Образ англійського аристократа у творі "Jeeves in the offing"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Аристократія Англії початку ХХ століття

Розділ ІІ. Особливості мовлення аристократії

Розділ ІІІ. P. G. Wodehouse (Пельхем Грінвіль Вудхауз) - коротка біографія письменника

Розділ ІV. «Jeeves in the offing» («Дживс у відпустці») - образна характеристика головного персонажа (Вустера), мовні особливості

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що тема образу англійського аристократу на початку ХХ століття, який описується в гумористичному творі «Дживс і Вустер» (а саме «Дживс у відпустці») ще нікім не вивчалася. Ми в нашій роботі хочемо не лише розкрити образ англійського аристократу, а і показати його мовлений стиль, його засіб мислення та і взагалі сенс існування англійської аристократії на початку ХХ століття.

Мета роботи - це доказ важливості існування англійського аристократу на початку ХХ століття на прикладі роману «Дживс у відпустці», та продемонструвати історичний розвиток аристократії Англії. А для цього нам було висунуто наступні завдання:

- показати існування аристократичної Англії початку ХХ століття. Тут же розкрити поняття аристократу;

- проаналізувати особливості мовлення аристократії;

- надати деякі біографічні дані Пельхема Грінвіля Вудхауза;

- зробити образну характеристику головного персонажа (Вустера), відтворити його мовні особливості згідно із прикладами, наведених у романі «Jeeves in the offing».

Предмет дослідження: роман «Дживс у відпустці».

Об'єкт дослідження: аристократія Англії ХХ сторіччя.

Методи дослідження:

- описово-аналітичний, тобто, описуючи факти, які підтверджують значення обраної нами теми дослідження, ми хочемо зробити власний аналіз;

- історично-хронологічний - класифікація історичних даних в хронологічному порядку стосовно англійської аристократії;

- лексичний, семантичний та мовний взагалі аналіз англомовного тексту, взятого з роману «Дживс у відпустці».

Теоретичне та практичне значення нашої роботи полягає в тому, що дане дослідження може послужити оптимальним посібником для написання наукових робіт з лексикології, мовознавства, літератури та багато інших.

мовлення аристократія персонаж

Розділ І. Аристократія Англії початку ХХ століття

Представник вищого привілейованого шару дворянства, знаті, аристократії (істор.). - Так мені чи бути аристократом? Я, слава богу, міщанин. Пушкін. [15]

До Першої світової війни дворянство займало ще міцне становище в армії, державному апараті і у складі політичної, економічної та духовної еліти, а титулована аристократія - кілька сот пологів (частки відсотка всього дворянства) перебувала в деяких країнах на особливому положенні і зберігала величезні латифундії не тільки в Англії та Іспанії, але і в Австро-Угорщині (Естергазі володіли 735 тисяч акрів в Угорщині, Шварценберги - 360 тисяч в Південній Богемії, Ліхтенштейни, Палавічині, Каролі, Андраші та 20 інших родів мали більше 250 тисяч акрів кожен, у Богемії і Моравії третину землі належала менш ніж 1% землевласників). [9, розділ ІІІ]

Дворянство і особливо аристократія займали домінуючі позиції в політиці та управлінні, не тільки переважно комплектуючи кабінети і абсолютно переважаючи у верхніх (спадкових або призначаються) палатах парламентів, а й складаючи вагому частину депутатів нижніх палат. В Англії в кабінетах 1886-1916 рр.. до аристократії належало 54%, з членів Палати Громад за 1885-1900 рр.. 18% становили представники помісного дворянства. Для порівняння Англії, в даному розумінні, з іншими країнами, слід сказати, що в Іспанії гранди (герцоги і частина маркізів і графів) входили «за посадою» до складу Сенату, серед міністрів 1902-1923 рр.. аристократів було 17,1%, серед депутатів Кортесов до 1899 - більше 20% (як і в Англії, помітно розрізняючись по партіях: серед карлістов 43,6%, консерваторів - 25,4%, лібералів - 7,5%). [9, розділ І]

До цього часу досить багато дворян було і в армії. В Англії (всупереч уявленням, що її офіцерський корпус був менш аристократичним, ніж Німеччини і Росії) до 1912 р до дворянства належало 41% всіх офіцерів (в т.ч. 9% - до аристократії) і 65% генералів (у т. ч. 24% до аристократії). Для порівняння необхідно сказати, що у Німеччині на 1913 дворянами були 30% всіх офіцерів і 52 % генералів і полковників; у Росії до 1897 з потомствених дворян відбувалося 51,5% офіцерів, на початку ХХ століття - 37% (при цьому 2,3 % полковників і 5,1% генералів належали до аристократії), на 1912 до дворянства (в т.ч. приблизно третина дітей особистих дворян) належало 53,6% офіцерів (у т. ч. 71 % штаб-офіцерів і 86,8 % генералів); Австрійське офіцерство за цим показником перебувало між російсько-німецьким і франко-італійським (у Франції, де армія була практично єдиним притулком дворянства, до 1878 дворянами були 28,6 % учнів Сен-Сіра, але в усьому корпусі частка дворян була істотно менше). [9, розділ Х]

Перша світова війна підвела риску під існуванням традиційного суспільства і самим безпосереднім чином позначилася на долі колишнього вищого стану. Значна його частина фізично загинула і не могла бути заміщена зі свого середовища.

Дуже чутливими були втрати англійської аристократії (нерідко батько і син гинули через місяць один після іншого), що призвело до появи значного числа виморочні маєтків.

Процес занепаду аристократії в післявоєнні роки протікав в європейських країнах з різною інтенсивністю і в різних формах - залежно від конкретних умов. Загибель Російської імперії призвела до повної ліквідації її дворянства і, за винятком тих, хто відпав територій, в дуже значній мірі - його фізичної загибелі. В інших країнах ситуація складалася по-різному, але перш за все зміни торкнулися земельних володінь аристократії (особливо у Східній Європі).

