Місце та роль дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" у процесі підготовки фахівця зі спеціальності "Менеджмент державних фінансів"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Кафедра фінансів

Звіт про проходження асистентської практики

База практики: кафедра фінансів Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Термін практики з 9 березня по 29 березня 2015 р.

студентки 2 курсу магістратури

заочної форми навчання

спеціальності "Фінанси та кредит"

Черновол Ольги Петрівни

Наук. кер. магістерської роботи

к.е.н., доцент Петленко Ю.В.

Керівник практики від кафедри

к.е.н., доцент Грищенко Т.В.

Київ-2015



Зміст

1. Загальні положення

1.1 Індивідуальний графік проходження практики

1.2 Характеристика проходження практики від викладача та/або наукового керівника

1.3 Стислий аналіз науково-інформаційних джерел, використаних при підготовці занять під час практики

2. Основний зміст лекційних та практичних занять

2.1 План-проспект лекційних занять

2.2 Конспекти лекційних занять

2.3 Наочний матеріал для лекції

2.4 План семінарських (практичних) занять

2.5 Методика проведення семінарських (практичних) занять

2.6 Тести, розрахункові ситуації та завдання

2.7 Аналіз перевірки знань і успішності студентів

3. Аналіз методів дисципліни "Державно-приватне партнерство", що були застосовані при поясненні тематичного матеріалу

4. Місце та роль дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" у процесі підготовки фахівця зі спеціальності "Менеджмент державних фінансів"

Список використаних джерел



1. Загальні положення

лекційний державний партнерство практика

1.1 Індивідуальний графік асистентської практики

Завдання за планом	Рік, місяць, число	Фактичне виконання	Підписи наукового керівника та керівника від кафедри
1. Розробка індивідуального графіку проходження практики. Узгодження його з науковим керівником.	09.03.2015 - 10.03.2015	10.03.2015
2. Вибір курсу для проведення лекційних та практичних занять.	10.03.2015 - 13.03.2015	15.03.2015
3. Відвідування лекції наукового керівника	13.03.2015 -14.03.2015	14.03.2015
4. Відвідування практичного заняття	13.03.2015 -14.03.2015	14.03.2015
5. Розробка плану проспекту лекції та узгодження з науковим керівником	15.03.2015 - 17.03.2015	17.03.2015
6. Розробка плану проспекту практичного (семінарського) заняття та узгодження з науковим керівником	17.03.2015 - 19.03.2015	19.03.2015
7. Розробка завдань для самостійної роботи студентів при роботі з матеріалом курсу та узгодження з науковим керівником	17.03.2015 - 19.03.2015	19.03.2015
8. Проведення лекційного заняття на тему "Концесійна модель державно-приватного партнерства" для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"	19.03.2015 - 21.03.2015	20.03.2015
9. Проведення лекційного заняття на тему "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"	19.03.2015 - 21.03.2015	20.03.2015
10. Проведення практичного (семінарського) заняття на тему "Концесійна модель державно-приватного партнерства" для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"	19.03.2015 - 21.03.2015	21.03.2015
11. Проведення практичного (семінарського) заняття на тему "Корпоративна форма державно-приватного партнерства" для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"	19.03.2015 - 21.03.2015	21.03.2015
12. Проведення консультації для студентів	23.03.2015 -25.03.2015	25.03.2015
13. Відвідування лекції студента практиканта Андрейчікова А.І., проведеного для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"	19.03.2015 - 25.03.2015	19.03.2015
14. Підготовка рецензії на проведене заняття студентом практикантом Андрейчікова А.І., проведеного для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"	19.03.2015 - 25.03.2015	20.03.2015
15. Відвідування практичного заняття студента практиканта Андрейчікова А.І., проведеного для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"	19.03.2015 - 25.03.2015	21.03.2015
16. Підготовка рецензії на проведене заняття студентом практикантом Андрейчікова А.І., проведеного для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"	19.03.2015 - 25.03.2015	21.03.2015
17. Оформлення звіту з практики	25.03.2015 - 29.03.2015	29.03.2015



Узгоджено: Дата:

Науковий керівник:

к.е.н., доцент Петленко Юлія Володимирівна ________________

(підпис)

Керіник практики від кафедри:

к.е.н., доцент Грищенко Тетяна Василівна ________________

(підпис)

1.2 Характеристика проходження практики від викладача та/або наукового керівника

Характеристика проходження практики

студенткою 2 курсу магістратури спеціальності "Фінанси і кредит"

Черновол Ольги Петрівни

Магістр 2 року навчання Черновол О.П. проходила асистентську практику на базі кафедри фінансів економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 9 березня по 29 березня 2015 року.

План проходження асистентської практики Черновол О.П. виконано в повному обсязі. Студентка відвідувала лекцію та семінар наукового керівника, успішно розробила та узгодивла з науковим керівником конспекти і плани лекційних та семінарських занять.

Студентка провела дві лекції та два семінари на узгоджені теми: "Концесійна модель державно-приватного партнерства" та "Корпоративна форма державно-приватного партнерства" у рамках дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства". Питання лекцій було висвітлені у повному обсязі, подання матеріалу здійснено чітко, логічно та методологічно правильно, з використанням прикладів та ілюстративного матеріалу. Під час проведення семінарських занять студентка використала методи дискусії та опитування для залучення до роботи максимальної кількості студентів, присутніх на занятті. Для розвитку та стимулювання творчого мислення студентів були використані метод мозкового штурму. Для перевірки засвоєння матеріалу та контролю знань були використані тестові, ситуаційні та розрахункові завдання, а також обговорення дискусійних питань.

Під час проведення занять Черновол О.П. проявила вміння готувати лекційний матеріал з використанням сучасних наукових видань, статей, публікацій, монографій та періодики з даної тематики, чітко, доступно, логічно і послідовно викладати підготований матеріал студентам, а також показала навички управління аудиторією.

