Античні мотиви у поезії Середньовіччя на прикладі поезії вагантів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка

Філологічний факультет

Кафедра германської філології

Курсова робота

з історії зарубіжної літератури

Античні мотиви у поезії Середньовіччя на прикладі поезії вагантів

Студентки 22 групи

Марченко Оксани Ігорівни

Чернігів - 2011



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ ВАГАНТІВ

РОЗДІЛ 2. АНТИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В ПОЕЗІЇ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

2.1 Тематика і стиль літературних творів

2.2 Метричні особливості віршів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Сучасна література є дуже цікавою і захоплюючою, але не зважаючи на це, багато людей віддають перевагу класичній європейській літературі, а саме доби Античності та доби Середньовіччя. Розглядаючи ці епохи, то можна сказати, що кожна з них є унікальною та неповторною. З літератури доби Античності все починалось та зароджувалось. Дуже багато світових шедеврів створювалося саме на основі Античності. Говорячи про Середньовіччя, слід зауважити те, як багато людей захоплюються творами цієї доби. Увага та інтерес до означеного періоду як читачів, так і літературознавців обумовлює актуальність курсової роботи.

Джерелами літератури доби Середньовіччя, як і більшості світових творів, є Античність. Творці черпали свої ідеї, наслідували та вдосконалювали їх саме опираючись на своїх попередників. Ваганти, освічені бродячі студенти, не були виключенням. Представники класичної середньовічної поезії також наслідували, більш того розвивали класичні античні традиції написання віршів, копіювали твори Овідія, Горація.

Метою дослідження є визначення роль античної поезії для поезії середньовіччя, на прикладі поезії вагантів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

* проаналізувати поезію вагантів;

* висвітлити основні рівні запозичення літератури середньовіччя з античності;

Об'єктом дослідження є тексти поезій вагантів.

Предметом дослідження є античні запозичення в поезії вагантів.

Загальний обсяг дослідження. Обсяг тексту курсової складає 27 сторінок. Список використаної літератури включає 17 джерел.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків та списку використаної наукової літератури.

У вступі обґрунтовано актуальність роботи, сформовано об'єктно-предметну структуру дослідження, визначено його мету та завдання.

У першому розділі проаналізовано творчість вагантів.

У другому розділі визначено рівень запозичень (сюжетних, стилістичних, строфічних, метричних, тематичних)

У загальних висновках представлено результати здійсненого дослідження, викладено основні висновки .



РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ ВАГАНТІВ

Поезію вагантів, як і європейське Середньовіччя, відкрили для Нового часу романтики. Ваганти (від лат. «Vagantes» - «бродячі») - творці латиномовної поезії, розквіт якої припадає на західноєвропейське класичне середньовіччя кінця XI - початку XIII ст. [10]

Гурти вагантів, що складалися зі священиків, які не мали своїх парафій або втратили їх, ченців - утікачів, студентів та школярів, блукали по Європі у пошуках кращої долі. Це були письменні освічені люди, які володіли латиною і умінням складати вірші.

Причина їх виникнення дуже проста. З кінця ХІ ст. Європа вступила в період великих соціально культурних перетворень, значним чином зросла потреба в письменних й освічених людях, яких готували спочатку в церковних школах, а з ХІІ ст. - у світських школах та університетах. Школярі та студенти були народом непосидючим і, прагнучи збагатити свої знання, набути досвіду, вони кочували з міста в місто. Ця невгамовна молодь не відзначалася моральністю і загальноприйнятими чеснотами. Тоді звикли казати: «Школярі вчаться благородним мистецтвам - у Парижі, древнім класикам - в Орлеані, судовим кодексам - у Болоньї, медичним припаркам - у Салерно, демонології - в Толедо, а гарним звичаям - ніде».

Розумних молодих людей, що мали не закінчену вищу освіту, або тих, які закінчили, але ще не знайшли їй практичного застосування, ставало дедалі більше. Отже, чисельність бідних творців у пошуках елементарних засобів існування зростала. Вони були вимушені ставати на тернисту дорогу самостійного життя не для визнання, а для існування. Мандруючи, поети заробляли собі на життя складанням віршів. Ваганти розважали публіку, презентуючи свої поезії приватним особам, складали вірші із закликами до хрестових походів. Самоназва вагантів - голіарди (goliard, можливий переклад «ненажери», «винопийці»; від лат. gula - глотка) та від біблейського Голіафа, того, що був убитий Давидом. [11] Ім'я Голіафа в середні віки було досить популярним.

