главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Мій край – Чорнобаївський. Богатир моєї землі – Іван Максимович Піддубний

Характеристика і історія Чорнобаївщини, становище її сільського господарства, промисловості, розвиток медичних закладів, культури, освіти, фізкультури і спорту. Біографічні відомості та досягнення І.М. Піддубного - всесвітньо відомого борця та атлета.

Рубрика: Краеведение и этнография
Вид: доклад
Язык: украинский
Дата добавления: 03.12.2011
Размер файла: 1,8 M

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Славетне місто Івано-Франківськ
Історія і сьогодення Івано-Франківська: час заснування міста, його життя від XVIII-XIX ст. і до наших днів. Пам’ятки культури та мистецтва Прикарпаття: музеї, архітектура, бібліотеки; театри, пам’ятники. Відомі особистості, їх внесок у розвиток міста.
реферат [76,7 K], добавлен 30.07.2012

2. Історія села Іванове Селище
Анкета. Історія виникнення. Іван Шадура та його служба в армії. Війна з Швецією. Нагорода Петра Першого. Останній з роду Шадур. З’єдння селища Іваново з сусіднім населеним пунктом Селище. Виникнення назви Іваново-Селище. Видатні постаті. Сучасний стан.
реферат [19,3 K], добавлен 21.07.2008

3. Історія смт. Демидівки та Демидівського району
Демидівський край: згадки періоду неоліту, таємниці вільбарської культури східно-германських племен готів, археологічні знахідки. Герб і Прапор Демидівського району; історичні, культурні та природні пам'ятки сіл; туристичні маршрути. Видатні люди району.
научная работа [7,4 M], добавлен 12.11.2013

4. Рівненщина в контексті історичного краєзнавства
Проблематика, методи і роль історичного краєзнавства у патріотичному вихованні. Дослідження історії Рівненщини: Рівного, Острогу та Дубно, села Борове Зарічненського району. Відомі діячі науки, освіти, культури та історія розвитку етнографії на Волині.
дипломная работа [81,4 K], добавлен 04.11.2010

5. Розвиток Чехії за останні 20 років
Чеські землі з кінця IX століття. Населення Чехії до початку XIII століття. Грунтувавання внутрішнього ладу на початках слов'янського права і побуту. Посилення приливу німецьких колоністів, а разом з тим вплив німецького права і побуту. Чеська історія.
реферат [20,1 K], добавлен 11.06.2008

6. Історія міста Бершадь
Загальні географічні відомості, історія заснування та походження назви міста Бершадь, а також опис основних історичних пам'яток. Опис архітектурних споруд пана Януша Збаражського на території Бершаді. Характеристика водних ресурсів бершадського краю.
доклад [1,1 M], добавлен 18.11.2010

7. Історія Уманщини
Розвиток Куманії на території сучасної Уманщини. Доба татаро-монгольської навали, польської колонізації, козаччини, гайдамаччини. Історія створення Софіївського парку. Умань у XVIII-XIX ст. Огляд історічних подій у період з революції по сьогодення.
статья [222,9 K], добавлен 28.02.2011

8. Предмет і завдання етнографії
Вивчення традиційно-побутової культури народу. Відомості з етнографії українського народу. Походження, процес формування, характерні риси побуту, галузі традиційної матеріальної і духовної культури. Риси етнічної неповторності та національна свідомість.
реферат [27,6 K], добавлен 22.01.2011

9. Люблю тебя, мой край родной, Астрахань
Астраханский край и города Астрахани. Астраханская область с уникальным набором туристско-рекреационных и санаторно-курортных ресурсов, ее достопримечательности. Дом-Музей В. Хлебникова. Флора и фауна заповедника, грязебальнеологический санаторий.
сочинение [12,5 K], добавлен 21.02.2009

10. Історія селища Червоноармійськ
Перші історичні відомості про Червоноармійськ. Село Пулини в добу козацтва, участь мешканців у визвольній війні 1648-1654 рр. Село в часи після другого поділу Польщі. Прихід Радянської влади на територію селища, його розвиток за часів Радянського Союзу.
реферат [23,6 K], добавлен 17.07.2010


Другие документы, подобные Мій край – Чорнобаївський. Богатир моєї землі – Іван Максимович Піддубний

Страница:  1   2 


Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Кафедра історії України

Мій край - Чорнобаївський.

Богатир моєї землі - Іван Максимович Піддубний

Виконала: студентка 1-го курсу

4-ї групи факультету

аграрного менеджменту

Сапсай О. В.

Перевірила: кандидат історичних

наук, доцент,

Лановюк Л.П.

Київ - 2008

ПЛАН

Вступ

І. Загальна характеристика Чорнобаївщини

Історія

Сільське господарство

Промисловість

Медичні заклади

Культура

Освіта

Розвиток фізкультури і спорту

ІІ. Богатир моєї землі

Біографія

Вас запрошує музей ім. І. М. Піддубного

Висновок

Список використаної літератури

Додаток (Золота Підкова Черкащини)

ВСТУП

Метою моєї краєзнавчої роботи є ознайомити з видатними людьми краю, а саме зі славетним борцем І. М. Піддубним.

Головним предметом дослідження є постать - Іван Піддубний і його досягнення.

Завданням роботи є дослідити та розповісти про свій рідний край, його галузі промисловості, культуру, спорт, а також біографічні відомості про уродженця району всесвітньовідомого борця - Івана Піддубного і його музей у с. Красенівка.

Я вважаю, що вибрана мною тема є досить актуальною сьогодні, тому що кожен має знати історію, розвиток, сучасний стан, відомих людей, споруди та пам'ятки історії чи архітектури свого рідного краю, а також не лишнім було б дізнатись і вище наведені відомості про райони чи області інших.

В першому пункті розповідається про загальну характеристику Чорнобаївського району, а саме походження назви, географічні відомості. В першому підпункті - про його історію від початку заселення до сучасних днів. В другому підпункті - про розвиток сільського господарства, кількість наявних підприємств, товариств. В третьому підпункті - про кількість наявних промислових підприємств і їхню спеціалізацію. В четвертому - про всі санаторії, лікарні, санепідемстанції та їхнє матеріально-технічне забезпечення та діяльність. В п'ятому - про культурні установи,пам'ятники, монументи та різні заходи, свята. В шостому - про освітні заклади, установи та кількість педагогів, учнів, дітей. В сьомому - про спортивні установи, види спорту, наявні команди, гуртки.

В другому пункті й одночасно в першому підпункті розповідається про богатиря мого краю - І. М. Піддубного, його детальна біографія від народження до смерті, злети і падіння, професійна слава, визнання. В другому підпункті розповідається про історію становлення і відкриття музею, експонати, які там знаходяться, згадки родичів Івана Піддубного. А взагалі, то краще завітайте туди і все дізнаєтесь та побачите на власні очі.

Для написання краєзнавчої роботи я використовувала літературу з центральної районної бібліотеки свого селища, а саме Недяк В. «Іван Піддубний», Мачульська С. «Чорнобаївський край» та Черкащенко М. «Славетний богатир - І. М. Піддубний». Мені допомагала вчителька з історії - Любива Ніна Григорівна, а також я спілкувалася з екскурсоводом музею ім. І.М. Піддубного.

