Лексико-стилістичні особливості творчості Еріка Еммануеля Шміта на прикладі роману "Оскар та Рожева пані"

Особливості стилю творчості Еріка Еммануеля Шміта. Поняття стилю в лінгвістиці та літературі Індивідуальний стиль автора. Носії стилю. Стиль і мова. Особливості індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта. Лексичні особливості мовлення в романі.

Рубрика Литература
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 23.11.2008
Размер файла 80,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

50

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Особливості стилю творчості Еріка Еммануеля Шміта

1.1. Визначення поняття стилю в лінгвістиці та літературі

1.2. Індивідуальний стиль автора

1.3. Носії стилю. Стиль і мова

1.4. Особливості індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта

РОЗДІЛ 2. «Оскар та Рожева пані» - роман у листах

2.1. Епістолярний роман як об'єкт лінгвістичного досліження

2.2. Структурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості епістолярного роману

2.3. Дитячі листи до Бога у романі «Оскар та Рожева пані

РОЗДІЛ 3. Лексичні особливості роману «Оскар і Рожева пані»

3.1. Лексичні особливості дитячого мовлення в романі

3.2. Особливості власних назв у романі

3.3. Особливості лексики розмовного стилю в романі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

ВСТУП

Сучасна французька література представлена у всьому світі численними авторами та літературними стилями. Ми маємо можливість вибирати серед романів, поезії, театральних п'єс і серед багатьох інших жанрів.

Один із найбільш популярних у світі сучасних французьких авторів є Ерік Еммануель Шміт, у творчості і манері письма якого ми безперечно знаходимо переплетення різних жанрів та стилів письма. Це винятковий автор, який пише театральні п'єси, романи, розповіді, ессе та інш.

Ерік Еммануель Шміт - це ім'я, яке супроводжує успіх, але все ж таки він залишається складним автором для розміщення його на літературній ниві. Драматург, романіст чи філософ… складно сказати, так як людина він цікава і різностороння. За десять останніх років Ерік Еммануель Шміт став оним із найпопулярніших франкомовних авторів і одним із найбільш представлених у світі. Його книги перекладені 40 мовами, а його п'єси ставляться в 50 країнах по всьому світу.

Спочатку ми познайомились з Еріком Еммануелем Шмітом як з драматургом. В його доробку є театральні п'єси на один акт: «Школа диявола» (1996), «Тисяча і один день»(2000); та п'єси на багато актів: «Валонська ніч» (1991), «Відвідувач»(1993), «Вільнодумець»(1997), «Фредерік або бульвар злочинів»(1998) та багато інших, які отримали визнання критики та ставляться в багатьох країнах по всьому світу. Його успіх в театрі безперечно пояснюється прагненням поєднати два типи письма: літературний та популярний, вправно пов'язуючи гумор та метафізичні концепції, тим самим «провокуючи думки спостерігача, щоб втягнути його в діалог», відповідно до філософа Дені Дідро, який надихав його.

Зрештою його потреба писати, вражати, хвилювати не могла залишитись лише в межах театру, тому з'являється Шміт романіст. Ерік Еммануель Шміт з успіхом пише низку романів: «Секта егоїстів»(1994), «Євангеліє від Пілата»(2000), «Участь іншого»(2001). Особливе місце в творчості письменника займає «Цикл незримого», присвячений найбільшим релігіям, до якого входить чотири короткі романи: «Міларепа», «Пан Ібрагім та квіти Корану», «Оскар і Рожева пані», «Діти Ноя».

Саме третій частині «Циклу незримого» присвячена дана робота. «Оскар і Рожева пані» - це хвилююча сентиментальна розповідь, в якій ставляться глибокі і серйозні філософські питання. Вона привернула увагу критики, вона з успіхом ставиться у театрах по всьому світу, зрештою ця невеличка розповідь є втіленням неповторного і незвичайного стилю Еріка Еммануеля Шміта.

"Coup de c?ur, Oscar et la Dama Rose est de ces livres auxquels on pense longtemps apres la derniere page refermee. Une lecon de vie express, pleine d'emotions et d'humour"(Questions de femmes, janvier 2003), "Un pur chef d'?uvre ! Oscar et la Dame Rose, cocasse, tendre ou rosse, est un cocktail d'esperance pour tous ceux qui croisent la maladie. Pour tout le monde, donc" (Temoignage chretien, 6 decembre 2002), "Il y a des moments ou un ecrivain est au mieux de sa forme, de son art. Un livre qui restera pour les ages a venir."(sur Tele-matin, FR2, chronique litteraire). З вище поданих та багатьох інших критичних статей в пресі та на телебаченні ми бачимо, що науковці, літератори та критики не залишились байдужими до даного роману, називаючи його справжнім шедевром, тим самим ставлячи високу оцінку стилеві та манері письма автора.

Не слід забувати, що Ерік Еммануель Шміт являється філософом. В своїх творах він показує проблеми, що турбують людство сьогодні, але не дає вирішення даних проблем. Він пише для того, щоб змусити читачів задатись важливими питаннями і підштовхнути їх до дії. В цьому ми вбачаємо актуальність даної роботи. В своєму романі «Оскар і Рожева пані» автор непомітно і ненав'язливо піднімає актуальні проблеми сьогодення, взявши за основу життя маленького хлопчика. Просте дитяче мовлення, легка і відверта інтонація та гумор використовуються автором для підняття серйозних і важливих проблем - відношення людини до Бога, смерть, сенс життя.

Виходячи із вище сказаного, ми поставили перед собою мету: дослідити особливості стилю Еріка Еммануеля Шміта на прикладі його роману «Оскар і Рожева пані», та визначити як реалізуються ці особливості на письмі, в мовленні та лексиці роману.

Мета роботи визначила коло завдань:

- Обгрунтувати поняття стилю в літературі та лінгвістиці;

- Дати визначення індивідуальному стилю автора;

- Дослідити як проявляється стиль на письмі;

- Визначити особливості індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта;

- Дати визначення та дослідити особливості епістолярного роману;

- Розглянути стилістичні особливості роману Еріка Еммануеля Шміта «Оскар і Рожева пані»;

- Дослідити особливості лексики в романі «Оскар і Рожева пані»;

- Визначити особливості вираження дитячого мовлення в романі;

Об'єктом дослідження даної роботи є третя частина «Циклу незримого» роман «Оскар і Рожева пані». Ми вибрали саме цей роман тому, що він є найбільш відомим і найбільш представленим в Україні.

Предметом дослідження являються стилістичні та лексичні особливості творчості Еріка Еммануеля Шміта, на прикладі його роману «Оскар і Рожева пані».

