Роман "Запахи" Патріка Зюскінда

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роман "Запахи" Патріка Зюскінда

роман зюскінд гренуй

Із запахами і пахощами люди пов'язані від народження до смерті. Асоціації, пов'язані з запахами, вважаються найсильнішими.

Чи велика влада пахощів над людською свідомістю? Можливо, лише видається, що люди люблять когось через фізичну вроду чи душевні якості, а насправді річ в індивідуальному ароматі і окремі щасливці, красуні і красені, закохують у себе лише через свій особливий запах? І чи може існувати аромат настільки могутній, щоб викликати у людей сліпу любов і обожнювання, над якими не владний розум? І що трапилося б, якби кому-небудь вдалося створити дивовижний аромат, здатний підкорити усіх? Як саме ця людина могла б використати свою могутність?

Традиційно вважається, що сучасна людина поступово втрачає нюхові подразники. Це в основному пов'язано з її анатомічними особливостями (прямоходінням) і з тим, що у людини домінуючу роль відіграють зорові відчуття. З іншого боку, стверджується, що нюхова сфера керує людьми в сфері несвідомого і механізми нюхової регуляції діють настільки ж ефективно, хоч усвідомлюються ними дуже мало або не усвідомлюються зовсім.

У сфері запахів і їхнього впливу на поведінку людини будь-яке твердження починається зі слова «вважається». Наприклад, вважається, що присутність жінки із певним запахом справляє на чоловіка певний психофізіологічний вплив. Який саме вплив і який точно запах, ніхто нічого визначеного сказати не може.

«У вісімнадцятому столітті у Франції жила людина, яка належала до найбільш геніальних і найбільш відразливих постатей тієї епохи, вельми багатої на геніальні і відразливі постаті…». Цим реченням розпочинається книга «Запахи» Патріка Зюскінда - роман, який збагатив світову літературу образом Жана-Батіста Гренуя.

Роман «Запахи. Історія одного вбивці» вважається класичним взірцем постмодерністської прози. Відразу ж після публікації він здобув репутацію книжки, настільки ж популярної, наскільки й талановитої, визнаної не лише широкою читацькою аудиторією, а й найвибагливішими цінувальниками красного письменства. Літературні критики відверто висловлювали захоплення, викликане цим твором - «блискучим, образним, відчутним на дотик і привабливо іронічним». Вони вбачали у «Запахах» «щасливий випадок німецької літератури» і твердили, що він дарує «читацьке потрясіння, яке рідко випадає пережити».

Патрiк Зюскiнд у своєму романi вивів на сцену мистецтво створення запахiв. Символічне мистецтво, обране письменником саме для того, щоб пiдкреслити головний принцип "чистого мистецтва", яке при цьому нiби тяжiє до реалiзму.

Дія відбувається у Франції XVIII ст. Сюжет роману становить опис напівкримінального-напівфантастичного життя парфумера Жан-Батіста Гренуя. Він побудований як хронологічно викладена історія становлення, розквіту й падіння генія-монстра.

Сучасній людині важко собі уявити сморід, який панував у вісімнадцятому столітті на вулицях Парижа, - пише Зюскінд. І хоча нетривке царство запахів, на думку Зюскінда, не залишає в історії жодних слідів, зате у пам'яті запахи залишають сліди дуже глибокі.

Як і заведено у життєписах, історія головного героя розпочинається з розповіді про його народження та дитинство. «Він насправді був сам собі Богом, і Богом кращим за того, що смердить ладаном і мешкає в церквах». Він - Жан-Батіст Гренуй із роману «Парфуми», «народжений без запаху у найсмердючішому місті світу, вийшовши із покидьків, калу та гнилі, вирісши без любові, живучи без людського тепла, тільки завдяки впертості та непереборному почуттю огиди, малий, горбатий, кульгавий, бридкий, відсторонений, страховисько, як всередині, так і зверху, - він спромігся зробити себе улюбленцем світу».

Незвичайність хлопчика виявилася у двох його властивостях. По-перше, він не мав власного запаху, що не лише відрізняло його від інших людей, а й лякало оточуючих. Друга властивість полягала у здатності приносити нещастя: відразу ж після народження Гренуя його матір було заарештовано й страчено. Далі йдеться про важкі роки дитинства та отроцтва героя. Як сирота він потрапив спочатку до пансіону мадам Гайярі а потім - до чинбаря Грімаля, в якого працював чорноробом. І всюди він був змушений боротися за фізичне виживання, потерпати від байдужості дорослих та ненависті ровесників.

