У контрольній і основній групі в умовах стаціонару додатково до базового лікування нами був застосований масаж поряд з комплексом спеціальної лікувальної фізичної культури, фізіотерапевтичних процедур.

У контрольній групі був проведений курс медикаментозного лікування, ЛФК, курс масажу за класичною методикою, призначено методи фізіотерапії для загальнобіологічного впливу і з метою підвищення захисних властивостей організму в реабілітаційний комплекс включали ультрафіолетове опромінювання (УФО) на область грудної клітки.

Заняття починались зі звукових вправ у поєднанні із вправами на розслаблення. Не допускалися натужування, глибокі вдихи та форсовані видихи, які викликають бронхоспазм і можуть спровокувати напад бронхіальної астми. Ні в якому разі не допускалася втома і при появі перших її ознак припинялися заняття, розслаблялися і виконувались звукові вправи (додаток А). Найбільш придатними для вимови на видиху на початку занять є звуки [с], [з], [ш], [щ], потім - [ж], [р], [п], [м], [б], [у], [є], [і], [а], [о]. Після оволодіння вимови окремих звуків переходили до вимови двох ([пф], [шр], [жр], [іу], [ау] й ін.) та трьох звукосполучень ([бру], [дра], [пру], [шро] та ін.). [9, 10].

Хворого навчали навичкам оптимального дихання, при якому на вдиху передня стінка живота випинається одночасно або з подальшим підніманням грудної клітки, а на видиху опускається, живіт втягується; привчали до вдиху та видиху через ніс, використовуючи бронхорозширюючий ефект носолегеневого рефлексу; дихати ритмічно, з меншою частотою та з подовженим видихом; вчили дихати поверхнево, не роблячи глибокого вдиху, на помірному видиху короткочасно (4-5 с) затримувати дихання, а потім зробити також неглибокий вдих тощо. Спеціально відпрацьовувались дихальні паузи в стані спокою після неповного видиху, затримуючи дихання до появи першого неприємного відчуття нестачі повітря. Сумарний час таких пауз протягом дня міг бути близько 10 хв., тобто якщо затримка дихання тривала 10 с, то її слід повторювати 60 разів, 15 с - 40 разів. Затримку дихання робили з 5-хвилинними перервами, намагаючись поступово подовжити паузу.

Кожну вправу хворі виконували 5 - 6 разів в повільному або середньому темпі, слідкуючи за правильним диханням, координуючи його із рухами.

Хворі контрольної групи за призначенням лікаря відвідували масажний кабінет, де їм проводився лікувальний масаж грудної клітки по загальноприйнятим методикам. Курс лікувального масажу складав 10 щоденних процедур.

Розроблена комплексна програма для основної групи вміщувала такі засоби фізичної реабілітації, як лікувальна фізична культура, ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальний комбінований масаж, модифіковану лікувальну гімнастику, дозовану ходьбу та спеціальні маніпуляційні фізичні втручання.

Хворим основної групи проводили масаж грудної клітки, включаючи міжреберні проміжки, масаж м'язів живота і комірцевої зони. При порушенні носового дихання пацієнти самостійно проводили масаж крил носа латеральними поверхнями кінцевих фаланг великих пальців обох рук з максимально можливою швидкістю в напрямку до кінчика носа. Тривалість масажу 10-15 хвилин. Курс лікування 15-20 процедур.

Для проведення ЛФК в перші дні в заняття включали вправи для дрібних і середніх м'язових груп та суглобів дистальних відділів кінцівок, поєднуючи ix з дихальними вправами. В міру покращання стану хворих (зменшення частоти нападів, їх тривалості,схильності бронхів до спазму) в заняття включали активні рухи кінцівками (середні й великі м'язові групи та суглоби), тулубом в поєднанні з дихальними вправами і паузами для пасивного відпочинку і розслаблення м'язів. Заняття доповнювали ходьбою в межах палати, потім відділення. Під час ходьби хворі виконували вправи з предметами.

Пацієнти всі вправи виконували під час видиху, після декількох повторень рухів надавали паузу для відпочинку або виконували вправи, спрямовані на розслаблення м'язових груп.

