Розробка методичного забезпечення варіативного модулю "Інкрустація виробів із деревини"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

Розробка методичного забезпечення варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини»



Вступ

Становлення та розвиток України, як демократичної держави, модернізація національної системи освіти підносять у ранг пріоритетних проблему діяльності загальноосвітніх навчальних закладів. У Національній доктрині розвитку освіти серед пріоритетів державної політики визначено розробку і здійснення освітніх реформ, що якісно змінюють мету, зміст, структуру, форми, методи, засоби, технології навчання, виховання й управління. Проте вони залишаються ще недостатньо дослідженими в теорії педагогіки, особливо щодо методичного забезпечення діяльності загальноосвітніх навчальних закладів.

Особливу увагу варто звернути на трудове навчання, метою якого є формування технічно і технологічно освіченої особистості, підготовленої до життя та активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства; життєво необхідних знань, умінь і навичок ведення домашнього господарства; забезпечення умов для професійного самовизначення учнів, вироблення в них навичок творчої діяльності; виховання культури праці.

Входження української освіти в європейський освітній простір потребує реформування всіх її ланок, насамперед загальної середньої освіти. Нові підходи до організації освіти у старшій школі закладено в Національній доктрині розвитку освіти (2002), законі України «Про загальну середню освіту», Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) та Концепції профільного навчання у старшій школі.

Усе це вимагає нових підходів до методики організації трудового навчання, яка має на меті: забезпечити підготовку учнів до трудової діяльності у різних сферах виробництва та домашньому господарюванні; дати учням загальні відомості про основи виробництва, сучасну техніку, технології, процеси управління, основні групи професій та вимоги професій до людини; залучити учнів до творчо-інтелектуальних і технологічних робіт, сформувати навички розв'язання творчих практичних завдань.

Питання вдосконалення методики трудового навчання досліджували О.Білоблоцький, В.Дідух, Р. Захарченко, Ю. Кирильчук, О. Коберник, Г. Левченко, В. Сидоренко, Г. Терещук, Д. Тхоржевський та ін.

Аналіз стану сучасної освіти та аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури дає підстави зробити висновок, що, не зважаючи на чисельні дослідження з проблеми змісту трудового навчання, не надавалося належної уваги дослідженням організації та методики профільного навчання. Можна сказати, що теоретичні та методичні аспекти профільного навчання розроблені надто мало.

Теоретично обґрунтованого профільне навчання старшокласників реалізується через: використання активних методів навчання; формування зв'язків з різними галузями знання; широку варіативність процесу навчання, використання диференційованих завдань, які дозволяють учню самому обирати рівень, спосіб і форму виконання завдання; створення позитивного емоційного настрою на роботу в усіх учнів класу; розвиток і стимулювання максимальної самостійності в процесі навчання; використання проблемних творчих завдань; оцінювання, яке аргументується за декількома параметрами (правильність, самостійність, оригінальність); розвиток особистісних якостей учнів тощо.

Це й зумовило вибір теми: «Розробка методичного забезпечення варіативного модуля «Інкрустація виробів із деревини» предмета технології».

Об'єкт дослідження - процес трудового навчання учнів на уроках технології.

Предмет дослідження - зміст та методичне забезпечення варіативного модуля «Інкрустація виробів із деревини» предмета технології

Мета: теоретично обґрунтувати та розробити методичне забезпечення варіативного модуля «Інкрустація виробів із деревини» предмета технології, яке б відповідало сучасним вимогам до організації навчання.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати літературні джерела з теми дослідження.

2. Проаналізувати програму предмета « Технології».

3. Розробити систему методичного забезпечення варіативного модуля «Інкрустація виробів із деревини».

4.Підібрати відповідні форми організації вивчення варіативного модуля «Інкрустація виробів із деревини» предмета « Технології».

5. Розробити методичні рекомендації щодо вивчення зазначеного модуля.



1. Інкрустація виробів із деревини як одна з актуальних тем у навчальному процесі сучасної школи

1.1 Інкрустація як вид мозаїки по дереву

Оздоблення на меблях та інших виробах з деревини мають багатовікову історію. У минулому найпоширеніші види декорування меблів - це різьблення, токарна обробка, інкрустація та розпис.

Мозаїка по дереву - один із видів декоративно-прикладного мистецтва, який має великий естетичний вплив на людину. Декоративні якості деревини дозволяють створювати мозаїки широкого діапазону - від невеликих сувенірів і оздоблень на меблях до монументальних панно.

Мистецтво художньої обробки дерева має глибокі традиції. Всесвітньо відомі вироби вятських майстрів, які оздоблюють свої роботи інкрустацією з соломки та цінних порід деревини. Не менш відомі вироби народних промислів Новгородської області, Карелії, Дагестану та багатьох інших.

Своєрідним мистецтвом різьблення по дереву з інкрустацією відомі майстри Гуцульщини.

Виконання мозаїчних наборів для оздоблення меблів або інтер'єрів вимагає від майстра-виконавця знань порід деревини, особливостей їх фізико-механічних і декоративних властивостей, художнього смаку, вмілого володіння технічними прийомами виготовлення наборів. Майстер повинен уміти правильно вибирати матеріал для мозаїки, змінювати за необхідністю його колір, точно та акуратно виготовляти набір, наклеювати його на основу і обробляти.

Мозаїка - це орнаментальне або сюжетне зображення, яке викопують із однакових або різних за матеріалом частинок (камінь, скло, керамічна плитка, дерево).

Мозаїку як один із видів декоративного мистецтва застосовують для обробки і оздоблювання інтер'єрів громадських будівель, монументальних споруд. Мозаїку використовують для оздоблення предметів декоративно-прикладного мистецтва (меблі, музичні інструменти, зброя).

Залежно від використовуваних матеріалів, технічних прийомів виконання й художніх особливостей мозаїка має кілька різновидів, серед яких значне місце посідає мозаїка по дереву. Найбільш поширені види мозаїки по дереву - інкрустація, інтарсія, маркетрі, блокова мозаїка.

Інкрустація - техніка орнаментального оздоблення виробів з дерева фрагментами твердих матеріалів (дерева, металу, рогу, кістки, перламутру, бісеру, тощо), які вирізають та вкладають у поверхню виробу. При цьому вставки знаходяться на одному рівні з оздоблюваною поверхнею і відрізняються від неї кольором і матеріалом, [2].

Декоративний ефект інкрустованого візерунка ґрунтується на контрастному зіставленні різноколірних, різнохарактерних матеріалів.