І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЧОРНОБАЇВЩИНИ

Чорнобаївщина - стародавній козацько-чумацький край на Лівобережній Україні. Він розслався чорноземно-барвінковою скатертиною між лагідною і чарівною Сулою та поважно-могутнім і старим Дніпром. Цей чудовий лісостеповий край в серці України завжди вирізнявся серед інших земель своєю національною самобутністю, щирістю, гостинністю, глибокою історією найдавніших поселень, стародавніми затишними містечками, архаїчно-мальовничими селами, але понад усе, край володіє унікальним багатством - чорноземами - найкращими і найродючими землями в усьому світі.

Запитайте патріотів краю:

- Де сходить сонце? У відповідь почуєте:

- За Сулою!

Назва «Чорнобай» означає, очевидно, прізвище одного з перших поселенців. Імовірно це прізвище татарського походження (бай) тюрк (багатій, пан).

Протягом часу існування село мало кілька назв: перша - Слобідка, друга -- Чернобаї, Чорнобаєве, Чорнобаївське, Чорнобай, третя -- Дараганщина по імені сотника Кропивнянської сотні Дарагана, але ця назва за населенням не прижилася. За селищем закріпилась назва Чорнобай, а Дараганщиною називається околиця села.

Чорнобаївський район розташований на сході Черкащини, на півночі та заході він межує з Драбівським та Золотоніським районами, на сході -- з Полтавською областю, а на півдні і південному сході омивається водами Кременчуцького водосховища.

Загальна площа -- 1,6 тис. кв. км. 51,2 тисячі жителів району проживають у 51 населеному пункті та в райцентрі -- селищі міського типу Чорнобай (8,9 тис). Розташоване воно на обох берегах річки Ірклій за 50 кілометрів від Черкас,а від найближчих залізничних станцій Золотоноша -- за 22, Пальмира -- за 18 кілометрів.

Історія

Територія Чорнобаївщини заселялася здавна, що підтверджується значною кількістю археологічних знахідок. Кам'яні знаряддя зі стоянки, знайденої поблизу села Велика Бурімка, відносяться до епохи палеоліту і виготовлені 150 - 35 тисяч років тому. Довкола села Іркліїв виявлено близько 40 неолітичних стоянок, поселень і курганних поховань епохи бронзи, скіфського та ранньослов'янського часу.

У гирлі і на берегах річки Сули стояли міста-фортеці Київської Русі -- Воїнь, Поляновщина, Желни, Кизівер, Римів та інші, які виникли наприкінці X -- XI століття і входили до Переяславського князівства. Всі вони зазнали спустошення під час монголо-татарської навали.

Відродження краю почалося з виникненням козацтва, в зв'язку з масовою втечею населення правого берега Дніпра на Лівобережжя від феодального гніту. Саме у XIV -- на початку XVII ст. відроджуються після занепаду або виникають більшість теперішніх сіл Чорнобаївщини. Їхні жителі завжди активно включалися у тогочасний козацько-селянський рух. Зокрема, у Жовниному в 1638 році були зосереджені основні сили учасників відомого повстання нереєстрового козацтва, очолюваного Яковом Ост-рянином та Карпом Скиданом. Перш, ніж зазнати поразки, вони впродовж семи тижнів вели вперту боротьбу з польсько-шляхетським військом.

В період національно-визвольної війни існував Іркліївський козацький полк, до складу якого входили Васютинська, Вереміївська, Бурімська і Канівецька сотні. В різні періоди полк очолювали Филон Джалалій, Михайло Телюченко, Матвій Папкевич. Серед сотників прославився Нестор Морозенко, який водив місцеве козацтво у битви на Поділля та Брацлавщину. У 1650 році в Ірклієві відбулася нарада, на якій уточнювалося ставлення України до сусідніх держав, а з їхніми послами спілкувався Богдан Хмельницький. Антифеодальний рух не припинявся і після входження краю до царської Росії. В 1767 -- 74 роках жителі Кліщинець піднялися на боротьбу проти поміщиків Лисенка і Туманського, які хотіли перетворити їх на кріпаків. Повстання було жорстоко придушене.

В ході громадянської війни помітною постаттю серед керівників селянських мас був 19-річний уродженець Вереміївки комбриг Антон Богунський (Шарий), пізніше розстріляний за наказом Троцького.

На початковому етапі Великої Вітчизняної війни біля села Богодухівки загинув відомий російський письменник Юрій Кримов. В районі діяли партизанські загони під командуванням М.Т.Славського та Д.С.Комашка, а з літа 1943 року -- М.Р.Соболєва-Кузьміна. Під час окупації, спершу у Хрестителевому, а потім у Вереміївці працював госпіталь для військовополонених, створений Л.А.Силіним. На фронтах проти загарбників боролися понад 16 тис. жителів району. Кожен четвертий нагороджений орденами і медалями, 8 стали Героями Радянського Союзу, двоє -- повними кавалерами орденів Слави. За вагомі виробничі здобутки 13 трудівників Чорнобаївщини удостоїлися звання Героя Соціалістичної Праці.

Уродженцями району були всесвітньовідомий борець -- Іван Піддубний (с. Красенівка), видатний поет, драматург, театральний діяч і прозаїк Михайло Старицький (с. Кліщинці), лауреати Шевченківської премії -- актор, режисер, один з фундаторів та керівників Львівського театру ім. М.Заньковецької Борис Романицький (смтЧорнобай) та пись-менник Іван Ле (с. Мойсинці -- нині Придніпровське), поет-неокласик Михайло Драй-Хмара (с. Малі Канівці), чимало інших діячів літератури, культури, науки та інших галузей. Багатьом з них на батьківщині споруджено пам'ятники. Зокрема, І.М.Піддубному в Красенівці, М.П.Старицькому у Кліщинцях, М.П.Драй-Хмарі у М.Канівцях. Оточені увагою і могила Ю.С.Кримова у Богодухівці, стела Л.А.Силіну у Вереміївці, Пагорб Слави у Чорнобаї, обеліски Слави у Богодухівці, Ірклієві та інших селах.

Сільське господарство

В районі діє 4 приватних і 1 приватно-орендне підприємство, 23 сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю, 5 відкритих та одне закрите акціонерне товариство, 39 фермерських господарств.

У ході виконання Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування агарного сектора економіки" в сільгоспвиробництві відбулися помітні зрушення. Питома вага валового виробництва сільськогосподарської продукції району в загальнообласному обсязі складає до 14 відсотків. Поліпшується фінансовий стан господарств.

Практично всі вони прибуткові. Середня рентабельність складає 23 відсотки. Це дає змогу постійно розраховуватися з населенням по орендній платі за землю.

Значна увага приділяється розвиткові підсобних господарств громадян.

Поголів'я корів у них зросло до 5 тис. голів, а виробництво молока -- до 23 тис. тонн, що становить 37 відсотків загально районного показника.

Промисловість

Чорнобаївський район в основному сільськогосподарський. Але в ньому функціонують і промислові підприємства. Серед них -- ВАТ "Іркліївський маслосирзавод", який виробляє вершкове масло, п'ять видів твердих та десять плавлених сирів, цільномолочну продукцію. Продукція реалізовується не лише на Черкащині, а й у Києві, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі та багатьох інших містах України. Середньорічний обсяг промислової продукції підприємства сягає до 20-21 мільйона гривень.

Переробкою сільгосппродукції займаються також ВАТ "Чорнобаївський завод продтоварів" та ЗАТ "Іркліївський завод продтоварів", їхня продукція -- це хлібні, кондитерські, ковбасні, макаронні вироби, риботовари, крупи, борошно, олія, безалкогольні напої.

