Розвиток творчих здібностей дошкільників засобом художньої літератури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

педагог дошкільний творчий художній

Вступ

Розділ 1. Суспільно-економічні та психолого-педагогічні передумови необхідності розвитку творчих здібностей особистості

1.1 Соціальні передумови становлення гармонійно розвиненої особистості та завдання освіти у процесі творчого розвитку дитини

1.2 Педагогічні умови та специфіка розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку

1.3 Роль художньої літератури у розвитку творчих здібностей дітей

Розділ 2. Прикладні аспекти розвитку творчих здібностей дошкільників засобом художньої літератури

2.1 Практичні аспекти ознайомлення дітей дошкільного віку з художньою літературою

2.2 Інноваційні технології у роботі з художньою літературою і ДНЗ

2.3 Засоби формування у дошкільників творчих здібностей

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Освіта XXI ст. - це освіта для людини. Її стрижнем є розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання здатної до самоосвіти і саморозвитку особистості, яка вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, що відбуваються у світі перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають випереджувального, глибокого оновлення системи освіти. XXI ст. - це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, де якість людського потенціалу, рівень освіченості й культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу держави. У цих умовах шкільна освіта України найбільш триваліша й обов'язкова складова безперервної освіти вимагає радикальних змін.

Нові тенденції розвитку суспільства, які відбуваються в Україні на рубежі XX та XXI століть, обумовлюють потребу у формуванні діяльних, інтелектуально розвинутих, творчо активних громадянах, здатних відроджувати духовний потенціал нації, нарощувати економічну могутність держави. У вирішенні цих завдань значна роль відводиться системі освіти, загальноосвітнім навчально-виховним закладам [8; 24].

Художня література традиційно розглядається як важливий засіб виховного впливу на особистість дитини-дошкільника. І це не випадково, оскільки її вважають скарбницею культури, джерелом реальних знань та сильних вражень, ознайомлення з незвичним, фантастичним. О. Кононко цілком справедливо називає книжку хоча й не головним, проте важливим учителем, провідником по життю. Вона пише:"Стара й сучасна, вітчизняна та зарубіжна, різна за жанрами, ілюстрована, дитяча і доросла - вона важливий складник дитячої субкультури, її уособлення і натхнення"[22, 98].

Сучасні дослідження відносять книжку і читання до агентів соціалізації, оскільки за допомогою читання людина "входить у культуру", розуміє, які події можуть з нею відбутися і як можна вийти з певної життєвої ситуації. Крім того, існує думка, що у відомих і популярних історіях і казках у рамках певної культури приховані найбільш домінуючі життєві сценарії. Читач чи слухач, проникаючи в текст, ніби підкоряється йому, робить спробу в подальшому відтворювати ці сценарії у власному житті. Результатом залучення дитини до читання книжок є облагородження її серця, удосконалення розуму, розвиток емоційної сфери. Крім того, книжка допомагає дитині оволодіти мовленням - ключем до пізнання оточуючого світу природи, речей, людських відносин, бо, як відомо, читання є одним із чотирьох видів мовленнєвої діяльності людини [26].

Але в останні роки спостерігається падіння інтересу до книжки, до читання загалом, втрачається усвідомлення пріоритетної ролі книжки в людському житті. Знижується роль сім'ї у залученні дитини до читання. Сьогодні дорослих все більше цікавлять комп'ютерні технології, а читання для дітей і самими дітьми замінюється переглядом телепередач. За результатами опитування, тільки 17% батьків дошкільників беруть участь у формуванні читацької культури своїх дітей, 60% не читають дітям зовсім. Такі дані дають підстави зробити невтішний висновок, що читання перестає бути національним пріоритетом. Саме тому в суспільстві гостро постає проблема літературної освіти дітей, формування в них умінь повноцінної читацької діяльності, а звідси - і проблема готовності дошкільних навчальних закладів, родини, батьків і вихователів до роботи з дитячою книжкою, до розвитку в дітей стійкого інтересу до літератури, читання, формування в них початкових уявлень про роль книжки в житті людини і потреби жити з книжкою, спілкуватися з нею.

З огляду на вище визначені проблеми ми обрали тему дипломної роботи: "Розвиток творчих здібностей дошкільників засобом художньої літератури".

Об'єкт дослідження - розвиток дитини дошкільного віку.

Предмет дослідження - розвиток творчих здібностей дошкільників засобом художньої літератури.

Мета дослідження - вивчити, узагальнити і проаналізувати теоретичне підґрунтя та практичні шляхи реалізації завдань щодо розвитку творчих здібностей дошкільників засобом художньої літератури.

Завдання дослідження:

· здійснити аналіз теорії та практики, щодо специфіки навчально-виховної діяльності в галузі формування творчих здібностей особистості;

· узагальнити основні форми і методи роботи педагога сучасного ДНЗ щодо розвитку творчого потенціалу дитини засобом художньої літератури;

· дослідити практичні аспекти розвитку творчих здібностей особистості дошкільника засобами художньої літератури.

Методи дослідження - вивчення, аналіз та узагальнення психолого-педагогічної літератури, порівняння та узагальнення даних з проблеми дослідження, вивчення та порівняння світового та вітчизняного досвіду роботи щодо досліджуваної проблеми, моделювання педагогічних ситуацій.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що у роботі на основі відомих наукових джерел створена відносно цілісна картина процесу розвитку творчих здібностей дошкільників засобом художньої літератури.

Практичне значення роботи полягає в узагальненні передового досвіду щодо розвитку творчих здібностей дошкільників засобом художньої літератури, здійсненні аналізу використання різноманітних форм виховання, що сприяють найбільш ефективному формуванню творчої особистості дошкільника. Результати дослідження можуть бути використані студентами у процесі практичної діяльності під час проходження практики, у написанні курсових та дипломних робіт.

Апробація результатів і висновків дослідження здійснювалась через виступ на звітній науковій конференції викладачів та студентів за 2015 рік (Секція 1. Педагогіка). Тема доповіді: "Розвиток творчих здібностей дошкільників засобом художньої літератури". Результати дослідження доповідалися на засіданні кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка.

