Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський медичний університет української асоціації народної медицини

Курсова робота

на тему:

Водні витяги із лікарської рослинної сировини. Настої і відвари. Засоби малої механізації в процесі приготування настоїв і відварів в аптеках

Виконав: Гнатюк Максим Олегович

Науковий керівник: Торхова Тамара Вікторівна

Київ, 2016

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи. Водні витяги, як дисперсна система і лікарська речовина
• 1.1 Процес екстракції. Теоретичні основи
• 1.2 Фактори, що впливають на повноту та швидкість екстракції діючих речовин із рослинної сировини
• Розділ 2. Методи екстрагування
• Розділ 3. Вимоги нормативної документації щодо водних витягів
• Розділ 4. Апаратура, що застосовується в технології водних витягів
• Розділ 5. Основні технологічні стадії приготування витягів. Особливості приготування витягів із ЛРС, яка містить різні класи хімічних сполук
• 5.1 Технологія водних витягів
• 5.2 Особливості приготування водних витягів із ЛРС, яка містить різні класи діючих речовин
• 5.2.1 Вуглеводи
• 5.2.2 Алкалоїди
• 5.2.3 Дубильні речовини
• 5.2.4 Ефірні олії
• 5.2.5 Серцеві глікозиди
• 5.2.6 Сапоніни
• 5.2.7 Антраглікозиди
• 5.2.8 Технологія водних витягів з використанням екстрактів-концентратів
• Висновки
• Використана література

Вступ

На сьогоднішній день можна спостерігати тенденцію швидкого розвитку фармацевтичного ринку в Україні. Насамперед це пов'язано зі стрімким розвитком передових технологій, розробленням нових препаратів і прийомів роботи, а також із комп'ютеризацією аптечних мереж, що принесло значне полегшення в роботу провізора, фармацевта чи просто працівника аптеки.

Можна помітити, що за останні роки в Україні перелік лікарських засобів (ЛЗ) збільшився майже в декілька разів, порівняно із минулими роками. Як уже було сказано, це пов'язано із вдосконаленням аптечної галузі, винайдення нових препаратів, і пошуком нових ЛЗ (протиракових, противірусних, та інших). Внаслідок цього число аптечних закладів в Україні за останні роки зросло майже на половину. В той же час кількість аптек, що готують ЛЗ за прописами лікарів скоротилась, бо в наш час фахівці прагнуть автоматизувати виробництво ЛЗ, довести все до конвеєрного виробництва, і таким чином скоротити час необхідний для вироблення одиниці лікарського препарату, також знизити його вартість.

Сучасний аптечний заклад має в своєму асортименті в основному готові ЛЗ, тому що зараз всі ЛЗ в основному готуються на спеціалізованих підприємствах. Це лікарські препарати різного походження, і способу виготовлення.

Чималий відсоток готових лікарських засобів із асортименту середньостатистичної аптеки складають готові препарати, які виготовлені із рослинної лікарської сировини (далі ЛРС), а саме близько 30-40%. Чому це так? Так склалось історично, що рослини і мінерали були першими лікарськими засобами в історії людства. Пізніше було науково доведено і обґрунтовано, що рослини і справді мають лікувальні властивості, які надають їм певні речовини, що входять до їх складу. Ці речовини мають різноманітну хімічну структуру, входять до складу рослин в різних відсоткових кількостях, належать до різних груп, але їх об'єднує одне - вони справляють позитивний лікувальний ефект на організм людини, або ж тварини. Препарати виготовлені із ЛРС майже ніколи не дають побічних ефектів, алергій, і мають низьку токсичність за умови їх розумного використання. Крім того, фітопрепарати мають зазвичай дещо нижчу вартість в порівнянні із синтетичними засобами. Слід зауважити що деякі сполуки, наприклад серцеві глікозиди не вдається синтезувати в лабораторіях аж до сьогоднішнього часу, що ще раз підтверджує необхідність використання фітопрепаратів в аптечній практиці.

Слід відзначити позитивні якості даної групи препаратів:

- максимальний терапевтичний ефект від дії комплексу біологічно активних і супутніх речовин, що міститься в рослинній сировині;

- доступність;

- низька вартість;

- простота виготовлення;

- ефективність;

- біологічна активність;

- відсутність побічної дії, яка присутня в багатьох хімічних препаратах.

Ці фактори пояснюють велику популярність рослинних препаратів серед пацієнтів, адже людині властиво більше довіряти природі, її цілющим властивостям. Саме тому фітопрепарати складають чималий відсоток в списку продаж кожної аптеки.

Серед пацієнтів популярністю користуються настойки, екстракти, водні витяги із рослин, збори, чаї, слизи.

Поряд із позитивними якостями дані лікарські форми мають і свої недоліки, до яких відносять:

- нестійкість при зберіганні, що обмежує терміни зберігання;

- нестандартність витягів через численні фактори, що впливають на їх якість при виготовленні;

- здатність препаратів забруднюватись спорами мікробів, що може нести потенційну небезпеку здоров'ю пацієнта;

- інші фактори.

Вище наведена інформація дає змогу зробити висновок, що на даний момент існує необхідність пошуку і вдосконалення нових лікарських засобів (ЛЗ) із рослин.

Розділ 1. Теоретичні основи. Водні витяги, як дисперсна система і лікарська речовина

Настої і відвари - це рідкі лікарські форми, що являють собою водні витяжки з лікарської рослинної сировини, а також водні розчини сухих або рідких екстрактів (концентратів). Вони широко застосовуються в медичній практиці як самі по собі, так і в складі складних лікарських препаратів у вигляді мікстур, полоскань, примочок, промивань, ванн, інгаляцій. Метою отримання витяжок є виготовлення зручних до застосування рідких лікарських форм, і максимально повно виділити біологічно активні речовини із сировини.

До складу сировини можуть входити різні діючі речовини, наприклад алкалоїди, сапоніни, поліфеноли, дубильні речовини, глікозиди, тощо. Кожен вид сировини потребує певного режиму екстрагування. Крім того сировина в собі завжди містить супутні речовини. Це можуть бути запасні поживні речовини, різного роду пігменти, смоли. Дані домішки можуть в залежності від ситуації сприяти позитивному впливу, бути баластними, або погіршувати терапевтичну дію сировини. Кожен вид сировини має свої специфічні особливості приготування.

В залежності від способу приготування і складу розрізняють три групи водних витягів: настої, відвари, слизи. Приготування їх регламентується загальною статтею ДФ XI.

