Функція пейзажу у творах Кнута Гамсуна "Вікторія" та "Пан"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Пейзаж як літературне явище

1.1 Поняття пейзажу в літературі

1.2 Функції пейзажу в художньому творі

Розділ 2. Роль пейзажу у творчості Кнута Гамсуна

2.1 Значення пейзажу у творах «Вікторія» та «Пан»

2.2 Імпресіоністична техніка письма (на основі романів К. Гамсуна «Вікторія» та «Пан»)

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Один із небагатьох, і то чи не єдиний універсальний компонент художньої літератури, а саме - пейзаж, посідає належне місце у дослідженнях з літературознавства. Очевидно, цьому сприяло одвічне зацікавлення філософів і теоретиків літератури взаємовідносинами мистецтва і натури, яке знайшло своє відображення у працях, зокрема, Арістотеля, Ф.Прокоповича, Й.-В.Гете, Н.Буало та багатьох інших. Визначення літературознавчої категорії пейзажу міститься у спеціалізованих словниках, в сучасних ґрунтовних дослідженнях з теорії літератури. Пейзаж розглядають у системі літературних образів поруч з іншими - персонаж, ліричний герой, інтер'єр тощо. Це образ природного оточення персонажів, картини природи.

Велику увагу функціонуванню пейзажу у творі приділяє А.Ткаченко, який зауважує, що у літературі, як і в малярстві, пейзаж набуває найрізноманітніших функцій - романтичної, символістської, реалістичної, імпресіоністської, експресіоністської, модерністської.

Розуміючи під словом пейзаж будь-яке зображення природи у матеріалі мистецтва слова, визначимо дві основні позиції щодо його вербального втілення - пейзаж або займає визначене, виокремлене місце у творі, або присутній у ньому імпліцитно. Передусім це обумовлено авторською концепцією, яка відтворює двоїстий характер пейзажу, що, зрештою, є основою діалектики всього сущого, а саме - відображає об'єктивний і суб'єктивний моменти наявності теми природи у творі. Перший, тобто об'єктивний момент, пов'язуємо з такими формальними чинниками, як сюжет, композиція, зовнішня сторона дійсності, тло подій тощо. Другий - суб'єктивний - з вираженням внутрішнього стану автора чи ліричного героя, який часто у літературному творі стає екстрактом життя, з'єднувальним субстратом між світом людини і трансценденцією, відображає момент причетності до вічності, полегшує подолання меж людського пізнання, нівелює почуття часу, допомагає читачеві не тільки зрозуміти настрої й емоції автора чи ліричного героя, а й наблизитися до світу власної душі.

Художній світ завжди є своєрідною «другою реальністю». Реципієнт входив і входить не у світ, створений автором, а лише у світ, який відкривається йому, читачеві, завдяки певним історичним, культурним, психологічним, віковим, освітнім та іншим чинникам. Тому митець, який у своїй творчості звертається до матеріалу природи, перекладає свої думки на її «божественну мову», «користуючись» цим первісним матеріалом для втілення власних почуттів, може бути впевнений, що його зрозуміють, адже мова природи не тільки наочна, багатозначна, емоційна, вона ще й демократична. Досвід спілкування з природою є у кожного. Саме тому вона здатна бути досконалим посередником між автором і читачем, вона допомагає розповісти про нього мовою доступних образів, підкреслити індивідуальне, зберегти авторське таїнство, зробивши його особистою власністю читача.

Також важливим питанням, яке розглядатиметься в курсовій роботі, є визначення ролі пейзажу у романах Кнута Гамсуна «Пан» і «Вікторія».

Видатний норвезький письменник Кнут Гамсун був митцем епічного складу. Він майстерно змальовував складні характери своїх героїв. У зображенні внутрішніх драм особистості, передачі тонких психологічних станів людини, які часто не піддаються логічному аналізові, зміні настроїв персонажів, які іноді важко пояснити, Гамсун досяг високої майстерності, виявив глибоку проникливість і здатність зрозуміти найпотаємніші куточки людського серця.

Роман «Пан» дає нам виразне уявлення про те, у якому напрямку рухається письменник. У цьому романі, перейнятому високою поезією, Гамсун підійшов до людини насамперед як до невіддільної частини природи. Головний герой, лейтенант Глан, що живе в лісі, здатний відчути щиру волю і повноту щастя лише там, наодинці з незгасаючим днем північного літа, вслухаючись у неспішний подих природи, що тче вічну нитку буття. У цивілізованому світі він почуває себе незатишно і ніяково. І усе-таки він періодично навідується в найближче людне містечко, де і виникає любов до Едварди, дочки місцевого купця Мака.

«Вікторія» - один із найзначніших творів світової літератури новітнього часу, присвячених любовній темі. Простий, драматичний і ємний сюжет роману розповідає про глибоку, довгу і несправджену любов двох людей, розділених становими перешкодами, майновими інтересами, помилковою мораллю.

Актуальність дослідження полягає у тому, що все ж зображення природи у літературі ще у багатьох аспектах залишається неопрацьованою темою, яка може стати предметом зацікавлення дослідників. Крім того, нових оцінок і поглядів потребує творчість Кнута Гамсуна (в даному дослідженні розглядатимуться романи «Вікторія» та «Пан»), яка також є не до кінця вивченою.

Об'єкт дослідження - романи Кнута Гамсуна «Пан» і «Вікторія», а предмет - картини природи у вищезгаданих романах.

Мета курсової роботи - дослідити роль пейзажу у романах «Пан» і «Вікторія».

Для досягнення мети було поставлено наступні завдання:

- дати визначення поняттю «пейзаж»;

- розглянути пейзаж як літературне явище;

- проаналізувати функції пейзажу в художньому творі;

- визначити місце пейзажу у романах Кнута Гамсуна «Вікторія» і «Пан»;

- дати характеристику імпресіоністичній техніці письма К.Гамсуна.

Під час дослідження використовувались аналітичний, дескриптивний методи, а також метод узагальнення даних. Аналітичний метод був необхідним при опрацюванні Розділу 2 роботи, так як було проведено детальний аналіз ролі пейзажу у романах К.Гамсуна «Вікторія» та «Пан», а також проаналізовано особливості імпресіоністичної техніки письма. Дескриптивний метод використовувався при описі епізодів з творів. Метод узагальнення даних був залучений при підсумуванні даних і відомостей про творчість Кнута Гамсуна, а також відомостей про романи «Вікторія» та «Пан» і загальних відомостей про пейзаж.