Розділ 1. Суспільно-економічні та психолого-педагогічні передумови необхідності розвитку творчих здібностей особистості

1.1 Соціальні передумови становлення гармонійно розвиненої особистості та завдання освіти у процесі творчого розвитку дитини

Сьогодні у нашому суспільстві виникла нагальна потреба в творчих, діяльних і обдарованих, інтелектуально й духовно розвинених громадянах. Тому завдання вихователя не тільки виявляти, розвивати таких дітей, а й привернути увагу до них науковців, психологів, друзів, колег, батьків.

Розвиток творчих здібностей необхідно розпочинати з ранніх років, враховуючи наявні нахили дитини. Чим раніше починається розвиток здібностей, талантів, тим більше шансів на їх розкриття. У дитячому віці малюк більше здібний до творчості, ніж у зрілому, тому що на нього не впливають різного виду стереотипи.

Українська дошкільна освіта потребує переосмислення мети навчання і виховання, провідних методологічних принципів, змісту, форм організації навчально-виховного процесу, критеріїв його ефективності. Одним із головних недоліків нашої педагогічної теорії, що освітлює, як відомо, шлях для практики, є надмірне акцентування пріоритетності знань і освіти. Збільшення об'ємів заучування знань в ущерб фізичному, моральному, трудовому вихованню стало нормою життя. При цьому ніхто не може пояснити, нащо хворій, невихованій людині з невизначеними моральними устоями потрібні ці знання. Заручниками даного підходу стали покоління фізично слабких, психічно неврівноважених, функціонально неграмотних випускників [25].

Ряд наукових педагогічних досліджень підтвердили, що забуття принципу природовідповідності і заміна його модерними концепціями стали причиною кризи в педагогічних системах багатьох інших країн світу. Виявивши причину ослаблення здоров'я дітей, погіршення моральності і психічної неврівноваженості, педагоги цих країн не побоялися визнати свої помилки і спішним порядком повертаються до старої, перевіреної класичної педагогіки. Німецький професор Л. Гурлітт з цього приводу пише: "Культура, одержана ціною фізичного каліцтва, нічого не варта і багато шкідливіша від некультурності. Не можна вважати метою життя - викривлену підготовку до нього - те, що робить непридатним до самого життя. Все наше виховання, якщо воно вирощує нам стільки калік, вузькогрудих, близоруких, малокровних, нервових, а тому й безвольних і роздратованих людей, іде по хибній дорозі, і все, що примушує його іти по цьому шляху помилок, повинно бути негайно і з коренем вирвано з життя народів" [31].

Найголовніше завдання педагога в будь-якій ситуації - створити у групі творчу атмосферу, більше того, педагог повинен розуміти психологічну сутність цього процесу. Це насамперед не насильне навчання, а заохочення до пізнання, повага інтелектуальної сили дитини.

Творчі, обдаровані діти - це унікальні та складні характери. Вони надзвичайно чутливі і тому потребують особливої уваги. У чому ж полягає особливість роботи з такими дітьми? Насамперед, це традиційні форми роботи, але своєрідно поєднані з прийомами і методами навчання, модифіковані та інтерпретовані. Такі форми роботи поєднують раціональні та емоційні види діяльності, надають простір ініціатив дітей. Для розвитку творчих здібностей, інтелектуального потенціалу найбільш ефективними виявилися проблемні, дослідницькі, пошукові методи навчання.

Проблема виявлення, збереження та подальшого розвитку творчих здібностей особистості стала міжнародною. Цей факт підтверджується тим, що в останні роки наукові та прикладні дослідження проблеми дитячої творчості та обдарованості у різних країнах координуються Всесвітньою Радою по таланту та обдарованості дітей. У Раду входять близько 500 представників з 23 країн. При Раді діють 8 комітетів, які визначають основні напрямки роботи:

1. Комітет по створенню навчальних програм.

2. Комітет по проведенню порівняльних, міжнаціональних досліджень природи обдарованості.

3. Комітет по залученню громадської думки до проблем обдарованості.

4. Комітет з координації досліджень в області консультування з проблем обдарованості.

5. Комітет з підготовки творчого учителя, здатного до керування обдарованими дітьми.

6. Комітет з розробки програм для позакласних занять з обдарованими дітьми.

7. Комітет з розробки програм та підручників для занять з обдарованими дітьми (збагачені програми) [21].

8. Комітет з наукових досліджень проблем обдарованості. Створення Всесвітньої Ради свідчить про те, що світова психологія та педагогіка інтенсивно формують наукове обґрунтування для радикальної перебудови системи навчання та виховання, яка б дозволяла дитині вільно виявляти свої здібності, розвиватися як унікальній творчій особистості.

Таким чином, головною відмінністю педагогічних технологій, орієнтованих на особистісний розвиток обдарованої дитини має бути визнання її цінності як носія ментального досвіду. Пріоритет у реалізації такого підходу до навчально-виховного процесу має належати дотриманню системності, узагальненості, установкам на взаємодію педагога й вихованця як творців. Результати досліджень дають підставу для окреслення найсуттєвіших психолого-педагогічних принципів такої взаємодії, де:

- взаємини педагога з дітьми будуються як творча співпраця (принцип педагогічного спілкування - до науки та її глибин);

- навчання, освіта та самоосвіта ґрунтуються на особистісній зацікавленості дитини, її індивідуальних інтересах і здібностях, завдяки чому пізнавальна суб'єктивна активність формується на основі внутрішніх уподобань дитини;

спільна діяльність педагога і дитини, а також самостійна робота дітей пронизана дією подолання складностей, ідеєю досягнення мети, не боячись помилок;

ідея вільного вибору форм, напрямів, методів діяльності розвиває творче мислення, вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно розв'язувати все складніші завдання;

домінантою виховання стає суб'єктний підхід, абсолютне визнання гідності кожної особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок [35].