Основу виробництва екстракційних препаратів становлять процеси екстракції. У фармації вони широко впроваджені для одержання препаратів із лікарської рослинної сировини (настойки, екстракти рідкі, густі та сухі, екстракти-концентрати, максимально очищені, тобто новогаленові препарати, витяжки зі свіжих рослин тощо) та із сировини тваринного походження

1.1 Процес екстракції. Теоретичні основи

Процес екстрагування належить до масообмінних процесів і відбувається завдяки дифузії із зони з високою концентрацією. Екстрагування базується на дифузії біологічно активних речовин із внутрішніх структур частинок матеріалу в екстрагент і закінчується в досягненні рівноважних концентрацій. У рівноважному стані з матеріалу в екстрагент переходить така ж кількість молекул, як і з екстрагента в матеріал, тобто концентрація залишається постійною. При цьому звичайно в матеріалі концентрація вища, ніж в екстрагенті. [4]

Дифузія - процес перенесення речовини, або частинок речовини із одного місця розчину в інше внаслідок руху самої рідини. Цей рух спричинений зовнішніми факторами(помішування, покачування розчину) або внутрішніми (конвективні потоки, взаємний рух теплого і холодного потоків).

Процеси екстракції широко використовуються у фармації для добування біологічно активних речовин із природної сировини, очистки антибіотиків та інших лікарських речовин, для аналітичних цілей, для ізолювання лікарських речовин та отрут при проведенні хіміко-токсикологічних досліджень.

Процес витягання діючих речовин з сировини - дуже складний і складається зі стадій набухання, утворення первинного соку всередині клітин і масообміну. [2]

Процес екстрагування рослинного матеріалу являє собою не просте розчинення складових частин, рослини, а його слід розглядати як різноманітність фізико-хімічних процесів, що проходять як всередині клітини, так і на її поверхні. Поряд з процесами розчинення відбуваються явища дифузії, осмосу, адсорбції та ін. Для екстрагування найчастіше застосовується висушений матеріал, у якому внаслідок втрати вологи об'єм протоплазми зменшується і утворені пустоти в клітин ній оболонці заповнюються повітрям. [2]

Стадія набухання. У перші моменти стикання з екстрагувачем клітини сухої рослинної сировини набрякають. Тривалість цього процесу залежить переважно від гістологічної будови рослинного матеріалу, від ступеня його подрібненості, а також природи екстрагувача. В результаті набрякання клітин повітря витісняється з них екстрагувачем, який потім екстрагує спочатку з зовнішніх, переважно зруйнованих клітин як розчинні, так і нерозчинні речовини.

Утворення первинного соку всередині клітини. Екстрагувач проникає через нерозчинні оболонки в глибоко розміщені клітини і розчинює речовини, які містяться там, утворюючи концентрований розчин зі значним осмотичним тиском; це і є основою процесу екстрагування, що приводить до розбавлення утвореного концентрованого розчину екстрагувачем, який є поза клітинами. Цей процес дифузії і осмосу проходить доти, поки не настане рівновага, тобто концентрація речовин, які проходять через клітинну оболонку, в клітинах і поза ними буде однаковою. При цьому відбувається молекулярна і конвективна дифузії.

Молекулярна дифузія здійснюється за рахунок хаотичного руху молекул і залежить від запасу кінетичної енергії часток (молекул). Швидкість молекулярної дифузії залежить від температури витяжки (при її збільшенні підвищується швидкість руху молекул), величини поверхні, яка роз'єднує речовини, товщини шару, через який проходить дифузія. Нарешті, переміщення речовини вимагає відповідного часу (чим довша дифузія, тим більша кількість речовини переходить з одного середовища в друге) У фармацевтичній практиці екстракцію часто проводять з твердого матеріалу, наприклад з сировини рослинного чи тваринного походження. Для проведення екстракції використовують спеціальні апарати - екстрактори, в які поміщають вихідну суміш та розчинник (екстрагент). В результаті екстракції утворюються екстракт - розчин добутих компонентів в екстрагенті та рафінад - суміш, у якій концентрація компонентів буде меншою.

При екстракції з твердої сировини рослинного або тваринного походження швидкість процесу можна збільшити у декілька разів при дії ультразвуку на суспензію, яка утворюється після додавання до подрібненої сировини відповідного розчинника.

У фармацевтичній практиці екстракцію широко застосовують для виділення з рослинної сировини ефірних масел, алкалоїдів та інших речовин при виготовленні настоїв, відварів та настойок [6].

Таким чином відбувається виділення діючих речовин (ДР) із сировини. В залежності від певних факторів повнота виділення ДР із сировини може бути різною. Тому важливо знати певні правила при готуванні рідких форм в умовах аптеки.

1.2 Фактори, що впливають на повноту та швидкість екстракції діючих речовин із рослинної сировини

На процес екстракції впливають різні фактори. Ці фактори визначають відповідність отриманої витяжки вимогам, які висувають до них. Розглянемо ці фактори, і відзначимо як кожен із них впливає на динаміку, повноту і швидкість екстрагування.

1. Співвідношення між кількістю сировини та екстрагенту. Настої і відвари в рецептах можуть прописуватися різними способами:

1. Вказується кількість вихідної рослинної сировини і об'єм водної витяжки. Наприклад,

Rp.: Decocti foliorum Uvae ursi ex 15.0 200 ml

D.S.По 1 столовій ложці 3 рази на день.

За даним прописом необхідно з 15 вагових частин листків мучниці приготувати 200 об'ємних частин відвару.

2. Вказується тільки об'єм витяжки. Лікар у цьому випадку надає право фармацевту вирішувати питання про кількість рослинної сировини згідно з ДФХ 1.

Якщо кількість лікарської рослинної сировини в рецепті не вказана, настої та відвари готують у співвідношенні 1:10.

Наприклад,

Rp.: Infusi herbae Leonuri 200 ml

D.S.По 1 столовій ложці 3 рази на день.

Уданому випадку необхідно з 20 вагових частин трави собачої кропиви приготувати 200 об'ємних частин настою.