При появі передвісників нападу астми, хворим надавали зручне положення (краще сидячи), розслабивши м'язи спини, плечового поясу і нижніх кінцівок. Розслаблення цих м'язів покращувало стан хворих, полегшувало видих при нападі задишки завдяки збільшенню рухливості ребер, зменшенню вентиляції легень і покращанню бронхіальної прохідності.

Всіх хворих попередили про необхідність поверхневого дихання, оскільки глибокий вдих, подразнюючи бронхіальні рецептори, може призвести до збільшення і поширення спазму. Водночас,на короткий термін (4-5 с) на помірному видиху необхідно затримати дихання, щоб зменшити потік патологічної імпульсації до дихального центру. Вдих після затримки дихання був поверхневим.

Лікувальна гімнастика проводилась, як правило, після масажу, в комплексі з дихальною.

При бронхіальній астмі гімнастика сприяє зменшенню спазму бронхів, допомагає хворому управляти диханням, активізує трофічні процеси в тканинах, зміцнює організм, зокрема дихальну мускулатуру, покращує адаптацію організму до навантажень.

Комплекси вправ лікувальної гімнастики для хворих на бронхіальну астму складалися з трьох частин. Перша - вступна, тривалістю 2-5 хв. У неї входять вправи для дрібних і середніх м'язових груп рук і ніг. Друга - основна, складається з статичних дихальних вправ і динамічних для різних груп м'язів. Третя - заключна, тривалістю 5-7 хв., в яку обов'язково входить ходьба. Комплекс вправ лікувальної гімнастики, що застосовувалась наведено у додатку Б.

Комплекси лікувальної гімнастики складалися зі спеціальних дихальних вправ статичного і динамічного характеру, звукової гімнастики, загальнорозвиваючих вправ з обтяженнями, з приладами і на приладах. При виконанні рухів зберігається принцип запобігання форсованому диханню, застосування пауз для відпочинку та вправ на розслаблення. Темп виконання повільний і середній, кількість повторень вправ 8-12, тривалість лікувальної гімнастики 30-35 хв. Особам з рідкими нападами бронхіальної астми та при незначних структурних змінах у легенях призначали відразу тренуючий чи щадно-тренуючий руховий режим. Метод проведення занять - індивідуальний та в малих групах [5].

Велику увагу приділяли як статичним (діафрагмальним), так і динамічним дихальним вправам: вправи з повільним повноцінним і подовженим видихом забезпечували більш повноцінне виведення повітря з емфізематозно розтягнутих альвеол через звужені бронхіоли і тренували діафрагму та м'язи живота, що беруть участь у повному видиху. Комплекс вправ, спрямованих на розвиток видиху та вдиху наведено в додатку В.

Звукова гімнастика складалася зі спеціальних вправ, пов'язаних з вимовлянням звуків. На початку звукової гімнастики хворі імітували "закритий стогін"- ммм" і очищувальний видих - "пфф". При звуковій гімнастиці вібрація голосових зв'язок передається на трахею, бронхи, легені, грудну клітку, що викликає розслаблення спазмованих бронхів і бронхіол.

При виконанні звукової гімнастики пацієнти робили вдих через ніс (1 - 2 с), паузу (1 с), активний видих через рот (2-4 с), паузу (4-6 с).

За силою повітряного струменя приголосні розділили на 3 групи: найбільша сила розвивалася при звуках п, т, к, ф, с, які вимагають значного напруження м'язів грудної клітки і діафрагми; середньою інтенсивністю володіли звуки б, г, д, в, 5;найменшою - звуки м, н, к, л, р.

Після невеликої паузи робили повільний видих через рот, після видиху - більш тривалу паузу. Звуки вимовляли у визначеній послідовності: наприклад, бар, бррох,бррфх, бах, бех, бак, бат, бос, бррух, бел, бір,бик, бух, бут, дррох, дррфх. Вібруючий ричачий звук р-р-р-р-р, починаючи від 5-7 до 25-30 с, був дуже ефективний при обструктивному синдромі.

