Формування пунктуаційних умінь і навичок в учнів основної школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні особливості вивчення пунктуації

1.1 Значення пунктуації та її основи. Місце пунктуації у шкільному курсі мови. Завдання навчання пунктуації

1.2 Найважливіші принципи навчання пунктуації

Розділ ІІ. Методика вивчення пунктуації

2.1 Методи і прийоми навчання пунктуації

2.2 Види вправ з пунктуації

2.3 Методика виправлення, обліку і класифікації пунктуаційних помилок. Робота над пунктуаційними помилками

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Сучасна освіта спрямована на різнобічний розвиток кожного учня. Тому її метою є виховання духовно багатої, національно свідомої мовної особистості, а головне: грамотної. Як відомо, грамотною можна назвати ту людину, що має високий рівень розвитку усної і писемної мови. Однією із складових загальної культури людини є її пунктуаційна вправність.

Правильне структурування шкільного курсу української мови спрямоване не тільки на підвищення рівня теоретичних та практичних умінь і навичок у засвоєнні системи мови, а й на формування мовної особистості, культури спілкування і цілісного світогляду. Ці завдання деякою мірою забезпечуються вивченням синтаксису і пунктуації, адже цей курс можна вважати центральним. Як зазначає дослідниця М.І. Пентилюк, "засоби кожного мовного рівня набувають повноти свого значення тільки в найменшій комунікативній одиниці (реченні), що є об'єктом вивчення синтаксису" [13, с. 224].

Особливість становлення пунктуаційної грамотності учнів полягає в тому, що відповідний теоретичний матеріал не виокремлено в самостійний розділ. А це спричинює певні труднощі для учнів у засвоєнні пунктуаційних умінь і навичок. Пунктуація вивчається у безпосередньому зв'язку з синтаксисом і спеціально спланованою роботою з розвитку мовлення учнів.

Однією з передумов успішного формування пунктуаційних навичок учнів є безперервність процесу роботи над пунктуацією.

Основні етапи вивчення пунктуації:

1) Практична робота над деякими пунктограмами у початкових класах. Тут головна увага звертається на виразне "читання" розділових знаків, тобто на правильне інтонування конструкцій, у яких вжито розділові знаки. Ця робота продовжується у всіх наступних класах.

2) Ознайомлення з елементами синтаксису і пунктуації. Опрацьовуються розділові знаки в реченнях з однорідними членами, прямою мовою, звертаннями, окремі випадки вживання коми в складному сполучниковому і безсполучниковому реченні. Етап цей особливо відповідальний -- він закладає основи розуміння теоретичної зумовленості кожного розділового знака.

3) Робота над пунктуацією під час вивчення частини мови. На цьому етапі учні знайомляться з окремими видами відокремлення членів речення (дієприкметниковий і дієприслівниковий звороти), розширюють свої знання про пунктуацію у складному реченні (відносні займенники, сполучники), закріплюють знання про пунктуацію при звертанні, прямій мові, однорідних членах речення.

4) Опрацювання пунктуації у зв'язку з вивченням систематичного курсу синтаксису.

5) Узагальнення всіх пунктуаційних відомостей на підсумкових заняттях у 9 класі.

Кожен із цих етапів є важливим, але найбільш системно пунктуація вивчається в курсі синтаксису у 8 класі. Сама на цей етап і буде орієнтуватися ця курсова робота.

Найбільш проблемним у виробленні пунктуаційних навичок є реалізація вивченого теоретичного матеріалу з пунктуації на практиці, тобто розроблення різноманітних вправ.

Актуальність дослідження. Оволодіння пунктуацією є одним із важливих елементів правописної грамотності учнів. Але у наш час пунктуаційні помилки займають перше місце у порівнянні з іншими типами помилок. Так, у середньому на одну орфографічну помилку у письмових роботах учнів припадає чотири - п'ять пунктуаційних помилок.

Мета дослідження - розглянути методику формування в учнів 8 класу пунктуаційних навичок.

Об'єктом дослідження є процес формування пунктуаційних умінь і навичок в учнів основної школи.

Предметом дослідження є формування пунктуаційних умінь та навичок у процесі вивчення синтаксису у 8 класі.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні особливості вивчення пунктуації.

2. Проаналізувати лінгвістичну методичну літературу з проблеми дослідження.

3. Відібрати систему методів, прийомів та засобів навчання, що сприяють успішному формуванню пунктуаційних умінь та навичок.

4. Відібрати систему вправ для засвоєння уживання розділових знаків у реченні.

5. Розглянути методику виправлення, обліку і класифікації пунктуаційних помилок.

Практичне значення цього дослідження є в тому, що ця робота може використовуватися на уроках української мови.



Розділ І. Теоретичні особливості вивчення пунктуації

1.1 Значення пунктуації та її основи. Місце пунктуації у шкільному курсі мови. Завдання навчання пунктуації

"Успішне навчання пунктуації як системи правил уживання розділових знаків вимагає обов'язкового врахування в усіх деталях значення пунктуації та її основ, від чого залежить вибір методів і прийомів роботи в кожному конкретному випадку" [1, с. 215].

Значення пунктуації полягає насамперед у тому, що за її допомогою текст розчленовується на певні відрізки з тим, щоб читач точніше, глибше, в повній відповідності до задуму автора зрозумів і сприйняв написане. Отже, розділові знаки допомагають виражати думки і почуття. Відомо, що зміна місця розділових знаків може видозмінювати зміст думки, вираженої реченням. Наприклад: А я рушаю в путь -- нову стрічать весну (М. Рильський.) і А я рушаю в путь нову -- стрічать весну.

Розділові знаки відділяють граматично і за змістом завершені відрізки мови: крапка відділяє речення, кома -- прості речення в складі складного, однорідні члени, звертання і т. ін.