Настої з трави горицвіту, кореневища з коренями валеріани готують з розрахунку 1:30 (за ДФ Х у такому ж співвідношенні готують водні витяжки зі споришу, трави конвалії, кореня китятки, сенеги, синюхи, собачого мила і морської цибулі). [2]

Витяжки з лікарської рослинної сировини, що містить сильнодіючі речовини, готують за прописом лікаря, а при відсутності вказівок про кількість сировини у співвідношенні 1:400 і, в основному, з екстрактів - концентратів. [2]

Для одержання повноцінних витяжок необхідно використовувати максимально можливу за даних умов кількість води, тому що лікар у рецепті вказує кількість (об'єм) готової витяжки, а не води, необхідної для одержання. При цьому треба враховувати, що частина рідини після витягання завжди утримується (поглинається) рослинним матеріалом, тому готової витяжки одержують менше, ніж було взято води. Для одержання необхідної кількості витяжки доводиться добавляти воду, що приводить до часткового розбавлення настою або відвару. Це небажано, тому що втрати діючих речовин пропорціональні кількості рідини, що залишається в сировині. Шляхом віджимання сировини їх можна дещо зменшити, проте позбутися зовсім не можна, так як під впливом капілярних сил частина витяжки завжди буде безповоротно залишатися в рослинному матеріалі. Крім того, втрата води відбувається за рахунок випаровування і змочування стінок інфундирки. У зв'язку з цим для приготування водних витяжок доцільно брати води дещо більше, ніж потрібно за рецептом готової витяжки. [2]

Кількість води, що поглинається, залежить від гістологічного складу й ступеня подрібнення сировини. Тому при розрахунках необхідно використовувати індивідуальні коефіцієнти поглинання води сировиною. [2]

Коефіцієнт водопоглинення показує кількість рідини, утримуваної 1,0 г рослинної сировини стандартного ступеня подрібнення після віджимання в перфорованому стакані інфундирки. [2]

Коефіцієнти наведені в ДФ XI. а також у наказі МОЗ України № 197 від 07.09.93 р.

Таким чином, кількість води, необхідну для приготування настою або відвару, визначають підсумком об'єму витяжки, указаної в рецепті, і додаткової кількості води, яку розраховують шляхом помноження маси сировини на коефіцієнт водопоглинення.

Наприклад, якщо за рецептом необхідно одержати 200 мл настою з трави собачої кропиви, води треба взяти:

200 мл + (20 х 2) = 240 мл.

Ця додаткова кількість води значно поліпшує умови витягу діючих речовин і підвищує їх вміст у приготовлених настоях і відварах, причому, чим важче розчинні в воді діючі речовини, тим сприятливішим буде додавання води.

Проте при приготуванні витяжок з урахуванням коефіцієнта водопоглинання об'єм їх все рівно виходить дещо меншим, тому відповідно до ДФ XI до процідженої витяжки після віджимання сировини додають воду через ту ж сировину до прописаного об'єму за рецептом. Кількість води, необхідної для одержання витяжки, не можна зменшити, бо це приведе до зменшення витягання діючих речовин із сировини. У зв'язку з цим у випадку приготування водних вигяжож з рослинної сиронини не можна користуватися концентрованими розчинами солей. [2]

Далі наведена таблиця, в якій відзначені пропорції в яких готують рослинні витяги в аптеках:

1:10	Усі рослини, крім сильнодіючих
1:20	Корінь алтея
1:30	Валеріана, горицвіт, ріжок, істод, конвалія, морська цибуля, мильнянка, сенега, синюха
1:400	Сильнодіючі рослини (термопсис, наперстянка)

2. Стандартність сировини. До приготування настоїв допускається лише та сировина, що відповідає вимогам НТД. Витяги, приготовані зі стандартної сировини мають визначену концентрацію діючих і супутніх речовин, допустиму кількість домішок, і т.д.

В свою чергу, вміст діючих речовин в сировині залежить від умов вирощування лікарських рослин, району зростання, часу збору і сушіння, температури сушіння, і т.д.

В аптеки сировина надходить із маркуванням, в належному, придатному до використання стані, і зі всіма належними документами.

Недопускається до приготування настоїв сировина що містить діючі речовини в менших кількостях, які зазначені в НТД на цю сировину. Використання такої сировини призводить до виготовлення неякісних лікарських форм.

3. Гістологічна будова сировини. Також важливий чинник, що впливає на кінетику екстракції. Відомо, що різні органи рослин (корені, стебла, листки, квіти) мають різну гістологічну будову. Це впливає на повноту витягання ЛР із сировини, і задає певні правила приготування лікарських форм із того чи іншого виду сировини. Наприклад, клітини кори дуба (щільна сировина) мають щільну оболонку, тому із неї готують відвар. Дубильні речовини що входять в склад кори не розкладається при дії високих температур, тому її можна безпечно добути із сировини. В той же час із квітів (пухка сировина) зазвичай готують настої, тому що ЛР із них екстрагуються легше.

До щільної сировини належать: корені, кора, кореневища; до пухкої - квітки, листя, трава.

Винятки: корені з кореневищем валеріани (готують настій), листя мучниці, сени, брусниць (готують відвари). [2]

4. Ступінь подрібнення сировини - повинен забезпечувати повноту та швидкість вилучення діючих речовин, а також повинен бути вказаний у НТД.

Як правило до приготування водних витягів допускається сировина у висушеному, подрібненому і просіяному вигляді. Це забезпечує максимальне проникнення розчинника між частинками сировини і максимальне витягування діючих речовин. При сильному подрібненні рослинна сировина може злежуватись, і при намочування ослизнюватись внаслідок витягнення крохмалю і пектинів із клітин, тому не рекомендується сильно подрібнювати матеріал. Крім того такі ліки можуть піддаватись мікробному забрудненню.

Відповідно до ДФ Х було прийнято, що для приготування настоїв і відварів листя, квітки, трави подрібнюють і просіюють через сито № 50 з отворами діаметром не більше 5 мм; листя мучниці, евкаліпта, брусниці та інші шкірясті листки - не більше 1 мм, сито № 10; стебла, кора і корені - через сито № ЗО з діаметром отворів не більше 3 мм; плоди й насіння - через сито № 5 з діаметром отворів 0,5 мм. Розміри частинок кукурудзяних приймочок повинні бути не більше 10 мм.[2]

5. Матеріал використовуваного обладнання - не повинен взаємодіяти із ЛРС та не взаємодіяти із БАР, які вилучаються, а також володіти доброю теплопровідністю та механічною міцністю.

6. Температура та час настоювання. На кількісний і якісний склад водних витягів також впливає і температура при якій проводиться витягання ЛР, а також тривалість витягування. Гаряча вода сприяє швидшому процесу екстракції за рахунок пришвидшення дифузії в розчині, крім того вона вбиває мікроорганізми. З іншого боку для певних видів сировини нагрівання небажане. Наприклад, сировина що вміщує серцеві глікозиди повинна екстрагуватись при якомога найнижчій температурі, оскільки серцеві глікозиди - термолабільні речовини. Ефірноолійна сировина при нагріванні втрачає ефірну олію. Тому потрібен строгий контроль.

