Вплив екологічних факторів на стан здоров’я учнівської молоді на прикладі захворювань щитовидної залози

Міністерство освіти і науки України

Мала академія наук України

Славутське районне відділення

Малої академії наук України

Секція: Медицина

«Вплив екологічних факторів на стан здоров'я учнівської молоді на прикладі захворювань щитовидної залози»

Роботу виконала

______________

_______________

Учениця 11 класу

Крупецького нвк

Славутського району

Хмельницької області

Науковий керівник

Консультант

Лікар-ендокринолог

Вступ

Люди, прозрійте! Праця зробила вас розумними. Земля дала їжу й притулок. Капітал збагатив. Наука повела в майбутнє. Та ви обманюєте себе. Ви йдете в майбутнє мінним полем небезпечних відкриттів. Ви задурили собі голову псевдопрогресом, в якому не зосталося ні грані гуманізму. Вам підсовують безумну технізацію під виглядом науково-технічної революції. Вам повідомляють про надлишок знання , коли ніхто не відає ,що буде з планетою завтра , за годину , за хвилину...

Україна отримала у спадок від колишнього Радянського Союзу загальновідомі економічні проблеми, незбалансовану структуру населення, несприятливу ситуацію у сфері охорони здоров'я та несприятливий стан навколишнього середовища, включаючи наслідки Чорнобильської катастрофи. Ми перебуваємо у глибокій екологічній кризі, яка практично охопила всі регіони, галузі народного господарства.

Питання радіаційного забруднення практично не вивчалося до аварії на ЧАЕС, і на сьогодні публікації, які висвітлюють проблеми радіаційного забруднення стосуються в основному досліджень радіаційної ситуації територій, що зазнали впливу аварії на ЧАЕС і майже відсутні публікації присвячені дослідженню радіоекологічного моніторингу інших об'єктів, що являють собою небезпеку, зокрема два енергоблоки ХАЕС. Відомо, що стан здоров'я залежить на 20% від чистоти навколишнього середовища, а в наш час воно забруднене різноманітними хімічними елементами, до яких належать і радіоактивні ізотопи.

На перший погляд стан здоров'я населення є задовільним, але кожен знає, що діти - найбільш вразлива ланка для здоров'я, і тому я вирішила дослідити радіаційне забруднення навколишнього середовища і вплив радіації на здоров'я учнівської молоді. Найбільш вразливою до дії радіації є ендокринна система, тому я вирішила прослідкувати стан здоров'я щитовидної залози серед учнів, які проживають в 30 км зоні ХАЕС.

За загальними даними відомо, що здоровими закінчують школу лише 5-7% учнів. Кожному п'ятому важко засвоювати навчальний матеріал, більш ніж у 5 разів зросла захворюваність підлітків на ендокринні хвороби обміну речовин. Тому вивчення екологічного стану здоров'я учнівської молоді є актуальним на сьогодні і необхідно з'ясувати істинні причини захворюваності і альтернативні шляхи їх вирішення, що і є метою моєї роботи.

Природні джерела радіації

Природній радіаційний фон утворюється випромінюванням земної кори, випромінюванням радіонуклідів, які існують в повітрі, воді і їжі, сонячною радіацією та космічними променями. Навіть тіло людини та його внутрішні органи радіоактивні з моменту їх народження. Основні радіоактивні ізотопи, які зустрічаються в гірських породах Землі, - це калій-40, рубідій-87 і члени двох радіоактивних родин, які беруть початок відповідно від урана-238 і торія-232 - довго витривалих ізотопів, котрі ввімкнулися в склад Землі з самого її народження.

Радіоактивний фон складається із космічної радіації і опромінення природних радіоактивних елементів земної кори (урану, радію, торію і ін.). Крім доз зовнішнього опромінення, вони також є джерелами і внутрішнього опромінення населення при потраплянні в організм з повітрям, яке вдихається, їжею і водою таких радіоелементів як калій, радон, вуглевод. Сумарна доза природного фону коливається в широких межах в різних районах Землі, складаючи в середньому 100-200 мбер/рік. На території України є райони, де природній фон істотно вищий середніх рівнів.

Науково-технічний прогрес обумовив збільшення дози природного фону радіації за рахунок широкого використання медичної рентген-радіодіагностики, перебування в сучасних будівлях, у телевізорів, польотів на літаках, забруднення атмосфери при горінні вугілля. Найбільший внесок в ці додаткові дози дають медичні процедури, які в залежності від рівня розвитку країн створюють опромінення від 3 до 600 мбер/рік.

Другим основним по внеску джерелом опромінення є будівельні матеріали, які містять невелике ввімкнення природних радіоелементів і створюючи при перебуванні в приміщеннях протягом року дозу близько 100 мбер. Сумарна додаткова (техногенна) доза в середньому складає 200-400 мбер/рік. Таким чином, в даний час, в умовах технологічного підвищення природного радіоактивного фону кожний житель Землі на протязі всього свого життя щорічно опромінюється дозою в середньому 300-600 мбер, що є звичайним середовищем його перебування в сучасному світі.

Основну частину опромінення населення земної кулі отримує від штучних джерел радіації. Більшість з них такі, що уникнути опромінення майже неможливо. На протязі всієї історії існування Землі різні види опромінення падають на поверхню Землі із космосу і надходять від радіоактивних речовин, які знаходяться в земній корі. Людина піддається опроміненню двома способами. Радіоактивні речовини можуть надходити до організму й опромінювати його зовні; в цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення, якщо вони можуть знаходитися в повітрі, яким дихає людина, в їжі або воді і потрапити всередину організму, такий спосіб опромінення називається внутрішнім.

Опроміненню від штучних джерел радіації піддається кожен житель Землі, однак одні із них отримують більші дози ,ніж інші. Це залежить, в частковості, від того де вони живуть.

Земні джерела радіації в сумі відповідальні за більшу частину опромінення, якому піддається людина за рахунок природної радіації. В середньому вони забезпечують більше 5/6 річної ефективної еквівалентної дози, отриманої населенням, в основному внаслідок внутрішнього опромінення. Решту вносять космічні промені, головним чином шляхом внутрішнього опромінення. Людина протягом всього свого життя відчуває вплив природного радіаційного фону. Цивілізація доклала до цього фону додаткову дозу після ядерних випробувань в атмосфері, викидів АЕС та інших реакторів.

