Сучасний стан інформаційного ринку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний стан інформаційного ринку України

інформаційний ринок простір

Вступ

Інформаційний простір України, одним із чинників формування якого є інформаційний ринок, забезпечує умови для генерування знань, що набуває особливої актуальності на сучасному етапі розвитку економіки - економіки, що заснована на знаннях.

Інформаційний ринок виходить у нинішніх умовах на перший план, бо є одним із джерел постачання найважливіших ресурсів для сучасного етапу розвитку економіки - інформаційних, а також інформаційних продуктів, послуг та комунікацій для роботи з ними.

Україна повинна розвивати внутрішній інформаційний ринок, що дозволить послабити залежність від експорту та посилити стабільність розвитку економіки, а сильна внутрішня конкуренція активізуватиме діяльність суб'єктів інформаційного ринку.

Інноваційність, яка притаманна сучасному етапу розвитку економіки, забезпечується практично людським капіталом, а для його формування необхідні знання та інформація, тобто інформаційне забезпечення, високий рівень якого можливо забезпечити за наявності розвиненого інформаційного ринку, що не тільки надає самі інформаційні ресурси, а за допомогою інших об'єктів даного ринку сприяє й процесу забезпечення ними.

Роль інформації у матеріальному виробництві наразі значно підвищилася через активізацію інноваційної діяльності, в основі якої вона знаходиться як у «чистому» вигляді, так і у формі знань. Перехід до розширення інформаційного виробництва та реалізації інформаційної продукції і послуг змінює місце і перспективи країни в світовій економіці, забезпечує її технологічну незалежність, підвищує конкурентоспроможність, що й обумовлює актуальність формування та розвитку інформаційного ринку та загострює проблему інформаційного забезпечення сучасного етапу розвитку економіки.

Новий етап розвитку суспільства та його економічної складової, процеси формування та розвитку інформаційного ринку досліджували вчені С. Кулицький, Е. Петрова, І.І. Родіонов, В.А. Цвєткова, О. Чубукова, А. Чухно, С.Ф. Лазарєва, Л.С. Винарик. Формування національного інформаційного ринку розглядається не тільки як суттєвий чинник зростання міжнародного рейтингу України, а й як поштовх для розгортання підприємництва.

Об'єкт дослідження - інформаційний простір України.

Предмет дослідження - інформаційний ринок України в умовах євроінтеграції.

Мета дослідження - дослідити стан інформаційного ринку та рівень його розвитку в Україні, визначити її місце у світовому ринку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ).

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні аспекти інформаційного ринку;

2) дослідити механізм функціонування інформаційного ринку;

3) проаналізувати етапи та тенденції розвитку інформаційного ринку України;

4) розглянути стан інформаційного ринку України;

5) дослідити інтеграцію України у світовий інтеграційний простір.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, порівняння, статистичний, прогнозування.

1. Теоретичні аспекти інформаційного ринку

1.1 Поняття та структура інформаційного ринку

Поняття інформаційного ринку та його об'єктів не має загальноприйнятої дефініції. У Законі України «Про науково-технічну інформацію» він визначається як «система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг» [2].

Інформаційний ринок - це сукупність організованих відповідним чином економічних відносин різних суб'єктів щодо купівлі-продажу інформаційних ресурсів, інформаційної продукції та послуг.

Під інформаційним ринком розуміють сукупність економічних, організаційних та правових відносин з приводу реалізації (продажу та придбання) інформаційних технологій, продукції та послуг [11, 210].

Інформаційний ринок визначають і як систему правових, соціально-економічних та виробничих відносин, що формуються за умов існування різних форм власності та конкуренції, в процесі обміну інформаційними продуктами та послугами між виробниками та споживачами з метою задоволення інформаційних потреб [12, 239].

Виділення основних взаємодіючих складових інформаційного ринку, поділ його на сектори та сегменти може здійснюватися за різними ознаками: за формою надання інформації, за характером, сферою застосування, за ступенем зміни рівня знань за використання інформаційних продуктів і послуг тощо. Це залежить відмети такого поділу.

Сектори інформаційного ринку виокремлюють за ознакою однорідності інформаційних продуктів і послуг. Предметом продажу та обміну на інформаційному ринку є: інформаційні ресурси, технології та системи, ліцензії, патенти, товарні знаки, «ноу-хау», інженерно-технічні послуги, інформація та інші види інформаційних послуг.

Огляд статистичних довідників розвинутих країн переконує в тому, що спеціальних видань з розподілення інформаційної продукції за галузями чи секторами економіки і відповідного поділу інформаційного ринку на сектори немає.

Узагальнивши різні підходи до поділу інформаційного ринку, виділимо сектори, які найбільше відповідають міжнародним стандартам, що особливо важливо для статистичного аналізу розвитку інформаційних ринків різних країн[12, 241]:

1. Апаратні засоби оброблення інформації;

2. Телекомунікаційне обладнання;

3. Програмні продукти;

4. Послуги;

5. Електронна інформація;

6. Електронні угоди;

7. Інтегровані інформаційні системи.

1. Ринок апаратних засобів оброблення інформаціївключає: системи оброблення даних (обчислювальні системи); багатокористувацькі системи; великі системи; середні системи; малі системи; робочі станції; персональні комп'ютери (ПК); портативні ПК; настільні ПК; принтери для ПК; офісне обладнання; апаратуру передавання даних; мережеве обладнання.

2. Ринок телекомунікаційного обладнання включає:

- обладнання, що розміщується у приміщеннях користувача (приватні телефонні установки, сполучені з міськими мережами; приватні телекомунікаційні комутатори; термінальне обладнання; мобільне обладнання, інше обладнання);

- обладнання, що забезпечує надання комунікаційних послуг (апаратура для надання послуг з комутації; апаратура для надання послуг з передавання даних/звуку (голосу)).

3. Ринок програмних продуктіввключає всі види програмної продукції.

