Особливості психологічного аналізу особистості у драмі Лессінга "Емілія Галотті"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Особливості психологічного аналізу особистості у драмі Лессінга

"Емілія Галотті"

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. «БЮРГЕРСЬКА ТРАГЕДІЯ» У СВІТЛІ ДРАМАТУРГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІХ ЛЕССІНГА

1.1 Жанрово-стильові особливості драми «Емілія Галотті»

1.2 «Емілія Галотті» як перша німецька тираноборча трагедія

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМАТИКА ДРАМИ «ЕМІЛІЯ ГАЛОТТІ»

2.1 Психологізм та патетика драми

2.2 Особливості образу Емілії

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЯ

ВСТУП

1750-60 роки - «епоха Лессінга», поява національно-самобутніх і по-європейському значимих пам'яток. Необхідно звернути увагу на особливу «роль естетичних теорій у німецькій культурі XVІІІ століття, а також оцінити кардинальне значення переорієнтування німецького класицизму від наслідування французьким драматургам XVІІ століття (у Готшеда) до рівняння на античність як ідеал гармонії, спокою й краси (у Вінкельмана), зрозуміти просвітницько-гуманістичний зміст трактування античності у Вінкельмана, його полемічну спрямованість проти усе ще пануючого в Німеччині барокового смаку» [22, 20]. Головною у цей час постає творчість Лессінга, чия естетика й драматургія вплинули на всю європейську літературу XVІІІ століття. Дуже важливо побачити в естетичній теорії Лессінга й полеміку з Готшедом, Вінкельманом, і загально раціоналістичну основу їхніх суджень. Лессінг у свою чергу формулу «трагедія повинна поліпшувати вдачі» [6, 256] не вважав помилковою, однак думав, що вона недостатньо конкретна, оскільки вказує лише кінцеву мету, але не спосіб її досягнення. «Висока» трагедія недостатньо ефективно виконувала свою виховну функцію, це відбувалося тому, що вона розрахована в основному на пробудження замилування. Класицистична трагедія могла облагородити глядача лише в тому випадку, якби він захотів наслідувати героя, чий образ дій захопив його. Тут крилася проблема, очевидна для Лессінга: «свідоме наслідування припускало глибоке осмислення побаченого на сцені» [1, 126]. Таким чином, «виховна» сила цього типу трагедії виявлялася зверненою до інтелекту глядача, і вимагала, по термінології філософів-раціоналістів, використовуваною в даній переписці, «ясного пізнання». Жанр трагедії мав у драматургічній творчості Лессінга особливе значення. Лессінг використовував тему, характерну для «високої» драматургії - загибель безкорисливого героя, що вступав за благо батьківщини.

Питання про літературну цінність бюргерських трагедій Лессінга донині залишається спірним. Існують діаметрально протилежні точки зору на цей предмет. Ряд авторитетних учених думає, що вивчення властиво драм Лессінга плідно для історії літератури. Це довели роботи І.Л. Альтмана, Г.М.Фрідлендера, і сучасного петербурзького вченого Г.В. Стадникова. Виходячи з непорушного значення для німецької культури саме драматургічної творчості Лессінга, будує свою концепцію сучасний лессінгознавець П. Пютц і багато інших німецьких учених.

Показово, що із всіх міщанських драм XVІІІ століття найбільш актуальною для світового театру залишається саме бюргерська трагедія, кращим зразком якої є «Підступництво й любов», яку Шиллер створив під безумовним впливом «Емілії Галотті».

Наукова новизна даної роботи полягає у комплексному вивченні психологічних, художніх особливостей драматургії Лессінга у порівнянні з іншими драматичними творами даної епохи, детальна характеристика нового жанру Просвітництва - «бюргерівська трагедія».

Метою курсового дослідження є аналіз психологічних особливостей драми Лессінга «Емілія Галотті».

Об'єктом дослідження є психологічні риси «бюргерівської трагедії» «Емілія Галотті».

Предметом курсового дослідження виступає драма Лессінга «Емілія Галотті».

Актуальність та мета роботи визначили завдання, що мають бути вирішені у ході дослідження:

1) дослідити особливості «бюргерської трагедії», роль Лессінга у розвитку цього жанру;

2) охарактеризувати жанрово-стильові особливості драми «Емілія Галотті»;

3) проаналізувати сутність психологічного та патетичного начала у трагедії;

4) означити основні хараткеротворчі риси образу Емілії.

У роботі використані такі методи: описовий, як основний, порівняльний, метод текстуального аналізу.

Матеріалом роботи слугувала п'єса Лессінга «Емілія Галотті».

Структура роботи визначена метою та завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновків та бібліографії.