Згідно з вимогами ДФ Х і XI настої нагрівають на киплячій водяній бані протягом 15 хвилин, відвари - 30 хвилин. Після закінчення вказаних термінів витяжки охолоджують при кімнатній температурі: настої - не менше 45 хвилин, відвари - протягом 10. [2]

Водний витяг	Час настоювання (температура водяної бані)	Час охолодження (кімнатна температура)
Настій (до 1 л.)	15 хв.	45 хв.
(Від 1 до 3 л.)	25 хв.	45 хв.
Відвар (до 1 л.)	30 хв.	10 хв.
(від 1 до 3 л.)	40 хв.	10 хв.
Настої і відвари по рецепту з вказівкою "Cito"	25 хв.	штучно

7. Вплив ферментів та мікрофлори. В лікарських рослинах міститься велика кількість ферментів, які каталізують біохімічні процеси в клітині. При заготівлі рослин (зрізанні), ці ферменти спричиняють руйнування діючих речовин, тому ЛРС сушать швидко. Це призупиняє процеси автолізу в клітині. Ферменти руйнуються при високій температурі, оскільки це білкові речовини, тому при готування настоїв їх нагрівають до 60-70 градусів, на протязі 10 хвилин.

Також слід зауважити, що сировина ніколи не буває вільною від мікроорганізмів, що потрапили на неї в процесі збору, чи зберігання. Спори грибів або мікробів можуть потрапити в готовий продукт, і викликати небажані процеси гниття і бродіння. Це погіршує якість ліків. Але при температурі водяної бані мікроорганізми гинуть. Також в готові ліки можуть додавати консерванти, які продовжують строк придатності лікарських форм.

8. Хімічний склад діючих речовин, рН середовища. Певні види діючих хімічних речовин мають свої особливості. Наприклад, алкалоїди краще екстрагуються в кислому середовищі. Тому при приготуванні настойок із алкалоїдовмісної сировини до них додають невелику кількість кислоти. Наприклад, при приготуванні настою термопсису. Тому слід враховувати ці особливості при кожному готуванні настоїв.

Розділ 2. Методи екстрагування

В залежності від виду сировини, із якої готують витяг, її особливостей можна використати той чи інший метод екстрагування. Методи екстракції можна розподілити на динамічні і статичні.

Динамічний метод - метод, що передбачає активне помішування сировини і розчину, а також можливу зміну екстрагенту, чи сировини для повнішої екстракції ЛР із сировини.

Статичний метод - метод, що передбачає настоювання сировини, коли сировину заливають екстрагентом і залишають на певний час, протягом якого за рахунок дифузії відбувається перехід ЛР в розчин.

МАЦЕРАЦІЯ (лат. maceratio - вимочування) один із статичних методів екстрагування. Раніше цей метод широко використовувався для одержання настойок. На сьогодні його застосування поступово скорочується, тому що важко досягти повноти витягування біологічно активних речовин із рослинного матеріалу. При одержанні настойок цим способом подрібнену сировину завантажують у мацераційний бак, додають необхідну кількість екстрагенту і настоюють при температурі 15-20 °С протягом 7 діб (якщо немає інших вказівок), періодично перемішуючи мішалками. Потім витяжку зливають, залишок (сировину) віджимають, промивають невеликою кількістю екстрагенту, знову віджимають. Віджату витяжку додають до злитої спочатку. Об'єднану витяжку доводять екстрагентом до необхідного об'єму. Метод мацерації малоефективний, відбувається повільно, а сировина цілком віддає лікарські речовини не цілком.

З метою інтенсифікації екстрагування матеріалу використовують дробну мацерацію (ремацерація), з примусовою циркуляцією екстрагенту, вихрову екстракцію (турбоекстракція), ультразвукову екстракцію або подрібнення сировини в середовищі екстрагенту в кульовому млині.

При ремацерації (дробна мацерація) проводять розділення екстрагента або ЛРС та екстрагента на частини. Екстрагент поділяють на 3-4 частини і послідовно настоюють ЛРС з кожною частиною, щоразу зливаючи витяжки. Час настоювання залежить від властивостей рослинного матеріалу. Такий метод екстрагування дозволяє при менших витратах часу повніше екстрагувати ЛРС із сировини за рахунок високої різниці концентрацій БАР у сировині та екстрагенті.

Мацерація з примусовою циркуляцією екстрагенту здійснюється в мацераційному баку (рисунок), в якому ЛРС відділена від екстрагенту перфорованим дном із фільтрувальним матеріалом. За допомогою насоса екстрагент прокачується крізь сировину до досягнення рівноважної концентрації. Час настоювання скорочується в декілька разів. З примусовою циркуляцією екстрагенту проводять також дробну мацерацію, за якої досягається більш повне виснаження сировини при такій же витраті екстрагенту.

Рис. Мацераційний бак із циркуляцією екстрагенту: 1 - мацераційний бак; 2 - перфороване дно; 3 - фільтрувальний матеріал; 4 - насос

Вихрова екстракція (турбоекстракція) заснована на вихровому, дуже інтенсивному перемішуванні сировини (з одночасним її подрібненням) з екстрагентом за допомогою турбінної мішалки зі швидкістю 8000-13 000 об/хв. Час екстракції скорочується до 10 хв.

УЗ-екстракція заснована на використанні УЗ-коливань. Генератор ультразвуку кріплять до корпуса мацераційного бака, заповненого екстрагентом і сировиною. Найбільший ефект від впливу ультразвуку виявляється тоді, коли клітини матеріалу, що екстрагується, добре просочені екстрагентом. УЗ-хвилі створюють знакоперемінний тиск, кавітацію та "звуковий вітер". Унаслідок цього прискорюється просочуваність матеріалу і розчинення вмісту клітини, збільшується швидкість обтікання часток сировини, у суміжному дифузійному шарі екстрагенту виникають турбулентні та вихрові потоки. Молекулярна дифузія в клітинах матеріалу та у дифузійному шарі змінюється на конвективну, що приводить до інтенсифікації масообміну. Виникнення кавітації викликає руйнування клітин. При цьому екстрагування прискорюється на декілька хвилин за рахунок вимивання екстрактивних речовин із зруйнованих клітин. [7,8]

Перколяція (лат. рercolatio - проціджування) - один з динамічних методів екстрагування, що ґрунтується на безперервному пропусканні (фільтруванні) екстрагенту крізь шар ЛРС. Перколяція проводиться в перколяторах-екстракторах різної ємності та конструкції (рисунок). Вони можуть бути циліндричної (зручні в роботі при вивантаженні сировини) або конічної (забезпечують більш рівномірне екстрагування) форми, із паровою оболонкою або без неї, що перекидаються і саморозвантажуються; виготовлені з нержавіючої сталі, алюмінію, лудженої міді та інших матеріалів. У нижній частині перколятора є перфорована сітка з фільтрувальним матеріалом, на яку завантажують ЛРС. Метод перколяції містить три послідовні стадії: замочування ЛРС, настоювання та власне перколяція.