1.2 Педагогічні умови та специфіка розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку

Проблема людських здібностей викликала величезний інтерес людей у всі часи. Однак в минулому в суспільстві не виникало особливої потреби у розвитку творчості. Таланти з'являлися самі собою, стихійно створювали шедеври літератури і мистецтва, робили наукові відкриття, винаходи, задовольняючи тим самим потреби людської культури, що розвивалась. У наш час ситуація докорінно змінилася. Життя в епоху науково-технічного прогресу стає усе різноманітнішим і складнішим. Воно жадає від людини не шаблонних, звичних дій, а рухливості, гнучкості мислення, швидкої орієнтації й адаптації до нових умов, творчого підходу до вирішення великих і малих проблем. Якщо врахувати той факт, що частка розумової праці майже у всіх професіях постійно росте, а уся велика частина виконавської діяльності перекладається на машини, то стає очевидним, що творчі здібності людини необхідно визнати найбільш істотною частиною її інтелекту і задачу їхнього розвитку - однієї з найважливіших задач у вихованні сучасної людини. Адже всі культурні цінності, накопичені людством - результат творчої діяльності людей. І те, наскільки просунеться вперед людське суспільство в майбутньому, буде визначатися творчим потенціалом підростаючого покоління [40].

Особливості аналізу проблеми розвитку творчих здібностей визначаються тим змістом, який вкладається в це поняття. Дуже часто в повсякденній свідомості творчі здібності ототожнюються зі здібностями до різних видів художньої діяльності, з умінням красиво малювати, складати вірші, писати музику і тощо. Але творчі здібності дітей дошкільного віку цим не вичерпуються. Це поняття тісно пов'язане з поняттям "творчість", "творча діяльність". Під творчою діяльністю ми розуміємо таку діяльність людини, у результаті якої створюється щось нове - будь це предмет зовнішнього світу чи побудова мислення, що приводить до нових знань про світ, чи переживання, що відбиває нове відношення до дійсності. А відтак, творчі здібності - це індивідуальні особливості, якості людини, що визначають успішність виконання нею творчої діяльності різного роду. Тому елемент творчості може бути присутнім у будь-якому виді людської діяльності, і справедливо говорити не тільки про художні творчі здібності, але і про технічні творчі здібності, про математичні творчі здібності тощо [9].

Інтерес до проблеми розкриття механізмів творчості в усьому цивілізованому світі надзвичайно великий. Раннє виявлення, навчання й виховання обдарованих і творчих дітей є актуальним завданням освіти. На даний момент світовою психологією були здійснені фундаментальні дослідження з вивчення механізмів творчості.

Творчість - це завжди творення нового оригінального продукту.

Повноцінну творчу діяльність може здійснювати людина, що володіє оптимально розвиненим загальним інтелектом. Оптимальний інтелектуально-мотиваційний розвиток - необхідна умова успіху творчої діяльності.

Для творчої особистості властива орієнтація не на результат, а на процес. Для неї характерне пізнання заради пізнання. Якщо пізнавальна діяльність мотивована іншими потребами - матеріальним добробутом, самоствердженням, схваленням тощо, то пізнавальна активність припиняється після досягнення результату.

Творча особистість - це досить рідкісний продукт біологічної і соціальної взаємодії. Потрібно уважно ставитися до оточуючих нас юних талантів, щоб вчасно підтримати і розвивати те, що в людині закладено природою. Знання основних механізмів творчості дасть змогу педагогам грамотно організовувати навчально-виховний процес з метою розвитку творчої обдарованості.

Основними характеристиками творчого процесу, на погляд більшості науковців, є: з одного боку, здатність по-новому побачити стандартну ситуацію, а з іншого боку, мати здатність вирішити проблему нетрадиційним способом. Тому механізми творчості повинні розподілятися на дві групи: механізми, що забезпечують оригінальне сприйняття реальності, і механізми, що забезпечують процес нестандартного вирішення проблеми. Ці дві групи механізмів можуть бути представлені спільно в однієї людини, а можуть існувати незалежно одне від одного. Таким чином, можна розрізняти людей з оригінальним баченням і людей з оригінальним рішенням.

Коли ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому різні люди, обставинами життя поставлені в однакові чи приблизно однакові умови, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття здібності, думаючи, що різницю в успіхах можна цілком задовільно пояснити ними. Це ж поняття використовується нами тоді, коли потрібно усвідомити, у силу чого одні люди швидше і краще, ніж інші, засвоюють знання, уміння і навички. Що ж таке здібності?

1. Здібності - властивості душі людини, що розуміються як сукупність усіляких психічних процесів і станів. Це найбільш широке і найстаріше з наявних визначень здібностей. В даний час ним практично вже не користуються в психології.

2. Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Дане визначення з'явилося і було прийнято в психології ХVIII-ХІХ ст., проте використовується і в даний час.

3. Здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок але пояснює (забезпечує) їхнє швидке придбання, закріплення й ефективне використання на практиці. Це визначення прийняте зараз і є найбільш поширеним. Воно разом з тим є найбільш вузьким і найбільш точним із усіх трьох [11].

Без володіння мовою як засобом спілкування, наприклад без уміння адаптуватися до людей, правильно сприймати й оцінювати їх самих і їхні вчинки, взаємодіяти з ними і налагоджувати гарні взаємини в різних соціальних ситуаціях, нормальне життя і психічний розвиток людини були б просто неможливими. Відсутність у людини такого роду здібностей стало б нездоланною перешкодою саме на шляху перетворення її з біологічної істоти в соціальну.

У становленні здібностей до спілкування можна виділити свої етапи формування, свої специфічні задатки. Одним з них, імовірно, є вроджена здатність дітей реагувати на обличчя і голос матері. Вона обумовлює первинну форму спілкування у виді комплексу пожвавлення. Надалі, до здібностей емоційно спілкуватися додається, розвиваючись на її базі, здібність розуміти стан, вгадувати наміри і пристосовувати свою поведінку до настрою інших людей, засвоювати і випливати в спілкуванні з ними визначеним соціальним нормам.

Одним з найважливіших факторів творчого розвитку дітей є створення умов, що сприяють формуванню їхніх творчих здібностей.

Першим кроком до успішного розвитку творчих здібностей є ранній фізичний розвиток маляти: раннє плавання, гімнастика, раннє повзання і ходіння. Потім раннє читання, рахунок, раннє знайомство з різними інструментами і матеріалами.