Незважаючи на те, що Ерік Еммануель Шміт є досить молодим автором, що недавно з'явився на літературній ниві, його творчість була предметом дослідження, як зарубіжних так і вітчизняних науковців. Науковим підгрунтям даної роботи являються досліження Катрін П'єр, Мартіна Драгоцалова та інших.

Новизна даної роботи полягає в тому, що за предмет дослідження вперше були взяті саме особливості стилю письма автора та лексичні особливості його роману «Оскар і Рожева пані».

Структура роботи. Дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних літературних джерел.

У вступі була визначена мета дослідження та коло завдань, об'єкт та предмет дослідження, актуальність і новизна роботи. Також представлена структура роботи та наукове підгрунтя.

У першому розділі ми приділили увагу теоретичному підгрунтю роману і визначили поняття стилю з точки зору літератури та лінгвістики. Ми виокремили та обгрунтували поняття індивідуального стилю автора, та особливості прояву стилю на письмі. В останньому підрозділі ми дослідили особливості індивідуального стилю саме Еріка Еммануеля Шміта на основі його останніх творів.

Другий розділ представляє дослідження жанрових та структурно-композиційних особливостей роману «Оскар та Рожева пані». Було визначено поняття епістолярного роману та представлені його особливості.

У третьому розділі даної роботи ми дослідили особливості лексики роману «Оскар і Рожева пані». Були проаналізовані особливості репрезентованого дитячого мовлення роману, власні назви та розмовне мовлення твору.

У висновках представлені результати проведеного дослідження та зроблені висновки щодо стилістично-лексичних особливостей роману «Оскар та Рожева пані».

Список літературних джерел включає 53 одиниці, з яких 12 на французькій мові. Також в даній роботі було використано 7 джерел ілюстративного матеріалу на французькій мові.

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ ТВОРЧОСТІ ЕРІКА ЕММАНУЕЛЯ ШМІТА

1.1. Визначення поняття стилю в літературі та лінгвістиці

Ми вважаємо, що перш ніж приступити до стилістичного аналізу роману, нам необхідно визначити поняття стилю. Термін “стиль” є багатозначним, тому навколо нього часто панує плутанина і невизначеність.

У найширшому розумінні цього слова під стилем розуміють напрям, чи течію, чи мистецтво певної епохи, вважаючи ці терміни синонімами або вважаючи стиль складовою частиною цих понять. Звужуючи послідовно значення цього терміну, під ним мають на увазі певні особливості художньої творчості митців одного часового проміжку, літературної школи, естетичних уподобань, зрештою, творчості одного митця чи одного твору мистецтва.

Як зазначають автори "Теорії літератури" О.Галич, В.Назарець та Є.Васильєв [8, с.34], стиль є індивідуальним втіленням художнього методу. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, то стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За висловом Л.Тимофєєва, "у методі знаходять насамперед те загальне, що пов'язує митців, а в стилі -- те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін.". Стиль-- це сукупність художніх особливостей літературного твору. У ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби [8, с.45].

Поняття стилю сьогодні є багатогранним, а в багатьох аспектах -- невизначеним. Про стиль говорять не лише в літературознавстві, а й у лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології. У мовознавчій науці постановка проблеми стилю пов'язана з іменем Ш.Баллі, зокрема з його вченням про експресивні засоби мови, що дало поштовх для розвитку лінгвостилістики.

За справедливим зауваженням Одинцова В.В., жодна галузь мовознавчих досліджень не має такої розбіжності суджень щодо об'єкта свого вивчення, як стилістика [26, с.11]. Певною мірою причина такої невизначеності криється в невиразності, розмитості уявлень про мовний стиль.

У загальному семіотичному значенні стиль можна виявити в будь-якій знаковій системі, де дозволяється варіювання одиниць у межах існуючої системи правил та принципів. Визначення мовного стилю, яких чимало в сучасній лінгвістиці, залежить від того, наскільки широко уявляється сам об'єкт стилістики. Для більшості вітчизняних мовознавців - це сфера мовної варіативності, яка співвідноситься з контекстом ситуації та функцією висловлювання [15, с.23]. При такому підході досягається максимальне охоплення мовного варіювання в різноманітних функціональних виявах мови.

При іншому, вужчому підході, який характерний для зарубіжної лінгвістики, об'єкт стилістики обмежується мовою художньої літератури (як зазначав Ж.Бюффон «Le style c'est l'homme meme»). Мета стилістичних досліджень зводиться до опису текстів художньої літератури методами, запозиченими з лінгвістичної теорії. У вітчизняному мовознавстві Р.А.Будагов визначає стилістику як загальну теорію експресивних засобів мови [3, с.54].

На нашу думку, найбільш плідним є перший підхід до об'єкта стилістики, оскільки він дозволяє найбільш повно враховувати характерні ознаки мовного застосування, тобто дати різносторонній опис стилю. Підхід до стилю як до однієї з форм системи мовної варіативності [24, с.40] передбачає виявлення стилістичного потенціалу мовних одиниць, що належать до певного функціонального стилю (варіанта використання мови в різних, екстралінгвістично заданих ситуаціях) [40, с.10].

Поняття «стиль» не можна окреслити з належною повнотою, не беручи до уваги соціальний аспект. Останній передбачає врахування таких критеріїв:

1) історично сформована функція, яку виконує стиль у суспільній діяльності та суспільній свідомості;

2) лінгвальні засоби, які використовуються для реалізації цієї функції в мовленні, їх відбір та організація, що мають нормативний характер [35, с.11].

Визначення поняття мовного стилю знаходимо у багатьох вітчизняних дослідників. Так, Л.А.Булаховський, який заслужено вважається основоположником лінгвостилістики в українському мовознавстві, вважав, що «засоби нашої мови, що припускають можливість їх вибору, бувши відповідним чином використані тим, хто пише або говорить, утворюють те, що ми звемо словесним стилем» [4, с.2].

Для російського вченого Виноградова В.В. стилі мови - це мовні системи, що виникають у процесі функціонування мови в різних сферах людської діяльності (спілкування) та в різних цілях, це структурні обриси функції мови в її багатогранних проявах. [7, с.13]. Функціональний стиль за Кожиною М.М. - це своєрідний характер мовлення того чи іншого його різновиду, який відповідає означеній сфері суспільної діяльності та співвідносній з нею формі свідомості, що створений особливостями функціонування в цій сфері мовних засобів та специфічною мовленнєвою організацією, яка утворює її загальне стилістичне забарвлення [15, с.49]. О.Д.Пономарів визначає мовний стиль як сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання [29, с.5].

Не ставлячи за мету дати власне визначення стилю, ми скористаємося як відправним формулюванням О.І.Чередниченка: стиль - це різновид мови, який використовується в типовій соціальній ситуації та який відрізняється від інших варіантів своїми мовними, граматичними та фонетичними рисами [40, с.87].