Розділ І. «Бюргерська трагедія» у світлі драматургічної концепції Лессінга

1.1 Жанрово-стильові особливості драми «Емілія Галотті»

Затверджуючи естетику нового театру, Лессінг чітко усвідомлював його першорядне значення в розвитку соціальної самосвідомості «третього стану». У центрі його теоретичних міркувань - людина, що відстоює право на особисту волю й на існування в розумно організованому суспільстві. У трагічній поезії найбільше правильно відбивається дисгармонічний характер зовнішньої реальності. Необхідно виявляти сховану закономірність нещасть і страждань людини, виявляти в дисонансах прояв внутрішньої гармонії дійсності. «Вічний і безперервний зв'язок всіх речей» герой трагедії здатний виявити в боротьбі, що виникає з його трагічної провини, із зіткнення індивідуальних інтересів зі світовим порядком» [1, 133]. Лессінг вбачав сутність трагічного катарсису (очищення й виправлення) у тому, що глядачі відносять безпосередньо до самих себе зображувані на сцені трагічні долі. Сильніше всього впливає на глядача «нещастя когось», трагічні події й переживання героїв - сучасників глядачів. Драматург повинен прагнути до розкриття загальнозначущих характерів, створювати такі сюжетні ситуації, які дозволили б з'ясувати, «що зробить кожна людина з відомим характером при відомих обставинах» [8, 56]. Правдивість і виховний вплив трагедії визначаються правдивістю виведених на сцені характерів.

Сама ідея бюргерської драми носила полемічний характер стосовно класицистичної драматургії. Симпатія до «середнього жанру» наростала в Європі повсюдно. На тлі цього захоплення переосмислення класицистичної системи визнав закономірним навіть Вольтер. Лессінг у першу чергу звернувся до теоретичного аналізу бюргерської (міщанської) драми французького зразка. Намагаючись опиратися на досвід античних авторів і доводячи, що комедія має право не тільки смішити, але й викликати сентиментальні почуття у публіки. Ці трактати стали для «Лессінга приводом висловити свою власну точку зору з цього питання, його «Міркування...» торкаються найважливіших питань генезису жанру, внутрішніх його протиріч і місця в сучасному критику театрі» [11, 28]. Лессінг прагнув знайти для нового жанру місце в існуючій естетичній системі. Намагаючись простежити їхню генеалогію, критик визначив особливості жанру, опираючись на національні характери англійців і французів. Він припустив, що «честолюбним французьким буржуа набридло бачити себе на сцені осміяними постійно, а англійці, що ніколи не випробовували надмірного трепету перед коронованими особами, розуміли, що сильні пристрасті й високі почуття властиві буржуа не менше, ніж королям» [11, 28]. Виходячи з того, що обидві різновиди жанру породжені подібними культурними процесами, Лессінг порахував, що вони належать до одному «класу». Лессінг «відмовляється від позаісторичного, відверненого трактування драматургії й театру» [23, 42]

Він прагнув знайти визначення «справжньої комедії» і прийшов до думки про те, що вона повинна з'явитися на перехресті фарсу й «слізної комедії». Лессінг вважав: «...фарс змушує лише сміятися; слізна комедія - тільки розчулює, а справжня комедія - і те й інше» [12, 308]. Лессінг дійшов висновку, що прямолінійна моралізація не може досягти встановленої ним мети - виховання вдач. Осміюючи навмисну дидактику німецьких класицистів, Лессінг прийшов до думки про таку трагічну дію, що не потребувало б спеціальних роз'яснень і коментарів, але безпосередньо впливало на людську душу. Така драма повинна була мати самий потужний виховний потенціал. Основною «пристрастю», що повинна викликати нова трагедія, Лессінг називає жаль. Лессінг не обмежував аудиторію жанру лише третім станом.

Трагедія «Місс Сара Сампсон» (1755) стала першим зразком нового різновиду міщанської драми - «бюргерської трагедії». У цій трагедії Лессінг опирався на драматичну теорію Дідро й на досягнення англійського буржуазного театру, зокрема на п'єсу Лілло «Лондонський купець», у якій шляхетні помисли, піднесені почуття стають надбанням звичайних людей. Але, на відміну від англійських зразків, в «Місс Сарі Сампсон» конфлікт був позбавлений соціального забарвлення. Історія любові й трагічної загибелі юної й довірливої Сари повинна була впливати на безпосереднє моральне почуття кожної людини, «розширювати» його здатність до жалю. Для бюргерської трагедії Лессінга характерно виразний моралізаторське начало, опора на вроджені якості людської натури.