Теоретичне значення курсової роботи полягає в аналізі ролі пейзажу в художній літературі в загальному, а також у романах «Вікторія» та «Пан» К.Гамсуна, детальному розгляді особливостей зображення пейзажу у романах «Вікторія» та «Пан», конкретизації і доповненні відомостей про творчість норвезького письменника Кнута Гамсуна.

Практичне значення курсової роботи полягає в тому, що дані, представлені в роботі, можуть бути використані при вивченні зарубіжної літератури у навчальних закладах.

пейзаж імпресіоністичний гамсун емоційний

Розділ 1. Пейзаж як літературне явище

1.1 Поняття пейзажу в літературі

Пейзаж - це один із змістовних і композиційних елементів літературного твору, який виконує багато функцій в залежності від стилю автора, літературного напряму (течії), з яким він пов'язаний, методу письменника, цілі автора (розкрити стан героя, протиставити навколишній світ людським переконанням, встановити композиційні зв'язки між елементами твору, відобразити загадку природи і її відчуженість від цивілізації), а також від роду і жанру твору [24, с.337].

Елементи розгорнутого пейзажу іноді можна зустріти лише в порівняннях, коли опис явища природи потрібен для уподібнення йому дії або стану героїв. Вже в «Одіссеї» пейзаж починає набувати більшого значення, ніж в «Іліаді», a в пізнішій грецькій поезії виникають жанри, де при всій нікчемності кількісного обсягу пейзажу якісно він набуває велику вагу і значення: поезія Феокріта, в якій зображення сільського пейзажу і побуту входить як основний необхідний елемент у творі. Те саме треба сказати про пізню римську літературу, яка знає спеціальні «описові поеми». Найбільшим твором цього роду були «Георгіки» Вергілія. У XVI столітті і особливо в XVII, спочатку в Італії, а потім і по всій Європі, в зв'язку з підйомом дворянсько-аристократичної культури, прославляються «втіхи буття» на лоні помісної «ідилії», спостерігається розквіт ідилічною і «описової поезії», що робить своїм об'єктом сільське життя, природу, його навколишній світ. З цього часу краєвид постійно зустрічається в творах різних стилів, що розвиваються, живуть і вмирають протягом XVIII-XIX століть у європейській літературі, причому характер пейзажу, визначаючись характером стилю, набуває своє функціональне своєрідність в кожному даному випадку [17, с.212].

У так званій класичній придворній поезії XVIII ст. - одах і героїчних поемах - образ природи займає незначне місце, увага поета зосереджена на прославленні представників свого класу, на монументальних образах царів, полководців і т.п. Пейзаж здебільшого виступає в якості фону для портрета того героя або для тієї події, яке оспівується поетом; причому він береться в тих же монументальних і величавих тонах, підкреслюючи ці ж сторони в образах, тлом для яких він служить.

Зовсім іншими рисами малюється більш пізній пейзаж у поезії консервативного дворянства в кінці XVIII ст. У міру розвитку капіталістичних відносин дворянські письменники, які відстоюють недоторканність феодально-кріпосницького ладу, все різкіше виступають проти капіталізму, обрушився на міську культуру і протиставляючи їй простоту сільського життя, ідилічні відносини поміщиків і селян.

Образ природи набуває у них великого самостійного і функціонального значення, несе в собі великий ідейний (реакційний по суті) зміст, тому що через нього автор висловлює улюблену антитезу місто-село, що служить для розкриття основних ідейних тенденцій.

У прозі сентименталістів, в «сільській» повісті, в численних «подорожах» пейзаж грає саму почесну роль. Включаючись в загальну систему реакційних, що спотворюють дійсність образів, пейзаж у літературі сентименталістів має солодкуватий, прикрашенний характер, пов'язаний з брехливими, ідилічними образами селян, благоденствують у поміщика і т.п. Навпаки, в літературі, що відбиває зростання буржуазної ідеології, краєвид приймає зовсім інший характер, дається в реалістичних тонах, викриває експлуатацію кріпаків і т.п., служачи твердженням цієї іншої ідейно-художньої системи.

Пейзаж в романтичному творі має вже зовсім інше значення, ніж пейзаж у сентименталістів. Пейзаж романтиків закликає не милуватися садибної «пейзанською» природою, а служить засобом вираження бурхливих пристрастей романтика. У деяких випадках ми маємо пейзаж, що контрастує в порівнянні з героєм, і тоді завдання контрасту - ще більш відтінити, підкреслити стан героя. У романтичній ліриці часто можна зустріти твори, для яких краєвид є і основною темою, цілком виражає основну тенденцію романтичного стилю при відсутності героя і сюжету.

З поступовим зниженням романтизму в буржуазно-дворянській літературі 30-60-х рр. пейзаж змінює свій характер і своє призначення в літературному творі. Створюючи сільський пейзаж, письменники-демократи не тільки не смакують і не ідеалізують його, а з особливою охотою оголюють його непривабливі сторони, встановлюючи тісний зв'язок між ним і економічним побутом населення. Реалістичний пейзаж народників є одним із суттєвих засобів в їх художньому арсеналі, допомагає їм в критиці суспільного ладу. З розвитком буржуазно-демократичної літератури сільський пейзаж все частіше відтісняється описом міста, яке за аналогією позначається як пейзаж міський. Велике промислове місто як центр капіталістичної культури робиться предметом вивчення письменників і знаходить своє зовнішнє відображення в їхній творчості. Із зростаючим значенням великих промислових центрів в кінці XIX і на початку XX ст. зростає і диференціюється міський пейзаж у літературі. У творчості представників буржуазно-дворянської літератури міський пейзаж приймає символічний характер. Він виявляє страх представників деградуючих соціальних груп перед тим майбутнім, яке несе їм сучасне місто. З іншого боку, той же зростання капіталізму викликає тягу до «природи», що виражається в літературі появою пейзажу екзотичного характеру або стилізованого в старовинному «садибному» або «селянському» дусі. Ці пейзажі знаменували собою прагнення втікати від сучасності в минуле, в вигаданий світ від неприйнятної дійсності і т.п. [17, с.212-214].