Звукова гімнастика сприяла формуванню правильного чергування фаз вдиху, видиху і дихальної паузи, шляхом вібрації розслабляла спазмовані бронхи, сприяла кращій евакуації мокротиння, з допомогою створення невеликого позитивного тиску на видиху збільшувала рівномірність альвеолярної вентиляції і перешкоджала ранньому експіраторному закриттю дихальних шляхів. Її пацієнти також зможуть застосовувати в поліклінічних і санаторних умовах, вдома, на роботі та в побуті.

Для покращання вентиляції застосовували також спеціальні пристосування - мундштуки для пасивного видиху та надування гумових іграшок і кульок.

Крім традиційних методик ЛГ при бронхіальній астмі в практиці фізичної реабілітації використовували методику К.П. Бутейко [4].

При затримці дихання потрібно затискувати ніс і слідкувати за тим, аби вдих після затримки був неглибоким. Тривалість перших затримок - 10 с, потім у процесі тренування вони подовжуються до 180-240 с. Затримка дихання проводиться на вдиху та видиху, із наступним ритмом: 10 кроків - вдих, 20 кроків - затримка, 20 кроків - видих, 10 кроків - затримка. Час виконання вправи 15-20 хв.

Після відновлення основних показників функції зовнішнього дихання в заняття включали загально розвиваючі вправи, що сприяли тренуванню екстракардіальних факторів кровообігу, підвищенню сили м'язів спини, ніг та рук. Після 1-2 загальнорозвиваючих вправ були вправи на розслаблення м'язів. Критерієм переносимості навантаження слугували частота і тривалість нападів, застосування бронходилятаторів, частота дихання, артеріальний тиск і частота серцевих скорочень.

Тренування в ходьбі починали з вироблення у хворих навички керування диханням. На перших заняттях був такий ритм руху: на 1-2 кроки - вдих, на 3 - 4 - видих, поступово збільшуючи число кроків на видиху. В міру адаптації організму до руху відстань збільшували з поступовим підвищенням темпу руху і зменшенням кількості зупинок.

Використовувалась дозована ходьба з чергуванням природного та діафрагмального дихання (додаток Г). Діафрагмальне дихання при ходьбі виконувалось наступним чином: починали рух зі швидкого видиху, використовуючи всю силу м'язів черевного пресу, та на 6-8 пар кроків доводили видих до межі. Зупинившись, злегка нахилялися вперед, та випираючи живіт, робили вдих, і намагались відразу покашляти. Вдих та кашель повторювали ще 2 рази. Потім продовжували ходьбу.

В період реабілітації після загострення захворювання ходьба дозувалась наступним чином:

а) темп ходьби поступово збільшувався від дуже повільного до нормального;

б) тривалість ходьби поступово збільшувалась з 5 хв до 1 години;

в) відпочинок під час ходьби поступово зменшувався з 10 хвилин відпочинку після кожних 10 - 30 хв ходьби.

Ходьба здійснювалася в залі ЛФК та по сходах, з дотримуванням відпочинку до та після ходьби, та контролем пульсу.

2.2 Організація дослідження

Дослідження проводилося на базі пульмонологічного відділення Запорізької міської клінічної лікарні № 6.

У дослідженні брали участь хворі на БА, що поступали на лікування в стаціонар в фазі загострення різного ступеня вираженості. Діагноз БА, тяжкість та фаза перебігу захворювання встановлювалися згідно критеріїв класифікації БА, затверджених МОЗ України (наказ МОЗ України № 128 від 19.03.2007 р.). Вікова категорія хворих коливалась в межах 30-40 років. Усі учасники дослідження були розділені на контрольну та основну групу.

Контрольна група складалась із 10 пацієнтів (жінки та чоловіки) з діагнозом бронхіальна астма середнього ступеня важкості, стадія стійкої ремісії.

У контрольній групі був проведений курс медикаментозного лікування, курс масажу за класичною методикою (10 процедур), призначено методи фізіотерапії для загальнобіологічного впливу і з метою підвищення захисних властивостей організму в реабілітаційний комплекс включали ультрафіолетове опромінювання (УФО) на область грудної клітки.

Основна група також складалась із 10 пацієнтів (жінки та чоловіки) з аналогічним діагнозом.

