Образно-архетипне прочитання повісті Марка Лівіна "Рікі та дороги"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України, Управління освіти, науки молоді та спорту Кіровоградської облдержадміністрації Кіровоградська Мала академія наук учнівської молоді

Відділення: літературознавство, фольклористика та мистецтвознавство

Секція: українська література

ОБРАЗНО-АРХЕТИПНЕ ПРОЧИТАННЯ ПОВІСТІ МАРКА ЛІВІНА «РІКІ ТА ДОРОГИ»

Роботу виконала: Шевченко Аліна Андріївна, учениця 10 класу

Ізмайлівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів

Науковий керівник: Частакова Надія Сергївна, кандидат філологічних наук,

доцент кафедри документознавства та інформаційної діяльності

Кропивницький 2021



Анотація

ОБРАЗНО-АРХЕТИПНЕ ПРОЧИТАННЯ ПОВІСТІ МАРКА ЛІВІНА «РІКІ ТА ДОРОГИ»

Науково-дослідницький проєкт присвячено визначенню архетипів у психологічній повісті сучасного українського письменника Марка Лівіна «Рікі та дороги». Повість цікава і неординарна тим, що має варіативність у значенні сюжету. Про що пише Марк Лівін (Валерій Катерушин) у своїх творах? Про незвичайних підлітків, а також про їх особливе бачення і сприйняття світу. Наприклад, інша повість Марка Лівіна «Бабине літо» також розповідає про хлопчика-підлітка і етапи його подорослішання. У психологічній повісті «Рікі та дороги» описано етапи створення себе через своє «інше я». Головний герой повісті - 14-річний Матвій із синдромом Аспергера. А людина з особливими потребами, як відомо, відчуває і сприймає навколишній світ інакше, значно тонше, ліричніше. Такі люди лише поверхово відчувають фізичний біль, але особливо глибше страждають від душевного болю, завданого як зовсім чужими, так і найріднішими людьми. Архетипи, як ніщо інше, допомогають краще осмислити внутрішній стан головних героїв.

Ключові слова: образ, символ, архетип, психологія, теорія архетипів.



Зміст

лівін архетип повість рікі

Вступ

1. Образ-символ-архетип у структурі художнього твору

1.1 Поняття про художній образ

1.2 Художній образ і символ: рівні взаємодії

1.3 Теорія архетипів та її роль у аналізі художнього твору

2. Образно-символічне й архетипне прочитання твору Марка Лівіна "Рікі та дороги"

2.1 Образи-символи

2.2 Архетипи як форми осягнення світу головним героєм

2.3 Архетип матері. Жіночі образи у повісті Марка Лівіна «Рікі та дороги»

2.4 Архетип дому

2.5 Архетип дороги

2.6 Архетип лісу

2.7 Образ Матвія: втеча як пошук

Висновки



Вступ

Однаково знати дві речі: як бути самому і як бути з іншими.

Туве Янсон

У дослідженні повісті «Рікі та дороги» Марка Лівіна слід відокремити не тільки простий і доступний виклад змісту автором, а й широкий психологічний контекст, який потребує поглибленого психоаналізу. Повість «Рікі та дороги» можна прочитати і зрозуміти у двох аспектах. Один з них - сприйняття тексту як казки, тобто без розкриття прихованих символів і сенсу. Здавалося б, все цілком просто: хлопчик тікає в ліс, тому що не відчуває розуміння і підтримки рідних та й загалом оточуючих його людей. Там, в лісі, починається вигадана автором казка, де є розмовляючий собака Рікі. Автор передмови - Андрій Баштовий так і зазначає: «Скажу відразу, рік та доріг у книжці немає». Тобто автор навмисно дає повісті таку назву, щоб читач не відразу здогадувався, про що, власне, в тексті йде мова. Отже, така варіативність значення змісту повісті починається вже з її заголовку.

Є і інше значення, розкрити яке допомогають архетипи і символи. Повість побудована на психологічному контексті, а тому, щоб зрозуміти її суть, варто заглибитися у внутрішній стан кожного з героїв. Щоб збагнути, чому хлопчик вирушає до лісу, потрібно осмислити стан його свідомості, а точніше впевнено знати, чим є ліс для самого героя і що означає ліс особисто для читача. Ліс - це не завжди місце‚ де ростуть дерева, це ще й прихисток для душі, яку вигнав соціум.

Мова у творі починається з епіграфа: «Однаково знати дві речі: як бути самому і як бути з іншими»Туве Янсон. Звичайно ж автор не випадково взяв до своєї повісті вислів саме цієї фінської письменниці шведського походження. Туве Янсон - особистість унікальна тим, що вона мала нестандартне бачення світу, багато речей сприймала по-своєму, інакше. Звідти й спірний факт про те, що в особистому житті ця пані надавала перевагу представникам своєї статі. Їй теж було важко тоді, коли світ її не сприймав, але письменниця навчилася в ньому жити, попри те, що було багато факторів, які намагалися її витіснити, як особистість. Не зважаючи нв на що, вона стала геніальною. Напевно, тому що Туве знала, як варто бути самій і як «не загубитися» між іншими.

Стосовно Рікі. Хто ж він такий ? Чи справді собака заговорив до Матвія? Чи була втеча до лісу? Одна зі смислових варіацій повісті стверджують, що все це відбувається насправді, проте у іншій йдеться зовсім не про ліс і не про собаку Рікі, а про дещо інше… І цим іншим є внутрішній світ головного героя, який сам розповідає про своє непросте життя. Об'єктом нашого дослідження є психологічна повість «Рікі та дороги», а предметом - пошук архетипів через подані і тексті символи та образи.

Мета нашого дослідження - розкрити і осмислити теорію архетипів, що приховані у символах та героях тексту. Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

- розкрити архетипи та осмислити їх сенс у використанні письменниками в текстах;

- порівняти образ, символ та архетип;

- осягнути значення теорії архетипів на прикладі повісті «Рікі та дороги» Марка Лівіна.

Актуальність і новизна нашого дослідження розкриваються у оригінальній спробі порівняти новелу Михайла Коцюбинського «Intermezzo» із психологічною повістю сучасного автора Марка Лівіна «Рікі та дороги». Також у нашому дослідженні було проаналізовано кожен архтип психологічної повісті.



1. Образ-символ-архетип у структурі художнього твору

1.1 Поняття про художній образ

[Поняття художній образ перетинається з поняттями відображення, змісту, форми твору мистецтва. Художній образ має відношення до творчого процесу, починаючи від образно-смислового задуму і завершуючи втіленням його в опредметнених знакових структурах, а також репродукуванням під час сприйняття мистецтва.

