Кредитування та його роль в розвитку підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Будівельно технологічний факультет

Кафедра товарознавство та комерційна діяльність в будівництві

Курсова Робота

З дисципліни «Торгівельне підприємництво»

На тему: «Кредитування та його роль в розвитку підприємництва»

Виконав: студент Групи зТКД-41 Остапчук Ю.Е.

Галузь знань:07 «Управління та адміністрування»

Спеціальність:076 «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність»

Спеціалізація: «Товарознавство і комерційна діяльність» (ТКД)

Перевірив: Вотченкова О.В.

Київ 2018



Зміст

Вступ

1. Роль кредиту в розвитку підприємництва

2. Економічна сутність кредиту, його функції та принципи

2.1 Класифікація кредитів

2.2 Порядок виникнення кредитних відносин

2.3 Оцінення кредитоспроможності підприємства. Скоринг та характеристика його видів

2.4 Кредитний договір. Особливості погашення кредиту

3. Роль банківського кредитування підприємницької діяльності в процесі взаємодії фінансового та реального секторів економіки

Висновки.

Література



Вступ

Актуальність теми. Для розвитку будь-якого соціально-економічного суспільства кредит виступає як система грошових відносин, що пов'язана з тимчасовим перерозподілом власних грошових потоків підприємств, організацій та населення. Банківське кредитування зазнає постійних змін, що зумовлено однією з важливих проблем українських банків, а саме зменшенням кредитних ре-сурсів і недосконалим законодавством. Ринок кредитування поповнюється здебільшого за рахунок закордонних виливань. Згідно зі ст. 24 Закону Укра-їни «Про банки і банківську діяльність», іноземний банк має право на від-криття філії в Україні, тому деякі вітчизняні банки змушені звузити обсяги кредитування найбільших і найліквідніших підприємств через нездатність конкурувати на ринку з філіями іноземних банків. Тому тема роботи є дуже актуальною, особливо тепер, коли банки починають набувати стабільності. Кредит і кредитні відносини є невід'ємною складовою економічної системи України. За сучасних умов кредит набув своїх специфічних рис, забезпечує раціональне використання грошових ресурсів і виступає як фактор прискорення процесу розширеного відтворення, регулятор грошового обігу, тобто змінює готівковий оборот в обігу на безготівковий. Сфера кредитування безпосередньо пов'язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб'єктів, кредит опосередковує зв'язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Нині завдання відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи в Україні і забезпечувати прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва. Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап у розвитку кредитної справи. У зв'язку з цим гостро постала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитування, розуміння їх змісту, природи і сутності, розробки ефективних схем і технологій кредитного процесу та їх використання на практиці. Вивчення теоретичних основ і змісту кредитування, виходячи з нових ринкових реалій діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання, є актуальним і з точки зору підготовки висококваліфікованих фахівців - майбутніх економістів, який повинен знати проблеми теорії і практики кредиту та кредитної справи. Питання кредиту, кредитних відносин в економічній науці займають специфічне місце. Поміж сучасних вітчизняних дослідників, які працюють над питаннями кредиту, кредитних відносин, необхідно відзначити В.Д. Базилевича, О.Д. Василика, А.С. Гальчинського, В.М. Гейця, А.А. Гриценка, А.І. Даниленка, Т.Т. Ковальчука, В.Д. Лагутіна, І.І. Лукінова, І.О. Лютого, В.І. Міщенка, А.М. Мороза, П.О. Нікіфорова, М.І. Савлука, А.А. Чухна, О.І. Шарова та інших. Поряд з тим, в сучасній вітчизняній економічній теорії відсутні праці, в яких би комплексно розглядались сутність, значення кредиту в діяльності підприємств малого і середнього бізнесу, як одного з визначальних чинників економічного зростання. Не розроблені загальні тенденції становлення та розвитку системи кредитування підприємств малого і середнього бізнесу, не проаналізовано вплив кредиту на розвиток підприємств, фінансову реструктуризацію підприємств малого і середнього бізнесу, стан реального сектору економіки загалом. Таким чином, практична значимість і недостатня теоретична розробка зазначеної проблеми зумовили вибір теми й основні напрямки досліджень. Метою даної роботи є обґрунтування теоретичних і методичних основ організації кредитування підприємств. Для досягнення поставленої мети передбачено розв'язання наступних задач: - дослідити сутність, економічну природу, характерні риси кредиту і кредитних відносин; - розглянути особливості кредитних відносин й тенденції формування кредитної системи України; - проаналізувати розвиток сучасних форм кредиту в Україні; - узагальнити роль кредиту та кредитної політики у формуванні та розвитку ринкової економіки України. Об'єктом дослідження є ПАТ «Галактон» та система кредитування. Предметом дослідження є процес кредитування. Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу роботи становить сучасна економічна теорія, синтез класичних теорій і новітніх поглядів на місце та роль кредитних операцій. При виконанні досліджень залежно від конкретних цілей і завдань використовувались аналітично-графічна формалізація, порівняльний аналіз динаміки показників. В роботі поєднуються загальнонаукові та спеціальні методи, взаємодія абстрактного і конкретного, аналізу і синтезу, історичного і логічного, індукції і дедукції, статистичні порівняння, що дало можливість розкрити розвиток кредиту і кредитних відносин через внутрішні суперечності, вплив внутрішніх та зовнішніх чинників на трансформаційні процеси. Базою дослідження є результати конкретних економічних досліджень, зарубіжний і вітчизняний досвід у сфері кредитування підприємств. Інформаційною базою є законодавчі та нормативні акти, періодичні й монографічні видання - вітчизняні та зарубіжні, а також дані статистичних щорічників, Національного банку України (НБУ), комерційних банків і підприємств.