Хворим основної групи був проведений курс медикаментозного лікування, а в програму ФР включали ранкову гігієнічну гімнастику (РГГ) та оригінальні методики ЛФК - модифікований лікувальний комбінований масаж, модифіковану ЛГ, дозовану ходьбу по сходах, дозовану ходьба по прямій місцевості та спеціальні маніпуляційні фізичні втручання.

У контрольній і основній групі в умовах стаціонару додатково до базового лікування нами був застосований масаж поряд з комплексом спеціальної лікувальної фізичної культури та фізіотерапевтичних процедур.

Для загальнобіологічного впливу і з метою підвищення захисних властивостей організму в реабілітаційний комплекс включали ультрафіолетове опромінювання (УФО) на область грудної клітки.

Комплекс ЛФК було спрямовано на покращання функціонування дихальної системи, поліпшення функції зовнішнього дихання, збільшення екскурсії грудної клітки та укріплення дихальних м'язів. Вправи даного комплексу виконувалися пацієнтами у повільному темпі, з акцентом на контроль дихання під час виконання вправ. Заняття з ЛФК проводилися щоденно протягом усього терміну перебування пацієнтів у стаціонарі.

Моніторинг реабілітаційного процесу проводився методом поточного та етапного контролю, що забезпечувало адекватне розширення режиму та інтенсифікацію фізичного навантаження кожного пацієнта. Рівень поточного контролю за процесом фізичної реабілітації включав найбільш доступні і одночасно досить інформативні клінічні дослідження (опитування,огляд, пальпація, перкусія, аускультація, пікфлоуметріята ін.), які дозволяли проаналізувати як динаміку окремих симптомів, синдромів хвороби, так і в цілому перебіг захворювання.

Хворим основної групи в програми фізичної реабілітації включали РГГ та оригінальні методики ЛФК - модифікований лікувальний комбінований масаж,модифіковану ЛГ, дозовану ходьбу по сходах, дозовану ходьбу по прямій місцевості та спеціальні маніпуляційні фізичні втручання. В табл. 2.2 наведено склад лікування і програм фізичної реабілітації для кожної групи хворих.

Таблиця2.2

Склад лікування і програм фізичної реабілітації хворих на інтермітуючу БА

Спостереження за кожним пацієнтом в умовах стаціонару проводилося в середньому 20-25 днів.

Пацієнтам обох груп на початку перебування в стаціонарі та після завершення курсу реабілітації було проведене медико-біологічне обстеження, до якого було включено вимірювання антропометричних показників (вага тіла, зріст, артеріальний тиск); оцінку функціонального стану дихальної системи (спірометрія, пікфлоуметрія). Показники були занесені кожному пацієнту в індивідуальну історію хвороби у відповідні таблиці.

Результати дослідження після завершення експерименту були обчислені за допомогою методів математичної статистики, зокрема за допомогою коефіцієнта Ст'юдента, а також було зроблено порівняльний аналіз середніх результатів показників контрольної та основної груп. Розходження вважали достовірними при р < 0,05.

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЯ

Ефективність впливу комплексу фізичної реабілітації, який був запропонований для реабілітації хворих з бронхіальною астмою, що поступили на лікування в стаціонар у фазі загострення різного ступеня вираженості на базі пульмонологічного відділення Запорізької міської клінічної лікарні № 6, оцінювалася за результатами обстежень пацієнтів контрольної та основної груп, що проводилися до і після закінчення курсу лікування.

На початку курсу реабілітації та після його закінчення пацієнтам обох груп провели тест контролю астми (АСТ) та оцінку поточного стану хворих за наступними критеріями : кількість нападів ядухи (НЯД) та кількість нападів ядухи за останній тиждень (НЯТ).

Дослідженням функціонального стану дихальної системи хворих на бронхіальну астму методом спірографії до проведення реабілітаційних заходів встановлено, що в усіх пацієнтів контрольної та основної групи всі показники були знижені: АСТ від 16,37 до 0,42 балів, ЖЄЛ від 78,35% до 44,25%, ОФВ1 від 78,32 % до 4,13%, ПШВдк від 18,88% до 3,11%,ЗБО від 16,12% до 2,88%, індекс Руф'є у чоловіків від 9,83% до 1,13%, у жінок - від 11,88% до 1,11%. Достовірних відмінностей між показниками стану організму хворих дослідних груп не встановлено, що свідчить про їх однорідність.