Художній образ співвідносять зі специфікою пізнавальної функції мистецтва в порівнянні з науково-понятійним аналізом, особливим емоційно-споглядальним станом людини, талантом митця в образно-метафоричному творенні. Без перебільшення скажемо, що у своєму повсякденні людська особистість живе в світі образів, тропів порівнянь, метафор, метонімій, гіпербол, алегорій (грец. Tropos - означає слово чи фразу в переносному їх значенні), незмінно спілкуючись з природним і суспільним середовищем.

Розглядаючи аспекти художнього образу у вимірах національного та порівняльного літературознавства, звернімося до позицій видатних дослідників. Д. С. Наливайко розглядав образ як константу мистецтва (Наливайко, 2009) та підкреслював «високий рівень знаковості у структурі образності» (Наливайко, 1981).

Види художніх образів.

(Звернімось до літератури минулих століть)

[Як класифікують художні образи? З погляду літературного напряму образи можуть бути класицистичними (Тартюф, Гарпагон Мольера), романтичними (Мцирі Лермонтова, Тарас Бульба Гоголя). Є образи символічні (каменярі, вічний революціонер І. Франка). У байках, притчах, прислів'ях, приказках, загадках зустрічаються алегоричні образи. Вовк втілює зажерливість і тупість, лисиця -- хитрість, осел -- упертість.

За своїм характером образи можуть бути трагічними, яких досить багато у світовій літературі: «Гамлет», «Ромео і Джульетта», «Король Лір» Шекспіра), комічними (Коробочка, «Собакевич» М. Гоголя.

За місцем у творі образи можуть бути головними, другорядними, епізодичними. Онєгін і Тетяна в романі О. Пушкіна "Євгеній Онєгін" -- головні, Ленський і Ольга -- другорядні.

За ставленням автора образи можуть бути позитивними і негативними. У комедії Івана Карпенка-Карого "Хазяїн" Золотницький, Соня, Калинович -- позитивні образи, а Феноген, Ліхтаренко -- негативні.

За способом творення (типом асоціювання) образи ділять на зорові, слухові, дотикові, смакові, запахові. Ми сприймаємо світ органами чуття, через них письменник доносить до нас свій художній світ]. Тобто те, що задумано письменником у художньому творі, він ідентифікує не словесною мовою, а за допомогою художніх образів.] Скажімо, Іван Нечуй-Левицький подав у повісті «Микола Джеря» один головний персонаж (не беручи до уваги його сопутників, з якими він ходив селами) - самого Миколу, у рисах характеру якого змалював, практично, увесь селянський народ. Сотні звичайних селян прагнули вчинити так, як Микола, але страх відповідальності і нерівності у соціальних статусах недозволяли їм це зробити. Образ бунтаря, невгамовного заворушника, відстоюючого інтереси простого народу, утверджено саме у Миколі. Отже, уникаючи прямого опису характерів кожного працюючого селянина, автор утвердив найголовніше в одному художньому образі.

Із додаткових інформаційних джерел ми з'ясували, що за рівнем художнього узагальнення художні образи розділяють на мікрообрази: тропи, фігури, фоніка; макрообрази: характери, символи, картини; мегаобрази: Всесвіт, природа, буття, Людина.

За предметом змалювання образи поділяються на: образи-персонажі (Іван Палійчук, Марія Гутснюк з повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків");

образи-пейзажі (картина літнього поля у новелі М. Коцюбинського "Intermezzo", до якої ми ще неодноразово звертатимося у нашому дослідницькому проєкті);

образи-речі (кухоль, віник, мотовило у повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я");

образи-емоції (радість, любов, ненависть, гнів);

образи-поняття (честь, слава, обов'язок, доля).

За типом співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю образи ділять на автологічні і металогічні.

У окремих художніх творах мову веде оповідач. Одним із таких творів є і повість Марка Лівіна «Рікі та дороги». Простим і доступним викладом хлопчик сам розповідає те, що відбулося з ним протягом певного часу. У тексті немає мови від автора чи якоїсь іншої особи, звичайно крім Рікі. Але і слова Рікі переповідає Матвій. З його слів читач просто розуміє точку зору, прагнення, думку і переконання головного героя, без доповнень автора. [Образ розповідача зустрічаємо в оповіданні П. Куліша "Орися": "Бачив я Орисю саме перед весіллям: хороша була, як квітка. Бачив я знов її через рік у Миргороді -- ще стала краща замужем..."]

Отже, поняття художнього образу було різко виражене у творчості класиків, зокрема у творах Марка Вовчка. Художній образ може виступати як у оповідача, так і уособлюватися у героях художнього твору. При читанні це дає можливість зрозуміти детальніше, з чим нас знайомить автор. Через художній образ читач відкриває ідею, тему та основну думку твору.

1.2 Художній образ і символ: рівні взаємодії

Художній образ. Підсумовуючи вище сказане, хотілося б зауважити, що художній образ простежується у творах, незалежно від їх змісту. В цілому, зміст художнього твору може виражатися навіть у одному героєві, коли це оповідач. Він зі своїх слів описує події, інших герої, місця, ситуації тощо. Значною мірою на опис художнього образу впливає те, як сам художній текст сприймається. В такому разі слід відокремити два рівні сприйняття прочитаного:

· Інтелектуальний, тобто поверхневий (літературно-утилітарний) рівень. Простішими словами, це той рівень, на якому реципієнт читає текст, не надаючи особливого значення деталям і прихованим образам, а сприймає текст на тому поверхневому рівні, який йому доступний на рівні словесної мови.

· Емоційно-психічний рівень, для якого основним є художні деталі, вплив через художні засоби на психіку читача. Одним із художніх засобів впливу на психіку є сентименталізм. Його чіткий прояв виражається у творі «Маруся» Григорія Квітки-Основ'яненка. Автор розчулює читача загибеллю Марусі, впливаючи на психіку читача почуттями.

[Для повної й сутнісної реалізації художнього образу важливо й значимо, щоб твір був організований по художньо-естетичних законах, тобто необхідно, щоб прочитане викликало в остаточному підсумку естетичну насолоду в реципієнта, що і є показником реальності контакту - входження суб'єкта сприйняття за допомогою образу на рівень дійсного буття Універсуму]

Художній символ. [Істотним різновидом, або смисловою модифікацією художнього образу, але також і його духовним ядром є художній символ, що виступає в естетиці однією з головних категорій. Усередині образа він є тією сутнісною компонентою, що цілеспрямовано зводить дух реципієнта до духовної реальності, що не втримується в самому творі мистецтва.] Можна додати, що символ додає художньому образу доцільності і сприяє його легшому сприйнятті реципієнтом. Художній символ не можна ідентифікувати як різновид художнього образу, тому що він суттєво доповнює образ символічністю, дає можливість сповна розкритися образним деталям.