На формування стилю, на думку М.М.Кожиної, впливає ще ціла низка факторів, зумовлених, наприклад, формою реалізації (усно-писемна), способом (монологічно-діалогічний), мовленнєвим жанром (оповідання, нарис) [15, с.68].

Отже, стиль - це не тільки сукупність певним чином стилістично забарвлених одиниць мови, він є такою організацією мовлення, елементи якої найтіснішим чином функціонально взаємопов'язані в одне ціле на основі реалізації ними якоїсь однієї функції; всі вони, як і все ціле, спрямовані на виконання конкретного комунікативного завдання.

1.2. Індивідуальний стиль автора

Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого обличчя» окремого письменника. Олександр Блок стверджував «Поети цікаві не тим, що в них є загального, а тим, чим вони відрізняються один від одного». Стиль письменника пов'язаний не лише з обраним художнім методом, а й із творчою індивідуальністю митця. Цікаво, що такий підхід до стилю мав місце ще в античну добу. Видатний давньогрецький філософ Платон, відзначаючи зв'язок стилю з творчою індивідуальністю, писав: «Яким є стиль, таким є характер». А давньоримський драматург Сенека говорив, що стиль «є обличчям душі» [19, с.63].

Термін "стиль" походить від латинського слова "stilos", що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше -- індивідуальні особливості творчості письменника загалом [8, с.45]. "Словник літературознавчих термінів" В.М.Лесина та О.С.Пулинця [18, с.358] визначає стиль авторський чи індивідуальний як ідейно-художню своєрідність творчості письменника, риси його творчої індивідуальності, зумовлені життєвим досвідом, світоглядом, загальною культурою, характером, уподобаннями, орієнтацією на певні літературні напрями тощо.

Кожний видатний письменник має свій стиль, тобто улюблені теми і проблеми, найбільш відповідні жанри, найчастіше вживані засоби побудови творів, ліплення образів і розкриття характерів персонажів, свою творчу манеру, свій "почерк" і неповторні інтонації, по-своєму підходить до використання досвіду попередників і сучасників, своєрідно користується скарбами загальнонародної мови тощо.

Звуженим трактуванням є індивідуальний стиль, як певний набір мовно-стилістичних прийомів, однак своєрідність твору чи творчості одного митця не визначається лише мовленнєвими особливостями. Така невизначеність із цим поняттям призводить до того, що виникають сумніви у будь-якій можливості дефініціювання терміну “індивідуальний стиль”.

Стиль -- це явище цілісне. За висловом В. Жирмунського, поняття стилю "...означає не тільки фактичне співіснування різних прийомів..., а внутрішню взаємну їхню зумовленість, органічний чи систематичний зв'язок, що існує між окремими прийомами" [20, с.69]. І хоча стиль пов'язаний з категорією художньої форми, з оригінальним використанням певних художніх прийомів і засобів, необхідно вбачати в стилі також і зв'язок зі змістом твору, з його ідеєю, проблематикою, письменницьким світоглядом. В.Жирмунський стверджує: "Художній стиль письменника являє собою вираження його світогляду, втілене в образах мовними засобами". Тому стиль як явище форми "неможливо вивчати у відриві від ідейно-образного змісту твору" [7, с.20].

Індивідуальний стиль -- явище неповторне. При дослідженні стилю письменника потрібно уважно проаналізувати зміст і форму його творів, а також порівняти з творчістю попередників і сучасників. Письменник-прозаїк творить, спираючись на неординарний стиль та оригінальність світобачення. Перший -- це "такий спосіб духовного втілення, який настільки ж підлягає умовам, продиктованим матеріалом, наскільки й відповідає вимогам певних видів мистецтва і законам, котрі формуються із поняття предмета"[11, с.37]. Оригінальність полягає у відмінному від інших баченні світу кожної окремої людини. Автор, як і будь-яка пересічна особа, керується не тільки власним, а й загальнолюдським досвідом і постулатами попередніх поколінь.

Стиль є свідченням мистецького таланту автора. Недарма великий Гете вважав, що далеко не всі письменники мають свій стиль. Стиль, на думку Гете, є найвищим ступенем художньої довершеності, якого досягають лише окремі майстри. Видатні письменники завжди приділяють величезну увагу своєму стилю, роботі над ним. "Все, що в мене є, -- це мій стиль", -- говорив блискучий стиліст Володимир Набоков. А великий французький письменник Гюстав Флобер мріяв написати книгу, яка б трималася виключно на внутрішній гідності стилю.

Завдяки стилю митець творчо відтворює чи перетворює, художньо опрацьовує життєвий матеріал. Загальні теми, проблеми, події набувають в індивідуальному стилі письменника своєї художньої неповторності, адже вони "перепускаються" через особистість митця. Стиль, "стилос" -- колись загострена паличка, а нині "перо", є, за виразом Франца Кафки, не просто "інструментом", але "органом письменника"[24, с.56].

Маючи стильове “обличчя”, письменник з кожним твором видозмінює його. Така еволюція природна і закономірна, оскільки змінюються тематика й проблематика, які є стилетвірними факторами. Крім того, письменник як автор, що пильно вдивляється в новий матеріал, “дослухається” до його “мови”, також перевтілюється, виповнюється іншим світовідчуттям, що неминуче позначається на стилі його нових творів” [20, с.656].

Таким чином, індивідуальний стиль письменника - це ідейно-художня своєрідність творчості письменника, риси його творчої індивідуальності, зумовлені життєвим досвідом, світоглядом, загальною культурою, характером, уподобаннями, орієнтацією на певні літературні напрями

1.3. Носії стилю. Стиль і мова.

Деякі вчені розглядають індивідуальний письменницький стиль як своєрідність мови, оскільки існують явища стилю, що приводять до особи автора; в зародку це можна спостерегти у звичайному оповіданні: особливості лексики, синтаксису, а головне, інтонаційний фразовий малюнок - усе це більш-менш підказує якісь невловимі і разом з тим конкретні риси оповідача; якщо розповідь ця ведеться з установкою на оповідача, від імені його, то ці невловимі риси стають конкретно відчутними, складаються в образ [17, с.95].

Проте такий погляд, характерний для стилістики як розділу мовознавства, для дослідження явищ літератури є занадто вузьким [8, с.184]. В.Жирмунський писав: "У поняття стилю літературного твору входять не лише мовні засоби, але також теми, образи, композиція твору, його художній зміст, втілений словесними засобами, але не такий, що вичерпується словами [14, с.71]. Все це - носії стилю. До них можна віднести також сюжет і жанр.