Відомі два способи виконання інкрустації [2]. При першому, коли вставка має великий розмір і нескладну форму, спочатку вирізують вставку. Потім її накладають на поверхню виробу й гострим предметом обводять контур. За отриманим малюнком роблять виїмку (гніздо), в яке вкладають вставку.

Другий спосіб застосовують при складному ажурному орнаменті. Спочатку на поверхню виробу наносять малюнок вставки. Далі за контуром малюнка роблять неглибокий розріз так, щоб не було відколів деревини, і вибирають стамескою виїмку з ледь скошеними однаковими краями. Після цього до виїмок підганяють вставки. На зворотному боці вставок і на дні виїмок роблять насічки для кращого зчеплення. Вставки закріплюють у виїмках за допомогою клею чи мастики, після чого поверхню ретельно вирівнюють.

Техніка інкрустації була добре розвинута у Стародавньому Єгипті. Скрині, шкатулки, саркофаги, стільці та крісла, які виготовляли з чорного дерева, оздоблювали вставками з слонової кістки, шматочків синього та білого фамесу, коштовних каменів [34].

У середньовіччі інкрустація по дереву поступилася місцем таким видам декорування виробів, як розпис, різьблення, позолочення, але в XVI ст. майстри Італії, Франції, Голландії та інших країн знову почали застосовувати інкрустацію для оздоблення меблів.

Вже починаючи від Юрія Шкрібляка, різьба на виробах із дерева збагачувалася інкрустацією металом. Цей спосіб інкрустації назвали «жированє». Сини Юрія Шкрібляка - Василь, Микола, Федір - удосконалили справу, розпочату батьком. Вони ввели у металеву орнаментику інкрустацію мідним дротом, пластинками мосяжної бляхи та декоративними цвяхами [31].

Технікою інкрустації металом захопилися Юрій та Семен Корпанюки. Вони поряд з уже відомими способами (мосяжні, цвяшки, пластинки) ввели кручений дріт (крученка).

У техніці оздоблення бісером виробів із дерева працював відомий майстер Марко Мегединюк.

Вироби, інкрустовані фарфоровим бісером, мають привабливий вигляд, багату художню палітру. Такі вироби справляють враження святковості, завершеності, їх мистецька вартість зростає. Для живописного збагачення своїх робіт разом з кольоровим бісером він вписує металеві цвяшки, кручений дріт, навіть цілі металеві підвіски, стоячки[28].

На високому рівні виконували роботи в такій техніці В. Гуз і М. Тимків. Останній зробив надзвичайно багато робіт, де переважала металева орнаментика, а іноді весь орнамент виконувався із металу. Важливим є те, що він зробив таблиці елементів інкрустації металом, що є цінним методичним матеріалом, і передав їх у Коломийський музей та музей Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва[31].

Вставки з рогу, перламутру, кістки надають виробам із дерева святковості, підвищують художньо-мистецький рівень, збагачують палітру орнаменту.

Пам'яток інкрустації деревом по дереву збереглося мало, оскільки дерево - матеріал, що швидко руйнується.

Інтарсія - це вид оздоблення деревом по дереву, коли в поглиблення дерев'яної основи вкладають дерев'яні пластинки-вставки, які відрізняються від основи за кольором і текстурою[2].

Вона дає можливість створювати прекрасні картини без фарб і пензлів. Вирізаючи шматочки дерева різної фактури і кольору, а також шкіри або перламутру і вставляючи їх в основу, майстер не тільки створює гарну річ, але і передає своєрідність кожного матеріалу.

Техніка виконання інтарсії подібна до техніки виконання інкрустації. Вона вимагає такої самої точності та охайності. Виконуючи дерев'яну мозаїку в техніці інтарсії, окремі дерев'яні пластинки, які складають узор, приганяють за кромками, склеюють і вкладають до масиву предмета, який оздоблюють. У цьому предметі заздалегідь різальним інструментом роблять поглиблення, які дорівнюють товщині набору. Лицьовий бік пластинки старанно вирівнюють і полірують, а нижній залишали шорстким для кращого зчіплювання в основою.

Про інтарсію (викладання деревом по дереву) відомо ще з глибокої давнини.

Інтарсія, так само як й інкрустація, вперше з'явилась у Стародавньому Єгипті. Єгипет не багатий лісом, тому деревину туди привозили з інших країн і була вона надто дорогою. Саме цю деревину, яка мала гарну текстуру та яскравий колір, почали використовувати для інкрустації дерев'яних виробів поряд із слоновою кісткою, перламутром і камінням. Легкість обробки, різноманітність декоративних якостей, міцність з'єднання з основою та органічне злиття з поверхнею, яку оздоблюють, привели до того, що деревина набула переваги перед іншими матеріалами, які використовують для прикрашання дерев'яних виробів[31].

Високого рівня досягла інтарсія в Стародавній Греції та Римі. Стародавні грецькі саркофаги виготовляли із кипариса, кедра, тису і прикрашали орнаментами складних рослинних форм, використовуючи самшит, клен, залізне дерево, падуб, кизил. Стародавні греки спеціально обробляли деревину (просочували олією, галунами, кип'ятили у фарбах), щоб змінити її колір.

Інтарсія як вид художньої обробки деревини значно розповсюдилася в Європі за часів Відродження, а саме в Італії, Німеччині та Франції. Відомими майстрами мистецтва інтарсії у XV XVI ст. були італієць Антоніо Баріллі та німець Георг Реннер. Лише у 60-х роках XVIII ст. художнім набиранням з дерева, а саме так називали інтарсію, починають оздоблювати меблі на Україні [38].

Найвищого розквіту інтарсія досягла в епоху Відродження в Італії. У середині XV ст. лише у Флоренції працювало понад 80 майстерень, які виготовляли вироби з мозаїчними наборами. Мозаїкою головним чином оздоблювали церковні меблі та начиння. Основними мотивами оздоблення були геометричні та рослинні орнаменти. Для фону використовували темні породи деревини, для малюнку - світлі. Потім навпаки.

Поступово орнаментальні композиції ускладнювались. На них з'явились розмаїття кольорів, перспективні зображення міських вулиць, міст, сцени із повсякденного життя, історичні події. В сюжетних наборах використовували гравіювання, травлення та випалювання деревини, яка внаслідок цього змінювала свій колір. Художня цінність таких творів значною мірою залежала від уміння майстра правильно підібрати матеріал за текстурою та кольором. Інколи мозаїчні набори художньою виразністю не поступалися живописним полотнам.