Космічні промені

Радіаційний фон, створюваний космічними променями, дає трохи менше половини зовнішнього опромінення, отриманого населенням від природних джерел радіації. Космічні промені в основному приходять до нас із глибин Всесвіту, але деяка їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні Землі чи взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи вторинні опромінення і приводячи до утворення різних радіонуклідів.

Немає такого місця на Землі, куди б не падав цей невидимий космічний душ. Але одні ділянки земної поверхні більше піддаються його дії, ніж інші. Північний і Південний полюси отримують більше радіації, ніж екваторіальні області , із-за наявності у Землі магнітного поля, відхиляючого заряджені частинки (з яких в основному і складаються космічні промені). Істотніше, однак, те, що рівень опромінення росте з висотою, оскільки при цьому над нами залишається все менше повітря, граючого роль захисного екрана.

Люди, які живуть на рівні моря, отримують в середньому із-за космічних променів ефективну еквівалентну дозу близько 300 мікрозівертів ( мільйонних часток зіверта) в рік; для людей, котрі проживають вище 2000 м над рівнем моря, ця величина в декілька разів більша. Ще більш інтенсивному, хоча й відносно недовгому опроміненню, підлягають екіпажі і пасажири літаків. При підйомі з висоти 4000 м (максимальна висота, на якій розташовані людські поселення: селище шерпів на схилах Евереста) до 12000 м (максимальна висота польоту трансконтинентальних авіалайнерів) рівень опромінення за рахунок космічних променів зростає приблизно в 25 раз і продовжує зростати при подальшому збільшені висоти до 20 000 м (максимальна висота польоту надзвукових реактивних літаків) і вище.

Земна радіація

Зрозуміло, що рівні земної радіації неоднакові для різних місць земної кулі і залежать від концентрації радіонуклідів в тій чи іншій частині земної кори. В місцях проживання основної маси населення вони приблизно одного порядку. Так, згідно дослідам, проведеним у Франції, ФРН, Італії, Японії та США, приблизно 95% населення цих країн живуть у місцях, де потужність дози опромінення в середньому складає від 0,3 до 0,6 мілізіверта (тисячних зіверта) в рік. Але деякі групи населення отримують значно більші дози опромінення: близько 3% отримує в середньому 1 мілізаверт в рік, а близько 1,5% - більше 1,4 мілізаверта в рік. Є, однак, такі місця, де рівні земної радіації набагато вищі.

Неподалік від міста Посус-ді-Калдас в Бразилії, розташованого в 200 км до півночі від Сан-Паулу, є невелика височина. Як з'ясувалося, тут рівень радіації в 800 разів перевищує середній і досягає 250 мілізавертів в рік. По якимось причинам височина залишилась незаселеною.

На південному-заході Індії, 70 000 людей живуть на вузькій прибережній смузі довжиною 55 км, уздовж якої також тягнуться піски, багаті торієм. Дослідження, захопивши 8513 людей із числа проживаючих на цій території, показали, що дана група отримує в середньому 3,8 мілізіверта в рік на людину. Із них більше 500 людей отримують більше 8,7 мілізіверта в рік. Близько 60 отримує річну дозу, перевищуючу 17 мілізівертів, що в 50 раз більше середньої річної дози опромінення від земних джерел радіації.

Отже, райони з підвищеним рівнем земної радіації є практично в усіх країнах. В Україні - це місто Хмільник, Житомирська, Кіровоградська обл..

По підрахункам НКДАР ООН середня ефективна еквівалентна доза внутрішнього опромінення, яку людина отримує за рік від земних джерел природної радіації , становить приблизно 350 мікрозівертів, це трішки більше середньої індивідуальної дози опромінення із-за радіаційного фону, створеного космічними променями на рівні моря.

Внутрішнє опромінення

В середньому приблизно 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина отримує від природних джерел радіації, надходить від радіоактивних речовин, які потрапляють в організм з їжею, водою та повітрям.

Зовсім невелика частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи типу карбону-14 і тритія, котрі утворюються під дією космічної радіації. Вся решта надходить від джерел земного походження. В середньому людина отримує близько 180 мілізівертів в рік за рахунок калія-40, який засвоюється організмом разом з нерадіоактивними ізотопами калію, необхідними для життєдіяльності організму. Однак значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина отримує від нуклідів радіоактивного ряду урану-238 і в меншій мірі від радіонуклідів ряду торія-232.

Деякі з них, наприклад нукліди свинцю-210 і полонію-210, потрапляють в організм з їжею. Вони концентруються в рибі і молюсках, тому люди, котрі вживають багато риби і інших дарів моря, можуть отримати відносно високі дози опромінення.

Перш ніж потрапити в організм людини, радіоактивні речовини, як і в розглянутих вище випадках, проходять по важких маршрутах в навколишньому середовищі, і це доводиться враховувати при оцінках дози опромінення, отриманих від будь-якого джерела.

Потрапивши в організм людини, дуже сильно збільшується час опромінення тканин організму. До найбільш небезпечних речовин як довго живучих належать 90Sr, 226Ra і 239Pu, виведення яких з організму практично відсутнє і опромінення триває все життя. Також радіоактивні речовини розподіляються по тканинах організму нерівномірно, а концентрація в окремих органах, ще більш збільшує їх опромінення. Патологія дії великих доз опромінення на організм залежить від місця локалізації радіонукліда; наприклад, радій відкладається в кістках, пошкоджуючи кістковий мозок, йод - у щитовидній залозі. Після попадання 131I в людський організм радіоактивність щитовидної залози перевищує радіоактивність всіх інших тканин у 200 разів.

Радіоактивні ізотопи йоду заслуговують великої уваги по кількох причинах. Одна з них в тому, що при діленні ядер урану виникає не тільки довго живучий 131I (з періодом напіврозпаду 8 діб), а й інші короткоживучі ізотопи 135I (7 год) та 133I (20 год). Йод має велику радіаційну небезпеку для грудних дітей, щитовидна залоза яких в 10 раз менша, ніж у дорослих (2г і 20г). Таким чином при одній і тій же концентрації радіонуклідів йоду у повітрі і материнському молоці доза опромінення щитовидної залози дитини є набагато більшою, ніж дорослої людини.