Зміни показників клінічного стану хворих під дією запропонованої програми фізичної реабілітації (ПФР) та інших варіантів лікування подані в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Динаміка клінічних показників у хворих на БА, (M±m)

По завершенні лікування у всіх випадках зникли денні напади ядухи. Також хворих основної групи зовсім не турбувала задишка, не було обмежень фізичної денної активності. Хворі контрольної групи після лікування частково відчували обмеженість фізичної денної активності. Через місяць лікування тижневі напади ядухи відновилися при застосуванні лікарської терапії та традиційних методів ЛФК (0,15±0,13 рази на тиждень), чого не сталося у хворих основної групи після виконання ПФР. Це свідчить про повний контроль перебігу БА при застосуванні ПФР (зростання АСТ з 17,41±0,35до 24,03±0,32 балів) та частковий його контроль при застосуванні традиційних методів ЛФК (зростання АСТ з 16,37±0,42 до20,30±0,37 балів).

Значні позитивні зміни показників дихальних функціональних проб сталися у хворих на БА після проведення ПФР, про що свідчать дані таблиці3.2.

Таблиця 3.2

Динаміка показників дихальних функціональних проб у хворих на БА, (M±m)

Суттєві зміни відбулися і з показниками реактивності бронхів, які статистично значно зменшились після реалізації ПФР: ЗБО з 16,58±2,15 до 9,21±2,22% (р<0,05),ПШВдк - з 19,36±2,06 до 9,00±2,11% (р<0,01). Цього не сталося в контрольній групі: в контролі ЛФКЗБО зменшилась з 16,12±2,88 до 11,26±2,52%, ПШВдкз 18,88±3,11 до 10,70±3,32%.

У цілому можна відмітити, що у всіх хворих лікування призвело до нормалізації показників дихальних функціональних проб.

Динаміка показників ФПЗ при лікуванні в стаціонарі хворих на БА вивчена окремо у чоловіків і жінок.

Хворі чоловіки основної групи (табл. 3.3) після ПФР за 6 хвилин стали проходити дистанцію довжиною 578,8±53,25 м (до лікування - 402,8±55,14 м, р<0,05), що складало 90,68±4,22% від НВ (до лікування - 62,81±4,37%, р<0,001). Подібні зміни, хоча і не такі значні, сталися з фізичною працездатністю чоловіків контрольної групи при лікуванні їх з застосуванням традиційних методів ЛФК. Так, у них 6ХКТзбільшився з 396,8±63,12 до 491,8±66,10 м (р<0,05).

Таблиця 3.3

Динаміка показників фізичної працездатності хворих на БА чоловічої статі, (M±m)

Нижче наведено результати показників фізичної працездатності хворих на БА чоловічої статі на рис. 3.1.

Рис. 3.1.Показники фізичної працездатності хворих чоловічої статі

Дані вище наведеного малюнку свідчать, що після завершення курсу реабілітації показник фізичної працездатності хворих чоловічої статі основної групи вищий, ніж у чоловік контрольної групи. Щодо середніх показників фізичної працездатності хворих чоловіків, то також можемо констатувати недостовірну різницю між показниками груп. Що доводить однорідність підібраних досліджуваних груп.

Порівняльна характеристика індексу Руф'є обох груп після дослідження представлена на рисунку 3.2.

Рис. 3.2. Динаміка індексу Руф'є хворих на БА чоловічої статі

Індекс Руф'є у цих чоловіків основної групи знизився з 10,31±0,85 до 4,91±0,42 ум.од. (р<0,001), що вказувало на покращення фізичних можливостей до «доброго» рівня (на початку лікування - задовільний рівень). За індексом Руф'є фізичні можливості пацієнтів контрольної групи хоча трохи і покращились, але залишилися на рівні «середніх» (зниження з 9,83±1,13 до 7,28±1,14 ум.од.).

Підкреслимо, що лише при застосуванні ПФР у чоловіків, що страждали на БА, вдалося перевести рухові можливості зі ступеня ІІІ на ІV ступінь.