Рисунок. Перколятори-екстрактори: а, в - циліндричні; б - конічний; в - з паровою оболонкою; 1 - перфорована сітка; 2 - фільтрувальний матеріал

Замочування (набрякання) ЛРС здійснюється поза перколятором з використанням від 50 до 100% екстрагенту стосовно маси сировини. Частіше для цього використовують мацераційні баки або інші ємності, що закриваються, із яких зручно вивантажувати замочену сировину. Після перемішування сировину залишають на 4-5 год. За цей час екстрагент проникає між частинками рослинного матеріалу та всередину клітин; сировина набухає, збільшуючись в об'ємі, відбувається розчинення діючих речовин усередині клітини. У виробничих умовах замочування може бути поєднане з настоюванням. Якщо сировина здатна дуже набухати, стадію замочування здійснюють в окремій ємності, тому що сировина може дуже спресуватися і не пропустити екстрагент.

Настоювання набухлого або сухого матеріалу здійснюють у перколяторі, в який на перфороване дно з оптимальною щільністю, щоб у сировині залишалося якнайменше повітря, завантажують ЛРС, накривають фільтрувальним матеріалом, притискають перфорованим диском і заливають екстрагентом так, щоб максимально витиснути повітря та створити "дзеркало" шаром 30-40 мм і настоюють протягом 24-48 год (з урахуванням морфолого-анатомічної будови сировини) до досягнення рівноважної концентрації.

Власне перколяція містить безупинне проходження екстрагенту крізь шар сировини і збирання перколяту. Зливання перколяту та одночасне подавання зверху екстрагенту здійснюється зі швидкістю, що не перевищує 1/24 або 1/48 (для великих виробництв) частини робочого об'єму перколятора за 1 год. При цьому насичена витяжка витісняється з ЛРС потоком свіжого екстрагенту і створюється різниця концентрацій БАР у сировині та екстрагенті. Швидкість перколяції повинна бути такою, щоб встигала відбутися дифузія БАР у витяжку (зазвичай визначається експериментально). При одержанні настойок перколяція закінчують одержанням 5 або 10 об'ємів (залежно від властивостей сировини) витяжки стосовно маси завантаженої сировини.

У промисловості для інтенсифікації екстрагування використовують настоювання, циркуляцію та їх поєднання. В одному із варіантів перколяції першу, досить концентровану витяжку повністю зливають з перколятора, додають свіжий екстрагент, настоюють протягом 3-6 год, зливають повністю та приєднують до першої, а із сировиною проводять ще 1-2 подібні операції до одержання необхідної кількості витяжки. В іншому разі в процесі настоювання проводять циркуляцію екстрагенту в перколяторі-екстракторі за допомогою насоса, що подає витяжку з нижньої частини у верхню до досягнення рівноважної концентрації. Далі проводять перколяцію шляхом витиснення чистим екстрагентом.[8]

Розділ 3. Вимоги нормативної документації щодо водних витягів

При виготовленні лікарських засобів в умовах аптеки суб'єкти господарювання повинні дотримуватись вимог:

1. Закони України:

- Про лікарські засоби

- Про захист прав споживачів

- Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення

2. Наказів МОЗ України:

- від 15.05.2006 №275 "Про затвердження інструкції із санітарно-протиепідемічного режиму аптечних закладів"

- від 15.12.2004 №626 "Правила виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки"

Отже, виготовлення лікарських засобів в умовах аптеки здійснюється за рецептами лікарів за наявності ліцензії на виробництво лікарських засобів в умовах аптеки.

Для виготовлення настої, відварів та фітококтейлів використовують воду очищену, яку одержують із питної води відповідно до вимог ДФУ.

ЛРС, яка поступила від населення, перевіряється на справжність по зовнішніх ознаках у відповідності до вимог ДФУ та направляється у контрольно-аналітичну лабораторію для проведення аналізу. Сировина повинна бути стандартизована.

У процесі виготовлення настоїв та відварів повинні бути забезпечені санітарно-протиепідемічні умови.

ЛРС повинна зберігатись у захищеному від світла та вологи місці, на стелажах з обов'язковими етикетками. Сировина, яка містить серцеві глікозиди повинна проходити щорічну стандартизацію.

Витяг із Інструкції з приготування в аптеках лікарських форм з рідким дисперсійним середовищем (затверджена МОЗ України №197 від 07.09.93р.):

3.10. Якщо розчинником у лікарській формі служать настої і відвари із рослинної сировини, то їх готують в режимі ДФ і проціджують. В процідженій витяжці розчиняють лікарські засоби у вигляді порошків. У разі необхідності розчин доводять водою до потрібного об'єму і проціджують у флакон для відпуску. Настій з кореня алтеї готують шляхом настоювання при кімнатній температурі протягом 30 хв. Для забезпечення необхідної концентрації слизу і одержання заданого об'єму витяжки враховують видатковий коефіцієнт*.

* Видаткові коефіцієнти при виготовленні витяжок кореня алтеї різної концентрації: 1% - 1,05, 2% - 1,1, 3% - 1,15, 4% - 1,2, 5% - 1,3.

Дозволяється виготовляти водні витяжки з стандартизованих (по водній витяжці) екстрактів-концентратів, які спеціально для цього випускаються фармацевтичною промисловістю (сухі 1:1, 1:2 і рідкі 1:2).

Забороняється замінювати лікарську рослинну сировину настойками, екстрактами та ін. галеновими препаратами, готувати концентровані водні витяжки, а також використовувати концентровані розчини лікарських засобів.

Багатокомпонентні водні витяжки з лікарської рослинної сировини, яка вимагає однопланового режиму екстрагування, виготовляють в одній інфудирці, незалежно від гістологічної структури сировини.

Багатокомпонентну водну витяжку з рослинної сировини, що потребує різних умов екстрагування одержують, настоюючи кожний вид сировини окремо з максимальною кількістю води (не меншою ніж 10-кратна по відношенню до рослинної сировини), з врахуванням коефіцієнтів водопоглинання [10, 11]

Розділ 4. Апаратура, що застосовується в технології водних витягів

В умовах аптеки настої і відвари готують дуже часто. Тому виникає необхідність автоматизувати процес виготовлення витяжок. Для полегшення і пришвидшення роботи використовують різні види спеціального посуду.