Поезія вагантів - органічна частина середньовічної клерикальної літератури і культури. Разом з тим, вона тісно пов'язана зі середньовічною народною сміховою культурою, найвищим проявом якої були карнавальні свята. Як і карнавал, своїми поезіями ваганти творять поруч зі світом жорстокої повсякденності, особливий «другий», сміховий світ, що є вивернутою на зворотний бік подібністю першого. У віршах вагантів їхнє братство описується, як своєрідний «орден» зі своїм статутом, що є пародією на останній, традиційного монастирського життя. Поезія вагантів спрямована не на руйнування, а на кінцеве утвердження існуючої світобудови і християнської етики. Крім церковної поетичної традиції джерелами лірики вагантів є римська поезія, передусім, лірика «співця кохання» Овідія. Ваганти, на відміну від трубадурів, не схильні до довготерпіння в очікуванні прихильного погляду пані серця, а легко беруть те, що їм легко віддається в спеціально призначених для цього місцях. Веселі і сумні твори для співу, урочисті і сатиричні, зухвалі і самокритичні, давали уявлення про радощі і прикрощі вільного, але злиденного життя, про причини, що привели авторів до вагантського товариства, про їх життєві принципи, переконання, бажання, характери. [5, 428 c.] Але найбільш улюблена для них тема - висміювання церкви, що вигнала їх зі свого лону. Їх відносини були не зовсім дружніми. Церква дуже категорично ставилась до вагантів. [7, 415 c.] У чернечих статутах про них говориться з обуренням:

«Вирядившись ченцями, вони бродять всюди, розносячи свою продажну удаваність, обходячи цілі провінції, нікуди не послані, нікуди не прислані, ніде не приставши, ніде не осівши... І усі вони жебрачать, усі вони вимагають - чи то на свою дорогу бідність, чи то за свою видуманц святість». (Іссідорський статут)

На початку XIII ст. церква позбавляла їх духовних звань, видавала владі, тобто відправляла на шибеницю. Що залишалося робити вагантам, як не об'єднувалися в деяку подібність чернечого ордену, яких на території Європи вже налічувалась велика кількість. Звичайно, ніякого ордену ваганти не створили, зате написали його програму: «Чин голіардский», статут братерства учених - епікурейців.

Серед великої кількості анонімних вагантських поезій є пісні, автори яких відомі. Але їхні імена теж анонімно - вагантські. [12]

Тугон, по прізвиську Примас (тобто Старійшина) Орлеанський (1093-1160) - найбільш раннє і славне з вагантських імен - Про Примаса Орлеанського існує безліч легенд і анекдотів, його навіть згадує Дж. Бокаччо в «Декамероні». Він пише про мандрівного співака «Примассо». Повідомляє про нього і Хроніка Ришара з Пуатье. Вірші Примаса дуже автобіографічні. Він єдиний з вагантів, хто чесно зображує свою коханку не умовною красунею, а міською блудницею. Примас зумів передати всю безшабашність і безпритульність вагантського буття, де воля і незалежність поєднувались з необхідністю пошуків покровителів, випрошуванням подачок, вислуховуванням лайок і примиренням з презирством.

Другий вагантский поет, відомий за прізвиськом, - Архіпій Кельнский (1135-1165). Його вірші не такі похмурі, а навпаки, легкі, іронічні , блискучі, несподівано завершені. Архіпій Кельнський - людина більш світська, ніж інші ваганти. З історичних джерел відомо, що він був співцем при дворі імператора Фрідріха Барбаросси, походив з рицарського роду. Народився приблизно 1130-1140 рр., помер після 1165-го, від сухот. Один з його віршів, «Сповідь», став найпопулярнішим вагантським віршем.

Третій класик літератури вагантів - Вальтер Шатильонський. Він був майже ровесником Архіпії Кельнського, мав блискучу освіту й належав до одного з найповажніших у Європі інтелектуальних гуманістичних гуртків. Родом Вальтер був з Лілля (містечко між Шампанью і Бургундією). Там він створив знамениту поему в 10 книгах «Александріада» - шедевр європейського гуманізму XII ст. В нагороду за неї отримав місце каноніка в Амьєне, де і провів останні двадцять років життя. Його поезія мала величезний успіх, хоча спосіб його життя, звичайно, для вагантів зовсім не типовий. Оскільки він не був ані бідняком, ані бродягою, то і основною темою його поезій стало не жебрачіння, а викриття устоїв.

Якщо Примаса найлегше уявити тим, що читає вірші в таверні, Архіпія - при дворі Фрідріха, то Вальтера - на проповіднії кафедрі. Він - «найбільш літературний» з усіх вагантів, обожнював пастораль і відмінно знав її класичні зразки.

Ваганти були досить популярними у свій час, до них постійно приєднувалися новачки, намагаючись уникнути податків, переслідувань та покарань за різні повини. Але, не дивлячись на популярність, до кінця XIII ст. вагантська творчість сходить нанівець, і причин тому дві:

-- до кінця століття, під впливом церковних репресій, зникла надлишковість грамотної молоді;

-- багато вагантів повернулися в лоно церкви, багато хто загинув в міжусобицях і на шибеницях. [11]

Протягом століть церква переслідувала вагантів, а з початку XIII ст. почала жорстоко розправлятися з ними. Наприкінці XIII ст. лірика вагантів занепадає, але традиції її вплинули на розвиток куртуазної та міської літератури. У наступні століття про неї майже забули і відкрили знову в добу романтизму, коли пробудився інтерес до старовини. В наш час знову помітне зацікавлення вічно молодою поезією запальних співців свободи і радощів життя. Але, не зважаючи на поступове зникнення бродячих співців, в XVI-XVII ст. в німецьких землях, що тоді були центром університетської освіти, студенти співали пісню, до якої невідомо як потрапили рядки з поезії вагантів. Її ми знаємо, як міжнародний гімн студентства «Gaudeamus» («Гаудеамус»). А в XIX ст. в одному з потаємних сховищ монастиря в Мюнхені була знайдена відома збірка середньовічної поезії «Сагтіпа Впгапа», вивченням якої і розпочалося дослідження поезії вагантів. [5, 430 c.]

Як для середньовічної літератури, голіарди писали зовсім не типові вірші. Я виокремила декілька основних особливостей їхньої поезії:

1. Писалися латиною (що є блискучим прикладом того, що ваганти були освіченими творцями);

2. Присутність у рядках не характерної для періоду їх творіння рими, ритму, іноді двомовністі;

3. Витончені вірші, в яких слідує нанизування довгих тирад на одну риму;

4. Стилістично це - змішення біблійських текстів і віршів античних поетів;

5. Пародійність, яка виражається в поєднанні благочестивого тексту і нечестивого контексту (чи навпаки);

6. Поетика ремінісценцій;

7. Тематика - вино, жінки і пісні, лайка і жебрачіння, своєрідно подана релігійна тематика. Любовна і сатирична тематика;

8. Орієнтація на античні традиції Овідія, Горація, Ювенала;

9. Життєлюбні мотиви;

10. Відчутний вплив народної поезії, особливо в жанрах хвалебних словословій, релігійних піснях, віршах, що оспівували свободу, кабацький розгул, красу природи, земні радощі і безпритульне життя, своєрідних гімнах Бахусу, Венері, Флорі;

11. Простота і без комплексність викладу;

12. Введення секвенцій;

13. Принцип антифонної строфічної побудови;

14. Одноманітність, стандартність, серійність поезії;

15. Поєднання метричного і ритмічного вірша в одному вірші - «вагантська строфа».

Деякі з зазначених мною особливостей, звичайно, не є першовідкриттями вагантів, але значна частина все ж - таки була введена і започаткована саме ними. На мою думку, саме тому їхні послідовники наслідували і вдосконалювали вагантську тематику, стиль і нововведення. Можливо, через цю новизну ваганти не були забутими і не є такими зараз.

У кінці XIII ст. вірші вагантів знали, співали і переписували. Через сто років, у кінці XIV ст., їх вже не пам'ятали. Європу в цей час приголомшували дуже сильні хвилі соціального і ідеологічного протесту низів проти церковності, але цей протест знаходив вираження не у вагантівских ідеологіях, а в аскетичній єресі, набагато небезпечнішій для церкви. [7, 416 c.] Європа в цей час переживала дуже рішуче оновлення поетичних тем і фори, але носіями його були вже не школярі латинисти, а поети - городяни, вихідці з того самого світу, з яким ці школяри були у вічній ворожбі. До епохи Відродження вагантська поезія була вже забута. Востаннє про сатиричні вірші вагантів згадують в роки Реформації, коли, збираючи всяку зброю, придатну для боротьби проти Риму, вчений хорват Матвій Влачич, що писав під псевдонімом «Флакцій Іллірик», видав в 1557 р. збірку «Різні вірші вчених і благочестивих про стан церкви», куди увійшли і багато вагантських сатир. Потім ваганти забуваються вже остаточно - аж до епохи романтизму. Вагантство не витримало конкуренції зі свої духовним суперником - черництвом. У 1209 р. світу явився великий проповідник Франциск з Ассізи, в 1216 р. з'явився орден домініканців, і вони разом з францисканцями (ченці без монастирів) окуповували великі дороги. Вели вони себе значно порядніше вагантів, розмовляли не на латині, а на рідних мовах, і у результаті,своєю массовістю відбили у вагантів паству, а з нею і хліб. Не витримало вагантство і конкуренції зі своїми світськими суперниками - трубадурами, труверами, міннезінгерами. І причина тому - теж в мові. Слухач прагнув викладу зрозумілими йому словами - рідною мовою. [5, 500 c.]



РОЗДІЛ 2. АНТИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В ПОЕЗІЇ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

У Середні віки поезія стає королевою європейської словесності. Час прози ще не настав, адже навіть літописи складали тоді у віршованій формі. Поетичне слово лунало в ті часи всюди - і в храмі, і в лицарському замку, і на міській ярмарковій площі, і в колі хліборобів. У піснях люди згадували про славетних богатирів, про любов, весну, працю, про сумні й веселі події людського життя. Проте вже у ХІІ ст. починається розквіт ліричної поезії, народженої у Провансі, на півдні Франції, спричиненої піднесенням рицарської культури. Куртуазна поезія починається з культу прекрасної Дами, з творів провансальських трубадурів, що фактично повстали проти аскетизму середньовічної моралі. За трубадурами слідують поети інших країн Європи, зокрема, міннезенгери («співці кохання») в Німеччині. Проте уявлення про ліричну поезію середніх віків було б далеко неповним, якби залишилося поза увагою таке цікаве й унікальне явище, як латиномовна поезія вагантів.

2.1 Тематика і стиль літературних творів

У формах своєї ліричної і дидактичної поезії ваганти тісно пов'язані з вченою латинською поезією каролінгської епохи. Це яскраво виражається у їх тонічному віршуванні, в римі, лексиці, образах і стилістичних прикрасах. Також з латинською поезією раннього християнства й античного світу, зокрема, «Піснями пісень». Велике значення для любовної лірики вагантів мала також поетична творчість античних класиків - Овідія («Ars amatoria») та поезія Горація і Ювенала.

Тематика вагантської поезії надзвичайно різноманітна. Як і в усієї середньовічної культури, у латинської середньовічної поезії були дві традиції - античність і християнство. Говорячи про античні запозичення, можна помітити їх тематичну схожість з вагантами, поділивши лірику останніх на тематичні цикли:

Про життєві обставини, турботи;

Про їх ставлення до земної і небесної влади;

Про безтурботне життя, гуляння, вино; [5, 452 c.]

Отже, помітно, що голіарди черпали сюжети своєї лірики з античності. У деяких віршах ваганти використовують традиції народної сміхової культури, створюючи їх за принципом зображення життєвих явищ «навиворіт».

Своїми коренями вагантська лірика сягає античної анакреонтичної поезії. Вона була добре відома вагантам, але вони внесли в цей класичний жанр своє світосприйняття, свій зміст, свою художню образну систему і свої віршовані ритми. Тому лірика вагантів і стала оригінальним і видатним літературним явищем, що справило вплив на практику створення подібних творів у багатьох національних літературах.

Писали вони і на замовлення високопоставлених покровителів хвалебні словослів'я, релігійні пісні (за які добре платили), в інших віршах прославляли свою свободу, шинковий розгул. Як і античні герої, ваганти були захоплені земними радощами, красою природи. Що до міфічних персонажей, і їх місця в поезії, голіарди прославляли у своїх творах Флору, Бахуса, Венеру, яких вважали символом радощів, тілесних насолод, веселих розваг у колі друзів та подруг. Вони були завжди готові прославляти щедрі дари природи, оспівувати тілесну любов, піднесеність від вина, азартних ігор. Уславлення вище зазначених героїв античного сюжету набувало дещо демонстративного характеру.

У їх творах розкривається психологічний образ ваганта, в якому передусім виявляються і підкреслюються привабливі риси, які і зробили його позитивним героєм історичних легенд і віддань. [12] Звичайно, вагант бував і засмучений, і засмучуваний, але - і це підтверджує тематика вагантської лірики - у нього, як і у багатьох античних героїв, переважав гарний настрій, що дозволяв йому радіти усьому хорошому, що він бачив, випробовував і що зустрічалося йому на шляху. Він був молодий, повний сил, вірив в майбутнє, і такий настрій для нього був цілком природним.

Вагант радіє своїй свободі, тому найпопулярніший епітет у їх ліриці - «вільний»:

«...То свершают свой обряд

вольные ваганты...

Жизнь на свете хороша,

коль душа свободна,

а свободная душа

Господу угодна…»

Він радіє весні…

«…Из-за леса, из-за гор

свет весенний хлынул,

словно кто-то створки штор

на небе раздвинул.

Затрещал на речке лед,

зазвенело поле:

по земле весна идет

в светлом ореоле…» [4, 21 c.]

… літу і красі природи:

«…Ну, здравствуй, дорогое лето!

Ты пышной зеленью одето.

Пестреют на поле цветы

необычайной красоты,

и целый день в лесу тенистом

я внемлю птичьим пересвистам…» [4, 58 c.]

Отже, вагант, як і типовий міфологічний герой, життєрадісний, безтурботний, радіє красі природи та вважає себе вільним у своїх бажаннях.

Лірика вагантів, в якій, мабуть, найпоширенішим жанром є пісня, по своєму настрою і пафосу має яскраво виражений гедоністичний і епікурейський характер. Вона оспівує прості, звичайні, життєві людські радощі, насолода якими так само природно, як саме життя. Один з вагантських віршів радить:

«...по законам естества

надо жить на свете,

плоть и дух не изнурять,

сидя на диете,

чтобы к немощной тоске

не попасться в сети…» [4 c. 35]

Переважають в ліриці вагантів любовна тема і викривальна сатира. На тлі пейзажу розгортається любовний сюжет. Помічаємо наступну запозиченість з античності - віра в Богів, як творців всього. Любов малюється, як закон природи і Бога, вона насилається на людину зверху, часто проти його волі, проти його розуму, примушує виносити внутрішню боротьбу («Розум і пристрасть»), примушує страждати від безмовності або мучитися від ревнощів, - «Дике немовля Амур, і вдача у нього непокірна. Але боротьба проти неї безнадійна». Відомий вергиліївський вислів «Усе перемагає любов, і ми підкоримося любові», міг би стояти епіграфом до усієї вагантської поезії. [8, 225 c.] античний поезія жанр вагант

У віршах помітний одноманітний ліричний сюжет: спершу поява красуні, потім благання героя до неї, потім (при повному розвитку сюжету) боротьба або мирне оволодіння дівчиною. Опис зовнішності красуні теж презентується традиційно: в нім переважають мотиви сяйва і світла (що підказали традицією релігійної поезії), описується вона в неодмінній послідовності усіх частою тіла з голови до ніг (овідіїєвська традиція), порівнюється вона з квіткою, зіркою, перлом, вогнем, магнітом, зорею, сонцем і т.д. Культ очікування і довготерпінні, характерний для трубадурської лірики, іноді з'являється і у вагантів, але рідко, їх любов більш глибока, а її емоційне забарвлення мажорніше - вагант - клірик чуттєвіший в любові, ніж трубадур - мирянин.

У витоків обох традицій був, звичайно, античний класик Овідій: його ars amandi, «наука любові», органічно включала і те, що могло бути названо ars serviendi, «наука служіння»: тільки довгим, не легким і, часом, принизливим залицянням за красунею, шляхом, проявивши в нім і доблесть, і вірність, овідієвський герой міг досягти бажаного.

Їхня любовна лірика часто пов'язана з картинами сільської природи: поети оспівують весну, пробудження природи. Весна і любов - давні фольклорні та античні символи оновлення всього живого. Хоча любовна лірика вагантів часто відзначається зухвалістю і бешкетництвом, однак у ній нерідко звучить повага до дівочості і цнотливості. Героїнею в таких випадках виступає молода селянська дівчина - пастушка. У вірші «Пастораль» оповідається про зустріч з пастушкою серед чарівної природи:

«…Луг, зодітий в квіти й трави,

Вабив килимом яскравим,

Вітерець гуляв ласкавий -

Сам Платон, сягнувши слави,

Тих красот не описав би

Стилосом правдивим…» [4, 49 c.]

Вплив античної поезії помітний у міфологічних аксесуарах, таких як: згадування Венери

«…Жжет меня, - ответствую, -

внутренняя рана,

коей от Венеры я

уязвлвен нежданно.

Нет мне в мире снадобья,

нету исцеленья,

и к Венере - матери

я взослал моленья

Девица блаженная,

будь же благосклонна,

донеси мольбу мою

до Венеры трона!...» [13]

Амура

«…Там не выглядел никто

скучным и понурым.

Каждый был весельчаком,

каждый - балагуром.

И амурчики, кружась

над самим Амуром,

улыбались нашим двум

девам белокурым…» [13]

Також в іменах дійових осіб в однойменних віршах «Флора і Філліда», «Сказання Епікура», «Про Вакха і про вино», «Храм венери», «Орфей в пеклі» та ін. Ці, знайомі нам античні імена, є прикладом того, що ваганти, бувши освіченими співцями, обізнаними в античній культу рурі, широко вкладали свої знання в поезію.

Запозичення з античності можна помітити в і в концепції кохання, і в образі коханої, які позбавлені типових для куртуазної лірики ремінісценцій феодальних відносин - куртуазне служіння дамі і які пройняті земною радістю тілесної насолоди.

«Античність» нерідко набувала крайнього вираження і відвертості сцен:

«…Я скромна дівчина була,

Привітно-ніжною цвіла,

Пішла якось я на лужок

І зажадав мене дружок

Під лікоть взяв мене обліг,

Й до хащі прямо поволік

І з мене плаття там здіймав

І білі рученьки ламав

І промовляв: «Дивись як десь

Всередині палаю весь!»

«Йдемо під липу, бо між віть

Сопілка там моя висить»,

Дійшли до дерева того,

Вже нетерплячка б'є його.

Схилився наді мною: «Все!

Я зроблю жінкою тебе...»

Сорочку на мені підняв,

І мій замок псувати став..» [4, 213 c.]

В такій поезії легко помітити розпусність і любов до земного життя, до розваг та тілесних утіх, яку проповідували і міфологічні герої, і, відповідно, ваганти. Але тут присутня й одна із закономірностей куртуазного маньєризму - безпосередня і наглядна передача духу як народної простоти, так і вишуканої манерності.

Близька до них і слов'янська міфологія: Ярило тримає в одній руці квіти, в іншій - людський череп. Це нагадування про те, що треба жити «яро», пам'ятаючи про неминучу старість, коли людина вже не може пізнати ніяких насолод. Ваганти охоче приєднуються до такого світосприйняття:

«…Геть книжки виснажливі

Годі нам учитися!

Юні нерозважливій

Личить веселитися!

А до знань на схилі віку

Можна причаститися!...»

Відлунням античної поезії є схильність вагантів до форм діалогічного обговорення казуїстики кохання (conflictus, certamen). Можна виявити ремінісценції античної поезії також в описах і в символіці природи у вагантів, що за яскравістю кольорів часто переважають весняні зачини куртуазної лірики; з іншого боку, в символіці природи у вагантів багато співпадінь з народною піснею, яка ,безумовно, вплинула на їх поезію. З мотивами кохання у ліриці вагантів поєднується мотив вина; саме з жанру застільних пісень вагантів пізніше склалися численні студентська пісня «Meun est propositum».

Проте було б помилково уявляти собі вагантів, як юрбу розпусників. Їхня поезія має філософське підгрунтя, вона близька до позиції: «Випий келих насолоди до дна», що була притаманна ще давнім грекам. У поезії вагантів панував дух свободи, від якої, за словами Рабле, «швидше пахне вином, ніж єлеєм». У «Сповіді» Архіпіїт Кельнський, прославляючи непутяще життя ваганта, заявляє, що радше воліє «померти в генделику, ніж у власному ліжку». [11] Зрозуміло, що в таких випадках переважає спосіб надання серйозним жанрам духовної словесності пародійного звучання. Звертаючись до поширеного в середні віки жанру диспутів, ваганти змушують звичайнісіньке вино сперечатися з пивом («Суперечка між Вакхом і пивом»). Подібна концепція існує також в східних вченнях на кшталт дзен - буддизму (вважається, що для того, аби піднятися в духовному розвитку, необхідно пізнати всі земні принади, аби далі не зосереджуватися на них підсвідомо).

Про стиль вагантських віршів можна сказати , що в нім два шари образних і фразеологічних ремінісценцій, один - з Біблії, інший - з античних поетів. У поетів «напівосвічених» переважають перші, у поетів утворених - другі; у недосвідчених авторів ці ремінісценції виглядають невмілими, у авторів досвідчених вони ефектно грають усіма смисловими асоціаціями їх першоджерела, даючи зрозуміти читачеві багато більше, ніж те, про що прямо говорить зміст їх слів. Саме ця асоціативна насиченість стилю вагантської поезії найважче утримується в перекладі і майже абсолютно пропадає для сучасного читача, який, звичайно, не зобов'язаний пам'ятати напам'ять ні біблейські, ні овідієвські тексти так, як пам'ятали їх середньовічні читачі і слухачі віршів. [5, 452 c.]

Отже, що до тематичних і стилістичних особливостей, можна помітити, що античність грала значну роль і виступала основним джерелом поезії вагантів.

2.2 Метричні особливості віршів

Слідом за тематичними особливостями вагантських пісень, привертають увагу їх метричні особливості. Перед нами розкривається складна картина взаємодії античної і народної поетичної традиції. Антична традиція з'являється тут у вигляді церковних гімнів і секвенцій - як міг укладатися в них будь-який світський зміст. Секвенції були порівняно нововведенними формами. Це складні строфи і антистрофи, якими антифонно перегукувалися два напів хори церковного хору, по два рази повторюючи однаковий мотив, згодом переходячи до нового:

«…Возрадуйся, Матерь божия,

Над коею вместо повивательниц

Ангелы божьи

Пели славу господу в вушних!

Помилуй, Иисусе господи,

Приявший сей образ человеческий,

Нас, многогрешных,

За которых принял ты муки…»

Цей принцип антифонної строфічної побудови утримався в середньовічній пісенній ліриці дуже міцно, і ми зустрінемо його у багатьох віршах збірки поезії вагантів. Втім, разом з ним існували і простіші, одноголосі секвенції (наприклад, «Брехун»), а згодом розвинулися в складніші системи голосоведення, мотети ( «Пустотлива пісня» ).

Якщо пісенні вірші вагантів майже нескінченно різноманітні за формою, то речитативні вірші їх набагато твердіше тримаються декількох улюблених зразків. Середньовічна латинська поезія знала дві системи віршування - «метричну», успадковану від античності, і «ритмічну» (або силаботоничну), таку, що різнилася вже на грунті середньовічної Європи. Головним з метричних розмірів був, звичайно, гекзаметр. Ваганти використали гекзаметр в віршах з наскрізною римою (вагантська строфа), часто використовуючи античний гекзаметр, який ні на яку риму розрахований не був. Яскравий приклад цьому вірш Вальтера Шатильонського «Про нехтування наукою», де останній рядок - гекзаметр з Ювенала:

«…Missus sum in vineam circa horam nonam,

suam quisque nititur venere personam;

ergo quia cursitant omnes ad coronam,

semper ego auditor tantum, numquamque reponam?..»

