Методика формування комунікативної компетенції учнів під час вивчення простого речення в школі

5. Критерій новизни.

Важливим критерієм функціонування синтаксичних вправ М.Плиско вважає їхню новизну. Її досягають гнучкістю мовленнєвих навичок, без чого неможливе їхнє перенесення у сферу навчання. Новизна забезпечує розвиток мовленнєвого вміння, його динамічність, впливає на механізм комбінування, ініціативність у виконанні вправ, поведінку учнів. Головним продуктом застосування новизни є інтерес до навчання [58, с. 54].

Щодо виконання синтаксичних вправ, важливо враховувати новизну:

1) інформативного змісту матеріалу;

2) форми завдань (уникати стандартних завдань з використанням дієслів у наказовій формі);

3) прийомів роботи (врахувати особливості комунікативно-діяльнісного підходу до навчання);

4) засобів навчання (широко використовувати технічні засоби навчання, наочність, програвання ситуацій тощо).

Отже, критерій новизни синтаксичних вправ сприяє розвитку інтересу до оволодіння мовленнєвими вміннями й навичками. Такий підхід до навчання активізує творчу діяльність учнів, підвищує ефективність їхньої роботи та сприяє поліпшенню успішності.

6. Діяльнісний критерій.

Психологи (О. М. Леонтьєв, І. О. Синиця та інші) відзначають, що потреба переконати когось у чомусь може виникнути природно лише тоді, коли ситуація не запропонована штучно, а є наслідком попередніх подій, які цікавлять співрозмовників. Що ширші й глибші зв'язки цієї ситуації з усією діяльністю, то легше виникає мотивація, пов'язана з діяльністю людини. Контекст діяльності - необхідна умова індивідуалізації ситуацій. Не можна досягти ефективності в навчанні з допомогою синтаксичних вправ без врахування констатування мети та завдань. Діяльнісний критерій вправ полягає у визначенні цілеспрямованості їх виконання. Її подають у самому завданні як визначення мети виконання.

7. Евристичний критерій.

Цей критерій дає змогу використовувати певні вміння, знання та навички вже здобуті учнями в молодших класах. Варіативні умови спілкування (його евристичність) ставлять перед мовцем щоразу нові завдання. Філософія забезпечує методологічні основи методики, розуміння її мети й завдань. Навчання мови формує світогляд учнів, залучає їх до соціального життя, дає їм засіб пізнавальної діяльності. Раціональне пізнання у межах мовних форм спирається на невідокремлене від об'єктивної дійсності чуттєве пізнання, тому засвоєння мови індивідом має бути постійно зв'язане з реальністю, слово - з його детонатом, текст - із фактами життя.

Процес пізнання завершується перевіркою на практиці, тому вивчення мови мусить ураховувати використання мовних одиниць (слів, речень, текстів) на практиці - у пізнавальній, трудовій, творчій та інших видів діяльності.

Науковці встановили зв'язок мови й свідомості, мовлення й мислення. Думка людини матеріалізується в мовленні, у мовних формах. Будуючи речення, текст, учень формує думку, надає їй чіткості за допомогою мовних конструкцій.

Отже, вивчення учнями простих речень як частини синтаксичного матеріалу вимагає використання оптимальної системи принципів, методів, прийомів, видів вправ, узгодження синтаксичної роботи з основними критеріями простих речень.

1.3 Компетентнісний підхід у мовній освіті

Концептуальні положення і державні вимоги щодо реформування мовної освіти в Україні, спрямованої на підвищення загальномовної і мовленнєвої культури громадян, зумовлені стрімким розвитком науки і освіти в Україні. Використання рідної (української) мови в різних сферах життєдіяльності є обов'язком кожної людини. У статті 10 Конституції України, яка регламентує мовну політику в нашій країні, зазначається "Державною мовою в Україні є українська мова".

Відповідно до вимог Основного Закону будується вся система сучасної середньої освіти, головною метою якої є формування у майбутнього випускника школи здатності до самопізнання, саморозвитку, самовираження, самореалізації, активної праці. Ідея необхідності всебічного розвитку школяра, його творчого потенціалу дістала відображення в Національній доктрині розвитку освіти. Успішна участь особистості в суспільних процесах, задоволення власних практичних потреб кожного значною мірою залежить від його здатності до ефективної комунікації. Засобами пізнання, спілкування людина так чи інакше впливає на дійсність, змінює її, реалізує свої творчі можливості в усіх сферах життєдіяльності.

Г. Лещенко відзначає, що пріоритетною стає проблема формування мовленнєвої і комунікативної компетенції як провідного компонента в структурі загальної підготовки і розвитку особистості. При цьому школа має забезпечити формування комунікативної особистості - людини, яка вільно і легко висловлює власні думки, виявляє високий рівень мовленнєвої культури, дбає про якість свого мовлення і його вдосконалення. Одним із шляхів оновлення змісту освіти і технологій навчання, узгодженням їх із сучасними потребами є, на думку науковців, орієнтація програм на компетентнісний підхід та створення ефективних механізмів його запровадження [ 34, с. 8]. Компетентнісний підхід до формування змісту освіти став новим орієнтиром європейських та американських шкіл 60-90 років минулого сторіччя. Зарубіжні вчені вважають, що набуття учнями знань, умінь і навичок спрямоване на їх трансформацію в компетентності, сприяє інтелектуальному і культурному розвитку особистості, формуванню в неї вміння швидко реагувати на запити часу [22, с. 15].

Зараз існує певний досвід упровадження компетентнісного підходу до навчання, який українські науковці намагаються використати, інтерпретувати до нашого освітнього процесу (О. Пометун, О. Овчарук, О. Савченко, Н. Бібік, І. Гушлевська, І. Родигіна, Р. Чернишова, О. Локшина, В. Федоренко, І. Гудзик та інші). Основними компонентами в компетентнісній освіті є формування знань, умінь і цінностей особистості [29, с. 34]. Визначення результатом освіти ЗУН (знання, уміння, навички) містить теоретичне обгрунтування існування ієрархії знань, методик їх формування та оцінювання. Ця парадигма була провідною в українській освіті тривалий час і сьогодні має своїх прихильників. Однак зміни, що відбуваються в освіті України, співвідносні з глобальною метою забезпечення входження людини в соціальний світ, його продуктивною адаптацією в ньому, викликають необхідність переходу до більш особистісних і соціально інтегрованих результатів навчання. Це означає формування нової парадигми результатів, до яких, крім знань та вмінь, зараховують продуктивні способи діяльності, спроможність послуговуватися знаннями у щоденному житті, креативність і мобільність їх застосування. Тож, за новою системою результатів освіти для випускника школи важливим є не сума знань, а сформовані компетентності або компетенції. Що стосується вивчення української мови, то метою її на сучасному етапі є формування духовно багатої, національно свідомої мовної особистості, яка вільно і комунікативно виправдано користується усіма мовними засобами відповідно до ситуації спілкування, тобто у формуванні її комунікативної компетентності [62, с. 5].