Зазвичай відвари готують в інфундирках. Інфундирка - спеціальна ємність, яка виготовлена із інертного матеріалу (зазвичай нержавіючої сталі або порцеляни або ж термостійкого скла), і призначена для швидкого і ефективного приготування настоїв і відварів в умовах аптеки. Інфундирка складається із ємності, розбірної сітчастої корзинки (деколятора) та механізму для віджиму, що рухливо вмонтований на кришці.

Деколятор - металевий перфорований циліндр, що мас пробку-поршень і закривається кришкою.

Для приготування відварів (настоїв) ЛРС поміщають у деколятор та підвішують в інфундирку, що попередньо заповнена водою. Посудину ставлять на водяну баню. ЛРС періодично віджимають.

Рис. Інфундирка



Рис. Деколятор

Для віджимання сировини використовують прес-цідилку, яка має вигляд невеликого металевого сита з товкачиком і вставною сітчастою основою або деколятор - металевий перфорований циліндр, що мас пробку-поршень і закривається кришкою.

Інфундирки із сировиною нагрівають на водяній бані і настоюють необхідну кількість часу.

Інфундирки можуть поміщатись в інфундирний апарат. В одному апараті може знаходитись від 1 до 3 інфундирок (в залежності від моделі інфундирки).

Інфундирний апарат

Розділ 5. Основні технологічні стадії приготування витягів. Особливості приготування витягів із ЛРС, яка містить різні класи хімічних сполук

5.1 Технологія водних витягів

екстракція рослинний сировина алкалоїд

Рослинну сировину із оптимальним ступенем подрібнення поміщають у попередньо прогріту фарфорову інфундирку. Заливають розрахованою кількістю холодної води (кімнатної температури), закривають кришкою і нагрівають на киплячій водяній бані при помішуванні. Після закінчення вказаного вище часу, інфундирку знімають з водяної бані і охолоджують при кімнатній температурі, після чого проціджують у мірний циліндр (за допомогою прес-цідилки) через подвійний шар марлі і ватний тампон у лійці, віджимають залишок рослинного матеріалу і додають воду (через той же рослинний матеріал) до приписаного об'єму витяжки.

5.2 Особливості приготування водних витягів із ЛРС, яка містить різні класи діючих речовин

Як відомо до складу різної сировини входять різні діючі і супутні речовини. Вони мають різний хімічний склад, властивості, і застосування. Тому слід враховувати це при готуванні настойок. Далі наводяться основні класи діючих речовин, що містяться в тій чи іншій сировині, дана їх коротка характеристика.

5.2.1 Вуглеводи

Вуглеводи (гліциди) - група первинних продуктів фотосинтезу, які складаються з вуглецю, водню і кисню. До них належать альдегіди або кетони багатоатомних спиртів, їх похідні та продукти конденсації. Назва "вуглеводи", тобто сполучення вуглецю з водою, пов'язана з їх загальною формулою Сm(H2O)n. Вуглеводи у відповідності з розміром молекули, властивістю гідролізуватися з утворенням різної кількості мономерів поділяються на моносахариди, олігосахариди та полісахариди (вищі поліоли).[12]

Біологічна дія, використання. У фармацевтичній практиці полісахариди використовують як самостійні лікарські засоби і як допоміжний матеріал в технології виготовлення ліків. Медичні препарати з полісахаридів мають пом'якшувальну, ранозагоювальну, противиразкову, обволікаючу, відхаркувальну, послаблюючу дію тощо. Екзогенні полісахариди при введенні в організм зменшують запалення, прискорюють репаративні процеси.

Захисна дія полісахаридів на органи травлення, особливо сульфованих гліканів, обумовлена їх здатністю утворювати з білками речовини із новими фізико-хімічними властивостями, які можуть обмежувати травну активність пепсину. Вуглеводи, внаслідок їх взаємодії з іонами важких металів, використовують для лікування і профілактики свинцевих отруєнь та токсикозів, що викликані радіологічними ізотопами.[12]

Полісахаридні комплекси з білками і біогенними елементами, що мають імуномодулюючу дію, були виділені з вегетативних органів рослин родин айстрові, бобові, барвінкові та рутові. Мають місце спроби створити протипухлинні препарати на основі полісахаридів кульбаби лікарської, насіння маку, листя смородини чорної. В експерименті доведено гіпоглікемічну дію гліканів з листя алое, стеблин кукурудзи, коріння горобейника. Полісахариди кукурудзи мають гіпохолестеринемічну дію. Як допоміжні види сировини, що містять біологічно активні полісахариди, запропоновано використовувати шроти, наприклад, з плодів обліпихи після отримання масла, з квіток цмину піскового в процесі виробництва препарату фламін тощо.[12]



Глюкоза - напоширеніший моносахарид-вуглевод, із мономерів якого складаються крохмаль, целюлоза та ін. Широко використовується в фармацевтичній справі. [12]

Сахароза - дисахарид, який отримують із цукрового буряка. Застосовують як підсолоджувач, наповнювач.

Зазвичай відвари готують із сировини, що містить полісахариди (входять до класу вуглеводів).

Полісахариди, сировина що містить полісахариди. До рослин що містить полісахариди належать алтея лікарська (Althaea officinalis). Сировиною рослини є корені. В аптечній практиці найчастіше готують настій з алтейного кореня, одержуючи слиз. В алтейному корені міститься 35 % слизу і близько 37% крохмалю. При приготуванні витяжки алтейного кореня необхідно забезпечити максимальне витягнення слизу, як діючої речовини, і мінімальне - супутних речовин (крохмалю). При витягненні крохмалю настої стають в'язкими, служать хорошим середовищем для розмноження мікрофлори і швидко піддаються синерезису.

Наприклад, в аптеку може прийти вимога приготувати такий рецепт:

Rp.: Infusi radicis Altheae 100 ml

M.D.S. По 1 столовій ложці 3 рази на день.

У підставку поміщають корінь алтеї подрібнений, відсіяний від пилу, заливають 130 мл води очищеної (враховують коефіцієнт водопоглинання) і настоюють при кімнатній температурі протягом 30 хвилин при легкому помішуванні скляною паличкою. Після цього настій проціджують через подвійний шар марлі у мірний циліндр і, не віджимаючи сировини, доводять водою через сировину до об'єму 100 мл.