1. Роль кредиту в розвитку підприємництва

Ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурні перетворення, відновлення виробництва, створення дієвої та ефективної ринкової й соціальної інфраструктури, формування конкурентоспроможного середовища є неможливим без відповідних інвестицій, приплив яких вимагає створення сприятливого інвестиційного клімату.

Очевидним є те, що умови реформування економіки передбачають ефективний розвиток виробництва із залученням позичкових ресурсів, вміле маневрування обмеженими коштами. Це вимагає взаємодії підприємств з фінансовими структурами.

Загальні тенденції сучасного розвитку кредитних операцій вітчизняної системи комерційних банків свідчать про суттєві зрушення в бік збільшення обсягів кредитних вкладень в економіку країни, підвищення ролі банківського кредиту в кредитному забезпеченні виробничого сектору необхідними грошовими ресурсами.

Банківська система сьогодні - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків і товарного виробництва завжди тісно перепліталися. При цьому банки, виступаючи посередниками в перерозподілі капіталів, суттєво збільшують загальну ефективність виробництва. Комерційні банки залучають капітали, заощадження громадян та інші грошові кошти і надають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам, що потребують обігових коштів, тобто банки виконують функцію фінансового посередника.

Кредит активно впливає на об'єм і структуру грошової маси, платіжного обороту, швидкість обігу грошей. Кредит стимулює розвиток продуктивних сил, прискорює формування джерел капіталу на основі досягнень науково-технічного прогресу.

Об'єктивна необхідність кредиту зумовлена також комерційною організацією управління підприємством в умовах ринку, коли на кожному підприємстві в процес безперервного кругообігу індивідуального капіталу виникає потреба в додаткових коштах або, навпаки, тимчасово вивільняються ресурси. За допомогою кредитного механізму ці коливання гнучко регулюються, і підприємства отримують кошти, потрібні їм для нормальної роботи.

Кажучи про значення кредиту для розвитку економічних зв'язків між галузями і регіонами, підвищення ефективності виробництва, необхідно показати його роль у створенні і використанні прибутку. Справа в тому, що кредит обслуговує процес створення, розподілу і використання прибутку. Кредит і кредитна система, обслуговуючи кругообіг коштів, беруть участь у розподілі валового продукту. Без функціонування кредиту неможливий був би переросподільчий процес.

Кредит незалежно від своєї соціальної ролі виконує певні функції, такі як регулювання об'єму сукупного грошового обороту, перерозподіл грошових коштів на умовах їх подальшого повернення, акумуляція тимчасово вільних грошових коштів.

Основною інвестиційною функцією комерційних банків є надання кредитів підприємницьким структурам. Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства і об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські і торгові структури, а також і окремі громадяни.

Комерційні банки надають підприємницьким структурам кредити на умовах: платності; строковості; поверненості; забезпечення; цільового використання.

Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства. Він є вагомим важелем у стимулюванні розвитку виробництва. За його допомогою прискорюється процес обігу капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню найвищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу.

Необхідність кредиту пов'язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Потреба в кредиті пояснюється різницею у величині і термінах повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв'язку із необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу.

Водночас кредит необхідний для підтримання безперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації виробничих товарів, що особливо важливо в умовах становлення ринкових відносин.

Кредит сприяє економії витрат, що досягається за рахунок:

а) скорочення витрат з виготовлення, випуску, обліку і зберігання грошових знаків, бо значна частина готівки виявляється непотрібною;

б) прискорення обігу грошових коштів, багаторазового використання вільних грошових коштів;

в) скорочення резервних фондів.

Роль кредиту в різних фазах циклу не однакова. В умовах економічного підйому, достатньої економічної стабільності кредит виступає чинником зростання. Перерозподіляючи величезну грошову і товарну масу, кредит живить підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, однак, виявитися в умовах перевиробництва товарів. Особливо помітний такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні кошти, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надмірну масу грошей.

Кредит для підприємства - це інвестиція, яку потрібно вкласти у виробництво чи іншу сферу з метою отримання прибутку. Лише за умови прибутковості підприємства можливе повернення кредиту та нарахованих відсотків. На сьогоднішній час, коли досить багато підприємств є збитковими, комерційні банки дуже обережно ставляться до видачі кредитів, тому що існує ризик неповернення кредиту та нарахованих відсотків по ньому.

Дана ситуація ускладнює відносини між комерційними банками і підприємницькими структурами. Поодинці вони цю проблему не вирішать, потрібно спільними зусиллями шукати вихід з цього становища, йти назустріч один одному. Комерційні банки, з метою вирішення даної ситуації, можуть надавати кредити під нижчу процентну ставку та на довший період. Підприємницькі структури, в свою чергу, повинні забезпечити беззбиткову діяльність і гарантувати (забезпечити) повернення кредиту та нарахованих відсотків.

