Місце та роль дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" у процесі підготовки фахівця зі спеціальності "Менеджмент державних фінансів"

1 Так, згідно зі ст. 4 вищезгаданого Закону ДПП застосовується в таких сферах: (а) пошуки, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування; (б) виробництво, транспортування й постачання тепла, розподіл і постачання природного газу; (в)будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на летовищах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури; (г) машинобудування; (д) збирання, очищення й розподілення води; (е) охорона здоров'я; (є) туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт; (ж) забезпечення функціонування зрошувальних та осушувальних систем; (з) оброблення відходів; (й) виробництво, розподілення й постачання електричної енергії; (і) управління нерухомістю.

Україна в Законі про ДПП сприйняла досвід з вищезгаданих категорій держав. У ньому інституційне партнерство безпідставно залишено без уваги. Разом із тим спільні підприємства (за участі суб'єктів різних форм власності) відомі українському праву понад 20 років. Найбільш поширеними з них є товариства господарські (в тому числі акціонерні), які зазвичай виникають у результаті часткової приватизації майна державного підприємства (відчуження частини акцій (часток), що належать державі в статутному фонді таких організацій). Збереження участі у згаданих господарських організаціях зумовлена їх важливістю для економіки країни, необхідністю збереження впливу на них держави - вирішального (за наявності в держави контрольного пакета акцій) або значного (якщо в державній власності залишається блокуючий пакет останніх - понад 25% голосів). Це дозволяє попередити (унеможливити) прийняття рішень стратегічного плану, оскільки відповідно до встановлених вимог для цього потрібна кваліфікована більшість (понад %) голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах і є власниками голосуючих акцій. Основні засади такої співпраці держави й приватних інвесторів (як учасників/акціонерів) не уніфіковані.

Ключовою ознакою інституційного партнерства є використання господарської організації зі статусом юридичної особи, що забезпечує реалізацію його проектів. При цьому така організація має контролюватися публічним і приватним партнерами, а відносини між ними регулюються договором партнерства, роль якого може виконувати засновницький договір (якщо партнери спільно засновують відповідну організацію - зазвичай акціонерне товариство), або угода акціонерів-партнерів (якщо для інституційного партнерства використовується діюче державне чи приватне товариство) шляхом набуття його учасниками (або одним з них) відповідної частки в статутному капіталі. Такий правочин має визначати основні засади фінансування й реалізації проектів ДПП, участь у цьому кожного з партнерів та особливості реалізації ними своїх корпоративних прав.

Інституційне партнерство передбачає й визначення порядку управління, яке має свою специфіку. Так, у разі використання форми АТ, яка є універсальною з найбільшими можливостями щодо додаткового інвестування, система органів управління (загальні збори, виконавчий орган, наглядова рада, органи контролю) й порядок прийняття ними рішень передбачаються законодавством про такі товариства. Мета ж діяльності останнього (реалізація проектів ДПП), участь у ньому не лише партнерів, а й акціонерів-інвесторів зумовлюють специфіку управління АТ (провідна роль партнерів у вирішенні питань, пов'язаних з реалізацією зазначених проектів) та особливі форми захисту інтересів акціонерів-інвесторів (як компенсація за їх незначні можливості щодо участі в управлінні справами партнерства).

2. Зарубіжний досвід регулювання відносин корпоративного державно-приватного партнерства

Зарубіжний досвід вельми різноманітний. Одні країни не мають спеціального законодавства про ДПП (наприклад, Російська Федерація), а виділення його в окрему форму співпраці держави й приватного бізнесу здійснюється в основному на доктринальному рівні. Класичні різновиди такої співпраці регулюються відповідним законодавством (про концесії, про угоди про розподіл продукції, про державні закупівлі та ін. В інших (Словенія, Хорватія, Латвія, Польща, Ірландія, Фіджі тощо) існує спеціальне регулювання.

Низка країн ЄС, включаючи Францію , Велику Британію та інші, за відсутності спеціального впорядкування відносин ДПП на рівні закону має напрацьовану практику (адміністративну й судову) щодо встановлення таких відносин, в тому числі умов надання приватним партнерам сприяння як своєрідної плати за домінування в таких відносинах публічних інтересів - суспільно необхідної мети. При цьому діє декілька актів ЄС щодо ДПП та окремих його форм, видів, модифікацій і партнерства та правових документів Комісії ЄС.

Згідно з п. 3 ст. 1 Закону Латвії "Про публічно-приватне партнерство" (далі - Закон Латвії) інституційне ППП - це такий тип партнерства, за якого співробітництво між секторами державним і приватним відбувається шляхом створення спільного підприємства відповідно до встановлених законом процедур з метою виконання укладеного між публічним і приватним партнерами договору (щодо державних закупівель чи концесії).