Літературний пейзаж має дуже розгалужену типологію. Залежно від предмета, або фактури опису, розрізняють пейзажі сільської та міської, або урбаністичний («Собор Паризької Богоматері» В. Гюго), степовий («Тарас Бульба» М.В. Гоголя, «Степ» А.П. Чехова), морський («Дзеркало морів» Дж. Конрада, «Мобі Дік» Дж. Мелвілла), лісовий («Записки мисливця», «Поїздка в Поліссі» І.С. Тургенєва), гірський (його відкриття пов'язують з іменами Данте і особливо Ж.-Ж. Руссо), північний і південний, екзотичний, контрастним фоном для якого служить флора і фауна рідного автору краю і т.д. У кожному з видів пейзажу свої традиції, свій спадок: не тільки «наслідування», але і «відштовхування» від попередників [1, с.54].

Пейзаж в художніх творах може бути статичним або «пейзажем-маршрутом», описаним динамічно.

Погляд мистецтва на природу можна узагальнити словами Ф. Тютчева: «Пейзаж в літературі є осягнення «мови» природи за допомогою образного слова.» [2, с.226].

За тематикою пейзажі бувають сільськими, міськими, гірськими, лісовими, мариністичними, індустріальними.... У літературознавстві розрізняють пейзажі статичні (спокійне, врівноважене зображення картин природи) і динамічні (передача природи в русі) [4, с.142].

Пейзаж сентиментальний покликаний зворушити читача, змусити переживати разом із героями твору. Він набуває психологічного значення, стає засобом художнього зображення внутрішнього світу людини, поглиблення відповідного настрою у творі. Події, описані автором, обов'язково розвиваються на лоні природи, вона й створює емоційний фон. За тематикою -сільські, в літню чи весняну пору року, дуже мальовничі. Часто письменники обирають такі місця, що викликають у читача схвильованість, меланхолійний настрій (кладовище, живописні руїни, віддалені мальовничі куточки). Природа виступає величною і доброзичливою, впливає на душу людини. Для цього сентименталісти використовують «ніжну», «ласкаву» мову, вживають головним чином слова, які означають почуття.

Пейзаж романтичний переважно екзотичний - високі гори, бездонні ущелини, густі ліси, широкі степи, безкрайні пустелі, страхітливі хащі... Природа зображується в момент бушування стихії, бурі, грози, повені або ж змальовується надприродна тиша.

У романтиків природа - своєрідне дзеркало, що відображає душу митця, ліричного героя. Він, як правило, перебуває у гармонії з природою та природним оточенням і є частиною всеосяжної природи, відчуває подібність чи суголосність різних станів природи своєму внутрішньому світові, усвідомлює власну залежність від неї. У цьому плані пейзаж українських романтиків багато в чому випливає з концепції «чутливого» пейзажу сентименталістів. Для романтиків характерне паралельне зображення природи й людини (психологічний паралелелізм). Природу змальовують живою, таємничою, для цього вдаються до символіки, національної міфології, демонології, фантастики.

Ключові епізоди твору подаються на фоні природи (рухома декорація), пейзаж незначними вкрапленнями вплітаються в оповідну частину, прив'язаний до певного епізоду чи обрамлює його, увиразнюючи та надаючи емоційності. Найчастіше використовується динамічний пейзаж, адже природа для романтиків - жива. Може бути самоцінним.

Пейзаж реалістичний покликаний точно і правдиво окреслити місце подій, суспільство й епоху. Автор виступає зацікавленим спостерігачем. Природа для нього - і джерело натхнення, і велика таємниця. Представники реалістичного пейзажу намагалися показати внутрішню красу природи засобами розкриття об'єктивної суті процесів, що в ній відбувалися. Пейзажисти прагнули природності і простоти композиції. Найчастіше пейзажі панорамні, для них характерна фотографічність зображення, з виразно, чітко виписаними деталями, з поступовим перерахуванням предметів, кольорів, відтінків. Реалістичний пейзаж позбавлений психологічності, домінує ліричне начало. Багата палітра зображувальних засобів.

Імпресіоністичний пейзаж поданий через світосприймання ліричного героя (психологічний), відчутне злиття його стану душі з навколишньою природою. Природа пишеться мазками, переважно півтонами. Великого значення набувають мікро образи - звукові, зорові, запаху, смаку. На відміну від статичних реалістичних пейзажів, імпресіоністичні картини динамічні, природа подана в русі, характерна мінливість станів, настрою [14, с.76-79].

1.2 Функції пейзажу в художньому творі

Пейзаж - один із композиційних компонентів літературного твору. Як правило, під пейзажем розуміють зображення природи, ширше - будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу [17, с.215].

Одна з функцій пейзажу літературно-художнього твору - створення фону сюжетних подій. Виконуючи цю функцію, пейзаж може виступати засобом створення місцевого колориту. Однак найчастіше пейзаж виконує паралельно ще одну функцію - характерологічну, тобто виступає засобом поглибленого роз'яснення образу персонажа, його характеру, стану.

Виконуючи характерологічну функцію, пейзаж може виражати або гармонію персонажа з природою, або їх антагонізм, тобто картини природи можуть збігатися з людськими переживаннями (пейзаж-консонанс) і можуть протиставлятися їм (пейзаж-дисонанс) [21, с.11].

Функції пейзажу у літературному творі залежать від епохи, в яку написано твір, від його стилю і жанру.

Пейзаж може створювати емоційний фон, на якому розгортається дія. Він може виступати як одна з умов, які визначають життя і побут людини. І в цьому сенсі природа і людина виявляються нероздільними, сприймаються як єдине ціле.

Пейзаж, як частина природи, може підкреслювати певний душевний стан героя, відтіняти ту чи іншу особливість його характеру з допомогою відтворення співзвучних або контрастних картин природи.

Як правило, відношення «пейзаж - людина» в художньому творі будується на принципах так званого психологічного паралелізму - контрастного протиставлення або зіставлення картин природи з душевним, емоційним станом людини. Інколи пейзаж символічно узагальнює, емоційно виражає наслідки тих чи інших духовних пошуків героїв художнього твору, найчастіше виступаючи в ролі емоційно значущого фіналу твору, або, навпаки, задає емоційний тон, «відкриваючи» собою твір.

Пейзаж в багатьох творах виконує надзвичайно важливу ідейно-композиційну функцію. Безперечно, вона проявляється не у тих творах, де природа є безпосереднім предметом зображення і в такій якості розглядається у внутрішньому співвідношенні з ідейно-моральними та естетичними поглядами письменника. Характеризуючий фон або доповнює і підсилює фарби людського портрету, або виділяє їх шляхом контрасту.

Порівняно рідко фон служить тільки для прикраси літературного тексту. Декоративний фон може бути прикріпленим до певних місць оповіді, а може подаватися уривками в різних місцях художнього твору.