Черновол О.П. закріпила знання з питань організації навчального процесу у вищих навчальних закладах, набула умінь в опрацюванні науково-інформаційних джерел, ознайомилась з методикою викладання дисциплін, перевірки та оцінки знань студентів. Структура звіту відповідає встановленим вимогам.

Усе вищезазначене дає підстави рекомендувати роботу Черновол О.П. до захисту на високу позитивну оцінку.

Науковий керівник

к.е.н., доцент Петленко Юлія Володимирівна

Рецензія

на проведення заняття

студентом 2 курсу магістратури спеціальності "Фінанси та кредит"

Андрейчіковим Дмитром Ігоровичем

Андрейчіков Дмитро Ігорович проводив лекції та семінарські заняття з тем "Поняття, функції та ознаки державно-приватного партнерства" та "Класифікація державно-приватних партнерств" у рамках дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" студентам Київського національного університету імені Тараса Шевченка економічного факультету 2 курсу магістратури групи "Менеджмент державних фінансів".

Лекція була подана у чіткій відповідності до навчального плану, логічно, послідовно, простою та зрозумілою мовою. В кінці кожного питання студент вдало узагальнював та формулював висновки. Основні тези лекції було ілюстровано наочними матеріалами у формі електронної презентації. По завершенні лекційного заняття студенти мали можливість прояснити незрозумілі для себе моменти, задавши свої питання.

Семінарські заняття пройшли за планом. Всі питання, винесені на обговорення, були розглянуті в повному обсязі, студент показав навички організації дискусії та направлення інтересу аудиторії у бажаному напрямі. Для більш ґрунтовного дослідження кожного питання, аудиторія була розділена на робочі групи, яким було надано обмежений проміжок часу на розгляд окремого питання семінару відповідно до методики мозкового штурму. Логічним завершенням семінарських занять був контроль знань у вигляді доповіді представника кожної з виділених груп відповідно до поставлених перед ними питань.

В якості домашнього завдання студентам було запропоновано виконати ряд ситуаційних та розрахункових завдань та тестів в рамках розглянутого матеріалу.

Лекції та семінари, проведені Андрейчіковим Д.І. дали підстави вважати, що практикант сумлінно поставився до покладених на нього обов'язків та провів достатній обсяг вивчення та систематизації доступних даних по своїх темах.

Підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати про високий рівень підготовки практикантом Андрейчіковим Д.І. лекцій та семінарів по своїй дисципліні, наявність в нього вмінь та навичок стосовно зрозумілого, послідовного та логічного викладення матеріалів та управління аудиторією.

Рецензент,

студентка магістратури 2 року навчання

спеціальності "Фінанси і кредит"

економічного факультету

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка _______________________ О.П. Черновол

підпис

1.3 Стислий аналіз науково-інформаційних джерел, використаних при підготовці занять під час практики

При підготовці лекційних та семінарських занять під час асистентської практики проаналізовано низку наукових джерел з відповідних тем, серед яких підручники, наукові посібники, монографії, статті, доповіді та інші наукові публікації.

Як основа для підготовки до лекційних та семінарських занять були відібрані нормативно-правові акти та авторитетні видання як зарубіжних, так і вітчизняних вчених як у сфері державно-приватного партнерства, так і у суміжних сферах, серед яких слід особливо відзначити праці Варнавського В.Г., що є автором ряду досліджень стосовно методики та методології державно-приватного партнерства в Росії, Джефрі Делмона, що висвітлював теорію та практику державно-приватного партнерства в країнах, що розвиваються, Пилтяя О.В., що досліджував сутність державно-приватного партнерства для України.

1. Закон України "Про державно-приватне партнерство" від 01.07.2010 №2404-VI // Голос України від 30.07.2010. - №140.

Цей Закон визначає організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними партнерами та основні принципи державно-приватного партнерства на договірній основі на території України.

2. Закон України "Про концесії" від 16.07.1999 // Відомості Верховної Ради України //. - 1999. - №41. - ст.372.

Цей Закон визначає поняття та правові засади регулювання відносин концесії державного та комунального майна, а також умови і порядок її здійснення з метою підвищення ефективності використання державного і комунального майна і забезпечення потреб громадян України у товарах (роботах, послугах).

3. Варнавский В.Г. Партнерство государства и частного сектора: формы, проекты, риски. М.: Наука, 2005. - 314 с.

Освітлені економічні, організаційні, правові і інші аспекти державно-приватного партнерства в умовах пост-радянської Росії. Аналізуються теоретичні питання партнерства, світова господарська практика, сучасні на момент публікації російські проблеми в даній галузі.

4. Варнавский В. Государственно-частное партнерство: некоторые вопросы методологии // Вестник ИЭ РАН. №4. 2009. - №3. -С. 265-280.

В даній статті розглядається історія та обєктивна необхідність державно-приватного партнерства, а також питання методологічних підходів до визначення його сутності, місця серед економічних категорій та особливостей реалізації державно-приватного партнерства в умовах пост-радянської економіки.

5. Джеффри Делмон Государственно-частное партнерство в инфраструктуре: практическое руководство для органов государственной власти, Астана, ИЦ "Апельсин", 2010. - 261 с.

У книзі представлений як особистий досвід автора, так і колективний досвід, накопичений зусиллями інших фахівців в області державно-приватного партнерства в інфраструктурі. Дане керівництво знайомить читача з питаннями, які виникають при вживанні договірних схем ДПП.

6. Зельднер Александр Григорьевич "Концептуальные основы становления и функционирования государственно-частного партнерства" (научный доклад). М.: Институт экономики РАН, 2010, 38 с.