Взагалі, по характеру розподілення в організмі людини радіонукліди поділяються на 3 групи:

1.ті, що накопичуються у скелеті - 90Sr, 226Ra, 238U, 239Ru, 228Th

2.ті, що накопичуються в кровотворних органах: 198Аи, 210Ро

3.ті,що рівномірно розподіляються по всіх органах і тканинах - 3Н, 14С, 95Zr, 95Nb, 137Cs. (Звернення до додатку №А)

Радон

Лише недавно вчені зрозуміли, що найбільш вагомим із всіх природних джерел радіації являється невидимий, не маючи ні смаку, ні запаху важкий газ (в 7,5 раз важчий повітря) радон. В природі радон зустрічається в двох основних формах: в вигляді радона-222, члена радіоактивного ряду, утворюваного продуктами розпаду урана-238, і в вигляді радона-220, члена радіоактивного ряду торія-232. Радон-222 приблизно в 20 раз важчий, ніж радон-220 (мається на увазі вклад в сумарну дозу опромінення).Більша частина опромінення виходить від дочірніх продуктів розпаду радону, а не від самого радону.

Радон випромінюється усіма будівельними матеріалами і грунтом (60кБк/добу), природним газом, який використовується в побутових приміщеннях (3 кБк/добу), водою з підземних джерел (4 кБк/добу). Радон концентрується в повітрі житлових приміщень, коли вони ізольовані від зовнішнього середовища (зачиненні вікна, квартирки). Найбільша концентрація радону - в ванній кімнаті та кухні. Сумарна еквівалентна доза за рахунок випромінювання радону, за розрахунками вчених, становить ~ 100 мбер за рік.

Інші джерела радіації

Вугілля подібно більшості іншим природнім матеріалам, утримує невелику кількість первинних радіонуклідів. Останні, добуті разом з вугіллям із надр землі, після горіння потрапляють в навколишнє середовище, де можуть служити джерелом опромінення людей.

Хоча концентрація радіонуклідів в різних вугільних пластах розрізняється в сотні разів, в основному вугілля утримує менше радіонуклідів, ніж земна кора в середньому. Але при горінні вугілля більша частина його мінеральних компонентів спікається в шлак чи золу, куди в основному і потрапляють радіоактивні речовини. Більша частина золи і шлаку залишається на дні топки електросилової станції. Однак більш легкий зольний пил виноситься тягою в трубу електростанції. Кількість цього пилу залежить від відношення до проблем забруднення навколишнього середовища і від засобів, які вкладають в спорудження очищувальних пристроїв.

Хмари, які викидаються трубами теплових електростанцій, призводять до додаткового опромінення людей, а осідаючи на землю, частинки можуть знову повернутися в повітря в складі пилу. Згідно поточним оцінкам, виготовлення кожного гігават-року електроенергії обходиться людству в 2 люд-Зв очікуваної колективної ефективної еквівалентної дози опромінення: в 1979 році, наприклад, очікувана колективна еквівалентна доза від всіх працюючих на вугіллі електростанцій в усьому світі склала близько 2000 люд-Зв.

На приготування їжі і опалення житлових будинків тратиться менше вугілля, але зате більше зольного пилу летить в повітря в перерахунку на одиницю палива. Таким чином, із печей і камінів всього світу вилітає в атмосферу зольного пилу, можливо, не менше, ніж із труб електростанції. Крім того, на відміну від більшості електростанцій житлові будинки мають відносно невисокі труби і розміщенні звичайно в центрі населених пунктів, тому значно більша частина забруднення потрапляє безпосередньо на людей.

Штучні джерела радіації

За останні десятиліття людина створила декілька сотень штучних радіонуклідів і навчилася використовувати енергію атома в самих різних цілях: в медицині і для створення атомної зброї, для виготовлення енергії і знаходження пожеж, для виготовлення циферблатів годинників, які світяться і пошуків корисних копалин. Все це призводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі в цілому.

Індивідуальні дози, котрі отримують різні люди від штучних джерел радіації, сильно відмінні. В більшості випадків ці дози невеликі, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел є в багато разів інтенсивніше, ніж за рахунок природних.

Як правило, для техногенних джерел радіації згадувана варіабельність виражена значно сильніше, ніж для природних. Крім того, породжуване ними опромінення звичайно легше контролювати, хоча опромінення, зв'язане з радіоактивними опадами від ядерних вибухів, так же неможливо контролювати, як і опромінення, обумовлене космічним промінням чи земними джерелами.

Джерела, котрі використовуються в медицині

В наш час основний внесок в дозу, яку отримує людина від техногенних джерел радіації, вносять медичні процедури і методи лікування, пов'язані з використанням радіоактивності. В багатьох країнах це джерело відповідальне практично за всю дозу, яку отримуємо від техногенних джерел радіації.

Радіація використовується в медицині, як в діагностичних цілях, так і для лікування. Одним із самих поширених приборів є рентгенівський апарат. Отримують все більш широке розповсюдження і нові складні діагностичні методи, спираючись на використання радіоізотопів. Як не парадоксально, але одним із основних способів боротьби з раком є променева терапія.

Зрозуміло, що індивідуальні дози, які отримують різні люди сильно коливаються - від нуля (в тих, хто не разу не проходив навіть рентгенологічне обстеження) до багатьох тисяч середньорічних „природних” доз (у пацієнтів, котрі лікуються від раку). Однак надійної інформації, на основі якої НКДАР ООН міг би оцінити дози, які отримує населення Землі, занадто мало. Невідомо, скільки людей щорічно піддається опроміненню в медичних цілях, які дози вони отримують і які органи і тканини при цьому опромінюються.

Найбільш розповсюдженим видом опромінення, яке використовують в діагностичних цілях, являються рентгенівські промені. Згідно даним по розвиненим країнам, на кожних 1000 жителів приходиться від 300 до 900 обстежень в рік - і це не рахуючи рентгенологічних досліджень зубів і масової флюорографії. Менш повні дані по країнам, які розвиваються показують, що тут число проведених обстежень не перевищує 100-200 на 1000 жителів. В дійсності близько ? населення Землі, яке проживає в країнах, де середнє число рентгенологічних досліджень складає не більше 10% від числа обстежень в промислово розвинених країнах. За даними під час флюорографії грудної клітки людина отримує дозу 0,37 бер.

Дякуючи технічним удосконаленням, можна зменшити і дози, які отримує пацієнт при рентгенографії зубів. Це дуже важливо хоча б тому, що в багатьох розвинених країнах дане рентгенологічне обстеження проводиться найбільш частіше. Максимальне зменшення площі рентгенівського пучка, його фільтрація, яка забирає лишнє опромінення, використання більш чутливих плівок і правильна екранізація - все це зменшує дозу. Менші дози повинні використовуватися і при обстеженні молочної залози. Введені в другій половині 70-х років нові методи рентгенографії цього органа вже призвели до істотного зниження рівня опромінення, однак він може бути зменшений і далі без погіршення якості рентгенограм. Зменшення дози дозволило збільшити число обстежень молочної залози.

