Організація діяльності фірми "Кіппроміс"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти й науки України

Київський коледж легкої промисловості

Звіт

з виробничої й переддипломної практики

Організація діяльності фірми «Кіппроміс»

Керівник практикою: Аль Доурі Й. В.

Керівник предмету: Пінчук П. І.

Виконала: Михайлич Ю. В.

Київ - 2009

Порядок проведення й календарний графік

№ п/п	Дата	Проведена робота	Сторінка
1	12.01.2009	Техніка безпеки і протипожежна техніка.	3
2	13.01.2009	Загальне ознайомлення з підприємством.	5
3	14.01.2009	Аналіз організаційної структури підприємства та підготовка пропозицій щодо її удосконалення.	7
4	15.01.2009	Ресурсне забезпечення роботи підприємства.	9
5	19.01.2009	Визначення бізнес-плану підприємства, його характеристика та розробка бізнес-плану маркетингу на підприємстві.	13
6	20.01.2009	Виконання обов'язків менеджера технічного рівня.	15
7	21.01.2009	Організація роботи менеджера.	18
8	22.01.2009	Виконання контрольних функцій менеджера.	20
9	23.01.2009	Організаційна культура діяльності підприємства.	21
10	26.01.2009	Розвиток інформаційних технологій на підприємстві, їх значення.	24
11	27.01.2009	Ділове спілкування. Організаційна робота керівника.	25
12	28.01.2009	Висновки.	27

Вступ

Останнім годиною в Україні створено багато підприємств із різною формою власності, що здійснюють різні види діяльності. Деякі з їх, не встигнувши статі на ноги, розпадаються, інші існують рік-два, і лише деяким удається впевнено крокувати вперед, приносячи користь суспільству, а своєму трудовому колективові - фінансову стабільність і впевненість у завтрашньому дні. Для організації чіткої роботи колективу підприємства будь-якої форми власності необхідно керуватися визначеними регламентуючими й нормативними документами. Одним з таких документів є Статут підприємства, у якому згідно ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.91 р. № 887-ХП визначаються:

· власник і найменування підприємства;

· місцезнаходження підприємства;

· предмет і мети діяльності підприємства;

· органи керування;

· порядок формування органів керування;

· компетенція і повноваження трудового колективу і його ви
борних органів;

· порядок утворення майна підприємства;

· умови реорганізації і припинення діяльності перед
прийняття.

Відповідно до Статуту й на основі сполучення прав власника по господарському використанню свого майна й принципів самоврядування трудового колективу й здійснюється керування підприємством. Структура керування визначається підприємством самостійно.

Життєздатність підприємств будь-якої форми власності багато в чому залежить від трудового колективу, керування яким буде набагато простіше при грамотно й раціонально складеній по горизонталі й вертикалі й затвердженій організаційній структурі підприємства. Кожне підприємство має визначену структуру, внутрішні зв'язки, що забезпечують взаємодію між керівництвом, структурними підрозділами і співробітниками, і зовнішні зв'язки з постачальниками, покупцями, органами державного керування й інших учасників ринкових відносин.

1. Техніка безпеки й протипожежна техніка

Коли я прийшла працювати на фірму «Кіппроміс», щоб пройти практику, із мною провели обов'язковий інструктаж з техніки безпеки й протипожежної техніки. ресурсний забезпечення обов'язок менеджер

До основних правил техніки безпеки відносять:

1. Електричний струм силою 0,1 А смертельно небезпечний для людини. Для попередження електротравм всі установки й електроінструмент напругою понад 42 У повинні бути заземлені.

2. Ні в якому разі не можна доторкатися до електропроводів. Знайшовши обірваний (лежачий на землі або висячий) електропровід, варто терміново сповістити про це керівникові робіт. Забороняється наближатися до лежачого на землі проводові на відстані менш 10 м.

3. Включати й виключати виробничі механізми й агрегати за допомогою пускової апаратури можуть лише особини, що працюють на цих механізмах, що пройшли відповідне навчання й мають посвідчення.

4. До роботи з переносним інструментом також допускаються лише спеціально навчені особини. Усі пускові пристрої електроустановок повинні знаходитися в положенні, що виключає можливість пуску машин і механізмів сторонніми.

5. Електролампи загального висвітлення напругою до 220 У підвішують на висоті не менш 2,5 м від підлоги або землі, при висоті підвіски світильника менш 2,5 м застосовують напруга 42 У. Заміна плавких уставок запобіжників провадиться при відключені напруги. Укручування й вивертання електричних ламп здійснює електромонтер. Забороняється застосовувати стаціонарні світильники в якості ручних переносних ламп.

Вимоги пожежної безпеки

Кожен працюючий повинний знаті й дотримуватися правила пожежної безпеки. Існують три основних способи припинення горіння:

Охолодження палаючої речовини нижче температури запалення (гасіння водою).

Ізоляція пальної речовини від доступу повітря (застосування покривал, брезентів, ковдр і т.п., якими звичайно покривають палаючі предмети).

Видалення пальної речовини з зони горіння.

Вибір засобу й способу гасіння залежить від характеру пожежі, його розміру, швидкості поширення вогню й наявності засобів пожежогасіння. Дуже важливо при пожежі діяти швидко, вміло й спокійно.

