Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

Адаптація управління підприємством до умов ризику

• КИЇВ - 2011р.
• 

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток світової економіки супроводжується виникненням нових причинно-наслідкових зв'язків, які формують і визначають сучасні умови функціонування об'єктів господарювання. Ускладнення зовнішнього середовища вимагає пошуку нових ефективних підходів і методів побудови систем управління підприємством. Оперативність, адекватність, гнучкість, швидкість у прийнятті управлінських рішень - це властивості, необхідні сучасній системі управління будь-якої організації, якщо вона прагне досягти успіху в жорсткій конкурентній боротьбі за ресурси та споживача. При цьому слід також враховувати такі категорії, як інформативність і комунікативність, невизначеність і ризик.

Проблеми ризиків викликають сьогодні інтерес з боку фахівців. Наслідком цього стала величезна кількість робіт, присвячених проблемам теоретичного і практичного обґрунтування зниження рівня ризиків. Початком такого дослідження стали переклади різних монографій зарубіжних авторів. Вітчизняна наука протягом довгих років не виявляла цікавість до проблем економічної теорії нестабільності, наслідком якої є ризики.

Кожне підприємство має свої власні переваги в діяльності, спрямованої на зниження можливих збитків. Управління ризиком - нове для вітчизняної економіки явище. Тому поки ще далеко не усі вітчизняні підприємці до кінця усвідомили неминучість ризику і важливість його постійного урахування. Тим часом, уміле управління ризиками істотно підвищує шанси підприємства в успішному веденні діяльності і значно зменшує небезпеку фінансового краху.

Для написання курсової роботи були використані наступні наукові роботи вітчизняних та іноземних науковців: І. Алексєєва, М. Альберта, В. Герасимчука, Д. Гвишиани, В. Гончарова, В. Гуменюка, П. Друкера, Й. Завадського, Є. Крикавського, О. Кузьміна, Л. Лігоненко, І. Продіуса, Й. Петровича, Т. Пітерса, Ж. Поплавської, Н. Тарнавської, Р. Уотермана, Ф. Хедоурі, Ф. Хміля, А. Шегди. А. Альгін, Д. Бачкаї, П. Верченко, В. Вітлінського, Л. Временко, А. Гайдуцького, Дж. Нейман, О. Устенко, Е. Уткін, Н. Хохлов, В. Черкасов, Г. Чернова, Л. Шаршукова, О. Шевчук, О. Ястремський, В. Юрчишин.

Мета і завдання курсової роботи. Метою роботи є теоретичне вивчення вітчизняного та іноземного досвіду, методичних підходів і практичних заходів адаптації системи управління підприємством до умов ризику для підвищення ефективності діяльності підприємства.

Поставлена мета зумовила необхідність розв'язання таких завдань:

- проаналізувати підходи до поняття ризик як елемента системи управління підприємством;

- проаналізувати індикатори і методи уникнення та зниження ступеня ризику;

- проаналізувати механізм адаптації підприємства до умов ризику;

- сформулювати конкретні рекомендації щодо вдосконалення формування елементів систем управління підприємством, враховуючи фактор економічного ризику.

Об'єктом дослідження є процес адаптації системи управління ТОВ „Квадрат - Площа Слави” до умов ризику.

Предметом дослідження є принципи, способи та методико-прикладні аспекти адаптації системи управління підприємством до умов ризику.

1. Теоретичні аспекти адаптації підприємства до ризику

1.1 Ризики в діяльності підприємства

Необхідність урахування ризику при прийнятті управлінських рішень постала наприкінці XIX ст., коли розпочалося будівництво великих промислових підприємств, з'явилися нові види транспорту. Перший план управління ризиками був розроблений у США в 90-х роках XIX ст. для компанії, яка займалася будівництвом залізниць [36]. В 60-х роках XX ст. ризик отримує статус загальнонаукового поняття, яке виходить за рамки тої чи іншої конкретної науки [22]. Проте утвердження самого управління ризиком і поява професійних ризик-менеджерів припадають на початок 70-х років [3].

З переходом до нових умов діяльності, зі зміною методів господарювання, формуванням нової стратегії підприємств, орієнтованих на економіку ринкового типу, розпочався пошук ефективних механізмів ризик-менеджменту у системах управління підприємством. Відомо, що уникнути невизначеності та усіх ризиків у діяльності підприємства неможливо навіть за рахунок прийняття найефективніших планів, оптимальних рішень. Позбутися невизначеності та ризику, можна лише знищивши сам ринок. Тому необхідно враховувати ризики при формуванні систем управління підприємством, що дасть змогу не лише зменшити ймовірність і розмір можливих збитків, а й створити всі умови для отримання найкращих позитивних результатів у вигляді додаткових доходів, прибутків, дивідендів тощо. Основним завданням для менеджера повинна бути не відмова від прийняття ризикованих рішень, пов'язаних з невизначеністю, а чітка ідентифікація, детальний аналіз, точна оцінка й, відповідно, ефективне управління ризиком. Оскільки, як зазначено в науковій літературі, перехідний період економіки характеризується значним ступенем економічного ризику, а також і великими можливостями для самого підприємства [33].

Управління будь-якою організацією розглядається як відкрита система, на формування та функціонування якої впливають фактори зовнішнього та внутрішнього середовищ. Зовнішнє середовище є фактором, який визначає основні характеристики менеджменту, в тому числі організаційну диференціацію та інтеграцію підприємства. При цьому однією з ключових детермінант зовнішнього середовища є невизначеність і спричинений нею ризик. Він впливає на структуру як системи управління загалом, так й окремих елементів, а також взаємозв'язків між ними. Важливо налагодити гнучкі, ефективні та раціональні взаємозв'язки між елементами системи. На практиці часто намагаються розробити найкращі елементи управління, забуваючи про його цілісність, а саме цілісна взаємодія зможе забезпечити ефект синергізму розроблених та впроваджених елементів.

У науковій економічній літературі є велика кількість визначень і тлумачень ризику. Термін “ризик” вживається у багатьох суспільно-політичних і природничих науках, кожна з яких дає йому своє тлумачення.