Іншою рослиною, що вмішує полісахариди і слизи є подорожник (Plantago major) великий, зображений нижче:

Із подорожника готують настої, відвари. Настої подорожника внутрішньо застосовується при бронхітах, коклюші, астмі, зовнішньо лікує фурункули, свищі. Сік подорожника використовується при анацидних гастритах, виразках і хронічних колітах.

Іще однією широко використовуваною в практиці рослиною є підбіл, або мати-й-мачуха (Tussilago farfara). Сировиною підбілу є листки, які містять приблизно 8-10 % слизу. Біологічна дія - Пом'якшувальна, відхаркувальна, протизапальна дія сировини використовується при захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Листя входить до складу грудного та потогінного чаїв. Сама рослина зображена нижче:



Підбіл звичайний

5.2.2 Алкалоїди

Алкалоїди - це група органічних азотвмісних речовин, переважно рослинного походження, що мають лужний характер та високий фізіологічний вплив на організм людини і тварин.

Алкалоїди відомі людині з давніх давен. В медичних цілях як знеболююче рекомендував настойку опіуму іще Авіценна. Кору хінного дерева застосовували як засіб проти малярії, та ін.

Сировина, що містить алкалоїди дуже широко застосовується в аптечній практиці, різні види сировини мають різну дію на організм. Відомо близько 6000 алкалоїдів, а алкалоїдоносні рослини становлять понад 10% усіх рослин.

Сировина, що містить алкалоїди. До рослин, що містить алкалоїди відносять дуже багато рослин, які належать до різних родин, видів, родів. Це такі рослини, як перець стручковий, ефедра хвощова, беладона звичайна, дурман звичайний, термопсис ланцетовидний, мак снотворний і багато інших.

В зв'язку із особливостями хімічного складу і будови алкалоїдів приготування настойок із алкалоїдовмісної сировини має свої особливості. В рослинах алкалоїди звичайно містяться у вигляді основ, танатів або солей органічних кислот, важко розчинних у воді. Для покращення розчинення солей алкалоїдів у воді їх екстракцію проводять у присутності невеликої кількості кислоти, яка переводить алкалоїди із нерозчинного стану в розчинний, що дозволяє повніше виділити алкалоїди із сировини. Зазвичай при цьому застосовують хлористоводневу кислоту, яку додають в кількості, яка відповідає вмісту алкалоїдів в сировині (перераховують на хлористий водень). Вміст алкалоїдів у кожному виді сировини вказується в відповідній фармакопейній статті на сировину.

Термопсис ланцетовидний (Thermopsis lanceolata) - Багаторічна трав'яниста рослина родини бобових. Росте в степовій і лісостеповій зонах Західного і Східного Сибіру та Північного Казахстану і по долинах річок і берегах озер та як бур'ян у посівах. Трава термопсису містить алкалоїди (0,5-3,6%) термопсин, гомотермопсин, метилцитизин, пахікарпін. Ліки на основі термопсиса мають відхаркувальну дію. Особливо ефективним є застосування препаратів термопсису при хронічних трахеїтах, бронхітах і бронхопневмоніях та у випадку катаральних явищ верхніх дихальних шляхів і ротоглотки.



Термопсис ланцетовидний

Із сировини готують відвари, порошок, настої. Наприклад, в аптеку може прийти вимога приготувати такий рецепт:

Rp.: Infusi herbae Thermopsidis ex 0.5 200 ml

Natrii benzoatis 4.0

D.S.По 1 столовій ложці 3 рази на день.

Розраховують кількість алкалоїдів, що містяться в 0,5 г сировини. Стандартність сировини за ДФ XI - 1,5 %, це значить, що

1,5 г алкалоїдів міститься в 100,0 г сировини

Х алкалоїдів - 0,5 г

Х = 0,0075 г алкалоїдів.

Розчину кислоти хлористоводневої (1:10) 0,83 %;

0,83 г кислоти хлористоводневої міститься в 100 мл розчину

0,0075 г кислоти хлористоводневої - Х мл

Х = 0,9 мл = 18 крапель (1 мл - 20 крапель).

У підігріту фарфорову інфундирку поміщають 0,5 г подрібненої трави термопсису, змочують 18 краплями 0,83% розчину кислоти хлористоводневої і додають 200 мл води. Настоюють на протязі 1.5 хвилин на киплячій водяній бані, періодично помішуючи. Потім охолоджують на протязі 45 хвилин і проціджують у мірний циліндр, віджимають, доводять до 200 мл водою через сировину і переносять у підставку. Розчиняють у готовому настої 4,0 г натрію бензоату, проціджують у флакон для відпуску.[2]

Чистотіл звичайний (Chelidonium majus) - Багаторічна трав'яниста рослина (30-100 см заввишки) з коротким кореневищем і жовтогарячим молочним соком. Росте чистотіл повсюди, на смітниках і узліссях, в листяних, мішаних лісах, також культивується. Застосовується зовнішньо при хворобах шкіри(відвар), внутрішньо (при хворобах печінки, жовчного міхура).

Чистотіл

5.2.3 Дубильні речовини

Дубильні речовини - це комплекс низько- та високомолекулярних поліфенолів, генетично зв'язаних між собою, що виявляють дубильні властивості, мають в'яжучий смак, осаджують білки та алкалоїди з розведених розчинів. Найбільш поширені ці речовини в представників дводольних рослин.

Біологічна дія рослинних поліфенолів на організм ссавців. 1) безпосередня дія на клітинні мембрани, клітини гладких м'язів, на ферментні білки та нуклеїнові кислоти; 2) дія на обмін біологічно активних речовин - адреналіну, аскорбінової кислоти, ацетилхоліну; 3) вплив на ведучі системи нейрогуморальної і нейроендокринної регуляції.

Дубильні речовини знайшли широке використання в медичній практиці. Вони виявляють в'яжучу, протизапальну, антимікробну дію. Препарати, що вміщують дубильні речовини, застосовують внутрішньо при гострих і хронічних колітах, ентеритах, гастритах, іноді як кровоспинний засіб при маткових та гемороїдальних кровотечах. Широко використовують дуб. р-ни при запальних процесах ротової порожнини, гортані, носа у вигляді полоскань, а також при опіках, пролежнях, виразках у вигляді зрошень та змащувань.

Рослини і сировина, що містить дубильні речовини - кора дуба, кореневище змійовика, кореневище перстачу, кореневище з корінням родовика, плоди чорниці, листки мучниці, листки брусниці та ін.

Із цієї сировини завжди готують відвари, тому що сировина, що використовується є щільною.