Виходячи з вищесказаного можна зробити висновок, про необхідність взаємодії банківської системи з підприємницькими структурами, оскільки банки відіграють провідну роль у вирішенні інвестиційних потреб виробничого сектора.



2. Економічна сутність кредиту, його функції та принципи

кредит банківський підприємницький скоринг

Виділяють дві теорії походження кредиту - натуралістичну і капіталоутворюючу. Найважливіші положення натуралістичної теорії обґрунтували А. Сміт і Д. Рікардо: банки - посередники, тому що кредит відіграє пасивну роль; об'єкт кредиту - натуральні (надійні) матеріальні блага; рух позичкового капіталу збігається з рухом виробничого капіталу.

Капіталоутворююча теорія пройшла кілька етапів становлення. Перші ідеї належать Дж. Ло: із кредитом ототожнюються гроші і багатство; банки - не посередники, а установи, що створюють капітал; кредит не залежить від процесу відтворення й відіграє вирішальну роль у розвитку економіки. Із зміцненням кредитної системи набувають поширення ідеї Г. Маклеода: кредит приносить прибуток, тобто він є "виробничим капіталом". Нова роль банків зумовила подальший розвиток капіталоутворюючої теорії. Основні аргументи прихильників Гана і Шумпетера: кредит безмежний, він є рушійною силою розширеного відтворення; кредит створює депозити, а отже, капітал; активи передують пасивам; банки всесильні.

Кредит - позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається для тимчасового користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Це форма руху позичкового капіталу.

Кредит - термін, що широко використовується для позначення операцій або станів, які включають позику грошей, як правило, на короткий строк.

"Дати кредит" означає профінансувати прямо або непрямо витрати інших осіб з поверненням платежу в майбутньому. Така позика, або "фінансування", є прямою, якщо, скажімо, банк надає овердрафт своєму клієнту для його подальшого використання. Кредит є непрямим, якщо продавець або виробник постачають товари "в кредит", тобто з оплатою в майбутньому.

"Одержати кредит" означає можливість отримати товари без їхньої негайної оплати або можливість одержати гроші в організації, що кредитує. У теорії грошей та кредиту "кредит" часто означає такі типи позик, що створюють монетарні ефекти, які або викликають збільшення грошової маси, коли обсяг банківських кредитів, що зріс, зумовлює збільшення обсягу банківських депозитів, або збільшують обсяг такого замінника грошей, як комерційний кредит. Цей зв'язок між кредитом і грошима є найбезпосереднішим на макроекономічному рівні, де зміни грошової маси пояснюються внутрішньою кредитною експансією. Згідно з теорією банківської справи і грошової маси, зміни обсягу виданих кредитів зумовлюють аналогічні зміни банківських депозитів, причому масштаби ефекту залежать від величини "відтоку" з банківської системи резервних активів, що зумовлено зміною величини самих кредитів і депозитів. Такий "відтік" виникає, наприклад, внаслідок зростання потреби в готівці в обігу або за умови зростання імпорту. Приблизно оцінити обсяг банківського кредитування можна шляхом вирахування резервів банківської системи з її повних зобов'язань (зобов'язання плюс власний капітал банківської системи).

Виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, з тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Поряд із об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення:

- сезонний характер окремих виробництв;

- розбіжності між нагромадженням коштів та їх витраченням на підприємстві;

- відхилення фактичного використання оборотних коштів від їх нормативу в процесі індивідуального кругообігу оборотних фондів підприємств.

Аналіз наукових підходів до визначень кредиту показав неоднозначність розуміння цього економічного явища, що вказує на його багатоманітність. Поняття "кредит" у перекладі з латинської мови означає "борг". Серед перших спроб науково-практичного пояснення кредиту було наступне: капіталіст робить свої заощадження в грошах; він віддає ці гроші в борг підприємцю, який повертає їх в кінці строку займу.

Згідно Постанови від 18 лютого 2004 р. Правління Національного банку кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повергнення, платності та цільового характеру використання.

Ряд учених висловлює думку, що кредит виступає як угода між партнерами (фізичними та юридичними особами) про надання у власність іншій особі майна або грошей на умовах відстрочки повернення такої ж вартості з виплатою процента. В банківській енциклопедії під кредитом пропонують розуміти економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк і звичайно, зі сплатою відсотку.

О.А. Костюченко вважає, що кредит - це важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним їх використанням . В економічній літературі також можна знайти висловлювання, згідно з яким "кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотків". Має місце також визначення кредиту як системи грошових відносин.

Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.

Причина виникнення й функціонування кредитних відносин - необхідність забезпечення безперервності процесу відтворення (рис. 1).

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони (суб'єкти кредитної угоди). Грошові цінності, стосовно яких укладається кредитна угода, є об'єктами кредиту.

Кредит - це певна сума грошових коштів, яка надається кредитором позичальникові на засадах строковості, платності та обов'язкового повернення.

Суб'єкти кредитних відносин - це будь-які самостійні II підприємства,, які уклали кредитну угоду.

Рис. 1. Кредитні відносини

Суб'єктом кредитних відносин може бути кредитор або позичальник (рис.2).

Рис. 2. Види суб'єктів кредитних відносин

Кредитор - це суб'єкт кредитних відносин, що надає кошти в тимчасове користування.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, що одержує позичку.