У доповіді запропонований концептуальний підхід до формування інститутів і механізмів взаємодії держави і бізнесу в цілях забезпечення стійкого розвитку економіки на інноваційній основі. Запропоновані основні напрями підвищення ефективності взаємодії держави, приватного бізнесу і інститутів цивільного суспільства для забезпечення економічного зростання і соціалізації суспільних стосунків

7. Максимов Виталий Вячеславович Государственно-частное партнерство в транспортной инфраструктуре: критерии оценки концессионных конкурсов / В.В. Максимов. - М.: Альпина Паблишез, 2010. - 178 с.

У даній монографії досліджується наявний на сьогодні механізм державно-приватного партнерства при реалізації проектів транспортної інфраструктури і розглядаються перспективні напрями його вдосконалення. Аналізуються сучасні способи оцінки конкурсних пропозицій, приводяться практичні розрахунки і рекомендації по оптимізації процедури підготовки і проведення концесійних конкурсів. Викладені пропозиції за оцінкою ефективності державних інвестицій при реалізації інвестиційних проектів, розроблена авторська система критеріїв оцінки концесійних конкурсів.



2. Основний зміст лекційних та практичних занять

2.1 План-проспект лекційних занять

Лекція 1.

Назва дисципліни: "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства".

Тема лекції: "Концесійна модель державно-приватного партнерства".

Кількість навчальних годин: Л.-1; С.-1.

Тип викладання: Інформаційно-традиційний з елементами пояснювально-ілюстративного

Мета лекції: формування у студентів знань щодо сутності та правової основи концесійної моделі державно-приватного партнерства.

Основні завдання:

- визначити сутність та правову основу концесійної моделі державно-приватного партнерства;

- окреслити історію виникнення концесії;

- охарактеризувати договір концесії та типи концесійних угод.

План лекційного заняття:

1. Основні поняття та міжнародні і внутрішні правові акти.

2. Історія концесії.

3. Договір концесії.

4. Типи концесійних угод.

Перелік термінів: державно-приватне партнерство,моделі державно-приватного партнерства, концесія, концесійна угода.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Особливості та законодавче регулювання концесійного механізму.

2. Проблеми і перешкоди реалізації концесійних угод.

3. Пропозиції щодо ефективного удосконалення концесійного механізму.

4. Концесія як інструмент управління інвестиційними ризиками.

Лекція 2.

Назва дисципліни: "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства".

Тема лекції: "Корпоративна форма державно-приватного партнерства".

Кількість навчальних годин: Л.-1; С.-1.

Тип викладання: Інформаційно-традиційний з елементами пояснювально-ілюстративного

Мета лекції: формування у студентів знань щодо сутності корпоративної форми державно-приватного партнерства.

Основні завдання:

- визначити сутність та характерні риси корпоративної форми державного-приватного партнерства;

- окреслити зарубіжний досвід регулювання відносин корпоративного державно-приватного партнерства;

План лекційного заняття:

1. Характерні риси корпоративної форми державного-приватного партнерства.

2. Зарубіжний досвід регулювання відносин корпоративного державно-приватного партнерства.

Перелік термінів: корпоративна форма державно-приватного партнерства, носії корпоративних інтересів, державний партнер, приватний партнер, фірма спеціального призначення.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Ознаки корпоративної форми державно-приватного партнерства.

2. Сутність корпоративних відносин.

3. Проблеми правового забезпечення корпоративної форми державно-приватного партнерства в Україні та шляхи їх вирішення.

Список рекомендованої джерел:

1. Конституція України. - К.: Українська Правнича Фундація, 1996. - 64 с

2. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18, №19--20, №21-22. - Ст. 144

3. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№40-44. - Ст. 356

4. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 №2404-VI // Голос України від 30.07.2010. - №140

5. Варнавский В. Государственно-частное партнерство: некоторые вопросы методологии // Вестник ИЭ РАН. №4. 2009. - №3. - С. 265-280.

6. Варнавский В.Г. Партнерство государства и частного сектора: формы, проекты, риски / РАН; Институт мировой экономики и международных отношений. -- М.: Наука, 2005. - 315 с.

7. Губанова О.Р. Використання державно-приватного партнерства в природоохоронній сфері / Одеський державний екологічний університет, 2005. - с. 21-26

8. Джеффри Делмон Государственно-частное партнерство в инфраструктуре: практическое руководство для органов государственной власти, Астана, ИЦ "Апельсин", 2010. - 261 с.

9. Діденко Н.Г. Державне управління і соціальне партнерство: актуальні проблеми теорії і практики: [монографія]. - Донецьк : Cхідний видавничий дім, 2007. -- 404 c.

10. Каданя (Кеслер) А.Я. Экономические основы государственно-частного партнерства. - М., 2007

11. Лугова М.О. Формування та ідентифікація інвестиційного партнерства держави та бізнесу: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.03. / Держ. установа "Ін-т економіка та прогнозування НАН України" - К., 2007. - 24 с.

12. Максимов Виталий Вячеславович Государственно-частное партнерство в транспортной инфраструктуре: критерии оценки концессионных конкурсов / В.В. Максимов. - М.: Альпина Паблишез, 2010. - 178 с.

13. Мищенко В. Действенность экономических рычагов экологической политики (действительно ли "загрязнитель платит"?) // Экономика Украины. - 2002. - №7. - С. 62-68.

14. Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива. / [Берстад О., Богданович В., Брежнєва Т. та ін.; За заг. ред. О.І. Соскіна]; Ін-т трансформації сусп-ва. - К., 2007. - 335 с

15. Пильтяй О.В. Сучасні концепції та підходи до визначення державно-приватного партнерства // Науковий вісник КНТЕУ, 2011. - №2 (27). - с. 35-40.

16. Пироженко Н. Соціальне партнерство органів державної влади й неурядових непідприємницьких організацій як умова підвищення якості законодавчих актів і державно-управлінських рішень // Актуальні проблеми державного управління. - Одеса, 2005. - Вип.3 (23). - С. 167-180.