Ми надали показники інших країн стосовно аристократичного населення для того, щоб більш розкрити суть існування аристократії в Англії, стан якої помітно змінився після ХІХ століття. А після завершення воєнних дій у сорокових роках аристократія одержала поразку.

Англійської аристократії, хоча країна вийшла переможницею з війни, війна завдала дуже сильний удар. Загибель великої кількості аристократичних спадкоємців призвела до зрушень і у землеволодінні. Високі податки на спадщину виявилися не під силу багатьом претендентам, а жінки - спадкоємиці за відсутністю достатньої кількості чоловіків того ж кола, стали виходити за осіб, до нього не належать. У результаті до 1921 чверть земель Англії земель змінила власників; якщо перед 1914 фермери володіли лише 10% земель, то до 1927 р. - вже понад третю. [9, розділ ІІ]

Однак у майновому сенсі аристократія була ще дуже сильна і в цілому володіла великим запасом міцності. Незважаючи ні на що, 1% населення володів третиною національного багатства. Депресією 30-х років було в основному зруйновано значно менш заможне рядове дворянство, але не аристократія, багато представників якої повністю зберегли свого стану (наприклад, герцог Вестмінстерський мав дохід 900 тисяч фунтів на рік - удвічі більше королівського цивільного листа, граф Дербі володів 60 тисяч акрів землі, маркізу Буту належала половина міста Кардіфа і т.д.).

Істотно знизилася і роль аристократії у політиці. У складі кабінетів у 1918-1935 рр.. частка її скоротилася до 23% проти 54 % в попередні 30 років (а в 1919, 1924 і 1929 рр.. кабінет і зовсім формували лейбористи). Менше стало представників дворянства і в Палаті Громад (у 1918-1935 рр.. 13%). Навіть у самій Консервативної партії в 1922 контроль перейшов від ленлордів до бізнесменів, які не мають нічого спільного зі старими сім'ями торі. Радикально, в 4 рази впала частка дворянства в армії: якщо до 1912 р. вона становила 41% (у т.ч. 9 % аристократії), причому була приблизно такою ж весь час з кінця ХV ІІІ ст., то до 1930 р. - тільки 11% (у т.ч. 4 % аристократії), навіть серед генералів вона впала з 64% до 40 % (у т.ч. 14 замість 24 % аристократії). Нарешті, змінилися як положення Палати Лордів (у якої ще в 1911 р. було відібрано право абсолютного вето і залишено лише відкладальне), так і склад перів. Нові пери, що зводяться в 1916-1945 рр.., Не мали взагалі ніякого відношення до дворянській середовищі: лише 9 з 280 були спадковими землевласниками (навіть лейбористи в період своєї влади звели 19 «своїх» перів). Крім того, існувала з 1876 р. практика довічного (Неспадкові) перства, у ХХ ст. отримала особливо широке поширення. [9, розділ Х]

Земельний перепис в Англії проводилася фактично тільки двічі - в 1873 і 1966 рр.. При порівнянні їх результатів виявляється, що за цей час великі землевласники втратили більше половини землі на користь селян, банків і компаній. Збереження великих садибних будинків все більше ставало можливим тільки шляхом використання їх як туристичних об'єктів. Між 1952 і 1964 - 400 таких будинків було залишено або зруйновано (збереглося тільки 2\3 колись належали перам заміських будинків), до 1966 - 800 з них були відкриті для публіки за плату (при цьому Національний Траст часто дозволяв членам сімей, які передавали свою власність держав, залишатися у флігелях їх колишніх будинків). Тим не менш великим землевласникам і до початку 70- х років належало від чверті до третини всіх земель Англії, Уельсу та Шотландії. На 1966 близько 200 титулованих сімей за вартістю своїх земель могли вважатися мільйонерами; 56 найбільших латифундій в Англії та Уельсі становили разом 900 тисяч акрів а 23 в Шотландії - 1500 тисяч (короні належало 275 тисяч, церкві - 170 тисяч). За поняттями «демократичного суспільства» це, звичайно, фантастично багато. [9, розділ ІІ]

Але безпосередня політична роль аристократів продовжувала зменшуватися, в т.ч. та їх представництво в Палаті Громад (якщо в 1928 р. там було 58 синів перів і баронетом, то до 1955 року - тільки 12). Зовсім невеликою стало представництво дворянства і в армії: до 1952 і серед всіх офіцерів, і серед генералів воно склало лише 5 % (у т.ч. аристократія - 3%). Пішли й подальші реформи Палати Лордів. У 1958 р. був прийнятий новий закон про прижиттєве перство, в тому числі і жінок (в 1963 р. жінки отримали і право успадкування). Характерно, що коли постало питання про повну заміну спадкового принципу членства в палаті неспадковим, захисники спадковості вказували, що і так вже право фактично неспадковими: чверть перів - першого створення, і більше половини інших - теж недавнього виробництва, так що спадковий елемент і так в меншості. Остаточний удар по традиційним принципам і самої суті Палати Лордів було завдано в 1999 р., коли її скоротили, вигнавши при цьому майже всіх спадкових перів - їх на майже 800 чоловік залишилося 92 (і ті в основному недавнього виробництва), а решта обиралися партіями пропорційно числу місць у Палаті Громад; в 2005 р. палата втратила і судових функцій. [там само]

В Іспанії, де після громадянської війни встановився консервативно- традиціоналістський режим генерала Франко, аристократія після 1945 р. в основному зберегла свої позиції в землеволодінні. У 1956 р. в країні налічувалося 1693 аристократа (з 2184 титулами), в т.ч. 368 грандів; 7 грандів володіли 658 тисяч акрів на Півдні країни (один герцог Медінаселлі - 235 тисяч), а всього там зберігалося 10 тисяч великих володінь в середньому по 1500 акрів, тоді як середнє володіння по країні - 2,1 акра. До кінця 60 - х років, аристократія не тільки зберігала більшість земель, а й контролювала 6 великих банків, які обслуговували 4\5 приватної промисловості: поради їх на чверть складалися з аристократів, а інші члени перебували у родинних зв'язках з ними.