У контрольній групі, не дивлячись на деяке зростання фізичної працездатності, рухові можливості хворих в цілому не змінилися і залишилися такими ж.

Динаміка показників ФПЗ у жінок, що були хворі на БА, представлена в табл. 3.4

Таблиця 3.4

Динаміка показників ФПЗ у жінок хворих на БА, (M±m)

Після застосування ПФР хворі жінки за 6 хвилин стали проходити дистанцію довжиною545,2±54,45 м (до лікування - 380,6±58,15 м, р<0,05),що складало 83,52±4,12% від НВ (до лікування -58,35±4,73, р<0,01). Суттєвих змін ФПЗ у жінок, які лікувалися методами традиційної ЛФК не сталося. Про це свідчить зростання 6ХКТ - з 372,5±65,31 до 461,9±63,24 м.

Нижче на рисунку 3.3 наводимо дані порівняльної характеристики показників фізичної працездатності жінок в обох групах.

Рис. 3.3. Динаміка показників фізичної працездатності хворих на БА жіночої статті

При порівнянні показників фізичної працездатності жінок в обох групах ми спостерігаємо покращання результату, але у жінок основної групи показник ФПЗ кращій, ніж у жінок контрольної групи.

Індекс Руф'є у жінок основної групи знизився з 12,07±0,74 до 7,26±0,70 ум.од. (р<0,001), що вказувало на покращення фізичних можливостей до «середнього» рівня (на початку лікування - «задовільний» рівень). У пацієнток контрольної групи спостерігалось зниження індексу Руф'є з 11,88±1,11 до 9,43±0,93 ум.од. За індексом Руф'є фізичні можливості жінок контрольної групи, покращились з «задовільного» до «середнього» рівня.

Порівняльна характеристика індексу Руф'є жінок обох груп після дослідження представлена на рисунку 3.4.

Рис. 3.4. Динаміка індексу Руф'є хворих на БА жіночої статі

Отож, лише при застосуванні ПФР у жінок, що страждали на БА, в цілому рухові можливості зросли з ІІІ-го до ІV-го ступеня. У контрольній групі, не дивлячись на деяке зростання фізичної працездатності, рухові можливості хворих жінок не змінилися і залишилися такими ж.

Ефективність впливу розробленої ПФР на хворих на БА вивчена шляхом аналізу досягнутих зсувів показників обстеження, які наведені в табл. 3.5.

Таблиця 3.5

Досягнуті ефекти (різниця між значеннями після і до реабілітації) показників у хворих на БА, (M±m)

Аналіз даних таблиці 3.5 доводить, що дія всіх методів лікування та ПФР на поточний стан хворих є однаково ефективною (за змінами показників НЯД). Проте досягнення контролю перебігу захворювання було більш значущим після виконання ПФР,на що вказує зсув АСТ на 6,62±0,85 балів (контрольна група - на 3,93±0,94 балів р<0,05). ПФР була більш ефективною у відновленні стану ФЗД. Її застосування у хворих призвело до зростання ОФВ1 на 13,70±3,13% (контрольна - на 7,83±3,62%), ЖЄЛ - на 14,31±3,24% (контрольна- на7,84±3,45).

Також при застосуванні ПФР більш значимо зменшилась реактивність бронхів, про що засвідчило зниження ЗБО на 7,37±2,46% (контрольна - на 4,86±2,51%) та ПШВдк - на10,36±2,57% (контрольна- на 8,18±2,15%). Вказані зсуви показників при виконанні ПФР у порівнянні з контролем статистично значимі.

У чоловіків з БА показники ФПЗ після застосування ПФР мали такі зміни: 6ХКТ зріс на 186,1±32,02 м (контрольна - на 95,03±38,05 Вт) та індекс Руф'є зменшився на 5,40±0,86 ум.од.(контрольна - на 2,55±0,76 ум.од., р<0.05). У жінок з БА показники ФПЗ після застосування ПФР мали такі зсуви: 6ХКТ зріс на 165,63±30,21 м (контрольна - на 89,4±35,24 Вт), а індекс Руф'є зменшився на4,59±0,91 ум.од. (контрольна - на 2,85±0,84 ум. од). Тобто, досягнуті ефекти показників ФПЗ при застосуванні ПФР були значущими і у порівнянні з контролем - статистично значимі.