Зростання обсягів промислового виробництва передбачається в усіх підприємствах селища за рахунок збільшення надходжень сільськогосподарської сировини, яка виробляється в селищі, на переробні підприємства. Нарощували обсяги промислового виробництва: Чорнобаївська філія ТОВ "Робочий одяг", ПП "Імперіал плюс", ВАТ "Чорнобаївський завод продтоварів". Також на території селища розташовані: ВУЖКГ, ВАТ "Чорнобаївське РТП", АТП 17149, ВАТ "Чорнобаївський мехзавод", МПМК-3, Райавтодор, ДМПМК, Райагропостач, КБМП "Райагробуд", СПМК "Спецмонтаж-9", ТОВ "Чорнобай побуткомбінат", ТОВ"Ювал".

Медичні заклади

У медичних закладах Чорнобаївщини, а це одна районна та шість дільничних лікарень, три лікарські амбулаторії, санаторій-профілакторій "Сосонка", районна санепідемстанція, 33 фельдшерсько-акушерські пункти, працює 161 лікар та 359 медичних працівників середньої ланки.

В районі постійно зміцнюється матеріально-технічна база закладів охорони здоров'я. Зокрема, капітально відремонтовано терапевтичне та неврологічне відділення центральної районної лікарні, патолого-анатомічний корпус, три дільничні лікарні. В розпорядженні медпрацівників та пацієнтів найновіше устаткування, зокрема діагностична, наркозна і операційна апаратура, набір інструментів для протезування колінного суглоба, електрокардіографи та ін. До послуг населення функціонує мережа аптек фармацевтичних закладів "Фармація" та "Ваше здоров'я".

Культура

В районі повністю збережено мережу закладів культури та кадри, забезпечено їхнє нормальне функціонування. Діють 29 Будинків культури, 18 сільських клубів, музична школа, 47 бібліотек, 24 музеї, в тому чисті районний краєзнавчий, меморіальні - М.Старицького, М.Драй-Хмари та І. Піддубного. Регулярно, на належному творчому і художньому рівні проходять відзначення державних та народних свят, значна робота проводиться по культурному обслуговуванню різних груп населення. Традиційним стало щорічне проведення у кожному сеті трудових і творчих звітів. Десять художніх колективів носять звання самодіяльних народних. Кращі з них, як і окремі виконавці, стали постійними учасниками обласних, Всеукраїнських та міжнародних фестивалів, конкурсів і мистецьких свят, де гідно представляють Чорнобаївщину. До послуг жителів селища Чорнобай - районний будинок культури, селищний будинок культури, селищний клуб та клуб с. Савківки, кінотеатр "Мир", чотири бібліотеки, інтернет-центр Чорнобаївської центральної районної бібліотеки, районний стадіон, Палац спорту з 25-метровим плавальним басейном. В селищі традиційними стало проведення свята селища, в рамках якого визначається краща вулиця, краща садиба, адміністративне приміщення зразкового благоустрою, кращий багатоквартирний будинок.

Освіта

Освітня мережа району включає 36 шкіл різних ступенів, 33 дошкільні заклади, Чорнобаївську філію східноєвропейського університету економіки і менеджменту, профтехучилище, музичну школу, центр дитячої та юнацької творчості. Всі ці заклади об'єднують 1494 учнів та студентів, в них працює 241 особа педагогічних та технічних працівників. Залишаючись незмінною впродовж багатьох останніх років, вона повністю задовольняє місцеві потреби. Навчанням охоплено понад 7 тис. учнів, а в дошкільних закладах виховується майже 1700 малят. Гуртками і секціями районного Центру творчості охоплено майже 2000 дітей і підлітків.

Повсякденну роботу з вихованцями ведуть 832 педагогічні працівники, 8 з яких мають звання "Учитель-методист", 49 -- "Старший учитель". Вищу кваліфікаційну категорію присвоєно 66 педагогам, першу -- 257, 145 учителів нагороджено значком "Відмінник освіти України".

Розвиток фізкультури і спорту

Районний фізкультурно-оздоровчий клуб "Колос" об'єднує 30 колективів фізкультури, в кожному з яких працюють штатні інструктори по спорту. Традиційними стали турніри з футболу, волейболу та інших видів спорту на призи видатних земляків. Організовано і масово проходять змагання "Найспортивніше село", у яких і на районному, і на обласному рівнях два роки підряд перемагає команда с. Хрестителеве.

Футбольний клуб "Колос" є постійним лідером обласної першості, володарем та неодноразовим фіналістом Кубка області по футболу. В районному чемпіонаті регулярно виступають 27 команд дорослих футболістів і 8 -- юнацьких. Дві ДЮСШ у райцентрі та Васютинцях дають змогу прилучитися під керівництвом кваліфікованих тренерів до занять в секціях по футболу, дзюдо, гирьовому спорту та загально-фізичній підготовці майже 400 вихованцям. Ще 55 осіб займаються волейболом при РФОК "Колос". До послуг фізкультурників і спортсменів -- 29 футбольних полів, З спортзали, не рахуючи шкільних, Палац спорту з плавальним басейном та стадіон у райцентрі.

Традиційно ділові зв'язки спортивної громадськості району, молодіжних та інших організацій встановилися і постійно підтримуються з газетами "Молодь України" та "Український футбол", працівники яких не лише вдало висвітлюють спортивне життя наших сіл, але й самі постійно виступають застрільниками та активними учасниками змагань.

Та чи не найголовнішою спортивною подією щороку стає Всеукраїнське свято богатирської сили на призи Івана Піддубного, до програми якого входять змагання з греко-римської боротьби, гирьового спорту, армрестлінгу, інших видів, а також козацькі забави за участю не тільки українських спортсменів, а й представників країн ближнього зарубіжжя.

І тут редакційні колективи цих газет є не лише учасниками, а й співзасновниками свята.

ІІ. БОГАТИР МОЄЇ ЗЕМЛІ

"Ще за життя Іван Піддубний став живою легендою килима, а з далини сьогоднішнього дня його шлях здається ще легендарнішим."

І. Г. Богдан - чемпіон світу з греко-римської боротьби, чемпіон XVII Олімпійських ігор у Римі.

(Ж-л "Старт" 1970, № 10)

Біографія

чорнобаївщина історія піддубний атлет

Іван Максимович Піддубний - видатний атлет із світовим ім'ям, гордість України.

Свій родовід веде від запорозьких козаків, які вирізнялися богатирською силою і не випадково носили прізвище Піддубні.

Народився 8 жовтня (26 вересня) 1871 року в с. Красенівці Чорнобаївського району у родині козака Максима Івановича Піддубного. До 20 років жив з батьками у рідному селі. Тяжко працював змалку, вмів і орати, і сіяти, і молотити. Працював по найму у місцевих багатіїв: Шліттер, Кублицьких, Абелів. Дивував усіх своєю надзвичайною силою. Він зростав у сім'ї богатирів. Батько Максим Іванович не мав собі рівних у селі по силі та витримці. Такі ж міцні та сильні підростали й діти: Омелько, Микита, Митрофан. В сім'ї були ще й дочки: Мотрона, Марина, Євдокія, які теж дивували всіх своєю працьовитістю та силою.