Деколи пейзаж вводиться зі спеціальною метою того чи іншого впливу на читача. Наприклад, опис може інтригувати або бути символічним натяком, який не підлягає логічному трактуванню. Таким чином, читач інтуїтивно готується до зміни розвитку подій у художньому творі [1, с.137].

Отже, пейзаж в одних випадках пов'язаний із сюжетом тільки зовнішньо - служить фоном, на якому розгортаються події. В інших - зв'язок глибший, органічніший, опис природи може виступати як паралель до думок і переживань самого автора.

Функції пейзажу досить різноманітні. Але треба наголосити, що та чи інша функція пейзажу обумовлена індивідуальним стилем письменника, художнім напрямком, до якого належить твір, його жанром. Так, зображальне призначення пейзажу характерне для творів реалістичних. Усі функції пейзажу, починаючи від власне зображальної і закінчуючи психологізуючою, завжди спрямовані на розкриття ідейного змісту твору.

Стосовно питання зв'язку пейзажу із сюжетобудуванням у літературознавстві зустрічаємо різні погляди. В.І. Сорокін, Л.І. Тимофєєв, Л.І. Калачаєв, М.Г. Леонтьєв, О.М. Бандура, В.М. Лесин та ін. відносять його до позасюжетних елементів. М.С. Кургінян, В.В. Виноградов, О.І. Іллінська, В.В. Кожинов та інші розглядають пейзаж як складову частину сюжету.

Проте, пейзаж може бути як позасюжетним компонентом, так і елементом подієвої частини твору, тобто елементом сюжету. Позасюжетним елементом слід вважати пейзаж тоді, коли він представлений у творі поширено, детально (панорамний пейзаж), тобто як частина типових обставин. Частиною ж сюжету пейзаж буде тоді, коли він включається у розвиток подій у формі незначних вкраплень, прив'язаний до якогось епізоду чи ситуації твору і активно впливає на світосприйняття героїв, увиразнює певні риси характерів персонажів (ситуаційний пейзаж).

Картини природи відіграють важливу ідейно-змістову функцію. В одних випадках вони із сюжетом пов'язані лише зовнішньо, тобто служать тлом, на якому розгортаються події твору, а в інших - простежується глибший зв'язок пейзажу із сюжетом. Так, природа може виступати як паралель до думок і переживань самого автора або когось із героїв твору. Пейзаж може контрастувати з настроями митця чи когось із дійових осіб [4, с.142].

Багаті й емоційно-естетичні функції пейзажу. Він може викликати у читача потрібний авторові настрій, увиразнювати його міркування, підсилювати ліричне звучання твору, підкреслювати драматизм подій.

Б.Є. Галанов стверджує, що «нейтральних пейзажів» у гарній книзі немає. «Так, у пригодницькому романі пейзаж допомагає створити відчуття небезпеки й ризику; ...в гумористичному романі пейзаж підсилює комізм подій; ...в сентиментальній повісті -- навіває меланхолію; у чорному «готичному» романі жахів пейзаж навіває страх» [17, с.215]. Окрім названих функцій, пейзаж допомагає передати рух (плин) часу, виразити відчуття вітчизни, бути музичним супроводом, виражати ментальність народу, любов автора до свого краю та ін.

Отже, Розділ 1 курсової роботи розкриває поняття пейзажу в літературі та значення пейзажу в художньому творі. Пейзаж - це один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу. Пейзажі за тематикою поділяються на: степовий, лісовий, мариністичний (опис моря), урбаністичний (опис міста), індустріальний (опис заводів, домн, шахт).

Пейзаж є дуже важливим елементом композиції художнього твору, який увиразнює його структуру, дозволяє краще зорієнтуватися у змісті, допомагає зрозуміти внутрішню суть героїв, їх душевні поривання і життєві розчарування. Естетичні функції пейзажу в тексті залежать від епохи, в яку написано твір, від його стилю і жанру.

Розділ 2. Роль пейзажу у творчості Кнута Гамсуна

2.1 Значення пейзажу у творах «Вікторія» та «Пан»

У 1894 році був написаний роман «Пан», який став помітним явищем тогочасного літературного процесу. Він відкрив епоху психологічного роману в норвезькій літературі. У творі відчувалися ідеї Ж.- Ж.Руссо щодо «гармонії природного життя». Але, якщо французький просвітитель вірив у безперечну перемогу почуття і природи над цивілізацією, то Кнут Гамсун трагічно сприйняв майбутнє [13, с.30].

Чому ж так назвав свій твір письменник? Герой роману лейтенант Глан спершу й сам нагадує цю міфічну істоту. Адже Пан - це бог лісів, отар, пастухів, покровитель природи у давньогрецьких міфах. Він так любив землю, що заради неї покинув Олімп. Так само й Глан жив відлюдником у лісовій сторожці, де його єдиним товаришем був пес Езоп. Цей чоловік був щасливим серед природи, насолоджуючись кожною миттю життя серед пташиного співу у сонячний чи хмарний день. Здається, більш нічого людині й не треба, бо вона сама - джерело радості й смутку [19, с.18].

Глан настільки відчував природу, що розумів навіть сірий камінь, який, здавалося, впізнавав його. Той камінь був частиною дивовижної природи, яка дарувала стільки радості. Коли ж з'являється інший Пан? Коли відбувається зустріч із Едвардою та її батьком. Відтоді Глана почала мучити самотність, так що він навіть клав до кишені два мідяки й дзвенів ними, щоб не було так самотньо. «Ночі не стало, сонце тільки пірнало у море і знов виходило на світ, ще більш свіже й червоне». І кожного разу Глан, прислухаючись до нічного шепотіння, ніби відчував, як Пан сміється над ним. Доки тривають його заплутані стосунки з Едвардою та Євою, час від часу Глан ніби чує голос Пана, відчуває на собі його погляд.

Душа його чує цей поклик. Про що каже бог лісів? Може, попереджає про те, що герой ніколи не зможе жити серед людей, серед їх пристрастей, бо й сам поринає у їх вир. Тоді й охоплює його та сама паніка, що жене героя лісами у марному пошуку спокою. За міфом, такий страх - паніку - здатен був наганяти саме Пан. Увесь роман сповнений алюзій з міфу про Пана. У самому творі багато аналогій з цим богом природи, який, за легендою, володів даром пророкувати. А за середніх віків Пана вже вважали злим духом. Усі ці риси втілено в характері головного героя роману, навіть ім'я якого співзвучне міфічному богу: Глан - Пан. Тому й називається твір саме так - «Пан».