Проте пунктуація має й інше призначення. Вона вказує на змістові відтінки висловлення, на емоційність, схвильованість мовлення тощо. Не випадково у кінці речення можуть стояти різні знаки, які виконують подвійну роль. Наприклад:

1. День біжить, дзвенить, сміється, переголюється. (П. Тичина)

2. Степова далина! Чому ти так манлива, чому не відірвати від тебе зору? (О. Донченко)

3. Дякую, товариші!.. Пробачте, мені важко говорити. Я не можу зараз… Я прошу мене залишити на кілька хвилин… Спиніть оркестри, не треба музики, пробачте, але… може трохи пізніше… розумієте, трохи пізніше… (О. Корнійчук)

Нарешті, розділові знаки можуть вказувати на логічні відношення між частинами складного речення та між членами речення. Наприклад: 1. Кому жарти, кому смішки, а мені не все одно: у Керменщині толоку тридцять літ не орано. (П. Тичина) 2. Хочеш бути шахтарем - глибше корінь пускай у прославлену землю Донеччини.(С. Олійник) 3. Вітер війнув - листя з клена жовте, жовтаво-зелене полетіло. (П. Тичина)

Двокрапкою в першому реченні передано причино вий зв'язок, тире в другому реченні - умовний, третьому - причинно-наслідковий.

Отже, пунктуація виконує різні завдання, що визначає її основи і врешті зумовлює методику вивчення в школі.

В історії вивчення пунктуації по-різному визначає її основа, тобто те, на чому базується розстановка розділових знаків. Відомі три погляди на основи пунктуації: граматичний (синтаксичний), інтонаційний, змістовий.

Представники граматичного погляду на основи пунктуації (Я. Грот, С. Булич, Є. Істріна та ін.) вважали, пунктуація здійснює лише граматичне членування речення, а звідси - вона є показником граматичної будови, враховуючи особливості якої й формулюються правила вживання розділових знаків. Інтонаційну основу пунктуації відстоювали О. Востоков, О. Пєшковський та ін. Вони виходили з того, що розділові знаки на письмі відбивають паузи, ритмомелодику висловлювання.

Обґрунтування змістового принципу зв'язують з іменем С. Абакумова.

Л. Булаховський певною мірою поділяє інтонаційний напрям у пунктуації: "Ритмомелодична основа української пунктуації сходить принципово на вимогу - означувати розділовими знаками відповідаючи синтаксичним членуванням паузи логіко-психологічного характеру (в зв'язку із змінами тону) і моменти емоціонального порядку, що супроводять синтаксичні членування" [2]. Однак Л. Булаховський не відкидає й логіко-граматичного принципу, вважаючи, що він "виявляється в загальній вимозі, щоб граматичні пари без спеціальних підстав не розривалися розділовими знаками" [2]. Проте, на його думку, "єдиної принципової, свідомо обраної і послідовно проведеної системи наша пунктуація (як і пунктуація всіх інших письменств)… не має" [2].

Розгляд співвідношення між граматичною будовою, змістом висловлення, логічними зв'язками між частинами або членами речення, з одного боку, і пунктуацією, з другого, свідчить про те, що єдиної основи пунктуації немає і бути не може. Дійсно, чимало розділових знаків відбиває граматичне членування речень, їх уживання підпорядковано правилам синтаксису, проте в той самий час у більшості таких випадків відбувається й членування висловлення за змістом (кома в складному сполучниковому реченні, при відокремленні тощо). Розділовий знак у кінці речення відбиває граматичне членування, проте, напевно, перш за все ставиться на змістовій основі (знак питання вказує, що зміст речення питальний і т. ін.). Певна річ, коли б пунктуація в кінці речення виконувала функцію граматичного членування, то досить було б і одного знака. Наявність різних знаків виникла з потреби передати різні змістові й емоційні відтінки висловлювання.

Логічні (змістові) відношення між частинами і членами речення (у безсполучникових складних конструкціях, при однорідних членах з узагальнюючими словами тощо) вимагають і відповідних розділових знаків. Разом з тим ці самі знаки передають і граматичне членування.

"Існує співвідношення між інтонацією й пунктуацією, адже, як правило, паузам в усній мові відповідають ті чи інші розділові знаки на письмі. Записуючи текст під диктовку, учні повинні бути дуже уважними до ритмомелодики речення, що допомагає краще усвідомити зміст речення, граматичну структуру його, логічні зв'язки між членами і частинами речення і правильно поставити розділові знаки, бо інтонація є також важливим засобом вираження синтаксичних відношень, на що слід обов'язково зважати" [1, с. 217].

Таким чином, українська пунктуація базується на граматичній і змістовій основі, а також враховує інтонацію. Ці принципи взаємодіють між собою, що необхідно враховувати під час вивчення пунктуації.

Робота над пунктуацією розпочинається в початкових класах, де учні оволодівають навичками ставити розділові знаки і кінці речення та між однорідними членами. А далі вивчення пунктуації в чіткій системі здійснюється в 5-9 класах.

Відповідно до нових програм з української мови в 5 класі учні вивчають вступний курс "Загальний курс з синтаксису і пунктуації". Програма передбачає закріплення й поглиблення вивченого в початкових класах, а також опрацювання порівняно великого кола питань з пунктуації.

Таке нововведення в програму дуже доцільне, оскільки теоретично-практичне вивчення власне всіх мовних явищ у шкільному курсі проводиться на матеріалі речень і текстів.

Особливо велика цінність знань і навичок з пунктуації для розвитку зв'язного мовлення, що є невід'ємною ланкою роботи впродовж усього вивчення шкільного курсу української мови. Складання речень за опорними словами, перекази, твори та інші види робіт з розвитку мови не можна виконувати, , не знаючи найбільш поширених правил уживання розділових знаків і не маючи навичок їх застосування. Тому-то до 8 класу, тобто до часу систематичного вивчення пунктуації в зв'язку з синтаксисом, вивчені в 5 класі, а також в інших класах, пунктуаційні правила повинні бути добре засвоєні учнями. Щоб досягти цього, треба систематично пов'язувати заняття з пунктуації з вивченням різних питань курсу мови, проводити спостереження над ужитими розділовими знаками пояснювати їх використання, виконувати тренувальні вправи з пунктуації. Наприклад, з'ясовуючи правопис відмінкових закінчень іменників першої і другої відмін, звертаємо увагу на кличну форму, на роль її у реченні, закріплюємо вживання розділових знаків при звертанні, зміцнюємо навички виразного читання речень із звертаннями.