Техніка інтарсії з Італії поширюється у Францію, Німеччину та інші країни Центральної Європи. У Німеччині в XVI-XVII ст. мозаїчними панно оздоблювали інтер'єри будівель. Німецькі майстри часто застосовували гравіювання, вводили у зображення елементи із слонової кістки та інших матеріалів [2].

Особливістю інтарсії як одного з видів мозаїки по дереву є те, що фоном для мозаїчних оздоблень виступає масив деревини виробу. Інтарсійна техніка складна й трудомістка, і тому її використовували лише для оздоблення коштовних виробів, які робили з цінних порід деревини. При цьому обробка всіх поверхонь виконувалась дуже ретельно, щоб фон не поступався красою вставним оздобленням. Прикрашені методом інкрустації меблі були предметом розкоші й належали лише дуже багатим людям.

За допомогою інтарсії відкривалася природна красот дерева, так як ця техніка надає будь-якої звичайної речі своєрідність і стає легким способом перетворення її в унікальну.

На Україні знайдено стародавні дерев'яні пам'ятки, прикрашені інтарсією, що відносяться до V ст. до н.е., зокрема, це Керченський саркофаг, що зберігається в Ермітажі (Санкт-Петербург).

Техніки інтарсії.

1. Збірна. Кілька дрібних деталей.

2. Перехльост. Деталь інтарсії частково перекривається іншою, вже укладеною в основу.

3. Книжка. Шматок дерева розпилюється в поздовжньому напрямку на дві половинки, волокна яких є дзеркальним.

4. Перекриття. Дрібні деталі (різні за кольором або малюнком волокон) збираються в одну мозаїку як єдине ціле або укладаються в основу одна за одною, частково перекриваючи один одного.

5. Подвійна інтарсія. Одна (або збірна) деталь поміщається в другу, яка стає частиною інтарсії, а після отримання потрібної товщини і форми - в дерев'яну основу як єдине ціле.

6. Обрамлення. Вирізана деталь обрамляється смужкою іншого дерева, утворюючи збірну, а потім укладається в основу (використовується для виділення контуру або створення контрасту).

7. Глибока інтарсія. Будь-яка деталь (звичайна або збірна) укладається глибше 6 мм.

Маркетрі - вид мозаїки по дереву, мозаїчний набір якого виконують із шматочків шпону різних порід деревини. Елементи мозаїки урізують у шпон, який є фоном. Далі закріплюють папером, змащеним клеєм. Разом з фоном все це наклеюють на поверхню виробу [2].

Маркетрі стала можливою тільки після появи в другій половині XVI ст. верстата по виробництву пиляного шпону. З цього часу почали облицьовувати меблі, які виготовляли з деревини місцевих недорогих порід, шпоном із цінних порід деревини (чорного, червоного, рожевого дерева), яку привозили з інших територій.

Маркетрі - відносно нова на Україні техніка художньої обробки деревини, значний внесок у розповсюдження якої зробили французькі мебльовики XVII-XVIII ст. На відміну від інкрустації в цій техніці не виконують заглибин у виробі під кожний елемент, а прикрашається ціла поверхня виробу шляхом обклеювання набором щільно підігнаних шматочків різнокольорового шпону. Протягом трьох століть ця популярна техніка розвивалась і вдосконалювалась. Сьогодні нею оздоблюють художні меблі, виготовляють настінні декоративні панно - портрети, пейзажі, сюжетні композиції, натюрморти тощо.

У середині XVII ст. у Франції вперше застосували для облицьовування мозаїчні набори, які виготовляли із шматочків шпону за попереднім малюнком. Техніка маркетрі поширилась в усіх країнах Європи як заміна інтарсії.

У маркетрі поєднані два процеси: врізування за заданим малюнком у фоновий шпон шматочків шпону іншої породи деревини або іншого кольору та облицьовування - наклеювання всього набору на оздоблювану поверхню виробу.

Крім врізування елементів мозаїки у фоновий шпон існують й інші способи виконання маркетрі. Якщо мозаїка - це простий геометричний малюнок, подібний до паркету з однакових прямолінійних геометричних фігур, то набір виготовляють склеюванням попередньо нарізаних елементів по кромках або наклеюванням їх на розкреслений папір щільно один до одного. Такий набір має назву паркетрі (від слова паркет) [31].

Якщо малюнок заповнює всю поверхню (фон відсутній або незначний за площею), елементи мозаїки один за одним врізують або вклеюють в аркуш компактного паперу (набір у папір), на який нанесено контурний малюнок мозаїки. Поступово весь напір замінюють шматочками шпону.

При потребі отримати кілька подібних орнаментальних наборів, фон і малюнок вирізують лобзиком одночасно. Два аркуші шпону, один із яких вибирають для фону, а інший - для вставки, наклеюють па папір і накладають один на другий, закріплюючи в кількох місцях клеєм. На верхній аркуш шпону наносять контур малюнка та випилюють його лобзиком. Роз'єднують аркуші шпону й отримують два гнізда та дві вставки.

Значну роль у розвитку маркетрі відіграв французький мебляр Андре Шарль Буль (1642-1732), який збагатив маркетрі використанням поряд із шпоном цінних порід деревини, вставок із латуні, міді, слонової кістки, панцира черепахи, перламутру. Техніка Буля полягає в тому, що накладені одна на одну й затиснуті лещатами пластинки з різних матеріалів (наприклад, металу та панцира черепахи) за нанесеним на верхню пластинку малюнком розпилювали лобзиком і розрізували ножем. Поєднуючи елементи малюнку, які вирізали з верхньої пластинки, і елементами фону, які вирізали з нижньої пластинки, Буль отримував вишукані сплетіння візерунків з блискучого металу на фоні черепахового панцира [28].

Слідом за Булем у Франції працювали видатні майстри маркетрі Жан Франсуа Ебен і Жан Анрі Ріденер, які використовували у наборах екзотичні породи деревини - червоне, рожеве та фіалкове дерево, амарант, палісандр, пальму, лимонне дерево тощо [28].

Російські меблярі-червонодеревці почали використовувати облицьовування та дерев'яну мозаїку на початку XVIII ст. З другої половини XVIII ст., коли через кордон до Росії почали завозити деревину екзотичних порід, мозаїчні набори значно поширились.

Російські майстри створили безліч високохудожніх виробів з мозаїчними наборами. Відомими майстрами-мозаїчниками були Никифор Васильєв, Федір Пряхін, Матвій Веретенников. Із робіт Н. Васильєва зберігся дубовий стіл для нот, кришка якого має набір, що зображує садибу графа Шереметьєва у Кускові. У наборі застосували карельську березу, явір і морений клен, грушу, червоне дерево, палісандр, чорне дерево. Набір доповнений тонким гравіюванням.