Лессінг бореться за демократизацію мови драми. На його думку, «вишукана пихатість, манірна мова несумісна з почуттям. Вона не служить щирим його вираженням і не може його викликати. Але почуття цілком миряться з найпростішими, звичайними, навіть вульгарними словами й виразами» [12, 308]. Таким чином, зміст «бюргерської трагедії» не зводиться до полеміки із класицизмом. Лессінг піднімає широке коло питань, пов'язаних із завданнями розвитку німецького театру. Як і всі просвітителі, він наполягає на активній, виховній функції драматичних творів.

В 1772 році він закінчив роботу над «Емілією Галотті», що і донині є однією із самих репертуарних п'єс у Німеччині. В антифеодальній бюргерській трагедії «Емілія Галотті» знаходять втілення погляди Лессінга на мистецтво й дійсність, сформульовані ним в «Гамбурзькій драматургії». Драматург відштовхується від сюжету з «Римської історії» Тіта Лівія про трагічну загибель дочки римського плебея Віргінії. Тиран Аппій Клавдій намірився силою заволодіти нею. Батько заколов Віргінію власною рукою, тим самим рятуючи дочку від ганьби. Ця подія привела до повстання плебеїв і до загибелі тирана. Лессінг переносить дію в сучасну Італію, у якій, як і в Німеччині, панує деспотична сваволя дрібних князів. Принц Етторе Гонзага безроздільно панує над своїми підданими, він вільний розпоряджатися їхньою честю, життям і станом на догоду своїм примхам.

За складом характеру князь Гвасталлі - зовсім не закінчений лиходій. Він наділений тонким розумом, непогано розбирається в мистецтві, здатний на піднесені й жагучі почуття. Однак він розбещений лестощами двору, безмежністю самовладдя, не знає міри в прагненні до насолод. Лессінг у своїй «трагедії обвинувачує не окрему людину, а всю феодально-абсолютистську систему, що спотворює і знищує особистість» [15, 89]. Характер Етторе Гонзага найбільше сформований обставинами, його положенням у соціальній ієрархії.

Практика самодержавної влади піддається в «Емілії Галотті» всебічній критиці з позицій просвітительства. Закони при дворі звертаються у свою протилежність, оскільки їх застосовують лише виходячи з примх або хвилинних капризів монарха. Наприклад, принц готовий підписати смертний вирок невідомій людині, не вникаючи в суть справи, оскільки в цей час він захоплений своїми любовними переживаннями. Етторе Гонзага перетворюється в сліпе знаряддя власних страстей, чим спритно користується його фаворит Марінеллі, підступний і розважливий придворний. Саме його стараннями здійснює кривавий злочин - убивство графа Аппіані, нареченого юної й прекрасної Емілії.

Лессінг виводить на сцену героїв, що намагаються протистояти деспотизму князівської влади і її розкладницькому впливу. Полковник Одоардо Галотті й граф Аппіані нехтують вдачі двору, відстоюють своє право на людське достоїнство. Батько Емілії переживає справжню трагедію. Боязкій покірності й безчестю він віддає перевагу загибелі дочки, викраденої за наказом принца. Одоардо на прохання Емілії віддає її смерті й готовий стати перед божим і людським судом як грізний обвинувач аморального й несправедливого князя. Але підняти руку на тирана він не наважується. Формуючи в демократично настроєних глядачах внутрішній протест проти старого світу, Лессінг звертається до їхньої моральної свідомості, не закликаючи їх до відкритої боротьби.

1.2«Емілія Галотті» як перша німецька тираноборча трагедія

Новим з'явилося й звертання до античної традиції. Лессінга зацікавив епізод з історії, розказаний Лівієм, про римську дівчину Віргінію, убиту рідним батьком після того, як децемвір Аппій оголосив її невільною й тим самим поставив під погрозу її честь. Але Лессінг не став обробляти готовий сюжет з римської історії. Він створив образи з німецької дійсності, розповів про долю німецької Віргінії й змушений був дати іншу розв'язку: у розповіді Лівія вбивство Віргінії викликалася народне повстання й скинення тирана Аппія; у німецького драматурга - Одоардо Галотті, убивши дочку, віддає себе на милість тирана. Ця тенденція, що визначає характер конфлікту, трансформує самий жанр драми в Лессінга. Хоча в «Емілії Галотті» Лессінг якоюсь мірою продовжував традицію своїх перших драм, особливо в сценах, пов'язаних з родиною Галотті, але в самих істотних моментах він опирався на досвід класицизму, здавалося так безповоротно ним засудженого.

Учинок Емілії й Одоардо, що надають перевагу смерті насильству й несправедливості, символізує в очах Лессінга мужність кращих людей «третього стану», їхню здатність до опору сваволі князів і знаті. Цензурні умови змусили Лессінга перенести дію «Емілії Галотті» з Німеччини в Італію, що в XVІІІ ст., подібно батьківщині Лессінга, задихалася під владою безлічі дрібних тиранів» [18,90]. В особі принца Лессінг малює узагальнений образ боягузливого, жорстокого й сластолюбного німецького деспота своєї епохи. Двір абсолютного монарха XVІІІ ст. показане Лессінгом як гніздо розпусти, таємних і явних злочинів, придворного догідництва, де в жертву примхи й насолодам приносяться людські права, потреби й саме життя підданих.