Аналіз лінгводидактичної і методичної літератури дозволяє говорити про комунікативну компетенцію як про міждисциплінарний феномен, у визначенні якого відсутня чітка стандартизація. Науковці вважають, що причинами невизначеності тлумачень комунікативної компетенції, та і меж самого понятійного поля, можна назвати:

а) термінологічні особливості словосполучення „комунікативна компетенція" за рахунок специфічної атрибутивності першого елементу;

б) багатоаспектність даної категорії, яка, з одного боку, характеризується самостійністю її складових, з іншого, - в сукупності є ансамблем особистісних якостей, типів поведінки, індивідуалізації протікання комунікативного акту;

в) перекладацькі особливості цього терміну: у вітчизняній науковій свідомості англійське „Communicative competence" позначається як „комунікативна компетенція" і як „комунікативна компетентність" [23, с. 43].

Найповніше і прийнятне визначення належить А.В. Хуторському, який дуже чітко розмежовує поняття таким чином [77, с. 273]:

? компетенція - це заздалегідь задана соціальна вимога (норма) до освітньої підготовки учня, необхідної для його ефективної продуктивної діяльності в певній сфері;

? компетентність - сукупність особистих якостей учня (ціннісно-смислових орієнтацій, знань, умінь і навичок, здібностей), обумовлених його діяльністю у визначеній соціально і особистісно-значущій сфері, тобто це якість особистості учня, що вже відбулася, з мінімальним досвідом діяльності в даній сфері ;

? освітня компетенція - вимога до освітньої підготовки, виражена сукупністю взаємозв'язаних смислових орієнтацій, умінь і навичок, досвіду діяльності учня по відношенню до певного кола об'єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно і соціально значущої продуктивної діяльності [77, с. 279]. Подібне розуміння знаходимо і в роботах І. Зимньої, І. Осмоловської, М. Гушлевської, А. Савенкова, Т.В. Іванової, І. Фішмана та ін.

Головним є визначення статусу комунікативної компетенції, її місця і функцій в мовній освіті школярів, шляхів упровадження компетентнісного підходу до вивчення рідної мови.

Методологічною основою дослідження слугували Загальноєвропейські Рекомендації в мовній освіті, Стратегії реформування освіти в Україні: рекомендації в освітній політиці, Закон України про загальну середню освіту, Державні стандарти базової і повної середньої освіти України, роботи Ж. Делора, Ч. Осгуда, Дж. Равена, Г. Халажа, В. Хутмахера з питань компетентності і критеріїв оцінювання її сформованості, напрацювання І. Агапова, Л. Алексєєвої, І. Бім, П. Беха, М. Вятютнева, Н. Грішанової, В. Краєвського, І. Зимньої, Д. Ізаренкова, А. Константинової, А. Хуторського, І. Осмоловської, Р. Мільруда, Л. Мітіної, Л. Петровської, А. Маркової, З. Шишова і ін.

Невизначеність поняття комунікативної компетенції ускладнилося у зв'язку з уведенням компетентнісного підходу до освіти, у тому числі і до мовної. Список компетенцій, пропонованих відомими міжнародними організаціями, які працюють у сфері освіти (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Рада Європи, Організація європейської співпраці і розвитку, Міжнародний департамент стандартів і так далі), мають розбіжності в кількісному і термінологічному відношенні, хоча в ієрархії компетентностей всі учені виділяють: ключові (базові, метапредметні), загальнопредметні і предметні [ 29, с. 57].

Російські і українські педагоги і лінгводидакти серед ключових називають комунікативну компетенцію, яка передбачає знання мов, способів взаємодії з навколишніми і віддаленими подіями і людьми; навички роботи в групі, колективі, володіння різними соціальними ролями. Учень повинен уміти представити себе, написати лист, анкету, заяву, поставити питання, вести дискусію, володіти різними видами мовленнєвої діяльності (монолог, діалог, читання, письмо), лінгвістичною і мовною компетенціями; мати позитивні навички спілкування в полікультурному, поліетнічному і багатоконфесійному суспільстві.

Це стосується ключових компетенцій. А оскільки комунікативна компетенція розглядається не тільки як ключова, але і як предметна, то необхідно чітко визначити змістове наповнення кожного прояву цієї багаторівневої конструкції. Для визначення статусу і особливостей КК кожного рівня ми в своєму дослідженні скористалися технологією конструювання компетенцій, запропонованою А. В. Хуторським [ 76, с. 51 ].

Процедура конструювання освітніх компетенцій включає чотири етапи:

1) пошук прояву ключових компетенцій в кожному конкретному учбовому предметі;

2) побудова ієрархічної надпредметної систематики - „древа компетенцій". Основним продуктом даного етапу є розробка загальнопредметних компетенцій, інтегруючих на горизонтальному рівні компетенції окремих дисциплін;

3) проектування загальнопредметних освітніх компетенцій на вертикальному рівні для всіх трьох ступенів навчання;

4) проекція сформованих за ступенями компетенцій на рівень навчальних предметів і їх віддзеркалення в освітніх стандартах, учбових програмах, підручниках і методиках навчання [68, с. 213].

Прояв комунікативної компетенції в кожному учбовому предметі можна побачити через призму груп умінь і навичок, які забезпечують засвоєння знань, учать жити і взаємодіяти в колективі (співпрацювати):

а) читання і отримання інформації в письмовому вигляді. Цей комплекс умінь знаходить застосування в ході домашньої підготовки з усіх предметів

( географії, історії, літератури, мови ); самостійному вивченні матеріалу на уроці, інформативній підготовці рефератів, доповідей, виступів;

б) слухання і сприйняття інформації на слух (аудіювання). Без цієї групи умінь неможливо сприймати адекватно пояснення вчителя, поповнювати і коригувати свої знання, слухаючи відповіді товаришів, аудіо і відеозаписи, спектаклі і т.д.;

в) говоріння (продукування усних монологічних і діалогічних висловів різних жанрів, типів і стилів мовлення). Діалогове ведення уроку, застосування інтерактивних методів навчання на уроках з усіх предметів вимагає від учня сформованості діалогічної компетенції, прояв якої здійснюється під час учбових дискусій, полеміки, захисту своїх поглядів; сформованість монологічної компетенції і прояв її на уроках різних циклів виявляється в публічних монологах, усних виступах, звітах про виконану роботу під час уроків-семінарів і т.д.;

г) письмо (продукування письмових висловів різних жанрів, типів і стилів мовлення). Група умінь, що забезпечують цей вид мовленнєвої діяльності, необхідна для письмового оформлення рефератів, доповідей, підготовки виступів, складання конспектів опрацьованої літератури, тез, написання анотацій і навчальних творчих робіт з усіх предметів, особливо гуманітарного і природного циклів.