В Історичному музеї зберігаються два ломберних столики роботи М. Веретенникова, які зроблені з сосни і облицьовані шпоном різних порід. На кришках столиків вміло виконані набори архітектурних пейзажів із деревини горіха, палісандра, мореної берези, клена, груші, мореного дуба та чорного дерева.

Техніка маркетрі має ряд переваг перед іншими способами виготовлення мозаїчних наборів. Саме шпон повною мірою виявляє особливості деревини як декоративного матеріалу, красу її текстури. Однак поряд з цим шпон найдоступніший матеріал.

У техніці маркетрі можна створювати прості орнаментальні оздоблення для меблів та інших дерев'яних виробів і складні композиції, для прикрашання інтер'єрів будівель.

Отже, мозаїка по дереву загалом й інкрустація зокрема займають значне місце в декоративно-прикладному мистецтві.

1.2 Вибір матеріалів та інструментів та організація робочого місця

інкрустація деревина методичний технологічний

Робоче місце мозаїста - невеликий верстат або стійкий стіл. Верстат має бути зручним (висота 91.5 см). Вкрай важливо яскраво освітити робоче місце спеціальними світильниками.

Враховуючи, що роботу виконують сидячи, стілець повинен бути зручним і мати висоту, яка відповідає зросту працюючого.

Робоче місце мозаїста обладнують шафами або полицями для матеріалів, інструментів і готових наборів. Матеріал розсортований за породами і кольорами. Кожен інструмент повинен мати визначене місце. Під час роботи не повинно бути нічого зайвого,

Для роботи з деревом необхідна організація робочого місця у відповідності до вимог безпеки. Всі електроприлади повинні бути встановлені з урахуванням інструкції. Ріжучі інструменти, наприклад, стамески, повинні бути завжди гострими (тупі - джерело небезпеки).

Фартух, що оберігає одяг, перешкодить її частинам потрапити в рухомі частини механізмів, рукави варто засукати (особливо при роботі з електроінструментами), взуття повинно бути стійким, обличчя необхідно захистити окулярами і маскою від пилу (респіратором).

Порядок на робочому місці допоможе уникнути пошкодження виробу випадково відлетівшою тріскою, при шліфовці і розпилах повинна працювати витяжка для деревного пилу. Необхідно знімати фартух і переодягатись, виходячи з майстерні.

Не потрібно поспішати при роботі, діючи крок за кроком по інструкції.

Для полегшення праці та прискорення виконання роботи з декорування виробу майстри користуються деякими пристосуваннями.

Основний інструмент для виконання мозаїчних робіт - плоский ніж-різак з лезом, подібним до косячка.

Для різання вузьких смужок-штапиків зручно використовувати подвійний ніж-різак, виготовлений з двох пластинок із вклеєним між ними дерев'яним брусочком.

Для виготовлення криволінійних елементів мозаїки використовують також лобзик з пилками товщиною 0,3…0,4 мм.

Циркуль обрізний із вставною (змінною) ніжкою застосовується для проведення круглих фучкових ліній, вирізування канавок для інкрустації, обрізування заокруглених країв елементів.

Борики - свердла для інкрустації круглих вставок (свердління гнізд).

Дорники - своєрідні пуансони, що застосовуються для набивання із листа металу вставок - «капслів». Спеціальні дорники також застосовують для набивання круглих вставок із торцевого форніру для інкрустації.

«Гребінка» - інструмент для пробивання декількох неглибоких гнізд за один раз для обробки фону.

Для вставлення бісеру у гніздо виготовляють спеціальний інструмент - «затискач», який має вигляд стального дроту із відшліфованим торцем. Техніка «впускання» полягає в тому, що шилом у висвердлене гніздо вставляється бісер, який зверху, легенько (щоб не розколоти бісер) притискається «затискачем».

Також використовуються такі основні інструменти:

1. Прямі стамески для вирізування ліній у порожнини і видалення деревини.

2. Напівкруглі стамески для вирізання округлих форм і видалення деревини з заглиблень.

3. Дерев'яний молоток і пряма стамеска для отримання вертикальних країв.

4. Ніж-косяк (основний робочий інструмент) для розмітки і вирізування ліній на мозаїці на початку роботи.

5. Ножі й скребки (прямі і закруглені) для видалення надлишків деревини і вирівнювання поверхні.

6. Невеликі пилки з тонкими зубчиками і рубанки для вирізання деталей потрібного розміру і товщини.

7. Наждак різного калібру, клей, деревні наповнювачі, долото, шліфувальний циліндр.

8. Креслярські приналежності для перенесення візерунка на основу та деталі інтарсії.

9. Гусячі лапки (стандартне пристосування верстака, що закріплюється струбциною або лещатами) для утримання дрібних деталей.

10. Прес з дерев'яною основою і платформою (розмір повинен відповідати параметрам виконуваної моделі). Тиск преса має бути рівномірним по всій площі основи, включаючи краї.

11. Крюк верстака для утримання дрібних деталей при роботі.

Художні якості мозаїчного набору багато в чому залежать від правильного використання природних декоративних властивостей деревини - її текстури, кольору, блиску.

Текстура - це малюнок, який утворюється на поверхні деревини внаслідок перерізування елементів її будови. Текстура тим багатша, чим складніша будова деревини і поєднання окремих її елементів. На характер текстури впливають такі фактори: ширина річних шарів і ступінь відмінності кольору ранньої та пізньої зони річного шару; наявність і розмір серцевинних променів; напрямок волокон від прикорінної частини до вершини, який може бути прямолінійним і хвилеподібним; завилькуватість, яка особливо чітко спостерігається у наростенів і капів; центричне і ексцентричне розташування річних шарів у поперечному розрізі.

Характер текстури багато в чому залежить від того, яку частину дерева беруть для розкрою (стовбурну, прикорінну або у розвилини великих гілок і напливів на стовбурі), а також від способу отримання шпону й напрямку розрізу деревини при струганні та лущенні (радіальний, тангенціальний, тангенціально-торцевий).

Деревину без вираженого малюнка з поверхнею рівного спокійного кольору, на якій ледь помітний напрямок волокон, мають чорне дерево, груша, липа. Майже в кожній породі можна знайти безтекстурні ділянки шпону. Безтекстурну деревину застосовують для створення спокійної кольорової площини (фону мозаїки), а також для дрібних деталей у геометричному орнаменті, прожилок та обкантовок.

Дрібнокрапчастий малюнок деревини одержують від розрізу серцевинних променів. Таку текстуру мають бук, дуб, чинара.