При загорянні електроприводів необхідно в першу чергу, виключивши рубильник, знеструмити лінію й викликати пожежну охорону. Не можна гасити електропровід, що знаходиться під напругою, водою або пінним вогнегасником, це може привести до травм. Електропровід можна гасити вуглекислотними вогнегасниками й сухим піском.

При електро-газозварювальних роботах і газорізці треба зробити, щоб іскри розплавленого металу не попадали на спаленні предмети, конструкції будинків, шланги газопроводів й електрокабелі.

Паління допускається тільки в спеціально встановлених (безпечних) місцях.

Цех повинний бути обладнаний і забезпечений первинними засобами пожежогасіння (вогнегасник, сокири, ломи, лопати, цебра), біля щитів варто також поставити ящики з піском і бочки з водою. Підходи до пожежних щитів, вогнегасникам, гідрантам й ємностям з водою не повинні захаращуватися матеріалами, тарою й т.д.

2. Загальне ознайомлення з підприємством

Приватна фірма "КІППРОМІС" заснована згідно з рішенням засновників 29 серпня 2003 р.

Найменування фірми:

українською мовою - приватне підприємство “КІППРОМІС”

росiйською мовою - частка підприємство “КИППРОМИС”.

Скорочена назва:

українською мовою -ПП “КІППРОМІС”

російською мовою - НП “КИППРОМИС”.

Головний офіс фірми "КІППРОМІС" розташований у м. Києві по вул. Предславинська, 51.

Метою діяльності підприємства є:

1. Отримати найбільших прибутків від реалізації продукції.

2. Насичення споживчого ринку товарами народного споживання та надання послуг населенню, підприємствам та установам.

3. Предметом діяльності підприємства є:

· оптова та роздрібна торгівля господарськими та косметично-гігієнічними товарами, парфумами;

· міжнародні перевезення;

· виробництво тари та пакування;

· холдингова, брокерська, дилерська та інші види посередницької діяльності.

4. У випадках, передбачених чинним законодавством, підприємство одержує ліцензії на здійснення окремих видів діяльності.

Підприємство є власником:

- майна, переданого йому учасниками;

- продукції, виробленої підприємством внаслідок господарської діяльності;

- одержаних доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Підприємство здійснює господарську діяльність від свого імені в інтересах членів підприємства на засідках повного госпрозрахунку.

Для забезпечення діяльності фірми за рахунок внесків учасників фірми створюється статутний фонд.

Порядок внесення коштів до статутного фонду та розмір внеску шкірного учасника визначаються чинним законодавством та установчими документами.

Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх внесків.

Зменшення статутного фонду при наявності за перелік кредиторів Товариства не допускається.

Статутний фонд підприємства може поповнюватися за рахунок прибутку, отриманого фірмою від господарської діяльності, прийняття нових учасників, а в разі необхідності - за рахунок додаткових внесків учасників.

Підприємство ПП «КІППРОМІС» займається продажем на реалізацію й прямимо продажем товарів не тільки по Києву, алі й по всій Україні.

До товарів фірми ПП «КІППРОМІС» відносять:

· маски для обличчя;

· туалетна вода;

· гігієнічні засоби (мило, шампуні, гелі для душу й т.п.);

· косметичні засоби (тіні, лаки, помади, блиски для губ і т.п.);

· елітна парфумерія.

Основними споживачами виробів ПП «КІППРОМІС» є:

ТОВ «Суматра»;

ВАТ «Черкаський будинок торгівлі»;

ТОВ «Руш», (магазин «Єва»);

ТОВ «Брокард - Україна»;

ПП «Віталюкс»;

ПП «ДІА».

3. Аналіз організаційної структури підприємства та підготовка пропозицій щодо її удосконалення

Організаційна структура відображає взаємозв'язок усіх підрозділів підприємства (цехів, відділів, секторів й ін.) з метою їхньої ефективної взаємодії. Чим менше підприємство й коротше виробничий цикл, тім простіше організаційна структура керування підприємством, і навпаки.

Організаційна структура керування підприємством може бути орієнтована по:

· функціям;

· товарам;

· ринкам і покупцям;

· регіонам;

· функціям і товарам;

· функціям і ринкам;

· функціям і регіонам.

Організаційні структури можуть бути "тверді" й "м'які".

При "твердій" структурі коло обов'язків працівників чітко визначений контрактом, працівник не зобов'язаний виконувати роботові, не передбачену посадою; діє безліч формальних інструкцій. Такі організаційні структури керування підприємством ефективні в умовах стабільного зовнішнього середовища.

У мінливому середовищі більш доцільні "м'які" структури. Коло обов'язків працівників визначений приблизно, і працівник зобов'язаний виконувати бу-якові, зв'язану з основний, роботові. Зміст робіт постійно міняється. Формальних інструкцій в "м'яких" структурах не багато, а відношення між працівниками краще.

"М'якість" оргструктури забезпечує сприятливий клімат для нововведень і сприяє висуванню нових ідей.

У кожнім конкретному випадку розглядається доцільність застосування тієї або іншої організаційної структури керування підприємством і підбирається саме та структура, що щонайкраще дозволяє розподіляти й направляти зусилля співробітників для досягнення поставлених цілей і завдань. Алі у всіх випадках винна бути визначена чітка координація робіт і підпорядкованості між різними виробництвами, службами, цехами, підрозділами й працівниками.