Сутність комунікативної компетенції визначається так : 1) сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування; 2) уміння розуміти і бути зрозумілим партнером по спілкуванню; 3) сформованість умінь у всіх видах мовленнєвої діяльності, уміння оцінювати ситуацію спілкування і вибирати адекватні їй комунікативні стратегії.

Наприклад:

Точні науки: вдосконалення навичок побудови аргументованих висловлювань - міркувань, доведення теореми (монолог-міркування), робота над логікою усної відповіді на уроці, засвоєння термінологічної лексики; оволодіння письмовою формою мови, культурою письмового листування (електронна пошта).

Предмети природничо-наукового циклу: розвиток умінь збирати інформацію, виділяти головне і другорядне; логічно, послідовно розвивати думку в усній і письмовій формі; вдосконалення умінь сприймати інформацію на слух під час пояснення вчителя; продукувати усні відповіді різних типів мовлення: оповідання, міркування, опис, правильно висловлювати свої думки, відстоювати свою точку зору, працюючи в групі, парі, колективі; поповнення знань з історії, природних ресурсів рідного краю як основа формування соціокультурного компоненту комунікативної компетенції.

Предмети гуманітарного циклу (рідна мова, іноземна мова): поглиблення знань про типи діалогів, формування умінь продукувати діалоги різних типів в різних ситуаціях спілкування; поняття про складові елементи ситуації спілкування, вибір комунікативних стратегій і мовних засобів, адекватних ситуації спілкування; формування умінь оцінювати ситуацію спілкування, вибирати відповідний тип і стиль мови (спілкування і поведінки); робота над правильністю, багатством, виразністю, зв'язністю мови; засвоєння специфіки кожного виду мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), вдосконалення умінь у всіх видах мовної діяльності, створення висловлювань різних жанрів, типів і стилів мовлення і т. д.

Г. Лещенко ототожнює рідну і зарубіжну літератури: формування умінь правильно ставити питання і відповідати на них; вдосконалення умінь в різних видах і типах читання (оглядовому, ознайомлюючому, детальному, вибірковому); оволодіння уміннями і навичками свідомого і швидкого читання текстів різних типів, стилів і жанрів мови, проводити їх інформаційно-смисловий аналіз; навчання умінням створювати різні типи плану, говорити і писати за планом, тези, конспекти, реферати; учити визначати комунікативну мету автора, здійснювати діалог автор (письменник) - читач [34, с. 9].

Важливим є об'єднання окремих предметів в цикли на основі спільності видів діяльності, груп умінь і навичок, що ще раз підкреслює загальнопредметний характер комунікативної компетенції. Ця спільність виявляється також загальними для різних предметів об'єктами пізнавальної дійсності, а це в першу чергу - мовлення у всіх його проявах, продукування висловлювань різних типів, жанрів, стилів мови.

Комунікативна компетенція на загальнопредметному рівні має своє втілення у всіх трьох ступенях навчання - початковому, середньому і старшому. Для визначення реалізації комунікативної компетенції на кожному ступені потрібно описати динаміку відповідної предметної компетенції.

1-й етап - початкова школа. Об'єкти навчання: роль мови як засобу спілкування і пізнання; особливості і вимоги до усної і письмової форми мови; правила спілкування; поняття про діалог (ситуативний і в тексті), монолог. Засвоювані елементи компетенції: читання (поняття про техніку, свідомість і виразність читання), його види; первинне знайомство з текстом, різними типами і стилями мовлення, розмежування мови і мовлення.

Оскільки нас цікавить основна школа, хочу звернути увагу саме на 2-й етап (основна школа) . Об'єкти навчання: види мовленнєвої діяльності, мета, адресат і ситуація спілкування; вимоги до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доцільність, правильність; жанри і стилі мовлення; робота над рівнем правильності мови. Засвоювані елементи компетенції: монологічна компетенція: створення висловлювань різних типів і жанрів мовлення, адекватних ситуації спілкування; діалогічна компетенція: побудова діалогів етикетних і ситуативних, їх розігрування; розвиток компетенцій в аудіюванні і читанні; формування основ лінгвістичної і мовної компетенцій (фонетичної, лексичної, граматичної).

3-й етап - старша школа. Об'єкти опрацювання: поглиблення знань про види мовленнєвої діяльності: ознайомлювальне і критичне читання, аудіювання; практична і функціональна стилістика; рівні володіння мовою - правильне і комунікативно доречне; культура мовлення, риторика, види красномовства. Засвоювані елементи компетенції: побудова проектів змісту, форм і методів вдосконалення мовної і мовленнєвої компетенцій учнів; текстотворча, ораторська елементи комунікативної компетенції: основні способи підготовки до виступів, ведення полеміки, підтримка розмови, культура публічного виступу [ 34, с. 10 ].

Цей етап проектування предметної комунікативної компетенції свідчить про те, що з часом навчання збільшується кількість і якість засвоєних учнем елементів компетенції.

Таким чином, розгляд комунікативної компетенції як ключової, загальнопредметної і предметної свідчить про її багаторівневий характер, важливість її формування для розвитку особистості, успішній її соціалізації. Основними шляхами формування комунікативної компетенції як ключової вважаємо використання інтерактивних і діалогових методів навчання, організацію дискусій, розробку правил ведення дискусій, стимулювання висловлення власної думки з різних питань, дотримання мовного етикету і культури мовлення, використання на уроках різних предметів письмових творчих робіт у формі есе, листа, звіту, казки, проведення рольових ігор, навчальної стимуляції, створення проблемних ситуацій, реалізацію міжпредметних зв'язків. Здійснене нами проектування різних ієрархічних проявів комунікативної компетенції засвідчує необхідність удосконалення програм, в яких, на нашу думку, має знайти відображення інтегративна сутність комунікативної компетенції.

Дане дослідження теоретичних основ дало підстави для уточнення таких понять, як "мовленнєво-комунікативні вміння", "комунікативна компетенція", "комунікативна особистість", "компетентнісний підхід" та, зокрема, їхнє застосування під час вивчення простого речення в школі.