Другою важливою умовою розвитку творчих здібностей дитини є створення умов, що сприятимуть розвитку дітей. Необхідно, наскільки це можливо, заздалегідь оточити дитину таким середовищем і такою системою відносин, які стимулювали б її найрізноманітнішу творчу діяльність і поволі розвивали б у неї саме те, що у відповідний момент здатне найбільш ефективно розвиватися. Наприклад, ще задовго до навчання, читанню однорічній дитині можна купити кубики з буквами, повісити абетку на стіні і під час ігор називати дитині букви. Це сприяє ранньому оволодінню читанням.

Третє, надзвичайно важлива умова ефективного розвитку творчих здібностей випливає із самого характеру творчого процесу, що вимагає максимальної напруги сил. Справа в тім, що здатність буде розвиватися тим успішніше, чим частіше у своїй діяльності людина добирається "до стелі" своїх можливостей і поступово піднімає цю стелю усе вище і вище. Така умова максимальної напруги сил найлегше досягається, коли дитина вже плазує, але ще не вміє говорити. Процес пізнання світу в цей час йде дуже інтенсивно, але скористатися досвідом дорослих маля не може, тому що пояснити такому маленькому ще нічого не можна. Тому в цей період малюк змушений більше, ніж коли-небудь займатися творчістю, вирішувати безліч нових для нього задач самостійно і без попереднього навчання, якщо зрозуміло дорослі дозволяють йому це робити, а не вирішують їх за нього. Наприклад, у дитини закотився далеко під диван м'яч. Батьки не повинні поспішати дістати йому цю іграшку з-під дивана, якщо дитина може вирішити цю задачу сама.

Четверта умова успішного розвитку творчих здібностей полягає в наданні дитині великої волі у виборі діяльності, у чергуванні справ, у тривалості занять однією якою-небудь справою, у виборі способів і т.ін. Тоді бажання дитини, її інтерес, емоційне піднесення послужать надійною, гарантією того, що вже більша напруга розуму не приведе до перевтоми, а піде дитині на користь.

Але надання дитині такої волі не виключає, а, навпаки, припускає ненав'язливу, розумну, доброзичливу допомогу дорослих - це і є п'ята умова успішного розвитку творчих здібностей. Найголовніше тут - не перетворювати волю у вседозволеність, а допомогу в підказку. На жаль, підказка - розповсюджений серед батьків спосіб "допомоги" дітям, але вона тільки шкодить справі. Не можна робити що-небудь за дитину, якщо він може зробити сам. Не можна думати за нього, коли він сам може додуматися.

Давно відомо, що для творчості необхідно комфортна психологічна обстановка і наявність вільного часу, тому шоста умова успішного розвитку творчих здібностей - тепла дружелюбна атмосфера в родині і дитячому колективі. Дорослі повинні створити безпечну психологічну базу для повернення дитини з творчого пошуку і власних відкриттів. Важливо постійно стимулювати дитину до творчості виявляти співчуття до її невдач, терпляче ставитись навіть до дивних ідей. Потрібно виключити недоброзичливі, неконструктивні зауваження, кепкування [16].

Але створення сприятливих умов недостатньо для виховання дитини з високим творчим потенціалом, хоча деякі західні психологи і зараз вважають, що творчість органічно притаманна дитині і що треба тільки не заважати їй вільно самовиражатися. Але практика показує, що такого невтручання мало: не всі діти можуть відкрити дорогу до творення, і надовго зберегти творчу активність. Виявляється (і педагогічна практика доводить це), якщо підібрати відповідні методи навчання, то дошкільники, не втрачаючи своєрідності творчості, створюють добутки більш високого рівня, ніж їхні ненавчені однолітки, що самовиражаються. Не випадково зараз такі популярні дитячі гуртки і студії, музичні школи і школи мистецтв. Звичайно, ведеться ще багато суперечок про те, чого і як учити дітей, але той факт, що учити треба не викликає сумнівів.

Виховання творчих здібностей дітей буде ефективним лише в тому випадку, якщо воно буде являти собою цілеспрямований процес, у ході якого зважується ряд приватних педагогічних задач, спрямованих на досягнення кінцевої мети [42].

Говорячи про проблему творчих здібностей дітей, хотілося б підкреслити, що їхній ефективний розвиток можливий лише при спільних зусиллях як з боку вихователів дошкільних установ, так і з боку родини. На жаль, педагоги скаржаться на відсутність належної підтримки з боку батьків, тим більше, якщо це стосується педагогіки творчості [4]. Тому доцільно проводити спеціальні бесіди і лекції для батьків, на яких би розповідалося про те, чому так важливо розвивати творчі здібності з дитинства, які умови необхідно створювати в родині для їхнього успішного розвитку, які прийоми та ігри можна використовувати для розвитку творчих здібностей у родині, а також рекомендувати батькам спеціальну літературу з цієї проблематики.

1.3 Роль художньої літератури у розвитку творчих здібностей дітей

Художня література традиційно розглядається як важливий засіб виховного впливу на особистість дитини-дошкільника. І це не випадково, оскільки її вважають скарбницею культури, джерелом реальних знань та сильних вражень, ознайомлення з незвичним, фантастичним. О. Кононко цілком справедливо називає книжку хоча й не головним, проте важливим учителем, провідником по життю. Вона пише: "Стара й сучасна, вітчизняна та зарубіжна, різна за жанрами, ілюстрована, дитяча і доросла - вона важливий складник дитячої субкультури, мовленнєвого розвитку, уособлення і натхнення".

Комплекс питань, пов'язаний із визначенням змісту роботи, завдань, форм, методів, прийомів ознайомлення дошкільників із художньою літературою розглянуто в працях Богуш А., Н. Гавриш, Л. Гурович [3; 4; 84 10]. Особливості сприймання дітьми змісту художніх творів розкрито в дослідженнях психологів О. Запорожця, Д. Ельконіна, О. Никифорової та інших. Завдання дитячої літератури, її специфіка розглядались також у працях К. Чуковського, С. Маршака, С. Михалкова та інших поетів і письменників.

