Основи сучасних систем мотивації персоналу підприємств харчування

Зміст

Вступ

Розділ 1. Науково-методичні основи сучасних систем мотивації персоналу підприємств харчування

1.1 Праця як важливий чинник розвитку суспільства та виробництва

1.2 Сучасні системи мотивації праці персоналу

1.3 Структура та організація заробітної плати

1.4 Державне та договірне регулювання заробітної плати

Розділ 2. Оцінка основних результатів діяльності та мотивації праці в ТзОВ ГК «Жорж»

2.1 Позиціювання підприємства на ринку та оцінка основних економічних показників діяльності

2.2 Системи мотивації персоналу на підприємстві

2.3 Практика запровадження систем мотивації в підприємстві ресторанного господарства ТзОВ ГК «Жорж»

2.4 Вплив стимулювання персоналу на продуктивність праці

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності застосування сучасних систем мотивації персоналу

3.1 Удосконалення систем мотивації в підприємстві та шляхи застосування найефективніших систем мотивації

3.2 Пропозиції щодо ефективності запровадження сучасних систем мотивації менеджерського складу персоналу підприємства

3.3 Доцільність запровадження зарубіжних сучасних систем мотивації персоналу в підприємствах ресторанного бізнесу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Якість роботи, що виконується визначається не тільки здібностями персоналу, але й мотивацією працівника застосовувати свої здібності та розкривати свій потенціал.

Досліджень про поведінку працівників багато. Їхній зміст дещо змінився з тих пір, як шістдесят років тому американський психолог Абрахам Маслоу написав свою роботу : «Теорія мотивації вчинків людини». З'явилися багато чисельні та різноманітні теорії про те, які мотиви і спонукання людини і як відбувається мотивація вчинків людини. Всі ці теорії базуються на аналізі потреб або інтересів , які спонукають людину до тих або інших дій.(«Внутрішні теорії мотивації»). Відомі теорії, що описують засоби, які спонукають людину до виконання тих або інших функцій («Теорії процесу мотивації»).

Історично всі мотиваційні підходи були побудовані на простому задоволенні економічних потреб робочої сили і зростанні продуктивності праці. Сьогодні акцент робиться більше на задоволенні соціальних потреб робітника, ніж на простій матеріальній вигоді. Далекоглядні керівники, якщо вони прагнуть підвищити продуктивність праці, розглядають потреби своїх працівників цілісно і дають можливість людям керуватися також іншими мотивами. Пошук відповідних не грошових мотивів, які спонукають працівників ефективно використовувати свої вміння і таланти - нелегке завдання. Воно обумовлено динамічним оточуючим середовищем, в якому функціонують сьогодні підприємства ресторанного господарства.

Послуги або сервіс залежать від мотивації працівників: інтонації в спілкуванні з гостем, готовність піти назустріч гостю, вирішити його проблеми, постійна робота над покращенням процесу надання послуг - всі ці фактори впливають на якість послуг. Різні рівні мотивації впливають на конкурентоспроможність ресторанного господарства. Результати багато чисельних досліджень свідчать, що існує прямий взаємозв'язок між лояльністю працівників та лояльністю клієнтів.

Багато підприємств розробляють серйозні комплексні програми мотивації персоналу. Однак ці програми не завжди працюють ефективно, так як не враховують особливості окремих працівників.

Система мотивації повинна розроблятися і запроваджуватися в руслі загальної стратегії підприємства. Слід пам'ятати, що сама стратегія реалізується на конкретних робочих місцях. І тут необхідний баланс між інтересами організації в цілому та окремих працівників. Отже, необхідно побудувати систему стимулювання, яка б викликала конструктивну поведінку членів трудового колективу.

Враховуючи вищесказане, обрана тема дипломної роботи на сьогоднішній день є дуже актуальною.

Метою дипломної роботи є розвиток сучасних систем мотивації персоналу підприємств харчування.

Для досягнення мети визначено та розв'язано такі завдання:

- Розглянуто особливості формування сучасних систем мотивації персоналу і зокрема підприємств харчування;

- Визначено роль та місце систем мотивації у досягненні ефективності господарювання підприємства харчування;

- Сформовано систему методів, що використовуються для визначення мотивації персоналу підприємств харчування;

- Проведено аналіз господарської діяльності ТзОВ ГК « Жорж», зокрема, його ресторанного господарства;

- Виявлено особливості формування системи мотивації персоналу ТзОВ ГК « Жорж»;

- Досліджено фактори впливу на мотивацію праці персоналу ТзОВ ГК «Жорж».

Об'єктом дослідження у дипломній роботі є ТзОВ ГК « Жорж» та його структура ресторанного господарства.

Предметом дослідження дипломної роботи є комплекс теоретичних та практичних аспектів сучасних систем мотивації персоналу підприємств харчування.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі економіки, статистики, економічного аналізу, менеджменту а законодавчі акти. У роботі використана внутрішня звітність зОВ ГК « Жорж» за період 2004 - 2005 рр., практичні дані спостережень на підприємстві.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків. Наведено список використаної літератури, додатки.

Загальний обсяг роботи 90 сторінок друкованого тексту, включено 3 таблиці, 3 рисунки, 2 схеми та 8 додатків.

Список використаних літературних джерел містить 42 найменування.