При оцінці контрольних диктантів, переказів чи творів після опрацювання "Загальних відомостей з синтаксису і пунктуації" в 5 класі, а також пунктуаційних тем у 7 класі потрібно враховувати й пунктуаційні помилки, які стосуються порушення вивчених правил. Контрольні роботи слід також аналізувати під кутом зору не тільки орфографії, а й пунктуації. Якщо ж робота над пунктуацією стане систематичною, чітко організованою й проводитиметься із збереженням наступності і перспективності, якщо дидактичний матеріал буде добиратися з настановою на закріплення знань і вироблених пунктуаційних навичок, тобто буде забезпечена практична спрямованість цієї роботи, то до 8 класу учні матимуть добру підготовку з пунктуації.

У 8 класі у зв'язку з опрацюванням синтаксису вивчається вся система правил уживання розділових знаків в українській мові. Цей етап роботи є вищою і завершальною ланкою в оволодінні як теоретичними знаннями, так і вміннями та навичками в галузі пунктуації. Тому на цей етап треба звертати більшу увагу.

1.2 Найважливіші принципи навчання пунктуації

В основі навчання пунктуації, як і в основі вивчення всіх розділів шкільного курсу мови, лежать загально дидактичні та методичні принципи, характерні тільки для опрацювання даного розділу. Специфічними методичними принципами для навчання пунктуації є зв'язок її з синтаксисом, розвитком мови і мислення учнів, з виробленням навичок виразного читання.

"Зв'язок у навчанні синтаксису і пунктуації зумовлений значенням пунктуації та її змістовою і граматичною основою. Пунктуація використовується перш за все в реченні як основній комунікативній одиниці, за допомогою якої відбувається передача інформації, обмін думками. А речення, його структура й типи вивчаються в синтаксисі. То й природно, що пунктуація вивчається у зв'язку з опрацюванням синтаксису, на що й орієнтує програма з української мови" [1, c. 218].

"Пунктуаційні правила в більшості випадків формулюються на синтаксичній основі, а щоб усвідомити і засвоїти їх, потрібно добре знати структуру речень, уміти без будь-яких утруднень аналізувати їх будову. Саме в цьому і полягає принцип зв'язку пунктуації з синтаксисом" [1, с. 218].

Запровадження цього принципу передбачає усвідомлення й запам'ятовування пунктуаційного правила на основі глибокого знання синтаксису, а шляхом проведення системи тренувальних вправ виробляються вміння й навички застосовувати ці правила на практиці.

Під час вивчення пунктуації потрібно домогтися того, щоб учні завжди ставили розділові знаки в процесі запису речень, тексту, аналізуючи й осмислюючи будову синтаксичної конструкції, особливості змістовних відношень між членами і частинами речень тощо. Це забезпечить природність передачі думки на письмі, свідоме застосування вивчених правил на практиці, а відтак успішне оволодіння пунктуаційними навичками. Практика показую, що учні, які розставляють розділові знаки в реченні чи тексті після запису, допускають порівняно більше помилок, бо часом забувають місце, де розділовий знак необхідний, забувають наявне співвідношення між інтонацією й пунктуацією, не мають можливості знову осмислити зміст і будову синтаксичних конструкцій.

Зв'язок у навчанні пунктуації з розвитком і мисленням - це також один із важливих методичних принципів. "Цей зв'язок зумовлений тим, що вміння ставити розділові знаки безпосередньо чи опосередковано пов'язано з усвідомленням змісту висловлення, з урахуванням логічних відношень між частинами речення. А це викликає необхідність вдумливого аналізу змісту речення, тексту в єдності з особливістю будови синтаксичної конструкції і з урахування розстановки відповідних розділових знаків за певними пунктуаційними правилами" [1, с. 219].

У процесі передачі своєї думки на письмі той, хто пише, вибирає найбільш потрібну синтаксичну конструкцію, розчленовує її на змістові й граматичні відрізки і відповідно до цього членування ставить розділові знаки. Як відомо, змістова основа пунктуації тісно поєднується з граматичною, хоч у конкретних випадках уживання розділових знаків перевага за однією з основ, на чому й слід зосередити увагу, працюючи над пунктуацією.

Інколи правильна розстановка розділових знаків в окремих реченнях певною мірою залежить від інших речень контексту. А тому робота над виробленням пунктуаційних навичок бажана із зв'язним текстом. Такий текст дає простір для роздумів над особливостями змісту й емоційної наснаженості, над розкриттям авторського задуму, над стилістичним умотивуванням вживання розділових знаків. В процесі таких обмірковувань розвиваються мислення і мовлення учнів.

Зв'язок у навчанні пунктуації з виробленням навичок виразного читання зумовлюється тим, що пунктуація як засіб писемної мови співвідносна з інтонацією - засобом усного мовлення. Пунктуаційному членуванню в усній мові відповідає своєрідна інтонація, паузи, ритмомелодика. Робота над правильним інтонуванням речень, над їх ритмомелодикою і є виробленням навичок виразного читання, тобто "інтонаційно правильного читання, завданням якого у донесення такого звучання, яке закладене в тексті того чи іншого твору" [3]. Вивчення інтонації в свою чергу має неабияке значення для оволодіння пунктуаційними навичками. Розуміння інтонації, ритмомелодики допомагає краще усвідомити зміст висловлення, відношень між членами і частинами речення, синтаксичну структуру в цілому, а все це є запорукою правильного використання пунктуації.