Змалку виявилася феноменальна обдарованість Гренуя: там, де звичайна людина не помічала жодного запаху, Гренуй відчував їхні букети. Завдяки запахам він, немов кішка, орієнтувався у темряві, пізнавав речі та вчився говорити; одне слово, весь світ він сприймав через запахи. Щоправда, запахи довкілля здебільшого здавалися йому огидними. Лише одного разу, під час міського свята, його ніс вловив аромат надзвичайної краси, що належав вродливій дівчині. Прагнучи ним заволодіти, Гренуй несподівано для себе цю дівчину вбив. Запах красуні, що швидко розчинився у повітрі, став для героя праобразом досконалого аромату, створення якого згодом стало його головною метою.

Фази дорослішання і дозрівання Гренуя визначаються його ставленням до оточуючих запахів: спершу він просто колекціонує їх, намагаючись зібрати всі запахи світу, не розділяючи їх на приємні та неприємні; згодом він створює в своїй уяві парфуми, ще не знаючи, як зробити це на практиці; далі стає кращим парфумером Парижа (анонімно, адже винайдені ним запахи присвоює «вчитель» Гренуя паризький парфумер Бальдіні); а потім раптом усвідомлює, який жахливий сморід розповсюджують довкола себе люди. Сморід, який не перебити жодними, найвишуканішими парфумами. Тоді Гренуй тікає від світу і ховається у безлюдній гірській печері, куди не долинає жоден людський аромат і де Гренуй проводить найщасливіші роки свого життя, не звертаючи уваги на холод і голод. Світ запахів, які живуть у його пам'яті та уяві, з успіхом заміняють йому реальний світ. Адже уявним світом можна керувати, тут все відбувається за твоїм власним бажанням і ніхто не може перешкодити у здійсненні задуманого. Цей райський стан відчування себе божеством переривається останнім етапом у духовному дозріванні Гренуя. Він раптом усвідомлює, що нічим не пахне. І це усвідомлення лякає його. Він, що може дізнатися про людину найпотаємніше за її запахом, нічого не знає про себе самого. Адже людина, яка не пахне, для Гренуя все одно що не існує. Тобто він сам не існує. Тепер він усвідомлює, чому раніше люди не помічали його або лякалися. Відсутність запаху робить людину чужою, тепер Жан-Батіст почувався чужим самому собі, і це моторошне відчуття примушує його покинути сховок і повернутися у смердючий світ людей. А там він насамперед створює парфуми, які пахли не як окремий аромат, а як людина, що пахне. «Біля порогу дверей, що виходили у двір, він знайшов купку свіжого котячого калу. Взявши півложечки, поклав його разом із кількома краплями оцту та розтовченої солі у змішувач. Під столом він угледів шматочок сиру завбільшки з ніготь великого пальця. Сир був уже досить старий, почав розкладатися, виділяючи їдкий запах. Із покришки бочки від сардин він зішкрібав щось рибно-прогіркле, змішав його із протухлим яйцем, касторкою, нашатирем, мускатом, спиляним рогом та дрібно покришеною присмаленою свинячою шкуркою. До цього він додав досить велику кількість цибетину, розбавив ці жахливі приправи спиртом, дав настоятися і профільтрував до іншої пляшки. Запах суміші був жахливий.

А на цю жахливу основу, що мала швидше трупний, а не людський запах, Гренуй наклав усього один шар олійно-свіжих ароматів: м'яти, лаванди, терпентину, цитрини, евкаліпта, які він пом'якшив і водночас замаскував букетом тонких квіткових олій герані, троянди, апельсинового цвіту і жасмину».

Те, що сам Гренуй відчував як жахливий сморід, іншими людьми сприймалося, як нормальний людський запах, запах «свого». Жана-Батіста відразу почали помічати, більше того, аромат впливав на поведінку людей: зворушена запахом невинності базарна перекупка дозволила йому задурно взяти кістки, «під впливом його аромату люди, самі не усвідомлюючи цього, міняли вираз обличчя, міняли свою поведінку, свої почуття. Той, хто спочатку лише здивовано байдуже оглядав його, тепер дивився вже з замилуванням; хто сидів нерухомо, відкинувшись у кріслі, з критично зморщеним чолом та багатозначно скривленим ротом, тепер невимушено подався вперед, з обличчям, по-дитячому ясним, і навіть на обличчях найбоязливіших, переляканих, найчутливіших, тих, хто спочатку не міг без жаху дивитися на нього, а потім - без належного скепсису, з'явилися відтінки люб'язності, навіть симпатії, тільки-но до них долинув його запах».