В економічній науці існують дві теорії ризику - класична та неокласична. Основними представниками класичної теорії були Дж. Міль та Н.У.Сеньйор, які розглядали ризик як математичне очікування втрат, що можуть виникнути в результаті прийнятого рішення [30]. Розвиток неокласичної теорії ризику продовжив Дж. М. Кейнс, який виділив: поняття “схильність до ризику”, як специфічну якість підприємця, поняття добровільний та вимушений ризик [23].

Часто ризик розглядається як явище, що призводить лише до негативних наслідків, тобто ці визначення є однобічними, хоча відомо, що відхилення може бути і в позитивний бік, що і спонукає менеджерів до прийняття ризикованих рішень. Крім того, існування ризику є причиною народження та функціонування підприємств - страхових компаній, факторингових фірм, консалтингових організацій, венчурних підприємств тощо.

Також результати або наслідки можуть бути нейтральними (нульовими) щодо відношення до суб'єкта ризику [37]. Найчастіше наслідки є нейтральними при застосуванні превентивних методів зниження ступеня ризику.

Очевидно, що ризик є багатоаспектним явищем і може безпосередньо впливати на прибутки, доходи, дивіденди тощо.

Тому під ризиком будемо розуміти економічну категорію, що пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору у процесі виробничо-господарської діяльності. Вона відображає міру (ступінь) відхилення від цілей, бажаного (очікуваного) результату, а також ступінь невдачі з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та зворотних зв'язків стосовно об'єкта керування [18].

Класифікація ризиків є дуже важливою як теоретично, так і практично, оскільки від її точності залежать правильність кількісної оцінки, відповідність у застосуванні методів уникнення та зниження ступеня ризику, а отже, ефективність функціонування як самої системи менеджменту, так і підприємства загалом [32]. Тобто її результати є вихідними даними для подальшого процесу дослідження ризиків.

Класифікувати ризики можна за різними ознаками. Ризики підприємства залежно від сфери виникнення поділяються на зовнішні та внутрішні (рис. 1.1). Обсяг та ймовірність виникнення внутрішніх ризиків безпосередньо залежать від функціонування системи управління і господарської діяльності підприємства. До зовнішніх для організації відносять ризики, зумовлені причинами, на які підприємство не має прямого впливу. За українських економічних умов вони відіграють важливу роль у діяльності підприємства. Слід зазначити, що уникнути зовнішніх ризиків дуже важко, найчастіше їх просто враховують. Звичайно, кожен з виокремлених ризиків можна ще розділити на підвиди, але ми не ставили собі за мету розробити детальну класифікацію. Враховуючи те, що на зовнішні ризики важко впливати, до них можна хіба лише адаптуватись, у даній роботі основну увагу звернено на внутрішні економічні ризики.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1.Класифікація ризиків підприємства за сферою виникнення

Особливої уваги на сучасному етапі розвитку української та світової економіки заслуговують інформаційні та енергетичні ризики. Проте, для нормального функціонування організації будь-якого масштабу недостатньо лише технічних, матеріальних, фінансових, трудових ресурсів; необхідно освоювати управління новими стратегічними ресурсами, а отже, вміти керувати інформаційними та енергетичними ризиками

Для того, щоб правильно ідентифікувати виокремлені ризики, слід їх проаналізувати та описати їхні особливості.

Політичні ризики - ймовірність виникнення збитків або одержання додаткового прибутку як наслідок політичного курсу, який провадить держава. Слід зазначити, що твердження про неможливість впливу на цей тип ризиків не зовсім правильне, оскільки вплив на політичну ситуацію в країні здійснюється як за кордоном, так і на території нашої країни шляхом лобіювання корпоративних інтересів. Відмінність полягає лише у тому, що в економічно розвинених країнах ця діяльність законодавчо унормована.

Адміністративно-законодавчі ризики виникають внаслідок прийняття нормативно-правових актів органами державної влади всіх рівнів, які прямо або опосередковано погіршують умови діяльності організації. Проте адміністративно-законодавчі ризики, як і будь-які інші, не тільки можуть призвести до збитків, а й можуть створювати додаткові можливості для організацій. В умовах становлення Української держави та її економіки ця група ризиків є дуже суттєвою за своїм впливом. Пояснюється це відсутністю практичних інструкцій щодо виконання та реалізації нормативно-правових актів, прогалинами в законодавчих кодексах, частими їх змінами, а також небажанням юридичних та фізичних осіб дотримуватись нормативно-правових актів у своїй діяльності. Адміністративно-законодавчі ризики можна поділити на дві великі групи: ризики зміни в законодавстві та ризики недотримання вимог по відношенню до капіталу.

Ризики ринкової кон'юнктури проявляються як імовірність втрат чи додаткових можливостей в результаті зміни економічної ситуації на ринку чи в сегменті, де функціонує підприємство, порівняно з іншими ринками та сегментами. Відомо, що ринки, поля бізнесу та сегменти розвиваються, як правило, циклічно. Загалом різні сегменти ринків щільно пов'язані між собою, і зміна на одному з них тягне зміни на інших. Тому організаціям необхідно слідкувати за подіями на суміжних ринках та в їх сегментах. Дані ризики складаються з трьох основних груп, які часто взаємопов'язані, а саме: ризики зміни ринкових цін, ризики зміни ринкового попиту та пропозиції, ризики зміни життєвого циклу самих ринків.

Природно-екологічні ризики пов'язані з ймовірністю втрат внаслідок природних катаклізмів та екологічних катастроф. Спрогнозувати та передбачити цю групу ризиків дуже важко. Проте завдяки розвитку науки і освіти, техніки та технології землетрусам протиставлені раціональні принципи розселення, містобудівні принципи та технології; повеням протиставлені регулювання стоків рік гідротехнічними спорудами; посухам - меліорація та лісозахисні насадження тощо. Також є добре вивчені і розроблені конкретні методи з ліквідації наслідків природно-екологічних ризиків.

Соціальні ризики виявляються безпосередньо у втратах внаслідок конфліктів, які виникають у суспільстві, а також у проблемах з потенційними трудовими ресурсами для підприємства. Як правило, вони виникають при конфлікті інтересів підприємства з його стратегією, планами та інтересами соціальних груп зі своїми мотивами, цілями. Сюди слід віднести: демографічні ризики; ризики виникнення конфліктів з громадськістю, організаціями соціального захисту тощо; ризики соціальних заворушень.