Підсумовуючи, слід додати, що, скажімо, поняття «середній клас», яке звикли нині докладати в деяких країнах чи не до половини населення, ще в другій половині ХІХ ст. становив групу приблизно в 5% населення, разом з вищим станом представляла еліту суспільства. А причини відмінностей долі аристократії у ХХ ст. слід було б шукати не стільки в її поведінці, скільки в статусі і склад цієї групи в різних країнах в ХVІІІ - ХІХ ст. Зокрема (оскільки мова йдеться саме про Англію), треба уявляти, що положення аристократії в цій країні було дуже специфічне.

Аристократія (титулований шар дворянства) чисельно скрізь була невелика, нараховуючи в середньовіччі лише кілька десятків, а в пізніший час і в найбільш великих країнах кілька сотень пологів. В Англії, на відміну від звичайної континентальної практики, титул не поширювався на всіх нащадків одержувача, а разом з майоратним володінням переходив тільки до одного спадкоємцю. Тому члени одного роду могли мати різні титули (а хтось зовсім не мати), а один титул могли носити послідовно члени різних родів. У суспільствах «старого порядку» ХVІІ -ХІХ ст. її положення було не зовсім однаковим: десь, як прийнято вважати, аристократія мала привілеї, але не мала влади, десь мала владу, не маючи привілеїв, десь мала і те і інше, десь - ні того ні іншого (при бюрократичних режимах привілеї мало дворянство в цілому, але титул додаткових не давав).

В Англії титуловані особи (пери) займали абсолютно виняткове становище як тому, що мали монополію на реальну владу, складаючи вищу палату парламенту і контролюючи нижчу, так і тому, що при цьому ще «були зобов'язані» бути найбільш заможними людьми в країні. Зв'язок анобліровання з рівнем і способом життя здавна була характерна для Англії (тут ще з ХІІІ ст. людина, що має певний річний дохід, не тільки мав право, але був зобов'язаний під загрозою штрафу прийняти звання лицаря), так що в кінці ХVІІІ в. В.Пітт - молодший цілком у цьому дусі вважав, що будь-якого, що має 20 тисяч фунтів річного доходу, слід зробити пером (і за своє прем'єрство рекомендував 92 чоловік).

Не менш специфічною рисою було те, що все англійське дворянство нового часу не тільки не мало жодних привілеїв (навіть єдиний привілей перів - суд рівних і свобода від цивільного арешту не поширюється на дітей), а й взагалі ніяк юридично не виділялося: офіційних документів про приналежність даної особи до дворянства як до особливого стану не існувало (крім невеликого числа осіб, які мають звання лицаря і баронета, воно взагалі було відрізнити від інших). «Landed gentry» було «gentry» тільки за фактом того, що воно було «landed». Втім, всі знали, хто був хто, і потрапити в цю середу було не так просто, тому що родовий будинок із землею (єдиний «патент» на дворянство) продавався рідко, і ринок маєтків був, загалом, невеликий. Але хто потрапляв, автоматично вважався «landed gentry» (досі довідники включають нащадків таких пологів, навіть позбулися землі). Ця риса досить важлива: не могло йти мови про ліквідацію «дворянства і його привілеїв», яких не було; по факту ж були лише багаті землевласники.

Нарешті, англійська аристократія - порівняно пізнього походження (б-во старої загинуло під внутрішніх війнах ХV ст.). Якщо на континенті не тільки Standesherren, але безліч інших аристократичних родів отримали свої титули до 1400 р., то в Англії до 1603 було тільки 62 титулованих роду, з яких до 1400 титули отримали 19. У загальній складності з ХІ ст. у Британії відомо близько 4 тисячі (3897) пожалувань титулів (у т.ч. близько половини - «додаткові» або ж присвоєні особам, що вже мали більш низький титул). Причому із створених до 1501 р. титул до 1601 зникло 59,4%, з усіх, створених до 1601 до 1701 зникло 69,3 %. В цілому 83,1 % всіх титулів було створено після 1600 (в т.ч. 63,6 % - у ХVІІІ - ХХ ст.). Зі збережених до теперішнього часу - після 1600 було створено 91 % (в т. ч. 74,1 % - у ХVІІІ -ХХ ст.). Серед усіх пологів, коли-небудь носили титули (близько 1,5 тисячі) 80,6 % вперше з'являються в цій якості після 1600 (в т.ч. 65,3 % - у ХVІІІ -ХХ ст. Причому близько 30 % - після 1900 р.), а зі збережених до теперішнього часів - 87,3% (у т.ч. 72% у ХVІІІ - ХХ ст., а 35 % - після 1900). [там само]

Настільки інтенсивного поповнення аристократії не було ніде на континенті. Наприклад, В РІ із загального числа приблизно 760 існували там титулованих пологів (з яких більше 160 згасли) нових титулованих пологів було тільки близько 280 (в т.ч. 67 зведено іноземними монархами), причому більше 190 з них належали до старого, допетровському дворянству, а випадки пожалування титулу особам недворянського походження були поодинокі. Але крім вражаючої динаміки зростання числа перів в Англії (не рахуючи шотландських, які не в повному складі засідали в Палаті Лордів, в 1704 їх там було 161, у 1784 - 182, в 1830 - 304, в 1896 - 502, в роки ПМВ 700 - 800), істотно, що це були за люди. А тут різниця дуже велика. З 139 нових перів, подарованих в 1833-1885 рр.., 80 % володіли більше 3 тисячі акрів, тобто практично всі вони належали до верхівки помісного дворянства. Тоді як з 200 нових перів 1886-1914 рр.. до половини представляли «нове багатство промислової революції» (багато хто був жили в селі 2 - м поколінням промисловців, а чверть - взагалі self - made??), близько третини були чиновниками, а зі старих земельних пологів було менше чверті (поповнення з років ПМВ не мало взагалі нічого спільного з цим середовищем). [там само]

За наданими фактами ми побачили змінення та положення аристократії в Англії на початку ХХ століття.