Розділ 2. Теорія і практика вивчення простого речення в основній школі

2.1 Сучасний стан викладання тем простого речення (аналіз програми і підручника)

лінгводидактичний комунікативний мовний речення

Сьогодні провідні науковці працюють над новими способами репрезентації знань учням, формування вмінь та навичок, що допоможуть їм збагатитися духовно, не втратити розуміння національної самобутності нашого народу в різних галузях культури, у тому числі й у мистецтві слова. Водночас у наукових розвідках йдеться про те, яких компетентностей мають набувати випускники наших шкіл, щоб бути готовими до життя. Компетентнісний підхід до формування змісту освіти має бути врахований і авторами як підручників, так і програм. Окрім того, що навчальна книга повинна виховувати молодь, яка орієнтується в сучасному суспільстві, інформаційному просторі, ринкових відносинах, особливу увагу варто звернути на виховання національно свідомої, духовно багатої особистості, яка знає свою мову, історію, культуру, літературу. Освітній процес сучасної школи має віддзеркалювати реалії життя, його суперечності, негаразди, позитивні та негативні тони та відтінки. Освітяни вважають, що дитина, яка навчається, повинна бути зорієнтована в тому, що побачить за межами школи, з якою реальністю матиме справу, коли вступить у самостійне життя.

На сьогодні автори, які пишуть підручники та програми з української мови, працюють відокремлено один від одного, а бажано, щоб вони об'єдналися й працювали синхронно, консультуючись один в одного стосовно тих основних віх виховання, а також знань, умінь і навичок, які вони закладають у своїх навчальних книгах (програмах). Необхідно, щоб підручник повністю відповідав поставленим програмою завданням і виконував головну її мету, тоді вчитель-словесник повною мірою може реалізувати науковий матеріал в освітньому процесі. Бажано, щоб один підручник доповнював інший і цим самим поглиблював знання учнів, ведучи їх до пошуку цікавих знахідок з мови, літератури та ін. Мовна ситуація в Україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови (вихід на рівень міжнародного спілкування, дипломатичних відносин та ін.) вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань та умінь з цієї дисципліни.

На нашу думку, лише цей незначний перелік проблем робить дану тему надзвичайно актуальною та гідною наукового дослідження. Адже саме навчальні видання повинні бути оформлені бездоганно, відповідати програмі, містити завдання та вправи, які б підвищували мовну культуру сучасних школярів та майбутній престиж нашої нації.

Важливим завданням теорії та практики навчання синтаксису української мови є постійне вдосконалення змісту як основної складової освітнього процесу. Навчальною програмою, підручниками і посібниками визначено комплекс завдань, на які орієнтується вчитель-словесник середньої школи. У програмі з української мови окреслюється не лише зміст курсу та його обсяг, а й указується на порядок вивчення курсу, на взаємозв'язок його розділів, що мусить забезпечити систематичність та послідовність як у викладі теоретичного матеріалу, так і в роботі над формуванням мовленнєвих, орфографічних та пунктуаційних навичок.

У 2011-2012 навчальному році вивчення української мови у 5-9 класах загальноосвітніх навчальних закладів здійснюватиметься за програмою, затвердженою Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-6611 від 23.12.2004 року): Українська мова. 5-12 класи / Автори Г. Т. Шелехова, В. І. Тихоша, A. M. Корольчук, В. І. Новосьолова, Я. І. Остаф. [За ред. Л. В. Скуратівського]. - К. : Ірпінь: Перун, 2005. - 176 с.

У програмі чітко визначено мету вивчення української мови, яка полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови -- її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції. Зазначена мета передбачає здійснення навчальної, розвивальної і виховної функцій освітнього змісту навчального предмета [62, с. 3].

Для досягнення основної освітньої мети в основній школі та її конкретизованих варіантів у старшій школі найбільш відповідним є комунікативно-функціональний та особистісно-орієнтований підходи до навчання рідної мови.

Відповідно до поставленої мети головними завданнями навчання української мови в основній і старшій ланках середньої загальноосвітньої школи є:

* виховання свідомого прагнення до вивчення української мови;

* вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях;

* ознайомлення з мовною системою як основою для формування мовних умінь і навичок -- орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних;

* формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, тобто прилучення через мову до культурних надбань українського народу і людства в цілому [62, с. 3].

Зміст навчального матеріалу програми основної школи розподіляється на чотири змістові лінії: мовленнєву, мовну, соціокультурну і діяльнісну (стратегічну).

Зміст мовленнєвої змістової лінії викладається за принципом структурної систематичності, який передбачає поступове ускладнення і поглиблення мовленнєвознавчих понять та формування вмінь у всіх видах мовленнєвої діяльності.

Зміст же мовної змістової лінії подається за лінійним принципом, що доповнюється реалізацією системи внутрішньопредметних зв'язків, які зумовлюють систематичне і різнобічне збагачення мовлення учнів лексико-фразеологічними, граматичними, стилістичними засобами, удосконалення мовних і мовленнєвих умінь.

Зазначені дві змістові лінії (мовна і мовленнєва) є основними, які визначають безпосередній предмет навчання, його структуру, супроводжуються вимогами до навчальних досягнень учнів, кількістю годин, що виділяються на їх засвоєння, а дві інші (соціокультурна і діяльнісна) є засобом досягнення основної освітньої мети.

Вимоги до засвоєння змісту мовленнєвої і мовної змістових ліній є спеціальними. Саме вони містять критерії, за якими визначається рівень навчальних досягнень учнів з предмета. А вимоги до соціокультурної і діяльнісної змістових ліній мають загальний характер, що підпорядковується освітнім завданням перших двох змістових ліній, тому їх виконання контролюється опосередковано, через вимоги до засвоєння мовного і мовленнєвого компонентів змісту програми. Водночас володіння цими загальними вміннями й навичками є важливою умовою формування спеціальних компетенцій (мовної, мовленнєвої, комунікативної), умовою та показником загального особистісного розвитку учня.

Комунікативно-функціональний підхід, який покладено в основу навчання рідної мови, передбачає пріоритетним розвиток умінь і навичок мовленнєвої діяльності, роботу над мовною теорією, формування знань та вмінь з мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення. Тому зміст програмового матеріалу у кожному класі розпочинається мовленнєвою змістовою лінією [62, с. 5].

