Технологія виконання та види кованих виробів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Resume

Development of creative personality of citizen of Ukraine is indissolubly related to aesthetically beautiful education, one of effective facilities of which there is a fine art. Epoch's, ages and cultures, changed, but an art saved properties for comings generations hundred artistic technicians.

From them some traditional technicians are undeservedly forgotten. One blacksmith's art is of such types of trades. For that, to understand tendencies which show up in modern blacksmith's handicraft, we must find out their connection with tendencies which prevail in modern architecture and other branches of creation.

Резюме

Современное разнообразие материалов, техники их обработки, способствуют пробуждению интересов к чему-то чрезвычайному в повседневной жизни. Веками человечество приобретало опыт во всех отраслях жизни.

Менялись эпохи, возрасты и культуры, но свойства искусство сохранило для грядущих поколений сотне художественных техник. Из них некоторые традиционные техники незаслуженно забыты. Кузнечное искусство одно из таких видов промыслов.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Творчий пошук та вирішення теми

Розділ 2. Технологія виконання

Розділ 3. Економічний розрахунок

Розділ 4. Правила техніки безпеки та охорона праці

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність роботи. У всьому світі сьогодні великою популярністю користуються вироби з кованого заліза, що звертають на себе увагу своєю художньою оригінальністю, невичерпною фантазією орнаментального декору, професійним дизайном і високою технікою виконання. Більшість людей вважають за краще, щоб у них в будинку або довкола знаходилися предмети з натуральних природних матеріалів. Вироби з кованого заліза створюють гармонію між штучним середовищем, створеної руками людини, і природою, а також допомагають уникнути монотонної стандартності навколишнього оточення і урбаністичного пейзажу. У виробах з кованого металу можливі будь-які художньо-пластичні рішення та стильові поєднання, від традиційних форм класики до авангарду.

Сьогодні, як і за старих часів, виразність і пластичні властивості заліза викликають активний інтерес професійних архітекторів і художників-ковалів, дизайнерів, декораторів, найбільших виробників-промисловців, у завдання яких входить не тільки створення сміливою і зухвалої архітектури міст майбутнього, але і персоналізація інтер'єрного середовища індивідуальних жител. Художні вироби з металу, як і раніше, чудово поєднують декоративні та функціональні якості матеріалу.

У XXI столітті, художниками-ковалями спрацьовано величезне число художніх кованих виробів, в тому числі і для інтер'єрів житлових і громадських будівель.

Об'єктом дипломної роботи є: художнє кування, його технологія виконання та види кованих виробів.

Предметом дипломної роботи є: ковані вироби в дизайні конструкцій для вуличного оздоблення та прикрашання оточуючого середовища.

Мета дипломної роботи: вивчити та проаналізувати використання художніх кованих виробів в вуличному оздобленні. Створити виріб для постійного використання, та на тривалий період прикрасити в'їзд до населеного пункту, зокрема, села Черешенька, що у Вижницькому районі, Чернівецької області.

Завдання:

- Дослідити та ознайомитися з історією художньої ковки;

- Визначитися з матеріалами, їх хімічними та фізичними властивостями;

- Ознайомитися з сучасними методами та технологіями в обробці металів;

- Виявити особливості стилеутворення та формоутворення кованих виробів;

- Розглянути використання художніх виробів з металу в дизайні середовища.

Методи дослідження:

- творчий - вивчення робіт сучасних майстрів, їх творчого надбання, фактичних матеріалів, виставок декоративно-прикладного мистецтва ковальського спрямування;

- технологічний - робота виконана згідно всіх вимог технології виконання із застосуванням різноманітних ковальських технік та дотримання техніки безпеки. Матеріалами для дипломної роботи послужили залізо та сталь;

- історичний - вивчення історичного матеріалу культурної спадщини попередніх поколінь, їх національних особливостей, здобутків і технологій виробництва;

- дослідницький - ознайомитись з мистецтвознавчими і літературними джерелами та ілюстрованим матеріалом в літературі, вивчити зразки та аналоги вибраного виробу;

- практичний - виготовлення кованого в'їзного знаку в село Черешенька, Вижницького району, Чернівецької області.

Хронологічні межі дослідження охоплюють періоди становлення ковальського ремесла в Україні від найдавніших часів і до сьогодні. Проте основна увага звертається на XIX-XX ст.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію України.

Історіографія питання. Технологічне і художнє освоєння металів ознаменувало великий поступ в розвитку людської цивілізації. Недаремно історичні епохи називають - епоха міді, бронзи, заліза. Однак хронологічне і територіальне поширення цих металів було нерівномірним, залежно від природних умов і ступеня розвитку народів.

Джерелознавча база дослідження. Системне обстеження ковальства знаходимо в різних працях вітчизняних істориків - І. Крип'якевича, Я. Ісаєвича, етнографів Бурзана А., І. Франка. Безпосереднього для написання даної роботи було використано такі літературні джерела: Лозко Г.С. Українське народознавство. - Київ: Зодіак-ЕКО, 1995.-367 с., Невойса Олена. Диригент українського бароко // Ковальська майстерня. - 2006. - №3 - с. 175-179, Соколова Т.М. Орнамент-почерк эпохи. -Л.: Аврора, 1972.142 с, Тищенко О.Р. “Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIII-XVIII ст.)”.-К., 1992, Флеров А.В. Технология художественной обработки металлов.- М.:Высш.шк. 1968, Техника художественной эмали, чеканки и ковки.- М.; Просвещение, 1986. - 198с., Шевченко Д.Г., Шевченко Н.Д. Решёток кованный узор.-Черновцы: Издательство Прут, 2006. -357с., Юсипов З.И. Ручная ковка. - М.: Просвещение, 1984. - 234с. та інші праці та статті з даної тематики, згідно поданих у списку використаної літератури.

Практична значимість: дана робота буде корисна студентам мистецьких спеціальностей, а також людям, зацікавленим у подібній темі і спеціалізуються в даній технології.

Структура роботи визначена предметом дослідження, метою та завданням. Дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, резюме і списку використаних джерел та літератури.

Розділ 1. Творчий пошук та вирішення теми

Ковальство - обробка металів способом гарячого кування. На території України сформувалося ще у давньоруський період. З розвитком обробки металів у XV-XVI ст. від ковальства відокремилися більш вузькі спеціалізації по виготовленню голок, годинників, ювелірних виробів (золотарство), котрі зосередилися у містах.

Художній обробці металу, і раніше всього заліза, належить одне з найпочесніших місць у всесвітній історії декоративно-прикладного мистецтва. Починаючи з доісторичних часів - залізного століття, коли залізо було дорожче інших металів, наприклад міді і срібла, його традиційно використовували для виготовлення зброї, прикрас і, пізніше, начиння.