Спроба оцінити середню дозу, яку отримує населення при рентгенологічних обстеженнях, до недавнього часу обмежувались прагненням визначити той рівень опромінення, який може привести до генетичних наслідків. Його називають генетично значною еквівалентною дозою чи ГЗД. Величина ГЗД визначається двома факторами: 1) наявність того, що пацієнт внаслідок буде мати дітей (це в значній мірі визначається його віком); 2) дозою опромінення статевих залоз.

В своїх доповідях НКДАР спробував піти далі і розробити значення ефективної еквівалентної дози для оцінки потенційної шкоди, яку наносить опромінення іншим тканинам, а не тільки репродуктивним органам. Це важко зробити навіть в принципі, оскільки звичайні способи оцінок не повністю придатні, коли справа торкається опромінення в медичних цілях. Крім того, існують і технічні труднощі. Для оцінки ефективної еквівалентної дози потрібні точні дані про те, скільки опромінення проковтується різними органами чи тканинами під час кожного обслідування. Таке розподілення доз може різнитися в 1000 і більше раз для одного і того ж типу обслідування, яке повинно було б зменшити ці різниці.

Радіоізотопи використовуються для використання різних процесів, які протікають в організмі. За остання 30 років їх використання значно зросло, і все ж вони і зараз використовуються рідше, ніж рентгенологічні обстеження. Інформація про використання радіоізотопів доволі обмежена, але дані, що відомі, дозволяють простежити, що в промислово розвинених країнах на 1000 жителів приходиться лише 10-40 обслідувань. (Звернення до додатку №Б)

Ядерні вибухи

За останні 40 років кожний із нас піддався опроміненню від радіоактивних опадів, які утворилися в результаті ядерних вибухів. Мова іде не про ті радіоактивні опади, які випали після бомбардування Хіросіми і Нагасакі в 1945 році, а про опади пов'язані з випробуванням ядерної зброї в атмосфері.

Уражаючими факторами ядерного вибуху є:

- ударна хвиля (50% енергії вибуху)

- світлове випромінювання (35% енергії вибуху)

- проникаюча радіацію (45% енергії вибуху)

- радіоактивне зараження (10% енергії вибуху)

- електромагнітний імпульс (1% енергії вибуху)

Максимум цих випробувань приходиться на два періоди: перший - на 1954-1958 роки, коли вибухи проводила Великобританія, США і СРСР, і другий, більш значний, - на 1961-1962роки, коли їх проводили в основному Сполученні Штати і Радянський Союз. Під час першого періоду більшу частину випробувань провели США, під час другого - СРСР.

Ці країни підписали в 1963 році Договір про обмеження випробувань ядерної зброї, зобов'язаний не випробовувати її в атмосфері, під водою і в космосі. З тих пір лише Франція і Китай провели серію ядерних вибухів в атмосфері, причому потужність вибухів була істотно меншою, а самі випробування проводилися рідше (останні із них в 1980 році). Підземні випробування проводяться до цього часу, але вони звичайно не супроводжуються утворенням радіоактивних осадків.

Радіоактивні опади містять декілька сотень різних радіонуклідів, однак більшість із них має малу концентрацію чи швидко розпадається; основний внесок в опромінення людини дає лише невелике число радіонуклідів. Внесок в очікувану колективну ефективну еквівалентну дозу опромінення населення від ядерних вибухів, перевищує 1%, дають тільки чотири радіонукліда. Це карбон-14, цезій-137, цирконій-95 і стронцій-90. Дози опромінення за рахунок цих і других радіонуклідів розрізняються в різні періоди часу після вибуху, оскільки вони розпадаються з різною швидкістю. Так, цирконій-95, період піврозпаду якого складає 64 доби, вже не є джерелом опромінення. Цезій-137 і стронцій-90 мають періоди піврозпаду ~ 30 років, тому вони давали внесок в опромінення приблизно до кінця 20 століття. І тільки карбон-14, в якого період піврозпаду дорівнює 5730 рокам, буде залишатися джерелом радіоактивного опромінення (хоча і з низькою потужністю дози) : до 2000 року він втратив лише 7% своєї активності.

Річні дози опромінення чітко контролюють з випробуваннями ядерної зброї в атмосфері. В 1963 році колективна середньорічна доза, зв'язана з ядерними випробуваннями, склала близько 7% дози опромінення від природних джерел; в 1966 році вона зменшилась до 2%, а на початку 80-х - до 1%. Якщо випробування в атмосфері більше проводитися не будуть, то річні дози опромінення будуть ставати все менші і менші.

Всі приведенні цифри, звичайно, являються середніми. На Північну півкулю, де проводилося більшість випробувань, випадала і більша частина радіоактивних опадів. Тому розглянемо детальніше такі фактори як:

1)проникаюча радіація - спричинюється випромінюванням та потоком нейтронів, які проникають на декілька км. навкруги ядерного вибуху, іонізуючи атоми цього середовища. Ступінь іонізації залежить від дози випромінювання. Вплив проникаючої радіації на людей викликає променеву хворобу, наслідком якої при дозі 400-600 рад людина помирає.

2)радіоактивне зараження - виникає через наведену радіацію, випадання на землю частини залишкового урану 235ш, плутонію 239. Радіоактивне зараження місцевості характеризується рівнем радіації, який вимірюється в рентгенах за годину. Наслідком радіоактивного зараження є слід радіоактивної хмари. (Звернення до додатку № В)

Сумарна очікувана колективна ефективна еквівалентна доза від всіх ядерних вибухів в атмосфері, виповнених в даний час, складає 30 000 000 люд-Зв. До 1980 року людство отримало лише 12% цієї дози, частину, яка залишилася, воно буде отримувати ще мільйони років.

Атомна енергетика

Джерелом опромінення, довкола якого ведуться найбільш інтенсивні сперечання, являються атомні електростанції, хоча в даний час вони вносять незначний вклад в сумарне опромінення населення. При нормальній роботі ядерних установок викиди радіоактивних матеріалів в навколишнє середовище дуже незначні.

До кінця 1984 року в 26 країнах працювало 345 ядерних реакторів, виробляючих електроенергію. Їх потужність складала 13% сумарної потужності всіх джерел електроенергії і дорівнювала 220 ГВт. До цього часу кожні ~ 5 років ця потужність подвоювалась, однак, чи збережеться такий темп росту в майбутньому, неясно.