Розділ ІІ. Особливості мовлення аристократії

Соціальний статус мовця безпосередньо впливає на манеру промови і голосові параметри. Мова аристократів в кінці XIX на початку ХХ століття характеризується чіткою артикуляцією звуків і правильністю вимови, тенденцією до монофтонгізація голосних. Основними параметрами голосу є такі характеристики як «soft», «low», «quiet» і «gentle». Скорочені форми вживаються в ситуаціях дружнього або неофіційного спілкування і мають тенденцію до кількісного збільшення в першій половині ХХ століття. [8]

Індекси виховання, освіти і способу життя знаходять безпосереднє відображення в мові англійської аристократії.

Спосіб життя визначає присутність в «словнику» представників знаті лексики політичної тематики, мисливства та верхової їзди.

Лексика політичної тематики може бути об'єднана в такі групи як назви законодавчих актів, реалії та механізми парламентської діяльності, передвиборна кампанія, учасники законодавчого процесу та інші.

Лексика полювання і верхової їзди може розглядатися в якості окремої характеристики мови аристократів, так як вона однозначно вказує на соціальний статус мовця.

Високий рівень освіченості і начитаності визначає багатство вертикального контексту в мові аристократії, найпоширенішими різновидами якого виступають алюзії й цитати. Основними джерелами алюзій і цитат є література, історія, філософія, прислів'я та приказки, міфологія і Біблія.

Ми відзначаємо схильність аристократів першої половини XX століття до розлогого цитування, в тому числі і на іноземних мовах. Цитування часто має місце у зміненій формі і без посилання на джерело. Алюзії і цитати функціонують в якості свого роду «коду», що дозволяє виключити «чужого» (чи не аристократа) з кола спілкування. На їх основі найчастіше будується тонка мовна гра, також виступаюча «маркером» високого соціального статусу.

Англійського аристократа відрізняє внутрішня релігійність, що знаходить відображення в мові за допомогою стійких виразів, які ім'я Бога, а також біблійних алюзій і цитат. Роль церкви в суспільстві є предметом частого обговорення представників вищих класів. На основі християнських понять про чесноти і гріху аристократія формує свою систему моральних цінностей.

Спосіб життя аристократа, зокрема, захоплення театром, також знаходить відображення в театралізоване мови, її образності та експресивності (використання стратегії переоцінки і різноманітних стилістичних прийомів).

Переоцінка створюється лексичними, граматичними і стилістичними засобами - за допомогою прислівників - підсилювачів, ейфорію прикметників, гіперболічної метафори. Мова аристократії також багата яскравими оціночними прикметниками з меліоративної та пейоративної конотаціями. [7]

Соціально значущої особливістю поведінки аристократа є стриманість емоційних проявів, що відбивається у використанні евфемізмів і недооцінки, як одного із способів евфемістичній зашифровуваної.

Недооцінка у вивчених романах створювалася лексичними засобами (прислівники - дезінтенсіфікатори) і синтаксичними способами (синтаксичне умовчання).

Так як англійська аристократія XIX століття формує свій жаргон на основі художньої літератури, її мови притаманний «книжковий» характер. І вже на порозі ХХ сторіччя на лексичному рівні це проявляється у вживанні формальних лексичних одиниць. На рівні синтаксису, який безпосередньо відображає основні тенденції в мові, ми відзначаємо велику кількість складних, витіюватих конструкцій, перевантаженість причетними і герундіальними оборотами, що максимально наближає розмовну мову до письмової. [1]

Ми відзначаємо тенденцію до спрощення мови ближче до кінця століття, що відбивається в більш частому вживанні скорочених граматичних форм і розмовних фразеологічних одиниць.

Вживання скорочених граматичних форм також мало місце, за нашими спостереженнями, при «перемиканні» аристократів на спілкування з більш низькими класами, що полегшувало розуміння.

Освіта в привілейованих установах визначає наявність абстрактної і іноземної лексики в мові англійської аристократії.

Розділ ІІІ. P.G Wodehause (Пельхем Грінвіль Вудхаус) - коротка біографія письменника

Сер Пелем Гренвіл Вудхаус (англ. Sir Pelham Grenville Wodehouse; 15 жовтня 1881 - 14 лютий 1975) - популярний англійський письменник - гуморист, драматург і комедіограф. Лицар ордена Британської імперії. Протягом усього його творчості твору «короля комедії» Вудхауса користувалися величезним успіхом, ним захоплювалися багато знаменитостей від Кіплінга до Оруелла. Найбільш відомий його цикл романів про молодого британського аристократу Берті Вустера і його метку камердинера Джівсе, а також знятий за мотивами цього циклу британський телесеріал «Дживс і Вустер» (1990-1993), в якому знялися відомі комічні актори Стівен Фрай і Х'ю Лорі. Вудхаус - автор 15 п'єс і близько 30 музичних комедій. Він працював з Колом Портером над мюзиклом Anything Goes (1934), з Рудольфом фрімлєї - над мюзиклом The Three Musketeers (1928), регулярно співпрацював з Джеромом Керном і Гаєм Болтоном. Вудхаус - автор текстів популярних пісень, зокрема, тих, що увійшли до мюзиклу Гершвіна - Ромберга Rosalie (1928).