Найбільш древні з відомих сьогодні виробів декоративної ковки були виготовлені європейськими ковалями в X-XIII століттях. У наступні століття виникли окремі галузі ковальської справи: історичні хроніки повідомляють про простих сільських ковалів та міських зброяра, шпажних майстрів і бляхаря, виробниках скринь, меблевої обкуття, дверний оббивки, замків і ключів та ін.

У ковальському ремеслі до нинішнього дня, як і в стародавні часи, застосовуються в основному молот і ковадло, і використовуються чисті природні стихії - вогонь і вода. В якості сировини вживається залізо у формі прутів і стрижнів різного профілю, причому в різні епохи прути і стрижні мали певне розтин[3, 51].

Наприклад, в романську епоху вживали круглі прути, в готичну - чотиригранну, в період Ренесансу - знову круглі, а барочний стиль вже допускав різноманітне розтин. Починаючи з романського часу залізо стало повсюдно розглядатися як функціональний елемент будь-якої конструкції, що забезпечує їй більшу міцність і довговічність. Проте численні пам'ятники старовинного ковальського ремесла переконливо свідчать про те, що старі майстри поряд з чисто утилітарними цілями намагалися досягти і декоративного ефекту. Прагнення надати залозу декоративний і зовні привабливий вигляд можна спостерігати на протязі всієї історії розвитку ковальської справи.

Найбільш цікавими з художньої точки зору ковальськими виробами, що збереглися до наших днів, є металеві дверні оббивки середньовічних європейських соборів, наприклад західного порталу собору Паризької Богоматері (XIII ст.). Для цих ранніх творів характерна єдність функції і декору, яке виходило завдяки вміло обробленим прутів. В якості прикраси широко застосовували стилізовані рослинні візерунки, волюти і фігуративні зображення міфологічного та символічного значення. \Заклепки-кріплення з головками у вигляді розеток або квіток з'єднували залізні смуги і крім основної функції відігравали важливу декоративну роль. Залізні оббивки дверей часто фарбували з двоякою метою - захистити залізо від корозії і підсилити його візуальну естетику. Окремі елементи декору такий оббивки також могли золотитися.

У кінці XVIII століття у відповідності з традиціями класицизму архітектоніка кованого металу знову стає суворою і геометрично ясною. У ній переважають горизонтальні і вертикальні рішення. У XIX столітті, незважаючи на бурхливий розвиток науково-технічного прогресу і успіхи індустріалізації ковальське ремесло і його похідна - художній метал не втратили своїх позицій і значення. У період модерну, наприклад, кований метал став застосовуватися практично повсюдно, завоювавши міцні позиції не тільки в екстер'єрі міських особняків і квартир[1, 12].

У російському мистецтві в повну силу особливості кованого ремесла по залізу розкрилися в XVII-XVIII століття в пору петровських перетворень. Вирішальну роль у розвитку художньої металообробки зіграло роль заснування Петром I на початку XVIII століття першого державного збройового заводу на базі існуючих на той час ковальського і збройових промислів. До середини XVIII століття вироби російських майстрів із застосуванням гравіювання з позолотою, інкрустації, обробки сталевими "алмазами" отримали широку популярність не тільки в обох російських столицях, але і в інших країнах. Давні майстри ковальства виготовляли різноманітні прикраси, що вражають тонкістю роботи, невгамовною фантазією. Це ковані та литі решітки, козирки над входами і балкони, сходи і парапети, декоративні елементи на скатах дахів і шпилів, флюгери та ліхтарні кронштейни, а також і знаки при в'їзді до міст та сіл, багато-багато інших виробів, що прикрашали вигляд і стали невід'ємною частиною дерев'яних будинків ремісничого люду, кам'яних казенних будинків і багатих особняків знаті, а також прикрашали саме місто чи слобідку трудового люду.

Фантазія і майстерність, винахідливість, віртуозне володіння технологією художнього кування, прекрасне знання особливостей і можливостей металу дозволяють створювати високохудожні твори мистецтва, безмежно великого і виразного світу кованого металу.

Ковалі, ливарники і бляхарі, багато поколінь яких трудилися над створенням високохудожніх і монументальних декоративних творів, наполегливо домагалися органічного поєднання і зв'язок металевих прикрас з архітектурним виглядом, органічного злиття металу з каменем та деревом. Все це сприяло формуванню неповторного, самобутнього архітектурного вигляду міста.

Мальовнича забудова, вражаюча різноманіттям застосування художнього металу і архітектурних форм, з безліччю дзвіниць, веж і башточок, теремків та мезонінів, шпилів і інших, які виступають над дахами елементів, прикрашених ажуром, що надавало силуету міста святковість. Численні димарі, кільця над вигадливими козирками і парасольки біля під'їздів будинків будівель, огорожі набережних і скверів, що додали казковість обстановці і видовищність штучно створеному середовищі навколишнього світу людини. Так виглядають багато міст на старих листівках. І в цьому чимала заслуга ковалів, ливарників, бляхарів та інших майстрів по металу - справжніх художників у своїй справі.

У XX столітті на зміну декоративному кованому металу прийшли зварні вироби і конструкції, що пов'язано з розвитком прокатного і штампувального виробництв, художнє кування стала спрощуватися. Однак, відродження кованого ремесла має величезне значення для сучасного декоративно-прикладного мистецтва.

У сучасній архітектурі, у формуванні архітектурно-містобудівного простору також є численні приклади застосування художнього кованого металу. У цьому простежується певна традиція. Більш того, значно зростає роль металу в зовнішній обробці сучасних будівель і споруд, у декоративно - прикладному та монументальному мистецтві. Звичайно, його застосування має дещо інше спрямування, відповідне естетичним поглядам і соціально - економічним умовам сьогоднішнього часу, але так чи інакше він впливає на формування образу міста чи села.

Через радикальні реконструкції історичної частини багатьох міст в останні роки зникли багато будівель і споруди, а разом з ними і численні художньо-архітектурні вироби минулого. З їхньою втратою все більше зростає цінність тих решток художнього металу, що вимагає до себе уваги і більш дбайливого ставлення[3, 43].

Художня ковка, як будь-який інший вид мистецтва починаючи від свого зародження і закінчуючи сьогоденням, завжди розвивався чи занепадав на фоні економічних, соціальних, політичних процесів, які відбувалися в середині суспільства. Причому в більш ранні часи ремесло могло занепадати у зв'язку з економічним занепадом, згасання тієї чи іншої високорозвиненої цивілізації, на зміну якій приходили примітивніші форми існування. Аналізуючи новітню історію ми бачимо зовсім іншу ситуацію.

