Соціальна відповідальність бізнесу. Організація як функція управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Соціальна відповідальність бізнесу

2. Сутність та зміст поняття «організація як функція управління»

1. Соціальна відповідальність бізнесу

Як відомо, потрапляючи у ситуацію соціальної безвиході, людина вимушена реалізувати усі наявні у неї об'єктивні і суб'єктивні ресурси для стабілізації свого становища. Те ж саме відноситься і до поведінки підприємців, які для досягнення рентабельності і навіть простого виживання змушені звертатися до тіньових схем. Зарубіжний досвід доводить значимість соціальних чинників у стимулюванні підприємницької прозорості і поступової прихильності принципам соціальної відповідальності і соціального бізнес-партнерства з державою. Оскільки в соціальних проблемах розвитку сучасної України виявляються усі проблемні чинники, тому становлення розвинутої економіки у нашій країні безпосередньо пов'язане із формуванням соціальної відповідальності бізнесу, із зміною соціальної політики взагалі.

Категорією «соціальна відповідальність бізнесу» в Україні почали оперувати з тих пір, як 16 грудня 2005 року в Києві був підписаний Меморандум про соціальну відповідальність бізнесу в Україні, який визначає принципи і завдання соціально відповідального бізнесу. Під документом поставили підписи представники різних підприємницьких структур, міжнародних і громадських організацій. Тоді ж було оголошено про початок всеукраїнського руху - так званого Форуму соціальної відповідальності бізнесу в Україні.

Організатори цього руху виходили з того, що відповідальне ставлення компанії до своєї продукції чи послуг, до споживачів, персоналу, партнерів, її активна соціальна позиція як співтовариства «корпоративних громадян», які беруть участь у вирішенні гострих соціальних проблем, є нагальною вимогою часу. У свою чергу, прагнення до таких високих суспільних ідеалів неодмінно позначиться на іміджі компанії і, відповідно, підвищить її конкурентоспроможність на ринках товарів і послуг, що, зрештою, призведе до підвищення конкурентоспроможності як окремих регіонів, так і суспільства у цілому.

Як показує досвід останніх років, вплив на становлення соціальної відповідальності вітчизняного підприємництва справляють не лише національні й історичні традиції, що склалися в країні, політична, й економічна ситуація, але і відсутність єдиних орієнтирів соціальної політики, зокрема:

- відсутність у країні ідеології соціально відповідального підприємництва (взагалі, відсутність вірного розуміння самого терміну «соціальна відповідальність бізнесу», оскільки ця проблема для України відносно нова і, відповідно, відсутність розуміння того, що соціальна відповідальність для бізнесу вигідна, і, як наслідок, відсутність налагодженого механізму реалізації соціальної відповідальності бізнесу);

- відсутність сформованого і впливового сектору громадянського співтовариства, який би цілеспрямовано просував принципи соціальної відповідальності бізнесу у країні, а також спеціалістів, здатних розвивати цей напрямок, що пояснюється, насамперед, особливостями та рівнем свідомості громадян України, а також економічним положенням населення;

- відсутність чітких правових меж реалізації соціальних бізнес-інвестицій, розвитку соціального партнерства взагалі, відповідно до цього, вимушений характер, зокрема під тиском влади, соціальної відповідальності бізнесу, поширення на усіх рівнях державної влади практики маніпулювання, використання бізнесу (як великого, так і середнього, і малого) для здійснення одноразових, не завжди стратегічних і соціально важливих цілей;

- відсутність економічної зацікавленості вітчизняних підприємств (компаній) у реалізації принципів соціальної відповідальності, що пов'язано, насамперед, з характером чинного законодавства і роллю держави;

- значна варіативність форм соціальної діяльності на різних підприємствах (на жаль, кожне вітчизняне підприємство шукає власний баланс між економічною ефективністю і соціальною необхідністю);

- відсутність прозорих процедур розробки соціальної політики, залежність форм і методів соціальної діяльності підприємств від особистих здібностей й інтересів керівників і власників;

- висока диференціація соціальних корпоративних пільг, які, як правило, орієнтовані лише на окремих працівників підприємства;

- відсутність системи соціальної (нефінансової) звітності на підприємствах і, як наслідок, відсутність інформації про соціальну діяльність бізнес-співтовариства;

- значний розрив між бізнесом і державою щодо розуміння пріоритетів соціальної відповідальності;

- відсутність комплексних досліджень соціальної відповідальності вітчизняного бізнесу (на жаль, вивчаються лише окремі її аспекти - благодійність, спонсорство).

Багато з цих чинників, які негативно позначаються не лише на формуванні соціально відповідальної поведінки, але й на розвиткові підприємництва взагалі, пояснюється тим, що останнім часом в Україні зростає протистояння держави і підприємницьких кіл. Свідоцтвом цього є і динаміка зміни індексу економічної свободи (Index of Economic Freedom 2010).