Розділ 1 Науково-методичні основи сучасних систем мотивації персоналу підприємств харчування

1.1 Праця як важливий чинник розвитку суспільства та виробництва

Праця є важливою і. разом з цим, універсальною категорією, вивченням якої займаються практично усі галузі людського пізнання. І це не випадково, адже місце праці визначається її значенням для існування і розвитку окремої людини та суспільства в цілому. Результатом процесу праці є виробництво споживчих вартостей. У цьому розумінні праця виражає собою відношення людини до природи, коли люди з допомогою знарядь праці впливають на предмети природи, створюють продукти, необхідні для їх життя.

Вивченням відношення людини до природи займаються, як правило, природничі, технічні та технологічні науки. Аналіз процесу матеріального виробництва показує, що праця - це перш за все процес, який відбувається між людиною і природою, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Без праці такий обмін речовин між людиною і природою не був би можливим, тобто не було б можливе саме людське життя. Широко відоме твердження про те, що саме праця створила людину і є джерелом усякого багатства.

Разом з цим, теоретичне обґрунтування змісту процесу праці не може обмежуватися механічним поєднанням людини і предметів природи. Справа у тому, що між людьми завжди були і залишаються тісні зв'язки з приводу організації праці, розподілу, обміну та споживання результатів їх спільної діяльності. Оскільки люди так чи інакше працюють один на одного, то їх праця, а також зв'язки і відносини, що виникають при цьому, набувають суспільної форми. Суспільна форма праці є предметом вивчення економічних і суспільних наук.

У науковій літературі є декілька підходів до визначення економічної категорії "праця". Зокрема, в Економічній енциклопедії «Політична економія» праця - це доцільна діяльність людей щодо створення матеріальних та духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому. Деякі вчені-економісти вважають, що праця - це діяльність людини щодо створення життєвих благ, при цьому вона спрямована на оточуючу природу і має осмислений цілеспрямований характер. Працюючи, людина використовує свою робочу силу, тобто здатність до праці, яка визначається сукупністю фізичних і духовних сил, завдяки яким людина може працювати. У процесі праці відбувається споживання робочої сили .

Наведені визначення у цілому розкривають сутність категорії "праця", показують її двоїстий характер. Таким чином, можна зробити висновок, що праця - це складна соціально-економічна категорія, яка є не просто взаємодією людини і природи, працею взагалі, а суспільною формою праці. Іншими словами, це відносини між людьми щодо їх участі в суспільній праці. [6].

Процес праці можливий лише за наявності трьох основних елементів - предмета праці, знаряддя праці та працівника. Важливим моментом процесу праці прийнято вважати доцільну діяльність людини, власне саму працю, що перетворює або видозмінює предмет природи у такий спосіб, коли вони стають придатними для задоволення людських потреб. Тобто, з фізіологічної точки зору, праця - це витрачання життєвої енергії людини для перетворення предметів праці у споживчі вартості. Кожний з названих елементів відіграє свою важливу роль у процесі праці.

Предмети праці - те, на що спрямована праця людини з метою створення життєвих благ. Засоби праці - це речі або комплекс речей, за допомогою яких людина у виробництві впливає на предмети праці для перетворення їх у споживчі вартості. До засобів праці відносять знаряддя праці (інструменти, машини, механізми, обладнання тощо), землю - основний засіб праці, а також виробничі будівлі, споруди, транспортні шляхи і комунікації! т.д. Засоби і предмети праці разом становлять засоби виробництва.

Розвиток предметів і засобів праці є лише необхідною умовою для здійснення процесу праці, проте вирішальним елементом цього процесу є жива людська праця, тобто сама людина, яка постійно удосконалюється, збагачує свої знання, досвід, виробничі навички. Це дає змогу їй видозмінювати та удосконалювати засоби праці. Прогрес людства власне полягає у неперервному оновленні та удосконаленні засобів праці і самих людей. Кожне покоління людей передає наступному поколінню весь обсяг знань і виробничого досвіду. Нове покоління у свою чергу набуває нових знань і досвіду та передає їх наступному поколінню. Цей процес є безперервним і відбувається по висхідній лінії.

Суспільна форма праці передбачає відповідні зв'язки і відносини між людьми, які змінюються залежно від економічного устрою суспільства. Такі відносини, як відомо, отримали назву - виробничі відносини, що складаються між людьми об'єктивно, тобто незалежно від їхньої волі та свідомості.

Між продуктивними силами суспільства і виробничими відносинами повинна існувати відповідність. Разом з цим, продуктивні сили внаслідок науково-технічного прогресу зростають і змінюються значно швидше, ніж виробничі відносини. На певному етапі соціально-економічного та історичного розвитку суспільства між ними виникає невідповідність, суперечність, що призводить до конфлікту, який вирішується шляхом соціальних революцій.

У процесі соціальних революцій люди не руйнують створені ними продуктивні сили, навпаки, вони продовжують розвиватися, бо зупинити науково-технічний прогрес неможливо. Основна мета і призначення соціальних змін - привести у відповідність виробничі відносини з характером розвитку продуктивних сил. Природно, що соціальні революції і перетворення не можуть відмінити самої праці, як такої, вони можуть і повинні змінювати, перш за все, відносини між людьми, тобто суспільну форму праці, суспільний устрій праці.