Лессінг стверджує в «Емілії Галотті» демократичну ідею про те, що піднесені, героїчні почуття сховані в грудях кожної звичайної, простої людини, і потрібні лише відповідні обставини, щоб вони спалахнули яскравим полум'ям. «Одоардо Галотті й Емілія, звичайна бюргерська дівчина, не позбавлена слабкостей, стають у хвилину фатального випробування героями, піднімаються до більших, трагічно вражаючих дій» [5, 6]. Лессінг прагне показати образи Одоардо й Емілії не статично, а в психологічному розвитку, що відбувається під впливом зовнішніх подій.

Це дозволяє Лессінгу дати більш багате, у порівнянні з іншими представниками буржуазно-просвітницької драми, зображення внутрішнього світу героїв.

Однак в «Емілії Галотті» чітко видна й слабість Лессінга, що жив в Німеччині XVІІІ ст., у країні, у якій був відсутній масовий демократичний народний рух проти абсолютизму. «Герой Лессінга Одоардо Галотті - мужня й чесна людина, що ненавидить князівський двір, шляхетний батько й сім'янин. Однак Одоардо - не революціонер» [20, 78]. Лише коли його дочка й він сам стають жертвами князівської сваволі, він оголює свою зброю. Але навіть і в цей момент його зброя звертається не проти князя: щоб запобігти беззаконню, він убиває свою власну дочку. Протестуючи проти злочинів князів, Одоардо апелює до совісті, до відверненої моральності, до моралі, а не до революційної боротьби, не до народу, що страждає від кріпосницького гніта. Найбільша трагедія Лессінга полягає в тому, що німецька дійсність його часу не могла йому дати матеріалу для створення образа іншого героя. В «Емілії Галотті» знайшов своє вираження не тільки політичний протест німецького бюргерства XVІІІ ст., але одержала відбиття й всю слабість навіть кращих його людей, у яких ще не було свідомості справжніх, революційних шляхів боротьби.

Лессінг покладав свої надії на розумове пробудження німецького бюргерства й на боротьбу його кращих, передових представників з абсолютизмом. На відміну від російських просвітителів XVІІІ ст. і наших великих революційних демократів XІХ ст., Лессінг у своїх творах майже не торкався селянства й не бачив революційних сил, схованих у народних масах. У цьому позначилася історична обмеженість Лессінга, що відбиває загальну обмеженість німецького Просвітництва XVІІІ ст.

Драма написана в роки руху, «Бурі й натиску», «Емілія Галотті» безпосередньо передує драматургії Клінгера й молодого Шиллера. Критики справедливо зіставляють «Емілію Галотті» і «Підступництво й любов» - драми з найбільше яскраво вираженою політичною тенденцією.

Розділ ІІ. Проблематика драми «Емілія Галотті»

2.1 Психологізм та патетика драми

Персонажі п'єс у новій драматургії задаються в розвитку сценічних характерів і перебувають у постійному русі - дії, це спричиняє психологічне напруження. Яке має досягти певного піку та піти на спад, можна говорити про своєрідний катарсис. У розкриті психології даної трагедії велику роль грає протиставлення образів героїв із простими й чистими почуттями корисливому й підступному егоїстичному суспільству. У драмі моральна й психологічна проблематика переважала, адже глибокий психологізм був безпосередньо пов'язаний з реакцією на соціальні й політичні проблеми епохи.

Щодо розкриття патетики, то можна говорити про те, що істотною рисою даного питання є його актуальність, інтерес до сучасності, більше - до злободенності. Але щоб бути переконливим у зображенні сучасності, треба бути правдивим і точним. Прагнення до точності стає настільки визначальним для реалістів, автор залишається настільки ж педантичними до фактів, як при зображенні типів і подій сучасного йому життя. Це прагнення до точності відповідає не тільки вимогам художньої зображальності, що орієнтується на поточне життя, представлення його у вищому світлі. Воно відповідає всьому світогляду й світовідчуванню реалізм, що породив, класу, що живе фактами, а не мріями, що створює нову культуру - наукову й технічну, що культивує знання як силу для оволодіння життям.