Відповідно до стандарту ISO-9000 програмний продукт -- це набір комп'ютерних програм, процедур і, можливо, пов'язаних з ними документів і даних.Отже, програмні продукти -- це спеціально упаковані та оформлені для комерційного продажу, прокату, надання в оренду або лізинг пакети програм, розроблені і/або поставлені системними чи незалежними постачальниками. Вони не включають спеціально розроблені прикладні програмні рішення, які закуплені в іншихфірм-виробників чи у третіх фірм і якими фірми-розробники систем «під ключ» доповнюють свої обчислювальні системи.

4. Ринок послуг охоплює:послуги у сфері інформатизації;послуги з навчання, підготовки і перепідготовки;мережеві послуги;телекомунікаційні послуги.

Послуги у сфері інформатизації у свою чергу поділяються на:консультативні послуги;послуги зі створення програмного забезпечення;послуги з оброблення даних;послуги, пов'язані з базами даних;послуги з технічного обслуговування і ремонту конторських, лічильних машин і комп'ютерної техніки;інші послуги у сфері інформатизації.

До послуг з навчання і перепідготовки, відповідно до ДК 016-97 віднесено:постійну підготовку, що надається організаціями чи запрошуваними спеціалістами;постійну підготовку в межах підприємств, стажування, самопідготовку;підготовку у сфері засобів оброблення інформації і навчання мовам;заочне навчання (всіх рівнів);освітні радіо- чи телепередачі;підготовку службовців державних адміністрацій;навчання дорослих письму [12, 245].

До сектору мережевих послуг входять: електронна пошта, телеконференції, система електронного обміну даними та обчислювальні мережі, що забезпечують транспортні послуги, електронні мережеві дошки оголошень (BBS), інші системи, що об'єднують користувачів ПЕОМ.

Сектор телекомунікаційних послуг включає: послуги мереж передавання звуку (голосу);послуги мереж передавання даних (обслуговування приватних ліній, послуги з комутації даних);послуги з установлення та обслуговування обладнання у приміщеннях користувача.

5. Ринок електронної інформаціїмає чотири сектори:

1) Сектор ділової інформації-- охоплює:

* біржову та фінансову інформацію -- інформацію про котирування цінних паперів, валютні курси, облікові ставки, ринок товарів і капіталу, інвестиції, ціни. Генераторами цієї інформації є біржі, спеціальні служби біржової та фінансової інформації, брокерські компанії та банки. Найвідоміші на Заході агентства, що пропонують доступ до біржової та фінансової інформації, -- Reuters і Telerate;

* економічну та статистичну інформацію -- числову економічну, демографічну, соціальну інформацію у вигляді часових рядів,прогнозних моделей, оцінок тощо, яка надається державними службами, а також комерційними дослідницькими та консалтинговими фірмами.

2) Сектор юридичної інформації -- включає системи доступу до електронних збірників указів, постанов, інструкцій та інших документів, виданих органами державної та місцевої влади.

3) Сектор інформації для фахівців -- охоплює:

* професійну інформацію -- спеціальні дані та інформацію для фахівців різних спеціальностей (з медицини, педагогіки, астрономії, астрології тощо). Цей розділ інформації поки що недостатньо представлений на українському ринку електронної інформації, де переважає інформація для підприємців і фахівців технічного спрямування;

* науково-технічну інформацію -- документовану, бібліографічну та реферативну, довідкову інформацію і дані у сфері фундаментальних, прикладних, природничих, технічних і суспільних наук, галузей виробництва та інших сфер людської діяльності. Науково-технічна інформація розглядається окремо від професійної, оскільки цей вид інформації становить значну частину загального обсягу електронної інформації.

* доступ до першоджерел -- доступ до бібліографічної та реферативної інформації, а також до повнотекстових електронних баз даних. Однією з найбільших спеціалізованих фірм на Заході є фірма «UniversityMicrofilm». В Україні послуги з доступу до електронних даних першоджерел на цей час не надаються (якщо не зважати на мережу електронних дошок оголошень (BBS) FIDO, де на вузлах можна знайти чимало художніх та інших текстів).

4) Сектор масової, споживчої інформації--включає:

* новини і літературу -- інформацію служб новин та агентств преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії. Із західних постачальників інформації новин найбільш відома служба NEXIS. В Україні прорив у цій сфері недавно зробило AT РІДКОМ, щоорганізувало на комерційному сервері Relisдоступ до електронної інформації агентств ПОСТФАКТУМ і WPS. На жаль, коли ця інформація потрапляє на комп'ютер користувача, вона значною мірою є вже застарілою;

* споживчу та розважальну інформацію -- місцеві новини, погоду, програми радіо- і телепередач, розклад руху транспорту, довідники готелів, ресторанів, інформацію щодо прокату машин тощо. Тобто інформацію, орієнтовану на домашнє, а не на службове використання. Характерними прикладами є американські служби «Source» і «CompuServe». Основою формування сектору масової споживчої інформації в Україні можуть в майбутньому стати NBC, але поки що через нечисленність користувачів цей сектор відносять до сектору спеціальної інформації [12, 246].

6. Ринок електронних угод-- включає системи банківських і міжбанківських операцій, електронних торгів, системи резервування квитків на транспорт і місць у готелях, замовлення товарів, послуг тощо.

Ринок електронних угод в Україні представлений:

* системами замовлення квитків на залізничний та авіатранспорт (наприклад, система замовлення квитків на залізничний транспорт «Сирена-3»);

* системами електронних банківських операцій (наприклад, система SWIFT, яка використовується в багатьох комерційних банках, а також за здійснення банківських операцій між Національним банком України та його підрозділами тощо).

7. Ринок інтегрованих інформаційних систем,здатних забезпечити ефективне управління підприємством, почав формуватися в останні кілька років. Можна виділити два сектори цього ринку: фінансово-управлінські системи та виробничі системи.