У 20 років Іван Максимович Піддубний подався на заробітки. Спочатку до Одеси, де працював вантажником у порту. Думав на рік, а вийшло надовго. Згодом працював вантажником у портах Севастополя та Феодосії. Про незвичайного вантажника, якому під силу був будь-який вантаж, незабаром заговорили, як про хлопця небаченої сили. А він, ніби граючись, по хитких трапах переносив 5,6, а то й 7-пудові лантухи збіжжя на втіху хазяїну та на подив своїм друзям. "Іван Великий" - так про нього говорили, хто з заздрощами, а хто із захопленням.

Йшли роки. І, можливо б, так і залишився Іван Максимович "чорно-робочим", якби не щасливий випадок. Побережжя теплого, сонячного Криму приваблювало до себе багатьох. Сюди часто на гастролі приїжджали різні циркові групи. Іван Максимович, що з дитинства любив боротьбу "на поясах", різні козацькі забави, був частим відвідувачем циркових вистав, спочатку як глядач, спостерігач. А в 1897 році, коли до Феодосії завітав цирк І. М. Безкоровайного, не витримав і на запрошення, що пролунало з арени: "Хто хоче помірятися з нами силою?", встав "Великий Іван" і неквапливою, але впевненою ходою попрямував на арену. То були перші кроки в нове, невідоме, неспокійне і таке напружене спортивне життя. Спочатку була невдача. Та це тільки мобілізувало його силу і волю. Вдруге він відчув смак перемоги, непростої перемоги над визнаними в спортивному світі борцями Лурихом, Атосом, Козуляком. То було народження віри в себе, в свої можливості. Так починався шлях на велику арену майбутнього чемпіона. Природна сила, фізична праця і наполегливі заняття спортом допомогли Івану Піддубному стати чудовим борцем, професіоналом.

На нього звернули увагу. І в 1898 році Іван Максимович стає професійним борцем цирку Труцці. Арена цирку захопила його. Боротьба стала його покликанням. Піддубного гаряче вітали, ним захоплювались, ним гордились, йому заздрили. В цирку Труцці пройшло загартування його як борця, як вмілого важкоатлета. Виступи в цирку вимагали від борця великої фізичної витривалості, щоденних спортивних тренувань для підтримання належної форми. Тому спортивні навантаження з 2-пудовими гирями, 112-кг штангою, обливання холодною водою, тривалі прогулянки, дотримання суворого режиму харчування та тренування роблять його організм ще міцнішим і витривалішим.

В 1900 році він переїздить у Київ і виступає в цирку братів Нікітіних. Медична комісія, що оглянула борця, зафіксувала такі антропометричні виміри тіла Піддубного:

Зріст - 184 см, вага - 118 кг, груди - 137 см, біцепс - 44 см, передпліччя - 36 см, зап'ястя - 21 см, шия -60 см, стегно - 68 см, литка - 47 см.

В Києві лікар Євген Федорович Гарницький, палкий прихильник спорту, голова атлетичного гуртка, що діяв ще з 1895 року, запропонував Піддубному серйозно зайнятися французькою боротьбою. Про це йому не раз говорив російський письменник О. І. Купрін (з ним Іван Піддубний приятелював і довгий час листувався). Девізом цього атлетичного клубу було прагнення до фізичного вдосконалення і зміцнення здоров'я. Піддубний послухався поради своїх друзів. І ось одного дня він з'явився в клубі.

"Пам'ятаю, ніби це сталося лише вчора, - наводить слова очевидця Я. Грінвальд у своїй книзі про І. Піддубного, - як одного тренувального дня з'явилась у нашому клубі, в Києві, гігантська постать, що справила враження і на нас, хоча серед нас було чимало огрядних людей, зрощених благодатною українською природою. Це був Піддубний. Він приїхав до Києва вже з гучним ім'ям "поясного борця". У нас він почав ретельно вивчати складні прийоми французької боротьби, в котрій був ще новачком, які засвоювалися ним напрочуд легко і швидко."

Певний час Піддубний подорожував з цирком Нікітіних по всій Росії. У багатьох містах уже знали про його богатирську силу, не був винятком і Петербург. Іваном Максимовичем зацікавився сам граф Г. І. Рибоп'єр -голова Санкт-Петербурзького атлетичного товариства - і запросив Піддубного в Петербург. Івану Максимовичу було запропоновано готуватись до майбутнього чемпіонату в Парижі. Ще на початку 1903 року Г. І. Рибоп'єр дістав пропозицію французького спортивного товариства відрядити представника Росії в Париж для участі у міжнародних змаганнях на звання чемпіона світу з французької боротьби.

І ось Париж. Шумна і неспокійна столиця Франції. Із різних країн на чемпіонат приїхало 130 борців. Серед них серб Антонич, поляк Збишко-Циганевич, бельгієць Омер де Бульон, датчанин Ієсс Педерсен, німець Вебер, француз Рауль ле Буше та інші.

По ваговій категорії учасники чемпіонату ділились на 2 групи: важкої і легкої ваги. Іван Піддубний, у якого була вага сім з половиною пудів, був зачислений до групи борців важкої ваги і йому було надано право боротися за звання чемпіона світу. Тяжкі умови чемпіонату (боротьба до першої поразки), участь у ньому першокласних борців зі світовим ім'ям викликали у Піддубного сумнів: "Чи варто ризикувати?". Але хвилинні вагання одразу ж зникли, щойно Іван Максимович пригадав слова свого батька: "Козацька честь і гордість, Іване, понад усе. І втратити цю честь через боягузтво - найганебніша річ. Сміливість і хоробрість для козака - рідні сестри".

Іван Піддубний переміг в 11 поєдинках. І от настав кульмінаційний момент. З Іваном Піддубним на килим вийшов Рауль ле Буше. Боротьба тривала цілу годину. І хоча Піддубному не вдалося покласти француза на лопатки, перемога явно була за ним. Але, на подив багатьох глядачів, перемогу продажні судді віддали Раулю: "за красиві і вмілі відходи від гострих прийомів".

Петербурзьке атлетичне товариство, довідавшись про ситуацію, що склалася на паризькому чемпіонаті, запросило по телеграфу суддівську колегію дати дозвіл на повторний поєдинок Піддубного і Рауля ле Буше. Іван Максимович готовий був ще раз вийти на килим з французом, але той відмовився від повторного двобою.

Іван Максимович з важким серцем повертався в Росію після Паризького чемпіонату з його несправедливим суддівством, про що він говорив: "Я чесно одержав 11 перемог, а програш відбувся не з моєї вини. З пройдисвітом-французом я ще поквитаюся".

Так і сталось. Прикра "поразка" не підірвала волі богатиря, він став тренуватися ще енергійніше і наполегливіше.

У лютому 1904 року на арені цирку Чинизеллі у Петербурзі на міжнародному турнірі Іван Максимович Піддубний одержав блискучі перемоги над усіма суперниками, у тому числі і над Раулем ле Буше, добре провчивши і присоромивши його.,

1905рік. Паризький театр "Фолі Бержер". VII чемпіонат світу. Тривав він майже півтора місяці, у ньому брало участь 140 першокласних борців світу. 34-річний Іван Максимович упевнено прокладав собі шлях до чемпіонського титулу. Він ви-ходив на манеж поважно, спокійно, впевнено. Не чекав, коли його "атакують", сам першим йшов у напад, працював усіма м'язами свого богатирського тіла, використовував увесь арсенал силової боротьби. Він впевнено поклав на лопатки чемпіонів минулих літ: датчанина Ієсса Педерсена, французів Лорана Боккеруа і Рауля ле Буше, не зміг йому протистояти і японець Оно Окітаро.