Досить цікавим з психологічної точки зору є образ Марінеллі. Помічника принца, його правої руки. Образ приваблює ще й тим, що він дуже схожий на образи Мефістофеля в «Фаусті» або Карлоса в «Клавіго» Ґете, Шейлока в «Венеціанському купці» Шекспіра, адже наділений дуже гострим розумом, артистичною сміливістю, силою художніх узагальнень. У порівнянні з хтивим, слабким, але притому добродушним принцем, що може погодитися на велике злодіяння, коли те сприяє задоволенню його пристрасті, але завжди гідний нашого жалі; то Марінеллі - лиходій по вихованню й звичці. В особі фаворита Марінеллі Лессінг затаврував князівський фаворитизм - одне із зол тодішнього німецького громадського життя. Лессінг показав, що незримі нитки зв'язують князівські палаци зі зграями розбійників і найманих убивць.

Розповідаючи про весілля графа Аппіані з якоюсь бідною дівчиною без приданого і статусу у суспільстві, Марінеллі сміється над таким вибором, очевидним постає те, що він найбільше цінує статус та гроші. Адже все своє життя він знаходиться у тіні, лише другий, який ніколи не стане першим, тому то у його душі відбуваються такі зміни у бік негативізму. Він прагне якомога тісніше увійти у довіру до принца, щоб отримати те, що бажає. Тому то й виголошує він монолог, який має переконати принца у його відданості: «У принців немає друзів, у них не може бути друзів!» А в чому причина, якщо це так? Причина в тому, що вони не хочуть мати друзів. Сьогодні вони вдостоюють нас своєю довірою, діляться з нами самими таємними бажаннями, відкривають нам всю душу, а завтра ми для них так само далекі, немов вони ніколи не обмінювалися з нами ні єдиним словом» [14, 80].

Марінеллі настільки розбещений, людина, яка звикла отримувати все, вні говорить принцу про те, що Емілія нікуди від нього не подінеться, навіть якщо стане дружиною графа Аппіані, навіть толі вона могла б стати його фавориткою. Почуття для нього це товар, який просто купляється і продається. «Товар, який не можна придбати з перших рук, купляють із других. І нерідко товари, куплені із других рук, обходяться дешевше» [14, 84]. Помічник прагне виконати забаганку принца володіти Емілією, одразу ж у його голові з'являється план, який допоможе їм позбутися графа Аппіані, який постає останньою, на їхню думку. Перепоною у «щасті» принца.

Істинна сутність Марінеллі полягає у його всеосяжному бажанні влади: «… я не просто хочу бути тим, ким я створений, - володарем!» [14, 81]. До його «чеснот» можна віднести також повсюдні лестощі, навіть щ графом Аппіані, якого він зневажає, Марінеллі намагається говорити шанобливо-улесливо. Сповіщаючи йому розпорядження принца. Наголошує на тому, що він постприяв цьому призначенню: «Принц повинен негайно ж відправити до герцога Массанського посланника з нагоди свого весілля з його дочкою. Він довго не міг зважитися, кого призначити. Нарешті його вибір, граф, упав на вас. … І це відбулося не без мого сприяння, якщо дружбі дозволяється бути хвалькуватою» [14, 93]. Марінеллі пропонує графу відкласти своє весілля, при чому говорить це таким невимушеним тоном, неначе це щось звичайне та буденне. Він провокує Апіанні на дуель, завідома знаючи. Що переможе і тим самим відкриє шлях принцу до Емілії. Марінеллі влаштовує все так, що граф гине від чужих рук, він же залишається непричетним. У драмі Лессінг зайвий раз наголошує на тому. що у світі все продається і купується, навіть людське життя.

Патетично розкриваються образи родини Галотті. Стосунки у родині настільки теплі і доброзичливі, що апріорі такі люди повинні бути щасливими, але стається завжди все по-іншому. Саме краса Емілії розбиває щастя всієї родини.

Принц характеризує батька Емілії як людину чесну, горду. Правдиву, тобто таку, яка наділена тільки позитивним якостями громадянина і людини загалом. «Старий воїн. Гордий і грубий, а втім, добрий і чесний!» [14, 80]. Патетичність цього образу (образу батька) вражає. Його ставлення до майбутнього зятя, якого він уже полюбив за його скромність та порядність «… не можу дочекатися миті, коли назву моїм сином цього гідного парубка . Усе в ньому мене захоплює! І найбільше рішення жити усамітнено в батьківських долинах» [14, 85]. Ця людина гідна жити з його дочкою, адже він вихований у кращих традиціях, поважає старших, свою батьківщину, свої корені та звичаї. Лякає батька тільки те, що його дочка повинна буде переїхати до міста і жити поблизу двору, який так ненависний йому самому, адже суперечить його чеснотам. Він не бачить перспективи розвитку графа тут, тому що для того, щоб досягти якогось положення треба буде гнути спину, лестити й плазувати так намагатися узяти гору над різними Марінеллі, бо по-іншому успіх прийти не зможе до нього. Одоарно Галотті вражає, що варто залишатися людиною перш за все, бо ніякі почесті не варті зради самого себе. Батько переживає тільки за своїх дітей, адже йому самому байдуже, що принц його не любить, що тут він не важить нічого. А коли Одоарно почув, що принц познайомився з його дочкою, виявив інтерес до неї, батько починає непокоїтися. Він неначе відчуває, що це ні до чого доброго не призведе.