Реалізація цього принципу передбачає розвиток мовного слуху в учнів, тобто розвиток уміння і навичок розуміти всі елементи і інтонації (логічний наголос, паузи різного характеру, підвищення й зниження голосу, темп мовлення та ін.), що в свою чергу допомагає правильно, глибоко й повноцінно сприймати і передавати думки й почуття. Розвинений мовний слух в учнів дає змогу глибоко й чітко усвідомити зміст речення, його емоційну наснаженість, а отже, зрозуміти і пунктуаційне оформлення.

У взаємозв'язку з розвитком мовного слуху в учнів знаходиться й оволодіння навичками виразного "читання" розділових знаків, тобто встановлення на основі пунктуації правильного розуміння змісту й емоційної наснаженості в усному мовленні.

"Вироблення навичок виразного читання, пов'язане з умінням правильно розставляти розділові знаки, а потім "читати" їх, передавати засобами ритмомелодики. Все це передбачає необхідність у кожному конкретному випадку усвідомлювати зміст речення в усіх його відтінках, емоційне наснаження, граматичну будову і передавати на письмі, користуючись належною пунктуацією, а в усній мові - відповідною інтонацією" [1, с. 220].

"Вивчення пунктуації української мови вимагає реалізації принципу взаємозв'язку у вивченні російської і української мов. Цей принцип застосовується в одному аспекті, адже обидві братні мови мають однакову пунктуаційну систему, однакову основу пунктуації, а тому зіставлення проводиться по лінії спільності у формулюванні правил і застосуванні їх на практиці. У процесі первинного вивчення того чи іншого пунктуаційного правила необхідно спиратися на знання з тієї мови, де матеріал відповідно до програми опрацьовується раніше" [1, с. 220].



Розділ ІІ. Методика вивчення пунктуації

2.1 Методи і прийоми навчання пунктуації

"Опрацьовуючи пунктуацію, слід користуватися всіма існуючими методами теоретичного вивчення мови: словом учителя, бесідою, спостереженням над мовою, самостійною роботою з підручником. Їх використання залежатиме від того, наскільки матеріал уже відомий учням, чи під силу їм провести самостійний аналіз пунктуаційних явищ, з учнями якого класу проводиться робота, яка основа пунктуації тощо. Певна річ, що в 5 класі, коли вивчається до цього невідомий матеріал з пунктуації, буде широко використовуватися слово вчителя. За допомогою цього методу вчитель не тільки формулює мету і завдання вивчення певного пунктуаційного правила, а й пояснює значення розділового знака, розкриває зв'язок пунктуації з синтаксисом і інтонацією, аналізує дидактичний матеріал і формулює висновки" [1, с. 220].

"Даний метод може знайти своє місце і в 8-9 класах під час вивчення розділових знаків у реченнях з однорідними й неоднорідними означеннями, в безсполучникових складних реченнях, при цитатах тощо" [1, с. 220].

За допомогою методу бесіди можна вивчати, по-перше, той пунктуаційний матеріал, що вже частково опрацьовувався раніше. По-друге, метод бесіди вивчається й такі пунктуаційні правила, які безпосередньо відбивають граматичне членування і легко формулюється після вивчення відповідних синтаксичних понять. Так можна вивчати розділові знаки при вставних словах, у складнопідрядному реченні та ін.

Метод спостереження над мовою може бути корисним під час вивчення окремих пунктуаційних правил, що стосуються відокремлених членів речення, деяких розділових знаків у безсполучникових складних конструкціях тощо. За допомогою цього методу можна опрацьовувати матеріал про розділові знаки при відокремлених обставинах. Маючи загальні поняття про відокремлення, вивчивши правила вживання розділових знаків при відокремлених означеннях, учні можуть під керівництвом учителя проаналізувати дидактичний матеріал за системою запитань, підійти до усвідомлення основних випадків відокремлення обставин і сформулювати відповідні пунктуаційні правила.

У такий же спосіб можна, наприклад, організувати вивчення теми "Тире в безсполучникових реченнях". Учні спостерігають відповідні синтаксичні конструкції, аналізують їх, з'ясовують змістові відношення між частинами складних безсполучникових речень і приходять до висновку, що саме такі відношення передаються на письмі знаком тире.

"Окремі пунктуаційні правила можна вивчати методом самостійної роботи з підручником. Це стосується правил, які легко усвідомлюються учнями в процесі роботи з підручником, наприклад, уживання коми в складнопідрядному реченні з кількома підрядними, двокрапка і тире при узагальнюючих словах тощо" [1, с. 221].

Таким чином, усі методи теоретичного вивчення мови слід застосовувати в процесі роботи над пунктуацією. В кожному конкретному випадку вчитель вибирає найбільш доцільний метод, нерідко різні методи поєднує на уроці чи використовує при одному провідному елементи інших методів.

Вивчення пунктуації вимагає дбайливої методичної організації роботи над правилом, що повинно бути свідомо засвоєно на основі пізнання особливостей тієї синтаксичної конструкції, для якої воно призначене, а часом з урахуванням інтонації. Друга частина роботи над правилом - вироблення умінь і навичок застосовувати його на практиці, тобто співвідносити з відповідною синтаксичною структурою, не змішувати з іншою, чимось схожою. Цього можна досягти шляхом проведення системи тренувальних вправ, вибір яких залежить від характеру пунктограм.

"Пунктограма - це пунктуаційне оформлення речення в цілому або окремих його частин. Це оформлення може бути здійснено й одним і різними розділовими знаками, а місце їх і сам знак визначають пунктуаційним правилом" [1, с. 221]. Наприклад, одна пунктограма оформляє кінець речення, об'єднуючи різні розділові знаки (крапка, знак оклику, знак питання та ін.), бо існує загальне правило, за яким одне речення відділяють від другого. Проте ця пунктограма має різновиди, адже кожний розділовий знак у кінці речення виконує ще й свою особливу функцію і має специфічне правило для вживання його.