Муаровий малюнок зустрічається у таких порід, як червоне дерево, сірий клен, береза (хвиляста). Їх деревина має шовковистий хвилеподібний відлив. Муарові візерунки використовують у пейзажних композиціях, а також у великих рослинних орнаментах.

Смугастий малюнок властивий червоному дереву, горіху, полісандру. Текстура деревини складається з вузьких або широких темних смуг, які отримують, при радіальній площині розрізу. Текстуру з добре вираженими смугами використовують для великих фрагментів у сюжетних наборах і в геометричних орнаментах.

Хвилястий малюнок отримують інколи внаслідок специфічних умов росту дерева, але частіше штучно при струганні порід дерева зі смугастою текстурою спеціальним ножем. Хвилясті візерунки не слід використовувати для дрібних деталей. Легка, нерізка хвилястість добре сприймається на великих площинах.

V-подібний малюнок - це такий, на якому смуги розходяться від основи. Його отримують внаслідок тангенціального розрізу річних шарів. Цей малюнок властивий всім породам із різним забарвленням ранньої та пізньої деревини. Такий малюнок використовують у сюжетних наборах.

Криволінійний малюнок - результат ненормальних умов росту дерева (викривлення стовбура, утворення наростів). Його одержують при тангенціальному розрізі таких порід, як горіх, карагач, ясен. Цей малюнок використовують у пейзажах, при зображенні тварин, птахів тощо.

Черепашковий малюнок зустрічається в прикорінній частині дерева та у розвилок гілок таких порід, як кавказький горіх, карагач, ясен. На відносно рівній поверхні деревини трапляються раковини з переплутаним малюнком ліній і темними плямами. Черепашковий малюнок має цінність для сюжетних наборів.

Малюнок «пташине око» - це окремо розміщені раковини з плямами неоднакових розмірів, які обвиті переплутаними лініями. Текстура «пташине око» створюється від непророслої бруньки, що знаходиться під корою у таких порід, як клен, ясен, береза, тополя. Малюнок застосовують у великих орнаментах.

Напливні малюнки - найживописніші, вони мають високі декоративні якості. Капи та напливи дають суцільний малюнок із переплутаних ліній та плям. Це найцінніший матеріал для сюжетних наборів.

Вибір породи деревини з текстурою, яка відповідає малюнку мозаїки, потребує уваги і високої кваліфікації як від художника, що дає принципове рішення, так і від майстра, який втілює його.

Колір деревини насамперед залежить від її породи, але навіть у перетині однієї породи він буває неоднаковий. Так, деревина горіха має широкий діапазон кольору від жовтого до майже чорного, з усякими відтінками жовтого та коричневого.

Кольори окремих шматочків шпону в мозаїчному наборі впливають один на одний, тобто вступають у відповідні відношення, створюючи кольорову гамму. Відношення кольорів може бути побудовано на контрасті, нюансі або тотожності, що визначається конкретним завданням. Кольорове рішення мозаїки підкоряється художньому змісту набору, його призначенню.

Для досягнення кольорової гармонії слід керуватися загальними законами кольорознавства, знати властивості кольорів і закономірності їх поєднання.

До властивостей кольорів, які мають значення при виконанні мозаїки, відносять такі: уявне віддалення або наближення кольорової поверхні до глядача; злиття кольорів на відстані; здатність кольору впливати на уявне збільшення або зменшення розмірів деталі; властивість здаватися теплими або холодними; зміна кольору при штучному освітленні.

Уявне віддалення або наближення до глядача кольорових поверхонь відіграє важливу роль у вирішенні мозаїчних наборів. Часто в наборах при неправильно вибраному ступені інтенсивності кольору, світлоти або контрастності окремі елементи «вириваються» або «провалюються», чим порушують колористичну цілісність мозаїки.

Враховуючи, що мозаїка може сприйматися не тільки зблизька, але й на деякому віддаленні, якого досить для виявлення змішування кольорів, у пошуках контрасту фону та деталей зображення необхідно зважати на те, які кольорові плями на відстані можуть зливатися, а які залишаться непомітними. Те саме можна говорити про текстуру, видимість якої залежить від віддаленості предмета.

Ясні елементи на темному фоні здаються нам більшими, а темні на світлому фоні - меншими від справжніх розмірів. Це треба враховувати при виборі масштабу деталей і кольору в орнаментах і при визначенні відношення кольору виробів до декоративної мозаїчної вставки.

При штучному освітленні змінюються кольоровий тон і яскравість елементів мозаїки. Часто задовільне в умовах природного освітлення кольорове вирішення при освітленні лампами розжарювання порушується, кольори стають бляклими або брудними.

Колір і текстура деревини не завжди постійні. З часом її колір змінюється: червоне дерево і дуб темніють, береза жовтіє тощо. Змінюється колір і під шаром лаку, який наносять на поверхню: деревина стає темніше (потемніння різних порід має різний ступінь). Текстура деревини під лаком, як правило, проявляється, стає яскравішою. Щоб визначити, яким буде під лаком той чи інший шпон, треба злегка змочити його водою.

Блиск - здатність спрямовано відбивати світловий потік. Як відомо, суворо направлене відбивання й найбільший блиск спостерігаються при освітленні ідеально гладких, дзеркальних поверхонь. На відміну від них матові поверхні, які мають однорідні поверхні, відбивають світловий потік не направлено, а розсіяно рівномірно в усі боки.

Поверхня деревини, навіть дуже ретельно оброблена, дуже далека від дзеркальної. Проте на поздовжніх розрізах деревини зустрічаються ділянки з порівняно невеликими структурними нерівностями, які викликають появу відблисків, відсвітів.

Ступінь блиску залежить від породи, площини розрізу, наявності серцевинних променів. Характер блиску деревини у різних порід неоднаковий: напівматовий (сатиновий) блиск має деревина бука, дуба, граба, тополі, берези, яблуні, груші, липи; шовковистий - чинара, кедр, клен; муаровий - береза, сірий клен, лавровишня та ін. У деяких порід буває іскристий блиск (окремі блискучі крапки).

Блиск і колір деревини залежать не тільки від її природних властивостей, а й від умов освітлення, що називають світло-відбиттям деревини, під яким розуміють здатність до зміни відтінків залежно від кута падіння світлового променя по відношенню до напрямку волокон і місця розташування спостерігача. При зміні положення джерела освітлення або переміщенні центру спостерігання переливи світлотіні, матові місця стають блискучими, темні - світлими, і навпаки, колір деревини змінює відтінок, набуваючи золотистого або сріблястого відтінку.