Ресурсні ризики пов'язані з ймовірністю втрат чи отримання додаткового прибутку внаслідок залучення та використання ресурсів у виробничо-господарській діяльності організацій. Ресурсні ризики можна поділити на такі основні групи: фінансові, трудові, матеріальні, інформаційні, енергетичні.

Фінансовий ризик виникає під час здійснення фінансової діяльності чи виконання фінансових угод. До фінансових ризиків треба віднести: валютні, інфляційні, дифляційні, ліквідності, інвестиційні [35]. Валютний ризик пов'язаний зі зміною курсу однієї іноземної валюти по відношенню до другої в період між датою підписання угоди та датою її виконання, що може призвести до валютних втрат чи додаткових отримань.

Внаслідок дії інфляційного ризику можливі збитки, зумовлені зміною курсу національної валюти, а саме її знеціненням протягом періоду реалізації інвестиційного проекту, виконання угоди чи виробничого періоду. Незначний рівень інфляції є позитивним та стимулюючим фактором виробництва, експорту продукції та припливу капіталу. Проте значний рівень інфляції негативно впливає на розвиток підприємств.

Дифляційний ризик за природою обернений до інфляційного, він виникає внаслідок зростання купівельної спроможності національної грошової одиниці. Проте цей ризик негативно впливає на експорт, не стимулює виробництво та зменшує приплив іноземного капіталу, при цьому стимулюючи імпорт іноземної продукції, тому досить небезпечний як на мікро-, так і на макрорівні.

Ризик ліквідності пов'язаний зі зниженням здатності фінансувати взяті на себе зобов'язання, коли настає момент їхньої ліквідації, тобто час покривати грошовими ресурсами вимоги контрагентів, а також вимоги забезпечення. У структурі фінансового ризику велике значення відіграє інвестиційний ризик, який виникає за умов інвестиційної діяльності організації і залежить від специфіки діяльності [12]. Це ризик збитків в результаті вкладання матеріальних та нематеріальних цінностей у різні проекти. До інвестиційних ризиків належать: ризики невикористаних можливостей, ризики прямих фінансових втрат, відсоткові ризики, кредитні ризики, портфельні ризики. Ризики персоналу - це ймовірність втрат, пов'язаних із використанням трудових ресурсів на підприємстві, тобто ризик втрат, зумовлений можливими похибками працівників, летальними випадками серед працівників, шахрайством, недостатньою кваліфікацією, відсутністю стійкості штату організації, можливістю негативних змін у трудовому законодавстві тощо. Основні види ризиків персоналу (трудових) наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Основні види ризиків персоналу

Ризик	Характеристика
Неефективних організаційних структур	Ризик пов'язаний з втратами внаслідок дублювання або невиконання функцій, роботи, завдань тощо працівниками різних підрозділів підприємства.
Кваліфікаційний	Полягає в ймовірності втрат внаслідок недостатньої кваліфікації, досвіду чи навиків у працівника на певній посаді.
Плинності кадрів	Ризик зумовлений непередбаченими витратами на навчання та перекваліфікацію нових працівників внаслідок постійної їх зміни на підприємстві.
Конфлікту інтересів	Ризик проявляється у конфлікті між працівниками та адміністрацією, а також між адміністрацією та власниками підприємства через конфлікт інтересів, мотивів, планів та особистих цілей.

Матеріальні ризики - це ймовірність втрат внаслідок неефективної роботи із залучення та використання підприємством матеріальних ресурсів (табл. 1.2). Для зниження та уникнення цієї групи ризиків необхідно підвищити ефективність роботи відділу постачання та підрозділів, які використовують матеріальні ресурси в своїй роботі.

Таблиця 1.2 Основні види матеріальних ризиків

Ризик	Характеристика
Зриву постачання	Ризик зумовлений неотриманням або несвоєчасним отриманням необхідних матеріальних ресурсів.
Недопостачання	Ризик можливих збитків у зв'язку із неповним отриманням відповідно до умов підписаної раніше угоди партії матеріалів.
Зміни цін на матеріали	Ризик зумовлений несподіваною зміною ринкових цін на матеріали
Постачання неякісних матеріалів	Ризик ймовірності збитків через невідповідність якості матеріальних цінностей зазначеній в угоді.

Інформаційні ризики - це ризики несвоєчасної інформації, ризики дезінформації, ризики надлишкової інформації, ризики нечіткої інформації, ризики неповноти інформації, ризики втрати комерційної інформації, ризики дублювання інформації. Вони зумовлені насамперед наступними причинами недостатньою ємкістю систем, їхньою неадекватністю щодо операцій, які проводяться, недосконалістю методів обробки даних або низькою якістю чи невідповідністю даних, що використовуються, тощо. Такі ризики часто дуже важко виявити, проте масштаб збитків, заподіяних ними, є значним та прихованим, а тому може виявлятися протягом тривалого періоду. Щоб уникнути виникнення ризиків цієї групи, необхідно спроектувати ефективну інформаційну систему як основний елемент менеджменту підприємства та системи управління економічним ризиком.

Ризик несвоєчасної інформації пов'язаний із застосуванням застарілих для прийняття та виконання певного управлінського рішення даних. Внаслідок дезінформації можливі збитки, зумовлені навмисним або операційним перекрученням інформації (помилки, пов'язані зі збоями в функціонування комп'ютерних інформаційних систем), яка використовується у виробничо-господарській діяльності організації. Ризик надлишкової інформації спричиняє збитки, пов'язані з витрачанням додаткових ресурсів на її обробку як непотрібної у подальшій діяльності. Нечітка інформація спричиняє збитки, зумовлені додатковим залученням ресурсів для уточнення інформації або прийнятих на її основі управлінських рішень. Ризик неповноти інформації пов'язаний із втратами через прийняття та виконання управлінських рішень на основі неповної інформації. Ризик втрати комерційної інформації проявляється у вигляді збитків, яких організація зазнає в результаті операційної втрати чи розголошення працівниками підприємства комерційної інформації. Ризик дублювання інформації - це ймовірність виникнення збитків як результати додаткових витрат на отримання, обробку та зберігання інформації, яка вже є у розпорядженні організації.