Отже, призначення мовленнєвої змістової лінії полягає в забезпеченні цілеспрямованого формування і вдосконалення вмінь та навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності - аудіюванні, читанні, говорінні, письмі (мовленнєва компетенція). Реалізація її змісту здійснюється як на спеціальних уроках з розвитку мовлення, так і на уроках засвоєння основ науки про мову, що дає змогу зробити процес розвитку мовленнєво-комунікативних умінь і навичок більш ефективним.

Призначення мовної змістової лінії здійснюється у процесі засвоєння учнями системних знань про мову і формування на їх основі відповідних умінь як засобу пізнання, спілкування, самовираження людини (мовна компетенція).

Роль діяльнісної змістової лінії виявляється у вдосконаленні загальнопізнавальних, організаційних, контрольно-оцінних, творчих умінь, ціннісних орієнтацій, в опануванні стратегій, що визначають оптимальність мовленнєвої діяльності, спрямованої на розв'язання навчальних завдань і життєвих проблем (стратегічна компетенція). Реалізація цієї змістової лінії відбувається у процесі роботи над опрацюванням навчального матеріалу мовної, мовленнєвої і соціокультурної змістових ліній, а також використання засвоєного інтелектуально-операційного та ціннісного змісту інших навчальних предметів. Окремо години на реалізацію діяльнісної змістової лінії не виділяються.

Соціокультурна змістова лінія є засобом опанування національних і загальнолюдських культурних і духовних цінностей, нормами, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові особистості, органічному входженню її в соціум (соціокультурна компетенція). Змістове наповнення цієї змістової лінії здійснюється на основі відбору соціокультурних відомостей освітніх галузей "Мови і літератури", "Суспільствознавство", "Естетична культура", "Екологія" та ін. Реалізується ця змістова лінія на основі дібраних текстів відповідної тематики, що використовуються як дидактичний матеріал мовної і мовленнєвої змістових ліній, а також за допомогою системи спеціальних та інтелектуально й емоційно орієнтованих завдань, передбачають опрацювання цих текстів і, зокрема, вивчення деяких із них напам'ять. Окремо години на реалізацію цієї змістової лінії не виділяються [62, с. 102].

У 8 класі автори пропонують на вивчення розділу "Синтаксис. Пунктуація: просте речення" 40 годин, з цих годин на вивчення підрозділу на вивчення простого двоскладного речення відводиться 10 годин, а саме:

1. "Головні і другорядні члени речення." Учень повинен розрізняти головні й другорядні члени речення, знаходити їх у текстах.

2. "Підмет і присудок. Способи вираження підмета. Простий і складений присудок (іменний і дієслівний)". Учень повинен визначати види присудків, означень та обставин у реченнях, способи вираження підмета.

3. "Означення, додаток і обставина як другорядні члени речення (повторення)". Під час засвоєння цієї теми восьмикласники повторюють відомості про другорядні члени речення та навчаються визначати види означень та обставин у реченнях.

4. "Прикладка як різновид означення. Види обставин (за значенням). Порівняльний зворот".

5. Правопис. "Тире між підметом і присудком. Написання непоширених прикладок через дефіс; прикладки, що беруться в лапки. Виділення порівняльних зворотів комами". Учень повинен: навчитися писати прикладки відповідно до орфографічних норм і обґрунтовує написання; правильно ставить розділові знаки між підметом і присудком при порівняльних зворотах; обґрунтовує їх за допомогою вивчених правил; знаходить і виправляє орфографічні та пунктуаційні помилки на вивчені правила [ 62, с. 94].

Отже, під час вивчення цього розділу учень повинен вміти:

- аналізувати будову простого двоскладного речення, будову тексту, засоби зв'язку речень у ньому;

- оцінювати виражальні можливості простого двоскладного речення у текстах різних стилів;

Оскільки вивчення простого двоскладного речення базується на основі текстів (риторичний аспект), то відбувається вдосконалення будови і зв'язності розповідного й описового тексту. Використовуються означення і порівняльні звороти. Тобто учень вдосконалює будову розповідного тексту з елементами опису з метою зацікавити слухачів, використовуючи засоби зв'язку речень у тексті; правильно будує висловлювання на певну соціокультурну тему, використовуючи відповідну його структуру, вивчені засоби зв'язку речень, добираючи із синонімів найбільш відповідні обраному стилю і ситуації спілкування. Ці знання, вміння та навички розвивають комунікативну компетенцію восьмикласників.

Мовна змістова лінія програми для восьмого класу загальноосвітніх навчальних закладів містить також такі підрозділи: "Односкладні речення. Повні й неповні речення", " Речення з однорідними членами ", "Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)", "Речення з відокремленими членами" [62, с. 92]. В цих підрозділах вчитель - словесник повинен дати такі ґрунтовні відомості: про односкладні прості речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, узагальнено-особові, неозначено-особові, безособові) і підмета (називні); про односкладні речення як частини складного речення; особливості повних та неповних речень; однорідні члени речення (із сполучниковим, безсполучниковим і змішаним зв'язком); речення з кількома рядами однорідних членів; однорідні й неоднорідні означення; узагальнюючі слова в реченнях з однорідними членами; про звертання непоширені й поширені; вставні слова (словосполучення, речення); розділові знаки при звертанні і вставних словах; поняття про відокремлення; відокремлені другорядні члени речення (в тому числі уточнюючі); розділові знаки при відокремлених членах. Програма окреслює коло понять та завдань, якими треба оволодіти учневі для функціонального та доцільного використання мовних конструкцій у своїй повсякденній мовленнєвій діяльності.

У мовленнєвій змістовій лінії програми наголошується, що учні повинні знати основні відомості про мовлення, а саме: повторення відомостей про мовлення, текст, стилі і типи мовлення; різновиди аудіювання: ознайомлювальне, вивчальне, критичне; вивчальне читання (практично); особливості побудови опису місцевості, пам'яток історії і культури; жанри мовлення: оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект прочитаного, протокол, особливості їх побудови. Види робіт: сприймання чужого мовлення; аудіювання (слухання-розуміння) текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, публіцистичного, наукового; типів: розповідь, опис (в т. ч. опис місцевості, пам'яток історії і культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п'єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітні жанри фольклору; різновиди аудіювання - ознайомлювальне, вивчальне, критичне (практично); читання мовчки текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-дiлового, наукового, публіцистичного; типів: розповідь, опис (в т. ч. опис місцевості, пам'яток історії і культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п'єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітних жанрів фольклору [62, с. 86].

Важливим для учнів є відтворення готового тексту. Сюди входить виразне читання вголос художніх, наукових, публіцистичних, ділових текстів, що належать до таких жанрів мовлення: стаття, оповідання, повість, нарис, п'єса, замітка, легенда, байка, вірш, пісня, прислів'я і приказки (вивчення деяких напам'ять або близько до тексту).