Пунктограма може мати і свої варіанти. Наприклад, різновид пунктограми "кома при однорідних членах речення" (пунктограма в цьому випадку: "Розділові знаки в реченнях з однорідними членами") має варіанти: кома між однорідними членами, пов'язаними протиставними сполучниками, повторюваними, єднальними та розділовими, і т. ін. Кожний варіант пунктограми також має своє пунктуаційне правило.

Таким чином, специфіка пунктограми, її різновидів і варіантів зумовлює методику закріплення пунктуації.

Важливим прийомом навчання пунктуації є зіставлення, в процесі якого яскравіше виявляється специфіка вживання кожного розділового знака, яка й відбивається у формулюванні пунктуаційного правила.

Прийом алгоритмізації слід також використовувати в процесі вивчення пунктуації. "Шляхом виконання системи розумових операцій учні глибоко усвідомлюють сутність пунктуаційних правил і вироблюють уміння застосовувати їх на практиці.

Цінність цього прийому перш за все в тому, що він вчить аналізувати мовні явища, а потім, встановлюючи залежність одного явища від іншого, в процесі логічних роздумів, приходити до висновку, де і який саме розділовий знак треба ставити" [1, с. 222].

Наприклад, для застосування розділових знаків при однорідних членах речення можна скористуватися таким алгоритмом:

1. Знайти в реченні однорідні члени.

2. Визначити, як вони поєднані: сполучниками чи без сполучників.

3. Якими сполучниками: єднальними, розділовими, протиставними, подвійними, одиночними чи повторюваними.

2.2 Види вправ з пунктуації

Оволодіння пунктуаціє передбачає свідоме засвоєння пунктуаційного правила на основі знання понять, що входять до його складу, і вироблення навичок вільного й гнучкого застосування правил на практиці. Звідси й випливає велика роль тренувальних вправ для засвоєння пунктуації. Учитель має знати всю систему тренувальних вправ і володіти методикою проведення їх. У методиці викладання пунктуації української мови на сьогодні склалася така система тренувальних вправ: пунктуаційний розбір, списування, диктанти, самостійне складання речень, відшукування речень у визначних текстах, складання речень за опорними словами чи словосполученнями, стилістичні вправи на зміну одних синтаксичних конструкцій іншими і ін.

"Пунктуаційний розбір передбачає пояснення вживання розділових знаків, обґрунтування того, чому, на основі якого правила поставлено на певному місці той чи інший розділовий знак. Значення пунктуаційного розбору в тому, що він сприяє глибшому усвідомленню і засвоєнню пунктуаційних правил, виробляє навички застосування правил на практиці" [1, с. 223].

"Пунктуаційний розбір може бути загальний і тематичний. Загальний передбачає з'ясування вживання всіх розділових знаків у реченні. Під час проведення тематичного пунктуаційного розбору пояснюють тільки ті розділові знаки, що ставлять за певним правилом чи правилами. Тематичний розбір проводиться після вивчення будь-якого пунктуаційного правила в процесі безпосереднього закріплення. Загальний пунктуаційний розбір проводиться як підсумкова, узагальнююча форма роботи" [1, с. 223].

"Пунктуаційний розбір практикується як окремий вид тренувальних вправ, але він може супроводжувати й інші види їх: списування, навчальні диктанти тощо. Наприклад, проводячи пояснювальний диктант, вчитель не тільки перевіряє розстановку розділових знаків, а й пояснює їх уживання. Залежно від основ пунктуації пунктуаційний розбір має різновиди" [1, с. 223].

Розділові знаки в кінці речення слід пояснювати, спираючись на особливості змісту синтаксичної конструкції, з урахуванням поділу їх за метою висловлення. У зв'язку з пунктуаційним розбором варто пояснювати й ритмомелодику речень, що і буде однією з форм реалізації зв'язку у вивченні пунктуації з виробленням навичок виразного читання.

Якщо розстановка розділових знаків базується на граматичній основі, то в цьому випадку пунктуаційний розбір тісно пов'язаний з синтаксичним, а отже, можна визначити синтаксичні ознаки, які потрібні для пояснення розділових знаків. Це, власне, синтаксично-пунктуаційний розбір.

Наприклад, пояснення розділових знаків у реченнях, ускладнених однорідними членами, проводять за такою схемою:

1) охарактеризувати будову речення;

2) знайти однорідні члени;

3) визначити, як пов'язані однорідні члени речення (без сполучників, за допомогою сполучників, яких і в який спосіб);

4) чи є узагальнююче слово, його місце і спосіб вираження;

5) якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними членами, то встановити, чи закінчується речення однорідними членами;

6) пояснити розділові знаки в реченні з однорідними членами, враховуючи всі виявлені граматичні ознаки. Речення Високе вогнище заливає тремтливим червоним світлом велику галявину, порослу травою і присохлим уже лісовим зіллям: папороттю, конвалією, деревієм (В. Козаченко) слід аналізувати так: речення просте, ускладнене двома рядами однорідних членів; однорідні члени речення порослу травою і присохлим уже лісовим зіллям поширені, вони пов'язані єднальним неповторюваним сполучником і, а тому розділовими знаками не відділяються; другий ряд однорідних членів (додатків) - папороттю, конвалією, деревієм - мають при собі узагальнюючі слова лісовим зіллям, виражені сполученням іменника з прикметником, які стоять перед однорідними членами. Речення закінчується однорідними членами речення, тому після узагальнюючого слова стоїть двокрапка, а однорідні члени відділяються комами бо між ними безсполучниковий зв'язок.

Це розбір частковий, тематичний. Повний, загальний розбір передбачає пояснення і всіх інших розділових знаків: коми перед відокремленим дієприкметниковим зворотом, крапки в кінці речення.

Пояснення розділових знаків у безсполучникових складних реченнях проводиться з урахуванням поділу їх на складові частини і встановлення логічних відношень між цими частинами. Схема їх аналізу така: 1) речення безсполучникове; 2) з яких частин - простих речень - складаються, визначити їх межі; 3) встановити логічні відношення між простими реченнями; 4) пояснити розділові знаки на межі складних речень, виходячи з наявних відношень.