Виробничо-господарські ризики пов'язані з виробництвом будь-якої продукції, товарів та послуг, в процесі якого виникають проблеми застосування технології виробництва, незавантаження виробничих потужностей, зниження інтенсивності виробництва, зростання браку тощо. Виробничо-господарські ризики поділяються на такі групи ризиків: технічні ризики, технологічні ризики, інноваційні ризики, майнові ризики (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 Основні виробничо-господарські ризики

Ризик	Характеристика
Технічний	Виникає при незадовільній організації виробництва та проведенні превентивних заходів або внаслідок морального та фізичного зносу обладнання.
Технологічний	Виникає під час похибок у використанні технології або як результат неправильно обраної технології, (тобто зумовлений недосконалістю технології).
Інноваційний	Пов'язаний з ймовірністю втрат внаслідок непередбаченого попиту на товари та послуги, у розвиток яких вкладаються кошти.
Майновий	Збитки, одержані внаслідок пошкодження майна підприємства або його повної чи часткової втрати.

Всі виробничо-господарські ризики стосуються групи внутрішніх ризиків, оскільки на них можна безпосередньо вплинути, а виникають вони, як правило, з вини самого суб'єкта господарювання.

Комерційні ризики - це можливі збитки або додаткові надходження, які можуть виникнути у процесі реалізації товарів та послуг. До комерційних ризиків належать: ризики неплатежів, маркетингові ризики в складі яких чільне місце посідають торгові ризики, транспортні ризики (табл. 1.4).

Таблиця 1.4 Основні комерційні ризики

Ризик	Характеристика
Неплатежів	Пов'язаний з проблемою відмови в оплаті за поставлені товари та послуги.
Маркетинговий	Ризик втрат внаслідок незадовільної маркетингової діяльності підприємства.
Транспортний	Зумовлений втратами внаслідок транспортування товарно-матеріальних цінностей між контрагентами чи власними підрозділами.
Торговий	Безпосередньо виникає у процесі переходу товарів та послуг від продавця до споживача.

Мінливість зовнішнього і внутрішнього середовища діяльності підприємства і його вплив на результати діяльності підприємств може розглядатись як передумова адаптації до ризику.

1.2 Джерела виникнення ризиків

В економічній літературі існують не тільки різні тлумачення поняття «ризик», а й різні погляди на його природу. Відомі три основні підходи до цієї проблеми: визнається або суб'єктивна, або об'єктивна, або суб'єктивно-об'єктивна природа ризику. Суб'єктивісти стверджують, що вирішальним фактором виникнення ризику є роль особи, яка приймає рішення за умов невизначеності. Прихильники об'єктивної природи ризику вважають, що вирішальним фактором є сама ситуація. Проте в науковій літературі переважає останній підхід. Суб'єктивно-об'єктивна природа ризику визначається тим, що він породжується процесами як суб'єктивного характеру, так і такими, існування яких не залежить від волі та свідомості людей [38].

Виходячи із суб'єктивно-об'єктивної природи, економічний ризик має значення тільки відносно осіб, які приймають позитивне чи негативне рішення, і тільки відносно наявних альтернативних варіантів цих рішень. Саме людський потенціал створює умови, які дають змогу організації загалом сформувати цілі та плани та зреалізувати їх внаслідок адекватно прийнятих управлінських рішень та подолання ризику (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Джерела економічних ризиків підприємства



В економічній літературі зустрічаються такі групи причин суб'єктивно об'єктивного характеру його виникнення:

1. Причини об'єктивного характеру. Проявляються через зміни у зовнішньому середовищі організації та відсутність повної інформації. Постійний розвиток світової економіки спричинює зміни, які є принципово індентермінованими, тобто їх важко передбачити, зробити точний прогноз як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищах організації. Зміни в діяльності підприємства слід розподілити наступним чином:

а) зміни, що раптово настали у зовнішньому середовищі і впливатимуть на діяльність підприємства (зміни адміністративно-законодавчі, зміни соціально-економічної політики, інфляція, природні процеси та явища, стихійні лиха тощо). Слід зазначити, що підприємствам важко вплинути на цю групу змін чи уникнути їх, тому для ефективного функціонування слід навчитись оптимально враховувати їх у виробничо-господарській діяльності;

б) зміни відносин з контрагентами (зміна контрагентів; зміни смаків, уподобань, переконань і орієнтацій партнерів тощо). Ці зміни можуть бути викликані як самим підприємством, так і контрагентами підприємства, що спричинить зміни досягнутих раніше домовленостей або відмову від них;

в) зміни внаслідок науково-технічного прогресу. Його поступ, особливо в найближчий період, може з певною точністю бути передбачений. Проте визначити конкретні наслідки тих чи інших наукових відкриттів, технічних винаходів у недалекому майбутньому практично неможливо.

Для прийняття рішень необхідна повна, достовірна, оперативна та економічно вигідна інформація про наявність і розмір попиту на товари й послуги; про платоспроможність партнерів, клієнтів, конкурентів; про прибутки, ціни, курси, тарифи, дивіденди; плани та проекти конкурентів; смаки і вподобання потенційних клієнтів тощо:

г) економічно оптимальна інформація. Нерідко, враховуючи витрати часу та вартість послуг інформаційних посередників, більш економічно вигідно і доцільно працювати з неповною інформацією, ніж збирати дорогу повну інформацію;

д) прихованість та спотвореність інформації. Слід пам'ятати про можливість спотворення і приховання інформації економічними агентами з соціальних, економічних, політичних чи з інших причин. Також вона може бути помилковою внаслідок неточних експертних оцінок, похибок технічних засобів переданя інформації тощо.

2. Причини суб'єктивного характеру. Суб'єктивні причини проявляються в тому, що ризик реалізується через підприємця або підприємство. Саме підприємець, менеджер, виходячи з власних потреб та соціально-психологічних особливостей, по-різному оцінює ситуацію, можливі результати і уявляє ймовірності їхнього здійснення, робить вибір із множини альтернатив.