Спробою поєднати полярні позиції стає застосування поняття “стилетвірні фактори”, під яким маються на увазі елементи змісту, які визначають формальні особливості, тобто власне риси стилю. “Стиль є художньою закономірністю, яка об'єднує в якості його носіїв усі елементи форми художнього цілого і визначається в якості його факторів ідейно-образним змістом, художнім методом і жанром даного цілого” [32, с.130]. Такої ж позиції дотримувався і В.Виноградов, для якого індивідуальний стиль - це “своєрідна, історично зумовлена, складна, але структурно єдина і внутрішньо пов'язана система засобів і форм словесного творчого виразу…” [6, с.105]. Цій системі “структурної єдності і внутрішньої пов'язаності” надають ті ж таки стилетвірні фактори, але вчений об'єднує їх під поняттям “образу автора”, стверджуючи, що стиль зумовлюється образом автора. У відповідності до цього визначається згодом, що ж є власне об'єктом вивчення художньої стилістики.

На думку В.Виноградова, стилістика художньої літератури має багато спільного і похідного від стилістики мови і стилістики мовлення, але на неї накладаються специфічні естетичні закони мистецтва, що призводить до того, що вона отримує свій окремий статус і виходить за межі вивчення тільки мови чи мовлення художніх творів. “Потрапляючи у сферу стилістики художньої літератури, матеріал стилістики мови і стилістики мовлення піддається новому перерозподілу і новому групуванню у словесно-естетичному плані, набуваючи нового життя і включаючись в іншу творчу перспективу. Він стає будівельною базою для оформлення динамічної структури образу автора, оповідного, ліричного і драматичного стилів, мовлень персонажів, їх образів і т. п.”[7, с.75].

В.Кожина вважає, що стилістика - це “категорія художньої форми”, тобто теж ширша за мову чи мовлення твору. Правда, зустрічаються дослідники, які й досі обмежують вивчення індивідуального стилю вивченням мовного рівня твору. Так, на погляд авторів збірника “Индивидуально-художественный стиль и его исследование”, завдання стилістичного аналізу полягає в тому, щоб визначити, ЩО і ЯК з мовних засобів (синтаксичного, лексичного, морфологічного, фонетичного рівнів) використовується у творі [14, с.5].

Значна більшість дослідників відмовляється від такого звуженого розуміння стилістичного аналізу. Я.Ельсберг до елементів стилю зарахував такі особливості художньої форми, як художнє мовлення, жанр, композицію, темп, ритм, тон, інтонацію тощо [14, с.25]. Погоджуються з таким підходом до розуміння стилетвірних факторів і елементів індивідуального стилю В.Фащенко, О.Кухар-Онишко[17, с.56].

Отже, світовідчуття, світобачення письменника, його естетичний досвід зумовлюють оригінальність стилю його творів. Стиль письменника - це сукупність особливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів інших митців. Сукупність виражально-зображальних засобів письменника тоді дає ефект стилю, коли закономірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовлену індивідуальністю митця. Дослідники проблем стилю (О.Соколов, В.Фащенко та ін.) розрізняють у сукупності зумовлень, причетних до стилю, стилетвірні чинники і носії стилю. До чинників зараховують: світовідчуття (образне мислення) письменника; тематику і проблематику, яка його переймає; закони і норми обраного ним жанру. Носіями стилю виступають елементи форми художнього твору: від фабули і сюжету, композиції, які перетворюють тематику твору, формуючи її з життєвого та уявного матеріалу, до мовних виразових форм (оповіді, розповіді, описи, монологи, діалоги) з їх лексико-синтаксичними структурами, інтонаційно-звуковими особливостями. Все це “несе” на собі стильову домінанту, яка відчувається у процесі естетичного сприймання твору, але важко піддається дослідженню і логічному поясненню, якщо елементи, які виражають стильову визначеність твору, беруться окремо чи навіть у сукупності. Тому й виникає необхідність характеристики стилю як художньої закономірності, що породжується функціонуванням носіїв стилю у взаємодії між собою, в контексті твору.

Отже, на формування індивідуального стилю письменника впливають ряд стилетвірних чинників: світовідчуття (образне мислення) письменника; тематику і проблематику, яка його переймає; закони і норми обраного ним жанру. Носіями стилю виступають елементи форми художнього твору, з їх лексико-синтаксичними структурами, інтонаційно-звуковими особливостями.

1.4. Особливості індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта

Ерік Еммануель Шміт - досить складний і надзвичайно цікавий автор, що постійно дивує нас актуальними, із філософським підгрунтям творами. В його творчості ми знаходимо переплетення різних літературних жанрів та стилів письма. В романах та п'єсах Еріка Еммануеля Шміта безперечно відчувається індивідуальна, своєрідна манера письма автора та його неповторний стиль.

Перш ніж визначати стилістичні особливості творчості Шміта, ми розглянемо ті факти біографії письменника, які безперечно мали вплив на його світобачення і зрештою на його стиль письма.

Драматург, есеїст, романіст і сценарист Ерік Еммануель Шміт народився 28 березня 1960 року в Ліоні. Готувався до кар'єри композитора, вчився грати на фортепіано. З тих пір музика, наряду з теологією і метафізикою - захоплення його життя. «Музика завжди каже правду, інтелект вступає пізніше… Те ж саме відбувається, коли я пишу п'єсу. Я завжди намагаюсь почути музику душі, тобто дещо більше, ніж просто слова», - скаже він пізніше в одному з інтерв'ю. Однак, крім музики, хлопчик захоплювався написанням творів: в одинадцять років написав першу книгу, в шістнадцять - першу п'єсу «Грегуар, або Чому горошок зелений», сатиру на тему сексуального виховання. В кінці кінців слово одержало верх над музикою. Закінчивши престижний Вищий педагогічний інститут і захистивши філософську дисертацію, присвячену Дені Дідро, Шміт починає викладати філософію спочатку в ліцеї Шербура, потім в університеті Шамбері. Але надовго він там не затримується: наукова кар'єра була принесена в жертву літературі.

Успіх супроводжував Шміта з першого дорослого драматургічного досвіду: «Валонська ніч» (1991) була поставлена Шекспіровським королівським театром. Друга п'єса, «Відвідувач» (1993) , в якій до Зигмунда Фрейда чи то наяву, чи то уві сні з'являється чи то божевільний, чи сам Господь Бог, і де ведеться глибоко філософський, але не нудний діалог про людську сутність, про смерть і про релігію - забезпечила йому визнання критики. В 2001 році французька Академія присуджує драматургу Гран-прі.