Об'єкт кредитних відносин - це певна сума грошових коштів, яка перебуває у вільному користуванні кредитора та може бути передана позичальникові у користування під певні відсотки.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, впровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва. Підприємства отримують такі кредити, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку та амортизаційних відрахувань.

Визначаючи потребу в кредитах, підприємства виходять із загальної потреби у коштах і наявності таких. Планування потреби в кредиті здійснюється в декілька етапів:

- на першому етапі розраховується потреба в оборотних коштах у цілому та за окремими напрямками: формування виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції;

- на другому етапі визначається необхідний розмір залучення кредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах:

де Коб - необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти; ОК - потреба в оборотних коштах; ОКн - власні оборотні кошти на початок періоду; ОКпр - поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства; КЗ - зменшення кредиторської заборгованості;

- на третьому етапі визначається період залучення коштів. Він визначається банком і на сьогодні не перевищує 3 місяців. Більш детально сутність кредиту відображають його функції. В. М. Гриньова, В. О. Коюда виокремлюють такі функції кредиту:

- акумуляції й мобілізації грошового капіталу;

- перерозподілу грошового капіталу;

- економії витрат;

- прискорення концентрації й централізації капіталу;

- регулювання економіки.

О. С. Філімоненков в свою чергу виділяє функції перерозподілу грошових коштів з метою найбільш ефективного їх використання в народному господарстві, заміщення готівки в платіжному обігу, здійснення контролю за цільовим використанням коштів.

На думку Г. Г. Кірейцева основними функціями кредиту є: перерозподільча, антиципаційна (емісійна), контрольна.

Група авторів навчального посібника "Фінанси підприємств" наголошують на шести функціях: перерозподільча, заміщення, акумуляції і мобілізації грошового капіталу, регулювання економіки, зменшення витрат. Вважаємо такий підхід досить чітко розкриває всі функції кредиту (рис.3). Розглянемо їх більш детально.

Рис. 3. Функції кредиту

Перерозподільча функція - за допомогою кредиту за рахунок тимчасово вільних коштів одних юридичних і фізичних осіб задовольняються тимчасові потреби в коштах інших юридичних і фізичних осіб.

Заміщення готівки кредитними операціями - функція пов'язана із функціонуванням грошового обігу у безготівковій формі, оскільки основна частина розрахунків за кредитними операціями здійснюється через банки.

Акумуляція і мобілізація грошового капіталу - за допомогою кредиту мобілізуються тимчасово вільні кошти.

Регулювання економіки - за допомогою кредитної політики держава може впливати на ділову активність, рівень інфляції, пропозицію грошей та ін.

Зменшення витрат - оскільки кредит є платним, його використання сприяє раціональнішому веденню господарства.

Проведення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам, що продиктовані вимогами законодавства.

Кредити видаються лише в межах наявних ресурсів, які має у своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальникові, не може перевищувати 25 % власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком всім позичальникам, з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту має ухвалюватися колегіально (кредитним комітетом) й оформлятися протоколом.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку. Вони охоплюють :

- пріоритетні напрями в кредитуванні;

- обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля;

- граничні розміри кредиту на одного позичальника;

- методику оцінювання фінансового стану та кредитоспроможності позичальника;

- рівень відсоткової ставки тощо.

Підприємства отримують кредити на принципах цільового характеру, терміновості, достатності, диференційності, строковості, забезпеченості, платності, повернення, поновлення, оцінки ділової репутації підприємства та оцінки персональних якостей керівників фірми (рис.4).

Рис.4. Принципи кредитування підприємств

Принцип цільового характеру виражає необхідність цільового використання кредитних коштів. Мета кредиту сьогодні може бути різна, головне, щоб відмінною рисою був її тимчасовий характер. Якщо позичками будуть покриватися потреби, що не мають тимчасового характеру, то позичені кошти не повернуться до кредитора, внаслідок чого сутнісна ознака кредиту - зворотність - буде порушена, й кредитування перетвориться в безоплатне фінансування. Банк замість прибутку одержить збитки, і кредитування втратить свій економічний зміст. Отже, кредитування припускає конкретну мету, на яку видається кредит - це задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах.

Принцип терміновості нерозривно пов'язаний з його цільовим характером. Терміновість кредитування відображає необхідність повернення кредиту в строк, обумовлений сторонами кредитної угоди, відповідно до того запланованого моменту, коли позичені кошти вивільняться з кругообігу позичальника. При цьому можливість відхилення від плану визначає й можливість дострокового погашення кредиту.

Принцип достатності - кредитування здійснюється в певній економічно обґрунтованій сумі виходячи з бізнес-плану позичальника.

Принцип диференційності припускає диференційований підхід з боку кредитора до різних категорій потенційних позичальників. Диференційність проявляється в зацікавленості кредитора надати кредит на різних умовах, залежно від факторів, що визначають кредитний ризик. Таким чином, у сучасних умовах диференційованість можна розглядати як єдиний процес: з одного боку, це виділення сукупності факторів, на основі аналізу яких банк визначає переважні для себе умови кредитування; з іншого боку, - це результат дії та прояв аналізу цих факторів на практиці - формування конкретних передбачуваних умов кредитування.