Фінансово-управлінські системи включають підкласи локальних і малих інтегрованих систем. Такі системи призначені для ведення обліку за одним або декількома напрямами (бухгалтерія, збут, склади, облік кадрів тощо). Системами цієї групи може скористатися практично будь-яке підприємство, якому необхідне управління фінансовими потоками та автоматизація облікових функцій [12, 247].

Виробничі системи включають підкласи середніх і великих інтегрованих систем. Ці системи насамперед призначені для управління виробничим процесом і планування його. Облікові функції виконують допоміжну роль, часом неможливо виділити модуль бухгалтерського обліку, оскільки інформація в бухгалтерію надходить автоматично з інших модулів.

Отже, інформаційний ринок розглядається як частина ринку, на якому реалізується специфічний товар, а саме, - інформаційні продукти і послуги, вирізняється максимальною відкритістю та не може орієнтуватися тільки на комерційні принципи.

1.2 Механізм функціонування інформаційного ринку

Інформаційний ринок, як реально та ефективно функціонуючий механізм, заснований на загальних законах суспільного виробництва. Він передбачає повну економічну самостійність і відповідальність виробників, свободу підприємництва, незалежну купівлю-продаж інформаційних ресурсів, продукції та послуг, засобів інформаційного виробництва, робочої сили, грошових коштів, цінних паперів.

Під механізмом функціонування ринку розуміють сукупність правил та економічних законів, що регламентують процес доведення товарів від виробників до споживачів.

З огляду на розуміння та визначення сутності інформаційному ринку можна зробити висновок, що для нього характерні всі ознаки товарного ринку. На інформаційні продукти і послуги впливають механізми та закони ринку, які формують структуру інформаційного комплексу та систему ціноутворення, визначають основні тенденції у розвитку процесів вдосконалення інформаційної техніки й технології [7, 59-60].

Водночас, він має й свої особливості, а потреба формування та розвитку даного ринку актуалізує необхідність детального вивчення цих особливостей.

Посилення конкурентної боротьби та активізація як наслідок інноваційної діяльності стали передумовою потреби інтенсифікації інформаційного потоку. Одним із шляхів отримання інформаційних ресурсів є їх придбання на інформаційному ринку. Трансформація традиційних процесів у науковій, освітянській, фінансово-економічній сферах на основі інформаційних технологій та комунікацій із використанням інформаційних продуктів та послуг посилили значення інформаційного ринку у розв'язанні проблем економічного зростання [8, 213].

Особливості об'єктів інформаційного ринку значною мірою визначають й особливості формування та функціонування інформаційного ринку. Частина їх можуть не мати матеріальної основи на етапі їх товарної форми в процесі реалізації.

Це стосується електронної форми інформаційних ресурсів, програмних продуктів, баз даних, що передаються споживачеві через комунікаційні мережі на їх матеріальні носії або в разі надання продавцем доступу до продуктів та інформаційних ресурсів в електронному вигляді (on-line).

На відміну від товарів, що є результатом матеріального виробництва, деяка інформаційна продукція має особливості щодо реалізації як об'єкт інтелектуальної власності. Право на використання, наприклад, такого продукту, як комп'ютерна програма або база даних може надаватися необмеженій кількості споживачів протягом тривалого часу, фактично реалізуються копії одного продукту (право володіння надається багаторазово).

Специфіка інформаційного ринку щодо об'єктів купівлі-продажу в електронному вигляді також полягає у «вільному» місцезнаходженні виробників стосовно споживачів завдяки використанню комунікаційних мереж (Інтернет) для здійснення процесу їх доставки, тобто без додаткових витрат, на відміну від транспортування товарів при реалізації на інших ринках, коли кожен суб'єкт ринкових відносин намагається максимально територіально наблизитися до споживача для забезпечення зростання попиту та знизити за рахунок цьоготранспортні витрати.

Електронна форма деяких об'єктів інформаційного ринку вносить особливості у традиційні відносини щодо купівлі-продажу. Це, насамперед, стосується організації доставки інформаційних ресурсів, програмного забезпечення та інформаційних послуг через мережу Інтернет.

Посилення глобалізаційних процесів, створення всесвітнього інформаційного простору впливає на формування та розвиток інформаційного ринку і дозволяє виявляти та використовувати вже існуючі форми та методи переробки, структурування та передачі інформації, запобігати повторенню подібних розробок, а відтак,і витратам на їх власне проведення [8, 214].

Споживачами інформаційних продуктів, послуг та телекомунікацій на ринку виступають як фізичні, так і юридичні особи, а інформаційні ресурси (інформація) у більшості випадків цікавлять юридичних осіб, що обумовлено не тільки нагальною потребою у значних обсягах різнобічної інформації (статистичної, комерційної законодавчої), а й їх платоспроможністю. Отримання ними ефективної інформації є одним із суттєвих чинників прийняття правильних управлінських рішень, особливо стратегічного спрямування, від яких залежить діяльність суб'єкта на кожному часовому етапі функціонування.

Наступна особливість відносин на інформаційному ринку полягає у посилені значення не цінового чинника щодо інформаційних ресурсів (інформації), а ступеня п якісних характеристик: новизни, повноти, достовірності та релевантность зручності використання, форми та порядку надання, що визначають ефективність інформації.

Якщо на матеріальні блага попит збільшується при зниженні ціни, то стосовно інформаційних ресурсів та деяких інформаційних продуктів, що задовольняють", потребу споживача саме в інформації, зокрема баз даних, споживач навіть при зниженні ціни на них платитиме лише за ту частину інформації, яка дійсно є корисною, крім того, зростання ціни на зазначені інформаційні ресурси та продукти не знизить потребу в інформації, що необхідна для прийняття рішень, тобто попит на зазначені об'єкти інформаційного ринку фактично залежить не від ціни, а їх якісних характеристик. Інші інформаційні ресурси та продукти для забезпечення інформаційних потреб, що не мають відповідних властивостей, можуть зацікавити споживача тільки за умови безкоштовного надання.