а) Внутрішня мотивація менеджера. Прийняття ризику залежить від кожної конкретної людини з її потребами у самоствердженні, самовираженні. На ризик підприємця, менеджера штовхає нескінченна кількість нагромаджених орієнтацій, мотивів та амбіцій [20]. Крім того, кожен управлінець володіє певним характером, складом розуму, психологічними особливостями, індивідуальними характеристиками пам'яті, розумінням відповідальності, інформаційно-психологічними особливостями, рівнем знань в галузі своєї діяльності, стереотипами поведінки, ідеалами, намірами, має певні уподобання. Немало також залежить від того, що візьме гору - передчуття успіху чи невдачі, тобто чи схильний менеджер до ризику, чи ні. Ризикованих рішень прагнуть уникнути підприємці та менеджери консервативного типу, не схильні до інновацій, для яких основним завданням є мінімізація можливих ризиків;

б) Неефективність систем управління (втрата адаптивності, невідповідність кадрів запланованим проектам розвитку підприємства, нечітка організаційна структура, яка не відповідає сучасним стандартам менеджменту, наявність дублювання функцій і надлишковий кадровий резерв, застарілі механізми контролю, не володіння методами менеджменту, неадекватність внутрішніх змін до мінливості зовнішнього середовища, погані посадові інструкції тощо). Система управління повинна постійно удосконалюватись та адаптуватись до внутрішніх і зовнішніх змін у середовищі організації. А самі елементи та взаємозв'язки системи менеджменту при формуванні та функціонуванні повинні враховувати наявні зміни. Втрата адаптивності, саморегуляції менеджерів та усього підприємства призводить до появи ризику як похідного фактора невідповідності управлінського потенціалу вимогам середовища функціонування, яке швидко змінюється. Залежно від кваліфікації персонал може бути або джерелом ризику, або важливим ресурсом його зниження. Якщо персонал недостатньо надійний і кваліфікований, то постійно виникатимуть внутрішні економічні ризики. Крім того, в Україні відсутня корпоративна культура. Ризик виникає в організаціях внаслідок елементарного невиконання працівниками своїх обов'язків, недотримання правил тощо.

в) Зміни у внутрішньому середовищі організації (раптові поломки обладнання та техніки, збій в системі носіїв інформації тощо). Дані зміни є більш прогнозованими в порівнянні з іншими групами змін за умов правильної і оптимальної побудови економіко-господарських процесів і системи менеджменту підприємства.

Отже, удосконалення системи управління з урахуванням ризику необхідно всесторонньо враховувати визначення його суті та причин виникнення. Це дасть змогу менеджерам і підприємцям зрозуміти природу економічного ризику, а отже, обрати оптимальні інструменти для його зниження чи уникнення, тобто підвищити стабільність і стійкість діяльності підприємства.

адаптація ризик підприємство



1.3 Методи оцінки, прогнозування та зниження рівня ризиків

Оцінка, прогнозування й обмеження рівня ризиків є найбільш відповідальний і методично складний етап адаптації. Якщо в умовах невизначеності при виборі рішення є можливість оцінити вірогідність вдачі, невдачі та відхилення від поставленої мети, то таке рішення містить у собі ризик. Ризикова діяльність підприємств викликана необхідністю адаптації до ринкових умов і досягнення маневровості в системі ринкових відносин.

Менеджери підприємств найчастіше стоять перед вибором: не ризикувати і задовольнятися меншим прибутком чи в розрахунку на великий прибуток йти на ризик. Але для цього важливо знати рівень Рівень ризику - це розмір можливих втрат у результаті настання непередбачених обставин припустимого ризику й імовірності програшу в ринковій боротьбі. Оскільки ризик являє собою дію в надії на щасливий результат, то приймати його на себе підприємця змушує, насамперед, невизначеність ситуації, тобто невідомість умов політичної й економічної обстановки, перспектив зміни цих умов. Чим більша невизначеність ситуації при прийнятті рішення, тим вищий рівень ризику.

Виявлення рівня ризику може здійснюватися різними методами: від складного ймовірнісного аналізу в моделях дослідження операцій до чисто інтуїтивних здогадів. У літературі подані такі методи оцінки: статистичний, експертний, комбінований. Найбільш прийнятний і широко використовується статистичний метод, тому що він дає уявлення рівня ризику в кількісному вираженні [25].

Деякі автори схильні до абсолютизації статистичного методу числення рівня ризику. Невизначеність господарської ситуації багато в чому визначається фактором випадковості. Випадковість це те, що в подібних умовах відбувається неоднаково, і тому її заздалегідь не можна передбачити.

Випадкові події в процесі їхнього спостереження повторюються з визначеною частотою. Частота являє собою відношення числа появ цієї події до загального числа спостережень. Вона звичайно має статистичну стійкість у тому розумінні, що при багаторазовому спостереженні її значення міняються незначно. Таким чином, частоти випадкової події як би групуються біля деякого числа. Стійкість частоти відбиває деяка об'єктивна властивість випадкової події, що полягає у деякій мірі його можливості. Звідси рівень ризику визначається величиною відхилень фактично отриманих доходів від їхнього середнього розміру.

Частота виникнення деякого рівня втрат знаходиться за формулою імовірності [25]

F = (1.1)

де F - частота виникнення деякого рівня втрат;

N - число випадків настання конкретного рівня втрат;

N загаль. - загальне число випадків у статистичній вибірці, що включає й успішно здійснені операції даного періоду.

Міра об'єктивної можливості випадкової події Х називається його імовірністю. Саме біля числа цієї імовірності групуються частоти події Х. Імовірність будь-якої події коливається від 0 до 1. Якщо імовірність дорівнює нулю, то вона вважається неможливою. Якщо ж імовірність дорівнює одиниці, то подія є достовірною.

Імовірність дозволяє спрогнозувати випадкові події. Вона дає їм кількісну і якісну характеристику. При цьому рівень невизначеності і ступінь ризику зменшуються. Невизначеність господарської ситуації багато в чому визначається і фактором протидії.

Згідно зі статистичними методами, рівень ризику можна вимірювати двома критеріями:

середнє очікуване значення;

коефіцієнт варіації (коливність можливого результату).

Середнє очікуване значення - це те значення величини події, що зв'язано з невизначеною ситуацією. Воно є середньозваженим для всіх можливих результатів, де імовірність кожного результату використовується як частота чи вага відповідного значення.