Атомні електростанції являються лише частиною ядерного паливного циклу, котрий починається з добування і збагачування уранової руди. Наступний етап - вироблення ядерного палива. Відпрацьоване в АЕС ядерне паливо іноді піддають вторинній обробці, щоб витягнути із нього уран і плутоній. Закінчується цикл, як правило, захороненням радіоактивних відходів.

На кожній стадії ядерного паливного циклу в навколишнє середовище потрапляють радіоактивні речовини. НКДАР оцінив дози, які отримує населення на різних стадіях циклу за короткі проміжки часу і за багато сотень років. Замітимо, що проведення таких оцінок - дуже важка справа. Почнемо з того, що витік радіоактивного матеріалу у однотипних установок однакової конструкції дуже сильно відрізняється. Наприклад, в корпусних киплячих реакторів з водою в якості теплоносія і сповільнювача рівень витоку радіоактивних газів для двох різних установок може різнитися в мільйони разів.

Доза опромінення від ядерного реактора залежить від часу і відстані. Чим далі людина живе від атомної електростанції, тим меншу дозу вона отримує. Не дивлячись на це, поряд з АЕС, розташованими в віддалених районах, є і такі, котрі знаходяться неподалік від великих населених пунктів. Кожний реактор викидає в навколишнє середовище цілий ряд радіонуклідів з різними періодами піврозпаду. Більшість радіонуклідів розпадається швидко і тому має лише місцеве значення. Однак деякі із них живуть достатньо довго і можуть розноситися по всій земній кулі, а визначена частина ізотопів залишається в навколишньому середовищі практично безмежно. При цьому різні радіонукліди також ведуть себе по різному: одні розносяться в навколишньому середовищі швидко, інші - надмірно повільно.

НКДАР вивчив також дані про витоки на всіх ядерних установках в світі і вирахував середню величину витоків, які приходяться на гігават-год виробленої енергії. Такий підхід дає загальне представлення про рівень забруднення навколишнього середовища при реалізації програми по атомній енергетиці. Однак отримані оцінки, звичайно ж, не можливо безмовно примінити до будь-якої конкретної установки. Ними слід користуватися вкрай обережно, оскільки вони залежать від багатьох спеціально обговорених в докладі НКДАР припущень.

Отже, по даним НКДАР, весь ядерний паливний цикл дає очікувану колективну ефективну еквівалентну дозу опромінення за рахунок короткоживучих ізотопів близько 5,5 люд-Зв на кожний гігават-рік енергії, яка виробляється на АЕС. Із них процес добування руди дає вклад 0,5 люд-Зв, її збагачення - 0,04 люд-Зв, виробництво ядерного палива - 0,002 люд-Зв, експлуатація ядерних реакторів - близько 4 люд-Зв (найбільший вклад) і, нарешті, процеси зв'язані з регенерацією палива, - 1 люд-Зв. Насправді для сучасних установок ці цифри в 10-20 раз вищі, але ці установки перероблюють лише 10% відпрацьованого ядерного палива, таким чином, приведена вище оцінка залишається справедливою.

90% всієї дози опромінення, обумовленої короткоживучими ізотопами, населення отримує впродовж року після викиду, 98% - впродовж 5 років. Майже вся доза приходиться на людей, які живуть не далі декількох тисяч кілометрів від АЕС.

Ядерний паливний цикл супроводжується також утворенням великої кількості довго- живучих радіонуклідів, котрі розповсюджуються по всьому земному шарі. НКДАР оцінює колективну ефективну очікувану еквівалентну дозу опромінення такими ізотопами в 670 люд-Зв на кожний гігават-рік виробленої електроенергії, із яких на перші 500 років після викиду приходиться менше 3%.

Таким чином, від довгоживучих радіонуклідів все населення Землі отримує приблизно таку ж середньорічну дозу опромінення, як і населення, яке проживає поблизу АЕС, від короткоживучих радіонуклідів, при цьому довго живучі ізотопи виявляють свою дію впродовж значно більш довшого часу - 90% всієї дози населення отримає за час від тисячі до сотень мільйонів років після викиду. Отже, що люди, які проживають поблизу АЕС, навіть при нормальній роботі реактора отримують всю дозу повністю від короткоживучих ізотопів і малу частину дози від довго живучих.

Ці цифри не враховують вклад в опромінення від радіоактивних відходів, утворюваних в результаті переробки руди, і від відпрацьованого палива. Є основа гадати, що в найближчі декілька тисяч років внесок радіоактивних захоронень в основну дозу опромінення буде залишатися малим, 0,1-1% від очікуваної колективної дози для всього населення. Однак радіоактивні твели збагачуваних фабрик, якщо їх не ізолювати відповідним чином, без сумнівів, створять серйозні проблеми. Якщо врахувати ці два додаткових джерела опромінення, то для населення Землі очікувана колективна ефективна еквівалентна доза опромінення за рахунок довго живучих радіонуклідів складе близько 4000 люд-Зв на кожний гігават-рік виробленої енергії. Всі подібні оцінки, однак, неминуче являються орієнтованими, оскільки важко судити не тільки про майбутні технології переробки відходів, чисельності населення і місцях їхнього проживання, але і про дозу, яка буде мати місце через 10 000 років. Річна колективна ефективна еквівалентна доза опромінення від всього ядерного циклу в 1980 році складала близько 500 люд-Зв, в 2000 вона виросла до 10 000 люд-Зв, а в 2100 очікується, що вона виросте до 200 000 люд-Зв. ЦІ оцінки основані на песимістичних припущеннях, що нинішній рівень викидів збережеться і не будуть введені істотні технічні вдосконалення. Але навіть і в цьому випадку середні дози будуть малі в порівнянні з дозами, які отримуємо від природних джерел, - в 2100 році вони складуть лише 1% від природного фону.

Люди, які проживають поблизу ядерних реакторів, без сумнівів, отримують значно більші дози, ніж населення в середньому.

Атомна енергетика як джерело радіації

Утворення радіонуклідів у реакторі. Як відомо, при роботі реактора радіонукліди утворюються в активній зоні в результаті поділу ядерного палива, а також внаслідок активації нейронами конструкційних матеріалів, теплоносія, уповільнювача тощо.

Зокрема, радіоактивність води, що охолоджує активну зону, є наслідком попадання в неї радіонуклідів через дефекти оболонки ТВЕЛів або результатом корозії конструкційних матеріалів. В технологічних системах АЕС виявляються такі групи радіонуклідів: радіоактивні гази (аргон, криптон, ксенон), карбон-14, тритій; леткі речовини (ізотопи йоду, цезію); нелеткі речовини (лантан, стронцій, церій та інші).