Ранні роки: Пелем Гренвіл Вудхаус народився в Гілфорді (графство Саррей, Англія) в сім'ї Генрі Ернста Вудхауса (1845-1929), англійського судді, який працював в Гонконгу, і Елінор Вудхаус (у дівоцтві Діен). По батьківській лінії сім'я належала древньому Норфолкського роду (сходить до лицареві XI століття, а до трону наблизився в XVI столітті, коли один з Вудхаусів поріднився з Енн Болейн і був наближений до Єлизавети I). Мати була дочкою вікарія Джона Бетхерста Діена, чиї предки в XI столітті служили Едуарду Сповіднику і мали в числі родичів кардинала Ньюмена. [19]

Розділ ІV. «Jeeves in the offing» («Дживс у відпустці») - образна характеристика головного персонажу (Вустера), мовні особливості

«Bertram Wooster's residence,» I said, having connected with the instrument. «Wooster in person at this end. Oh hullo», I added, for the voice that boomed over the wire was that of Mrs Thomas Portarlington Travers of Brinkley Court, Market Snodsbury, near Droitwich - or, putting it another way, my good and deserving Aunt Dahlia. «A very hearty pip-pip to you, old ancestor», I said, well pleased, for she is a woman with whom it is always a privilege to chew the fat». [10]

В перекладі на українську:

«Резиденція Бертрама Вустера, - промовив я. - Вустер у апарату. А, привіт, - додав я, бо голос, гудів на іншому кінці дроту, належав місіс Томас Портарлінгтон Траверс з «Брінклі-Корта», Маркет-Снодсбері, під Дройтвич, або, кажучи простіше, моєї обожненої тітоньці Далії. - Сердечно вітаю вас, найдорожча родичка, - сказав я. Я дійсно був радий її дзвінку: з цією дамою я завжди готовий почухати мовою».

З цієї фрази починається мова головного герою твору. І вже тут ми бачимо мовну поведінку Вустера. Яким же був головний герой?

Автор створює образ людини, яка належить до аристократичного типу населення. Але не дивлячись на своє світське походження, головний герой насправді безпорадна людина, яка не може впоратися без свого надійного помічника Дживса, котрий одного разу поїхав у відпустку…

З телефонної розмови, яка продовжується висловлюванням улюбленої тітоньки головного горою, стає зрозумілим, що Вустер мав розгульне життя:

«And a rousing toodle-oo to you, you young blot on the landscape», she replied cordially. «I'm surprised to find you up as early as this. Or have you just got in from a night on the tiles?» [10],

що в перекладі на українську означає:

«Улю-лю! - Почув я знайомий мисливський клич. - Як ся маєш, юний осквернитель пейзажу? - Ласкаво запитала вона. - З чого це ти так рано піднявся? Або ще не лягав після нічного загулу»?

«Нічний загул» - цей вислів характеризує головного героя, як людину, котра живе «на веселі» і не думає про завтрашній день. Але це нормально для юнака. А чи нормально це для аристократичної людини? На початку нашої роботи ми надали визначення поняттю «аристократ». Але бути аристократом не означає бути праведником.

Форма мовлення Вустера містить двоякий принцип, де видно аристократичне походження героя та вміння виразити думку, дотримуючись правил етикету і при цьому його слова можуть бути образливі щодо слухача. Якщо говорити більш простою мовою, то він міг охарактеризувати людину або явище, не називаючи конкретних назв, тобто виразити негативну думку, не використовуючи образливих слів, наприклад:

«Well, it's up to you, of course, but it seems a rash act. Did you come to London just to revel with Glossop?» [10],

українською це виглядає так:

«Що ж, справа ваша, але, по-моєму, ви поступаєте необачно. Ви, стало бути, прискакали до Лондона лише потім, щоб попиячити з Глоссопом?»

Берти Вустер мав звичку говорити про людину з прихованою насмішкою, доказом цього служить приклад:

«Oh, I see. That puts a different complexion on the matter. Odd how all these pillars of the home seem to be dashing away on toots these days. It's like what Jeeves was telling me about the great race movements of the Middle Ages. Jeeves starts his holiday this morning. He's off to Herne Bay for the shrimping, and I'm feeling like that bird in the poem who lost his pet gazelle or whatever the animal was. I don't know what I'm going to do without him». [10],

в перекладі на українську виглядає так:

«Ах от як. Тоді інша справа. Останнім часом ці наріжні камені домашнього вогнища завели звичай їхати Бог знає куди під час відпустки. Прямо велике переселення народів у середні століття, про яке мені розповідав Дживс. До речі, і сам Дживс з сьогоднішнього дня у відпустці. Їде в Херн-Бей ловити креветок, і я вже відчуваю себе, як той неборака з поеми, який позбувся своєї улюбленої газелі - або яке там у нього було домашня тварина. Просто не знаю, що я стану без нього робити».

З цього прикладу видно, як сильно головний герой прив'язаний до свого слуги Дживса, але він не приховує свого надмірного ставлення до людину, яка нижче його за соціальним статусом.

Берти Вустер мав почуття гумору, яке завжди використовував у своєму мовленні. Крім того, його гумористично-саркастичні висловлювання дуже доречні. Проте, можна помітити, що багатьом «модним» словам його навчив Дживс:

«I mean altruistic. You are probably not familiar with the word, but it's one I've heard Jeeves use. It's what you say of a fellow who gives selfless service, not counting the cost». [10],

на український мові це виглядає таким чином:

«Я хотів сказати - дуже альтруїстично з його боку. Навряд чи ви знаєте це слово, я сам його нещодавно почув від Дживса. Це коли одна людина проявляє до іншого безкорисливу участь, не шкодуючи часу і сил».

Берти Вустер намагається показати себе більш розумнішим, ніж його тітонька, причому, при чому, не приховуючи цей факт. Але з розмови видно, що самий розумний - це Дживс.