Світлотіньові переливи - цінна декоративна особливість деревини, що дозволяє збагатити її текстуру при створенні мозаїчних наборів, подібних до паркету. Цю особливість деревини треба враховувати при виконанні сюжетних композицій і портретів.

Матеріалом для виготовлення виробів служить деревина різних порід дерев. Найкращою деревиною вважається серединна частина стовбура, в якій найменше природних вад.

Залежно від породи, деревина має різну твердість, щільність, пластичність та інші властивості.

Матеріал для виготовлення виробів повинен бути сухим, мати не більше 8-12% вологості. При такому стані деревина не коробиться, не тріскається і добре обробляється.

Матеріалом для інкрустації можуть служити практично всі метали - чорні, кольорові, дорогоцінні.

Нижче охарактеризуємо основні дерева, які використовують в інкрустації.

Акація біла - порода від жовтуватого (заболонь) до зеленувато-сірого або жовтувато-сірого (ядро) кольору. Привезена до нас із Північної Америки. Має гарну текстуру з помітними смугами, які зумовлені річними шарами: рання зона річних шарів зайнята кільцем великих судин, мілкі судини у пізній зоні створюють групи, подібні до рисочок, крапок або коротких хвилястих ліній, вузькі серцевинні промені створюють шовковистий блиск на радіальному розрізі. Деревина відрізняється високою твердістю, міцністю, важко ріжеться, добре фарбується та обробляється.

Амарант має червонувато-фіолетовий колір, велику виразну текстуру з помітними темно-коричневими смугами і рисочками, які створюють кружні судини на радіальному розрізі. Деревина міцна, тверда, після обробки стає темно-бурою з чорними прожилками.

Береза звичайна - порода білого кольору з жовтуватим відтінком. Використовується у вигляді лущеного шпону. Текстура, яка має інколи муаровий малюнок і шовковистий блиск, слабо виражена. Гарну текстуру мають наростені - капи. Деревина однорідна за міцністю, добре ріжеться, фарбується та обробляється; імітує червоне дерево, горіх, сірий клен.

Береза карельська - білувато-жовтого кольору з рожевим або бурим відтінком, текстура яскрава, своєрідна, з малюнком у вигляді невеликих коричневих крапочок або звивин. Деревина тверда, досить крихка, добре обробляється.

Бук має деревину від рожево-жовтого до червонувато-бурого кольору з неяскраво вираженими річними шарами. Гарна текстура з блискучими крапинками на радіальному розрізі зумовлена великою кількістю крупних серцевинних променів. На тангенціальному розрізі темні тонкі штрихи. Деревина тверда, міцна, погано ріжеться, добре фарбується, імітує горіх, червоне дерево; під час лакування майже не змінює кольору.

Граб - порода з дуже міцною деревиною білувато-сірого кольору зі слабко вираженою текстурою; крихкий, часто розтріскується, погано ріжеться, добре фарбується. Використовують для дрібних вставок, які імітують кістку і чорне дерево.

Лимонне дерево - порода з твердою і крихкою деревиною золотистого кольору з виразною стрічковою текстурою, зумовленими завилькуватістю волокон, погано ріжеться, при обробці необхідно враховувати наявність ефірних масел.

Осика - порода з м'якою та легкою деревиною білого кольору, інколи з легким зеленуватим або голубуватим відтінком; текстура нечітка; поверхня деревини гладка з блиском. Деревина добре ріжеться, фарбується і обробляється.

Палисандр - південноамериканська порода з деревиною пурпурно-коричневого або шоколадно-бурого кольору, з чорними і темно-коричневими смугами, інколи з фіолетовим відтінком. Текстура велика, виразна, з темними короткими рисочками, створеними крупними судинами. Деревина дуже міцна, погано ріжеться, має ефірні масла, які затрудняють обробку, з часом темніє.

Платан (чинара) - ядрова порода з ядром червонувато-бурого кольору і заболонню жовтувато-сірого кольору. Деревина з яскравою крапчастою текстурою та високим блиском на радіальному розрізі, завдяки широким серцевинним променям; добре обробляється, але погано ріжеться внаслідок високої твердості.

Самшит - порода з дуже твердою і міцною деревиною світло-жовтого кольору. Текстура з ледь помітними прожилками, нечітка. Деревина погано ріжеться; імітує кістку.

Тик - порода з деревиною жовтувато-бурого кольору. Текстура велика, виразна за рахунок темних, злегка хвилястих смуг, які йдуть вздовж річних шарів, нагадує текстуру горіха; на радіальному розрізі дрібні серцевинні промені створюють шовковистий блиск. Деревина щільна, досить міцна і тверда, масляниста на дотик. Обробка утруднюється внаслідок наявності ефірних масел.

Необхідно знати особливості деревини, деякі сорти якої токсичні, і пил при попаданні в легені в процесі роботи може викликати алергічну реакцію, завдавши шкоди здоров'ю.

Таким чином, художні якості мозаїчного набору багато в чому залежать від правильного використання природних декоративних властивостей деревини.

1.3 Технологічні особливості виконання різних видів інкрустації

Виготовлення мозаїчних наборів із шпона включає підготовку малюнка, виготовлення деталей-елементів мозаїки і об'єднання їх у загальну композицію.

Підготовка малюнка для мозаїчного набору.

При виборі малюнка для мозаїки слід враховувати рівень підготовки виконавця та асортимент наявних порід деревини. Для простих орнаментальних робіт, з яких рекомендується починати вправи, необхідні 2-3 породи, для складних сюжетних наборів - 15-20. Вибраний малюнок за характером повинен відповідати призначенню оздоблюваного предмета, а за композицією - його розмірам і формі.

Якщо вибраний малюнок не підходить за розмірами, його збільшують або зменшують за допомогою фотографії, епідіаскопа або розмірної сітки. При цьому малюнок поділяють на квадрати, які нумерують. Потім на чистий аркуш наносять подібну кількість нумерованих квадратів, але більшого (при збільшенні) або меншого (при зменшенні) розміру. Контури малюнка з кожного квадрата оригіналу переносять на відповідний квадрат аркуша.

При збільшенні (зменшенні) малюнка слід враховувати художні особливості оригіналу, не можна вільно збільшувати або зменшувати його. Ступінь проробки малюнка (кількість і розмір деталей), достатня при невеликому розмірі, буде недостатньою при його значному збільшенні, а це зробить мозаїку бідною та грубою. І, навпаки, малюнок більшого розміру з більшою кількістю деталей при зменшенні може стати подрібненим і втратити свою цілісність і виразність.