Суспільна форма праці виражає собою не лише економічні, а й соціальні відносини між людьми в процесі їх спільної трудової діяльності. Закони, які керують розвитком людського суспільства в цілому, вивчає спеціальна наука - соціологія. У предмет її вивчення входить пізнання різних сторін соціальних відносин людей, у тому числі і відносин, пов'язаних з працею. Не випадково на стику економічних і соціальних наук, що вивчають процес праці, виникла спеціальна наука - соціологія праці. Вона вивчає закони та закономірності процесу праці, механізм дії і форми їх прояву. Завданням соціології праці є виявлення у соціальних явищах і процесах на виробництві причинно наслідкових взаємозв'язків і взаємозалежностей, забезпечення системного підходу до вивчення і розв'язання проблем праці.

Таким чином, праця - це складна і водночас важлива економічна та соціальна категорія. Сутність категорії "праця" слід розглядати через два основні аспекти: це процес перетворення предметів праці і створення продукту відповідного виду, з одного боку, і як суспільні відносини - з іншого. Вивченням суспільної форми праці займається економіка праці. [6 ].

1.2 Сучасні системи мотивації праці персоналу

Якість роботи, що виконується визначається не тільки здібностями персоналу, але й мотивацією працівника застосовувати свої здібності і розкривати свій потенціал.

Мотивація - це внутрішні властивості людини, складова частина характеру, пов'язана з його інтересами і визначаюча його поведінку в організації. Мотивація направлена на задоволення вимог та очікувань працівників.

Задоволення вимог та очікувань працівників, як правило:

- економічна винагорода( оплата праці, матеріальне заохочення, забезпечення безпеки праці, дотримання прав робітників тощо);

- внутрішнє задоволення працею (інтерес до роботи, різноманітність, можливість подальшого росту та ін.);

- соціальні взаємовідносини (оточуюче середовище, взаємна підтримка. Належність до тієї або іншої групи, статус, соціальна підтримка тощо.).

Досліджень про поведінку працівників на виробництві дуже багато. Основні теорії мотивації відображені в таблиці 1.1. [27 ].

Таблиця 1.1.

Основні теорії мотивації.

Теорія	Автор або головний послідовник	Основні концепції
Класична	Фредерік В Тейлор	Люди будуть в значній мірі зацікавлені в праці, якщо їх винагорода (матеріальна) буде тісно пов'язана з результатами праці.
Теорія потреб	Абрахаам Х. Маслоу	Коли основні фізіологічні потреби задоволені, потреби більш високого порядку стають домінуючими і повинні бути враховані при мотивації вчинків.
Теорія людських відносин	Ренсіс Лікерт	Керівник є ключовим фактором мотивації. Він повинен дати відчути робітнику, що той являється членом колективу і займає в ньому важливе місце.
Теорія очікувань	Віктор Вруум	Мотивація робітника залежить від того, що він очікує від тих речей, які являються важливими для нього в якості нагороди за його чудову роботу (поведінку).
Фактор «2»	Фредерік Херцберг	Фактори підтримки (умови праці) можуть викликати у робітника почуття незадоволеності, але вони не являються головними мотивуючими факторами. До останніх відносяться потреби більш високого порядку, такі як суспільне визнання, робота сама по собі та можливість росту.
Теорія X і Y	Дуглас Мак- Грегор	Умови передбачають, що декотрі індивідууми не люблять працювати. Такі люди можуть добре працювати тільки під наглядом.( теоріяX). Інші самі мотивують для себе потребу працювати та знаходять внутрішнє задоволення в праці, якщо для цього створені необхідні умови (теорія Y).
Теорія установки цілей	Едвін. А. Локе	Свідомі потреби особистості визначають її дії .Ціль буде впливати на зусилля та вливати на вибір поведінки.
Теорія потреби досягнення	Девід. Ц. Мак- Клеланд	Шляхом встановлення порядку винагороди (визнання, просування по службі, досягнення певного службового становища тощо) та підсилення очікування, що винагорода буде результатом кращої поведінки (роботи), можна підсилити мотивацію більш продуктивної та якісної роботи.
Теорія зміни поведінки	Б.Ф. Скінер	Поведінка може бути керованою, уточненою та зміненою завдяки певним змінам в системі заохочень.
Справедливість Гуманітарний обмін	Д. Стейсі Адамс	Основним джерелом мотивації праці є справедливість, якої робітник очікує зустріти в трудовому колективі.

Результат діяльності підприємства значною мірою залежить від формування системи мотивації персоналу, яка полягає у здійсненні об'єктивної кількісної та якісної оцінки трудової активності працівника і визначенні відповідної винагороди Винагорода може бути моральна та матеріальна, форми і розмір її мають відповідати затраченим зусиллям. І лише тоді можна говорити про спонукальні мотиви до подальшої ефективної роботи працівника.

Моральні способи мотивації задовольняють психологічні потреби працівників через публічне визнання перед керівництвом і колективом особливих результатів, навиків, здібностей, знань і зусиль працівника. Для цього використовують: вітання керівництва, грамоти, занесення у списки ліпших працівників підприємства та інше. Деколи підсилюється вплив мо-ральних стимулів матеріальними: особистою премією, оплатою оздоровчих чи туристичних путівок, скеруванням на навчання чи стажування. Якщо підприємство є відомим і визнаним у цьому регіоні за своїми економічними результатами та соціальними заходами, то кожен працівник отримує моральний стимул вже через свою приналежність до нього.