17. Уэлборн, Ральф. Деловые партнерства: Как преуспеть в совместном бизнесе. / Ральф Уэлборн, Винс Кастен; Предисл. Стивена А. Боллмера; [Пер. с англ. К.Н. Кашолкин; Ред. Р.М. Пискотина] - М.: Вершина, 2004. - 327 с.

18. Шевченко Б.О. Державно-приватне партнерство: сутність, форми, умови функціонування // Наук. вісн. - О., 2007. - №2 (39). - С. 21-30.

2.2 Конспекти лекційних занять

Лекція 1.

Тема лекції: "Концесійна модель державно-приватного партнерства".

План лекційного заняття:

1. Основні поняття та міжнародні і внутрішні правові акти та історія розвитку концесії..

2. Договір концесії.

3. Типи концесійних угод.

1. Основні поняття та міжнародні і внутрішні правові акти та історія розвитку концесії

Концесія - це одна з форм взаємодії й партнерства державних структур і приватного капіталу на взаємовигідних умовах. Вона використовується у світовій практиці вже давно. Концесії засновані на залученні державними структурами фінансових потоків приватних інвесторів (у тому числі банківських структур і міжнародних фінансових організацій) для створення, експлуатації, розвитку, реконструкції об'єктів державного майна або надання державних послуг.

Концесія є формою державно-приватного партнерства, залучення приватного сектора до ефективного управління державною власністю або надання послуг, які зазвичай надаються державою на взаємовигідних умовах.

Концесія полягає в тому, що концедент (держава) передає концесіонерові право на експлуатацію природних ресурсів, об'єктів інфраструктури, підприємств, устаткування. Натомість концедент отримує винагороду у вигляді разових (паушальних) або періодичних (роялті) платежів.

Об'єктами концесійної угоди, в першу чергу, є соціально значущі об'єкти, які не можуть бути приватизовані, такі як аеродроми, залізниці, об'єкти житлово-комунального господарства, а також системи суспільного транспорту, об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури і спорту.

Саме поняття концесія має латинське походження - concession. Англійською мовою concession - це дозвіл, поступка. Поняття означає дароване приватній особі право на здійснення якого-небудь виду діяльності, який держава вважає своєю прерогативою, у тому числі з використанням державного майна. Таким чином, концесія не характеризує власне форму договору, а є сукупністю дій зі структу-рування механізму реалізації інвестиційного проекту. Концесійні угоди є тим фундаментом, на якому будується весь процес взаємодії партнерів, які реалізують інвестиційний проект на основі концесії.

Концесії можуть бути як внутрішніми, так і міжнародними.

Концесія - акт публічної влади, яким держава наділяє іноземну юридичну або фізичну особу спеціальним правом брати участь у здійсненні певного виду господарської діяльності, спрямованої на досягнення суспільної мети. Частина перша статті 460 Господарського кодексу України так визначає цей термін: "Концесія - це надання, з метою задоволення громадських потреб, уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на оплатній і строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідальних зобов'язань, майнової відповідальності та підприємницького ринку".

Як правило, концесії застосовуються тоді, коли в країні не вистачає власних матеріально-технічних ресурсів для вирішення певних завдань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1999 р. №2293 було затверджено "Перелік об'єктів права державної власності, що можуть передаватися в концесію". Поміж них були й об'єкти, розташовані в Автономній Республіці Крим.

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про концесії" щодо особливостей застосування концесійних угод для об'єктів права державної чи комунальної власності, що використовується для здійснення діяльності з централізованого водо-, теплопостачання та водовідведення" було ухвалено Верховною Радою України 19 .02 .2009 р. №1023-VI

Поміж інших вітчизняних актів, що стосуються сфери концесій, слід зазначити і наступні:

- "Порядок проведення концесійного конкурсу на будівництво і реконструкцію будівельних доріг". Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.01.1999 р. №25;

- Закон України від 14.12.1999 р. №1286-XIV "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг" викладено у новій редакції Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг" Прийнятий Верховною Радою України 15.01.2009 р. №891-VI.

Концесія не є новою формою господарювання. Вона в різних видах існує, можливо, приблизно стільки ж, скільки існує держава. Це пояснюється тим, що держави завжди делегували управління своєю власністю тим або іншим суб'єктам господарської діяльності і держави були обов'язковою стороною концесійного договору. У Франції концесійна практика налічує більше ніж столітню історію. Ще 1882 року був укладений контракт муніципальної влади на 15 років з братами Перрьє, які зобов'язалися постачати воду до Парижа. Нині близько 70% населення французької столиці забезпечують водою приватні фірми на умовах концесії.

Міжнародні концесії в першій половині минулого століття використовувалися капіталістичними державами для забезпечення себе нафтою і збереження економічного впливу в країнах, що розвивалися. Концесії в Катарі, Кувейті, Омані і в низці інших країн поширювалися на всю територію держави. Компанія "Бахрейн петролеум компані" отримала концесію на 91 рік, "Кувейт ойл компані" - на 92 роки. Північноафриканські і близькосхідні концесії надавали Заходу право на видобуток, переробку і збут нафти, будівництво нафтопроводів і портів. Концесії стали одним з основних інструментом продовження колоніальної політики. Нині в Європі і Америці концесіонерами в більшості своїй є великі монополії всередині країни.

Найбільший концесійний проект останніх років - це будівництво тунелю під протокою Ла-Манш. Він сполучив Францію з Великою Британією.

Цікава історія концесії в Росії. Ця форма залучення інвестицій активно використовувалася до революції. Наприклад, практично вся мережа залізниць в 60-90-ті роки 19-го століття була побудована на основі концесій. Росія мала концесії і за кордоном. Так, Китайсько-Східна залізниця була російською концесією в Китаї.

Націоналізація, яка почалася після революції, природно, практику концесій зробила неможливою. Приватних інвесторів в Радянській Росії не було, та і сама ідея комунізму не передбачала впровадження капіталістичних методів в економіці.

В розпалі англо-французької інтервенції у вересні 1919 року в листі "Американським робітникам" В. Ленін говорив про свою готовність укласти концесії "у випадку укладення миру".