Паризький чемпіонат приніс тріумфальну перемогу Івану Максимовичу Піддубному. Він став чемпіоном світу! Його ім'я тепер відоме всьому світу, газети, журнали широко писали про руського богатиря, його запрошували в циркові турне в Італію, Францію, країни Північної Африки, Бельгію, Німеччину.

Незважаючи на велику зайнятість, Івану Максимовичу в 1906 році випала нагода хоч не на довгий час приїхати на Батьківщину... На цей час припадає його знайомство з академіком Дмитром Івановичем Яворницьким. Видатний український учений бачив у Піддубному справжнього звитяжця, лицаря, що був гордістю нашої батьківщини. Після візиту Піддубного до Яворницького той пише листа відомому художнику М. І. Струнникову, в якому просить при написанні картини "Запорожець" використати для позування І. М. Піддубного. І ось в цьому ж 1906 році в Катеринославському музеї з'явилася картина М. Струнникова, на якій ми бачимо славетного богатиря в образі запорожця.

Силачі-самородки Іван Піддубний, Захар Ялов, Данило Посунько, феноменальна жінка Агафія Завидна та багато інших атлетів прославили український народ у численних міжнародних змаганнях ще на початку XX століття.

Та найбільшу славу Батьківщині тоді приніс саме він, наш земляк, нащадок могутнього козацького роду Іван Максимович Піддубний. З 1906 по 1909 рік включно він ще п'ять разів у офіційних чемпіонатах підтверджував почесне звання найсильнішого, виборюючи його у безкомпромісній боротьбі.

1906рік. Париж. Він вдруге стає чемпіоном світу, поклавши на лопатки п'ятикратного чемпіона світу датчанина Ієсса Педерсена, двократного німецького чемпіона Поля Понса, Якоба Коха, болгарина Школу Петрова, італійця Райцевича, а в фіналі - німця Еберле.

Того ж 1906 року в Мілані (Італія) Іван Максимович втретє стає чемпіоном світу, здобувши перемогу в фіналі над Ієссом Педерсеном.

рік. Відень. Вчетверте чемпіон. Перемога в фіналі над німцем Зігфридом, який до цього поразок ще не мав.

рік. Париж. Чемпіон вп'яте. Перемога над російським борцем Іваном Заїкіним, який посів друге місце, а четверте виборов теж руський борець Григорій Кащеєв.

1909 рік. Німецьке місто Франкфурт. Перемога над Вебером. І. М. Піддубний вшосте підтвердив звання чемпіона світу і одержав уперше в спортивному світі титул "чемпіон чемпіонів".

Та в спортивному світі не все було так просто і чесно. Скільки раз пропонували Івану Максимовичу хабара за те, що він здасться перед кимсь, ляже на лопатки. Відповідав однозначно: "Ляжу, якщо покладе".

А от ще такий випадок у Лондоні в 1907 році. Була зустріч Івана Максимовича і Станіслава Збишко-Циганевича. Судив Георг Гаккеншмідт, чемпіон 1901 року, естонець, який виїхав з Росії у 1906 році. Піддубний поклав на лопатки супротивника прямо на столі судді, стіл під вагою двох тіл, звичайно, провалився. Тоді судді не зарахували це як перемогу Івана Максимовича, а підсудили її Збишку. Хоч фактично її не було.

Зі всім цим не погоджувався прямий, чесний, добрий, гордий Іван Максимович. В 1910 році, протестуючи проти махінацій, він покинув борівський килим.

Він переїздить до сусіднього з Красенівкою села Богодухівки, купує землю, будує будинок, одружується, і займається хліборобською працею. Але арена цирку знову притягує його. З 1913 року він не раз виступає в Золотоноші, Полтаві, Черкасах, Смілі. Його люблять і шанують. Говорять, що він був почесним членом Золотоніської земської управи. В цей час відбувається його знайомство в Смілі з чудовим хлопцем Тимофієм Медведєвим, який згодом стане видатним спортсменом країни, на арені цирку міряється силою з Іваном Васильовичем Шемякіним. Вони зустрілися в черговий раз на Московському чемпіонаті в 1915 році. Це була боротьба двох гігантів. Двобій тривав одну годину 20 хвилин і закінчився внічию. Була ще одна зустріч двох "Великих Іванів", вони так і не змогли до кінця своїх днів з'ясувати, хто з них сильніший.

В час бурхливих революційних подій 1917 року Піддубний вперше відчув себе непевно. Він розумів, що старим узвичаєним порядкам прийшов кінець. А як буде далі? Непевність породила бажання рішучих дій. Насамперед, розпродав, роздарував майже все, що придбав. 1918-1921 роки для нього, як і багатьох українців були напруженими і непередбачуваними: голод, холод, холера і чума, втрата багатьох друзів, зрада коханої дружини... Все це подолав козак! В ці роки він здійснює турне по південних містах України. Перед ким тільки не довелося виступати, і перед білими, і перед червоними, і перед борцями за вільну Україну. Скільки різних пригод було з богатирем в цей час! Часто життя межувало зі смертю.

Врешті настав відносний мир і спокій на теренах України.

У 1922 році Московський цирк відновив чемпіонати з боротьби, які проводились майже до початку Великої Вітчизняної війни. Одним з перших на Московський чемпіонат був запрошений Іван Максимович Піддубний. Він радо прийняв це запрошення. Час не був владним над ним. Він почував себе в добрій спортивній формі. Як і раніше, крім колосальної сили, великого росту і солідної ваги, Піддубний володів і іншими якостями: мав швидку орієнтацію, добре координував свої рухи, легко комбінував різні прийоми. Вмів заманити супротивника в "пастку", мав велике "спортивне серце" - це не лише фізіологічне поняття, а психологічне: це стан душі, серця і розуму. У потрібні хвилини він міг розвинути таку колосальну енергію, подібну до вибуху, і не втрачав "куражу" в найбільш небезпечні моменти боротьби. На очах глядачів валькуватий "ведмідь" перетворювався у стрімкого, небезпечного "тигра". Ним знову захоплювались, любили, гордились, на його виступи чекали.

рік. Глядачам запам'ятався його феномен - трюк з телеграфним стовпом, який він провів у Московському цирку. Під час цього трюку він утримував на своїх могутніх плечах телеграфний стовп, на який зліва і справа повисли по 5-6 осіб глядачів. Стовп не витримав - переломився на шиї Івана, а борець стояв непорушний.

рік. Івана Максимовича запрошують до Німеччини, а в листопаді по контракту він виїздить до США. Це було останнє зарубіжне турне нашого богатиря. Йому йшов 54 рік. Та Іван Максимович був у чудовій формі. В кінці листопада Іван Максимович прибув до Нью-Йорка. Численні репортери, які зустрічали його в порту, побачили високого, підтягнутого богатиря з хвацько закрученими вгору вусами, у модному паризькому костюмі. Лікарі, котрі обстежували його, були шоковані: "чемпіон чемпіонів" мав такі показники здоров'я, що й 25-30-річний спортсмен. Боротись Піддубному довелось у складних умовах. В той час у Америці вже не визнавали французької боротьби, тут панував вільний стиль. Довелося вже втретє за своє спортивне життя "перестроюватись на марші". Це Піддубному вдалося. У вільній боротьбі переважали молоді борці - на 20, а то й на 30 років молодші від Івана Максимовича. Не біда! Позмагаємось! А ще що особливо непокоїло Піддубного, тут, як і в інших країнах, на жаль панували інтриги, підкуп, шантаж. Пригадав свою молодість 1905-1909 років. Тоді ж проти цього всього вистояв! І тепер вистоїть!