Головний герой бажає бути на висоті, тобто не відставати від сучасної молоді, а саме: він веде активний образ життя, запам'ятовує нові слова та вміло використовує красномовство на свою користь. Його філософія вказує, що він добра людина та водночас амбітна - що, в принципі, природно для людини його віку.

«I shall be delighted to run an eye over her material, I said, for I am what they call an a-something of novels of suspense. Aficionado, would that be it? I can always do with another corpse or two. We have established, then, that among the inmates are this Mrs Cream and her son Wilbert. Who are the other three?» [10],

що в перекладі на нашу мову означає:

«З задоволенням готовий прочитати все, що вона настряпала, - відповів я, будучи - чорт, як це називається по-іспанськи? - АФІ-хто-то гостросюжетного чтива. Здається, афішинадо. - Особливо якщо там парочка-друга трупів. Стало бути, ми встановили, що в числі ваших постояльців числяться місіс Артроуз та її син Уілберт. Хто ще?»

Тут ми побачили слово «настряпала», що в певному розумінні є образливим і виглядає якось не зовсім аристократично. І знов таки видно, як головний герой намагається виглядати в очах тітоньки розумним, але це не зовсім виходить, особливо коли він намагається пригадати іспанське слово «афішинадо» - цей термін був дуже популярним на початку 20-тих років. Молоді того часу було дуже соромно не знати або не пам'ятати цього вислову. Більш того, ми бачимо, що Берті використовує слова, які не властиві для людини, яка належить до аристократичного кола, наприклад «…чорт, як це називається…». Слово «чорт» в наші часи - це звичне слово. А на той час так вимовлятися, особливо в присутності людини, яка за віком старше - це прояв невихованості, не говорячи вже про аристократичну належність. Але саме такий засіб мовлення і робить мову Вустера особливою, яка не дотримується встановлених правил етикету. Як би він, тобто головний герой, жив в наші часи, то його можна було б назвати «брутальним романтиком», який вміє любити (в даному випадку любов до тітки) та не страждає скупістю слів (в цьому разі «чорт»).

Далі за сценарієм видно, що Вустеру визначення «брутального романтика» дуже підходить, бо він був багато разів заручений, доказом цього служить приклад:

«What! Bobbie Wickham? Oh, my gosh!

Why the agitation? Do you know her?

You bet I know her.

I begin to see Is she one of the gaggle of girls you've been engaged to?

Not actually, no. We were never engaged. But that was merely because she wouldn't meet me half-way.

Turned you down, did she»? [11],

українською цей діалог виглядає так:

«Як? Боббі Уікем? Тільки цього не вистачало!»

«Що це ти так сполошився? Ти її знаєш?»

«Ще б мені її не знати!»

«А, розумію. Вона що, з легіону дівиць, з якими ти колись був заручений?»

«Не зовсім. Формально ми не були заручені. Але лише тому, що вона не захотіла піти мені назустріч».

«Тобто дала від воріт поворот».

В цьому прикладі є дуже цікава фраза «легіон девиць», що свідчить про безвідповідальність головного героя, який не може визначитися з вибором дівчини, яка в майбутньому стане його дружиною.

В другому розділі нашої роботи ми говорили про принципи мовлення аристократії в Англії на початку ХХ століття, де ми говорили про дотримання релігійності у мовленні, що помітне і творі «Дживс и Вустер», а саме:

«Aunt Dahlia, describing this young blister as a one-girl beauty chorus, had called her shots perfectly correctly. Her outer crust was indeed of a nature to cause those beholding it to rock back on their heels with a startled whistle But while equipped with eyes like twin stars, hair ruddier than the cherry, oomph, espieglene and all the fixings, B. Wickham had also the disposition and general outlook on life of a ticking bomb In her society you always had the uneasy feeling that something was likely to go off at any moment with a pop. You never knew what she was going to do next or into what murky depths of soup she would carelessly plunge you». [11],

а по українські це виглядає приблизно так:

«Коли тітка Далія назвала цього біса у спідниці красунею, вона нітрохи не погрішив проти істини. Справді, її зовнішня оболонка того сорту, що змушує випадкового спостерігача качнутися на підборах і присвистнуть від захоплення. Але, володіючи очима, сяючими, як зірки, волоссям відтінку стиглої вишні, чарівним шармом, espieg - lerie та іншими необхідними аксесуарами, Б. Уікем поєднує з ними непередбачуваність бомби з годинниковим механізмом. Перебуваючи в її товаристві, постійно відчуваєш тужливе почуття, що ось-ось все з тріском полетить до чортової бабусі. Ніколи не знаєш, що вона може викинути і в яку неймовірну халепу влипнеш з ласки її легковажності».

Із наданого прикладу ми бачимо декілька лексем релігійного характеру, до яких відносяться: «біса у спідниці» «не погрішив», «до чортової бабусі». Згідно з цією цитатою ми бачимо, що слова «біс», «чортова бабуся» - це зло, як і належно сприймати ці поняття з точки зору християнства. Чому саме християнство, а не будь яка інша релігія? На початку наведеного прикладу ми зустріли поняття гріховності, що притаманне лише християнській релігії, бо наприклад в індуїзмі існує поняття карми (а не гріха), в ісламі «гріх» має іншу назву - «харам» і так далі.

Ми надали цей приклад не тільки для того, щоб показати вплив релігії на літературну мову та мову людей взагалі, а ще для того, щоб розкрити сам образ головного герою, котрий намагається йти в ногу з часом.

Що стосується саме християнського впливу на мову головного героя, то наведений приклад не єдиний, а саме:

«Certainly not. We Woosters are intrepid. But what on earth did you invite him to Brinkley for»? [12],

в перекладі на українську:

«Зрозуміло, немає. Нас, Вустер, не так легко залякати. Але якого диявола ви запросили його в «Брінклі»?