У головному офісі ПП «КІПРОМІС» працює 9 працівників.

Організаційна схема ПП "КІППРОМІС"

Директор

Головний Бухгалтер		Менеджер по збуту

Бухгалтер - касир		Офіс - менеджер

Консультант		Офіс - менеджер

		Маркетолог
Водій

4. Ресурсне забезпечення роботи підприємства

Питання ресурсного забезпечення як необхідної умови ефективної діяльності організацій розглядається в працях вітчизняних та зарубіжних економістів. Структура ресурсного забезпечення діяльності окремих підприємств є різною й на сьогоднііснують різні підходи до оцінки та ефективного управління структурним співвідношенням ресурсів організації.

Структура ресурсного забезпечення для кожної організації є індивідуальною, виходячи йз специфіки галузі, у якій вона функціонує, рівня економічного розвитку, стану потенціалу розвитку, вибраної стратегії подальшого розвитку.

Особливістю управління ресурсами є ті, що організації кожної галузі відрізняється специфічною структурою ресурсного потенціалу. Так матеріалоємні галузі (видобувна та переробна галузь промисловості) потребують значних матеріальних ресурсів, які складають переважаючу частку у витратах виробництва. Матеріальні ресурси є обмеженими й часто їх забезпечення супроводжуються проблемою дефіциту, тому необхідним є їх ефективне й раціональне використання, поглиблення перебоязкі та заміна штучно створеними аналогами. Стратегічне управління матеріальними ресурсами передбачає зниження матеріаломісткості продукції, збільшення виходу продукції, скорочення та ліквідацію втрат, використання вторинних ресурсів і відходів. Капіталоємні галузі (машинобудівна, будівельна галузь) вимагають значних технологічних та технічних ресурсів, які, з одному боку, відіграють прогресивну роль у розвитку організації й забезпечують йому конкурентові переваги, з іншого боку - за умови нестачі чи неефективного використання обмежують подальший розвиток. Управління даною складовою ресурсного забезпечення діяльності організації передбачає постійний процес оптимізації використання та заміни техніко-технологічної складової потенціалу. Трудоємні галузі (електроніка, легка, харчова промисловість) базуються на використанні значних трудових ресурсів. Управління трудовими ресурсами базується на твердженні, що працівник - важливий фактор виробництва в сучасних умовах, який дає змогу пристосувати його діяльність до вимог зовнішнього середовища. Стратегічне управління трудовими ресурсами передбачає добір кадрів, навчання, перекваліфікацію, заміщення, оцінку, звільнення, мотивацію праці. Інформаційноємні галузі (банківська галузь, консалтинг, інформаційні системи) вимагає постійної й достовірної інформації про окремі тенденції розвитку економіки не тільки країни, алі й світу та висококваліфікованих працівників. Інформаційні ресурси й комунікації виступають у ролі зв'язучої ланка між організацією й зовнішнім середовищем. Достовірна, вчасна, релевантна інформація є запорукою успішного функціонування організації, оскільки дозволяє виявляти зміни, що відбуваються в її робочому середовищі та вчасно на них реагувати. Енергетичноємні галузі (енергетична галузь, галузь кольорової металургії) вимагають значних витрат енергетичних ресурсів (вугілля, електроенергія, торф). У сучасних умовах необхідним є дослідження енергомісткості виробництва й складання бюджету в межах існуючих обмежень. Разом з тім, важливий напрямок розвитку організацій, для яких пріоритетними є даний вид ресурсу - пошук альтернативних джерел постачання, що забезпечує зменшення залежності від факторів політичного, економічного та міжнародного впливів. Фінансові ресурси є необхідною умовою розвитку будь-якої організації й управління ними зорієнтоване, у першу чергу, на забезпечення стабільних і життєво важливих фінансових потоків, пошук зовнішніх джерел фінансування за умови необхідності, оптимізації структури капіталу. У сучасних умовах інноваційні ресурси забезпечують організації конкурентні позиції та виживання в довгостроковій перспективі. Таким чином, ресурсний потенціал організації кожної галузі характеризується наступним: структурою необхідних і доступних ресурсів залежно від галузевої належності, характеру виробництва, місцезнаходження; системою прийняття рішень щодо ресурсного забезпечення розробки та виконання ресурсних стратегій, залежних від форм власності та рівня управління підприємством; оптимальним співвідношенням ресурсів для досягнення певних цілей розвитку. Для, прикладу, впровадження інновацій в організації супроводжується додатковим залученням фінансових ресурсів, кваліфікованих кадрів, інформаційних ресурсів тощо. Значення та вплив ресурсів на ефективність роботи підприємства визначається роллю, якові відіграє ресурс для досягнення цілей підприємства, можливостями його заміни, рівнем впливу ціни на окремі ресурси та оцінюється системою показників, що характеризують ефективність використання ресурсів підприємства та визначають їх вплив на кінцеві результати діяльності. Так, ефективність використання матеріально-сировинних ресурсів можна визначити через показники матеріаломісткості, глибини перебоязкі сировини, частки відходів; ефективність використання трудових ресурсів здійснюється за допомогою показників продуктивності праці, прибутку на один працівника, частки приросту товарообігу за рахунок збільшення продуктивності праці; показниками ефективності використання фінансових ресурсів можуть слугувати прибуток, рентабельність, частка власного капіталу, ліквідність, платоспроможність; ефективність використання техніко-технологічних ресурсів можна розрахувати за допомогою показників фондоозброєності, фондовіддачі, рівня завантаження виробничих потужностей; капіталоємності, капіталовіддачі; ефективність використання ьенергетичних ресурсів потребує визначення показників енергоємності, ьенергооснащеності, рівня втрат; визначити ефективність використання інноваційних ресурсів можна за допомогою показників питомої ваги нових продуктів в асортименті організації, кількості зареєстрованих патентів, середнього терміну дії патентів організації, кількості раціоналізаторських пропозицій на один працівника; для визначення ефективності використання інформаційних ресурсів можна скористатись такими показниками як рівень інформаційної підтримки діяльності організації, рівень інформаційного оновлення, рівень доступу працівників до інформації, що безпосередньо стосується їх діяльності.