Виступи в Нью-Йорку принесли йому славу і впевненість, що і тут, у далекій і невідомій Америці можна і треба супротивника класти на лопатки. І він це робив з великим задоволенням. Хай знають "руського ведмедя"! Газети з захопленням писали про нього. У Клівленді (штат Огайо), незважаючи на лютий мороз, у "Паблік-Холлі" зібралося багато шанувальників спорту. По закінченню виступу глядачі бурхливо вітали Піддубного за перемогу над шведським борцем Полем Мартинсоном, який, незважаючи на використання не дозволених прийомів, був покладений на обидві лопатки.

Цікава була зустріч на борцівському килимі з меншим братом відомого польського борця Станіслава Збишко-Циганевича Владеком Збитком. Це був борець величезної сили, блискучої техніки, хитрий, вмілий, знав усі тонкощі боротьби вільного стилю, був у зеніті слави, вихвалявся що за 10 хвилин покладе Івана Піддубного. Запросив із Європи старшого брата, щоб похвалитися перед ним, як він розправиться з тим "руським ведмедем", якого Станіслав ще колись, в 1908 році не міг подолати, але помилився хвалькуватий поляк. На лопатки раз і вдруге його поклав "руський ведмідь" під схвальний рев і свист американської публіки.

Такі ж успішні були виступи в Піддубного в Чикаго, Філадельфії, Лос-Анжелесці, Сан-Франциско і всюди перемога. Перемога над канадцем Джо Гешто, італійцем Анджело Тормаші, чемпіоном Німеччини Карлом Фотелем, чемпіоном Греції Тафсалпосом, ірландцем Джеком Томпсоном. Лише поєдинок з Станіславом Збишко-Циганевичем (між іншим, на його прохання) український атлет закінчив унічию.

В останні дні свого перебування в Америці Іван Піддубний зустрівся в Нью-Йорку з головним своїм противником - чемпіоном світу по вільній боротьбі Джо Стечером - кумиром американської публіки, гордістю і славою їх спорту. Сильний, вмілий, але підлий і жорстокий Джо Стечер волів за всяку ціну покласти на лопатки Піддубного. До яких тільки недозволених прийомів він не вдавався... Не вийшло!

На пропозицію продовжити контракт і залишитись в Америці Піддубний не погодився, хоча це коштувало йому, як про це нині говорять, великої суми грошей. Володарі спортивних клубів йшли на все, щоб затримати атлета в Америці, але ніякі обіцянки, ні інтриги успіху не мали.

Він любив Батьківщину. Селянин за походженням виходець з козацьких низів, він у душі залишався козаком, незважаючи на всі титули і звання. Безмежність козацького степу, пахощі скошеної трави, буяння травневих садків, - все це було у нього в крові, жити без Батьківщини він не міг.

У травні 1927 непереможний Іван Піддубний повернувся додому чемпіоном Америки. У 1928 році Іван Максимович востаннє прибув у рідне село, відвідав Золотоношу, погостював у сестри Євдокії в Богодухівці, виступив у цирку міста Золотоноші, де справно поклав на лопатки турка-велетня Ахмета і силача-полтавчанина Миколу Дзюбу, ріст якого сягав 2 метри 31 сантиметр, а вагою був 190 кілограмів.

...Йшли роки. Мінялись покоління борців і глядачів, а Піддубний залишався таким же енергійним, впевненим в собі, жаданим в цирку. 40 років свого життя Іван Максимович присвятив спорту, провів близько 2 тисяч спортивних боїв, виграв їх абсолютну більшість. Він виступав у 100 містах Росії та України і 65 зарубіжних країнах. Його життя, спортивна біографія стали тепер легендою.

Йому було вже далеко за шістдесят, а він у складі циркових груп їздив по містах і селах Радянського Союзу. Так, у 1937 році афіша Томського міського цирку повідомила про приїзд Піддубного. Трудові колективи міста замовляли квитки навперебій, біля кас влаштовувались багатолюдні черги, квитки брались "з боєм". І ось парадалле борців. Кожного з учасників оголошують, розповідають про нього. Піддубний цього не потребував. Тільки він з'явився на арені, зала вибухнула бурхливими оплесками. Піддубний і боровся, і вчив як треба боротись, розповідав про свої гастролі по столицях, країнах і континентах.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 листопада 1939 року в день двадцятиріччя радянського цирку І. М. Піддубного було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора за видатні заслуги в розвитку спорту. Нагороду вручав сам Михайло Іванович Калінін. Тоді ж Івану Максимовичу було присвоєно звання заслуженого артиста республіки.

В 1945 році, коли відзначалось 60-річчя російської важкої атлетики, йому було присвоєно звання заслуженого майстра спорту.

Здавалося, що богатирському здоров'ю І. М. Піддубного не буде зносу, але він все частіше скаржився на болі в серці, допікала травма ноги, яка не дозволяла йому займатися спортом і прикувала до ліжка.

8 серпня 1949 року о 6 годині 15 хвилин ранку зупинилося серце легендарного борця Івана Максимовича Піддубного. Він похоронений в Єйську. Там до 100-річчя з дня його народження відкрито меморіальний комплекс, встановлено на могилі пам'ятник з надписом: "Заслужений артист республіки, чемпіон світу Іван Максимович Піддубний". А під ним вибиті такі рядки:

Та ми є свідками того, що і смерть відступила перед його вічною пам'яттю вдячних нащадків.

Любви к своей Отчизне полон, Пройдут года... Неувядая,

Здесь русский богатырь лежит; В сердцах он наших будет жить!

Ни разу не был побежден он, Себе соперников не зная,

Победам же и счет забыт...Лишь смерть не мог он победить.

Він живе в спортивних досягненнях його послідовників. Він вічний тому, що все своє життя присвятив возвеличенню сили, могутності, непідкупності і честі свого козацького роду, своєї Землі, своєї матері-України, яка дала йому силу, міць і наснагу.

Вас запрошує музей імені Івана Максимовича Піддубного

У рідному селі прославленого богатиря І. М. Піддубного свято шанують його пам'ять. З нагоди 120-річчя з дня народження І. М. Піддубного в центрі його рідного села було відкрито краєзнавчий музей та пам'ятник славному земляку. Місце для музею і пам'ятника вибране теж не випадково. Тут ще в 1769 році першопоселенцями села, серед яких були і пращури Піддубного, була збудована Різдво-Богородицька церква, в якій вінчались батьки Максим Іванович та Ганна Данилівна в 1870 році, де хрестився їх малий первісток Іван у 1871 році і всі інші шестеро дітей. Відвідання церкви для Піддубних було священною справою. Батько і брат Митрофан співали в церковному хорі, Івану доручали нести хреста під час церковних процесій. Тут він здобув свою першу освіту. Тут, на прицерковному кладовищі у 1911 році похоронений батько. Святе місце. Прикро, що в 1929 році церква була розібрана.