Клаудія. Так ретельно звеличував її красу..

Одоардо. Звеличував? І ти розповідаєш все це мені з таким захватом? О Клаудія! Клаудія! Марнолюбна, божевільна мати! [14, 88].

Одна думка про те, що розбещений принц зацікавився його дочкою доводить його до сказу. Якщо батько - ворог принца, то звернення до дочки заради її збезчещення, не більше того. Ще більші почуття негативу викликають у батька слова Марінеллі проте, що принц має вирішувати куди відправиться Емілія після смерті нареченого, а не її родина. Одоарно вступає з ним у конфлікт, з якого врешті виходить переможцем. Він говорить принцеві про те, що його дитина, зважаючи на обставини, які відбулися вранці, має покинути світське життя і відправитися у монастир, де отримає спокій душі. «Принц, батьківська любов неохоче ділиться своїми турботами. Я гадаю, я знаю, що саме варто зробити моєї дочки при її теперішніх обставинах... Вийти від світла... у монастир... і якомога швидше» [14, 106], у розмові він виявляє повагу до принца, тим самим збиваючи його з пантелику. У розмові з принцем батько розуміє, що Емілія у небезпеці, що її можуть звабити, збезчестити і покинути напризволяще. Одоарно погоджується на умови принца, але просить побачитися з Емілією: «Але до цього я хотів би поговорити з нею. Вона ще не знає про смерть графа. Вона не може зрозуміти, чому неї розлучають із батьками. Щоб належним чином приготувати її до звістки про цю смерть, щоб заспокоїти її із приводу цієї розлуки, я повинен поговорити з нею, ваша світлість, я повинен поговорити з нею» [14, 109].

Лессінг доводить, що героїзм і мужність вільної людини жадають від неї не стоїчного самозречення, не насильства над своєю людською природою. Справді вільна людина - це та, хто живе почуттями свого народу й бореться за них без насильства над собою, дотримуючись свого переконання.

Автор з саркастичною патетикою зображує придворно-аристократичне коло суспільства, його герої - ідеалізовані представники дворянської держави. Лессінг захищає право простої, незнатної людини на серйозне, а не поблажливе ставлення у соціумі. Цікавим є представленні герої трагедії від штучних і перекручених пристрастей принца, від жертовної релігійної моралі Емілії, що на думку Лессінга було продовженням античної гармонії, з'єднувало у своїх зразках красу й істину, сполучило природну людяність із героїзмом, свободу особи зі свідомістю громадянського обов'язку.

німецький класицизм драма

2.2 Особливості образу Емілії

Художник Конті вважає Емілії взірцем краси, адже у її очах він побачив душу, яка несе тільки позитивні настрої, що є досить важливим для митця. «Але я повинен, принц, сказати вам, як художник: найбільшим щастям мого життя було те, що Емілія Галотті позувала мені. Ця голова, це обличчя, це чоло, очі, ніс, рот, підборіддя, шия, груди, стан, всі її переваги стали для мене з тих пор єдиним предметом вивчення жіночої краси...» [14. 81]. Захоплення Конті красою та скромністю Емілії не мало меж.

Вона не могла стати коханкою принца, адже це суперечило її внутрішньому стрижню, її виховання не дозволяло такого. Події, які відбуваються у п'єсі спонукають Емілію переглянути свої погляди на життя, у її душі відбувається своєрідний вибух емоцій, почуттів. Такі зміни в намірах бентежної душі досить природні. Вона буває уважна до самого вітерцю й слухає, чи не шепотить їй який голос із неба. Батькові залишається тільки впевнитися в чесноті своєї Емілії, він переконується у цьому зайвий раз, знаходить у дочці своїй героїню, що мовою Катона говорить про волю душі. «Де та людина, - викликує вона, - яка іншу людину до чого-небудь приневолити може? Я боюся не примусу, а спокуси; я жінка» [14, 82]. У пориві страху та зневаги до свого страху вона вимагає кинджала, шануючи у фанатизмі своєму таке самогубство за справу святу. Емілія хоче заколоти себе, але батько зупиняє її, тому що справжня католичка. Вона не може позбавити себе життя сама, це великий гріх. Зриваючи зі свого волосся троянду та рвучи її на частини, Емілія постає перед читачем як натура дуже тендітна, романтична і прекрасна. Її страх бути збезчещеною робить її ще більш прекрасною.