Тут в якості доказу християнського впливу на тип мовлення людей того часу, включаючи аристократів, ми хочемо підкреслити слово «диявол», яке з точки зору української стилістики виглядає, як ввідне слово або слово - «паразит», котре можна було замінити словом «чому» і тоді речення мало б такий вигляд: Чому ви запросили його в «Брінклі»? Але в такому разі воно б втратило експресивного, навіть агресивного, характеру, що вже сприймалося читачем вже по іншому (з боку психології).

Крім того, саме такий засіб висловлювання надає головному герою більшої зухвалості та підкреслює його нелюбов до особи, в бік якої був спрямований наведений вислів.

В цьому розділі говорили про те, що поведінка Вустера не зовсім поважлива стосовно своєї тітки, бо він дозволяє собі вимовляти слова, які на той час в присутності дорослих гідна молода особа соромилась говорити, проте, слід додати протилежне: саме такий спосіб мовлення підкреслює довірливі стосунки тому, що головний герой не приховує від тітки свої справжні почуття. А це значить, що Берті Вустер був відвертою людиною, хоча це більше «мінус» ніж «плюс».

Ми надали великого значення саме першому «Дживс у відпустці», де значну частину займає розмова Вустера із тіткою, бо не дивлячись на маленький епізод, тут розкриваються головні якості головного героя та його світогляд, оскільки в цій розмові Берті не приховує свого ставлення до певної групи людей і свого справжнього «я».

В другій частині «Дживс у відпустці» Вустер показує зневажливе ставлення в принизливій формі у розмові із Дживсом:

«Ah, then you wouldn't understand. Mr Herring and I were discussing our former prep-school beak, Aubrey Upjohn, MA. By the way, Kipper, Aunt Dahlia was telling me something about him which I never knew before and which ought to expose him to the odium of all thinking men. You remember those powerful end-of-term addresses he used to make to us? Well, he couldn't have made them if he hadn't had the stuff all typed out in his grasp, so that he could read it. Without his notes, as he calls them, he's a spent force. Revolting, that, Jeeves, don't you think?»

«Many orators are, I believe, similarly handicapped, sir».

«Too tolerant, Jeeves, far too tolerant. You must guard against this lax outlook. However, the reason I mention Upjohn to you is that he has come back into my life, or will be so coming in about two ticks. He's staying at Brinkley, and I shall be going there tomorrow. That was Aunt Dahlia on the phone just now, and she demands my presence. Will you pack a few necessaries in a suitcase or so»? [13],

україномовний зразок цього прикладу:

«Тоді вам нас не зрозуміти. Ми з містером Сельдінгом згадуємо нашого вчителя в приготовчий школі, Обрі Апджон, магістра гуманітарних наук. До речі, Оселедець, тітка Далія мені про нього таке розповіла, мені б зроду в голову не прийшло: сором, ганьба, все мисляче людство з презирством від нього відвернеться. Пам'ятаєш скорботні промови, з якими він звертався до нас в кінці кожного семестру? Так от, він ніколи б не зміг їх вимовити, якби перед ним не лежав повний машинописний текст, і він його просто нам зачитував. Без цих тез - як він їх називає - він абсолютно безпорадний. Огидно, як ви вважаєте, Дживс»?

«Наскільки мені відомо, багато оратори відчувають ті ж труднощі».

«Ви занадто поблажливі, Дживс, занадто... Вам слід боротися з таким м'якотілим світоглядом. Втім, я згадав про Апджон тому, що він знову виник в моєму житті, вірніше, ось-ось виникне. Він зараз гостює в «Брінклі», а завтра туди збираюся я. Мені тільки що дзвонила тітка Далія, просить приїхати. Ви не могли б зібрати мені все, що потрібно»?

Для чого ми навели цей приклад?

По-перше: нашої метою в даному випадку є виявлення того факту, що головний герой в певній мірі був пліткарем, що видно в перших строках цієї цитати.

По-друге: ми хотіли зробити фонетичне зауваження, а саме:

- дуже часто використовується поєднання двох лексем «o» та «ou», які в сукупності створюють єдину протяжну звукову систему [ou]. Наприклад, слова: «wouldn't», «our», «about», «ought», «couldn't», «could», «without», «outlook». Таке ж саме фонетичне значення має в деяких випадках лексема «о», наприклад, в останньому слові «so» цієї цитати, де, якщо зробити транскрипцію літера «о» виглядає, як фонетична конструкція «ou»;

- характерним для авторського відтворення мови є поєднання двох однакових приголосних таких, як «s» + «s» = «ss», «r» + «r» = «rr», «р» + «р» = «рр», «f» + «f» = «ff», «l» + «l» = «ll»; наприклад, в таких словах: «rr» - «Mr. Herring», «tomorrow»; «ss» - «discussing», «addresses», «necessaries»; «рр» - «Kipper», «handicapped»; «ll» - «telling», «all», «Well», «calls», «will», «shall»; «ff» - «stuff». Такий засіб поєднання приголосних надає звучанню слів подвоєної жорсткості та твердості, яка припустимо в російській мові позначається твердим знаком.

По-третє, ми хотіли показати, як Вустер ставить себе вище за Дживса. Це помітно в тому фрагменті, де головний герой вказує на м'якість характеру Дживса та намагається змінити його об'єктивне ставлення до людей. В свою чергу Дживс, як слуга Вустера, не має права сказати «ні» своєму господарю і замість того, щоб висловити свою точку зору та відстоювати свою позицію, Дживс змушений погодитися зі своїм господарем, бо так потребує порядок, який встановлено по відношенню між стосунками «простих смертних» та аристократами.

По-четверте, Вустеру подобається, коли з ним погоджується. Це помітно завдяки питальним реченням, які містять принцип звернення, наприклад, останнє речення першого та останнього абзацу цієї цитати: «…Огидно, як ви вважаєте, Дживс?», «Ви не могли б зібрати мені все, що потрібно?» Це далеко не єдині фрази, що містять в собі задум питально - згідного характеру, тобто, речення зі знаком питання, мета яких потребує обов'язкової згоди слухача.