Отже, художній образ і художній символ - поняття, залежні один від одного. Символ є однією зі складових художнього образу. Так, ми можемо назвати одну із функцій символу - у творі він розкривається задля художньо-естетичного оприявлення роботи. Символіка літературних текстів багатогранна і різноманітна, вона дає поштовх для розкриття внутрішнього єства як героя твору, його альтер-еґо, так і певного предмету, місця дії тощо. Як правило, символ НЕ передається задопомогою словесної мови. Для його розкриття важливі художні деталі, описи, художні засоби.

1.3 Теорія архетипів та її роль у аналізі художнього твору

Роль архетипу у аналізі художнього твору. Текст, поданий для естетичного задоволення, прочитання й збагачення духовного світу читача, неможливо уявити без архетипів та їх розкриття через аналіз художньго твору. [Поняття архетипу обґрунтував швейцарський учений К.Ґ. Юнг. Архетип -- це змістова сторона колективного несвідомого, яке є підсумком життя роду і властиве всім його представникам. "Я вибрав термін колективне, оскільки йдеться про несвідоме ідентичне у всіх людей і створює тим самим загальну основу духовного життя кожного, будучи за природою понадособистісним". Архетипний образ є способом вияву архетипу свідомості. У кожній людині є колективне неусвідомлене, утворене зі сфери інстинктів і їх відповідників -- архетипів.] Як доводить теорія архетипів Юнга, певні архетипні образи залишаються у структурі мозку людини, таким чином людина здатна переносити архетипи роду, матері\батька тощо [...Як вважає Карл Юнг, людина в той час, у принципі, і думала, й діяла так само, як і ми… с.17]. Ці дії відбуваються у підсвідомості особистості без усвідомлення нею того, що відбувається. Взагалі, архетипний вияв не потребує якогось окремого усвідомлення чи розуміння. Він просто існує у мозку, ніби влаштований чіп, на якому закарбована архетипна історія роду.

Як ми вже сказали, архетипам властиво переходити і передаватися століттями. Цьому сприяє внутрішня потреба людини [внутрішня потреба людини налаштовує психіку на сприйняття відповідної інформації… «АРХЕТИП ЯК МЕТОД СТВОРЕННЯ РЕКЛАМИ» К.Кароль, с.187]. Авторка статті стверджує, що за допомогою архетипів можна легко створити рекламу і вплинути на психіку. Однак, практичний досвід доводить, що реципієнт швидше реагує на художній, яскраво і доступно виражений об'єкт, аніж він буде шукати значення того чи іншого архетипа. Таким чином, архетип може буди не основним, а одним із методів створення реклами.

Загалом архетипи у літературі виражаються у художніх засобах, зокрема у персоніфікації, метафорі, рідше у епітетах.

Теорія архетипів Карла Юнга.

[ Карл Юнг - швейцарський психоаналітик, психолог, філософ, родоначальник аналітичної психології. Вперше запропонував ряд філософський концепцій: архетип, колективне несвідоме, комплекс, синхронічність ]

[Головні архетипи за Юнгом: Самість, Тінь, Аніма, Анімус, Персона.

САМІСТЬ

Поєднуючи і гармонізуючи всі аспекти несвідомого, Самість створює єдність і стабільність особистості. Таким чином завдання самісті (як і психотерапії) інтеграція різних підсистем особистості. Юнг порівнював самість з поривом або прагненням до самоактуалізації, що визначає гармонійність і цілісність, найповніше розкриття можливостей особистості.

ТІНЬ

У сенсі колективного несвідомого Тінь -- це природна, інстинктивна людина, і вона майже не змінилася з тих часів, коли виникло людське суспільство, коли людина стала людиною розумною. Тінь не може бути до кінця перетворена вихованням, і багато в чому вона залишається чисто імпульсивною -- те, що притаманно особливо дітям. Найяскравіший приклад втілення архетипу Тіні в міфології -- образ Диявола. Тінь -- це підсвідомі бажання, несумісні з соціальними стандартами. Це нижчий рівень свідомості по відношенню до сучасного суспільства, і це хтось, хто підсвідомо живе в нас і хоче робити те, чого ми собі не дозволяємо.

АНІМА ТА АСМУС

Обидві статі вміщують одночасно Персону і Тінь, при цьому Тінь у чоловіків зазвичай уособлює інший чоловік, у жінки -- інша жінка. Але підсвідомість чоловіка містить жіночий елемент, який чоловік витісняє з його зовнішнього життя, а підсвідомість жінки -- чоловічий. Ці образи Юнг називає відповідно Анімою та Анімусом.

Аніма -- не характеризує якусь одну жінку, хоча усвідомлюється через реальних жінок (і перш за все, через образ матері). У чоловічій свідомості існує колективний образ жінки, з допомогою якого він розуміє жіночу природу.

Анімус жінки виявляє в ній, перш за все, її чоловічі риси.

Тобто, якщо говорити в загальному, архетипи аніма та анімус відображають припущення Юнга, що кожна людина несе в собі певні психологічні характеристики протилежної статі. Аніма відображає жіночі (фемінні) риси в чоловічому характері, а анімус -- чоловічі (маскулінні) характеристики в жіночому. Як і більшість інших архетипів, ця пара бере початок в найбільш глибинних, примітивних шарах досвіду предків людини, коли чоловіки і жінки засвоювали певні емоційні та поведінкові тенденції протилежної статі.

ПЕРСОНА

Персона існує на противагу Тіні -- це соціальний образ людини, ідеальний з моральної та соціальної точки зору. Це певне узагальнення людини як істоти цивілізованої, колективне «я» людства як такого.

Персона є тою маскою, яку кожен з нас одягає, спілкуючись з іншими людьми. Вона презентує нас такими, якими ми хочемо, щоб нас сприймали суспільство.]. До того ж, одні й ті самі образи в різних контекстах можуть пояснювати різні архетипи. Зокрема, серед них можемо назвати такі: Архетип Роду, Архетип Світового дерева, Архетип Дому, Архетип Матері, Архетип Слова, Архетип Дороги, Долі та ін. Один із найвизначніших в українській культурі архетип Роду в першу чергу пов'язаний з культом пращурів.