Матеріальне стимулювання праці задовольняє, насамперед, первинні (фізіологічні) потреби працівників в їжі, одягу, житлі, навчанні, а також матеріалізовані психологічні: престижне авто, дорогий курорт, концерти відомих артистів та інше. Матеріальне стимулювання має своє відображення у розмірі та складових заробітної плати.

1.3 Структура та організація заробітної плати

Заробітна плата -- це основна форма оплати праці за виконану роботу або надані послуги згідно з трудовими договорами працівників, як правило, у грошовій формі. В окремих випадках може виплачуватися в натуральній формі.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата є одним з елементів витрат і має свою структуру (рис.1.1).[24].



Заробітна плата

Основна заробітна додаткова заробітна інші заохочувальні

плата плата компенсаційні

виплати

Рис. 1.1. Структура заробітної плати.

Під системою організації оплати праці розуміється спосіб обчислення розмірів винагороди, що підлягає виплаті працівникам підприємства згідно із здійсненими ними витратами праці або за результатами роботи. Система організації оплати праці регулюється на основі Кодексу законів про працю (КЗпП) та системою угод, що укладаються на відповідних рівнях: генеральна угода, галузева (регіональна) угода, колективний договір та індивідуальний трудовий договір (рис.1.2) [24 ].

Підстави для формування системи організації оплати праці

Законодавчі генеральна галузеві колективні індивідуальні

та нормативні угода на регіональні договори трудові

акти державному угоди договори

рівні

Рис. 1.2. Підстави для формування системи організації оплати праці

* Основна заробітна плата -- це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

* Додаткова заробітна плата -- це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість та за особливі умови праці.

Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

* Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені вказаними актами норми.

Основними складовими системи організації заробітної плати на підприємстві є: тарифна система, форми і системи заробітної плати, нормування праці, преміювання (рис.1.3).[24 ].



Елементи організації оплати праці

Тарифна система форми і системи нормування преміювання

Заробітної праці

плати

тарифна сітка погодинна норми часу умови

тарифні ставки відрядна норми виро показники

бітку

тарифно квалі комісійна джерела

фікаційні норми обслу

довідники говування термвни

схеми посадо

вих. окладів

Рис. 1.3. Складові системи організації заробітної плати.

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці. Вона використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників -- залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки сітки.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі:

- тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавче встановлений розмір мінімальної заробітної плати;

- міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються Міністерством праці України.

Рівень мінімальної ставки на підприємстві не може бути нижче державного але може перевищувати його при додержанні норм та гарантій, передбачених законодавством, генеральною І галузевими (регіональними) угодами. При цьому такий рівень фіксується в колективному договорі та є підставою для розроблення тарифних ставок І окладів з урахуванням кваліфікації працівників і складності робіт тощо

Штатний розпис (схема посадових окладів), як правило, застосовується при оплаті керівників, фахівців І службовців Відповідно до статті 96 КЗпП України посадові оклади встановлюються адміністрацією підприємства виходячи з їх кваліфікації і посад працівників.

Основна заробітна плата

При тарифній системі оплати праці можна виділити такі дві основні форми :

* погодинна - згідно з тарифною ставкою оплачується робота за одиницю часу (як правило, це година),

* відрядна - за основу розрахунку заробітної плати беруться кількість

виконаної роботи та розцінка за одиницю продукції.

Як відрядна, так і погодинна форми оплати праці мають декілька різновидів.

При погодинній оплаті праці розрізняють просту погодинну та погодинно-преміальиу форми оплати праці.

Проста погодинна форма ставить оплату праці у залежність від кількості відпрацьованого часу та кваліфікації працівника

Погодинна оплата праці є однією Із систем погодинної форми оплати праці та передбачає проведення нарахування заробітної плати працівникам виходячи з погодинної тарифної ставки, яка встановлюється за домовленістю сторін або в колективному договорі та фактичної кількості відпрацьованих ними годин за розрахунковий період .Чинним законодавством передбачено при застосуванні погодинної оплати праці встановлення працівникам нормованих завдань Нормоване завдання при погодинній системі оплати праці -- це той обсяг робіт, що його працівник повинен виконати за годину праці. [16 ]

Розрахунок величини заробітної плати при простій погодинній формі оплати праці можна здійснити за формулою:

Зп.п. = Сгод. * Ф факт.(1.1.)

де Зп.п. -- величина заробітної плати при простій погодинній форі оплати праці, грн.

Сгод -- годинна тарифна ставка, грн .

Ф факт. -- фактично відпрацьована кількість годин.

Погодинно-преміальна форм» оплати праці застосовується з метою під нищення матеріальної зацікавленості і працівників у результатах їхньої праці. При цій системі поряд з виплатою посадових окладів або ставки за одиницю роботи, за досягнення певних кількісних та якісних показників працівнику виплачується надбавка до заробітної плати, тобто премія. У більшості випадків розмір премій встановлюється у відсотках до нарахованої заробітної плати.