Речення За колгосп дбатимеш - хліб завжди матимеш (Народна творчість) складне, безсполучникове, складається з двох частин: за колгосп дбатимеш і хліб завжди матимеш, між якими причинно-наслідковий зв'язок; на межі частин у цьому випадку ставиться тире.

Повний розбір цього речення передбачає ще з'ясування крапки в кінці речення.

Таким чином, "щоб здійснити пунктуаційний розбір, учні повинні глибоко усвідомити зміст речення і його синтаксичну структуру. Пунктуаційний розбір завжди так чи інакше пов'язаний з синтаксичним, сприяє засвоєнню синтаксису. Проте і синтаксичний розбір пов'язаний з пунктуаційним, у процесі його проведення зміцнюються пунктуаційні навички" [1, с. 224].

Списування, що супроводжується розстановкою відсутніх розділових знаків, має два різновиди.

По-перше, списування тексту, в якому зовсім відсутні розділові знаки. У цьому випадку учні навчаються поділяти мовний потік на речення, а також визначають синтаксичне й пунктуаційне членування всередині кожного з речень. Для такої вправи слід брати текст, який складається з простих чи простих ускладнених речень.

Основною метою такого списування є вироблення навичок вживання розділових знаків у кінці речення.

По-друге, списування тексту, в якому відсутні розділові знаки тільки на одне якесь правило. Цей вид вправ досить поширений і часто дається в підручниках для домашнього завдання, що цілком себе виправдовує. Виконуючи таку вправу, учні повинні спершу прочитати кожне речення (чи текст) і глибоко усвідомити його зміст, емоційне наснаження, особливості синтаксичної структури, визначити логічні відношення міх членами і частинами речення. Після цього учні записують речення, проставляючи розділові знаки в процесі запису, а не після фіксації всього речення. Під час виконання такої роботи звертається увага на можливість різних варіантів пунктуації. Учні навчаються аргументувати вживання саме таких, а не інших знаків.

Диктанти. "Цей вид тренувальних вправ з таким же успіхом застосовується у навчанні пунктуації, як і орфографії. Зокрема, використовують такі види диктантів: попереджувальний, пояснювальний, вибірковий, коментований, творчий, диктант-переклад, "Перевіряю себе", графічний диктант і контрольний" [4, с. 120].

"Очевидно, слід погодитися з тими методистами, які вважають, що і вибірковий диктант може бути видом тренувальних вправ з пунктуації" [4, с. 120]. Особливість методики його проведення в тому, що учні записують тільки частину речення, де ставиться розділовий знак. Ця частина має бути такою за своїм обсягом, щоб можна було легко визначити правила вживання розділових знаків. Наприклад, закріплюється тема "Відокремлення уточнюючих обставин". Вчитель диктує речення: 1. На криголамі, в теплій каюті, відбувся піонерський збір, присвячений дослідникам півночі. (О. Донченко) 2. Там, за горами, давно вже день і сяє сонце, а тут, на дні міжгір'я, ще сніг. (М. Коцюбинський) 3. І далеко, ген аж до лісу, лунають дзвінкі молоді голоси. (М. Островський), та ін.

Учні записують обставину, що уточнюється, а також ту, що уточнює, виділяючи її комами.

1. На криголамі, в теплій каюті…

2. Там, за горами…

3. Тут, на дні міжгір'я… і т. ін.

За допомогою вибіркового диктанту можна закріплювати вживання розділових знаків у реченнях з відокремленими членами, пунктуацію в реченнях з узагальнюючими словами при однорідних членах тощо.

Проводячи вибірковий диктант, варто в різний спосіб (підкресленням, розташуванням) виділяти ті частини речення, які відділені розділовими знаками.

Значне місце в роботі над оволодінням пунктуацією (і, звичайно, синтаксисом) мають посісти творчі диктанти, що є кількох різновидів. Один із них - диктант, що передбачає розширення тексту за рахунок уведення в речення ускладнюючих частин: звертань, вставних слів, словосполучень чи речень, відокремлених членів тощо. Практично це робиться таким чином: до кожного речення, що має бути записане, подаються, наприклад, вставні слова, словосполучення або речення. Учні записують основне речення, а в процесі запису в потрібному місці вживають вставні слова, словосполучення або речення, виділяючи їх необхідними розділовими знаками.

"Другим різновидом творчого диктанту є дописування частин складного речення. Учитель читає першу частину, а учні самостійно завершують речення, розставляючи розділові знаки, пояснюючи їх під час перевірки" [1, c. 226].

"Третій різновид - перебудова тексту за завданням учителя. Така перебудова часто тягне за собою зміну розділових знаків. Перебудова може бути дуже різноманітною, а саме: а) зміна засобу зв'язку між однорідними членами речення: безсполучниковий замінити сполучниковим, поєднати попарно однорідні члени речення, замість одних сполучників ужити інші тощо; б) зміна місця узагальнюючих слів; в) зміна місця відокремленого означення по відношенню до означуваного слова; г) зміна місця розташування слів автора по відношенню до прямої мови і т. ін." [1, с. 226].

Виконана тренувальна вправа ретельно перевіряється, пояснюється вживання розділових знаків, причини зміни їх у процесі перебудови синтаксичної конструкції тощо.

Диктант-переклад (у більшості випадків з російської мови українською) дає можливість, пояснюючи розділові знаки, зіставляти вживання їх у російській та українській мовах.

Графічний диктант передбачає тільки схематичний запис речення і показ розстановки розділових знаків. Наприклад, учитель диктує речення: 1. Засвітились вогники у вечірній млі, і відчув я пахощі рідної землі. (Л. Ковальчук) 2. Вночі знявся сильний вітер - і море захвилювалось. (В. Арсеньєв) 3. Іноді здригалось небо і стогнала земля від далеких вибухів. (О. Копиленко)

Графічний запис набуває такого вигляду:

1. ___________________ , і _______________.

2. ___________________ - і _______________.

3. Іноді ________________ і _______________.