Тепер Гренуй усвідомлює - щоб мати вплив на людей, потрібно навчитися красти запахи не лише у квітів, а і в людей, створюючи не знані досі парфуми. Звідси виникає і головна ідея його життя - створення аромату, який рівнозначний за силою своєї дії відчуттю захоплення від одночасного спостерігання вроди двадцяти п'яти дівчат уповні своєї краси і невинності. Цей аромат примусить людей із реального світу любити його і підкорятися йому так само беззастережно, як він уявляв це протягом семи років, проведених на самоті у гірській печері.

Свою мрію Гренуй спробував здійснити у місті Грас, що вважалося столицею виробництва ароматичних речовин. Для створення потрібної квінтесенції йому знадобилися пахощі найвродливіших дівчат. Однак «вилучити» ці запахи можна було лише з мертвих тіл. Відтак за короткий проміжок часу Гренуєм була скоєна серія вбивств.

«Перлиною» зібраної у такий спосіб колекції ароматів мав стати запах першої красуні міста Лори Ріші. Батько Лори, інтуїтивно відчуваючи небезпеку і намагаючись запобігти трагедії, потайки вивіз дівчину за межі міста. Однак, попри його хитрощі, Гренуй легко відшукав Лору за запахом і довів свій страшний план до кінця.

Він зумів створити аромат, який давав своєму носієві владу «більшу, ніж влада грошей, терору та смерті - владу викликати безмежне обожнювання».

Вiн - генiй, але його генiальнiсть жахлива, як наслiдки дiяльностi будь-якого фанатика, що здобув безмежну владу над iншими. Та й саме це мистецтво навiть "у нормi" вже передбачає перетворення живого - квiтiв - на мертву штучну вичавку пахощiв. Надто детально змальовує письменник цей непривабливий технологiчний процес, вiдверто називаючи те, що роблять з квiтами "вбивством".

Жан-Батист Гренуй, головний герой роману - втiлення вiдразу кiлькох принципiв, проти яких виступає автор i вся течiя постмодернiзму.

Скiльки разiв були оспiванi в лiтературi люди, що жили "однією, але полум'яною пристрастю", самозреченi подвижники, що були готовi й власне життя, i життя будь-кого принести в жертву певнiй iдеї. Iдеї прекрасного, наприклад. Iдеї, що може ввести в оману й iнших: люди, що бажали роздерти на шматки вбивцю, раптом буквально закохуються у Гренуя, зустрiвшись з його шедевром - парфумами, що вiдтворювали запах вбитих красунь.

Так, Гренуй творить диво. I тим, хто не знає, яку цiну було заплачено за створення його шедевра та справжню мету цiєї людини - владу над iншими, його "твiр мистецтва" може здатися прекрасним. Та чи варте мистецтво такої цiни? Та чи часто замислюємося ми, до яких особистих цiлей прагнуть деякi беззаперечнi генiї?

Його шедевром можна захоплюватися, як будь-якими шедеврами такого типу. Але й сам химерний митець, виявляється, не дiстав очiкуваного задоволення вiд того, що створив: "Те, чого вiн завжди пристрасно бажав, а саме щоб його любили iншi люди, у момент успiху стало йому нестерпним, бо сам вiн не любив їх, вiн їх ненавидiв". I зрештою його з'їдають у прямому (а насправдi - символiчному) значеннi, саме тому, що вiн своїм генiєм викликав таку любов. Усе його високе мистецтво було суцiльною оманою, iлюзiєю, як сам його образ в очах обдурених людей - цей генiй насправдi не мав анi власного запаху, анi чогось людського в своїй природi. Не випадково П. Зюскiнд неодноразово порiвнював його з клiщем, тобто з паразитом. Анi собi, анi iншим нiчого реально хорошого не може принести подiбне мистецтво - така думка виникає, якщо уважно читати роман.