З п.пр. = З п.п.*(1 + К пр./100), (1.2)

де: Зп.пр. -- величина заробітної плати при погодинно-преміальні формі оплати праці, грн. ,

Кпр. --відсотки преміювання, %.

Відрядна форма оплати праці має ряд різновидів, які залежать від способу обліку та порядку оплати виготовлюваної продукті а саме:

* пряма відрядна,

* відрядно-прогресивна,

* відрядно-преміальна,

* акордна,

* опосередковано-відрядна.

При прямій відрядній формі оплати праці основу оплати становить відрядна розцінка, яка визначається діленням годинної ставки, що відповідає розряду цієї конкретної роботи, на годинну норму виробітку (або множенням цієї ставки на норму часу). Заробіток працівника при прямій відрядній оплаті праці визначається шляхом множення розцінки на кількість виробленої прийнятої придатної продукції.

З від. =Р від. * В факт.(1.3)

де Звід. -- величина заробітної плати при прямій відрядній формі оплати праці, грн.

Рвід. -- відрядна розцінка за одиницю продукції чи роботи, грн .

Вфакт. - фактична кількість виготовленої продукції або фактичний обсяг виконаної роботи, одиниць.

Відрядно-прогресивна форма оплати праці передбачає збільшення відрядної розцінки зі збільшенням виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг протягом встановленого робочого дня, зміни.

З від. прогрес. = З від.* Р від.*( 1+Кзб./100)*(Вфакт.-В план.)(1.4.)

Де: Звід.прогрес. -- величина заробітної плати при відрядно-прогресивній формі оплати пращ, грн.

Кзб. - відсоток збільшення відрядної розцінки при перевиконанні поставленого завдання, %.

Вплан. -- планова кількість виготовлення продукції або плановий обсяг виконання робіт, одиниць.

В факт.- фактична кількість кількість виготовлення продукції або плановий обсяг виконання робіт, одиниць.

Відрядно-преміальна форма оплати праці передбачає виплату робітнику відряднику, крім заробітку за відрядними розцінками, премії за виконання і перевиконання кількісних та якісних показників.

З від. прем.= З від.*(1+ Кпр./100)(1.5.)

де : З від.прем.-- величина заробітної плати при відрядно-преміальній формі оплати праці, грн..

Кпр. --відсоток преміювання, %.

Акордна оплата праці застосовується, коли виконавцю (виконавцям) заробітна плата нараховується за певну виконану роботу. Специфіка цієї форми оплати праці в тому, що доручена робота повинна бути виконана в певні терміни, при цьому час, витрачений на виконання дорученої роботи, особливої ролі для нарахування зарплати не відіграє.

Опосередковано-відрядна форма оплати праці застосовується для допоміжних робітників, розмір заробітної плати яких ставиться в залежність від результатів праці робітників, яких вони обслуговують. Так, для налагоджувальників верстатів, працю яких неможливо виміряти в будь-яких одиницях виробітку, встановлюються розцінки за операціями, що виконуються робітниками-верстатниками, верстати яких вони обслуговують.

Залежно від форм організації праці відрядна оплата може бути індивідуальною або колективною (бригадною). Заробіток працівника при індивідуальній відрядній оплаті праці залежить від кількості виготовленої ним придатної продукції та відрядної розцінки за одиницю виробів. При колективній (бригадній) оплаті праці заробіток кожного працівника залежить від результату роботи всієї бригади. В цьому випадку для визначення індивідуального внеску кожного робітника до результату роботи бригади можуть бути застосовані коефіцієнти трудової участі.

Розподіл зароблених бригадою коштів між робітниками бригади здійснюється згідно з чинним законодавством на підставі присвоєних розрядів та відпрацьованого часу, а також за умовними розрядами і коефіцієнтами трудової участі, які визначаються рішенням ради бригади, виходячи з трудового внеску кожного робітника у загальні результати роботи.

На підприємствах час від часу трапляються випадки, які дещо відрізняються від нормального (передбачуваного) режиму роботи на підприємстві (простої, виробництво бракованої продукції, підготовлення нового виробництва). Оплата цих випадків має такі особливості:

а) оплата пращ за незавершеним відрядним нарядом

Якщо працівник залишає відрядний наряд незавершеним з незалежних від нього причин, виконана частина роботи оплачується за оцінкою, визначеною за узгодженням сторін відповідно до існуючих норм і розцінок. У разі невиконання норм виробітку не з вини працівника оплата здійснюється за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата здійснюється відповідно до виконаної роботи.

б) оплата праці з виготовлення продукції, визнаної браком

При виготовленні продукції, яка виявилася браком не з вини працівника, оплата праці з її виготовлення здійснюється за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою за дві третини тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

в) оплата простою

Оплата простою, допущеного не з вини працівника, проводиться з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки (окладу) такого працівника. Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган, бригадира, майстра, інших посадових осіб. Якшо простій пов'язаний з виникненням виробничої ситуації, небезпечної для життя і здоров'я працівника, то за ним зберігається середній заробіток на весь період такого простою. Час простою, що виник з вини працівника, не оплачується.

г) оплата часу освоєння нового виробництва (продукції)

На час освоєння нового виробництва (продукції) власник підприємства або уповноважений ним орган може здійснювати оплату працівникам, які освоюють таке виробництво (продукцію), за середнім заробітком, розрахунок якого провадиться за раніше нарахованими заробітками. Середній заробіток може зберігатися не більше шести місяців.