Можна виробити систему умовних позначок частин складносурядного, складнопідрядного чи інших речень, якими й користуватимуться учні під час проведення графічного диктанту.

"За допомогою контрольного диктанту перш за все можна перевірити пунктуаційні навички учнів. Крім того, проведення його сприяє підвищенню пунктуаційної грамотності учнів, бо до диктанту учні готуються, напружено працюють у процесі запису тексту, засвоюють ті чи інші випадки вживання розділових знаків. Неабияке значення для остаточного закріплення правил уживання розділових знаків і вироблення відповідних навичок має аналіз контрольного диктанту" [1, с. 227].

Кожний контрольний диктант має охоплювати не тільки щойно вивчені випадки вживання розділових знаків, а й опрацьовані раніше пунктограми, зокрема такі, засвоєння яких потребує довготривалого закріплення.

Самостійне складання учнями речень на певні пунктуаційні правила. Ця робота може вважатися ефективною тільки тоді, коли всі учні, максимально використовуючи свої творчі можливості, самостійно складають повноцінні і за змістом, і за будовою речення. Ефективність її також залежатиме від глибини розуміння і засвоєння пунктуаційних правил учнями.

Різновидом такого виду вправ можна вважати самостійне складання учнями речень на завдані пунктуаційні правила за картиною.

Картину добирають з таким розрахунком, щоб її зміст і жанр давали можливість скласти речення певного типу з відповідними розділовими знаками. Для цієї мети вибирають сюжетні картини побутового й батального живопису, пейзажі, марини, натюрморти, що без особливих труднощів сприймаються учнями.

Відшукування речень з розділовими знаками на певні правила в творах художньої літератури, які вивчаються в школі, чи в інших джерелах. Вчитель визначає від однієї до трьох сторінок тексту, де є речення з розділовими знаками на правила, які треба закріпити. Учні в свою чергу повинні знайти саме такі розділові знаки в реченні, які підлягають виучуваному правилу, не змішувати їх з іншими випадками вживання цього розділового знака.

Складання речень за опорними словами чи словосполученнями, що відділені у реченні певними розділовими знаками. Наприклад, складання речень із звертаннями (мамо, дорогий друже, Вітчизно моя), із вставними словами і словосполученнями (очевидно, на жаль, зрозуміла річ) і т. ін. Це важлива вправа із розвитку мовлення і з пунктуації.

Стилістичні вправи на заміну одних синтаксичних конструкцій іншими, синонімічними. Нерідко така заміна зумовлює зміну розділових знаків. Це заміна прямої мови непрямою і, навпаки, простих речень з відокремленими членами складнопідрядними і т. ін.

Вправи на складання схем різних синтаксичних конструкцій. Такі вправи розвивають абстрактне мислення, а також вчать застосовувати правила на практиці, до конкретних випадків уживання того чи іншого розділового знака.

Ця робота може носити й інший характер. Учням дають схеми, за якими вони складають чи добирають речення. І схеми й речення записують у зошит. пунктуація розділовий речення учень

Запис тексту, вивченого напам'ять. Спеціально вивчений текст або текст, вивчення якого передбачено програмою з літератури, учні напередодні запису аналізують, з'ясовують розділові знаки. Закріплення пунктуації в цьому випадку варто пов'язувати із зміцненням орфографічних навичок, на що і звертається увага учнів. Самостійність у виконанні цього завдання підвищиться, якщо учням, що сидять поруч, давати для запису різні тексти. Не слід давати дуже складних у пунктуаційному відношенні текстів, зокрема таких, де розділові знаки відіграють і важливу стилістичну роль.

"Перекази і твори як вид пунктуаційних вправ. Проведення переказів і творів будь-якого виду сприяє виробленню й зміцненню пунктуаційних навичок. Крім того, перекази і твори можуть часом ускладнюватися різноманітними пунктуаційними завданнями. Наприклад, учитель добирає для переказу текст, в якому є речення з розділовими знаками на певне правило чи правила. На ці конструкції він звертає увагу учнів після завершення читання всього тексту, пояснює вживання розділових знаків, а учням дає завдання використати такі речення в переказі, підкреслити пунктограми" [1, с. 228-229]. Завдання може бути дещо іншим. Записуючи переказ, обов'язково зберегти два-три випадки вживання речень певної будови з тими чи іншими розділовими знаками (речень з прямою різної будови, речень із звертанням, безсполучникових складних конструкцій тощо).

Твори на різні теми і за картинами також можуть бути ускладнені пунктуаційними завданнями: ввести в твір діалог, використати речення з однорідними членами, що по-різному пов'язуються, речення з вставними словами й словосполученнями і т. ін.

Необхідно домагатися того, щоб усі синтаксичні конструкції з певними розділовими знаками, введені за спеціальним завданням, органічно входили до твору, бо тільки в цьому випадку вибір їх буде підпорядкований точності й виразності в передачі думки, а сам твір з виконаним спеціальним завданням заслуговуватиме позитивної оцінки. Як у переказах, так і в творах рекомендовані для обов'язкового вживання речення з певними розділовими знаками можуть бути виділені підкресленням.

"З метою кращого засвоєння синтаксису і пунктуації, а також розвитку навичок виразного читання проводиться інтонаційно-змістовий аналіз речення. Цей вид тренувальних вправ може буде усним і письмовим. Письмовий аналіз передбачає запис речень і виділення пауз, логічного наголосу, місця підвищення або пониження голосу графічними засобами. Відповідно до конкретних потреб інтонаційно-змістовий аналіз може бути частковий і повний" [1, с. 229].

2.3 Методика виправлення, обліку і класифікації пунктуаційних помилок. Робота над пунктуаційними помилками

У різних видах письмових робіт, які підлягають перевірці, вчитель виправляє всі пунктуаційні помилки, а на полі позначає наявність їх у рядку. Виправлення помилок може бути здійснено по-різному: а) неправильно вжитий розділовий знак закреслюється, ставиться потрібний, місце вживання розділового знака підкреслюється однією прямою лінією; б) пунктуаційна помилка тільки підкреслюється; в) на полі ставиться позначка, що є свідченням наявності помилки в рядку. Від способу виправлення залежить наступна робота над пунктуаційними помилками.