Принцип строковості передбачає повернення позички позичальником банку в чітко обумовлений кредитною угодою строк. Від дотримання принципу строковості залежить можливість банку надати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички. Порушення цього принципу означає перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену.

Принцип забезпеченості завжди проявлялася в тому, що кожній гривні кредитних коштів, які перебувають у господарському обороті, повинна протистояти гривня відповідних цінностей, тобто надана позичка має бути гарантована наявністю матеріальних цінностей, грошових документів або прав вимоги.

Принцип платності передбачає, що основна сума боргу повинна бути не лише повернена, але й сплачені за нею відсотки, які є платою за користування кредитом.

Принцип повернення - обов'язковість повернення суми боргу.

Принцип поновлення - відновлення кредитних відносин між партнерами тільки за умови, що позичальником виконані умови попередніх договорів і в повній сумі сплачені проценти за ними.

2.1 Класифікація кредитів

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікують за такими ознаками:

I. За кредиторами

- банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути;

- підприємства;

- держава;

- міжнародні фінансово-кредитні установи.

II. За формами:

- товарна;

- грошова.

У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями та покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу - комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо.

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлятись борговим зобов'язанням - векселем.

Сфера товарної форми кредиту є незначною, оскільки переважна його частина надається (погашається) в грошовій формі. Грошовий кредит виступає передусім як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останнім кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі надало можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами тощо.

III. За видами:

- банківський - це економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Цей кредит надається на умовах, передбачених кредитним договором;

- комерційний - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами;

- державний - це економічні кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств;

- лізинговий - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна.

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі; лізинговий та комерційний - у товарній.

IV. За терміном надання:

- короткострокові (не більше одного року);

- середньострокові (від одного до трьох років);

- довгострокові (понад 3 роки).

В Україні кредити за терміном надання можна поділити на дві групи: короткострокові та довгострокові. Кредити, термін надання яких перевищує один рік, вважаються довгостроковими. Перевага надається короткостроковим кредитам.

V. Залежно від забезпечення:

- забезпечений - гарантуються певними видами активів: нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, дебіторською заборгованістю, правами на інтелектуальну власність, землю, гарантіями, полісами страхових компаній;

- бланковий - отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів).

VI. За порядком надання

- прямі - передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором;

- консорціальні - надається, коли потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються і кожен надає частину загального кредиту.

Як правило, призначається головний банк, який проводить організацію надання консорціального кредиту. Підприємство готує і подає такі документи:

- клопотання на отримання кредиту;

- дані про мету та спрямованість кредиту;

- техніко-економічне обґрунтування проекту;

- інші документи.

Кредитні відносини між консорціумом і підприємством регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.

Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.

За настанням строків погашення зобов'язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі; позики участі - банки передають частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника.

VII. Залежно від цільового спрямування

- виробничий;

- споживчий.

Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі, насамперед це кредити на затрати, пов'язані з поліпшенням житлових умов і створенням підсобного домашнього господарства, а також на придбання товарів у кредит і на невідкладні потреби.

VIII. За строками користування

- строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. У свою чергу, вони бувають короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 3 років), довгострокові (понад 3 роки);

- до запитання - це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернені у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;

- прострочені кредити - це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;

- відстрочені кредити - це кредити, щодо яких на підставі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на пізніший строк.

2.2 Порядок виникнення кредитних відносин

Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов:

1) учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку;

2) підприємство або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним;

3) необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку;

4) кредитор має бути так само зацікавлений у видачі кредиту, як підприємство в його отриманні.

Процедура отримання кредиту підприємством:

- попередні переговори;

- подання в банк заяви та інших документів на отримання кредиту;

- оцінювання банком ефективності комерційної угоди (інвестиційного проекту) підприємства;

- згода банку на надання кредиту;

- підписання кредитного договору між підприємством і банком;

- надання кредиту;

- контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.

Отже, для одержання кредиту позичальник звергається до банку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів. У заявці зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристика й економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сторони представленого для кредитування об'єкта, насамперед вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування.

Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним. Якщо розрахунковий рахунок клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або положення про господарський підрозділ разом із установчими документами і згідно з оформленою довіреністю на право укладати кредитні угоди від імені юридичної особи, техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту, графік надходжень та платежів на весь строк користування кредитом, копії документів про підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтерський баланс та фінансові звіти на останню звітну дату. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому для визначення фінансового стану та кредитоспроможності клієнта.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одержання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Вона розраховується банками для кожного клієнта і може вимірюватись показниками ліквідності, заборгованості, погашення боргу, прибутковості, рентабельності, співвідношенням інших статей балансу.

Після проведення оцінювання кредитоспроможності і господарсько-фінансового стану позичальника, їх позитивних результатів банк переходить до третього етапу надання кредиту - розробки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного договору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи видачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.

Після того, як характеристики кредиту чітко визначено, а за договором досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текст кредитного договору. Кредитний договір є юридичним документом, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом із приводу одержання останнім кредиту. Він укладається між банком і позичальником на рік або більш тривалий строк, якщо клієнт користується кредитами постійно, і на менш короткий строк - при тимчасовій потребі у кредитах або при наданні окремого кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі - оплатою платіжних документів із позикового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, у готівковій формі.