Комісійна форма оплати праці запроваджується комерційними підприємствами, які здійснюють розподіл (збут) товарів широкого вжитку, товарними біржами, біржами з цінних паперів. Заробіток дистрибутора, брокера, дилера та інших ставиться у залежність від вартості здійсненої операції через попередньо визначений відсоток. Це може бути лінійна залежність або прогресивно зростаюча. Крім того, може нараховуватись премія, наприклад, за залучення нових дистрибуторів, тобто розширення мережі реалізації.

Додаткова заробітна плата

Окрім заробітної плати, яка обчислюється за тарифними ставками, виробничими розцінками чи на основі посадових окладів, працівникам можуть виплачуватися:

-доплати,

-надбавки,

- гарантійні виплати,

- компенсаційні виплати

Працівники мають право на отримання доплат у таких випадках:

а) поєднання професій

Працівникам, які виконують на тому ж самому підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, зумовленою трудовим договором, додаткову роботу за Іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, здійснюється доплата за поєднання професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за поєднання професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених в колективному договорі При цьому слід враховувати, що Генеральною угодою доплати за суміщення професій максимальними розмірами не обмежуються І визначаються економією, яка отримана внаслідок суміщення. За поєднання професій керівникам оплата не проводиться.

б) робота у святковий і неробочий день.

Робота у святковий І неробочий день оплачується в подвійному розмірі:

* відрядникам -- за подвійними відрядними розцінками

* працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, -- в розмірі подвійної погодинної або денної ставки

* працівникам, які отримують місячний оклад, -- у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий І неробочий день здійснювалася в межах місячної норми робочого часу, І в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота здійснювалася понад місячну норму

Оплата у вказаному розмірі здійснюється за години, фактично відпрацьовані у святковий І неробочий день

За бажанням працівника, який працював у святковий І неробочий день, йому може бути надано Інший день відпочинку.

в) робота в нічний час.

Робота в нічний час оплачується у підвищеному розмірі, що встановлюється Генеральною, галузевими (регіональними) угодами І колективним договором, але не нижче ніж 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. Згідно з Генеральною угодою -- 40 % за кожну годину роботи.

г) робота у понаднормовий час.

Робота в понаднормований час допускається тільки у виняткових випадках при погодженні з профспілкою.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину- інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою.

Понаднормові години не мають перевищувати 120 годин для кожного працівника в рік За погодинною системою оплати праці робота у понаднормовий час оплачується за перші 2 години на 50% більше, а за насгупні години -- в подвійному розмірі погодинної ставки За відрядною системою оплати пращ за роботу у понаднормовий час виплачується доплата в розмірі 100 % тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації оплата праці якого здійснюється за погодинною ставкою, -- за всі відпрацьовані понаднормові години.

Надбавки відносяться до виплат стимулюючого характеру, якими заохочуються окремі категорії робітників за високоякісну І висококваліфіковану роботу.

На підприємстві може бути розроблене І затверджене як складова частина Колективного договору Положення про преміювання працівників підприємства

Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілкових об'єднань України узгоджено такі надбавки та премії

1) за високу професійну майстерність (III розряд -- 12 %, IV розряд -- 16 %, V розряд -- 20 %, VI І вищі розряди -- 24 %),

2) за класність водіям легкових І вантажних автомобілів, автобусів (водіям 2-го класу -- 10 %, водіям 1-го класу -- 25 % установленої тарифної ставки за відпрацьований водієм час),

3) за високі досягнення в праці (до 50 відсотків посадового окладу),

4) за виконання особливо важливої роботи на визначений термін (до 50 відсотків посадового окладу)

До заохочувальних виплат, які включаються до додаткового фонду оплати праці, входять також премії .Премії -- це грошові виплати працівникам, які виплачуються понад суму основної зарплати за успішну трудову діяльність

Законодавством України передбачено такі основні компенсаційні виплати працівникам.

а) оплата за час виконання державних і суспільних обов'язків.

За час виконання державних І суспільних обов'язків оплата здійснюється виходячи Із середнього заробітку за два попередні місяці..

б) компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість, оплачуються:

1) вартість проїзду працівника і членів його сім'ї у порядку і в розмірах, встановлених законодавством для відряджень;

2) витрати на перевезення майна;

3) добові за час перебування в дорозі оплачуються у розмірі, встановлені для відрядження;

4) одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає. Сума допомоги дорівнює розміру посадового окладу на новому місці роботи -- для самого працівника та 25% від окладу на кожного члена сім'ї;

5) заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі нараховується, виходячи із посадового окладу на новому місці.

в) компенсації при службових відрядженнях

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.

г) компенсації для працівників, що скеровуються для підвищення кваліфікації

При скеруванні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться такі виплати:

- середня заробітна плата за основним місцем роботи за час навчання;

- оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;

- виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому .законодавством для службових відряджень;

- відшкодування витрат, пов'язаних з наймом житлового приміщення у разі відсутності гуртожитку, в порядку, встановленому законодавством для службових відряджень.

д) компенсації для донорів

За працівниками-донорами зберігається середній заробіток за дні обстеження в закладах охорони здоров'я і здавання крові для переливання.