Радіоактивні відходи. Радіоактивні відходи, які складаються з перелічених груп радіонуклідів, утворюються при експлуатації АЕС, а також в результаті очистки води в технологічних системах реактора, при ремонті і заміні устаткування, проведенні ремонту та ін. Це газоподібні, рідкі та тверді речовини.

Газові відходи проходять досить складну систему обробки, що значною мірою зменшує їх активність, після чого викидаються в навколишнє середовище через газовивідну трубу, що забезпечує їх розбавлення повітрям. Рідкі і тверді відходи в навколишнє середовище не викидають, їх переробляють і захоронюють.

При нормальній роботі АЕС вихід газових відходів у навколишнє середовище строго регламентований рекомендаціями МАГАТЕ, і він значно менший, ніж природна радіоактивність, якщо відбувається розбавлення викидів до випуску в атмосферу.

Після катастрофи на Чорнобильській АЕС важко стверджувати, що атомна енергетика менш шкідлива для людства, ніж, скажімо, вугільна, нафтова чи газова, або менш шкідлива для екології, ніж транспортні засоби, гідроелектростанції, хоч це все-таки так.

Основною потенціальною радіаційною небезпекою є аварії на АЕС, особливо аварії, пов'язані з порушенням активної зони реакторів, де зосереджено 98% всієї активності реактора.

Це може статися, зокрема, при перегріві активної зони через недостатність теплозйому. Навіть вимкнений реактор продовжує нагріватися за рахунок розпаду продуктів поділу (приблизно 7% потужності) і потребує охолодження (що саме і відбувалося на четвертому блоці Чорнобильської АЕС зразу ж після аварії). Внаслідок радіоактивного розпаду нагрів поступово зменшується.

У світі побудовано і функціонує 458 АЕС (1991 рік). Ядерна енергетика забезпечує виробництво 16% світового електропостачання (1987 рік).

Практично за час експлуатації АЕС відбулися три значні аварії:

- 1961 рік - в Айдахо-Фолсі (в реакторі відбувся вибух), США;

- 1979 рік - на АЕС „Тримайл-Айленд” у Гарисбезрі, США;

- 1986 рік - на Чорнобильській АЕС, Україна.

Отже, практично ймовірність аварій на АЕС становить один раз на 10 років. Усього ж за час існування атомної енергетики зареєстровано майже 800 різноманітних подій на АЕС різного ступеня з різноманітними наслідками, з викидом радіоактивних речовин - 296.

Постраждало від аварій 136 675 осіб (Чорнобиль 135 тис. осіб), смертельних випадків від радіації - 69 (за іншими даними, лише у Чорнобилі загинуло ~ 8 тис. чол.).

Під час цієї аварії було обезводнено активну зону, і внаслідок її розігріву відбулася серія теплових вибухів. Радіонукліди зі зруйнованої активної зони потрапили в навколишнє середовище і за „допомогою” пожежі та вітру розійшлися не тільки навколо реактора, а й далеко за межами АЕС. У складі викидів були практично всі хімічні елементи таблиці Менделєєва.

Кожному зрозуміло, що інформація про радіаційний стан на територіях поблизу АЕС повинно бути багато. Адже на кожній АЕС працюють служби зовнішньої дозиметрії, які регулярно вимірюють силу дози і дозу в межах зони спостереження, а також активність радіонуклідів в різних об'єктах оточуючого середовища. Однак, коли потрібно назвати конкретні характеристики радіаційної ситуації на прилеглих до АЕС територіях, то їх або зовсім немає, або дуже мало. Справа в тому, що методи контролю радіаційного фону в оточуючому АЕС середовищі не дозволяють у більшості вимірювань виявити радіонукліди з АЕС в пробах повітря, рослинності, грунтах та інших об'єктах навколишнього середовища. Всі дані зводяться до того, що радіаційних фон поблизу працюючої АЕС визначається випромінюванням природних радіонуклідів, радіонуклідів космічного походження і радіонуклідів глобального забруднення атмосфери.

Захоронення відходів. Крім аварій на АЕС, великою проблемою є захоронення радіоактивних відходів. Взагалі в процесі діяльності сучасного суспільства утворюються відходи, багато з яких шкідливі. Їх треба захоронити, щоб не порушувати екологічної рівноваги на Землі.

Існує кілька способів позбавлення від радіоактивних відходів, які залежать від їх кількості і складу, а саме: 1) розбавлення і розсіювання в навколишньому середовищі відходів, вміст радіонуклідів у яких нижче припустимого (зокрема радіоактивних газів); 2) витримка і розпад короткоперіодних радіонуклідів (наприклад йоду); 3) концентрація і захоронення довго живучих радіонуклідів. Тепер їх герметизують у склі або бетоні і складають у глибоких шахтах у несейсмічних районах.

Проблема радіоактивних відходів стає дедалі важливішою (є навіть проект викидання їх у космос) і вважати її вирішеною не можна. Багато уваги їй приділяє МАГАТЕ.

Залишається цікавим питання - де ж зберігаються відпрацьовані відходи АЕС в Україні? Вирішення цього питання є надзвичайно актуальним. Дотепер відпрацьоване ядерне паливо з українських АЕС вивозиться на переробку до Росії.

Але законодавство нашої північної сусідки забороняє захоронення продуктів переробки відпрацьованого палива іноземних АЕС на російській території. Тому, починаючи з 2011 року радіоактивні відходи повертатимуть в Україну. Перший крок у визначеному напрямку вже зроблено: у вересні 2001 року уведено в дослідно-промислову експлуатацію сухе сховище на проммайданчику Запорізької АЕС. Нині там розміщено 11 контейнерів з відпрацьованими паливними збірками. У сховище щороку планується завантажувати по 12-14 контейнерів, а це дозволить повністю відмовитися від вивезення палива з ЗАЕС. У грошовому виразі економія становитиме ~ 40 млн. доларів. Також національна енергетична програма України до 2010 року, затверджена Постановою Верховної Ради України від 15.05.1996, а також галузева програма №7 „Поводження з відпрацьованим ядерним паливом АЕС” введена в дію наказом Міненерго України від 13.01.2000 №7 постановили про створення від 16.05.02. на території зони відчуження Чорнобильської АЕС сховища відпрацьованого ядерного палива.