Прикладом такого твору, як «Пан», в українській літературі стала повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» [25, с.29].

Кнут Гамсун цікавився Сходом та теплими країнами, тому опублікував у журналі «Самтиден» уривок, який мав назву «Смерть Глана». Це вважалося останнім розділом книги, дія якої відбувалася в Індії.

Не було ніякого сумніву, що образ Томаса Глана був навіяний Стриндбергом. У той час жодна людина не справила на Гамсуна такого враження, як Август Стриндберг. Він назвав себе твариною, яка прагнула назад до лісу.

Прототипом Едварди стала Лаура Валсе - перше кохання письменника. Спочатку він назвав твір «Едварда» - ім'ям головної героїні, але коли книга вже була готова до друку, змінив назву на «Пан», бо центральним образом, не зважаючи ні на що, все ж залишилася сила природи, бог Пан.

У класичній міфології Пан - син Гермеса, бог лісів, отар, пастухів, який переслідував німф у пориві закоханості. Коли народився великий Пан, то його мати, німфа Дріопа, глянувши на сина, втекла, бо той мав цапині ноги, роги і довгу бороду. Але батько, бог Гермес, зрадів народженню сина, узяв його на руки і відніс на світлий Олімп, де всі Боги гучно вітали народження бога. Пан не залишився жити на Олімпі, а пішов у тінисті ліси й гори, де пас стадо, грав на дзвінкій сопілці. Як тільки чули німфи її чудовий звук, одразу юрбами поспішали до нього і невдовзі веселий танок рухався зеленою відлюдною долиною під звуки музики Пана, який і сам любив брати участь у танцях німф. А коли настав жаркий полудень, він йшов у гущавину лісу і відпочивав. Небезпечно його тоді турбувати. Пан запальний і міг у гніві наслати тяжкий гнітючий сон чи панівний страх. Але якщо бог не гнівається, то він милостивий і добродушний [22, с.53].

Схожість Глана з Паном у полягає також у тому, що він мав безмежну владу над жіночими серцями. Поява Пана на порохівниці Глана засвідчила те, що як мисливець він знаходився під опікою бога. З богом Паном герой роману тісно пов'язаний невидимими ланцюгами. Для письменника людина - це передусім частина світу. Пан - втілення стихійного життєвого начала, яке живе у кожному з героїв: і в Глані, і в Едварді, і в Єві. Цю особливість роману помітив О. Купрін: «Головна особа залишалася майже не названою - це могутня сила природи, великий Пан, дихання якого відчувалася і в морській бурі, і в білих ночах з північним сяйвом... і в таємниці кохання...» [7, с.52].

Головною темою твору стала тема кохання, кохання-страждання. Воно виникло як непереборна сила, яка не контролювалися розумом, не знало перепон, не зважало на моральні устрої та норми. Кохання у Гамсуна не привело до щастя і не дало спокою, а стало вічним двобоєм ворогуючих сил, котрі прагнули єднання [9, с.13].

Роман «Пан» складний за проблематикою. Він порушив філософські і морально-етичні проблеми: сенс людського буття, сутність щастя і страждання, стосунки людини і природи, їх взаємоіснування.

Таким чином, пейзаж у романі «Пан» відіграє важливу, так як на його тлі відбувається основні події, природа, зображена у творі, є життям і натхненням головного героя Томаса Глана.

Останній прозовий твір Кнута Гамсуна 90-х років - роман «Вікторія». Він був написаний за надзвичайно короткий час: ще в липні 1898 року Гамсун не уявляв собі його повного обсягу, а в кінці вересня «Вікторія» була готова до друку.

Сюжетну основу твору склала історія трагічного кохання. Недаремно Кнут Гамсун зауважив, що «Вікторія» - «це ліричний твір», у центрі якого любовний конфлікт, подібний до того, який був показаний у «Пані». У романі звучав не лише мотив фатальної приреченості сильного почуття закоханих, а й мотив суспільної нерівності [3, с.203].

Син мірошника Юханнес йшов і думав, що коли виросте, то буде виробляти сірники. Це робота небезпечна: вимасти руки в сірку і жоден сміливець навіть не наважиться привітатися з тобою. В лісі юнак провідав своїх птахів, які були його друзями. І вже тут бачимо, що пейзажі і у цьому творі займатимуть чільне місце. Головний герой також любить і розуміє природу, і вона, здається, відповідає йому взаємністю (у цьому мабуть схожість Юханнеса і Глана, головного героя «Пана», з самим К.Гамсуном, який також обожнював природу).

Юханнес був 14-річним підлітком, широкоплечим, загорілим на сонці, великим майстром вигадувати різні нісенітниці. Батько повідомив, що за ним послали із Замку. Хлопець зустрів молодих вельмож, допоміг їм розміститися у човні. Всі діти були взуті у чоботи і лише Вікторію, взуту в черевички, дівчинку 10 років, треба було перенести на руках.

Юханнес хотів це зробили, але Отто, молодик з міста, випередив. Хлопець хотів разом з усіма піти на острів, але йому треба було берегти човен. Він думав і уявляв, як рятує Вікторію.

Пройшли роки. Юханнес виріс, йому було двадцять, цілими днями сидів над книжками. Виросла і дівчина подорослішала, не впізнала Юханнеса. Між ними відбулася розмова. Юнак витягнув з води утоплену Каміллу. Вікторія хотіла зробити спробу зізнатися, але не змогла. Минали дні, герой поїхав до міста і зустрів там Вікторію. Виявилося, що вона заручена з Отто, який випадково загинув під час полювання. Після цієї пригоди Вікторія стала вільною, але доля знову розвела шляхи двох закоханих людей. Юханнес одержав від коханої листа (його приніс учитель), якого та написала перед смертю. У ньому дівчина зізналася у коханні, з трепетом описала всі найтонші переживання та відчуття, що переповнювали її душу у моменти зустрічей з Юханнесом. Вона просила вибачення за неприємності, яких завдала коханому і не встигла вимолити пробачення. Вікторія обірвала листа і попрощалася з героєм назавжди.

Автор робить висновок, що трагедія головних героїв була обумовлена об'єктивними умовами життя [5, с.235].

Багато подій у романі «Вікторія» відбуваються на природі. Тут зустрічаємо різноманітні пейзажі, які підкреслюють гостроту подій та відчуттів, передають ту бурю емоцій, що відбувається у душах героїв.

2.2 Імпресіоністична техніка письма (на основі романів К. Гамсуна «Вікторія» та «Пан»)

У XIX столітті намічається новий напрям розвитку літератури, у якому причини мотивації людської поведінки дедалі більше пов'язуються не з соціальним довкіллям, а з глибинними внутрішніми процесами, що відбуваються в душі людини. Ця новація сягає своїм корінням не тільки романтичної літератури, а й традицій Золя, Достоєвського, Ібсена [4, с.58].

Мистецтво кінця XIX ст. було підготовлене до появи імпресіонізму розвитком і зміцненням філософських течій, що базувались на проповідуванні права на суб'єктивне бачення людиною світу, вчень, що дедалі більшу увагу звертали на психологію людини та на екзистенціальну проблематику людського буття. Такі течії та вчення мали виразний суб'єктивно-ідеалістичний характер, а їх загальна спрямованість була глибоко гуманістичною [15, с.5].

Разом з тим, тогочасне європейське суспільство в переважній своїй більшості було виховане на засадах традиційного реалізму, що заважало йому адекватно сприйняти назрілі новації імпресіоністів. Пропаговане імпресіоністами право митця на суб'єктивне бачення світу і небажання зв'язувати своє бачення предмета обов'язковими традиціоналістичними нормами видавались публіці та критиці нечуваною зухвалістю, бо ж заперечували наріжні і загальноприйняті у мистецтві категорії, як, наприклад, «малюнок, колір, виконання» (А. Вольф). Імпресіоністи були першими, хто відмовився від спроб далі розвивати традиційно реалістичні засоби відбиття і, натомість, запропонували дещо більше, ніж просто нові художні прийоми зображення, а саме - нове, виразно індивідуалізоване бачення об'єкта творчості, що базувалось на принципово нових світоглядних засадах. Однією з наріжних засад нового, імпресіоністичного світобачення стало бажання митця викликати у читача сильне і неповторне враження від зображуваного, збудити його творчу уяву [15, с.5].

Наріжною засадою імпресіоністичного світобачення та імпресіоністичної естетики стала їх виразна орієнтація на ствердження індивідуального і неповторного бачення митцем оточуючої реальності, на право митця зображувати світ, не керуючись загальновизнаними засобами та критеріями відтворення дійсності [15, с.1].

Імпресіонізм - це останній стильовий напрям, пов'язаний з реалізмом, і перший, пов'язаний з модернізмом. Перехідний, так би мовити, стиль, як і попередні, не втрачав гармонійного уявлення про людину, але зосереджувався вже на внутрішньому космосі її, на індивідуальності, неповторності, мінливості, душевній драмі кожного людського життя. Це було художнім відкриттям (утім, не тільки імпресіонізму), яке органічно ввійшло в структуру інших стильових напрямів XX-XXI ст. [8, с.27].

Отже, імпресіонізм у літературі був відходом від традиційних форм художнього мислення, і хоча зовні часом зберігав подібність до реалізму, по суті був явищем новим, зосередженим на внутрішньому світі людини.

Реалізм, художній здобуток попередніх літературних епох, характеризується насамперед великою інформативністю, яка у творах втілювалася в описах місця подій, реалій побуту, докладному портретуванні героїв. Реалістичний портрет у літературі несе чималу об'єктивну інформацію про людину - її вік, соціальний стан, темперамент, вдачу.

Портрет в імпресіоністичному творі, навпаки, майже зовсім неінформативний, він складається з кольорів або колористичних деталей, до нього вводяться подробиці, які викликали певні почуття, емоції в того, хто сприймає героя. Інформація про зовнішність героїнь (візьмемо для прикладу опис Едварди у «Пані» та опис Вікторії у однойменному романі), їхній одяг, вік, характер дуже стисла, натомість маємо враження оповідача від жінок, яких він бачить у цей момент. Важливими є емоції, почуття, що належать не героїням, а оповідачеві. Таким чином, Кнут Гамсун як митець-імпресіоніст у деталях вражень та кольорів передає сутнісні характеристики своїх героїв [20, с.46].

Пейзаж у романі «Пан» відрізняється від реалістичного. Для нього характерними є замальовки природи, але у них ми не знайдемо інформацію про ландшафт, деталізацію рослинного, тваринного світу, тільки враження - зорові, звукові.

Для письменника природа - це вища мудрість, уособлення моральних ідеалів, мірило справжніх цінностей. Людина вчиться у природи. Природа органічно входить в життя героїв, переплітається з їх думками, іноді допомагає переглянути своє життя і навіть круто змінити її. Краса природи, її велич, неозорість розвивають у людини ідейно-моральні, патріотичні та громадянські переконання, почуття гордості, любові до рідної землі, естетичні поняття, художній смак, збагачують відчуття, емоційне сприйняття, уявлення, мислення і мову. Природа робить кожного благороднішим, кращим, чистішим, легшим, милосерднішим. А художня література, відтворюючи природу в слові, виховує в людині почуття дбайливого ставлення до неї.

У Гамсуна предметний світ природи майже не означений, натомість передано відчуття від нього. Про звірів, птахів, дерева герой лише здогадується за тими звуками, що долинають до нього. Яскрава метафора передає враження від сонця, що пірнає і з'являється знову. Так досягається зображення ефекту вібрації світла, котра підсилюється коливанням повітря, переданим як шелестіння, шурхіт, пташиний перегук. Світло й звук є основними інструментами творення імпресіоністичного пейзажу [25, с.34].

У імпресіоністів природа часто виступає як істотний елемент композиції. Вона може гармоніювати з світосприйняттям персонажа, допомагаючи розкрити його з більшою повнотою. Але пейзаж не є обов'язковим доданком художнього світу. І якщо автор включає в свій текст опису природи, то це завжди чимось вмотивовано.

Гамсун у своїх творах показував людей, котрі страждають від самотності; складність і глибину почуттів; всепоглинаючу силу любовної пристрасті. Прозі Гамсуна властиві психологізм, глибокий ліризм, який, ніби акомпанемент, супроводжує основну тему оповіді, що виходить за межі зображення почуттів окремої особистості. Гамсун досить осяйно і зримо відтворював життя звичайних норвезьких селян, поміщиків, торговців, лісорубів, інтелігенції. У його творах постає картина життя всіх верств населення, але автора захоплює не вона, а зображення психологічних ситуацій, у які потрапили його герої, що боролися з суспільством і власними почуттями [16, с.45].