Цим працівникам безпосередньо після кожного дня здавання крові для переливання надається день відпочинку із збереженням середнього заробітку. За бажанням працівника цей день приєднується до щорічної відпустки.

Робота за сумісництвом

Спеціалісти та службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час. Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не потрібно

Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ І організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах І на роботах Із шкідливими або небезпечними умовами пращ, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок

Законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом керівникам державних підприємств, установ І організацій, їхнім заступникам, керівникам структурних підрозділів та їхнім заступникам (за винятком наукової, викладацької, медичної І творчої діяльності) і тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу Трудові книжки ведуться за місцем основної роботи Записи відомостей щодо роботи за сумісництвом проводяться за бажанням працівника власником чи уповноваженим ним органом

Оплата праці жінок

В оплаті праці жінок в нашій країні існує ряд особливостей. Вони пов'язані насамперед із наданням пільг, які повинні забезпечувати виконання жінками своїх материнських обов'язків.

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітніє тю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям -- за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

Звільнення з Ініціативи власника не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням

Згідно зі статтею 178 Кодексу законів про працю вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи, потрібно переводити на легшу роботу. При цьому має зберігатися середній заробіток за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років. Якщо ж заробіток на легшій роботі є вищим, ніж попередній, то виплачується фактичний заробіток.

На підставі медичного висновку підприємство зобов'язане надавати жінкам оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів І 56 (у разі народження двох І більше дітей та у разі ускладнення пологів --70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів -- у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів) Вона надається жінкам повністю незалежно вщ кількості днів, фактично використаних до пологів. За заявою жінки власник зобов'язаний приєднати до відпустки, пов'язаної з вагітністю та пологами, основну і додаткову відпустки. При цьому не має значення тривалість її роботи на цьому підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році.. За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню у розмірі, який встановлюється правлінням фонду соціального захисту, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.. У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

Преміювання

Система преміювання виконує функцію стимулювання персоналу підприємства на виконання встановлених завдань.

Системи преміювання залежить від характеру і особливостей виробничої діяльності підприємства, але всі вони повинні містити такі елементи:

* визначення джерел коштів для преміювання;

* встановлення показників преміювання, розмір премії на кожний показник та інших умов преміювання;

* визначення термінів преміювання;

* формування переліку осіб, професій і посад працівників підприємств, які підлягають преміюванню.

Залежно від економічної та функціональної складової система преміювання може включати премії як загального характеру, так і за окремі показники. Премії загального характеру встановлюються за досягнуті результати всього підприємства або окремого підрозділу (збільшення обсягів реалізації продукції, збільшення кількості наданих послуг тощо). Крім того, преміювання може здійснюватись за покращання окремих аспектів виробничої діяльності підприємства (за економію палива та енергії, за ефективне використання відходів виробництва тощо).

Загалом вдала система преміювання дозволяє постійно покращувати показники роботи підприємства та забезпечувати його стійкий розвиток.

Безтарифна модель оплати праці

Економічні свободи, що їх одержали підприємства з початком перехідного до ринкової економіки періоду, сприяли зростанню активності в пошуках найраціональнішої організації праці і її оплати. Разом з тим такі причини, як інфляція, проблеми збуту, порушення господарських зв'язків, нестабільність податкового законодавства та інші ускладнюють роботу підприємств настільки, що не завжди вони мають можливість виплачувати всім працівникам гарантовану тарифною системою заробітну плату. Все це разом спричинило виникнення і поширення так званих безтарифних моделей організації оплати праці.

Оскільки кожен варіант застосування безтарифної моделі оплати праці є унікальною розробкою керівництва конкретного підприємства, можливо охарактеризувати лише спільні для них основні характерні риси та показати одну з багатьох можливих методик організації оплати праці за такою моделлю.

Спільним для безтарифних систем оплати праці є таке:

* працівникам гарантується лише мінімальний обов'язковий рівень заробітної плати, існування якого обумовлене законодавством про мінімальну заробітну плату. Цей обов'язковий гарантований рівень може бути однаковим для всіх працівників, а може відрізнятися в залежності від їхньої кваліфікації та відповідальності робіт, але в будь-якому випадку він, з одного боку, не може бути нижчим офіційно настановленої мінімальної заробітної плати, а з іншого, повинен становити невелику частку в загальній сумі заробітку працівника;

- спочатку визначається загальна сума заробленої колективом заробітної плати, потім з неї вираховується сума гарантованої мінімальної оплати всіх працівників підприємства, а залишок (він повинен становити більшу частину) розподіляється між членами колективу за певними встановленими заздалегідь правилами. В цьому плані безтарифні системи організації оплати праці належать до групи колективних систем організації оплати праці, і всі члени трудового колективу зацікавлені в покращанні кінцевих результатів спільної роботи;

- у рівні умови щодо можливості впливу на розмір своєї заробітної плати ставляться всі працівники підприємства, незалежно від категорії і посади. Правила розподілу колективного заробітку складаються так, щоб зацікавлювати кожного працівника в покращанні саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату. Оскільки таке покращання в принципі не обмежене, то і можливості зростання індивідуального заробітку також не обмежені (при тарифній системі організації оплати праці ці можливості фактично обмежуються досягненням найвищих кваліфікаційних розрядів);

- найважливішою проблемою є розробка правим розподілу колективного заробітку саме таким чином, щоб максимально націлювати працівників на покращання саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату. Справа в тому, що зростання зарплати будь-кого з членів колективу без адекватного збільшення кінцевого результату означатиме зменшення заробітків інших членів колективу. Питання соціальної справедливості тут стоять дуже гостро. Тому умовою ефективного застосування безтарифних систем організації оплати праці є наявність такого колективу, члени якого добре знають один одного, бачать і можуть оцінити роботу інших, цілком довіряють своїм керівникам. Як правило, це невеликі трудові колективи з постійним складом працівників, об'єднаних однією метою.