Оскільки СРСР не підтримував дипломатичних стосунків із західними країнами, то укладення концесій у більшовицькій Росії було ризикованим. Оскільки бізнесової діяльності без ризиків не буває, то західні підприємці готові були до концесійного співробітництва. Так один з тих, хто з перших відгукнувся на пропозицію радянського уряду - це великий англійський промисловець Леслі Уркарт. Він ладен був укласти концесійний договір з його компанією, якій до революції належали гірничорудні підприємства Уралу і Сибіру. Проте в ході переговорів сторони так і не знайшли взаєморозуміння.

У 1922 році уряди Західної Європи скликали міжнародну економічну конференцію з питань господарського відновлення Центральної і Східної Європи. Конференція відбулася в Генуї і до участі в ній були запрошений і радянський уряд. Проте делегацію СРСР спіткала невдача. Західні держави наполягли на сплаті "царських" боргів і виплаті "неустойки" іноземцям, що постраждали в роки революції. Радянська делегація, у свою чергу, виставила претензії за збитки, заподіяні "інтервенцією" і "блокадою". Гаазька конференція не принесла результатів.

Спроби домовитися із закордонними діловими колами не увінчалися жодним серйозним концесійним договором, а до 1925 року і зовсім припинилися. Небажання сторін йти на поступки, успіхи непу і хвороба, а потім і смерть Леніна, поставили хрест на можливому великому притоку іноземних інвестицій до Радянської Росії.

Всього впродовж 1921-1928 років радянські власті отримали 2400 концесійних пропозицій. Реалізовано було всього 178 договорів.

Серед концесійних пропозицій однією з найбільших і найцікавіших був норвезький проект "Великого Північного Шляху". Проектом передбачалося прокладання за рахунок іноземного капіталу через малонаселені північні лісові райони Росії залізничних і водних шляхів.

У роки непу ряд концесійних договорів було успішно здійснено. Зокрема, з англійцями на добування золота за так званою концесією "Лена-голдфілдс". Відома також !Чиатурськая марганцева концесія".

Більшість з непівських концесій стосувалися гірничодобувної, гірничо-переробної та деревообробної галузей промисловості. Станом на початок 1937 року фактично всі концесії були ліквідовані. Ленін концесії змушений був дозволити, Сталін - їх розігнав.

Після Другої світової війни - у зв'язку з хвилею націоналізації і посилення державного сектора в країнах Заходу (особливо в Європі) - відбулося різке згортання концесій. Одночасно в структурі бюджетних витрат помітно збільшилася питома вага витрат на підтримку і розвиток економічної інфраструктури.

З кінця 70-х років в світі почався "ренесанс" концесійних форм господарювання. Бум концесій спостерігався не лише в економічно розвинутих країнах Заходу, але і в країнах, які розвивалися, зокрема в Китаї. Останні активно використовували концесії для залучення в національну економіку іноземного капіталу у вигляді кредитів та інвестицій.

Особливо багато концесійних проектів останнім часом реалізується в країнах Південно-Східної Азії, де в цілому існує сприятливий інвестиційний клімат в так званій "новій індустріальній зоні". У регіоні Південної Азії основна частина концесій станом на середину першого десятиліття XXI ст. припадає на Індію - 28 угод на суму 6,9 млрд дол. Пакистан щодо кількості операцій і щодо обсягів фінансування відставав від Індії (13 угод - на суму 2,7 млрд дол.) більш ніж вдвічі.

Про можливості використання концесій в СРСР пригадали тільки в період перебудови. Це було обумовлено необхідністю залучення додаткових коштів для розробки сировинних родовищ.

На тлі загальної картини частка регіону Східної Європи і колишнього СРСР в загальному об'ємі концесійних проектів в 1996 р. склала менше 7%. Середня величина фінансування з розрахунку на один проект - 130 млн дол. Це майже вдвічі менше, ніж середній світовий показник і втричі менше, ніж в США.

Роль концесій в світовій економіці зростає. Якщо впродовж XX століття концесії знаходили застосування переважно в користуванні надрами, то в 1990-і роки в концесію стали передаватися численні інші об'єкти державної власності.

Нині концесії відіграють важливу роль в галузях будівництва й реконструкції об'єктів транспортної інфраструктури - залізниць, автомобільних доріг тощо.

2. Договір концесії

Стаття 407 Господарського кодексу України (ГКУ) містить перелік принципів концесійної діяльності:

- поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;

- вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

- комплексне і платне використання об'єкта концесії, участь держави та органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;

- взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між ними;

- державне гарантування інвестиційних договорів;

- стабільність умов концесійних договорів;

- забезпечення прав і законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Концесійна діяльність здійснюється на підставі концесійних договорів, які укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, у тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України, уповноваженим органом державної влади або визначеним законом органом місцевого самоврядування. Термін дії концесійного договору встановлюється сторонами цього договору залежно від характеру та умов концесії. Цей термін не може бути меншим ніж 10 років і більшим ніж 50 років. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії та іншими законами (ст. 408 ГКУ).

За концесійною угодою одна сторона (концесіонер) зобов'язується за свій рахунок створити і (або) реконструювати нерухоме майно, право власності на яке належить або належатиме іншій стороні (концеденту), здійснювати діяльність з використанням (експлуатацією) об'єкту концесійної угоди, а концедент зобов'язується надати концесіонерові на термін, встановлений цією угодою, право володіння і користування об'єктом концесійної угоди для здійснення діяльності.

Концесійною угодою може передбачатися надання концеден-том у володіння і в користування концесіонера майна, яке належить концеденту на правах власності. В цьому випадку концесійною угодою встановлюється склад і опис майна, мета і термін його використання концесіонером, порядок повернення концеденту при припиненні угоди. Можуть встановлюватися зобов'язання концесіонера відносно такого майна з його модернізації, заміни морально застарілого і фізично зношеного устаткування новим, іншому поліпшенню характеристик і експлуатаційних властивостей майна.