На початку творчого шляху художник в статті «Про неусвідомлене духовне життя» він подав нове розуміння людської психології. Гамсун заявив, що його завданням є не зображення людських типів, а відтворення гранично індивідуальних відчуттів людини, котра народжена не якимось соціальним прошарком суспільства, а масою розрізнених і різнорідних вражень, які іноді різко суперечать одне одному. Гамсун стверджував, що створює людський характер, який підпорядковується внутрішнім, іноді - фізіологічним, імпульсам. Для письменника важливим був не тільки психічний стан, а й фізіологічні відчуття, які разом керують настроєм і навіть думками та вчинками людей. У нього наприкінці XIX ст. з'явилися настільки незвичні персонажі, настільки незвичні типи психології, що не враховувати його відкриттів уже не могла література наступних років.

У статті «Психологічна література» Гамсун виклав свою позицію детальніше: «Автор не є частиною загального, яким би він повинен бути, якщо б він міг бути об'єктивним, автор - неповторна індивідуальність, суб'єкт, котрий дивиться тільки своїми очима, суб'єкт, який відчуває тільки власним серцем, - і найбільші письменники Землі не були б великими, якби створювали об'єктивну поезію, але вони якраз писали прекрасно, пристрасно, по-своєму. Я хочу створювати своїх людей, як я відчуваю їх, а не як передбачає позитивізм; я хочу змушувати мого героя сміятися тоді, коли освічені люди гадають, що він повинен плакати».

Ірраціональність, притаманна «Містеріям» і «Голоду», не менш помітна в романі «Пан», де лейтенант Глан постає як найбільш характерний персонаж раннього Гамсуна. Він відчуває себе сином лісу, може відчути настрій сірого каміння поблизу свого житла, підводний камінь у морі в нього на очах оживає і пирхає, наче напівбог. Глану видається, що в лісі він бачить самого бога природи Пана, котрий близький йому, оскільки Глан поєднує своє життя з ритмом життя природи. Він і кохає як син природи, віддаючись своєму почуттю безмежно і не роздумуючи. Гамсун помістив героя у реальний світ, де природності немає місця, і тому його кохання до Едварди - жінки, по-гамсунівськи зламаної цивілізацією, егоїстичної, двоїстої, марнославної, котра прагне панувати і водночас бути щасливою, переростає у ряд випробувань і принижень, яких він не позбувається до кінця свого життя, хоча намагається самому собі довести, що забув Едварду.

Творчість письменника можна назвати психологічним реалізмом, початок якому поклав Ф. Достоєвський. Дослідники творчості Гамсуна проводили паралель з романами Достоєвського, різниця була тільки в тому, що російський письменник через внутрішні конфлікти особистості прагнув виразити соціальні конфлікти і дисгармонію світу, а Гамсун зображував світ як даність, а долю людини - як окремий випадок, що залежить від світу. В зображенні психічних станів героїв, зміни їх настроїв Гамсун досягав вершин мистецтва, виявляючи високу майстерність і здатність проникнути в найглибші людські таємниці.

Творчості письменника були чужі натуралізм і реалізм ХІХ ст., надто спрощені уявлення про взаємозв'язки людини і суспільства. Гамсун намагався відтворити загальний смисл, дух дійсності, а не зображувати її подібність у творах [6, с.13-14].

Отже, у другому розділі курсової роботи було розглянуто значення пейзажу у романах К. Гамсуна «Пан» та «Вікторія», а також проаналізовано особливості імпресіоністичної манери письма К.Гамсуна.

Пейзаж відіграє важливе значення як у «Пан» так і у «Вікторії». Головний герой «Пана» Томас Глан єдиний з природою, він її розуміє і відчуває, і всі, навіть найменші деталі пейзажів, використані автором як засіб надання ситуації чи явищу більшої гостроти і чіткості. Пейзажі у обох романах підкреслюють внутрішні стани героїв.

Для імпресіоністичного письма Кнута Гамсуна характерні: відчуття, враження, мінливі почуття особистості, миттєві стани душі; фрагментарність описів (мить, епізод внутрішнього буття); гра кольорів та відтінків, світла й тіні; злиття звуків і кольорів, слів і звуків, слів і барв тощо; пейзаж не подає відомостей про ландшафт, замінюючи його звуковими враженнями; портрет фактично не інформативний, він складається з кольорів або колористичних деталей.

Висновки

Пейзаж в літературі здавна був жанром самостійним і великим. Образи-пейзажі, тобто описи природи, займають значне місце в системі образів більшої частини літературних творів. У літературознавстві під пейзажем розуміють зображення картин живої і неживої природи в художньому творі.

Відкриття пейзажу пов'язане з усвідомленням нового положення людини у Всесвіті як включеного, вписаного в неї. Вперше краєвид, як важливий засіб відображення життя, став використовуватися у творчості письменників-сентименталістів і романтиків. Сентименталісти зазвичай показували своїх героїв на тлі тихої, спокійної природи. Романтики використовували краєвид для виявлення бурхливих почуттів і пристрастей своїх героїв, для створення екзотичних картин. Найбільш широко роль пейзажу виступає в реалістичних творах.

Пейзаж - це один із змістовних і композиційних елементів літературного твору, який виконує багато функцій в залежності від стилю автора, літературного напряму, з яким він пов'язаний, методу письменника, а також від роду і жанру твору.

Однією з найважливіших функцій пейзажу є позначення місця і часу дії. Пейзаж як місце дії важливий тому, що дає читачеві непомітне, але, тим не менш, дуже важливе - впливає на формування характеру.

Іншою не менш важливою функцією пейзажу є сюжетне мотивування. Природні і, в особливості, метеорологічні процеси (зміни погоди: дощ, гроза, буран, шторм на морі) можуть направити перебіг подій в ту або іншу сторону.

Динаміка пейзажу дуже важлива в хронікальних по перевазі сюжетах, де першенствують події, не залежні від волі персонажів.

Однією з найбільш частих функцій пейзажу є форма психологізму.

Пейзаж, даний через сприйняття героя, - знак його психологічного стану в момент дії. Але він може говорити і про стійкі риси його світосприйняття, про його характер. Природа виступає не тільки як естетична цінність, але і як вища етична категорія.

Пейзажний образ, як знак певного почуття, може варіюватися і повторюватися в рамках одного твору. Пейзажні образи в контексті розповіді набувають багату символіку, стають багатозначними. Вони символізують і почуття патріотизму, і романтику любові, і повноту буття, щастя взаєморозуміння.

Ще одна необхідна функція пейзажу - форма присутності автора.