Глибоку закоріненість архетипу Роду в підсвідомості автора знаходимо у творчості Ігоря Павлюка. У поезії «В нашій хаті» цей архетип реалізується через теплі й світлі образи «старійшин» родини (бабусі, діда, мами) та начиння української хати, що зображені в яскравому й веселому світлі: …Прабабуся вишиває поле - полотно на білім полотні… Стіл. На нім - «Кобзар»…буханець хліба, сир, терпкий калиновий вінець[8, с. 96-97]. Архетип Роду в ліриці яскраво виявляється і в образі печі, що символізує материнський першопочаток, святість, непорушність сім'ї, неперервність роду. У поезії «Піч наша більша була за хату» через звичні нам радощі дитинства, коли з печі доноситься дивовижний запах домашнього пирога з вишнями, ліричний суб'єкт гордо підтверджує, що витоки власного роду невіддільні в нього від долі його народу. У поетичному тексті «Про мого діда» («Поміряю душу легендами степу і моря…») головним образом виступає сам дід ліричного героя, який тим дуже пишається, якого дуже любить і поважає. Це помітно з характеристики дідуся, який постає мужнім і сміливим чоловіком: Він - воїн за плугом - за характером був характерник. Перуна не зрікся, хоча поважав і Христа… Вдягав вишиванку і небо вечірнє читав [8, с. 104]. Про своїх дідуся та бабусю Ігор Павлюк згадає в багатьох поезіях («Баба», «На полині настояний туман», «Така глибока кров…» та ін.), оскільки, у силу певних обставин, саме вони стали йому справжніми батьками.

Архетип Світового дерева є своєрідною моделлю Всесвіту, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце, тобто він є уособленням універсальної концепції світу. Об'єктивується в різних архетипних образах - прадерева, дерева життя, дерева роду тощо. У Василя Герасим'юка, сучасного поета з Гуцульщини, таким прообразом Світового дерева є смерека. Саме цьому дереву автор присвятив першу свою поетичну збірку. І цей архетипний образ періодично виринає в його ліриці.

Архетип Дому втілюється в образах не тільки будинку, а й рідного краю, «малої» та «великої» Батьківщини, в образі рідного міста чи села, рідної вулиці чи кварталу, тієї місцевості, з якою ріднять солодкі та гіркі спогади, щасливі та сумні події. Ігор Павлюк та Василь Герасим'юк створюють реальність Прикарпатття: їхня лірика від образ аж специфіку цього регіону в різних аспектах - етнічному, географічно-територіальному, духовно-ментальному. Останній втілює у своєму поетичному світі повномасштабну картину рідного Дому - малої батькіщини - через передачу сили цього постору, мікрообразів гірського повітря, швидкоплинної річки (потоку), гірських масивів Карпат, колоритного населення - гуцулів.

Отже, архетипи, особливо ті, що виявляють себе через архетипні образи з етнонаціональною специфікою, є тими домінантами, що оприявлюють національну ідентичність автора в його творах на текстуальному рівні. І в сучасній українській ліриці, зокрема у творчості Ігоря Павлюка, Павла Вольвача, Анатолія Дністрового, Василя Герасим'юка, Івана Андрусяка та інших поетів, твори яких містять цей модус, можемо знайти багато прикладів на підтвердження цього.



2. Образно-символічне й архетипне прочитання твору Марка Лівіна «Рікі та дороги»

2.1 Образи-символи у психологічній повісті Марка Лівіна «Рікі та дороги»

Повість Марка Лівіна «Рікі та дороги» насичена різноманітною палітрою образів та символів, а тому потребує глибокого аналізу. Так як на рівні сюжету ми бачимо нібито казку, в якій собака говорить, а хлопчик його слухає, то в іншому сприйнятті тексту - ця повість є важливою і потрібною на шляху до самопізнання і самоосягнення особистості, як частинки природного універсуму. Світ не в праві викреслити одну людину, як і море, яке не може викинути зі своїх вод дельфіна. Але, як відомо і як доводить повість «Рікі та дороги», часом просто необхідно усамітнитися для того, щоб пізнати себе і людей, що складають найближче оточення. Втечу від людей, зумовлену їх виснажливим впливом, ми б могли подати звичайним ескапізмом, проте дійшли висновку, що у повісті «Рікі та дороги» немає мотивів ескапізму. Текст має два види прочитання, тож глибоко занурившись у сюжет, можна ствердити, що повість насичена психологією і символами, але ніяк не ескапізмом. Особливо ескапізм виражається у романах Макса Кідрука, зокрема в романі «Не озирайся і мовчи». Там словесною мовою із мізерним використанням символів окреслено втечу від світу. У повісті «Рікі та дороги» немає ескапізму, натомість в ній присутній психологічний контекст.

Отже, символічне прочитання повісті «Рікі та дороги».

Головний герой вирушає до лісу. Ліс у повісті є символом того місця, де можна сховатися, побути наодинці з собою. На рівні сюжету ми бачимо втечу в ліс - спробу втекти від людей і змусити їх хоч якось на це відреагувати. Прочитавши повість через її образне і символічне наповнення, слід зауважити, що в реальності втеча не відбулася. Через символи лісу автор передав не спробу втекти, а спробу знайти. Втеча, в результаті, стала пошуком себе, кроком на зустріч до взаєморозуміння з найріднішими людьми. У відомій новелі М.Коцюбинського «Intermezzo» герой отримує естетичне задоволення від перебування на просторах природи, насолоджується спілкуванням із сонцем, промені якого огортають його тіло. Після подорожі герой повертається ніби очищеним, маючи нові погляди на життя. У новелі мова ведеться також від першої особи, як і в повісті «Рікі та дороги», однак у обох творах виклад змісту розгортається по-різному. Звичайно ж, можна сказати, що твори написані у різні століття і їх поріннювати не слід, проте їх схожість полягає у сюжеті і глибокому монолозі героїв. Кожен з них розмірковує над течією часу у світі, над проблемами і тим, як важко жити у людському середовищі. «З-під старої сторінки життя визирала нова і чиста - і невже я хотів би знати, що там записано буде?» - міркує герой новели «Intermezzo» Отже, перед поверненням із природних просторів, він вже відчував, що його спіткатиме цілком очищене, відкрите майбутнє саме завдяки спілкуванню із природним середовищем.

У повісті «Рікі та дороги» Матвій зцілює свою душу, прочитавши листи, які йому писала мама, але їх приховувала бабуся. Також зазначимо про одну з вагомих відмінностей між творами - якість і рівень написання. Якщо Михайло Коцюбинський, яскравий представник кінця ХІХ - початку ХХ століття, пише глибоко-філософською, строкатою, високо-художньою, багатою мовою, то Марк Лівін, один із авторів сучасної літератури ХХ ст., пише звичайною, підлітковою мовою, часом навіть з нотами примітивізму в самому тексті. Отже, слід погодитися з тим, що рівень якості написання творів авторами змінюється з роками, на жаль.