Оскільки головним чинником, обмежуючим реалізацію ПФР у повному об'ємі є напади задухи, то ми відстежили тривалість приступного періоду у хворих на БА залежно від різних варіантів їх лікування чи реабілітації. Приступним періодом (період наявності нападів ядухи) вважався той час перебігу захворювання,коли напади ядухи потребували лікарського втручання і застосування лікарських препаратів у любому вигляді. При БА тривалість приступного періоду в контрольній групі склала 5,26±0,58 днів та в основній групі - 3,17±0,52 днів (у порівнянні з контрольною - р<0.01), що показано на рис. 3.5.

Рис. 3.5. Тривалість приступного періоду у хворих на БА

Отже, при застосуванні програми реабілітації тривалість приступного періоду захворювання у пацієнтів основної групи була скорочена на 2.09±0.06 днів у порівнянні з контрольною групою хворих.

Обговорюючи одержані результати, звернемо увагу на найважливіший результат застосування ПФР:при кожному ступені тяжкості через курс лікування в стаціонарі вдалося досягти контрольованого перебігу БА. Також підкреслимо суттєве покращення ФЗД у цих хворих: при кожному ступені тяжкості порушені показники ФЗД після застосування ПФР досягали нормальних величин.

Далі підкреслимо, що лікування загострення БА з додання засобів ЛФК, особливо модифікованих намив рамках ПФР, дозволило суттєво покращити ФПЗ і перевести хворих на руховий режим з більшими фізичними навантаженнями.

За допомогою запропонованої ПФР пацієнти активно включалися у лікування, в них вселялася впевненість у можливість допомогти самим собі, вони вчилися, як поводитись підчас нападів задишки, як попередити і зняти напад, приймаючи медикаменти в менших, ніж звичайно, дозах або навіть обходячись без них.

Застосування розробленої програми фізичної реабілітації у хворих на БА дозволяє суттєво покращити їх фізичну працездатність та значно швидше хворим змінити рухові можливості на кращі та включити більш інтенсивні фізичні навантаження у тренувальному режимі.

Правильне, суворо диференційоване, з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта і форми захворювання застосування ПФР дозволило скоротити терміни перебування в стаціонарі, покращило якість їхнього життя, допомогло контролювати свій стан.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні віддалених наслідків проведеної фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму.

На підставі отриманих результатів досліджень ми можемо затверджувати наступне:

Отримані результати свідчать,що ефективно побудований процес фізичної реабілітації у основній групі дає кращу тенденцію до відновлення показників стану дихальної системи пацієнтів. Вважаємо за необхідність використовувати дозовану ходьбу з діафрагмальним диханням і спеціальні дихальні вправи при бронхіальній астмі в умовах стаціонару.

По-друге, по завершенні лікування у всіх випадках зникли денні напади ядухи. Також хворих основної групи зовсім не турбувала задишка, не було обмежень фізичної денної активності. Хворі контрольної групи після лікування частково відчували обмеженість фізичної денної активності. Через місяць лікування тижневі напади ядухи відновилися при застосуванні лікарської терапії та традиційних методів ЛФК, чого не сталося у хворих основної групи після виконання ПФР.

По-третє,запропонована нами ФПР при бронхіальній астмі зміцнює дихальну мускулатуру, збільшує рухливість грудної клітки і діафрагми, сприяє нормалізації показників функції зовнішнього дихання, зменшенню задишки, кашлю, частоти нападів, кращому відходженню мокротиння, є потужним психотерапевтичним фактором.

При роботі на базі КУ «ЗГДМБ№5» в інфекційно-боксированному відділенні для дітей раннього віку існують деякі небезпеки виникнення травматизму і нещасних випадків:

1. Невиконання правил безпеки можуть привести до поразки електричним струмом унаслідок несправності електроустаткування, невиконання правил техніки безпеки при використанні електроустаткування.