На відміну від об'єктів традиційного товарного ринку, на інформаційному посилюється суб'єктивність корисності для різних споживачів щодо одного й того ж інформаційного масиву залежно від часу та обставин, гостроти потреби.

Вартість інформації визначається не стільки витратами на її створення, обробку, розповсюдження, скільки станом попиту, від якого й залежатиме реальна ціна. Ціни на інформаційні ресурси та послуги залежать також від цін телекомунікаційного зв'язку [8, 215].

Стосовно пропозиції, для виробника важливим є не стільки кількість створених інформаційних ресурсів (як при матеріальному виробництві), скільки їх якісні характеристики. Так для одного суб'єкта інформаційного ринку важливо створювати не декілька баз даних нормативної інформації, а сформувати одну із високоякісними характеристиками та постійно її оновлювати, тому що реалізуються фактично копії такого продукту.

Висока інноваційність в інформаційній сфері прискорює моральну зношеність комп'ютерного та комунікаційного обладнання, що спонукає споживачів до активізації його оновлення та загострює проблему ефективності використання такого ресурсу, як час. Суб'єкти інформаційного ринку повинні постійно відслідковувати появу нових наукових досліджень та максимально ефективно використовувати часовий чинник для їх запровадження в своїй діяльності, а також оперативно реагувати на зміну попиту споживачів.

Швидке оновлення програмного забезпечення та комп'ютерного обладнання призводить до відповідно швидкого зниження ціни на попередні модифікації та версії.

Об'єкти будь-якого товарного ринку мають корисність для окремого споживача, а інформаційного ринку - вирізняються корисністю ще й для суспільства в цілому. Це стосується переважно інформаційних ресурсів, які не втрачають своїх споживчих властивостей, а накопичуються і використовуються для генерації нових знань та інформації, приносять не тільки економічний ефект окремим суб'єктам, а й стають вищою мірою суспільно значущими через розробку та Реалізацію глобальних проектів, вирішення глобальних проблем.

Глобалізація та транскордонність інформаційного простору сприяє виникненню юридичного аспекту функціонування інформаційного ринку, особливо щодо інформаційних ресурсів та продуктів у електронному вигляді, необхідності вирішення захисту національних інформаційних ресурсів на міжнародному рівні як спільної проблеми, що потребує вирішення світовою спільнотою. В Україні дана проблема загострюється через полісистемність правової бази стосовно інформаційних відносин та потребує узагальнення на науковій основі [8, 216].

Попит на окремі об'єкти інформаційного ринку пов'язаний із навичка володіння іншими об'єктами (попит на програмне забезпечення залежить від вміння користуватися комп'ютерною технікою), тому він мусить розвиватися як система, окремі елементи якої (сектори інформаційного ринку) пов'язані між собою. Розвиток сектора, до якого входить програмне забезпечення неможливий за відсутності комп'ютерного обладнання, що потребує активізації розвитку дане сектора.

Забезпеченість підприємств України ПЕОМ перебуває на низькому piвні,незважаючи на те, що цей показник за вісім років збільшився у середньому 472,1 до 2120,3 тис. шт. або майже у 4,5 рази.

При достатньо високих темпах загального зростання забезпеченості ПЕОМ на початок 2007 р. на 10 000 підприємств у середньому припадало лише 19 одиниць комп'ютерної техніки, що втричі більше, ніж у 2000 p., але недостатньо для реалізації стратегічних завдань розвитку держави.

Інформаційний ринок особливо потребує державної уваги та підтримки в процесі становлення та розвитку, що може передбачати не безпосереднє створення державних інформаційних структур, апідтримку комерційних та формування національної інформаційної інфраструктури для інформаційного забезпечення економіки, заснованої на знаннях.

2. Сучасний стан інформаційного ринку України

2.1 Етапи та тенденції розвитку інформаційного ринку України

У формуванні інформаційного ринку України можна виділити три етапи.

Перший етап розпочався ще в глибині радянських часів й закінчився приблизно в 1988 р. масовим поширенням ПЕОМ. Цей етап характеризувався тим, що існувала досить чітка система державних закупівель комп'ютерної техніки, в основному радянського виробництва. Поняття «програмна продукція» практично не існувало, оскільки програмне забезпечення закуповувалося разом із комп'ютерами та сприймалося невіддільно від нього. Більшість радянських користувачів не уявляли, що ту саму задачу можна вирішити, використовуючи різні програмні продукти, які на той час вже існували на Заході.

На цьому етапі в Україні (як і загалом в СРСР) кожна організація, що мала комп'ютер, була змушена запрошувати програмістів для написання програм під виробничі задачі підприємства. Персональних комп'ютерів було дуже мало, в основному організації мали складні у використанні машини, працювати на яких могли лише спеціалісти.

Державні структури здебільшого «крали» програмні продукти. Обчислювальні центри або інші організації, що використовували програмне забезпечення, працювали на «піратських» копіях програмних продуктів, причому не стільки на закордонних (яких у країні практично не було), скільки на продуктах радянських програмістів, ринок яких тільки формувався.

Значного розвитку набув сектор послуг з упровадження (монтажу, налагодження та введення в експлуатацію), ремонту та технічного обслуговування ЕОМ та інших засобів обчислювальної техніки. Для надання таких послуг було створено мережу спеціалізованих підприємств «Захід-ЕОМ-комплекс» [16, 56].

Другий етап (1988-1998pp.) характеризувався появою персональних комп'ютерів у масовому масштабі. Розвиток і становлення приватного підприємництва в Україні потребували нової техніки. Кордони відкрилися, в Україну стала надходити велика кількість інформації про західні програмні продукти, поширюються піратські копії різних програм. На початку 90-х років в лексиконі програмістів і користувачів з'являється поняття дистриб'ютора, який встановлює програмні продукти на диск. Програмні продукти іноді вже можна купити в магазинах, але роблять це лише окремі «сміливці». Купівля спричинюється здебільшого не самими програмними продуктами, а документацією до них, без якої розібратися та ефективно працювати з ПК було вже досить важко.