Промислова революція на протязі усього ХІХ ст. Призвела до змін в культурі, науці і техніці, а вони в свою чергу привели до занепаду ремісничого виробництва. Відносно дешевші промислові вироби, все більше витісняють витвори художніх ремесел. Якщо ще й взяти до уваги те, що упиваючись першими успіхами техніки люди скрізь віддавали перевагу промисловим виробам, то це означає, що чавун, отриманий в промислових умовах, в якості основного матеріалу для декоративних цілей, отримує повну перемогу над важко, вручну обробленим кованим виробом.

Технічний прогрес, досягнутий на перших порах чесною і важкою працею першопрохідників - винахідників і вчених, приніс початковий період його відображення в художній творчості тягу до дешевих зовнішніх ефектів, прагненням вразити, створити якомога більше вражень зовнішнім розмаїттям. Залишки форм, приналежних різним стилям, швидко розкладаються під впливом потоку дешевого несмаку. Тим не менш всю епоху еклектицизму художнє ковальство змогло вистояти не розгубивши багатовікові напрацювання майстрів. Ця безвихідна ситуація стала тільки передумовою для виникнення нового стилю в мистецтві, а саме модерну, де художнє ковальство заявило про себе повного мірою, упевнено увійшовши у ХХ ст.[23,45].

Тому ковані вироби і нині дуже актуальні та приносять естетичне задоволення, повертаючи людей в далекі часи, коли при в'їзді до будь-якого населеного пункту мандрівника зустрічав мальовничий знак, що сповіщав про місце прибуття.

Основні етапи проектування виробів декоративно-прикладного характеру

1. Збір інформації та її аналіз

Роботу над композицією будь-якого виробу потрібно розпочинати із ознайомлення з завданням інформації по виробу, який потрібно розробити.

Завдання при виконанні роботи в тому щоб за відведений час зібрати максимальну кількість інформації про даний вид виробів, про характеристику їх зовнішнього вигляду, будову, кращі зразки.

Джерелами можуть бути публікації в українській та зарубіжній пресі, різноманітні каталоги фірм і виставок, матеріали музеїв та архівів. Вся зібрана інформація систематизовується. Ретельно та критично оцінюється з точки зору сучасних вимог і всіх особливостей художнього вирішення[7,41].

Слід уважно ознайомитися з аналогами, зробити аналіз позитивних і негативних якостей, які можуть слугувати основою майбутнього проекту виробу. Включаючи прототипи чи аналоги, потрібно вести записи, конспекти, в яких знаходяться всі дані про виріб.

2. Ескізування

Ескіз - це попередньо пошуковий начерк майбутнього виробу.

Ескіз вирішує найбільш важливі питання, без яких не може обійтися жодна композиція:

* ідея виробу;

* сюжетний задум, який необхідно вирішити просто і зрозуміло;

* виразність образів художніми засобами.

Ідейний зміст виробу завжди залишається головним, який керує і підпорядковує собі другорядне.

Завдання які вирішуються в ескізах:

* визначається формат та розмір майбутньої роботи;

* розміщується загальна маса всієї групи предметів на задуманому форматі паперу, з урахуванням гармонійної рівноваги предметів та полів аркуша;

* визначається тональна градація від найсвітліших тонів до темніших;

* визначається кольорова гама, колорит майбутнього виробу.

Ескіз дає орієнтовну уяву про майбутню закінчену роботу. По завершенні ескізування, згідно затвердження ескізів виконується чистовий проект.

3. Проектування

Вміння проектувати складається з двох частин: обдуманого опрацювання ідеї та зображення цієї ідеї на папері.

Під час виконання чистового проекту важливо добре за компонувати, тобто розмістити графічну частину проекту на планшеті (підібрати масштабність, співрозмірність зображення на площині планшета). Для того, щоб вірно за компонувати зображення на листі паперу, необхідно розробити спеціальний чорновий ескіз у масштабі.

Зображення на проектах виконується, як в чорно-білій, так і в кольоровій графіці. Виконуючи чистовий проект, потрібно пам'ятати, що основне його завдання - наочність. І тому, завжди важливо вибрати правильний метод передачі зображення, яке проектується.

Особливо цікавою та популярною сьогодні є тема виготовлення кованих виробів для різних потреб. То ж не дивно, що для дипломної роботи було обрано саме цю тему. Адже на сьогодні дуже актуальним є ковка при виготовленні різних предметів як для побутових потреб так і для суспільного користування. Зокрема таким є кований в'їзний знак для села Черешенька, що у Вижницькому районі Чернівецької області.

Мальовниче невеличке село Черешенька в передгір'ї Карпат, яке дуже мало висвітлене в літературі. Майже немає архівних документів, які б свідчили про заселення і розвиток цих земель. Однак історичні назви кутів села: турецька криниця, німецьке поселення Катарінендорф, Александердорф, Ціпишин свідчать, що на долю черешенців випало немало випробувань. Є багато версій щодо походження села.

Народні перекази говорять, що від назви фруктового дерева черешня, яке було посаджене галицьким парубком - втікачем.

В письмовій згадці 1774 року про смт. Берегомет говориться, що село складалось з багатьох присілків: серед них Черешенька, Катарінендорф, Александердорф. Ці присілки існували як самостійні поселення, хоч входили до складу земель берегометського феодала графа Васілка[15,33].

За австрійських часів Черешенька належала до Вижницького повіту. Тому культурне і соціальне життя його жителів тісно зв'язане з життям Вижниці. Саме тому і нині село знаходиться в межах Вижницького району. Тож хотілося зробити щось цікаве неординарне, що і визначило темою дипломної роботи кований в'їзний знак до даного села.

Дана дипломна робота - результат вивчення аналогів та прототипів кованих виробів України, зокрема - різних кованих вивісок та знаків. Цей вид виробів досить різноманітний та цікавий, одночасно з тим і маловідомий.

Кований в'їзний знак, одночасно декоративний і практичний предмет в дизайні навколишнього середовища, відіграє важливу роль у житті людини майже від того часу, коли людина навчилась обробляти різні види матеріалів для власних потреб.

Вивіски та в'їзні знаки створювалися в модних стилях і формах декоративних тенденцій, що часто відображали, свою епоху[22,58].

Вивіски та в'їзні знаки відрізняються естетичністю міцністю та довговічністю.

Вивіски та в'їзні знаки - чудове доповнення навколишнього екстер'єру, виконують інформаційну функцію, але також показують, що даний населений пункт має давні традиції та звичаї в ковальській справі.