Помітно не лише те, що ваганти цілком наслідували античні традиції, але й вдосконалювали їх. На відміну від античних часів, голіарди викоритсосували не безримований гекзаметр, а прикрашений римою - іноді на кінці двох суміжних віршів ( «Розмова закоханих»), а частіше - наприкінці вірша, і в його середині, в цезурі (Примас «Про Флору»). Такі вірші називалися «леонінські»:

«…В горьком месяце мае

познал я удел Менелая:

Были в слезах моя взоры

о том, что лишился я Флоры...» [13]

Головним з «ритмічних» розмірів був для вагантів шестистопний хорей із затягнутою цезурою в чотиривірш на одну риму. Цей розмір запозичений з - народного вірша давньоримських пісень (так званого «квадратного вірша: «Нехай полюбить той, що не любив, нехай той, що любив любить знов»!). В середні віки він увійшов до вживання саме, починаючи з Примаса Орлеанського. Цей розмір нестримно отримав щонайширшу популярність і поширився по усіх країнах і по усіх жанрах:

«…Бог сказал апостолам: «По миру идите!» -

И по слову этому, где ни поглядите,

Мнихи и священники, проще и маститей,

Мчатся - присоседиться к нашей славной свите…» [13]

Вищою вишуканістю було поєднання метричного і ритмічного вірша в одному - коли до трьох віршів «вагантської строфи» несподівано приримувався гекзаметричний, рядок з будь-якого популярного античного автора (у оригіналі, звичайно, що не знала ніяких рим). Такі вірші називалися «Вірші з цитатами» (versus cum auctorilate) і вдавалися тільки кращим майстрам. Найбільше захоплювався ними вчений Вальтер Шатильонский і його учні.

Рима - майже невід'ємна прикмета поезії вагантів. Для середньовіччя вона була недавнім відкриттям: увійшла до вживання в Х ст., стала неодмінною прикрасою усіх віршів в XI ст., а в XII ст. стала вже виходити з ужитку (у всякому разі, в метричній поезії): відродження культу античних класиків повернуло вчених поетів до метричних розмірів і безримного вірша. Але що було модою для вчених знавців, то не було модою для низової поезії: у вагантів рима залишилася жити і в XII і в XIII ст., і в гекзаметрах, і в ритмічних віршах, і в піснях. Поети ухитрялися в тому, щоб нанизувати довгі тиради на одну і ту ж риму («Вигнання з лікарні» Примаса Орлеанського) або підбирати рідкісні складені або каламбурні рими (Серлон Вільтонський нанизав в одному вірші більше сотні таких рим). У поетів є прислів'я: «В двох віршах чотиривірша поет говорить те, що хоче сказати, третій вірш приходить від його таланту, а четвертий від його бездарності». У вагантських віршах з четверними римами це особливо помітно, і навіть по перекладу читач може відчути різницю між віртуозною легкістю, з якою укладає свої фрази в строфу геніальний Архипіїя, і ваговитою незграбністю, з якою дотягують свої строфи до кінця звичайні віршотворці. [11]

Розміри і строфіка духовних співів використовуються вагантами, для вихваляння безтурботного життя, веселого проведення часу в шинку за грою в карти, для оспівування переваг і чарівності коханої, для викриття жадібності і лицемірства високопоставлених церковників. Висміюючи ці та інші їхні вади, ваганти все ж прагнуть до очищення світу від гріха. Тут бачимо знову ж таки тематичну запозиченість з античності - веселість і безтурботність співців, як і античних героїв, але виступаючи а ролі допоміжних засобів для створення певного «копійованого» античного образу. [5, 510 c.]

Отже, про рівень впливу античної культури на поезію вагантів можна робити висновки, виходячи не лише з тематичних та стилістичних «копіювань», але і з запозичених метричних особливостей, розмірів і строфіки.



ВИСНОВКИ

Дослідивши лірику вагантів, я визначила основні особливості їх творчості та виокремила рівень античних запозичень. На прикладі їх поезії довела, що середньовічні автори наслідували античні традиції написання. Отже, поставлена мною мета була досягнена.

В процесі дослідження дійшла висновків, що ваганти у своїх віршах виявляли глибоку ерудицію і розкутість думки. Український філолог і перекладач М. Борецький в своїх статтях зазначав, якщо європейські ваганти демонстрували свою обізнаність з античними образами і Біблією, то українські - з українським фольклором, якщо одні намагалися вразити слухачів ерудицією, то інші - дотепним гумором, якщо одні критикували церкву, то інші не боялися критикувати весь суспільний лад.

Поезія вагантів взагалі виховувала вільнодумців, яким в усі часи судилося розхитувати підвалини пересіченості і закостенілості. Перекладач А. Содомора, що був причетний до створення латиноукраїнської антології «Поезія вагантів» разом з М. Борецьким, відмічає, наприклад, в їх поезії передусім високе мистецтво володіння словом, римою, звертає увагу на цікаві форми, легкість звучання пісень, ніж саму сутність («вагантів треба не стільки читати, скільки слухати: їх поезія наскрізь пісенна»).