Автор представляє нам Емілію, як богобоязну, добре виховану дівчину. Вона відвідує монастир, молиться за добробут та здоров'я своєї родини: «Тільки я схилила коліна - далі від вівтаря, чим звичайно, тому що я занадто пізно прийшла... тільки стала підносити моє серце до всевишнього, як хтось зайняв місце впритул позад мене, зовсім впритул позад мене! Я не могла відсунутися ні вперед, ні убік , як не хотіла: я боялася, що молитва кого-небудь із сусідів перешкодить мені зосередитися... Молитва! От найстрашніше , чого я боялася...» [14, 89], боїться переслідувань принца, тому що вважає таку поведінку неприйнятною. Емілія вважає, що тільки господня милість не дала впасти їй у гріх, навести на своє ім'я безчестя. Вона з трепетом розказує матері те, що відбувалося з нею у монастирі, це викликало у неї страх: «Він заклинав мене... Мені довелося все це вислухати. Але я не оберталася. Я хотіла показати вид, начебто нічого не чую. Що могла я зробити ще?.. Молити мого доброго ангела, щоб він уразив мене глухотою, хоча б навіть навіки! Я молила його про це. Єдино про це могла я молитися... Нарешті прийшов час знову піднятися. Служба скінчилася. Я тремтіла, боячись побачити того, хто насмілився дозволити собі таку нахабність. І коли я обернулася й коли я його побачила...» [ 14, 89]. Для Емілії дуже важливим є той момент, що про неї будуть думати оточуючі, бо сила вихованих у ній моральних засад переважає над власною думкою. Як чесна дівчина,вона хоче все розповісти нареченому, але мати застерігає її від подібного вчинку, тому що ревнощі можуть зіпсувати їхні стосунки. Вона цінує думку матері, але висловлює власну думку з цього приводу: «Ви знаєте, матінка, як охоче я у всім визнаю перевагу вашого розуму... І все-таки думаю, що краще мені нічого не таїти від нього на серці» [14, 90] .

Вона настільки закохана, що ладна віддати коханому не тільки своє серце, а й душу. Емілія з таким трепетом обговорює своє вбрання. зачіску, прикраси з коханим, отримує таку насолоду у спілкуванні з ним. Лессінг показує Емілію чистою і доброю дівчиною. У будинку Марінеллі вона прекрасна, хоча і виглядає стурбованою, переляканою,блідою.

Розмовляючи з батьком, вона наголошує, що не може скласти руки і чекати своєї долі, страждати незаслужено, зносити те, чого бути не повинно. Розуміючи, що її хочуть викрасти, вивезти у «надійний» будинок, відірвати від родини, Емілія розуміє, що своєї волі вона немає, вже не здатна сама вирішувати, бажати і вимагати. Думки про смерть у неї з'являються тоді, коли батько розказує про своє бажання вбити її кривдників, йому ж говорить про те, що життя - це єдиний привілей порочних людей, бо більшого вони не мають. Емілія просить батька дати їй кинджал, щоб закінчити свої страждання. Вона не зможе перенести насилля над своєю волею, адже життя одне, незайманість теж одна. Емілія розуміє, що плоть її слабка, що вона може піддатися спокусам, а цього вона боїться найбільше. Героїня захоплюється своїм батьком, перед смертю говорить про те, що він допоміг «зірвати троянду, перш ніж буря віднесла її пелюстки... Дайте мені, батько, поцілувати вашу руку» [14, 110].

У фіналі перед смертю чиста, невинна дівчина обриває пелюстки з білої троянди - підсилюючи на образно-символічному рівні трагедію своєї смерті. Цей епізод показує те, що Лессінг активно використовував у драмі елементи народної символіки. Біла троянда - це символ світла, невинності, духовного розкриття, чарівності. Біла троянда - невинність, чистота, цнотливість. Саме такою показав автор прекрасну Емілію, яка до кінця залишилася віддана собі і своїм принципам. Її героїзм у стоїчному мовчанні, і перемозі над спокусою плотських утіх, у збереженні власного «я».

Висновки

Таким чином, аналізуючи трагедію Лессінга «Емілія Галотті», ми можемо говорити про те, що автор по-новому зумів представити суспільне життя Німеччини середини 18 століття, розкриваючи всі позитивні та негативні риси. "Бюргерська трагедія" спочатку була задумана як побутова п'єса, у якій повинні знайти вирішення проблеми родини. Однак у процесі роботи драматург виявив, що питання про положення бюргерства й станові відносини, що розглядалися ним у плані сімейно-побутовому, на ділі представляли гострий суспільно-політичний інтерес. Для бюргерської трагедії Лессінга характерно виразний моралізаторське начало початок, опора на вроджені якості людської натури.