Виховання читача, здатного сприймати художній твір у всьому його багатстві - процес довгий і складний, але, якщо початковий етап введення маленької людини в читацьку культуру буде своєчасним і успішним, значно скоротиться число юнаків і дівчат, не здатних або не бажаючих прилучитися до духовного досвіду людства. Зрозуміло, що на кожному етапі освіти, розв'язуються свої завдання навчання літератури, спрямовані на оволодіння читацькою діяльністю. І розпочинається така робота вже в дошкільному віці. Ще в 30-х роках ХХ століття відомий психолог Л. Виготський убачав завдання ознайомлення дошкільників з літературою в тому, щоб розкрити перед ними світ словесного мистецтва, закласти практичну, сенсорно-емоційну основу повноцінного сприймання і розуміння художньої літератури [7].

Чому саме на етапі дошкільного віку розпочинається підготовка талановитого читача? Це пов'язано насамперед із тим, що дитина в ДНЗ засвоює досить значний за обсягом літературний багаж, набуває літературної начитаності. Саме в ці роки дошкільник широко ознайомлюється з усною народною творчістю, українською та зарубіжною класикою, творами сучасних дитячих письменників і поетів.

Крім того, в дошкільні роки дитина надзвичайно уважна до слова, емоційно чутлива і активна у сприйманні літератури. Цей період є найбільш сприятливим для формування практичних основ естетичного сприймання літератури. У дошкільному віці також відбувається активний розвиток відтворювальної уяви, необхідної для повного розуміння словесного образу, основних зв'язків у творі, характеру персонажа, його дій, вчинків, переживань, а також мотивів його поведінки. Науковці відзначають такі особливості дітей-дошкільників, як емоційна активність, здатність до співпереживання з героями, розуміння образної будови літературного твору (А. Богуш, О. Запорожець, Д. Ельконін, Г. Люблінська) [3; 4].

Вчасно розпочата систематична робота з метою формування у вихованців ДНЗ здатності сприймати й розуміти твір художньої літератури допоможе їм подолати труднощі літературної освіти в початковій школі,пов'язані з переходом на новий тип сприймання літератури (самостійне читання). Крім того, в дошкільному віці закладаються підвалини повноцінної читацької діяльності дітей, відбувається практичне засвоєння ними відомостей про основні засоби художнього зображення в літературі.

Від дошкільного навчального закладу вимагається ознайомити дітей з художньою літературою. Узагальнено можна сформулювати такі завдання:

Виховувати в дітей інтерес до художньої літератури, здатність до цілісного сприймання творів різних жанрів; забезпечити засвоєння ними змісту літературних творів та емоційний відгук на них;

Формувати початкові уявлення про особливості художньої літератури:

Видове й жанрове розмаїття (проза, поезія), їх специфіку, найпростіші елементи образності в мові літературних творів.

Які ж педагогічні умови сприятимуть вихованню культурного читача, формувати у нього інтерес до книги? А на нашу думку, таких умов декілька. Ми переконані в тому, що однією з них є створення розвивального середовища. Що ми маємо на увазі, коли говоримо про розвивальне середовище в аспекті виховання "талановитого читача"? Це насамперед створення літературного центру (або, як його традиційно називають, куточка книжки, можливості якого зазвичай використовуються далеко не повно). Мета такого центру - виховання у дітей інтересу до книжки, дбайливого ставлення до неї, формування та закріплення навички користування книжкою [26].

Книжковий фонд в кожній віковій групі складають програмові твори, твори, які рекомендуються для вільного читання, хрестоматії, дитяча пізнавальна й енциклопедична література, найулюбленіші книжки. У літературному центрі також можуть мають бути книжки-картинки, книжки-ширми, книжки-іграшки, книжки-забавлянки. Також виставляти можна книжки, оформлені відомими художниками; різні видання однієї і тієї ж книжки, але ілюстровані різними художниками. Таке розмаїття книжкового середовища буде стимулювати самостійну пізнавальну активність дітей, розвивати їх мовлення,розвивати їх кругозір, поступово виробляти в них уміння орієнтуватися у книжковому матеріалі.

Книжковий фонд літературного центру забезпечуватиме пізнавальний і літературний розвиток дитини лише за умови періодичного змінювання в ньому художньо-літературного матеріалу. Разом з тим, необхідно додержуватись певних вимог щодо кількості книжок. Так у молодшій групі може бути одночасно представлено 3-4 добре проілюстрованих книжки, у середній - 4-5 відомих книжок, у старшій - до 8-10 книжок, як відомих, так і нових для дітей. Бажано, щоб кожна книжка була в двох-трьох примірниках, щоб одночасно розглядати її мали змогу кілька дошкільників [29].

У літературному центрі старшої групи вихователь може виставляти нові книжки, які він планує прочитати дітям на найближчому занятті з художньої літератури. Попередній розгляд ілюстрацій стимулюватиме зацікавленість дітей, бажання дізнатися про зміст виставленої книжки. У центрі відведено окрему поличку для пізнавальної літератури під умовною назвою "Розумні книжки". Саме тут розташується тематична добірка книжок із проблем, які цікавлять старших дошкільників. Тут можуть бути і дитячі енциклопедії, і доступні дітям цього віку книжки про Космос, зоологію, географію, комп'ютери тощо.

Створення розвивального середовища передбачає раннє ознайомлення дитини з книжкою та її занурення в атмосферу читання.

Знайомство дітей з художньою літературою відбувається як на спеціальних заняттях, так і в повсякденному житті. Провідною формою роботи з художньою літературою у ДНЗ є заняття різного типу: фронтальні, групові, індивідуально-групові, які рівномірно чергуються впродовж тижня, місяця, кварталу. Згідно з вимогами чинних програм такі заняття проводяться один раз на тиждень у всіх вікових групах. Деякі науковці рекомендують заняття з художньої літератури проводити щодня: фронтальні і групові - двічі на тиждень,індивідуальні та індивідуально-групові - тричі на тиждень [27].

Перше враження дітей про книжку багато в чому залежить від якісного виконання дорослими літературного твору. Педагогу необхідно пам'ятати і враховувати вікові особливості сприймання дітьми літературних творів і в залежності від цього використовувати засоби, які дозволили б дітям чіткіше уявити художній образ, створений словом. Так у процесі читання художніх творів дітям молодшого дошкільного віку можна використовувати інтонації з метою виразного підкреслення яскравих слів,які характеризують певний образ, контрастні поєднання темпів і ритмів залежно від змісту й форми читаного твору. Дітям старшого дошкільного віку доступне емоційне стримання психологічних пауз, насичених напругою почуттів.