Світовій практиці відомі різні моделі інституційної (корпоративної) форми ДПП (ППП): Це може бути:

1) створення партнерами акціонерного товариства (далі - АТ), до якого згодом залучаються акціонери-інвестори (статті 96 і 98 Закону Словенії про ППП , ст. 84 Закону Латвії;

2) набуття одним з партнерів акцій у товаристві, що контролюється іншими партнером: приватним - у державному АТ (ст. 84 Закону Латвії) і державним - у приватному АТ (статті 96 і 98 Закону Словенії);

3) покладення на певне АТ функцій щодо забезпечення реалізації проектів ДПП (статті 17,18 Закону Фіджі про ППП) під контролем держави і з можливістю ініціювання прокурором захисту в судовому порядку публічних інтересів у відносинах такого партнерства (ст. 19).

Законом Латвії передбачається можливість поєднання інституційного (корпоративного) партнерства з договірним (концесійним статті 85, 87-89 чи пов'язаним з державними закупівлями - ст. 86).

Визначення приватного партнера в інституційному ДПП здійснюється в порядку загальному (зазвичай на конкурсних засадах), якщо не встановлено спеціального порядку до договору партнерства, для реалізації положень якого, власне, і створюється ДПП (концесія, державні закупівлі тощо).

Вибір інституційної (корпоративної) форми ДПП/ППП залежить від декількох обставин. Так, відповідно до ст. 7 Закону Латвії вона опосередковується створенням спільного підприємства (далі - СП) за участю державного й приватного партнерів за наявності таких умов:

а) приватному партнерові дозволено виконувати ті види діяльності, що і СП за його участю;

б) на СП покладається низка функцій щодо управління ППП згідно з угодою партнерства й порядком, закріпленим у законодавстві.

Незалежно від обраної моделі інституційного ППП створені для цього СП мають спільні риси. Зокрема, управління СП здійснюється партнерами за угодою ППП. Вимоги до інституційної (корпоративної) форми партнерства можна проілюструвати відповідними положеннями Закону Латвії, які є досить ґрунтовними порівняно з установленими в аналогічних законах Ірландії, Хорватії, Польщі, Фіджі та інших країн. Так, латвійським законом передбачені вимоги до:

- СП, що забезпечує реалізацію проектів ДПП: як правило, ним має бути акціонерне товариство (пункти 3, 16, 22, 23 ст. 1, статті 84-114 вказаного Закону Латвії, в тому числі ст. 107 щодо наявності між акціонерами-партнерами акціонерної угоди);

- приватного партнера-акціонера, порядку його визначення (ст. 101) й заміни (ст. 102);

- договору інституційного партнерства (ст. 92), дострокового його припинення (статті 65 і 94), до процедури його припинення (ст. 95);

- наслідків дострокового припинення угоди інституційного партнерства: відшкодування збитків та інших форм компенсації завданих втрат (ст. 96) ;

- доступності (відкритості) інформації про інституційне партнерство, яка не повинна бути комерційною таємницею: про угоду інституційного партнерства, збільшення або зменшення статутного капіталу СП, умов договору акціонерів-партнерів тощо (ст. 97);

- порядку створення СП (ст. 103), формування його капіталу (ст. 104), вимог до його установчого договору (ст. 105), статуту СП (ст. 106), угод акціонерів (ст. 107);

- діяльності СП (ст. 108) та правового статусу його акціонерів (обмеження щодо відчуження акцій), долі частки померлого приватного акціонера (спадкоємці мають право на відповідну компенсацію, але не спадкують участі в підприємстві) ст. 109;

- правового режиму цінних паперів СП, якими можуть бути зареєстровані прості акції, які заборонено конвертувати в облігації, та неконвертовані облігації (ст. 110), та порядку відчуження акцій з урахуванням інтересів партнерства (статті 111, 112);

- схеми управління СП: загальні збори (ст. 113), рада директорів, у якій державний партнер повинен мати принаймні одне місце (незалежно від його частки в капіталі); порядок його участі в раді визначається статутом СП (ст. 114);

- припинення діяльності СП: підстави (ст. 115), припинення угоди партнерства, порядок припинення (статті 116,117), можливість продовження діяльності СП після завершення відносин ДПП (ст. 118).

Латвійський варіант інституційного партнерства передбачає ще й можливість участі в ньому спонсора - особи, яка бере участь у фінансуванні приватного партнера з метою забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з публічно-приватного партнерства (п. 24 ст. 1), і наділяється низкою прав (статті 94, 99-102). Розширення кола учасників ДПП за рахунок спонсора може викликати сумнів стосовно доцільності використання в українському варіанті ДПП. Один з ризиків такого партнерства - неспроможність (в тому числі фінансова) приватного партнера завершити виконання своїх зобов'язань щодо проектів партнерства через непередбачені обставини.

Закон Словенії про ППП вказує деякі особливості згаданих моделей інституційної (корпоративної) форми ДПП: першої моделі - заснування партнерами господарської організації (зазвичай АТ) публічним і приватним партнерами, а значить, формування ними капіталу відповідно до встановлених вимог (статті 106-110); другої - продаж частки у статутному капіталі державного АТ приватному партнерові (щодо порядку визначення приватного партнера) шляхом публічних торгів або переговорів (за браком іншого законодавчого припису) (статті 111, 112); третьої - шляхом набуття публічним партнером інтересу в приватному АТ або частки в його статутному капіталі із вказівкою на особливості правового положення акціонерів-інвесторів, які не є партнерами (статті 113-124).