У драмі «Емілія Галотті» автор показує перед нами суспільний лад Німеччини з усіма його недоліками. У центрі трагедії постає молода, вродлива дівчина Емілія, яку прагне звабити принц, якого не зупинила навіть смерть нареченого дівчини. Особлива увага звертається на манірність, примхливість, розбещеність, підступність і розважливість придворного люду. Їм протистоять Емілія, її родина - батько Одоарно та мати Клавдія, а також її наречений граф Аппіані, який гине внаслідок підступної змови.

Психологізм трагедії розкривається через образну систему та конфлікт п'єси. Батько Емілії переживає справжню трагедію. Боязкій покірності й безчестю він віддає перевагу загибелі дочки, викраденої за наказом принца. Одоардо за проханням Емілії вбиває її й готовий відповідати перед божим і людським судом як грізний обвинувач аморального й несправедливого князя. Формуючи в демократично настроєних глядачах внутрішній протест проти старого світу, Лессінг звертається до їхньої моральної свідомості, не призиваючи їх до відкритої боротьби.

Бібліографія

1. Альтман И. Лессинг-драматург //Альтман И. Избранные статьи. - М.: Наука, 1957. - С. 124-174.

2. Аникст А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. История учений о драме. - М.: Наука, 1967. - С. 343.

3. Асмус В. Ф. Немецкая эстетика ХVІІІ в.- М.: Мысль, 1963.- 311 с.

4. Байкель В. Б. “Эмилия Галотти” Лессинга и мещанская трагедия “бури и натиска” // Научные доклады высшей школы. Филол. науки.- 1988.- № 4.- С. 77-80.

5. Байкель В.Б. Лессинг и немецкая драма 70-х - начала 80-х годов XVIII века. Проблемы типологии. - М.: Просвещение, 1985. - С. 6.

6. Берков П.Н. Немецкая литература в России в XVIII веке // Берков П.Н. Проблемы исторического развития литератур. - Л.: ЛГУ, 1980. - С. 256.

7. Гриб В.Р. Жизнь и творчество Лессинга // Гриб В.Р. Избранные работы. - М.: Мысль, 1956. - С. 51.

8. Гриб В.Р. Эстетические взгляды Лессинга и театр/УЛессинг Г.Э. Гамбургская драматургия. - М.-Л.: МГУ, 1936. - С. 56.

9. Жирмунский В. М. Очерки по истории классической немецкой литературы. - Л.: ЛГУ, 1972. - С. 193.

10. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия второй половины XVIII - начала XIX века. - М.: Мысль, 1989. - 104 с.

11. Кусков В. Лессинг о назначении трагедии // Учёные записки ЛГУ. Серия филол. наук. Вып. 37. № 234. - Л.: ЛГУ, 1957. - С.28.

12. Лессинг Г.Э. Гамбургская драматургия. - М.-Л.: МГУ, 1936. - С.308.

13. Лессинг Г.Э. Драмы. Басни в прозе. - М.: Мысль, 1972. - 133 с.

14. Лессинг Г.Э. Избранное. - М.: Наука, 1980. - 209 с.

15. Лессинг и современность / Академия художеств СССР; НИИ теории и истории изобразительных искусств. Сектор истории эстетических учений / Мих.А. Лифшиц (отв.ред.). -- М. : Изобразительное искусство, 1981. -- 224с

16. Лессинг и современность: Сб. статей. - М.: Мысль, 1981. - 166 с.

17. Неустроев В. П. Немецкая литература эпохи Просвещения.- М., 1958.- 465 с.

18. Стадников Г.В Лессинг. Литературная критика и художественное творчество. - Л.: Знамя ,1987. - 113 с.

19. Теория драмы Лессинга // Альтман И. Избранные статьи. - М.: Мысль, 1957.- С. 50-124.

20. Тураева С.В. Классицизм в немецкой литературе XVIII века // В сб.: Проблемы Просвещения в мировой литературе. - М.: Наука ,1970. - 130 с.

21. Филатова В. И. Мещанские трагедии Г. Э. Лессинга в России XVIII в.: Эмилия Галотти. - М.: Прогресс. 1980. - 144 с.

22. Филиппов М. М. Лессинг, его жизнь и литературная деятельность // Филиппов М. М. Очерки о западной литературе ХVIII - ХІХ веков.- М.: Наука, 1985.- С. 14-94.

23. Фридлендер Г. М. Лессинг. Очерк творчества. - М.: Мысль,1957. - С.42.

24. Шалагінов Б. Б. Німецька література ХVІІІ ст. // Вікно в світ.- 1999.- № 1 (4).- С. 22-89.

Размещено на Allbest.ru