Взагалі проблема відходів діяльності людства стає все складнішою. Це стосується не лише радіоактивних відходів. Наприклад, ТЕС потужністю 1 млн кВт , що працює на вугіллі, спалює щороку 2 млн тонн вугілля і дає 0,5 млн тонн золи (з ртуттю, кадмієм), а також сотні тисяч тонн газових відходів (сполуки сірки, вуглецю тощо). Крім того у викидах ТЕС є й радіонукліди, кількість яких може перевищувати кількість викидів радіонуклідів з АЕС відповідної потужності.

Видобування ядерного палива (уранові рудники, а вони є на Україні) також потребує виконання умов безпечної роботи.

Дуже важливим є питання перевезення радіоізотопів, яке слід здійснювати в спеціально пристосованих транспортних засобах з максимальною обережністю.

Отже, з одного боку, ядерні енергетичні установки порівняно з тепловими вважаються безпечнішими, їх відходи меншими, транспортні витрати дешевшими, а з другого, - ми маємо сумний досвід Чорнобильської катастрофи. Виникає питання взагалі про доцільність розвитку атомної енергетики, про її розміщення, зокрема про перенасиченість України атомними електростанціями і у зв'язку з цим припинення будівництва та закриття ряду АЕС на території України.

Дія радіації на людину

Радіація по самій своїй природі шкідлива для життя. Малі дози опромінення можуть ”запустити” не до кінця ще встановлений ланцюг обставин, який призводить до раку чи до генетичних порушень. При великих дозах радіації можуть руйнуватися клітини, ушкоджуватися тканини органів і з'явиться причина швидкої загибелі організму.

Ушкодження, яке викликається великими дозами опромінення, звичайно проявляється через декілька годин чи днів. А вроджені пороки розвитку і інші спадкові хвороби, які викликані пошкодженням генетичного апарату, по вирахуванні проявляються лише в наступному чи через декілька поколінь: це діти, внуки, і більш віддаленні нащадки індивідуума, який піддався опроміненню.

В той час, як ідентифікація наслідків, які швидко проявляються від дії великих доз опромінення не складає труднощів, виявити віддалені наслідки від малих доз опромінення майже завжди є дуже важко. Частково це пояснюється тим, що для їх прояву повинно пройти дуже багато часу. Але, навіть і виявивши якісь дефекти, потрібно ще доказати, що вони пояснюються дією радіації, оскільки і рак, і пошкодження генетичного апарату можуть бути викликані не тільки радіацією, але і багатьма іншими причинами.

Щоб викликати гостре ураження організму, дози опромінення перевищують визначений рівень, але немає ніяких підстав рахувати, що це правило дії в випадку таких наслідків, як рак чи ушкодження генетичного апарату. По крайній мірі теоретично для цього достатньо самої малої дози. Однак в той же час ніяка доза опромінення не призводить до цих наслідків в усіх випадках. Навіть при відносно великих дозах опромінення далеко не всі люди приречені на ці хвороби: діючі в організмі людини репараційні механізми звичайно ліквідують всі ушкодження. Точно так же будь-яка людина, яка піддається дії радіації, зовсім не обов'язково повинна захворіти на рак чи стати переносником спадкових хвороб; одна ймовірність чи ризик, наступу таких наслідків у нього більше, ніж у людини, яка не опромінена. І ризик це тим більший, чим більша доза опромінення.

Залози внутрішньої секреції

Залози внутрішньої секреції володіють однієї яскраво вираженою особливістю - вони здатні виробляти біологічно активні речовини, що називаються гормонами. До залоз внутрішньої секреції відносяться: гіпоталамус, гіпофіз, епіфіз, щитовидна залоза, паращитовидні залози, підшлункова залоза, наднирники, яєчники, сім'яники.

В переглянутій мною літературі більше даних міститься про зміни, що спостерігаються під впливом іонізуючого випромінювання в щитовидній залозі. Це, мабуть, пов'язано з тим, що щитовидна залоза розміщена на передній поверхні шиї, відразу ж під шкірою, потрапляє у зону опромінення. Крім того, щитовидна залоза активно захоплює йод, який потрапляє в організм, як звичайний, так і радіоактивний. Для того, щоб зрозуміти, як діє радіоактивний йод на щитовидну залозу, розглянемо її будову і функції.

Будова щитовидної залози

Щитовидна залоза (glandula tryreoidea) - найбільший ендокринний орган дорослої людини. Вона складається з 3 основних частин - двох бокових долей і з'єднуючого їх перешийка.

Закладається щитовидна залоза за час 3 тижня внутрішньоутробного розвитку життя.

Щитовидна залоза виробляє гормони, необхідні для нормальної життєдіяльності організму. Збільшення або пониження функції щитовидної залози призводить до хвороб, які, прогресуючи, призводять до смерті. Гормони щитовидної залози - тироксин і трийодтиронін містять відповідно 4 і 3 атоми йоду. Тому щитовидна залоза є основним постачальником йоду в організмі і відіграє важливу роль в обміні йоду.

Йод, що потрапить в організм людини більш чим на 90% поглинається щитовидною залозою. Функціональний стан щитовидної залози характеризується її здатністю вилучати йод із крові, синтезувати з нього тифоїдні гормони і виділяти їх в кров. Йод є важливим компонентом в структурі гормонів щитовидної залози.

Щитовидна залоза володіє здатністю створювати „запаси” йоду для свого функціонування, котрих вистачає на 4-10 тижнів без доступу йоду із зовнішнього середовища.

До хвороб щитовидної залози відносять :

1) тиреотоксикоз, в основі якого лежить підвищення функціональної активності щитовидної залози. Найчастіше причинами є інфекції та психічні травми.

2) гіпотиреоз - зниження функціонування щитовидної залози. Хвороба виникає у зв'язку з ураженням самої щитовидної залози або внаслідок захворювання нервової системи.

3) ендемічний зоб - збільшення щитовидної залози спричинене йодною недостатністю. Ендемічний зоб поширений майже в усіх країнах світу. На нього хворіють ~ 200 млн. чоловік. Це Західна Україна, Білорусія, Кавказ, Киргизія, Узбекистан, Алтай, Далекий Схід.

4) тиреоїд та пухлини - захворювання щитовидної залози, що дає мало зовнішніх проявів. Спільним для них є те, що на збільшення щитовидної залози довгий час ніхто не звертає уваги, тому що людина не відчуває ніяких неприємних відчуттів. Лише при значному збільшенні щитовидної залози можуть з'являтися скарги на відчуття задухи в області шиї, кашель, інколи легку болісність при прощупуванні.