Пріоритетність використання певного структурного співвідношення ресурсного потенціалу організації визначається на основі аналізу позицій підприємство щодо можливості досягнення цілей розвитку на основі існуючих методик стратегічного аналізу діяльності організацій. Зокрема, метод портфельного аналізу на основі матриці "частка ринку-зростання" дозволяє з'ясувати, у якому напрямку слід розвиватися, щоб зберегти свої позиції, чи слід й як взагалі необхідно їх змінювати, дозволяє визначити, які ресурси необхідні для забезпечення надійних позицій й як розподілити стратегічні грошові кошти між стратегічними зонами господарювання в майбутньому для їх утримання. Метод матриці "привабливість ринку - ефективність бізнесу" допомагає з'ясувати як існуючий бізнес дозволяє забезпечити ефективність діяльності організації з врахуванням внутрішнього потенціалу та зовнішніх можливостей розвитку. Метод матриці "перспективи розвитку бізнесу-конкурентоспроможність" (матриця направленої політики) орієнтує діяльність організації на пошук змін та залучення ресурсів залежно від етапу життєвого циклу товару. Використання аналізу стратегічного розриву дає змогу встановити відхилення, які можуть виникати в процесі досягнення цілей розвитку організації й вишукувати ті ресурси, які дозволяти їх досягнути. Поле стратегічних рішень може охоплювати широкий спектр пропозицій щодо освоєння й використання різних ресурсів організації.

5. Визначення бізнес-плану підприємства, його характеристика та розробка бізнес-плану маркетингу на підприємстві

Бізнес-план - ретельно підготовлений документ, котрий розкриває всі сторони будь-якого запроектованого комерційного заходу. Він дозволяє передбачати не лише всі заходь для реалізації нової ідеї, а й визначити необхідне фінансове забезпечення та можливість одержання доходу (прибутку). Практично його можна вважати формою експертної оцінки доцільності та ефективності здійснення нової підприємницької ідеї.

За сучасних розумів господарювання бізнес-план практично є робочим інструментом, що використовується в усіх сферах підприємництва. Його бажано розробити в разі організації нової фірми; об'єднання існуючих підприємств і створення на базі цього інтегрованого організаційно-правового утворення; трансформації власності; започаткування зовнішньоекономічної діяльності.

До основних завдань розробки бізнес-плану належати:

· оцінка новизни й прогресивності підприємницької ідеї, її сильних та слабких сторін;

· визначення витрат, фінансових ресурсів і джерел фінансування;

· обґрунтування й вибір стратегії діяльності фірми, визначення концепції її розвитку в період реалізації підприємницької ідеї;

· оцінка кон'юнктури ринку та рівня конкуренції; визначення ступеня можливого господарського ризику;

· пошук надійних партнерів для розробки й реалізації інноваційно-інвестиційного проекту;

· прогнозування (приблизні розрахунки) очікуваних результатів реалізації нової підприємницької ідеї в перші та наступні три-п'ять років.

Щодо конкретних розумів господарювання в Україні бізнес-план має замінити за змістом та призначенням застосовуване раніше техніко-економічне обґрунтування доцільності розробки й реалізації будь-якого проекту.

У зв'язку з тім, що бізнес-план відбиває результати досліджень й організаційної роботи з метою обґрунтування конкретного напрямку діяльності фірми на певному ринку в сучасних умовах господарювання, він має спиратися на:

· конкретний проект виробництва певного товару ( чи продукту послуг);

· всебічний аналіз виробничо-господарської діяльності фірми (ситуаційний аналіз);

· глибокий аналіз ринково-конкурентної ситуації й можливих прогнозованих її змін;

· результати вивчення найбільш дійових організаційних, техніко-економічних та фінансових важелів, застосовуваних у підприємництві; конкретних завдань інноваційного характеру;

· діагностику й прогнозування зовнішньої та внутрішньої політичної ситуації.

Звичайно бізнес-план є одним із сукупності ділових документів, що визначають стратегію розвитку фірми. Особливістю бізнес-плану як стратегічно зорієнтованого документа треба вважати узгодження поставлених завдань і реальних фінансових можливостей.

Добрі розроблений та обґрунтований бізнес-план є важливим підґрунтям так званої бізнес-пропозиції, використовується в процесі переговорів з партнерами; він відіграє неабияку роль у підборі на роботові кваліфікованих фахівців; його обов'язково використовують задля залучення надійних інвесторів і кредиторів.