Призначення даного кованого виробу - прикраса екстер'єру оточуючого середовища та використання для повсякденних потреб. Сама ідея очевидна - знак має бути прикрасою, але й довго служити господарям.

Розділ 2. Технологія виконання

кований дизайн оздоблення

Відомо багато різних технологій ковки. Від старовинних методів сучасне кування відрізняється частим застосуванням зварювання замість заклепок. Клепаний вручну виріб не вимагає зачищення й обробки швів, виглядає більш природно, але цей "дідівський" метод більш трудомісткий і довгий - недозволенна розкіш при сучасних темпах будівництва.

Сьогодні ковальських справ майстри воліють сполучати зварювання й клепку. Це прискорює процес, а виглядають такі вироби цілком естетично. Для прискорення робіт, крім того, з'явилися безліч готових машинних елементів (штампованих заготовок), зроблених компаніями, що спеціалізуються на холодному куванні також зі сталевого прутка[25,47].

За технологією виготовлення ковані вироби можна розбити на три групи.

1. Зварені конструкції, що фактично не мають відношення до кування - найдешевший варіант.

2. Зборка ручним методом (справжнє кування) - найбільш дорогий, трудозатратний й тому рідкісний. У цьому випадку шматки металу нагрівають і ударом молота сплавляють між собою - це так зване ковальське зварювання. Стики закріплюють за допомогою клепок і хомутів. Цей метод використовують найчастіше при реставрації стародавніх виробів або для індивідуальних художніх робіт.

3. Ковано-зварені вироби - використовуються готова елементна база, плазморізки, штампи і компонується з ручною зборкою. Такий метод потребує дизайнера із хорошим знанням елементної бази виробників та умінням проектувати ковані вироби.

У таких виробах застосовують гладкі й фактурні прутки й смуги. В останньому випадку на профілі вибивають малюнок. Місця зварювання в ковано-зварених виробах маскують традиційними хомутами або обробляють так, що їх неможливо виявити. Цей спосіб дозволяє створювати цікаві й вишукані вироби, а їх собівартість нижче, чим при повністю ручному куванні.

Для з'єднання кованих виробів використовуються сталеві хомути різного дизайну, профілю й розмірів. Якісь кріпляться за допомогою обтискної машинки, а інші необхідно нагріти перед установкою. В одному виробі, як правило, художники використовують прутки різної товщини. Вони відзначають, що визначена різниця в товщині у кожному квадратному метрі кованого виробу створює об'ємний ефект, і виріб виглядає загадковіше.

Безумовно, ковані повинні опиратись на якісь несучі конструкції - це можуть бути стовпчики перетином порядку 40 кв. мм або прутки перетином 10, 12 або 16 кв. мм - залежно від малюнка.

Коване залізо, часто комбінують із деревом, каменем, пластиком, склом та ін. та використовують в таких популярних напрямках дизайну, як інтер'єрний, фасадний, ландшафтний. Також з нього виготовляють ковані меблі та предмети побуту[20,67].

Ковані вироби стають дедалі популярніші на Україні. Проте часто пересічні споживачі відносять до ковки практично все, що виготовлено з металу.

Із зростанням попиту на ковані вироби з металу та технологічним прогресом їх виготовлення, велика кількість підприємців почала займатись так званим холодним куванням - з'єднання штампованих елементів при допомозі зварювання. При цьому швидкість виготовлення таких деталей надзвичайно висока.

Ручне кування - досить довготривалий процес, в якому практично не існує однакових деталей, а тим більше однакових виробів - повний ексклюзив.

Ковка - один зі способів обробки металів тиском, при якому інструмент робить багаторазовий переривчастий вплив на заготовку, у результаті чого вона, деформуючись, поступово набуває задану форму й розміри[27,31].

Прилади, інструменти, матеріали. Для проведення роботи по художньому ковальству необхідно мати принаймні такі прилади, інструменти, матеріали, які б прискорили, полегшили, вдосконалили роботу коваля.

Головною опорою, на якій проводять кування є наковальня. На ковальні розділяються на “безрогі”, “однорогі”, “дворогі”.

Маса наковальні коливається від 150-350 кг. Найбільше розширення дістали “дворогі” наковальні вагою до 200 кг.

При легкому ударі молотком по наковальні лунає чистий звук, це свідчить про те, що наковальня відмінної якості.

Наковальні розташовуються горизонтально і прикріплюються до дерев'яного, бажано твердої породи, крісла на висоті (від підлоги) зігнутого великого пальця опущеної руки коваля.

Для нагрівання металу застосовується горно, яке легко виготовляти самому. Для го беруть бочку або ящик, заповнюють їх вогнетривкою глиною, роблять в ній заглибину близько 50 см. (воронку), в яку засипають кокс. До нижньої частини воронки проводять відрізок труби, через яку подається повітря від вентилятора для кращого нагрівання та підвищення температури горіння. Поруч з горном встановлюється бочка з водою, яка потрібна для загартування інструмента та охолодження металу.

На відстані 1,5-2 метри від горна встановлюють наковальню.

Інструмент розташовують так, щоб майстрові було зручно працювати: той, який він бере правою рукою - справа, лівою - зліва.

Арсенал інструментів коваля досить великий і різноманітний. Це різні молотки і зубила, промивки і пуансони, клинці й оправки тощо.

Розглянемо більш детально інструменти, які застосовуються для ковальства. Вони поділяються на опорні, ударні, допоміжні й вимірювальні.

Лице наковальні - це лисун, де відбувається кування.

Конусний ріг використовуються для згинання складних радіусних кривих[25,40].

Квадратний хвіст - для згинання заготовки під кутом 90°.

Квадратний отвір служить для встановлення нижників. Круглий отвір використовується для виготовлення клепок, цвяхів.

Лапи - служать для кріплення наковальні.

На наковальні виконуються майже всі види ковальських робіт, шпераки застосовуються при складних художніх роботах. Форми їх різноманітні.

Деякі з них можуть бути віднесені до нижників - допоміжних інструментів.

Вони закріплюються в квадратному отворі наковальні. Допоміжні інструменти можна розділити на дві групи:

Інструменти, за допомогою яких видозмінюється заготовка (рубання, скручування і т.д.), прикріплюються до дерев'яної ручки і мають собі подібних, так звані нижники і їх вставляють в квадратних отворах в наковальні[24,28].

Утримуючі інструменти - це різні форми горнових кліщів.

До першої групи допоміжних інструментів відносяться:

Ковальське зубило (сікач), використовують для рубки металу в холодному і гарячому стані, по формі зубила діляться на прямі, напівкруглі, фасонні і односторонні. Зубила для рубання по холодному металу заточують під кутом 45°, для рубання по гарячому - під кутом 60°.