Сторонами концесійної угоди є: концедент (держава, від імені і за дорученням якого діє те або інше відомство або державна компанія) і концесіонер (юридична особа, яка одержує від концедента відповідні активи і права). Особливістю концесійних угод є те, що за своєю економічною природою вони є методом здійснення державних закупівель для залучення інвестицій в основні активи. Але в даному випадку держава виступає не покупцем в класичному розумінні, а швидше продавцем.

Об'єктом концесійної угоди є нерухоме майно, що входить до складу майна переліченого нижче:

- автомобільні дороги і інженерні споруди транспортної інфраструктури, зокрема мости, шляхопроводи, тунелі, стоянки автотранспортних засобів, пункти пропуску автотранспортних засобів, пункти стягування плати з власників вантажних автотранспортних засобів;

- об'єкти залізничного транспорту;

- об'єкти трубопровідного транспорту;

- морські і річкові порти, зокрема гідротехнічні споруди портів, об'єкти їх виробничої і інженерної інфраструктури;

- морські і річкові судна, судна змішаного (річка - море) плавання, а також судна, що здійснюють криголамну діяльність, діяльність гідрографії, науково-дослідної, поромні переправи, плавучі і сухі доки;

- аеродроми або будівлі і (або) споруди, призначені для зльоту, посадки, рулювання і стоянки повітряних суден;

-об'єкти виробничої і інженерної інфраструктури аеропортів;

- об'єкти єдиної системи організації повітряного руху;

- гідротехнічні споруди;

- об'єкти по виробництву, передачі і розподілу електричної і теплової енергії;

- системи комунальної інфраструктури й інші об'єкти комунального господарства, зокрема, об'єкти водо-, тепло-, газо- і енергопостачання, водовідведення, очищення стічних вод, переробки і утилізації (поховання) побутових відходів, об'єкти, призначені для освітлення територій міських і сільських поселень, об'єкти, призначені для впорядкування територій;

- метрополітен й інший транспорт загального користування;

- об'єкти, які використовують для здійснення лікувально-профілактичної, медичної діяльності, організації відпочинку громадян і туризму;

- об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури і спорту та інші об'єкти соціально-культурного і соціально-побутового призначення.

Концесійною угодою передбачається плата, що вноситься концесіонером концеденту в період використання (експлуатації). Внесення плати може передбачатися як протягом всього терміну використання, так і протягом окремих періодів.

Концесійна плата може бути встановлена у формі:

- визначених в твердій сумі платежів, що вносяться періодично або одноразово до бюджету відповідного рівня;

- встановленої частки продукції або доходів, отриманих концесіонером в результаті здійснення діяльності, передбаченої концесійною угодою;

- передачі концеденту у власність майна, що знаходиться у власності концесіонера.

Можуть поєднуватися форми концесійної плати.

Термін концесійного договору повинен бути достатній для повернення вкладень концесіонера і отримання ним прибутку. У міжнародній практиці тривалість терміну концесії зазвичай пов'язується з тривалістю життєвого циклу основних активів.

При виконанні концесійної угоди концесіонер має право:

- розпоряджатися об'єктом концесійної угоди;

- виконувати концесійну угоду своїми силами і (або) із залученням інших осіб. При цьому концесіонер несе відповідальність за дії інших осіб як за свої власні;

- користуватися на безоплатній основі і при дотриманні встановлених угодою умов конфіденційності винятковими правами інтелектуальної власності, отриманими концесіонером за свій рахунок при виконанні угоди, з метою виконання своїх зобов'язань.

При виконанні концесійної угоди концесіонер зобов'язаний:

- здійснити у встановлені концесійною угодою терміни створення і (або) реконструкцію об'єкту і приступити до його використання;

- здійснювати діяльність, передбачену концесійною угодою, і не припиняти цю діяльність без згоди концедента;

- забезпечувати при здійсненні діяльності можливість отримання споживачами відповідних товарів, робіт, послуг;

- надавати споживачам пільги, зокрема пільги з оплати товарів, робіт, послуг, у випадках і в порядку, які встановлені концесійною угодою;

- підтримувати об'єкт концесійної угоди у належному стані, проводити за свій рахунок поточний ремонт і капітальний ремонт, нести витрати на зміст цього об'єкту, якщо інше не встановлене концесійною угодою;

- використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності фірмове найменування і (або) комерційне позначення концедента вказаним у договорі належним чином;

- забезпечувати відповідність якості товарів, які виробляються на основі договору, виконуваних робіт, послуг, що надаються, якості аналогічних товарів, робіт або послуг, які виробляються, виконуються або надаються безпосередньо концесіонером.

Концедент зобов'язаний передати користувачеві технічну і комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення дій, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача і його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав; видати користувачеві ліцензії, забезпечивши їх оформлення в установленому порядку.

З боку концедента контроль за виконанням концесійної угоди здійснюється відповідно урядом країни або уповноваженим ним органом виконавчої влади, органом державної влади суб'єкта країни, органом місцевого самоврядування в особі представників вказаних органів, які мають право доступу на об'єкт концесійної угоди, а також до документації, що належить до здійснення даного виду діяльності. Але не має права: втручатися в здійснення господарської діяльності концесіонера; розголошувати відомості конфіденційного характеру або ті, що є комерційною таємницею.

Концесійна угода включає проведення конкурсу на право укладення концесійної угоди. Конкурс може бути відкритим (заявки на участь у конкурсі можуть подавати будь-які особи) або закритим (заявки на участь у конкурсі можуть подавати особи, які мають запрошення взяти участь в такому конкурсі).

Закритий конкурс проводиться у випадку, якщо концесійна угода включає об'єкт, відомість про нього становить державну таємницю або має стратегічне значення для забезпечення обороноздатності і безпеки держави.