Збільшеними можуть бути як вся щитовидна залоза рівномірно (дифузний зоб), так і окремі її ділянки (вузловий зоб). Вузли можуть спостерігатись і при збільшенні всієї залози (змішаний зоб). Виявити захворювання на ранніх стадіях можна в тому випадку, якщо регулярно проходити огляд у лікаря ендокринолога.

Доброякісна пухлина щитовидної залози або зоб визначається при прощупуванні (пальпації). Цим методом визначають розміри щитовидної залози, оцінюють її збільшення та наявність вузлів. У 1994 році була створена для лікарів всіх спеціальностей класифікація:

Степінь 0 - Зобу немає

Степінь 1 - Розміри доле й щитовидної залози більші дистальної фаланги проводиться пальпація досліджування пацієнта;

Степінь 2 - Зоб пальпується, але не видно на око;

Степінь 3 - Зоб пальпується і видно на око

Злоякісні пухлини також прощупуються, але для того, щоб їх відрізнити від доброякісних необхідно проводити ще й ультразвукове обстеження. При тиреоїдіті і дифузному зобі назначають медикаментозне лікування, при злоякісних пухлинах і вузловому зобі - необхідна операція.

Виникає питання, наскільки неминуче ураження щитовидної залози при дії радіоактивних речовин, як швидко воно може виникнути, і хто належить до груп ризику. Все це залежить перш за все від сили радіаційної дії. Вважають, що чим вища доза радіонуклідів йоду, поглинених щитовидною залозою, тим раніше виникнуть її захворювання. Також слід враховувати, що щитовидна залоза у дітей отримує більш виражене добове навантаження, ніж у дорослих. Це пов'язане не тільки з більшою активністю щитовидної залози у дітей, але й з більшими відносно маси тіла розмірами і більшим споживанням молока, що забруднене радіонуклідами найбільше з усіх харчових продуктів.

Як відомо, при аварії на ЧАЕС значну частину викидів склав радіоактивний йод. Це стало причиною збільшеної уваги лікарів до стану щитовидної залози у дітей із зон, де було забруднене цим нуклідом, внаслідок чого він потрапляв в організм при диханні, з продуктами харчування. Дослідження рівня гормонів щитовидної залози було проведено ~ у 50 тис. людей і показало, що в перші місяці у досліджуваних спостерігалась підвищена доза тиреоїдних гормонів як реакція на проникнення в щитовидну залозу радіоактивного йоду. Виявилось, що згодом організм впорався з цим відхиленням: перевів гормони в неактивну форму. В подальших спостереженнях спостерігалось нормалізація рівня гормонів вже через рік після аварії.

Однак, це, на мою думку, не є заспокійливий фактор. Адже не виключена можливість віддалених наслідків: хронічний тиреоїдит, пухлини щитовидної залози, тому що ці захворювання навіть при малих навантаженнях на щитовидну залозу можуть розвиватися через 3-10 і більше років після аварії. Так, наприклад, у людей, що піддались опроміненню в Японії і на Маршаллових островах, пухлини щитовидної залози були виявлені через 20-30 років. Висновок напрошується сам: аварія на ЧАЕС відбулася у 1986 році, а сьогодні вже 2005 рік, то ж за прогнозами саме ми і наші нащадки будуть „відповідати” власним здоров'ям за катастрофу на ЧАЕС та постійні газові та аерозольні викиди, радіоактивний йод з АЕС, що нас оточують.

Аналіз стану здоров'я учнівської молоді на прикладі захворювання щитовидної залози

В результаті аналізу літературних джерел я дійшла висновку, що вміст радіоактивних елементів на Землі не є постійним і залежить від місцевості, де проживає людина, від природного радіаційного фону місцевості, від близькості розташування АЕС біля населених пунктів. Наша місцевість, а саме с.Крупець, знаходиться в 30-км зоні ХАЕС, тому кількість радіоактивних елементів, з якого боку не дивитись, періодично збільшується як в атмосфері, так і в інших оболонках Землі. Одні вчені, енергетики і політичні діячі відстоюють тезу про те, що без атомної енергетики людство не може обійтися ; противники АЕС (а їх кількість зросла після аварії на ЧАЕС та розсекречування матеріалів пов'язаних з діяльністю колишнього Мінатоменерго) стверджують, що цей метод одержання енергії повинен бути якомога швидше з огляду на ту шкоду й потенціальну смертельну небезпеку для біосфери, яку він несе.

Так як Крупець розташований поблизу м.Нетішина, де побудована ХАЕС, частина батьків учнів нашого класу працюють саме там. А радіація має таку особливість: все, що стикається з радіоактивним матеріалом саме стає радіоактивним. Крім обладнання на АЕС радіоактивним стає і одяг обслуговуючого персоналу, який потрібно через певний період захоронити на багато років. Але надійних методів зберігання радіоактивних відходів немає. Тому і наші батьки приносять у домівки „радіацію” зі своїми речами, що, звичайно відображається на стані здоров'я дітей, як найбільш чутливої ланки. Кожен з нас чув таке поняття як ендемічний зоб. До зон йододефіциту в Україні відносять такі області як Чернівецька, Львівська, Волинська, Закарпатська, Тернопільська, Рівненська останні з яких є сусідніми з нашою областю. Тому сміливо можна стверджувати, що і в Хмельницькій обл., як частини Полісся, спостерігається йодна недостатність, де кількість природного йоду зменшена. Спектр ЙДЗ у дітей різного віку надзвичайно широкий. У дітей і підлітків дефіцит йоду спричиняє затримку фізичного розвитку, погіршення інтелектуальних здібностей, складності при навчанні в школі, юнацький гіпотиреоз, високу захворюваність і схильність до хронічних захворювань, у дівчат-підлітків - порушення в становленні репродуктивної системи.

Частота і вираженість проявів дефіциту йоду залежить від ступеня важкості, який в різних країнах і навіть окремих регіонах країни може коливатись від незначного до важкого, коли гіпотиреоз розвивається у 7,5 - 13,3% немовлят, а кретинізм - у 0,3 - 13%.

Крім прямого дефіциту йоду існують різноманітні фактори, що спричиняють його відносну недостатність, навіть при його адекватному надходженні в організм людини. Збільшують дефіцит йоду надлишок таких мікроелементів, як кальцій, магній, цинк (зв'язуються з йодом), фтор, хлор, бром (витісняють йод), марганець.

Щитовидна залоза постійно, як губка, накопичує в собі природний йод для нормального функціонування, і в разі його нестачі нагромаджує радіоактивний, що зумовлює збільшення захворюваності від населення серед населення, а особливо дітей.