Перекази (навчальні й контрольні) за складним планом.

Говоріння. Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі. Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам'яток історії та культури в науковому стилі. Стислий переказ тексту публіцистичного стилю (у тому числі на основі прослуханих радіо- і телепередач).

Письмо. Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі. Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам'яток історії та культури в публіцистичному стилі. Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням. Конспектування як різновид стислого переказу прочитаного науково-навчального тексту; тематичні виписки.

Учень повинен вміти складати власні висловлювання завдяки діалогічному (діалог, складений на основі радіо- чи телепередач, дібраних запитань за текстом, як обмін думками, повідомлення, відповідно до створеної в класі ситуації спілкування, пов'язаної із життєвим досвідом учнів, дискусійного характеру, його розігрування в різних стилях мовлення) та монологічному мовленню. Це можуть бути твори (навчальні й контрольні) за складним планом.

Говоріння. Твір-опис місцевості (вулиці, села, міста) на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі. Твір-опис пам'яток історії і культури за картиною в публіцистичному стилі. Повідомлення на тему про мову, що вимагає зіставлення і узагальнення матеріалу в науковому стилі.

Письмо. Твори-описи місцевості (вулиці, села, міста), пам'яток історії і культури на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі. Твір-оповідання на основі почутого (з обрамленням). Твір-роздум на морально-етичну чи суспільну теми в публіцистичному стилі. Ділові папери. Протокол.

Соціокультурна змістова лінія спрямована на те, щоб учень сприймав, аналізував та оцінював прочитані чи почуті соціокультурні відомості про Україну і світ та добирав й використовував ті з них, які необхідні для досягнення певної експресивної, комунікативної чи іншої мети. Учень повинен усвідомлювати себе як індивіда в нерозривній єдності зі своєю країною, своїм народом та українськими традиціями.

Щодо діяльнісної змістової лінії програми, то учні повинні оволодіти такими видами умінь, як організаційно-контрольні, загально пізнавальні, творчі та естетико-етичні. Програма надає чіткі вимоги до кожного виду вмінь.

Отже, проаналізована програма вивчення української мови для загальноосвітніх навчальних закладів загалом ураховує високий державний статус української мови, у ній взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність здійснювати різнобічний розвивальний і виховний вплив на учнів, сприяти формуванню національно свідомої, духовно багатої мовної особистості.

Вивчення нового матеріалу, повторення, узагальнення та систематизація вивченого з синтаксису та пунктуації в основній школі відбувається на основі підручника "Рідна мова" для 8 класу (О. П. Глазова, Ю. Б. Кузнецов) [15]. Представлений підручник стовідсотково відповідає вимогам чинної програми з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів 12-річної школи та сприяє реалізації змісту чинної програми [62]. Зазначене видання продовжує реалізацію концепції вивчення української мови, що закладена авторським колективом в серії підручників нового покоління для 12-річної школи. Підручник продовжує вивчення розділу "Синтаксис і пунктуація", розпочатого у шостому класі, оскільки впродовж одного року учні засвоюють відомості з синтаксису української мови, а саме про просте речення (8 кл.). Підручник забезпечує науковість змісту матеріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіткість формулювання визначень, правил, ідей, точну і доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Сучасний підручник є інтелектуальним самовчителем, ефективним у ситуації максимального включення учня в роботу з текстом і послідовності в опрацювання усіх його сторінок.

Мовна змістова лінія реалізується в п'яти розділах: "Вступ" (1 год.), "Повторення та узагальнення вивченого" (2 год.), "Синтаксис і пунктуація: словосполучення і речення" (4 год.), "Синтаксис і пунктуація: просте речення" (40 год. - така кількість навчальних годин зумовлена тим, що це основна тема цього року, яка включає 20 параграфів й саме над вивченням восьмикласниками простого двоскладного речення зосереджена основна увага), "Узагальнення й систематизація вивченого" (3 год.) [15, с. 4].

Аналізуючи соціокультурну змістову лінію, хочемо відмітити, що в підручнику вона зреалізована не повною мірою. Подані в ній тексти мають національне забарвлення, виховують в учнів особистість, яка має свою точку зору та зможе гідно її відстоювати, наприклад: "Портрети гетьманів", "Перлина українського бароко", "Велика таємниця самоствердження". Значення цих творів не можна недооцінити, оскільки ретельно підібрані в них події та постаті, змушують дітей гордитися своїм народом.

Мовленнєва змістова лінія в підручнику представлена широким спектром завдань та творів, цікавих завдань, коли діти працюють в групах, парах, які дають змогу учням розвивати зв'язне мовлення, вчитися логічно будувати розповідь та формулювати думку. Різноманітні схеми (ст. 86), таблиці ( ст. 130), діаграми (ст. 99) сприяють візуальному запам'ятовуванню матеріалу та грамотності відповіді. Підручник вміщує: завдання для інтерактивного навчання; міжпредметні завдання, завдання для тих, хто товаришує з комп'ютером; завдання підвищеної складності; завдання для тих, хто прагне навчитися розуміти красу; завдання для тих, хто любить мріяти та фантазувати; завдання для тих, хто прагне навчитися мислити самостійно; проектна діяльність учнів; завдання для тих, хто готується жити в інформаційному суспільстві; завдання для тих, хто любить жартувати; домашні завдання. Вище зазначені види вправ спрямовані не лише на опанування знань аналізованої в даній роботі теми, а й дають змогу розвивати комунікативну компетенцію в учнів, дають можливість фантазувати та мріяти, застосовувати різні інформаційні технології, розвивають почуття гумору в дітей, прищеплювати любов до прекрасного, до України, її звичаїв та традицій, привчати учнів самостійно мислити, аналізувати та синтезувати отримані знання.

У підручнику велика кількість практичних завдань, вправ як для самостійного виконання, так і з допомогою вчителя. Основні мовознавчі поняття викладено з урахуванням опори на знання, уміння й навички, отримані учнями на попередніх етапах навчання синтаксису простого речення. Теоретичні відомості подано в лінгвістичних довідках, правилах, а поглиблено - в спеціальних завданнях на дослідження мовного матеріалу.

Задля закріплення, поглиблення знань, формування конструктивних (передмовленнєвих) та мовленнєвих умінь і навичок подано вправи в порядку зростання складності: від репродуктивних до творчих (формування вмінь визначати те чи те фонетичне явище, розуміти його роль у мовленні, складання діалогів, переказ, створення висловлювання на основі готового тексту, пропонованої ситуації спілкування).