Відкриття краєзнавчого музею І. М. Піддубного співпало з надзвичайною подією в житті українського народу - проголошенням Акту незалежності України. Саме тоді 24-25 серпня 1991 року відбулось Друге Всеукраїнське свято богатирської сили (перше започатковане в 1990 році з ініціативи Всеукраїнської спортивної молодіжної організації "Клуб Івана Піддубного", редакції газети "Молодь України", місцевого колгоспу ім. Дзержинського при сприянні Чорнобаївської районної та Красенівської сільської Ради).

І ось музей відзначив своє 15-річчя. Термін не такий вже й великий. Але за ці роки зібрано великий матеріал. У витоків створення музею стояли ентузіасти: голова місцевого господарства теж нащадок великого роду Піддубних - Д. І. Піддубний, голова сільської Ради О. М. Корнієнко, вчителі місцевої школи Л. К. Орленко, О. І. Кисіль, та й уся громадськість села. Всі були зацікавлені в тім, щоб музей став священним місцем красенівців, окрасою села, його гордістю, центром виховної, дослідницької, пошукової роботи і дорослих, і школярів. Саме так: і дорослих! Останнім часом постійно зростає інтерес жителів села до того, хто вони, чиї внуки і правнуки, хто їх предки. Збуваються пророчі слова великого мудреця філософа Г. С. Сковороди: "Пізнай свій край себе, свій рід, свій нарід, свою землю - і ти побачиш свій шлях у життя". Г. С. Сковорода, будучи домашнім вчителем у дітей С. В. Томари (внука переяславського полковника С. І. Томари) цілком ймовірно бував у нашім селі ще на початку його заснування, адже тут були володіння колезького радника С. В. Томари.

Велику методичну і практичну допомогу надавали працівники Черкаського обласного краєзнавчого музею, зокрема ентузіаст дослідницької роботи в галузі великого спорту В. Б. Страшевич, у якого на той час був уже зібраний великий бібліографічний матеріал про спортивні досягнення і перемоги І. М. Піддубного. Далекі і близькі родичі Піддубних, односельці подарували для музею велику кількість старовинних речей домашнього вжитку.

Це все дало можливість експозицію музею розгорнути в п'яти залах, в яких експонується більше як 1,5 тисячі зберігань.

Перші три зали музею розповідають про життя, побут, звичаї жителів, історію рідного села з часу його заснування (першої половини XVIII ст.) і до першої чверті XX століття. Відвідувач музею, переступивши поріг вітальні, зачаровано спостерігає краєвид ще тодішнього, більше як 200-річної давності, села такий, як описав його в своєму творі "Богатир з Красенівки" рідний брат чемпіона Митрофан Максимович Піддубний (18844966рр.). На передньому плані постать господаря та знаряддя праці, обладунки господарського подвір'я. З раннього-ранку до пізнього вечора він в постійних турботах, як прохарчувати велику родину, як дати лад господарству.

Зліва - привітна господиня, Берегиня роду. А скільки в неї турбот! Піч топити, їсти варити, шити, ткати, прясти, прати, прасувати, вишивати ще й діточок доглядати (всі речі експонуються у "селянській хаті"). Ось колиска (можливо з неї пішов у широкий світ богатир Піддубний). Колиска була у кожній красенівській родині, адже в кожній сім'ї було щонайменше 8-10, а то й 13 чи 16 дітей! Кожного року в II половині XIX століття в селі народжувалось від 74 (у 1877р.) до 97 (у 1899р.) немовлят. Не всі вони доживали до 1 чи до 5 років. Періодичні епідемії віспи, дифтериту, золотухи, сухот чатували на кожну сім'ю. Так, особливо жахливі були 1834 рік (голод), 1880, 1881 роки епідемія дифтериту, а на початку XX століття - чума. Козак Микита Пантелеймонович Піддубний (дядько втретє І. М. Піддубного) у 1880 році за тиждень поховав 3 сина віком від 3 до 5 років. Діти народжувались, росли, одружувались. Навіть у тяжкі роки приріст населення був (виключення: 1881 та 1901 роки).

Батьки дбали про "придане" своїм дітям. В експозиції першого залу є й скриня (сундук). А що в ній розповідь в наступному залі. Тут велика експозиція рушників, скатертин, чоловічого та жіночого одягу, фотографії парубків та дівок, молодих (наречених), бояринів, дружок у багатому колоритному українському вбранні. Багато фотографій з хати уже померлої сестри І. М. Піддубного - Євдокії. Вона їх берегла, любила, прикрашала рушниками та квітами.

В експозиції музею є і рушник Федори Григорівни Піддубної, що має теж пряме відношення до великого і славного роду, а ще вона прожила більше 100 років при міцному здоров'ї і доброму розумі. її побажання жити всім добрим людям стільки ж і не менше ми з радістю передаємо відвідувачам нашого музею.

В експозиції музею - діючий ткацький верстат. За нього іноді сідає, щоб пригадати свою молодість, внучка рідної сестри чемпіона Мотрони - Ганна Захарівна Остроушко. Це її ще 5-річним дівчам тримав на руках в останню свою поїздку в рідне село у 1928 році знаменитий дядько Іван Піддубний.

А ще Ганна Захарівна і Поліна Василівна Зелена (друга внучка Мотрони Максимівни) пригадують, що в їхніх родинах улюбленою піснею була:

Ой хмелю мій хмелю, хмелю зелененький...

Де ж ти, хмелю, зиму зимував, Що й не розвивався ?..

Внучки охоче можуть виконати її, а їм підспівають і інші Піддубні... А ще співали "Ой у лузі та ще й при березі...".

Що ж то за село, яка його історія, в якому буйним цвітом розвинувся Великий Рід Піддубних, що спородив "Великого сина"? Про це йде детальна оповідь у третьому залі музею. Спочатку тут було мало експонатів. До уваги відвідувачів пропонувалася діорама села восени з його невилазною багнюкою, сірими хатами з сумними вікнами - зіницями, що безпорадно дивляться на світ божий, декілька експонатів козацької доби, куточок Т. Г. Шевченка, а потім оповідь про події 1917-1940 рр. крізь призму бачення подій радянською історіографією...

Цей зал зазнав докорінної реекспозиції.

Почались систематичні, планові, цілеспрямовані дослідження історії села, родинного дерева Піддубних. В Красенівському НВК (кол. назва Красенівська середня школа) діє історико-краєзнавчий гурток "Пошук" та секція при ньому "Піддубняки". Вирішили: хто, як не ми, збере необхідний матеріал по темах: "Родинне дерево Піддубних", "Мала батьківщина чемпіона"? Вирішили і зробили. Було досліджено матеріал, зібраний в "Описах Київського намісництва 70-80 рр. XVIII ст." (де мова йде про Красенівку), матеріали Золотоніської земської управи за 1867-1918 рр. Метричні книги Різдво-Богородицької церкви с. Красенівка, а пізніше і Петро-Павлівської та Свято-Духівської церков с. Богодухівки (в ньому жили дядьки І. М. Піддубного Федір Іванович та Афанасій Іванович, та й сам Іван Максимович у 1910-1918 рр., тут жила його рідна сестра Євдокія Максимівна, яка вийшла заміж за богодухівського козака Черінька Івана Степановича, звідси була родом його мати Ганна Данилівна (дівоче прізвище Науменко). Досліджено матеріали Переяславської та Полтавської консисторій, Золотоніського духовного правління, Золотоніського повітового казначейства, що зберігаються в фондах Державного архіву Черкаської області. За допомогою представників великого роду Піддубних вийшли на архівні матеріали Державного архіву Полтавської області, налагодили тісну творчу співдружність з Єйським музеєм І. М. Піддубного (Росія). Пошуківці ведуть активне листування з представниками великого роду Піддубних, що живуть на Уралі, в Сибірі, Кабардино-Балкарії, Краснодарському краї (Росія), Казахстані і, звичайно, в Україні. Адже "Піддубних цвіту по всьому світу". Зібраний архівний матеріал підтверджується і збагачується спогадами, документами, фотодокументами, які збираються, записуються всюди сущими нащадками великого роду, що об'єднались у секцію "Піддубняки". І ось результат: у залі музею з'явився "Опис межових дач", списки козаків, дворян - першопоселенців села, облік їх власності під час VII і VIII ревізій (1816,1835 рр.) та X ревізії 1856-1858 року. А скільки радості нам принесли Сповідальні книги Різдво-Богородицької, Свято-Духівської та Петро-Павлівської церков за 1859 рік, що зберігаються в архіві м. Полтави.