Але середня величина являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дозволяє прийняти правильне рішення.

Для остаточного прийняття рішення необхідно вимірити мінливість показників, тобто визначити міру коливності можливого результату.

Коливність можливого результату являє собою ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини.

Для цього на практиці звичайно застосовують два близько зв'язаних показники: дисперсія і середнє квадратичне відхилення.

Дисперсія являє собою середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних [17]. Розраховується за формулами:

= ; (1.2)

(1.3)

де G- дисперсія;

- значення для кожного випадку спостереження;

- середнє очікуване значення;

n - число випадків спостереження;

Pі - імовірність виникнення даного результату.

Середнє квадратичне відхилення визначається за формулами:

= ; (1.4)

, (1.5)

де - середнє квадратичне відхилення.

Для аналізу рівня ризику використовується коефіцієнт варіації. Він являє собою відношення середнього квадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує ступінь відхилення отриманих значень

V = (1.6)

де V - коефіцієнт варіації (ризику), %;

G - середнє квадратичне відхилення;

- середнє очікуване значення.

Коефіцієнт варіації - відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення досліджуваного показника. За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливність ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100%.

Чим більший коефіцієнт, тим сильніша коливність, а виходить, сильніша невизначеність ситуації. У літературі встановлена така якісна оцінка різних значень коефіцієнта варіації [16]:

- до 10% - слабка коливність;

- 10 - 25% - помірна коливність;

- понад 25% - висока коливність.

Таким чином, ризик має математично виражену імовірність настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високим ступенем точності.

Для цього виділяються такі умовні зони.

Безризикова зона. Можливі фінансові втрати не прогнозуються (УП=0).

Слід відмітити, що оцінка можливості існування зони діяльності без ризику носить значною мірою суб'єктивний характер і визначається такими факторами:

особливостями сприяння категорії ризику і поведінки при прийнятті управлінських рішень в ситуації невизначеності;

усвідомленням минулих стратегій і можливістю екстраполювати отримані результати виходячи з майбутніх тенденцій розвитку;

ступенем розвитку системи аналізу і оцінки економічного ризику [9].

Зона мінімального ризику. Утрати незначні та істотно не впливають на очікуваний прибуток (РП<ПП).

Зона припустимого ризику. Межі зони відповідають рівню втрат, рівному очікуваному прибутку від фінансово-господарської діяльності, а виходить, така діяльність ще доцільна (РП=ПП ).

Зона неприпустимого ризику. Можливі втрати, що перевищують величину прогнозованого прибутку аж до величини доходу від діяльності підприємства. Ця зона характеризується небезпекою втрат, що свідомо перевищують прибуток і в максимумі можуть привести до утрати всіх коштів, що невідшкодовуються, (ПП=ВД).

Зона критичного ризику. Характеризується можливістю фінансових утрат за розглянутим проектом в розмірі усього власного капіталу, тобто величина таких утрат перевершує критичний рівень (РП=СК).

Зона катастрофічного ризику. Тут можливі фінансові втрати в розмірі власного капіталу без відновлення останнього, що неминуче приведе до банкрутства (УП>СК).

Приведена нижче шкала характеризує рівень ризику при використанні кількісного критерію середнього очікуваного значення (Х) і среднеквадратичного відхилення (G) як міри мінливості (коливності) можливого результату.

Наведена схема дозволяє визначити, які операції підприємства перебувають за межами припустимого ризику для того, щоб ще раз зважити доцільність їхнього проведення. Результати такого угрупування дозволяють оцінити також рівень концентрації ризиків за окремими операціями. Для цього визначають, яку питому вагу в кожній із зон ризику займають окремі господарські операції. Виділення господарських операцій з високим рівнем концентрації ризиків у всіх зонах з можливими фінансовими втратами дозволить у процесі подальших етапів управління ризиками зробити необхідну їхню диверсифікованість і додаткове страхування.

Засоби, які можуть бути застосовані при побудові кривої вірогідності виникнення утрат, можуть бути статистичні, експертні, розрахунково-аналітичні, комбіновані. Але всі вони носять умовний характер стосовно визначення рівня втрат за окремими зонами і їх використання у різних галузях діяльності.

Виходячи з вивчених літературних джерел, дисертант пропонує таку систему розподілу втрат за зонами ризику у комерційній сфері:

безризикова зона - втрати відсутні;

мінімальний ризик - до 10%;

припустимий ризик- 10 - 25%;

неприпустимий ризик- 25-50%

критичний ризик- 50 - 75%;

катастрофічний ризик - понад 75%.

Правильна оцінка рівня ризику і своєчасне реагування на зміну ситуації являють собою процес адаптації підприємства до ризику, ціль якого - зниження небезпеки прийняття помилкового рішення, у результаті якого можуть бути не тільки нейтралізовані чи компенсовані негативні ймовірні результати, але і максимально використані шанси на одержання високого комерційного доходу.

Широко освітлені в економічній літературі методи прогнозування ризиків. Так, можна зустріти велику кількість прогнозних моделей ризику банкрутства [11], інвестиційного ризику [13] і валютного ризику [27]. Відзначимо, що, для цілей прогнозування ризику банкрутства економісти розвинених і політично стабільних країн використовують двофакторну, п'ятифакторну і семифакторну моделі Е.Альтмана.

Досить універсальним і розповсюдженим методом моделювання при прогнозуванні ризиків є імітаційне моделювання. Імітаційна модель дозволяє використовувати всю наявну інформацію поза залежністю від форми її подання (словесний опис, графічні залежності, блок-схеми, математичні моделі окремих блоків і ін.) і ступеня формалізації.

Для статистичного моделювання у випадкових умовах був розроблений метод статистичних випробувань (метод Монте-Карло). Його ідея складається в реалізації "розиграшів" - моделюванні випадкового явища за допомогою деякої процедури, що дає випадковий результат. Відповідно до цього методу при моделюванні з використанням обчислювальної техніки виконують деяку кількість (безліч) реалізації прогнозованого об'єкта чи процесу. Потім результати такого моделювання обробляють з використанням методів математичної статистики [17].