Дуб черешчатий (Quercus Rubur) - могутнє дерево із родини Букових. Заготовляють кору. Зовнішня поверхня кори блискуча або матова, гладка або зморшкувата, з поперечно витягнутими сочевичками, колір сірувато-бурий або сріблястий. Злам зовнішньої кори зернистий, рівний, внутрішній - сильно волоконний, "скалкуватий". Смак сильно в'яжучий, своєрідний. Суха кора без запаху. Запах появляється при розмочуванні кори у воді.

Дуб черешчатий (звичайний)

Відвари кори дуба мають в'яжучі властивості, що забезпечує протизапальну дію при зовнішньому і внутрішньому застосуванні.

Наприклад, лікар може призначити наступний рецепт для полоскань при кровоточивості ясен:

Rp.: Dec. cort. Quercus 30,0:300 ml

D. S. Для полоскания.

Для приготування даної лікарської форми кору дуба помішують в деколятор, який в свою чергу підвішують в інфундирці з підігрітою водою, доводять до кипіння, і кип'ятять 30 хв. Після цього відвар негайно проціджують, і дають остигнути при кімнатній температурі 10 хв.

Всі частини рослини проявляють дезинфікуючу дію. Галова кислота та її похідні мають широку фармакологічну активність, аналогічну до дії біофлавоноїдів: ущільнюють судинно-тканинні мембрани, підвищують їх міцність і знижують проникність, мають протипроменеву і антигеморагічну властивість.

Протимікробна і протипротозойна дія пов'язана як з похідними галової кислоти, так і з наявністю катехінів.

Гірчак зміїний (Polygonum Bistorta) - рослина родини гречкові. Трав'яниста рослина заввишки 30-100 см. Кореневище звивисте, в розрізі червонувато-буре, від нього відходять корені

Гірчак зміїний

В лікарській практиці використовують збір, відвар із коренів рослини. При зовнішньому застосуванні проявляють в'яжучу, протизапальну і кровоспинну дію. На основі діючих речовин зміїного гірчака та інших рослин розроблений комплексний препарат для лікування експериментально викликаного алергічного ентероколіту. Його використовують при гострих і хронічних захворюваннях кишечника, що супроводжуються проносом. У стоматологічній практиці відвар зміїного гірчака застосовують для полоскання горла або змазування десен при стоматитах, гінгівітах, хронічних тонзилітах і інших запальних захворюваннях порожнини рота.

5.2.4 Ефірні олії

Ефірні олії - багатокомпонентні суміші летких органічних сполук, що утворюються в рослинах і зумовлюють їх запах. До їх складу входять вуглеводні, спирти, прості і складні ефіри, альдегіди, кетони, кислоти аліфатичного ряду і циклічні. Циклічні сполуки поділяються на гідроциклічні, до яких належать терпени та їхні похідні, та сполуки ароматичного ряду. В ефірних оліях переважають вуглеводні, але найбільш цінною складовою частиною є кисневмісні сполуки, особливо спирти і ефіри, які мають приємний запах.

Із сировини, що містить ефірні олії переважно готують настої, тому що ефірні олії леткі із водяною парою. Сам процес екстрагування проводять в інфундирках, які щільно закриті кришками, аби запобігти втраті олій. Проціджують настої тільки при повному охолодженні настою.

Сировина, що вміщує ефірні олії - кореневища і корені валеріани, листя м'яти, трава чебрецю, материнки, квіти ромашки, плоди анісу, фенхелю.

Фенхель звичайний (Foeniculum vulgare) - багаторічна або дворічна трав'яниста рослина 90-200 см висоти, родини зонтичних. Листя тричі перисторозсічені з довгими ниткоподібними часточками, квітки жовті, дрібні, розташовані на верхівках стебел у вигляді плоских складних парасольок, плід - довгаста гола зеленувато-бура двосім'янка довжиною до 8 мм, шириною до 3 мм, квітне в липні-серпні, плодоносить у вересні.



Фенхель звичайний

Біологічна дія - препаратів фенхелю звичайного - секретолітична, спазмолітична, вітрогінна та має слабкі сечогінні властивості. Плоди входять до складу вітрогінного, проносного та заспокійливого чаїв.

Чебрець звичайний (Thymus vulgaris) - напівчагарник заввишки до 50 см, сильногалузистий. Корінь стрижневий, сильно розгалужений, з рясними мочками. Стебло дерев'янисте, сильно-гіллясте від самої основи. Листя дрібні, завдовжки 5-10 мм.

Чебрець звичайний

Використовують як ефіроолійну сировину, із якої отримують сильний антисептик - тимол. Тимол використовують для дезінфекції ротової порожнини, грибкових уражень шкіри.

5.2.5 Серцеві глікозиди

Серцевими глікозидами називається група природних біологічно активних речовин, що проявляють вибіркову кардіотонічну дію на серцевий м'яз (покращують його роботу, при цьому не підвищуючи потребу м'яза в кисні). Агліконом цих сполук є похідні циклопентанпергідрофенантрену, що містять в 17-му положенні ненасичене п'ятичленне або шестичленне лактонне кільце. Глікозиди - термолабільні речовини. Сировина, що містить глікозиди дуже чутлива до різного роду впливу на неї. Зазвичай із цієї сировини готують настої. Середовище в якому проводиться витягування повинне бути нейтральне, бо за інших умов відбувається їх гідроліз.

Сировина, що вміщує глікозиди - листя наперстянки, трава горицвіту, жовтушника.

Наперстянка пурпурова (Digitalis purpurea) - дворічна трав'яниста рослина висотою від 50 до 120 см. Суцвіття - густа одностороння багатоквіткова кисть. Плід - двогнізда багатонасінна коробочка. Цвіте в червні-липні, насіння дозріває в липні-серпні.

Наперстянка

При готування настоїв треба дотримуватись правил:

- дотримуватись встановленого ступеня подрібнення сировини;

- дотримання температурного режиму і часу настоювання;

- нейтральне значення pH.

Наприклад, в аптеку може прийти вимога приготувати такий рецепт:

Rp.: Inf. fol. Digitalis 0,5:180 ml

Sir. Simplicis 20 ml

M.D.S. По 1 столовій ложці 3-4 рази на день.

Технологія його виготовлення така: у підігріту фарфорову інфундирку поміщаємо 0,5 г подрібнених листків наперстянки та додаємо 180 мл води. Настоюємо протягом 15 хвилин на киплячій водяній бані, періодично помішуючи. Потім охолоджуємо протягом 45 хв і проціджуємо у мірний циліндр, віджимаємо, доводимо водою до мітки через сировину і проціджуємо у флакон для відпуску, додаємо сироп. Закупорюємо, наклеюємо № рецепта, заповнюємо лицевий бік ППК.