На цьому етапі через перехід від адміністративно-командної системи господарювання, за якої переважали вертикальні інформаційні зв'язки (від вищих органів -- командна інформація, і у зворотному напрямку -- звітна інформація), до ринкової, за якої виникла потреба в організації горизонтальних (між підприємствами) інформаційних потоків, кардинально змінились інформаційні потреби споживачів. Але через відсутність відповідних системо-технічних рішень (технічних і програмних засобів) вони не задовольнялися. З одного боку, через економічну кризу держава виявилася неспроможною оплачувати роботи зі створення нових системних рішень, а з іншого -- споживачі були неплатоспроможні. Відсутність попиту на працю вітчизняних ІТ-фахівців і програмістів спричинила їх масовий виїзд, здебільшого на Захід. Розвитку інформаційного ринку в Україні також не сприяла практична відсутність механізму його функціонування [16, 57].

Третій етап розпочався в 1998р. і продовжується й сьогодні. На ринку значно збільшується кількість представництв іноземних компаній, що займаються виробництвом як програмного забезпечення, так і наданням інформаційних послуг. На теперішній часбагато великих корпорацій із світовим ім'ям мають представництва в Україні -- Microsoft, Oracle, Informixта ін. Досить широка дистриб'юторська та дилерська мережа кожної з цих компаній є підтвердженням того, що в Україні розвивається інформаційний ринок.

Збільшується кількість українських фірм, які займаються розробленням ПЗ, системною інтеграцією та наданням інформаційних послуг. Вітчизняним фірмам досить важко конкурувати з іноземними корпораціями. У більшості випадків з допомогою програмних продуктів українських компаній вирішуються задачі, що пов'язані саме з українськими реаліями і не можуть бути вирішені з допомогою програм іноземного виробництва (бухгалтерські, різні антивірусні програми, орієнтовані на віруси «українського походження», лінгвістичні програми).

Розвиток українського інформаційного ринку відбувається в основному за рахунок іноземних програмних продуктів. Але їх поширення має й негативні наслідки. Через нерозвиненість власного виробництва ПП вітчизняні програми не можуть на належному рівні конкурувати,з іноземними. Ця проблема є типовою для українського ринку. Вона може бути вирішена тільки за умови подолання економічної кризи.

Для України, як і для інших країн світу, характерним є більш динамічний розвиток інформаційного ринку порівняно з іншими сферами економіки. Але, з урахуванням загального економічного стану, існують і власні реалії.

На українському інформаційному ринку спостерігаються такі основні тенденції, розвиток яких визначає його стан на майбутнє [16, 62]:

* основну масу персональних комп'ютерів, що купуються, становлять машини нового покоління (на базі процесора Pentium). Їх купують фінансово спроможні організації, у тому числі й державні;

* раніше придбані моделі комп'ютерів (на базі процесорів 80286, 80386 і навіть 80486) у великих містах передаються на безкоштовній або частково компенсаційній основі в регіональні філіали підприємств і фірм або їх працівникам для особистого користування, у середні та інші навчальні заклади;

* активно розвивається індустрія модернізації ІВМ-сумісних комп'ютерів нарівні з придбанням нових комп'ютерів;

* набуває розвитку українська база виробництва комп'ютерів через активний розвиток фірм, що збирають комп'ютери в Україні з імпортного комплектования;

* інтенсивно розвивається індустрія програмного забезпечення (ПЗ) для локальних і глобальних мереж, систем забезпечення віддаленого доступу та електронної пошти;

* спостерігається зміщення ринку у бік індивідуальних розробок інформаційних технологій і систем на замовлення;

* відбувається активне залучення нових груп користувачів ЕОМ, які не мають базової освіти і навичок роботи і використовують комп'ютер удома, тобто розвивається споживчий сегмент ринку. На думку експертів, частка домашніх комп'ютерів зросте і складатиме від 40 до 70% від загального обсягу парку (залежно від підвищення рівня життя населення);

* швидкими темпами зростає сектор ринку, пов'язаний з наданням різних мережевих послуг, у тому числі Інтернет-послуг;

* надзвичайно поширеними є процеси нелегального копіювання і використання програм та інших інформаційних продуктів, не зважаючи на правові та організаційні заходи, що вживаються державою.

Загалом можна говорити про досить стійкі тенденції і перспективи розвитку українського інформаційного ринку, однак реалізація цих тенденцій визначатиметься активною політикою державного регулювання.

2.2 Стан інформаційного ринку України

Інформаційні технології та продукти сприяють зростанню людського капіталу, полегшують та прискорюють процес пізнання (отримання інформації), перетворення інформації на знання, які трансформуються в ідеї, що є основою інновацій. Завдяки широкому використанню інформаційної продукції та послуг створюються нові умови для діяльності та розвитку суспільства не тільки в економічній площині, а й у соціальній сфері, політиці. Активний процес інформатизації є передумовою розвитку економіки, заснованої на знаннях. Через це у світовій інфраструктурі підвищується значимість розвитку ринку ІКТ на новому етапі розвитку економіки.

За даними Організації з економічного співробітництва та розвитку (Organisation for Economic Co-Operation and Development - OECD), у 2007p. загальний обсяг ІКТ ринку країн-членів даної організації склав майже 2483 млрд. дол. США, що складає 84 % від обсягу світового ІКТ ринку [7, 39].

Найбільшим був сегмент комунікацій, який склав 50,7%. Майже чверть зайняв сегмент комп'ютерних послуг. Найменшою (10,3%) була частка програмного забезпечення, а питома вага комп'ютерних апаратних засобів на ІКТ ринку склала 14,3%.

Така структура закономірна та є наслідком широкого використання в усіх сферах суспільного життя локальних мереж та мережі Інтернет. Також збільшується потреба у засобах, які забезпечують їх функціонування (комунікаційно-апаратне обладнання).