Таким чином, з трьох абзаців ми провели аналіз над рисами головного горою та зробили фонетичний розбір слів, котрі автор найчастіше використовує в даному творі.

«Pardon me,I said, preserving with an effort the polished suavity demanded from an English gentleman when chewing the rag with one of the other sex,you're talking through the back of your fatheaded little neck. I did not trip over my flat feet. I was hurled into the depths by an Act of God, to wit, a totally unexpected dachshund getting between my legs. If you're going to blame anyone blame the goof Phyllis for bringing Augustus there and calling him in his hearing a sweet pussykins. Naturally it made him sore and disinclined to stand any lip from barking dogs».

В уривку, взятого в 16 главі «Дживс в відпустці» ми знов таким бачимо поєднання двох приголосних. Більш того тут є ще деякі моменти стосовно фонетичного складу слів, наприклад, слово «dachshund», де видна група поруч поставлених чотирьох приголосних, які надають шиплячого звуку в процесі вимовності слова. Саме тут надана велика кількість слів з «інговим» закінченням: «preserving», «chewing», «talking», «getting», «bringing», «calling», «hearing», «barking». Закінчення наведених слів вимовляється «носом», що надає звучанню більш англійського аристократичного стилю. Тут же потрібно зробити зауваження на такі слова, як: «feet», «goof», «sweet», «between», де поєднання двох однакових голосних надають словам більш довгого звучання.

Також слід сказати про слово «Pardon», яке має французьке походження. Вжиток іноземних слів, особливо французьких у той час було дуже модним явищем.

Висновок

Актуальність теми доведена, а саме ми довели, що тема образу англійського аристократу на початку ХХ століття, який описується в гумористичному творі «Дживс і Вустер» (а саме «Дживс у відпустці») на сьогоднішній день представляє собою дещо особливе, до розкривається не лише образ англійського аристократу, а і показується його мовлений стиль, його засіб мислення та і взагалі сенс існування англійської аристократії на початку ХХ століття.

Мета роботи - це доказ важливості існування англійського аристократу на початку ХХ століття на прикладі роману «Дживс у відпустці», та продемонстрували історичний розвиток аристократії Англії. А для цього ми виконали наступні завдання:

- показали існування аристократичної Англії початку ХХ століття. Тут же розкрили поняття аристократу;

- проаналізували особливості мовлення аристократії;

- надати деякі біографічні дані Пельхема Грінвіля Вудхауза;

- зробили образну характеристику головного персонажа (Вустера), відтворили його мовні особливості згідно із прикладами, наведених у романі «Jeeves in the offing».

Роботи проводилася такими методами дослідження:

- описово-аналітичним, тобто, ми описували факти, які підтверджують значення обраної нами теми дослідження, ми хочемо зробити власний аналіз;

- історично-хронологічним: була наведена класифікація історичних даних в хронологічному порядку стосовно англійської аристократії;

- лексичним, семантичним та мовним взагалі аналізом англомовного тексту, взятого з роману «Дживс у відпустці».

Перші три розділи нашою роботи були суто теоретичними, тобто, ми використовували для аналізу теоретичні факти. Четвертий розділ - це виключно практична робота, бо тут ми в якості теоретичних фактів використовувався тільки сам тест роману «Дживс у відпустці», а сам аналіз тексту - суто практичний, тобто самостійний.

Теоретичну базу нашої роботи складають деякі наукові роботи (дисертаційні дослідження: Арабаджян М.А. Соціальна диференціація субстандартної фразеології американського варіанту сучасної англійської мови: Авторефат дисертації кан??дидату філологічних наук - М., 1990.- 25с; Арістова В.М. До історії англійських слів у російській мові: Автореферат дисертації кандидату філологічних наук. Самарканд, 1968.- 38с.), наукова література таких авторів: Бєляєвої Т.М., Белл Р.Т., Болдиревої Л.В., Брум Л. та багатьох інших.

Список використаної літератури

1. Бєляєва Т.М. Нестандартна лексика англійської мови, 1985.

2. Бердяєв Н.А. Самопізнання. М.: «Книга», 1991. - 445с.

3. Болдирєва Л.В. Соціально - історичний вертикальний контекст (на матеріалі англійської художньої літератури). М.: Діалог, 1997.- 88с.

4. Ю.Болотова Є.М. Абстрактні іменники в лінгвістичному і філософському висвітленні. Курсова робота. Волгоград, 2001.- 28с.

5. Брайт У. Введення: Параметри соціолінгвістики // Нове в лінгвістиці.

6. Брум Л. Соціальна диференціація і стратифікація // Соціологія сьогодні: проблеми та перспективи / Пер. з англ. - М., Наука, 1980. - С.320 -355

7. Гальперін І.Р. Нариси з стилістиці англійської мови. М. Видавництво літератури на іноземних мовах, 1958. 459с.

8. Гюббенет І.В. До проблеми розуміння літературно-художнього тексту (На англ. Матеріалі). М., Видавництво МГУ, 1981. - 110с.

9. Домінік Лівен Аристократи У ЄВРОПІ. 1815-1914Пер. з англійської під ред. М.А.Шерешевскої СПб: Академічний проект. 2000

Інтернет-ресурси:

10. «Дживс у відпустці»

11. Переклад на російську мову «Дживс у відпустці»

12. Форум «MaEngland», присвячений вивченню історії Англії

13. Онлайн - відповіді на питання, де розкривається тема питання «Чи можна проводити паралель між нинішньою «аристократією» і аристократією 19, початку 20 століттями»?

14. Біографія автора P.G. Wodehouse.

Размещено на Allbest.ru