Бородок, так як і зубило кріпиться до дерев'яної ручки і має круглу або квадратну форму. Ним пробивають отвори в гарячому стані.

Підбійку використовують для прискорення протяжки металу. Використовується як з нижником, так і без нього, робоча частина має різний радіус кривизни.

Кувалда - великий молоток вагою 4-8 кг, використовують для нанесення сильних ударів. Удари бувають: ліктьові, плечові і розмашисті.

Фасонні молотки використовуються в художніх роботах при згинанні складних заготовок, згинанню листів на шпераках.

Технічна обробка металу куванням включає в себе різноманітні прийоми, методи, які продиктовані характером матеріалу і тим завданням, яке стоїть перед художником-ковалем.

В процесі кування майстер використовує різноманітні прийоми, різні інструменти, застосовуючи їх в різних комбінаціях і чергуванні. В основному всі прийоми можна звести до слідуючи основних операцій: посадка, витяжка, рубка, розрубка, прибивання отворів, згинання, закручування, набивка рельєфу.

Ковальських прийомів дуже багато, вони мають певну послідовність, але, узагальнюючи можна звести їх до восьми основних:

1) Посадка. Якщо довжину заготовки потрібно зменшити, збільшивши її поперечний переріз, застосовують осадку. При цьому деталь нагрівають цілком, ставлять вертикально на ковадло й, міцно втримуючи щипцями, б'ють кувалдою по верхньому кінці. Необхідно стежити, щоб деталь не гнулася, і періодично вирівнювати її.

Прийом, коли стовщують лише частину заготовки, називається висадженням. При висадженні нагрітої залишається лише частина, що підлягає стовщенню (кінці прохолоджуються почерговим зануренням у воду). Кування відбувається так само, як і при осадці[24,31].

2) Витяжка. Якщо потрібно збільшити довжину деталі за рахунок зменшення товщини, її витягають. При цьому розпечений прут кладуть на ковадло й розковують кувалдою по всій довжині, періодично повертаючи його на 90° (якщо прут квадратного перетину). Для витяжки круглих болванок застосовують сідлообразні обжимки. У процесі кування треба увесь час повертати деталь навколо осі. Аналогічним способом робиться зчалювання в тих випадках, коли частина прута повинна мати форму пластини.

3) Рубання. Якщо кування необхідно розділити на дві частини, застосовують ковальське рубання. При цьому деталь нагрівають до темно-червоного кольору, кладуть на ковадло й розрубують ударами молота по ковальському зубилу. Прорубавши кування на три чверті, неї перевертають і закінчують операцію зі зворотної сторони. Процес може бути прискорений наполовину, якщо рубання робити не на плоскій стороні ковадла, а на підсіканні, вставленої в ковадло. При цьому потрібно стежити, щоб загартовані вістря зубила й підсікання не збігалися щоб уникнути ушкодження інструмента[21,73].

Дуже часто в художньому куванні деталь не прорубують наскрізь, а залишають надрубаною. Цей прийом одержує подальший розвиток: надрубані відростки можуть бути витягнуті й перетворені в завитки, листи, квітки. Обрубання й вирубка застосовуються при виготовленні ажурних деталей зі складним силуетом (ковані квіти, розетки).

4) Гнуття. Дуже часто заготовкам надається вигнута форма. У тому випадку, коли деталь товста, у місці вигину відбувається перекручування заготовки - тоншання. Це можна попередити завдяки попередньому висадженню ділянки, що згинає. Якщо деталь необхідно зігнути під кутом, використовують ребро ковадла або отвір у ньому, куди вставляють кінець заготовки. Нагрівати можна лише ділянку деталі, що підлягає гнуттю[23,67]

Дугоподібний вигин можна здійснити на розі ковадла, оправленнях або штирях, уткнутих у сталеву дошку.

5) Скручування й звивка

Декоративно виглядає скручений стрижень. При цьому один кінець заготівлі повертається навколо своєї осі стосовно іншого. Один кінець прутка втримується другим ковалем або ж затискається в лещата, інший просмикується в отвір воротка (потрібного діаметра) і скручується. Звивкою називається скручування декількох прутків між собою.

При звивці метал варто нагрівати до яскраво-червоного або навіть жовтого кольору, щоб уникнути тріщин і розривів.

6) Вигладжування. По закінченні підготовчої обробки заготівки її потрібно ретельно вигладити. Однак цією операцією не слід зловживати, оскільки подекуди, що залишилися вибої, від молотка надають поверхні "живий" вигляд, несуть сліди ручної обробки матеріалу. При вигладжуванні гладилка переміщається по металу поступово уздовж прутка, причому в місцях вигину поверхні можна залишати легкі грані, що надають кованому виробу мальовничий вид.

7) Насічення візерунка. До однієї із заключних операцій ручного кування відносять насічення візерунка. У гарячому виді зубилом на заготовку можуть бути нанесені штрихи, ламані лінії, сітка, шрифт, образотворчі сюжети. Площина при цьому повинна бути рівною, а при насіченні кілець варто користуватися оправленнями або, якщо кільце велике, надягати його на ріг ковадла. Іноді, обробляючи вже готовий виріб, потрібно змінити фактуру поверхні, збагатити її. Це можна зробити підбійками й пуансонами, робоча поверхня яких, стикаючись із металом, надає йому потрібну фактуру.

8) Зборка. Хоча в цей час саме широке поширення одержали заводські форми зварювання: дугова, крапкова, контактна й газова, у художньому куванні застосовують традиційні види скріплення деталей. Це - склепка, зборка на гвинтах, горнове зварювання[21,46].

Оскільки всі ці операції відносно трудомісткі, варто уникати непотрібних перехрещувань і перетинань. Якщо потрібно скріпити два прути, що відрізняються по товщині, бажано механічне з'єднання клепкою або болтом, оскільки при сильному горновому нагріванні товстого болта тонкий може згоріти.

Ковальським або горновим зварюванням добре зварюється маловуглецеве залізо (0,15-0,20% вуглецю). Колись таке залізо звалося ковальським. Зварювання досягається розм'якшенням деталей, що з'єднують, до тістоподібного стану й наступним проковуванням шва.

Цей вид з'єднання має ряд різновидів - внахльостку, встик і врозруб. Тонкі прутки зварюються встик. Внахльостку зварюються більше товсті деталі. Перед зварюванням кінці трохи скошують для збільшення зварюваної поверхні.