На відміну від обсягів експорту-імпорту ІКТ розвинутих країн OECD, обсяг українського експорту та імпорту є невеликим. За даними Держкомстату України, експорт комп'ютерних послуг у 2003р. склав лише 5,9 млн. дол. США.

За 2003-2006 pp. експорт зріс майже у 15 разів (до 86,8 млн. дол. США), але питома вага його у загальному експорті послуг у 2007р. склала 1,2%, а у загальному обсягу експорту товарів і послуг -- 0,2%. Протягом того ж періоду обсяг імпорту комп'ютерних послуг перевищував експорт у 1,5--3 рази, що свідчить про недостатність пропозиції цих послуг власного виробництва. Загалом же імпорт комп'ютерних послуг має також невеликі обсяги - це всього 3% від загального обсягу імпорту послуг та 0,2% від всього обсягу імпорту товарів і послуг. У 2007р. імпорт склав лише 2,4 дол. США на 1 жителя України. Такі дані свідчать про недостатній рівень розвинутості даного сегмента інформаційного ринку країни [7, 40].

Розглянемо стан загального обсягу виробництва та реалізації послуг у сфері інформатизації протягом 2003-2006 років. Безперечно, навіть зважаючи на інфляційні процеси, величина даних показників значно збільшувалася щороку, і у 2005 р. порівняно із 2003р. зросла майже у 7-8 разів, а обсяг послуг.

У 2006 р. у США обсяг комп'ютерних послуг на 1 особу сягав 967,3 дол. США, у Японії - 599,6; у Німеччині -- 894,1; уФінляндії - 479,6 [7,40], тоді як в Україні обсяг вироблених і реалізованих послуг у сфері інформатизації на 1 особу склав відповідно 24,4 та 26,6 грн., причому населенню щорічно було надано їх в розрахунку на 1 особу на суму 3 грн.

Проведений аналіз свідчить не тільки про те, що такий сегмент ринку як населення недостатньо охоплений ІКТ послугами, а й про серйозні проблеми функціонування та розвитку інформаційного ринку в Україні, що потребує подальшого вивчення та оцінки.

Стосовно ринку програмних засобів слід зазначити, що, за орієнтовними даними, сьогодні тут працюють близько 300 фірм, 70% з яких знаходиться у м. Києві. При цьому безпосередньо комерційним розробленням програм займається менше третини їх, решта -- дистрибуцією та системною інтеграцією. Розробки здійснюються лише в галузі прикладного програмного забезпечення. Основна частка припадає на системи бухгалтерського обліку, офісного діловодства, банківські системи, так звані Інтернет-продукти. Решта категорій ПЗ представлена недостатньо або не представлена взагалі. Значний обсяг вітчизняного ринку програмних засобів становлять різноманітні інформаційно-пошукові системи, а також комерційні, юридичні та інші бази даних.

Створення програмних засобів є однією із сфер діяльності, де реально може бути використаний великий науково-технічний потенціал України. Слід зазначити, що через недостатність попиту на програмні засоби на внутрішньому ринку через низький рівеньзастосування інформаційних технологій створення цих засобів може стати складовою національної економіки у разі орієнтації їх на експорт. Прикладом може слугувати досвід Індії, де у цій галузі створено близько 200 тис. робочих місць для висококваліфікованих фахівців, а також успіхи Ірландії, Ізраїлю, Пакистану і Таїланду.

Для розвитку такої галузі Україна має високоосвічені, кваліфіковані і порівняно дешеві трудові ресурси (найважливіший фактор), а також достатню телекомунікаційну інфраструктуру. Діяльність у цьому напрямі дасть змогу створити велику кількість робочих місць для висококваліфікованих фахівців, зменшити відплив інтелектуального потенціалу з України і забезпечити у перспективі зростання обсягів надходжень до бюджету від оподаткування новостворених підприємств, а також сприятиме створенню іміджу України як високотехнологічної держави.

У 1994 р. відбувся перший продаж ліцензій, що давали право на використання програмних продуктів на визначену кількість робочих місць. Це говорить про те, що деякі кроки до цивілізованого інформаційного ринку в Україні вже зроблено.

На цьому ж етапі в Україні з'явилася комп'ютерна преса, яка почала відігравати значну роль у розвитку інформаційного ринку, у формуванні суспільної думки, орієнтованої на купівлю ІПП у протидію їх несанкціонованому копіюванню та використанню. До найбільш поширених і популярних періодичних видань належать: Chip(Україна), ComputerWeek-Moscow(СНД), HotLine(Україна), PCWorldUkraine(Україна), Банковские технологии (СНД), Компьютерное обозрение (Україна, Росія), Компьютеры+Программы (Україна, Росія). На телебаченні створено спеціальні програми («Комп'ютер X» та ін.) [7, 42].

На ринку надання Internet-послуг спостерігається певна активізація діяльності, а саме:

* кількість користувачів українського сегмента мережі Інтернет за останній рік зросла більш ніж у 4 рази і на сьогодні налічує 3,8 мільйона осіб. Однак на постійній основі послугами мережі Internetкористується лише 4,5% населення, переважно студенти та особи, яким це необхідно у професійній діяльності;

* кількість Wfeb-сайтів зросла у зоніна 4,2% та становить 28,8 тисячі; кількість провайдерів послуг Інтернет зросла на 10,5% і складає понад 300 організацій, де 80% ринку контролюється 10 найбільшими підприємствами, серед яких експерти називають "Укртелеком", "Ай Пі Телеком", "Лаки Нет" та "Ел Вісті".

Інформаційний ринок неможливий без демонстрування нових технологій і продуктів. Його динамічний розвиток і постійне оновлення підтверджується великою кількістю різноманітних виставок, конференцій, презентацій. Кількість виставок в Україні та за її межами зростає, зростає й кількість фірм, що беруть у них участь. Виставки проходять не лише у Києві, а й у регіонах. Це є підтвердженням зростання та динамічного розвитку українського інформаційного ринку.