Вправи на синтаксичний аналіз речень (вправи: 69, 135) загострюють увагу учнів до значення кожного слова, його ролі у вираженні цілісного змісту висловлювання; збагачують їхні виражальні засоби моделями речень різних типів і структур; виховують стилістичну вправність у побудові власних висловлювань - те, що називають чуттям мови; дають практичну основу для правильного, відповідно до структури і змісту висловлювання, використання розділових знаків.

Основна кількість навчального часу відведена культурі мовлення та розвитку зв'язного мовлення. Пропоновані тексти різних стилів і завдання до них дають змогу учням глибше зануритися в особливості усного та писемного мовлення (діалогічного й монологічного), оволодіти стилями і типами мовлення.

Передбачені програмою усні й письмові види робіт забезпечують формування базових умінь учнів: адекватно сприймати усне мовлення, правильно будувати власне висловлювання, контролювати, редагувати власне та чуже мовлення. Цілком виправдано автор віддає перевагу вправам усного характеру, що уможливлює вдосконалення навичок усного мовлення.

Неабияке значення в підвищенні інтересу учнів до вивчення простого речення, в організації засвоєння знань і формуванні відповідних умінь і навичок надано ілюстративному матеріалу: схемам, ілюстраціям, таблицям. Ілюстративний матеріал виступає в ролі навчального тексту (вправи: 90, 101, 102 та ін.), конкретизує його. Окрім того, через ілюстративний матеріал реалізовується соціокультурна змістова лінія (вправи: 67, 87, 88, 91, 93 та ін.). Автор спрямовує навчання української мови в нерозривній єдності з її історією України, нацією, традиціями та звичаями, прищеплюючи почуття патріотизму.

Значне місце в підручнику відведено матеріалу, за допомогою якого відбувається навчання й удосконалення навичок самоаналізу, самооцінки, цілеспрямоване формування лінгвістичної рефлексії як процесу усвідомлення школярами власної діяльності, її сутності (вправи: 91, 100, 107, 110 та ін.).

Отже, у підручнику "Рідна мова" для 8 класу в розділі "Синтаксис. Пунктуація" подано відомості про просте двоскладне речення, головні та другорядні члени речення та їх способи вираження як багатофункційну систему, показано взаємозв'язок синтаксичних одиниць, явищ з іншими рівнями мови, реалізовано компетентнісний підхід у навчанні синтаксису простого речення. Підручник спрямований на те, щоб дати можливість учням навчитися застосовувати мовну теорію у практиці живого спілкування - у всіх видах мовленнєвої діяльності.

Засвоєння та узагальнення знань за таким підручником забезпечує оволодіння навичками розпізнавати, аналізувати, класифікувати, зіставляти мовні явища та факти; оцінювати синтаксичні явища з позиції їхньої нормативності, відповідності ситуації спілкування; розмежовувати варіанти норм та мовленнєві порушення. І, насамкінець, завдання, подані в підручнику, спрямовують на застосування отриманих учнями знань і вмінь у власній мовленнєвій практиці.

В основу методичного апарата підручника Глазової О. П., Кузнецова Ю. Б. покладено особистісно зорієнтований підхід до вивчення української мови. Подані в підручнику завдання та вправи розраховані на різний рівень мотивації навчання (завдання підвищеної складності, для інтерактивного навчання, міжпредметні завдання, для тих, хто товаришує з комп'ютером, хто любить мріяти та фантазувати, хто хоче навчитися мислити самостійно тощо). З метою розвитку критичного мислення учнів система поданих у підручнику вправ передбачає застосування прийомів дослідницької діяльності (мовного експерименту, відкритих, проблемних запитань і завдань, проектної діяльності тощо), передбачено залучення школярів до використання різноманітних джерел інформації. Підручник містить потужне "Довідкове бюро", у якому зібрані узагальнювальні таблиці і пам'ятки, різноманітні словнички перелік корисних інтернет - ресурсів.

Основна ідея художньої концепції підручника така: гармонійно поєднуючи зміст і форму, впливати на різні сфери сприйняття дійсності підлітком з метою розвитку образного художнього мислення.

Попри всю свою наукову цінність, підручник повинен сприяти й процесу виховання, який реалізується в різноманітних завдань, що формують в учнів високі моральні якості та патріотичні почуття. Аналізуючи цю вимогу програми, можемо сказати, що авторами вміщено значну кількість текстів на тему "Українські історичні та культурні пам'ятки" [15, с. 110], які прослідковуємо в різних рубриках. Така тематика текстів спрямована виховувати громадянина, який досконало знає свою рідну мову, шанує свою культуру, традиції та звичаї.

У час нових інформаційних технологій, зміни суспільно-економічних формацій, швидкого зростання обсягів інформації інтерес до проблем шкільного підручника як носія цієї інформації на сучасному етапі актуалізується. Це пояснюється необхідністю створення підручників нового покоління, завдання яких - сприяти особистісному розвитку учнів відповідно до специфіки навчального курсу.

Шкільний підручник з української мови для 8 класу передбачає формування в учнів системного уявлення про рівень розвитку сучасної української літературної мови. Цей підручник є концептуальним продовженням системи підручників нового покоління, в основі якої - спеціальна розробка педагогічних функцій усіх елементів, спрямованих на формування стійких компетенцій мовної особистості, розвиток творчих навичок відповідно до чинної програми.

2.2 Стан та рівень знань учнів основної школи з синтаксису простого речення

Своєрідний зріз знань з синтаксису простого речення учнів основної школи був проведений в Новоодеській загальноосвітній школі №3 у 8 класі. Таким чином можемо проаналізувати стан та рівень знань учнів з аналізованої в даній роботі теми на сучасному рівні навчання синтаксису у восьмому класі.

Учні отримали завдання написати твір-роздум на морально-етичну (чи суспільну) тему в публіцистичному стилі, а саме: "Чи можна покращити екологічний стан нашого міста?". Учні повинні були критично оцінити факти і явища навколишньої дійсності і таким чином продемонструвати свою громадянську позицію. Результати розглянемо у вигляді таблиць.