Помилки підраховують, кількість їх виставляють у кінці роботи.

Письмова робота оцінюється відповідно до існуючих норм оцінювання знань і вмінь учнів за 12-бальною системою.

Звичайно, необхідно враховувати, які правила з пунктуації вивчені на час проведення письмової роботи, а які ще не вивчені, що відповідно вплине на оцінку й організацію роботи над помилками.

"Після завершення перевірки письмових робіт і обліку помилок учитель готується до проведення уроку аналізу їх. Сам урок аналізу пунктуаційних помилок проходить так, як і урок аналізу орфографічних помилок. Спершу вчитель дає загальну характеристику контрольного диктанту чи іншої роботи в зіставленні з попередньою, відзначає успіхи, недоліки, оголошує оцінки. Далі учні опрацьовують кожну типову помилку шляхом повторення відповідних правил і виконання системи тренувальних вправ. Варіанти цієї частини роботи можуть бути різними: спочатку повторення правил, а потім виконання вправ, пояснення розділових знаків, формулювання правил їх уживання, самостійна робота учнів над типовими помилками за схемою; відшукування помилок у диктанті (якщо помилка не підкреслена, а наявність її у рядку позначена на полі), виправлення їх і пояснення потреби вживання саме такого знака тощо" [1, с. 229-230].

Далі учні виконують підсумкову вправу, що має остаточно закріпити знання і навички й одночасно перевірити їх міцність. Звичайно, це треба поєднувати з роботою над орфографічними помилками, якщо вони трапляються в контрольному диктанті. Особливість полягає тільки в тому, що спочатку аналізують пунктуаційні помилки, на них зосереджується основна увага, а потім -- орфографічні, граматичні, стилістичні та інші.



Висновок

Пунктуація -- система єдиних правил вживання розділових знаків. Як і орфографія, вона виступає важливим засобом реалізації комунікативної функції мови у її писемній формі, допомагаючи передати смислові та інтонаційні відтінки мовлення. Досягається це членуванням мовного потоку на окремі логіко-граматичні частини. Відсутність розділових знаків (а саме так писали в давнину) утруднює сприймання змісту. Зміна пунктуаційного оформлення може спричинитися до зовсім іншого розуміння тексту.

Щоб навчитися правильно ставити розділові знаки, необхідно орієнтуватись у синтаксичних поняттях, розпізнавати синтаксичні явища. Тому пунктуація вивчається в нерозривному зв'язку з синтаксисом. У змісті шкільних програм відбито паралельне засвоєння відомостей з синтаксису й пунктуації, правила використання розділових знаків засвоюються учнями поступово, послідовно, у зв'язку з вивченням синтаксичних тем.

Успіх роботи з пунктуації залежить від цілої низки чинників: дотримання загально-дидактичних та лінгводидактичних принципів, правил, закономірностей; методів і прийомів навчання пунктуації; урахування психологічних особливостей учнів; попередження пунктуаційних помилок; системи вправ для засвоєння уживання розділових знаків у реченні; систематичного обліку пунктуаційних помилок та роботи над пунктуаційними помилками.

Отже, пунктуація, як і орфографія, має соціальне значення, бо полегшує спілкування людей за допомогою як писемного, так і усного мовлення. Синтаксис є базою для формування пунктуаційних навичок. Пунктуаційні правила досить часто безпосередньо пов'язані з синтаксичним матеріалом, що зумовлює необхідність вивчення пунктуації на синтаксичній основі.



Список використаної літератури

1. Олійник І.С., Іваненко В.К., Рожило Л.П., Скорик О.С. Методика викладання української мови в середній школі / За ред. І.С. Олійника. - Київ, Вища школа, 2009. - 310 с.

2. Булаховський Л.А. Курс сучасної української літературної мови, т. 2 / Л.А. Булаховський. - К.: Радянська школа, 1951. - 361 с.

3. Фирсов Н.П. Значение работы над интонацией для усвоения синтаксиса и пунктуации в школе: монография / Н.П. Фирсов. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1962. - 140 с.

4. Баринова Е.А., Боженкова Л.Ф., Лебедев В.И. Методика русского языка / Е.А. Баринова, Л.Ф. Боженкова, В.И. Лебедев. - М.: Просвящение, 2010. - 132 с.

5. Абакумов С.И. Методика пунктуации. 3-е изд. / С.И. Абакумов. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1954.

6. Блинов Г.И. Методика пунктуации в школе / Г.И. Блинов. - М.: Просвящение, 1978.

7. Дмитровський Є.М. Методика викладання української мови в середній школі / Є.М. Дмитровський. - К.: Радянська школа, 2008. - 216 с.

8. Ломизов А.Ф. Обучение пунктуации в средней школе / А.Ф. Ломизов. - М.: Педагогика, 1975.

9. Ломизов А.Ф. Трудные вопросы методики пунктуации / А.Ф. Ломизов. - М.: Просвещение, 1975.

10. Чавдаров С.Х., Масальський В.І. Методика викладання української мови в середній школі / С.Х. Чавдаров, В.І. Масальський. - К.: Радянська школа, 2008. - 275 с.

11. Текучев А.В. Методика русского языка в средней школе / А.В. Текучев. - М.: Просвещение, 2010. - 427 с.

12. Григорян Л.Т. Обучение пунктуации в средней школе / Л.Т. Григорян. - М.: Педагогика, 2008.

13. Пентелюк М.І. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах / Кол. авторів за ред.. М.І. Пентилюк. - К.: Ленвіт, 2011. - 400 с.

14. Заболотний О.В. Українська мова: підруч. для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. з навч. рос. мовою / О.В. Заболотний, В.В. Заболотний. - К.: Генеза, 2008. - 248 с.

Размещено на Allbest.ru