Не зайвим буде нагадати вихователям і про те, що читати дітям слід сидячи, при цьому триматися прямо, зібрано і разом з тим невимушено; не нахилятися над книжкою (це може призвести до утруднення дихання й уривчастого читання). Діти мають повністю бачити обличчя вихователя, спостерігати за його поглядом, мімікою, вплив яких під час читання має особливу емоційну силу і дозволяє вихователеві слідкувати за тим, як діти сприймають текст.

Для того щоб донести до дітей задум автора, вплинути на їхні почуття, переживання, педагог має заздалегідь докладно проаналізувати твір, дібрати засоби виразного читання або розповіді (інтонація, постановка пауз, логічних наголосів), виробити чітку і правильну вимову кожного слова, фрази, речення. Він повинен вільно орієнтуватися в матеріалі для читання або добре запам'ятати текст, який розповідатиме вихованцям.

Важливою є думка Л. Гурович щодо того, що метою літературної освіти дітей у ДНЗ є підготовка їх до систематичної літературної освіти, в тому числі і перспективна практична підготовка до майбутньої теоретичної літературознавчої освіти в старших класах школи [10].

Відомий український педагог В. Сухомлинський також наголошував на необхідності якомога раніше ввести дитину у світ книжок з метою виховання у неї зацікавленості читанням, навчання дбайливого ставлення до книжки.

Аналіз сучасних наукових праць свідчить про те, що поряд із такими ключовими напрямками літературної роботи з дошкільниками, як розвиток у них художньо-емоційного сприймання, виховання мовленнєвої культури, збагачення емоційно-чуттєвого та когнітивного досвіду, виокремлено літературну пропедевтику (Н. Гавриш). Елементарна літературна пропедевтика, на думку вченої, враховує специфіку літератури як мистецтва слова. Щоб пізнати, усвідомити ідейно-естетичний зміст твору, суть зображених у ньому життєвих явищ, замало лише чуттєвого сприймання образів, картин. Потрібні їхнє осмислення, повна літературна обізнаність із найпоширенішими жанрами дитячої художньої літератури та фольклору [8].

Чому саме на етапі дошкільного віку розпочинається підготовка талановитого читача? Це пов'язано насамперед із тим, що дитина в ДНЗ засвоює досить значний за обсягом літературний багаж, набуває літературної начитаності. Саме в ці роки дошкільник широко ознайомлюється з усною народною творчістю, українською та зарубіжною класикою, творами сучасних дитячих письменників і поетів.

Крім того, в дошкільні роки дитина надзвичайно уважна до слова, емоційно чутлива й активна у сприйманні літератури. Цей період є найбільш сприятливим для формування практичних основ естетичного сприймання літератури. У дошкільному віці також відбувається активний розвиток відтворювальної уяви, необхідної для повного розуміння словесного образу, основних зв'язків у творі, характеру персонажа, його дій, вчинків, переживань, а також мотивів його поведінки. Науковці відзначають такі особливості дітей-дошкільників, як емоційна активність, здатність до співпереживання з героями, розуміння образної будови літературного твору (А. Богуш, О. Запорожець, Д. Ельконін, Г. Люблінська, Є. Лукіна, Н. Циванюк та ін.).

Вчасно розпочата систематична робота з метою формування у вихованців ДНЗ здатності сприймати й розуміти твір художньої літератури допоможе їм подолати труднощі літературної освіти в початковій школі, пов'язані з переходом на новий тип сприймання літератури (самостійне читання). Крім того, в дошкільному віці закладаються підвалини повноцінної читацької діяльності дітей, відбувається практичне засвоєння ними відомостей про основні засоби художнього зображення в літературі.

Зрозуміло, що на етапі дошкілля перед вихователем не стоять такі завдання, як формування в дітей навички самостійного читання, ознайомлення їх з елементами теорії літератури, з літературою в процесі її історичного розвитку, розкриття таких складних питань, як літературні традиції, новаторство, спадкоємність, епоха тощо. Це входить у коло завдань шкільної літературної освіти.

Від дошкільних навчальних закладів вимагається ознайомити дітей з художньою літературою. Узагальнено можна сформулювати такі завдання:

- виховувати в дітей інтерес до художньої літератури, здатність до цілісного сприймання творів різних жанрів; забезпечити засвоєння ними змісту літературних творів та емоційний відгук на них;

- формувати початкові уявлення про особливості художньої літератури: видове й жанрове розмаїття (проза, поезія), їх специфіку, найпростіші елементи образності в мові літературних творів [9; 22].

Визначено й нормативні показники літературно-художнього розвитку дітей. Так, у дитини старшого дошкільного віку, випускника ДНЗ має бути розвинене художньо-естетичне сприймання літературного твору в єдності змісту та художньої форми, що виявляється у здатності дитини відчувати образну мову поезії, казки, оповідання, в розумінні теми, ідеї, змісту твору; розвинений поетичний слух - здатність відчувати виразні засоби художнього мовлення, насолоджуватися художнім словом. Літературна обізнаність дитини виявляється у знанні нею творчості дитячих письменників та поетів української класики, сучасної та світової літератури й фольклорних творів, розумінні їх жанрових, композиційних, мовних особливостей. Дошкільник бере активну участь у художній комунікації: вміє підтримувати бесіду про зміст, ідею, персонажів твору, передавати свої враження, переживання, розповідати відомі казки, оповідання; з інтересом ставиться до творчої мовленнєвої діяльності, книжки, художньої літератури, має бажання висловлювати власні почуття в образному слові [4, 6].

Як бачимо, програми виховання чітко визначають завдання, спрямовані на забезпечення елементарної літературної освіти дошкільників, що можна розглядати як один із шляхів формування в дитини інтересу до книжки, бажання її читати. Разом з тим вони не передбачають цілеспрямованого поступового вироблення звички до літературного читання.