Беручи до уваги потенціал України, в близькій перспективі можна очікувати створення в країні ринку інформаційних продуктів і послуг, аналогічного за значущістю та прибутковістю відповідним ринкам країн Європи.

2.3 Інтеграція України у світовий інформаційний простір

Входження країни в інформаційне суспільство вимагає розв'язання великої кількості завдань. Одним із найважливіших серед них є питання формування інформаційного простору.

Інформаційний простір України - середовище, в якому здійснюєтьсяпродукування, зберігання та поширення інформації і на яку розповсюджується юрисдикція України" [1]. Згідно із Законом України № 537-Vвід 09.01.2007 "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" інтеграція України у глобальний інформаційний простір включена в організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Інформаційний простір складається з таких сегментів: засоби масової інформації - газети, журнали, телебачення, інформаційні агентства, радіопрограми; книгодрукування; бібліотечний комплекс; архівні установи; кінематограф, кіновиробництво та кінопрокат; система зв'язку та телекомунікацій - електронна пошта міський та міжнародний телефонний зв'язок, пейджинговий, мобільний та супутниковий зв'язок; інтернет з усім своїм контентом.

До основних ознак інформаційного простору України належать:

- єдині принципи і загальні правила взаємодії всіх суб'єктів інформаційної діяльності при оптимальному співвідношенні державного регулювання і саморегулюючих початків у формуванні й розвитку інформаційного простору держави;

- наявність умов для безпечної інформаційної взаємодії держави, організацій і громадян,

- максимально поєне задоволення інформаційних потреб держави, організацій і громадян на всій території держави;

- рівнодоступність суб'єктів інформаційної діяльності до відкритих інформаційних ресурсів та їхня правова рівність;

- збереження балансу інтересів держави і світового співтовариства при входженні України в глобальний інформаційний простір та забезпечення її національного інформаційного суверенітету [5, 435].

Формування єдиного інформаційного простору, який є важливою ознакою суверенної і незалежної держави, полягає у зміцненні державності, збереженні інформаційного суверенітету та створенні умов для захисту й ефективного використання національних інформаційних ресурсів Для цього необхідно доопрацювати проекти законів, які знаходяться на розгляді у Верховній Раді України, переглянути та доповнити чинне законодавство в цій галузі. Відсутність відповідної правової бази може призвести до втрати інформаційного суверенітету як важливого складника -національної безпеки держави, з усіма негативними наслідками цього.

Інформаційний простір України на сучасному етапі перебуває в стані становлення та нерівномірного розвитку. Визначені такі проблеми інтеграції України в європейський інформаційний простір: недосконалість нормативно-правової бази інформаційної сфери України, неузгодженість термінології, основних положень та принципів національного законодавства з європейським, відсутність єдиної національної системи класифікації інформації, недосконалість системи стандартизації та сертифікації, невідповідність стандартам розвинених країн окремих секторів інформаційного простору України (друковані ЗМІ, книговидання, бібліотечний, архівний, кінематографічний комплекси), їх подальше скорочення, відставання України від розвинутих держав у розвитку вітчизняного сегменту Інтернету, досить висока присутність в інформаційному просторі України ЗМІ іноземних держав, відтік за кордон висококласних фахівців з IT, котрі готуються в Україні, обмеження зарубіжних держав у стосунках з Україною стосовно розповсюдження інформації та отримання IT, масові порушення в Україні права інтелектуальної власності, відсутність у європейської спільноти об'єктивної уяви про Україну, недостатнє інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державних органів.

Окремі сектори інформаційного простору (друковані ЗМІ, книговидання, бібліотечний,^- архівний та кінематографічний комплекси) не відповідають стандартам розвинутих країн, зазнають подальшого скорочення і навіть руйнування; інші (Інтернет, мобільний зв'язок) виявляють стійку тенденцію до зростання.

Позитивним є зростання кількості користувачів, але цей процес відбувається досить повільно і загалом, поширення мережі Інтернет в Україні ще не відповідає показникам розвинутих країн [5, 436].

У секторі друкованих ЗМІ спостерігається тенденція до збільшення кількості періодичних видань, однак тираж газет і журналів помітно скорочується. На ринку друкованої продукції недостатньо представлені вітчизняні наукові, освітні та дитячі видання. Телебачення і радіо мають розвинутий характер і поширені по всій території країни. У секторі електронних ЗМІ поступово створюється конкурентне середовище, що сприяє альтернативності розповсюдження та отримання інформації. Присутність в інформаційному просторі України ЗМІ іноземних держав є високою. В Україні створено національну систему зберігання інформації, однак у бібліотеках та архівах недостатньо використовуються новітні інформаційні технології.

Система зв'язку та телекомунікацій в Україні має стійкі темпи розвитку: впроваджуються її нові види та послуги (наприклад мобільного й супутникового зв'язку), розвивається мережа волоконно-оптичних ліній, збільшується цифровий сегмент телефонного зв'язку. Однак проблема телефонізації населення залишається актуальною.

Одним із найважливіших завдань, яке необхідно вирішувати у процесі побудови інформаційного суспільства, українського інформаційного простору та його інтеграції до світового інформаційного простору є боротьба з піратством у галузі інформаційних технологій. Україна за рівнем використання неліценційних програмних продуктів є одним з світових лідерів (входить у десятку) з показником у 85 % на 2005 р. за даними Асоціації виробників програмного забезпечення BSA(загальний показник для країн Євросоюзу 36 % на 2005 p.). І хоча цей показник зменшився порівняно з попередніми роками (91 % на 2003 та 2004 роки), втрати від використання нелегальних програмних продуктів набагато збільшились.

Отже, інтеграція України до світового інформаційного простору повинна відбуватись за рахунок вирішення визначених проблем шляхом гармонізації законодавства України в інформаційній сфері з нормами міжнародного права; адаптацію вітчизняної системи стандартів до світових аналогів; підвищення конкурентоспроможності вітчизняних ЗМІ, поширення їх діяльності на зарубіжні країни; створення іншомовних інформаційних ресурсів про економічний, науковий, освітній, культурний, туристичний потенціал України; модернізацію систем зв'язку; інтенсивний розвиток вітчизняного сегменту мережі Інтернет.