Якщо товщина прутка перевищує 50 мм, може бути застосоване зварювання врозруб. При цьому один з кінців витягається у вигляді клина й вставляється в інший - розрубаний.

Коли деталі підготовлені таким чином, їх нагрівають у ковальському горні до білого розжарення (1300 °С). У період нагрівання залізо покривається окалиною, її усувають. Виникненню окислів перешкоджає бура, що утворить флюс. Після нагрівання до 1300°С шлаки збивають і струшують, слідом за чим починається проковування зварного місця, спочатку ручником, а потім кувалдою. Проковування варто вести від центра до країв для вижимання шлаків.

В наш час стародавнє ремесло не зникло. Вироби сьогоднішніх ковалів знаходять використання в нашому повсякденному житті.

Витвори зроблені руками художників ковалів, гармонійно зливаються з фасадами та внутрішньою архітектурою будівель, становлячи одночасно самостійні художні творіння, такі, як кована лавка для подвір'я та інші ковані вироби[1,49].

Темою для дипломної роботи, було обрано кований в'їзний знак до села Черешенька, що у Вижницькому районі Чернівецької області, оздоблену елементами рослинного орнаменту.

Перш ніж почати роботу, було встановлено декілька критеріїв, згідно яких виконувалася робота, і які лягли в основу композиції, підбору матеріалів та технології виконання. Ці критерії і окреслили загальну концепцію даної роботи в матеріалі.

Було вирішено створити чітке і легке композиційне рішення, навіяне орнаментикою традиційних народних ремесел, що відображають специфіку даного навчального закладу, а також цікавість до мистецького оформлення екстер'єру.

Для виконання роботи в матеріалі було використано, в основному, трубу, полосу, бляху 2мм, кутник, квадрат, що була опрацьовано прийомами традиційного ручного ковальства. Цей момент надав кованим елементам живої лінії і неповторної пластики, характерної для ручної роботи з металом.

Підготовка до виконання виробу полягає в закупівлі металу, оздоблювальних та розхідних матеріалів (вугілля, круги абразивні, круги зачисні до кутової шліфмашинки, електроди, щітка карцовочна до кутової шліфмашинки, грунт, фарба, розчинник, накладки, вставки з металевих пластин, дерево для спинки лавки).

Інструменти для виробу: гладилка, ручник, прошивач, вилка, зубило, фактурник, щипці.

Матеріали для даної роботи: квадрат, полоса, бляха. иконання виробу починається з нарізання заготовок для виробу потрібних розмірів, згин та надання форми елементам, та фактурі. Нарізають заготовки по розмірах, на обрізному мосяжному станку, або за його відсутності в ручну, кутовою шліфмашиною. Нарізавши заготовки, їх карцують кутовою шліфмашиною з карцовочною щіткою, для того щоб зняти залишки бруду та іржі, якщо є, після чого, заготовки рихтуємо. Наступний етап, це збирання деталей виробу, що потребує уважності і точності. Зібравши виріб, перевіряються всі деталі, правильність їх виконання[17,81].

Наступним етапом є зачищання шліфмашинкою, прихвачуються деталі та елементи.

Далі приступаємо до очищення від бульбашок, що пристають до поверхні в результаті зварювання. Зачистивши, повністю крацуємо, і після цього вони готові до ґрунтовки і фарбування. Розпилювачем для фарби ґрунтується виріб один раз, а коли висохне - покривається лаком в два шари фарби, відносно інструкції використання фарби. Завершальним етапом перед монтуванням є закріплення скла. Потім здійснюється фарбування та патинування виробу.

Коли фарба повністю висохне, виріб буде готовий до монтажу на місце призначення.

Розділ 3. Економічний розрахунок

Визначаємо собівартість виробу.

Собівартість - це затрата на виріб, які пов'язані з його виготовленням та реалізацією.

Затрати розрізняють між собою в залежності від того де вони були створені.

Цехові затрати - це затрати, які були створені при виготовлені виробу в цеху.

Виробничі затрати - затрати, які були створені при виготовлені виробу на підприємстві.

Повна збутова собівартість - затрати, які пов'язані як з виготовленням, так і з реалізацією виробу.

Для того, щоб визначити собівартість одиниці виробу необхідно визначити затрати та технологічні потреби цього виробу методом складання калькуляції.

Зміст статей затрат.

1. Основні та додаткові матеріали.

№ п/п	Назва матеріалу	Міра виміру	Кількість	Ціна	Вартість
	Квадрат 16 мм	м	8	35,00	280,00
	Кругляк Ш 12	м	10	15,00	150,00
	Кругляк Ш 14	м	13	18,00	234,00
	Кругляк Ш 16	м	4	27,00	108,00
	Труба Ш 20	м	4	30,00	120,00
	Труба 80Ч80	м	24	169,00	4056,00
	Труба 40Ч40	м	18	44,00	792,00
	Труба 20Ч30	м	9	28,00	252,00
	Труба 20Ч20	м	11	18,00	198,00
	Арматура Ш 12	м	24	12,00	288,00
	Лист 3Ч1250Ч2500	м2	1,61	400,00	644,00
	Плита ОSВ -3 10Ч1250Ч2500	м2	3,12	215,00	670,80
	«Катепал» покриття	м2	5	210,00	1050,00
	Круг ріжучий Ш230	шт.	10	30,00	300,00
	Круг зачисний Ш125	шт.	2	22,00	44,00
	Електроди Моноліт 2,5 кг.	уп.	3	130,00	390,00
	Саморізи	шт.	200	0,30	60,00
	Шурупи	кг.	1,5	140,00	210,00
	Грунтовка	л	5,6	40,00	224,00
	Фарба	л	5,6	110,00	616,00
	Розчинник	л	5	25,00	125,00
	Вугілля	кг.	100	3,85	385,00
ВСЬОГО:	11196,80

2. Паливо та електроенергія на технологічні потреби.

1 кВт = 1,5682 грн.

Норма - 150 кВт

150 1,5682 = 235,23 грн.

3. Основна заробітна плата нараховується працюючим безпосередньо на виготовленні продукції (нарахування відбувається згідно відрядним розцінкам або тарифним ставкам).

Технічні операції:

Вибір та заготовка матеріалу.

Ковальська рубка, розрізання, чорнова підготовка заготовок.

Чорнова підготовка деталей.

Виконання деталей кованого виробу.

Збір окремих деталей виробу.

Збір деталей в загальний виріб.

Крацування, шліфування виробу.

Опорядження виробу.

Монтування.

Всього: 7000,00 грн.