Зрозуміло, що і в практиці роботи вихователів основна увага приділяється збагаченню літературного досвіду дітей, а саме: ознайомленню дітей з творчістю поетів, письменників, прилученню їх до аналізу засобів художньої виразності, розкриттю перед ними характерних особливостей казки, вірша, оповідання тощо. При цьому нерідко забувають про основну мету - виховання "талановитого" читача. Зазначимо і той факт, що в останні роки дитяча література певною мірою стала виконувати функцію обслуговування дитинства. За допомогою книжки діти дізнаються про те, як перейти вулицю, чим село відрізняється від міста, про природу рідного краю, різні професії тощо. Сьогодні немає жодної методики, де б не використовувалася дитяча література. Так, у дошкільній лінгводидактиці художня література розглядається як один із засобів мовленнєвого розвитку дітей; за допомогою літератури вивчаються певні елементарні математичні поняття; частина змісту екологічного виховання дошкільників також реалізується через художні твори [3]. Нерідко читання або розповідь художнього тексту розглядається просто як розважальний засіб. Такий підхід свідчить про те, що вихователі вбачають в літературі не мистецтво, яким вона є, а суму методичних прийомів, які сприяють вирішенню окремих завдань, крім завдання виховання читача. Отже, і інтереси дитини-дошкільника як читача залишаються поза виховним процесом.

Розділ 2. Прикладні аспекти розвитку творчих здібностей дошкільників засобом художньої літератури

2.1 Практичні аспекти ознайомлення дітей дошкільного віку з художньою літературою

Одним із важливих засобів розвитку мовлення дітей дошкільного віку є ознайомлення їх з творами художньої літератури та фольклору: навчання переказу казок і оповідань, виразного читання віршів і байок, розвиток образного мислення та виразного мовлення. Все це є необхідною частиною естетичного виховання дітей та відіграє важливу роль у вирішенні спільних завдань морального розвитку дитини, формування її особистості.

Ознайомлення з художньою літературою розширює кругозір дитини, емоційно збагачує її пізнавальну діяльність, розвиває здатність давати відгук на яскраву, образну мову. Мова художньої літератури та творів фольклору відрізняється образністю, виразністю, вона впливає не тільки на свідомість, але і на почуття слухачів. Ввести дитину в багатий світ художніх образів, що відображають явища природи, життя і взаємини людей, розвивати емоційне ставлення до них, навчити розрізняти прекрасне, добре і жорстоке, зле - важливі завдання навчання і виховання [9].

Дітей слід знайомити з різними жанрами художньої літератури - з оповіданням, казкою, віршем, байкою. Необхідно використовувати розповідання, читання книги, читання напам'ять. Співвідношення цих методів залежить від віку дитини і від жанру художніх творів. У молодшому дошкільному віці переважаючими є розповідання дітям і читання напам'ять. Батьки, розповідаючи дитині зміст твору, безпосередньо спілкуються з нею, показують ілюстрації, іграшки. У старшому дошкільному віці частіше застосовується читання за книгою, так як діти вже мають деякі навички активного слухання.

Діти навчаються розповідати казку, розповідь, виразно читати вірш, короткий прозовий текст, байку, потішку, ритмічно промовляти веселий ігровий вірш-жарт. Виконання художнього твору спонукає дитину ще раз відчути його, глибше зрозуміти, знову пережити з героями всі події. Розповідаючи, дитина повинна передати твір повно, зрозуміло, послідовно, використовуючи різні засоби образності й виразності мови [31].

У розповіді, в переказі, у виразному виконанні віршів, байок, творів фольклору відбувається збагачення мовлення дітей зразками засобів художньої літератури. Розповідання та виразне читання - найбільш активні форми такого збагачення.

Художня мова стає надбанням самої дитини. Норми мови художньої літератури і повинні визначати норми мови дитини, виховуючи не тільки її правильність, але і образність, виразність.

У процесі художньо-мовленнєвих занять діти творчо розвиваються, стають більш самостійними. Також виховується інтерес до художнього слова, розвивається естетичне сприйняття твору в єдності змісту і форми, вміння оцінювати твір, розрізняти жанри, формуються здібності відчувати художній образ, вловлювати ритмічність поетичного мовлення, інтонаційну виразність художнього читання.

Таким чином, художня література вже в дошкільному дитинстві виконує важливі завдання естетичного виховання та виховання в цілому. Вона поглиблює пізнання дійсності, розширюючи життєвий досвід дітей, виводячи його за межі особистих спостережень, збагачує новими уявленнями [26].

Художня література вчить бути громадянином, даючи в образній, емоційній формі перші уроки патріотизму, розвиває естетичне сприйняття, естетичні уявлення та почуття, залучає дітей до активної художньо-мовленнєвої діяльності, розвиває художньо-мовленнєві творчі здібності, виховує естетичний смак, що виражається в оцінці доступних дитині творів дитячої літератури, явищ дійсності.

Ці загальні завдання художньо-мовленнєвого виховання визначають зміст художньо-мовленнєвої діяльності, репертуар творів дитячої літератури і фольклору, рівні художньо-мовленнєвого розвитку та конкретні завдання на кожному віковому етапі.

У програмі "ДИТИНА" виведено окремий підрозділ "Художня література". Завдання з ознайомлення дітей раннього та дошкільного віку з художньою літературою за програмою "ДИТИНА" базується на в художньо-мовленнєвій компетенції, яка відповідно, включає в себе компетенції:

· когнітивно-мовленнєва,

· поетично-емоційна,

· оцінювально-етичну,

· театрально-ігрову компетенція,

· емоційно-естетична компетенції [26].

Кожен художній твір (народний чи авторський, дібраний дорослим (педагогом та батьками) використовується з певною метою. Наприклад, дітей раннього віку вчать слухати й розуміти зміст забавлянок, віршиків, пісеньок невеликих казочок, за допомогою дорослого відтворювати їх тощо. У старшій групі вчать здійснювати елементарний літературно-художній аналіз твору... Виховують оцінні судження про вчинки героїв на основі сформованих етичних уявлень. Формують самостійність у театрально-мовленнєвій діяльності за змістом художніх творів тощо .

Таким чином, мета роботи з художньою літературою визначається змістом підрозділу з програми. Реалізація мети здійснюється через відповідні засоби, методи та прийоми навчання.