Наступний етап банківського кредитування характеризується тим, що банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору. Метою цього етапу є забезпечення своєчасності та повноти повернення кредиту і процентів.

Банки використовують різні форми і методи контролю. Якщо господарсько-фінансова діяльність клієнта погіршується і виникає ризик неповернення кредиту, то банк вживає цілий комплекс заходів, які забезпечили б йому повернення кредиту. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі заподіяні останній у зв'язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, передбачені кредитним договором.

Останнім етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками. Проте нерідко сторони продовжують строки дії кредитного договору (пролонговують), для чого до кредитного договору вносяться зміни та доповнення в письмовій формі. Зміни, що вносяться до кредитного договору, у більшості випадків пов'язані з пролонгацією строків повернення кредитів.

Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Згідно з частиною першою ст. 560 Цивільного кодексу України по гарантії банк чи інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) своїх зобов'язань. При цьому гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржника. Згідно з частиною першою ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог уповноваженої сторони в розмірі повної грошової суми, вказаної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому визначене зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

2.3 Оцінення кредитоспроможності підприємства. Скоринг та характеристика його видів

Кредитоспроможність - фінансовий стан підприємства., який дає змогу отримати кредит і своєчасно його повернути.

У світовій банківській практиці під час вирішення питання про надання кредиту оцінка кредитоспроможності здійснюється за такими найважливішими напрямами (CAMPARI):

С - характер клієнта, особисті якості;

А - здатність до повернення позики;

М - маржа (дохідність);

Р - мета, на яку будуть витрачені гроші;

А - розмір позики;

R - умови погашення позики;

І - страхування ризику непогашення позики.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, а саме його внутрішнім положенням щодо проведення активних операцій та методикою проведення оцінювання фінансового стану позичальника з урахуванням вимог Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється перед наданням позики, а далі щоквартально на основі показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності, а також наявність чи відсутність у минулому році кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позик.

Для оцінювання фінансового стану підприємства враховуються показники його діяльності: обсяг реалізації продукції; прибутки і збитки; рентабельність; ліквідність; грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів); склад і динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості.

Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які показники банк звертатиме особливу увагу. До них належать такі: фінансові коефіцієнти, рух грошових коштів, оцінка ділового середовища підприємства.

Фінансові коефіцієнти - коефіцієнти, які надають можливість оцінити фінансовий стан і ефективність роботи підприємства.

До фінансових коефіцієнтів відносять: коефіцієнт заборгованості, ліквідності, оборотності, прибутковості, витрат, окупності інвестицій або активів, окупність власного капіталу. Розглянемо їх більш детально.

Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів, дає уявлення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику. Якого можуть зазнати кредитори: чим нижчий коефіцієнт заборгованості, тим краще вони захищені від втрат.

Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання. Розрізняють загальну, термінову та абсолютну ліквідність.

Коефіцієнт оборотності свідчить на скільки ефективно підприємство використовує свої активи.

Коефіцієнт оборотності основних (оборотних) засобів визначається відношенням суми виручки від реалізації продукції до середньої суми основних (оборотних) засобів.

Коефіцієнт прибутковості показує загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.

Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції, його зниження може вказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва. Для його розрахунку прибуток від операційної діяльності ділять на чисту виручку від реалізації продукції.

Окупність інвестицій або активівсвідчить про ефективність отримання прибутку за допомогою активів. Показник розраховується діленням прибутку після сплати податків (чистий прибуток) на загальні активи.

Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у підприємство. Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал.

Рух грошових коштів - аналіз цього фактора дає змогу виявити сезонну потребу підприємства у грошових коштах.

Звіт про рух грошових коштів відображає надходження або відплив коштів підприємства за певний період.

Приплив і відплив коштів можна поділити на три категорії (рис. 5).

Рис.5. Схема категорій припливу та відпливу грошових коштів



Отже, надання кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.

Оцінка ділового середовища підприємства - сукупність показників взаємопов'язаних між собою, які використовуються при аналізі ділового середовища підприємства.

На підставі оцінки кредитоспроможності підприємства й ефективності комерційної угоди банк приймає рішення про можливість видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

Відповідно до оцінки кредитоспроможності позичальника відбувається класифікація позичальників. Така процедура здійснюється з урахуванням рівня забезпеченості за кредитними операціями. В цілому позичальників класифікують на п'ять класів: А, Б, В, Г, Д .

Оцінка ділового середовища підприємства - здійснюється за допомогою таких показників:

- форма власності (вказує на міру ризику повернення кредиту і хто несе відповідальність);

- вид діяльності (визначаються перспективи розвитку);

- постачальники (оцінюється їх надійність);

- конкуренція;

- виробничі потужності (основні засоби);

- сильні й слабкі сторони клієнта - позичальника.

Якщо забезпечення за кредитною операцією є першокласним, то клас позичальника можна підвищити.

Скоринг - це математична модель у вигляді зваженої суми певних характеристик, за допомогою якої на основі минулого досвіду банк намагається з'ясувати ймовірність того, що конкретний позичальник не поверне вчасно кредит.

Основним принципом побудови скорингової моделі є припущення, що майбутні клієнти комерційного банку будуть себе вести так, як існуючі клієнти.