4. Додаткова заробітна плата

До суми додаткової заробітної плати виробників належать суми, нараховані відповідно із законодавством про працю за невідпрацьованими на підприємстві час: оплата відпустки, пільги підліткам, матерям в декретній відпустці та інше. Додаткова заробітна плата визначається в процентному відношенні від основної заробітної плати:

7000,00 Ч 10% = 700,00 грн.

5 Цехові витрати. Витрати, пов'язані з діяльністю та управлінням цеху визначаються в процентному відношенні від основної заробітної плати.

7000,00 Ч 5% = 350,00 грн.

Сума п'яти статей витрат складає цехову собівартість виконання робіт

11196,80 + 235,23 + 7000,00 + 700,00 + 350,00 = 19482,03 грн.

6. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання

Ці витрати включають амортизація обладнання та транспортних засобів, вартість на утримання цехового транспорту, тощо. Витрати на утримання визначаються в процентному відношенні від основної заробітної плати: 7000,00 Ч 6% = 420,00 грн.

7. Виробничі затрати

Це загальні витрати, пов'язані з діяльністю підприємства в цілому. Вони охоплюють заробітну плату працівників управління підприємством; витрати, пов'язані з відрядженням, поточний ремонт та амортизація приміщень, споруджень виробничого призначення, на підготовку кадрів, відрахування на утримання керівних органів, податки, тощо. Виробничі витрати визначаються в процентному відношенні від основної заробітної плати: 7000,00 Ч 8% = 560,00 грн.

Сума семи статей витрат складає виробничу собівартість виробу

19482,03 + 420,00 + 560,00 = 20462,03 грн.

8. Невиробничі затрати.

Витрати пов'язані з реалізацією виробу, затратами на упаковку, дорогу та інше, споживачам. Визначаються в процентному відношенні від виробничої собівартості: 20462,03 Ч 1% = 204,62 грн.

9. Фонд накопичення (в процентному відношенні від основної заробітної плати).

7000,00 Ч 2% = 140,00 грн.

10. Єдиний соціальний внесок. Єдиний платіж до Пенсійного фонду, який міститиме в собі кілька внесків на соціальне та пенсійне страхування. Роботодавцем проводиться відрахування до Пенсійного фонду та ще трьох соціальних фондів - страхування на випадок безробіття, із тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві. Із введенням єдиного соціального внеску всі ці відрахування зводяться в один - єдиний соціальний внесок, який сплачується однією сумою:

7000,00 Ч 22,0% = 1540,00 грн.

11. Військовий збір (в процентному відношенні від основної заробітної плати).

7000,00 Ч 1,5% = 105,00 грн.

Сума одинадцяти статей затрат складає повну вартість виконаних робіт

20462,03 + 204,62 + 140,00 + 1540,00 + 105,00 = 22451,65 грн.

12. Щоб визначити ціну, необхідно визначити прибуток

22451,65 Ч 18% = 4041,30 грн.

13. ПДВ.

(22451,65 + 4041,30) Ч 20% = 5298,59 грн.

Сума 13-ти статей затрат складає ціну роботи:

22451,65 + 4041,30 + 5298,59 = 31791,54 грн.

Щоб визначити роздрібну ціну виробу - дипломної роботи в'їзний знак в село Черешенька необхідно спочатку підрахувати його комерційну собівартість.

Собівартість - це затрати, які пов'язані як з виготовленням так і реалізацією виробу. Залежно від того де будуть здійснюватись витрати, буде утворено три види собівартості.

Цехова собівартість - 19482,03 грн.

Виробнича собівартість - 20462,03 грн.

Повна збутова собівартість - 22451,65 грн.

Роздрібна ціна визначається за формулою собівартість + прибуток + ПДВ = 31791,54 грн.

В дану суму входять витрати на закупівлю необхідних матеріалів для виготовлення кованого в'їзного знаку, затрати на електроенергію, всі виробничі та невиробничі фонди, зарплату за виконання різних операцій.

Розділ 4. Правила техніки безпеки та охорона праці

Безпека життєдіяльності та техніка безпеки є одним із пріоритетних завдань під час виконання робіт. В процесі травлення та відпалювання металу повинні застерігати обличчя, руки та одяг від потрапляння на них розігрітих часток металу та інших матеріалів шляхом використання захисних окулярів, рукавиць, фартухів і різноманітних захисних пристроїв.

Трудовим законодавством нашої країни закріплена широка система методів, спрямованих на всебічну охорону праці.

Адміністрація навчальних закладів, підприємств повинна забезпечувати належні умови праці, щоб запобігти травмам і професійним захворюванням[26,48].

Робота з металом, як кожний вид діяльності, потребує правильної організації умов праці, а також, дотримання техніки безпеки на виробництві. Правильна організація праці - основна умова якісної роботи.

Загальні вимоги

1. Забороняється загороджувати будь-чим проходи в майстерні.

2. Слід правильно організовувати робоче місце, дотримуватись дисципліни праці.

3. Температура повітря в майстерні повинна становити 18-20 °С.

4. Дозволяється працювати лише в робочому одязі.

5. Обов'язково виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики під час перерви.

6. Харчуватися дозволяється лише в спеціально відведених місцях.

7. Протягом усього робочого часу слід дотримуватись чистоти в приміщенні.

Спеціальні вимоги

Перед початком роботи:

1). Одягнути робочий одяг (халат).

2). Помити руки.

3). Підготувати необхідні матеріали для роботи.

4) Приміщення має бути добре освітленим.

Небезпека в роботі

І. Травмування уламками металу.

II. Опіки розігрітим металом.

III. Травмування при роботі несправним інструментом.

IV. Отруєння газами при несправній витяжці горна.

Техніка безпеки перед початком роботи

І. Одягніть спецодяг (фартух або халат)

II. При рубанні металу треба одягти окуляри.

III. Перевірте стан інструментів індивідуального користування, розкладіть їх по порядку. Перевірте, чи є в наявності необхідні кліщі для утворення заготовок різних січень.

IV. Перевірте лещата (губки лещат повинні бути щільно прикручені).

V. Перевірте справність горна, чи є добра витяжка газів[26,83].

Під час роботи

І. Оберігайтесь розігрітого металу, будьте обережні під час перенесення заготовки від горна до ковадла.

II. Працюйте в рукавицях.

III. Проковану деталь охолоджуйте в холодній воді, щоби запобігти опіків.

IV. При рубанні металу користуйтесь зубилом довжиною не менше 150 мм.

V. Розігріті деталі беріть тільки кліщами, які формами своїх губок підходять до профілю заготовки.

VI. Міцно закріпіть обробляючу деталь у-легата. Ручку лещат опускайте плавно, щоби не отримати травму рук.

VII. Роботу виконуйте тільки справними інструментами.

VIII. Щоби запобігти травмам слідкуйте щоби:

а) поверхня молотків, кувалд була випуклою, а не збитою;

б) інструменти (напилки та ін., які мають загострені кінці хвостовиків, були забезпечені щільно прилягаючими ручками встановленої форми, без розколів та тріщин);

в) при роботі напилком пальці повинні знаходитись на поверхні напилка.