2. На масажиста можуть впливати небезпечні чинники такі як:

- недостатнє освітлення робочої зони, у зв'язку з несправністю або неправильним вибором освітлювальних приладів, що приводить до погіршення зору і виникнення головних болів;

- глянсові поверхні приміщення відображають природний і штучне освітлення приводить до втоми очей;

- невідповідність гігієнічних норм (провітрювання, опалювання, вологе прибирання, дезінфекція і так далі) приміщень в лікувальних установах можуть привести до нервово-психічного і фізичного перенапруження.

3. Механічне травмування можливе:

- в наслідку не застебнутого одягу на всі ґудзики (зав'язати зав'язки), при неакуратному носінні одягу, не допускається звисаючі кінці одягу;

- при використанні гострих кріплень в одязі (шпильки, голки), носіння в кишенях гострих предметів, що б'ються, можливе пошкодження шкірних покривів масажиста і пацієнта;

- незручне, неправильно підібране взуття на каблуці, з нестійкою колодкою може привести до сковзання і травми;

- нераціональне розташування робочого столу по співвідношенню до устаткування і інших меблів (мінімальна відстань між предметами складає 80-100 см), а також несправності або хисткості масажного столу.

4. Фізичне перенапруження пов'язане з тривалим перебуванням в напруженій статичній позі, що приводить до напруги м'язів спини, кістково-м'язового напрузі шиї, рук, ніг під час проведення дитячого масажу приводить до порушення опорно-рухового апарату.

5. Нервово-психічна напруга унаслідок перенапруження: - норма масажу складає 15 умовних масажних одиниць за робочий день. За умовну масажну одиницю прийнята масажна процедура (безпосередньо проведення масажу) на виконання якої потрібний від 10 до 20 хвилин;

- унаслідок спілкування з матерями, яких потрібно переконати в необхідності лікування дитяти даним методом масажу і лікувальною фізичною культурою;

- унаслідок роботи з дітьми віком від 0 до 3 років, які емоційно залежні від загального стану здоров'я, ускладнень викликаних захворюваннями органів дихання, режиму дня, апетиту, контактності із сторонніми людьми, емоційного настрою матері дитяти.

6. Неправильний підбір методики, навантаження, дози, дії масажиста можуть привести до погіршення стану здоров'я дитяти.

7. Можливість пожежі у зв'язку з несправністю електроустаткування, невиконання або порушення правил протипожежної безпеки персоналом.

8. Неправильні дії персоналу в умовах надзвичайних ситуацій можуть привести до травматизму і загибелі людей.

4.2 Заходи щодо забезпечення безпеки

4.3 Заходи щодо забезпечення виробничої санітарії та гігієни праці

Для проведення масажу виділяються окремі кімнати (кабінети) з розрахунком 8 м2 на робоче місце, мінімальна площа для кабінету при одній масажистці - 12 м2.

Приміщення лікувальних установ повинне мати природне освітлення. Освітлення іншим світлом або тільки штучне освітлення допускається в приміщеннях комор, санітарних вузлів при палатах, гігієнічних ванн, клізмових, кімнат особистої гігієни, душових і гардеробних для персоналу, термостатних, мікробіологічних боксів, передопераційних, апаратних, наркозних, фотолабораторій і деяких інших приміщень, технологія і правила експлуатації яких на вимагають природного освітлення.

Для захисту від сліпучої дії сонячних променів і перегріву в лікувальних установах вікна, орієнтовані на південні румби горизонту, обладнуються сонцезахисними пристроями (козирки, жалюзі та ін.).

Штучна освітленість (загальна і місцева), джерело світла, тип лампи приймаються відповідно до чинних нормативних документів.

Світильники загального освітлення приміщень, що розміщуються на стелі. Повинні бути із суцільними (закритими) розсіювачами.

Підлога в масажному кабінеті повинна бути дерев'яною, покритою лінолеумом. Стіни на висоту 2м фарбують олійною фарбою світлих тонів, інша частина стін і стелі повинна бути побілена (клейова побілка).

Кабінет масажу повинен бути обладнаний умивальником з холодною і гарячою водою. За наявності декількох масажисток робоче місце кожної з них обладнується в кабінах з матерчатими фіранками із натуральної тканини. При одночасній роботі в зміні 4 і більше масажисток в суміжній кімнаті для них обладнують душову установку.