Score - інтегральний показник, який характеризує II ступінь кредитоспроможності позичальника.

Інтегральний показник кожного клієнта порівнюється з певним критеріальним значенням. Позичальникам з інтегральним показником, вищим за критеріальне значення, видається кредит, а позичальникам із показником, нижчим від критеріального значення, - ні. На сьогодні найбільш розповсюдженими видами скорингу є: фродовий, експертний, поведінковий, аплікаційний, статистичний (рис. 6.)

Рис. 6 Види скорингу

2.4 Кредитний договір. Особливості погашення кредиту

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказуються мета кредитування, умови, порядок надання позики, способів забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.

Неодмінною умовою укладення договору кредитування є надання підприємством застави, переважно рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу складається в письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту.

Відповідно до договору банк бере зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений строк.

Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на визначені в договорі цілі, своєчасно погасити позику, сплатити відсотки і надати банку можливість контролювати цільове використання кредиту і його забезпечення.

Кредитний договір містить такі розділи.

I. Загальні положення.

II. Права та обов'язки позичальника.

III. Права та обов'язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок погашення суперечок.

VI. Термін дії договору.

VII. Юридичні адреси сторін.

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховує відповідну суму кредиту.

Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення II основної його суми і нарахованих відсотків.

Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами, відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи:

- з цільового спрямування кредиту;

- обсягів та терміну позики;

- порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;

- сезонності та циклічності виробництва;

- рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.

Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і відсотками та надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитною угодою.

Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичками, банк стягує їх у претензійно-позивному порядку. Якщо позичальник систематично не виконує зобов'язання щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися в передбаченому законодавством порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати таку форму як уступка права вимоги та переказування боргу.

Згідно з Господарським кодексом України в період дії зобов'язань може здійснюватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може переказати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про уступку права вимоги. Уступка права вимоги оформляється письмово угодою з повідомленням про це боржника.

Переказування боргу оформляється письмовою угодою між первинним боржником і новим боржником. Укладення угоди про переказ боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.



3. Роль банківського кредитування підприемницької діяльності в процесі взаємодії фінансового та реального секторів економіки