Словенський закон теж установлює вимоги до договору партнерів інституційного ППП (ст. 126-127), у якому мають бути визначені: а) строк його дії, підстави й наслідки його (строку) зміни чи припинення договору; б) права й обов'язки публічного й приватного партнерів, підстави й порядок передачі цих прав іншим особам; в) спрямованість проектів партнерства (концесія, державні закупівлі, надання публічних послуг тощо); г) вимоги до господарської організації, за допомогою якої опосередковується реалізація проектів партнерства (організаційно-правова форма, мета діяльності, розмір капіталу й часток партнерів, порядок використання державних коштів, внесених до капіталу інституційного партнерства, порядок внесення інвестицій, визначення об'єктів права власності партнерів у результаті реалізації об'єктів партнерства та/або в разі банкрутства інституційного партнерства чи приватного партнера, умови залучення до реалізації проектів партнерства співвиконавців та ін.).

2.3 Наочний матеріал для лекції



Механізм концесії (загальна модель)

Системоутворюючі компоненти поняття міжнародної концесії

Ключові фактори розвитку концесійних відносин в країнах з трансформаційною економікою



2.4 План семінарських (практичних) занять

Семінарські заняття проводилися за наступною схемою:

І. Вступна частина:

1. Організаційна частина - вступне слово викладача з метою мобілізувати студентів до навчання, активізації їх уваги та створення робочої атмосфери для проведення заняття. Під час організаційної частини також проводиться привітання викладача та студентів, виявлення відсутніх, перевірка підготовленості до заняття.

2. Мотивація та стимулювання навчальної діяльності. Передбачає формулювання потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та цілей завдань. Мотивації сприяє чітке усвідомлення мети семінару, пряма зацікавленість як студентів, так і викладача у ефективному вирішенні поставлених перед ними завдань.

ІІ. Основна частина:

1.Обговорення навчальних питань семінару. Полягає в обговоренні та модерації процесу розгляду питань, винесених на семінарське заняття відповідно до обраного виду семінару та методики його проведення. Завданням викладача на цьому етапі є підтримання поетапного обговорення, сприймання, розуміння, закріплення та застосування студентами наданої їм навчальної інформації.

2. Організація роботи у групах. Полягає у дослідженні окремих проблемних питань у невеликих групах, організованих викладачем (по 5-6 студентів на групу) з метою більш якісного засвоєння матеріалу та розвитку творчого мислення та ініціативи студентів.

ІІІ. Заключна частина.

1. Діагностика правильності засвоєння студентами знань. Допомагає викладачеві виявити ступінь засвоєння навчального матеріалу студентами, а також зясувати причини нерозуміння певних елементів змісту навчальної інформації, невміння чи помилки у виконанні відповідних інтелектуальних або практичних дій. Може здійснюватися за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних або практичних), усних фронтальних опитувань, тощо. Якщо дозволяє техніко-технологічна база, із залученням комп'ютерної техніки.

2. Підбиття підсумків заняття.

Передбачає коротке повідомлення про досягнення або недосягнення запланованої мети, цілей та завдань заняття, а також стислий аналіз і узагальнення розглянутого матеріалу, активності групи та окремих студентів, оцінювання роботи студентів.

3. Оголошення домашнього завдання. Включає також пояснення щодо змісту завдання та методики його виконання.

Семінарське заняття №1.

Тема: "Концесійна модель державно-приватного партнерства"

План семінарського заняття:

1. Особливості та законодавче регулювання концесійного механізму.

2. Проблеми і перешкоди реалізації концесійних угод.

3. Пропозиції щодо ефективного удосконалення концесійного механізму.

4. Концесія як інструмент управління інвестиційними ризиками.

Додаткові питання для розв'язку ситуаційного завдання

5. Ознайомитися з текстом Закону України "Про концесії".

6. Ознайомитися з текстом будь-якого подібного зарубіжного нормативно-правового акту на вибір студента.

Семінарське заняття №2

Тема: "Корпоративна форма державно-приватного партнерства".

План семінарського заняття:

1. Ознаки корпоративної форми державно-приватного партнерства.

2. Сутність корпоративних відносин.

3. Проблеми правового забезпечення корпоративної форми державно-приватного партнерства в Україні та шляхи їх вирішення.

Додаткові питання для розв'язку ситуаційного завдання

4. Ознайомитися з текстом Закону України "Про державно-приватне партнерство".

2.5 Методика проведення семінарських (практичних) занять

Підготовка семінарського заняття передбачає наступні етапи:

І. Пошук, добір та аналіз навчального матеріалу, складання бібліографічного каталогу.

ІІ. Вивчення та запам'ятовування матеріалу з відібраних джерел, усвідомлення актуальних проблем теми семінару, формування грунтовних знань з теми семінару.

ІІІ. На основі відібраних джерел складання плану семінарського заняття, добір нормативно-правових, літературних та періодичних джерел для списку рекомендованої літератури, аналіз необхідності та форми залучення технічних засобів.