Договір комерційної концесії повинен бути в письмовій формі, інакше він вважається недійсним. Договір реєструється органом, що здійснив реєстрацію юридичної особи або індивідуального підприємця, який виступає згідно з договором як правовласник.

Концесійна угода припиняється:

- після закінчення терміну дії концесійної угоди;

- за згодою сторін;

- в порядку дострокового розірвання угоди на підставі рішення суду.

Після чого концесіонер зобов'язаний передати концеденту об'єкт угоди, який має знаходитися в придатному для здійснення діяльності стані, а також повинен бути необтяжений правами третіх осіб.

Обов'язок концесіонера з передачі об'єкту вважається виконаним після ухвалення цього об'єкту і майна концедентом і підписання сторонами концесійної угоди відповідного документа. Припинення прав володіння і користування об'єктом підлягає державній деєстрації.

Сторони концесійної угоди несуть майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно з концесійною угодою.

Концесіонер одержує в управління вже сформовану мережу узятого в концесію цілісного майнового комплексу (наприклад, торгову, житлово-комунальну, готельну тощо), не втрачаючи при цьому засобів на її викуп. Вивільнені засоби можуть бути спрямовані на поліпшення матеріально-технічної бази, збільшення товарообігу, надання додаткових послуг тощо. Крім того, концесіонеру можуть бути надані концесієдавцем пільги, дотації та компенсації. Іншими словами, концедент стає партнером концесіонера, одержуючи при цьому прибуток від співробітництва.

3. Типи концесійних угод

Міжнародна практика знає основні типи концесійних угод:

- ВОТ (Build - Operate - Transfer) - "Будівництво - управління - передача". Концесіонер здійснює будівництво і експлуатацію (в основному - на правах власності) впродовж встановленого терміну, після чого об'єкт передається державі;

- ВТО (Build - Transfer - Operate) "Будівництво - передача -управління". Концесіонер будує об'єкт, який передається державі (концеденту) у власність відразу після завершення будівництва, після чого він передається в експлуатацію концесіонеру;

- ВОО (Build - Own - Operate) - "Будівництво - володіння - управління". Концесіонер будує об'єкт і здійснює його експлуатацію, володіючи ним на правах власності, термін дії якого не обмежується;

- BOOT (Build - Own - Operate - Transfer) - "Будівництво -володіння - управління - передача" - володіння і користування побудованим об'єктом на правах приватної власності здійснюється впродовж певного терміну, після закінчення якого об'єкт переходить у власність держави;

- BBO (Buy - Build - Operate) - "Купівля - будівництво -управління" - форма продажу, яка включає відновлення або розширення об'єкту. Держава продає об'єкт приватному сектору, який його вдосконалює з метою ефективного управління.

У договорі про концесію може передбачатися надання в експлуатацію державою за плату не тільки підприємств, але, головним чином, землі з правом видобутку корисних копалин. На відміну від приватизації, власність залишається в руках держави, незважаючи на те, що левову частку прибутку і, нерідко, податкові пільги отримує приватний інвестор. На відміну від оренди, концесійні договори мають терміни, що обчислюються десятиліттями.

Головна змістовна відмінність концесії від типового тендеру на підрядні роботи полягає в орієнтації концедента на результат, а не на спосіб його досягнення. Наприклад, результатом реалізації концесійного проекту будівництва автодороги є не будівництво, а експлуатація дороги. У сучасних умовах концесії є специфічною формою залучення іноземного капіталу. Економічний зміст категорії "концесія" складають відносини між державою і приватним капіталом з приводу управління державною власністю на основі приватної ініціативи в рамках договірних відносин.

У сучасних умовах концесії виступають специфічною формою залучення іноземного капіталу.

Найбільша привабливість для держави концесійної форми використання приватного капіталу при здійсненні інфраструктурних інвестиційних проектів визначається наступними чинниками:

- висока вартість інфраструктурних об'єктів;

- тривалі терміни окупності й повернення вкладених в проекти капіталів;

- тривалі періоди амортизації основного капіталу;

- значні технічні, соціально-економічні і політичні ризики;

- високий рівень міжвідомчості та інституційності (у проектах, як правило, бере участь велика кількість суб'єктів господарювання з різних галузей економіки і сфер діяльності, центральних, регіональних і місцевих органів влади);

- необхідність додаткових гарантій з боку держави;

- низька альтернативна цінність інвестиційних активів (ви-сокоспеціалізовані активи дуже важко перемістити в інші галузі) та низька ліквідність інвестиційних активів у випадку розірвання концесійного договору.

Ці чинники відіграють визначальну роль при здійсненні міжнародних інвестиційних проектів в різних країнах світу. Вони свідчать, що замовниками проектів повинна бути держава, а інвесторами - в основному приватний капітал. Частково можуть використовуватися бюджетні кошти федеральних і місцевих органів влади, але, як правило, за комерційної форми фінансування проектів вони не відіграють вирішальної ролі, а швидше виконують допоміжні функції - підтримку на початковому етапі інвестування, "розшивання" "вузьких місць"; надання гарантій.

Законодавством України передбачено надання іноземним інвесторам прав на розробку та освоєння відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів. Така діяльність має здійснюватися з урахування вимог, сформульованих у главі 15 ГКУ "Використання природних ресурсів у сфері господарювання", на підставі концесійних договорів, які укладаються з іноземними інвесторами Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим органом, згідно з порядком, регламентованим законодавством України про надра.

Права на розроблення та використання природних ресурсів надаються за плату. Концесійні платежі - це плата, яку вносить концесіонер за право використання об'єктів, що надаються у концесію. Розміри концесійних платежів, терміни їх внесення, форма, вид валюти, в якій вони сплачуються, - визначаються концесійним договором.