Окрім п'єс, Шміт пише романи. І теж отримує за них премії. Премію «Перший роман» отримала його «Секта егоїстів»(1994). Але найбільший успіх припав на долю «Євангеліє від Пілата»(2000) , над яким письменник працював 8 років. Роман складається з двох частин. Перша частина - «Ісус» - про людину під владою сумнівів за декілька годин до смерті. В своєму монолозі (улюблений літературний прийом автора) Ісус являється скромною, простою людиною, що довгий час не підозрює про свою місію. Друга частина - «Пілат» - написана у формі епістолярного щоденника: в листі до брата Титуса, Понтій Пілат, з його незворушною вірою в силу розуму, намагається ретельно і прагматично дослідити нез'ясований факт - зникнення тіла Ісуса; намагається перебороти екзальтацію і нетерпимість оточуючих. В результаті римський розум пасує перед іудаїстськими сумнівами.

В наступному 2001 році, Шміт випускає «Участь іншого», де готує Адольфу Гітлеру долю художника, в результаті чого той не стає диктатором, і історія людства складається по іншому.

Як бачимо, автор в багатьох своїх творах піднімає тему релігії і проблему відношення людини з Богом, хоча народився Ерік Еммануель Шміт в родині атеїстів, був вихований як атеїст і залишався ним до одного випадку. Так трапилось, що подорожуючи по Сахарі він заблукав і йому довелось провести ніч в пустелі в цілковитій самотності. «Я б сказав, що це була містична ніч для мене, я багато передумав, і вийшов звідти переосмисливши своє відношення до Бога. Зараз я назвав би себе віруючим агностиком. Тепер коли мене питають: «Чи є Бог?», я відповідаю: «Я не знаю чи є БОГ, але я вірю!» [51], коментує сам автор в одному з інтерв'ю. Хоча вірить він, як сам зізнається, не в Бога якоїсь окремої релігії чи конфесії, він вірить в єдиного Бога, як істоту. Він став вивчати різні релігії, і це знайшло своє відображення в його творах.

Повністю очевидним являється той факт, що філософське виховання, схильність до систематичного і глибокого осмислення світу впливає і визначає творчість письменника. В якості героїв він часто вибирає універсальні фігури світової історії та міфології - Ісус, Понтій Пілат, Дідро, Гітлер та інші.

В Шміті живе просвітитель і в деякій мірі місіонер. Тому особливе місце в його творчості посідає «Цикл незримого», куди входить чотири тексти: «Міларепа»(1997), «Пан Ібрагім і квіти Корану» (2001), «Оскар і Рожева пані» (2002) і зовсім недавні «Діти Ноя» (2004). Об'єднуюча «Цикл незримого» тема - духовність та релігія. Релігійні конфесії - буддизм, іслам та іудаїзм, і християнство художньо проілюстровані і поєднані з конкретними людськими (насамперед дитячими) історіями. Форму цих невеликих творів можна класифікувати по різному. Дехто відносить їх до романів, дехто до моно п'єс (тому що вони написані від першої особи), інші - до дитячих казок.

Існує міф, відповідно до якого за останніми 12 днями року можна дізнатись яким буде кожен наступний місяць. Це і стає підгрунтям до написання «Оскар і Рожева пані». Оскар, десятирічний хлопчик, хворий на рак і йому залишається жити лише декілька днів. Рожева пані повинна переконати хлопчика, що проживши 12 днів він проживе повноцінне людське життя. «Був час, коли я сам був серйозно хворим і невідомо як все могло закінчитись. Бувало, що я супроводжував людей на шляху до смерті, я бачив як помирають люди. Звичайно, я міг взяти для книги дорослу людину, але взяв дитину. Яка різниця, в якому віці людина помирає. Вона все одно проживає ціле життя. Я вважаю, що є дар життя, але є і дар смерті, і обидва ці дари дані людині. І це невідворотно. Ще мене вразила фраза Достоєвського: «як можна вірити в Бога, дивлячись, як помирає дитина?». Ця п'єса ще і роздуми про це - про відносини людини і бога»[51].

Шлях, який рано чи пізно пройде кожен. Цю невідворотність усвідомлює розум і відмовляється з нею миритися серце. Особливо, якщо сьогодні на цей шлях став десятирічний хлопчик, хворий на лейкемію, що доживає свій короткий вік у лікарні. Його звати Оскар, він -- герой роману «Оскар і Рожева пані» сучасного французького драматурга Еріка Еммануеля Шмітта.

Тема смерті -- одна з ключових тем мистецтва і цей роман -- це не спроба розповісти про медичну проблему, це привід для роздумів. Привід, треба зауважити, виявився досить жорстоким, безжальним і прицільним. Кого залишить байдужим історія хлопчика, що помирає і знає про це? Але Ерік Еммануель Шміт розповів її так , щоб ті, хто читатимуть цю історію, гостріше відчули життя, його прекрасність і швидкоплинність.

«Оскар не списаний з конкретної дитини, -- пояснював у одному з інтерв'ю Ерік Еммануель Шмітт. -- Це списано з усіх дорослих, яких я проводжав в останній шлях. Головне -- розуміти цей момент і розуміти, що він невідворотний. Я вклав слова про смерть у вуста дитини тому, що спостерігав у лікарні різницю між тим, як ставляться до смерті дорослі й діти. Діти не ховають від себе поняття хвороби та смерті. А дорослі бояться зізнатися навіть собі» [53].

Чарівність «Оскара і Рожевої дами» - в пафосі терпимості. Немає протиріч і агресивності між людьми, що належать до різних національностей та релігій. Є можливість вибору - віри, друзів, навіть сім'ї. Є мудрість прийняття всього. Виявляється, повноцінне життя можна прожити і за десять днів, що тобі залишились. Звичайно, якщо вірити… і тут Шміт з властивою йому вправністю балансує на тонкій грані: ще трошки і можна закінчити сентиментальністю. Рятує інтонація - дуже проста, без будь- якої емоційної забарвленості, і ще гумор.

Таким чином, головною особливістю індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта являється вміння майстерно поєднувати серйозні, філософські проблеми із простою інтонацією, гумором та розмовною лексикою. Автор ставить перед читачами проблеми та не дає їх вирішення.

РОЗДІЛ 2 «ОСКАР І РОЖЕВА ДАМА» - РОМАН У ЛИСТАХ

2.1. Епістолярний роман, як об'єкт лінгвістичного дослідження

У вітчизняній лінгвістиці епістолярний роман як специфічний жанр художнього тексту, який походить від сполучення певної форми вираження - листа - та літературного жанру - роману, досі залишається недослідженим. Композиція епістолярного роману виявляє характеристики свого подвійного походження: з одного боку, форма листа зобов'язує до особливої комунікативної структури, а жанр роману, з іншого боку, модифікує його зміст і значення шляхом інтроспекції та пошуку вірогідності твору [31, с.56]. Можна було б стверджувати, що роман в листах походить із перетину форми листа та жанру роману, але, насправді, виявляється, що неможливо розділити ці два явища, до того ж їхні складники та їх поєднання формують епістолярний роман як жанр [33, с.132].