IV. Ознайомлення з групою під час лекційних занять, документування психолого-педагогічних спостережень, збір діагностичних даних про колектив навчальної групи, розробка критеріїв для вибору стилю викладання та складності завдань

V. Порівняння зібраних даних з теоретичними даними та методичними рекомендаціями, одержаними внаслідок вивчення відповідних джерел. Вибір організаційної технології проведення семінару.

VІ. Теоретичні та практичні висновки до кожного питання плану, а також технологічного етапу семінарського заняття, визначення перспектив ефективності кожної комунікативної дії, технічного та наочного засобу, результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Методика підготовки і проведення семінарських занять передбачала:

1. Повідомлення студентам теми, плану семінарського заняття та рекомендованої літератури.

2. Опрацювання та осмислення теоретичного матеріалу обраної теми відповідно до плану семінарського заняття та рекомендованої літератури.

3. Підготовка до обговорень питань інформаційного блоку у формі діалогу, проблемних питань - у формі дискусії за планом заняття.

4. Підготовка та проведення першої половини основної частини семінару з використанням традиційних методів організації навчання - традиційний семінар, що передбачає дискусійне обговорення питань.

Етапи опитування студентів на семінарі:

а) постановка питання викладачем.

б) заслуховування відповідей студентів на поставлені запитання.

в) заслуховування доповнень студентів із питання.

г) висновок викладача з даного питання і перехід до наступного питання.

5. Підготовку та проведення другої половини основної частини навчальних занять, на яких використовуються інноваційні форми організації навчання Дослідницький семінар, робота в групах. Студент розвиває свою індивідуальність у спільному вирішенні творчих завдань, коли залучається його життєвий отримані знання. Етапи проведення роботи в групах:

а) поділ студентів на групи (5-6 студентів у групі, сформовано 5 груп).

б) визначення проблемно-дискусійного питання для кожної групи.

в) оголошення завдання, вирішити яке необхідно в межах групи.

г) безпосередня робота в групах.

ґ) заслуховування виступів кожної групи щодо пропозицій вирішення поставленого завдання, запитання аудиторії та викладача до членів групи.

д) висновок викладача щодо проведеної роботи в групах.

6. Написання тестів та термінологічного диктанту з метою перевірки рівня засвоєння пройденого матеріалу студентами.

7. Виконання завдань науково-пошукової роботи (підготовка доповідей на теми, обрані студентами на наступний семінар).



2.6 Тести, розрахункові та ситуаційні завдання

Ситуаційне завдання, семінар 1:

Фірма ЧП "Челентано" уклала договір комерційної концесії з ПрАТ "Пекарня", відповідно до якого останньому було надано право на користування комерційним найменування "Челентано", торговельною маркою, промисловим зраком, комерційним досвідом та діловою репутацією Фірми "Челентано". Користувач завдяки цьому налагодив досить вдалий бізнес. Розуміючи, що на ринку є можливість розширення сфери зазначеного бізнесу, ПрАТ "Пекарня" уклав договір комерційної субконцесії з ТОВ "Варум". Через певний час Фірма "Челентано" у зв'язку з наявністю публікацій, що завдають шкоди діловій репутації, дізналася про укладення договору комерційної субконцесії. Як з'ясувалося, ТОВ "Варум", використовуючи торговельну марку і комерційне найменування "Челентано", реалізовувало неякісні товари та неналежним чином надавало послуги споживачам.

Фірма "Челентано" звернулася з позовом до ПрАТ "Пекарня" про дострокове розірвання договору комерційної концесії та відшкодування збитків, завданих ТОА "Варум", аргументуючи тим, що користувач не мав права укладти договір комерційної субконцесії. ПрАТ "Пекарня" проти позову заперечував на підставі того, що оскільки збитки бути завдані ТОВ "Варум", то саме воно має нести відповідальність. До того ж, на думку користувача, він міг укласти договір комерційної субконцесії, оскільки в договорі не було заборони на вчинення таких дій.

Хто повинен відшкодовувати збитки право володільцю? Чи змінилося б рішення, якби договір комерційної концесії був укладений з дозволу право володільця?

Ситуаційне завдання, семінар 2:

Розробити пропозиції щодо вдосконалення Закону України "Про державно-приватне партнерство" на основі аналогічного іноземного законодавства. Обґрунтуйте свої пропозиції та переконайте аудиторію у їх правильності. Аудиторія була розподілена на групи по 5 студентів, від кожної групи вимагалось висунути як мінімум 3 обґрунтовані пропозиції. Половина груп мала ставилити собі за мету максимізацію вигоди державного партнера, інша половина - приватного. Серед групи було обрано модератора дискусії, який фіксував пропозиції та слідкував за ходом обговорення. Кожній групі було надано по 15 хвилин на формулювання пропозицій, по 5 хвилин на доповідь стосовно їх необхідності, придатності до застосування в українських умовах та можливих позитивних ефектів від їх прийняття. Після чого було надано по 5 хвилин на обговорення та критику з боку кожної з груп висунутих пропозицій. Логічним завершенням обговоренням стало голосування та вибір найбільш вдалих пропозицій. Викладач виступає у ролі арбітра та підбиває підсумки обговоренню.