У роботі проаналізовано роль кредитування у розвитку підприємницької діяльності зокрема та розширеному відтворенню в цілому. Визначено специфічні особливості розвитку підприємництва в Україні, що підвищують ризики банківського кредитування підприємницької діяльності. Показано, що подолати розрив між потребою підприємців у кредитах та спроможністю банківської системи її задовольнити можливо за рахунок вдосконалення форм і методів банківського кредитування у напрямі узгодження інтересів банків і підприємців. Ключові слова: банківське кредитування, підприємницька діяльність, процентні ставки, ризики, інвестиції. Постановка проблеми. У передкризовий період для світової економіки були характерні стабільні темпи зростання, висока ліквідність активів і низька інфляція при збереженні високого рівня дохідності у фінансовому секторі. В той же час спостерігалася всезростаюча невідповідність між темпами розвитку фінансового і реального секторів економіки, обумовлена потужним розвитком фінансового інжиніринга, тобто використанням нових фінансових інструментів та активів з різним ступенем поєднання ризику і дохідності для реалізації сучасних інвестиційних стратегій. Швидке зростання кількості видів фінансових інструментів і активів стало одним найбільших ризиків сучасного світового економічного розвитку. За оцінками експертів Глобального інституту МакКінслі (McKinsey Global Institute), фінансова глибина (financial depth) економіки (співвідношення традиційних фінансових активів і світового ВВП) збільшилася з 261% у 1990 р. до 356% у 2010 р. Особливо яскраво невідповідність між фінансовим та реальним секторами проявилася в країнах з розвинутою ринковою економікою. Так, у США за останні 50 років частка обробної промисловості у ВВП скоротилася більше, ніж у два рази (з 25% до 12%), при цьому частка фінансового сектору у ВВП зросла удвічі (з 3,7% до 8,4%). За той же період частка доходів в обробній промисловості США скоротилася більше, ніж на дві третини (з 49% до 15%), а частка доходів фінансового сектору у загальній сумі доходів зросла удвічі (з 17% до 35%). Висока частка фінансового сектору у загальній сумі доходів при відносно низькій частці фінансового сектору у ВВП засвідчує про суттєве відставання рівня розвитку реального сектору економіки від фінансового. Аналіз останніх досліджень та публікацій, виділення невирішених раніше частини загальної проблеми. Проблемі подолання розривів у рівнях розвитку реального та фінансового секторів економіки присвячено багато праць вітчизняних та зарубіжних вчених. Проблемами підприємництва займалися Й.А Шумпетер, Пю Самуельсон, Л. Мизес. Доцільно також відзначити роботи Я. В. Белінської, З.С. Варналія, В.Є. Воротіна, В.М. Геєця, О.В. Дзюблюка, Я. А. Жаліла, О. В. Кужель, Д. В. Ляпіна, О.Л. Малахової, Д. С. Покришка та багатьох інших. Разом з тим, багатоплановість проблеми збалансованого розвитку реального та фінансового секторів економіки та дослідження специфіки їх взаємодії в Україні залишає простір для подальших наукових досліджень. Мета статті. Метою даної статті є дослідження ролі банківського кредитування в сучасних процесах розширеного відтворення та для розвитку підприємницької діяльності, визначення суперечностей, що стримують співпрацю банків та підприємств. Виклад основного матеріалу. Стан і темпи розвитку фінансового і реального секторів економіки тісно взаємопов'язані. Становище реального сектору суттєво впливає на фінансовий сектор через зміни доходів населення і прибутки підприємств, що слугують одним з потужних джерел потоків фінансових ресурсів до фінансового сектора. В свою чергу, ефективність функціонування фінансового сектора та його здатність виконувати свої функції в повному обсязі є вагомою передумовою високого рівня фінансового забезпечення і збалансованого розвитку підприємств реального сектора економіки. Низка об'єктивних особливостей розвитку сучасних ринків, зокрема інформаційна асиметрія, провали ринку, трансакційні витрати, можуть суттєво модифікувати трансмісійний механізм взаємодії реального і фінансового секторів економіки. В західній науковій літературі до його складових відносять канали взаємодії: 1) канал запозичень; 2) банківський канал, 3) канал ліквідності, а також канал очікувань та вартості активів. Перші два канали відносять до сфери дії фінансового акселератора. Зупинімося детальніше на банківському каналі, що найбільш важливий в Україні. У банківському каналі виділяють дві складові - канал змін у обсягах і темпах кредитування і змін у вартості капіталу банків. По обох каналах можуть передаватися і зворотні шоки - з реального сектору до фінансового. Основними шоками, що передаються по цьому каналу з фінансового до реального сектора, є зміни у монетарній і регуляторній політиці, а також негативні тенденції на фондовому ринку, що ведуть до падіння ринкової вартості банків. Механізм впливу змін монетарної політики через канал банківського кредитування здійснюється через процентні ставки. Так, быльш жорстока монетарна політика та підвищення процентних ставок має стримуючий вплив як на пропозицію, так і на попит на кредити, що має негативний вплив на обсяги і динаміку кредитування економіки. Тим часом низка досліджень західних фахівців засвідчила високу можливість центрального банку впливати на спроможність банків надавати кредити через регулювання резервних вимог. Відповідно до вимог банківського регулювання щодо рівня і якості банківського капіталу банки коригують структуру свої активів, знижуючи частку високо ризикованих активів, та скорочують кредитування Зі свого боку реальні шоки мають зворотній негативний вплив на стан банківської системи, що зменшує її спроможність надавати кредити та звужує сукупний попит. Шоки сукупного попиту так само як і падіння фондового ринку ведуть до збільшення проблемних кредитів і падіння темпів кредитування, а через зменшення прибутку негативно позначаються на банківському капіталу. І якщо поєднується охолоджувальний вплив монетарної політики на процентні ставки і на регулювання банківського капіталу з негативними тенденціями у реальному стекові економіки, то скорочення кредитування і падіння сукупного попиту буде особливо потужним. Таким чином, банківське кредитування може набувати проциклічного характеру . Зв'язки між реальним і фінансовим сектором економіки модифікуються під впливом кризи. Основу для цього готують процеси сек'юритизації та поява фінансових посередників, що мають можливості впливати на пропозицію кредиту . Зростання кількості фінансових посередників, що мають високий рівень леверджу і фінансові зв'язки з багатьма секторами економіки, може синхронізувати відповідь окремих секторів економіки на кризові події та забезпечити самопідтримуючий ефект поширення кризових тенденцій. Так, підвищення процентних ставок або падіння цін на акції можуть спровокувати розгортання хвилю банкрутств. Крім того, оскільки зобов'язання дилерів, як правило, короткострокові, а банків довгострокові, то орієнтація банків на поведінку дилерів є досить небезпечною і посилює циклічність у розвитку фінансової системи. Разом з тим, поведінка дилерів значною мірою обумовлює майбутню поведінку домогосподарств і корпорацій, підвищуючи чутливість їх інвестиційної діяльності до пропозиції кредитів. Отже, діяльність фінансових посередників веде до швидшого зростання і швидшого падіння обсягів приватних інвестицій у відповідь на зміни у монетарній політиці центрального банку. З цих причин здійснення окремими банками не лише кредитно- депозитної а й інвестиційно-спекулятивної діяльності виглядає особливо небезпечною з позиції функціонування трансмісійного механізму передачі. Теоретичні положення досліджень каналів взаємозв'язку і взаємозалежності реального і фінансового секторів економіки підтвердила практика розгортання кризових процесів 2008-2009 років, коли різке погіршення ситуації у фінансовому секторі економіки вкрай негативно і швидко передалося реальному сектору. При цьому, на жаль, процеси економічного відновлення, які у посткризовий період розпочиналися у фінансовому секторі, не отримували подальшого імпульсу до розвитку без підтримки з боку позитивних тенденцій у реальному секторі. Тому у після кризовий період у науковій спільності поширилася думка щодо першочергової необхідності спрямування діяльності фінансового сектору на фінансування реального сектору, що дозволить запустити позитивний відновлювальний цикл в економіці. Відповідно виникає необхідність визначення пріоритетів фінансування, що дозволить отримати потужний ефект в найкоротші терміни. З нашої точки зору, таким пріоритетним напрямом слід взяти кредитування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності як рушійної сили розвитку економіки та найбільш мобільного і гнучкого елемента економічної системи.