6. Виконання обов'язків менеджера технічного рівня

“Менеджмент” - це поняття, яку використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).

“Адміністрування” - поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.

“Керування” - поширюється на мистецтво тієї або іншої особини (менеджера) впливати на поведінку й мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.

“Менеджмент” - це надзвичайно широке та багатомірне поняття.

Останніми роками спостерігається певна конвергенція поглядів на менеджмент. У широкому розумінні менеджмент - це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей.

Менеджмент - управління (планування, регулювання, контроль), керівництво, організація виробництва. Це також сукупність методів, форм, засобів управління виробництвом для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку тощо).

Менеджер - управлінець, директор, завідувач, адміністратор, функціонер, найманий професійний керівник, що не є власником фірми.

Мікро - та макроекономіка - поняття, широко розповсюджені в науковій літературі для визначення аналізу стану економіки на різних рівнях управління - верхніх ( всі господарство на національному рівні, окрема галузь, виробничо-територіальний комплекс - макроекономіка) та нижніх (прийняття господарських рішень на рівні управління підприємством, фірмою чи окремим структурним підрозділом - мікроекономіка).

Зустрічаються однак й інші тлумачення:

Макроекономіка ( macroeconomics) - розділ економіки, що вивчає крупно масштабні економічні явища, зокрема такі, як інфляція, безробіття, економічне зростання чи занепад.

Мікроекономіка ( microeconomics) - розділ економіки, що досліджує сукупності дій, переваг, уподобань та вибору, здійснених порівняно дрібними економічними одиницями.

Ще дещо стосовно термінології. Виникає питання, чи англійське поняття “менеджмент” та українське “управління” тотожні, ідентичні? І так, і ні. У загальному змісті - це терміни-аналоги, алі існують певні відмінності в трактуванні та застосуванні цих визначень. По-перше, використовуючи поняття “менеджмент”, мають на увазі фігуру менеджера - людину, суб'єкта управління, що діє в деякій організації. Часто застосовують термін адміністрування “administration”, що краще відображає знеособлену систему управління ( з невизначеною особистістю).

По-другу, коли вживають термін “менеджер”, мають на увазі професійного управлінця, а не тільки інженера чи економіста, що займається управлінням. Німецька мова при визначенні суті менеджменту передбачає термін “unternehmens - fuhneng” (управління виробництвом), французи теж вживають термін administration., public administration, тому використання англійського поняття “ management” не завжди доречне.

Поняття менеджменту часто пов'язане з поняттям бізнесу. У недалеку минулому в колишньому СРСР термін “бізнес” визначали як людську діяльність, що переслідує єдину мету - наживу. Іноземні видання (термінологічні словники та довідники) вкладали в це поняття дещо інший зміст - незалежна комерційна діяльність людини, що виступає для неї як спосіб існування. А квінтесенція бізнесу, його суть, на їх думку, полягає в етично наповненій економічній активності людей по виробництву товарів, які мають корисні для споживача якості.

Бізнес - це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг. Управління бізнесом ( business managemem) - це управління комерційними, господарськими організаціями.

Термін “ менеджмент” застосовується до будь-яких типів організацій, крім державних органів будь-якого рівня, отут вживають термін “publik administration”- державне управління.

Бізнесмен і менеджер - поняття не тотожні. Суб'єкт у бізнесі називається бізнесменом ( businessman) або комерсантом. На початковій стадії свого розвитку бізнес виступав у вигляді простого товарообміну (натуральний обмін). По мірі еволюції економічних структур суспільства бізнес перетворюється на складну, розгалужену діяльність, у якій приймають доля промислові підприємства, склади, магазини, біржі. Активними суб'єктами цієї діяльності виступають підприємці, менеджери, брокери та ін. Їх об'єднують терміном “бізнесмени”. Поступово до бізнесу почали відносити будь-яку людську діяльність, що приносити доход.

Бізнесмен - це тієї, хто “робить гроші”, власник капіталу, що знаходиться в обігу й дає доход. Їм може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, алі є утримувачем її акцій, або членом правління.

Менеджер обов'язково займає постійну посаду й у його підпорядкуванні знаходяться люди, а власник - суб'єкт власності, утримувач і розпорядник об'єктів власності (окрема особа, колектив, асоціація, держава).

На підприємстві ПП «КІППРОМІС» працює 3 види менеджерів:

Директор - він управляє всім процесом роботи своїх працівників;

Менеджер по збуту - він шукає клієнтів, їздить по містам й укладає домов;

Офіс-менеджер - він працює в офісі з накладними, відповідає на дзвінки, укладає домов по телефоні.

7. Організація роботи менеджера

Менеджер, як особливий вид працівників, є важливою складовою частиною колективу. Колектив тільки тоді досягне мети, якщо все будуть працювати в дусі співробітництва й взаєморозуміння. Але коли менеджер не може правильно організувати роботу, те всі зусилля інших членів колективу будуть даремні.

У цілому трудову діяльність менеджера можна розділити на 4 функції. Це: планування, організація, мотивація, контроль. Але не слід думати, що тільки менеджер виконує ці функції. Йому активно допомагають інші працівники. Ціль роботи менеджера - виробити напрямок розвитку й правильно організувати роботу.