Незважаючи на те, що проблема статусу епістолярного мовлення досліджується вже досить давно, цілковитої єдності поглядів на його місце у системі функціональних стилів досі не існує. Думки вчених діаметрально протилежні. Так деякі лінгвісти, зокрема І.Чередниченко, С.Єрмоленко, О.Гвоздєв та ін., не виділяють епістолярний стиль [33, с.52].

І.Чередниченко кваліфікує його як різновид або писемну форму розмовно-побутового стилю зважаючи на те що він досить точно фіксує і відбиває активні зміни в усно-розмовному мовленні і зауважує що ...невимушеність і безпосередність у доборі засобів мовного спілкування характерні для розмовно-розповідної мови властиві також мові неофіційного листування. Отже в загально стилістичному плані немає підстав виділяти особливий епістолярний стиль” 40, с.46.

Прихильники іншого погляду (В.Наєр, Т.Радзієвська, С.Гіндін та ін.) пропонують визначити епістолярне мовлення як міжстильове явище здатне існувати в рамках чи на базі того чи іншого функціонального стилю або поза їх межами” 25, с.45. Свою думку В.Наєр мотивує тим що епістолярна форма писемного мовлення наявна в усіх стилях мови зокрема, ділове листування - в офіційно-діловому науковий лист - у науковому листування на шпальтах преси - в публіцистичному. При цьому епістолярні тексти в мовному плані відповідають вимогам цих стилів а у структурно-композиційному - зберігають властиву їм сталу форму [25, с.32].

Листи які стоять поза будь-яким функціональним стилем підпорядковуються в цілому і головному за певних відмінностей у частковому одній інваріантній композиційній моделі і таким чином об'єднуються в єдиній формі мовленнєвої варіативності” 25, с.45 яка є специфічною ознакою епістолярного жанру.

Поділяючи погляди Т.Винокур М.Кожиної Л.Кецби на статус епістолярного мовлення С.Комарова [16, с.78] визначає його як гібридний чи синтетичний функціональний різновид мови що займає особливе проміжне місце серед інших функціональних стилів і характеризується певною функціонально обумовленою лінгвістичною структурою, високим рівнем проникливості й комунікативною спрямованістю.

Поряд із думкою про те, що епістолярний стиль не виокремлюється серед інших стилів, все більшого поширення набуває погляд про виділення епістолярного стилю в системі функціональних стилів (С.П.Бибик, С.Я.Єрмоленко, Л.М.Кецба, О.Г.Тодор) [31, с.145].

Крім того, епістолярний стиль визначається специфічними позамовними факторами, до числа яких відносяться віддаленість комунікантів у часі та просторі, бажання встановити контакт за допомогою листа, сфера письмового особистісного спілкування, та мовними факторами, серед яких виділяється наявність композиційної рамки, використання лексики, пов'язаної з процесом письмової комунікації, синтез розмовних та книжних конструкцій. Усе це свідчить про те, що епістолярний стиль є окремим різновидом літературної мови, що дозволяє виділити його в системі функціональних стилів. У текстах, що належать до епістолярного стилю, реалізуються комунікативна, когнітивна, емотивна та фатична функції мови.

Ми вважаємо, що епістолярне мовлення належить до міжстильових жанрів, що передбачає змішування стилістично різнорідних елементів. М.Бахтін, основоположник теорії мовленнєвих жанрів, виділяє три компоненти, що породжують стійкі типи висловлювань (тобто жанри), які обумовлюються специфікою певної сфери спілкування - це тематичний зміст, стиль і композиція [1, с.428]. Оскільки мовленнєвий жанр є явищем передусім структурно-композиційним, то і листування має набір специфічних мовних засобів та стандартизованих формул, у яких відбився процес становлення й розвитку публіцистичного та офіційно-ділового стилю, частково - наукового й художнього і, звичайно, усного мовлення. До того ж кожен лист складений за відповідними правилами написання епістолярних текстів.

Таким чином, усе це дає підстави говорити про те, що епістолярне мовлення не варто розглядати в межах розмовно-побутового стилю чи як окремий функціональний різновид мови, доцільніше виділити епістолярний жанр, що сформувався на основі різностильових елементів, вибудуваних за відповідними структурно-композиційними моделями.

2.2. Стуктурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості епістолярного роману.

Усі епістолярні тексти позначені певними структурно-композиційними, комунікативними та змістово-тематичними особливостями. На підставі аналізу наукової літератури, присвяченої дослідженню будови та мовного наповнення листа (С.Антоненко, В.Кузьменко, Н.Журавльова, Л.Вашків, С.Богдан, Е.Вєтрова та ін.), ми зробили висновок, що його загальну структуру визначають такі компоненти: 1) специфічні стандартизовані формули звертань, початку і кінця епістолярного утворення, що надають йому вигляду цільнооформленої одиниці, різноманітні побажання, поздоровлення; 2) директивна спрямованість; 3) наявність питальних та окличних речень; 4) повідомлювані формули; 5) викладення змісту від першої особи та залучення займенників і дієслів другої особи, звернення до конкретного адресата. Складові листів сталі за зовнішніми ознаками, але засоби оформлення початку і кінця тексту досить різноманітні .

Залежно від кількості персонажів епістолярного роману, які перебувають у ситуації епістолярної комунікації, нами створена типологія, що ґрунтується на відношеннях між джерелом та ситуацією висловлювання. Ми розрізняємо монофонічні епістолярні романи, романи з діалогом голосів та поліфонічні романи :

Монофонічний епістолярний роман базується на одноголоссі. У творі даної форми представлені листи одного персонажа, адресанта, який надсилає їх своєму постійному адресатові.

Діалог голосів. У даній формі епістолярного роману присутні два персонажі, які листуються між собою. Така форма є найбільш природною для власне листування, хоча досить рідкою для епістолярного роману.

Поліфонічний епістолярний роман базується на багатоголоссі. Особливість поліфонічної форми епістолярного роману, де представлено листи різних персонажів, полягає не в кількості учасників листування, а в багатстві сплетінь та комбінацій листувань. У поліфонічному листуванні не всі суб'єкти мають однакові ролі, пишуть ту саму кількість листів.

Роман «Оскар і Рожева пані» складається з 14 листів різного розміру, з яких 13 підписані ім'ям Оскар, а останній - Рожевою мамою, і всі написані до одного адресата. Або, відповідно до театральної постановки цього роману, всі ці листи знаходяться в руках Рожевої мами, єдиного персонажу роману, яка їх озвучує і, яка являється їх натхненницею і охоронницею. Ось в чому полягає оригінальність роману.