Створення інформаційної основи інноваційних процесів, підвищення рівня інформаційної культури населення, забезпечення вільного доступу до світових інформаційних масивів та оперативний інформаційний обмін, а також забезпечення функціонування ефективної системи безпеки стратегічно важливої для країни інформації - усе це надасть можливість реалізувати намічений курс.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасності - інформаційний ринок України в умовах євроінтеграції. Вивчення та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Інформаційний ринок - це сукупність організованих відповідним чином економічних відносин різних суб'єктів щодо купівлі-продажу інформаційних ресурсів, інформаційної продукції та послуг.

До основних груп факторів, що впливають на становлення і розвиток інформаційного ринку відносять такі, що характеризують передусім загальноекономічний стан країни та її привабливість для інвесторів:відкритість і прозорість ринку ІКТ та ступінь його монополізації і адміністративного регулювання; готовність населення країни до використання ІКТ у своєму повсякденному житті та обізнаність про переваги, які вони отримають від цього;співробітництво між державними, бізнесовими та громадянськими структурами, спрямоване на створення сприятливого середовища для розвитку ринку на території країни.

Здатність до співробітництва представників бізнес-структур, урядових установ та громадського сектору - одна з базових умов забезпечення конструктивного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, оскільки тільки в процесі тісної взаємодії трьох сторін можна визначити такий баланс цілей, який би відповідав національній стратегії розвитку країни.

Суперечності та проблеми, що виникають зараз в процесі функціонування інформаційного ринку України, мають у своєму підґрунті як об'єктивні (стадія життєвого циклу ринку, нерівність у розвитку економіки країн світу тощо), так і суб'єктивні (відсутність координації між різними гілками влади, монополізація ринку зв'язку державними компаніями, нестабільна зовнішньоекономічна політика країни тощо) причини. Однак урахування існуючих тенденцій в економіках різних країн світу при розробці власної програми розвитку ринку ІКТ (мається на увазі, що воно буде поєднане з чітко визначеними пріоритетами внутрішньої економічної політики) дасть змогу Україні значно покращити свій рейтинг. Для цього в майбутньому необхідно приділити увагу вивченню механізмів функціонування ринків електронної комерції, розробці програмного забезпечення (як для потреб внутрішнього ринку, так і для офшорного програмування), засад та умов становлення мережевого навчання в США, країнах Євросоюзу та в Росії.

Актуалізація нових важелів розвитку економіки та посилення ролі інформаційного забезпечення, використання інформаційних продуктів і технологій на базі розвинутого телекомунікаційного зв'язку обумовлюють потребу у розвитку інформаційного ринку як на макро-, так і на мезорівні. Україна повинна прискорити цей процес, для чого необхідна дієва державна підтримка інформаційної сфери, зокрема відповідна податкова політика, нормативно-законодавча база, активізація заходів із боротьби з піратством. Потрібно не тільки визнати розвиток даної сфери одним із пріоритетних напрямів державної політики, а й активніше залучати науковців до дослідження проблем розвитку інформаційного ринку і розробки пропозицій для їх вирішення. Суспільство повинно усвідомити роль інформації та інформаційного ринку дія розвитку країни, зокрема її економіки.

Проблеми розвитку інформаційного ринку повинні розглядатися із урахуванням особливостей сучасного розвитку економіки та суспільства в цілому, які характерні для багатьох країн світу. Серед них необхідно відзначити: поглиблення процесів спеціалізації та кооперації на інформаційному ринку, глобалізаційні процеси всіх суспільних сфер, в т.ч. й економіки. З огляду на це та задля вирішення проблем формування і розвитку інформаційного ринку в Україні доцільно вивчити досвід розвинених країн світу, більшість з яких усвідомили важливість якісного інформаційного забезпечення для успішного розвитку економіки.

В Україні, хоча й зростає роль інформаційно-комунікаційних технологій та мережі Інтернет, відставання в цьому напрямі від розвинутих країн світу є значним.

Список використаної літератури

1. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р.№ 75/98-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1998. - № 27. - С. 181-191.

2. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 р. №3322-ХІІ // Відомості Верховної Ради. - 1993. - № 33. - С 345-353.

3. Гайванович Н.С. Стан та перспективи розвитку телекомунікаційної галузі України // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - № 6. - С. 50-56.

4. Голиков В.І. Інформатизація як фактор постіндустріального розвитку // Економіка і прогнозування. -2003.-№1. - С. 9-22.

5. Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: Тези доп. IVМіжнар. наук.-практ. конф. студ., аспірантів і молодих науковців, Луцьк, 17-18 трав. 2007 р. / За ред. В.Й. Лажніка і С.В.Федонюка.- Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - 616 с.

6. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки // http://www.president.gov.ua

7. Іванова В.В. Інформаційний ринок: зарубіжні та українські реалії // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 2. - С. 39-43.

8. Іванова В.В. Особливості формування та функціонування інформаційних ринків // Регіональна економіка. - 2008. - № 2. - С. 213- 219.

9. Інфраструктура товарного ринку: непродовольчі товари: підручник / За ред. О.О. Шубіна. -К.: Знання, 2009. - 702 с.

10. Інформаційний простір//http://others.referat.ws/008732-3.

11. Кулицький С.П. Основи організації інформаційної діяльностіу сфері управління. - К.: МАУП, 2002. - 224 с.

12. Лазарева С.Ф.Економіка та організація інформаційного бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 667 с.

13. Олійник О. В., Соснін О. В., Шиманський Л. Є. Політико-правові аспекти формування інформаційного суспільства суверенної і незалежної держави // http://www.niss.gov.ua/book/ Sosnin_2.htm.

14. Павленко Ю.В. Україна в системі глобального цивілізаційного простору // Економіка і прогнозування. - 2003. -№3. - С. 41-57.