Менеджер як було відзначено вище - особливий працівник в організації й тому йому властиве деякі особливості, які відрізняють його від інших членів колективу. Можна виділити наступні особливості:

1. Менеджер безпосередньо не пов'язаний зі створенням матеріальних цінностей, хоча беруть активну участь в організації виробництва;

1. Робота менеджера в основному розумова;

2. Нелимитированность роботи менеджера;

3. Підвищені нервово-психічні зусилля менеджера пов'язані з керуванням людьми й прийняттям відповідальних рішень;

4. Праця менеджерів не подається кількісному обліку;

5. Необхідність прийняття великої кількості рішень за короткий період;

6. Якщо робітник протягом своєї робочої зміни виконує, в основному, кілька операцій, то менеджер протягом свого робочого дня виконує безліч усіляких операцій;

7. Робота менеджера в основному не має чіткого завершення.

Всі перераховані вище особливості необхідно враховувати при організації роботи менеджера й розглядати їх всі разом і взаємозалежно один з одним.

Зміст роботи менеджера

Ми розглянули особливості роботи менеджера, але для ефективної організації роботи необхідно з'ясувати, чим займається менеджер протягом робочого дня. Як уже було відзначено вище, робочий день менеджера не лімітований і різноманітний. Якщо представити в загальному виді, то можна сказати, що менеджер протягом свого робочого дня виконує наступні види робіт (за даними різних джерел):

1. Заплановані засідання, зустрічі» 60 - 65% ;

1. Розмови по телефоні» 3 - 6% ;

2. Робота з документами» 17 - 22% ;

3. Поїздки, огляди» 3 - 7% ;

4. Незаплановані зустрічі» 7% ;

5. Відпочинок» 2 % ;

6. Втрати часу» 2%.

Наведені вище дані характеризують загальну ситуацію й варіюють залежно від особливості роботи. Менеджер або дослідник, займаючись аналізом трудового процесу, повинен ураховувати особливості своєї організації. Для всебічного й повного аналізу витрат робочого часу необхідно проводити постійну роботу з обліку витрат.

8. Виконання контрольних функцій менеджера

Слово “функція” - від латинського functio, що в перекладі українською мовою означає виконання, коло діяльності, призначення, обов'язок тощо.

Функції менеджменту - це види цілеспрямованої діяльності щодо керованого об'єкта, зумовлені кооперацією і поділом праці серед управлінського персоналу.

Функції менеджменту вперше в теорії управління класифікував французький учений А. Файоль. Він виділив чотири основних функцій менеджменту: планування, організацію, мотивацію та контроль.

Кожна із чотирьох функцій менеджменту є для організації життєво важливою, але планування забезпечує основу для інших функцій, і тому вважається головною серед них. Решта ж функцій орієнтовані на виконання оперативних, тактичних та стратегічних планів організації.

Контроль - це процес, за допомогою якого керівництво організації визначає, чи правильні їх рішення і чи не потребують вони корегування, тобто змін у ту чи іншу сторону.

Процес контролю - це послідовність дій, яка складається із встановлення стандартів, виміру фактично досягнених результатів і проведення корегування у випадках суттєвого відхилення досягнених результатів від попередньо встановлених стандартів.

Функція контролю проводиться за допомогою попереднього, поточного і заключного видів. Попередній відбувається до фактичного початку робіт у процесі їх планування, поточний - під час проведення робіт і заключний - після проведених робіт. Останні два - за допомогою зворотного зв'язку.

Основним вимогам проведення ефективного контролю відповідають стратегічна його направленість, орієнтир на результат, своєчасність, гнучкість, економічність тощо.

9. Організаційна культура діяльності підприємства

Організаційна культура -- система норм і цінностей, характерних для цієї організації. Організаційна культура визначається сукупністю властивих тільки їй філософії, цінностей, понять, очікувань, поглядів, норм і включає такі складники: регулятори поведінки (організаційні ритуали, церемонії, мова); панівні внутрішні організаційні цінності (які поділяє більшість членів організації); специфічна філософія, що обумовлює стосунки працівників і клієнтів; неписані правила встановлення взаємин між членами організації; імідж організації, що формується поведінкою працівників у зовнішньому середовищі.

Розвиваючи концепцію організаційної культури, Едгар Шайн (Edgar H. Schein) вирізняє три рівні, на яких базується організаційна культура: артефакти і предмети діяльності людини, цінності й основні установки.

Перший рівень: артефакти. Найбільш наочним рівнем культури є артефакти і предмети діяльності людини - фізичне і соціальне оточення людей. До цього рівня належать приміщення, особливості їхнього планування, продукти діяльності, усна та письмова мова, а також зовнішні прояви поведінки учасників організації.

Другий рівень: надбані цінності. Культура відображає внутрішні цінності, вірування та переконання окремих людей, які, за певних умов, може поділяти більшість членів організації.

Третій рівень: основні установки. Несвідомо засвоєні реакції на певні ситуації. Саме ці установки лежать в основі поведінки і визначають спосіб сприйняття, мислення і відчуттів членів організації.