Заняття з художньої літератури розподіляються за видами:

· читання і розповідання художніх творів (тип - фронтальне); розучування напам'ять віршів (індивідуально-групове, індивідуальне);

· розігрування забавлянок, віршиків, пісеньок (групове, індивідуально-групове);

· морально-етичні бесіди (фронтальні, групові. індивідуальні);

· узагальнені бесіди за змістом улюблених героїв літературних творів; про письменників, письменниць тощо (фронтальне, групові);

· показ різних видів театрів, діафільмів, відеофільмів тощо;

· дидактичні ігри за змістом добре відомих літературних творів (фронтальні, групові, індивідуальні);

· ігри-драматизації (фронтальне, групове, індивідуально-групове);

· театралізовані ігри (групове, індивідуально-групове);

· інсценування художніх творів (групове, індивідуально-групове).

У сучасній методиці ознайомлення з літературними творами особливе місце відводиться комплексним заняттям - образам. Смисл яких полягає в тому, що через застосування літературних та фольклорних творів різних жанрів дітям презентують художній образ, зосереджуючи увагу на способах вираження цього образу в різних літературних жанрах. Наприклад, образ осені, який по-різному представлений в ліричній поезії, оповіданні, чарівній казці тощо [26 - с. 104-105].

2.2 Інноваційні технології у роботі з художньою літературою і ДНЗ

Актуальність проблеми оновлення методів роботи з літературними творами пояснюється місцем і роллю художнього слова як ключового засобу виховання, розвитку і навчання дітей, зокрема її вплив на морально-духовне становлення особистості.

Виховна цінність літературного мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу як спресованості типовості узагальнення життєвих явищ, створення художньої моделі реального світу. Ключовою для усвідомлення необхідності вдосконалення змісту й способів роботи з літературними творами є думка, що цей твір акумулює в собі величезні розвивальні й виховні можливості мистецтва, педагогіки і психології, які, проте можуть бути реалізовані лише за умови готовності дитини до його сприйняття й активної творчої співдії з персонажами твору чи середовищем, відображеним у ньому. Отже, виховний вплив літературного мистецтва стає важливим за умови забезпечення активного сприйняття твору, максимально-повного емоційного переживання й проживання подій, взаємин, почуттів, про які в ньому йдеться [24].

Літературні твори можуть сприйматися дітьми по-різному - як джерело інформації, забава, інтелектуальне завдання, витвір мистецтва, повчальна соціальна ситуація, моральне правило.

Говорячи про літературні твори, ми в жодному разі не мінімізуємо значення й місце творів усної народної творчості. Фольклор - живодайне джерело художньої літератури, а фольклорні твори супроводжують життя дитини від самого народження. Казка як класичний зразок фольклору з її яскравим, романтичним зображенням світу, ідеалізацією позитивних героїв, захоплює й водночас навчає дітей основних законів соціуму. Колоритна, яскрава мова казок викликає в уяві чудові образи, пробуджує фантазію. Повною мірою особливості фольклору проявляються й у малих формах: прислів'ях, приказках, загадках, гуморі. Прості й невеличкі за обсягом, вони дивують оригінальною будовою, широким використанням мовних виразних засобів.

Організацією сучасного освітнього процесу передбачено збільшення часу в освітньому процесі на ознайомлення з художньою літературою. Тож для забезпечення максимального педагогічного впливу слід вибудувати специфічну партитуру заняття, добирати доцільні методи та прийоми саме з цим текстом.

Сучасна методика пропонує багатий спектр видів занять з ознайомлення з літературними творами. Їх можна типізувати за різними параметрами. Наприклад, за літературними жанрами. На окремих заняттях знайомимо дітей з малими фольклорними формами, представляємо ці твори дітям, як витвори мистецтва слова, коротко й доступно розповідаємо про їх виникнення, функціональне призначення, особливості побудови і т.п. На інших заняттях подаємо дітям казки. Заняття, на яких читаємо дошкільнятам оповідання, називаються живими історіями і супроводжуються здебільшого етичними бесідами. Особливе місце в ознайомленні з літературними творами посідають заняття з ознайомлення з поетичним словом [9].

Водночас літературні заняття розрізняються за основним видом художньо-мовленнєвої діяльності, який педагог застосовує на занятті. Так, літературний твір дітям читають чи розповідають, і художньо-естетичне сприймання тексту буде основним видом діяльності на такому занятті. Основним видом художньої діяльності на інших заняттях може бути художня комунікація , тобто розмова вихователя з дітьми на основі прочитаного раніше твору. Подобається дітям такий вид заняття, як літературні творчі ігри, на яких дошкільнята стають співавторами казки чи розповіді, реалізують власну словесну творчість. Підсумкові заняття у формі літературних вікторин мають велике значення, оскільки дають змогу систематизувати здобутий раніше літературний досвід.

Які ж педагогічні умови сприятимуть вихованню культурного читача, формуватимуть у нього інтерес до книги? На нашу думку, таких умов декілька. Ми переконані в тому, що однією з них є створення розвивального середовища. Що ми маємо на увазі, коли говоримо про розвивальне середовище в аспекті виховання "талановитого читача"? Це насамперед створення літературного центру (або, як його традиційно називають, куточка книжки, можливості якого зазвичай використовуються далеко не повно). Мета такого центру - виховання у дітей інтересу до книжки, дбайливого ставлення до неї, формування та закріплення навички користування книжкою.

Книжковий фонд центру складають програмові твори, твори, які рекомендуються для вільного читання, хрестоматії, дитяча пізнавальна й енциклопедична література, найулюбленіші книжки. У літературному центрі також мають бути книжки-картинки, книжки-ширми, книжки-іграшки, книжки-забавлянки, дитячі журнали, альбоми, ілюстрації, листівки тощо. Тут також можна виставити книжки, оформлені відомими художниками; різні видання однієї і тієї ж книжки, але ілюстровані різними художниками. Таке розмаїття книжкового середовища буде стимулювати самостійну пізнавальну активність дітей, розвивати їх кругозір, поступово виробляти в них уміння орієнтуватися у книжковому матеріалі [26].