№	П.І.П.	Загальна к-сть речень в творах	К-сть складних речень	Кількість простих речень	Прості речення
					Одно-складні	Дво-складні
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20.	Бесарабенко Дмитро Бойко Вікторія Видрученко Олеся Дзюба Владислав Казакуца Катерина Калінушкіна Діана Коваленко Віктор Коваль Андрій Коваль Олена Кучер Олександр Луговська Катерина Піх Дмитро Пічкурова Анастасія Свєшнікова Софія Тертична Анастасія Цешнатій Альона Чернявська Вікторія Чорноморець Аліна Шаріпова Рената Юрін Юрій	16 14 17 19 13 15 16 16 14 13 19 19 16 14 20 17 19 14 18 10	7 8 8 10 6 5 12 10 6 6 8 11 10 5 13 6 13 6 12 4	9 6 9 9 7 10 4 6 8 7 11 8 6 9 8 11 6 8 6 6	- 1 - - - 1 - 1 - - 1 - - - - 2 - 1 - -	9 5 9 9 7 9 4 5 8 7 10 8 6 9 8 9 6 7 6 6

Аналізуючи відсоткову кількість використання учнями простих і складних речень під час написання творів-роздумів на публіцистичну тему, можемо зробити наступний висновок про те, що 60 - 65% учнів використовують у власних висловлюваннях прості речення, це зумовлює простоту, лаконічність і логічність викладу та є властивим для публіцистичного стилю. 35-40% учнів використовують у відтворенні матеріалу складні речення - це учні з високим рівнем розвитку, які вільно володіють комунікативними засобами мовлення, вміло конструюють складні речення та вдало поєднують їх частини. Саме це додає тексту мовленнєвої довершеності і мотивує високу оцінку цього учнівського твору.

Порівнюючи вживання односкладних і двоскладних речень, робимо висновок про те, що односкладні речення займають не більше ніж 20 -35% об'єму загального учнівського тексту. Такі синтаксичні конструкції надають текстові певного акцентування уваги та конкретизацію його на певних фактах або подіях, які властиві публіцистичному стилю. Якщо аналізувати присутність підмета та присудка в простих реченнях, то констатуємо частішу наявність присудка, а підмет у них відсутній. Саме завдяки цьому текст має чітку динамічну структуру та дієвий розвиток подій. Двоскладні речення складають більший відсоток учнівського тексту і вдало конкретизують особу (якщо це підмети) та дію (присудки). Вони більш повно виражають думку та емоційні відчуття учня, свідчать про його високу мовленнєву компетентність та уміння конструювати речення, влучно добирати лексичний матеріал.

Види простих речень за метою висловлювання:

№	П.І.П.	Розповідні речення	К-сть пита-льних речень	Кількість риторичних речень	Кількість спонукальних речень
		стверджувальні	заперечні
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20.	Бесарабенко Дмитро Бойко Вікторія Видрученко Олеся Дзюба Владислав Казакуца Катерина Калінушкіна Діана Коваленко Віктор Коваль Андрій Коваль Олена Кучер Олександр Луговська Катерина

Подобные документы

• Особливості вивчення простого речення в початковій школі

  Речення як основна одиниця синтаксису. Ознаки виділення речення як лінгвістичної одиниці. Експериментальне дослідження перспективності у формуванні поняття простого речення на уроках рідної мови. Зміст роботи по формуванню поняття простого речення.
  
  дипломная работа [89,4 K], добавлен 19.09.2009
  

• Шляхи та засоби формування комунікативної компетенції на уроках англійської мови

  Огляд особливостей процесу формування комунікативної компетенції учнів у всіх видах мовленнєвої діяльності і на всіх ступенях навчання. Дослідження основних стратегічних і методичних засад комунікативно-орієнтованого підходу при навчанні іноземним мовам.
  
  курсовая работа [52,1 K], добавлен 29.05.2012
  

• Розробка проектної методики формування іншомовної комунікативної компетенції учнів основної школи

  Дидактичні та психолінгвістичні передумови формування іншомовної комунікативної компетенції в учнів школи за проектною методикою. Теоретичне обґрунтування досвіду навчання за проектною методикою. Комплекс вправ на етапі підготовки до проектної роботи.
  
  курсовая работа [59,1 K], добавлен 11.11.2014
  

• Формування іншомовної міжкультурної комунікативної компетенції елементарного рівня. Навчання транскрипційних навичок письма учнів 4класу

  У сучасних умовах іноземна мова розглядається як засіб спілкування і залучення до культури іншого народу. Формування міжкультурної та соціокультурної компетенції у дітей. Етапи вивчення англійської мови. Як зацікавити дитину читати на англійській мові.
  
  реферат [462,9 K], добавлен 18.01.2011
  

• Мовленнєві вміння як засіб формування комунікативної компетенції в учнів початкової школи в процесі вивчення турецької мови

  Поняття комунікативної компетентності та комунікативного підходу у навчанні іноземних мов. Труднощі навчання аудіювання, читання і письма турецькою мовою учнів початкової школи, засоби їх подолання. Система вправ для навчання іншомовного спілкування.
  
  дипломная работа [104,5 K], добавлен 11.12.2012
  

• Формування комунікативної компетенції у дітей

  Культура мовлення. Комунікативна функція. Комунікативна компетентність. Формування комунікативної компетенції. Найголовнішою ознакою держави та нації є її рідна мова. Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації, її культури.
  
  контрольная работа [18,9 K], добавлен 26.11.2002
  

• Рівняння та нерівності в основній школі

  Аналіз програми вивчення рівнянь та нерівностей в основній школі, методика їх розв'язування. Теоретичні основи дослідження. Види рівнянь (лінійні, квадратні та зведені до квадратних). Теорема Вієта: приклади розв'язування вправ з використанням теореми.
  
  курсовая работа [1,1 M], добавлен 09.04.2015
  

• Формування знань і вмінь з основ матеріалознавства в учнів 7-9-х класів

  Стан вивчення основ матеріалознавства в процесі трудового навчання в основній школі. Сутність інформаційно-комунікаційних технологій, їх роль в засвоєнні знань і вмінь у 7-9 класах. Методичні основи формування знань і вмінь на уроках трудового навчання.
  
  дипломная работа [678,0 K], добавлен 19.08.2014
  

• Використання тестування як засобу перевірки вмінь іншомовної компетенції учнів

  Тестування як одна з форм контролю іншомовної компетенції учнів. Формалізований тест: поняття, сутність, види. Концептуальні основи тестового контролю іншомовної компетенції учнів у процесі навчання іноземній мови у середній загальноосвітній школі.
  
  курсовая работа [41,8 K], добавлен 04.08.2016
  

• Формування франкомовної лексичної компетенції на письмі у учнів 4-го класу

  Розкриття вмісту лексичної компетенції і характеристика процесу вчення лексичної компетенції на листі. Комплексне дослідження видів ігор і методів, використовуваних для формування франкомовної лексичної компетенції на листі у учнів четвертого класу.
  
  курсовая работа [751,8 K], добавлен 09.08.2011
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам