й розшифрувати. Пошуки продовжуються. Однак і виявлені відомості свідчать про постійний інтерес Т.Г. Шевченка до дворянських революціонерів. Та й декабристи, які зустрічалися з поетом, проймалися повагою до українського Прометея.

Близько до серця Т.Г. Шевченко приймав не лише долю декабристів, а й їх батьків, дружин, наречених, дітей, братів і сестер, родичів. Глибоко зацікавили поета прославлені дружини декабристів І.О. Анненкова - Поліна Гебль та В.П. Івашова - Камілла Ледантю, обидві француженки, які за своїми нареченими поїхали в Сибір і розділили з ними весь тягар каторги та заслання. А з якою увагою й ніжністю ставився Т.Г. Шевченко до нареченої декабриста П.О. Муханова - Марії Олександрівни Дорохової та дочки декабриста І.І. Пущина - Ніни, що була її вихованкою! У цих взаєминах видно всеосяжну й безмірну людяність поета. Зворушливими були зустрічі Т.Г. Шевченка з сином декабриста Є.І. Якушкіним та його дружиною, які подарували поету-революціонеру красномовні сувеніри: портрети просвітителя XVIII ст. М.І. Новикова, декабриста С.Г.Волконського і революційного демократа О.І. Герцена.

Надзвичайно широку й вічно актуальну тему «Декабристи і Шевченко» важко вичерпати одним-двома історико-літературними дослідженнями. Вона знову й знову вабитиме дослідників і читачів своєю емоціональною наснаженістю, романтичністю, незвичайністю обставин і подій, прикладом безмежної самовідданості й солідарності революціонерів у тяжкі лихоліття самодержавства і кріпосництва.

Список використаної літератури

1. Біографія Т.Г. Шевченка за спогадами сучасників. К., 1958. - с.22.

2. Неділько В.Я. Тарас Шевченко: Життя і творчість. Книга для вчителя. - К.: Рад. шк., 1988.

3. Нечволод Л., Пашкова Т. Посібник-порадник з української літератури. - К., 1996.

4. Николаева П.А. Русские писатели: Библиографический словарь. - М.: Просвещение, 1990.

5. Оліфіренко В.В. Вивчення літератури рідного краю в школі: Посібник для вчителів і студентів. - Донецьк: Український культурологічний центр, 1996.

6. Оліфіренко В.В. Енциклопедія українознавства. - Донецьк: Сталкер, 1999.

7. Оліфіренко В.В. Дума і пісня. Джерела літературного краєзнавства // Донбас-Спецвипуск, №5. - 1993.

8. Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: Ленвіт, 2000.

9. Пилипенко К. Урок-конкурс за співомовками Степана Руданського. Джерела педагогічної майстерності. - К., 1996.

10. Пінчук С. Улас Самчук: Життя і творчість // Слово і час. - 1995. - №2. - С.11.

11. Пустова Ф.Д. Естетична природа слова в літературному творі: Посібник для вчителя. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2002.

12. Спогади про Шевченка. К., 1958, с.66.

13. Т.Г.Шевченка до Ф.П.Толстого від 26-31 липня 1857p.

14. Т.Г.Шевченко в документах і матеріалах. К., 1950, с.67, 370

15. Т.Г.Шевченко. Документи та матеріали до біографії (1814-1861). К, 1975, с.315.

16. Шевченко Тарас. Повне зібрання творів в шести томах, т.1, с.296.

17. Шевченко Тарас. Повне зібрання творів в шести томах, т. 3. К., 1963, с.216, 247, 265, 276, 469.

18. Шевченко Тарас. Повне зібрання творів в шести томах, т. 5, с.22, 81.

19. Шевченко Тарас. Повне зібрання творів в шести томах, т. 6. К.: 1963, с.17, 64.