Взагалі книга не протиставляє листи, написані різними кореспондентами, як це практикують традиційні епістолярні романи, так як більшість листів підписана одним і тим же персонажем - Оскаром. Отже, ми можемо віднести даний роман до монофонічних епістолярних романів. Хоча насправді мова йде про обмін між Оскаром і його адресатом, з відповіддю останнього Оскару. Причину незвичності даного листування слід шукати в особі адресата - Бога. Так як сферою йому підвладною являються «духовні речі», то для спілкування він не має необхідності звертатися до традиційної форми листа. Оскар це дуже швидко помічає: в постскриптумі до свого першого листа він пише: «Je n'ai pas ton adresse, comment je fais?» (p. 22), і потім на початку наступного листа: «Tu es tres fort. Avant meme que j'aie poste la lettre, tu me donnes la reponse» (p. 23).

В епістолярному романі передача чужого мовлення відбувається за допомогою прямої та непрямої мови, відповідно синтаксично оформлених залежно від головної ідеї твору та естетичної мети автора.

Передача чужого мовлення в романі «Оскар і Рожева пані» здійснюється за допомогою прямої мови. Оскар з точністю передає свої розмови з Рожевою Мамою, друзями та батьками: «- qui aimes-tu bien, Oscar ?

- Ici ? A l'hopital ?

- Oui.

- Bacon, Einstein, Pop Corn.

- Et parmi les filles ?» (p. 41).

Автор застосовує пряму мову для того, щоб читачі точніше відчули і пережили разом з Оскаром всі останні 12 днів його життя, цим, ніби створюючи ефект присутності, що й дало можливість грати даний роман в театрі.

В епістолярному романі, як і в будь-якому іншому, художній образ персонажа є концентрованою формою відображення дійсності в естетичному плані, тобто засобом вираження суб'єктивної модальності тексту. Вивчення категорії художнього образу персонажа в епістолярному романі ґрунтується на детальному аналізі мовлення персонажів у різних комунікативних ситуаціях з урахуванням структурних особливостей епістолярного роману, специфіка якого полягає у незначному обсязі авторського мовлення як такого поряд із персонажним мовленням, яке переважає [16, с.23].

Мовлення персонажа в епістолярному романі виконує подвійну функцію: з одного боку, воно виступає засобом розкриття образу героя через самоаналіз персонажа, мотивацію вчинків тощо, з іншого, - як мовний узус персонажа, його індивідуальні мовні навички, що, відповідно, свідчить про рівень його культури, освіти, професії, соціальної приналежності, психіки, характеру. Використання стилістичних засобів у мовленні персонажа зумовлене його статусною поведінкою.

В романі «Оскар і Рожева пані» нас перш за все дивує звернення до адресата «Cher Dieu» , що є незмінним у всіх листах. Це звертання прекрасно розкриває особистість головного героя, десятирічного хлопчика, і надає віповідного тону листуванню і всьому роману. Лексика роману також підкреслює і прекрасно розкриває особистість Оскара, так як його мовлення є часто фамільярним, розмовного типу.

Якщо Бог звертається до засобів спілкування властивих лише йому, то Оскар пишучи свої послання широко використовує коди і формули властиві епістолярному стилю письма із звертанням до адресата, фінальною формулою, підписом і часто постскриптумом.

В кожному листі ми знаходимо звертання до адресата, завжи незмінне: «Cher Dieu» та підпис адресанта в кінці кожного листа: «A demain, bisous, Oscar». З іншого боку не з'являється жодної вказівки на місце і дату, які слід було б шукати на початку листа. Єдине згадування точної дати ми знаходимо в кінці другого листа в розмові Оскара з Рожевою мамою: « On est le 19 decembre». Отже, розповідь починається 18 грудня щоб закінчитися 31 грудня, по одному листу кожного дня, всі написані в лікарні в кінці дня.

В дев'яти з чотирнадцяти листів є постскриптум, в якому Оскар висловлює свої бажання або задає питання: « P.-S. Je n'ai pas ton adress : comment je fais ? » (p. 22).

Останній лист, підписаний Рожевою мамою, інформує Бога і, звичайно, нас читачів і адресатів цих послань, про смерть Оскара.

Отже, як ми бачимо, Ерік Еммануель Шміт, дотримується тих структурно-композиційних особливостей, які вимагає обраний ним жанр, епістолярний роман, хоча з певними відмінностями: ми не знаходимо жодної вказівки на дату та місце, які повинні бути присутні в листі.

2.3. Дитячі листи до Бога у романі «Оскар і Рожева пані»

Оскар вибирає досить дивну довірену особу для своїх листів, зважаючи на те, що він навіть не вірить в його існування: «Je ne t'ai jamais adresse la parole parce que je crois meme pas que tu existes» (p. 10). Запропонувала йому це зробити Рожева мама, яка розповіла Оскару про всю користь звернених до Бога листів: «Livre-lui tes pensees. Des pensees que tu ne dis pas, ce sont des pensees qui pesent, qui s'incrustent, qui t'alourdissent, t'immobilisent, qui prennent la place des idees neuves et qui te pourissent. Tu vas devenir une decharge a vieilles pensees qui puent si tu ne parles pas» (p. 20).

Дивним у цьому листуванні є не тільки особа адресата, але навіть сам факт написання листів Оскаром. З першого листа ми дізнаємось, що для нього писання - це вигадки для дорослих, те ж саме, що обманювати, пропускаючи реальність крізь фільтр письма. «J'ai horreur d'ecrire. Faut vraiment que je sois oblige…Ecrire, c'est rien qu'un mensonge qui enjolive. Un truc d'adultes» (p. 9). І все ж таки Оскар переконує Бога в цілковитій своїй щирості і відвертості своїх послань, так як хлопчику необхідно отримати його допомогу: «J'ai besoin que tu t'interesses. Ca m'arrangerait meme que tu aies le temps de me rendre deux ou trois services» (p. 10).

Ці щоденні листи, без яких Оскар не зможе пізніше обходитись, так як навіть дуже ослаблений, він, незважаючи ні на що, буде знаходити в собі сили тримати ручку, стануть зрештою для дитини втіленням свободи, допомагаючи йому втекти від хвороби, яка його забирала.

Крізь призму дитячого світобачення Оскара, ми знайомимося із головними та другорядними героями твору. Насамперед, ми дізнаємося про життя самого Оскара, від якого ведеться мова. Хлопчик сам представляється, вказуючи свій реальний вік: «j'ai dix ans» і той на який він виглядає: «j'ai l'air d'avoir sept ans». Оскар називає також своє прізвисько, що заміняє фізичний опис і щиро розповідає про стан свого здоров'я: «On m'appelle Crane d'?uf… je vis a l'hopital a cause de mon cancer ». Стає зрозумілим, що таке дивне прізвисько з'явилось через лису голову хлопчика, що втратив волосся внаслідок лікування хіміотерапією. Та пізніше ми знаходимо більш детальний, хоча і саркастичний фізичний опис Оскара: «moi, avec mon crane d'?uf, qui ne ressemble ni a un garcon ni a une fille mais plutot a un Martien» (p. 36).