Тестові завдання:

Семінар 1.

1.Спільна діяльність може здійснюватися на основі:

а) об'єднання вкладів учасників;

б) без об'єднання вкладів учасників.

2. Істотні умови договору про спільну діяльність такі:

а) координація спільних дій учасників;

б) правовий статус майна, виділеного для спільної діяльності;

в) покриття витрат та збитків учасників;

г) участь у результатах спільних дій.

3. Договір про спільну діяльність укладається в такій формі:

а) простій письмовій;

б) письмовій і підлягає нотаріальному посвідченню.

4. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю за такихумов:

а) якщо інше не випливає з договору простого товариства;

б) якщо це прямо встановлено в договорі;

в) якщо інше не випливає з фактичних обставин.

5. Ведення спільних справ простого товариства може здійснюватися:

а) кожним з учасників;

б) окремими учасниками, якщо це встановлено договором;

в) спільно всіма учасниками договору.

6. У відносинах із третіми особами повноваження учасника повного товариства посвідчуються:

а) довіреністю, виданою одному учаснику іншими учасниками (учасником);

б) договором простого товариства.

7. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору простого товариства, учасники простого товариства відповідають:

а) усім своїм майном пропорційно вартості вкладу у спільне майно;

б) солідарно.

8. Якщо договір простого товариства не пов'язаний зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями так:

а) усім своїм майном пропорційно вартості вкладу у спільне майно;

б) солідарно.

9. Учасники простого товариства відповідальні за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб у такому разі:

а) від моменту припинення договору простого товариства;

б) якщо договір простого товариства пов'язаний зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності.

10.Форма договору комерційної концесії:

а) усна;

б) письмова;

в) письмова нотаріально посвідчена.

11. Головними обов'язком правоволодільця за договором комерційної концесії є:

а) забезпечення державної реєстрації договору;

б) контроль за якістю товарів, що здійснюються користувачем на підставі договору;

в) надання будь-яких консультацій щодо товару.

12. Предметом договору комерційної концесії є:

а) виготовлення продукції користувачем відповідно до умов договору;

б) право на використання об'єктів права інтелектуальної власності;

в) право на розпорядження об'єктом права інтелектуаль% ної власності.

Семінар 2.

1. Вперше сучасні механізми державно-приватного партнерства були використані:

а) у стародавньому Римі;

б) у США;

в) у Великобританії;

г) у Іспанії.

2. Державно-приватне партнерство у Великобританії управляється за допомогою:

а) компетенц-центру при рахунковій палаті;

б) спеціальною комісією уряду Великобританії;

в) компанії Partnerships UK;

г) консультативної ради.

3. До стратегічних функцій группи до ДПП при Міністерстві фінансів Німеччини не належить:

а) забезпечення державної політики у сфері ДПП;

б) стандартизація та надання рекомендацій урядові;

в) міжнародна співпраця;

г) супроводження проектів ДПП.

4. Система управління ДПП Німеччини містить наступну кількість рівнів:

а) 1;

б) 2;

в) 3;

г) жодного.

5. До основних факторів успіху ДПП не належать:

а) стабільна та адекватна нормативно-правова база;

б) кваліфіковані кадри;

в) стратегічне планування;

г) низька прозорість проектів.

6. До основних факторів невдач прокетів державно-приватного партнерства не належать:

а) слабкий ризик-менеджмент;

б) нестаток коштів;

в) затягнені переговори;

г) участь іноземного капіталу.

7. До основних мотивів участі державного партнера у ДПП належать:

а) залучення приватного капіталу для виконання державних функцій;

б) отримання надприбутків;

в) корупційні схеми;

г) копіювання практики розвинутих країн.

8. До основних мотивів участі приватного партнера у ДПП не належать:

а) доступ до інакше недоступних ресурсів;

б) відповідальність перед суспільством;

в) доступ до сфер діяльності, що є державною монополією;

г) перспектива отримання надприбутків та/або преференцій.

9. Практика "Співтовариств змішаної економіки" характерна для:

а) Англії;

б) Франції;

в) Німеччини;

г) США.

10. Основна ініціатива з проектів державно-приватного партнерства в США бере початок на:

а) рівні Конгресу;

б) федеральному рівні;

в) муніципальному рівні;

г) комунальному рівні.

2.7 Аналіз перевірки знань і успішності студентів

Для перевірки знань студентів нами використовувалися усна та письмова форми контролю. Усна форма передбачала застосування наступних методів контролю:

1) участь в обговоренні питань, пояснення зв'язків, залежностей;

2) участь студента в робочій групі;

3) письмова форма контролю передбачала застосування таких методів як тестування та написання термінологічного диктанту.

На семінарі студент міг отримати наступні бали:

1) відповідь на запитання викладача, доповнення до відповіді колеги (кожна вірна відповідь 0,5 бали)

2) критерії оцінки вирішення ситуаційних завдань (робота в групах)

3 бали - активна робота в групі, чітка аргументація та обґрунтування своєї позиції та обраного варіанту вирішення проблеми;

2 бали - активна робота в групі, однак наведення нечітких та помилкових тверджень і аргументів;

1 бал - пасивна робота в групі з наведенням нечітких та помилкових тверджень і аргументів, невміння доводити свою точку зору;

0 балів - пасивна робота в групі, виконання функцій пасивного слухача.