Для формування організаційної культури Е. Шайн пропонує:

Вирішити проблему зовнішньої адаптації (розробка місії та стратегії, цілей, методів їх досягнення, розробка системи контролю діяльності щодо зовнішнього середовища).

Вирішити проблему внутрішньої інтеграції (побудова системи внутрішніх комунікацій, визначення критеріїв розподілу владних повноважень і делегування, втілення системи етичних взаємин, розробка системи внутрішнього контролю і мотивації, спрямованих на підтримку стратегії розвитку організації).

Існує кілька способів класифікації типів організаційної культури. Так, Хенді (C. Handy) вирізняє чотири типи організаційної культури:

Культура влади, що базується на центральному джерелі влади, ключовій постаті, яка безпосередньо впливає на всі процеси в організації.

Рольова культура, що базується на чіткому розподілі повноважень і точному визначенні обов'язків.

Культура завдання, орієнтована на реалізацію конкретних проектів. Головною метою такої культури є об'єднання необхідних ресурсів і людей задля досягнення синергетичного ефекту.

Культура особистості, сконцентрована на окремому працівнику. Такий тип культури характерний для організацій, що складаються з незалежних експертів - фахівців, які займаються самостійною діяльністю, використовуючи спільні виробничі ресурси: приміщення, обладнання. У цьому разі використання управлінської ієрархії і механізмів контролю можливе лише за спільної згоди членів організації.

У кожній організації існує своя особлива організаційна культура, а великі підприємства часто становлять поєднання організаційних культур різних типів, які можуть проявлятися в різних сферах діяльності. Відповідно, різні люди надають перевагу різним типам організаційних культур.

На розвиток організаційної культури впливає складний комплекс чинників, ключові з яких:

Історія. Організаційна культура залежить від причини і способу заснування організації; філософії, цінностей її власників і вищого керівництва. Такі важливі події, як злиття, поглинання, суттєва реорганізація, можуть призвести до змін в організаційній культурі.

Основні функції і технології, що використовуються. Специфіка діяльності, асортимент товарів чи послуг, репутація підприємства, тип його клієнтів визначають і основні виробничі функції, і сутність технологічних процесів, що суттєво впливає на особливості відповідної організаційної культури.

Цілі і завдання. Критерії організаційної ефективності полягають не лише в економічній площині, тому реалізація цілей у різних сферах своєї діяльності, вибір відповідних стратегій обумовлюють характерні риси організаційної культури.

Розмір. Зазвичай потужніші організації відрізняються формальнішими ознаками організаційної культури.

Місце розташування. Географічне положення може суттєво впливати на організаційну культуру, визначаючи специфіку клієнтів, обумовлюючи можливості залучення і розвитку фахівців.

Управління і персонал. Вище керівництво відіграє одну з головних ролей у формуванні організаційної культури. Проте культура також визначається тим, наскільки свідомо працівники підтримують філософію і політику керівництва. Не менш важливим чинником є тотожність особливостей організаційної культури з особистим сприйняттям працівниками психологічного контракту.

Зовнішнє середовище. Організаційна культура повинна бути достатньо гнучкою для сприйняття потреб зовнішнього середовища, забезпечуючи ефективне реагування на появу нових можливостей, а також ризиків і загроз.

10. Розвиток інформаційних технологій на підприємстві, їх значення

Існуючі підходи підвищення продуктивності праці менеджерів можуть і повинні базуватися на сучасних інформаційних технологіях. Хоча в цілому не можна визначити яку-небудь основну причину, яку можна було б вважати головною рушійною силою, що впливає на впровадження інформаційних технологій. Проте, можна виділити три основні напрями формування факторів, які обумовлюють впровадження інформаційних технологій. Це насамперед: I. потреби організацій; II. потреби користувачів; III. наявність технічних засобів. Причини, що спонукають організації впроваджувати інформаційні технології, зручно поділити на дві групи: економія затрат або приріст вартості. Інформаційні технології, що економлять затрати, використовуються для підвищення виробничої продуктивності повсякденних робіт або для усунення їх повторного проведення. Інформаційні технології, що забезпечують приріст вартості - це системи, що підвищують ефективність управління, а не продуктивність виробничої діяльності організації. Засоби підтримки інформаційних технологій, які допомагають працівникам сфери менеджменту виконувати їхню роботу, повинні мати широкі функціональні можливості та бути придатними для тривалого використання. Додатковими причинами впровадження інформаційних технологій є наступні: * збільшення числа випускників вузів, що викликає зменшення числа працівників, які були б згідні зайняли нижчі сходинки службової ієрархічної організаційної структури управління; * підвищення рівня підготовки спеціалістів в галузях застосування інформаційних технологій. Базові підходи до впровадження нової інформаційної технології. Розрізняють два підходи до впровадження нової інформаційної технології в локальні інформаційні структури організації: * перший базуються на адаптації нової інформаційної технології до організаційної структури; * другий ґрунтується на раціоналізації організаційної структури.

11. Ділове спілкування. Організаційна робота керівника

Під діловими взаємовідносинами в апараті управління ми розуміємо систему взаємопов'язаних елементів спілкування, що залежать від впливу психології групи, її лідерів, та керівництва колективу. До елементів спілкування відносимо: складові психологічного стану особистості та їх вплив, етику взаємостосунків та етикет спілкування.