У вітчизняній практиці широко використовується метод експертного прогнозування “Дельфі”. Сутність цього методу полягає в організації системного систематичного збору думок спеціально підібраних фахівців, їх математико-статистичній обробці, коректировці експертами своїх оцінок на основі кожного циклу обробки. При цьому використовується сувора процедура обміну думок, які забезпечують по можливості безпристрастність висновків. Метод використовується при отриманні відносно надійної інформації в ситуації її гострою нестачі. Після опитування значної кількості експертів, аналізу їх відповідей здійснюється статистичний аналіз події.

В зарубіжній практиці при ідентифікації і кількісному аналізі ризику використовуються такі методи:

A.P.R. - попередній аналіз ризику;

A.M.D.E. - аналіз типу інциденту і його наслідків ;

A.D.D. - аналіз за деревом інцидентів або помилок ;

D.C.C. - аналіз за причинно-наслідковою діаграмою;

R.d.P. - аналіз з використанням сітки Perty;

HAZOP - аналіз інциденту і оперативне вивчення.

Кожен з розглянутих методів доповнюється спеціальною характеристикою. Так, метод A.P.R. дозволяє здійснити:

виявлення ризику і причини його виникнення, тобто визначення елементів, які становлять безпеку і лежать в основі даного ризику;

визначення наслідків і їх серйозності;

формування концепцій і процедур, які переборюють безпеку і дозволяють запобігти потенційно можливі критичні ситуації.

Метод A.M.D.E. реалізовується шляхом заповнення спеціальної таблиці “Аналіз моделі критичної ситуації”.

Метод A.D.D. може використовуватись у своєму різновиді AdC. Дерево причин введено в аналіз критичних ситуацій французьким Інститутом досліджень безпеки, і воно відрізняється від Дерева інцидентів або помилок. Дерево причин уявляє собою всі дії, які викликає інцидент, не аналізуючи “апріори” ризик інциденту. Більш того, Дерево причин використовується з метою виявлення соціально-технічних і організаційних факторів, які обмежують сферу дії факторів технічних.

Метод HAZOP був розроблений з метою доповнити і уточнити існуючи засоби ідентифікації і кількісні характеристики ризику за допомогою контрольних листів [15].

А.М. Дубров приводить методику прогнозування різних видів ризику на основі Fuzzy for Exel [10], однак вона трудомістка і не може бути використана на будь-якім підприємстві, тому що вимагає великої кількості статистичної інформації. Крім того, приведені методи прогнозування застосовувані тільки до окремих видів ризику: інвестиційного, ризику прийняття управлінського рішення й ін.

Оцінка ризику може здійснюватися із застосуванням спеціальних прийомів при розробці і прийнятті рішень. До них відноситься теорія ігор [6]. Це математична теорія конфліктних ситуацій, тобто завдання - вироблення рекомендацій з раціонального способу дій учасників конфлікту. При цьому будують спрощену модель конфліктної ситуації. Під "грою" розуміють захід, що складається з низки "ходів". Від реальної конфліктної ситуації гра відрізняється тим, що ведеться за цілком визначеним правилом. Для забезпечення можливості математичного аналізу гри дотримують такі вимоги:

· правила гри;

· система умов, що регламентує можливі варіанти дій гравців;

· обсяг інформації кожного боку про поводження іншого;

· результат гри, до якого приводить кожна дана сукупність ходів.

Однак у теорії ігор не враховуються в кожній конфліктній ситуації прорахунки і помилки гравців, рівень ризику (сума втрат).

У загальному вигляді принципи аналізу ризику можуть бути зведені до такого.

1. Величина утрат від різних видів ризиків незалежно друг від друга. Даний принцип означає, що в тому випадку, якщо один із видів ризику переходить категорію реалізованого, то утрати у випадку реалізації інших ризиків не міняються (наприклад, якщо фірма несе збитки із-за того, що було змінено податкове законодавство, то утрати у випадку реалізації ризику інфляції не змінюються).

2. Реалізація визначеного виду ризику не обов'язково збільшує або знижує вірогідність виникнення іншого виду (за виключенням форс-мажорних обставин). Взаємозв'язок і взаємозалежність більшості економічних процесів не тільки не вступають в протиріччя з цим принципом, а напроти, є його доповненням.

3. Максимально можливі утрати у випадку реалізації конкретного ризику не повинні перевищувати фінансових можливостей господарчого суб'єкта. Цей принцип засновується на теорії оптимального ризику, яка передбачає наявність ефективного ризику тільки в межах власних активів.

Утрати, які виникають у процесі фінансово-господарської діяльності, залежно від їх належності до конкретного виду використовуваних ресурсів, можуть бути поділені на такі групи [7].

1. Фінансові утрати - це прямий грошовий збиток, який може бути нанесений підприємству внаслідок реалізації визначеного виду ризику або іншої групи ризиків (наприклад, зниження обсягів реалізації товарів та послуг, абсолютного або відносного зниження прибутку, отримання інформації).

2. Матеріальні втрати - являють собою непередбачені планом розвитку підприємства додаткові або прямі утрати виробничих фондів (обладнання, площ, реалізованої продукції і т.п.).

Утрати часу - це утрати, які пов'язані з нераціональним його використанням внаслідок виникнення визначених видів ризику. В цій групі виділяють:

трудові утрати - утрати робочого часу, які викликані випадковими обставинами (зупинка діяльності внаслідок несправності обладнання, хвороба працівників);

неефективні утрати організації - такі утрати, які виникають в тому випадку, коли процес господарської діяльності йде не за планом, або норма отримання прибутку на інвестований капітал менша, чим середньогалузева з економіки.

4. Соціальні утрати - такі , які пов'язані з нанесенням збитків здоров'ю та життю людей.

5. Збутові утрати - пов'язані зі змінами відношень покупців (реальних або потенційних) до реалізації підприємством якогось товару.

6. Екологічні утрати - це нанесення збитку навколишньому середовищу. Такий вид утрат класифікують за ступенем їх діяння на господарський суб'єкт на прямі і непрямі.

7. Морально-психологічні утрати - обумовлені тим, що будь-яке підприємство є складною соціальною системою, і порушення рівноваги цієї системи може привести до небажаних наслідків.

Сучасна практика обмеження ризику передбачає використання декількох форм.