Незабаром його було заарештовано і засуджено до страти. Однак власну публічну страту він використав для апробації свого парфумерного відкриття. Ефект цієї апробації був неймовірним: кілька крапель, що їх герой наніс собі на шкіру, перетворили його на справжнього кумира юрби. Втім, мить свого тріумфу Гренуй пережив як життєвий крах. Розчарований і спустошений, він вирішив вчинити самогубство. Загибель його була такою ж моторошною, як і його життя: опинившись на паризькому цвинтарі, Гренуй вилив на себе всю склянку заповітних парфумів, які, випромінюючи любов нестерпної сили, змусили тамтешніх розбійників роздерти його на шматки та з'їсти.

Чим є ця фінальна сцена роману: поразкою юнака, який хотів надто багато і був покараний за свою гординю, чи перемогою людини, яка змогла піднятися над суєтністю усього земного і відмовитися від нього? Навіть від самого існування.

Досягши мети, Гренуй розуміє, що зазнав невдачі. Так, він створив досконалий аромат, що змушує людей обожнювати його. Але не досяг того, чого хотів насправді - «покохати і бути любленим простою людською любов'ю». А без цього, усвідомлює герой, йому не потрібні ні слава, ні влада, ні гроші, ні диво-парфуми, навіть саме життя.

«Темні генії» XVIII ст., до кола яких автор включив і вигаданого парфумера Гренуя, втілюють у собі «зворотний бік» доби Просвітництва з притаманними їй раціоналізмом, вірою у перетворювальну силу прогресивних ідей, прагненням удосконалити людську природу тощо. Як «побічний продукт» цієї доби, зазначені герої на чолі з Гренуєм ілюструють собою ідею кризи гуманістичних та раціоналістичних засад європейської цивілізації - ідею, яка була однією із стрижневих у західній культурі XX ст.

На екранізацію роману читачі очікували приблизно двадцять років. Проти неї був, насамперед, автор книги - Патрік Зюскінд. На протязі багатьох років автор відмовляв своєму продюсеру у праві екранізації твору і погодився на неї лише у 2001 році. Варто зазначити, що серед тих, то міг би стати режисером «Парфумера», були Мілош Форман, Мартін Скорсезе, Тім Бартон та Стенлі Кубрік - проте останній зрештою вирішив, що твір Зюскінда екранізувати неможливо.

Режисер намагався якомога точніше відтворити описані у книзі події. Оригінальною сюжетною «знахідкою» Тома Тиквера можна вважати хіба що сцену, у якій парфумер Бальдіні розповідає Жану-Батісту про дивовижні парфуми з тринадцяти складових, знайдені у давньому Єгипті.

Проте суттєво змінився, якщо порівнювати фільм із книгою “Запахи”, головний герой, Гренуй. У творі Зюскінда Жан-Батіст більше схожий на робота, ніж на людину - холодний і бездушний, наділений лише розвиненим інтелектом науковця-дослідника та могутнім тваринним інстинктом - інстинктом виживання. Герой книги позбавлений будь-яких почуттів до людей, емоційного тепла, статевого потягу. У нього навіть немає власного запаху - це створює прірву між ним і світом звичайних людей. Єдиним людським бажанням Гренуя є прагнення володіння - володіння усіма секретами ароматів, можливостями їх відтворення, жадоба влади над людьми. І свій дивовижний дар герой хоче використати як зброю проти людства - прагне створити аромат, який підкорить йому інших, примусить їх обожнювати його, Гренуя, і перетворить усіх людей на його покірних рабів.

Натомість, під час перегляду фільму переконуєшся, що Гренуй (роль якого блискуче зіграв Бен Уїлшоу) значно більше «олюднений», ніж персонаж однойменного роману. Він шукає не влади, а людського тепла. І це не дивно - адже саме цього Жан-Батіст був позбавлений з народження. Покинутий світом, навіть рідною матір'ю, яка намагалася вбити його ще немовлям, хлопець змалку викликає у всіх лише зневагу та злість.

Чимало прихильників Зюскінда, можливо, зайвий раз переконалися, що існують художні твори, екранізувати які не варто у принципі. Так чи інакше, екранізація роману була позитивним явищем - бо викликала нову хвилю уваги до художнього твору. Уваги до «одвічних питань літератури», - проблеми самотності людини у світі, повному жорстокості, байдужості, пошуку любові і неможливості життя без неї, аморальності будь-якого наукового відкриття чи досягнення людської думки, спрямованого проти людства, та звісно ж, проблеми сумісності «генія» і злочину».