Після того, як одержано малюнок потрібного розміру, його перебивають на кальку. Кальку використовують як робочий малюнок, а оригінал зберігають для перевірки набору або повторення мозаїки.

Перебиваючи малюнок на шпон або папір, треба пам'ятати, що набір ведуть по нелицьовому боці, тобто по тому боці, який буде наклеєний на виріб, тому малюнок, де відсутня симетрія, при перебиванні повинен мати зворотне (дзеркальне) зображення. Для цього кальку з малюнком перевертають на зворотний бік, а потім перебивають малюнок.

Виготовлення деталей.

Різання смужок-штапиків. Щоб засвоїти різання штапиків, спочатку тренуються на відносно м'яких, і однорідних за міцністю породах деревини (береза, тополя, горіх), а потім на твердих і крихких (бук, ясен, дуб). Штапики ріжуть вздовж, поперек та під кутом до волокон деревини.

Лист шпону розмічають на смужки кінчиком ножа, яким проводять паралельні лінії. Потім за розміткою накладають металеву лінійку і міцно притискують її до листа. Ніж тримають, як олівець, з невеликим нахилом за напрямком руху. Не слід нахиляти ніж вліво або вправо. Притиснувши лезо ножа до лінійки, одним-двома рухами відрізують смужку шпону.

Криволінійні деталі, якщо вони невеликі за розміром і потрібні у незначній кількості, вирізують звичайно ножем від руки. При добрій навичці цей спосіб найшвидший. При вирізанні криволінійних фігур, особливо з шпону твердих і крихких порід (дуб, ясен, модрина), необхідно правильно вибрати напрямок різання - різати по шару так, щоб кут між напрямком руху ножа та напрямком волокон був не менше ніж 90°. При цьому ніж начебто ковзає донизу по сходинках, створених річними шарами. Різати в цьому напрямку легко, зріз отримують гладким і чистим, без задирів. Натиск на ніж змінний - більше при перерізанні твердої зони деревини і менше - при перерізанні м'якої зони, при цьому кінчик ножа не повинен виходити із деревини.

Для виготовлення великої кількості однакових криволінійних фігур використовують шаблон. На лист шпону накладають шаблон, притримуючи його лівою рукою, щільно притискуючи до шаблону ніж, вирізують деталь.

Круги, кільця, овали вирізують циркулем-різаком. Циркуль встановлюють на шпон і, обережно натискуючи на різець, кількома проходженнями вирізують круг.

При вирізуванні кільця прорізують спочатку внутрішнє коло, потім, після збільшення розхилу циркуля, зовнішнє. При цьому шпон закріплюють на підкладному щиті за допомогою шпильок.

Частину овала, створену колом, вирізують циркулем або лекалом, а місця поєднання - від руки ножем. При значній навичці овали вирізують тільки від руки.

Складні криволінійні деталі мозаїки - завитки, віньєтки, якщо вони невеликі та необхідні у незначній кількості - вирізують тільки від руки.

Якщо набір складається з великих криволінійних деталей з двох або трьох порід деревини, доцільно одночасно випилювати лобзиком і деталі-вставки, і фон. Для цього листи шпону наклеюють на папір, щоб надати їм більшої міцності, складають у пачку та скріплюють по кутах клеєм або скріпками.

Щоб на нижньому листі шпону при пилянні не створювались задири і вириви волокон, під пачку підкладають допоміжний лист лущеного шпону. На верхній лист наносять малюнок мозаїки. На невеликій відстані від малюнка ручною електричною свердлильною машиною просвердлюють отвір, крізь який пропускають пилку лобзика.

Лобзик тримають з невеликим нахилом вправо. Пиляння проводять повільними плавними рухами, без сильного натиску па пилку.

Під час пиляння по прямій лінії лобзик насувають на матеріал, під час пиляння по кривій пилка працює на місці, а шпон насувають па пилку. Саме так виготовляють деталь-вставку та фон одночасно, що забезпечує точне й міцне їхнє з'єднання.

У цьому випадку вставки виготовляють наосліп, оскільки, текстуру внутрішніх листів шпону не видно, тому необхідно заздалегідь підібрати напрямок волокон і відповідно розташувати листи.

Фігурний набір шпону. Набір шпону при облицьовуванні може бути простим і фігурним. Простим називають набір, в якому річні шари у суміжних ділянках шпону розташовані паралельно. Розрізняють три варіанти простого набору: поздовжній (у ріст), поперечний та косий.

Фігурним називають набір, в якому річні шари у суміжних ділянках шпону створюють геометричний малюнок. Розрізнюють такі види фігурного набору: в ялинку, в шашку, хрестом, у конверт, у коло або багатокутник. В усіх видах фігурного набору наявний принцип симетрії та дзеркального відображення малюнка деревини в суміжних або протилежних ділянках шпону.

Для фігурного набору використовують породи деревини з яскравою, виразною текстурою, яка залежить, головним чином, від забарвлення ранньої та пізньої деревини річних шарів, наприклад хвойні породи, а також дуб, ясен, карагач, червоне дерево. Найяскравіше річні шари виявляються на тангенціальному та тангенціально-торцевому розрізах. Особливого ефекту можна досягти при викривленні або хвилястості річних шарів. Фігурний набір, виконаний з різноманітних за кольором порід деревини, - найпростіший вид мозаїки.

Красота фігурного набору залежить не тільки від правильного підбору текстури деревини, а й від якості його виготовлення. Процес виготовлення фігурного набору складається з таких операцій: розкрій шпону, фугування кромок, ребросклеювання.

Шпон розкроюють в щільно затиснених пачках, щоб листи шпону не зсувались. На верхньому листі пачки роблять розмітку, по якій її розрізають на ділянки спочатку в поперечному напрямку або під кутом до волокон, а потім у повздовжньому. Розкрій виконують по притисненій лінійці ножем-пилкою. Інколи застосовують шаблон. Щоб отримати набір у круг на аркуші паперу, креслять круг і ділять його на вісім частин. На одну восьму частину роблять шаблон. Із пачки відбирають вісім листів шпону, і по шаблону ножем вирізують вісім ділянок.

Щоб отримати після розкрою рівні й гладкі кромки, різати слід повільно й обережно, щільно притискуючи різець до лінійки або шаблону.

Якщо після розкрою між прикладеними одна до одної кромками немає просвіту, фугування кромок не потрібне. Нерівні кромки фугують. У майстерні для цього застосовують ручний фуганок. При цьому пачку шпону затискують у дінце або струбцинами між прокладками. В умовах підприємства фугування кромок виконують на кромкофугувальних верстатах.