ІХ. Не перевіряйте якість оброблюваної поверхні.

Після закінчення роботи

І. Вимкніть електродвигун. Прочистить горнову решітку від згорілого вугілля (шлаку).

II. Приведіть у справне положення інструменти (зніміть на молотку та зубилі).

III. Добре приберіть робоче місце.

IV. Відходи металу кладіть у спеціальний ящик.

Перед початком роботи

Прибрати робоче місце, приготувати інструменти, знаряддя праці. Перевірити справність відносно освітлення. Вибрати зручне місце розташування відносно світла, стати так, щоб нікому не заважати.

Індивідуальні засоби захисту

1. Для захисту очей від тирси металу, пилюки використовують захисні окуляри.

2. При роботі з сухими сипучими хімічними сумішами користуються резиновими рукавицями.

3. Для захисту органів дихання від шкідливих газів пилюки, диму, «які перевищують межу допустимих норм в 10 раз, служать респіратори типу ПУ 60 М.»[26,107].

Після закінчення роботи

1). Скласти інструменти та матеріали.

2). Прибрати робоче місце.

3). Вимкнути освітлення.

Отже, правильна організація праці - це основа умови якості виробу.

Висновки

Художнє ковальство - показовий вид мистецтва, що доніс до нас розвиток орнаментальної, графічної, живоносної культури народу. В цьому сенсі і ковальське ремесло, є одним із відгалужень художнього ремесла, видозмінюється в різних аспектах від вільної пластики, через декоративне доповнення архітектури до дрібних художніх виробів, прикрашаючи інтер'єр так, як його прикрашають картина, ваза чи принесена в будинок частина природи, наприклад квіти.

Для виконання роботи в матеріалі було обрано тему в'їзного знаку в село Черешенька Вижницького району Чернівецької області. Об'єктом дипломної роботи є: художнє кування, його технологія виконання та види кованих виробів. Предметом дипломної роботи є: ковані вироби в дизайні конструкцій для вуличного оздоблення та прикрашання оточуючого середовища.

Метою дипломної роботи було вивчити та проаналізувати використання художніх кованих виробів в вуличному оздобленні. Створити виріб для постійного використання, та на тривалий період прикрасити в'їзд до населеного пункту, зокрема, села Черешенька, що у Вижницькому районі, Чернівецької області.

Було поставлено та виконано наступні завдання:

- Дослідити та ознайомитися з історією художньої ковки;

- Визначитися з матеріалами, їх хімічними та фізичними властивостями;

- Ознайомитися з сучасними методами та технологіями в обробці металів;

- Виявити особливості стилеутворення та формоутворення кованих виробів;

- Розглянути використання художніх виробів з металу в дизайні середовища.

Методи дослідження було використано для виконання дипломної роботи такі, як творчий, технологічний, історичний, та ін.

Тож виконавши всі завдання, можна зробити наступні висновки:

1. Сьогодні можна говорити про повернення потягу до металу як образотворчого матеріалу і серед споживачів витворів мистецтва і серед художників, серед ремісників, володіючих створеною віками технологією ковки, будь це виконавці проектів чи майстри творчого плану.

2. Вслід за епохою функціоналізму і суворого техніцизму, коли архітектура рахувала ковальське мистецтво суперечливим основному сенсу своєї справи і розглядала його як анахронізм і романтичний невічний надлишок, приходить час, і до ковальського ремесла повертається повага.

3. Утилітарність виробів змушує майстрів постійно стежити не тільки за змінами художніх уподобань і мистецьких стилів, політичної та побутової кон'юнктури, а й вдосконалювати технологію виготовлення речей, винаходити відмінні від попередніх, композиційні рішення й прийоми обробки, вирішувати суто економічні питання.

4. Виконавши розробки (ескізи, кольорове рішення, креслення), опрацювавши літературу, було обрано варіант, що є найкращим для даної теми.

Отже, сьогодні у виробництві художніх виробів залучені тисячі народних майстрів та художників. І звичайно, зростає кількість випущених декоративно-вжиткових виробів. Це зростання викликає чимало проблем, одна з яких, збільшення виробництва товарів, без зниження їхньої художньої якості, мистецької неповторності. Тому створюючи виріб потрібно звернути увагу і на його художні якості.

Резюме

Сьогодні у виробництві художніх виробів залучені тисячі народних майстрів та художників. І звичайно, зростає кількість випущених декоративно-вжиткових виробів. Це зростання викликає чимало проблем, одна з яких, збільшення виробництва товарів, без зниження їхньої художньої якості, мистецької неповторності. Тому створюючи виріб потрібно звернути увагу і на його художні якості. В наш час мистецтвознавча праця набуває надзвичайної ваги.

Список використаних джерел та літератури

1. Ковальська справа / Авт.-сост. С.В. Ухін - М.: ТОВ «Видавництво АСТ»; Донецьк: «Сталкер», 2004. - 79с.: Іл.

2. Вільна кування. Вихідні матеріали та заготівельні операції: навчальний посібник / Ю.А Титов, В.М. Кокорін, І.М. Гудков, О.Ю. Тітов. - К.: УлГТУ, 2006. - 53с.

3. Художній метал Росії. Вип. 4/Сост. О. Новосьолова - Видавництво: Металлургиздат ЗАТ, 2005 - 96 с.: Іл.

4. Металеве мереживо: ворота та решітки / Пер. з ісп. - М.: Видавничий дім «Ниола 21-е століття», 2004. - 112 с.: Іл.

5. Сходові поручні / Пер. з ісп. - М.: Видавничий дім «Ниола 21-е століття», 2005. - 112 с.: Іл. - (Художній метал)

6. Двері, ворота, хвіртки / Пер. з ісп. - М.: Видавничий дім «Ниола 21-е століття», 2006. - 128 с.: Іл. - (Художній метал)

7. Балкони, вікна, решітки / Пер. з ісп. - М.: Видавничий дім «Ниола 21-е століття», 2005. - 128 с.: Іл. - (Художній метал)

1. Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевим М.С. Декоративно-прикладне мистецтво. - Львів: Світ, 1992.-328 с.

2. Андре де Моран. История декоративно-прикладного искусства от древних времен до наших дней. М., Искусство, 1982.- 345 с.