Ще однією головною героїнею роману є Рожева Мама, як її називає Оскар. Своє ім'я, ця дама отримала від своєї рожевої кофтинки, які в лікарні носять сторонні, що приходять туди подарувати свій час і своє серце хворим дітям: «parmi les dames en blouse rose qui viennent de l'exterieur passer du temps avec les enfants malades, c'est la pus vieille de toutes» (p. 12). Точного віку цієї дами ми так і не дізнались: « - C'est quoi votre age, Mamie-Rose ?

- Tu peux retenir les nombres a treize chiffres, mon petit Oscar ?» (p. 12).

Читаючи сьомого листа Оскара до Бога ми розуміємо, що Рожева Мама «qui vient de me coucher dans le lit de son fils aine qui etait veterinaire au Congo» (p.86), втратила свого старшого сина, що пояснює її прагнення працювати в лікарні з хворими дітьми. Вона доглядає за Оскаром, як за власним сином : «je t'aime, Oscar» (p. 70), і Оскар в свою чергу поводиться з нею краще, ніж з власними батьками: «je veux vous adopter» (p.70).

Крім головних персонажів, Оскара і Рожевої мами, в творі присутні батьки Оскара, лікарі та медсестри, інші хворі діти, що теж живуть в лікарні.

Через свою хворобу Оскар змушений жити в замкненому приміщенні, лікарні, яку він лише раз, таємно від усіх, залишав. Оскар має можливість пересуватись в межах будівлі: в кімнату відпочинку, ігрову кімнату, в кімнату Пегі та в парк.

В романі ми не знаходимо детального опису лікарні, а лише дізнаємось про оточення та обставини в лікарні через сприймання та відношення до нього Оскара, яке постійно змінюється. Спочатку він описує лікарню, як «un endroit super-sympa, avec plein d'adultes de bonne humeur qui parlent fort, avec plein de jouets…» (p. 10), але дуже швидко, з тих пір, як він розуміє, що його лікування не було ефективним і він перетворюється на «un mauvais malade, un malade qui empeche de croire que la medecine, c'est formidable» (p.11), лікарня стає не дуже привабливим місцем: «Maintenant tout l'etage, les infirmieres, les internes et les femmes de menage, me regarde pareil. Ils ont l'air tristes quand je suis de bonne humeur ; ils se forcent a rire quand je sort une baguе» (p.12).

За той короткий час, який даний йому, Оскар переживає ціле життя і ми спостерігаємо еволюцію його відношення до оточуючих, зміну його світогляду та розуміння життя і смерті, ми спостерігаємо зміну самого Оскара. Протягом 12 днів, що охоплює розповідь, маленький хлопчик перетворюється на підлітка, потім на одруженого чоловіка і відповідального батька родини, тобто він переживає весь той досвід, що трапляється в житті дорослого чоловіка.

На початку розповіді, Оскар з'являється нам маленьким, худеньким хлопчиком, залежним від батьків та медичного персоналу. Це яскраво проявляється в його, ще зовсім дитячих, інтересах: гратися, сміятися, спілкуватись з друзями: «avec plein de jouets et de dames roses qui veulent s'amuser avec les enfants, avec des copains toujours disponibles comme Bacon, Einstein ou Pop Corn» (p. 10). Його бачення явищ оточуючого світу, зумовлюється дитячим світоглядом: він порівнює вік людини з терміном придатності йогурта:


Подобные документы

  • Поняття індивідуального стилю письменника. Аналіз стильових особливостей у творчості В. Стефаника. Покутсько-буковинський діалект як народна основа творів письменника. Фразеологізми як художній засіб створення експресивно-емоційного фону новел Стефаника.

    курсовая работа [53,0 K], добавлен 24.02.2012

  • Особливості створення детективу, канони його класичної форми. Способи створення персонажів в художній літературі. Особливості стилю леді Агати Крісті, основні періоди її творчого шляху. Головні герої та способи їх створення в творчості Агати Крісті.

    курсовая работа [57,8 K], добавлен 22.10.2012

  • Життєвий шлях та формування світогляду Є. Гребінки. Стиль і характер ідейно-естетичної еволюції його творчості. Поняття жанру і композиції, їх розвиток в українській літературі ХІХ ст. Провідні мотиви лірики письменника. Особливості роману "Чайковський".

    курсовая работа [55,8 K], добавлен 21.10.2014

  • Закони, теми та головні ідеї творчості Лопе де Вега. Жанрово-композиційна будова драматичних творів письменника. Особливості індивідуального стилю митця. Класифікація драматургічного спадку Лопе де Веги. Участь слуги в інтризі комедій Лопе де Вега.

    курсовая работа [373,8 K], добавлен 07.03.2012

  • Теоретик англійського модернізму Вірджинія Вулф, питання жіночого роману в її розумінні. Характеристика роману "Місіс Делоуей" в контексті художніх особливостей та стилю. Аналіз характерів жіночих персонажів роману, особливості їх світосприйняття.

    курсовая работа [51,3 K], добавлен 22.04.2010

  • Філософська повість-притча у літературі Просвітництва. Жанр філософської повісті в творчості Вольтера. Ставлення автора до релігії: ідеї деїзму. Особливості стилю письменника: гумор і сатира, гротеск, гіпербола. Проблематика повісті "Білий Бик".

    курсовая работа [44,4 K], добавлен 17.12.2015

  • XIX–XX сторіччя як доба естетичних пошуків та рішення проблеми дитинства в англомовній літературі. Особливості формування індивідуального стилю та поглядів письменника. Художнє втілення образу дитини в реалістичних та фантастичних оповіданнях Бредбері.

    курсовая работа [56,0 K], добавлен 12.02.2014

  • Характер творчості М. Кундери в умовах чеського літературного процесу. "Смішні любові" як збірка, наповнена анекдотичними та жартівливими елементами. Особливості твору "Вальс на прощання". "Безсмертя" - роман про прагнення людської душі до свободи.

    дипломная работа [97,7 K], добавлен 06.12.2015

  • Життя і творчість Джозефа Редьярда Кіплінга - визначного новеліста, автора нарисів та романів, який отримав Нобелівську премію за "мужність стилю". Дослідження основних напрямків у творчості письменника. Визначення теми та представлення героїв віршів.

    курсовая работа [58,5 K], добавлен 04.11.2011

  • Перебільшені образи тіла і тілесного життя які властиві творам Фраснуа Рабле. Гіперболізм, надмірність, надлишок як один із основних ознак гротескного стилю. Особливості гротескної та гумористичної концепції тіла у романі Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель".

    творческая работа [16,5 K], добавлен 22.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.