Для активізації соціальної відповідальності в Україні та для налагодження повноцінного діалогу між владою і бізнесом як держава, так і бізнес-співтовариство повинні зробити ряд важливих кроків. Так, компанії повинні: чесно і у повному обсязі виконувати соціальні зобов'язання, визначені чинним законодавством; прийняти і підтримувати можливе посилення державного контролю за дотриманням обов'язкових норм; розширювати коло зацікавлених сторін (стейкхолдерів), крім держави, власників та персоналу, на яких в основному спрямовані соціальні дії, належну увагу необхідно приділити також місцевим співтовариствам, громадським організаціям, діловим партнерам та ін.; розглянути шляхи формалізації розкриття інформації щодо своїх соціальних дій, які б сприяли формуванню сприятливої громадської думки стосовно українського бізнесу, давали можливість висвітлити внесок тієї чи іншої компанії у розвиток економіки країни, і таким чином залучати потенційних інвесторів. Відповідно, з боку держави, крім створення належної законодавчої бази, необхідно:забезпечувати ефективний контроль за дотриманням усіма суб'єктами господарювання соціальних і інших фіскальних зобов'язань, визначених чинним законодавством;державним структурам усіх рівнів необхідно відмовитися від методів як прямого, так і опосередкованого примушення бізнесу виконувати соціальні зобов'язання понад законодавчо визначеного рівня, як це відбувається сьогодні;усіляко сприяти формуванню сприятливої громадської думки щодо вітчизняного бізнесу та його ролі у суспільно-економічному розвитку країни. Не менш важливі завдання стоять і перед кожним членом суспільства, які насамперед полягають у зміні менталітету, тобто в усвідомленні того, що соціальна захищеність кожного індивіда забезпечується не лише особистими можливостями і здатностями, але й особистою участю у формуванні навколишнього середовища, тобто бізнесу, держави, природи. Керівники і власники компаній повинні більш активно використовувати внутрішньо-особистісний механізм підвищення соціальної відповідальності.

соціальний відповідальність управління організаційний

2. Сутність та зміст поняття «організація як функція управління»

Поняття "організація" вважається одним із найважливіших, він використовується в таких значеннях:

-- система, зокрема система управління, що розглядається як єдиний організм;

-- стадія процесу управління, призначена для створення нової або реорганізації чи ліквідації діючої системи;

-- суб'єкт господарювання.

У широкому розумінні поняття "організація" -- це певний порядок, а підвищення рівня організованості -- впорядкування. Досягнутий порядок вважають повним, якщо в ньому практично відобразилися чотири аспекти впорядкованості, які випливають у зв'язку з тим, що визначено:

1) межі системи, тобто встановлено, скільки та які системо утворюючі одиниці вона охоплює;

2) змінні, що характеризують одиниці, котрі утворюють систему;

3) допустимі співвідношення між можливими кількісними значеннями змінних шляхом накладання обмежень па кожну з них;

4) спосіб дії кожної одиниці їх взаємодії.

Сучасні великі фірми -- національні та багатонаціональні компанії, які вкладають капітали в різні галузі й мають підприємства в багатьох країнах світу. Великі фірми мають десятки наукових лабораторій, складну систему матеріально-технологічного постачання та збуту, що охоплює багато агентів, підприємства технічного обслуговування тощо. Для ефективного функціонування таких фірм потрібні, насамперед, досконалі внутрішні зв'язки. Об'єднання різних частин фірми в єдине ціле забезпечується за допомогою організаційної функції менеджменту.

У менеджменті в системному підході організація розглядається як множина взаємопов'язаних і певним чином упорядкованих компонентів, що забезпечує цілісність організації та її відносини із зовнішнім середовищем.

Поняття "організація" охоплює такі взаємопов'язані елементи:

-- мета та завдання;

-- групування завдань для визначення видів робіт;

-- групування видів робіт у відповідних підрозділах згідно з метою організації;

-- делегування повноважень, розподіл відповідальності й визначення кількості рівнів в ієрархії управління;

-- створення організаційного клімату, що спонукає працівників активно працювати для досягнення мети організації;

-- проектування системи комунікацій, яка може забезпечити прийняття ефективних рішень, їх контролю та координації;

-- побудова єдиної організаційної системи, що забезпечує внутрішнє узгодження всіх складових організації, адаптацію до змін зовнішнього середовища.

Склад організаційних функцій передбачає три основні рівні розвитку, кожен з яких, у свою чергу, також складається з трьох етапів.

Організація як функція менеджменту -- це процес створення структури підприємства, що дає змогу людям ефективно працювати разом для досягнення спільної мсти. Отже, попередньою умовою для створення структури підприємства є формування стратегії, а основна мета організаційної функції в менеджменті полягає в забезпеченні переходу від стратегії до структури. Організаційну функцію часто розглядають як процес розподілу обов'язків і координацію зусиль персоналу з метою забезпечення максимальної продуктивності в досягненні попередньо визначеної мети діяльності.

Розрізняють декілька аспектів організаційної діяльності:

-- взаємовідношення повноважень, що об'єднують керівництво вищої ланки з нижчими рівнями працівників і забезпечують можливість розподілу та координації завдань;

-- створення системи управління, тобто створення об'єктів управління (керованих систем), суб'єктів управління (керуючих систем) і встановлення зв'язків між ними;

-- удосконалення системи управління.

Практичним результатом виконання організаційної функції вважається:

1) затвердження структури виробництва, структури органів управління, схеми взаємозв'язків між підрозділами;

2) регламентація функцій, підфункцій, робіт і операцій, встановлення прав та обов'язків органів управління й посадових осіб;

3) затвердження положень, інструкцій;

4) підбір, розстановка кадрів і формування штатів працівників у керуючій та керованій системах.

Використана література

1. Дикань Н.В. - Менеджмент

2. Менеджмент - конспект лекцій (КНЕУ)

3. «Форум социально ответственных бизнесов Украины» [Электронный ресурс]. - Режим доступа:http://www.tnk bp.com.ua/press/media/2005/12/851/.

Размещено на Allbest.ru