Роман П. Зюскінда «Запахи» - історія життя і загибелі геніального парфумера Жана-Батіста Гренуя, який створив аромат невинності, здатний підкорити своїй волі усіх, хто відчув цей аромат, а одночасно і філософська притча про сенс людського існування; про безнадію і відчай, які несе із собою втрата духовності і усвідомлення ницості людської природи; про потяг до абсолютної гармонії, якої неможливо досягнути; про те, що може трапитися із людиною, яка уявила себе Богом; про красу і потворність, які завжди існують поряд. У даному випадку вони існують в одному флаконі. Важко сказати, що більше є предметом рефлексій автора у цьому романі - природа парфумів, механізм їхнього створення, еволюція культури запаху, особистість «ідеального» парфумера, чи співвідношення аромату і смороду, їхня нерозривна єдність і необхідність присутності обох цих компонентів у кожних по-справжньому вишуканих парфумах.

Як впливає на людську психіку магія аромату, на це питання Гренуєві так і не вдалося знайти відповіді: «Ті люди думали, ніби прагнуть мене, а чого вони насправді хотіли, залишилося для них таємницею».

Відповіді на це питання не знайшли і сучасні вчені, які слідом за героєм «Парфумів» проводили експерименти, намагаючись відтворити склад людського запаху, розчленити його на складові і визначити, котрі із них маніпулюють людською психікою. Адже відомо, що людина пахне приємно або неприємно, і цим визначається ставлення, змінити яке не здатні жодні логічні аргументи. Набоков писав, що «вродливі шатеночки» пахнуть всі однаково - горілим крізь парфуми. І справді, вченим вдалося вичленити хімічні компоненти, які відрізняють запах чоловічого і жіночого поту. Ці ж речовини містяться і у харчових афродизіаках. Крім того, було з'ясовано, що в жіночому організмі виробляються спеціальні жирні кислоти, концентрація яких і визначає ступінь привабливості жінки в очах протилежної статі. На базі цих досліджень розробляються еротичні аромастимулятори, хоча універсального еліксиру кохання вченим, на відміну від Гренуя, створити так і не вдалося.

Список використаної літератури

Бігун Б.Я. Митець і його творіння за постмодерністської доби// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002. - № 5-6. - С. 74-81.

Білоцерківець Н.Г. Геніальна компіляція// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002. - № 5-6. - С. 81-83.

Волощук Є. Створити досконалий аромат// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2003. - № 4. - C. 54-59.

Глибовец В.В. "Папа шутов" и гений запаха: Из практики сравнительного анализа образов: Квазимодо (Гюго. "Собор Парижской Богоматери") и Гренуй (Зюскинд. "Запахи")// Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2007. - № 10. - C. 28-30.

Горлова Н. Парфюмеры не пахнут: (О книге П.Зюскинда "Парфюмер")// Книжное обозрение. - 2000. - 1 мая. - C. 9.

Дитькова С. Запах краси, або Життя і смерть геніальної бактерії: Особливості вивчення роману Патріка Зюскінда "Запахи"// Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2002. - № 3. - С. 33-39.

Затонский Д.В., Роман П. Зюскінда "Запахи" у дзеркалі літературознавства// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002. - № 5-6. - С. 71-74.

Зверев А. Преступления страсти: вариант Зюскинда// Иностранная литература. - 2001. - № 7. - C. 256-262.

Мухомеджанова С.О. Текстуальний та інтертекстуальний аналіз постмодерністського твору// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2005. - № 4. - C. 37-38.

Назарець В. "Монстр від самого початку": Роман П. Зюскінда "Запахи"// Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2002. - № 6. - С. 30-33.

Нев'ярович Н.Ю. Парфумерна композиція з життя і мистецтва// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2004. - № 7. - C. 17-19.

Первак О. Пересторога тим, хто єстество видає за естетизм: П. Зюскінд. "Запахи": у пошуках методичних варіантів// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002. - № 4. - С. 39.

Ратушняк О. Чому мистецтво Гренуя не очищає душу: Патрік Зюскінд// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002. - № 4. - С. 43-44.

Романовська Н. Якщо геній позбавлений любові до Бога і людей... (Патрік Зюскінд): Урок-осягнення образу Гренуя// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002. - № 4. - С.42-43.

Размещено на Allbest.ru