Хатинка з гілок є символом тієї оболонки, яка допомогає індивіду відокремитися від соціуму, а якщо потрібно, то ще й певним чином захиститися від його згубного впливу. Символ захисту, укриття, оболонки від небезпеки, яка стала вагомою перешкодою на шляху самоосягнення хлочика, втілюється у тій хатинці з гілок. Але. На рівні сюжету Матвій ніби й справді будує укриття, однак на символічно-психічному значенні хатинки, як такого фізичного об'єкта, не існує. Що ж тоді існує? Психічний бар'єр між підлітком з особливими потребами та світом загалом. Матеріальний об'єкт - укриття із гілок, може зруйнувати вітер, а от що зруйнує бар'єр між світом та дитиною? Напевно, лише взаєморозуміння, знайти яке не зовсім просто. Сам Матвій, головний герой повісті, має синдром Асперґера, а до того ще й несприятливе оточення. Взагалі, дітям з особливими потребами необхідне правильне (у всіх значеннях слова) середовище, у якому його сприйматимуть таким, який він є. Натомість, хлопчик виховується у відносно нормальній родині. Чому відносно? Матвій проживає з бабусею, яка символізує тотальний контроль і повну недовіру до онука. Різними способами бабуся намагається відокремити Матвія від його матері, ховає від онука листи, які йому надсилає мама. Тому, листи, прочитані запізно, символізують у тексті минуле, якого бояться і намагаються уникнути, забути… Але, минуле приховати вкрай складно, адже воно спроможне «вибухнути» у найнедоречнішу мить і вплинути не лише на теперішнє, а й на майбутнє.

Образ матері, листи від якої приховала бабуся, розкривається у символі любові до ближнього, якої герой боїться. Він боїться не просто любові, оскільки має страх втрати того, кого любить. Не дарма мати "помирала двічі" - ця сюжетна деталь уособлює вплив відчуттів на людську психіку. Відчуття, що згодом переростають у страх втрати, діють на психічний стан героя, який і без того має синдром Аспергера, тож значно тонше відчуває на собі вплив соціуму разом зі всіма його проявами.

Перелік справ і оцінка кожного дня у творі є символом того, що герой увесь час щось боїться упустити в житті, або ж просто не встигнути. Це страх. Страх, який минув лише після прочитання листів від матері. Отже і тут мати виступає берегинею, яка здатна відігнати душевний біль, зцілити, допомогти. Матвій боїться втратити контроль над життям, простий контроль, він боїться зійти із вірного життєвого шляху, а тому записує, рахує, зрівнює, робить певні висновки. Символ контролю над життям - пункти плану і дій, виконаних чи не виконаних завдань. Коли людина намагається постійно все контролювати, вона втрачає найголовніше, що не повертається - свій час. Автор повісті змальовує в єдиному героєві всю сутність людини, навіть якщо вона не має синдрому Аспергера. Навіщо ж тоді автор «наділив» свого героя цим недугом? Відповідь ховається у простому - кожна людина по-своєму унікальна, але всі ми маємо порівну як переваг, так і недоліків.

Образ бабусі, на перший погляд, створено для порівняння. За традицією, старша мама символізує турботу, тепло, увагу і мудрість. У повісті ми не помітили хоча б чогось, що б могло надати такі характеристики бабусі Матвія. Натомість, вона багато речей онуку забороняє, називає його незграбним, і в результаті цього повністю втрачає довіру онука. Матвій у своєму монолозі порівнює життя у бабусі із життям у тата й мами. Вдома з батьками для нього все було рідним і звичайним, а в бабусі - чужим і недоступним. Бабуся стала символом недовіри й контролю над життям Матвія. Можна сказати, що вона символізує те табу, яке стало на багатьох, раніше дозволених хлопчикові речах. Сам Матвій навіть не називає бабусю мудрою, тобто для нього вона не є наставницею або взірцем. Для Матвія бабуся - контроль, заборона, страх.

Обійми відіграють особливу роль у стосунках родини. Аби обійняти Матвія, варто запитати дозволу у нього самого. Здавалося б, виправдання цьому - його синдром, але чому б не подивитися на це з іншого боку? Можливо, саме оточуючі дорослі винні в тому, що аби обійняти хлопчика, потрібно запитати дозволу в нього самого. Дозволу на обійми не існує, і ми це знаємо. Хіба ж необхідний дозвіл на вираження родинних почуттів? Маячня. Герой, який не має систематичної уваги, любові та піклування батьків, вирішив у такий спосіб «проріджувати» те коло оточуючих, якому він може відкритися. А щоб отримати його ту довіру, потрібно запитати в нього дозволу.

Дім у повісті не є символом захисту чи укриття, ним стала ота хатинка із гілок дерев. Матвій не говорить, що вдома затишно, він лише порівнює дім батьків та бабусин дім, в все-таки доходить висновку, що з батьками було краще, ніж з бабусею, яка нічого не дозволяє. Дім для Матвія є символом нестабільності, тим, що не є постійним.

І от нарешті Рікі - собачка, який був із Матвієм увесь час його перебування в лісі. Образ Рікі - розмовляючого собаки, який ми бачимо на рівні сюжету, насправді його не існує, як і лісу, і втечі, і хатинки з гілок… Рікі можна ідентифікувати як альтер-его хлопчика. [Альтер-его часто використовують у світі мистецтв, особливо в літературі. Багато письменників перетворюють це альтер-его в головного героя своїх історій. Вони будують символи, які, очевидно, дуже відрізняються від самих себе. Але, очевидно, так, вони є частиною їх, оскільки вони не могли створити щось, що було їм чуже повністю. «Що таке альтер-его і чому було б гарною ідеєю створити його?» джерело:https://ua.sainte-anastasie.org/articles/psicologia/qu-es-el-alter-ego-y-por-qu-sera-buena-idea-crear-uno.html]. Альтер-его Матвія - собака Рікі, який говорить йому про потаємні страхи, чесність із самим собою і спогади з глибокого дитинства. «Альтер-его» означає - «інше я», тобто насправді собака не приходив до Матвія, а він спілкується зі своєю іншою особистістю. Прихід Рікі можна ідентифікувати як аутизм, бо альтер-его тотожне аутизмові. Спілкуватися з самим собою корисно і важливо для самоосягнення, тому автор у такий спосіб розкрив внутрішній світ головного героя. Недарма передмова до книги Марка Лівіна «Рікі та дороги» має назву «Поговоріть зі своїм собакою». Собака Рікі у прямому значенні повісті, символізує відповідальність, а також страх перед нею. Більшість людей боїться відповідальності. Домашній улюбленець - це не тільки щоденна радість і задоволення, а ще й велика відповідальність, яку не всі витримують. Кажуть, що собаки і взагалі чотирилапі улюбленці потвебують багато часу і уваги. Не кожна людина, яка хоче придбати домашню тваринку, в змозі це їй дати. Тому, собака на рівні сюжету повісті «Рікі та дороги» символізує відповідальність. На рівні психоаналізу Рікі є символом чесності із самим собою. Це доводять речі, які цупив собака, аби Матвій звернув на нього увагу. Рікі увесь час дратує Матвія, сам того не відаючи, тобто Матвій дратується сам на себе, на своє друге я. Він зі складністю його сприймає й майже йому не довіряє. А Рікі нагадує про себе спогадами з минулого хлопчика, навмисне розповідає ситуації з його дитинства, аби той повернувся до спогадів, яких він так боїться. Справжність, чесність із собою та страх свого іншого я - це те, що символізує у повісті Рікі.