3) вирішення тестових завдань.

Критерії оцінки: 8-10 вірних відповідей - "відмінно" - 3 бали;

5-7 вірних відповідей - "добре" - 2 бали;

4-6 вірних відповідей - "задовільно" - 1 бали;

0-3 вірних відповідей - "незадовільно" - 0 бали.

4) написання термінологічного диктанту. Критерії оцінки:

5 вірних відповідей - "відмінно" - 5 балів;

4 вірних відповідей - "добре" - 4 бали;

2 - 3 вірні відповіді - "задовільно" - 2-3 бали;

0 - 1 вірна відповідь - "незадовільно" - 0-1 бал.

Слід зазначити, шо кількість балів, яку може отримати студент на семінарському занятті, підсумовується, враховуючи його активність протягом всього заняття, і складає:

17-20 балів - "відмінно";

12-16 балів-"добре";

7-11 балів - "задовільно";

0-6 балів-"незадовільно".



3. Аналіз методів дисципліни "Державно-приватне партнерство", що були застосовані при поясненні тематичного матеріалу

Метод у широкому значенні слова -- "шлях до чого-небудь", спосіб соціальної діяльності в будь-якій її формі, а не лише в навальній. Це система правил теоретичної та практичної діяльності, розроблена на основі закономірностей об'єкта, що вивчається. Тому важливе місце при підготовці та поясненні тематичного матеріалу відіграє вибір методів дослідження.

Під час викладання тематичного матеріалу нами були застосовані методи, які в повній мірі дозволили здійснити ефективне викладання теоретичного матеріалу з визначеної теми. Серед методів, які були використані при пояснені матеріалу з курсу "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" можна виокремити:

1) загальнонаукові методи: аналіз і синтез; індукція і дедукція; порівняння; вимірювання; конкретизація; аналогія; моделювання; узагальнення

2) конкретно-наукові методи: метод порівняльних (варіантних) розрахунків: графічний; статистичний; експертних оцінок.

Проаналізуємо дані методи.

Аналіз - метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Ми, насамперед, використовували економічний аналіз - взаємопов'язані й взаємозумовлені методи вивчення і наукового дослідження певних явищ, процесів, дій, результатів, які використовуються в економіці з метою виявлення закономірностей і тенденцій розвитку економічних процесів, встановлення та оцінки основних факторів, що позитивно чи негативно впливають на показники ефективності.

Синтез - метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин.

Індукція - метод наукового пізнання, який полягає в дослідженні руху знань від одиничного до часткового та загального.

Дедукція - метод логічного висновку від загального до конкретного, тобто спочатку досліджується стан об'єкту в цілому а потім його складових елементів.

Порівняння - метод наукового дослідження, пізнання дійсності, покликаний встановити спільні та відмінні ознаки між процесами, явищами, об'єктами.

Метод вимірювання - сукупність способів використання засобів вимірювальної техніки та принципів вимірювань для створення вимірювальної інформації.

Моделювання - це створення уявного, фізичного чи математичного представлення об'єкта дослідження в образі, копії, плані, формулі, графіку, матриці, конструкції, зображенні, фотографії, карті, схемі та іншому вигляді, більш доступному і сприятливому для вивчення, ніж оригінал. Нами були використані як образно-знакові (схема, карта, графік), так і формально-знакові (статистичні, математичні, абстрактно-логічні, текстові) моделі.

Аналогія - подібність, схожість у цілому відмінних предметів, явиш за певними властивостями, ознаками або відношеннями.

Конкретизація - метод дослідження предметів у всій різнобічності їх у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів. При цьому досліджується стан предметів у зв'язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку.

Узагальнення - це такий прийом мислення, в результаті якого встановлюють загальні властивості і ознаки об'єктів. Операція узагальнення здійснюється як перехід від часткового поняття або думки до загального поняття або думки.

Метод порівняльних (варіантних) розрахунків - метод, за допомогою якого може порівнюватись економічна ефективність різних показників, явищ, процесів. Графічний метод - це метод умовних зображень статистичних даних за допомогою фігур, ліній, крапок і різноманітних символічних образів.

Статистичний метод дослідження полягає у вивченні кількісних показників у характеристиці ряду об'єктів і явищ. Серед статистичних методів, що використовувалися в аналізі, чільне місце посідає табличний метод. Таблиці служать накопиченню, опрацюванню і зберіганню цифрової інформації.

Експертний метод - метод вирішення завдань, який полягає у використанні думки фахівця (експерта).

Отже, при висвітленні лекційної теми було досить широко застосовано всю систему методів дисциплін. Це дало змогу зробити лекційне заняття систематизованим та структурованим.