Конкретні методики розробки безтарифних систем організації оплати праці можуть бути різними.

Методика розробки безтарифної системи організації оплати праці, яка може застосовуватися на будь-якому невеликому підприємстві, передусім у невиробничій сфері. [ 28].

1. Визначається мінімальний обов'язковий рівень заробітної плати, який гарантується працівникам за кожною посадою (ЗГ). Слід зазначити, що цей гарантований рівень повинен бути вищим у тих працівників, які мають менше можливості впливати на кінцеві результати роботи. Наприклад, головний бухгалтер має багато відповідальної роботи завжди, навіть коли підприємство не дає хороших кінцевих результатів, але він практично не може вплинути на обсяг виробництва чи реалізації продукції та ін. Тому основна частика його заробітку має бути гарантованою. Навпаки, левова частка заробітку менеджерів з реалізації, продавців тощо має залежати від обсягів реалізації.

2. Розробляються правила розподілу колективного заробітку. Це найвідповідальніший етап роботи. Бажано, щоб його разом із спеціалістом у галузі економіки праці проводила та особа, яка найбільш зацікавлена в досягненні певних кінцевих результатів (власник). Враховуючи місію і цілі підприємства, потрібно стосовно кожної посади розробити систему показників, яка б максимально націлювала працівників на покращання саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату.

3. Визначається кількісна залежність між досягненням певних показників роботи кожного конкретного працівника та можливостями зростання його заробітної плати. Оскільки загальний фонд оплати праці непостійний і поки що невідомий, то цю кількісну залежність найзручніше встановлювати в балах. Наприклад, для менеджера по реалізації:

а) за реалізацію продукції на кожні 10 000 гривень: + 1 бал;

б) за залучення нових клієнтів: + 2 бали за кожного;

в) за цінні пропозиції щодо розширення ринків збуту: + 3 бали за кожну;

г) за виконання суміжних робіт або особливих доручень: + 4 бали за кожне;

д) за порушення трудової дисципліни: -1 бал за кожне;

е) за порушення договірної дисципліни: -2 бали за кожне. Цю частину роботи слід виконувати із залученням працівників, умови оплати праці яких визначаються.

4. Довести до відома і детально роз'яснити всім працівникам правила розподілу колективного заробітку до початку періоду, на який вони вводяться. Ці правила відіграють свою мотивуючу роль лише за умови, що вони будуть вірно і однозначно зрозумілі кожному працівнику.

5. По закінченні місяця від заробленого за цей місяць фонду оплати праці (ФОП) віднімається сума гарантованої заробітної плати всіх працівників (фонд гарантованої оплати ФГО = Е- ЗГ). Частина, яка залишається (назвемо її фондом стимулювання ФС) підлягає розподілу між членами трудового колективу в залежності від тих показників, на досягнення яких націлювали їх умови оплати праці.

6. За результатами праці кожного працівника слід підрахувати суму балів, яку він набрав в минулому місяці (Б,). Потім підрахувати суму балів, набраних всіма працівниками підприємства за минулий місяць (Е Б;).

7. Фонд стимулювання поділити на суму балів, набраних всіма працівниками підприємства, і знайти "ціну" кожного балу в гривнях (&):

V = ФС : І Б,

8. Далі розрахувати заробіток кожного працівника (3); за минулий місяць як суму гарантованої та стимулюючої частини. Стимулююча частина визначається як добуток кількості набраних працівником балів Б. та "ціни" балу V:

З, = ЗГ. + аВ;.

Як бачимо, основна перевага безтарифних систем оплати праці полягає у оптимальному поєднанні індивідуальної і колективної зацікавленості в покращанні результатів роботи. Заробіток кожного працівника рівною мірою залежить і від розміру "пирога", який є результатом спільної роботи і буде ділитися між усіма членами колективу, і від його частки в цьому поділі, яка залежить від індивідуальних результатів праці.

Розробка безтарифних систем оплати праці є дуже клопітким і відповідальним завданням. Але за допомогою їх грамотного впровадження можна досягти значного підвищення трудової мотивації працюючих, що сприятиме суттєвому зростанню продуктивності праці та ефективності роботи в цілому.

1.4 Державне та договірне регулювання заробітної плати

Питання організації заробітної плати і формування її рівня складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу. Будь які зміни, що стосуються оплати праці, прямо чи опосередковано впливають на доходи всіх членів суспільства, а також на найважливіші макроекономічні показники. Тому в жодній країні світу питання регулювання оплати праці не залишені лише на розсуд ринкових сил, хоча методи, сфера, масштаби державного втручання в ці процеси в кожній країні різні.