2.2 Архетипи як форми осягнення світу головним героєм

Яким є світ в очах головного героя повісті «Рікі та дороги»? Через сюжетне сприйняття тексту все, що оточує головного героя - цілком реальний світ, але так може здаватися лише читачу, який не береться аналізувати повість. Це природньо, тому що кожна людина сприймає світ крізь призму свого бачення, свого досвіду, своїх життєвих обставин і факторів. То і в тексті головний герой твору сприймає світ через власне відчуття, навіть коли воно неординарне, несхоже на світобачення інших. Таким чином автор наділяє героя «захворюванням» - синдромом Аспергера. Тут варто замислитися, навіщо автор це робить? Тому, щоб відчути внутрішній світ головного героя, треба осягнути його душу, не ту, яка показана на поверхні, а ту, яку автор хотів показати справжню, без фальші, без спотворень, які дуже часто бувають у справжньому світі. Тому основною метою автора було - розкрити внутрішній світ головного героя і показати його істинну справжність.

Матвій настільки глибоко сприймає світ, що часом це завдає моральних труднощів йому самому, як от оцінка кожному прожитому дню. В деякій мірі, можливо, він це робить, аби тримати контроль над усім, що його оточує, над своїм життям. Які ж архетипи стимулюють його до такого світосприйняття? Один із найголовніших архетипів за теорією Карла Юнга - Тінь. Тінь символізує підсвідомі бажання, втілитися в реальність яким стають на заваді соціальні етнічні норми. Ми можемо занадто сильно чогось прагнути, і водночас соромитися своїх прагнень перед соціумом. Всередині нас, у нашому внутрішньому світі, саме це буде нас непокоїти увесь час, ба навіть завдавати нестерпного болю нашій душі. Тінь - це, певною мірою, сутність, яка живе всередині нас і «шепоче» - змушує до дій, яких ми собі просто не можемо дозволити, бо не звикли, боїмося чогось нового, боїмося переходити межі, які самі ж собі поставили. Матвій сприймає світ через Тінь. Ця Тінь «дає про себе знати» у підсвідомості головного героя, проявляється у його альтер-его, чим, власне, і є рудий собака Рікі. Матвій сам собі, через образ Рікі розповідає історії, в яких уважний читач може впізнати Матвія в дитинстві. Він говорить про страхи, і в той же час його це дратує. Головний герой дратується і злиться на Рікі, бо його «інше я» проривається крізь його сутність і змушує згадувати, часом, зовсім не бажані речі, від яких хотілося б позбавитися назавжди.

У кожного своє сприйняття світу, і проявляється воно зовсім по-різному. Автор у повісті «Рікі та дороги» ідентифікував бачення світу головним героєм через його синдром Аспергера, показавши як таку людську особливість. Взагалі, кожна особистість має якусь, іноді дивну, особливість. В реальному житті, зазвичай, за особливості відповідає характер людини; те, як вона себе поводить; чим захоплюється; яка вона всередині душі… У літературі - за це відповідають архетипи. Тому, для Матвія архетип - це спосіб осягнення світу і всього, що його оточує.

2.3 Архетип матері. Жіночі образи у повісті Марка Лівіна «Рікі та дороги»

Що означає слово «жінка»? Напевно - Богиня, мати, берегиня… Аніма - це прообраз жінки, що відіграє важливу роль у жіночій підсвідомості. У творчості відомих письменників, таких як Максим Горький, Олесь Гончар, Михайло Стельмах… Наприклад, роман «Мать» М. Горького, в якому яскраво представлений образ матері, як берегині роду. У творчості Бориса Олійника образ матері ідентифікується у віршах: «Сива ластівка», «Пісня про матір» та інші.

У повісті Марка Лівіна «Рікі та дороги» герой ніби протиставляє життя з мамою та життя з бабусею. «…А ще моя бабуся не була сильною у фізиці й математиці, та хімії, та геометрії, і взагалі, вона, здається, тільки дев'ять класів закінчила й писала з помилками, хоча в неї був гарний почерк[...]Тому вона не могла контролювати, чи правильно я виконую домашні завдання. Але я не злюся і ні в чому її не звинувачую, хоча мені не подобається в неї жити, бо вона робить усе не так, як робила мама...» (с.26,28) Архетип бабусі - це архетип матері загалом. У повісті: архетип даної героїні - бабусі, автор показує як постійний контроль з її боку.

Архетип матері (окремо). «…А якщо ми мили посуд довго, мої пальці трохи розмокали від того, що я брав мокрі тарілки, і ставали зморщеними, але мене це тішило, і мама казала, що в мене пальці як у дідуся, і ми з нею з цього дуже сміялися...»[с.38] Матвію подобалося більше проводити час із мамою, сміятися, радіти, коли вона поруч, тож одним із архетипів матері головного героя - є прихована радість дитини від часу, проведеного з мамою.

«…Потім прийшла мама й побачила, що я дивлюся на розбиту тарілку. Вона хотіла щось сказати, але в неї зовсім не було голосу, і рука була забинтована, і вона плакала, і спробувала притиснути мене до себе, а я її вдарив, тому що вона нічого не пояснила і не попередила, що хоче мене обійняти. Мама тоді присіла поруч зі мною та простягнула свою долоню, ніби віталася, і прошепотіла, що шукала мене всюди, але мене ніде не було. І вона сильно перелякалася, бо я не самостійний і навколо мене багато людей, які можуть мені нашкодити…» [с.40] Інший архетип матері - природжене хвилювання за свою дитину, постійна тривога на серці, коли у дитини якісь проблеми, неприємності чи складнощі. Навіть коли дитина у цілковитій безпеці, в підсвідомості матері завжди буде щось, що її непокоїтиме - такою є природа матері.

«…Мама часто смажила налисники на кухні й наспівувала пісень із радіо, від неї пахло корицею та цукровою пудрою…» [с.37]. Архетип матері може приявлятися у ароматах, і це природньо. Для когось запах мами - запах молока, а для Матвія - аромат кориці та цукрової пудри.