Ребросклеювання шпону провадять за допомогою клейової стрічки на паперовій основі. Клейовий шар стрічки повинен мати високу клейкість.

Підготовлені ділянки шпону розкладають на столі й підбирають за текстурою. Лівою рукою міцно затискають дві з'єднувані ділянки, а правою рукою поперек стику наклеюють шматочки клейової стрічки в кількох місцях, щоб закріпити ділянки (для змочування стрічки потрібно мати під рукою вологу губку). При з'єднаннях ділянок, особливо при наборах в ялинку, хрестом у круг, треба стежити за тим, щоб малюнок не зсунувся і не з'явилось дзеркальне відображення його в суміжних шматках. Впевнившись у тому, що малюнок підігнаний точно, вздовж усього шва проклеюють клейову стрічку і ретельно прогладжують її притиральним молотком. Після того як ділянки заклеєні в один лист, щоб запобігти утворенню тріщин і сколів, на торцеві кромки або по всьому периметру наклеюють клейову стрічку.

При вмілому використанні текстури деревини фігурний набір можна застосовувати як декоративний елемент у виробах меблів.

Виконання мозаїки типу паркету (паркетрі). Мозаїчні набори паркетного типу, які виконують з простих геометричних фігур - квадратів, прямокутників, ромбів, паралелограмів, можуть бути різноманітними за композицією. Нескладні у виконанні, ці набори дуже декоративні й знайшли широке застосування в оздобленні дерев'яних виробів (меблі, шкатулки).

Набори типу паркету залежно від характеру малюнка та майстерності виконавця виготовляють різноманітними способами: з'єднанням окремих елементів клеєвою стрічкою, наклеюванням елементів набору на папір клеєм, вставленням елементів набору в фон (шпон або папір) і закріпленням вставок клеєвою стрічкою.

Набір з прямих смужок. Полоски-штапики, які мають ширину 5…6 мм, ріжуть вздовж волокон зі шпону двох порід деревини, котрі поєднуються текстурою і кольором (наприклад, червоне дерево й темний горіх). Потім смужки поєднують клеєвою стрічкою. Склеєний лист можна обрізати під кутом і отримати набір із косим розташуванням смужок. Прямокутники з косим розташуванням штапиків склеюють по поздовжнім кромкам, попередньо рівно обрізавши їх, і отримують набір в ялинку, набір хрестом або більш складний набір - паркетний.

Ширина смужок повинна бути однаковою. Смужки повинні бути з'єднані точно й міцно.

Набір із квадратів і ромбів. При виконанні набору з квадратів для шахматної дошки з темного (горіх) та світлого (клен) пшону нарізають однакові за шириною штапики з повздовжнім напрямком волокон. Темні й світлі штапики по черзі склеюють клеєвою стрічкою. Потім по металічній лінійці розрізають склеєну заготовку поперек волокон на вісім смужок такої ж ширини, як і штапики. Смужки зсувають вліво й вправо на ширину одного штапика та склеюють їх, зайві квадрати відрізують.

Шахматне поле можна окантувати вузькою смужкою - прожилком з клена та широкою смужкою - фризом з горіха. Прожилки кленового шпону приклеюють з боків шахматного поля так, щоб їхні кінці заходили за кути і перехрещувались. Ножем прорізують обидві смужки під кутом 45°. Стик заклеюють. Так само проклеюють широкі смужки фризу.

Набір з ромбів виконують так само, як і набір з квадратів, але склеєну заготовку ріжуть на смужки по діагоналі. Набір облямовують фризом з вузьким прожилком.

Набір з геометричних фігур, які повторюються. При виготовленні набору з геометричних фігур, які повторюються й прості за формою, можна застосувати спосіб наклеювання його елементів на папір. Для цього використовують кальку.

Папір з нанесеним на нього малюнком закріплюють на дошці або фанері. Визначають кількість окремих елементів - деталей мозаїки - і виготовляють їх з листів шпону різних порід (клен, морений дуб). Набір починають з лівого верхнього кута. Невеликим м'яким пензликом намазують поверхню першої деталі клеєм і наклеюють її лицьовим боком на папір згідно з малюнком. Потім наклеюють другу деталь впритул до першої тощо. Так само, ряд за рядом, наклеюють усі деталі.

Для перевірки якості виконання мозаїки готовий набір продивляються на світло: між окремими елементами не повинно бути просвітів.

Цей спосіб виконання набору найпростіший, але він не забезпечує високої якості - стики деталей не завжди щільні.

Краща якість наборів при виконанні мозаїки досягається вставленням елементів набору в фон. Вправи слід починати зі вставки простих геометричних фігур: квадратів, ромбів, прямокутників, поступово переходячи до більш складних форм.

Вставки незалежно від їх форми виконують одними й тими самими прийомами. Контур вставки з робочого малюнка через копіювальний папір наносять на фоновий шпон.

Малюнок наносять не на лицьовий, а на зворотний бік шпону. Якщо у форми вставки відсутня симетрія, її контур наносять у зворотному (дзеркальному) зображенні.

Нанесення малюнка та вирізання гнізда не по лицьовому, а по зворотному боці майбутньої мозаїки виконується з таких причин:

1) для більш міцного з'єднання гнізда й вставки, оскільки щілина, залишена ножем, має на нижньому (лицьовому) боці шпону мінімальну ширину, а на верхньому - максимальну;

2) у зв'язку з тим, що стики гнізда та вставки наклеюються на лицьовий бік (щоб після приклеювання набору можна було зняти папір), малюнок на зворотному боці залишається відкритим, не закритим клейовою стрічкою.

Гніздо точно за контуром вирізують ножем від руки. Слід пам'ятати, що ніж тримають, як олівець, але без нахилу вбік. Його треба нахиляти за рухом, інакше щілина між вставкою та фоном буде широкою і помітною.

Вирізану за контуром деталь наколюють на кінчик ножа і виймають з фону. Якщо деталь не виймається, не слід її виламувати, треба повторити різ за контуром гнізда. Після цього під створене гніздо підкладають лист шпону для вставки, знаходять потрібне положення листа, при якому текстура і напрямок волокон відповідають задуму. Притиснувши лівою рукою обидва аркуші так, щоб вони не зсувались, кінчиком ножа обводять контур гнізда. При цьому ніж трохи нахиляють до середини гнізда, а кінчик щільно притискають до стінок гнізда, щоб отримати точну копію отвору. На шпоні вставки повинен залишитися тонкий слід від ножа, який повторює контур гнізда.