Норвезький письменник, лауреат Нобелівської премії 1920 р., Кнут Гамсун також належить до числа авторів, що надавали зображенню пейзажу у своїх творах важливого значення. У курсовій роботі аналізувалось місце пейзажу у романах письменника «Вікторія» та «Пан».

Кнут Гамсун був частиною природи, він не мислив себе окремо від неї. Так само, як і не мислив написання творів без заглиблення у душу людини.

Для імпресіоністичного письма Кнута Гамсуна характерні: відчуття, враження, мінливі почуття особистості, миттєві стани душі; гра кольорів та відтінків, світла й тіні; пейзаж не подає відомостей про ландшафт, замінюючи його звуковими враженнями; портрет фактично не інформативний, він складається з кольорів або колористичних деталей.

У романах «Пан» та «Вікторія» автор відводить пейзажу важливу роль. Образи природи уточнюють, конкретизують обстановку, час і місце дії творів. Саме за допомогою пейзажу читач наочно може уявити собі, де відбуваються події і коли вони відбуваються. Опис природи складає психологічний, емоційний фон розвитку сюжетів як в одному творі, так і в іншому. Саме пейзаж створює психологічний настрій сприйняття тексту, допомагає розкрити внутрішній стан героїв, готує читача до змін в їх житті. Таким чином, можна зробити висновок, що пейзаж у романах «Вікторія» та «Пан» має важливе значення, він є невід'ємною частиною розповіді, без якої розповідь була б не настільки вражаючою та насиченою різноманітними емоціями.

Список використаної літератури

1. Абрамович Г.Л. Вступ до літературознавства. Підручник для пед. ін-тів. Вид. 5-е, испр. і доп. - Москва: Просвещение, 1970. - 390 с.

2. Афанасьев В.А. Пейзаж // Українська радянська енциклопедія. - Київ, 1982. - T. 8. - С. 226.

3. Буркут К. «Містерії» Кнута Гамсуна / К. Буркут // Всесвіт. - 2012. -N5/6. - C. 203-206.

4. Галич О., Назарець В., Васильєв Б. Теорія літератури. - Київ: Либідь, 2001. - С. 142.

5. Гамсун К. Публицистика 1935-1944 годов / Кнут Гамсун; Пер. Н.Федоровой // Иностранная литература. - 2005. - N11. - C. 231-238.

6. Головченко Н. Структурно-стильові домінанти імпресіонізму: До вивчення творів Гамсуна «Пан», Коцюбинського «Цвіт яблуні», Буніна «Легке дихання» / Н. Головченко // Зарубіжна література в школах України. - 2005. - N5. - C. 13-19.

7. Гурдуз А.І. Метагерой романів Кнута Гамсуна: динаміка пантеїстичного світосприйняття: (Образи Нагеля («Містерії, 1892), Глана («Пан», 1894 та Ісака («Соки землі», 1917) / А.І. Гурдуз // Тема: На допомогу вчителю зарубіжної літератури. - 2005. - N1/2. - C. 52-58.

8. Гурдуз А. Повість М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» і роман К.Гамсуна «Пан» у порівняльно-типологічному висвітленні / А. Гурдуз // Слово і Час. - 2003. - № 11. - С. 40-44.

9. Дереза Л. «Коли руйнуються любовні стосунки - руйнується світ»: Кнут Гамсун «Пан» / Л. Дереза // Зарубіжна культура в навчальних закладах. - 1998. - № 8. - С. 13-16.

10. Ісаєва О. Любов-покірність чи любов-боротьба?: (узагальнюючий урок-семінар за романом Кнута Гамсуна «Пан») / О. Ісаєва // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1999. - № 1. - С. 41-43.

11. Кагановська О.М. Метасеміотичне дослідження текстових концептів художнього твору / Мова і культура. - Київ: Видавн. дім Д. Бураго, 2003. - Вип. 6. - Т.ІІІ, Ч.2: Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. - С. 73-81.

12. Кирпа Г. Дослідник людської душі - Кнут Гамсун / Г. Кирпа // Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури. - 1999. - № 1. - С. 2-9.

13. Конева Т. Любовь делает человека человеком: урок по роману «Пан» К. Гамсуна / Т. Конева // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2000. - № 1. - С. 30-32.

14. Лесин В.М. Літературознавчі терміни. - Київ: Рад. шк., 1986. - 251 с.

15. Литературный гений [Кнут Гамсун] // Шкільна бібліотека. - 2009. - N7. - C. 11-13.

16. Матюшкіна Т. У ритмі життя природи: «імпресіоністичні ефекти» в зображенні світу природи Михайлом Коцюбинським та Кнутом Гамсуном / Т. Матюшкіна // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2010. - N5. - C. 45-51.

17. Пасічник Г.П. Деякі смислові трансформації концепта «пейзаж» в англомовних художніх текстах // Матеріали міжнародної конф. - Харків: Нац. ун-т імені В.Каразіна, 2004. - С.212-215.

18. Поліщук Я. Наслухуючи «музику сфер»: поетикальні паралелі творчості Михайла Коцюбинського та Кнута Гамсуна / Я. Поліщук // Слово і Час. - 2010. - N12. - C. 53-67.

19. Рогозинський В. Згідно з якими зірками жити... : до вивч. роману К. Гамсуна «Пан» / В. Рогозинський // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2000. - № 3. - С. 18-19.

20. Сидор-Гібелинда О. Єретик модерну, або сага втраченого зуба: [про Кнута Гамсуна, норв. письм.] / О. Сидор-Гібелинда // Книга плюс. - 2002. - № 2. - С. 46-47.

21. Тараненко М.П. Пейзаж у художньому творі. - Київ, 1965. - С. 11.

22. Уліщенко В. Любов-покірність чи любов-боротьба? : пробл. кохання в романі К. Гамсуна «Пан» / В. Уліщенко // Зарубіжна література. - 2001. - №29/32 (серп.). - С. 53-57.

23. Циховська Е. Руссоїзм та францисканізм у творчості Леопольда Стаффа і Кнута Гамсуна / Е. Циховська // Слово і Час. - 2010. - N2. - C. 54-59.

24. Чернець Л.В. Вступ до літературознавства. Літературний твір: основні поняття та терміни. // Літературний твір як художню єдність (Л.В.Чернец) Навчальний посібник. - Вид: Вища школа, Академія (Москва). - 1997. - С. 337.

25. Янкович О. Психологія літературного героя у контексті психології особистості: урок-компаративне дослідження за творами К. Гамсуна та М. Коцюбинського / О. Янкович, І. Ханчук // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2009. - N3. - C. 29-34.

Размещено на Allbest.ru