2.4 Архетип дому

Дім - це завжди світле, осяяне затишком і любов'ю місце, з яким асоціюються певні родинні традиції, звичаї, родинне щастя, сімейні історії… Дім може бути різним. Для нас, людей, дім там, де нам спокійно і затишно, де ми народилися, де є якийсь особливий аромат… Наприклад, психологічний роман Валерія Шевчука «Дім на горі», в ньому по-особливому тонко автор описує домашній побут, затишок, тепло. Не завжди дім може бути просто оселею зі стін і побутових речей, адже дім мають і тварини також. Тому, ліс чи степ теж може бути домом, але для людей.

На прикладі повісті «Рікі та дороги» архетип дому для Матвія постійно має якісь зміни, як і саме його життя. «…Я сказав, що знаю, скільки в нас удома звичай них тарілок, і скільки глибоких, і скільки ножів, і виделок, і ложок…» [с.29]. Це свідчить про те, що коли ти у своєму рідному домі, то знаєш, яка кількість тих чи інших речей, що і на якому місці знаходиться. «…Підлога в нашому будинку була вистелена дубовим паркетом, я досі пам'ятаю, як мої босі ноги ним лопотіли, і це був дуже хороший звук -- звук мого дитинства! Я дуже давно його не чув. Ще в нас були холодні гранітні сходи в коридорі, на яких я любив сидіти влітку, горище з речами й підвал, який приємно пахнув сирістю та пилом...»[с.37]. Ще один архетип дому - це спогади, які неможливо стерти з пам'яті людини. Спогади, які «прив'язують» людину до місць, де їй колись було добре. Також запахи. Це те, що має фізичні властивості - нюхові, вони ж можуть теж залишатися у пам'яті й нагадувати про життєві події і місця, пов'язані з ними.

Спогад Матвія про життя вдома з мамою й татом: «…Найбільше у світі я любив мити з мамою посуд, у нас був особливий ритуал: мама набирала повнісіньку раковину гарячої води, додавала в неї мила, і вода ставала пінною. Мама давала мені білий вафельний рушник, а сама занурювала руки в піну та спочатку мила глибокі тарілки і давала їх по одній мені, а я їх брав обома руками й витирав, а потім вона мила звичайні тарілки і давала їх мені. І на всіх тарілках були намальовані квіти й собака з одного боку, а з іншого -- хлопчик і дівчинка, тобто їхні силуети, і я постійно фантазував, що вони з цих тарілок вискакують і живуть своїм життям, поруч із нами, і хлопчика звали Гензель, а дівчинку Ґретель, бо це була моя улюблена казка, і найбільше мені хотілося знати, як їм вдавалося жити в хатинці з пряників і не поїсти всі меблі. Мама казала, що вони їх трохи надкушували. Тоді я вирішив пошукати їх під ліжком -- заліз, а там було дуже тихо й затишно, і пахло пилом, і ще якісь книжки розкидані навколо…»[с.37]

Розповідь Матвія про життя з бабусею: «…Але я не злюся і ні в чому її не звинувачую, хоча мені не подобається в неї жити, бо вона робить усе не так, як робила мама. Наприклад, вона не набирає воду в раковину, коли миє посуд, і не витирає його, і малюнків на її посуді також немає, і спочатку мені через це було дуже важко, бо я так не звик...»[с.28]

Таким чином ми розуміємо, що архетипи дому для Матвія різняться, тому що у його домі, де була мама й тато, він звик все робити інакше, а в домі бабусі варто було звикати до того, як все робить вона, тим самим обмежуючи себе у простих радощах від улюбленого заняття.

«…Колись -- тоді я ще жив удома і був трохи меншим -- я залазив за шафу, місця за якою вистачало, якраз щоб стояти, і притискався носом до стіни, і ніхто мене не займав, і я стояв так годинами, і від цього мені було дуже спокійно...»[с.32]. Спокій у рідній оселі, навіть за шафою, означає для Матвія справді дуже багато. Хіба не чудово, коли ти цілком спокійний, наодинці з собою перебуваєш вдома і насолоджуєшся спокоєм? Тому, архетип дому, на рівні повісті «Рікі та дороги» - це палітра спогадів, що окреслюються автором у розповіді Матвія.

2.5 Архетип дороги

Людині, як істоті земній, відомо два значення дороги: дорога - та, по якій рухається транспорт і ходимо ми; дорога життєва (життєвий шлях), тобто наше життя з усіма його проблемами і перешкодами. Архетипом дороги - може бути саме складність у подоланні відстанні, а в житті - складність подолання життєвих труднощів. «…Вранці вони рушили в дорогу. Шлях був складний, кілька разів довелося зупинятися, щоб перепочити та сходити в туалет. І ось тато сказав, що море близько. Хлопчик усе вдивлявся в поле, але моря не бачив, він навіть висунув голову з вікна, щоб бачити краще, натомість відчув якийсь новий для себе запах. Це пахли сіль і водорості, але перед очима все одно були тільки поле й кущі…» [с.58]. Чому автор пише «вранці»? Певно тому, що ранок - то початок чогось нового, чистого, прекрасного. У житті, ранок - це дитинство, юність, а от у повісті «Рікі та дороги» ранок - час, коли починається подолання відстанні героями. Автор пише, що шлях був складним. Це значить, не просто важку дорогу, а те, що в житті просто не буває не складних шляхів. Для того, щоб зовсім не знесилитися, потрібно на деякий час зупинятися, відпочивати, розмірковувати про свої майбутні кроки, аби не схибити в житті. Далі по тексту - хоч герой відчув запах моря, але перед ним все одно були кущі і поля. Що ж це може значити на рівні психології? Відчуття перемоги, але ще не повне її досягнення людиною. Тобто, коли ти вже нібито на фініші, але насправді ти - лише на середині шляху, а щоб його пройти, потрібно ще немало пройти. Отже, архетип дороги - ще складність на шляху подолання відстанні, нескінченність, вічний пошук фінішу на середині траєкторії.