Концесійні угоди реалізуються на основі публічного майна, зокрема, з використанням бюджетних коштів. У разі відсутності залучення до партнерства публічного майнового ресурсу, має місце наділення приватного партнера правом ведення певного бізнесу, виняткові або монопольні права на ведення якого належать публічно-правовій особі, наприклад, ведення різноманітної діяльності тощо.

Ефективність реалізації концесійного проекту може розглядатися державою подвійно. З одного боку, держава прагне забезпечити вищу якість послуг, що надаються, при збереженні рівня витрат, а з іншого - знизити витрати на виробництво послуг при збереженні їх якості.

Не слід вважати, що за рахунок концесії можна досягти понад -високих економічних показників та вирішити всі проблеми. Аналіз міжнародної концесійної практики засвідчив, що в середньому економічний ефект від впровадження концесії може складати від 5 до 15%. Враховуючи великі обсяги капітальних вкладень за деякими проектами, економія може сягнути сотні мільйонів доларів.

Лекція 2.

Тема "Корпоративна форма державно-приватного партнерства".

План лекційного заняття:

1. Характерні риси корпоративної форми державного-приватного партнерства.

2. Зарубіжний досвід регулювання відносин корпоративного державно-приватного партнерства.

1. Характерні риси корпоративної форми державного-приватного партнерства

Партнерство - це співпраця двох і більше осіб у певній сфері суспільної діяльності. Найдавнішою його формою, відомою сучасному українському праву, є договір про спільну діяльність (договір простого товариства), який вважається прообразом сучасних комерційних організацій - насамперед, господарських товариств.

Взаємодія (співпраця) держави з приватними партнерами не є новою для України, хоча відповідна термінологія (партнерство приватно-публічне - ППП чи державно-публічне - ДПП) почала використовуватися протягом останніх З-х років: спочатку в законопроектах ("Про державно-приватне партнерство" або "Про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами"), згодом - у Концепції розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві й Законі про ДПП.

ДПП є особливим різновидом співпраці носіїв публічних інтересів (держави, Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) і приватних інтересів (окремих суб'єктів підприємництва чи їх груп), для якої притаманні нижченаведені ознаки:

- суспільна необхідність у реалізації складного довгострокового проекту, для успішного здійснення якого відповідному носієві публічних інтересів бракує можливостей (насамперед фінансових, організаційно-управлінських, кадрового потенціалу, досвіду реалізації певних проектів тощо);

- сторони партнерства: одна зі сторін є носієм публічних інтересів - держава, суб'єкти федерації (якщо держава має федеративний устрій), територіальна громада, які діють в особі уповноважених органів, друга - це представник (представники) приватного бізнесу з властивими йому інтересами;

- партнерський (рівноправний) характер взаємовідносин сторін ДПП (хоча на етапі їх установлення провідну роль відіграє держава (або територіальна громада), визначаючи його доцільність, ефективність і параметри;

- наявність у сторін спільної мети й чітко окресленого публічного інтересу певного рівня (загальнодержавного, регіонального, місцевого), домінування якого у відносинах ДПП компенсується для приватного партнера шляхом надання йому певної підтримки (пільг, гарантій) з боку партнера публічного;

- об'єднання активів та управлінського досвіду (навичок) учасників ДПП;

- опосередкування відносин ДПП за допомогою правових документів, передовсім договорів (контрактів), що укладаються в його межах;

- дотримання справедливості при розподілі ризиків між сторонами ДПП та отриманих від такого партнерства результатів, визначається в кожному конкретному випадку залежно від спроможності партнерів щодо їх оцінки, контролю, здатності впоратися з ними й управляти ними;

- необхідність захисту економічної конкуренції й інтересів основних категорій її учасників з метою попередження монополізації ринку, на якому узгоджено діють сторони ДПП, і зловживань з боку приватних партнерів, а також забезпечення ефективного застосування останніми наданих їм можливостей згідно з принципом: використовуй, а то втратиш (use it or lose it).

Однією з провідних ознак ДПП є опосередкування відносин між партнерами за допомогою договору. Саме на цій формі ДПП акцентує увагу Закон про ДПП (ст. 5), визначаючи відкритий перелік договорів, які можуть опосередковувати відносини такого партнерства (концесії, про спільну діяльність, про розподіл продукції та ін).

Інституційна (або корпоративна) форма ДПП, за якої відносини партнерства опосередковуються не лише за допомогою відповідного договору, а й діяльності організації за участю партнерів, у цьому Законі не згадується. Разом із тим цей перелік договорів (ст. 5) свідчить про можливість опосередкування зазначених відносин і засновницьким договором, і добре відомим зарубіжному акціонерному праву договором акціонерів (можливість його використання передбачена Законом України "Про акціонерні товариства", хоча й без більш-менш ґрунтовного регулювання цього виду договірних відносин).

Інституційне партнерство має низку незаперечних переваг, як-от можливість залучення інвестицій не лише партнерів, а й акціонерів-інвесторів і навіть держателів (власників) облігацій; внутрішньокорпоративні механізми управління ДПП відповідно до укладеної між партнерами угоди й вимог законодавства про ДПП. Проте така форма ДПП може бути досить ризикованою, якщо (а) вона опосередковує економічну концентрацію, ефект негативний від якої є більшим позитивного для суспільства; (б) невдало обрано приватного партнера та/або технологію управління ДПП, що призводить до конфліктів між партнерами й несприятливо позначається на реалізації проектів ДПП; (в) грубо порушуються інтереси інвесторів, через що стає неможливим залучення нових інвестицій шляхом розміщення додаткових акцій та облігацій тощо.

Наявність у ДПП позитивних і негативних рис підкреслює потребу використання перших і мінімізації других у процесі правового регулювання відносин, їх установлення, управління проектами тощо.

Відсутність у Законі про ДПП положень щодо інституційного партнерства в Україні зумовлює необхідність звернення до зарубіжного досвіду правової регламентації партнерських відносин та практики їх застосування з урахуванням вітчизняного досвіду співпраці