Теоретичні засади ділових взаємовідносин розкривають насамперед першоджерела їх виникнення. Тобто лише у спілкуванні виникають ділові взаємовідносини. Колектив є необхідна складова, але вона виконує непосильну роль у складанні ділових взаємовідносин. Колектив сам по собі впливає на якість стосунків, що в ньому виникають. А отже і ділові взаємовідносини також забарвлені таким же емоційним змістом, що і рівень спілкування у колективі.

Оскільки колектив може складатися як з формальних груп ( відділів, підрозділів ), так і з неформальних груп, що виникають стихійно, то ці два різновиди груп мають вплив на ділові взаємовідносини також. У кожній групі керівною є своя психологія, що складається під впливом дії багатьох факторів. Головним з них, на нашу думку, є психологічний настрій кожного члена групи. Неабияке значення має ставлення кожної з особистостей до життєвих цінностей. Дуже часто, саме витоки психологічної сутності кожного з членів групи є об'єднуючим фактором. А якщо об'єднуючим є прагнення внести свій належний внесок у складі групи, то гарна оцінка результатів групи, впливає на зростання особистих якостей кожного та закріплює груповий психологічний настрій.

Як правило, лідером формальної групи є керівник, що виконує покладені на нього обов'язки керувати підлеглими. На противагу формальному лідеру, неформальний користується лише своїми особистими якостями. До них належать як фахові знання, досвід, так і вміння керувати загалом. керівна роль полягає у вмінні, вислуховуючи окрему думку, вирізняти головне. Поступово укладаючи думки співбесідників у відповідну схему, лідер складає особисту думку. У нього складається бачення всієї ситуації в цілому. Це впливає на остаточне рішення. Саме це вміння виділяє лідера з поміж усіх інших.

Оптимальним для організації є поєднання формального лідера з неформальним в одній особі. Якщо такого не сталося, тоді формальний лідер має будь-що налагодити дружні ділові стосунки з неформальним лідером.

Тільки тоді усі рішення, що приймає формальний лідер, будуть отримувати підтримку як неформального лідера, так і його групи. А це, у свою чергу, надає додаткові можливості налагодженню сприятливих ділових взаємовідносин у повному взаєморозумінні.

Серед найвпливовіших факторів вирізняємо конфліктні взаємини, що здатні спричинити розлад як діяльності так і взаємовідносин у колективі зокрема. Тому зрозуміло, що величезне значення має профілактика виникнення конфліктних ситуацій, та дослідження їх психологічної сутності.

На нашу думку, ознайомлення щонайширшого загалу співробітників з теоретичними засадами успішної профілактики конфліктів, може позбавити у подальшому від багатьох негативних наслідків.

Висновки

Сфера торгівлі є тією галуззю економіки, що розвивається найбільш швидкими темпами. Принципові зміни відбуваються в роздрібній торгівлі, де найбільш активну позицію займає приватне підприємництво, розробляються й впроваджуються принципово нові форми обслуговування населення.

У ринкових умовах роздрібна торгівля Росії орієнтована на розвиток торговельної галузі відповідно до передового закордонного досвіду, де частка торгівлі в загальному числі зайнятих перевищує 20% загального числа працюючих. Щодо цього ПП «КІППРОМІС» не представляє виключення - на підприємстві потрібні рішення ряду ключових завдань, головний з яких, безсумнівно, підвищення товарообігу й прибутку. Для цього необхідно організувати роботу магазина відповідно до світових стандартів: ефективно організований продаж товарів сприяє росту товарообігу магазина, кращому задоволенню попиту населення й забезпечує рентабельну роботу підприємства.

Головною метою торгівлі є задоволення або, щонайменше, прагнення до найбільш повного задоволення різноманітних потреб і запитів людини.

Роздрібне торговельне підприємство - це первинна, основна ланка сфери торгівлі, її самостійно господарюючий суб'єкт із правом юридичної особи, створений для закупівлі, зберігання, реалізації товарів і надання різного роду супутніх послуг з метою задоволення потреб ринку й одержання прибутку. Ціль комерційної діяльності роздрібного торговельного підприємства - одержання прибутку.

ПП «КІППРОМІС» створено 29 серпня 2003 р. і має ліцензію на роздрібну торгівлю.

Магазин є юридичною особою - товариством з обмеженою відповідальністю й діє на підставі Уставу, що затверджений засновниками, зареєстрований місцевими органами влади. Підприємство має право на власну печатку й розрахунковий рахунок у банку.

Асортиментним профілем супермаркету є продовольча й супутня продукція вітчизняних й іноземних виробників. Асортименти розбитий на товарні групи із сукупним асортиментним обсягом 216 найменувань. Форма продажу товарів - роздрібна реалізація методом самообслуговування.

Чисельність працівників фірми - 9 чоловік. Це професійний кадровий склад з досвідом роботи на підприємствах роздрібної торговельної мережі.

Підбор кадрів на підприємстві здійснюється згідно із всіма положеннями, немає принципу «кумівства». Дуже високий потенціал у фахівців. Всі співробітники апарата керування - це фахівці з вищим утворенням.

У результаті проходження практики по профілі спеціальності (технологічної) був проведений аналіз діяльності торговельного підприємства «КІППРОМІС», придбані практичні навички роботи зі спеціальності.

Размещено на Allbest.ru