2.6 Архетип лісу

Ліс - це годівничка для людської душі, тож недарма туди йшов герой новели М. Коцюбинського «Intermezzo», та й Матвій із повісті Марка Лівіна «Рікі та дороги», хоч він пішов у ліс на рівні підсвідомості і свого «іншого я». «…І от нарешті я в лісі, а якщо точніше, у наметі з гілок і листя, -- підібгав під себе ноги, дихаю на повні груди, намагаюся видихати все дивне й погане, що зі мною сталося останніми днями. У лісі добре, бо знаєш, що з часом у тобі закінчиться хтось інший і почнешся ти сам. Ліс цьому сприяє. Просто хочеться, щоб речі були логічні. Просто хочеться зрозуміти, що зі мною не так…» [с.21]. Матвій у лісі отримує внутрішнє зцілення, і цьому сприяє природне навколишнє середовище. Ліс теж живий, дерева в ньому ростуть, вирує життя лісових мешканців… Архетип лісу - це простір, у якому блукає людина із повністю відкритою душею. Це модель простору, в якому людська душа здатна почуватися вільною і незалежною, не маючи на собі впливу соціуму. «…Навколо мене двісті сорок одне дерево. Це з тих, що близько і я можу їх полічити. Дуби, клени, граби та буки. Далі також є дерева, але вони не відіграють особливого значення в моєму житті, бо не дають тіні і я не чую, як вони шелестять листям. Я лічу все навколо без особливих емоцій, механічно, але тільки тоді, коли треба щось зрозуміти й запам'ятати. Це допомагає думкам у моїй голові триматися купи й бути зрозумілими. Також мене це заспокоює, від цього речі навколо стають моїми…» [с.30]. Цікаво, що саме мав на увазі герой, кажучи, що ті дерева, які не мають тіні, не відіграють ніякого значення в його житті. Чи не людей він, часом, мав на увазі? В нього було обмежене коло спілкування і тих людей, які мали на нього хоч якийсь вплив. Суттєво, вплив кого-небудь іншого на формування його, як особистості, це та ж сама тінь дерев, яка відбивається лише з тих, що поблизу. Підсумовуючи вище сказане, можна зазначити, що архетип лісу - це архетип Всесвіту, що дає наймовірно багатий простір для людської душі, також він має корисну властивість - йому підсилу зцілити душу, головне, зробити правильний вибір свого лісу.

2.7 Образ Матвія: втеча як пошук

Матвій тікає до лісу від згубного впливу соціуму. Чи він тікає від себе, щоб знайти свою вірну життєву дорогу? Виходячи з того, що ліс - це модель соціуму, можна сказати, що втеча в ліс - це спроба знайти спокій і відновити власні сили. З лісу Матвій повернувся відновленим, заспокоєним, вгамованим.

«…Мене засмутило навіть не те, що може бути несвіже дихання, -- у лісі це не має ніякого значення. Я просто не люблю щось забувати, а люблю бути уважним і зосередженим, люблю, коли всі речі на своїх місцях і я можу ними користуватися, ну або просто знати, що вони там є. Це називається організованість і відповідальність. Саме час бути організованим і відповідальним, коли тобі 14…» [с.45]. У лісі хлопчик вчиться бути відповідальним, попри те, що має синдром Аспергера і декому може здаватися дивним.

«…Наступного дня я порвав свій розклад і спробував жити, як мені заманеться, але так тривало недовго, бо життя зовні хоч і змінилося, але вимагало від мене ще більше внутрішнього порядку...» [с.138]. Повернувсшись з лісу, Матвій відмовився від такого тотального контролю над своїм життям, який він утримував до втечі. Погодьмося, жити за розкладом - не просто нудно, а й складно, вкрай складно, та ще й коли ті правила складені самим собою. Що ж таке «внутрішній порядок», про який говорить автор устами головного героя Матвія? Це те, коли ти не живеш за правилами, а вчишся жити правильно без них. Коли ти працюєш і в той же час маєш вдосталь часу на відпочинок; коли ти дивишся в очі власному страху й стоїш на місці, не втікаючи; коли твій внутрішній світ не живе спогадами, а будує простір і події, які колись перетворяться на спогади…

«…Бо іноді не треба нічого вигадувати, а сповна користуватися тим, що й так тобі дає задоволення...» [с.140]. Такими словами закінчується психологічна повість Марка Лівіна «Рікі та дороги». Матвій стверджує, що життя прекрасне навіть тоді, коли воно цілком реальне, без вигадок і захмарних планувань. Самотність принесла Матвію не лише задоволення, а й відповіді на багато запитань, які непокоїли його протягом тривалого часу. Що ж є вигаданим у повісті? Подорож до лісу, яка, хоч є і вигаданою, але насправді саме вона зробила головного героя в рази щасливішим.



Висновки

Отже, у наш проєкт має назву «ОБРАЗНО-АРХЕТИПНЕ ПРОЧИТАННЯ ПОВІСТІ МАРКА ЛІВІНА "РІКІ ТА ДОРОГИ». У ході нашого дослідження було проведено аналіз внутрішнього стану героїв через їх архетипи, а також через символи, що їх оточують. У світі кожне явище має свій архетип, і це доводить український письменник Марк Лівін у своїй психологічній повісті «Рікі та дороги». Ми порівняли, що таке символ, образ та архетип, а також визначили їх рівні взаємодії на прикладі повісті «Рікі та дороги». Нами було проведено психологічне дослідження внутрішнього стану головних героїв твору, визначено їх моральні цінності та символи, що характеризують їх як особистостей. У дослідженні ми довели, що повість Марка Лівіна «Рікі та дороги» має два рівні прочитання, тому, на якому з рівнів читач її прочитає, на такому й збагне основну думку й ідею твору. Ми визначили, що на поверхневому, сюжетному рівні прочитання твору, його можна зрозуміти як звичайну казку про розмовляючого собаку і підлітка, якому набриднув соціум. На рівні психологічному - це важлива повість для кожного з нас, бо тут можна знайти відповіді на багато питань, хвилюючих звичайну людину, яка заблукала у своєму лісі. У науково-дослідницькому проєкті ми процитували прикладом із повісті архетип кожного образу. Цитати - прокоментували, детально розкривши символи та архетипи з повісті. Ми визначили, що Марк Лівін у своїй творчості використовує легку і доступну мову написання, яка зрозуміла з перших літер тексту. Також в ході роботи ми порівняли новелу видатного класика української літератури Михайла Коцюбинського «Intermezzo» із досліджуваною нами повістю Марка Лівіна «Рікі та дороги», дійшовши висновку, що твори схожі між собою на рівні сюжету, але не на глибинному психологічному рівні.



Список використаних джерел

1. Бєлєхова Л. І. Образний простір американської поезії: лінгвокогнітивний аспект: дис. … д-ра філол. наук: 10.02.04 /Л. І. Бєлєхова. К., 2002. 476 с.

2. Вольвач П. Південний Схід. Поезії./ П. Вольвач. Львів: Кальварія, 2002. 188 с.

3. Григоренко Т. В. Етнографічна лексика і фразеологія у складі української літературної мови: монографія/ Т. В. Григоренко. Умань: ПП Жовтий, 2010. 216 с.

4. Крымский С. Архетипы украинской культуры / С. Крымский // Вісник НАН України. 1998. № 7-8. С. 74-87.

5. Літературознавчий словник-довідник /Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. К.: ВЦ «Академія»,1997. 752 с.

6. Літературний стиль: https://studfile.net/preview/5768562/page:3/

7. Льовочкіна А. М. Етнопсихологія: Навч. посіб./ А. М. Льовочкіна. К.: МАУП, 2002. 144 с.