1. Запобігання ризиків. Підприємство в процесі своєї діяльності може відмовитися від здійснення операцій, зв'язаних з високим рівнем ризику. Даний напрямок обмеження ризиків є найбільш простим і радикальним. Він дозволяє цілком уникнути потенційних утрат, але, з іншого боку, не дозволяє дістати прибуток. До того ж відхилення від ризику може бути неможливим, а запобігання одного виду ризику приведе до виникнення інших. Тому даний метод може бути застосований лише у відношенні серйозних великих ризиків.

Рішення про відхилення від ризику може бути прийняте як на попередній стадії прийняття рішення, так і пізніше, шляхом відмовлення від подальшого здійснення операції.

Відхилення ефективне, якщо: відмовлення від одного виду ризику не спричиняє виникнення інших видів ризиків більш високого чи однозначного рівня; рівень ризику набагато вищий за рівнем можливої прибутковості операції; фінансові втрати за даним видом ризику підприємство не має можливості відшкодувати за рахунок власних коштів, тому що вони занадто високі.

Звичайно, не від усіх видів ризиків підприємство може ухилитися. Велику частку ризиків приходитися брати на себе, тому що деякі з них несуть у собі потенціал можливого прибутку, а інші приймаються в силу їхньої неминучості.

2. "Прийняття ризику на себе". У даному випадку основне завдання керівника - пошук коштів, необхідних для покриття можливих утрат. Вони можуть покриватися з будь-яких ресурсів, що залишилися після настання ризику.

3. Диверсифікація ризиків. Диверсифікація - це розсіювання підприємницького ризику. Хоча можливості диверсифікації великі, вона не може звести ризики до нуля. Це зв'язано з тим, що на підприємництво (і інвестиційну діяльність) впливають зовнішні фактори, що не зв'язані з вибором конкретних об'єктів вкладення капіталу, і , отже, на них не впливає диверсифікація.

4. Лімітування ризиків. Являє собою встановлення системи обмежень як зверху, так і знизу, що сприяє зменшенню ступеня ризику. У комерційній діяльності лімітування може застосовуватися найчастіше при продажі товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталів і т.д. У першу чергу це відноситься до коштів - установлення граничних сум витрат, кредиту, інвестицій і т.п. Так, наприклад, обмеження розмірів видаваних кредитів одному позичальнику дозволяє зменшити втрати у випадку неповернення боргу.

5. Страхування. Використовується для зниження рівня ризиків фінансово-господарської діяльності підприємства. Це приводить до того, що діяльність з надання послуг страхування перетворюється в особливу галузь підприємництва - страховий бізнес.

6. Самострахування. Застосовується в тому випадку, якщо підприємець воліє підстрахуватися сам, чим купувати страховку в страховій компанії. Тим самим він заощаджує на витратах капіталу по страхуванню.

7. Створення дочірнього підприємства. Сутність такого заходу полягає в тім, що на базі існуючих підрозділів великого підприємства створюється дочірнє підприємство. У цьому випадку це менше підприємство може ризикувати, тому що у разі його невдачі підприємство - засновник не буде нести відповідальність усім своїм майном, а обмежиться вартістю тільки ризикового капіталу.

8. Проведення маркетингових досліджень. Відомо, що вчасно проведене дослідження ринку може забезпечити успішність проведення підприємницької діяльності. Маркетингові дослідження покликані виявити рівень ризиковості нового проекту, досліджувати ринкові можливості, способи зниження ризику.

9. Об'єднання ризику. Зм'якшення його наслідків. Один зі способів, що давно використовується підприємцями. Його ще називають поділом ризику між партнерами.

Об'єднання ризику - метод, при якому ризик від імовірності втрат чи нанесеного збитку поділяється між декількома партнерами так, щоб ефект нанесеного збитку для кожного учасника був невеликим. В основному така міра може застосовуватися на фінансовому ринку при здійсненні інвестицій.

10. Передача ризику третій особі (трансферт). Цей метод обмеження ризиків здійснюється через передачу ризику партнерам в окремих фінансово-господарських операціях шляхом укладання контрактів.

11. Хеджування ризиків. Система мір, що дозволяють виключити чи обмежити ризики фінансових операцій (цінових чи інфляційних) у результаті несприятливих змін курсу валют, цін на товари, відсоткових ставок у майбутньому. Такими мірами є валютні застереження, форвардні операції, опціони й ін.

12. Компенсації можливих фінансових утрат за рахунок системи штрафних санкцій

Перераховані форми обмеження ризику реалізовуються в межах індивідуальних підходів, які склалися на сучасному етапі.



2. Сутність і структура механізму адаптації підприємства до ризику

Сучасна ринкова економіка характеризується великою динамічністю і невизначеністю процесів, що відбуваються в ній. Це створює великі труднощі при формуванні і реалізації рішень, що визначає необхідність використання адаптивних, таких, що гнучко настроюються, механізмів, що дозволяють на основі адаптивних до внутрішніх і зовнішніх умов моделей забезпечити динамічну стабільність чи активний розвиток суб'єкта господарювання.

Термін "адаптація" (з латинської) означає “пристосування”. В економічній літературі адаптація характеризується, як постійний процес активного пристосування до умов середовища; є результатом цього процесу.

Основні типи адаптаційного процесу - тип, що характеризується перевагою активного впливу на середовище, і тип, що визначається пасивним, конформним прийняттям цілей і ціннісних орієнтацій, - формуються залежно від структури потреб і мотивів [14].

Слід зазначити, що адаптуватися можна тільки до "пізнаного", проаналізованого ризику. Адаптацію до ризику необхідно розглядати як здатність системи оперативно реагувати на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства і можливість пристосування її окремих елементів до цих змін. При формуванні механізму адаптації до ризику доцільно використовувати як основний методологічний інструмент системний підхід, що являє собою всебічний підхід, що фокусує увагу не тільки на самому підприємстві, але і на навколишньому середовищі. Центральним поняттям системного підходу є "система", що відображає поняття про те, що різні елементи, з'єднуючись, набувають нову якість, відсутню у кожного з них окремо. Нова якість виникає завдяки наявності зв'язків у системі, що здійснюють перенесення властивостей кожного елемента на всі інші елементи системи.