Говорячи про музичні відлуння поезії вагантів у наш час, треба згадати відому сценічну кантату німецького композитора Карла Орфа «Сагтіпа Вигапа» (1936), літературною основою для якої став рукописний збірник XIII ст. поезій вагантів і голіардів, який автор знайшов у каталозі антикваріату. Частина текстів цієї збірки належить відомим поетам Середньовіччя: Абеляру, Архіпоету Кельнському, Вальтеру фон Фогельвейде, інші вірші створювалися анонімно. Карл Орф відібрав для побудови своєї кантати 24 пісні вагантів, серед яких застольні, сатиричні, танцювальні, любовні, духовнофілософські тощо. Цікаво, що на першій сторінці цього давнього рукопису відтворено середньовічну гравюру «Колесо фортуни»: образ колеса, що то підносить людину, то скидає, став не лише основою композиції кантати композитора, а й взагалі емблемою життєсприйняття мандрівних поетів: «Буду царювати - царю - царював - утратив царство», а дві провідні теми К. Орфа «Фортунаволодарка долі…» та «Я оплакую рани, заподіяні мені долею…» є свідченням обертів цього невблаганного колеса, своєрідним втіленням філософії вагантів. Відома сценічна кантата, в якій поєдналася магія музики, древня латина і староєвропейські мови, прозвучала в Київському Муніципальному театрі опери і балету для дітей та юнацтва, про що і розповіла київська газета «День» за 26.07.2006 р..

В наш час вивчення поезії вагантів, за думкою А. Содомори, є актуальним в аспекті вимог Болонського процесу та створення єдиного освітнього простору, а читання її не лише дарує насолоду, а й вимагає серйозної праці з коментарями та словом.

Лірика вагантів дуже різноманітна. Вона відображає широку шкалу проблем середньовічного життя. Святе і високоморальне протиставляється тілесній і грубій насолоді Відверта відраза до книжної вченості протиставляється філософічності. Саме тому в часи Середньовіччя ваганти набули величезної популярності серед населення. Починаючи з 60-х років ХХ ст. у зв'язку з могутнім студентським рухом, який охопив країни Західної Європи та Америки, до пісень вагантів виник новий науковий, чисто літературний і психологічний інтерес, що привело до появи нових досліджень, перекладів, публікацій. Дедалі більшої популярності здобуває лірика вагантів і в Україні. Маю надію лише на більшу кількість нових та якісних перекладів.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев М.Н. Судьбы европейской культурной традиции в эпоху перехода от античности к средневековью // Из истории культуры Средних веков и Возрождения. - М.: Наука, 1976. - 17-64 с.

2. Андреев Г., Косиков Г.К., Пахсарьян Н.Т. и др. Зарубежная литература второго тысячелетия. - М.: Образование, 2009. - 8-39 с.

3. Анпеткова-Шарапова О.В., Чекалова В.А. Античная литература. С - П.: Образование, 1989. - 240 с.

4. Антична література. - К.: Освіта, 1976. - 290 с.

5. Борецький М.А., Содомора А.М. Світ поезії вагантів. - Л.: Світ, 2007. - 264 с.

6. Гаспаров Д.А. Поэзия вагантов. М.: Наука, 1975. -421-514 с.

7. Ісаєнко К.П. Історія Зарубіжної Літератури Середньовіччя та Відродження. - К.: Освіта, 2006. - 350 с.

8. Косиков Г.К. Средние века и ренессанс (Зарубежная лттература второго тысячелетия. 1000-2000): Учеб. Пособие / Л.Г. Андреев, Г.К. Косиков, Н.Т. Пахсарьян и др. - М., 2009. - 8-39 с.

9. Литература Средних веков, Возрождения. Поэзия трубадуров, вагантов, миннезингеров. - М.: Художественная литература, 1974. - 419-505 с.

10. Пуришев Б.И. Лирическая поэзия Средних веков // Поэзия трубадуров. Поэзия миннезингеров. Поэзия вагантов. М.: Художественная литература, 1974. - 5-28 с.

11. Сидорова H.A. Ваганты и их антицерковная поэзия // Очерки по истории ранней городской литературы во Франции. - М.: АН СССР, 1953. - 408-430 с.

12. Томашевский Б.В. Теория литературы. Поэтика: Учебное пособие. - М.: Аспект Пресс, 1996. - 334 с.

13. Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. - Л.: Освіта, 1994. - 312 с.

14. Косиков Г.К. Литература Средних веков (раннее Средневековье, зрелое Средневековье, Возрождение, 1987)

15. Мегела І.В. Поезія вагантів. З книги "У світі вічних образів"

16. Средневековая литература. Поезия вагантов

Размещено на Allbest.ru