4. Місце та роль дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" у процесі підготовки фахівця зі спеціальності "Менеджмент державних фінансів"

Підготовка фахівців в царині менеджменту державних фінансів передбачає надання їм широкого спектру актуальних знань у всіх сферах державних фінансів. Як факт слід сприймати те, що маючи справу з державними фінансами, фахівець має постійно приймати управлінські рішення в умовах обмежених ресурсів, і одним із інструментів часткового вирішення цієї проблеми є залучення коштів від приватних інвесторів, в тому числі в рамках державно-приватного партнерства.

Концепція державно-приватного партнерства успішно використовується в країнах Європейського Союзу. Особливо актуальним державно-приватне партнерство є для розвитку та забезпечення нормального функціонування суспільно значущих об'єктів на утримання, яких не вистачає бюджетного фінансування. Такими об'єктами є підприємства комунальної сфери, дороги, аеропорти, навчальні заклади та інші. Державно-приватне партнерство може стати суттєвим кроком на шляху вирішення важливих для усього суспільства соціально-економічних проблем. Однією з основних проблем, з якою стикаються країни-виходці з Радянського Союзу у цій сфері, є недостатня обізнаність управлінського персоналу та працівників державного апарату із сучасними вимогами, стандартами та практиками державно-приватного партнерства, його основними стимулами та імперативами, а отже на сьогодні особливого значення набуває підготовка кваліфікованих кадрів, які в тому числі були б обізнані із останніми світовими тенденціями у державному управлінні.

Саме тому в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка студентам першого курсу магістратури, розпочинаючи з 2012 року, читається курс "Державно-приватне партнерство".

Метою дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" є ознайомлення студентів з теорією і практикою співробітництва державних і приватних структур на всіх рівнях в умовах сучасної ринкової економіки, формування у них орієнтирів та навичок для успішного планування та управління подібною співпрацею як зі сторони держави, так і зі сторони приватного сектору. Дана дисципліна сприяє закріпленню у студентів комплексу знань організаційного, методичного та методологічного характеру, а також відіграє важливу роль у формулюванні світогляду майбутніх чиновників.

Дана дисципліна читається для магістрів першого року навчання, що вже мають ступінь бакалавра, а отже і достатній рівень компетенції у фінансах та економіці. Студенти вже мають широкі знання стосовно джерел та методів формування, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів як у державному, так і в приватному секторі, ознайомлені менеджментом державних фінансів, вітчизняною та зарубіжною практикою функціонування фінансових систем та управління ними, здатні обґрунтовано визначати обсяги, джерела та умови залучення фінансових ресурсів з різних джерел різноманітними суб'єктами господарчої діяльності, а отже дисципліна "Державно-приватне партнерство" має на меті не стільки набуття студентами нових знань, скільки організацію їх чітку ієрархічну структуру, формування сучасного світогляду та орієнтацію на майбутній розвиток з використанням новітніх світових практик.

Звичайно, одного курсу "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" недостатньо для формування вичерпної бази знань стосовно співробітництва державного та приватного секторів, однак студенти отримують всю необхідну інформацію для самостійного заглиблення у проблематику державно-приватного партнерства, використовуючи рекомендовану літературу з даного предмету.

Знання та навички, набуті студентами під час вивчення дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" є актуальними, корисними та практико-орієнтованими, тобто можуть бути використані у подальшій діяльності з мінімальними модифікаціями, а також через свою світоглядну функцію сприяють формуванню нового покоління висококваліфікованих фахівців у галузі менеджменту державних фінансів.



Список використаних джерел

1. Конституція України. - К.: Українська Правнича Фундація, 1996. - 64 с.

2. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18, №19--20, №21-22. - Ст. 144.

3. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№40-44. - Ст. 356.

4. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 №2404-VI // Голос України від 30.07.2010. - №140.

5. Варнавский В. Государственно-частное партнерство: некоторые вопросы методологии // Вестник ИЭ РАН. №4. 2009. - №3. -С. 265-280.

6. Варнавский В.Г. Партнерство государства и частного сектора: формы, проекты, риски / РАН; Институт мировой экономики и международных отношений. -- М. : Наука, 2005. - 315с.

7. Губанова О.Р. Використання державно-приватного партнерства в природоохоронній сфері/ Одеський державний екологічний університет, 2005. - с. 21 - 26.

8. Джеффри Делмон Государственно-частное партнерство в инфраструктуре: практическое руководство для органов государственной власти, Астана, ИЦ "Апельсин", 2010. - 261 с.

9. Діденко Н.Г. Державне управління і соціальне партнерство: актуальні проблеми теорії і практики: [монографія]. - Донецьк : Cхідний видавничий дім, 2007. -- 404 c.

10. Каданя (Кеслер) А.Я. Экономические основы государственно-частного партнерства. - М., 2007.

11. Лугова М.О. Формування та ідентифікація інвестиційного партнерства держави та бізнесу: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.03. / Держ. установа "Ін-т економіка та прогнозування НАН України" - К., 2007. - 24 с.

12. Максимов Виталий Вячеславович Государственно-частное партнерство в транспортной инфраструктуре: критерии оценки концессионных конкурсов / В.В. Максимов. - М.: Альпина Паблишез, 2010. - 178 с.

13. Мищенко В. Действенность экономических рычагов экологической политики (действительно ли "загрязнитель платит"?) // Экономика Украины. - 2002. - №7. - С. 62-68.

14. Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива. / [Берстад О., Богданович В., Брежнєва Т. та ін.; За заг. ред. О.І. Соскіна]; Ін-т трансформації сусп-ва. - К., 2007. - 335 с.

15. Пильтяй О.В. Сучасні концепції та підходи до визначення державно-приватного партнерства // Науковий вісник КНТЕУ, 2011. - №2 (27). - с. 35-40.

16. Пироженко Н. Соціальне партнерство органів державної влади й неурядових непідприємницьких організацій як умова підвищення якості законодавчих актів і державно-управлінських рішень // Актуальні проблеми державного управління. - Одеса, 2005. - Вип.3 (23). - С. 167-180.

17. Уэлборн, Ральф. Деловые партнерства : Как преуспеть в совместном бизнесе. / Ральф Уэлборн, Винс Кастен; Предисл. Стивена А.Боллмера; [Пер. с англ. К.Н. Кашолкин; Ред. Р.М.Пискотина] - М.: Вершина, 2004. - 327 с.

18. Шевченко Б.О. Державно-приватне партнерство: сутність, форми, умови функціонування // Наук. вісн. - О., 2007. - №2 (39). - С. 21-30.

19. Овсянникова Я.О. Проектне фінансування: сутність, особливості та перспективи його використання в Україні / Я.О. Овсянникова // Управління сучасним містом. - 2009. - №1-12 (33-36). - С. 297 - 304 (0,55 д.а.).

20. Овсянникова Я.О. Форми участі держави у проектному фінансуванні на основі розвитку державно-приватного партнерства / Я.О. Овсянникова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. - 2011. - №123. - С. 62-65 (0,54 д.а.).

21. Овсянникова Я.О. Зарубіжний досвід використання проектного фінансування та перспективи його розвитку в Україні / Я.О. Овсянникова // Наукові праці НДФІ. - 2011. - Вип. 2 (55). - С. 119-129 (0,72 д.а.).

22. Овсянникова Я.А. Зарубежный опыт использования публично-частного партнерства в процесе реализации инфраструктурних проектов / Я.А. Овсянникова // Современный научный вестник. - Белгород, 2012. - Вып. 2 (114). - С. 10-16 (0,4 д.а.).

23. Овсянникова Я.О. Роль держави у фінансуванні проектів публічно-приватного партнерства в умовах обмежених фінансових ресурсів / Я.О. Овсянникова // Збірник наукових праць державного економіко-технологічного університету транспорту. - 2012. - Вип.19. - Ч. 1. - С. 307-316 (0,70 д.а.).

24. Овсянникова Я.О. Джерела фінансування проектів публічно-приватного партнерства / Я.О. Овсянникова // Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції. - 2012. - Випуск 1 (15). - С. 36-40 (0,63 д.а.).

25. Овсянникова Я.О. Сутність взаємодії публічного та приватного секторів економіки в процесі реалізації інфраструктурних проектів / Я.О. Овсянникова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2012. - №3. - С. 35-41 (0,65 д.а.).

26. Науменкова С.В. Основні форми публічного-приватного партнерства та перспективи їх впровадження в Україні / С.В. Науменкова, Я.О. Овсянникова // Вісник Запорізького національного університету. - 2012. - №2(14). - С. 139-145 (0,56 д.а.).

27. Ovsiannykova I.A. Сrisis impact on the public-private partnership and its development in the post-crisis time / I.A. Ovsiannykova // Международный научный журнал "Актуальные проблемы современности". - Караганда, 2012. - №7 (87). - С. 66-74 (0,65 д.а.).

28. Ovsiannykova I.A. Analysis of basic efficiency assessment approaches of the public-private partnership/ I.A.Ovsiannykova // Scientific Journal "Science and studies of accounting and finance: problems and perspectives". - Kaunas, 2012. - №1 (8). - Р. 173-179 (0,81 д.а.).

29. Ovsiannykova I.A. The Role of Tariff Setting as an Alternative Financing Model for Implementation the Public-Private Partnership Projects / I.A. Ovsiannykova // Journal of Social Sciences. - Tbilisi, 2012. - №1 (2). - Р. 89-94 (0,55 д.а.).

30. Овсянникова Я.А. Сбалансированный тарифный план как фактор инвестиционной привлекательности проектов публично-частного партнерства / Я.А. Овсянникова // Сборник научных статей "Россия в ВТО: проблемы, задачи, перспективы". - СПб: НОУ ВПО "Институт бизнеса и права", 2012. - Вып.13. - С. 174-178 (0,27 д.а.).

31. Науменкова С.В. Особливості оцінювання ефективності проектів публічно-приватного партнерства: зарубіжний досвід та українська практика / С.В. Науменкова, Я.О. Овсянникова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. - 2013. - №134. - С. 47-51 (0,66 д.а.).

32. Овсянникова Я.О. Особливості визначення ставки дисконтування в контексті оцінки ефективності проектів публічно-приватного партнерства / Я.О. Овсянникова // Економіка розвитку. - 2013. - №1(65). - С. 100-104 (0,43 д.а.).

Размещено на Allbest.ru