Так родилось "Родинне дерево Піддубних", що зайняло центральне місце в експозиції третього залу. На основі досліджень вималювалось не лише родинне дерево непереможного "чемпіона чемпіонів", а й корені інших родів, споріднених з ним. Всього в генеалогічному дереві великого роду Піддубного досліджено понад 250 родин близько 700 осіб.

З Казахстану нащадки Митрофана Максимовича Піддубного привезли із гордістю передали музею своє генеалогічне дерево, в якому вже 5 гілок і 50 нащадків.

Багато ще "білих плям" в родинному дереві Піддубних, але стараннями пошуковців вони будуть досліджені.

В залі музею розкривається непроста доля Піддубних у період соціалістичних перетворень на селі (20-30-і рр. XX століття).

Завдяки допомозі старшого брата почали добре господарювати брати і сестри Івана Максимовича Піддубного з своїми сім'ями: мали землю, худобу, млини. В час української революції (1917-1920 рр.) молодші підтримували Центральну Раду чи Гетьмана, бо сподівалися жити у вільній Україні. І за це одних радянська влада вважала "ворогами народу", інших - куркулями.

У музеї експонуються матеріали на підтвердження цьому (фотографії, спогади, списки репресованих).

Члени гуртка "Пошук" вирішили у музейній кімнаті сусіднього селища Комінтерн організувати стенд - виставку "Гірка доля хутора Слиньки" або "Ой у полі висока могила з вітром говорила". Мова піде про хутір, який існував півтора чи два століття, його населяли працьовиті і переважно заможні козаки-хлібороби. Туди в кінці XIX ст. вийшла заміж сестра І. Піддубного Мотрона. Неподалік хутора була висока козацька могила, біля якої хуторяни відкрили своє кладовище. Жили, працювали, народжувались, одружувались, помирали... Життя йшло розміреним ритмом. А в 1929-1930 рр. хутір обезлюднів, його жителів вивезли кого куди: на Поволжя, на Урал, на Соловки. На землях хуторян розкинувся радгосп "Комінтерн". Будинки заселили робітники радгоспу, а в час війни та повоєнної розрухи розвалились. Залишилась одна могила та й ту розорали у 50-х рр. минулого століття в погоні за розширенням посівних площ. На плані земельних угідь ВАТ "Комінтерн" і досі числиться це місце як пам'ятка під охороною держави. А що охороняти? Ні хутора, ні могили немає, тільки треба, щоб пам'ять була жива.

Якщо говорити про пам'ять, то їй приділено велику увагу в четвертому залі музею, де йде оповідь про село у роки Великої Вітчизняної Війни та участь у війні односельців. Є макет бліндажа, радянська і німецька зброя, плакати, бойові листи, бойові нагороди, документи, фотографії, діорама "Штурм рейхстагу". Пошуківці зробили опис бойового шляху більшості захисників Вітчизни. З 469 красенівців, які пішли на фронт, з поля бою не повернулися 268.

Члени гуртка "Пошук" долучились до акції "Збережемо пам'ять про подвиг!", що проводилася в два тури і була присвячена 60-річчю Великої Перемоги.

Пошуківці працювали над проектом "Великий рід Піддубних у Великій Вітчизняній війні". Досліджувалися не лише ті сім'ї, що живуть на Чорнобаївщині, чи Україні, а й ті, хто пішов на захист Вітчизни з Казахстану, Кавказу, Росії. Досліджено більше 300 родин, і це, мабуть, ще далеко не всі. Виявлено 108 осіб цього велетенського роду і їх родичів, які брали участь у війні, 48 з них полягли смертю хоробрих на полі бою за волю і незалежність Батьківщини, закатовано в час окупації 3 особи, пізнали жах катувань і принижень у концтаборах - чотири.

Великий рід не дав ні маршалів, ні генералів, ще невідомо, чи не з цього роду Герої Радянського Союзу Піддубний Микола Іванович (уродженець с. Авдотівка на Дніпропетровщині) та Піддубний Олексій Павлович (уродженець с. Солохи на Белгородщині, Росія). Пошук триває. Та відомо всім, що завдяки мільйонам таких трудівників фронту як Піддубні, прийшла Перемога в наш дім 9 травня 1945 року.

"Отож, - кажуть юні екскурсоводи музею, - Іван Максимович Піддубний поклав на лопатки найсильніших мужів Європи та Америки, а нащадки його роду успішно долали фашистську чуму".

До речі, екскурсоводом залу Великої Вітчизняної війни є нащадок цього великого роду, внук фронтовика, десятикласник Олексій Крикун, безмежно закоханий у свій рід та його історію.

Група юних екскурсоводів музею досить потужна, більшість з них з роду Піддубних. 7 уже стали студентами. Марина Вишня вибрала шлях в історію, а три "Піддубняки" Нікітченко Олексій, Піддубний Максим та Олександр Валов навчаються на факультеті фізвиховання Черкаського національного університету і займаються греко-римською боротьбою. Вчителями вирішили стати Таня Нікітченко та Максим Попович. Микола Кривонос теж нащадок великого роду - здобуває середню технічну, а Оля Міняйло - вищу технічну освіту.

Та особлива увага відвідувачів музею завжди прикута до п'ятого залу, де розповідається про славний спортивний шлях "чемпіона-чемпіонів" І. М. Піддубного починаючи з 1891 року, коли 20-річний юнак спочатку працював вантажником у Одеському порту, а з початком літньої навігації перебрався до Севастополя. І далі рік за роком, сторінка за сторінкою його славного велетенського злету. Настінні стенди яскравіють силою-силенною фотознімків, документів, повідомлень преси, публікацій різних газет і журналів, копій афіш його циркових гастролей, які нам люб'язно передала для експозиції адміністрація музею І. М. Піддубного у м. Єйську. Відвідувачі охоче читають самі, запам'ятовують, а дехто навіть занотовує антропометричні дані атлетичної статури 30-річного Івана Максимовича: ріст - 184 см, вага - 118 кг., обсяг грудей 130-134 см, шиї - 50 см, ширина плечей - 114 см.


Страница:  1   2 

докладМій край – Чорнобаївський. Богатир моєї землі – Іван Максимович Піддубний скачать доклад "Мій край – Чорнобаївський. Богатир моєї землі – Іван Максимович Піддубний" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов